Спільне звернення представників Коаліції “Україна. П’ята ранку” та Ініціативи “Трибунал для Путіна”

5 грудня 2024 року Верховна Рада України ухвалила законопроєкти “Про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини” (№ 11538 від 02.09.2024) та “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку із прийняттям Закону України “Про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини”” (№ 11539 від 02.09.2024) за основу у першому читанні. 

Ми, представники правозахисних організацій, які тривалий час працюють задля забезпечення відповідальності за міжнародні злочини, вчинені в умовах збройної агресії проти України, вважаємо, що прийняття законопроєктів № 11538 та № 11539 не тільки не сприяє майбутнім розслідуванням, але й ставить під сумнів перспективу існуючих справ. 

Пропонований у законопроєктах підхід регулювати розгляд міжнародних злочинів на національному рівні окремим законом є невиправданим, а самі проєкти не врахували позицію суддів, прокурорів та слідчих, а також громадянського суспільства, і в реальності зведуть нанівець чимало ефективних процесів правосуддя.

Ми закликаємо народних депутатів України не підтримувати ухвалення законопроєктів  № 11538 та № 11539, з таких причин.

1. Проєкти підірвуть розслідування найтяжчих злочинів в Україні. Провадження будуть гальмуватися, в них буде більше помилок та процесуальних порушень. Це означає, що вже перевантажена система правосуддя ставатиме ще більш перевантаженою, особливо з огляду на численні провадження, кількість яких зростає кожен день. 

У разі ухвалення законопроєктів № 11538 та № 11539 слідчим, прокурорам та суддям потрібно буде застосовувати новий окремий закон до фактів, що мали місце після прийняття № 11538 та № 11539, а Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси (КК/КПК) — до тих, що були раніше. Це два взаємовиключних підходи, які треба вчитись використовувати паралельно за відсутності практики застосування таких рішень. До того ж, виникне проблема розслідування триваючих злочинів, де потрібно буде вишукувати момент, до якого розслідування відбувається за КК/КПК, а де — за новим законом. 

Законопроєкти містять плутану термінологію, яка подекуди не узгоджується із міжнародним правом, зокрема Римським статутом. 

Деталізація міжнародних злочинів без ґрунтовного попереднього пропрацювання суті їхніх складів не допомагає краще розуміти суть порушення, а тільки створюють більше простору для вільної інтерпретації в процесі застосування.

Доведеться долати наслідки процесуальних неузгодженостей, які погіршать якість розгляду справ, створять нові ризики на практиці і збільшать вірогідність процесуальних порушень, які потім можуть бути використані стороною захисту для оскарження рішень та поховання справ.

Детальний аналіз законопроєктів тут.

2. Законопроєкти № 11538 та №11539 у разі їхнього ухвалення можуть бути визнані неконституційними. Це означає, що введення законів у дію не буде гарантувати, що вони будуть запроваджені у сталу практику правосуддя. 

Конституція України закріплює принцип верховенства права та визначає, що закони приймаються на основі Конституції України та мають відповідати їй. Його реалізація на практиці вимагає також юридичної визначеності, що зобов’язує до передбачуваності застосування правових норм та недопущення можливостей їх довільного трактування. 

Відповідно до загальних засад Кримінального кодексу України, лише він розуміється під законодавством про кримінальну відповідальність, а будь-які прийняті зміни до нього мають включатись після набрання ними законної сили до цього нормативно-правового акту.

Отже, в Україні не передбачена можливість встановлення кримінальної відповідальності чи її деталізація інакше, ніж через внесення змін до діючого Кримінального кодексу України. Прийняття окремого закону, який паралельно з дією Кримінального кодексу України буде визначати засади відправлення правосуддя щодо окремої категорії злочинів, може призвести до порушення юридичної визначеності на практиці, створити виклик для слідчих, прокурорів та суддів в частині застосування норм законодавства.

Про це зазначає і науково-експертний висновок Апарату ВРУ, який, вочевидь, не було враховано під час розгляду законопроєкту.

Сумніви у конституційності проєкту та відповідності українському законодавству додатково загальмують процес вдосконалення українського законодавства щодо переслідування за міжнародні злочини, вчинені в умовах війни, та переведуть фокус з удосконалення законодавства на боротьбу за виживання самого закону.

Наявні проблеми із законопроєктами неможливо вирішити правками між першим та другим читаннями, оскільки вони стосуються самої їхньої суті. Регламент парламенту не дозволяє настільки докорінне перероблення законопроєктів між першим та другим читанням. До того ж, автори № 11538 та № 11539 не були й раніше відкриті до обговорення, тож навряд можна розраховувати на погодження радикальних змін, ще й у короткий період, що залишився для внесення правок до другого читання. 

Усе це суперечить цілям, які перед собою ставить держава, а також високим очікуванням українського суспільства, більшість якого вважає, що пріоритетом має бути справедливе покарання та вимагають, щоб процеси розпочинались і проводились якнайшвидше. Послаблення національної системи цими законопроєктами збільшить сумніви у її спроможності та демотивуватиме постраждалих звертатися до органів правопорядку по допомогу.

Ми закликаємо народних депутатів України не ухвалювати законопроєкт № 11538 та пов’язаний з ним № 11539 від 02.09.2024 та відновити ґрунтовні обговорення, щоб знайти оптимальний шлях імплементації положень Римського статуту в українське законодавство.

Щороку, 30 серпня, світ відзначає Міжнародний день зниклих безвісти. На жаль, в Україні у зв’язку зі збройним конфліктом, який розпочався у 2014 році, кількість осіб, які зникли під час воєнних дій, в тому числі на тимчасово окупованих територіях України, постійно зростає.

За даними МВС України, станом на травень 2023 року офіційно підтверджено близько 23 тисячі осіб, які вважаються безвісти зниклими за особливих обставин внаслідок воєнних дій.

Ще у 2018 році був ухвалений Закон України “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин”. Цей Закон, переглянутий після початку широкомасштабної агресії РФ проти України, встановив гарантії пошуку зниклих осіб, захисту їхніх рідних, надання їм соціальної підтримки. Крім того, цим Законом в структурі Мінреінтеграції була створена посада Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а також визначено, що МВС відповідає за запуск Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Попри наявність спеціального Закону, вже більше п’яти років, система захисту осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а також членів їхніх сімей, далека від досконалої.

Родини осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, стикаються з відсутністю належної комунікації зі слідчим відповідного підрозділу поліції, в провадженні якого перебуває справа про зникнення безвісти рідної людини. Особливо, така комунікація ускладнюються після того, як кримінальне провадження передається за територіальною підслідністю до управління поліції Донецької, Луганської, Запорізької областей, де кількість справ про зникнення безвісти військовослужбовців рахується тисячами. Перевантаженість слідчих призводить також до несвоєчасного та неналежного внесення ДНК-профілів від родичів зниклої безвісти людини до бази даних ДНК задля встановлення наявності або відсутності факту співпадіння з посмертними зразками ДНК, профілі яких внесені до загальної бази даних ДНК.

Від початку функціонування Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (з травня 2023 року) родини зниклих безвісти стикнулись з неможливістю отримати належний витяг із вказаного реєстру у зв’язку з відсутністю в ньому відомостей щодо зниклої безвісти рідної людини. Це, в свою чергу, призводить до неможливості реалізувати право на соціальний захист рідних зниклої особи.

За поточних умов, коли рідні зниклих осіб потребують державної підтримки, особливо важливим стає питання комунікації державних органів із рідними, надання їм інформації про те, на якій стадії знаходиться розшук їхніх близьких, про їхні гарантії та права. Тому діяльність Уповноваженого з питань зниклих безвісти є дуже важливою. Фактично, Уповноважений та його регіональні представники стали активними комунікаторами, аналітиками, які відповідають за належну взаємодію між родинами осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та державними органами, інституціями, на яких покладені функції розшуку таких осіб,та вирішення інших питань, пов’язаних з цим.

Утім, 10 серпня 2023 року в медіа з’явилася інформація про ліквідацію посади Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. В Мінреінтеграції роз’яснили, що посада Уповноваженого не буде ліквідована, але на міжвідомчій нараді в Уряді розглядалося питання про перехід функціоналу щодо зниклих безвісти від Мінреінтеграції до МВС, Міноборони та Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

Втім, публічно так і не були представлені причини ухвалення цього рішення. Те, що представляється як “міжвідомчий перерозподіл функцій з метою підвищення ефективності роботи”, на практиці призведе до відсутності єдиного уповноваженого координуючого органу. Це навряд чи сприятиме розшуку/пошуку зниклих чи забезпечить кращу комунікацію із їхніми родичами.

Важливо зауважити, що рішення про “перерозподіл” функцій Уповноваженого з питань зниклих безвісти відбулося без консультацій з організаціями родичів зниклих безвісти. Розпорошення функцій Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, між правоохоронними та мілітарними органами, які, за визначенням (і особливо у воєнний час) не є і не можуть бути відкритими, створює ризик погіршення ситуації із захистом осіб, зниклих безвісти, та членів їхніх сімей. Крім того, суттєвими є питання щодо відповідності запропонованого перерозподілу повноважень положенням Закону України “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин”.

Питання розшуку/пошуку осіб, які зникли під час збройного конфлікту, є питанням міжнародного гуманітарного права, яке захищає право сімей знати про долю і місцезнаходження своїх зниклих родичів. Тому держава повинна докладати всіх зусиль для запобігання зникненню людей безвісти, пошуку зниклих безвісти та подолання наслідків таких подій.

Коаліція “Україна. П’ята ранку”, частиною якої є Освітній дім прав людини в Чернігові, закликає владу до повноцінного виконання Закону України “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин” та до зваженого підходу до питання перерозподілу функцій Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Такий перерозподіл має бути обґрунтованим, супроводжуватися відповідними змінами до профільного Закону, передбачати визначення суб’єкта, який відповідатиме за підтримку постійного зв’язку із рідними осіб, зниклих безвісти в умовах збройної агресії проти України.

 ЗАЯВА

Коаліції “Україна. П’ята ранку”

з приводу масових обстрілів Російською Федерацією об’єктів цивільної інфраструктури України

10 жовтня у першій половині дня вся територія України піддалася масованим обстрілам з боку Російської Федерації. За інформацією Міністерства оборони України станом на 14:00 по різних регіонах України було випущено 84  ракети та 24 безпілотних літальних апарати. В Національній поліції України зазначають, що це наймасованіший обстріл України за весь час повномасштабного вторгнення РФ.

Організації Коаліції “Україна. П’ята ранку” фіксують атаки на об’єкти цивільної інфраструктури та місця скупчення цивільного населення по всій території України.

Зокрема, завдано удару по різних частинах Києва. Серед об’єктів, які постраждали внаслідок обстрілу, – будівлі пасажирського вокзалу, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, музеї, дитячий майданчик, пішохідний міст тощо.

Цього ранку атакам були піддані об’єкти критичної інфраструктури у Львівській, Івано-Франківській, Рівненській, Сумській, Харківській, Дніпропетровській, Одеській, Полтавській, Тернопільській, Житомирській, Хмельницькій областях.

Обраний час для атаки – година-пік, коли люди дістаються робочих місць, шкіл та дитячих садочків, сприяв більшій кількості жертв серед цивільного населення. Станом на 16:00 дня 10 жовтня відомо про 11 загиблих цивільних осіб та щонайменше 87 поранених.

Водночас вночі, 10 жовтня, російська армія здійснила черговий напад на цивільне населення Запоріжжя та Нікополя, зруйнувавши житлові будинки, а також будівлі лікарні, ліцею, пошти, аптеки, кафе, перукарні, офісу страхової компанії тощо. Зазначимо, що такі атаки для прифронтових Харкова, Миколаєва, Запоріжжя, Нікополя та багатьох населених пунктів південної і східної частин України вже стали рутинною практикою бойових дій з боку РФ.

Нічні та ранкові обстріли густонаселених районів міст України, які були здійснені із застосуванням ракет і дронів, мають всі ознаки воєнного злочину – умисного спрямування нападів на цивільне населення та цивільні об’єкти – адже вже відомо, що в місцях обстрілів немає військових об’єктів.

Коаліція “Україна. П’ята ранку” запевняє світову спільноту, що докладе всіх зусиль, щоб обстріли росіян були ретельно задокументовані та докази ймовірних злочинів були надані як національним, так і міжнародним механізмам притягнення до відповідальності. Натомість ми звертаємося до світу із наполегливим закликом не залишити поза увагою брутальні і навмисні атаки на цивільні об’єкти та цивільне населення в Україні з боку Росії. Страждання, які сьогодні та в інші дні цієї неспровокованої збройної агресії відчувають мешканці України, вимагають не лише запевнень, що справедливе покарання злочинцям буде, а й проактивної позиції світової спільноти щодо припинення системних дій Росії щодо знищення України й українців.

Українці потребують захисту – у вигляді зброї, у тому числі тієї, яка може захистити їхні життя та здоров’я, у вигляді найжорсткішого санкційного режиму, економічного та політичного тиску на Росію та росіян, які підтримують збройну агресію своєї держави. Ми, українські громадські організації, що входять до найбільшої в Україні коаліції з документування воєнних злочинів, просимо уряди країн світу відреагувати на події 10 жовтня не лише заявами про наміри, а й рішучими діями та всебічною підтримкою України у боротьбі за збереження держави, людських життів та цінностей.