Правозахисники є досить вразливою категорією суспільства. Щороку число загроз, залякувань, нападів, кримінальних справ та обмежень щодо правозахисників зростає в багатьох частинах світу.

Саме для того, щоб знизити ризики в діяльності правозахисників, розробили стандарти захисту та підтримки правозахисної діяльності.

Фонд домів прав людини, до 25-річчя Декларації ООН про правозахисників 1998 року, презентував посібник «Права правозахисників», в якому визначено 20 стандартів, пов’язаних із правами правозахисників. Ці 20 стандартів базуються на Декларації ООН про правозахисників і відповідних знакових міжнародних резолюціях.

Пропонуємо вам детальніше ознайомитися з кожним стандартом та обрати три зі стандартів, які, на вашу думку, є найбільш вразливими зараз — в умовах великої війни, спричиненої агресією російської федерації.

1. Публічно підтримувати правозахисників.

Політичні лідери, а також бізнес, медіа та релігійні лідери повинні «публічно визнати важливу й легітимну роль правозахисників у сприянні правам людини, демократії та верховенству права». Вони мають це робити через «публічні заяви, політики чи закони … включаючи публічне засудження всіх випадків насильства й дискримінації правозахисників».” У випадках насильства та дискримінації «лідери в усіх сферах суспільства … повинні чітко визначати свою позицію у відмові від такої практики». Це стосується «політичних, військових, соціальних і релігійних лідерів та лідерів у бізнесі й засобах масової інформації».

2. Протидіяти дезінформації

Держави можуть боротися з дезінформацією проти правозахисників за допомогою законодавства, спрямованого проти як онлайн, так і офлайн переслідувань і дезінформації. Вони можуть створити механізми для моніторингу, звітування та протидії дезінформації у ЗМІ, на цифрових платформах та в інших місцях.
Крім того, вони можуть підтримувати програми цифрової грамотності, навчаючи громадськість, як виявляти
дезінформацію та реагувати на неї. Держави також можуть вживати захисних заходів спеціально для правозахисників, надаючи ресурси для їхнього фізичного та психологічного благополуччя.
Цю роботу слід проводити разом із технологічними компаніями, неурядовими організаціями та міжнародними
органами, щоб створити злагоджену відповідь на дезінформацію, гарантуючи дотримання інших фундаментальних
прав, зокрема свободи думки та вираження поглядів.

3. Забезпечити участь та залучення громадськості

Держави можуть сприяти участі громадськості та залученню правозахисників шляхом впровадження законодавства, яке захищає свободу вираження поглядів, зібрань та об’єднань. Держави повинні забезпечити прозорий та інклюзивний процес прийняття рішень та активно запрошувати правозахисників до участі в ньому. Захист правозахисників від залякувань, переслідувань чи насильства має вирішальне значення, і держави повинні притягати винних до відповідальності за такі дії.
Держави можуть сприяти доступу до необхідної інформації, ресурсів та розбудові спроможності, що уможливлює ефективну взаємодію. Створення консультаційних механізмів, таких як громадські слухання або консультативні ради, може забезпечити платформи для діалогу та взаємодії. Правозахисники повинні мати можливість брати участь у змістовних та орієнтованих на результат процесах співпраці з державними установами та не повинні бути виключені з форматів співпраці з урядом через своє критичне ставлення. Важливо, щоб держави поважали та визнавали роль правозахисників і заохочували їхню участь як необхідну для здорової демократії, а не розглядали її як загрозу. Це сприяє створенню середовища, сприятливого для участі громадськості, і гарантує, що права і голоси всіх громадян будуть представлені.

4. Не криміналізувати правозахисну діяльність

Держави повинні забезпечити «відсутність криміналізації діяльності з підтримки та захисту прав людини» й те, щоби правозахисники «не мали перешкод у користуванні універсальними правами людини внаслідок своєї роботи». Кожна людина має право користуватися загальними правами людини, що включає право на захист таких прав без будь-яких перешкод. «Кожен повинен поважати права людини інших».

Правозахисники, як і будь-які інші особи, мають право користуватися загальними правами людини та співпрацювати з іншими людьми з цього приводу. Це право не повинне піддаватися небезпеці або загрозі виключно через характер роботи правозахисників. Законодавство, що регулює діяльність правозахисників, мусить бути «чітко визначеним, зрозумілим і не мати зворотної дії». Обмеження, що покладаються на правозахисників, повинні бути «законними, пропорційними, недискримінаційними та необхідними».

5. Припинити обмеження щодо фінансування НУО

Держави не повинні накладати обмеження на потенційні джерела фінансування діяльності в галузі прав людини, крім «тих, що зазвичай передбачені для будь-якої діяльності, не пов’язаної з правами людини, для забезпечення прозорості й підзвітності». «Жоден закон не повинен передбачати кримінальної відповідальності за правозахисну діяльність на основі джерел фінансування». Законодавство, яке регулює фінансування громадянського суспільства, має бути «прозорим та недискримінаційним».

6. Поважати незалежність НУО

Держави повинні «повністю визнати важливість незалежного голосу правозахисників та інших учасників громадянського суспільства», в тому числі «поважаючи незалежність їхніх організацій». Вони повинні «поважати, захищати й забезпечувати право на свободу об’єднання правозахисників» і «гарантувати, що вимоги до звітності, які стосуються окремих осіб, груп та органів суспільства, не перешкоджають функціональній автономії».

7. Уникати реєстраційних та юридичних обмежень

«Там, де законодавство і процедури реєстрації та фінансування організацій громадянського суспільства існують», вони повинні бути «прозорими, недискримінаційними, оперативними й недорогими». Законодавство, що впливає на діяльність правозахисників, має бути «чітко визначеним, зрозумілим і не мати зворотної дії». Воно також не повинне перешкоджати «функціональній автономії» НУО. Будь-які обмеження, що висуваються до правозахисників, мусять бути «законними, пропорційними, недискримінаційними та необхідними» й «повинні надавати можливість оскаржувати і не вимагати перереєстрації».

8. Припинити всі форми репресій

Держави повинні «забезпечувати належний захист та утримуватися від будь-яких форм залякування чи репресій проти тих, хто співпрацює, співпрацював або прагне співпрацювати з міжнародними установами, включаючи членів їхніх сімей і партнерів». ООН «рішуче засуджує репресії та насильство щодо правозахисників за їхню діяльність із захисту прав людини, документування й пошук інформації про порушення прав і зловживання».

Крім того, ООН засуджує «всі акти залякування та репресій державними й недержавними акторами … проти правозахисників і їхніх законних представників, сподвижників та членів їхніх сімей і наполегливо закликає всі держави запровадити право на співпрацю з міжнародними органами». Парламентська асамблея Ради Європи закликає держави «утримуватися від будь-яких актів залякування та репресій проти правозахисників, зокрема від фізичних нападів, незаконних арештів і судових чи адміністративних переслідувань».

9. Припинити свавільні затримання й арешти

«Ніхто не може бути підданий незаконному позбавленню волі, затриманню або засланню», як це викладено в Загальній декларації прав людини. Держави мусять забезпечити, щоб ніхто не підлягав «затриманню та позбавленню волі без гарантій належного судочинства, що означає захист законом затриманої особи».

Правозахисники не повинні бути незаконно позбавлені волі або заарештовані за те, що вони «використовують свої права людини й основні свободи, такі як права на свободу вираження поглядів або на мирне зібрання та асоціації». Держави мають «вжити конкретних заходів для запобігання і припинення незаконного позбавлення волі й затримання правозахисників».

10. Приймати інакші погляди

Держави повинні забезпечити, щоб «окремі погляди могли виражатися мирно». У цьому контексті вони мають утримуватися від вжиття заходів, спрямованих на криміналізацію свободи вираження поглядів та обмеження покарань за наклеп, щоби «забезпечити пропорційність і відшкодування, відповідні заподіяній шкоді».

11. Забезпечити вільний доступ та вибір ЗМІ

Держави повинні забезпечити правозахисникам «доступ і використання інформаційних технологій та засобів масової інформації на свій вибір, включаючи радіо, телебачення й Інтернет». Цей підхід «має підтримуватися на національному рівні … як невід’ємна частина здійснення основних прав на свободу думки та вираження поглядів». Держави повинні уникати перешкод для доступу людей до засобів масової інформації та їх використання.

12. Сприяти мирним протестам

Держави мають забезпечити правозахисників «можливістю виконувати свою важливу роль у контексті мирних протестів». Для цього вони повинні сприяти мирним акціям протесту шляхом «надання протестувальникам доступу до публічного простору та їх захисту без дискримінації, в разі необхідності, від будь-яких загроз і переслідувань». У цьому відношенні ніхто не повинен підлягати «надмірному чи невиправданому застосуванню сили, незаконному затриманню або арешту, тортурам чи іншим видам жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, примусовому зникненню, порушенням порядку кримінального та цивільного проваджень або загрозам таких актів».

У контексті мирних протестів держави повинні забезпечити «відповідальність за порушення прав людини і зловживання через судові й інші національні механізми та надавати жертвам «доступ до засобів правового захисту й відшкодування». Законодавство, покликане гарантувати громадську безпеку та громадський порядок, не повинне використовуватися для «перешкоджання або обмеження здійснення будь-якого права людини, включаючи свободу вираження поглядів, об’єднань і мирних зібрань, які є важливими для заохочення й захисту інших прав».

13. Боротися з безкарністю, забезпечувати підзвітність

Держави повинні «боротися з безкарністю шляхом розслідування й забезпечення відповідальності за всі напади та загрози з боку державних і недержавних суб’єктів проти будь-якої особи, групи або громадського об’єднання, що захищає права людини». Для боротьби з безкарністю держави мають «забезпечити сприятливі умови для роботи правозахисників та ефективний захист від актів залякування й репресій проти них та проводити ефективні розслідування будь-яких подібних дій».

«Відповідальність за захист правозахисників покладається, перш за все, на державу, і в деяких випадках держави також можуть нести відповідальність за дії недержавних акторів». Боротьба з безкарністю буде ефективною лише тоді, коли «відповідальні за порушення та зловживання щодо правозахисників, у тому числі щодо їхніх законних представників, сподвижників і членів їхніх сімей, негайно притягуються до відповідальності через неупереджені розслідування».

14. Підкріплювати відповідальність бізнесу

Держави повинні «прийняти відповідні політики й закони», щоби притягати компанії до відповідальності за «погрози або напади на правозахисників». Недержавні суб’єкти, включаючи транснаціональні корпорації та інші підприємства, повинні «поважати, просувати і прагнути захищати права людини та основні свободи всіх осіб, у тому числі правозахисників». Підприємства повинні «уникати, визначати, оцінювати й запобігати будь-яким несприятливим наслідкам впливу на права людини, пов’язаним із їх діяльністю, шляхом проведення масштабних консультацій з потенційно задіяними групами й іншими відповідними зацікавленими сторонами у спосіб, який відповідає Керівним Принципам Бізнесу та Прав Людини».

Крім того, вони мають «співпрацювати в контексті виправних заходів … обмінюватися найкращими практиками та обговорювати … як вони можуть впливати на несприятливі наслідки для прав людини». Щоб захистити правозахисників від порушення прав людини з боку бізнесу, держави повинні «сприяти ефективній профілактиці, підзвітності, засобам захисту й відшкодуванню».

15. Захищати жінок-правозахисниць

«Репутація та підтримка діяльності правозахисників, у тому числі жінок-правозахисниць, є важливою умовою загальної реалізації прав людини». Держави повинні вжити «всіх заходів, необхідних для забезпечення їх захисту» й інтегрувати «гендерний аспект у свої зусилля, спрямовані на створення безпечного та сприятливого середовища для захисту прав людини». Держави повинні відігравати активну роль, включаючи «відповідні, ретельно відібрані та практичні кроки» для захисту жінок-правозахисниць.

16. Захищати адвокатів з прав людини

Адвокати відіграють «важливу роль у відстоюванні прав людини» й повинні мати можливість «виконувати свої функції вільно, незалежно та без страху перед репресіями». Щоб гарантувати незалежність адвокатів, держави повинні вживати «ефективних законодавчих, правоохоронних та інших відповідних заходів», які дозволять юристам належним чином виконувати свої професійні функції. Держави мають прийняти внутрішнє законодавство, «щоб забезпечити незалежні й самоврядні професійні асоціації юристів та визнати важливу роль, яку відіграють адвокати в забезпеченні верховенства права й захисті прав людини».

17. Захищати правозахисників меншин

Правозахисники, які працюють над питаннями, що зачіпають меншини, відіграють важливу роль. «Особи й асоціації, які захищають права осіб, що належать до меншин або розділяють вірування та погляди меншин», не повинні стикатися зі «стигматизацією й дискримінацією». Держави мають «гарантувати, що законодавство, політика та практика не перешкоджають здійсненню такими особами своїх прав людини чи діяльності громадянського суспільства в захисті їхніх прав».

18. Захищати захисників екологічних прав людини

Держави можуть краще захищати захисників екологічних прав людини, забезпечуючи гарантії їхніх прав на свободу вираження поглядів, зібрань та об’єднань. Вони повинні забезпечити прозорість процесів землекористування та оцінки впливу на довкілля, що дозволить правозахисникам ретельно перевіряти та оскаржувати шкідливі проекти. Держави повинні забезпечити доступ до інформації про запропоновані проекти та їхні наслідки для довкілля і прав людини. Вони також повинні притягати до відповідальності осіб, винних у погрозах, переслідуваннях або насильстві щодо правозахисників.
Розбудова спроможності та фінансові ресурси для цих правозахисників можуть посилити їхню адвокаційну діяльність. Співпраця з міжнародними організаціями та НУО може зміцнити їхню систему захисту.
Нарешті, визнання законної та важливої ролі захисників екологічних прав людини у формуванні політики та забезпеченні сталого розвитку має вирішальне значення. Ці кроки можуть створити сприятливе середовище, в якому правозахисники зможуть виконувати свою роботу безпечно та ефективно.

19. Захищати членів сімей правозахисників

Окрім того, щоб захищати правозахисників, держави мають «утриматися від будь-яких форм залякування чи репресій стосовно … членів їхніх сімей та однодумців і забезпечити належний захист від подібних дій». Необхідно засуджувати подібні акти публічно й забезпечити, щоби членам сімей «не перешкоджали користуватися загальними правами людини». Як державні, так і недержавні актори, відповідальні за порушення та зловживання стосовно законних представників, сподвижників і членів їхніх сімей, повинні бути «негайно притягнуті до відповідальності через неупереджене розслідування».

20. Надавати більше підтримки в конфліктних і постконфліктних ситуаціях

Держави можуть краще захищати правозахисників у конфліктних і постконфліктних ситуаціях, забезпечуючи верховенство права, включаючи функціонування судових систем, які можуть притягнути винних до відповідальності за погрози або насильство щодо правозахисників. Впровадження захисних заходів, таких як механізми реагування на надзвичайні ситуації, може запропонувати негайну допомогу в ситуаціях підвищеного ризику. Держави також повинні сприяти безпечному та надійному спілкуванню та діяльності правозахисників. Вони також зобов’язані захищати і допомагати правозахисникам, які були змушені покинути свої країни внаслідок конфлікту.
У постконфліктних ситуаціях забезпечення механізмів правосуддя перехідного періоду, включно з комісіями правди та примирення, може допомогти вирішити проблеми минулих порушень і зловживань та запобігти їхньому повторенню в майбутньому. Залучення правозахисників до процесів розбудови миру та відновлення може допомогти інтегрувати підхід, заснований на правах людини. Міжнаціональна співпраця може запропонувати додатковий захист через моніторинг, тиск на держави, які не дотримуються вимог, та підтримку у розбудові спроможності. Ці кроки можуть створити середовище, в якому правозахисники зможуть продовжувати свою критично важливу роботу навіть під час конфлікту та перехідного періоду. 

Оберіть три зі стандартів, які, на вашу думку, є найбільш вразливими зараз — в умовах війни, спричиненої агресією російської федерації в Україні.

Щоб проголосувати, перейдіть за посиланням https://forms.gle/VQjhJj9y4RWka4888