Польові місії до постраждалих від війни закладів освіти — це не тільки про фіксацію руйнувань. Це про людей, які продовжують працювати під обстрілами, про дітей, які навчаються в укриттях і підземних школах, про правду про війну, яку важливо зберегти.

Наталія Чуфещук поділилася враженнями від участі в моніторинговій місії, що відбулася 22-27 березня до Харківської та Запорізької областей, розповіла про свою мотивацію документувати воєнні злочини та про те, чому напади на заклади освіти мають бути зафіксовані.

Харківський ліцей №134

«Всі школи працюють, попри руйнування»

За словами Наталії, найбільше її вразили саме люди — освітяни, які не здаються навіть після десятків обстрілів та повного руйнування шкіл.

«Враження різні і позитивні, і, можливо, якісь моменти навіть налякали, не знаю, але це більше про те, взагалі, які наші люди молодці», — ділиться Наталія.

Чугуївська школа №2, Харківська область

Каже: Харківську і Запорізьку області складно порівнювати, хоч масштаби руйнувань закладів освіти великі в обох, але рівень адаптації значно відрізняється. 

Наталія згадує розмову з начальником освіти одного з районів Харкова, де майже всі школи зазнали пошкоджень:

“Там 23 школи і 27 садочків. Лише дві школи якимось чином не зруйновані, а всі інші, а це 21 об’єкт, зазнали ударів. Стадія руйнції різна, але всі працюють. Мене це дуже вразило! Вони дуже борються за своїх учнів і намагаються їм дати все, забезпечити їх освітою для того, щоб дитина залишилася в своєму класі, в своїй школі, щоб їй було комфортно і щоб вона не зазнавала якихось незручностей”.

У Харкові створюють підземні школи, які дають можливість хоча б частково повернути офлайн-навчання.

«Вони вже зуміли організувати підземні школи і перенести 20% навчання на офлайн. Коли я запитала, який чинник, що заважає працювати і впливає на освіту, є головним — думала, що почую, що це обстріли або війна, а вони сказали: “Нам просто треба пристосовуватись і працювати в цій війні”. Вони наголошують на тому, що потрібно більше підземних шкіл, і цей фактор вирішальний».

Водночас деякі школи залишаються повністю на дистанційному форматі через постійні обстріли. Зокрема, школа на Північній Салтівці пережила понад 25 ударів.

«Якщо брати директора школи з Північної Салтівки, що за 3-5 кілометрів від окружної дороги і куди першими зайшли росіяни, то, звичайно, відповідь цієї директорки була зовсім інша. Для неї головним чинником є закінчення війни і припинення обстрілів, тому що вони навіть туди приходити якийсь час не могли. Вони не мали доступу понад два місяці після початку повномасштабного вторгнення до свого закладу освіти і не знали, що там відбувається, які руйнації. Є велика імовірність, що ця школа буде працювати в  повністю в дистанційній формі до кінця війни».

Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 155 «Калинка» Запорізької міської ради

У Запорізькій області команда Освітнього дому прав людини — Чернігів побачила більше закладів, які зазнали сильних руйнувань. Зокрема, один із дитячих садків, який відвідала команда моніторингової місії, був зруйнований майже на 80% і став єдиним із побачених закладів, що повністю припинив свою діяльність. Водночас навіть там освітяни намагаються зберігати єдність та підтримувати дітей попри постійну небезпеку й невизначеність.

Документування як шлях до справедливості

Окремо Наталія говорить про важливість фіксації воєнних злочинів та збереження свідчень людей. Саме це стало для неї головною мотивацією долучатися до польових місій.

Після повернення з місії, документаторка зізнається, що було складно одразу повернутися до звичного життя.

«Дуже багато було того, що ми побачили, того, що ми почули. Все це треба обдумати, переварити, далі з цим жити».

Вона переконана: документування — це не лише про те, що відбувається зараз, а й про майбутню справедливість.

«Війна закінчиться рано чи пізно. Але це точно треба документувати і зберігати. Те, що ми побачили, треба, щоб це бачили всі», — підсумувала Наталія.

За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine.

Експерти двох українських Домів прав людини спільно з ГО «Кримський процес» підготували доповідь за результатами моніторингу «Насильницькі зникнення на окремих тимчасово окупованих територіях України (Крим, частина Запорізької та Херсонської областей)».

Системний аналіз практики насильницьких зникнень

Протягом понад півроку тривало дослідження процесу насильницьких зникнень цивільних на тимчасово окупованих територіях України, за результатами якого вдалося оприлюднити Доповідь. Вона містить комплексний аналіз масштабів, механізмів і наслідків насильницьких зникнень цивільних осіб на тимчасово окупованих територіях України. Базується на задокументованих кейсах, експертних інтерв’ю, аналізі відкритих джерел та офіційних відповідях органів влади.

«Це дослідження дозволяє системно подивитися на практику насильницьких зникнень на тимчасово окупованих територіях України — від моменту затримання до ізоляції людей і подальшого приховування інформації про їхню долю. Воно поєднує аналіз конкретних випадків, свідчень і наявних даних, що дає можливість краще зрозуміти як саме працює ця практика та які наслідки вона має для цивільного населення.

Водночас важливо зазначити, що ця доповідь підготовлена з опорою не лише на власні напрацювання команди, а й із урахуванням експертизи, аналітичних матеріалів та досвіду інших українських громадських організацій, які системно працюють із тематикою насильницьких зникнень. Така взаємодія та об’єднання зусиль дозволили забезпечити більш комплексний підхід до аналізу, а також підвищити точність і верифікованість представлених висновків», — каже укладач Доповіді, директор ГС «Дім прав людини «Крим» Андрій Зубарєв

У Доповіді описано механіку насильницьких зникнень — від моменту затримання до ізоляції людини та подальшої «легалізації» її утримання. Автори також аналізують роль силових структур Російської Федерації, зокрема ФСБ, у координації та здійсненні цих дій. Окрему увагу приділено типовим сценаріям затримань, місцям незаконного утримання та практикам приховування інформації про долю зниклих людей. Дослідження фіксує масштаби застосування катувань і інших форм жорстокого поводження, визначає основні категорії постраждалих серед цивільного населення, а також розкриває вплив насильницьких зникнень на членів їх родини та місцеві громади.

Окремий розділ присвячений правовій кваліфікації практики насильницьких зникнень цивільних на тимчасово окупованих територіях країни. Автори наголошують: насильницькі зникнення мають системний і скоординований характер та можуть розглядатися як злочин проти людяності відповідно до норм міжнародного права.

У центрі дослідження — люди

За словами Андрій Зубарєва, дослідження дозволяє глибше зрозуміти природу практики насильницьких зникнень та її вплив:

«Важливо, що в центрі цього дослідження — люди: родини, які залишаються без відповідей, і громади, які живуть в умовах невизначеності. Ми розглядаємо цей документ як інструмент для більш предметної розмови про ці питання як на національному, так і на міжнародному рівнях. Він має допомогти краще зрозуміти масштаб і характер проблеми та посилити зусилля, спрямовані на захист прав людини і підтримку постраждалих».

Практичні рекомендації та міжнародний вимір

Доповідь має не лише аналітичний, а й практичний характер. Вона містить рекомендації для державних органів України, міжнародних організацій, громадянського суспільства та Російської Федерації. У ній ідеться про вдосконалення механізмів документування, посилення реагування на випадки зникнень, забезпечення доступу до правди та правосуддя, підтримку постраждалих і їхніх родин. Окрім того, в рамках проєкту вдалося також підготувати практичні рекомендації для родичів.

Документ покликаний стати інструментом для адвокаційної діяльності та подальших правових дій як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Доповідь підготовлено за фінансової підтримки Норвегії та Фонду домів прав людини. Проєкт «Протидія насильницьким зникненням на тимчасово окупованих територіях України» реалізує Громадська спілка «Дім прав людини «Крим» у партнерстві з Громадською спілкою «Освітній дім прав людини — Чернігів» та Громадською організацією «Кримський процес». Зміст цієї Доповіді є виключною відповідальністю Громадської спілки «Дім прав людини «Крим» і жодним чином не відображає офіційну позицію Уряду Норвегії.