Читання псалтиря, обшуки та пограбування: 33 дні російської окупації селища на Чернігівщині, де окупанти не вміли заварювати чай, але вміли вбивати цивільних.

Михайло-Коцюбинське – селище в Чернігівському районі Чернігівської області. До повномасштабного вторгнення тут жило майже 3000 осіб. Тоді ж багато місцевих жителів виїхало до Києва, Чернігова та інших міст України у пошуках бодай трохи безпечнішого місця.

З 28 лютого по 2 квітня 2022 року селище було під окупацією. За цей час російські обстріли майже повністю зруйнували 8 приватних будинків, а ще 130 пошкодили. Окрім того, тут загинули двоє цивільних, дві людини зникли безвісти, а ще четверо отримали поранення.

«Це було дуже м’яке вторгнення»

На початку окупації тут коївся хаос. Окупанти заїжджали танками у двори до людей, грабували крамниці, ганяли на величезній швидкості на «бетеерах» вздовж вулиць і погрожували всім, хто потрапляв тоді їм на очі. Опір чинити було нерозважливо, бо ж ніхто насправді не знав що коїться у їхніх головах.

Місцеві жителі щиро дивувалися недолугості росіян, коли ті кожного разу примудрялися знову щось витворити. Сама жінка на час окупації селища залишалася на місці, мовляв, «Ну а чого я маю боятися? Я тут з 1994 року живу».

Сьогодні Раїса Василенко ділиться своїми спогадами про той непростий місяць.

— Проходьте, ось, це мій кабінет. Тут я працюю, у мене тут все під рукою. — Пані Раїса веде у маленьке приміщення на першому поверсі у будинку культури. При вході вказує на дверний замок. Біля нього на дверній рамі видно грубі сліди вирваного дерева. — Оце вони так виривали двері, щоб зайти у мій кабінет. Ломом, напевно, виламували.

Щойно поставивши гріти воду у чайнику, жінка береться проводити мініекскурсію своїм кабінетом. На стіні біля вікна — великий портрет Тараса Шевченка. До того, як тут оселилися росіяни, на ньому був великий вишитий вручну рушник. Окупанти вкрали його, як тікали звідси, а крім цього вони ретельно обшукали кожну шафку у коричневій стінці, яка стоїть майже біля входу. Пані Раїса іронічно посміхається: багато чого вони вкрали, що було десь заховано. Речей, які стояли на видному місці, майже не чіпали.

Розливаючи окріп у горнятка, пані Раїса ділиться спогадами про ранок повномасштабного вторгнення. Каже, що дуже добре пам’ятає ту пору:

— Я чутко сплю, і вночі чоловік мені каже: «Вставай, бо, мабуть, війна почалася. З боку Білорусі і Славутича стріляють». Коли я піднялася, було чути вибухи, але в мене страху не було. Мабуть, тому, що з дитинства я звикла до шуму аеродрому поруч, до літаків і моторів.

Наступного дня, жінці подзвонили із селищної ради. Сказали, що потрібно підготувати бомбосховище.

— Ми носили туди воду, лавки, щоб люди могли там бути. Тоді вже було ясно, що треба готуватися до всього.

На якусь мить жінка затихає і мовчки сидить, наче щось пригадує. Зрештою починає розповідати, що 27 лютого у село з боку Гомеля зайшли якісь військові «у чорній формі, без жодних розпізнавальних знаків». Говорили вони російською із білоруським акцентом. Ходили вулицями, щоб перевірити чи «все чисто», чи немає часом десь «диверсантів». У самому селищі вони пробули тільки одну ніч, заночувавши на другому поверсі у класі хореографії будинку культури.

— Ніхто не бачив як і куди вони потім поділися, у який бік пішли, — каже пані Раїса. — Наступного дня я повернулася до Будинку культури, піднялася на другий поверх і знайшла місце, де вони ночували. Вони нічого із собою не взяли і нічого не зламали. Але я знайшла ключі з брелком, які вони забули. На ньому був напис — «СОБР»*.

«А від кого нас визволяти?»

А 28 лютого у селище зайшли вже російські війська.

— Вони прийшли з боку Білорусі. Спочатку десь наче за Ріпками було чути вибухи. Ми вже зрозуміли, що це росіяни, бо нашим ніде тут взятися. А потім десь із того напрямку рухалася колона військової техніки. Пам’ятаю, що вже тоді не було зв’язку: вони глушили. Але мій чоловік мав якесь маленьке радіо і старі синові навушники. Так нам вдавалося хоч трохи ловити інформацію зі столиці.

Російські військові розгулювали вулицями, заходили у хати місцевих, іноді забирали когось із чоловіків і вивозили у невідомому напрямку. До Раїси ніхто не заходив, а от її сусідам пощастило менше. Жінка пригадує, як вирішила зайти до сусідки якраз після такого чергового «обходу».

— Ну як ти тут? — цікавиться у подруги.

— Скільки у тебе було? — відповіла питанням сусідка.

— Кого було?

— Ну як кого? Он вони ходять вулицями, телефони перевіряють, Сергія з нашої вулиці кудись забрали.

— Та нікого в мене не було!

— Та що ти, не віриш мені?

Ми тоді разом з нею вийшли на вулицю, трішки відкрили хвіртку і побачили, як десь семеро російських військових йшли до центру села. А в той час, коли вони ходили оце по сусідах, я сиділа у будинку і читала псалтир. Тоді вони тільки до нас не зайшли.

Коли росіяни зайшли у селище, вони подумали, що це вже і є Чернігів, адже тут були світло, вода, газ. Називали селище «Михайликом». Серед багатьох історій про недолугість та недалекоглядність росіян, пані Раїса особливо яскраво згадує одну.

— З нашої сторони вулиці дідок один старий жив. Якось до нього у будинок зайшли. Попросили чаю. Ну він дав їм звичайний пакетований. А вони ці пакети розривали, висипали у чашки і аж тоді заливали водою. Кажуть, що «у нас так всє дєлают». Певно, вони і в очі такого чаю ніколи не бачили.

«Я вірила, що окупація буде недовгою»

— Основний удар на себе приймав Чернігів, а тут у нас вони тільки жили. Пам’ятаю, одного разу [росіяни — ред.] понапивалися і почали багато чого розказувати. Незадовго до цього у нашому селищі ракетним ударом вони знищили школу. Так от на п’яну голову розказали, що «случайно» влучили у будівлю. Тоді загинула одна жінка.

Сумно задивляючись у своє майже порожнє горнятко з чаєм, пані Раїса роздумує над тим, що трапилося за час окупації із їхнім селищем.

— У багатьох хатах вони тут жили, через це у нас багато обстрілів не було. Не могли ж вони самі на себе наводити. Часто на ніч вони ходили на інший бік селища, туди, до Шестовицького лісу. Там вони собі окопів наробили і сиділи, а на ранок знову поверталися сюди. Ми називаємо ту частину селища «болотом». Там взагалі замінована територія. Шість місяців тому тільки сапери знайшли на тому місці рештки хлопця, який зник безвісти. Кажуть, що батьки його впізнали по курточці, яку ж і знайшли на тому місці.

2 квітня у селище зайшли Збройні Сили України. За кілька днів до цього обстріли стали інтенсивнішими, а російські військові почали поспіхом збирати свої речі та відступати. Пані Раїса згадує ті дні з ледь помітним піднесенням: нарешті це скінчилося.

— Ми вже знали, що українські війська підступають до Чернігова і скоро звільнять наше селище. Я вірила, що окупація буде недовгою. А росіяни тим часом збирали свої речі, які прали і прямо перед будинком культури розвішували, і кудись тікали. Із собою вони прихопили ще нашу апаратуру – одну з двох великих колонок, які нам потрібні для концертів. Хороша апаратура була, новенька зовсім. Після себе вони позалишали тільки купи сміття, сухпайки і повністю розграбований магазин.

Перевірку селища ЗСУ почали із будинку культури. Обійшли усі приміщення, тримаючи напоготові автомати, але застали тільки захаращену актову залу. На той момент минуло вже три дні, як росіяни покинули Михайло-Коцюбинське. Залишилося тільки поприбирати після них безлад і жити якось далі.

Пані Раїса важко видихає. У такому неприємному згустку невизначеності, люті та невідомості, сили додавала лише віра у перемогу України. І псалтир, який був завжди під рукою у жінки за будь-яких обставин.

Сьогодні видалася напрочуд гарна погода. Уночі випало трохи снігу, вдарив морозець, а тепер було сонячно і свіжо. Недалеко від будинку культури, на невеличкій площі, місцеві повиносили на торг всякого добра. Видно, що сьогодні тут базарний день. Чоловіки і жінки спокійно собі ходили вулицями, віталися одне з одним, часом зупинялися, щоб перемовитися кількома словами. Важко собі уявити що коїлося на цих вуличках два з половиною роки тому.

— Окупацію я не згадую. Не хочу її згадувати. Ми живемо тепер своїм життям.Зараз у нас теж дуже багато такого, за що і молитись, і переживати треба. Хтось волонтерить, хтось допомагає, хтось переживає за своїх дітей. Он у мене сестра двоюрідна живе в Краснодарському районі, каже, що вона росіянка. А я говорю їй: «Слухай! Пуповина твоя де закопана? Правильно, тут, в Україні, у рідному селі! У селі, де поховані твої батьки! Хочеш ти цього чи не хочеш, але воно буде тебе хвилювати до кінця твоїх днів. То яка ж ти тоді росіянка?» От так от! Українська пуповина все одно буде в людині перемагати! Бо це ж своє, рідне.

* «СОБР» — це один з федеральних і регіональних спеціальних підрозділів Федеральної служби військ національної гвардії Російської Федерації (Росгвардії). Цю структуру було створено для того, щоб чинити боротьбу з організованою злочинністю та тероризмом. З початку повномасштабного вторгнення вони також були залучені у наступальних діях рф на території України — [ред.]

Над текстом працював Юрій Штокалюк, авторство фото — Ірина Губар та Катерина Лаврінець. Матеріал створено у межах поглибленої школи «Правда через історії», що реалізується за підтримки National Endowment for Democracy (NED).

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної громадською організацією «МАРТ» спільно з громадською спілкою «Освітній дім прав людини в Чернігові», у рамках глобальної ініціативи «Трибунал для путіна» про ймовірно скоєні міжнародні злочини за 760 днів повномасштабної російсько-української війни на території Чернігівської області.

Було задокументовано 4235 епізодів за весь період і 29 епізодів, зафіксованих у березні 2024 року.

Інформація в цій публікації є приблизною, спирається на зібрані нами дані та потребує уточнення.

1. Інформація про жертви серед цивільного населення

За досліджуваний період у Чернігівській області нами було зафіксовано загалом 725 епізодів, пов’язаних із людськими втратами чи порушенням прав серед цивільного населення.

1.1. Інформація про загиблих та поранених серед цивільного населення

За даними, які задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області внаслідок ракетних, мінометних та артилерійських обстрілів, а також на вибухових пристроях різного характеру загинула щонайменше 571 людина, було поранено щонайменше 619 чоловік.

Ось деякі з цих випадків за останній місяць: 

7 березня внаслідок ворожого удару (О 15.50-16.10 зафіксовано 15 вибухів з міномету 120 мм біля н. п. Карповичі Новгород-Сіверського району) загинув чоловік 1972 року народження. Його тіло біля воронки від вибуху знайшли сусіди.

9 березня під час обстрілу села місцевий житель заховався в погребі. Однак російська міна поцілила прямо туди – внаслідок вибуху стеля погребу обвалилася на чоловіка. Потерпілий зазнав травм ніг і не міг самостійно пересуватися.

4 березня о 08:55 унаслідок ракетного обстрілу біля н. п. Козилівка Корюківського району. Було пошкоджено будівлі ферми та травмовано місцевого мешканця (поранення руки).

Близько 13:40 22 березня в районі села Прогрес прикордонної Семенівської громади на Чернігівщині російський дрон влучив у маршрутку. В мікроавтобусі перебувало 9 цивільних осіб, 3 з яких отримали поранення різного ступеня тяжкості (дві жінки-пасажирки маршрутки 1979 та 1973 років народження, а також чоловіка 1975 року народження.)

22 березня у прикордонній Семенівці на Чернігівщині внаслідок російського бомбардування, ймовірно КАБами, знищено будинок культури. Пошкоджено автомобіль. По медичну допомогу звернулися четверо людей, загиблих немає. Пошкоджено житлові будинки навколо.

2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень унаслідок бойових дій

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, у Чернігівській області за досліджуваний період унаслідок переважно ракетних ударів було зруйновано/пошкоджено щонайменше 5861 об’єкт цивільної інфраструктури, серед яких:

Ось деякі з цих випадків за останній місяць: 

На Чернігівщині поблизу міста Ічня Прилуцького району ввечері 4 березня трактор підірвався на невідомому вибуховому пристрої.

За попередньою інформацією, під час проведення земляних робіт на землях ТОВ “Ічнянське” водій трактора John Deere 8345R наїхав на вибуховий пристрій. Його тип наразі встановлюється. Внаслідок вибуху трактор отримав механічні пошкодження переднього правого колеса, також у ньому вибито лобове скло. Потерпілих немає.

Унаслідок російського обстрілу одного з прикордонних сіл Новгород-Сіверської громади на Чернігівщині 5 березня пошкоджено приміщення магазину та житлові будинки. За інформацією правоохоронців, люди не постраждали.

Унаслідок атаки російських дронів зазнав руйнувань приватний будинок в одному з сіл Семенівської громади. Господар будинку перебував усередині оселі та дивом уцілів.

2 вибухи з ПТУР (16.20-16.40) біля с. Грем’яч Новгород-Сіверського району. Внаслідок обстрілу пошкоджено непрацюючу вишку мобільного зв’язку «МТС» та ЛЕП.

7 березня зафіксовано 9 вибухів з міномету 120 мм біля н. п. Будо-Вороб’ївська Новгород-Сіверського району. Внаслідок обстрілу сталося загоряння господарської будівлі.

8 березня о 12.10 – 12.30 зафіксовано 9 вибухів з міномету 120 мм біля н. п. Єліне Корюківського району. Внаслідок обстрілу відбулося загоряння нежитлового будинку.

12 березня об 11.20 – 11.30 зафіксовано 3 вибухи із ствольної артилерії біля н. п. Бучки Новгород-Сіверського району. Внаслідок обстрілу виникла пожежа господарчої будівлі в нежитловому господарстві. Вогнем знищено будівлю.

14 березня о 13:40 зафіксовано 1 вибух, скид з дрону, по н .п. Миколаївка Новгород-Сіверського району. Внаслідок обстрілу сталося загоряння господарської будівлі.

15 березня о 16.00-16.15 пролунали 5 вибухів з САУ у районі північної околиці с. Мощенка Чернігівського району. Пошкоджено одну будівлю ферми та лінію електропередачі високої напруги.

16 березня о 22.45 1 вибух (ракета Х-59) в н. п. Макишин Чернігівського району. Знищено господарчу будівлю та виникла пожежа житлового будинку, знищений також легковий автомобіль.

20 березня о 17.00 зафіксовано 1 вибух, скид боєприпасу з FPV дрону біля н. п. Заріччя Новгород-Сіверського району. Внаслідок ураження виникла пожежа житлового будинку (мешканці відселені).

Унаслідок російських обстрілів 20 березня зазнало пошкоджень фермерське господарство в одному з прикордонних сіл Новгород-Сіверського району.

Внаслідок вибухів господарські споруди та майстерні зазнали пошкоджень.

25 березня о 16:20-16:47 зафіксовано 40 вибухів з РСЗВ біля н. п Полісся Чернігівського району. Про втрати серед місцевого населення інформація не надходила. Пошкоджена ЛЕП. Порушене електропостачання сіл Берилівка, Гасичівка, Мощенка, Сутоки, Чернігівського району.

3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області трапилися такі події:

Аналіз зібраної інформації дає підстави стверджувати, що протягом останнього місяця зс рф ведуть щоденні обстріли як прикордонних територій Чернігівської області, так і самого міста Чернігів. Фіксуються присутність ДРГ, ворог застосовує для обстрілів артилерію, міномети, РСЗВ, БПЛА, пуски ракет з гелікоптерів та літаків тощо – все це неминуче призводить до руйнування цивільної та критичної інфраструктури життєзабезпечення, людських втрат серед цивільного населення.

Загалом за останній місяць від ворожих обстрілів пошкоджено 4 об’єкти інфраструктури життєзабезпечення, 4 автомобілі, 7 об’єктів підприємницької діяльності та комерційно-виробничого призначення, 1 об’єкт культурно-розважального закладу, 14 будівель житлово-побутового призначення, 1 людина загинула та 8 дістали поранення.   

Основне фото: Будинок, у якому жила родина Кряж. Суспільне Чернігів

Збір інформації триває. Якщо ви можете надати додаткову інформацію, будь ласка, напишіть нам на адресу tribunal_for_putin@helsinki.org.ua.

Аналіз підготував координатор громадської приймальні УГСПЛ в м. Чернігів, що діє на базі  ГО «МАРТ»,  Дмитро Науменко

Село Припутні — одне з багатьох на Чернігівщині, що опинилося в окупації російських військ у лютому-березні 2022 року. Тут людей розстрілювали, на подвір’ях місцевих жителів ставили військову техніку, грабували будинки, а один і взагалі спалили задля розваги. Після відходу з області — залишили заміновану територію та жахливі спогади від пережитого.

Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів

“Нас розстріляли. Нас ранило…”

За період окупації, яка тривала трохи більше як місяць, у невеликому селі загинуло п’ятеро людей. Першими жертвами стали Олександр Грищенко та Євгеній Чемерис. 26 лютого 2022 року вони автомобілем поїхали в сусіднє село Крупичполе. На початку села стояла колона російської військової техніки. По автомобілю відразу відкрили вогонь. Автомобіль загорівся, обоє чоловіків, на жаль, загинули. Чому російські військові почали стріляти достеменно невідомо. Чоловіки були цивільними.

Наступна трагедія трапилася через місяць. 27 березня подружжя Світлана та Григорій Продани їхали велосипедами до сусіднього села на похорон батька. Дорогою в них поцілили російські військові. Поранена жінка змогла зателефонувати та попросити допомоги. Вона розмовляла вже тихо і казала: «Нас розстріляли. Нас ранило. Колони вже немає. Ми у вербичках». Швидка допомога забрала людей у лікарню. Світлана померла у приймальній. Григорію зробили операцію, але вночі він помер.

Через чотири дні, 31 березня 2022 року, коли російські війська покидали Чернігівщину, то застрелили чоловіка в селі. Його звали Микола Кубрак. Він перебував біля одного з перехресть, кудою прямували російські колони. Солдати зробили декілька пострілів. Рана була на шиї. Невдовзі чоловік помер.

Коли завершилася окупація, здавалося все позаду, але це було не так. Російські військові ретельно замінували територію. На одній із мін підірвався автомобіль швидкої допомоги, в якому їхала родина медиків на прізвище Пабат. Чоловік та жінка померли від отриманих травм, їх донька отримала поранення, сину пощастило залишитися неушкодженим.

Хаотичні обстріли, пограбування та підпали

Російські військові розташувалися в лісі, що на околиці села. Облаштували бліндажі і там постійно перебували. Селом регулярно курсували російські колони. Свідки розповідають, що під час руху бронетехніки залишатися на вулиці було вкрай небезпечно. Військові РФ хаотично обстрілювали будинки місцевих мешканців та інші будівлі, які траплялися їм на шляху. 

Росіяни заходили в пусті хати, в них брали все, що бажали. У людей із підвалів та погребів зникли харчі. Вбивали та забирали свійських тварин. Нищили автомобілі. Шукали алкоголь та сигарети. Викрадали різноманітні побутові речі, одяг та навіть жіночу білизну.

Місцевий магазин росіяни протаранили БМП, забрали гуманітарну допомогу, яку якраз роздавали місцевим мешканцям наприкінці березня. Охочих, що зібралися отримати гуманітарку, розлякали автоматними чергами.

Спалений автомобіль у селі Припутні. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів

Коли російські війська покидали Чернігівську область, селилися в будинки місцевих мешканців, прикриваючись цивільним населенням як “живим щитом”. Будинок однієї жінки, де російські військові якраз вирішили заночувати та розважалися всю ніч, вживаючи алкогольні напої, вранці підпалили. Потім завели свою бронетехніку і колона попрямувала в бік російського кордону. Відомо також, що в інших людей російські військові спалили фуру, вогонь з якої перекинувся на будинок. Все згоріло. 

Страшно усвідомити, що це лише частина тих страшних подій, які довелося пережити мешканцям села Припутні. За трохи більше, ніж місяць, російські військові “визволили” їх від спокійного життя, здоров’я, будинків, речей, а семеро людей від найціннішого — життя.

_________

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. 

Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної громадською організацією «МАРТ» спільно з громадською спілкою «Освітній дім прав людини в Чернігові», у рамках глобальної ініціативи «Трибунал для путіна» про ймовірно скоєні міжнародні злочини за 731 день повномасштабної російсько-української війни на території Чернігівської області.

Було задокументовано 4122 епізоди за весь період і 9 епізодів, зафіксованих у лютому 2024 року.

Інформація в цій публікації є приблизною, спирається на зібрані нами дані та потребує уточнення.

1. Інформація про жертви серед цивільного населення

За досліджуваний період у Чернігівській області нами було зафіксовано загалом 677 епізодів, пов’язаних із людськими втратами чи порушенням прав серед цивільного населення.

1.1. Інформація про загиблих та поранених серед цивільного населення

За даними, які задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області внаслідок ракетних, мінометних та артилерійських обстрілів, а також на вибухових пристроях різного характеру загинуло щонайменше 555 осіб та поранено щонайменше 594 людини.

2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень унаслідок бойових дій

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, у Чернігівській області за досліджуваний період внаслідок переважно ракетних ударів було зруйновано/пошкоджено щонайменше 5537 об’єктів цивільної інфраструктури, серед яких:

Ось деякі з цих випадків за останній місяць:

29.01.2024 року під час руху автомобіля ВАЗ-2107 з трьома пасажирами із прикордонного села до райцентру (м. Новгород-Сіверського) в лікарню стався вибух. У селі поблизу перехрестя доріг люди почули сильний вибух і побачили спалах – імовірно, ворожий дрон скинув невідомий вибуховий предмет. Унаслідок вибуху уламками посікло автомобіль. Усі четверо людей у салоні вціліли.

4.02.2024 року внаслідок обстрілу військами рф, імовірно, зі ствольної артилерії (5 приходів) та міномета 120 мм (4 приходи) в районі села Грем’яч пошкоджень зазнав недіючий магазин та пожежна частина (пошкоджено дах будівлі).

05.02.2024 року війська РФ атакували три прикордонні громади Чернігівщини. Обстріли вели з мінометів та FPV-дронів. Новгород-Сіверська громада: один прихід, ймовірно, з міномета 120 мм біля села Грем’яч. Внаслідок обстрілу пошкоджено лінію електропередач.

05.02.2024 військові формування рф обстріляли сільгосппідприємство в Новгород-Сіверському районі. Внаслідок обстрілу пошкоджень зазнали будівлі підприємства, також пошкоджень зазнала сільгосптехніка.

За тиждень із 19.02.2024 по 25.02.2024 року війська рф 53 рази обстріляли 20 прикордонних населених пунктів Чернігівської області. Зафіксовано 310 вибухів. Є пошкодження цивільного транспорту та мереж елекроживлення. Інформація про постраждалих не надходила.

3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області сталися такі події:

Аналіз зібраної інформації дає підстави стверджувати, що протягом останнього місяця зс рф продовжують вести щоденні обстріли прикордонних територій Чернігівської області. Фіксуються присутність ДРГ, військові формування рф застосовують для обстрілів артилерію, міномети, РСЗВ, БПЛА, пуски ракет з гелікоптерів тощо – все це призводить до руйнування цивільної та критичної інфраструктури життєзабезпечення, людських втрат серед цивільного населення.

Загалом за останній місяць від ворожих обстрілів пошкоджено 3 об’єкти інфраструктури життєзабезпечення, 3 автомобілі, 3 об’єкти підприємницької діяльності та комерційно-виробничого призначення, 1 державну установу. На щастя, минулося без людських втрат.

Основне фото: ГУНП Чернігівської області

Збір інформації триває. Якщо ви можете надати додаткову інформацію, будь ласка, напишіть нам на адресу tribunal_for_putin@helsinki.org.ua.

Аналіз підготував координатор громадської приймальні УГСПЛ в м. Чернігів, що діє на базі ГО «МАРТ», Дмитро Науменко 

Звірства російських військ під час окупації одного з сіл на Чернігівщині: катування та розстріли мирних жителів, спалення тіл просто неба та обстріли цивільних будинків.

Весна 2022 року для одного з сіл на Чернігівщині розпочалася з трагедії. Того ранку місцеві здригнулися від несамовитого крику матері, який було чути за кілометр. Згодом люди зійшлися до хреста у центрі села і побачили, як у ряд лежать припорошені снігом тіла чотирьох їхніх односельців. У стані шоку та глибокого горя рідні тачками та санями забирали вбитих, аби поховати їх на власних подвір’ях до кращих часів…

Це історія* про злочини російських військових в одному із сіл Чернігівської області. Вона написана зі свідчень очевидців тих подій, які зафіксували представники Освітнього дому прав людини — Чернігів.

*Імена загиблих та їхніх рідних змінені. 

Катування та розстріл чотирьох цивільних чоловіків

24 лютого 2022 року селяни дізналися про початок війни з телевізорів і дзвінків рідних та близьких. Згодом почули вибухи за селом. 27 лютого сільськими вулицями з гулом пройшла російська техніка. А вже наступного дня російські військові жорстоко убили чотирьох місцевих чоловіків. Так почалася окупація села, яка тривала місяць.

Напередодні 1 березня 2022 року щонайменше чотири родини не зімкнули очей: чоловіки з їхніх родин не повернулися додому. Але до 7-8 ранку кожна з сімей плекала надію: вони просто не встигли дістатися домівок через окупацію і заночували у друзів.

Спочатку ця надія покинула Петра. Рано вранці він відправився шукати сина Романа. Пройшов близько ста метрів від дому до хреста у центрі села і побачив тіла чотирьох чоловіків. Пульс батька зашкалював, від передчуття очевидного лиха всередині все переверталося. Петро насилу підійшов ближче: серед убитих був і його 33-річний син.

Другою про трагедію дізналася мама Романа. Жінка впала біля хреста, обтирала сніг з обличчя сина і кричала: “Синок!!! За що???”. Цей несамовитий, дикий крик матері, яка втратила дитину, люди почули за кілометр від місця трагедії.

Катерина дізналася про смерть свого чоловіка, 34-річного Степана, третьою. Після неї звісткою про вбивство свого чоловіка, 46-річного Максима, поранилася Поліна. Юлія прийшла з санями забирати тіло батька, 51-річного Віктора, останньою. Вона жила найдалі від центру.

Люди відвезли тіла убитих по домівках і, як могли, підготували їх до поховання. Відтак у перший день весни Степан знайшов свій спочинок на городі, який того року збирався орати своїм новеньким трактором. Максим – під вікном будинку, який він так обожнював. А Роман – у саду, де малим любив куштувати яблука та вишні. Тільки Юлії вдалося поховати батька на кладовищі: довезти додому жінці не вистачило сил, а зробити це на цвинтарі допомогли знайомі.

Російські військові знущалися над усіма чотирма беззбройними селянами. На їхніх тілах прострілені геніталії та ноги, величезні синці, вогнепальні та колоті рани.

Убивства цивільних і смерті від нестачі ліків

11 березня село обстріляли. Постраждали будинки, вулиці, а найголовніше – люди.
“Дядя Вітя, рятуйте тата!!! Бабуся вже мертва”, – з такими словами до сусіда прибігла нажахана дівчинка.

Того дня від обстрілів загинули її бабуся Олена по батьковій лінії та дідусь Микита по материній. Чоловік якраз прийшов занести речі, коли прилетів снаряд. Микита загинув на місці. Олена ж ще пів години стогнала: у неї відірвало ногу, відтак вона повільно сходила кров’ю і помирала. Аби хоч якось полегшити її страждання, сільська фельдшерка вколола знеболююче, коли змогла дістатися до місця події.

Син господині Микола теж отримав важке поранення ноги. Але чоловік вижив. Його перенесли до сусіда, який колись служив у морфлоті і знав основи першої домедичної допомоги. Він порадив дружині Миколи тампонувати рану, аби зупинити кровотечу.

“І знаєте, вона тампонувала ту рану. У неї тільки-но вбило батька, загинула свекруха… Але вона зібралася і змогла організувати чоловіку умови так, аби той вижив. На щастя, у фельдшерки були антибіотики. Вона колола їх пораненому, тож його стан стабілізувався. Після звільнення села він лікувався в Україні та за кордоном”, – розповідає сусідка родини, яка була свідком тих подій. 

Але шестеро селян окупацію не пережили: вони померли через нестачу специфічних препаратів та належної медичної допомоги. Серед цих загиблих – батько закатованого Степана – Михайло. Цих людей місцеві так само ховали на власних подвір’ях.

“Крематорій” просто неба

Бої за Чернігівщину тривали з 24 лютого до 31 березня. Ворог неодноразово намагався взяти Чернігів і отримував відсіч. Так само у багатьох окупованих селах люди передавали координати розташування ворожої техніки та місця скупчення російських військових. По них ЗСУ завдавали удари. Відтак ворог зазнав чимало втрат.

Багато селян свідчать про те, що російські військові спалювали трупи своїх солдатів. Це було на території зруйнованого зерносховища.

За словами місцевих, російські військові возили тіла санітарними машинами. Потім вивантажували їх біля розбитого зерносховища, обливали чимось і підпалювали. Поранених вони добивали: селяни чули постріли з боку сховища.

Полум’я було фіолетово-синього кольору. Навкруги стояв сморід, тому дихати було важко. Це тривало два дні. За час такого майже безупинного горіння бетонні перекриття на зерносховищі стали схожі на порваний папір.

“У перші два дні двері труповозки були ще закриті. Пізніше я бачила, як з бортів звисали руки… Трупи на фермі палили дві доби. З вікна мені було видно, що двоє солдатів брали тіло, розгойдували й кидали у багаття. Третій чимось поливав з відра і воно горіло. Дихати в цей час було важко, стояв чорний дим”, – розповіла місцева мешканка.

***

Минуло два роки. Люди повертаються до звичного життя. Відновило роботу й зруйноване фермерське господарство. Біля хреста у центрі села майорить український прапор та намертво стоїть меморіальна дошка з іменами закатованих селян. Як спомин про воєнні злочини, які тут вчинили російські окупанти…

Матеріал підготувала Наталія Найдюк.

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53.

Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Усі зображення в цьому матеріалі створені за допомогою штучного інтелекту та мають виключно ілюстративний характер.

Пограбування місцевого населення та школи, затримання й катування людей. Вирок командиру. Коротко про те як жителі села Пакуль пережили 10 днів російської окупації. 

Хто окуповував Пакуль?

Пакуль — мальовниче та стародавнє село на Чернігівщині, що розташовується всього за 10 км від кордону з Білоруссю. Російським військам вдалося окупувати його майже через місяць після початку повномасштабного вторгнення. Окупація тривала 10 днів.

Армен Абгарян (посередині). Фото: Час Чернігівський.

Вранці 21 березня 2022 року військовослужбовці 7-ї зведеної стрілецької роти 74-ї ОМСБр рф зайняли Пакуль. Командував підрозділом військовий злочинець Армен Абгарян. Постійне місце дислокації цих військових — м. Юрга, Кемеровської області. Саме звідти вони прибули “звільняти”, грабувати та катувати українське цивільне населення. Місцеві мешканці розповідають, що в селі також дислокувався російський “СОБР” (спеціальний загін швидкого реагування) та інші військові формування рф.

Грабували, шукали “баньку и девочек”

В селі відразу поставили декілька блокпостів, один з яких у центрі села. На ньому чергували російські військові азійської зовнішності, ймовірно, тувинці або буряти. Вони запитували в місцевих мешканців де знайти “баньку и девочек”. Це неабияк жахало жителів села Пакуль, адже ці військові несли потенційну загрозу жінкам і дівчатам, що залишилися в окупації. На щастя, випадків зґвалтування не зафіксовано.

Російські військові розселилися в пустих цивільних будинках, на території школи, лісництва та пожежної частини. Після їх виходу із села, виявили, що в шкільному гаражі відсутні інструменти, із їдальні зник посуд для приготування їжі та всі запаси продуктів. Зі спортивної зали забрали нові мати, що призначені для занять спортом дітей. У місцевих жителів викрадали господарський інвентар, легкові та вантажні автомобілі, худобу, птицю, харчі, речі домашнього вжитку та навіть натільну білизну.

Приміщення школи в селі Пакуль. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів.

Перевірки та катування

Пакульців обшукували, перевіряли кожен будинок, влаштовували на блокпостах огляди телефонів та документів. 24 березня 2022 року місцевий мешканець Олег Парасюк намагався перетнути блокпост, їхав годувати собак, але його затримали. Спочатку посадили на стілець і допитували, згодом вивезли на територію лісового господарства, де у російських військових був штаб. Олега тримали у підвалі разом зі ще одним чоловіком — Сергієм Яковенком із села Ведильці.

Від обох полонених вимагали передати інформацію про Збройні сили України. Чоловіків били, але вони нічого не розповідали. Наступного дня до підвалу спустився командир підрозділу Армен Абгарян. Розстібнув кобуру, дістав пістолет і двічі вистрілив в Олега Парасюка та тричі в Сергія Яковенка.. Олега Парасюка було поранено в руку та ногу, Сергію Яковенку прострелено щоку, він отримав поранення верхньої та нижньої губи, плеча, втратив п’ять зубів. Чоловіки вижили та змогли втекти, двері підвалу залишилися незамкнуті.

Окрім того, відомо про щонайменше ще трьох людей, яких примусово утримували на території цього лісового господарства.

Підвал на території лісового господарства в селі Пакуль. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів.

Звільнення села та вирок суду

31 березня 2022 року місцеві мешканці побачили, що колона техніки рухається в сторону Чернігова. Російські війська виходили із села, залишаючи після себе всюди безлад та заміновану територію…

Журналістам вдалося ідентифікувати Абгаряна, завдяки чому правоохоронні органи відкрили кримінальне провадження. Відомо, що російські військові з цієї мотострілецької бригади беруть участь у війні проти України з 2014 року. 14 вересня 2023 року суд у Чернігові виніс вирок та визнав російського військовослужбовця Армена Абгаряна, командира 74-ї окремої мотострілецької бригади, винним у жорсткому поводженні з цивільним населенням та відданні наказу на порушення законів та звичаїв війни. Заочно Абгаряну присудили 12 років увʼязнення. 

Підготовка інформаційного матеріалу стала можливою завдяки Програмі «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини за підтримки #USAID. Представлені тут погляди та інтерпретації не обов’язково відображають погляди Уряду США, USAID або #УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ОДПЛЧ.

Левоньки — невеличке село, що знаходиться в Чернігівській області, за 25 кілометрів від обласного центру. Тут проживає близько сотні людей та розташовується єдиний в Україні подібного профілю “Обласний центр соціальної адаптації”. Створений переважно для осіб без постійного місця проживання. 

30 березня 2022 року в село заїхало дві колони російської військової техніки. Дорогою розстріляли трансформатор, одразу зникло світло. Після прибуття на територію села, російські солдати обрали для роботи шістьох місцевих чоловіків та змусили розпилювати повалені дерева, що перекривали міст через річку. Почали проводити обшуки, намагалися знайти українських військових та тих, хто перекрив їм дорогу.

Фото надане свідком

«Молися, бо твоє життя закінчене..»

Чоловіки розпиляли дерева і повернулися. Приблизно через 20 хвилин російські військові знову прийшли до будинків та забрали їх, повели на територію Центру соціальної адаптації. Відібрали у всіх телефони, допитували.

Солдати вивели чоловіків на подвір’я, поставили на коліна та зв’язали руки мотузками. Стріляли в різні боки, погрожували розстрілом. Одному з них сказали: «Молися, бо твоє життя закінчене, ми зараз тебе вб’ємо, не хвилюйся — це буде швидко». Потім привели його батька, теж допитували і стріляли над головою. Іншого місцевого жителя побили, погрожували розправитися з його родиною.

Згодом росіяни забрали всіх та повели до іншого приміщення. Там була клітка, куди чоловіків помістили. Приставили охоронця, іноді навідувався командир. Чоловікам вдалося вибратися тільки тоді, коли російські військові покинули село.

Грабували та нищили

Російські солдати не оминули і Центр соціальної адаптації та пробули там одну добу. Ночували у корпусі, який працівники використовували як склад. Викрали техніку, матраци, подушки, посуд та стільці. Залишили безлад. Російські військові забрали навіть речі із секонд-хенду, який сюди привезли як гуманітарну допомогу. Окрім того, розстріляли двох корів із ферми, якою опікувалися підопічні центру.

Грабували будинки місцевих мешканців, забирали все, що сподобалося. В один з погребів кинули гранату. До того ж у селі російських військових часто помічали в стані алкогольного сп’яніння.

Напис, який залишили російські військові в сільському клубі: “Простите нас, мы пришли за бендеровцами. А мародери есть у всех :)”. Фото надане свідком.

Танк з вибухівкою

Перед тим як покинути село, підопічних Центру замкнули в окремому приміщенні. Свідки розповіли, що тим часом російські військові мародерили, залили в один із танків пальне, підпалили та закрили люк. Він горів близько години, а потім вибухнув з такою силою, що танкова гусениця перелетіла через дах, її знайшли метрів за 150 від місця вибуху. Ще один шмат заліза, закопавшись у землю, пошкодив магістраль водоводу. Господарська будівля поряд звалилася. Танкове колесо пробило стовбур столітнього дерева, воно впало. Поряд пошкоджені будинки, в Центрі соціальної адаптації обвалилася стеля, вибито вікна тощо. Люди вибралися, загасили пожежу.

Волонтерство

Від початку повномасштабного вторгнення підопічні та працівники Чернігівського обласного центру соціальної адаптації займалися волонтерством. Молоком з ферми в Левоньках та іншими продуктами годували людей в Чернігові, які перебували в бомбосховищах. Доставляли під обстрілами в блокадне місто за 25 кілометрів. 

Навіть за декілька днів окупації місцеві жителі встигли добре відчути на собі, що таке “рускій мір” та чим могли допомагали іншим.

Підготовка інформаційного матеріалу стала можливою завдяки Програмі «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини за підтримки #USAID. Представлені тут погляди та інтерпретації не обов’язково відображають погляди Уряду США, USAID або #УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ОДПЛЧ.

28 лютого 2022 року селом Левковичі, що на Чернігівщині, проїхала перша колона техніки військ рф. Розпочалася окупація, яка тривала трохи понад місяць. За цей період росіяни жорстоко вбивали місцевих мешканців, затримували та катували. Загибель людей наставала і від обстрілів та нестачі ліків. В селі пошкоджені та розграбовані будинки.

5 січня наші документатори побували у Левковичах та зафіксували свідчення про вчинені воєнні злочини у лютому-березні 2022 року.

Російські військові розстріляли чотирьох чоловіків. Їх імена — Олександр Орішко, Олександр Деркач, Ярослав Варава та Сергій Немченко. Місцеві жителі чули постріли, а пізніше односельці знайшли їх мертвими. На тілах були чисельні кульові та колото-різані рани, а також сліди побиття. Чоловіків катували російські військові, потім вбили. Тіла загиблих виявили в центрі села, прямо біля хреста. Відомо, що чоловіки готували “коктейлі Молотова” для того, щоб спиняти колони російських військових, але ніякої зброї вони не мали. Їх життя обірвалися в перший день окупації.

Хрест, біля якого було знайдено тіла Олександра Орішка, Олександра Деркача, Ярослава Варави та Сергія Немченка.

Чоловіка, що йшов пішки зі Славутича до Левковичів затримали та взяли в полон. Його росіяни вирішили зробити “посланцем”. Аби погодився — катували, на місці татуювання на руках і ногах ножем вирізали хрести. Щоб не втік, вирушили до батьків додому та забрали в заручники батька. Чоловіка відправили до Славутича передати листа місцевим органам влади. Що там було написано невідомо, можливості подивитися не було.

Свідки, які погодилися на інтерв’ю, розповіли про мародерство зі сторони російських військових. Вони грабували нежилі будинки, а де жили люди — заходили та забирали продукти харчування, автомобілі, худобу та навіть білизну. Пограбували магазини та сільську раду. Місцеві фермери також постраждали від зловживань російських військових. В селі була знищена та розстріляна сільськогосподарська техніка на фермі. Солдати російської армії користувалися запасами пального, яке фермер заготовив для посівної та знищили запаси зерна.

Знищене зерносховище у селі Левковичі

В селі багато пошкоджених будинків, із близько 150 — 65 мають руйнування. Вони постраждали не тільки від обстрілів, але і від того, що російські військові ставили техніку біля будинків та стріляли по Чернігову. Від обстрілів загинули двоє людей. Це Сотник Віталій та Тевкун Ніна. Син пані Ніни, Олег Тевкун отримав поранення та досі перебуває за кордоном на реабілітації.

Жителі Левковичів окупацію в селі проживали в постійному страху. Цивільним погрожували вбивством, наприклад, за порушення наказу не дивитися у бік російських військових чи за відмову брати продукти харчування під виглядом гуманітарної допомоги. Забороняли ходити по селу та спілкуватися між собою. Умови проживання в окупації також ускладнювалися відсутністю електроенергії, газу, зв’язку та, особливо, ліків. В цих умовах у селі померли шестеро літніх людей.

Так тривало до 3 квітня 2022 року, саме цього дня Левковичі було звільнено.

Підготовка інформаційного матеріалу стала можливою завдяки Програмі «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини за підтримки #USAID. Представлені тут погляди та інтерпретації не обов’язково відображають погляди Уряду США, USAID або #УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ОДПЛЧ.

Пан М. із села Припутні на Чернігівщині — про велосипед у калюжі крові, танк у дворі й гасіння пожежі

Ім’я героя зашифроване в цілях безпеки.

Пан М. зустрічає нас біля хати з рушниками в руках — спеціально приніс постелити на лаву, щоби нам було зручно сидіти. Поки ми говоримо, до нього раз по разу приходять тварини — ластяться кішка й кози, лягає біля ніг сусідський пес.

Чоловік відразу починає розповідати.

«Коли началась оця війна, я утром о 6:00 24 лютого встав, включив телевізор, а там Зеленський виступає. Я зразу не поняв, що він балакає. Ну, я так по-сільському скажу: балакає. Так от, балакає, що напали. Я послухав, не зрозумів, пішов на роботу. Коли десь після обіду всі сусіди вийшли на вулицю. Я кажу їм: не поняв, що таке, що случилось? Мені кажуть: Коля, война началась. Война началась! Около семи ранку приїхала колона техніки, БТРи, танки. Місяць вони тільки ходили повз село.

Я в Росії працював, їздив, у мене друзі там, то я не міг зрозуміти, ну невже руські напали. Місяць вони просто ходили, але вже як уходили, так дали прикурить. Беспрєдєл, бєспрєдєл начався».

М. розповідає, як уперше зустрів росіян. Каже — якось повертався додому і побачив групу озброєних людей на своїй вулиці.

«Думаю, шо мені робить? Там руські. Вирішив піти додому. Було весняне врем’я, ще холодно було, то я думаю: грубу затоплю. Коли чую: гукають — «Хазяїн!».

Виходжу, а там сім чоловік з автоматами стоять. Питають: «А тут вообще єсть офіцери?» Я кажу — які офіцери, тут дві каліки зосталося.

Ну поняла ти мене, да? Які тут офіцери?

Усе, вони пішли. Тільки я грубу начав розпалювать — кричить. Я виходжу, стоїть там руський з автоматом. Набагато молодший мене. Каже: «Мужчина, ви курите?» А в нас даже туалетної бумаги не було. От. І він каже: ви курите? А в нас і курить не було. Я кажу: курю, но в мене немає. А він мені дає пачку «Стюардеси». Це ще я пацаном був, як ту «Стюардесу» випускали».

М. вперше за всю розмову щиро сміється.

«Представте, скільки вона на складах лежала. Ну що, не так? Ну ось розбалакався з ним, людина як людина. Він мені каже: я тоже із села.

Я йому кажу: я в Москві робив, а він каже — я ні разу в Москві не був. А я кажу: а я був і не раз.

М. розповідає: коли росіяни відступали, він встиг потрапити під обстріл і насилу врятувався, сховавшись у канаві від «клубка вогню, схожого на кукурудзу».

Й одразу згадує перші дні окупації.

«А оце мені поки не доходило, що война началась і вже магазини позакривались, надо було в сусіднє село поїхать. Назад вертаюсь — рускіє стоять. Ну куди вже тікати? Нікуди тікати. І я сам уже йду, і назустріч високий хлопець рускій, і з ним бурят, і по-українськи до мене говорить.

Він мені по-українськи каже «Добрий день!» Ну я вже по-путінськи кажу «Здрасьте».

На питання про смерті місцевих відповідає неохоче.

«Один день було так — я велосипед біля магазину ставив, а на другий день уже уйшла колона, то я думаю — піду хоч велосипед заберу, приходжу, а біля нього така лужа крові. Думаю — не понял. Коли пішов питать, то кажуть — односельця застрелили. Не знаю, чому так сталося. Ніхто за це не балакає».

«У мене самого у дворі танк стояв. Зламали вишеньку…»

Що робив танк у дворі М. не знає, а на питання про це гірко сміється. Каже — не розпитував. Але на саму подію не жаліється — бог милував, хата вціліла. Сусідам повезло менше.

«Оце сусідам дали прикурить, хата загорілась. Ми хотіли пожарну машину кликати, а водій машини каже — куди я поїду, щоб мене там пристрелили? То ми самі тушили. Мені сусід каже — давай тушить, а як будуть руські їхать, то махни їм, щоби порозбігалися. Я не видумую!

Можливості евакуюватись у М. не було, та й сам він таких планів не мав.

«Мені якось руський каже — чого ти не тікав по зеленому коридору? А я як маю про той коридор знати? У мене мобілки нема, світла не було, телевізора нема, радіо. Оце вода тільки була з колодязя. Як я мав знати?»

Поки ми говоримо, кози М. постійно намагаються долучитися до розмови. Господар по-доброму свариться. Кішка Маруся постійно намагається залізти хазяїну на руки.

«Тварини нормально все пережили. Кіз завів уже коли руські пішли. У сусіда собаку жалко. Сусід каже, витягував його з вогню, а він звик ховатися в сараї, то й ліз назад. Ну і згорів. Бідненький.

Кури ховалися під сараєм, а сарая не було.

М. згадує: більшість його сусідів поїхали, на вулиці «жили» тільки дві хати. Проте після деокупації всі повернулись.

«Коли вже все скінчилось, я сусідку побачив. У нас тут три жилі хати, то вона виїхала. А тут повернулась, бачу — їде на велосипеді, везе речі. Вона як побачила мене — віриш? Так заплакала, я сам чуть не почав плакати! Каже: сусід, я думала тебе не побачу більше.

І до чоловіка свого каже — там у нас вдома має буть горілка, якщо руські не забрали. Піди, каже, налий йому пляшку. Бо ми як виїжджали — першим бачили тебе, і як повертаємось — теж ти».

М. просить не вказувати його ім’я. Каже, як знову прийдуть руські — за такі балачки поставлять його «прямо отут, біля паркану».

Кудлатий сусідський пес проводжає нас до самого перехрестя.

Дорогою назад ми знаходимо російський сухпайок, що стоїть на підвіконні закинутого будинку з розбитими вікнами.

Розмовляла Крістіна Бут, текст і фото — Дар’я Данова.

Під час моніторингової місії документатори знайшли зошит із записами російських військових та коробку з-під взуття з написом про склад підрозділу окупантів. Завдяки цим знахідкам та інформації з відкритих джерел вдалося ідентифікувати дві російські бригади, які перебували у селі Велика Дорога на Чернігівщині, і кілька прізвищ конкретних військових. 

Коли російські військові прийшли до Великої Дороги, їх було більше, ніж мешканців самого села. Разом із технікою військові розмістилися майже в кожному дворі. За свідченнями місцевих, росіян було близько півтори тисячі, а колони довго рухались селом.

Село Велика Дорога було в окупації від 25 лютого по 31 березня 2022 року. За цей час  через бойові дії загинуло четверо місцевих, пошкоджені 53 будинки та господарські будівлі,  15 будинків — зруйновані повністю. Поруйнована й місцева школа. 

Ховатись від обстрілів мешканцям Великої Дороги не було де: укриттів, окрім приватних погребів і підвалів, у селі немає. Це підтвердила у відповіді на запит Талалаївська сільська рада: 

Документатори Освітнього дому прав людини в Чернігові фіксують воєнні злочини у містах, селищах і селах Чернігівщини. Побували і в селі Велика Дорога. За понад місяць окупації росіяни вчинили багато дій, які потенційно можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини. Ймовірно, такі та подібні справи в майбутньому будуть розглядати суди та трибунали.

8 березня російські військові впритул розстріляли із танка будинок, де перебували п’ятеро цивільних. Достеменно не відомо, навіщо окупанти стріляли. Людям вдалося вибратися із палаючого будинку та дістатися до лікарні, однак троє постраждалих від опіків та поранень згодом померли. Ще двоє людей отримали опіки й довго лікувалися. 

Ще одна місцева жінка загинула від потрапляння уламка снаряда в голову 23 березня 2022 року.

Російські військові використовували місцевих як «живий щит»: розташовували техніку у дворах, жили в будинках і погребах селян, часом виселяли для цього господарів. 

Окупанти зайняли Великодорізьку гімназію й використовували її як базу для військових і госпіталь для поранених, про що свідчать, зокрема, крапельниці на стінах. Школа сильно постраждала: у класах побиті вікна та знищені меблі, декілька кабінетів вигоріло. Спортзал росіяни використовували як туалет, і тут же розміщували поранених. Зникла техніка, наприклад, ноутбуки та проєктори. Під стінами школи — окопи та рови. Мародерили не тільки в школі. У місцевих забирали гаджети, побутову техніку та електроінструменти, цінності, кухонне приладдя, одяг тощо. 

У Великодорізькій гімназії документатори знайшли зошит, у якому ручкою написано «200 — Гореликов Стас, Проценко Александр», «300 — Смирнов С.А., Волков Александр», «-2 тигра» («Тигр» — бронеавтомобіль, на якому зазвичай їздять російські офіцери). Є там також деякі інші деталі й прізвища. 

Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Вдалося ідентифікувати одного із загиблих окупантів. Це єфрейтор Станіслав Горєліков із Самари, котрий значився загиблим («200») у знайденому зошиті. Відеоепізод із його поховання відзняло російське місцеве телебачення «Самара-ГИС». Інше видання написало, що «він був інспектором взводу військової поліції 30 окремої мотострілецької бригади 2 гвардійської загальновійськової армії Центрального військового округу.»

Російський священик, який відспівував померлого, сказав, що «та смерть, яку прийняв Станіслав, є прикладом християнського подвигу». Це ще раз доводить, що російська церква підтримує збройну агресію росії в Україні, а злочинне вторгнення прирівнює до подвигу.

Загиблий окупант Станіслав активно дописував на сторінках у соціальних мережах, тому ми знаємо, що він пишався участю в параді 9 травня, хотів би взяти інтерв’ю у військового злочинця, колишнього командувача повітряно-десантних військ росії Шаманова та зустрітися з міністром оборони Сергієм Шойгу. 

Скріншоти з соціальної мережі ASKfm, профіль Станіслава Горелікова

Командира 30-ї мотострілецької бригади Коледу Ігоря Леонідовича судили за статтею 17.7 російського кодексу про адміністративні правопорушення за те, що він «не приділив уваги фактам виявлення серед військовослужбовців корупційної поведінки та конфліктам інтересів». Він також має борги за аліментами. 

На одній із коробок, знайденій у Великій Дорозі, вказана військова частина-отримувач посилки та адреса. В коробці, судячи з напису, зберігалося взуття для військових. За інформацією з наліпки це склад військової частини 58661-3 з міста Самара, розташованої за адресою: вулиця П’ятигірська, будинок 15, поштовий індекс 443030. Склад є структурним підрозділом 1062-го центру матеріально-технічного забезпечення рф. Це військове з’єднання Збройних сил рф, що об’єднує підрозділи матеріально-технічного забезпечення Сухопутних військ, Військово-Морського Флоту та Повітряно-космічних сил, розташованих на території Центрального військового округу.

Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Окрім того, в зошиті, знайденому у Великодорізькій гімназії, було зазначено число «385». Припускаємо, що це номер бригади, яка також заходила до села зі сторони Сум. Свідченням перебування у Великій Дорозі 385 артилерійської бригади рф також є напис на стіні одного із місцевих будинків, де хазяйнували росіяни: «МЕК ОРЕН 385 РЕЗЯ». Бригада дислокується у селі Тоцькому Оренбурзької області, тож, імовірно, «ОРЕН» — скорочене «Оренбург».

За інформацією проєкту «Кто воюет в Украине», командиром 385-ї гвардійської артилерійської бригади рф є Помиткін Олександр Вікторович. 

Фото: Світлана Ковальчук, ШосткаNews.City

У Великій Дорозі була вчинена низка порушень міжнародного гуманітарного права. Ми задокументували умисні вбивства, масштабне знищення і привласнення майна, умисне завдання ударів по цивільних об’єктах, посягання на особисту гідність та використання місцевого цивільного населення в якості «живого щита». Російські військові, які окупували Велику Дорогу, поводилися з цивільними українцями досить агресивно і зверхньо.

Ідентифікація військових підрозділів допомагає підтвердити їхню участь у російському вторгненні і знайти кадрових військовослужбовців, зокрема командирів, які виконували злочинні накази вищого воєнно-політичного керівництва. Командири підрозділів збройних сил рф, які безпосередньо беруть участь у незаконному вторгненні в Україну, можуть бути занесені до санкційних списків. Адже саме командир несе відповідальність за дії свого підрозділу, що підриває чи загрожує територіальній цілісності, суверенітету, незалежності України та вчиняє воєнні злочини на окупованих територіях.

Такі знахідки, як у Великій Дорозі, допомагають звузити коло російських військових, що перебували в конкретному селі, та з більшою ймовірністю встановити конкретних людей, які безпосередньо вчиняли воєнні злочини. Саме ж розслідування є ще одним кроком, що наближує притягнення до російських військових до відповідальності за вчинення воєнних злочинів.

Публікація підготовлена в рамках проєкту «Посилення громадянської журналістики в Україні», який впроваджується ГО «Платформа прав людини» за фінансової підтримки United Nations Democracy Fund (UNDEF).