Ресурс 1

+38 (0462) 930-907

ehrh.che@gmail.com

Освітній дім прав людини в Чернігові

Міжнародний фотоконкурс "Обличчя сили: жінки, які захищають права людини"

Міжнародний фотоконкурс "Обличчя сили: жінки, які захищають права людини"

"Будучи жінкою-правозахисницею, ти весь час стикаєшся з труднощами на різних рівнях. По-перше, як правозахисник, який працює по дуже болючих і гарячих питаннях. По-друге, як жінка - через свою стать і ідентичність " Лара Агаронян, вірменська правозахисниця, героїня першої виставки «Обличчя сили» у 2014р.

     У кінці 2019 року Фонд Домів прав людини оголосив про проведення другого фотоконкурсу портретів жінок-правозахисниць серед світової Мережі Домів прав людини на тему "Обличчя сили: жінки, які захищають права людини". Ця тема висвітлює важливу роль, яку жінки відіграють на місцевому, національному та міжнародному рівнях у справах захисту та заохочення дотримання прав людини. 

    З-поміж усіх претенденток-правозахисниць взяла участь і наша колега Юлія Красільникова, яка представляє партнерські організації Дому: Благодійний фонд “Восток-SOS” та Правозахисний центр "Поступ".

   Юлія 9 років ініціативно займається правозахистом та активно допомагає постраждалим на сході України.

   Ми ділимося більш докладною інформацією про нашу колегу, фотографія якої займає почесне місце від Освітнього Дому прав людини на міжнародній фотовиставці жінок-правозахисниць.

Фотографка: Дана Верстак



До вашої уваги інтерв'ю Юлії Красільникової щодо її роботи у правозахисті.

  • За вирішення яких проблем в області прав людини Ви боретеся в своїй роботі?

Допомога постраждалим під час російської збройної агресії на сході України; освіта у сфері прав людини та популяризація серед молоді.

 Чому Ви стали правозахисницею? Коли Ви усвідомили, що Ви - правозахисниця?

Як такого моменту рішення або усвідомлення не було. Для мене все почалося з кіноклубу та міжнародного кінофестивалю. Я навчалася на першому курсі університету, і загальний порядок з нудною примусовою «громадською» діяльністю мені дуже не подобався. Коли я випадково потрапила на кінофест, а після на арт-протести з тими ж активістами, я раптом усвідомила, що змінювати простір і умови та робити їх такими, якими хочеш ти, не так і складно. І мені дуже подобається транслювати цю ідею, передавати її іншим.

 Чим важлива Ваша робота?

У країні, де вже шостий рік триває війна, цінність людського життя, цінність людини пішли з порядку денного. У своїх мирних і безпечних містах ми дуже швидко забуваємо про сотні тисяч людей, що виживають на лінії фронту. Загиблі, постраждалі, зниклі безвісті та полонені стали просто цифрами у стрічках новин. Але за кожною цифрою стоїть людське життя та історія. Вже за 30 кілометрів від лінії фронту дуже легко перестати бачити війну, очистити своє інформаційне поле від агресії, насильства та смертей і жити повноцінним життям. Але люди, чиєю реальністю стало виживання, не можуть переключити канал і відпочити від війни. І я хочу, щоб вони не були невидимі для своєї держави, для світу та для кожного з нас. Дуже важливо, щоб ми бачили їх, знали їхні історії, розуміли їхній біль і домагалися справедливості - не для цифр у новинах, а для кожної людини.

 Яка "природа" Вашої роботи і з якими труднощами Ви стикаєтеся будучи жінкою-правозахисницею?

Складно говорити про права людини, коли триває збройний конфлікт, коли аргументом на користь порушення чи обмеження прав стоїть державна безпека. Я у 2014-му році спостерігала захоплення російськими найманцями тепер окупованого Луганська та не з чуток знаю, як це - опинитися в умовах, де держава не може тебе захистити, а правила диктує той, у кого сьогодні в руках зброя. Тому, безумовно, воєнний час виставляє свої умови, часто обмежуючи наші свободи. Але не допускати невиправданих обмежень, стежити, щоб нові умови не впливали на життя людей критично, і нагадувати, що цінність людського життя в будь-якій ситуації повинна залишатися в пріоритеті, - в цьому частково і полягає моя робота.

Зараз наша країна зіштовхнулась із новим серйозним викликом - розведенням військ, в результаті чого величезні території та сотні тисяч людей опиняться в так званій «сірій зоні», де українська держава по суті не зможе гарантувати безпеку ні місцевого населення, ні працюючих у цій зоні правозахисників і волонтерів. Дуже хотілося б вірити, що за цим послідує мирне врегулювання збройного конфлікту. Але поки ситуація викликає більше побоювань і тривожних прогнозів, аніж приводів для надії на мир.

Ознайомитися з усіма фотографіями фотоконкурсу та дізнатися про переможницю ви можете на сайті Фонду Домів прав людини