29Бер2024
Розуміємо права людини Мережа домів прав людини

контакти

Провулок Луговий, 1 Г,
с. Количівка,
Чернігівський район,

Чернігівська область,
Україна 
15563

+38 0462 930-907
+38 0949 881-907

Категорія: Новини

434118052_396846723101757_8575515362529415396_n
ДокументуванняНовини

ТЕРМІНОВЕ ЗВЕРНЕННЯ Коаліції “Україна. П’ята ранку” щодо масованих обстрілів об’єктів критичної інфраструктури України 22 березня 2024 року

Вночі 22 березня 2024 року Росія завдала масованих ракетних ударів по об’єктах критичної цивільної (в першу чергу — енергетичної) інфраструктури України, яка призвела до руйнування цивільних об’єктів.  Сьогодні під атакою перебували Харків, Запоріжжя, Дніпро, Кривий Ріг, Черкаси, окремі населені пункти Харківщини, Дніпропетровщини, Запоріжчини, Одещини, Хмельниччини, Вінниччини та Івано-Франківщини. Це була друга атака поспіль після масованої атаки на місто Київ та Київську область напередодні. 

Всі наслідки від нічної атаки 22 березня наразі важко оцінити, але станом на 14.00 відомо про прямі влучання по Дніпровській ГЕС (ДніпроГЕС) у Запоріжжі. Влучання в греблю гідроелектростанції може призвести до катастрофічних наслідків для життя українців та довкілля. Стався витік нафтопродуктів у Дніпро, що також може спричинити значну шкоду для екосистеми. Поряд з атакою на Каховську греблю такі дії РФ можуть бути прирівняні до використання зброї масового знищення. 

Внаслідок ранкової атаки відключилася зовнішня повітряна лінія, яка з’єднує тимчасово окуповану Запорізьку АЕС із об’єднаною енергосистемою України, відтак ЗАЕС опинилася на межі блекауту. Найважча ситуація наразі у Харкові — там армія РФ буквально намагалась знищити основні енергетичні об’єкти, які живлять місто, вдаривши щонайменше 15 разів по об’єктах енергетики. За даними Харківської ОВА, наразі у Харкові без електроенергії близько 700 тисяч споживачів. 

Без світла, води та тепла залишаються сотні тисяч людей по всій Україні. Ці атаки забрали життя щонайменше п’яти людей, в тому числі дитини; поранено 30 осіб, руйнувань зазнали житлові будинки та цивільні об’єкти.

Росія не вперше атакує об’єкти цивільної енергетичної інфраструктури України, але сьогоднішня атака вже була оцінена як  одна  з наймаймасованіших та руйнівних за весь час з початку широкомасштабної агресії Росії проти України. Під цілеспрямовані удари потрапили ключові об’єкти, що забезпечують роботу енергосистеми загалом – генерація енергії, високовольтні підстанції, підстанції операторів розподілу. Аварійні відключення вже запровадили у семи областях України. Знеструмлені- заклади що забезпечують ключові послуги – медичні установи, системи екстреного звернення для ключових служб (поліція, лікарні тощо)  вокзали, спостерігаються проблеми з водопостачанням та теплом

Напади на цивільні об’єкти (8(2)(b)(ii)), заподіяння надмірної шкоди цивільним особам та пошкодження цивільних об’єктів (8(2)(b)(iv)) є воєнними злочинами та злочинами проти людяності (7(1)(k))) в розумінні Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС). Раніше, 5 березня II Палата попереднього провадження МКС видала ордери на арешт двом представникам воєнного командування РФ за атаку на об’єкти цивільної інфраструктури, в тому числі, Кременчуцької ГЕС. 

Ми закликаємо Уряд України забезпечити слідчі органи та органи прокуратури відповідними законодавчими інструментами, які дозволять задокументувати всі порушення якісно та у відповідності до стандартів міжнародного кримінального права. Зокрема без подальших зволікань ратифікувати Римський Статут МКС та  імплементувати його в кримінальний та кримінально-процесуальний кодекси;  забезпечити належний захист та підтримку постраждалих та свідків масованих обстрілів на державному рівні. Якісне документування воєнних злочинів та злочинів проти людяності у відповідності до міжнародних стандартів  є ключовим  обов’язком правоохоронних органів України.       

Ми сподіваємось що Офіс Прокурора МКС включить епізоди масованого обстрілу об’єктів критичної інфраструктури 22 березня 2024 року в своє поточне розслідування дій РФ і розширить коло підозрюваних осіб до найвищого політичного рівня, як відповідальних за впровадження системної і послідовної політики знищення критичної цивільної інфраструктури України.    

Ми звертаємося до країн партнерів з закликом активізувати їх дії щодо надання систем протиповітряної оборони, що мають забезпечити захист цивільних осіб та захищених МГП об’єктів.


On the night of March 22, 2024, Russia launched massive missile attacks on Ukraine’s critical civilian (primarily energy) infrastructure facilities, which led to the destruction of civilian objects. Today, Kharkiv, Zaporizhzhia, Dnipro, Kryvyi Rih, Cherkasy, multiple cities and towns in Kharkiv, Dnipro, Zaporizhzhia, Odesa, Khmelnytskyi, Vinnytsia, and Ivano-Frankivsk oblasts were under attack. It followed a massive attack on Kyiv and the Kyiv region the day before.

It is currently difficult to assess the full impact of the March 22 attack, but as of 2 PM Kyiv time, direct hits were reported at the Dnipro hydroelectric power plant in Zaporizhzhia. An attack on a hydroelectric power plant dam could lead to catastrophic consequences for the lives of Ukrainians and the environment. Oil products leaked into the Dnipro River, which could also cause significant damage to the ecosystem. Along with the attack on the Kakhovka dam, such actions by the Russian Federation can amount to a use of weapons of mass destruction.

As a result of the morning attack, the external overhead line connecting the temporarily occupied Zaporizhzhia Nuclear Power Plant to the unified energy system of Ukraine was disconnected, putting the plant on the verge of blackout. A particularly difficult situation is currently in Kharkiv, where the Russian army attempted to destroy the main energy facilities that supply the city, directing at least 15 strikes at such objects. According to the Kharkiv Regional Military Administration, about 700,000 consumers in Kharkiv are currently without electricity.

Hundreds of thousands of people across Ukraine remain without power, water and heat. These attacks have claimed the lives of at least five people, including a child. 30 people are injured, residential buildings and civilian facilities are destroyed.

This is not the first time that Russia has targeted Ukraine’s civilian energy infrastructure, but today’s attack has already been assessed as one of the most widespread and destructive since the beginning of Russia’s large-scale aggression against Ukraine. The targeted attacks hit key facilities that ensure the operation of the power system as a whole: power generation, high-voltage substations, and distribution operator substations. Emergency power outages have already been introduced in seven regions of Ukraine. Critical infrastructure elements, such as medical facilities, emergency call systems for critical services (e.g. police, hospitals, etc.), train stations, water and heat supply, are affected.

Attacks against civilian objects (8(2)(b)(ii)), causing excessive harm to civilians and damage to civilian objects (8(2)(b)(iv)) constitute war crimes and crimes against humanity (7(1)(k)) as per the Rome Statute of the International Criminal Court (ICC). Earlier, on March 5, II Pre-Trial Chamber of the Court issued arrest warrants against two representatives of the Russian military command for attacks on civilian infrastructure, including the Kremenchuk hydroelectric power plant.

We call on the Government of Ukraine to provide the investigative and prosecutorial authorities with the appropriate legislative tools to document all violations in a proper manner and in accordance with international criminal law standards. In particular, without further delay, to ratify the Rome Statute of the ICC and implement it in the criminal and criminal procedure codes; ensure proper protection and support at the state level for victims and witnesses of mass shelling. Effective documentation of war crimes and crimes against humanity in accordance with international standards is a key responsibility of Ukraine’s law enforcement agencies.

We hope that the Office of the Prosecutor of the ICC will add the episodes of mass shelling of critical infrastructure on March 22, 2024 to the scope of its ongoing investigation, and expand the range of suspects to include the highest political level officials as those responsible for implementing a systematic and consistent policy of destroying Ukraine’s critical civilian infrastructure.    

We call on our partner countries to step up their efforts to provide air defense systems to ensure the protection of civilians and objects protected by international humanitarian law.

Окупація села Левковичі (4)
ДокументуванняНовини

731 день повномасштабної війни в Чернігівській області: узагальнення подій

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної громадською організацією «МАРТ» спільно з громадською спілкою «Освітній дім прав людини в Чернігові», у рамках глобальної ініціативи «Трибунал для путіна» про ймовірно скоєні міжнародні злочини за 731 день повномасштабної російсько-української війни на території Чернігівської області.

Було задокументовано 4122 епізоди за весь період і 9 епізодів, зафіксованих у лютому 2024 року.

Інформація в цій публікації є приблизною, спирається на зібрані нами дані та потребує уточнення.

1. Інформація про жертви серед цивільного населення

За досліджуваний період у Чернігівській області нами було зафіксовано загалом 677 епізодів, пов’язаних із людськими втратами чи порушенням прав серед цивільного населення.

Тип втрати чи порушення правПостраждалих
Загибель людини555
Поранення людини594
Порушення прав641
Зникнення людини47
Усього1837

1.1. Інформація про загиблих та поранених серед цивільного населення

За даними, які задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області внаслідок ракетних, мінометних та артилерійських обстрілів, а також на вибухових пристроях різного характеру загинуло щонайменше 555 осіб та поранено щонайменше 594 людини.

2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень унаслідок бойових дій

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, у Чернігівській області за досліджуваний період внаслідок переважно ракетних ударів було зруйновано/пошкоджено щонайменше 5537 об’єктів цивільної інфраструктури, серед яких:

Вид об’єктівКількість
Об’єкти підприємницької діяльності та комерційно-виробничого призначення293
Будівлі житлово-побутового призначення3913
Будівлі лікувально-оздоровчого закладу43
Об’єкти культурно-розважального закладу20
Будівлі освітньо-виховного закладу107
Будівля державної установи47
Об’єкти транспортної інфраструктури29
Господарчі угіддя, ліси405
Будівлі культового призначення23
Об’єкти інфраструктури життєзабезпечення77
Історичні пам’ятки23
Мости19
Транспортні засоби (автомобіль, судно)537
Гуманітарний конвой1
Загалом об’єктів5537

Ось деякі з цих випадків за останній місяць:

29.01.2024 року під час руху автомобіля ВАЗ-2107 з трьома пасажирами із прикордонного села до райцентру (м. Новгород-Сіверського) в лікарню стався вибух. У селі поблизу перехрестя доріг люди почули сильний вибух і побачили спалах – імовірно, ворожий дрон скинув невідомий вибуховий предмет. Унаслідок вибуху уламками посікло автомобіль. Усі четверо людей у салоні вціліли.

Фото: ГУНП Чернігівської області

4.02.2024 року внаслідок обстрілу військами рф, імовірно, зі ствольної артилерії (5 приходів) та міномета 120 мм (4 приходи) в районі села Грем’яч пошкоджень зазнав недіючий магазин та пожежна частина (пошкоджено дах будівлі).

05.02.2024 року війська РФ атакували три прикордонні громади Чернігівщини. Обстріли вели з мінометів та FPV-дронів. Новгород-Сіверська громада: один прихід, ймовірно, з міномета 120 мм біля села Грем’яч. Внаслідок обстрілу пошкоджено лінію електропередач.

05.02.2024 військові формування рф обстріляли сільгосппідприємство в Новгород-Сіверському районі. Внаслідок обстрілу пошкоджень зазнали будівлі підприємства, також пошкоджень зазнала сільгосптехніка.

Фото: ГУНП Чернігівської області

За тиждень із 19.02.2024 по 25.02.2024 року війська рф 53 рази обстріляли 20 прикордонних населених пунктів Чернігівської області. Зафіксовано 310 вибухів. Є пошкодження цивільного транспорту та мереж елекроживлення. Інформація про постраждалих не надходила.

3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області сталися такі події:

ПодіяЕпізодів
Арт. обстріл (бомбардування)3019
Авіаудар296
Ракетний удар60
Касетні засоби ураження16
Обстріл зі стрілецької зброї125
Ушкодження транспортним засобом27
Вибуховий пристрій101
Катування (тортури), нелюдське поводження60
Незаконне позбавлення волі86
Привласнення майна цивільних осіб130
Напад на склад гуманітарної допомоги, гуманітарний конвой, гуманітарну місію чи коридор5
Використання цивільного населення як щита34
Взяття заручників5
Захоплення цивільної будівлі29
Інше29
Фото: ГУНП Чернігівської області

Аналіз зібраної інформації дає підстави стверджувати, що протягом останнього місяця зс рф продовжують вести щоденні обстріли прикордонних територій Чернігівської області. Фіксуються присутність ДРГ, військові формування рф застосовують для обстрілів артилерію, міномети, РСЗВ, БПЛА, пуски ракет з гелікоптерів тощо – все це призводить до руйнування цивільної та критичної інфраструктури життєзабезпечення, людських втрат серед цивільного населення.

Загалом за останній місяць від ворожих обстрілів пошкоджено 3 об’єкти інфраструктури життєзабезпечення, 3 автомобілі, 3 об’єкти підприємницької діяльності та комерційно-виробничого призначення, 1 державну установу. На щастя, минулося без людських втрат.

Основне фото: ГУНП Чернігівської області

Збір інформації триває. Якщо ви можете надати додаткову інформацію, будь ласка, напишіть нам на адресу tribunal_for_putin@helsinki.org.ua.

Аналіз підготував координатор громадської приймальні УГСПЛ в м. Чернігів, що діє на базі ГО «МАРТ», Дмитро Науменко 

ПАКУЛЬ
ДокументуванняНовини

Occupation of the Pakul village

Robbing the local population, plundering the school, detention and torture. The commander sentenced. Briefly on how the Pakul village  residents survived 10 days of Russian occupation.

Who occupied Pakul?

Pakul is an ancient picturesque village in Chernihiv region, located only 10 km away from the Belarus border. Russian troops managed to occupy it nearly a month after the start of the full-scale invasion. The occupation lasted 10 days.

Armen Abgharian (in the middle). Photo: Chernihiv Time (Chas Chernihivskyi).

On the morning of March 21, 2022, servicepeople of the Russian 7th Composite Rifle Company (74th Separate Motorized Brigade) occupied Pakul. The unit was commanded by Armen Abgharyan, a war criminal . The permanent location of the unit is a town of Yurga, Kemerovo region. It was from there that they came to “liberate”, rob and torture the Ukrainian civilian population. Local residents say that the Russian “SOBR” (special rapid response unit) and other Russian Federation military formations were also stationed in the village.

They robbed and looked for “sauna with girls”

Several checkpoints were immediately set up in the village. Russian soldiers of Asian appearance, probably Tuvans or Buryats, were detailed to the checkpoint in the village center. They asked local residents where to find a “sauna with girls”. This terrified the residents of the Pakul as these soldiers posed a potential threat to the women and girls who remained in the occupation. Fortunately, no cases of rape were recorded.

The Russian soldiers were quartered in empty civilian houses, as well as in the premises of the school, forestry and fire department. After they had left the village, it was found that tools  from the school garage were missing. Cooking utensils and all food supplies  from the dining room were missing as well. New mats were taken from the school gym. Farm equipment, cars and trucks, livestock, poultry, food, household items and even underwear were stolen from local residents.

School premises in the village of Pakul. Photo: Education Human Rights House  — Chernihiv.

Inspections and torture

The Pakul residents were searched, every house was checked, phones and documents were inspected at roadblocks. On March 24, 2022, a local resident, Oleg Parasiuk, was detained when going through the checkpoint (he went to feed the dogs). First, russian soldiers interrogated him, then they took him to their headquarters located within the forestry facilities. Oleg was kept in the basement together with another man – Serhii Yakovenko from the village of Vediltsi.

Both prisoners were required to provide information about the Armed Forces of Ukraine. The men were beaten, but they did not tell anything. The next day, Armen Abgharyan, the unit commander,  went down to the basement. He unbuckled his holster, took out a pistol and shot twice at Oleg Parasyuk and three times at Serhii Yakovenko… Oleg Parasyuk’s arm and leg were wounded. Serhii Yakovenko received a shoulder, cheek, upper and lower lip  injuries, and lost five teeth. The men survived and were able to escape, as the basement door had been left unlocked.

In addition, it is known about at least three more people detained in the premises of the forestry.

Basement in the premises of the forestry in the village of Pakul. Photo: Educational House of Human Rights — Chernihiv.

On March 31, 2022, local residents saw a military convoy moving towards Chernihiv. Russian troops were leaving the village, leaving chaos and explosive ordnance behind them…

Journalists managed to identify Abgharian, so law enforcement agencies initiated criminal proceedings. It is known that Russian military personnel from this motorized brigade have been participating in the war against Ukraine since 2014. On September 14, 2023, the court in Chernihiv handed down a sentence and found a Russian serviceperson, Armen Abgharian, the commander of the 74th separate motorized brigade, guilty of ill-treatment of civilian population as well as of giving orders to violate the laws and customs of war. Abgharian was sentenced to 12 years in prison in absentia.


Preparation of the informational material became possible thanks to the Human Rights in Action Program implemented by the Ukrainian Helsinki Human Rights Union with the support of #USAID. The views and interpretations presented here do not necessarily reflect the views of the US Government, USAID, or #UHHRU. The authors and UHHRU are solely responsible for the content of the publication.

All images in this material were created using artificial intelligence and are purely illustrative.

Окупація села Левковичі (9)
ДокументуванняНовини

47 закладів освіти із Чернігівщини, Сумщини та Херсонщини отримали техніку від благодійників

Протягом 2023 року команда Освітнього дому прав людини  Чернігів виступала партнером проєкту незалежної німецько-швейцарської неурядової організації “Libereco Partnership for Human Rights” та ТОВ “BEGECA”. Завдяки цій ініціативі вдалося передати техніку закладам освіти, зокрема, проєктори, проєкційні екрани, комп’ютери, ноутбуки, комп’ютерні миші, багатофункціональні пристрої (принтери), інтерактивні дошки та інтерактивні панелі. 

Команда моніторингової місії Освітнього дому прав людини — Чернігів на Сумщині, під час якої було передано техніку для учнів  Боромлянського ліцею та інших закладів освіти.

Спочатку ми збирали потреби шкіл та інших закладів освіти, потім сформували перелік найбільш необхідної техніки та комп’ютерного обладнання. Libereco та BEGECA знайшли фінансування під ці потреби та допомогли закупити”, розповів керівник напряму документування воєнних злочинів Ярослав Кириєнко.

Проєкт підтримує насамперед школи в Чернігівській області. Згодом вирішили передати частину техніки також закладам освіти Херсонщини й Сумщини, куди команда Освітнього дому їздила фіксувати напади на заклади освіти, що постраждали від російської збройної агресії. Технічне оснащення шкіл та інших закладів освіти сприяє відновленню та посиленню освітнього потенціалу, допомагає швидше подолати наслідки війни. Завдяки цій співпраці 47 закладів освіти отримали техніку на загальну суму майже 70 000 євро.

Передання техніки для учнів школи у селі Нововоскресенське, Херсонська область.

Нанченко Любов Миколаївна⁩, директорка Смичинського ліцею, поділилася своїм відгуком: “Екран великий за розмірами. Ми його використовуємо в кабінеті англійської мови. Проєктор  перевершив наші очікування. Швидкість роботи досить висока. Пристрій має багато корисних функцій, що дозволяють легко користуватися ним та отримувати дітям задоволення від перегляду відео”⁨.

Смичинський ліцей, Чернігівська область.

Протягом декількох років Libereco тісно співпрацює з Освітнім домом прав людини – Чернігів. Співпраця в напрямку допомоги закладам освіти розпочалася після завершення проєкту “Під прицілом школи”. Дослідження, яке тоді вдалося провести, допомогло зібрати інформацію про кількість зруйнованих і пошкоджених об’єктів на території Чернігівської області. Далі необхідно було сприяти відновленню шкіл.

Організація “Libereco – Partnership for Human Rights” здійснює гуманітарну допомогу та психосоціальну підтримку в Україні з 2014 року. З 24 лютого 2022 року активно працює у сфері евакуації, забезпечення житлом, харчування, психологічної допомоги та освіти з прав людини. 

ТОВ “BEGECA це зареєстроване в Німеччині товариство з обмеженою відповідальністю, яке, зокрема, опікується різними соціальними темами. Під час реалізації цього проєкту вони допомогли як фінансово, так і логістично, що не менш важливо.

Наліпка на техніці.

Також своїми враженнями поділилася директорка Новобиківської школи, Наталія Миколаївна Вовк. Вона розповіла, що впродовж тридцяти трьох днів на початку повномасштабного вторгнення їх Новобиківський заклад загальної середньої освіти, що  в Ніжинському районі Чернігівської області, перебував в окупації. Часткове руйнування, вибиті вікна, але чи не найбільш прикрим було викрадення та пошкодження російськими військовими всієї оргтехніки, що унеможливлювало здійснювати сучасний освітній процес. 

Наталія Миколаївна розповідає: “Звичайно, розуміючи, що багато освітніх закладів опинилися в ще гіршому становищі, не сподівалися на допомогу та підтримку навчального закладу саме в питанні забезпечення оргтехнікою. Тому отримання принтера, проєкційного екрана, проєктора та інтерактивної дошки було неабиякою підтримкою.

Проєкційний екран ми використовуємо для проведення масових заходів, а зараз це надзвичайно важливо для дітей. Інтерактивна дошка є у користуванні майже кожного класу середньої та старшої ланки, принтер, звичайно, використовує в роботі весь педагогічний  колектив. Кожна одиниця  наданої техніки знайшла своє місце для залучення до роботи. 

Щиро дякуємо Libereco Partnership for Human Rights,  ТОВ “BEGECA” та Освітньому дому прав людини  Чернігів за вчасну та таку потрібну допомогу. За те, що допомагаєте відновити сучасний освітній процес, що вкрай важливо у період війни. Самостійно наразі наша країна, яка бореться з ворогом, не може забезпечити повноцінного відновлення всіх руйнувань, але розвиток освіти, культури не повинні припинятися саме  в такий час, адже це наш інформаційний фронт, на якому ми виховуємо молоде покоління юне покоління патріотів.” 

Техніка для школярів у селі Піски, Чернігівська область.

Нині на Сумщині та Чернігівщині за два роки повномасштабного вторгнення офіційно постраждало близько 150 закладів освіти в кожній області. На Херсонщині ситуація ще гірша 296 пошкоджено та 51 зруйновано повністю. Співпраця із міжнародними організаціями, які допомагають відновлювати понівечену війною освіту в Україні, є надзвичайно важливою. Українська держава, яка бореться на полі бою за своє існування не завжди має можливість швидко відбудовувати соціальну сферу, частиною якої є заклади освіти. Але час іде, молоді покоління повинні отримати ґрунтовні знання та мати шанс на успішне майбутнє, незважаючи на збройну агресію з боку рф. 

Дякуємо “Libereco – Partnership for Human Rights” та ТОВ “BEGECA” за можливість спільно реалізувати цю справді важливу ініціативу. Команда проєкту також висловлює вдячність магазину інтерактивного обладнання “Intboard” за суттєву знижку, що дозволило закупити більшу кількість техніки, яка була передана закладам освіти. 

Frame 585
Новини

The path of a Zaporizhzhia activist: from volunteering to documenting war crimes

Dmytro’s story is about how everyone can find their place in the fight against the enemy by actively participating in volunteering and civic activities. Ukraine is experiencing the conditions of full-scale war very painfully. Everyone tries to contribute to the fight and victory. Some take up arms and go to the front lines. Some help as volunteers in the rear. But there is another very important area of work – documenting the war crimes committed by Russian occupiers.

The hero of our story today is Dmytro Vakhnenko. His path of volunteering and civic activism cannot be called typical.

Before the full-scale invasion, he was educating people on financial literacy. He enjoyed this field, life was going on as usual, but everything changed dramatically on February 24, 2022.

The First Months

Almost immediately after the start of the Russian military invasion, Dmytro realized that people and the country needed help – he couldn’t stand aside, so he joined as a volunteer to one of the volunteer headquarters in Zaporizhzhia, where he was involved in unloading humanitarian aid and assisting at the warehouse.

Later, Dmytro became the head of the HR department of the organization “Community of Volunteers United by Idea” – he was responsible for coordinating a team of 50-70 people, searching for volunteers, and engaging them in assistance.

“Previously, I worked for a large enterprise in Zaporizhzhia, more precisely, even at a factory, as a leading specialist in the department of analytics and development of the target production model, and it was there that I developed managerial skills, I coordinated the work of departments, so it wasn’t a big problem for me.”

However, even with this experience, the work was very intense at that time because it was necessary to react promptly to changing needs in the conditions of war, – claims Dmytro.

Evidence for future tribunals and volunteering

In October 2022, when Zaporizhzhia was heavily shelled by the occupiers, Dmytro made the decision to temporarily relocate to another city.

“I left the volunteer headquarters around the time I left Zaporizhzhia. After my return, it was no longer operating in the same format as before. So, I began to look for where else I could be useful.”

Despite this, Dmytro understood that he wanted to continue making his contribution to the fight against the enemy in any case – he continued to engage in volunteering. Later, he had the opportunity to join the documentation of war crimes committed by Russians in the public organization “Association of Relatives of Kremlin Political Prisoners” – he took advantage of it.

Currently, his work involves documenting facts of Russian occupiers’ crimes against civilians – killings, torture, and kidnappings.

“The most important thing we do is document the facts of war crimes. If we don’t do this, in the future, we won’t be able to prove that the crimes actually occurred. This is the evidential base for Ukraine, for national and international courts, including the Office of the Prosecutor of the International Criminal Court.”

Interviewing a shelling witness

Also significant here is the informational aspect because the world needs to know the truth about what the Russians are doing in Ukraine, Dmytro claims.

His work consists of two main directions: searching for information in open sources and interviewing witnesses and victims of war crimes.

Dmytro and his organization pass the collected facts and testimonies to analysts, law enforcement, and judicial authorities. Thus, an important evidential base is created for future tribunals against Russian war criminals.

Dmytro admits that he never thought he would be involved in civil or volunteer activities, but now he actively participates in various initiatives.

“For example, together with the community of civil organizations and local volunteers of Zaporizhzhia, we achieved that thanks to public hearings from the city budget, 100 million UAH were allocated to the Armed Forces of Ukraine.”

In addition to this, in 2023, Dmytro donated blood five times, participated in animal volunteering actions, and eco-activism – for his active position, he received thanks for volunteering from the Zaporizhzhia Regional State Administration.

Maintaining Emotional Balance

Working on documenting the horrors of war cannot but affect a person’s psychological state, says the documentarian.

Nevertheless, Dmytro believes that personally, this activity had an even more positive impact on him. After all, he got the opportunity to prevent impunity, convey the truth about the war, and also learn a lot about methods of collecting and analyzing information.

“I also continue to engage in volunteer and civic activities, so I constantly have to be resourceful – for this, of course, I try to take care of my condition so that in the future I can bring even more benefit.”

To maintain emotional balance, Dmytro advises finding time for relaxation and self-improvement, participating in trainings and events that help with recovery.

“In October, for example, I took part in an urgent support program and a 7-day psychosocial rehabilitation program from the Educational Human Rights House in Chernihiv – it helped me restore my emotional state to continue working in the future.”

Although Dmytro knew about the Human Rights House before, the program itself was told to him by the head of the organization he currently works for.

The overall atmosphere during the program played a big role: the program was closer to nature – there the pace of life, according to Dmytro, feels more peaceful, which helps to recover.

Dmytro also remembers the variety of new people from different regions of Ukraine, other participants in the support program. They were all part of an active civil society, so the rehabilitation program for Dmytro also became a place where he could find new connections and exchange experiences.

Dmytro in the Educational Human Rights House in Chernihiv together with other participants of the Psychosocial Rehabilitation Program under the ESU project (village Kolichivka)

But the most valuable thing for him was still the sessions with psychologists in individual and group formats.

“I liked the fact that psychologists devoted quite a lot of time to us – we had various psychological practices, I probably can’t name them all now.”

“The program was aimed at deeper understanding of one’s emotional state, restoring inner resources, and hearing oneself – all this together works very effectively.”

Place in the Struggle Dmytro Vakhnenko’s story inspires and makes one think – each of us has our own role and place in resisting the Kremlin’s expansionist policy. He showed an example that it is possible to combine different types of activities – from documenting war crimes to local volunteering.

It is important not to stop, to seek opportunities to contribute to victory, and not to be afraid to take on new directions of work, says Dmytro.

Only through consolidated efforts can we withstand.


The Protection Program operates with the support of the International Renaissance Foundation, Human Rights House Foundation, and the ESU project.

The ESU Project / Resilience Program is implemented by the Human Rights House Foundation in a consortium of civil society organizations led by ERIM, in partnership with the Eastern Europe Foundation, the Human Rights House in Tbilisi, the Belarusian Human Rights House named after Boris Zvozskov, and the Black Sea Regional Cooperation Fund with financial support from the European Union.

Обкладинка без написів
Новини

The Killed Civilians and the Open-Air Crematorium: How a Village in Chernihiv Region Survived Occupation

Atrocities of Russian troops during the occupation of a village in Chernihiv region: torture and execution of civilians, burning bodies in plain sight, and shelling civilian homes.

The spring of 2022 marked the beginning of tragedy for one village in the Chernihiv region. On that fateful morning, locals were startled by the frantic screams of a mother, echoing for kilometers. Gathering at the village’s central cross, they found the snow-covered bodies of four of their fellow villagers lying in a row. In a state of shock and deep sorrow, relatives used carts and sleds to transport the deceased, burying them in their own yards until better times…

This is the story of crimes committed by Russian soldiers in one of the villages in Chernihiv region. It is told from the testimonies of eyewitnesses, documented by representatives of the Human Rights House – Chernihiv.

Names of the deceased and their relatives have been changed.

Torture and execution of four civilian men

On February 24, 2022, villagers learned of the war’s onset from televisions and calls from loved ones. Later, they heard explosions outside the village. On February 27, Russian military vehicles rumbled through the village streets. The following day, Russian soldiers brutally killed four local men, marking the beginning of the village’s occupation, which lasted a month.

On the eve of March 1, 2022, at least four families stayed awake all night, their men not returning home. Until 7-8 in the morning, each family held onto hope, thinking they might have been delayed due to the occupation, spending the night with friends.

This hope dissipated for Petro first. Early in the morning, he went to search for his son Roman. He walked about a hundred meters from his home to the village’s central cross and saw the bodies of four men. Petro’s heart raced with dread; inside, everything churned with anticipation of impending tragedy. With great difficulty, he approached closer: among the dead was his 33-year-old son.

The tragedy reached Roman’s mother next. The woman collapsed near the cross, wiping the snow from her son’s face and screaming, “My son!!! For what???”. People heard this wild, inconsolable cry of a mother who lost her child from a kilometer away.

Katerina learned of her husband’s death, 34-year-old Stepan, next. Following her, Paulina was wounded by the news of her husband’s murder, 46-year-old Maxim. Julia came to collect her father’s body, 51-year-old Victor, with sleds, the last to know. She lived farthest from the center.

People transported the bodies of the slain to their homes and, as best they could, prepared them for burial. Thus, on the first day of spring, Stepan found his resting place in the garden, where he had planned to plow with his brand-new tractor that year. Maxim was buried beneath the window of the house he loved so much. And Roman – in the orchard, where as a child he loved to taste apples and cherries. Only Julia managed to bury her father in the cemetery: she lacked the strength to bring him home herself, but acquaintances helped her bury him in the cemetery.

Russian soldiers tortured all four unarmed villagers. Their bodies bore gunshot wounds to the genitals and legs, massive bruises, gun and stab wounds.

Murder of civilians and deaths due to lack of medication

On March 11th, the village came under shelling. Homes, streets, and most importantly, people, were affected.

“Uncle Vitya, save dad! Grandma is already dead,”

– with these words, a terrified girl ran to her neighbor.

That day, her grandmother Olena and grandfather Mykita from her father’s side were killed in the shelling. The husband had just come to bring things when a shell hit. Mykita died on the spot. Olena groaned for half an hour: her leg was torn off, so she slowly bled out and died. To alleviate her suffering in any way, the rural paramedic injected painkillers when she could reach the scene.

The son of the landlady, Mykola, also suffered a severe leg injury. But the man survived. He was taken to a neighbor who once served in the navy and knew the basics of first aid. He advised Mykola’s wife to pack the wound to stop the bleeding.

And you know, she packed that wound. Her father was just killed, her mother-in-law died… But she gathered herself and managed to organize conditions for her husband to survive. Luckily, the paramedic had antibiotics. She injected them into the wounded man, so his condition stabilized. After the village was liberated, he was treated in Ukraine and abroad,” says a neighbor of the family who witnessed the events.

However, six villagers did not survive the occupation: they died due to a lack of specific medications and proper medical care. Among the deceased was the father of the tortured Stepan – Mykhailo. These people were also buried in their own yards.

“Open-air crematorium”

The battles for Chernihiv region lasted from February 24th to March 31st. The enemy repeatedly tried to take Chernihiv and was met with resistance. In many occupied villages, people provided coordinates of enemy equipment and locations of Russian troops. Based on this information, the Ukrainian Armed Forces struck. Consequently, the enemy suffered considerable losses.

Many villagers testify that Russian soldiers burned the bodies of their own soldiers. This happened on the territory of a destroyed grain storage.

According to locals, Russian soldiers transported the bodies with ambulances. Then they unloaded them near the demolished grain storage, poured something over them, and set them on fire. They finished off the wounded: villagers heard shots from the side of the storage.

The flames were violet-blue in color. The stench surrounded the area, making it difficult to breathe. This lasted for two days. During this nearly continuous burning, the concrete slabs on the grain storage resembled torn paper.

“In the first two days, the doors of the body trucks were still closed. Later, I saw hands hanging from the sides… The bodies at the farm burned for two days. From the window, I could see two soldiers taking the body, swinging it, and throwing it into the fire. The third one poured something from a bucket, and it burned. Breathing at that time was difficult, there was black smoke,” said a local resident.

Two years have passed. People are returning to normal life. The destroyed farm has been restored and is operating again. At the cross in the center of the village, the Ukrainian flag flies proudly, and a memorial plaque with the names of the slain villagers stands firmly. It serves as a reminder of the war crimes committed by Russian occupiers here…


The material was prepared by Natalia Naidiuk.

Preparation of the informational material became possible thanks to the Human Rights in Action Program implemented by the Ukrainian Helsinki Human Rights Union with the support of #USAID. The views and interpretations presented here do not necessarily reflect the views of the US Government, USAID, or #UHHRU. The authors and UHHRU are solely responsible for the content of the publication.

All images in this material were created using artificial intelligence and are purely illustrative.

 

Окупація села Левковичі (2)
Новини

Львівський хаб Освітнього дому прав людини — Чернігів запрошує

Львівський хаб Освітнього дому прав людини — Чернігів працює як шелтер, в якому можуть безоплатно проживати від 1 до 5 днів правозахисники, громадські активісти, журналісти, волонтери та члени їх сімей. А також як освітній хаб, в якому можна навчатися, працювати, проводити заходи, збирати коворкінг-групи тощо.

Львівський хаб розміщується у приміщенні площею розміром 100 кв.м та виконує три основні функції:

1. Шелтер. Ми надаємо безоплатне проживання для правозахисників, журналістів, громадських активістів, волонтерів та членів їх родин протягом 1-5 днів. Простір вміщує до 10 людей у комфортних умовах та до 15 людей в особливих випадках. У Хабі наявний базовий набір зручностей:

  • дві кімнати для проживання гостей з одно- та двоповерховими ліжками;
  • набори постільної білизни, рушників, капці для гостей тощо;
  • душова кімната, а також засоби гігієни й прання, побутова техніка (фен, праска, пральна машина);
  • кухня, де є все необхідне для розігріву, приготування та вживання їжі;
  • зручні робочі місця для роботи за ноутбуком та безкоштовний Wі-Fі.2. Конференц-простір.У Львівському Хабі є зала площею 35 кв.м, обладнана базово необхідними речами для проведення заходів: столи, стільці, дивани, проєктор, принтер, фліпчарт, канцелярія. Може вміщувати до 15-20 людей, залежно від тривалості та типу заходу.3. Центр незламності. В Хабі є необхідний набір автономних приладів, які надають можливість функціонування у випадку відключення електропостачання, води та опалення. Неподалік є бомбосховище.

Окрім того, Львівський хаб — це своєрідний артпростір у якому можна подивиться виставку картин, пограти в інтелектуальні настільні ігри, відеоігри чи переглянути тематичні фільми.    

Хаб розташований у центрі міста Львів.

Контакти:
Адміністратор: +380932603903 (Signal, Telegram).
Гугл-форма для реєстрації тут.

 

Обкладинка без написів
Новини

Вбиті цивільні та крематорій просто неба: як село на Чернігівщині пережило окупацію

Звірства російських військ під час окупації одного з сіл на Чернігівщині: катування та розстріли мирних жителів, спалення тіл просто неба та обстріли цивільних будинків.

Весна 2022 року для одного з сіл на Чернігівщині розпочалася з трагедії. Того ранку місцеві здригнулися від несамовитого крику матері, який було чути за кілометр. Згодом люди зійшлися до хреста у центрі села і побачили, як у ряд лежать припорошені снігом тіла чотирьох їхніх односельців. У стані шоку та глибокого горя рідні тачками та санями забирали вбитих, аби поховати їх на власних подвір’ях до кращих часів…

Це історія* про злочини російських військових в одному із сіл Чернігівської області. Вона написана зі свідчень очевидців тих подій, які зафіксували представники Освітнього дому прав людини — Чернігів.

*Імена загиблих та їхніх рідних змінені. 

Катування та розстріл чотирьох цивільних чоловіків

24 лютого 2022 року селяни дізналися про початок війни з телевізорів і дзвінків рідних та близьких. Згодом почули вибухи за селом. 27 лютого сільськими вулицями з гулом пройшла російська техніка. А вже наступного дня російські військові жорстоко убили чотирьох місцевих чоловіків. Так почалася окупація села, яка тривала місяць.

Напередодні 1 березня 2022 року щонайменше чотири родини не зімкнули очей: чоловіки з їхніх родин не повернулися додому. Але до 7-8 ранку кожна з сімей плекала надію: вони просто не встигли дістатися домівок через окупацію і заночували у друзів.

Спочатку ця надія покинула Петра. Рано вранці він відправився шукати сина Романа. Пройшов близько ста метрів від дому до хреста у центрі села і побачив тіла чотирьох чоловіків. Пульс батька зашкалював, від передчуття очевидного лиха всередині все переверталося. Петро насилу підійшов ближче: серед убитих був і його 33-річний син.

Другою про трагедію дізналася мама Романа. Жінка впала біля хреста, обтирала сніг з обличчя сина і кричала: “Синок!!! За що???”. Цей несамовитий, дикий крик матері, яка втратила дитину, люди почули за кілометр від місця трагедії.

Катерина дізналася про смерть свого чоловіка, 34-річного Степана, третьою. Після неї звісткою про вбивство свого чоловіка, 46-річного Максима, поранилася Поліна. Юлія прийшла з санями забирати тіло батька, 51-річного Віктора, останньою. Вона жила найдалі від центру.

Люди відвезли тіла убитих по домівках і, як могли, підготували їх до поховання. Відтак у перший день весни Степан знайшов свій спочинок на городі, який того року збирався орати своїм новеньким трактором. Максим – під вікном будинку, який він так обожнював. А Роман – у саду, де малим любив куштувати яблука та вишні. Тільки Юлії вдалося поховати батька на кладовищі: довезти додому жінці не вистачило сил, а зробити це на цвинтарі допомогли знайомі.

Російські військові знущалися над усіма чотирма беззбройними селянами. На їхніх тілах прострілені геніталії та ноги, величезні синці, вогнепальні та колоті рани.

Убивства цивільних і смерті від нестачі ліків

11 березня село обстріляли. Постраждали будинки, вулиці, а найголовніше – люди.
“Дядя Вітя, рятуйте тата!!! Бабуся вже мертва”, – з такими словами до сусіда прибігла нажахана дівчинка.

Того дня від обстрілів загинули її бабуся Олена по батьковій лінії та дідусь Микита по материній. Чоловік якраз прийшов занести речі, коли прилетів снаряд. Микита загинув на місці. Олена ж ще пів години стогнала: у неї відірвало ногу, відтак вона повільно сходила кров’ю і помирала. Аби хоч якось полегшити її страждання, сільська фельдшерка вколола знеболююче, коли змогла дістатися до місця події.

Син господині Микола теж отримав важке поранення ноги. Але чоловік вижив. Його перенесли до сусіда, який колись служив у морфлоті і знав основи першої домедичної допомоги. Він порадив дружині Миколи тампонувати рану, аби зупинити кровотечу.

“І знаєте, вона тампонувала ту рану. У неї тільки-но вбило батька, загинула свекруха… Але вона зібралася і змогла організувати чоловіку умови так, аби той вижив. На щастя, у фельдшерки були антибіотики. Вона колола їх пораненому, тож його стан стабілізувався. Після звільнення села він лікувався в Україні та за кордоном”, – розповідає сусідка родини, яка була свідком тих подій. 

Але шестеро селян окупацію не пережили: вони померли через нестачу специфічних препаратів та належної медичної допомоги. Серед цих загиблих – батько закатованого Степана – Михайло. Цих людей місцеві так само ховали на власних подвір’ях.

“Крематорій” просто неба

Бої за Чернігівщину тривали з 24 лютого до 31 березня. Ворог неодноразово намагався взяти Чернігів і отримував відсіч. Так само у багатьох окупованих селах люди передавали координати розташування ворожої техніки та місця скупчення російських військових. По них ЗСУ завдавали удари. Відтак ворог зазнав чимало втрат.

Багато селян свідчать про те, що російські військові спалювали трупи своїх солдатів. Це було на території зруйнованого зерносховища.

За словами місцевих, російські військові возили тіла санітарними машинами. Потім вивантажували їх біля розбитого зерносховища, обливали чимось і підпалювали. Поранених вони добивали: селяни чули постріли з боку сховища.

Полум’я було фіолетово-синього кольору. Навкруги стояв сморід, тому дихати було важко. Це тривало два дні. За час такого майже безупинного горіння бетонні перекриття на зерносховищі стали схожі на порваний папір.

“У перші два дні двері труповозки були ще закриті. Пізніше я бачила, як з бортів звисали руки… Трупи на фермі палили дві доби. З вікна мені було видно, що двоє солдатів брали тіло, розгойдували й кидали у багаття. Третій чимось поливав з відра і воно горіло. Дихати в цей час було важко, стояв чорний дим”, – розповіла місцева мешканка.

***

Минуло два роки. Люди повертаються до звичного життя. Відновило роботу й зруйноване фермерське господарство. Біля хреста у центрі села майорить український прапор та намертво стоїть меморіальна дошка з іменами закатованих селян. Як спомин про воєнні злочини, які тут вчинили російські окупанти…


Матеріал підготувала Наталія Найдюк.

Підготовка інформаційного матеріалу стала можливою завдяки Програмі «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини за підтримки #USAID. Представлені тут погляди та інтерпретації не обов’язково відображають погляди Уряду США, USAID або #УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ОДПЛЧ.

Усі зображення в цьому матеріалі створені за допомогою штучного інтелекту та мають виключно ілюстративний характер.

Окупація села Левковичі (5)
ДокументуванняНовини

Окупація села Пакуль

Пограбування місцевого населення та школи, затримання й катування людей. Вирок командиру. Коротко про те як жителі села Пакуль пережили 10 днів російської окупації. 

Хто окуповував Пакуль?

Пакуль мальовниче та стародавнє село на Чернігівщині, що розташовується всього за 10 км від кордону з Білоруссю. Російським військам вдалося окупувати його майже через місяць після початку повномасштабного вторгнення. Окупація тривала 10 днів.

Армен Абгарян (посередині). Фото: Час Чернігівський.

Вранці 21 березня 2022 року військовослужбовці 7-ї зведеної стрілецької роти 74-ї ОМСБр рф зайняли Пакуль. Командував підрозділом військовий злочинець Армен Абгарян. Постійне місце дислокації цих військових м. Юрга, Кемеровської області. Саме звідти вони прибули “звільняти”, грабувати та катувати українське цивільне населення. Місцеві мешканці розповідають, що в селі також дислокувався російський “СОБР” (спеціальний загін швидкого реагування) та інші військові формування рф.

Грабували, шукали “баньку и девочек”

В селі відразу поставили декілька блокпостів, один з яких у центрі села. На ньому чергували російські військові азійської зовнішності, ймовірно, тувинці або буряти. Вони запитували в місцевих мешканців де знайти “баньку и девочек”. Це неабияк жахало жителів села Пакуль, адже ці військові несли потенційну загрозу жінкам і дівчатам, що залишилися в окупації. На щастя, випадків зґвалтування не зафіксовано.

Російські військові розселилися в пустих цивільних будинках, на території школи, лісництва та пожежної частини. Після їх виходу із села, виявили, що в шкільному гаражі відсутні інструменти, із їдальні зник посуд для приготування їжі та всі запаси продуктів. Зі спортивної зали забрали нові мати, що призначені для занять спортом дітей. У місцевих жителів викрадали господарський інвентар, легкові та вантажні автомобілі, худобу, птицю, харчі, речі домашнього вжитку та навіть натільну білизну.

Приміщення школи в селі Пакуль. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів.

Перевірки та катування

Пакульців обшукували, перевіряли кожен будинок, влаштовували на блокпостах огляди телефонів та документів. 24 березня 2022 року місцевий мешканець Олег Парасюк намагався перетнути блокпост, їхав годувати собак, але його затримали. Спочатку посадили на стілець і допитували, згодом вивезли на територію лісового господарства, де у російських військових був штаб. Олега тримали у підвалі разом зі ще одним чоловіком Сергієм Яковенком із села Ведильці.

Від обох полонених вимагали передати інформацію про Збройні сили України. Чоловіків били, але вони нічого не розповідали. Наступного дня до підвалу спустився командир підрозділу Армен Абгарян. Розстібнув кобуру, дістав пістолет і двічі вистрілив в Олега Парасюка та тричі в Сергія Яковенка.. Олега Парасюка було поранено в руку та ногу, Сергію Яковенку прострелено щоку, він отримав поранення верхньої та нижньої губи, плеча, втратив п’ять зубів. Чоловіки вижили та змогли втекти, двері підвалу залишилися незамкнуті.

Окрім того, відомо про щонайменше ще трьох людей, яких примусово утримували на території цього лісового господарства.

Підвал на території лісового господарства в селі Пакуль. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів.

Звільнення села та вирок суду

31 березня 2022 року місцеві мешканці побачили, що колона техніки рухається в сторону Чернігова. Російські війська виходили із села, залишаючи після себе всюди безлад та заміновану територію…

Журналістам вдалося ідентифікувати Абгаряна, завдяки чому правоохоронні органи відкрили кримінальне провадження. Відомо, що російські військові з цієї мотострілецької бригади беруть участь у війні проти України з 2014 року. 14 вересня 2023 року суд у Чернігові виніс вирок та визнав російського військовослужбовця Армена Абгаряна, командира 74-ї окремої мотострілецької бригади, винним у жорсткому поводженні з цивільним населенням та відданні наказу на порушення законів та звичаїв війни. Заочно Абгаряну присудили 12 років увʼязнення. 

Підготовка інформаційного матеріалу стала можливою завдяки Програмі «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини за підтримки #USAID. Представлені тут погляди та інтерпретації не обов’язково відображають погляди Уряду США, USAID або #УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ОДПЛЧ.

Обкладинка 2
Новини

Шлях запорізького активіста: від волонтерства до документування воєнних злочинів

Історія Дмитра — це історія про те, як кожен може знайти своє місце у боротьбі з ворогом, активно долучаючись до волонтерства та громадської діяльності.

Україна дуже боляче переживає умови повномасштабної війни. Кожен намагається робити свій внесок у боротьбу та перемогу. Хтось узяв зброю в руки та пішов на фронт. Дехто допомагає в тилу як волонтер. Але є ще один дуже важливий напрямок роботи — документування воєнних злочинів вчинених російськими окупантами.

Герой нашої сьогоднішньої розповіді — Вахненко Дмитро. Його шлях волонтерства та громадської діяльності не можна назвати типовим.

До повномасштабного вторгнення він навчав людей фінансової грамотності. Ця сфера йому подобалася, життя йшло своїм звичним ходом, але все кардинально змінилось 24 лютого 2022 року.

Перші місяці

Майже одразу після початку військового вторгнення росії, Дмитро зрозумів, що людям та країні необхідна допомога — лишатись осторонь він не міг, тому долучився в ролі волонтера до одного з волонтерських штабів Запоріжжя, займався розвантаженням гуманітарних вантажів, допомагав на складі.

Згодом Дмитро став керівником HR-відділу організації «Спільноти волонтерів обʼєднаних ідеєю» — він відповідав за координацію команди з 50–70 осіб, пошук волонтерів та їх залучення до допомоги.

«Раніше я працював на великому підприємстві в Запоріжжі, точніше навіть на заводі, провідним фахівцем відділу аналітики та розвитку цільової виробничої моделі, і саме там у мене з’явилися менеджерські якості, там я координував роботу цехів, тому для мене це не стало великою проблемою».

Проте, навіть із цим досвідом, робота тоді була дуже напруженою, адже треба було оперативно реагувати на мінливі потреби в умовах війни, — стверджує Дмитро.

Докази для майбутніх трибуналів та волонтерство

У жовтні 2022 року, коли Запоріжжя масово обстрілювали окупанти, Дмитро прийняв рішення тимчасово переїхати в інше місто.

«Волонтерський штаб я залишив приблизно в той момент, коли й виїхав із Запоріжжя. Після мого повернення він уже функціонував не в тому форматі, як було раніше. Тоді я почав шукати, де ще можу бути корисним».

Попри це Дмитро розумів, що він у будь-якому разі хоче продовжувати робити свій внесок у боротьбу з ворогом — він продовжив займатись волонтерством. Згодом у нього з’явилася можливість долучитись до документування воєнних злочинів росіян у громадській організації «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля» — він нею скористався.

Наразі його робота полягає у фіксуванні фактів злочинів російських окупантів проти цивільного населення — вбивств, катувань, викрадень людей.

«Найголовніше, що ми робимо — це фіксуємо самі факти воєнних злочинів. Якщо цього не робити, то в майбутньому ми не зможемо довести, що злочини насправді були. Це доказова база для України, для національних та міжнародних судів, зокрема і для Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду».

Опитування свідка обстрілу 

Також вагомим тут є інформаційний аспект, адже світ повинен знати правду про те, що росіяни роблять в Україні, — стверджує Дмитро.

Його робота складається з двох основних напрямків: пошуку інформації у відкритих джерелах та опитування свідків і жертв воєнних злочинів.

Зібрані факти і свідчення Дмитро та його організація передають аналітикам, у правоохоронні та судові органи. Так створюється важлива доказова база для майбутніх трибуналів над російськими воєнними злочинцями.

Дмитро зізнається, що раніше й не думав, що взагалі буде займатись громадською або волонтерською діяльністю, проте зараз бере активну участь у різних ініціативах.

«Ми, наприклад, разом зі спільнотою громадських організацій та місцевих волонтерів Запоріжжя, досягли того, що завдяки громадським слуханням із міського бюджету було виділено 100 млн грн на Збройні Сили України».

Крім цього Дмитро також у 2023 році 5 разів був донором крові, брав участь в акціях зооволонтерства та екоактивізму — за свою активну позицію він отримав подякую за волонтерську діяльність від Запорізької обласної державної адміністрації.

Збереження психоемоційного балансу

Робота з документування жахіть війни не може не позначатися на психологічному стані людини, — стверджує документатор.

Попри це Дмитро вважає, що особисто для нього ця діяльність мала все ж більше позитивний вплив. Адже він отримав можливість долучитись до запобігання безкарності, донесення правди про війну, а також дізнатися багато нового про методи збору й аналізу інформації.

«Також я продовжую займатись волонтерською і громадською діяльністю, тому постійно маю бути в ресурсі — для цього, звісно ж, намагаюсь дбати про свій стан, щоб у майбутньому приносити ще більше користі».

Щоби підтримувати емоційну рівновагу, Дмитро радить знаходити час для відпочинку та саморозвитку, брати участь у тренінгах та заходах, які допомагають із відновленням.

«Я ще в жовтні брав участь у програмі термінової підтримки та 7-денній програмі психосоціальної реабілітації від Освітнього дому прав людини в Чернігові — вона допомогла мені поновити емоційний стан, щоб надалі займатись роботою».

Хоча Дмитро про Освітній дім знав до цього, але про саму програму реабілітації йому розповів голова організації, у якій він зараз працює.

Загальна атмосфера під час програми відіграла велику роль: програма проходила ближче до природи — там темп життя, за словами Дмитра, відчувається більш спокійним, що допомагає відновитись.

Також Дмитру запам’яталося різноманіття нових людей із різних регіонів України, інших учасників програми підтримки. Усі вони були частиною активної громадської спільноти, тому програма реабілітації для Дмитра стала ще й тим місцем, де він зміг знайти нові зв’язки та обмінятись досвідом.

Дмитро в Освітньому домі прав людини в Чернігові разом з іншими учасниками Програми психосоціальної реабілітації в рамках проєкту ESU (с. Количівка) 

Але найціннішим для нього все ж стали заняття з психологами в індивідуальних та групових форматах.

«Найбільше сподобалося те, що доволі багато часу нам приділяли психологи — у нас були різноманітні психологічні практики, усі я, мабуть, зараз і не назву».

«Програма була налаштована на те, щоб глибше зрозуміти свій емоційний стан, відновити внутрішній ресурс та почути себе — це все в сукупності працює дуже ефективно».

Місце в боротьбі

Історія Дмитра Вахненка надихає і змушує замислитися — кожен із нас має свою роль і місце в протистоянні загарбницькій політиці Кремля. Він показав приклад, що можливо поєднувати різні види діяльності — від документування воєнних злочинів до локального волонтерства.

Важливо не зупинятись, шукати можливості для свого внеску в перемогу й не боятися братися за нові напрямки роботи, — каже Дмитро.

Лише консолідованими зусиллями ми зможемо вистояти.


Програма Захисту функціонує за підтримки Міжнародний фонд «Відродження», Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.