В кінці квітня 2023 року наша команда здійснила першу поїздку з документування нападів на заклади освіти в Херсонській та Сумській областях в рамках проєкту «Освіта під прицілом».

Розповідаємо, що ми там побачили та що нам вдалось задокументувати.

Незламний Херсон — місто-привид

Херсонська область зустріла нас маленькими песиками біля знаку: голодними, безпритульними, але бойовими. Ми нагодували їх і поїхали далі. А потім перед нашими очима постали руїни — це було село Посад-Покровське, яке простягається вздовж траси. Більшість будинків цього населеного пункту поблизу Херсону зруйновані — близько 90% будівель постраждали від обстрілів.

Ми в’їхали до Херсону після обіду, ближче до вечора. Що вразило — це невелика кількість авто на дорогах та людей на тротуарах. Місто було майже пусте. Місцеві жителі кажуть, що після обіду місто завмирає, а ввечері взагалі стає схожим на привид. Все через обстріли, запевняє нас наш колега, який мешкає в місті. Мовляв, щодня чутно вибухи, інколи понад 100 на день. За містом, на лівому березі, стоять окупанти, тому Херсон, хоч і звільнене місто, але по суті залишається прифронтовим.

Гімназія №6: російські підручники і зруйнований дах

Перший начальний заклад, який ми відвідали в Херсоні, була гімназія №6. Якщо дивитися прямо на приміщення — здається, що воно не постраждало. Та варто підняти голову, як стає помітно, що дах гімназії майже вщент зруйнований.

Нас зустрічає працівниця закладу, яка проводить нашу команду подивитися на руйнування. Коли ми вийшли на верхній поверх, то просто втратили дар мови: від даху залишились лиш дошки, де-не-де ще стояли цегляні та бетонні опори. Десь, серед руїн, виднілися парти і стільці, точніше те, що від них залишилось. А в одній із частин, куди було потрапляння ворожого снаряду, величезна діра, з якої видно навчальні класи.

Поверхом нижче знаходяться кабінети української мови та літератори, а також географії. Звісно, без стелі, натомість з купою уламків від перекриття. Символічно, що в кабінеті географії посеред руїн лежала книжка — “Моє рідне місто Херсон”. Вона, як символічний образ незламності міста, боротьби за українське.

Не менших руйнувань зазнав і кабінет української мови та літератури. Росіяни ніби навмисне цілилися в наше рідне… адже вони мають величезне бажання знищити українську мову, культуру та освіту!

Доказом цьому є не тільки те, що окупанти руйнують українські школи, а і те, що вони хотіли запровадити навчання в цій гімназії за російськими посібниками.

Працівниця закладу проводить нас до бібліотеки та показує стопки російських книжок: історія росії, російська література, географія, фізика, хімія, інформатика та ще купа інших підручників з рф.

Жінка розповідає, що за допомогою місцевих колаборантів росіяни намагалися запровадити навчання в гімназії за російською програмою. На щастя, толком вони цього зробити так і не змогли. Після звільнення Херсону частина колаборантів втекла з міста, хтось досі залишається. Сподіваємось, що наші правоохоронні органи дадуть належну оцінку таким діям. За словами працівників гімназії, про всі ці факти у них брали свідчення.

Ще один “приліт” снаряду був на території спортивного майданчика гімназії. Від цього утворилася велика вирва в асфальтованій частині та пошкодилася зовнішня покрівля будівлі. Звісно, під ударом опинилася і вікна гімназії.

Гімназія №20: руйнації, історичний контекст та окупанти

Наступний заклад освіти, куди нам вдалось потрапити в Херсоні – це гімназія №20. Повна назва закладу — Херсонська багатопрофільна гімназія №20 імені Бориса Лавреньова Херсонської міської ради.

Цей навчальний заклад російські солдати не тільки обстріляли, але і зробили з нього “гуртожиток”. Звісно, тікаючи, мародерили. Але про це згодом.

Заходячи до приміщення гімназії вражає контраст: на кінець квітня на вулиці вже було досить тепло, а в середині закладу — холодно. Працівниця гімназії, яка нас зустрічала, пояснила — вся річ у товщині стін, тобто історичності будівлі. Адже гімназія була відкрита аж в 1815 році. Тоді вона слугувала чоловічою гімназією.

Заклад закінчило свого часу багато видатних людей, зокрема Моше Шарет, ізраїльський громадський діяч, прем’єр-міністр Ізраїлю (1954-1955 рр.). А також відомі українські письменники, художники, медики тощо.

Працівниця закладу веде нас на другий поверх. Показує приміщення актової зали, де розміщувався також музей гімназії. З сумом каже, що вони нещодавно зробили там ремонт, довго збирали експонати, знаходили історичні фото… а тепер лиш стіни залишались. Потрапляння снаряда було зверху в дах, від чого провалилася стеля. Тепер це “музей просто неба”.

Далі йдемо до авдиторії 4(8)-Б. В коридорі стоять відра, обережно минаємо. Все через те, що дах протікає. В кабінеті, до якого ми прямували, теж провалилася стеля, а в підлозі досі стирчать залишки від снаряда.

Спускаємось на перший поверх. Жінка розповідає, що на дошках і стінах окупанти залишили чимало написів, зокрема дагестанською. На одній зі стін напис: “Дагестан 05”, а поруч вирази нецензурною лексикою (що типово для окупантів).

Заходимо до класу інформатики: на партах лежать пусті системні блоки від комп’ютерів. Працівниця гімназії розповідає, що росіяни повиривали з них “нутрощі”, процесори та інші деталі і залишили лиш коробки. Потім показує на двері, які вирвані з одвірок і понівечені. Каже, що окупанти їх виламували, але найсмішніше, що вони не були зачинені на замок, варто було лише натиснути на ручку. Мабуть, для цього вже треба, щоб було хоч трохи інтелекту.

Потім прямуємо до підвального приміщення. Товщина стін і атмосферність цього місця вражають. Враження — ніби повертаєшся на 100 років назад, адже тут збереглось багато чого ще з давніх часів. Жінка розповідає, що саме в підвалі окупанти жили. Мабуть, вважали саме це місце найбільш безпечним. Коли вони залишали гімназію, після себе, традиційно, залишили гори бруду і сміття.

Далі проходимо у внутрішній дворик закладу: більшість вікон забиті фанерою, облицювання посічене від осколків. Працівниця бідкається, що важко знайти фінансування на відновлення, але керівництво закладу робить все можливе для цього.

Також в ході цього візиту до Херсону ми зустрілися з представниками  міського відділу освіти та поспілкувались про період окупації та влив війни на навчальний процес у місті.

Не менш важливою була розмова з секретарем Херсонської міської ради. Вона розповіла про те, як місто переживало окупацію, що відбувалось з навчальними закладами та яка наразі ситуація з їх відновленням після обстрілів.

Суми, Охтирка, Тростянець

Далі був довгий переїзд у Сумську область. Першим населеним пунктом, який ми відвідали, було м. Охтирка. Місто не було під окупацією, але поруч велись важкі бої. Як наслідок, від обстрілів постраждало чимало приміщень, зокрема дитячий садок “Казка”, куди ми і направились.

17 травня 2022 року о 5.00 ранку окупанти здійснили ракетний обстріл Охтирки. Постраждало чимало будівель, зокрема і цей заклад дошкільної освіти. Ударною хвилею пошкоджений дах, повибивало вікна, двері та понівечені павільйони на дитячому майданчику. В середині приміщення пошкоджене майже все майно школи, техніка та меблі.

Нас зустріла завідувачка дитсадка, яка провела нас всередину і показала пошкоджені кімнати. Розповідає, що зараз навчають діток онлайн і намагаються усіма силами відбудувати заклад. Найбільше бідкається про дах, адже без покрівлі вода затікає всередину і все псується. Далі веде нас на дитячий майданчик, показує, як погнуло залізні павільйони, деякі повністю знесло. Додає, що оскільки обстріл був рано вранці, ніхто не постраждав.

Далі ми відвідали Тростянецьку громаду, де поспілкувались з керівницею відділу освіти. Загалом саме місто досить сильно постраждало від обстрілів і перебувало під окупацією вже з 24 лютого 2022 року. Постраждали також і навчальні заклади громади. Остання зупинка була в м. Суми, де ми поспілкувались з представниками управління освіти та науки Сумської ОДА. Таким чином ми підготували підґрунтя для майбутніх  поїздок.

____________________

Освітній Дім прав людини в Чернігові з березня 2022 року адаптував новий напрямок роботи — документування воєнних злочинів. Ми долучилися до Коаліції громадських організацій та ініціатив «Україна. П‘ята ранку» / Ukraine 5AM Coalition та ініціативи «Трибунал для путіна». Спочатку команда працювала з відкритими джерелами, згодом почала здійснювати польові виїзди. Через деякий час з’явилась ідея з фіксацією нападів на заклади освіти. Відтак ми досліджували напади на школи у Чернігівській області, підготували окрему методологію та розробили інтерактивну карту руйнувань закладів освіти та інших об’єктів цивільної інфраструктури Чернігівщини.

На сьогодні ми збільшуємо географію документування, а також розширюємо його на інші види закладів освіти в регіонах, що зазнали окупації. Щоб не прогаяти всіх деталей, важливо своєчасно, “по гарячих слідах” зібрати, зафіксувати первинну інформацію та забезпечити «право на правду».Зібраних даних потребують кримінальні провадження національної юрисдикції, вони стануть доказами злочинів у Міжнародному кримінальному суді та трибуналах, розслідуваннях в межах універсальної юрисдикції.

 

У Новому Білоусі росіяни використовували цивільне населення в якості «живого щита». На голови жителів сипалися артилерійські снаряди, ракети та авіабомби, тому є загиблі та важкопоранені. Окупанти пошкодили ліцей, у підвалі якого ховалися від обстрілів люди.

Новобілоуська громада в окупації

Новий Білоус знаходиться на північному заході, поряд з містом Чернігів. Настільки поряд, що багато місцевих жителів їздять на роботу до міста. Водночас селище є центром досить великої за площею громади, чисельністю понад 12000 осіб. В самому селі до повномасштабного вторгнення росії проживало 1607 жителів. До Новобілоуської територіальної громади входить 22 села і практично всі вони опинилися в окупації.

Місцеві чоловіки самоорганізовуються, ловлять диверсанта

24 лютого 2022-го року чоловіки села Новий Білоус вже почали самостійно організовуватися та готуватись до наступу росіян. Мали інформацію про швидке просування ворожих колон територією області. 

Представники громади здійснювали патрулювання села і почали облаштовувати укриття. Під час одного з патрулювань виявлено підозрілого чоловіка. За словами свідків, він був дивно одягнений і не реагував на команду «стій». При обшуку виявили радіодеталі. «Цей хлопець не розумів української мови, не розумів про що запитують. Казав, що втік з «Десни» (з військової частини), що він військовий, але звання не казав, плутався, не розумів сучасних військових личак. Справжнє ім’я та прізвище не назвав», – розповідає свідок. Підозрілого передали до правоохоронних органів, в той день ще була така можливість. Вже згодом, 27 лютого українські військові підірвали міст, що сполучав Новий Білоус та місто Чернігів, адже російські військові стояли впритул до села та навіть у жилих дворах на околиці. 

Підійшли впритул до села, зайняли околиці

Зі слів одного зі свідків: «Російські військові підійшли впритул села. Йшли по трасі Київ – Санкт-Петербург. У хатах, що стояли на околиці розквартирувалися. Хазяї були вимушені залишити свої будинки й переїжджали хто куди міг». Актів безпосереднього фізичного насильства щодо цивільного населення у Новому Білоусі наразі не зафіксовано. Місцеві розповідають, що військові РФ ходили по деяких дворах, питали про цигарки та спиртне. Але той факт, що російські військові поставили свою техніку у дворах може свідчити про те, що цивільне населення використовували як «живий щит». Зі слів свідка: «Прикривалися мирним населенням, постійно обстрілювали м. Чернігів. Відстань від їх дислокації до околиць м. Чернігова приблизно 4-5 км (до масиву Масанів, Забаровки)». Також один з місцевих жителів згадує, що в період окупації у село  заходили ворожі ДРГ по 5 осіб з автоматами. «Вони заходили тільки в крайні хати й виносили все, що їм треба: столи, стільці, одяг, алкоголь, теплий одяг, бензопили, різний інструмент. Приблизно 50 хат вони пограбували», – стверджує чоловік.

Обстріли села, руйнування приватних будинків

У Новому Білоусі сховище було під приміщенням сільської ради. В найстрашніші ночі там розміщувалися близько 150 людей. Також укриття було у підвалі школи, де перебували близько 30 осіб. Зі слів місцевих, люди ховалися у підвалах двоповерхових будинків. 

Весь час окупації село Новий Білоус постійно піддавалося обстрілам з боку російських військ. Один свідок згадує: 27 лютого були перші прильоти «Градів» по селу. Чоловік стояв біля сільради, а снаряд впав метрів за 50:« Було випущено 8 снарядів з «Граду», 2 – по селу, а 6 – на пасовищі. В цей день, росіяни влучили в газову  трубу і була велика заграва». Про постійні обстріли села свідки кажуть і таке: «3 березня пройшла ворожа колона вздовж села  Кошівка і зупинилася біля об’їзної  траси, поруч із селом Новий Білоус. По цій колоні вдарили наші із Чернігова, і після цього,  ворожа техніка виїхала із лісу, повернули дула в сторону села і почали обстрілювати його із танків, із БТРів, зі стрілкової зброї». Російські військові також влучили по житловому будинку, який загорівся. «Хлопці побігли тушити будинок, а кацапи їх почали обстрілювати», — розповідає місцевий житель. Стріляли із великокаліберної зброї. Саме тоді був перший загиблий. Інше влучення було у житловий будинок із танку, де у підвалі знаходилося четверо людей. Троє із них померли, одна залишилася жива, але отримала контузію.

Під прицілом школа – Новобілоуський ліцей

У Новому Білоусі до початку повномасштабного вторгнення працював ліцей. Під час бойових дій заклад потрапив під обстріл, в результаті чого  він став непридатний до навчання та потребує відновлення. Зі слів свідків відомо, що снаряди впали на територію школи та на спортивний майданчик. В цей момент у підвалі переховувалися люди. Позицій українських військових поблизу не було.

Жахливі авіаудари – руйнування та загиблі

Найстрашніше для жителів Нового Білоусу розпочалося тоді, коли село почала бомбардувати авіація. Маршрути російських літаків, які летіли на Чернігів, проходили над селом. Одну з авіабомб росіяни скинули на житловий будинок, внаслідок чого загинула жінка, чоловік отримав тяжке поранення. Коли люди намагалися потушити полум’я пожежі, від влучення авіаційних ракет, російські військові обстрілювали їх, не давали гасити вогонь. Ракета, яка впала на двоповерховий гуртожиток зруйнувала приміщення до першого поверху, зокрема дах і перекриття другого поверху. 

В інших селах Новобілоуської громади під час окупації відбувалося багато подій, вартих окремої розповіді. Місцями жителі  чинили справжній партизанський опір, робили перебування окупантів на українській землі нестерпним. Загалом у громаді загинуло 42 цивільних жителів, у Новому Білоусі – 7. Село опинилось на лінії зіткнення російських окупаційних військ та сил оборони України, за кілька кілометрів від житлових масивів Чернігова. 2 березня остання ворожа техніка покинула територію громади.

Читайте також: Окупація Золотинки: «Заходили такими шляхами, що не кожен місцевий знає»

---

Статтю створено на основі задокументованих фактів командою Освітнього дому прав людини в Чернігові із залученням бенефіціара Програми захисту ОДПЛЧ, компоненту професійної підтримки Івана Матвєєва.

Ми збираємо свідчення очевидців та документуємо їх за підтримки Празького громадського центру з метою передачі до правоохоронних органів та міжнародних інституцій, збереження пам’яті про війну. Якщо Ви стали свідком воєнного злочину або можете надати додаткову інформацію, будь ласка, зв’яжіться з нами через форму або у Signal за номером телефону 0932601938.

Документування Освітнім домом прав людини в Чернігові відбувається спільно з Громадською організаціє МАRТ у співпраці з Коаліцією «Україна. П‘ята ранку» та ініціативою «Трибунал для Путіна».

Відео, де українець голіруч зупиняє російський танк, в перші дні повномасштабного вторгнення облетіло весь світ. Цього чоловіка звати Сергій Шевченко, він житель міста Бахмач, що на Чернігівщині.

Цей вчинок для багатьох українців став своєрідним символом спротиву. Але у Бахмацькій ОТГ були й інші герої, які, іноді навіть ціною власних життів, чинили опір окупантам.

Розповідаємо, як жителі Бахмацької громади зустрічали ворога, які воєнні злочини там вчиняли російські солдати та як місцеві мешканці переживали окупацію.

Оборонне місто героїв

Ще за часів Давньоукраїнської та Козацької доби Бахмач був оборонним містом. Свого часу там розміщувалася Бахмацька сотня Івана Мазепи, яка чинила опір московським “узурпаторам”.

А потім, у 1918 році, поруч з Бахмачем був бій під Крутами. Саме там 300 молодих українських вояків — курсантів Української військової школи протидіяли 4-тисячному підрозділу Червоної гвардії. Цей бій назвали боєм оборонців української державності.

З того часу пройшло чимало років і історія, можна сказати, повторюється. Тільки тепер українські воїни ЗСУ та прості жителі українським міст та сіл чинять спротив російській ворожій навалі.

26 лютого 2022 року містом Бахмач рухалася російська військова колона. Тоді, вже згаданий Сергій Шевченко, зупинив танк. Він закрив амбразуру механіку і техніка зупинилась. За такий вчинок чоловік ледь не поплатився життям — росіяни почали стріляти: спочатку вгору, а потім навели зброю на чоловіка. Однак так і не вистрілили, поїхали далі. Щоправда, велосипед сміливця таки переїхали.

Та в Бахмацькій ОТГ були й ті, хто заплатив своїм життям за спротив. Місцеві мешканці розповідають про цивільного, який на своєму автомобілі вклинився у російську військову колону і переїхав трьох окупантів. Росіяни розстріляли чоловіка — випустили по ньому 27 куль.

Представники місцевої влади кажуть, що з перших днів вторгнення почали готуватися до оборони: варили їжаки, завалювали дерева, блокували роботу САУ, ставили розтяжки, організували патрулювання, будували укріплені блокпости (здійснювали фортифікацію за канонами військових). Також місцеві сили спротиву “затрофеїли”, а потім передали ЗСУ понад 10 одиниць техніки. А згодом роздобули зброю та тротил і робили фугасні закладки. Загалом в добровольчих формуваннях було понад 1000 осіб.

Місцеві розповідають героїчну історію чоловіка, який зробив коктейлі Молотова і самотужки спробував підпалити техніку росіян. Чоловіка окупанти взяли в полон, везли в бік кордону на ворожому БТРі, та йому чудом вдалось втекти, коли росіяни зупинились в лісі. Далі чоловік дійшов пішки до найближчого села і йому вже допомогли дістатись додому місцеві жителі.

Стріляли прицільним вогнем

У селі Рубанка, яке входить до Бахмацької ОТГ, окупанти стріляли прицільним вогнем по місцевих жителях.

30 березня через село йшла російська військова колона. Точніше те, що від неї залишилися, адже окупантам так і не вдалося прорватися до столиці — українці дали відсіч ворогу. Як кажуть місцеві мешканці, у російських військових була агонія, тому вони почали розстрілювати село: стріляли по житлових будинках, школі й людях…

Так, окупанти прицільно стріляли в місцеву мешканку, яка живе на крайній вулиці села. Жінку поранили в руку і спину, але їй вдалося вижити. Вона розповідає, що того дня вийшла з погреба і за мить зрозуміла, що по ній стріляють росіяни. Жінка впала на землю, а коли намагалася підвестися — вогонь починався знову. Так вона пролежала, стікаючи кров’ю, кілька годин, аж доки окупанти не покинули село.

Того дня росіяни поранили ще двох мешканців Рубанки та обстріляли багато будинків. Під “вогонь потрапила” і школа. За словами місцевих жителів по ній прицільно вдарили з танка. Внаслідок цього була пошкоджена будівля навчального закладу: вчительська та кабінет директора. І хоч стіни відремонтували, вчителі кажуть, що досі важко заходити до цих кабінетів: все нагадує про події лютого-березня 2022 року.

Ще більших жахів довелося пережити й жителям з інших сіл Бахмацької громади: серед них Голінка і Гайворон. Коли окупанти відчули опір, почали відкривати хаотичний вогонь з САУ та мінометів. Стріляли по підстанціях, які були на їх шляху, в бік будинків, грабували магазини.

Розстріляні й полонені цивільні

В селі Григорівка є держпідприємство, де працює чимало людей з сіл громади. 15 березня, коли працівники їхали додому з роботи на мікроавтобусі, їм на зустріч виїхав ворожий БТР і відкрив вогонь. Того дня один чоловік загинув, а п’ять людей отримали поранення, зокрема водій.

22 березня росіяни розстріляли чоловіка в селі Голінка, який їхав на велосипеді повз ворожу колону. Він загинув на місці, тіло знайшли на обочині дороги.

29 березня окупанти вбили чоловіка, який просто рубав дрова на своїй садибі. Теж йшла повз ворожа колона… він не сховався.

31 березня російські солдати вбили жінку, яка стояла біля вікна, поцілили їй прямо в око…

Також росіяни чинили й інші звірства, наприклад, брали в полон цивільних. Так, 23 березня в селі Гайворон окупанти затримали шістьох чоловіків. Це молоді люди віком від 25 до 35 років. Їх утримували у складських приміщеннях сільгосппідприємства аж до 31 березня.

Зі слів затриманих, їх били (зокрема прикладом в груди, по спині) та примушували до співпраці. Коли росіяни зрозуміли, що чоловіки з ними не співпрацюватимуть — хлопців відпустили.

На жаль, двом чоловікам з села Гайворон не вдалось вижити після полону. Їх затримали 31 березня, потримали у підвалі, а 1 квітня розстріляли…

В Бахмацькій ОТГ, які в більшості сіл та міст Чернігівщини, які потерпали під окупації, росіяни накоїли дуже багато лиха. Та місцеві мешканці показали, що готові боротися та чинити опір окупантам та протистояти “руському міру”.

---

Статтю створено на основі задокументованих фактів командою Освітнього дому прав людини в Чернігові спільно з ГО “MART”. Документування воєнних злочинів відбувається у співпраці з Коаліцією «Україна. П’ята ранку» та ініціативою «Трибунал для Путіна» за підтримки Празького громадського центру.

Чернігівець Максим Ус 23 лютого повернувся додому із спортивних змагань, в те, що може розпочатись війна – не вірив. Вже наступного дня стало відомо про початок повномасштабного вторгнення. Родина стикнулась із труднощами в пошуку укриття та відсутністю «зеленого коридору» для евакуації з міста. Артилерійський обстріл, який відбувся 16 березня забрав життя 10-річного Дмитра – сина Максима, а дружина Євгенія отримала тяжке поранення в ногу. Свою історію чоловік розповів документаторам, які збирають свідчення воєнних злочинів, в рамках ініціативи «Трибунал для Путіна». 

Початок війни та пошук безпечного укриття

24 лютого Максим пішов на роботу, а вже о 13 годині дня зателефонували і сказали, щоб всі повертались додому. Разом з колегою зачинили магазин і пішли. 

Коли чоловік повернувся додому, то побачив, що біля будинку була метушня. Максим з родиною також вийшов до двору шукати собі укриття. В сусідньому будинку було бомбосховище, яке має обслуговувати 3 будинки, зокрема той, в якому проживає родина Максима. Але їх туди не пустили, сказали, що місця всі зайняті. Згодом знайомий чоловік покликав родину Максима до підвалу неподалік, де певний час вони переховувались. Спочатку збиралися великими групами і сиділи на стільцях. Син Максима не розумів, що відбувається, адже мав розлад аутичного спектру. Хлопчик нервував та не завжди реагував на зауваження і це дратувало інших людей в укритті. Близько двох тижнів родина кожного дня ходила туди, але згодом прийняли рішення перебувати вдома – ховались між двох стін в коридорі двокімнатної квартири. 

Артилерійський обстріл 

Максим шукав можливості виїхати з Чернігова, але було відомо про випадки розстрілу автівок при спробі самостійної евакуації цивільного населення з міста. Ця небезпека дуже лякала дружину, тому чекали «зеленого коридору». Максим розповідає, що сумнівався у перспективі його організації, каже: «з окупантами і з терористами не можна домовлятися». 

16 березня в першій половині дня було дуже тихо. Це насторожило Максима. Приблизно о 16 годині розпочався перший артилерійський обстріл. Орієнтовно о 20.00 – другий. Палали будинки поряд, особливо верхні поверхи та дахи, вогонь перекидався на сусідні. Максим припускав, що снаряд може влучити в дах їхнього будинку (родина проживає на верхньому поверсі). Було страшно, тому взяли тривожні валізки з собою, зайшли до сусідки, а потім спуститись у під’їзд, адже підвалу чи бомбосховища їх будинок не має. 

Максим каже: «З одного боку стояла сусідка як входити в під’їзд. У нас були металеві двері. З іншого боку я стояв. Навпроти мене на стільці сиділа дружина, а навпроти сусідки сидів хлопчик, мій син. От. Через кожну хвилину був вибух, свист, вибух. Я вуха затуляв, щоб не оглушало. І тут прилетіло за 7 метрів від дверей. І вибухом вибило двері. Було пильно, темно». 

Після крику дружини «нога-нога-нога» Максим увімкнув налобний ліхтарик і побачив, що дружина лежить поранена в ногу, потім перевів погляд на дитину і біля голови узрів пляму крові, що текла. 

Чоловік швидко побіг кликати на допомогу. В дворі був гараж, де переховувалися люди. Максим благав допомогти викликати швидку, надати медичну допомогу і перенести дитину туди. Але власниця цього гаражу не надала дозволу, інші злякались, що жінка їх вижене і теж відмовили. 

Максим побіг в іншу будівлю, там зголосився допомогти літній чоловік, але знову розпочався обстріл і він змушений був рятуватись. Лише з третьої спроби вдалось знайти підмогу, декілька молодих чоловіків погодились допомогти. Поранених сина та дружину перемістили в підвал 5-ти поверхової будівлі поряд. З моменту поранення минуло близько півгодини. Там була медсестра. Вона, перев’язала ногу джгутом. Викликали швидку. Першого забрали сина, наступною дружину. 

Кожного дня Максим провідував родину в лікарні. Через 7 днів дитина померла, внаслідок осколкового поранення в голову. Ворожий снаряд забрав життя 10-річного Дмитрика. Євгенії спочатку надали першу медичну допомогу, а згодом евакуювали до Києва. З евакуацією допомогли колеги з роботи Максима. Завдяки цьому вдалось врятувати ногу жінці. Лікар зробив операцію та видалив 12 см кістки. Вже більше року триває реабілітація.

 

Максим припускає, що обстріл вівся з Михайло-Коцюбинська, яке тоді було окуповане російськими військовими. 

Життя в блокадному Чернігові

Чоловік згадує, що коли дружина перебувала в лікарні, там бракувало медичних матеріалів та препаратів. Лікарня працювла без світла. 

Містом чоловік пересувався на велосипеді, шукав де продається продукти. Декілька разів потрапляв під обстріли. Кожного дня о 6-й ранку займав чергу за хлібом. Найдовше стояв чотири години, щоб купити дві буханки. Води не було. Тепла також не було. 

Вибуховою хвилею в квартирі Максима вибило вікна, деформувалися склопакети та дерев’яні двері. Пошкоджено дах будинку, посічено стіни, вхідні двері до під’їзду вибито. 

Наразі Максим та Євгенія повернулись до Чернігова. Жінка досі проходить реабілітацію. Родина важко переживає втрату сина, життя якого забрала війна.

Цю історію задокументували правозахисники Громадської приймальні УГСПЛ міста Чернігів, яка здійснює свою діяльність на базі ГО “МАРТ” та документатори Освітнього дому прав людини в Чернігові.

Якщо ви стали свідком чи жертвою воєнних злочинів РФ, повідомте про це. Напишіть на пошту: tribunal_for_putin@helsinki.org.ua або просто залиште контакти й правозахисники з вами зв’яжуться. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі та покарати винних. З початку повномасштабного вторгнення, у рамках ініціативи Т4Р, задокументовано понад 36 тисяч воєнних злочинів Росії проти України. Усі дані документатори вносять у загальну базу, яка оновлюється щодня.

У Золотинці, що перебувала під окупацією, росіяни поводилися жорстоко: проводили обшуки, відбирали мобільні телефони, чоловікам наказували знімати одяг, бо шукали татуювання та сліди від носіння зброї, деяких катували, а кількох жителів розстріляли. В одному з будинків окупанти облаштували штаб, мешканців вигнали. 

200 одиниць ворожої техніки на 150 жителів. Початок окупації

Село Золотинка знаходиться на південному сході від міста Чернігів. До повномасштабного вторгнення військ Російської Федерації, в селі було зареєстровано 73  людини. Через те, що село розташовано, здавалося б, у глушині, після 24-го лютого туди почали з’їжджатися сім’ї з Чернігова та навколишніх населених пунктів, здебільшого з дітьми. Тож на момент окупації у Золотинці мешкало до 150 людей, серед яких близько 40 дітей.

Всупереч очікуванням мирних жителів, 3 березня 2022 року до села зайшли окупанти. Вони змогли звести переправу через Десну з боку села Шестовиця (на той момент міст вже було підірвано, тож вони шукали інший шлях). Жителі підозрюють, що російським військовим допоміг хтось з місцевих зрадників, адже заходили вони такими шляхами, що не кожен мешканець Золотинки їх знає.

Російські окупанти, зайшовши до села, одразу розмістили техніку на вулицях біля житлових будинків, деяку заганяли прямо у двори. Цей факт може свідчити про те, що російські військові використовували жителів Золотинки в якості «живого щита». Як згадує одна місцева жителька: «Заїжджали швидко, нічого не роздивлялися, валили сараї, забори, сітки, садові дерева, все тріщить, горить – армагедон».

За час окупації до села заходило два підрозділи збройних сил РФ – спочатку зайшов перший, який складався здебільшого з осіб слов’янської зовнішності. Через кілька днів цей підрозділ відійшов і одразу зайшов інший, зі слів місцевих жителів, складався з бурятів або тувинців. 

Катували та розстрілювали: історії жителів Золотинки

Коли російські війська зайшли до Золотинки, декілька чоловіків пішли у сусіднє село – Друцьке. Згодом вони повертались до своєї родини, щоб дізнатися ситуацію та у полі були помічені окупантами. Ті почали стріляти і важко поранили старшого чоловіка. Стрільбу по мирних жителях пояснили – «а зачем вы бежали?» Один з чоловіків згадує ці події: стріляли зі спини і поранення було важке. Почали просити, щоб дали можливість вивезти до лікарні, але росіяни не давали гарантії, що коли вони будуть їхати, їх не розстріляють інші російські військові.

Двох чоловіків із села Золотинка викрали на добу і катували. Приводом для цього стало те, що в них був мотоцикл, тож на думку росіян, вони їздили і передавали координати. Чоловіків роздягли і тримали зв’язаними у погребі.

Одного вечора окупанти забрали двох чоловіків, запевняли, що допитають і відпустять. Жінці, яка пішла слідом, йти за ними заборонили і погрожували, що будуть стріляти по ногах. Згодом з’ясувалося, що цих чоловіків відвезли до села Ягідне, певний час тримали у підвалі школи, а потім розстріляли. Тіла були знайдені вже після відходу російських військ  на приватному подвір’ї. На тілах виявили сліди катувань. Цей випадок місцеві жителі пов’язують з діяльністю колаборанта, припускають, що чоловіків забрали за його наведенням.

Стратили російські військові ще одного жителя Золотинки. Чоловік мав будинок і пасіку. Коли до села прийшли окупанти, вони вигнали його з домівки, але той продовжував відвідувати і доглядати пасіку. Зі слів місцевих, до росіян ставився демонстративно зневажливо. Його викрали і також вбили у Ягідному. 

Відомо також  про одинокого чоловіка, мешканця  Золотинки, який працював сторожем у селі Ягідне, його тіло знайшли на місці роботи.

Знущалися та принижували

Один з місцевих чоловіків розповів, що до його родини приходили вночі з питанням «кто занимается спортом?» після відповіді окупант вдарив чоловіка кулаком  в голову, а потім і прикладом.

Над іншим чоловіком теж знущалися. Спочатку запитали чи хоче він їсти, потім сказали щоб взяв в БМП провізію, а коли він приніс, то сказали, щоб поставив цей пакет на голову. Стріляли по пакету із автомата. 

Один з окупантів прийшов до родини і погрожував гранатою. Він показував як розбирати і збирати цю гранату шестирічному хлопчику. Розповідав, якщо висмикнути кільце, то не буде ні мами, ні тата, нікого.

Під час окупації села Золотинка окупанти відзначилися багатьма фактами жорстокого поводження з мирним населенням.

Приходив і вимагав, щоб жінка приділяла увагу, запевняв, що після війни забере до себе додому

Місцеві розповідали про бурята який кожен день ходив п’яний по хатах і вимагав випивку. До однієї з жінок він приходив і змушував, щоб та приділяла йому увагу, розповідав, що буцімто в нього наказ вбити всю її родину, але він цього робити не буде, бо він добрий. Також він міг справляти при ній нужду, після чого торкався і запевняв, що після війни забере її до себе додому своєю дружиною. Зі слів місцевих жителів, буряти казали, що в них на батьківщині жінки після 40 років вже старі і без зубів, а в Україні жінки гарно виглядають і у похилому віці.

Мародерство як спосіб життя

За період окупації села Золотинка військові збройних сил РФ систематично вчиняли акти мародерства та нищення майна цивільних жителів. 

Як розповідає місцева жителька: «грабували будинки, на тачках тягнули ковдри, подушки, постіль і все це заносили в погреба, щоб їм було не холодно там. Офіцери жили в хатах, а ці солдати в погребах. Покрали ці буряти і гайки, і пилки, і біноклі забрали, все забирали, що хотіли. Вони у селі попили всі настойки у людей, кутили, жрали».

Інша жителька Золотинки доповнює ці факти: «як тільки заїхали, почали у дворі хапати курей, качок. Батькову машину, яка стояла на вулиці, побили, порізали колеса, забрали із машини інструмент».

Деокупація

Окупаційні війська залишили село Золотинка 30 березня 2022 року. Виходили тими ж шляхами, що і заходили – через понтон на Шестовицю. Зі слів мешканців, всього нарахували близько 200 одиниць ворожої техніки, які проїжджали повз двір. Везли на цих танках: подушки, ковдри, картоплю в мішках. А зверху обов’язково сидів хтось з автоматом  і слідкував навколо.

Окупація невеличкого села Золотинка під Черніговом – лише один із епізодів масштабної агресії Російської Федерації проти України. Проте жоден злочин агресора не має пройти повз увагу, а всі винуватці мають бути покарані.

Читайте також: «Зажену 20 танків і села не буде» – окупація Андріївки на Чернігівщині

---

Статтю створено на основі задокументованих фактів командою Освітнього дому прав людини в Чернігові у співпраці з журналістом Іваном Матвєєвим.

Ми збираємо свідчення очевидців та документуємо їх за підтримки Празького громадського центру з метою передачі до правоохоронних органів та міжнародних інституцій, збереження пам’яті про війну. Якщо Ви стали свідком воєнного злочину або можете надати додаткову інформацію, будь ласка, зв’яжіться з нами через форму: https://cutt.ly/B0jIMjk або у Signal за номером телефону 0932601938.

 

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної ГО «МАРТ» спільно з ГС «Освітній дім прав людини в Чернігові» у рамках глобальної ініціативи «Трибунал для Путіна» про ймовірно скоєні воєнні злочини російськими окупантами у Чернігові та Чернігівській області за рік повномасштабної російсько-української війни. 

За визначений узагальненням період задокументовано та внесено до бази даних 2760 епізодів.

Інформація в цій публікації є орієнтовною, спирається на зібрані нами дані та потребує доповнень і уточнень.

1. Інформація про жертви серед цивільного населення

За досліджуваний період у Чернігівській області нами було зафіксовано загалом 427 епізодів, пов’язаних із людськими втратами чи порушенням прав серед цивільного населення.

Тип втрати чи порушення прав	Постраждалих	Задокументовано епізодів
Загибель людини	418/16	209/13
Поранення людини	255/23	115/12
Зґвалтування	1	1
Порушення прав	553/29	71/5
Зникнення людини	45/23	31
Усього	1272/91	427/30

 

1.1. Інформація про загиблих та поранених серед цивільного населення

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області внаслідок артобстрілів та бойових дій загинуло щонайменше 418 людей (16 дітей) та було поранено щонайменше 255 людей (23 дитини). 

Починаючи з 26 лютого, документаторами було зафіксовано численні воєнні злочини проти цивільного населення та об’єктів цивільної інфраструктури в результаті масованих обстрілів населених пунктів військовими формуваннями рф.

Серед інших цинічних злочинів є епізод розстрілу черги за хлібом біля магазину “Союз” по вул. Доценка в місті Чернігів. В результаті обстрілу, вчиненого із системи залпового реактивного вогню «Град» загинуло 14 цивільних осіб. 

Кричущим фактом порушення прав цивільних осіб є насильницьке позбавленні волі та фактичне утримання з 3 по 31 березня як живого щита 350 потерпілих у с. Ягідне. 

1.2. Інформація про зґвалтування та інші порушення прав людини

За інформацією, яка вже задокументована в нашій базі, за досліджуваний період в Чернігівській області не були зафіксовані факти можливого зґвалтування цивільних осіб. Проте за повідомленнями від правоохоронних органів такі злочини вчинялись на території області. Хочемо зазначити, що фіксація даної категорії злочинів ускладняється з одного боку- обмеженим доступом документаторів до жертв насилля, а з іншої – необхідністю ретельної перевірки такої інформації.

Серед випадків порушення прав людини зафіксовані у тому числі випадки незаконного позбавлення волі цивільних осіб та катування. 

Зафіксовані також факти використання цивільного населення як живого щита в Михайло-Коцюбинській ТГ та інших громадах області. Також задокументовано факти нападів російських військових на легкові автомобілі цивільного населення, які їм траплялися на шляху.

1.3 Інформація про зникнення людей

Також вдалось задокументувати відомості про факти ймовірного примусового зникнення щонайменше 45 цивільних осіб. Як правило, це чоловіки, представники органів місцевого самоврядування, старости населених пунктів територіальних громад області. 

2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень в результаті бойових дій.

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, в Чернігівській області за досліджуваний період внаслідок авіанальотів, артобстрілів та бойових дій було пошкоджено щонайменше 3275 об’єктів цивільної інфраструктури та цивільних будівель серед яких:

 

Вид об’єктів	Об’єктів
Об’єкт підприємницької діяльності та ком.-виробн. призначення	185
Об’єкт невідомий	9
Буд. освітньо-виховн. закладу	90
Буд. держав. установи	23
Буд. житл.-побут. призначення	2524
Об’єкт транспортної інфраструктури	26
Господарчі угіддя, ліси	5
Буд. лікувально-оздор. закладу	29
Об’єкт культурно-розважального закладу	13
Буд. культового призначення	21
Об’єкт інфраструкт. життєзабезпечення	43
Історичні пам’ятки	20
Мости	15
Автомобіль, транспортний засіб	271
Гуманітарний конвой	1
Загалом об’єктів	3275

ФОТО: ОК ПІВНІЧ.
Наслідки влучання авіаракет в промислову будівлю в районі н.п.Семенівка у лютому 2023

Під час блокади міста Чернігова російська авіація завдавала численні авіаудари по цивільній інфраструктурі, в тому числі на заклади освіти, охорони здоров’я і навіть об’єкти спортивної інфраструктури. Майже 80% шкіл міста Чернігова постраждали через численні обстріли, 3 повністю зруйновано та ще 21 школа зазнала пошкоджень різних ступенів, загалом пошкоджено 90 будівель освітньо-виховних закладів на території області. Суттєвих пошкоджень та повного руйнування зазнали будівлі житлово-побутового призначення, зокрема мікрорайону міста Чернігів Боровиця. 

Під час окупації населених пунктів військові ЗС РФ знищували та грабували продовольчі магазини, будинки місцевих мешканців, транспортні засоби, заклади освіти.

3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області мали місце щонайменше такі події:

 

Подія	Епізодів
Арт. обстріл (бомбардування)	2095
РСЗВ «Град»	35
Авіаудар	190
Ракетний удар	17
РСЗВ «Смерч»	8
РСЗВ «Ураган»	11
Касетні засоби ураження	14
Обстріл зі стрілецької зброї	96
Вибуховий пристрій	58
Ушкодження транспортним засобом	26
Катування (тортури), нелюдське поводження	53
Зникнення	30
цивільні	9
У полоні	1
Насильницькі зникнення	4
Незаконне позбавлення волі	49
Використання цивільного населення як щита	25
Привласнення майна цивільних осіб	96
Умисне вбивство цивільної людини	62
Умисне тілесне ушкодження цивільної людини	28
Посягання на людську гідність	6
Захоплення цивільної будівлі	23

 

Серед численних воєнних злочинів можна виокремити злочини, скоєні проти дітей, а саме окупанти розстріляли з крупнокаліберного кулемета й автоматів трьох підлітків із с. Мохнатин. Також зафіксовано загибель дітей унаслідок обстрілів житлових будинків, усього за звітний період загинуло 16 дітей на території області.

4. Інформація про задокументовані факти, які можна попередньо кваліфікувати як міжнародні злочини, ймовірно вчинені російськими окупантами

За зібраною нами інформацією, протягом досліджуваного періоду в Чернігівській області нами були задокументовані наступні факти, які можна попередньо кваліфікувати як міжнародні злочини, ймовірно вчинені російськими окупантами:

 

Попередня кваліфікація події	кількість
РС 8 (2) (b) (ix). Пошкодження чи знищення історичних пам’яток, лікарень, релігійних споруд, закладах освіти, науки, мистецтва.	137
РС 8 (2) (b) (ii). Напад на цивільний об’єкт	209
РС 8 (2) (b) (iv) Знищення або пошкодження майна	2100
РС 8 (2) (a) (iv) Знищення або присвоєння майна у великих розмірах	11
РС 7 (1) (а) чи 8 (2) (а) (i) Умисне вбивство цивільної людини зі стрілецької зброї, чи іншим способом – смерть внаслідок обстрілу не підпадає під цей пункт	67
РС 8 (2) (а) (ііі) Умисне тілесне ушкодження цивільної людини – увага, поранення внаслідок обстрілу не підпадає під цей пункт!	36
РС 7 (1) (i) Насильницьке зникнення людини	31
РС 7 (f) чи 8 (2) (а) (іі). Катування та нелюдське поводження із цивільними чи військовими.	56
РС 8 (2) (a) (viii) Взяття заручників	3
РС 8 (2) (b) (iii) Напад на склад гуманітарної допомоги, гуманітарний конвой, гуманітарну місію чи коридор	5
РС 8 (2) (b) (iv) Загибель людини внаслідок обстрілу	122
РС 8 (2) (b) (iv) Поранення внаслідок обстрілу	64
РС 8 (2) (b) (xvi) Розграбування захопленого населеного пункту	96
РС 8 (2) (b) (xx) Застосування зброї, яка призводить до надмірних пошкоджень або невибіркових страждань людей, чи веде до невибіркових руйнувань, чи заборонена міжнародними угодами – системи “Смерч” “Сонцепьок”, “Буратіно”, касетні та фосфорні бомби.	11
РС 8 (2) (b) (xxiii) Використання об’єкта чи людей як живого щита	26
РС 8 (2) (b) (xxv) Перешкоджання гуманітарним місіям у доставці води та їжі, знищення припасів їжі та питної води	5
РС 7 (1) (е). Незаконне затримання та позбавлення свободи цивільної особи чи військовослужбовця	40
РС 7 (1) (с). Використання непристосованого місця для тримання під вартою.	13
РС 8 (2) (b) (xxi). Посягання на людську гідність цивільної особи чи військовослужбовця.	6
РС 8 (2) (b) (xx). Мінування територій протипіхотними мінами, протитанковими мінами, мінами-пастками населених пунктів чи окремих цивільних об’єктів, застосування систем дистанційного мінування.	40

 

Ці дані потребують уточнення. Назва категорії в стовпчику “Попередня кваліфікація події” в жодному разі не є точним описом певного міжнародного злочину за Римським статутом Міжнародного кримінального суду, а надається виключно з інформаційною метою. Остаточну кваліфікацію події уповноважений надавати виключно суд.

5. Висновки

Аналіз зібраної інформації дає підстави стверджувати, що мали місце загибель та поранення цивільних осіб, руйнування й пошкодження цивільних об’єктів – житлових будівель та об’єктів інфраструктури за рахунок навмисних обстрілів та невибіркових обстрілів. Найбільші пошкодження зафіксовані на територіях Чернігівської, Киселівської, Киїнської, Шестовицької та Ніжинської територіальних громад.

ФОТО: ОК ПІВНІЧ
Внаслідок обстрілу в район н.п. Михальчина Слобода знищено цивільний автомобіль.

Також проаналізована інформація дає підстави стверджувати, що мали місце факти насильницьких зникнень, захоплень цивільних у полон, катування, мародерства, вбивств та інші.

Ми вважаємо, що такі діяння можна попередньо кваліфікувати як злочини проти людяності за статтею 7 параграф (1) пункти (а), (е), (f), (i) та як воєнні злочини за статтею 8 параграф (2) пункт (a) підпункти (i), (іі), (iv), пункт (b) підпункти (ii), (iv), (v), (ix), (xxiii), (xvі).

Збір інформації триває. Якщо ви можете надати додаткову інформацію, будь ласка, напишіть на адресу: tribunal_for_putin@helsinki.org.ua 

---

Статтю спочатку було розміщено на ресурсах Української Гельсінської спілки з прав людини.

Застрелений, закатований, розстріляний, кульове, загинула від удару прикладом по голові, згорів, підірвався на міні, загинув від осколка…

Такі причини смерті читаєш в документах, а потім серед них зустрічаєш цифру — 2008 року народження.

Місцеві жителі розповідають, що в перший же день окупації росіяни вбили сина з батьком, які просто йшли повз них з велосипедом.

Двох молодих хлопців переїхали танком. Розстріляли священника, якій їхав зі служби на своєму автомобілі. Закатували чоловіка до смерті. Жінку біля її ж двору вдарили прикладом по голові і та померла. Багатьох місцевих мешканців брали в полон.

Знищили музей, у якому зберігалося понад 400 експонатів. Найціннішою частиною колекції була збірка творів всесвітньо відомої української художниці Марії Примаченко.

На щастя, частину її картин вдалося врятувати. Але доля інших творів українських відомих майстрів, на жаль, не така щаслива. Внаслідок обстрілів будівля музею повністю згоріла.

Серед місцевого населення були і свої герої. Наприклад, Євген Шабуня з с. Олізарівка, який розміновував міни окупантів. А робити це він вчився сам — по відео. Зараз Євген проходить реабілітацію після підриву на міні та планує надалі йти працювати в МНС.

Протягом всього часу окупації в Іванкові працювала лікарня. Лікарі, на чолі з керівницею медзакладу Ларисою Цуп, не покинули громаду і приходили на поміч пораненим та хворим. Більшість з них жили в лікарні, деякі навіть з родинами. Інколи їм доводилось чути у свій бік погрози від окупантів, які часто навідувалася до лікарні і вимагали психотропні ліки або перейти на бік росіян. Води в закладі теж не було, тому лікарям і медпрацівникам приходились її носити з криниць місцевих мешканців щодня.
За час окупації в Іванківській громаді народилося 18 немовлят. Пологи доводилось приймати в надскладних умовах. Російські солдати не пускали породіль з інших сіл громади. Тому доводилось перевозити вагітних на човні, ризикуючи життями.

Кожна така історія про людей — простих українців — героїв, що живуть серед нас.

---

Польова місія до Іванківської громади 22-23 лютого 2023 здійснена організацією членом Коаліції “Україна. П’ята ранку” — Освітній дім прав людини в Чернігові в рамках проекту “Від фіксації до правосуддя: забезпечення належного документування воєнних злочинів”, що реалізується Регіональним центром прав людини за фінансової підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Зміст публікації не обов’язково збігається з позицією фонду.

Andriivka village is located 25 km to the south of Chernihiv, and the distance to the state border with the Republic of Belarus – is about 30 km. There were 663 inhabitants before the start of the hostilities. But, in February-March 2022, lots of people arrived from other parts of the region who were trying to save themselves from war, and at the time under discussion, there were about 1000 people. 

Before the occupation of the village, 24-25th February there was a chance to get to Chernihiv and transport goods even. However, on 27-28th February, Russian troops entered the hromada of Mykhailo-Kotsiubynske. After that, the way to Cherhiv was completely cut. The mobile connection was disappearing frequently. Problems with the food began. There was no supply of medicine. One of the locals says that he gave away flour and oil for the citizens and they had to grind and crush it themselves. 

Next to 6 am., on 24th February citizens of Andriivka heard explosions from the side of Honcharivske village, later during the day – from the side of Chernihiv. They were preparing for the possible occupation of the village as well: dwellers organized the patrol and followed the arriving cars, they were planning to stand against the Russian forces so they made Molotov cocktails, packed food into boxes, and hid it in the basement. 

The dwellers were hoping that Russians won’t enter the village due to its geographical location and absence of strategic objects. But on 20th March, Russian machinery entered. They entered the village from the side of Mykhailo-Kotsiubynske, villages of Slabin, Levkovychi, and Shestovytsia. There was a constant hum of machinery. After that, people started to leave en masse. There was no asphalt road, so we drove through the fields.

Immediately, 6 checkpoints were created by Russians on 20th March 2022. You could leave the village only through one checkpoint. Russians took the phones too. Entered houses. Displaced and hold people illegally, for instance, the head of the village. 

Invading the village, occupants settled next to the schools at the location of the not functioning rehabilitation center “Vital”. They located the headquarters there. The Russian military also settled in the houses of locals. They took the houses they liked even if they were inhabitants. According to preliminary calculations, there were about fifty Russian troops in the village, who lived about 6 people in the house. 

Two of the Russian military who were moving on the motorcycle called themselves Russian police and were there to follow that ‘Russian military did not cause any harm”. However, it didn’t prevent the occupants from looting and committing other crimes. According to the testimony of locals, the possession was moved by Kamaz trucks from the village; they took linen, cutlery, electrical machinery, generators, kettles, washing machines, fridges, etc. Russian forces also robbed the rehabilitation center “Vital” where they placed their headquarters as well as a former machine-tractor station. They took food in the houses of dwellers, they took everything they wanted. They stole a lot of private possessions of people. 

The head of Andriivka village was stopped at the checkpoint by Russian forces when he was returning from another location. The villagers informed the head about the occupation of the village and that he was searched for. But he decided to arrive anyway. His phone was taken, he was blindfolded and put inside the Russian car “Tiger”. There have been two tied men already who drove for the bread in the morning. They were brought closer to the center of the village, they dropped them off and took them to different cars for interrogation for 2 hours. They were asking almost the same questions during each interrogation. Russians threatened to shoot and asked if the men saw the “nazis” there. At night, tied men were placed on the premises without heating – it was cold and men didn’t sleep. Their eyes and hands were tied all the time. The next day, 21st March, men were freed and introduced to the new commandant of the village “Armen” who released the men after. 

Commandant “Armen” threatened the locals. He said that if any of his soldiers would be wounded or killed, or something would be hit there, he would “drive 20 tanks into the village and it would stop to exist”. He also demanded that people did not turn on the light when it got dark otherwise they would shoot. 

One day, shots from an assault rifle were heard in the village. Later, it turned out that the local “homeless guy” went for a walk somewhere in the evening. Russian military who caught him wanted to kill him but, luckily, they just took the homeless to dig the trenches for them. 

Russians were also looking for the individuals who took part in the Anti-terrorist operation in the east of Ukraine. In one family’s house, the pins of the “Pravyi sector (Right sector)” were found, and they started the full search there. Russian military threatened to shoot the man and clicked their shutters when they saw written codes for placing the order at the site (for the household items) as well as the lithium-ion battery that was in the camouflage bag with headphones next to it. This family managed to leave the village. After the family left, the Russian soldiers were coming to their household every two days.

Interestingly enough, the Ukrainian flag was hanging all the time during the occupation next to the hromada district. The commandant “Armen” told the villagers to continue their work as it…

30.03.2022 about 14:00 Russian forces left the village. There was shelling that day due to which the village was damaged, two houses were burnt down and two electricity lines were hit which caused the fire of dry grass and two barns. These fires were extinguished after the Russians left. 

Local citizens were also witnessing the shelling of Chernihiv. Between the village Andriivka and Mykhailo-Kotsiubynske, there was Russian military equipment in the quarry and in the forest (up to 12 vehicles, including self-propelled artillery systems and Grads) that were shooting at Chernihiv. People saw how Grads were flying to Chernihiv and heard explosions. 

The Ukrainian military entered the village on 3 April 2022 and completely freed Andriivka.

---

Educational Human Rights House – Chernihiv documents war crimes in Chernihiv regin with support Prague Civil Society Centre.

Село Андріївка Чернігівської області розташоване за 25 км на південь від Чернігова, відстань до державного кордону з Республікою Білорусь – приблизно 30 км. В ньому до початку воєнних дій проживало 663 жителі. Однак, у лютому-березні 2022 року до села приїздили люди з інших районів, які рятувались від війни, і всього в той час у селі перебувало приблизно 1000 осіб.

До початку окупації села Андріївка, 24-25 лютого 2022 р. ще була можливість їздити до Чернігова та возити вантажі. Однак, вже  27-28 лютого російські військові зайшли до Михайло-Коцюбинської громади. Після цього, шлях до Чернігова був відрізаний зовсім. Мобільний зв’язок часто зникав. В Андріївці почалися проблеми з харчами. Ніякого підвозу продуктів чи ліків не було. Мешканець села розповідає, що роздавав людям борошно та олію, яку самі місцеві мололи та чавили.

Біля 6-ї години ранку, 24 лютого жителі села Андріївка чули вибухи зі сторони смт Гончарівське, потім і зі сторони міста Чернігова. Вони готувались до можливої окупації й свого села: організували патрулювання, слідкували за автівками, що приїздили, відстежували хто й куди їхав, планували протистояти російським військам, тому готували коктейлі Молотова, розфасували продукти по коробках і сховали у підвалі.

Сподівались, що в їх село Андріївку ворожі війська заходити не будуть через географічне положення та відсутність стратегічних об’єктів. Однак, вже 20 березня до села заїхала ворожа техніка. Російські військові зайшли зі сторони смт Михайло – Коцюбинське, сіл Левковичі, Слабин, Шестовиця. Постійно стояв гул техніки. Після цього люди масово почали виїжджати. Асфальтованої дороги не було, тому їхали полями.

Відразу, 20 березня 2022 року, російські військові встановили в селі 6 блокпостів. Виїхати з села можна було лише через 1 блокпост. Росіяни забирали у людей мобільні телефони. Ходили по хатах. Незаконно переміщували та утримували місцевих жителів, зокрема, старосту села.

Захопивши село, окупанти поселились поруч зі школою, в приміщенні непрацюючого реабілітаційного медичного центру “Вітал”. Розмістили тут свій штаб. Російські військові селились також у будинках місцевих. Займали хати, які їм подобались, навіть якщо там були люди. За попередніми підрахунками, загалом в селі російських військових було близько півсотні, в хатах вони жили приблизно по 6 осіб.

Двоє російських військових, які пересувались на мотоциклі, назвались представниками поліції росії, які тут, як пояснювали, «щоб слідкувати аби російська армія не чинила безладу». Проте, це не завадило окупантам займатись мародерством та вчиняти інші злочини. За свідченням місцевих жителів, майно із села вивозили КамАЗами, зокрема, постільну білизну, столові прибори, електроінструменти, генератори, чайники, пральні машини, холодильники тощо. Російські війська пограбували реабілітаційний центр «Вітал», де розташовувався їх штаб, а також колишню машино-тракторну станцію. По хатах місцевих брали продукти, і все, що заманеться. Вивезли багато особистих речей мешканців.

 

Старосту села Андріївка російські військові зупинили на блокпості, коли той повертався з іншого населеного пункту. Про окупацію села та про те, що його вже розшукують, сповістили односельці. Проте чоловік наважився приїхати. У нього забрали телефон, зав’язали очі і посадили до військової машини «Тигр». У цій же машині були зв’язані ще двоє інших чоловіків, що їздили по хліб вранці. Всіх їх перевезли ближче до центру села, потім висадили і протягом 2 годин підводили до різних машин на допит. Під час кожного допиту задавали майже однакові питання. Погрожували розстрілом та запитували чи бачили вони тут «нациків». На ніч всіх їх завели до приміщення, що не опалювалось – було холодно, вночі чоловіки не спали. Очі і руки їм не розв’язували. Наступного дня 21 березня їх вивели, згодом представили нового коменданта села «Армена» та відпустили.

Комендант «Армен» залякував місцевих жителів. Казав, що якщо хтось з його солдатів загине чи буде поранений, або щось «прилетить» у село, то «зажену 20 танків і села не буде». Також, він вимагав, щоб люди не вмикали світло у темну пору доби, інакше будуть стріляти.

Одного разу в селі було чути постріли з автомата. Виявилось, що то місцевий безпритульний ввечері кудись йшов. Російські військові, на яких він натрапив, хотіли його застрелити, але забрали копати їм окопи.

Росіяни шукали осіб, які брали участь в Антитерористичній операції на сході України. В будинку однієї сім’ї виявили значки “Правого сектору”, після чого почали проводити обшук. Побачивши занотовані коди, які чоловік зробив для замовлення по каталогу речей побутового вжитку, а також літій-іонний акумулятор, що стояв в камуфляжній сумці, та навушники біля нього, російські військові сказали «ви шифровки передаєте», і погрожували розстрілом та клацали затворами. Сімейній парі вдалось виїхати. Після їх виїзду до господарства приходили російські військові кожного дня по 2 рази на день.

Характерно, що біля старостинського округу протягом всього часу окупації продовжував висіти прапор України. Комендант «Армен» сказав, щоб працювали як і раніше…

30.03.2022 р. близько 14.00 год російські військові виїхали. У цей день були обстріли, від яких постраждало село, згоріли навіть 2 хати, крім того, було перебито лінії електропередач, від чого загорілася суха трава та сараї. Ці пожежі тушили вже після відходу російських військових.

Місцеві жителі також були свідками обстрілу росіянами Чернігова. Між селом Андріївка та смт Михайло-Коцюбинське, в кар’єрі та в лісі стояла техніка російських військових (до 12 машин, серед них САУ та «Гради»), яка вела вогонь по місту Чернігів. Люди бачили як в бік Чернігова летіли «Гради» та чули вибухи.

Українські військові зайшли в село 3 квітня 2022 року та остаточно звільнили Андріївку.

---

Освітній дім прав людини в Чернігові здійснює документування воєнних злочинів на Чернігівщині за підтримки Празького громадського центру.

Читайте також: Спільні зусилля громадських активістів та правоохоронців — головне у розслідуванні воєнних злочинів

Друга частина Форуму в Освітньому домі пройшла під назвою «Під прицілом — школи». На неї запросили директорів шкіл Чернігова та області, які постраждали від ударів російських військ.

Сергій Буров – виконавчий директор Освітнього Дому прав людини в Чернігові окреслив головне завдання – розробити методологію документування нападів російських загарбників на українські школи. У Чернігівській області від ударів російських військ постраждало 70 шкіл, з них 4 було зруйновано повністю. Освітній дім з прав людини в Чернігові під час документування цих злочинів користується офіційними джерелами, відкритими джерелами та отриманою безпосередньо під час виїздів інформацією.

Під час роботи визначають такі головні  цілі:   загальна характеристика об’єкту – наскільки він захищений міжнародним правом, характеристика нападу – чи завдавався удар умисно або вибірково? З якого напрямку нанесено удар та з якої зброї його було здійснено? Що пошкоджено в об’єкті та чи відбувається наразі офіційне розслідування?

Тимур Короткий – спеціаліст з міжнародного права чітко роз’яснив присутнім на Форумі норми Міжнародного гуманітарного права в цьому питанні.

“Школи не є воєнними об’єктами, тож нападати на них заборонено! Якщо школи частково використовуються для воєнних потреб, все одно подібні напади, які були задокументовані, з точки зору міжнародного гуманітарного права не є пропорційними. Заборонено також використання шкіл та цивільних осіб, які в них знаходяться в якості «живого щита». Також дуже розповсюджено з боку російської федерації використання заборонених засобів та методів ведення війни.”

Марія Раєвська – аналітикиня напрямку документування воєнних злочинів ознайомила учасників заходу з особливостями документування. Насамперед фіксуються боєприпаси, які використовувалися, визначається, чи проживали російські військові у будівлі школи, чи утримувалися цивільні особи (на прикладі селища Ягідне Чернігівської області).

Розглянули конкретні випадки навчальних закладів, які постраждали:

Іванівський ліцей – там переховувалися місцеві жителі і ті, хто намагався евакуюватися з Чернігова. Цей заклад зокрема зазнав тарану від ворожого БТР.

Чернігівська ЗОШ №20 – на територію школи відбулося п’ять прильотів, два снаряди впали у спортзал, інші на подвір’я. За допомогою експертної оцінки визначили, що об’єктом нападу була саме школа.

Ніжинська гімназія №17 – знаходилася на відстані три-чотири кілометри від лінії оборони. На територію освітнього закладу та в безпосередній близькості до неї падали касетні боєприпаси та авіаційні бомби на парашуті.

Великодорізька гімназія – тут проживали російські військові. Заклад розграбований росіянами, шкільне майно знищено чи пошкоджено.

Чернігівські школи №18 та 21 повністю зруйновані під час авіанальоту. В результаті є загиблі та поранені цивільні особи.

Тимур Короткий прокоментував, що всі ці випадки є воєнними злочинами з точки зору міжнародного права. Навіть у випадку шкіл № 18 та 21, в яких могли розміщатися представники ТРО, використання авіабомб в даному випадку не є пропорційним.

Сергій Мовчан — представник ініціативи «Трибунал для Путіна» все пояснив простими словами: «Так стріляти і по такому стріляти не можна!»

Після обговорення цієї теми, в Дім на зв’язок вийшов Дмитро Балик — представник IT-компанії з м. Тернопіль. Він презентував інтерактивну карту руйнувань закладів освіти по Чернігівській області. На карті представлені зони окупації в режимі timeline, масштаби руйнувань, інформація про школи, фото та різноманітні деталі.

Ярослав Кириєнко: “Мапа – це лише інструментарій. Насправді був проєкт «Під прицілом – школи», це напади російських військових, коли вони в публічному просторі розповідають, що вони не воюють з цивільним населенням, вони не воюють з інфраструктурою, вони воюють з військовим режимом, з бандерівцями, з ким завгодно. То ми показуємо, що вони воюють, наприклад, зі школами. Ми показуємо те, що школи постраждали дуже сильно на Чернігівщині і не тільки. В подальшому ми плануємо  масштабувати наш проект на інші області і можливо на інші об’єкти, такі як дошкільні навчальні заклади, можливо це будуть вищі навчальні заклади, об’єкти критичної інфраструктури”.

Відтак практичним завданням другої частини цього дня на Освітньому форумі прав людини: наближаючи перемогу була робота з запропонованою інтерактивною мапою руйнувань, завданих окупантами на Чернігівщині —присутні розділилися на групи і почали думати над питаннями: “Які б ще моменти порушень міжнародного права російськими військовослужбовцями варто було б ще висвітлити? Що варто додати до мапи руйнувань?”.

Наразі карта знаходиться у стадії розробці, доступ до неї закритий. Володимир Лисик – представник Львівського університету зазначив, що ресурс має бути відкритим. Жодних безпекових питань це не порушує, адже координати будь якого навчального закладу є на картах Google. А от результатом відкритості ресурсу може бути привернення уваги громадськості, зокрема міжнародної до проблем руйнування цивільних об’єктів військовими російської федерації. Більшість учасників форуму підтримало цю ідею. Також лунали думки про те, що на карту варто нанести більш детальну інформацію, зокрема про досягнення постраждалих шкіл до моменту пошкодження або руйнації, актуальні контакти адміністрацій закладів. Було запропоновано також збільшити кількість об’єктів, які відображаються на мапі. Це можуть бути і дошкільні заклади, і заклади охорони здоров’я, тощо.

Сергій Мовчан: “Окрім того, що було презентовано проект такий собі «пілот» аналітичного продукту, було презентовано карту руйнувань цивільних об’єктів, на яких уже на сьогоднішній день нанесено 71 заклад, це школи. І в подальшому планується розширювати його за рахунок уже інших об’єктів, які знаходяться на сьогоднішній день на Чернігівщині. Ну і як сказали організатори, є ідея його масштабувати і на інші регіони України в залежності від наповнення інформацією“.

Тамара Плотнікова – директорка Новгород-Сіверської  ЗОШ №2: “Перш за все,  я дуже вдячна організаторам за можливість участі в цьому заході, тому що Новгород-Сіверщина навчається дистанційно, спілкування з дітьми онлайн, спілкування з вчителями онлайн, всі курси підвищення кваліфікації онлайн, такого живого спілкування нам насправді дуже не вистачає. І взагалі, я вважаю, я побачила, що не одні ми в своїй проблемі, що це проблема досить глобальна, як для нашої області і про цю проблему треба говорити. Це саме руйнація шкіл і злочини військовослужбовців російської федерації. Я думаю, треба співпрацювати для того, щоб можливо десь глибше проаналізувати це все. Більш детальніше викласти цю інформацію, на тій самій мапі, яку нам сьогодні презентували”.

Наталія Малець, директорка Чернігівської ЗОШ №20:

“Насправді це дуже важлива місія Освітнього дому  прав людини в Чернігові — фіксування воєнних злочинів російської федерації. І те, що ми зібралися і обговорили це для себе, це мотивує тим, що насправді треба працювати і працювати і не покладати рук, тому що війна не закінчилась, війна триває, на жаль. Ми надалі будемо вивчати все що відбувається і на сьогодні  маємо багато важливих меседжів, які ми запам’ятовуємо собі і закладемо в закладочки. Ну і звичайно, разом до перемоги – це якнайшвидше і наше основне бажання всіх нас!“.

Останній день Освітнього форуму прав людини: наближаючи перемогу в  Домі  також завершився перформансом «Мистецтво проти війни» від академічного хору ім. Бортнянського. Після чого, ті хто залишилися в Домі мали змогу поспілкуватися у неформальній обстановці.

Іван Матвеєв, журналіст

Читайте також:Спільні зусилля громадських активістів та правоохоронців — головне у розслідуванні воєнних злочинів

---

Освітній дім прав людини в Чернігові здійснює документування воєнних злочинів та фіксує напади на школи Чернігівщини в рамках проекту «Під прицілом – школи» та за фінансової підтримки Гельсінського фонду з прав людини (Варшава, Польща), з метою підготовки інформації щодо атак на школи в Чернігівській області для міжнародних та національних органів, що розслідують воєнні злочини росії проти України, а також зберігають пам’ять про війну.