Відео, де українець голіруч зупиняє російський танк, в перші дні повномасштабного вторгнення облетіло весь світ. Цього чоловіка звати Сергій Шевченко, він житель міста Бахмач, що на Чернігівщині.

Цей вчинок для багатьох українців став своєрідним символом спротиву. Але у Бахмацькій ОТГ були й інші герої, які, іноді навіть ціною власних життів, чинили опір окупантам.

Розповідаємо, як жителі Бахмацької громади зустрічали ворога, які воєнні злочини там вчиняли російські солдати та як місцеві мешканці переживали окупацію.

Оборонне місто героїв

Ще за часів Давньоукраїнської та Козацької доби Бахмач був оборонним містом. Свого часу там розміщувалася Бахмацька сотня Івана Мазепи, яка чинила опір московським “узурпаторам”.

А потім, у 1918 році, поруч з Бахмачем був бій під Крутами. Саме там 300 молодих українських вояків — курсантів Української військової школи протидіяли 4-тисячному підрозділу Червоної гвардії. Цей бій назвали боєм оборонців української державності.

З того часу пройшло чимало років і історія, можна сказати, повторюється. Тільки тепер українські воїни ЗСУ та прості жителі українським міст та сіл чинять спротив російській ворожій навалі.

26 лютого 2022 року містом Бахмач рухалася російська військова колона. Тоді, вже згаданий Сергій Шевченко, зупинив танк. Він закрив амбразуру механіку і техніка зупинилась. За такий вчинок чоловік ледь не поплатився життям — росіяни почали стріляти: спочатку вгору, а потім навели зброю на чоловіка. Однак так і не вистрілили, поїхали далі. Щоправда, велосипед сміливця таки переїхали.

Та в Бахмацькій ОТГ були й ті, хто заплатив своїм життям за спротив. Місцеві мешканці розповідають про цивільного, який на своєму автомобілі вклинився у російську військову колону і переїхав трьох окупантів. Росіяни розстріляли чоловіка — випустили по ньому 27 куль.

Представники місцевої влади кажуть, що з перших днів вторгнення почали готуватися до оборони: варили їжаки, завалювали дерева, блокували роботу САУ, ставили розтяжки, організували патрулювання, будували укріплені блокпости (здійснювали фортифікацію за канонами військових). Також місцеві сили спротиву “затрофеїли”, а потім передали ЗСУ понад 10 одиниць техніки. А згодом роздобули зброю та тротил і робили фугасні закладки. Загалом в добровольчих формуваннях було понад 1000 осіб.

Місцеві розповідають героїчну історію чоловіка, який зробив коктейлі Молотова і самотужки спробував підпалити техніку росіян. Чоловіка окупанти взяли в полон, везли в бік кордону на ворожому БТРі, та йому чудом вдалось втекти, коли росіяни зупинились в лісі. Далі чоловік дійшов пішки до найближчого села і йому вже допомогли дістатись додому місцеві жителі.

Стріляли прицільним вогнем

У селі Рубанка, яке входить до Бахмацької ОТГ, окупанти стріляли прицільним вогнем по місцевих жителях.

30 березня через село йшла російська військова колона. Точніше те, що від неї залишилися, адже окупантам так і не вдалося прорватися до столиці — українці дали відсіч ворогу. Як кажуть місцеві мешканці, у російських військових була агонія, тому вони почали розстрілювати село: стріляли по житлових будинках, школі й людях…

Так, окупанти прицільно стріляли в місцеву мешканку, яка живе на крайній вулиці села. Жінку поранили в руку і спину, але їй вдалося вижити. Вона розповідає, що того дня вийшла з погреба і за мить зрозуміла, що по ній стріляють росіяни. Жінка впала на землю, а коли намагалася підвестися — вогонь починався знову. Так вона пролежала, стікаючи кров’ю, кілька годин, аж доки окупанти не покинули село.

Того дня росіяни поранили ще двох мешканців Рубанки та обстріляли багато будинків. Під “вогонь потрапила” і школа. За словами місцевих жителів по ній прицільно вдарили з танка. Внаслідок цього була пошкоджена будівля навчального закладу: вчительська та кабінет директора. І хоч стіни відремонтували, вчителі кажуть, що досі важко заходити до цих кабінетів: все нагадує про події лютого-березня 2022 року.

Ще більших жахів довелося пережити й жителям з інших сіл Бахмацької громади: серед них Голінка і Гайворон. Коли окупанти відчули опір, почали відкривати хаотичний вогонь з САУ та мінометів. Стріляли по підстанціях, які були на їх шляху, в бік будинків, грабували магазини.

Розстріляні й полонені цивільні

В селі Григорівка є держпідприємство, де працює чимало людей з сіл громади. 15 березня, коли працівники їхали додому з роботи на мікроавтобусі, їм на зустріч виїхав ворожий БТР і відкрив вогонь. Того дня один чоловік загинув, а п’ять людей отримали поранення, зокрема водій.

22 березня росіяни розстріляли чоловіка в селі Голінка, який їхав на велосипеді повз ворожу колону. Він загинув на місці, тіло знайшли на обочині дороги.

29 березня окупанти вбили чоловіка, який просто рубав дрова на своїй садибі. Теж йшла повз ворожа колона… він не сховався.

31 березня російські солдати вбили жінку, яка стояла біля вікна, поцілили їй прямо в око…

Також росіяни чинили й інші звірства, наприклад, брали в полон цивільних. Так, 23 березня в селі Гайворон окупанти затримали шістьох чоловіків. Це молоді люди віком від 25 до 35 років. Їх утримували у складських приміщеннях сільгосппідприємства аж до 31 березня.

Зі слів затриманих, їх били (зокрема прикладом в груди, по спині) та примушували до співпраці. Коли росіяни зрозуміли, що чоловіки з ними не співпрацюватимуть — хлопців відпустили.

На жаль, двом чоловікам з села Гайворон не вдалось вижити після полону. Їх затримали 31 березня, потримали у підвалі, а 1 квітня розстріляли…

В Бахмацькій ОТГ, які в більшості сіл та міст Чернігівщини, які потерпали під окупації, росіяни накоїли дуже багато лиха. Та місцеві мешканці показали, що готові боротися та чинити опір окупантам та протистояти “руському міру”.

Статтю створено на основі задокументованих фактів командою Освітнього дому прав людини в Чернігові спільно з ГО “MART”. Документування воєнних злочинів відбувається у співпраці з Коаліцією «Україна. П’ята ранку» та ініціативою «Трибунал для Путіна» за підтримки Празького громадського центру.

Як створювався та працює телеграм-бот ConsultantBelBot, який консультує щодо питань легалізації білорусів в Україні.

На базі Освітнього дому прав людини в Чернігові реалізується проєкт «Підтримка громадянських ініціатив».  Він покликаний допомогти білоруським громадським активістам, які через свою політичну діяльність та переконання були змушені покинути Республіку Білорусь і зараз перебувають на території України.

В рамках цього проєкту проходив курс по лідерству для людей, які мають мотивацію та бажання реалізувати свої власні короткотривалі громадські ініціативи. Під час навчання учасники мали можливість реалізувати свої мікропроєкти, аби підтримати білоруських громадських активістів, які допомагають українцям наближати перемогу, відстоювати цінності гідності, свободи і демократії в умовах війни.

Один з таких проєктів реалізовує білоруська громадська активістка Вольга. Вона створила телеграм-бот, який консультує щодо питань легалізації білорусів в Україні.

Операція автоматизація

Вольга розповідає, що вирішила створити бота після того, як сама зіштовхнулася з питанням проходження процедури легалізації в Україні. Свого часу їй доводилось довго шукати актуальну інформацію про те, як легалізуватися під час війни, адже умови та вимоги щодо білорусів часто змінювались.

«Я вирішила займатися цим проєктом, тому що влітку 2022 року процес продовження Посвідки на постійне проживання для мене, як і для інших білорусів України, став дуже складним завданням. Найскладнішим у процесі отримання Посвідки став саме збір інформації про те, як легалізуватися під час війни, оскільки умови та вимоги щодо білорусів постійно змінювалися. Інформацію доводилося збирати по крихтах з чатів, спілкування з іншими білорусами та консультацій з юристами. У результаті прийшло розуміння, що саме бот може розв’язувати цю проблему».

Бот може допомогти людині отримати відповіді на запитання:

• Як отримати Посвідку на постійне проживання в Україні під час війни?
• Як і куди подавати документи?
• Що робити, якщо міграційна служба відмовляється приймати їх?

«Мета проєкту – через Telegram-бота допомогти білорусам в Україні з питаннями легалізації, а також зібрати досвід вирішених ситуацій і проблем для розв’язання цієї проблеми на системному рівні. Бот акумулює і дає інформацію про те, як за законом має відбуватися процедура легалізації, як вона проходить фактично, які документи для неї потрібні, де їх подавати. Також бот допомагає отримати консультацію юриста, який працює у цій сфері та повідомити про випадки дискримінації за національною ознакою». 

Менторство

Менторську підтримку у цьому проєкті Вользі надавала правозахисниця Марія Цип’ящук. Вона поділилася своїм враженням від такого досвіду:

«Це був для мене новий досвід, тому що треба було зберігати баланс. З одного боку я не мала занадто сильно включатися в проєкт, а з іншого — необхідно було відповідати на запити Вольги, які виникали регулярно. Вони стосувалися в принципі всіх етапів розробки, зокрема безпекових та технологічних. Також я комунікувала з представниками/організаторами проєкту щодо різних адміністративних питань. Дуже сподіваюсь, що це Вользі допомогло.

Я вірю, що цей бот дійсно буде корисним для людей, яким потрібна допомога в питаннях легалізації в Україні. Зараз Вольга працює над пошуком можливостей як можна розширити цей бот та залучити додаткове фінансування. Адже після реалізації цієї частини проєкту почали з’являтися додаткові питання, наприклад, з переоформленням паспортів, продовженням дії паспортів для білорусів тощо. 

Загалом, як на мене, Вольга дуже добре впоралася з реалізацією свого проєкту».

Виклики

За словами Марії, не обійшлось і без труднощів. Адже приходилось працювати над реалізацією проєкту в надскладних умовах: за відсутності світла та зв’язку, під час обстрілів тощо.

«Ми працювали за умов, коли через атаки РФ по інфраструктурі України часто було відсутнє світло та зв’язок. Оскільки саме процес технічної розробки боту значною мірою залежить від можливості бути в інтернеті і мати зв’язок — це сповільнило запуск проєкту. Крім того, обставини, в яких довелося жити останні місяці в Україні, дуже сильно психологічно тиснули, в тому числі і на Вольгу. Тому, я думаю, що їй також було складно емоційно рухати ці процеси. Але зрештою, як на мене, все вдалося. Вона дуже відповідально та виважено підходила до кожного етапу розробки цього боту. 

Серйозним викликом було і те, що треба було так продумати роботу боту, щоб через нього можна було забезпечити ефективні консультації, максимально привʼязані до ситуації в якій опинилася людина. Крім того, є можливість через бота сконтактувати з юристом. 

Але навіть попри всі складнощі Вольга змогла реалізувати проєкт і досягти хороших результатів по залученню користувачів. Сподіваюсь, що цей бот вже став у пригоді  білорусам в Україні, які проходять легалізацію в Україні». 

Наостанок Вольга додає, що планує розвивати бота та згодом додати до нього інші розділи, такі як: розблокування карток, продовження паспорта, громадянство.

Повзаємодіяти з ботом можна за посиланням.

Освітній Дім прав людини в Чернігові продовжує надавати індивідуальну підтримку правозахисникам, журналістам, громадським активістам та членам їхніх сімей.

В рамках Програми Захисту Дому за січень та лютий 2023 року отримано 19 заявок на програму термінової підтримки. З них підтримано 10 заявок, що дорівнюють 16 бенефіціарам. На цей час на розгляді перебуває 9 заявок.

Серед підтриманих бенефіціарів — 16 — повнолітніх. Жінок —  8 та чоловіків — 8. Також 3 людям відмовлено в наданні підтримки за результатами рішень верифікаційного комітету. Щодо сфер діяльності: 8 — громадські активісти, 1 — журналіст, 1 — правозахисник та 6 осіб — це члени їхніх сімей.

Найзатребуваніші запити — це компенсація деяких витрат, пов’язаних з безпекою, оренда житла та ліки, а також тимчасове помешкання (шелтер).

Нагадаємо, Програма термінової підтримки включає:

•     компенсацію деяких витрат, пов’язаних із збереженням своєї громадської діяльності;
•     інформацію про центри, що надають допомогу;
•     консультації з юридичних питань;
•     інформаційну допомогу в евакуації за кордон та по Україні;
•     емоційну підтримку та психологічну допомогу (дорослим або дітям);
•   тимчасове проживання у Львівському Хабі та в ресурсному центрі в селі Количівка Чернігівської області (від 2 до 5 днів)

Для перегляду детальної інформації та заповнення анкети переходьте за посиланням —  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Як проходило навчання для громадських активістів, журналістів, правозахисників та волонтерів, які працюють з людьми, що постраждали внаслідок війни, та яке проводиться в рамках відновлювальної програми реабілітації.

19 лютого завершилось навчання для громадських активістів, волонтерів, лідерів громад, журналістів та правозахисників. Воно проходило у 2 етапи: з 10 по 12 лютого та з 17 по 19 лютого.

Це друга частина Програми психосоціальної реабілітації.

Учасники під час навчання дізналися, як стати більш стійким до стресу і тривоги та підтримати в цьому своє оточення. Велика увага приділялася питанню роботи з травмованими людьми і як допомогти їм відновити здатність приймати рішення і діяти. А також тренувалися правильно підтримувати українське суспільство, щоб воно трималося разом і не здавалося.

Тренером була Локоть Надія — гештальт-консультант, практикуючий психолог в напрямку тілесно орієнтованої терапії. З 2019 року спеціалізується в напрямку подолання наслідків психотравми пов’язаних із насиллям.

Асистували їй — Яна Дунаєва та Галина Сєрова — випускниці попереднього 30-годинного навчання.

Чого навчились?

Головний акцент тренінгу був зроблений на формування травма обізнаності громадських діячів та активістів,  формування навичок долати вторинну травматизацію, працювати з внутрішніми та зовнішніми ресурсами. Ті цілі, які були заплановані — досягнуті.

Учасники тренінгу отримали знання, які сприяють відновленню, стабілізації та прийняттю здорових рішень під час кризи та війни.

Познайомились із поняттям травми та травматичного досвіду, реакціями тіла на травму, будовою та функціями нервової системи, циклами реагування на загрозу та складовими відновлення за підходом “Somatic Experience”. Дізналися більше щодо практики ненасильницького спілкування; про роботу з особистими кордонами та навчились основам практики саморегуляції та самоспостереження.

Були присутні громадські активісти, волонтери, лідери громад, журналісти та правозахисники, переміщені особи, які працюють із жертвами насилля та війни, постраждалими від агресії росії та ін.

Що кажуть організатори та учасники

Геннадій Випинашко: Ця програма — це можливість дізнатись більше про свої кордони, навчитись знімати з себе “костюм героя” та мати змогу допомогти собі самостійно, знайти інструменти як це зробити та врешті решт — трохи відпочити. Під час реалізації Програми Захисту я доволі часто чую від наших бенефіціарів, про їх особисту потребу в відновленні від щоденної активної роботи з тією інформацією, яку вони отримують від постраждалих та родичів жертв від російської агресії, полонених, проблем з евакуацією важкохворих, браку часу тощо. Саме тому проводити такі заходи з відновлення зараз дуже важливо, щоб в один момент не “згоріти” від своєї діяльності.

Надія Локоть: Загалом, за 5 тренінгових днів учасники тренінгу ознайомились з поняттями стресостійкості та резільєнтності, отримали практичні навички соматичної саморегуляції, що дозволяє стабілізуватися та сприяє поновленню психологічних та особистісних ресурсів.

Отриманні на тренінгу знання про ненасильницьке спілкування також допомогли формуванню травма обізнаності, через розуміння впливу стресу на нервову систему людини, та шляхів, за допомогою яких можна не передавати цей стрес далі.

Дунаєва Яна: Цей тренінг дав можливість краще зрозуміти свою стратегію, яку зазвичай я використовую в стресовій ситуації, віднайти способи з цим справлятися більш ефективно, експериментувати та спробувати інші стратегії для подолання наслідків стресу.

Безпечна атмосфера простору, в якому відбувся тренінг, сприяла глибокому зануренню в тему, давала можливість краще зрозуміти себе та мотиви поведінки інших людей.

Завдяки участі в цьому заході, я значно покращила свої знання в темі психологічної травми, та набула навички для саморегуляції та відновлення.

Галина Сєрова: Тренінг дуже сподобався, буду застосовувати в практиці отримані знання. Після тренінгу мій емоційний стан покращився, прокачала власні ресурси та тригери.

__________________

Програма реабілітації функціонує за підтримки Міжнародний фонд “Відродження”, Human Rights House Foundation, Libereco – Partnership for Human Rights та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Тетяна Діхтярук — психологиня, фасилітаторка, консультантка емпатичної підтримки, практикиня Ненасильницького спілкування.

Ще до великої війни вона допомагала людям підтримувати психологічне здоров’я, а з початком повномасштабного вторгнення довелося рятувати не тільки інших, а і себе. Бо не секрет — для того, щоб допомагати іншим, необхідно мати внутрішній ресурс.

Де Тетяна його шукала? Як справлялася з випробуваннями? Як їй вдавалось підтримувати людей та надавати першу психологічну допомогу? Що вона пережила в перші місяці великої війни та чим зараз займається?

Розповідаємо історію Тетяни Діхтярук, яка перебуває на Програмі Захисту Дому.

Перші дні великої війни

З першого дня повномасштабного вторгнення Тетяна активно включилася в роботу. Лише добу переживала втрату звичайного життя. Перебуваючи на той момент в м. Бровари, вже 25 лютого вона пішла до центру комплектування сил ТрО і допомагала координувати процеси та надавала психологічну підтримку людям.

«Ще до 24 лютого у мене була домовленість, що я прийду до ТрО і буду навчати людей першій психологічній допомозі. Вранці 25 я вже була там. Те що я побачила мене вразило: було дуже-дуже багато людей і кожен хотів допомогти, діяти.

 Звісно, на той момент про навчання не йшлося.

Я почала працювати з тими, хто приходив. Були різні люди: хтось в розгубленому стані, хтось слабко вдягнений, хтось на межі напруги та емоційних сил… Доводилось розмовляти, підтримувати, заспокоювати, повертати до відчуттів та реальності. Багато питали, чим вони можуть бути корисними? 

Наприклад, пам’ятаю випадок, коли бабуся принесла з дому вату, бинти, теплі шкарпетки, і сказала: “Солдатам, що маю”.  Жінки несли продукти та домашню їжу, консервацію, пледи, питали чим вони можуть допомогти. Попри те, що в перший день було багато розгубленості, люди швидко згуртувались. Це дуже рятувало, бо перебування серед людей додавало сил долати ту ситуацію.

Вранці наступного дня було все те саме. Постійно потрібна координація, підтримка. 

На третій день я була дуже втомлена, не могла навіть рухатися».

Випробування хворобою

Після цих перших трьох днів виснажливої роботи Тетяна приймає рішення поїхати до с. Шевченкове, Київської області, де жила її донька.

«Я приїхала і відчула, що в мене піднялася температура. По всіх симптомах це був COVID. Крім того, що я себе погано почувала — за вікном постійно було чутно вибухи. Російські війська стояли вже за 12 км від нашого села. Плюс світломаскування… Пам’ятаю свій стан: висока температура, темрява і звуки вибухів. В якийсь момент я просто робила голосніше музику, яку слухала, щоб не чути ці гучні звуки обстрілів. 

Протягом семи днів температура не падала, і лікарка телефоном сказала, що мені треба в лікарню. Я взяла товстелезну книгу та спортивні штани і поїхала. Це була дуже довга дорога. Доньку свою відправила до сестри у Вінницьку область». 

Окупація села і «зґвалтований» дім

Тетяна розповідає, що їм з донькою вдалося вчасно виїхати зі свого села, адже трохи більше, ніж за добу воно опинилося під окупацією.

«6 березня ввечері ми виїхали з села, а 8 березня в першій половині дня в с. Шевченкове зайшли російські війська. І те що вони там робили — важко описати словами. 

Заїхавши в село, окупанти відразу почали розстрілювати цивільні автомобілі, велосипедистів, будинки. Першого ж дня вони розстріляли чоловіка і жінку, які їхали на своїй машині з базару до дітей додому. Їхні тіла не могли забрати аж до деокупації… 

Нашого старосту села також ледь не вбили. Він їхав повз мій будинок, а на зустріч йому йшла військова колона. Чоловік зрозумів, що ворожий танк не звертає, ще й навів на його авто дуло гармати. Староста вискочив через пасажирське сидіння, вибив ногою дірку в паркані і пробіг через наш двір на іншу вулицю. Потім росіяни розстріляли весь паркан. 

А далі вони зайшли на подвір’я, розстріляли двері й вдерлись в будинок.. В нас було багато запасів їжі, ми готувалися, що, звісно їм сподобалося. Ну і почали там господарювати: перебрали речі, винесли чоловічий одяг і взуття, все, що сподобалося, навіть особисті речі, техніку, дитячі іграшки. Перелік суттєвий. Викинули комод з постільною білизною на подвір’я, розрубали столи, дивани, ліжко двоспальне на четверо; розстріляли з автомата великий акваріум з рибками…

Я так і не змогла повернутися в цей дім після деокупації. Приїжджаю, дивлюся і розумію, що не можу там бути. Навіть посидіти не можу. Я більшу частину життя прожила в цьому будинку, там виросла і виросли мої доньки, але зараз не можу туди повернутися. Для мене мій дім зґвалтований окупантами». 

Безпорадність і самопідтримка

Повернувшись до Броварів, Тетяна згадує, що відчувала безпорадність від того, що не могла нічим допомагати.

«Я важко виходила з ковіду. Багато спала. Мені було гірко від того, що я не могла нічим допомагати. У квартирі була картина по номерах, яку ми колись купили для доньки. Я взяла її й почала малювати… і плакати. Я думала: це все що ти можеш робити? Відчувала в той момент безпорадність, якесь безсилля від своєї бездіяльності.

Плюс якраз в той період я отримала звістку, що мій знайомий, земляк, якого я знала багато років, загинув на фронті. Це було важко і боляче. 

В  кінці березня мені написали колеги зі спільноти практиків Ненасильницького спілкування, що вони починають проводити Кола підтримки. Запитали, чи я готова до них долучитися і я, звісно, погодилась. Це було вчасно і підтримуюче.

Я досі проводжу ці Кола онлайн понеділками з 17.00 до 19.00. Їх за рік відвідала сила людей, які потребували підтримки і відчували рогубленість. Зараз моє Коло підтримки радять психотерапевти і так приходять нові учасники. Взаємопідтримка, людяність, можливість ділитися переживаннями та болем в безпечному просторі, де тебе почують — є зцілюючими в тяжкі моменти життя». 

За словами Тетяни, допомога іншим та спілкування з колегами зі спільноти психологів допомагали їй знаходити сили, щоб підтримувати інших.

«Ще до війни я пішла на Програму практик резонансної підтримки. На той момент це було для мене дорого, та я наче відчувала, що це буде дуже потрібно, корисно та підтримуюче. Я навчалася там протягом року і спілкувалася з колегами зі спільноти та тренером. Мала таку собі поглиблену інтервізію, супервізію, постійну роботу з собою. Відчувала підтримку звідусюди. Це мені дуже допомагало.

До речі, в Броварах я себе почувала в безпеці. В мене не було навіть думки, що я можу виїхати. Я відчувала, що якщо я тут можу бути помічна, значить я маю тут лишитися. Ну і в той момент, коли ще була окупація, дуже хотілося додому». 

Допомога ВПО і взаємопідтримка

Коли до Броварів почали виїжджати люди з окупації, Тетяна почала їм допомагати: спочатку в центрах реєстрації, а потім організувала групи взаємопідтримки.

«На початку квітня в Бровари приїжджали люди по зелених евакуаційних коридорах з окупованих населених пунктів. Я дізналася, що потрібна допомога в центрі реєстрації ВПО. Працівники, які реєстрували людей, розповіли мені, що в чергах часто відбуваються конфлікти, оскільки люди в стресовому стані. Тому я почала допомагати їх вирішувати — підходила до людей і казала: “Говоріть до мене, я вас чую”.

Згодом я запропонувала проводити групи взаємопідтримки для ВПО. У квітні-травні людей було мало, оскільки багато були просто проїздом в Броварах. А в червні до міста приїхало чимало людей зі східної частини України. В середньому на групу взаємопідтримки збиралось 15-25 осіб.

Такі зустрічі — це не тільки про підтримку, а ще й про можливість познайомитися одне з одним,  стати ближчими, поспілкуватися, освоїтися на новому місці». 

Терапія для жінок

Тетяна розповідає, що згодом виокремилась стабільна група жінок, які збирались щочетверга на зустріч групи взаємопідтримки та самодопомоги.

«Ми багато говорили про те, чого кому не вистачає в цьому вимушеному новому житті і місті. Почали проводити мистецькі зустрічі вихідного дня: це і арттерапія, і знайомство з чудовими, затишними місцями міста. Часто ми збирались в улюблених кафе, кав’ярнях. Якось я читала свою історію війни, яка ввійшла в збірку історій “ Між війною та миром”, видану восени 2022. Жінки дуже нею перейнялись, плакали. Ми проводили зустрічі, на якій кожна розповідала свою історію, ділилась своїми знахідками, що ж допомагає справлятися. 

Мені доводилось часто чути від жінок фразу: “Я не могла зрозуміти, що зі мною, дуже боліло. А потім  прийняла те, що найближчим часом не повернусь додому. Від цього усвідомлення мені стало легше. Тепер я можу купити бокали чи столове приладдя і зробити затишнішим місце, де живу. Не відкладати життя”. 

Згодом колеги мене покликали приєднатись до Мобільної бригади “Жіночого консорціуму України”. Як психологиня, я виїжджала і працювала з людьми на деокупованій території Вишгородського району. Багато людей, які пів року тому пережили окупацію, довго не могли відійти від пережитого. Так в мене з’явилось більше розуміння того, що я роблю: допомагати проживати складні почуття та досвід, знаходити власну силу та ресурс жити далі». 

Новий етап життя у Львові

Зараз Тетяна проживає у Львові. Вона продовжує проводити Коло підтримки онлайн щопонеділка. Також активно співпрацює з Львівським хабом Освітнього дому прав людини в Чернігові: проводить зустрічі групи взаємопідтримки вживу для ВПО та місцевих, адже  підтримки і згуртування потребують усі, та курс розмовної української мови. За першою освітою Тетяна філолог.

«Було непросто зважитися на переїзд, адже я в житті ніколи не переїжджала.  Довелося залишити мобільну команду і дівчат з групи взаємопідтримки, з якими ми вже здружилися. Але мене втішало те, що у Львові в нас був безперебійний інтернет, тобто можливість нормально працювати. Бо в Броварах на той момент були часті відключення світла та зв’язку і це дуже гнітило.

Зміна місця проживання не завадила мені й надалі проводити зустрічі групи взаємопідтримки. За волею долі , коли я встала не на тій зупинці, я потрапила до ТРЦ, де побачила табличку з написом: Центр «Жіночі перспективи». І тоді я зрозуміла, чому так сталося. Я зайшла до них в офіс і запитала: «А вам випадково не треба психологи. Я тут заблукала». Вони сказали, що треба і прям сьогодні підписують проєкт. Ось так я і стала працювати в цій організації, з людьми, яким нема куди повертатися». 

Львівський хаб

Тетяна розповідає, що раз на тиждень у Львівському хабі Дому проводить курси української мови.

«В мене 18 років викладацького досвіду (моя перша освіта педагогічна). Ми вчимо скоромовки, що завжди дуже смішно; граємо в мовні ігри, підтягуємо граматику та, звісно, багато спілкуємось українською. 

Крім того, нещодавно я видала свою гру “Тямколенд” для  розвитку когнітивних процесів: пам’яті, уваги, емоцій, уяви, мислення та сприйняття.

 В Хабі ми теж у неї граємо, адже вона чудово підходить для тренінгів. Це те, чим я зараз дуже пишаюся.

Знаєте, я придумала термін — подвиг людського життя. І, на моє переконання, українці зараз щодня роблять такий подвиг.

Адже ми змушені працювати в надскладних умовах: без світла, під звуки сирен, під час того, що в країні йде війна, але це нас не зупиняє. Ми продовжуємо жити, працювати й навчатися з вірою у Перемогу». 

Програма Захисту функціонує за підтримки Міжнародний фонд “Відродження”, Human Rights House Foundation та проєкту ESU.
Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Для заповнення анкети на Програму термінової підтримки — переходьте за посиланням 👉🏻  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

Застрелений, закатований, розстріляний, кульове, загинула від удару прикладом по голові, згорів, підірвався на міні, загинув від осколка…

Такі причини смерті читаєш в документах, а потім серед них зустрічаєш цифру — 2008 року народження.

Місцеві жителі розповідають, що в перший же день окупації росіяни вбили сина з батьком, які просто йшли повз них з велосипедом.

Двох молодих хлопців переїхали танком. Розстріляли священника, якій їхав зі служби на своєму автомобілі. Закатували чоловіка до смерті. Жінку біля її ж двору вдарили прикладом по голові і та померла. Багатьох місцевих мешканців брали в полон.

Знищили музей, у якому зберігалося понад 400 експонатів. Найціннішою частиною колекції була збірка творів всесвітньо відомої української художниці Марії Примаченко.

На щастя, частину її картин вдалося врятувати. Але доля інших творів українських відомих майстрів, на жаль, не така щаслива. Внаслідок обстрілів будівля музею повністю згоріла.

Серед місцевого населення були і свої герої. Наприклад, Євген Шабуня з с. Олізарівка, який розміновував міни окупантів. А робити це він вчився сам — по відео. Зараз Євген проходить реабілітацію після підриву на міні та планує надалі йти працювати в МНС.

Протягом всього часу окупації в Іванкові працювала лікарня. Лікарі, на чолі з керівницею медзакладу Ларисою Цуп, не покинули громаду і приходили на поміч пораненим та хворим. Більшість з них жили в лікарні, деякі навіть з родинами. Інколи їм доводилось чути у свій бік погрози від окупантів, які часто навідувалася до лікарні і вимагали психотропні ліки або перейти на бік росіян. Води в закладі теж не було, тому лікарям і медпрацівникам приходились її носити з криниць місцевих мешканців щодня.
За час окупації в Іванківській громаді народилося 18 немовлят. Пологи доводилось приймати в надскладних умовах. Російські солдати не пускали породіль з інших сіл громади. Тому доводилось перевозити вагітних на човні, ризикуючи життями.

Кожна така історія про людей — простих українців — героїв, що живуть серед нас.

Польова місія до Іванківської громади 22-23 лютого 2023 здійснена організацією членом Коаліції “Україна. П’ята ранку” — Освітній дім прав людини в Чернігові в рамках проекту “Від фіксації до правосуддя: забезпечення належного документування воєнних злочинів”, що реалізується Регіональним центром прав людини за фінансової підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Зміст публікації не обов’язково збігається з позицією фонду.

Ольга Семенюк, адвокатка, координаторка освітнього напряму УГСПЛ.

Окрім адвокатської діяльності Оля займається правозахистом та (🥁 барабанний дріб) боді-балетом.

Поговорили з нею про освіту у сфері прав людини, переїзд з Луганська до Черкас, правозахисників, які опинилися в ситуації ризику, просту юридичну мову та захоплення. Без секретиків, звісно, теж не обійшлося.

Слухайте за лінком на SoundCloud.

https://soundcloud.com/towzfuf3zevb/spetsprokt-loyers-secrets-gostya-olga-semenyuk

Привіт! Я твій сусід із Білорусі. Ми так давно дружимо з тобою! А ти так мало знаєш про мене. У нас із тобою зараз не найспокійніші часи, проте ми впораємося, ми ж разом. Думаю, настав час розповісти тобі трохи про себе. Про картоплю, чистоту й гарні дороги, думаю, ти вже знаєш. Та про інший бік медалі можливо ні…

Саме такими словами починається опис проєкту «Твій сусід», який реалізовує білоруська активістка Віолета Майшук в рамках програми «Підтримка громадянських ініціатив». Цей проєкт покликаний допомогти білоруським громадським активістам, які через свою політичну діяльність та переконання були змушені покинути Республіку Білорусь і зараз перебувають на території України, та спрямований на покращення українсько-білоруських відносин.

Пропаганда vs реальність

За словами Віолети, мета проєкту «Твій сусід» — показати українцям, що білоруси не такі як їх показує лукашенківська пропаганда. Постаратися змінити негативне ставлення українців до білорусів, які проживають на території України та за її межами. Донести інформацію про те, що білоруси не хотіли цієї війни, а коли вона почалася — білоруські активісти стали пліч-о-пліч на допомогу із захисту України.

«Оскільки ми живемо в Україні, де зараз триває війна, білорусам не рідко доводиться стикатися з різними проблемами через вторгнення також і з території Білорусі. Надавши територію для нападу, Лукашенко зробив усіх білорусів співагресорами. А у відповіді на запитання — чому ви поїхали з Білорусі, стає зрозуміло, що ми і Лукашенко не один народ. Бо вільні білоруси хочуть знести цей диктаторський режим і після чергових виборів велика кількість білорусів сіла за ґрати і ще більша — була змушена виїхати зі своєї країни», — розповідає Віолета.

Що відбулось?

Твій сусід — це онлайн-платформа, на якій розміщується інформація про те, з чим зіткнулися білоруси під час шостих «президентських виборів». Також на сайті є відомості про білоруських політв’язнів і підбірка документальних фільмів про те, як Лукашенко прийшов до влади та тримався за «президентське крісло» 26 років, а також загалом про події, що відбувалася під час виборів 2020 року.

Ось короткий уривок тексту, опублікованого на сайті:

«Вибори пройшли в повній інформаційній блокаді та в атмосфері політичних репресій — протягом трьох діб в країні не було інтернету. Це призвело до масових протестів ще на етапі підготовки до виборів. За голосами незалежних спостерігачів, з великим відривом перемогла лідерка від опозиції Світлана Тихановська.

Громадяни/ки, які не погодились з офіційними результатами, вийшли на вулиці, протестуючи. Основні вимоги протестувальників: звільнити політв’язнів, провести перевибори під наглядом міжнародної комісії та незалежних спостерігачів, притягнути до відповідальності причетних до фальсифікацій. У відповідь Лукашенко наказав силовикам придушити народні виступи. Як результат, було ув’язнено десятки людей, зокрема й опонентів Лукашенка».

Віолета каже, що дуже хоче, аби українці почали розрізняти білоруський народ та злочинну владу. За її словами, це допоможе надалі налагодити дружні стосунки з Білоруссю. І підтримка українців допоможе надалі знести диктаторський режим.

Правозахисники є досить вразливою категорією суспільства. Щороку число загроз, залякувань, нападів, кримінальних справ та обмежень щодо правозахисників зростає в багатьох частинах світу.

Саме для того, щоб знизити ризики в діяльності правозахисників, розробили стандарти захисту та підтримки правозахисної діяльності. Фонд домів прав людини виокремив  16 стандартів, що сформульовані на основі змісту знакових резолюцій, пов’язаних із правозахисниками та їхньою роботою.

Під час Освітнього Форуму прав людини: наближаючи перемогу, учасники детально розглядали кожен з 16 стандартів і обрали ті із них, що наразі є найбільш вразливими.

Пропонуємо вам детальніше ознайомитися з кожним стандартом та обрати три зі стандартів, які, на вашу думку, є найбільш вразливими зараз — в умовах великої війни, спричиненої агресією російської федерації.

1. Публічно підтримувати правозахисників.

Політичні лідери, а також бізнес, медіа та релігійні лідери повинні «публічно визнати важливу й легітимну роль правозахисників у сприянні правам людини, демократії та верховенству права». Вони мають це робити через «публічні заяви, політики чи закони … включаючи публічне засудження всіх випадків насильства й дискримінації правозахисників».” У випадках насильства та дискримінації «лідери в усіх сферах суспільства … повинні чітко визначати свою позицію у відмові від такої практики». Це стосується «політичних, військових, соціальних і релігійних лідерів та лідерів у бізнесі й засобах масової інформації».

2. Не криміналізувати правозахисну діяльність

Держави повинні забезпечити «відсутність криміналізації діяльності з підтримки та захисту прав людини» й те, щоби правозахисники «не мали перешкод у користуванні універсальними правами людини внаслідок своєї роботи». Кожна людина має право користуватися загальними правами людини, що включає право на захист таких прав без будь-яких перешкод. «Кожен повинен поважати права людини інших».

Правозахисники, як і будь-які інші особи, мають право користуватися загальними правами людини та співпрацювати з іншими людьми з цього приводу. Це право не повинне піддаватися небезпеці або загрозі виключно через характер роботи правозахисників. Законодавство, що регулює діяльність правозахисників, мусить бути «чітко визначеним, зрозумілим і не мати зворотної дії». Обмеження, що покладаються на правозахисників, повинні бути «законними, пропорційними, недискримінаційними та необхідними».

3. Припинити обмеження щодо фінансування НУО

Держави не повинні накладати обмеження на потенційні джерела фінансування діяльності в галузі прав людини, крім «тих, що зазвичай передбачені для будь-якої діяльності, не пов’язаної з правами людини, для забезпечення прозорості й підзвітності». «Жоден закон не повинен передбачати кримінальної відповідальності за правозахисну діяльність на основі джерел фінансування». Законодавство, яке регулює фінансування громадянського суспільства, має бути «прозорим та недискримінаційним».

4. Поважати незалежність НУО

Держави повинні «повністю визнати важливість незалежного голосу правозахисників та інших учасників громадянського суспільства», в тому числі «поважаючи незалежність їхніх організацій». Вони повинні «поважати, захищати й забезпечувати право на свободу об’єднання правозахисників» і «гарантувати, що вимоги до звітності, які стосуються окремих осіб, груп та органів суспільства, не перешкоджають функціональній автономії».

5. Уникати реєстраційних та юридичних обмежень

«Там, де законодавство і процедури реєстрації та фінансування організацій громадянського суспільства існують», вони повинні бути «прозорими, недискримінаційними, оперативними й недорогими». Законодавство, що впливає на діяльність правозахисників, має бути «чітко визначеним, зрозумілим і не мати зворотної дії». Воно також не повинне перешкоджати «функціональній автономії» НУО. Будь-які обмеження, що висуваються до правозахисників, мусять бути «законними, пропорційними, недискримінаційними та необхідними» й «повинні надавати можливість оскаржувати і не вимагати перереєстрації».

6. Припинити всі форми репресій

Держави повинні «забезпечувати належний захист та утримуватися від будь-яких форм залякування чи репресій проти тих, хто співпрацює, співпрацював або прагне співпрацювати з міжнародними установами, включаючи членів їхніх сімей і партнерів». ООН «рішуче засуджує репресії та насильство щодо правозахисників за їхню діяльність із захисту прав людини, документування й пошук інформації про порушення прав і зловживання».

Крім того, ООН засуджує «всі акти залякування та репресій державними й недержавними акторами … проти правозахисників і їхніх законних представників, сподвижників та членів їхніх сімей і наполегливо закликає всі держави запровадити право на співпрацю з міжнародними органами». Парламентська асамблея Ради Європи закликає держави «утримуватися від будь-яких актів залякування та репресій проти правозахисників, зокрема від фізичних нападів, незаконних арештів і судових чи адміністративних переслідувань».

7. Припинити незаконні затримання й арешти

«Ніхто не може бути підданий незаконному позбавленню волі, затриманню або засланню», як це викладено в Загальній декларації прав людини. Держави мусять забезпечити, щоб ніхто не підлягав «затриманню та позбавленню волі без гарантій належного судочинства, що означає захист законом затриманої особи».

Правозахисники не повинні бути незаконно позбавлені волі або заарештовані за те, що вони «використовують свої права людини й основні свободи, такі як права на свободу вираження поглядів або на мирне зібрання та асоціації». Держави мають «вжити конкретних заходів для запобігання і припинення незаконного позбавлення волі й затримання правозахисників».

8. Приймати окремі думки

Держави повинні забезпечити, щоб «окремі погляди могли виражатися мирно». У цьому контексті вони мають утримуватися від вжиття заходів, спрямованих на криміналізацію свободи вираження поглядів та обмеження покарань за наклеп, щоби «забезпечити пропорційність і відшкодування, відповідні заподіяній шкоді».

9. Забезпечити вільний доступ та вибір ЗМІ

Держави повинні забезпечити правозахисникам «доступ і використання інформаційних технологій та засобів масової інформації на свій вибір, включаючи радіо, телебачення й Інтернет». Цей підхід «має підтримуватися на національному рівні … як невід’ємна частина здійснення основних прав на свободу думки та вираження поглядів». Держави повинні уникати перешкод для доступу людей до засобів масової інформації та їх використання.

10. Сприяти мирним протестам

Держави мають забезпечити правозахисників «можливістю виконувати свою важливу роль у контексті мирних протестів». Для цього вони повинні сприяти мирним акціям протесту шляхом «надання протестувальникам доступу до публічного простору та їх захисту без дискримінації, в разі необхідності, від будь-яких загроз і переслідувань». У цьому відношенні ніхто не повинен підлягати «надмірному чи невиправданому застосуванню сили, незаконному затриманню або арешту, тортурам чи іншим видам жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, примусовому зникненню, порушенням порядку кримінального та цивільного проваджень або загрозам таких актів».

У контексті мирних протестів держави повинні забезпечити «відповідальність за порушення прав людини і зловживання через судові й інші національні механізми та надавати жертвам «доступ до засобів правового захисту й відшкодування». Законодавство, покликане гарантувати громадську безпеку та громадський порядок, не повинне використовуватися для «перешкоджання або обмеження здійснення будь-якого права людини, включаючи свободу вираження поглядів, об’єднань і мирних зібрань, які є важливими для заохочення й захисту інших прав».

11. Боротися з безкарністю, забезпечувати підзвітність

Держави повинні «боротися з безкарністю шляхом розслідування й забезпечення відповідальності за всі напади та загрози з боку державних і недержавних суб’єктів проти будь-якої особи, групи або громадського об’єднання, що захищає права людини». Для боротьби з безкарністю держави мають «забезпечити сприятливі умови для роботи правозахисників та ефективний захист від актів залякування й репресій проти них та проводити ефективні розслідування будь-яких подібних дій».

«Відповідальність за захист правозахисників покладається, перш за все, на державу, і в деяких випадках держави також можуть нести відповідальність за дії недержавних акторів». Боротьба з безкарністю буде ефективною лише тоді, коли «відповідальні за порушення та зловживання щодо правозахисників, у тому числі щодо їхніх законних представників, сподвижників і членів їхніх сімей, негайно притягуються до відповідальності через неупереджені розслідування».

12. Підкріплювати відповідальність бізнесу

Держави повинні «прийняти відповідні політики й закони», щоби притягати компанії до відповідальності за «погрози або напади на правозахисників». Недержавні суб’єкти, включаючи транснаціональні корпорації та інші підприємства, повинні «поважати, просувати і прагнути захищати права людини та основні свободи всіх осіб, у тому числі правозахисників». Підприємства повинні «уникати, визначати, оцінювати й запобігати будь-яким несприятливим наслідкам впливу на права людини, пов’язаним із їх діяльністю, шляхом проведення масштабних консультацій з потенційно задіяними групами й іншими відповідними зацікавленими сторонами у спосіб, який відповідає Керівним Принципам Бізнесу та Прав Людини».

Крім того, вони мають «співпрацювати в контексті виправних заходів … обмінюватися найкращими практиками та обговорювати … як вони можуть впливати на несприятливі наслідки для прав людини». Щоб захистити правозахисників від порушення прав людини з боку бізнесу, держави повинні «сприяти ефективній профілактиці, підзвітності, засобам захисту й відшкодуванню».

13. Захищати жінок-правозахисниць

«Репутація та підтримка діяльності правозахисників, у тому числі жінок-правозахисниць, є важливою умовою загальної реалізації прав людини». Держави повинні вжити «всіх заходів, необхідних для забезпечення їх захисту» й інтегрувати «гендерний аспект у свої зусилля, спрямовані на створення безпечного та сприятливого середовища для захисту прав людини». Держави повинні відігравати активну роль, включаючи «відповідні, ретельно відібрані та практичні кроки» для захисту жінок-правозахисниць.

14. Захищати адвокатів з прав людини

Адвокати відіграють «важливу роль у відстоюванні прав людини» й повинні мати можливість «виконувати свої функції вільно, незалежно та без страху перед репресіями». Щоб гарантувати незалежність адвокатів, держави повинні вживати «ефективних законодавчих, правоохоронних та інших відповідних заходів», які дозволять юристам належним чином виконувати свої професійні функції. Держави мають прийняти внутрішнє законодавство, «щоб забезпечити незалежні й самоврядні професійні асоціації юристів та визнати важливу роль, яку відіграють адвокати в забезпеченні верховенства права й захисті прав людини».

15. Захищати правозахисників меншин

Правозахисники, які працюють над питаннями, що зачіпають меншини, відіграють важливу роль. «Особи й асоціації, які захищають права осіб, що належать до меншин або розділяють вірування та погляди меншин», не повинні стикатися зі «стигматизацією й дискримінацією». Держави мають «гарантувати, що законодавство, політика та практика не перешкоджають здійсненню такими особами своїх прав людини чи діяльності громадянського суспільства в захисті їхніх прав».

16. Захищати членів сімей правозахисників

Окрім того, щоб захищати правозахисників, держави мають «утриматися від будь-яких форм залякування чи репресій стосовно … членів їхніх сімей та однодумців і забезпечити належний захист від подібних дій». Необхідно засуджувати подібні акти публічно й забезпечити, щоби членам сімей «не перешкоджали користуватися загальними правами людини». Як державні, так і недержавні актори, відповідальні за порушення та зловживання стосовно законних представників, сподвижників і членів їхніх сімей, повинні бути «негайно притягнуті до відповідальності через неупереджене розслідування».

Оберіть три зі стандартів, які, на вашу думку, є найбільш вразливими зараз — в умовах війни, спричиненої агресією російської федерації в Україні.

Щоб проголосувати, перейдіть за посиланням https://forms.gle/fiz4tDkq24gDRRU36

Як білоруський громадський активіст Дмитро Лукомський через відео показує як працює пропаганда, боти та тролі, маніпуляція свідомістю в інтернеті та розповідає білорусам про війну в Україні та їхню роль у цих подіях.

На базі Освітнього дому прав людини в Чернігові реалізується проєкт «Підтримка громадянських ініціатив» в рамках якого є Освітня програма покликана допомогти білоруським громадським активістам, які через свою політичну діяльність та переконання були змушені покинути Республіку Білорусь і зараз перебувають на території України. Це Курс по лідерству для людей, які мають мотивацію та бажання реалізувати свої власні короткотривалі громадські ініціативи.

В рамках Програми учасники проходили навчання, а також мали можливість спробувати реалізувати свої мікропроєкти, аби допомогти покращити українсько-білоруські відносини. Один з таких проєктів реалізовує білоруський громадський активіст Дмитро Лукомський.

Розповідаємо, як він бореться за правду та інформує білорусів про війну в Україні, пропаганду диктаторських режимів, різні маніпуляції в інтернеті і їхній вплив на свідомість людей.

Ні — пропаганді!

Дмитро вже кілька років веде свій ютуб-канал «Стары Аэрадром // Old Airfield», де розповідає про боротьбу з режимом лукашенка. Однак після того, як він почав реалізовувати свою ініціативу, на базі каналу почали виходити оновлені відео. Основна їхня мета — інформування білорусів про роботу пропаганди та елементів маніпуляції свідомістю в інтернеті, а також про війну в Україні та ролі Білорусі у цих подіях.

«Одного разу почув таку думку — «тупим і неосвіченим суспільством легше керувати». І насправді саме так і роблять диктатори путін і лукашенко з нашою країною, намагаються залякати й зробити дурним наш народ, щоб не думали про те, що відбувається. Моя мета – запобігти цьому.

Тому я почав випускати відео, де інформую білорусів про роботу пропаганди та елементів маніпуляції свідомістю в інтернеті, ситуації, що відбувається з війною в Україні та ролі Білорусі та білорусів у цій війні. Так само надалі я хочу просувати знання про права людини, тому що з цим у нашого народу є проблеми, а нам треба зберегти здорове та адекватне суспільство», — підкреслює Дмитро.

Боти і тролі

На каналі вже вийшло перше відео про те, що таке боти і тролі та як з ними боротися.

Дмитро каже, що основна їхня мета — маніпуляція і намагання сформувати і нав’язати потрібну думку про ситуацію, що відбувається або придушити будь-яку здорову точку зору людини.

Він проводить паралель з окупаційною владою — вона є замовником і виконавцем. Наприклад, у Білорусі був задіяний ресурс кремля, у якого своя ботоферма в яку вливають величезну кількість бюджетних грошей.

Для пошуку тролів є чати, телеграм канали та люди які пропонують іншим підзаробити. У Білорусі до цієї роботи залучені держслужбовці: для них є готові акаунти та скрипти, як і що писати, проводяться тренінги. Білоруські держслужбовці для переконливості використовують і свої особисті облікові записи — це викликає довіру у недосвідченого користувача.

За словами Дмитра, його відео покликані показати правду людям та зберігати здоровий глузд.

«У нас усіх одна єдина мета зараз — перемогти в цій війні і звільнитися від цього гніту диктатур і «русского мира». Я думаю, що цей проєкт буде маленькою деталькою в цьому величезному годинниковому механізмі».