«Війна — це тяжко», — каже Сергій Хозяєв із села Количівка на Чернігівщині. Він допомагав односельцям рятуватися від обстрілів у шкільному підвалі, ремонтував школу після «прильотів», а на власний день народження відправився на фронт.

Про силу й мужність хазяйновитого хлопця читайте в матеріалі.

35-річний Сергій Хозяєв переїхав до Количівки з Генічеська. Познайомившись на морі з майбутньою дружиною, без вагань змінив Азовське море на Чернігівщину. Тут влаштувався двірником до місцевої школи, а згодом став завідуючим господарством.

Сергій Хозяєв на подвір’ї Освітнього дому прав людини

Налякані люди боялися вийти з укриття

Коли почалось повномасштабне вторгнення, хазяйновитість чоловіка знадобилась для того, аби створити хоча б мінімальний комфорт для людей, що шукали прихисток у шкільному підвалі.

«Багато людей ховалося у власних погребах, а в кого не було такого, йшли до школи в укриття. Коли почався обстріл самої Количівки, то за годину в підвалі зібралося близько 100 людей», — згадує Сергій.

Чоловік говорить, що люди були сильно налякані, дехто навіть на двір з укриття не виходив. Тож доводилося брати на себе забезпечення односельців необхідним.

Їздили з хлопцями під обстрілами в Чернігів, щоби привезти хоч буханець хліба.

Вистачало клопотів і з облаштуванням спальних місць. До підвалу зносили старі парти, каремати й матраци зі спортзалу.

А коли привезли лежачу бабусю, то Сергій дістав із горища деталі старого ліжка й облаштував жінці комфортне місце. «Вона так мені дякувала», — згадує Сергій, — адже на розкладачці було зовсім не зручно, вона не могла навіть встати».

А ще Сергій переживав за шкільне майно. Слідкував, щоб нічого не поцупили, бо ж люди різні йшли до укриття.

Вхід до шкільного підвалу, де рятувались количівці

Сергій розривався між школою та власним обійстям. Треба було скрізь докладати рук.

Дружина та дві доньки, 12-річна Кіра та 6-річна Ангеліна, лишалися вдома. Під час обстрілів ховались у ванній кімнаті.

Одного дня ворожі міни залетіли й на господарство родини Сергія. У нього загорівся гараж від російської міни, а сусіда поранило. Сергій відвіз чоловіка до підвалу в школу, де йому надали медичну допомогу.

Будівля школи теж постраждала. Більшість вікон була розбита, дах пошкоджений. Люди знаходилися в підвалі під час прильотів. Сергій говорить, що в укритті переховувалось близько 20 дітей, серед яких і піврічне маля.

Ремонт школи власними зусиллями

Коли Чернігівщину звільнили від окупантів, місцеві взялися наводити лад у Количівці. Відремонтувати школу — було першочерговим завданням.

Волонтери й місцеві підприємці допомогли з матеріалами, а Сергій та інші небайдужі взялися до роботи.

Школа села Количівка після ремонту

Уже невдовзі світлий новий шифер ліг на заміну побитому, а вікна не зяяли пусткою, а відблискували новим склом.

Тільки на стінах і досі видно сліди від обстрілів, дбайливо замащені білою замазкою.

Замащені сліди від обстрілів

На місцях прильоту на доріжках тепер не рівне покриття, а асфальтова мозаїка.

На місці прильоту Сергій повкладав на місце шматки асфальту

Уже наприкінці вересня 2022 року школа була готова приймати учнів.

На день народження — повістка

Одного разу повернувшись додому, Сергій у паркані знайшов повістку.

9 жовтня, на день народження, Сергія мобілізували до армії. Чоловік отримав на службі позивний «Завгосп».

Сергій Хозяєв біля школи

Спочатку мобілізований пройшов навчання в Житомирі та Костянтинівці. Сергій каже, що навчали їх у максимально реальних умовах. «Ми мокрі в багні повзли, а прямо перед носом стріляли. Спочатку було страшно, але за невеличкий час нам давали максимум навичок», — пригадує чоловік.

Але за словами Сергія насправді всього навчаєшся в справжніх боях. «На війні швидко всьому вчишся. На учебці такого не навчать, як там», — згадує Сергій.

Сергій швидко адаптувався до бойових умов і згодом уже сам навчав новачків азам безпеки на полі бою. «Перші години перебування в бойових умовах — найважливіші. Треба новеньким показати все, розказати, далі вже людина звикає, адаптується», — говорить чоловік.

Хозяєв зізнається, що під час бойових дій відчував неймовірну гордість за те, що причетний до спільної справи з вигнання ворога з рідної землі.

«Завгосп» у подробицях пам’ятає кожен день із 7 місяців служби, поки не отримав поранення від ворожого дрона, який вислідив його і скинув вибухівку. «Я аж закипів, — ділиться Сергій, — я відповз, але від шоку навіть турнікет не міг накласти». Уламки боєприпасу потрапили в різні частини тіла, він каже, що в голові навіть лишився один, лікарі не дістали, бо занадто дрібний.

Мріє об’їхати весь світ

Після лікування і реабілітації чоловік перебуває вдома. Повернувся на роботу до школи, але вже двірником і ремонтником. «Завгоспом бути — велика відповідальність, а так зробив справу й гуляй собі», — посміхається Хозяєв.

Оскільки на роботі доводиться косити траву, то виконуючи свої робочі обов’язки, чоловік ще й заготовляє сіно для корови.

Чоловік посміхається, коли згадує про домашнє господарство: курей, корову, нутрій. «Я думав, що до путіна дійду, але війна тяжка», — філософствує господар.

Якось, коли Сергій із родиною поїхав відпочити на озеро, незнайомий чоловік, зрозумівши, що «Завгосп» нещодавно повернувся з фронту, підійшов до нього подякував і подарував брелок у вигляді тризуба. Тепер Сергій Хозяєв не розлучається з подарунком. Це його оберіг.

Цей тризуб подарував Сергієві незнайомець, після того, як той повернувся з фронту

Сергій Хозяєв мріє побачити світ. Він ще не був за кордоном, але хоче побувати в різних країнах: «Головне, щоб війна закінчилась. Хочу, щоб люди не боялись, що світла не буде, чи їжі», — підсумовує чоловік.

Цю клумбу на шкільному подвір’ї облаштував Сергій Хозяєв

Матеріал підготували Олена Кущенко й Тетяна Пігурська в рамках Школи «Правда через історії».

Проєкт реалізується Освітнім домом прав людини в Чернігові за підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в межах локального трансформаційного проєкту «Україна та українці: сучасні хроніки боротьби за свободу та демократію».