У Золотинці, що перебувала під окупацією, росіяни поводилися жорстоко: проводили обшуки, відбирали мобільні телефони, чоловікам наказували знімати одяг, бо шукали татуювання та сліди від носіння зброї, деяких катували, а кількох жителів розстріляли. В одному з будинків окупанти облаштували штаб, мешканців вигнали. 

200 одиниць ворожої техніки на 150 жителів. Початок окупації

Село Золотинка знаходиться на південному сході від міста Чернігів. До повномасштабного вторгнення військ Російської Федерації, в селі було зареєстровано 73  людини. Через те, що село розташовано, здавалося б, у глушині, після 24-го лютого туди почали з’їжджатися сім’ї з Чернігова та навколишніх населених пунктів, здебільшого з дітьми. Тож на момент окупації у Золотинці мешкало до 150 людей, серед яких близько 40 дітей.

Всупереч очікуванням мирних жителів, 3 березня 2022 року до села зайшли окупанти. Вони змогли звести переправу через Десну з боку села Шестовиця (на той момент міст вже було підірвано, тож вони шукали інший шлях). Жителі підозрюють, що російським військовим допоміг хтось з місцевих зрадників, адже заходили вони такими шляхами, що не кожен мешканець Золотинки їх знає.

Російські окупанти, зайшовши до села, одразу розмістили техніку на вулицях біля житлових будинків, деяку заганяли прямо у двори. Цей факт може свідчити про те, що російські військові використовували жителів Золотинки в якості «живого щита». Як згадує одна місцева жителька: «Заїжджали швидко, нічого не роздивлялися, валили сараї, забори, сітки, садові дерева, все тріщить, горить – армагедон».

За час окупації до села заходило два підрозділи збройних сил РФ – спочатку зайшов перший, який складався здебільшого з осіб слов’янської зовнішності. Через кілька днів цей підрозділ відійшов і одразу зайшов інший, зі слів місцевих жителів, складався з бурятів або тувинців. 

Катували та розстрілювали: історії жителів Золотинки

Коли російські війська зайшли до Золотинки, декілька чоловіків пішли у сусіднє село – Друцьке. Згодом вони повертались до своєї родини, щоб дізнатися ситуацію та у полі були помічені окупантами. Ті почали стріляти і важко поранили старшого чоловіка. Стрільбу по мирних жителях пояснили – «а зачем вы бежали?» Один з чоловіків згадує ці події: стріляли зі спини і поранення було важке. Почали просити, щоб дали можливість вивезти до лікарні, але росіяни не давали гарантії, що коли вони будуть їхати, їх не розстріляють інші російські військові.

Двох чоловіків із села Золотинка викрали на добу і катували. Приводом для цього стало те, що в них був мотоцикл, тож на думку росіян, вони їздили і передавали координати. Чоловіків роздягли і тримали зв’язаними у погребі.

Одного вечора окупанти забрали двох чоловіків, запевняли, що допитають і відпустять. Жінці, яка пішла слідом, йти за ними заборонили і погрожували, що будуть стріляти по ногах. Згодом з’ясувалося, що цих чоловіків відвезли до села Ягідне, певний час тримали у підвалі школи, а потім розстріляли. Тіла були знайдені вже після відходу російських військ  на приватному подвір’ї. На тілах виявили сліди катувань. Цей випадок місцеві жителі пов’язують з діяльністю колаборанта, припускають, що чоловіків забрали за його наведенням.

Стратили російські військові ще одного жителя Золотинки. Чоловік мав будинок і пасіку. Коли до села прийшли окупанти, вони вигнали його з домівки, але той продовжував відвідувати і доглядати пасіку. Зі слів місцевих, до росіян ставився демонстративно зневажливо. Його викрали і також вбили у Ягідному. 

Відомо також  про одинокого чоловіка, мешканця  Золотинки, який працював сторожем у селі Ягідне, його тіло знайшли на місці роботи.

Знущалися та принижували

Один з місцевих чоловіків розповів, що до його родини приходили вночі з питанням «кто занимается спортом?» після відповіді окупант вдарив чоловіка кулаком  в голову, а потім і прикладом.

Над іншим чоловіком теж знущалися. Спочатку запитали чи хоче він їсти, потім сказали щоб взяв в БМП провізію, а коли він приніс, то сказали, щоб поставив цей пакет на голову. Стріляли по пакету із автомата. 

Один з окупантів прийшов до родини і погрожував гранатою. Він показував як розбирати і збирати цю гранату шестирічному хлопчику. Розповідав, якщо висмикнути кільце, то не буде ні мами, ні тата, нікого.

Під час окупації села Золотинка окупанти відзначилися багатьма фактами жорстокого поводження з мирним населенням.

Приходив і вимагав, щоб жінка приділяла увагу, запевняв, що після війни забере до себе додому

Місцеві розповідали про бурята який кожен день ходив п’яний по хатах і вимагав випивку. До однієї з жінок він приходив і змушував, щоб та приділяла йому увагу, розповідав, що буцімто в нього наказ вбити всю її родину, але він цього робити не буде, бо він добрий. Також він міг справляти при ній нужду, після чого торкався і запевняв, що після війни забере її до себе додому своєю дружиною. Зі слів місцевих жителів, буряти казали, що в них на батьківщині жінки після 40 років вже старі і без зубів, а в Україні жінки гарно виглядають і у похилому віці.

Мародерство як спосіб життя

За період окупації села Золотинка військові збройних сил РФ систематично вчиняли акти мародерства та нищення майна цивільних жителів. 

Як розповідає місцева жителька: «грабували будинки, на тачках тягнули ковдри, подушки, постіль і все це заносили в погреба, щоб їм було не холодно там. Офіцери жили в хатах, а ці солдати в погребах. Покрали ці буряти і гайки, і пилки, і біноклі забрали, все забирали, що хотіли. Вони у селі попили всі настойки у людей, кутили, жрали».

Інша жителька Золотинки доповнює ці факти: «як тільки заїхали, почали у дворі хапати курей, качок. Батькову машину, яка стояла на вулиці, побили, порізали колеса, забрали із машини інструмент».

Деокупація

Окупаційні війська залишили село Золотинка 30 березня 2022 року. Виходили тими ж шляхами, що і заходили – через понтон на Шестовицю. Зі слів мешканців, всього нарахували близько 200 одиниць ворожої техніки, які проїжджали повз двір. Везли на цих танках: подушки, ковдри, картоплю в мішках. А зверху обов’язково сидів хтось з автоматом  і слідкував навколо.

Окупація невеличкого села Золотинка під Черніговом – лише один із епізодів масштабної агресії Російської Федерації проти України. Проте жоден злочин агресора не має пройти повз увагу, а всі винуватці мають бути покарані.

Читайте також: «Зажену 20 танків і села не буде» – окупація Андріївки на Чернігівщині

---

Статтю створено на основі задокументованих фактів командою Освітнього дому прав людини в Чернігові у співпраці з журналістом Іваном Матвєєвим.

Ми збираємо свідчення очевидців та документуємо їх за підтримки Празького громадського центру з метою передачі до правоохоронних органів та міжнародних інституцій, збереження пам’яті про війну. Якщо Ви стали свідком воєнного злочину або можете надати додаткову інформацію, будь ласка, зв’яжіться з нами через форму: https://cutt.ly/B0jIMjk або у Signal за номером телефону 0932601938.

 

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної ГО «МАРТ» спільно з ГС «Освітній дім прав людини в Чернігові» у рамках глобальної ініціативи «Трибунал для Путіна» про ймовірно скоєні воєнні злочини російськими окупантами у Чернігові та Чернігівській області за рік повномасштабної російсько-української війни. 

За визначений узагальненням період задокументовано та внесено до бази даних 2760 епізодів.

Інформація в цій публікації є орієнтовною, спирається на зібрані нами дані та потребує доповнень і уточнень.

1. Інформація про жертви серед цивільного населення

За досліджуваний період у Чернігівській області нами було зафіксовано загалом 427 епізодів, пов’язаних із людськими втратами чи порушенням прав серед цивільного населення.

Тип втрати чи порушення прав	Постраждалих	Задокументовано епізодів
Загибель людини	418/16	209/13
Поранення людини	255/23	115/12
Зґвалтування	1	1
Порушення прав	553/29	71/5
Зникнення людини	45/23	31
Усього	1272/91	427/30

 

1.1. Інформація про загиблих та поранених серед цивільного населення

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області внаслідок артобстрілів та бойових дій загинуло щонайменше 418 людей (16 дітей) та було поранено щонайменше 255 людей (23 дитини). 

Починаючи з 26 лютого, документаторами було зафіксовано численні воєнні злочини проти цивільного населення та об’єктів цивільної інфраструктури в результаті масованих обстрілів населених пунктів військовими формуваннями рф.

Серед інших цинічних злочинів є епізод розстрілу черги за хлібом біля магазину “Союз” по вул. Доценка в місті Чернігів. В результаті обстрілу, вчиненого із системи залпового реактивного вогню «Град» загинуло 14 цивільних осіб. 

Кричущим фактом порушення прав цивільних осіб є насильницьке позбавленні волі та фактичне утримання з 3 по 31 березня як живого щита 350 потерпілих у с. Ягідне. 

1.2. Інформація про зґвалтування та інші порушення прав людини

За інформацією, яка вже задокументована в нашій базі, за досліджуваний період в Чернігівській області не були зафіксовані факти можливого зґвалтування цивільних осіб. Проте за повідомленнями від правоохоронних органів такі злочини вчинялись на території області. Хочемо зазначити, що фіксація даної категорії злочинів ускладняється з одного боку- обмеженим доступом документаторів до жертв насилля, а з іншої – необхідністю ретельної перевірки такої інформації.

Серед випадків порушення прав людини зафіксовані у тому числі випадки незаконного позбавлення волі цивільних осіб та катування. 

Зафіксовані також факти використання цивільного населення як живого щита в Михайло-Коцюбинській ТГ та інших громадах області. Також задокументовано факти нападів російських військових на легкові автомобілі цивільного населення, які їм траплялися на шляху.

1.3 Інформація про зникнення людей

Також вдалось задокументувати відомості про факти ймовірного примусового зникнення щонайменше 45 цивільних осіб. Як правило, це чоловіки, представники органів місцевого самоврядування, старости населених пунктів територіальних громад області. 

2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень в результаті бойових дій.

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, в Чернігівській області за досліджуваний період внаслідок авіанальотів, артобстрілів та бойових дій було пошкоджено щонайменше 3275 об’єктів цивільної інфраструктури та цивільних будівель серед яких:

 

Вид об’єктів	Об’єктів
Об’єкт підприємницької діяльності та ком.-виробн. призначення	185
Об’єкт невідомий	9
Буд. освітньо-виховн. закладу	90
Буд. держав. установи	23
Буд. житл.-побут. призначення	2524
Об’єкт транспортної інфраструктури	26
Господарчі угіддя, ліси	5
Буд. лікувально-оздор. закладу	29
Об’єкт культурно-розважального закладу	13
Буд. культового призначення	21
Об’єкт інфраструкт. життєзабезпечення	43
Історичні пам’ятки	20
Мости	15
Автомобіль, транспортний засіб	271
Гуманітарний конвой	1
Загалом об’єктів	3275

ФОТО: ОК ПІВНІЧ.
Наслідки влучання авіаракет в промислову будівлю в районі н.п.Семенівка у лютому 2023

Під час блокади міста Чернігова російська авіація завдавала численні авіаудари по цивільній інфраструктурі, в тому числі на заклади освіти, охорони здоров’я і навіть об’єкти спортивної інфраструктури. Майже 80% шкіл міста Чернігова постраждали через численні обстріли, 3 повністю зруйновано та ще 21 школа зазнала пошкоджень різних ступенів, загалом пошкоджено 90 будівель освітньо-виховних закладів на території області. Суттєвих пошкоджень та повного руйнування зазнали будівлі житлово-побутового призначення, зокрема мікрорайону міста Чернігів Боровиця. 

Під час окупації населених пунктів військові ЗС РФ знищували та грабували продовольчі магазини, будинки місцевих мешканців, транспортні засоби, заклади освіти.

3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області мали місце щонайменше такі події:

 

Подія	Епізодів
Арт. обстріл (бомбардування)	2095
РСЗВ «Град»	35
Авіаудар	190
Ракетний удар	17
РСЗВ «Смерч»	8
РСЗВ «Ураган»	11
Касетні засоби ураження	14
Обстріл зі стрілецької зброї	96
Вибуховий пристрій	58
Ушкодження транспортним засобом	26
Катування (тортури), нелюдське поводження	53
Зникнення	30
цивільні	9
У полоні	1
Насильницькі зникнення	4
Незаконне позбавлення волі	49
Використання цивільного населення як щита	25
Привласнення майна цивільних осіб	96
Умисне вбивство цивільної людини	62
Умисне тілесне ушкодження цивільної людини	28
Посягання на людську гідність	6
Захоплення цивільної будівлі	23

 

Серед численних воєнних злочинів можна виокремити злочини, скоєні проти дітей, а саме окупанти розстріляли з крупнокаліберного кулемета й автоматів трьох підлітків із с. Мохнатин. Також зафіксовано загибель дітей унаслідок обстрілів житлових будинків, усього за звітний період загинуло 16 дітей на території області.

4. Інформація про задокументовані факти, які можна попередньо кваліфікувати як міжнародні злочини, ймовірно вчинені російськими окупантами

За зібраною нами інформацією, протягом досліджуваного періоду в Чернігівській області нами були задокументовані наступні факти, які можна попередньо кваліфікувати як міжнародні злочини, ймовірно вчинені російськими окупантами:

 

Попередня кваліфікація події	кількість
РС 8 (2) (b) (ix). Пошкодження чи знищення історичних пам’яток, лікарень, релігійних споруд, закладах освіти, науки, мистецтва.	137
РС 8 (2) (b) (ii). Напад на цивільний об’єкт	209
РС 8 (2) (b) (iv) Знищення або пошкодження майна	2100
РС 8 (2) (a) (iv) Знищення або присвоєння майна у великих розмірах	11
РС 7 (1) (а) чи 8 (2) (а) (i) Умисне вбивство цивільної людини зі стрілецької зброї, чи іншим способом – смерть внаслідок обстрілу не підпадає під цей пункт	67
РС 8 (2) (а) (ііі) Умисне тілесне ушкодження цивільної людини – увага, поранення внаслідок обстрілу не підпадає під цей пункт!	36
РС 7 (1) (i) Насильницьке зникнення людини	31
РС 7 (f) чи 8 (2) (а) (іі). Катування та нелюдське поводження із цивільними чи військовими.	56
РС 8 (2) (a) (viii) Взяття заручників	3
РС 8 (2) (b) (iii) Напад на склад гуманітарної допомоги, гуманітарний конвой, гуманітарну місію чи коридор	5
РС 8 (2) (b) (iv) Загибель людини внаслідок обстрілу	122
РС 8 (2) (b) (iv) Поранення внаслідок обстрілу	64
РС 8 (2) (b) (xvi) Розграбування захопленого населеного пункту	96
РС 8 (2) (b) (xx) Застосування зброї, яка призводить до надмірних пошкоджень або невибіркових страждань людей, чи веде до невибіркових руйнувань, чи заборонена міжнародними угодами – системи “Смерч” “Сонцепьок”, “Буратіно”, касетні та фосфорні бомби.	11
РС 8 (2) (b) (xxiii) Використання об’єкта чи людей як живого щита	26
РС 8 (2) (b) (xxv) Перешкоджання гуманітарним місіям у доставці води та їжі, знищення припасів їжі та питної води	5
РС 7 (1) (е). Незаконне затримання та позбавлення свободи цивільної особи чи військовослужбовця	40
РС 7 (1) (с). Використання непристосованого місця для тримання під вартою.	13
РС 8 (2) (b) (xxi). Посягання на людську гідність цивільної особи чи військовослужбовця.	6
РС 8 (2) (b) (xx). Мінування територій протипіхотними мінами, протитанковими мінами, мінами-пастками населених пунктів чи окремих цивільних об’єктів, застосування систем дистанційного мінування.	40

 

Ці дані потребують уточнення. Назва категорії в стовпчику “Попередня кваліфікація події” в жодному разі не є точним описом певного міжнародного злочину за Римським статутом Міжнародного кримінального суду, а надається виключно з інформаційною метою. Остаточну кваліфікацію події уповноважений надавати виключно суд.

5. Висновки

Аналіз зібраної інформації дає підстави стверджувати, що мали місце загибель та поранення цивільних осіб, руйнування й пошкодження цивільних об’єктів – житлових будівель та об’єктів інфраструктури за рахунок навмисних обстрілів та невибіркових обстрілів. Найбільші пошкодження зафіксовані на територіях Чернігівської, Киселівської, Киїнської, Шестовицької та Ніжинської територіальних громад.

ФОТО: ОК ПІВНІЧ
Внаслідок обстрілу в район н.п. Михальчина Слобода знищено цивільний автомобіль.

Також проаналізована інформація дає підстави стверджувати, що мали місце факти насильницьких зникнень, захоплень цивільних у полон, катування, мародерства, вбивств та інші.

Ми вважаємо, що такі діяння можна попередньо кваліфікувати як злочини проти людяності за статтею 7 параграф (1) пункти (а), (е), (f), (i) та як воєнні злочини за статтею 8 параграф (2) пункт (a) підпункти (i), (іі), (iv), пункт (b) підпункти (ii), (iv), (v), (ix), (xxiii), (xvі).

Збір інформації триває. Якщо ви можете надати додаткову інформацію, будь ласка, напишіть на адресу: tribunal_for_putin@helsinki.org.ua 

---

Статтю спочатку було розміщено на ресурсах Української Гельсінської спілки з прав людини.

Ми, представники громадських організацій, закликаємо народних депутатів України відхилити проєкти законів №7033-д, що передбачає обмеження доступу до судового реєстру, та №8359, що дозволяє не проводити запис судових засідань.

Вважаємо, що запропоновані цими законопроєктами зміни становлять небезпеку непропорційного обмеження доступу суспільства до важливої інформації, праву на справедливий суд, створять колізії із вимогами законодавства та суперечать цінностям демократичного суспільства.

Нагадуємо, що Єдиний державний реєстр судових рішень був впроваджений Законом “Про доступ до судових рішень” у 2006 році як важлива частина програми адаптації українського законодавства до європейського для подальшого вступу України до Європейського Союзу.

Проєкт закону №7033д пропонує цілу низку сумнівних нововведень як на період воєнного стану, так і у мирний час.

По-перше, передбачається суттєве розширення переліку відомостей, що не можуть бути розголошені в текстах судових рішень. Зокрема, йдеться про найменування та розташування об’єктів критичної інфраструктури. Проблема в тому, що перелік таких об’єктів нестабільний і неповний, а відомості щодо більшості об’єктів й так доступні у відкритих джерелах (наприклад, про органи пенсійного фонду, соціального захисту населення, органи місцевого самоврядування і, врешті, про суди). Немає жодного сенсу ховати інформацію “від ворога”, яка й так роками йому відома і доступна. Зате таке приховування значним чином ускладнить моніторинг судових рішень для громадськості.

По-друге, на час дії воєнного стану та рік після його закінчення пропонується обмежити доступ до судових рішень у справах, які становлять особливий суспільний інтерес (зокрема, про злочини проти основ нацбезпеки, охорону держтаємниці, недоторканості держкордонів, призову і мобілізації, а також порядку несення військової служби). Таке обмеження є непропорційним та не відповідає запиту суспільства. Адже журналісти, адвокати, науковці, громадські активісти не зможуть дізнатися про обставини справи та призначене судом покарання державним зрадникам, колаборантам, посібникам окупантів тощо. Приховування судових рішень однозначно підвищить напругу і недовіру до влади в українському суспільстві.

По-третє, планується надати суддям право довільно вилучати із судового реєстру інформацію з рішень у справах, розглянутих у відкритому засіданні, що суперечить загальному принципу гласності судового процесу і несе корупційні ризики.

Своєю чергою, проєкт закону №8359 передбачає простір для зловживання щодо фіксації судового процесу. Згідно з ним, під час воєнного чи надзвичайного стану “у разі об’єктивної неможливості” повністю фіксувати судове засідання технічно, секретар записує лише істотні моменти розгляду справи у протоколі. Трактувати, що таке об’єктивна неможливість, будь-який суддя може по-своєму.

Законодавство повинно мати єдиний підхід щодо обмеження доступу до інформації, тож відкрита інформація не повинна бути обмежена у судових рішеннях. Інакше це загрожує нормальному функціонуванню Єдиного державного реєстру судових рішень, який є демократичним досягненням українського суспільства.

З детальним аналізом законопроєктів можна ознайомитися за посиланням

Обмеження доступу до судових рішень відкине Україну на десятки років назад у демократичному поступі – до рівня Росії і Білорусі – і становитиме небезпеку для подальшого процесу інтеграції до Європейського Союзу. Наразі народні депутати України планують непропорційно обмежити українців вільно отримувати інформацію, яка становить значний суспільний інтерес, зокрема про рішення, докази у справах, а також про осіб, обвинувачених і засуджених за вчинення цих злочинів. 

Закликаємо Верховну Раду України відхилити законопроєкти №7033д та №8359 як такі, що є шкідливими для системи правосуддя та свободи слова, доступу громадськості до публічної інформації, особливо в під час війни та після її завершення.

Центр прав людини ZMINA

Харківський антикорупційний центр

Фундація DEJURE

Інститут миру і порозуміння

Харківський інститут соціальних досліджень

Освітній дім прав людини – Чернігів

ГО “Поступовий гурт франківців”

Інститут масової інформації

Медійна ініціатива за права людини

Центр протидії корупції 

Асоціація УМДПЛ

Ukrainian Legal Advisory Group 

Рух ЧЕСНО

Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

Інститут законодавчих ідей

Центр громадянських свобод

ХОФ Громадська Альтернатива

ГО “Невидима”

Інкубатор демократичних ініціатив

ГО Експертна група “Сова”

Регіональний центр прав людини

ГО “Платформа прав людини”

Антикорупційний штаб

БФ “Гендер Зед”

Transparency International Ukraine

Лабораторія законодавчих ініціатив

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

БО “БФ “Восток-СОС”

ГО “Блакитний птах”

ГО “Центр моніторингу влади”

Bihus.Info

ГО “Донбас СОС”

ГО “Київські котики”

ГО “СВІЖА КРОВ”

ГО “Цегла”

ГО “КримСОС”

Anti-corruption Research and Educational Center

Інституту законодавчих ідей

Кримська правозахисна група

Центр економічної стратегії

ГО “Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”

ВМГО «Фундація Регіональних Ініціатив»

ГО “Вектор прав людини”

ГО “Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля”

ГО Народний Захист

Адвокатська Дорадча група

Правозахисний Центр ДІЯ

Правосуддя24

Фундація Відкритий Діалог

Слідство.інфо 

10 березня 2023 року Слідчий комітет Російської Федерації заявив про засудження  за повністю сфабрикованими звинуваченнями до 13 років ув’язнення українського правозахисника і військовослужбовця Максима Буткевича, який потрапив у полон до росіян влітку минулого року під час бойових дій у Луганській області. Разом із ним засудили також двох інших українських полонених – Віктора Похозея та Владислава Шеля – до 8,5 і 18,5 років відповідно.

Максим Буткевич – український правозахисник і журналіст, співзасновник Проєкту “Без Кордонів”, спрямованого на допомогу шукачам притулку та українським переселенцям і протидії мові ворожнечі, співзасновник Центру прав людини ZMINA і Громадського радіо, а до того він працював у низці українських та міжнародних медіа. Він вступив до лав Збройних сил України у березні 2022 року, а в полон потрапив у червні в районі тимчасово окупованих Золотого і Гірського на Луганщині.

За даними Слідкому РФ, так званий “Верховний суд ЛНР” визнав Максима Буткевича винним у начебто жорстокому поводженню з цивільним населенням і застосуванні у збройному конфлікті заборонених методів, замаху на вбивство загальнонебезпечним способом, а також умисному пошкодженні чужого майна: нібито він 4 червня 2022 року вистрелив із гранатомета по під’їзду житлового будинку у Сєвєродонецьку Луганської області. Про жодні докази у цій явно сфабрикованій справі наразі невідомо, окрім того, що росіяни зняли на відео постановочне “зізнання” полоненого. При цьому, за нашими даними, підрозділ “Берлінго”, до складу якого належить Максим Буткевич, не дислокувався і не брав участь у бойових діях на території Сєвєродонецька. 

Варто зазначити, що аж до згаданої заяви Слідкому 10 березня 2023 не було відомо про будь-які звинувачення, висунуті військовополоненому Максимові Буткевичу, що цілковито унеможливлювало залучення ним захисника і доступ до справедливого суду. Адекватного моніторингу умов його утримання та з’ясування обставин поводження із ним, зокрема, з боку міжнародних організацій проведено не було у зв’язку із тим, що Росія чинить спротив допуску незалежних спостерігачів до місць несвободи, які вона створює на окупованих територіях.  

Водночас низка російських пропагандистських медіа публікували явно неправдиві матеріали про Максима Буткевича, приписуючи правозахиснику заяви, яких він ніколи не робив, і погляди, протилежні до тих, які він декларував. Все це свідчить про навмисне фабрикування справи з боку росіян, ймовірно, для створення образу українських військових як воєнних злочинців. 

Ми засуджуємо практику Росії щодо використання військовополонених для пропаганди, вимагаємо припинити незаконне переслідування і допустити до обміну військовополоненими Максима Буткевича, а також інших українських військовополонених.

Вимагаємо від Російської Федерації допустити міжнародних спостерігачів до військовополонених і цивільних заручників для моніторингу умов утримання та запобігання жорстокому поводженню з ними та іншого порушення їхніх прав.

Закликаємо Президента України, Міністерство закордонних справ України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини продовжити здійснювати тиск на Російську Федерацію для негайного звільнення всіх громадян, які незаконно ув’язнені окупаційним режимом.

Закликаємо міжнародне співтовариство до посилення санкційного тиску на Росію за порушення нею міжнародного гуманітарного права та прав людини. 

 

Організації-підписанти: 

Центр прав людини ZMINA

Проєкт “Без Кордонів”

Громадське радіо

ХОФ “Громадська Альтернатива”

Освітній дім прав людини – Чернігів

Асоціація “Сiч” – Франція

Медійна ініціатива за права людини

Український кризовий медіа центр

ГО “Жінки в медіа”

Кримська правозахисна група

Free Belarus Center

Євразійська асоціація зменшення шкоди 

Антиавторитарна волонтерська мережа “Колективи солідарності”

Громадська організація «Інсайт»

ГО “Український осередок Міжнародного ПЕН-клубу”

ГО Інтерньюз-Україна

Українська гільдія режисерів

Благодійний фонд Восток SOS

Аналітичний центр Cedos

Вінницька ГО “Інформаційно-просвітницький центр “ВІСЬ”

Ініціатива “Феміністична Ложа”

European Civic Forum

Одеська обласна організація ВГО Комітет Виборців України

Видання “Інтент” 

Правозахисна ініціатива

Центр демократичних принципів

Ініціатива “Occupy Kyiv Cinemas”

ГО “СПІЛЬНО”/SPILNO.tv 

ГО Ліга захисту прав жінок “Гармонія рівних”

ГО “Міжрегіональний центр ЛГБТ-досліджень Донбас-СоцПроект”

Solidarus e.V.

МБФ “Альянс громадського здоров’я”

ГО “Вірус Офф”

ГО “Інкубатор демократичних ініціатив”

ГО “Real Stories Production”

ГО “ВГО “Інститут Республіка”

ВІ “Активна Громада”

ВМГО “Фундація Регіональних Ініціатив”

Ініціативна група «До речі, бюро комунікацій»

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

ГО “Центр “Соціальна Дія”

ГО “Соціальний рух” 

Асоціація єврейських організацій та общин (Ваад) України

Конгрес національних громад України

ГО Київський освітній центр “Простір толерантності”

ГО “Українська Феміністична Мережа за Свободу і Демократію”

ГО “FemSolution”

ГО “Центр “Жіночі перспективи”
ГО “Культурна агенція Ɐ”

ГО Ресурсний центр всеукраїнського об‘єднання людей з наркозалежністю «ВОЛНА-Донбас»

Швейний кооператив ReSew

ГО “Вектор прав людини”

 

Індивідуальні підписанти:

Анастасія Москвичова, журналістка і громадська активістка

Ірина Думич, правозахисниця, громадська активістка

Ліза Кузьменко, голова ГО “Жінки в медіа”, членкиня Комісії з журналістської етики

Ганна Довбах, громадська активістка, психолог і культуролог 

Каріна Шульте, громадська активістка

Юлія Котляр, IT

Оксана Дутчак, дослідниця

Артем Чапай, письменник 

Тетяна Ігнатенко, журналістка і громадська активістка 

Володимир Кузнецов, художник

Мирослава Барчук, журналістка

Яна Салахова, громадська активістка

Олена Шевченко, голова ГО «Інсайт»

Маргарита Тарасова, правозахисниця

Тетяна Терен, журналістка, виконавча директорка Українського ПЕН

Сергій Мовчан, активіст

Олександра Бінерт, голова правління “Альянсу українських організацій” – Німеччина

Сергій Буров, директор Освітнього дому прав людини – Чернігів

Ольга Пішель, громадська активістка

Юлія Красільникова, директорка Благодійного фонду Восток SOS

Наталія Ломоносова, дослідниця, аналітикиня Cedos

Світлана Дубина, правозахисниця

Олександр Прима, комунікаційник, волонтер

Анастасія Чеботарьова, громадська активістка

Марія Головянко, громадська активістка

Юлія Мельник/Yuliia Melnyk, громадська активістка, “Ekoltava”

Ганна Почтаренко, громадська активістка

Яна Дзюбенко, громадська активістка, волонтерка

Оксана Ковтун, дослідниця

Генрі Дем’яновіч, правозахисник

Поліна Малець, молода авторка, волонтерка

В’ячеслав Ліхачов 

Антон Шеховцов, дослідник

Сергій Іщенко, журналіст

Михайло Штекель, журналіст

Віра Запорожець, журналістка

Олена Ротарі, журналістка
Ігор Тищенко, “Нова Житлова Політика”

Андрій Савенко, викладач, перекладач

Михайло Лебедь

Дафна Рачок, дослідниця, докторантка Університету Індіани

Роксолана Машкова, перекладачка

Марія Пальчик, хімічна лаборантка Мюнхенського університету Людвіга і Максиміліана

Олена Комар, філософиня, доцентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Анастасія Безверха, комунікаційниця, медіа експертка

Яків Гольденберг, заслужений учитель України

Віталій Дудін, голова ради ГО “Соціальний рух” 

Євгеній Лешан, журналіст, голова ГО “Українська оборона”

Олександр Володарський

Олена Літвішко

Роман Кисельов, філолог, перекладач

Олена Сирбу, дослідниця

Галина Потапова, викладачка

Богдан Івашко, дизайнер

Денис Пілаш, ГО “Соціальний рух”

Олена Дмитрик, дослідниця, докторантка Кембриджського Університету

Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства

Тетяна Гомон, голова ГО “Фундація Лятошинського”

Олександра Голуб, юристка, голова ГО Ліга захисту прав жінок “Гармонія рівних”

Оксана Буньківська, журналістка, редактор, перекладач, однокласниця Максима Буткевича

Тамара Марценюк, доцентка кафедри соціології Києво-Могилянської академії 

Ксенія Рибак, дослідниця

Жанна Милогородська, громадська активістка, спілка CineMova, Берлін

Сара Філліпс, професор антропології, Університет Індіани

Світлана Мельник, викладач, Університет Індіани

Олександр Стряпунін, системний адміністратор, Мегапʼютер

Станіслав Мензелевський, історик кіно 

Тарас Білоус, активіст, редактор

Олександра Назарова, психолог, Проєкт “Без Кордонів”

Цомко Оксана

Олексій Козлов, голова Solidarus e.V.

Ярослав Ковальчук, докторант, University of Alberta

Андрій Клепіков, виконавчий директор, МБФ “Альянс громадського здоров’я”

Інна Гаврилова, комунікаційниця і громадська активістка

Олександра Канцер , активістка ГО “Феміністична майстерня” 

Армен Агаджанов, громадський активіст, правозахисник 

Ярина Волошин, правозахисниця, керівниця відділу комунікацій Асоціації жінок-юристок України “ЮрФем”

Тетяна Перепелиця, консультантка, МБФ “Альянс громадського здоров’я”

Назарій Боярський, правозахисник, ГО “Інкубатор демократичних ініціатив”

Віталія Чукіна, заслужений учитель України

Анастасія Келим, волонтерка

Володимир Задирака, журналіст та громадський діяч

Тетяна Видайчук, філологиня, доцентка 

Тетяна Салюк, керівник дослідницьких проектів

Ганна Кіященко, голова Полтавської філії Суспільної служби України

Оксана Федак, Ukraine-Hilfe Berlin e.V. 

Віктор Ісаков, керівник програмного відділу, МБФ “Альянс громадського здоров’я”

Андрій Кравчук, громадський активіст

Поліна Власенко, дослідниця, професорка Університету Акрону

Кіра Крейдерман, психолог, координаторка та тренерка неформальної освіти 

Йосиф Зісельс, колишній політв’язень, учасник Ініціативної групи «Першого грудня»

Емілі Ченел-Джастіс, Український науковий інститут Гарвардського університету

Роман Мироненко, мл. Лейтенант ЗСУ

Олександра Набієва, кураторка, культурологиня

Анатолий Черноусов, студент Карлова университета (Прага)

Аліса Новічкова, докторантка Торонто Метрополітан університету 

Роман Бондаренко, юрист ГО “БАТЬКИ SOS”

Юлія Басманова

Віра Саченко, дослідниця, докторантка Потсдамського університету

Ing. Dmitriy Doroshenko, IT odborník, občanský aktivista, dobrovolník (Praha)

Олексій Комар, науковець, Національна академія наук України

Надія Бабинська, співзасновниця спільноти OpenUp Ukraine l

Ганна Манойленко, громадська активістка

Іваненко Ірина, волонтерка

Sam Hardy, criminologist, Norwegian Institute for Cultural Heritage Research

Аляксандра Баравікова

Марина Шевцова, директорка ГО “Платформа Рівних Можливостей”, дослідниця Університету Любляни, Словенія

Майя Іваненко, активістка

Dáša van der Horst, Programme Director Prague Civil Society Centre, the Czech Republic

Paul van der Horst, writer, the Netherlands

Марта Чумало, правозахисниця

Александра Кувшинова, громадська активістка

Олена Горобець, ГО «Центр розвитку громади «Джерело»

Алла Котляр, журналістка

Olena Gorbenko, PhD, scientist, San Diego, US

Марина Дикуха, графічна дизайнерка, художниця

Валерія Прорізна, креативна продюсерка та режисерка, Center for Spatial Technologies & K

Оксана Розенблум, перекладачка

Євген Лесной, режисер-документаліст, телерадіоведучий, журналіст

Дар’я Кузьміна, волонтерка

Олексій Квітковський 

Галина Поштаренко, громадська активістка

Вікторія Чернілевська, продюсерка, мати загиблого воїна ЗСУ

Олексій Фурман, журналіст, співзасновник «Рекламастер», батько загиблого воїна ЗСУ

Олег Головко, кінорежисер, боєць ЗСУ

Ігор Лук’янець, полковник, викладач військової академії

Вікторія Тортіка, волонтерка

Вікторія Шарко, дизайнерка українського етнічного одягу, волонтерка

Олександр Островський, капітан далекого плавання

Ольга Сметанська, журналістка

Світлана Максимець, журналістка, редакторка видання «Вікенд у Києві»

Наталія Вольф, актриса, режисерка, волонтерка

Вікторія Мелковська, поетка, письменниця

Тамара Романова, художниця

Родіон Сафронов, заслужений тренер України (п’ятиборство)

Петро Прибутько, полковник, професор філософіі

Євгенія Міропольська, професорка, викладачка КНТУ

Анастасия Кунцевська, професорка психології

Олександр Завальский, заслужений артист України

Аделіна Борець, кінорежисерка

Олександр Пустарнаков, звукорежисер

Олександра Вітязева, сценаристка

Олексій Кулєша, фотограф

Олена Гром, лауреатка і переможниця міжнародних конкурсів, фіналістка LensCulture Portrait Awards UK, YICCA International Contest of Contemporary Art, Kaunas Photo Star Lithuania, Slovak Press Photo, The Tokyo International Foto Awards

Олексій Комаровський, сценарист, експерт Українського культурного фонду

Олександр Расказов, продюсер радіохолдингу УМХ

Олексій Пелепейченко, лікар-реабілітолог, волонтер

Андрій Бабік, сценарист, голова Гільдії сценаристів України

Ганна Захараш, піардиректорка «Київстар»

Наталія Крупа, засновниця «Астероїд»-продакшн

Андрій Рибін, співзасновник студії «Прлопелер»

Віталій Розенко, співзасновник студії «Пропелер»

Дмитро Гудов, звукорежисер

Михайло Войчук, заслужений актор України

Олексій Гедеонов, письменник

Віола Бурда, журналістка

Вікторія Хмельницька (Білоус), актриса

Аліна Сємєрякова, сценаристка

Аліна Піскарьова, волонтерка

Ксенія Діденко, кінопродюсерка

Антон Касьян, кінопродюсер

Лідія Волошко, лікарка, волонтерка

Богдан Борисенко, кінооператор

Марта Мольфар (Наталія Лук’янець), журналістка, сценаристка, громадська діячка, волонтерка

Антон Байбаков, композитор

Олена Дейнеко, координатор об’єднання “Органічна ініціатива”, керівник навчального проєкту Organic Business

Андрій Почтаренко, учитель

Руслан Шеленко, громадянин

Михайло Агафонов, громадський активіст, бенефіціар проєкту “Без кордонів”

Дім прав людини «Крим» та Освітній дім прав людини в Чернігові висловлюють солідарність з народом Грузії, який зараз бореться за свою свободу та демократичне майбутнє.

Парламент Грузії прийняв в першому читанні ганебний законопроект про «іноагентів».

В середині лютого партія «Сила людей», члени коаліції більшості в грузинському парламенті, представила цей законопроект до парламенту країни. Він передбачає, що ЗМІ та організації громадянського суспільства, які отримують понад 20% свого фінансування від іноземних організацій, мають зареєструватися як «агенти іноземного впливу», інакше їм загрожуватиме штраф. Юридичні або фізичні особи, яких буде визначено «іноагентами», будуть зобов’язані подавати щорічні декларації. Міністерство юстиції Грузії отримає право здійснювати «перевірки» таких осіб.

Така законодавча ініціатива не є унікальною — подібна практика існує в Росії та Угорщині. Вона спрямована на свідоме клеймування організацій громадянського суспільства як іноземних агентів або агентів іноземного впливу. Основна мета: принизити саму роль і природу незалежного громадянського суспільства, зобразити громадянське суспільство та ЗМІ як такі, що діють всупереч національним інтересам, та врешті-решт — обмежити здатність громадянського суспільства діяти вільно та висловлювати незгодні чи протилежні погляди правлячій еліті. Крім того, такий закон призводить до порушень права на свободу асоціацій та демократичного розвитку суспільства та держави.

Незалежне громадянське суспільство відіграє визначальну роль у розвитку будь-якої країни, зокрема у розвитку Грузії.

Громадські та правозахисні організації надають право голосу вразливим верствам населення, допомагають урядам у дотриманні їх міжнародних зобов’язань у галузі прав людини тощо.

• Ми солідарні з нашими друзями з Дому прав людини «Тбілісі», які завжди підтримують нас і народ України. Ми солідарні з громадськими, медійними правозахисними організаціями Грузії, з грузинським народом у його боротьбі за свободу, гідність та майбутнє, вільне від утисків з боку влади.

  Освітній Дім прав людини в Чернігові

  Дім прав людини  «Крим»

Цю статтю спочатку було опубліковано англійською мовою на сайті Фундації домів прав людини.

---

 

У перші тижні повномасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 році Освітній дім прав людини в Чернігові (ОДПЛЧ) був пошкоджений під час атаки російських військ. Напади спричинили велику кількість поранень та смертей серед місцевого населення на Чернігівщині, а також завдали серйозної шкоди місцевій громаді. З того часу, у партнерстві з іншими організаціями громадянського суспільства, ОДПЛЧ невтомно працює над відновленням будівлі організації та допомогою процесу зцілення в громаді, на фоні військової агресії Росії, що продовжується.

 

Місце сили і любові – до, під час і після війни

“Коли я вперше побачила фотографії пошкодженого війною Дому, я заплакала. Потім я зрозуміла, що не стіни роблять це місце, а люди”.  Людмила Янкіна (Центр прав людини ZMINA, ОДПЛЧ, Дім прав людини Крим)

 

Команда та сотні тих, хто за останні 9 років був пов’язаний з діяльністю проєктів Освітнього дому прав людини в Чернігові, ласкаво називають його просто «Дім».

Протягом усього повномасштабного вторгнення Дім і його віддана команда продовжували свою роботу, адаптуючись до небезпечного і постійно мінливого середовища.

За словами Людмили Янкіної, “Освітній дім прав людини в Чернігові – це місце сили і любові, центр зустрічі для сотень чудових людей. Це було до війни. Це є під час війни. Це буде після”.

Росія розпочинає повномасштабне вторгнення в Україну

О 5:00 ранку 24 лютого 2022 року, невдовзі після оголошення президентом Росії Путіним так званої «спеціальної військової операції», українці прокинулися від похмурих заголовків та звуків бомб – нової реальності масштабної російської військової агресії.

Освітній дім прав людини в Чернігові розташований у селі Количівка, що за 56 км та 98 км від білоруського та російського кордонів відповідно. З першого дня повномасштабного російського вторгнення в Україну в Чернігівській області відбулися одні з найзапекліших боїв у країні, повітряні та наземні атаки, в той час, коли російські війська та військова техніка намагалися просунутися в бік Києва.

7 березня 2022 року на територію Дому впав російський касетний снаряд, який завдав шкоди паркану, альтанці, стінам будівлі, вибив вікна, тощо. У той час всередині проживало 12 осіб – правозахисники з Білорусі, які шукали притулку в Україні після переслідувань на батьківщині.

Один з білоруських активістів, які сховалися в Домі, описав момент падіння снарядів поблизу Дому: «Ми ховалися в підвалі, ми чули, як трясуться вікна в будівлі. Один снаряд впав дуже близько і завдав серйозної шкоди. Але, на щастя, ніхто не постраждав”.

“Ми вважаємо, що нам дуже пощастило. Бо коли снаряди прилітали по сусідніх будинках — вони горіли. Ми боялися, що коли прилетить на покрівлю і будинок загориться — підвал нас врятує, але треба буде вибиратися. І виникала наступна проблема — куди тікати: у селі обстріли, ніч, поряд ліс…9 березня з’явилася можливість евакуюватися до Чернігова”, – підсумував білоруський активіст.

З самого початку вторгнення Освітній дім прав людини в Чернігові діяв швидко, щоб адаптуватися до безпрецедентних викликів, пов’язаних з російською військовою агресією, працюючи над тим, щоб допомогти з релокацією та підтримати переміщених представників громадського суспільства, задокументувати та висвітлити ймовірні воєнні злочини, доставити гуманітарну допомогу місцевій громаді, а також працювати над відновленням шкоди, після відступу російських військ з регіону.

Документування ймовірних воєнних злочинів

Із розгортанням російської військової агресії проти України по всій країні, повідомлення про воєнні злочини почали зростати з тривожною швидкістю. Багато українських організацій громадського суспільства перерозподілили ресурси для того, щоб вирішити зростаючу потребу в документуванні ймовірних воєнних злочинів, скоєних на українській території, і пошуку справедливості для відповідальних осіб. Освітній дім прав людини в Чернігові також змінив фокус своєї роботи, включивши документування ймовірних воєнних злочинів як нову пріоритетну роботу для своєї команди.

У період з лютого по березень ОДПЛЧ приєднався до кількох нових міжнародних ініціатив, зокрема Коаліції «Україна. П’ята ранку» та глобальної ініціативи «Трибунал для Путіна». Станом на 17 грудня 2022 року ОДПЛЧ спільно з засновницькою громадською організацією «МАРТ» задокументували 2200+ випадків, що свідчать про воєнні злочини лише в Чернігівській області. Команда ОДПЛЧ також працювала над внесенням задокументованих відео- та аудіоматеріалів до бази даних Docudays UA «Архів війни».

У своєму майбутньому звіті «Під прицілом – школи», який буде опублікований у лютому 2023 року, ОДПЛЧ підкреслює значні труднощі, з якими зараз стикаються діти в Чернігівській області внаслідок часткового пошкодження та повного знищення навчальних закладів. Протягом повномасштабного вторгнення ОДПЛЧ регулярно публікувала заяви та звіти, пов’язані з документуванням ймовірних воєнних злочинів. Детальніше читайте тут.

Створення хабу ОДПЛЧ у Львові для підтримки громадянського суспільства

 

«Ми не вірили, що такі події почнуться в лютому 2022 року, але знали, якщо регіон буде окупованим, ми будемо поцілені першими. Тому більша частина членів команди виїжджали, як тільки це було можливо, після повномасштабного вторгнення, і одразу після релокації в безпечніше місце почали працювати. У нас було правило щоденних перекличок, щоб переконатися, що всі в безпеці, і підтримати один одного. В команди була висока особиста мотивація допомагати іншим». 

Сергій Буров, Директор Освітнього дому прав людини в Чернігові.

 

У березні, щоб впоратися з масовим переміщенням правозахисників та громадянського суспільства, які тікають із зон активних бойових дій, Освітній дім прав людини в Чернігові створив хаб для громадянського суспільства у Львові, на заході України. Відтоді хаб слугує прихистком та коворкінгом для громадських активістів. Правозахистники, громадські активісти, журналісти та волонтери можуть навчатися, працювати, організовувати заходи, збирати коворкінг-групи та навіть мати можливість тимчасового проживання.

Команда ОДПЛЧ також швидко реорганізувала Програму захисту з метою кращої підтримки членів громадянського суспільства та їхніх сімей, які постраждали від вторгнення. Станом на грудень 2022 року організація надала термінову підтримку 540+ людям, включаючи інформаційну, фінансову допомогу, психологічну та іншу медичну підтримку, тимчасове проживання, юридичну підтримку, тощо. Серед підтриманих – 132 громадські активісти, 50 журналістів, 33 правозахисники та 329 членів їхніх родин. За допомогою цієї підтримки понад 90% бенефіціарів змогли продовжити свою професійну та/або громадську діяльність.

Ремонт та відновлення Дому та допомога громаді

Незважаючи на пошкодження приміщень на території Дому та великий особистий ризик, Освітній дім прав людини в Чернігові та його організації-члени не зупинялися ні на день і невтомно працювали, щоб допомогти місцевій громаді та мешканцям на Чернігівщині.

Ремонтні роботи в будівлі та на території Освітнього дому прав людини в Чернігові розпочалися у квітні 2022 року одразу після деокупації регіону. Відновлення стали можливими завдяки підтримці партнерів, донорів та приватних пожертвувань, серед яких: Благодійна організація «CORE Response», Благодійний фонд «ВОСТОК-СОС», Гельсінський фонд з прав людини, Libereco – Партнерство за права людини, Міжнародний фонд “Відродження”, НУО Mondo, Національний фонд на підтримку демократії, НУО PDCS, Празький центр громадянського суспільства, Фундація домів прав людини. ОДПЛЧ очікує, що ремонтні роботи будуть повністю завершені до літа 2023 року. 

Незважаючи на ремонтні роботи, Дім продовжував служити громаді через ініціативи, спрямовані на гуманітарну підтримку, медичну допомогу та роботу з відбудови.

Дім став хабом гуманітарної допомоги для місцевих жителів села Количівка та Чернігівщини. Цю допомогу надала одна з організацій-засновниць ОДПЛЧ – Благодійний фонд «ВОСТОК-СОС». З травня члени команди Дому почали доставляти гуманітарну допомогу під час місій з документування ймовірних воєнних злочинів –  будівельні матеріали для збереження будинків, які потребують відновлення, продукти харчування, засоби гігієни та інші предмети першої необхідності для сімей, а також шкіл по всій Чернігівській області.

Команда ОДПЛЧ змогла оцінити гуманітарні потреби громади, у тому числі, через прямі контакти під час місій з документування.

 

«Дім був місцем, куди [жителі села Количівка] могли прийти, щоб отримати гуманітарну допомогу». 

Сергій Буров, директор Освітнього дому прав людини в Чернігові.

 

Дім також став місцем розташування сільського фельдшерсько-акушерського центру, та місцем, де діти та дорослі Количівки могли отримати доступ до безкоштовної психологічної допомоги, організованої Міжнародним медичним корпусом. У липні на території ОДПЛЧ в Количівці також було встановлено одну з двох мобільних медичних клінік, переданих для регіону Міжнародною ініціативою «Серце до серця». Клініка забезпечила місцевим жителям покращений доступ до екстреної медичної допомоги. Ці медичні кабінети на колесах надали медичним працівникам можливість допомагати понад 3000 місцевим мешканців.

У період з червня по листопад 2022 року Дім прийняв близько 400 волонтерів «Добробату» з усієї країни. «Добробат» – волонтерська ініціатива, що спеціалізується на відбудові України. Волонтери «Добробату» працювали над відбудовою пошкоджених будинків у селі Количівка та сусідніх селах Ягідне та Іванівка. Разом вони провели аварійно-відновлювальними роботи для близько 150 житлових будинків, серед яких розчищення завалів, лагодження даху, встановлення вікон, тощо.

Освітні заходи повертаються в Дім

З моменту свого заснування у 2014 році Освітній дім прав людини в Чернігові провів сотні тренінгових та освітніх заходів. Проведення цих заходів було призупинено в приміщенні в Количівці протягом перших місяців вторгнення, але вже ближче до кінця року Дім знову поновив  просвітницьку діяльністю з прав людини – з урахуванням тем, пов’язаних з повномасштабним вторгненням.

У листопаді тут відбувся тренінг для психологів, психотерапевтів та соціальних працівників, які працюють з з людьми, що постраждали внаслідок війни. Цей тренінг став першою частиною програми ОДПЛЧ психосоціальної реабілітації для українських громадських активістів, які зазнали психологічної шкоди від російської агресії.

Незабаром після цього команда ОДПЛЧ провела Освітній форум прав людини: наближаючи перемогу. Це шостий тижневий захід щорічного флагманського освітнього заходу організації, який раніше проводився під назвою Освітній Фест прав людини.

Під час цього заходу учасники вивчили методологію документування ймовірних воєнних злочинів, механізми взаємодії громадянського суспільства з правоохоронними органами у сфері документування воєнних злочинів, а також освіту у сфері прав людини в Україні та захист правозахисників у воєнний час.

• Невідворотність кримінального переслідування воєнних злочинців 
• Захист потерпілих від збройного конфлікту: питання доступу до правосуддя та відшкодування шкоди
• Застосування амністії та прощення як можливість примирити конфліктуючі сторони
• Роль освіти в області прав людини в постконфліктних умовах

Боротьба за свободу і права людини

 

«Першою емоційною реакцією на повномасштабну війну було те, що все, заради чого ми так наполегливо працювали, було знищено. Що всі попередні зусилля були марними. Однак згодом розумієш, що нічого не змінилося – ми все ще боремося за ті самі цінності – свободу і права людини, але в інших і більш складних обставинах – обставинах, де ці цінності ще більш важливі», – Сергій Буров, директор Освітнього дому прав людини в Чернігові.

 

З наближенням першої річниці повномасштабного вторгнення Україна продовжує чинити опір російській військовій агресії, а населення працює над відновленням фізичних та психологічних збитків від повномасштабного вторгнення. Освітній Дім прав людини в Чернігові сподівається повністю відновити будівлю та територію центру влітку 2023 року, і його команда залишається відданою правам людини та їхній роботі в ці нові складні часи.

Підтримайте Освітній дім прав людини в Чернігові, підписавшись на них у Фейсбуці та Інстаграмі. Ви також можете надати фінансову підтримку, через донат.

 

---

Освітній дім прав людини в Чернігові

Створений у 2014 році, Освітній дім прав людини в Чернігові об’єднує правозахисників, організації та громадських активістів, які вірять, що освіта є ефективним способом забезпечення захисту прав людини та довгострокових позитивних змін.

За роки існування Дім організував сотні просвітницьких заходів та проєктів, зібрав тисячі правозахисників, вчителів, адвокатів та суддів з усієї країни та з-за її меж, а також надав прихисток для переслідуваних правозахисників з усього регіону. Це місце, де багато правозахисників з регіону відчувають себе як вдома. 

Детальніше про ОДПЛЧ читайте тут. 

Програма захисту Освітнього дому прав людини в Чернігові надає індивідуальну підтримку правозахисникам, журналістам, громадським активістам та членам їхніх сімей. Дізнайтеся більше про Програму захисту тут.

Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, Національного фонду на підтримку демократії, Фундації домів прав людини та проєкту ESU.

Andriivka village is located 25 km to the south of Chernihiv, and the distance to the state border with the Republic of Belarus – is about 30 km. There were 663 inhabitants before the start of the hostilities. But, in February-March 2022, lots of people arrived from other parts of the region who were trying to save themselves from war, and at the time under discussion, there were about 1000 people. 

Before the occupation of the village, 24-25th February there was a chance to get to Chernihiv and transport goods even. However, on 27-28th February, Russian troops entered the hromada of Mykhailo-Kotsiubynske. After that, the way to Cherhiv was completely cut. The mobile connection was disappearing frequently. Problems with the food began. There was no supply of medicine. One of the locals says that he gave away flour and oil for the citizens and they had to grind and crush it themselves. 

Next to 6 am., on 24th February citizens of Andriivka heard explosions from the side of Honcharivske village, later during the day – from the side of Chernihiv. They were preparing for the possible occupation of the village as well: dwellers organized the patrol and followed the arriving cars, they were planning to stand against the Russian forces so they made Molotov cocktails, packed food into boxes, and hid it in the basement. 

The dwellers were hoping that Russians won’t enter the village due to its geographical location and absence of strategic objects. But on 20th March, Russian machinery entered. They entered the village from the side of Mykhailo-Kotsiubynske, villages of Slabin, Levkovychi, and Shestovytsia. There was a constant hum of machinery. After that, people started to leave en masse. There was no asphalt road, so we drove through the fields.

Immediately, 6 checkpoints were created by Russians on 20th March 2022. You could leave the village only through one checkpoint. Russians took the phones too. Entered houses. Displaced and hold people illegally, for instance, the head of the village. 

Invading the village, occupants settled next to the schools at the location of the not functioning rehabilitation center “Vital”. They located the headquarters there. The Russian military also settled in the houses of locals. They took the houses they liked even if they were inhabitants. According to preliminary calculations, there were about fifty Russian troops in the village, who lived about 6 people in the house. 

Two of the Russian military who were moving on the motorcycle called themselves Russian police and were there to follow that ‘Russian military did not cause any harm”. However, it didn’t prevent the occupants from looting and committing other crimes. According to the testimony of locals, the possession was moved by Kamaz trucks from the village; they took linen, cutlery, electrical machinery, generators, kettles, washing machines, fridges, etc. Russian forces also robbed the rehabilitation center “Vital” where they placed their headquarters as well as a former machine-tractor station. They took food in the houses of dwellers, they took everything they wanted. They stole a lot of private possessions of people. 

The head of Andriivka village was stopped at the checkpoint by Russian forces when he was returning from another location. The villagers informed the head about the occupation of the village and that he was searched for. But he decided to arrive anyway. His phone was taken, he was blindfolded and put inside the Russian car “Tiger”. There have been two tied men already who drove for the bread in the morning. They were brought closer to the center of the village, they dropped them off and took them to different cars for interrogation for 2 hours. They were asking almost the same questions during each interrogation. Russians threatened to shoot and asked if the men saw the “nazis” there. At night, tied men were placed on the premises without heating – it was cold and men didn’t sleep. Their eyes and hands were tied all the time. The next day, 21st March, men were freed and introduced to the new commandant of the village “Armen” who released the men after. 

Commandant “Armen” threatened the locals. He said that if any of his soldiers would be wounded or killed, or something would be hit there, he would “drive 20 tanks into the village and it would stop to exist”. He also demanded that people did not turn on the light when it got dark otherwise they would shoot. 

One day, shots from an assault rifle were heard in the village. Later, it turned out that the local “homeless guy” went for a walk somewhere in the evening. Russian military who caught him wanted to kill him but, luckily, they just took the homeless to dig the trenches for them. 

Russians were also looking for the individuals who took part in the Anti-terrorist operation in the east of Ukraine. In one family’s house, the pins of the “Pravyi sector (Right sector)” were found, and they started the full search there. Russian military threatened to shoot the man and clicked their shutters when they saw written codes for placing the order at the site (for the household items) as well as the lithium-ion battery that was in the camouflage bag with headphones next to it. This family managed to leave the village. After the family left, the Russian soldiers were coming to their household every two days.

Interestingly enough, the Ukrainian flag was hanging all the time during the occupation next to the hromada district. The commandant “Armen” told the villagers to continue their work as it…

30.03.2022 about 14:00 Russian forces left the village. There was shelling that day due to which the village was damaged, two houses were burnt down and two electricity lines were hit which caused the fire of dry grass and two barns. These fires were extinguished after the Russians left. 

Local citizens were also witnessing the shelling of Chernihiv. Between the village Andriivka and Mykhailo-Kotsiubynske, there was Russian military equipment in the quarry and in the forest (up to 12 vehicles, including self-propelled artillery systems and Grads) that were shooting at Chernihiv. People saw how Grads were flying to Chernihiv and heard explosions. 

The Ukrainian military entered the village on 3 April 2022 and completely freed Andriivka.

---

Educational Human Rights House – Chernihiv documents war crimes in Chernihiv regin with support Prague Civil Society Centre.

Село Андріївка Чернігівської області розташоване за 25 км на південь від Чернігова, відстань до державного кордону з Республікою Білорусь – приблизно 30 км. В ньому до початку воєнних дій проживало 663 жителі. Однак, у лютому-березні 2022 року до села приїздили люди з інших районів, які рятувались від війни, і всього в той час у селі перебувало приблизно 1000 осіб.

До початку окупації села Андріївка, 24-25 лютого 2022 р. ще була можливість їздити до Чернігова та возити вантажі. Однак, вже  27-28 лютого російські військові зайшли до Михайло-Коцюбинської громади. Після цього, шлях до Чернігова був відрізаний зовсім. Мобільний зв’язок часто зникав. В Андріївці почалися проблеми з харчами. Ніякого підвозу продуктів чи ліків не було. Мешканець села розповідає, що роздавав людям борошно та олію, яку самі місцеві мололи та чавили.

Біля 6-ї години ранку, 24 лютого жителі села Андріївка чули вибухи зі сторони смт Гончарівське, потім і зі сторони міста Чернігова. Вони готувались до можливої окупації й свого села: організували патрулювання, слідкували за автівками, що приїздили, відстежували хто й куди їхав, планували протистояти російським військам, тому готували коктейлі Молотова, розфасували продукти по коробках і сховали у підвалі.

Сподівались, що в їх село Андріївку ворожі війська заходити не будуть через географічне положення та відсутність стратегічних об’єктів. Однак, вже 20 березня до села заїхала ворожа техніка. Російські військові зайшли зі сторони смт Михайло – Коцюбинське, сіл Левковичі, Слабин, Шестовиця. Постійно стояв гул техніки. Після цього люди масово почали виїжджати. Асфальтованої дороги не було, тому їхали полями.

Відразу, 20 березня 2022 року, російські військові встановили в селі 6 блокпостів. Виїхати з села можна було лише через 1 блокпост. Росіяни забирали у людей мобільні телефони. Ходили по хатах. Незаконно переміщували та утримували місцевих жителів, зокрема, старосту села.

Захопивши село, окупанти поселились поруч зі школою, в приміщенні непрацюючого реабілітаційного медичного центру “Вітал”. Розмістили тут свій штаб. Російські військові селились також у будинках місцевих. Займали хати, які їм подобались, навіть якщо там були люди. За попередніми підрахунками, загалом в селі російських військових було близько півсотні, в хатах вони жили приблизно по 6 осіб.

Двоє російських військових, які пересувались на мотоциклі, назвались представниками поліції росії, які тут, як пояснювали, «щоб слідкувати аби російська армія не чинила безладу». Проте, це не завадило окупантам займатись мародерством та вчиняти інші злочини. За свідченням місцевих жителів, майно із села вивозили КамАЗами, зокрема, постільну білизну, столові прибори, електроінструменти, генератори, чайники, пральні машини, холодильники тощо. Російські війська пограбували реабілітаційний центр «Вітал», де розташовувався їх штаб, а також колишню машино-тракторну станцію. По хатах місцевих брали продукти, і все, що заманеться. Вивезли багато особистих речей мешканців.

 

Старосту села Андріївка російські військові зупинили на блокпості, коли той повертався з іншого населеного пункту. Про окупацію села та про те, що його вже розшукують, сповістили односельці. Проте чоловік наважився приїхати. У нього забрали телефон, зав’язали очі і посадили до військової машини «Тигр». У цій же машині були зв’язані ще двоє інших чоловіків, що їздили по хліб вранці. Всіх їх перевезли ближче до центру села, потім висадили і протягом 2 годин підводили до різних машин на допит. Під час кожного допиту задавали майже однакові питання. Погрожували розстрілом та запитували чи бачили вони тут «нациків». На ніч всіх їх завели до приміщення, що не опалювалось – було холодно, вночі чоловіки не спали. Очі і руки їм не розв’язували. Наступного дня 21 березня їх вивели, згодом представили нового коменданта села «Армена» та відпустили.

Комендант «Армен» залякував місцевих жителів. Казав, що якщо хтось з його солдатів загине чи буде поранений, або щось «прилетить» у село, то «зажену 20 танків і села не буде». Також, він вимагав, щоб люди не вмикали світло у темну пору доби, інакше будуть стріляти.

Одного разу в селі було чути постріли з автомата. Виявилось, що то місцевий безпритульний ввечері кудись йшов. Російські військові, на яких він натрапив, хотіли його застрелити, але забрали копати їм окопи.

Росіяни шукали осіб, які брали участь в Антитерористичній операції на сході України. В будинку однієї сім’ї виявили значки “Правого сектору”, після чого почали проводити обшук. Побачивши занотовані коди, які чоловік зробив для замовлення по каталогу речей побутового вжитку, а також літій-іонний акумулятор, що стояв в камуфляжній сумці, та навушники біля нього, російські військові сказали «ви шифровки передаєте», і погрожували розстрілом та клацали затворами. Сімейній парі вдалось виїхати. Після їх виїзду до господарства приходили російські військові кожного дня по 2 рази на день.

Характерно, що біля старостинського округу протягом всього часу окупації продовжував висіти прапор України. Комендант «Армен» сказав, щоб працювали як і раніше…

30.03.2022 р. близько 14.00 год російські військові виїхали. У цей день були обстріли, від яких постраждало село, згоріли навіть 2 хати, крім того, було перебито лінії електропередач, від чого загорілася суха трава та сараї. Ці пожежі тушили вже після відходу російських військових.

Місцеві жителі також були свідками обстрілу росіянами Чернігова. Між селом Андріївка та смт Михайло-Коцюбинське, в кар’єрі та в лісі стояла техніка російських військових (до 12 машин, серед них САУ та «Гради»), яка вела вогонь по місту Чернігів. Люди бачили як в бік Чернігова летіли «Гради» та чули вибухи.

Українські військові зайшли в село 3 квітня 2022 року та остаточно звільнили Андріївку.

---

Освітній дім прав людини в Чернігові здійснює документування воєнних злочинів на Чернігівщині за підтримки Празького громадського центру.

Читайте також: Спільні зусилля громадських активістів та правоохоронців — головне у розслідуванні воєнних злочинів