28Бер2024
Розуміємо права людини Мережа домів прав людини

контакти

Провулок Луговий, 1 Г,
с. Количівка,
Чернігівський район,

Чернігівська область,
Україна 
15563

+38 0462 930-907
+38 0949 881-907

Позначка: Артем Костюченко

IMG_7645
Новини

Як активіст евакуювався зі Скадовська та продовжує боротьбу за повернення Херсону

Артем Костюченко — громадський активіст, голова ГО «Молоді Ініціативні» — однієї з найбільших громадських організацій Скадовського району та Херсонської області.

Після подій 24 лютого Артем разом з родиною виїхав до Львова, де зараз займається релокацією організації, допомагає з евакуацією колег з Херсонської області та загалом продовжує вести активну громадську та волонтерську діяльність.

За словами Артема, головна їхня мета — це якомога швидше повернути Херсон.

«Військові зроблять свою справу — повернуть Херсон, відвоювавши територію в окупантів. А ми, активісти, маємо зробити свою справу. Адже інформаційний фронт не менш важливий за військовий».

Розповідаємо історію Артема, який отримав підтримку в рамках Програми Захисту Освітнього дому з прав людини в Чернігові.

«Активісти під прицілом»

Артему пощастило більше, ніж декому з його колег — 24 лютого він зміг виїхати зі Скадовська, умовно, без особливих перешкод. Вже згодом він дізнається про розстріли цивільних автомобілів, які намагалися виїхати, та «підвали», куди потрапляли активісти, які не встигли евакуюватися.

Річ у тім, що активісти — це одна з тих категорій українців, на яку «полюють» російські військові. Адже вони мають активну громадську проукраїнську позицію та працюють з місцевим населенням, не даючи «руському міру» надійно засісти в головах людей.

Росіяни це прекрасно розуміють, тому «під приціл» до них і потрапляють такі як Артем. Однак те, що окупанти так швидко зайдуть в Херсонську область, усе ж стало для героя нашої історії несподіванкою.

«У мене не було тривожної валізи, і не було навіть часу її зібрати. Хоча мова про те, що є ризик повномасштабного вторгнення, серед наших колег велася. Зокрема і через те, що ми співпрацюємо з міжнародними організаціями, які попереджали нас про це. Та я не міг повірити, що таке може статися у 21 сторіччі. 

А коли рано вранці 24 лютого подзвонила сестра і сказала, що почалося і щоб ми з дружиною збиралися, — я зрозумів, що все складно. Її чоловік військовий, тому я без вагань їй повірив. За пів години ми зібрали речі: моя дружина із сестрою поїхали в Херсон, я ж залишився в Скадовську», — розповідає Артем. 

Після цього Артем поїхав до Молодіжного Центру, щоб набрати води та забрати з собою  техніку (ноутбуки, фото, відео камери тощо). Ще й встиг провести урок в одній з місцевих шкіл в якій він працював. Там Артем викладав інформатику.

«Я розумів наскільки було важливо поговорити з дітьми й пояснити, що відбувається. Адже психологічний стан дитини великою мірою залежить від того, як їй подадуть інформацію. Як вчитель, я розумів свою відповідальність. І надалі в онлайн-режимі продовжував викладати, хоча вже більше про “Безпечне користування Інтернетом”, — розповідає Артем. 

Дорога в невідомість

До Херсону Артем виїхав після обіду 24 лютого. І вже на шляху до міста він зустрічав ворожу техніку з маркуванням та навіть розгледів номерні знаки з позначенням «RU».

«Коли ми виїжджали, нам перетнули дорогу кілька одиниць ворожої техніки, здебільшого це були БТРи. А проїхавши десь 40 км ми наткнулися на іншу колону — там було вже понад 50 одиниць техніки. Я бачив обличчя людей, які сиділи на ній зверху, і розумів, що це не місцеві. На одному з номерних знаків, які не до кінця були замащені брудом, я побачив позначення «RU» і зрозумів, що це росіяни».

Артем розповідає, що мав тоді дуже дивні відчуття. Він бачив понівечені від важкої техніки дороги, які нещодавно були збудовані й мали б приймати туристів, а не окупантів. В полі горів сухостій, а в далечині було чутно вибухи. Попереду їх чекав Антонівський міст…і невідомість.

«На той момент їхало вже небагато цивільних машин, адже близько 12.00 годин була новина, що проїзд через Антонівський міст зупинять. Та ми вирішили ризикнути. Коли під’їхали до мосту, то побачили багато ворожої техніки, зокрема розбитої, — це був період першого бою. Думаю, нас пропустили тому, що хотіли прикритися цивільними. Я бачив, як декілька літаків зайшли над Херсоном. Тоді у мене було чітке відчуття, що додому я вже не повернусь. До цього моменту я не розумів це», — згадує Артем.

Та все ж йому вдалося приїхати в Херсон, а далі з сім’єю вони вирушили до Львова.

«Дорога була складна, бо вся Україна їхала в одному напрямку, але 25 лютого вночі ми вже були у Львові. І я розумію, що мені пощастило, адже як стало відомо згодом, вже 26-27 лютого окупанти почали розстрілювати цивільні автівки».

Окупація та рух спротиву

За інформацією ЗМІ, вже 24 лютого у Скадовську велися бої, а потрапило місто під тимчасову окупацію лише у квітні 2022. Та Артем розповідає, що окупація фактично почалася з перших днів війни — хоча вона і не була в класичному розумінні цього слова.

«Скадовськ був окупований фактично в перший день великої війни, адже навколо міста було багато російських військових. Хоча повного контролю над містом у них не було. Російські солдати не розуміли, де вони та чому тут знаходяться. Вони їхали дезінформовані, хоча, зрозуміло, їх керівництво все знало».

За словами Артема, перед окупацією була підготовка на всіх рівнях.

«У місті були люди, які спілкувалися з кураторами, готувалися до цього. Тобто було багато зрадників, колаборантів, які розхитували ситуацію зсередини. 

Хоча ми розуміємо, що тих, хто чекав «руській мір» — було не так і багато. Та під впливом пропаганди зламувалися навіть ті, хто займав нейтральну позицію. Поширювалися настрої: от нас залишили, нас кинули, все не просто так.

 Наратив «нас кинули» сильно поширювався і мав важкі наслідки, адже люди починали в це вірити.

Але при цьому був і спротив місцевих жителів, люди виходили на протести й відстоювали свою позицію».

Артем пояснює, що це не була класична окупація, адже навіть прапори висіли ще довго. Мародерство було під виглядом обшуків, але не масово, крім того, не було фактів насильства. З обшуком окупанти прийшли й в їхню організацію:

«У нас був розгорнутий волонтерський центр: ліки, харчі, засоби гігієни тощо. З перших днів війни наша команда, яка лишилася у Скадовську, волонтерила. Хоча це було дуже небезпечно». 

Евакуація та релокація

За словами Артема, російські військові шукали активістів.

«Серед наших колег були й такі, які виїхали через Крим в Європу, а потім повернулися в Україну. Одного з членів нашої організації тримали «на підвалі»: йому поламали ребра, катували. Хоча він не був ключовим в нашій організації. Вони самі вибирають на кого «полювати». Знаходити активістів окупантам допомагають місцеві колаборанти. До декого приходили в домівки, забирали гроші і казали, що у них є дві доби, щоб виїхати… Тому для нас дуже важливо зараз евакуювати з Херсонської області наших колег». 

Власне цим разом з командою і займається зараз Артем. Крім того, вони хочуть запустити у Львові повноцінний офіс, який би допомагав людям з Херсонської області.

«Ми зрозуміли, що евакуювалась певна частина команди, яка вже готова повноцінно працювати. Плюс є люди, які виїхали в Європу, але готові звідти працювати онлайн. Тому ми почали шукати фінансування, вже знайшли приміщення і плануємо там робити ремонт. Плюс продовжуємо консультувати людей. Херсонці часто звертаються до нас з питаннями: ми виїхали — що нам робити, де переночувати, як виїхати за кордоном, як знайти лікування тощо». 

Також Артем каже, що хотів би допомогти херсонській спільноті більше заглибитись у львівську культуру та економіку.

«Львів став хабом, який приймає людей і через який зараз ідуть великі потоки, зокрема, економічні. Ми вчимося працювати з західними партнерами й хотіли б ще більше інтегрувати Херсон у західну спільноту». 

Але головна ціль, за словами Артема, — це повернути Херсон, зокрема, воюючи на інформаційному фронті.

«Крім військового є ще й інформаційний фронт і фронт людей, які готові чи не готові повертатися. Ми б хотіли показати їм, що про них не забувають… 

Кожна втрачена хвилина в окупації впливає на суспільство, і ми це розуміємо. Зараз, крім всього іншого, ми думаємо і про ті ідеї, які треба поширювати, і про те, як дивитися в очі людям, які мають зневіру. Це частина цієї війни». 

Зараз Артем з командою продовжує боротись на своєму фронті й доводити всім, що Херсон — Незламний, Херсон — це Україна!

——————————

Нагадуємо, що Освітній Дім прав людини в Чернігові надає індивідуальну підтримку правозахисникам, журналістам, громадським активістам та членам їхніх сімей. Ознайомитися з деталями Програми можна за цим посиланням

Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та інших партнерів.