У полоні я тільки й чекав, коли за дверима почую «Херсон звільнено!»
Історія Олександра Дʼякова — це історія про силу духу та відвагу українця, який стикнувся з жахами війни прямо на своєму порозі.
Це історія про те, як у найтемніші години продовжувати вірити у перемогу та робити все можливе заради неї.
До 24 лютого
Життя херсонця Олександра Дʼякова до лютого 2022 року мало чим відрізнялось від життя більшості українців — він займався власним бізнесом, очолював ОСББ, займався громадським активізмом та намагався підтримувати порядок у рідному місті.
Проте зранку 24 лютого чоловік уже розумів, що його життя скоро кардинально зміниться — він почув перші вибухи, які означали, що росіяни почали повномасштабний наступ на українську землю.
Чоловік тоді проживав у квартирі на 14-му поверсі багатоповерхівки, звідки відкривався прекрасний краєвид на все місто та околиці. Проте замість звичайних зимових пейзажів Олександр побачив наслідки авіаударів, які росіяни завдали спочатку по Новій Каховці, а згодом і по Херсону.
«З початку ми звісно думали, що це, як то кажуть, «консерви вскрилися» — потім швидко стало зрозуміло, що це були авіаудари».
Чоловік навіть зміг нарахувати понад 60 ворожих вертольотів, що пролітали небом. Спочатку він сподівався, що це українські ЗСУ прямують на захист міста. Проте незабаром зрозумів — це була ворожа техніка.
Обʼєднання та протидія окупантам
Олександр раніше вже відзначався активною громадянською позицією — був учасником Революції Гідності, організовував та підтримував різноманітні, зокрема й антикорупційні, місцеві ініціативи.
Тож коли 24 лютого Росія розпочала новий етап війни проти України, чоловік навіть не думав про те, щоб сидіти осторонь, спостерігаючи, як ворог нищить його рідне місто та країну.
Майже одразу Олександр та інші активісти Херсону обʼєднались у групу, яка з перших днів намагалася всіляко протидіяти окупантам — переправляти військових, організовувати матеріальну допомогу для захисників та мирних жителів, передавати українській армії потрібну інформацію.
17 днів полону
Однак невдовзі ворог дізнався про цю діяльність — почались обшуки, арешти та викрадення.
«Спочатку забрали одну людину з нашої групи, потім іншу — а потім мене».
Для Олександра відразу було все зрозуміло. Коли люди з його групи почали зникати він повидаляв всю особисту інформацію зі своїх гаджетів – коли росіяни прийшли за ним, то його техніка їм вже нічим не допомогла.
Олександр в приміщенні ізолятора тимчасового утримання, в якому він перебував як полонений
У російському полоні людей чекали жорстокі допити, побиття, застосування струму та інші тортури, метою яких було зламати українців психологічно і змусити співпрацювати з окупантами.
«Вони там катують людей так, що я навіть ту людину, яка мене здала, не звинувачую. Я розумію, що він пройшов теж саме, що і я… Нам один раз пропонували одне одного до струму підʼєднувати та бити — ну ми, звісно, відмовлялись, але й таке було».
Чоловік підтримував себе думками про те, що от-от і зараз двері відкриються, зайдуть наші військові та скажуть, що все — Херсон звільнено.
«Навіть коли “прильоти” були, я думав: “О, це наші луплять по окупантах… Це добре, нехай луплять… Постійно я себе намагався якось заспокоїти й у камері менше розмовляти, бо там не зрозуміло хто є хто… Там 6–7 осіб, а ти не знаєш майже нікого, ти знайомишся з тими людьми в камері, ти розумієш, що серед них можливо є людина, яка співпрацює з окупантами — такі були й дуже часто».
Лікарні та переховування в Херсоні
Так тривало 17 днів: постійний біль, який зумовлював втрату контролю над собою, травми від побиття та катувань — після всього цього в Олександра стан здоровʼя загострився.
Тоді в окупантів, зі слів чоловіка, лишалось два варіанти: «”Звільнення” в мене було вимушеним, бо мене або десь прикопати вже треба було або лікувати».
На щастя росіяни обрали другий — Олександра повезли до лікарні. Проте в першій лікарні, куди його привезли, лікарі відмовились допомагати херсонцю — усе через те, що його привезли під наглядом окупантів.
«Я тоді подумав, що все — зараз у ліс повезуть. У лікарню не вдалося — зараз у лісі вбʼють та закопають. Але мені, знову пощастило — вони запитали, чи знаю я ще лікарню у своєму місті…».
З другої спроби Олександра все ж прийняли та почали лікування — спочатку він три дні лежав під крапельницями, після чого провели дві операції.
Утім, про якесь реальне звільнення не йшлось — за чоловіком продовжували постійне спостереження.
Коли стан чоловіка дещо покращився, йому повернули мобільний телефон та наказали регулярно бути на звʼязку з окупантами, погрожуючи відправити в тюрму на 20 років за звинуваченнями в «тероризмі».
«Вони мені казали: “Ми тебя в розиск обьявім, ти никуда не убежіш, так шо смотрі даже не думай нікуда убегать”. А як я міг втекти? Я тоді й ходити не міг».
Згодом російські окупанти були вимушені почати евакуйовуватись з міста — саме тоді знову постало питання про те, що робити Олександру. На той момент він все ще був у лікарні.
«Мені лікар казав: “У тебе є два варіанти: перший — тебе евакують на «ту» сторону (підконтрольну російським окупантам)”. Я відповів: “Ні-ні-ні, мені цей варіант не підходить!”. Тоді головний лікар сказав: “В понеділок збирайся і тікай”».
Чоловік так і зробив — йому вдалось втекти, бо нагляду майже не було, велика частина окупантів на той момент покинула місто.
«Вони щось намагались ще мені писати, але я вимкнув телефон, викинув батареї і зробив так, щоб мене ніхто не знайшов».
Ще два з половиною тижні Олександр переховувався безпосередньо в Херсоні, поки місто не звільнили.
Реабілітація
Олександр, пройшовши цей нелегкий шлях, радить людям зі схожою долею не опускати рук, шукати програми, які допомагають із реабілітацією, далі щось робити, бо життя — це дія.
Олександр отримав термінову підтримку від Освітнього дому прав людини в Чернігові в рамках Програми захисту — узяв участь у Програмі психосоціальної реабілітації, яка проходила за підтримки проєкту ESU.
Олександр в Освітньому домі прав людини в Чернігові разом з іншими учасниками Програми психосоціальної реабілітації в рамках проєкту ESU (с. Количівка)
Про програму чоловік дізнався від знайомого, який раніше теж проходив цю програму.
За словами Олександра, реабілітаційні заходи тривали приблизно тиждень на базі Дому в селі Количівка, активностей було багато, але чоловіку найбільше запамʼяталась робота з психологами — саме вона дозволила Олександру набути потрібних знань та навичок для подолання наслідків травматичного досвіду.
«Психологи зробили свою справу — це змогло допомогти внести мені деякі корективи, які зараз використовують для себе. Трішки “поставило все на місце”».
Під час програми учасники, крім того, що активно працювали з фахівцями, ще й комунікували між собою — з того часу вони підтримують спілкування.
«Я навіть казав усім, що такі місця потрібно відкривати в кожному місті України. Тому що ви робите ту справу, яку потрібно робити. Людям багато допомагаєте… Тим, хто покладає свій потенціал, але натомість не отримують нічого».
«Враження — супер, усе супер, дуже сподобалось, я б радив. Дуже дякую!».
Волонтерство
Зараз чоловік усе ще в Херсоні — займається волонтерством, допомагає населенню з продуктами та продовжує керувати ОСББ. У пригоді йому стають також стають і навички, які він отримав у Програмі психосоціальної реабілітації, — каже Олександр.
«Я зараз працюю в Херсоні, від мене приблизно пʼятсот сімей отримують гуманітарну допомогу щомісячно — це тисяча людей, якщо вважати, що в одній сімʼї по дві-три людини. Я про них піклуюсь та допомагаю — з деякими також є сенс працювати психологічно».
Волонтерська діяльність Олександра в м. Херсон
«Хто б не казав, що Херсон уже об’ївся — такого немає, тому потреба в допомозі є постійно. Банально навіть якщо в людини є кошти, але якщо це, наприклад, якась літня людина, то вона не може вийти, тому що вона боїться обстрілу — у Херсоні постійно прилітають ворожі снаряди».
Олександр видає гуманітарну допомогу мешканцям Херсону
Олександр впевнений, що після перемоги йому ще буде чим займатись, але зараз він мріє тільки про Перемогу, звільнення всіх українських полонених та відбудову мирного життя на рідній херсонській землі.
Без визначеної мети людина приречена, вважає Олександр Дʼяков. Тож він радить усім, хто опинився в скрутних обставинах, не опускати руки та продовжувати приносити користь громаді, адже саме так ми наближаємо довгоочікувану перемогу.
Програма Захисту функціонує за підтримки Міжнародний фонд «Відродження», Human Rights House Foundation та проєкту ESU.
Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.