Польові місії до постраждалих від війни закладів освіти — це не тільки про фіксацію руйнувань. Це про людей, які продовжують працювати під обстрілами, про дітей, які навчаються в укриттях і підземних школах, про правду про війну, яку важливо зберегти.

Наталія Чуфещук поділилася враженнями від участі в моніторинговій місії, що відбулася 22-27 березня до Харківської та Запорізької областей, розповіла про свою мотивацію документувати воєнні злочини та про те, чому напади на заклади освіти мають бути зафіксовані.

Харківський ліцей №134

«Всі школи працюють, попри руйнування»

За словами Наталії, найбільше її вразили саме люди — освітяни, які не здаються навіть після десятків обстрілів та повного руйнування шкіл.

«Враження різні і позитивні, і, можливо, якісь моменти навіть налякали, не знаю, але це більше про те, взагалі, які наші люди молодці», — ділиться Наталія.

Чугуївська школа №2, Харківська область

Каже: Харківську і Запорізьку області складно порівнювати, хоч масштаби руйнувань закладів освіти великі в обох, але рівень адаптації значно відрізняється. 

Наталія згадує розмову з начальником освіти одного з районів Харкова, де майже всі школи зазнали пошкоджень:

“Там 23 школи і 27 садочків. Лише дві школи якимось чином не зруйновані, а всі інші, а це 21 об’єкт, зазнали ударів. Стадія руйнції різна, але всі працюють. Мене це дуже вразило! Вони дуже борються за своїх учнів і намагаються їм дати все, забезпечити їх освітою для того, щоб дитина залишилася в своєму класі, в своїй школі, щоб їй було комфортно і щоб вона не зазнавала якихось незручностей”.

У Харкові створюють підземні школи, які дають можливість хоча б частково повернути офлайн-навчання.

«Вони вже зуміли організувати підземні школи і перенести 20% навчання на офлайн. Коли я запитала, який чинник, що заважає працювати і впливає на освіту, є головним — думала, що почую, що це обстріли або війна, а вони сказали: “Нам просто треба пристосовуватись і працювати в цій війні”. Вони наголошують на тому, що потрібно більше підземних шкіл, і цей фактор вирішальний».

Водночас деякі школи залишаються повністю на дистанційному форматі через постійні обстріли. Зокрема, школа на Північній Салтівці пережила понад 25 ударів.

«Якщо брати директора школи з Північної Салтівки, що за 3-5 кілометрів від окружної дороги і куди першими зайшли росіяни, то, звичайно, відповідь цієї директорки була зовсім інша. Для неї головним чинником є закінчення війни і припинення обстрілів, тому що вони навіть туди приходити якийсь час не могли. Вони не мали доступу понад два місяці після початку повномасштабного вторгнення до свого закладу освіти і не знали, що там відбувається, які руйнації. Є велика імовірність, що ця школа буде працювати в  повністю в дистанційній формі до кінця війни».

Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 155 «Калинка» Запорізької міської ради

У Запорізькій області команда Освітнього дому прав людини — Чернігів побачила більше закладів, які зазнали сильних руйнувань. Зокрема, один із дитячих садків, який відвідала команда моніторингової місії, був зруйнований майже на 80% і став єдиним із побачених закладів, що повністю припинив свою діяльність. Водночас навіть там освітяни намагаються зберігати єдність та підтримувати дітей попри постійну небезпеку й невизначеність.

Документування як шлях до справедливості

Окремо Наталія говорить про важливість фіксації воєнних злочинів та збереження свідчень людей. Саме це стало для неї головною мотивацією долучатися до польових місій.

Після повернення з місії, документаторка зізнається, що було складно одразу повернутися до звичного життя.

«Дуже багато було того, що ми побачили, того, що ми почули. Все це треба обдумати, переварити, далі з цим жити».

Вона переконана: документування — це не лише про те, що відбувається зараз, а й про майбутню справедливість.

«Війна закінчиться рано чи пізно. Але це точно треба документувати і зберігати. Те, що ми побачили, треба, щоб це бачили всі», — підсумувала Наталія.

За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine.