08Лют2023
Розуміємо права людини Мережа домів прав людини

контакти

Провулок Луговий, 1 Г,
с. Количівка,
Чернігівський район,

Чернігівська область,
Україна 
15563

+38 0462 930-907
+38 0949 881-907

Позначка: Чернігівщина

ДокументуванняНовини

«Зажену 20 танків і села не буде» – окупація Андріївки на Чернігівщині

Село Андріївка Чернігівської області розташоване за 25 км на південь від Чернігова, відстань до державного кордону з Республікою Білорусь – приблизно 30 км. В ньому до початку воєнних дій проживало 663 жителі. Однак, у лютому-березні 2022 року до села приїздили люди з інших районів, які рятувались від війни, і всього в той час у селі перебувало приблизно 1000 осіб.

Розташування села Андріївка на Google мапі

До початку окупації села Андріївка, 24-25 лютого 2022 р. ще була можливість їздити до Чернігова та возити вантажі. Однак, вже  27-28 лютого російські військові зайшли до Михайло-Коцюбинської громади. Після цього, шлях до Чернігова був відрізаний зовсім. Мобільний зв’язок часто зникав. В Андріївці почалися проблеми з харчами. Ніякого підвозу продуктів чи ліків не було. Мешканець села розповідає, що роздавав людям борошно та олію, яку самі місцеві мололи та чавили.

Біля 6-ї години ранку, 24 лютого жителі села Андріївка чули вибухи зі сторони смт Гончарівське, потім і зі сторони міста Чернігова. Вони готувались до можливої окупації й свого села: організували патрулювання, слідкували за автівками, що приїздили, відстежували хто й куди їхав, планували протистояти російським військам, тому готували коктейлі Молотова, розфасували продукти по коробках і сховали у підвалі.

Сподівались, що в їх село Андріївку ворожі війська заходити не будуть через географічне положення та відсутність стратегічних об’єктів. Однак, вже 20 березня до села заїхала ворожа техніка. Російські військові зайшли зі сторони смт Михайло – Коцюбинське, сіл Левковичі, Слабин, Шестовиця. Постійно стояв гул техніки. Після цього люди масово почали виїжджати. Асфальтованої дороги не було, тому їхали полями.

Відразу, 20 березня 2022 року, російські військові встановили в селі 6 блокпостів. Виїхати з села можна було лише через 1 блокпост. Росіяни забирали у людей мобільні телефони. Ходили по хатах. Незаконно переміщували та утримували місцевих жителів, зокрема, старосту села.

Андріївська гімназія, поруч з якою поселились російські військові

Захопивши село, окупанти поселились поруч зі школою, в приміщенні непрацюючого реабілітаційного медичного центру “Вітал”. Розмістили тут свій штаб. Російські військові селились також у будинках місцевих. Займали хати, які їм подобались, навіть якщо там були люди. За попередніми підрахунками, загалом в селі російських військових було близько півсотні, в хатах вони жили приблизно по 6 осіб.

Двоє російських військових, які пересувались на мотоциклі, назвались представниками поліції росії, які тут, як пояснювали, «щоб слідкувати аби російська армія не чинила безладу». Проте, це не завадило окупантам займатись мародерством та вчиняти інші злочини. За свідченням місцевих жителів, майно із села вивозили КамАЗами, зокрема, постільну білизну, столові прибори, електроінструменти, генератори, чайники, пральні машини, холодильники тощо. Російські війська пограбували реабілітаційний центр «Вітал», де розташовувався їх штаб, а також колишню машино-тракторну станцію. По хатах місцевих брали продукти, і все, що заманеться. Вивезли багато особистих речей мешканців.

 

Безлад, що лишили окупанти після розграбування

Старосту села Андріївка російські військові зупинили на блокпості, коли той повертався з іншого населеного пункту. Про окупацію села та про те, що його вже розшукують, сповістили односельці. Проте чоловік наважився приїхати. У нього забрали телефон, зав’язали очі і посадили до військової машини «Тигр». У цій же машині були зв’язані ще двоє інших чоловіків, що їздили по хліб вранці. Всіх їх перевезли ближче до центру села, потім висадили і протягом 2 годин підводили до різних машин на допит. Під час кожного допиту задавали майже однакові питання. Погрожували розстрілом та запитували чи бачили вони тут «нациків». На ніч всіх їх завели до приміщення, що не опалювалось – було холодно, вночі чоловіки не спали. Очі і руки їм не розв’язували. Наступного дня 21 березня їх вивели, згодом представили нового коменданта села «Армена» та відпустили.

Комендант «Армен» залякував місцевих жителів. Казав, що якщо хтось з його солдатів загине чи буде поранений, або щось «прилетить» у село, то «зажену 20 танків і села не буде». Також, він вимагав, щоб люди не вмикали світло у темну пору доби, інакше будуть стріляти.

Одного разу в селі було чути постріли з автомата. Виявилось, що то місцевий безпритульний ввечері кудись йшов. Російські військові, на яких він натрапив, хотіли його застрелити, але забрали копати їм окопи.

Значок “Правого сектору”, що виявили окупанти

Росіяни шукали осіб, які брали участь в Антитерористичній операції на сході України. В будинку однієї сім’ї виявили значки “Правого сектору”, після чого почали проводити обшук. Побачивши занотовані коди, які чоловік зробив для замовлення по каталогу речей побутового вжитку, а також літій-іонний акумулятор, що стояв в камуфляжній сумці, та навушники біля нього, російські військові сказали «ви шифровки передаєте», і погрожували розстрілом та клацали затворами. Сімейній парі вдалось виїхати. Після їх виїзду до господарства приходили російські військові кожного дня по 2 рази на день.

Характерно, що біля старостинського округу протягом всього часу окупації продовжував висіти прапор України. Комендант «Армен» сказав, щоб працювали як і раніше…

30.03.2022 р. близько 14.00 год російські військові виїхали. У цей день були обстріли, від яких постраждало село, згоріли навіть 2 хати, крім того, було перебито лінії електропередач, від чого загорілася суха трава та сараї. Ці пожежі тушили вже після відходу російських військових.

Місцеві жителі також були свідками обстрілу росіянами Чернігова. Між селом Андріївка та смт Михайло-Коцюбинське, в кар’єрі та в лісі стояла техніка російських військових (до 12 машин, серед них САУ та «Гради»), яка вела вогонь по місту Чернігів. Люди бачили як в бік Чернігова летіли «Гради» та чули вибухи.

Українські військові зайшли в село 3 квітня 2022 року та остаточно звільнили Андріївку.


Освітній дім прав людини в Чернігові здійснює документування воєнних злочинів на Чернігівщині за підтримки Празького громадського центру.

Читайте також: Спільні зусилля громадських активістів та правоохоронців — головне у розслідуванні воєнних злочинів

ДокументуванняНовини

Довелося готувати яловичину з убитих уламками снарядів корів, щоб вижити: катівні в школах Іванівської громади

Іванівська громада розташовується в передмісті Чернігова. Вона об’єднує 17 населених пунктів, зокрема, села Іванівка, Количівка, Ягідне, Слобода, Ладинка, Друцьке, Анисів, Лукашівка та інші. До початку повномасштабного вторгнення в громаді діяло 3 школи, в яких навчались місцеві діти. Не вціліла жодна.

Вже на початку березня росіяни намагались прорватись до південних околиць міста Чернігова.Частина Іванівської громади потрапила під окупацію, що тривала близько місяця. Інша частина опинилася під ворожим вогневим ударом. Менше ніж за місяць росіяни тут встигли вчинити велику кількість порушень норм та звичаїв ведення війни, які, ймовірно, в майбутньому будуть кваліфіковані як воєнні злочини. Під удар потрапили і школи, які за нормами міжнародного гуманітарного права перебувають під спеціальним захистом. Всі три школи Іванівської громади – Количівська ЗОШ, Ягідненська ЗОШ та Іванівський ліцей отримали пошкодження різних ступенів.

Школа у селі Количівка є опорною в громаді. Наші документатори відвідали її і з’ясували, що під час активних бойових дій в шкільному укритті переховувалося приблизно 200 осіб. Російські військові обстрілювали школу, один зі снарядів прилетів прямо в кабінет директора. Після обстрілу на території Количівської школи було знайдено щонайменше 3 вирви від боєприпасів, а навколо пошкоджені приватні будинки. 

Количівська ЗОШ. Фото: Чернігівська обласна прокуратура

Ще в  квітні прокурори Чернігівської обласної прокуратури оглянули Количівську школу та встановили, що вона була пошкоджена в результаті застосування військами РФ ракетної зброї. Так, внаслідок ворожого обстрілу зруйновано покрівлю навчального закладу, стіни та вікна. Атака на школу є порушенням Додаткового протоколу до Женевської конвенції від 12.08.1949 року. 

Село Іванівка знаходиться  за 15 кілометрів від Чернігова, а Іванівський ліцей – поблизу важливої дороги, що проходить на території України, Росії, Білорусі та має важливе міждержавне значення, а також сполучає обласний центр із столицею (Автошлях E95).  

Іванівський ліцей. Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Як стверджують місцеві жителі, перший обстріл ліцею в Іванівці відбувся 5 березня, ще один трохи більше, ніж через два тижні – 20 березня. Хоча приміщення військові не займали, а сама школа не була перетворена на військовий об’єкт, росіяни все одно її атакували. Під час нападу російський БТР їхав головною дорогою та хаотично обстрілював будівлі. Водій не справився з керуванням, з’їхав з дороги, після чого розвалив паркан та влетів у кут школи.Внаслідок атаки у школі вибиті вікна та двері, постраждало приміщення їдальні та дах. Відомо, що також зазнали ушкоджень і сусідні зі школою будинки.

Російські військові змушували перебиратись жителів Іванівки до шкільного підвалу із власних домівок, а самі займали їх будинки. Наш свідок пригадує, що в шкільному підвалі був дефіцит продуктів і одного разу довелось готувати яловичину з убитих уламками снарядів корів. Мешканцям підвалу довелося виймати уламки з тіл корів прямо на подвір’ї школи, щоб приготувати м’ясо та вижити. 

Звістка про утримання у підвалі Ягідненської школи 365 цивільних осіб облетіла всю країну та світ. На верхньому поверсі росіяни облаштували штаб, а в підвалі в заручниках утримували ледь не все село. Ця школа також знаходиться в Іванівській громаді. 

Ягідненська ЗОШ. Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Документатори Освітнього дому побували у звільненій школі та поспілкувались із свідками подій. В самому приміщенні були знайдені речі окупантів, продукти харчування, російську пресу тощо.

За численними свідченнями жителів Ягідного їм доводилось спати сидячи в підвалі без вентиляції. Нестерпна задуха та неможливість вийти на свіже повітря протягом майже місяця, недостатня кількість їжі, нелюдські умови утримання, призвели до різних розладів здоров’я та смерті десяти літніх людей.

Окупація тривала майже місяць. Про звільнення Іванівки, Количівки та Ягідного Оперативне командування “Північ” повідомило 3 квітня. Вони зазначили, що ці населені пункти Чернігівської області ще довго будуть пам’ятати жахіття війни.

Купа розбитого та спаленого українськими військовими російського металобрухту “прикрашає” трасу від Чернігова у бік Козельця. Самі ж путінські вбивці або лягли замертво в українську землю, або жалюгідно повтікали. 

Так окупанти знищують наші школи, але їм ніколи не знищити нашу волю.


Освітній дім прав людини в Чернігові здійснює документування воєнних злочинів та фіксує напади на школи Чернігівщини в рамках проекту «Під прицілом – школи» та за фінансової підтримки Гельсінського фонду з прав людини (Польща), з метою підготовки інформації щодо атак на школи в Чернігівській області для міжнародних та національних органів, що розслідують воєнні злочини росії проти України, а також зберігають пам’ять про війну.

В напрямку документування Дім співпрацює з ГО “MART”, ГО «Докудейз» (Архів війни), Коаліцією «Україна. П’ята ранку» та ініціативою «Трибунал для Путіна».

Матеріали статті зібрано завдяки співпраці із органами місцевого самоврядування, зокрема, Іванівською сільською радою.

ДокументуванняНовини

Окупація села Слобода: підлість, зухвалість і тотальна брехня

«Сільська рада знаходиться біля пам’ятника загиблим солдатам, але не російським…, нашим…». Такими словами наших документаторів зустрів чоловік у селі Слобода, що знаходилося в окупації 25 днів, з 5 по 30 березня.

Місцеві мешканці багато страждань пережили під час окупації.  В селі відбувалися і катування, і розстріл військовополонених ЗСУ, і мародерство, і зникнення мешканців – про це стало відомо із свідчень місцевих жителів.

Ми дізналися про незаконне затримання людей та катування 6 місцевих, яких тримали у сараї однієї жінки. Про розстріл машини з цивільними, які намагалися виїхати із села, загиблого Павла. Про катування водія шкільного автобуса у магазині. Катування батька та сина за телефонний дзвінок та ще багато воєнних злочинів проти цивільного населення. Справжнє пекло тривало майже місяць у Слободі на Чернігівщині.

Дуже лякало людей розташування російських військових та техніки в безпосередній близькості з домогосподарствами. Декому навіть довелось  жити в одному будинку з окупантами або переходити до рідних чи переїжджати з маленькими дітками до підвалів.

Підлість, зухвалість і тотальна брехня – це все, що змогли побачити люди в окупації. «Поки один військовий пропонує бабусі принести води в хату, інший витягує картоплю з її погребу», – розповіли місцеві жителі.

Були навіть «кіношні» постановки з евакуацією групи місцевих з погребу до магазину в центрі села, в повністю контрольованому загарбниками населеному пункті та криками: «прикрой нас

Одна жіночка показала нам свою хату та двір, де базувалися більше 25 російських військових, де окупанти переховувалися у підвалі, готували та їли, спали, ховали свою техніку та потім – стріляли з неї… Після втечі, звісно, залишили багато бруду, а ще зруйнований гараж і кухню. Сусідній будинок був взагалі спалений. І таких прикладів в селі багато.

Наразі люди оговтуються, відновлюють свої будинки, заводять худобу та продовжують жити, і не хочуть більше згадувати «руський мір» та їх «звільнення». І вкотре, в черговому селі, після цих усіх пережитих подій ми фіксуємо у людей синдром «та нам ще пощастило».