28Бер2024
Розуміємо права людини Мережа домів прав людини

контакти

Провулок Луговий, 1 Г,
с. Количівка,
Чернігівський район,

Чернігівська область,
Україна 
15563

+38 0462 930-907
+38 0949 881-907

IMG_9357
НовиниПодкасти

Спецпроєкт Lойер’s Secrets: гість Юрій Усманов

Юрій Усманов — директор Навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського міжнародного університету.

Він спеціалізується на міжнародному гуманітарному та міжнародному кримінальному праві. 

Поговорили про притягнення до відповідальності осіб, які вчинили міжнародні злочини, про документування воєнних злочинів та освіту у сфері прав людини.

Це спільний випуск Lойера та Освітнього дому прав людини в Чернігові.

 

IMG_9171
Новини

Вони руйнують, а ми відбудовуємо: історія волонтера Добробату

Сергій Громов — волонтер добровольчого будівельного батальйону Добробат.

Він один із тих добровольців, які розбирали зруйновані внаслідок бойових дій будинки і лагодили пошкоджені дахи у селі Ягідне Чернігівської області.

Дім надав Добробату партнерську допомогу: з початку червня по листопад 2022 року волонтери мали змогу проживати в просторі у с. Количівка. Розповідаємо історію Сергія — як і чому він допомагає відбудовувати Україну.

Неординарний волонтер

Коли ми зустрілись, Сергій тримав в руках книгу. Високий, худорлявий чоловік з прямою поставою і гарними манерами. Його волосся густо всипане сивиною, а погляд сповнений мудрості. На перший погляд, чоловік більше схожий на професора якогось вишу, ніж на людину, яка лагодить пошкоджені будинки. І коли ми почали розмовляти, стало зрозуміло чому.

Сергій Громов має кілька освіт, пожив не в одній країні, зокрема в Африці, та знає декілька мов. До 1991 року він працював з ядерною зброєю в Україні, потім був у миротворчих місіях, а зараз, окрім відбудови нашої країни, опікується Музеєм Миру.

Волонтерством чоловік почав займатися ще з 2014 року. Якось він прочитав оголошення в газеті про те, що треба допомога.

«Спочатку я займався плетінням маскувальних сіток. Потім почав збирати обереги для наших військових. А після повномасштабного вторгнення пішов допомагати столичним захисникам облаштовувати блокпости в Києві. Згодом мені знайома скинула оголошення про набір до Добробату і я вирішив долучитися».

 Відбудова країни

Сергій зізнається, що сам безпосередньо не відбудовує будинки, бо немає навичок професійного будівельника. Проте він виконує не менш важливу функцію — допомагає людям, які вміють це робити.

«Принеси-подай – важлива функція волонтера», — піджартовує чоловік.

«Там цеглу треба піднести, там інструмент подати, а десь завали розібрати. Роботи вистачає, а от рук не дуже». 

За словами Сергія, в Добробаті зараз не менше 500 людей, однак робочої сили все одно обмаль. Адже російські солдати завдали неймовірної шкоди: зруйнували, пошкодили й залишили без домівок сотні тисяч українців.

Коли герой нашої історії згадує про Дім в Количівці, де він проживав разом зі своїми колегами під час відбудови осель в с. Ягідне, то усміхається. Він каже, що навіть не очікував, що будуть такі умови проживання.

«Я люблю туризм, тому взяв з собою намет, думав, буду там жити. А тут нас, волонтерів Добробату, прихистив Дім. Я цього не очікував, точніше — що будуть такі умови проживання: ліжка, душ, тепла вода тощо. Тому я справді дуже вдячний Дому за допомогу». 

Африка і Музей Миру

Сергій розповідає, що жити в Африці йому було добре. Він мав протекторат від вождя одного племені із сусіднього села, адже навчався разом з ним в Нідерландах. Чоловік додає, що вожді піклуються про своїх людей і мають вищі освіти.

А потрапив він до Африки в складі миротворчої місії.

«Я був офіцером, який володіє англійською мовою, тому мене послали в миротворчу місію в Африку бути перекладачем. Я працював на аеродромі, бо крім іншого, маю освіту, пов’язану з авіацією. Тут і зійшлися мої компетенції». 

Після повернення в Україну, Сергій почав займатися Музеєм Миру.

«На базі Музею Миру ми відкрили виставку оберегів, яку навіть вдалося представити у Франції у 2014-2015 роках. Також там була виставка плакатів, а також виставка, присвячена подіям в с. Ягідне тощо».

Цим проєктом чоловік опікується вже кілька років. Бідкається, що після повномасштабного вторгнення у них забрали частину приміщення.

«Під час війни виявляється немає місця для Музею Миру». 

Та це не зупиняє Сергія. Зараз він організовує виставку дитячих малюнків у пункті незламності однієї зі столичних шкіл. А нещодавно вони з командою передали ялинкові прикраси в Київський військовий шпиталь для поранених захисників.

Тож такими маленькими, але значущими кроками, герой нашої історії допомагає відбудовувати Україну і робить свій внесок у відродження нашої країни!


Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Для заповнення анкети на Програму термінової підтримки — переходьте за посиланням 👉🏻  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

Навчання з проєктного менеджменту для активних представників громадянського суспільства в Україні (1)
Новини

Перемога України – це величезний шанс для Білорусі звільнитися від диктатури

На базі Освітнього дому прав людини в Чернігові реалізується проєкт «Підтримка громадянських ініціатив» в рамках якого є Освітня програма.

Вона покликана допомогти білоруським громадським активістам, які через свою політичну діяльність та переконання були змушені покинути Республіку Білорусь і зараз перебувають на території України. Це Курс по лідерству для людей, які мають мотивацію та бажання реалізувати свої власні короткотривалі громадські ініціативи.

В рамках Програми учасники проходили навчання, а також мали можливість спробувати реалізувати свої мікропроєкти, аби допомогти покращити українсько-білоруські відносини.

Розповідаємо історію одного з білоруських активістів, який проходив навчання і зараз реалізовує свій проєкт. Він вирішив залишитися анонімним.

Чому ви поїхали з Білорусі?

Ніколи не хотів і не збирався їхати. 13 квітня 2021 року дізнався зі ЗМІ про арешт учасників так званої «змови проти лукашенка» — Зяньковича, Федути, Костусєва. Співвідніс це з тим, що я теж двічі брав участь у Zoom-зустрічах із ними у січні 2021. Попри те, що на цих зустрічах ми нічого такого, що можна було б охарактеризувати як «змову» не обговорювали, все-таки вирішив виїхати, поки ситуація не проясниться. І 17 квітня вилетів із Мінська до Львова. Як виявилось – і правильно зробив.

 Ваша історія політичного переслідування з боку режиму.

Я в опозиції з 2 квітня 1997 р. Вперше був затриманий міліцією на демонстрації 7 листопада 1997 р. Тоді ж був побитий ОМОНом і підданий адміністративному суду. З того часу не можу сказати точно скільки разів, але багато (ніколи не рахував) разів затримувався за організацію протестних політичних заходів та участь у них, розповсюдження друкованих матеріалів і взагалі за все. Були й суди та штрафи. Співробітники КДБ розпитували сусідів про подробиці мого життя. Перешкоджали отриманню нормальної роботи (потенційні роботодавці про це самі розповідали, що їм не рекомендували мене наймати). Загалом усе як у всіх опозиціонерів у Білорусі.

З чого починали в Україні? Чому обрали Львів для місця проживання?

В Україні я розпочинав з 2001 р., коли вступив до Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, який закінчив у 2003 р. Потім жив тут, одружився, з 2003 р. брав участь у організації білоруського життя у Львові.

Розкажіть про свій мікропроєкт в рамках Курсу по лідерству. 

Проєкт направлений на полегшення становища (допомогу) білоруським волонтерам та активістам у Львові. Наразі білоруси в Україні є стигматизованою групою через участь режиму лукашенка у війні проти України на боці росії. Хоча ми всі, хто тут залишився – нічого спільного з цим режимом не маємо, і боролися з ним у міру сили дуже давно.

Я, наприклад, із 1997 в опозиції. Навіть якщо люди підключилися до активної боротьби лише у 2020 році – то й вони вороги режиму. Народ взагалі здебільшого не давав мандата на управління країною та здійснення владних повноважень лукашенка.

Він за всіма розрахунками набрав (в оптимістичному варіанті для нього) до 30%. Це чистої води узурпатор, який не представляє ні Білорусь, ні її народ — тільки себе та свою свиту. Але спробуй це кожному поясни. Тому за ознакою громадянства нам регулярно прилітає. Щоб донести до українців інформацію про нашу діяльність, підтримати білоруських волонтерів та розпочали цей проєкт. Ми дуже вдячні ОДПЛЧ за усіляку допомогу.

Чи ви допомагали українцям під час повномасштабної війни. Якщо так, то як. І чому?

Звичайно. Допомагав і я, і інші білоруси, які через свою політичну діяльність та переконання були змушені покинути рідну країну, тому що ми маємо внутрішню потребу допомагати країні і людям, і країні, які опинилися в надзвичайно складній ситуації.

Мені Україна дала політичний притулок тоді, коли я його потребував. Це і почуття подяки, і почуття причетності до українського життя та проблем. Мої найближчі люди – дружина та син – громадяни України та українці. У мене тут багато друзів та інтересів. З погляду «великої політики» – поразка України – це смерть для Білорусі і перемога України – це величезний шанс для Білорусі звільнитися і від диктатури, і від російського впливу.

Допомагав і біженцями, і військовим. І білоруським волонтерам, які, своєю чергою, допомагають українцям. Це донати на різні збори, придбання, постачання продовольства, медикаментів і т.д.і.т.п.

 

Дизайн без назви (1)
Новини

Програма Захисту Дому: результати з кінця березня по початок грудня 2022 року

Освітній Дім прав людини в Чернігові продовжує надавати індивідуальну підтримку правозахисникам, журналістам, громадським активістам та членам їхніх сімей.

На цей час наша організація розглянула вже понад 250 заявок стосовно підтримки 624 людей.

Трішки статистичних даних

Так, загалом з березня по грудень 2022 року Дім отримав 254 заявки на програму термінової підтримки. З них підтримано 215 заявок, що дорівнюють 544 бенефіціарам. На цей час на розгляді перебуває 25 заявок. 

Серед підтриманих бенефіціарів — 414 — повнолітніх, 130 — дітей. Жінок більше ніж чоловіків — 289 проти 255.

 55 людям відмовлено в наданні підтримки за результатами рішень верифікаційного комітету.

Щодо сфер діяльності: 132 — громадські активісти, 50 журналістів, 33 правозахисники та 329 осіб — це члени їхніх сімей.

Найзатребуваніші запити — це компенсація деяких витрат, зокрема, на продукти харчування, оренду житла та ліки, а також надання емоційної та психологічної підтримки.

 Нагадаємо, Програма термінової підтримки включає:
  •     компенсацію деяких витрат, пов’язаних із збереженням своєї громадської діяльності;
  •     інформацію про центри, що надають допомогу;
  •     консультації з юридичних питань;
  •     інформаційну допомогу в евакуації за кордон та по Україні;
  •     емоційну підтримку та психологічну допомогу (дорослим або дітям);
  •   тимчасове проживання у Львівському Хабі та в ресурсному центрі в селі Количівка Чернігівської області (від 2 до 5 днів)

Для перегляду детальної інформації та заповнення анкети переходьте за посиланням —  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5


Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

 

DSC_3330
Новини

У колі незламних людей: про що говорили під час першого блоку Форуму

26 листопада в Освітньому домі прав людини в Чернігові проходив перший з чотирьох блоків Освітнього Форуму прав людини: наближаючи перемогу.

В цей день обговорювали тему постконфліктного врегулювання в Україні: від війни до миру. Зараз це питання є надзвичайно важливим, адже наша країна постала перед викликом повномасштабного вторгнення.

За таких умов особливої уваги заслуговують питання документування воєнних злочинів, захисту потерпілих від збройного конфлікту та притягнення до відповідальності осіб, які вчинили міжнародні злочини. Якраз ці теми й обговорювалися учасниками.

Воєнні злочини рф

Керівник Департаменту документування воєнних злочинів (УГСПЛ) Сергій Мовчан зазначив:

«Документування воєнних злочинів є важливим процесом нашого сьогодення. Щоденно вчиняється значна кількість злочинів і кожен з них повинен бути зафіксований. На превеликий жаль, ресурсів правоохоронців недостатньо, оскільки звичайна злочинність теж не зникла з нашого життя.

У зв’язку з цим, ми можемо стверджувати, що ефективне документування можливе лише за рахунок поєднання зусиль правоохоронців та представників громадського сектору. Звісно громадськість не перебирає на себе повноваження розслідування, але допомагає  зібрати необхідну інформацію для подальшого використання».

Тему притягнення до відповідальності осіб, які вчинили міжнародні злочини підняв Усманов Юрій, к.ю.н., директор Навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського міжнародного університету.

«Сьогодні найбільша кількість правопорушень, які вчиняються агентами росії в період збройного конфлікту між рф і Україною, є саме воєнні злочини. Понад 41 тисячу таких злочинів зареєстровано Офісом Генерального прокурора України з моменту широкомасштабного вторгнення рф на територію нашої держави. Реальна кількість таких злочинів – значно більша. 

В України є низка міжнародних зобов’язань з притягнення винних до відповідальності за воєнні злочини, відносно них не діють імунітети і не допускається амністія, такі злочини не мають строку давності. Попри всі труднощі, ми вже зараз маємо робити все можливе, щоб винні особи понесли покарання за свої дії задля того, щоб відновити справедливість. Це важливий елемент перехідного правосуддя, через який проходять всі держави, які вимушені були зіштовхнутися з війною. Це умова примирення суспільства, відновлення справедливості і розбудови майбутнього миру в Україні», — підкреслив Юрій.

Про захист потерпілих від збройного конфлікту, зокрема, доступу до правосуддя і відшкодування заподіяної шкоди розповідав керівник громадської приймальні УГСПЛ в м. Чернігів, юрист ГО «МАРТ» Дмитро Науменко. Він зазначив:

«На сьогодні переважна більшість постраждалого від війни населення не мають ефективних механізмів захисту порушених прав та можливості отримати компенсацію за заподіяну шкоду.

Частину законодавчих актів не приведено у відповідність до викликів, які з’явились після широкомасштабного вторгнення військ рф в України. Більшість норм регулюють відносини тільки по жертвах злочинів, які перебували/ють в зоні проведення АТО/ООС або на лінії зіткнення.

Через таку ситуацію постраждале населення залишається сам на сам зі своїми проблемами та зневірюється у можливості справедливої сатисфакції».

Форум про незламний дух українців

Координаторка освітніх курсів УГСПЛ, адвокатка Ольга Семенюк так відгукнулася про захід:

«Цей Форум був про незламний дух українців. Попри постійні обстріли, проблеми з електроенергією, брак часу, правники покинули свої справи, щоб приїхати в Освітній дім прав людини в Чернігові на чергову зустріч. Ці зустрічі давно вже стали традиційними. Випускники наших освітніх курсів чекають на них. 

Цього року темою заходу стало “Постконфліктне врегулювання”. Ця тема зараз є не менш актуальною, ніж сам збройний конфлікт. Якщо ми зможемо вдало побудувати концепцію постконфліктного врегулювання і почнемо її активно впроваджувати, то це лише пришвидшить перемогу. За результатами заходу ми отримали багато рекомендацій від учасників щодо додаткових заходів на цьому шляху. Це дуже корисно, бо допомагає експертам вийти за рамки власних ідей. А ще — я ще більше вірю у нашу перемогу, бо побувала в колі незламних людей».

Крім адвокатів, серед учасників заходу були судді та прокурори. Ось що розповів про Форум прокурор відділу Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора Антон Овчаренко:

«Цьогорічний Форум зібрав, на перший погляд, дуже різних представників юридичної спільноти: адвокатів, прокурорів та суддів. Що може об’єднувати вершини цього «трикутника правосуддя», крім участі у судовому процесі? 

Обмін думками щодо концепції розбудови післявоєнного суспільства – це те, що необхідно робити вже сьогодні. У світі давно вже винайшли так звану «transitional justice» або перехідне правосуддя, яке регулює як раз той період, який супроводжується післявоєнною відбудовою. Адже це не тільки й не стільки про економічну складову — відновлення знищеного житла майна, об’єктів інфраструктури, — але й про загоєння душевних ран, які принесла війна, а це неможливо без прощення. 

Звичайно, з юридичної точки зору важливо винаходити модель переслідування воєнних злочинців для того, щоб відновити справедливість. На національному рівні, а також через Міжнародний кримінальний суд. У сьогоднішніх реаліях варто замислитися як саме покарати вище військово-політичне керівництво держави-агресора, яке вбачається через утворення спеціального трибуналу, на необхідності чого наполягає Президент України та Генеральний прокурор. 

З іншого боку, ідея прощення наших громадян, які залишилися на окупованих територіях і вчинили певні злочини, змушує мене замислитися про певні правові орієнтири, оскільки на практиці я займаюся процесуальним керівництвом досудовим розслідуванням таких кримінальних правопорушень як «державна зрада» та «колабораційна діяльність».

Своїми враженнями поділився й адвокат Броніслав Тоцький: 

«Форум для мене став непересічним заходом, який показав, що попри складність часів, ідеали прав людини в нашому суспільстві живі. Професійна спільнота продовжує думати про захист потерпілих та покарання винних. Адже, коли стихнуть гармати, в бій підуть суддівські молотки. І тоді вже треба буде контролювати, щоб всі злочинці отримали покарання, а жертви – справедливу сатисфакцію.

Особливо мене приємно здивувало, що колеги з різних сфер не бояться говорити такі слова як «амністія», «прощення» тощо. Адже без діалогу у нас не буде спільного майбутнього як єдиної демократичної країни».

Команда Дому радіє, що під час Освітнього Форуму прав людини: наближаючи перемогу нам вдалося створити такий майданчик для діалогу і зібрати «в одне коло незламних людей». Тож наближаємо перемогу разом!

 

IMG_8374
Новини

«Перша пішла б «на підвал»… і не вижила»: історія активістки з Луганщини 

«В мене був зібраний рюкзак, в якому лежали мої документи, український прапор і віночок»…

Для громадської активістки Галини Калініної війна почалася ще у 2014 році, адже до 24 лютого 2022 року вона проживала в м. Щастя, Луганської області.

Ходити на роботу під обстрілами для неї свого часу було «буденністю». Галина працювала на Луганській ТЕС, але у 2016 році її звільнили за проукраїнську позицію.

Це не зламало жінку, навпаки — стало поштовхом для того, щоб вона почала ще більше боротися «за українське» в м. Щастя. І хоч через повномасштабне вторгнення Галина була змушена залишити місто — вона досі продовжує свою боротьбу.

Розповідаємо історію Галини, яка отримала підтримку в рамках Програми Захисту Освітнього дому прав людини в Чернігові.

Росія несе смерть вже понад 8 років

В м. Щастя Галина прожила понад 30 років. Вона бачила на власні очі, що відбувалося, коли Росія вторглася в Україну у 2014 році.

«Починаючи з 2014 року ми бачили як гинули наші хлопці, як евакуйовували поранених, як Росія через кордон завозила свою техніку. На той момент наша армія ще не була забезпечена нормальною екіпіровкою та зброєю. Тому, мабуть, і втрати були чималі. У нашому місті стояв батальйон «Айдар». Ми з подругою вирішили, що будемо допомагати нашим захисникам, чим зможемо». 

Галина розповідає, що ходити на роботу під обстрілами для неї свого часу стало вже чимось «буденним»:

«На роботу ми ходили під обстрілами. Не раз падали на землю, голову накривали руками. Ми звикли. Це була для нас уже буденність. Щоб себе якось підтримати ми почали готувати нашим військовим. Ми знали, що робимо гарну справу». 

Хода з українськими прапорами

У 2014 році на День незалежності України Галина з однодумцями організувала «українську ходу».

«Ми на 24 серпня організували ходу з українськими прапорами. Зібралося дуже багато людей. Це було щось неймовірне. Коли ми проходили повз батальйон «Айдар», хлопці плакали. Вони відчували, що їх тут чекають, що місто Щастя — українське».

Проте, за словами героїні нашої історії, на той момент у місті було багато проросійських місцевих мешканців та колаборантів. Тому їх з подругою відверто недолюблювали, особливо колеги з роботи.

«У 2014 році на територію Луганської ТЕС зайшли наші військові: батальйон «Айдар» і 80 аеромобільна бригада зі Львова. Ми з ними спілкувалися і це бачили працівники станції, які були колаборантами. 

З березня по червень 2014 року м. Щастя було під незрозумілими формуваннями. У червні 2014 року наші військові зачистили місто і повісили український прапор. Звільнили нас з Луганської ТЕС після того, як з території підприємства відвели батальйон «Айдар» і 80-ку. У 2014 році це не були такі військові формування, як зараз». 

Був випадок, коли Галині з подругою потрібно було виїхати з міста.

«У 2016 році наші хлопці були майже в Луганську. Ми думали, що область скоро звільнять, однак не склалось. Як згодом з’ясувалось, нашим військовим наказали відступити. Коли ЗСУ залишали місто, нам сказали: «Дівчата, виїжджайте. Якщо в місто зайдуть росіяни, ви не виживете. В Лутугине всіх проукраїнських розстріляли, там братська могила була на 60 осіб». 

Після цієї розмови Галина з подругою вирішили покинути місто. Проте вже через місяць вони повернулися назад.

Збудували свою фортецю — культурну

Галина каже, що після звільнення вона не знала, що робити далі, однак згодом сталася доленосна зустріч — вони з подругою познайомилися з представниками «Восток SOS».

«Восток SOS» взяли нас під своє крило: почали запрошувати на тренінги і  підтримували нашу громадську активність. В кінці 2016 року ми вирішили зареєструвати власну ГО, яку назвали — «Культурна фортеця». 

Ми проводили культурні заходи в місті, наприклад, просто неба робили покази фільмів. Люди були в шоці. Цей проєкт тривав 5 місяців. Навіть місцева влада почала нам трохи допомагати, хоча самі не приходили на заходи. Також робили майстер-класи для дітей та дорослих, дискусійний клуб… І, мабуть, продовжили б цим займатись, якби не повномасштабне вторгнення». 

«Перша пішла б на підвал»

Галина розповідає, що їхнє місто почали обстрілювати ще 17 лютого 2022 року.

«Вже 17 лютого нас почали обстрілювати: над головою все літало і свистіло. Я розуміла, якщо вони зайдуть в місто, то я піду перша на підвал — і не виживу. В мене був зібраний рюкзак, в якому лежали мої документи, український прапор і віночок. Ось з цим рюкзачком я і виїжджала з міста. 

24 лютого мене забрала подруга. Спочатку ми приїхали в Київ, кілька днів жили там. Потім поїхали далі, зрештою опинилися у Львові. Там вдалося влаштуватися у волонтерський центр. Після кількох місяців волонтерства я переїхала до Чернігова».

Зараз Галина живе в Чернігові і проходить стажування в Домі. Вона документує воєнні злочини і робить все, аби росіяни понесли за скоєне відповідальність.

Галина каже, що після перемоги обов’язково повернеться у своє рідне місто:

«Після перемоги я заїду у своє рідне місто Щастя на БТРі з українським прапором». 

Віримо, так і буде:).


Нагадуємо, що Освітній Дім прав людини в Чернігові надає індивідуальну підтримку правозахисникам, журналістам, громадським активістам та членам їхніх сімей. Ознайомитися з деталями Програми можна за цим посиланням

Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та інших партнерів. 

Знімок екрана 2022-11-18 о 14.34.42
Новини

Освітній Форум прав людини: наближаючи перемогу

Освітній Дім прав людини в Чернігові розпочинає Освітній Форум прав людини: наближаючи перемогу.

В програмі Форуму відбулись незначні зміни.

Відтак обговорення по тематичних напрямках відбуватиметься в такі дати:

  1. Постконфліктне врегулювання в Україні: від війни до миру (26 листопада – реєстрація для онлайн участі не відбувається)
  2. Освіта у сфері прав людини в Україні: виклики в умовах війни і важливість для відновлення. (27 листопада)
  3. Захист правозахисників в умовах війни (3 грудня)
  4. Документування воєнних злочинів. Школи під прицілом війни (5 грудня)

Результатами Форуму стануть медійні, просвітницькі та методичні матеріали, що будуть надалі використовуватись в адвокаційних та освітніх цілях.

Дати проведення: 

З 26 листопада по 5 грудня 2022 року.

Місце: 

Дві локації в межах України та онлайн-включення за умови попередньої реєстрації.

Для участі у заходах Форуму онлайн можна зареєструватися за посиланням — https://cutt.ly/qMpQbSj

У Форумі візьмуть участь представники державних інституцій та навчальних закладів, документатори, психологи, громадські активісти.

З додаткових запитань звертайтеся: 

Контактна особа від організаторів  — max.strix@ehrh.org    +38093 147 84 13

#Наближаючи_перемогу


Освітній дім прав людини в Чернігові є громадською спілкою 13 українських правозахисних організацій і частиною Міжнародної мережі домів прав людини, що об’єднує 16 Домів прав людини в 11 країнах світу.

Наразі ми підтримуємо правозахисників, журналістів, громадських активістів в умовах війни, документуємо воєнні злочини, долучаємось до надання гуманітарної допомоги та надаємо шелтер на заході України. Ресурсний центр Дому в Количівці є тимчасовим житлом для волонтерів, які відновлюють зруйновані будинки в регіоні.

У Львові працює Львівський хаб Освітнього дому прав людини в Чернігові як шелтер для правозахисників, громадських активістів, журналістів, волонтерів і також як освітній хаб.

 

2022-11-25 11.12.40
Новини

Робота з травмою: як навчали психологів, психотерапевтів та соцпрацівників?

З 4 по 8 листопада в Освітньому Домі прав людини в Чернігові проходили тренінги для спеціалістів, які збираються працювати з людьми, що постраждали внаслідок війни.

З моменту повномасштабного російського вторгнення війна в Україні завдала величезної психологічної шкоди людям. Чимало психологів та психотерапевтів хочуть допомогти жертвам війни та насильства з подоланням досвіду такого насильства, інтеграції травматичних спогадів, стабілізації нервової системи та її відновлення тощо.

Однак, щоб працювати з психологічною травмою — необхідно мати відповідні знання та постійно їх покращувати.

В рамках Програми психосоціальної реабілітації для активних представників громадянського суспільства України, які зазнали психологічної шкоди від агресії росії на базі Дому проходило навчання, на якому розбирали:

  • Як стати більш стійким до стресу і тривоги та підтримати в цьому своє оточення?
  • Як працювати з травмованими людьми і допомогти їм відновити здатність приймати рішення і діяти?
  • Як підтримати українське суспільство, щоб воно трималося разом і не здавалося?

Частина навчання була присвячена методу тілесно-орієнтованої терапії травми “Somatic Experience”.

Тренери:

Імке Хансен — травматологиня і дослідниця міждисциплінарних досліджень насильства і травми. Понад десять років очолює громадську організацію “Партнерство з прав людини “Лібереко”. З 2015 року працює в зоні бойових дій на сході України, проводячи травмо-чутливі тренінги для активістів, медиків та поліцейських.

Надія Локоть — гештальт-консультантка, практикуюча психологиня в напрямку тілесно орієнтованої терапії. З 2019 року спеціалізується в напрямку подолання наслідків психотравми пов’язаних із насиллям.

Наступний етап включатиме навчання місцевих активістів задля поширення знань про травми та розширення охоплення серед ключових активістів та представників місцевих громад.

Надалі випускники першого етапу долучаться до команди тренерів.  Під час фінального етапу Програми психосоціальної реабілітації учасники та учасниці зможуть самостійно працювати  з іншими та проводити семінари зі стійкості до стресу та профілактики травм.


Програма функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation, Libereco – Partnership for Human Rights та інших партнерів”

 

Знімок екрана 2022-11-18 о 14.34.42
Новини

Освітній Форум прав людини: наближаючи перемогу

З 26 листопада по 5 грудня Освітній Дім прав людини в Чернігові проведе Освітній Форум прав людини: наближаючи перемогу. Захід буде проходити у двох локаціях в межах України з можливістю під’єднатися онлайн.

Наближати перемогу можна по-різному: кожен це робить на своєму фронті. Громадянське суспільство докладає максимум зусиль, щоб ця перемога настала якнайшвидше.

Тому Дім вирішив створити майданчик для експертної дискусії й дати події символічну назву — Освітній Форум прав людини: наближаючи перемогу!

Під час Форуму планується обговорення:

  • викликів для правозахисників в умовах повномасштабного вторгнення;
  • державної політики щодо освіти у сфері прав людини в Україні в умовах війни;
  • взаємодії громадянського суспільства та правоохоронних органів у сфері документування воєнних злочинів.

Робота відбуватиметься у чотирьох основних тематичних напрямках: 

  1. Постконфліктне врегулювання в Україні: від війни до миру (26 листопада – реєстрація для онлайн участі не відбувається);
  2. Освіта у сфері прав людини в Україні: виклики в умовах війни і важливість для відновлення. Школи під прицілом війни.(27-28 листопада);
  3. Захист правозахисників в умовах війни (3 грудня);
  4. Документування воєнних злочинів (5 грудня);

Результатами Форуму стануть медійні, просвітницькі та методичні матеріали, що будуть надалі використовуватись в адвокаційних та освітніх цілях.

Дати проведення: 

З 26 листопада по 5 грудня 2022 року.

Місце: 

Дві локації в межах України та онлайн-включення за умови попередньої реєстрації.

Для участі у заходах Форуму онлайн можна зареєструватися за посиланням.

У Форумі візьмуть участь представники державних інституцій та навчальних закладів, документатори, психологи, громадські активісти.

З додаткових запитань звертайтеся: 

Координаторка Форуму Олена Вінсент  — olena.vinsent@ehrh.org   +380966008111

#Наближаючи_перемогу


Освітній дім прав людини в Чернігові є громадською спілкою 13 українських правозахисних організацій і частиною Міжнародної мережі домів прав людини, що об’єднує 16 Домів прав людини в 11 країнах світу.

Наразі ми підтримуємо правозахисників, журналістів, громадських активістів в умовах війни, документуємо воєнні злочини, долучаємось до надання гуманітарної допомоги та надаємо шелтер на заході України. Ресурсний центр Дому в Количівці є тимчасовим житлом для волонтерів, які відновлюють зруйновані будинки в регіоні.

У Львові працює Львівський хаб Освітнього дому прав людини в Чернігові як шелтер для правозахисників, громадських активістів, журналістів, волонтерів і також як освітній хаб.

 

IMG_7645
Новини

Як активіст евакуювався зі Скадовська та продовжує боротьбу за повернення Херсону

Артем Костюченко — громадський активіст, голова ГО «Молоді Ініціативні» — однієї з найбільших громадських організацій Скадовського району та Херсонської області.

Після подій 24 лютого Артем разом з родиною виїхав до Львова, де зараз займається релокацією організації, допомагає з евакуацією колег з Херсонської області та загалом продовжує вести активну громадську та волонтерську діяльність.

За словами Артема, головна їхня мета — це якомога швидше повернути Херсон.

«Військові зроблять свою справу — повернуть Херсон, відвоювавши територію в окупантів. А ми, активісти, маємо зробити свою справу. Адже інформаційний фронт не менш важливий за військовий».

Розповідаємо історію Артема, який отримав підтримку в рамках Програми Захисту Освітнього дому з прав людини в Чернігові.

«Активісти під прицілом»

Артему пощастило більше, ніж декому з його колег — 24 лютого він зміг виїхати зі Скадовська, умовно, без особливих перешкод. Вже згодом він дізнається про розстріли цивільних автомобілів, які намагалися виїхати, та «підвали», куди потрапляли активісти, які не встигли евакуюватися.

Річ у тім, що активісти — це одна з тих категорій українців, на яку «полюють» російські військові. Адже вони мають активну громадську проукраїнську позицію та працюють з місцевим населенням, не даючи «руському міру» надійно засісти в головах людей.

Росіяни це прекрасно розуміють, тому «під приціл» до них і потрапляють такі як Артем. Однак те, що окупанти так швидко зайдуть в Херсонську область, усе ж стало для героя нашої історії несподіванкою.

«У мене не було тривожної валізи, і не було навіть часу її зібрати. Хоча мова про те, що є ризик повномасштабного вторгнення, серед наших колег велася. Зокрема і через те, що ми співпрацюємо з міжнародними організаціями, які попереджали нас про це. Та я не міг повірити, що таке може статися у 21 сторіччі. 

А коли рано вранці 24 лютого подзвонила сестра і сказала, що почалося і щоб ми з дружиною збиралися, — я зрозумів, що все складно. Її чоловік військовий, тому я без вагань їй повірив. За пів години ми зібрали речі: моя дружина із сестрою поїхали в Херсон, я ж залишився в Скадовську», — розповідає Артем. 

Після цього Артем поїхав до Молодіжного Центру, щоб набрати води та забрати з собою  техніку (ноутбуки, фото, відео камери тощо). Ще й встиг провести урок в одній з місцевих шкіл в якій він працював. Там Артем викладав інформатику.

«Я розумів наскільки було важливо поговорити з дітьми й пояснити, що відбувається. Адже психологічний стан дитини великою мірою залежить від того, як їй подадуть інформацію. Як вчитель, я розумів свою відповідальність. І надалі в онлайн-режимі продовжував викладати, хоча вже більше про “Безпечне користування Інтернетом”, — розповідає Артем. 

Дорога в невідомість

До Херсону Артем виїхав після обіду 24 лютого. І вже на шляху до міста він зустрічав ворожу техніку з маркуванням та навіть розгледів номерні знаки з позначенням «RU».

«Коли ми виїжджали, нам перетнули дорогу кілька одиниць ворожої техніки, здебільшого це були БТРи. А проїхавши десь 40 км ми наткнулися на іншу колону — там було вже понад 50 одиниць техніки. Я бачив обличчя людей, які сиділи на ній зверху, і розумів, що це не місцеві. На одному з номерних знаків, які не до кінця були замащені брудом, я побачив позначення «RU» і зрозумів, що це росіяни».

Артем розповідає, що мав тоді дуже дивні відчуття. Він бачив понівечені від важкої техніки дороги, які нещодавно були збудовані й мали б приймати туристів, а не окупантів. В полі горів сухостій, а в далечині було чутно вибухи. Попереду їх чекав Антонівський міст…і невідомість.

«На той момент їхало вже небагато цивільних машин, адже близько 12.00 годин була новина, що проїзд через Антонівський міст зупинять. Та ми вирішили ризикнути. Коли під’їхали до мосту, то побачили багато ворожої техніки, зокрема розбитої, — це був період першого бою. Думаю, нас пропустили тому, що хотіли прикритися цивільними. Я бачив, як декілька літаків зайшли над Херсоном. Тоді у мене було чітке відчуття, що додому я вже не повернусь. До цього моменту я не розумів це», — згадує Артем.

Та все ж йому вдалося приїхати в Херсон, а далі з сім’єю вони вирушили до Львова.

«Дорога була складна, бо вся Україна їхала в одному напрямку, але 25 лютого вночі ми вже були у Львові. І я розумію, що мені пощастило, адже як стало відомо згодом, вже 26-27 лютого окупанти почали розстрілювати цивільні автівки».

Окупація та рух спротиву

За інформацією ЗМІ, вже 24 лютого у Скадовську велися бої, а потрапило місто під тимчасову окупацію лише у квітні 2022. Та Артем розповідає, що окупація фактично почалася з перших днів війни — хоча вона і не була в класичному розумінні цього слова.

«Скадовськ був окупований фактично в перший день великої війни, адже навколо міста було багато російських військових. Хоча повного контролю над містом у них не було. Російські солдати не розуміли, де вони та чому тут знаходяться. Вони їхали дезінформовані, хоча, зрозуміло, їх керівництво все знало».

За словами Артема, перед окупацією була підготовка на всіх рівнях.

«У місті були люди, які спілкувалися з кураторами, готувалися до цього. Тобто було багато зрадників, колаборантів, які розхитували ситуацію зсередини. 

Хоча ми розуміємо, що тих, хто чекав «руській мір» — було не так і багато. Та під впливом пропаганди зламувалися навіть ті, хто займав нейтральну позицію. Поширювалися настрої: от нас залишили, нас кинули, все не просто так.

 Наратив «нас кинули» сильно поширювався і мав важкі наслідки, адже люди починали в це вірити.

Але при цьому був і спротив місцевих жителів, люди виходили на протести й відстоювали свою позицію».

Артем пояснює, що це не була класична окупація, адже навіть прапори висіли ще довго. Мародерство було під виглядом обшуків, але не масово, крім того, не було фактів насильства. З обшуком окупанти прийшли й в їхню організацію:

«У нас був розгорнутий волонтерський центр: ліки, харчі, засоби гігієни тощо. З перших днів війни наша команда, яка лишилася у Скадовську, волонтерила. Хоча це було дуже небезпечно». 

Евакуація та релокація

За словами Артема, російські військові шукали активістів.

«Серед наших колег були й такі, які виїхали через Крим в Європу, а потім повернулися в Україну. Одного з членів нашої організації тримали «на підвалі»: йому поламали ребра, катували. Хоча він не був ключовим в нашій організації. Вони самі вибирають на кого «полювати». Знаходити активістів окупантам допомагають місцеві колаборанти. До декого приходили в домівки, забирали гроші і казали, що у них є дві доби, щоб виїхати… Тому для нас дуже важливо зараз евакуювати з Херсонської області наших колег». 

Власне цим разом з командою і займається зараз Артем. Крім того, вони хочуть запустити у Львові повноцінний офіс, який би допомагав людям з Херсонської області.

«Ми зрозуміли, що евакуювалась певна частина команди, яка вже готова повноцінно працювати. Плюс є люди, які виїхали в Європу, але готові звідти працювати онлайн. Тому ми почали шукати фінансування, вже знайшли приміщення і плануємо там робити ремонт. Плюс продовжуємо консультувати людей. Херсонці часто звертаються до нас з питаннями: ми виїхали — що нам робити, де переночувати, як виїхати за кордоном, як знайти лікування тощо». 

Також Артем каже, що хотів би допомогти херсонській спільноті більше заглибитись у львівську культуру та економіку.

«Львів став хабом, який приймає людей і через який зараз ідуть великі потоки, зокрема, економічні. Ми вчимося працювати з західними партнерами й хотіли б ще більше інтегрувати Херсон у західну спільноту». 

Але головна ціль, за словами Артема, — це повернути Херсон, зокрема, воюючи на інформаційному фронті.

«Крім військового є ще й інформаційний фронт і фронт людей, які готові чи не готові повертатися. Ми б хотіли показати їм, що про них не забувають… 

Кожна втрачена хвилина в окупації впливає на суспільство, і ми це розуміємо. Зараз, крім всього іншого, ми думаємо і про ті ідеї, які треба поширювати, і про те, як дивитися в очі людям, які мають зневіру. Це частина цієї війни». 

Зараз Артем з командою продовжує боротись на своєму фронті й доводити всім, що Херсон — Незламний, Херсон — це Україна!

——————————

Нагадуємо, що Освітній Дім прав людини в Чернігові надає індивідуальну підтримку правозахисникам, журналістам, громадським активістам та членам їхніх сімей. Ознайомитися з деталями Програми можна за цим посиланням

Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та інших партнерів.