Це не просто історія однієї вчительки. Це те, що Росія робить з українською освітою.

Тетяна Котік. Фото надане Тетяною Котік.

Є речі, які запам’ятовуються не тому, що були страшними. А тому, що були звичайними — і раптом перестали.

Рудий кіт запорізької вчительки Тетяни Котік на ім’я Оскар прокидається о пів на п’яту. Завжди. Він не знає про сирени, не знає, що десь за горизонтом горять міста. Він знає одне: настав ранок і треба їсти. Тетяна встає, годує його, лягає ще на годину — і прокидається знову. Збирається. Виходить.

Кіт Оскар. Фото надане Тетяною Котік.

Ранок 24 лютого 2022 року почався саме так. Пізніше вона скаже: «Я навіть новини того ранку не включала. Просто зібралась і пішла». У трамваї вже було видно черги до банкоматів, порожні вагони, чужі налякані обличчя. Але вона їхала на роботу. До своїх дітей. До гімназії №65 у Шевченківському районі Запоріжжя, де викладає вже одинадцять років поспіль.

Коли ти маєш клас — ти їдеш до класу. Мабуть, це найпростіший опис того, що таке професія “вчитель”.

Наприкінці березня 2026 року представники Освітнього дому прав людини — Чернігів мали польову місію до Запорізької та Харківської областей. Мета — документувати напади Росії на заклади освіти: зруйновані будівлі, перерване навчання, зламані долі тих, хто вчить і тих, хто вчиться. Фіксувати те, що легко не помітити за цифрами збитків.

У Запоріжжі вони зустріли Тетяну Котік. Її історія — це не просто історія однієї вчительки. Це розповідь про те, що Росія робить з українською освітою.

Тетяна викладає дітям з особливими освітніми потребами — тим, для кого навчання вже саме по собі є щоденним зусиллям. Діти, яким важливо відчувати порядок, ритуал, передбачуваність. І ось їхній світ — єдиний, який вони знали — розсипався за одну ніч.

Шкільний підвал як буденність

У перші дні повномасштабного вторгнення школа стала пунктом прийому переселенців: люди з Оріхова, Енергодару, Мелітополя зупинялись на кілька ночей, їли, перебирали одяг і їхали далі. 

Табличка на будівлі Запорізької гімназії №65. Авторка фото: Наталія Чуфещук.

З квітня — онлайн. Тетяна записувала відеопояснення до кожного уроку. Десь за екраном — батьки, які самі в паніці, самі не сплять, самі не знають, що буде завтра — і все одно сидять поруч з дітьми.

Але вона розуміла: це — не школа.

Восени 2022-го Тетяна попросила дозволу виходити очно — невеликими групами. Їй дозволили з однією умовою: перша тривога — всі негайно вниз.

Підвал тоді не мав ні нормального світла, ні меблів для навчання. Принесли стільці, поставили парти. Вчились так.

На Новий рік вони в школі влаштували свято. Прийшов «Миколай», залишив подарунки. Щойно діти потягнулись до них — сирена.

Пішли в підвал. Без світла. Без генератора. З ліхтариками в руках. Діти не хотіли додому.

Тільки уявити: підвал, ліхтарик, дитина з особливими освітніми потребами, яка пише букви в темряві і не хоче додому. Тому що тут — вчителька. Тому що тут — є сенс.

Саме проти цього «сенсу» Росія і воює.

Укриття будували поступово, майже два роки. Спочатку — шафи з класів, поставлені рядами замість стін. Потім справжні перегородки — штори. Окремі зони для кожного класу. Маленьке королівство під землею, де відбувається те, що зовні вже майже неможливе: навчання.

Зараз у класі Тетяни — дуже висока відвідуваність. Щодня. В укритті.

«Діти приходять сюди не навчатись. Вони приходять, щоб їх побачили, щоб почули».

Укриття Запорізької гімназії №65. Авторка фото: Наталія Чуфещук.

Руйнування ідентичності

Росія прийшла не просто руйнувати будівлі. Вона прийшла руйнувати освіту — як систему, як інститут, як носія ідентичності. І те, що відбувалось у Запоріжжі, було лише одним фрагментом картини, яка по всій Україні набирає масштабів катастрофи.

З 2022 року понад 4 тисячі шкіл були пошкоджені, а понад 400 – повністю зруйновані. Майже мільйон українських дітей не можуть відвідувати школу особисто. Ці цифри зростають майже щодня, адже Росія продовжує обстрілювати українські заклади освіти. 

Це не супутні жертви. Це ціль.

У класах на окупованих територіях освіта перетворилась на зброю — для знищення української ідентичності та переписування майбутнього. Російська влада насаджує свою навчальну програму та кремлівську пропаганду в школах окупованих регіонів, а вчителів, які відмовляються її виконувати, переслідують. На тих теренах, де росіяни не захопили школи фізично, вони прагнули знищити психологічно: бомбами, сиренами, страхом.

Другий день народження

У квітні 2025 року Тетяна виводила дітей з укриття після першої зміни. Того дня вона передавала їх батькам біля входу — там, де зазвичай стоїть під час прощань. Затримався лише один тато: треба було поговорити про успішність його сина.

Вони стояли рівно там, де завжди: біля дверей підвалу. Потім над ними щось пролетіло.

Розбите вікно Запорізької гімназії №65. Скрин з відео, знятого Юлією Підголою, під час моніторингового візиту.

«Я не злякалась у той момент. Згодом зрозуміла, що тато учня хапається за руку. Хлопчик побіг до воріт. Я побігла за ним, схопила і потягнула вниз в укриття».

Коли вона вийшла назад — все навколо в пилюці й склі. Поряд стояв будинок без верхніх поверхів. 

Вона викликала швидку, але через перевантаженість медпрацівників того дня, тато хлопчика поїхав до лікарні на поліцейській машині. Одна операція. Потім друга. Рука більше ніколи не буде повністю працювати.

«Потім люди питали: не страшно? Та ні, ні. А потім сідаєш і аналізуєш. Той уламок, що потрапив у його руку — він летів на рівні моєї голови. Якби я стояла трохи лівіше або правіше…»

Вона не закінчує. Називає той день «другим днем народження».

Є таке слово, яке в контексті війни вживають занадто часто і воно стирається — «стійкість». Але стійкість Тетяни Котік не схожа на плакатний героїзм. Вона його не декларує. Вона просто встає щоранку, годує кота, і йде до дітей. День за днем, майже чотири роки поспіль.

І поки вона це робить — Росія продовжує бомбити школи.

Запорізька гімназія №65 Запорізької міської ради. Авторка фото: Юлія Підгола.

Не тому що школи є військовими об’єктами. А тому що школи — це місця, де діти вчаться, що вони українці. Де вони дізнаються свою мову, свою історію, своє право існувати. На окупованих територіях батькам погрожували позбавити батьківських прав, якщо їхні діти не підуть до «російських» шкіл або навчатимуться за українською програмою онлайн. Вчителів в окупованих частинах Запорізької області утримували в підвалах по кілька днів, щоб зламати і змусити викладати за російською програмою…

Знищення школи — це знищення пам’яті. Знищення мови. Знищення того, ким діти виростуть.

Тетяна Котік це розуміє, можливо, навіть не формулюючи вголос. Вона просто щодня спускається в підвал і вчить дітей читати. Українською.

Матеріал підготовлений у рамках проєкту «Освіта під прицілом» — документування нападів Росії на заклади освіти України. За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Ім’я та особисті дані свідка використані з її згоди.

Авторка тексту: Яна Собко-Бурова

Освітній дім прав людини – Чернігів презентував черговий Звіт щодо нападів на заклади освіти. Цього разу йдеться про Херсонщину та Сумщину. Перший Звіт після розробки методології організація робила за результатами моніторингу нападів на школи Чернігівщини.

Виконавчий директор Освітнього дому прав людини — Чернігів, Сергій Буров і експерт з міжнародного права Регіонального центру прав людини, Микита Петровець, в ефірі Громадського радіо разом із ведучою Єлизаветою Цареградською говорили про воєнні злочини російських військових, пов’язаних з освітою та про вплив збройної агресії на освіту в Україні.

Випуск доступний на сайті Громадського радіо та на всіх популярних подкаст-платформах 

• Spotify
• SoundCloud
• YouTube Music
• Apple Podcasts

Команда Освітнього дому провела низку моніторингових місій з документування воєнних злочинів у Херсонській, Сумській та Чернігівській областях. Разом із залученими експертами дослідили частину пошкоджених та зруйнованих закладів освіти, висновки описали у звітах.

Нині на Сумщині зруйновано 17 закладів освіти, а також 198 — пошкоджено. На Херсонщині — 70 зруйновано і 302 пошкоджено. Так дані в етері Громадського радіо озвучив виконавчий директор організації «Освітній дім прав людини — Чернігів» Сергій Бурова. Так він прокоментував моніторинги своєї організації, які документують воєнні злочини росіян. Останній моніторинг стосується закладів в Сумській та Херсонській областях, до цього аналізували ситуацію на Чернігівщині.

«Ми документували близько 41 напад на заклад освіти. Але до звіту увійшли 29 закладів. Ми зустрілися там з різними факторами, які можуть свідчити про воєнні злочини. Це не тільки обстріли шкіл, це також і використання людей в школах як живих щитів (Чернігівська область). Це розташування воєнної техніки біля школи, на території освітніх закладів. Іноді ведення вогню, іноді хаотичні обстріли закладів освіти, коли російські війська відходили, ну і розташування самих військових і пограбування шкіл», — перелічив експерт.

Росіяни розміщувались у школах, хоча такої потреби не було

У 15 випадках моніторинг встановив, що російські військові розмістилися з боєприпасами і технікою в українських закладах освіти, які вже не функціонували на той момент. У семи з них ніякої військової необхідності для того, щоб розміщуватися у закладах освіти, в принципі, не було, зазначив юрист організації «Регіональний центр прав людини» Микита Петровець в ефірі Громадського Радіо.

«У двох випадках виявили, що російські військові розміщувалися разом з педагогами в закладах освіти і в такий спосіб фактично використовували як живий щит для того, щоб не бути об’єктом нападу з боку наших Збройних Сил», — додав він.

Також були приклади, коли вже після деокупації населеного пункту один із закладів був забитий доверху боєприпасами.

Половина нападів на територію закладів освіти була цілеспрямованою, зазначив експерт.

«І в 29 випадках ми зафіксували, що попередньо це були Збройні сили Російської Федерації. Ми зважали на напрямки нападів, наслідки атак для відповідних сторін, на якій території знаходився заклад, чи була це окупована, чи не окупована територія. І дійшли висновку, що 21 з цих нападів були цілеспрямовані. Тобто безпосередньо були спрямовані на заклад освіти. А не були супутньою шкодою», — повідомив Микита Петровець.

Як приклад він навів — роменський заклад освіти в Сумській області, куди цілеспрямовано прилетів «шахед». Заклад освіти майже взагалі зруйнований. До того ж загинули педагоги, які після оголошення тривоги намагалися прийти в сховище, але просто не встигли.

Інший приклад — це Білопільська гімназія № 4 у Сумській області, куди цілеспрямовано прилетіла авіабомба КАБ-500. І просто знищила гімназію вщент. Загинув охоронець, а росіяни потім розповідали, що там були офіцери НАТО.

У п’ятьох випадках моніторинг встанови, що російські військові заходили у заклад освіти, починали відкривати вогонь по стінах, влаштовували тир, розпалювали багаття всередині, псували підлогу, псували майно.

Про окуповані школи та «освітні амбіції» РФ

У школах намагалися знищити українську ідентичність, наголосив Сергій Буров.

«Перше, що потрапляло в руки і те, що підлягало знищенню — це звісно підручники з історії, підручники з української мови, літератури. Разом в деяких школах намагалися влаштувати за російською програмою навчальний процес. І в деяких школах це на короткий час вдавалося (на Херсонщині). Ми були вражені, коли побачили величезну кількість новеньких підручників за російською програмою. Починаючи від математики, фізики, закінчуючи історією», — поділився експерт.

Його дуже вразило те, наскільки російська окупаційна влада готова була до приходу на територію України. А також до швидкого облаштування навчального процесу на російський лад.

З текстом звіту українською та англійською мовами можна ознайомитися на нашому сайті.

Джерело інформації: Громадське Радіо.

Проєкт «Освіта під прицілом (Херсонська та Сумська області)» щодо документування воєнних злочинів, пов’язаних з нападами на заклади освіти реалізується за підтримки Міжнародної гуманітарної організації «People in Need»/«Людина в біді»