Нова Басань багатьом запам’яталася кадрами звільнення села. Тоді, 1 квітня 2022 року, Збройні сили України відновили контроль над частиною території Київської та Чернігівскьої областей, зокрема, і в Новій Басані. Російські війська залишили там після себе велику кількість пошкодженої та знищеної техніки. Вулицями лежали тіла вбитих людей: цивільних українців і російських солдат. Під час окупації жителі села потерпіли від воєнних злочинів, зокрема, свавільного затримання. У цьому матеріалі ми розповімо історію одного зі свідків, який приїхав з родиною до Нової Басані та потрапив у пастку: його утримували російські військові разом із сином та іншими людьми в крихітному підвалі. Про дві спроби втечі та майже місяць неволі свідок розповів документаторам Освітнього дому прав людини — Чернігів.

Знищена російська військова техніка і тіло російського військового у Новій Басані, кадр зі звільнення села. Автор фото: Сергій Нурженко, Радіо Свобода.

Окупація села: обшуки та затримання

24 лютого 2022 року свідок разом із родиною перебував у Києві. Близько 4 години ранку вже було чути вибухи неподалік їхнього дому. ТЕЦ-6 стала однією з перших цілей під час повномасштабного вторгнення російської армії в Україну, тоді влучили саме в неї. Порадившись, родина вирішила виїхати зі столиці до села Нова Басань, щоб забрати своїх родичів — двох бабусь. Однак, вони категорично відмовилися їхати, тому довелося залишитися всім разом у селі.
3 березня 2022 року російські війська увійшли до Нової Басані. Колона бронетехніки рухалася через населений пункт. А вже 5 березня російські солдати почали перевіряти будинки, телефони, шукали власників зброї та намагалися встановити контроль над новобасанцями. Коли вони прийшли до будинку свідка, п’ятеро військових у брудній формі, що тхнула соляркою, зайшли всередину. «Один з них оглянув мене з голови до ніг і запитав: «Есть оружие?»», — згадує свідок. «Я не став брехати, сказав, що є мисливська рушниця», — розповів чоловік. Після огляду будинку та перевірки телефонів вони забрали зброю та вивели свідка з будинку під конвоєм. Зав’язали очі і руки скотчем. Повели у бік пошти, де був пункт збору всіх свавільно затриманих цивільних російськими військовими. Через деякий час по голосах свідок розумів, що серед бранців був його син,  голова громади, дівчина (за декілька днів відпустили, утримували окремо) і ще двоє невідомих чоловіків. За пару годин назбирали 15 людей. 

Пограбований російськими військовими супермаркет у Новій Басані. Фото надане свідком.

Дві коробки сухпайків на 18 людей 

Полонених відвели у сарай з великими щілинами між дошками, тримали їх спочатку там. Їм майже не давали їжі та води. Ночами було дуже холодно. Один із чоловіків, обморозив кінчики пальців рук. Кожного ранку всіх допитували. Російські військові намагалися примусити співпрацювати, психологічно тиснули, інсценували розстріли. «Вони хотіли нас зламати. Запитували про військових, активістів, але ніхто нічого не казав» — розповідає свідок.
Затриманих морили голодом. Поки вони перебували в сараї, їм давали дві коробки сухпайків на всіх. На той час в одному приміщенні вже перебувало 18 осіб, адже на привозили нових затриманих. 

Підвал

Згодом чоловіків перевели до іншого приміщення на цьому ж подвір’ї. Пізніше автобусом перевезли в цегляний сарай. Там протримали добу. Наступного дня, зав’язавши очі та руки, загнали в БМП та по ґрунтовій дорозі відвезли до підвалу. Приміщення було крихітне, за словами свідка, всього близько 3 м². Всіх людей туди загнали. На диво вони там розмістилися. Зверху був люк, який російські військові закривали бочкою та камінням. В туалет не пускали, дали дві пляшки. «На підлозі був лише пісок. Місця не вистачало навіть щоб посидіти. Бракувало повітря, була задуха. Не було їжі, води. Від спраги губи змочували конденсатом, який накопичувався на стелі. Ми були дуже стомлені, налякані і голодні», — згадує свідок. Разом вони вирішили стукати, щоб їх почули, адже могли задихнутися в настільки тісному приміщенні. У відповідь російські військові почали погрожувати, що будуть стріляти, але щілину відкрили, хоча все одно бочкою затуляли.

Вигляд підвалу ззовні та зсередини. Фото надане свідком.

Один з військових погрожував, кричав що кине гранату, бо там всі бандерівці. Інший відверто знущався — почав опускати банку з огірками й у той час, коли хтось з чоловіків її хотів взяти, він вдарив по банці і вона розбилася. На голову полетіло скло, огірки, росол – залило одяг, матраци. Сміючись військовий сказав: «Жрите, сволочи».
Згодом до цього підвалу привезли ще людей, зокрема, пораненого військовополоненого і їх там стало вже понад 20. Лягти не можна було, щоб поспати, спали сидячи. 

Втрачений шанс на порятунок

Полонені перебували в підвалі, допоки ними не зацікавився один із російських офіцерів. Він був переконаний, що у приміщенні утримують лише шістьох людей, але дізнавшись справжню кількість, наказав вивести всіх. Їх перевели під конвоєм у літню кухню, попередньо підготувавши її: вікна забили дошками, на двері повісили замки та ланцюги. Хоча місця було трохи більше, ніж у підвалі, умови залишалися тяжкими: люди спали на столах і під ними, тіснячись один біля одного.
Через кілька днів неподалік стався авіаудар по позиціях російських військ. Від вибуху здетонував боєкомплект і ударною хвилею вибило дошки з вікон у літній кухні, майже зірвало двері. Один із бранців, не чекаючи інших, одразу втік. Решта полонених розділилися у думках: частина хотіла використати шанс і тікати, інші боялися можливих наслідків. Тривалі суперечки коштували їм дорогоцінного часу.
Коли, зрештою, під ранок вирішили тікати, свідок мав вийти першим, щоб розвідати ситуацію. Проте щойно він виглянув на вулицю, як помітив чотирьох озброєних російських військових, які рухалися дорогою. Коли зайшли військові на двір і побачили що всі стоять на вулиці, вони були здивовані. Свідок розумів що шанс втрачений, занадто довго вони вагалися і сперечалися. Їх знов закрили у літній кухні, підперли двері. Очі і руки не зав’язували. Перебували там ще 2-3 дні й потім групами, під конвоєм, чоловіків перевели в інше місце — сарай на подвір’ї, майже над трасою. Там бранці просиділи ще близько тижня.

Ще одна спроба

Після першої невдалої спроби свідок усвідомив, що для успішної втечі потрібно заздалегідь знати, куди бігти та як саме розташовані російські військові. Доля дала йому таку можливість: через сильний вітер електродроти обірвалися та впали на дах будинку, де перебували солдати, що охороняли затриманих. Росіяни знали, що свідок – електрик, тому наказали йому полагодити електромережу.
Скориставшись нагодою, він попросив драбину та рукавиці, щоб виконати роботу. Піднявшись нагору, чоловік зміг оцінити ситуацію. Він побачив, де саме розташовані бронетехніка та військові, зрозумів, що єдиний відносно безпечний шлях для втечі – городами, через кукурудзяні поля та кущі.
Після місяця неволі, 30 березня 2022 року, під час інтенсивного обстрілу українських військових, свідок разом із шістьма іншими бранцями скористався хаосом і втік. Вони сховалися у дровітні знайомого, спостерігаючи за рухом російської техніки, яка відступала, навантажена награбованими речами. Чоловіки розуміли, що війська ворога залишають село, але виходити було небезпечно через можливу присутність солдатів.
1 квітня 2022 року Збройні сили України відновили контроль над частиною території Київської та Чернігівської областей, зокрема, і над Новою Басанню. Чоловікам вдалося врятуватися і дістатися безпечної території.

Читайте також про злочини російських військових у селі Стара Басань.

Проєкт «Документування воєнних злочинів у Чернігівській області» реалізується Освітнім домом прав людини — Чернігів за підтримки Міжнародного фонду “Відродження“. Матеріал представляє позицію авторів та Освітнього дому і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

8 березня 2022 року — справді трагічний день для жителів села Деснянка, що на Чернігівщині. Тоді російські військові вперше за час окупації села отримали відсіч від ЗСУ. Способом убезпечити себе від обстрілів надалі, вирішили обрати тактику прикриття місцевими мешканцями як «живим щитом». Намагалися знайти людей,  які співпрацювали із ЗСУ, тому жорстоко катували і вбивали цивільних деснянців. У селі по людях стріляв снайпер, вбивав. Хаотично обстрілювали будівлі, а одного разу розвернули дуло танка на будинок місцевої мешканки і влучили прямо в нього, жінка, яка була в укритті поруч загинула. Того дня російські військові розстріляли автомобіль, де їхало троє дорослих людей з дитиною. Страшно навіть уявити, що все це події одного дня, а окупація тривала понад місяць.

Зміст цієї статті може бути травматичним і хвилюючим, адже в публікації описані воєнні злочини, які пов’язані з різними формами насильства.

«Живі щити» Деснянки

У перший день повномасштабної війни в невеликому селі Деснянка, що на Чернігівщині, рано-вранці вже було чути вибухи. Село знаходиться приблизно за 60 км від кордону з Республікою Білорусь, звідки, зокрема, почали заходити російські військові 24 лютого 2022 року. Поруч із селом є залізнична дорога та важливі автомобільні шляхи, тому Деснянка стала одним із населених пунктів, що був привабливим у стратегічному плані для російських військ під час просування до Чернігова та в напрямку столиці. 

У село росіяни зайшли наприкінці лютого або на початку березня, свідки називають різні дати. Вони розповіли, що першими рухалися танки, потім колісна техніка, їхали колонами. Спочатку розмістилися на околицях села, на території навчально-наукової дільниці «Деснянка», де раніше навчалися студенти-агрономи університету «Чернігівська політехніка». 8 березня 2022 року відбувся обстріл цієї території українськими військовими, тоді загинув командир російського танкового підрозділу. Після цього росіяни вирішили перемістилися у село і масово розселилися у будинках місцевих мешканців. Так вони майже на місяць стали сусідами жителів Деснянки й фактично використали їх як «живий щит».

Територія навчально-наукової дільниці «Деснянка» після обстрілу. Фото надане свідком.

Жахливі катування та вбивства людей: розкладали зіркою та били кувалдою

Після влучного обстрілу позицій 8 березня, російські військові почали шукати людей, які, на їх думку, могли співпрацювати із ЗСУ. Забрали на допит трьох місцевих чоловіків. Один з них повернувся зі слідами катувань, інші двоє були знайдені згодом мертвими.

Документатори Освітнього дому дізналися, що у господарстві, де катували чоловіків було приблизно 5-6 російських військових. Ув’язнених вони розклали на землі у вигляді зірки один за одним, обшукали, перевірили татуювання. Потім покликали старшого командира, він наказав принести важку кувалду. Російські військовослужбовці запитували російською: «Кому вы нас сдали?».. Якщо чоловіки мовчали або відповідали не те, що очікувалось, їх били кувалдою з голови до пʼят. Бив сам командир. Рухалися лінійно, били з проміжком у 4-5 секунд: питання — удар. Кожен із чоловіків сумарно отримав приблизно 40-50 ударів кувалдою. Тривало побиття декілька годин.

Ввечері чоловіків кинули до підвалу, який розміщувався окремо від будинку, площею приблизно 3×3 м. Коли заводили, вдарили Карпенка Миколу в лице та зламали йому ніс. Чоловікам дали старі речі, відро для туалету та один сухпайок, який чоловіки не змогли відкрити через виснаження та побої. Температура у підвалі була близька 0℃. 

Наступного дня, вранці 9 березня 2022 року, Карпенка Миколу та Захаренка Олександра російські військові забрали з підвалу. Ще одного чоловіка утримували до обіду, потім відпустили. 

Тіла Карпенка Миколи та Захаренка Олександра знайшли випадково 26 травня 2022 року у селі Шестовиця Чернігівської області. Чоловік вийшов на прогулянку з собакою, яка знайшла тіла, зариті у сміття. Зі слів свідка, в обох чоловіків були прострелені ключиці і голови: у Карпенка Миколи — пʼять куль в голові, у Захаренка Олександра – три.

Родина Карпенків на могилі свого сина Миколи. Фото Наталії Найдюк, Суспільне Чернігів

Чоловіку, якому вдалося вижити, зламали ребра, пробили на маківці голову кувалдою, по тілу синці, всюди сліди катувань, особливо, на руках та ногах.

У 2024 році правоохоронним органам вдалося встановити одного з російських військових, який ув’язнив та катував чоловіків. Йому висунуто підозру, в тексті якої зазначено, що це Кубеков Ермек Бібатирович, військовослужбовець 90 танкової бригади РФ.

Вбивство Олександра Радченка 

Вранці 8 березня 2022 року родина Радченків прокинулися від звуку залпу «Градів», які стріляли з с. Деснянка в напрямку м. Чернігів. Четверо чоловіків, зокрема й Радченко Олександр, вийшли покурити на ґанок після сніданку, так само як і в усі інші дні. Пролунав глухий постріл і хтось крикнув: «Сашу вбили, падайте на підлогу». Куля влучила йому прямо в голову.

Свідок вважає, що стріляв російський снайпер, адже постріл прицільний у скроню. Припускає, що куля була розривна. Звук пострілу був один і глухий, вихідного отвору не було. Кров витікала зі скроні, пульс був десь ще хвилину. Потім життя Олександра обірвалося. Він помер на колінах у дружини, вона не сховалася, а відразу поповзла до Олександра… 

Панікуючи, члени родини намагалися зателефонувати в лікарню, хоч було розуміння, що шансу його врятувати немає. Швидка їхати відмовилася, а вивезти з села загиблого чоловіка теж було неможливо, бо навколо велися активні бойові дії. Тіло потрібно було поховати, в сараї на другому поверсі була дерев’яна підлога — її зірвали та зробили труну. Викопали яму прямо в сараї та поховали Олександра Радченка 11 березня 2022 року. 

Розвернули дуло танка на будинок і поцілили прямо в нього

8 березня був обстріл, під час якого жінка з чоловіком ховалися у погребі. Коли вибухи стихли, чоловік пішов до сусідки через дорогу, перевірити як вона. Дім Ткаченко Ольги стояв навпроти ангарів, де російські військові ховали свою техніку. Коли стрілянина затихла, окупанти розвернули дуло танка на її будинок і поцілили прямо в нього. Навіщо російські військові це зробили, досі лишається загадкою. Жінка була в укритті, чоловік в сусідки, в будинку — нікого. Снаряд зруйнував будинок на 80%, осколки полетіли у різні сторони, пробили двері погреба, де була Ткаченко Ольга. Від осколкових поранень вона загинула. 

Російські військові поховати жінку на кладовищі не дозволили. Люди викопали могилу у дворі, з дощечок збили ящик замість домовини, так і поховали. Після деокупації тіло перевезли на цвинтар в село Гущин.

Знищений будинок 8 березня 2022 року в селі Деснянка. Фото надане свідком.

Поранення людей

Вранці 8 березня 2022 року російські військові перевіряли будинки. Один із них побачив жінку, яка у цей час подивилася у вікно і відкрив вогонь з автомата. Кулі поранили їй голову, розвернули шкіру. Чоловік намагався надати дружині медичну допомогу, але рани були великі й 4 рушники швидко просочились кров’ю. Він вистриг волосся й пішов до облаштованого росіянами військового госпіталю, що знаходився неподалік від їх будинку. Лікар погодився допомогти — обробив рану й залишив перекис водню та бинти для перев’язок. Наступного дня знову прийшов, зробив перев’язку. Жінка згодом одужала.

Цього дня під кулі потрапив і 17-річний юнак, котрий із запаленого від влучання снаряда будинку, намагався винести паралізовану бабусю. В город і сам будинок впали міни. Саме тоді згоріли документи, гроші, одяг та багато іншого. Юнак перекрив газ і спустив паралізовану бабусю у погріб. Саме тоді був поранений у праве плече, стегно, ліву гомілку та живіт. Швидка допомога їхати відмовилася, хлопцю намагалися допомогти сусіди, але кров не зупинялася й розпочалася гарячка. Сусідка пішла до російських військових, попросити медика про допомогу. Військовий медик обробив рани та перевірив чи залишилися осколки в тілі. На щастя — ні. 

Усі опитані свідки розповіли, що у с. Деснянка російські військовослужбовці хаотично розстрілювали будинки та відкривали вогонь по цивільному населенню, тому в селі пересуватися вулицями було дуже небезпечно. 

Прострелені кулями вікна в одному з будинків у селі Деснянка. Фото надане свідком.

Розстріл автомобіля

У напрямку села Деснянка їхав автомобіль. Звичайний автомобіль білого кольору, який жодним чином не був маркований як військовий. За кермом цивільний чоловік, разом з ним їхало дві жінки й дитина. Вони не становили загрози військовим РФ, але все одно потрапили під обстріл.

Як пізніше встановили українські правоохоронці, стріляв Колчаков Денис Романович, військовий 74 бригади РФ. Він випустив не менше восьми куль по авто і поранив водія, котрий дивом вижив. 31 травня 2024 року суд у Чернігові заочно засудив його на одинадцять років позбавлення волі.

Фото місця, з якого військовослужбовець ЗС РФ Колчаков Д.Р. стріляв по цивільному автомобілю.

Без строку давності

Від моменту деокупації минуло понад два з половиною роки. Жителі Деснянки досі з жахом згадують ті події, особливо 8-9 березня та деякі інші дати, які назавжди закарбувалися в їх пам’яті. Варто зазначити, що медик лишався вірний «клятві Гіппократа» й не відмовляв у допомозі цивільним місцевим мешканцям. Але не всі російські військові дотримувалися правил та звичаїв ведення війни, передбачених міжнародним правом. Нині вже відомо імена щонайменше двох російських військових, які вчиняли воєнні злочини і одному з них оголошено підозру, іншому — вирок. Поки заочно, але ці злочини не мають строку давності, а це означає, що лишається шанс на справедливість. Нехай з часом, та все ж хоча б частина воєнних злочинців має потрапити до в’язниці.

Проєкт «Документування воєнних злочинів у Чернігівській області» реалізується Освітнім домом прав людини — Чернігів за фінансової підтримки Міжнародного фонду “Відродження“. Матеріал представляє позицію авторів та Освітнього дому і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Руйнування шкіл та інших освітніх закладів, відсутність укриттів, нестача кадрів, неможливість продовжувати роботу в окупаціїї — це лише частина тих викликів, з якими стикається українська освітня система під час війни. Наслідки цих постійних випробувань вже зараз помітно відчутні і матимуть помітний вплив на майбутнє освіти в Україні.

Комишуваська гімназія “Джерело” Комишуваської селищної ради

Дитинство під обстрілами

Освітній дім прав людини в Чернігові провів моніторинг у межах проєкту «Під прицілом — школи», зосередившись на фіксації нападів на школи та інші освітні заклади. За даними звіту, протягом 2022-2024 років у Чернігівській, Сумській та Херсонській областях було задокументовано понад 60 нападів на заклади освіти, в результаті яких 45 об’єктів зазнали значних пошкоджень, а 15 так і не відновили свою діяльність.

Ситуація в Херсонській області є особливо критичною. Через бойові дії та окупацію російськими військами значна частина освітньої інфраструктури була зруйнована або пошкоджена. Станом на 25 липня 2024 року в області було пошкоджено 290 і зруйновано 58 закладів освіти. Більшість територій Херсонщини тимчасово окуповані російськими військами, що унеможливлює якісне відновлення освітньої інфраструктури області.

Відновлення під постійними загрозами

У Сумській області, яка щодня страждає від постійних обстрілів, пошкоджено понад 180 освітніх закладів, що становить близько чверті від їхньої загальної кількості. Переважно завдяки зусиллям місцевих громад і міжнародних організацій, деякі заклади змогли відновити роботу, але ситуація залишається складною, особливо у прикордонних районах, де обстріли відбуваються щоденно. З 180 пошкоджених закладів відновлено 65, що становить лише 36%. 

Херсонський науковий ліцей херсонської обласної ради

Прогнози для системи освіти на окупованих територіях Херсонщини

Прогнози для системи освіти на окупованих територіях Херсонщини залишаються невтішними. Велика частка освітньої інфраструктури використовується російськими військами для військових цілей, а ті, що використовуються як школи – стають осередками розповсюдження російської пропаганди серед дітей та молоді.

Крім того, великим викликом лишається постійний тиск, який держава-агресорка здійснює на освітян на окупованих територіях, примушуючи їх до співпраці, а також внесені зміни до законодавства, які загрожують ще більшими кадровими втратами.

Багато хто з вчителів в результаті погроз та терору вимушений був вийти на роботу, що з точки зору оновленого закону України про колабораційну діяльність після деокупації може означати для них “виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років”.

В умовах окупації заклади освіти можуть бути використані як військові бази або склади, що лише погіршує ситуацію, ставлячи їх під загрозу руйнування. Відновлення навчального процесу на цих територіях вимагатиме значних зусиль і ресурсів після деокупації. Потрібно буде проводити комплексні ремонтні роботи, забезпечувати заклади необхідними матеріально-технічними ресурсами та відновлювати кадровий потенціал.

Негативний вплив на освіту дітей на окупованих територіях Херсонщини матиме довготривалі наслідки. Відсутність можливостей для навчання призведе до зниження рівня освіти серед дітей, що проживають на цих територіях. Це, своєю чергою, вплине на їхні майбутні можливості та перспективи, зокрема на можливість продовження освіти у вищих навчальних закладах та на ринку праці.

Лежинська гімназія Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області

Довгострокові наслідки війни

 Через руйнування навчальних закладів і перебої в навчальному процесі багато дітей втратили доступ до якісної освіти. У Херсонській області кількість здобувачів базової середньої освіти знизилася з 54 471 до 34 119, а дошкільної — з 29 918 до 7 003. Подібна ситуація спостерігається і в Сумській області.

Відновлення освітнього процесу потребує значних ресурсів і спроможностей, яких у регіонів часто не вистачає. Особливо гостро відчувається потреба в облаштуванні укриттів, забезпеченні доступу до освіти для дітей з особливими освітніми потребами  та підтримці психоемоційного стану учнів і освітян. В Сумській області відмічається підвищений запит на спеціалісток та спеціалістів з реабілітації, дефектологіїї та інших.

Комишуваська гімназія “Джерело” Комишуваської селищної ради

Психоемоційні наслідки для учнів та вчителів

Якщо відновити пошкоджену будівлю можна за наявності необхідних ресурсів, то з травмованою психікою дітей та дорослих все значно складніше. Довгострокові наслідки життя в постійному стресі помітні вже зараз, і сподіватися на те, що з ними вдасться впоратися у короткій термін, не доводиться. За даними соціологічного дослідження, проведеного Соціологічною агенцією Vox Populi, 44% вчителів і 47% представників адміністрації відзначили збільшення робочого навантаження. Вчителі змушені витрачати більше часу на підготовку до уроків, надання психоемоційної підтримки учням, а також стикаються з перебоями електропостачання, відсутністю «живого» спілкування та нестачею технічних засобів.

Висновки

Країна-агресорка щодня завдає нищівного удару по освітній сфері в Україні. Щонайменше 15 закладів освіти на тимчасово окупованих територіях стали місцем розташування російських військових, перетворившись на потенційні військові цілі. Внаслідок бойових дій та окупації 23 з 28 досліджених закладів зазнали значних пошкоджень, 13 з них повністю зруйновані. Це призвело до втрати освітньої спроможності для понад 4400 дітей.

Дії російських військових щодо закладів освіти часто порушували норми міжнародного гуманітарного права. Зафіксовано численні випадки невиправданого військового використання шкіл, цілеспрямованих нападів на освітні установи, незаконного вилучення шкільного майна та спроб схиляти освітян до співпраці погрозами та шантажем. Такі дії потенційно можуть кваліфікуватися як воєнні злочини та вимагають ретельного розслідування.

Наслідки російської агресії для освітньої сфери України є комплексними та довготривалими. Окрім фізичного руйнування інфраструктури, спостерігається відтік педагогічних кадрів, психологічні травми учасників освітнього процесу, труднощі з організацією навчання в умовах постійної небезпеки. Для відновлення освітньої системи необхідні значні ресурси та комплексний підхід, що включатиме не лише відбудову приміщень, а й підтримку педагогів, адаптацію освітнього процесу до вимог воєнного часу та забезпечення психологічного супроводу всіх його учасників.

Проєкт «Освіта під прицілом (Херсонська та Сумська області)» реалізовано завдяки фінансовій підтримці організації «People in Need» (Прага, Чехія).
Погляди в цій публікації не завжди відображають погляди організації «People in Need». За зміст публікації відповідають автори Звіту та Освітній дім прав людини в Чернігові.

Авторка тексту: Дар’я Данова

Від початку повномасштабного вторгнення Освітній дім прав людини — Чернігів долучився до документування воєнних злочинів. Команда документування організації реалізувала з грудня 2023 по травень 2024 років проєкт “Документування воєнних злочинів на Чернігівщини” завдяки підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) у рамках Програми «Права людини в дії», яку виконує Українська Гельсінська спілка з прав людини. 

Чому необхідно документувати воєнні злочини?

Документувати воєнні злочини вкрай важливо, адже від 24 лютого 2022 року їх кількість збільшилася в сотні разів. Офіс Генерального прокурора України повідомляє про 132 012 зареєстрованих воєнних злочини за ст. 438 КК України (Порушення законів та звичаїв війни) в період з лютого 2022 року по травень 2024 року. За результатами їх досудового розслідування лише у 254 кримінальних провадженнях особам вручено повідомлення про підозру та 104 кримінальні провадження направлено до судів з обвинувальним актом. 

У січні-квітні 2024 року Освітній дім прав людини — Чернігів здійснив моніторингові виїзди до 11 населених пунктів Чернігівської області, які постраждали від неправомірних дій російських військових.  Це села Левковичі, Левоньки, Льгів, Пакуль, Політрудня, Пекурівка, Іванівка (Семенівська громада) Припутні, Мартинівка, Рубанка та місто Семенівка. Було задокументовано 500 ймовірних вчинень воєнних злочинів як під час перебування населених пунктів під окупацією, так і після її завершення. Всього було опитано 69 свідків та потерпілих, які, зокрема, мали можливість отримати юридичну та психологічну допомогу.

Найбільш поширеними різновидами воєнних злочинів, ймовірно вчинених на території Чернігівщини, є умисне спрямування нападів на цивільне населення та цивільні обʼєкти, умисне вчинення непропорційного нападу, умисне вбивство, катування або нелюдське поводження, незаконне позбавлення волі, широкомасштабне знищення та привласнення майна, використання практики живих щитів. 

Усі наведені у Звіті випадки, що містять ознаки воєнних злочинів, були описані документаторами Освітнього дому зі слів очевидців. Від усіх учасників опитування отримано інформовану згоду. Інформацію, описану у Звіті, свідки надали добровільно, без жодного примусу. 

Збір і збереження такої інформації сприятиме притягненню винних осіб до індивідуальної кримінальної відповідальності в національних та міжнародних судах, а також встановленню права на правду для постраждалих осіб. 

Освіта — запорука розвитку та покращення стану документування в Україні

За час реалізації проєкту проведено три тренінги.
27 грудня 2023 року — онлайн тренінг з ефективної та нетравматичної комунікації зі свідками та потерпілими під час документування воєнних злочинів. Учасники вебінару покращили свої знання щодо спілкування з потерпілими та свідками воєнних злочинів та в подальшій роботі з документування можуть застосовувати отримані навички на практиці.

28-29 лютого 2024 року відбувся тренінг “Вибухотехніка й тактична медицина під час документування воєнних злочинів”. Тренінг був розділений на дві частини: перша проходила 28 лютого на тему вибухотехніки, наступного дня проведена друга частина на тему тактичної медицини. Зразки вибухових пристроїв та снарядів, надані учасникам тренінгу криміналістичною лабораторією НДЕКЦ дали змогу краще візуально ознайомитись з предметом дослідження. Завдяки цьому, під час документування воєнних злочинів документатори краще розумітимуть принципи дії та уражаючі властивості різних типів боєприпасів. Ці знання важливо мати також при аналізі зібраних матеріалів та підготовці аналітичних звітів.

27 травня 2024 року проведено тренінг на тему “Документування воєнних злочинів: забезпечити невідворотне покарання”. На тренінг з різних міст приїхали: правозахисники, громадські активісти, що займаються документуванням, адвокати, працівники правоохоронних органів та науковці. Завдяки чому підвищили свою професійну компетентність, що важливо для ефективної роботи. Навчання дієвим методикам опитування є важливим, тому, що правильне документування воєнних злочинів збільшує шанси на притягнення злочинців до відповідальності, адже враховуються багато важливих аспектів. Розуміння різних практик документування, зокрема, процесуального інтерв’ю дозволяє документатору підходити індивідуально до кожного свідка і підлаштовуватися під конкретний кейс. 

Під час останньої сесії тренінгу розібрали тему насильницьких зникнень цивільних та військових людей, що пов’язані з війною. Знання допоможуть документаторам краще фіксувати цей тип воєнного злочину, адже він має свої особливості та додаткові застереження, перш за все, пов’язані з тим, що зникла людина могла потрапити на територію РФ (наприклад, в полон).

Моніторинг відкритих джерел та OSINT-розвідка

За час діяльності проєкту підготовлено 10 довідок з моніторингу відкритих джерел. 47 спеціалізованих щодо персон російських військових, які направлено до ГУНП в Чернігівській області. Ці довідки були використані для підготовки до моніторингових поїздок, верифікації даних про вчинені воєнні злочини, пошуку свідків та написання ґрунтовного аналітичного звіту з документування. 

Протягом всього періоду діяльності проєкту здійснювалася OSINT-розвідка, завдяки чому вдалося ідентифікувати 47 російських військових, які, ймовірно перебували на території Чернігівської області та вчиняли воєнні злочини. Інформацію направлено до ГУНП в Чернігівській області.

В ході реалізації проєкту також вдалося опублікувати статтю “Воєнні злочинці 74 ОМСБр РФ на Чернігівщині”. Команда документування Освітнього дому прав людини — Чернігів зібрала інформацію про деяких військовослужбовців 74 ОМСБр, які ймовірно причетні до вчинення воєнних злочинів на території Чернігівської області у лютому-квітні 2022 року. Окрім того, в статті йдеться про підготовку до вторгнення, структуру підрозділу, підозри, видані українськими правоохоронними органами військовим цієї бригади та прізвища командирів, що з високою ймовірністю причетні до обстрілів артилерією Чернігова.

Окрім того, регулярно здійснювалося інформаційне висвітлення результатів моніторнгових поїздок до населених пунктів.

“Трибунал для Путіна”

Документаторами в рамках проєкту було внесено до бази даних “Трибунал для Путіна” 500 епізодів ймовірних воєнних злочинів. Ця діяльність відбувається у співпраці з партнерською організацією “MART”. Зареєстровано 286 епізодів про знищення або пошкодження майна щонайменше у 27 окремих епізодах обстрілів що мають ознаки вчинення воєнних злочинів, 18 епізодів про навмисне вбивство цивільних людей зі стрілецької зброї, 22 епізод про нанесення тілесних пошкоджень цивільним особам, 5 насильницьких зникнень людей, 11 катувань чи нелюдського поводження із цивільними, чи військовими, 28 епізодів про загибель та 27 по пораненнях цивільних людей внаслідок обстрілів, 37 епізодів розграбування та захоплення цивільних об’єктів, 13 епізодів мінування території та підриву цивільних осіб, 2 епізоди зґвалтування та інші.

Моніторинг судових рішень

Створено реєстр судових справ (рішень) щодо воєнних злочинів, вчинених на території Чернігівської області. Юрист Освітнього дому прав людини — Чернігів здійснив моніторинг судового розгляду 11 кримінальних проваджень, відвідавши 32 судові засідання щодо вчинення воєнних злочинів військовослужбовцями Російської Федерації (порушення законів та звичаїв війни). Після кожного судового засідання монітор писав довідку з коротким викладом процесу судового розгляду. Проаналізувавши 32 судові засідання, на яких був присутній наш юрист, ми зробили висновки, що:

• судовий розгляд здійснюється загалом оперативно, перенесення засідань відбувається у виключних випадках;
• судами забезпечено право на публічний розгляд справ. Разом з тим, зацікавленість медійних ініціатив, громадських організацій чи активних громадян до процесів була дуже низькою;
• помічено шаблонність пред’явлених обвинувачень по усіх кримінальних провадженнях. Фактичним обставинам справи та опису складу злочину приділено значно менше уваги ніж контекстуальній складовій та передумов вчиненого злочину;
• враховуючи що усі провадження розглядались “in absentia”, якість роботи призначеного захисника має першочергове значення для забезпечення права на захист. В усіх досліджених провадженнях ефективність захисників була на дуже низькому рівні та зводилась до формальної участі. Ця обставина впливає і на незабезпечення рівності сторін в процесі доказування;
• у більшості кримінальних проваджень доказова база, на думку команди проєкту, була не достатньою для доведення вини поза розумним сумнівом.

 За результатами проєкту створено Звіт з документування воєнних злочинів на Чернігівщині, що описує діяння російських військових, які містять ознаки воєнних злочинів за Римським статутом МКС і охоплюються щонайменше 12 складами  злочинів, переліченими у статті 8. Звіт містить опис виїздів команди та містить інформацію щодо перебігу окупації та бойових дій у 11 населених пунктах Чернігівської області, а також опис інцидентів, які мають ознаки воєнних злочинів.

Команда Освітнього дому прав людини — Чернігів висловлює вдячність за підтримку Агентству США з міжнародного розвитку (USAID) та Українській Гельсінській спілці з прав людини. А також нашим партнерам: Громадській організації “MART” та інтернет-виданню “Челайн”.

Реалізація проєкту “Документування воєнних злочинів на Чернігівщині” стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені в цьому Звіті, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за зміст Звіту несуть виключно автори.

У світі USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів і допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки й економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року. За цей час загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоровʼя та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо вас звертатися до Відділу зв’язків із громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт http://www.usaid.gov/ukraine або на Фейсбук-сторінку https://www.facebook.com/USAIDUkraine. 

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної громадською організацією «МАРТ» спільно з громадською спілкою «Освітній дім прав людини в Чернігові», у рамках глобальної ініціативи «Трибунал для путіна» про ймовірно скоєні міжнародні злочини за 821 день повномасштабної російсько-української війни на території Чернігівської області.

Було задокументовано 4371 епізод за весь період та 20 епізодів, зафіксованих у травні 2024 р.

Інформація в цій публікації є приблизною, спирається на зібрані нами дані та потребує уточнення.

1. Інформація про жертви серед цивільного населення

За досліджуваний період у Чернігівській області нами було зафіксовано загалом 760 епізодів, пов’язаних із людськими втратами чи порушенням прав серед цивільного населення.

1.1. Інформація про загиблих та поранених серед цивільного населення

За даними, які задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області внаслідок ракетних, мінометних та артилерійських обстрілів, а також дії вибухових пристров різних видів загинуло щонайменше 600 осіб, було поранено щонайменше 725 людей.

Ось деякі з цих випадків за останній місяць: 

ЗС РФ вдень 14 травня 2024 року зі ствольної артилерії та міномета обстріляли село Грем’яч Новгород-Сіверської громади. Внаслідок обстрілу загинув місцевий житель.

Удень 18 травня 2024 року росіяни завдали ударів по прикордонній Семенівській громаді на Чернігівщині. Внаслідок атаки поранення отримав місцевий житель 1965 року народження. Його госпіталізували до лікарні.

Російські війська близько 11-ї години 13 травня 2024 року касетними боєприпасами обстріляли місто Сновськ на Чернігівщині. Внаслідок обстрілів поранені троє людей — 39-річна жінка та двоє чоловіків, 72-річний та 51-річний.

2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень унаслідок бойових дій

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області внаслідок переважно ракетних ударів було зруйновано/пошкоджено щонайменше 6130 об’єктів цивільної інфраструктури, серед яких:

Ось деякі з цих випадків за останній місяць: 

У ніч із 26 на 27 квітня 2024 року росіяни обстріляли одне з сіл Новгород-Сіверського району. Під вогонь потрапила пожежна частина.

Вранці 30 квітня 2024 року росіяни безпілотниками поцілили по будівлі зернового складу в одному з сіл Новгород-Сіверської громади на прикордонні Чернігівщини.

1 травня 2024 року зафіксовано 4 вибухи з FPV дронів на території Семенівської ТГ Новгород-Сіверського району. Був пошкоджений вантажний автомобіль.

2 травня 2024 року у напрямку села Леонівка зафіксовано чотири приходи з FPV-дронів та 19 приходів, ймовірно з міномета калібру 120 мм. Внаслідок обстрілу сталося загоряння двох нежитлових будівель.

9 травня 2024 року за інформацією ОК Північ один вибух зафіксували (прихід, ймовірно FPV-дрон) в районі села Лука Сновської громади. Внаслідок обстрілу пошкоджено приватний будинок, автомобіль АЗЛК – 412.

13 травня 2024 року російські війська близько 11-ї години касетними боєприпасами обстріляли місто Сновськ на Чернігівщині. Пошкоджень зазнали автомобілі.

Станом на ранок 14 травня комісія з фіксації збитків задокументувала пошкодження 30 будівель.

13 травня 2024 року на прикордонні Чернігівщини росіяни атакували цивільну інфраструктуру безпілотниками. Пошкоджено будівлю місцевої пожежної частини та газорозподільчий пункт в одному з сіл Новгород-Сіверської громади.

15 травня 2024 року у напрямку села Сутоки — зафіксовано один прихід, ймовірно, FPV-дрон та 24 приходи, ймовірно, з РСЗВ. Внаслідок обстрілу виникла пожежа у двох господарствах, де ніхто не проживав: загорілися обидва будинки і дві господарчі будівлі. Пожежу локалізували та ліквідували.

18 травня2024 року вибух FPV дрон біля населеного пункту Новгород-Сіверської ТГ Новгород-Сіверського району. Внаслідок вибуху пошкоджено господарчу будівлю та автомобіль.

18 травня2024 року 4 вибухи з РСЗВ по населеному пункту Семенівської ТГ Новгород-Сіверського району. Внаслідок обстрілу пошкоджено нежилий двоповерховий багатоквартирний будинок та будівля недіючого дитячого садка.

Близько 14-ї години 25 травня 2024 року російські війська в районі Чернігова завдали ракетного удару. Внаслідок удару була пошкоджена господарська будівля. )

3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області трапилися такі події:

Аналіз зібраної інформації дає підстави стверджувати, що протягом останнього місяця зс рф ведуть щоденні обстріли як прикордонних територій Чернігівської області, так і самого м. Чернігів. Фіксуються ДРГ, ворог застосовує для обстрлілів артилерію, міномети, РСЗВ, побільшало атак за добомогою БПЛА, пусків ракет із гелікоптерів та літаків тощо – все це неминуче призводить до руйнування цивільної та критичної інфраструктури життєзабезпеченя, людських втрат серед цивільного населення.

Загалом за останній місяць від ворожих обстрілів пошкоджено 3 об’єкти інфраструктури життєзабезпечення, 5 автомобілів, 1 об’єкт підприємницької діяльності та комерційно-виробничого призначення, 40 будівель житлово-побутового призначення, 1 освітньо-виховний заклад; 1 людина загинула, щонайменше 5 отримали поранення.

Основне фото: Поліція Чернігівської області

Збір інформації триває. Якщо ви можете надати додаткову інформацію, будь ласка, напишіть нам на адресу tribunal_for_putin@helsinki.org.ua.

Аналіз підготував координатор громадської приймальні УГСПЛ в м. Чернігів, що діє на базі ГО «МАРТ», Дмитро Науменко

Село Іванівка Семенівської громади розташоване за 150 км від Чернігова та за 20 км від кордону з Російською Федерацією. Населений пункт було окуповано російськими військами вже 24 лютого 2022 року. Через близькість до кордону з РФ, село регулярно потерпає від обстрілів. Тут часто чути вибухи, коли обстрілюють і сусідні села. В Іванівці пошкоджено багато будівель, зокрема школа, в якій частково зруйнований спортзал та вибиті вікна вибуховою хвилею.

Під час моніторингового візиту команді Освітнього дому прав людини — Чернігів вдалося задокументувати численні руйнування та пошкодження цивільних об’єктів, зокрема приватних будинків, квартир, заводу, школи, а також господарських будівель та сільськогосподарської техніки. Є загиблі цивільні люди.

Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів

Обстріли

8 лютого 2023 року відбувся обстріл брикетного заводу. Тоді загинуло двоє людей. Один із чоловіків помер під завалами, внаслідок влучання. Відомо про загибель ще одного цивільного чоловіка. Ще двоє людей отримали тоді поранення голови та ніг.

У ніч з 27 на 28 березня 2023 року, починаючи з 21:15 було чути орієнтовно пʼять вибухів, від яких в городах села залишилися вирви.

7 квітня 2023 року о 22:17 в населеному пункті Іванпуть, що за 1 км від Іванівки (фактично це одне село), впала КАБ. Свідок каже, що від вибухової хвилі її викинуло з ліжка, а будинок ніби піднявся і опустився. Вибухова хвиля також вибила вікна та двері будинку. В результаті прильоту будинок було значно пошкоджено – зруйновано фундамент, вікна, а також прибудинкові приміщення. Окрім того, на вулиці пошкоджені чотири будинки, деякі квартири повністю зруйновані.

Перед Великоднем, 16 квітня 2023 року, росіяни здійснили обстріл центру села. Керована авіабомба потрапила в асфальтовану дорогу, тому значних руйнувань будівель тоді не було. Свідки кажуть, що обстріл був здійснений із Брянської області.

13 травня 2023 року в районі Іванівки, Тимоновичів, Карповичів була знищена російська авіагрупа з двох літаків та двох вертольотів. Після їх збиття авіація перестала літати та бомбити керованими авіабомбами прикордоння Чернігівщини. 

Переломний момент

Напередодні, за свідченнями очевидців, у травні обстрілювати стали ще частіше, ніж у попередній період. 2 травня 2023 року о 22:17 відбувся приліт КАБ на вулиці Нова у селі Іванівка. Наш свідок розповідає, що вибух стався у повітрі, а залишки бомби потрапили на трактор та повністю його знищили.

Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів

3 травня 2023 року о 23:30 в Іванівку прилетіла КАБ-500. Від вибуху постраждали цивільні мешканці, будинки та сільськогосподарська техніка. Люди прокинулись від сильного вибуху. Від прильоту залишилась вирва. Уламки від бомби були розміром з два кулаки.

5 травня 2023 року відбувся черговий обстріл. Будинок, який належав родині нашого свідка було пошкоджено, а прилеглий сарай зруйновано. Також постраждали будинки сусідів. Тоді вибух відбувся близько 12 години дня. Загиблих і поранених в результаті цього обстрілу не було. Розмір вирви на місці, де стояв сарай, був 9 на 15 метрів. 

Звільнення Іванівки відбулося 5 квітня 2022 року, але спокійне життя сюди не прийшло після деокупації. Та все ж, історія зі збиттям російської авіації доводить, що Російська Федерація розуміє мову сили. Саме ця тактика дала позитивний результат й іванівці змогли уникнути подальших обстрілів протягом тривалого часу.

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. 

Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Для Сергія Деденка – голови Семенівської громади, що на Чернігівщині, – ніч перед повномасштабною війною видалася безсонною. В іноземних ЗМІ, соцмережах та телеграм-каналах нагнітали, що будь-якої миті може початися вторгнення. А оскільки Семенівка навпростець знаходиться всього за 12 км від Росії, то виходило, що разом із прикордонними селами громади місто першим мало побачити ворога. Тож 24 лютого 2022 року о 4.30 Деденко вже був на своєму робочому місці, ближче до 6-ї ранку почув перші залпи “Градів”, а ще за годину Семенівкою пішли колони російської техніки.

Сергій Деденко. Фото надане Сергієм Деденком

Як місто на кордоні пережило “тиху окупацію”, як після звільнення області російські військові перетворили життя тут на жах, а з прикордонних сіл зробили пустку, та які наслідки все це має для людей та економіки регіону, – далі у тексті. Він написаний зі свідчень голови громади, їх зафіксували представники Освітнього дому прав людини — Чернігів. А також із історій, які раніше розповідали мешканці громади. 

Не було ані методичок, ані плану дій на випадок війни

24 лютого 2022 року з 7 години ранку через Семенівку у напрямку Чернігова рухалися російські танки, інженерна техніка, польові кухні, БТРи… 

“У нас не було запасів продовольства, пального, ліків і жодних вказівок, як діяти. Тоді російські військові нас не зачіпали, але було розуміння, що ми стаємо відрізані від обласного центру, по факту знаходимося в тилу ворога. Тому як цивільна влада, ми дбали, аби наші люди мали їжу та екстрені послуги. Домовилися з АЗС, щоби видавати пальне “швидким”, ДСНС, службам, які допомагають населенню. Так само наростили випікання хліба. Маємо власну пекарню, тож допомагали і своїй, і сусіднім громадам”, – пояснює Сергій Деденко. 

У перший день вторгнення з Семенівки виїхали прикордонники та працівники ТЦК, забравши списки призовників та інші документи, які не повинні був знайти ворог. Поліція залишилася в місті і почала тісніше співпрацювати з місцевою владою. Люди самоорганізувалися, щоб контролювати порядок на вулицях. Вони слідкували, аби не було мародерства, масового алкоголізму тощо. 

Розгубленість і шок минули швидко. Люди в тилу ворога почали робити все, аби його затримати. Вони знімали таблички населених пунктів і вулиць, перекривали дороги деревами, уповільнюючи рух та дезорієнтуючи російських військових.

В Семенівці було спокійно. Після проїзду колон російські військові з’являлися рідко. Тому за кілька тижнів сюди почали їхати люди з Чернігова, через зірвані мости добиралися об’їзними шляхами. Перші два рази голова особисто супроводжував колону автобусів. Каже, проблем не було. Скільки людей тоді мігрувало, ніхто не рахував, але, за словами Деденка, автобуси були переповнені. 

“Тоді було незрозуміло, як довго це все триватиме. Незрозуміло, де закріпився ворог, а де наші військові. Повне нерозуміння ситуації”, – констатує Деденко.

Назад через Семенівку російські військові перевозили тільки своїх загиблих. Більшість ворожих колон відходили через Ріпки та Городню. 

З “тихої окупації” – у гучний терор 

Що таке обстріли і терор росіян, Семенівська громада дізналася після звільнення області. Села на прикордонні обстрілювали з травня 2022 року. Першою жертвою в Семенівці стала місцева жінка наприкінці грудня того ж року. Вона поверталася додому з базару, коли стався обстріл. Жінка загинула від травм, що нанесли осколки. 

І до сьогодні ворог не припиняє тероризувати людей цієї громади, обстрілюючи мінометами, артилерією, скидаючи вибухівку з дронів, у різний час запускаючи КАБи та КАРи (керовані авіаракети) з літаків. Прикордонні села у більшості вже перетворилися на пустку. Люди залишили будинки, нажите майно і вимушені були переїхати в Семенівку чи далі вглиб громади, області, країни.

Залишки боєприпасу. Фото надане свідком.

Чимало руйнувань зазнала промисловість. Так, у квітні 2023 року російські військові влучили в цех переробки деревини місцевого лісгоспу. На щастя, люди пішли на обід, тому минулося без жертв. А ось на місцевому торфобрикетному заводі загинуло двоє працівників, коли в тому ж місяці ракети прилетіли до них.

Влітку та восени 2023-го ворог почав нищити комунальні підприємства громади: були прильоти в будівлю міської ради, лікарню, комунальне підприємство. А навесні 2024 року руйнувань зазнав і будинок культури.

Приміщення пошкодження Семенівської міської ради. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів.

“У цих приміщеннях і поряд з ними ніколи не перебували військові. Сплутати ці будівлі з іншими неможливо, вони типові, будувалися ще за радянських часів”, – наголошує голова громади.

Російські військові обстрілюють і житлові будинки на прикордонні та в самій Семенівці. Станом на березень 2024-го тут загинуло 15 цивільних людей. Деякі з них потрапили в засідку ДРГ. Зокрема, 14 липня 2023 року таке сталося з мешканцем прикордонного села Миколаївка Миколою Гориславським. Чоловік був головним інженером сільгосппідприємства. Він їхав на роботу в сусіднє село Залізний Міст. Дорогою його білий мікроавтобус розстріляла російська ДРГ.

На людей, які приїжджають додому в прикордонні села, російські військові влаштовують буквально полювання. Так, 21 серпня загинув 27-річний Едуард Жмурко. Його дружина розповідала, що Едуард, поговоривши з сусідом, їхав на велосипеді, коли на нього з квадрокоптера скинули, імовірно, гранату. 

Так само, чимало людей гинуть, підриваючись на мінах, та від осколкових поранень під час обстрілів. Найстрашніші – КАБи. Вони наносять сильні руйнування і прилітають так швидко, що люди не встигають сховатися. У травні 2023 року обстріли КАБами припинилися після того, як українські військові збили чотири ворожі літаки на кордоні з Брянською областю. 

Чи є майбутнє на кордоні: прогнози невтішні

Через постійні обстріли, невизначеність та небезпеку економічне життя в громаді призупинилося. 

“До війни ми мали багато планів щодо розвитку громади. А тепер зовсім немає впевненості, чи є тут взагалі майбутнє. Адже прогнозують, що може стати ще гірше. Бізнес знищено наполовину, землі вийшли з обороту. Розумієте, багато приватних фермерів, які будували свої господарства 30 років, втратили все за один рік. Я не кажу вже про прикордоння, де життя взагалі немає”, – із сумом констатує Сергій Деденко.

Знищена сільськогосподарська будівля у Семенівці. Фото надане свідком

І додає, що зараз у громаді катастрофічно не вистачає людей. Деденко каже, що навіть директори підприємств паралельно сідають за кермом тракторів і орють, сіють, збирають урожай… 

“У нас не вистачає лікарів. За минулий рік з громади виїхало двоє хірургів, троє гінекологів, один інфекціоніст. До війни ми приваблювали молодих лікарів зарплатами, давали квартири з ремонтами, а зараз через небезпеку ці фахівці залишили громаду”, – говорить голова.

Пошкоджена будівля лікарні у м. Семенівка. Фото надане свідком

З вчителями ситуація трохи краща, бо всі школи в регіоні працюють дистанційно. Проблем із гаджетами немає, а ось із інтернетом у селах – є. Громада зараз не може жити повноцінним життям: заборонено збиратися в групи, проводити масові культурні заходи тощо. Наразі звідси виїхало 40% мешканців, через обстріли інфраструктура та цивільні будинки продовжують руйнуватися. 

“При розробці програми відновлення у нас виникли певні труднощі. Розумієте, нам важко зорієнтуватися в напрямах відновлення, адже ми весь час перебуваємо в процесі руйнування, як інфраструктури громади, так і цілих галузей економіки”, – наголошує голова.

І разом із тим запевняє, що зараз громада краще підготовлена до можливого повторного наступу. Багато жінок отримали водійські посвідчення, щоб у разі небезпеки виїхати. Так само в громаді є план евакуації людей, підготовлені місця їх розселення, є запаси їжі, пального. Але попри всі небезпеки та прогнози життя тут продовжується. Українське життя за 12 км від росіян…

Матеріал підготувала Наталія Найдюк.

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. 

Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Читайте також: Як місцеві чоловіки з автоматами чинили спротив російським військовим: історія з Чернігівщини

Голова Дмитрівської територіальної громади Валентин Бойко каже, що під час боїв на Чернігівщині “Бог забрав у нього страх”. Тому коли одного дня він натрапив на ворожу колону, то перед очима не було картинок з епізодами життя, натомість в голові пульсувала єдина думка: “Ну от і все”. Порівнявшись з Валентином, солдати пересмикнули затвори. З повним прийняттям ситуації, чоловік очікував автоматної черги в спину. Однак того разу смерть пройшла повз нього. Хоча в самій громаді у березні 2022 року російські військові розстріляли шістьох цивільних людей. 

Про підготовку до війни, спротив Дмитрівської громади та розстріли цивільних, – далі у матеріалі. 

“Ще у 2021 році я розумів, що війна буде”

Дмитрівська громада знаходиться в Ніжинському районі на Чернігівщині. Разом із селищем Дмитрівка до її складу входить 15 населених пунктів. Голова громади Валентин Бойко каже: розуміння того, що війни не уникнути, прийшло ще у 2021 році. Тоді росіяни почали брязкати зброєю на північному кордоні України. 

Голова Дмитрівської територіальної громади Валентин Бойко. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів

У громаді, аби підготувати людей, організовували курси домедичної допомоги та поводження зі зброєю. На останніх вчили, як збирати автомат, користуватися РПГ та іншою зброєю. Щоправда, тоді із п’яти тисяч мешканців Дмитрівської ТГ ці навчання відвідало близько сотні людей. Але і це згодом стало у пригоді.

Так само тут намагалися подбати і про продовольчу безпеку. Аби збільшити автономність громади, голова шукав, як встановити в селі власну пекарню. Це мало б забезпечити Дмитрівку і навколишні села хлібом у випадку блокади чи окупації. 

“Я дізнався, що в Сергіївці на Полтавщині місцевий підприємець виграв грант і поставив пекарню в селі. Ми з ним познайомилися, почали вивчати досвід. Взимку вже придбали тістоміс, інше обладнання, шукали гарну піч. Але купити не встигли”, – пригадує Валентин Бойко.

У січні 2022 року, коли набув чинності закон про національний спротив, Бойко разом з іншими головами громад профінансували облаштування місць розміщення територіальної оборони в районі. Та попри розуміння наближення війни і підготовку до неї, плану дій на випадок її настання в Бойка не було. Голова думав, що громада опиниться в сірій зоні. Натомість вона потрапила фактично на лінію вогню. 

Екстремальне знайомство

Перші колони російських військових пройшли територією громади вночі 25 лютого 2022 року. Вони рухалися з Сумщини. За пару днів біля сіл Голінка та Гайворон з’явилися й перші ворожі блокпости. А це означало, що громаду “відрізали” від Ніжина, Бахмача та Прилук. Продукти в магазинах закінчувалися. Тому Бойко відправив за хлібом на Полтавщину свого сина та працівників селищної ради. Так за 130 км від дому вони знайшли хлібозавод і налагодили постачання хліба у Дмитрівку та інші села громади. Пізніше з цим питанням допомагало місцеве агропідприємство “Агродмитрівське”. Паралельно Валентин шукав, де взяти зброю для місцевої тероборони. Зрештою, її вдалося знайти в Борзні 28 лютого. 

Картосхема руху російських військ. Матеріали фотовиставки “Дорогою уражень”

“Коли почалося вторгнення, багато людей кричали, що треба завалювати дорогу деревами. Я категорично був проти. Російській техніці то не перешкода, а от наша ”швидка”, машина з хлібом, ДСНС не проїдуть. Так воно й сталося. Я їхав завантажений автоматами. Під’їжджаю до лісу, а там на дорозі дерева повалені. Подзвонив товаришам, вони “Нивою” приїхали з села через ліс, ми перенесли вантаж через завали, і вони помчали назад у Дмитрівку лісом, а я дорогою в об’їзд. Отак ми й озброїлися”, – ділиться голова. 

З громади до загону місцевої самооборони долучилося 25 чоловіків. Це були працівники селищної ради, старости сіл та інші “надійні хлопці”. А згодом життя звело їх і з військовими.

“У перші дні березня мені повідомили, що в Дмитрівці з’явилися військові, розмовляють російською мовою. Ми з заступником Володимиром Трепачко сіли в авто і поїхали за ними. Раптом бачимо, їхній бусик та пікап розвернулися і летять назад. Ми перекрили їм шлях автівкою на переїзді. Всі повискакували з автомобіля. Мало не перестріляли один одного. Координації, як такої, тоді не було. Це виявилися військові 54 розвідувального батальйону. З такого екстремального знайомства і почалася наша співпраця з “кошмарення” росіян”, – посміхається Валентин Бойко. 

Без броніків та шоломів проти важкоозброєних росіян

Перший бій тероборонівців та російських військових стався 9-12 березня. Тоді до Бойка подзвонив староста Рубанки і розповів, що в селі Терешиха на блокпості іде бій місцевих чоловіків та росіян. “Дмитрівські” поїхали на допомогу. Далі стався бій у Рубанці.

Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів

“Між нами було метрів 250. Була перестрілка, ми ж без броніків, шоломів, зі звичайними автоматами. А росіяни – озброєні до зубів і в екіпіровці. Але попри це один з ворогів загинув, шестеро інших здалися в полон. Ми передали їх 54 розвідбату… Спрацювавшись з військовими, ми закладали фугаси на місці руху колон, підривали їхні машини, забирали покинуту техніку, снаряди. Якось знайшли перевернутий КАМАЗ із боєприпасами 152-го калібру. Все перевантажили і віддали нашим. Іншим разом забрали шикарну гаубицю… Ми чинили спротив, як могли. Наша громада першою стала на шляху цих колон за весь час їхнього руху з кордону в Сумській області”, – переконує голова громади.

Ще один бій Бойка та його команди стався на трасі, що сполучає Дмитрівку та Гайворон. Там тероборонівці та військові облаштовували позицію. Раптом дорогою виїхав російський “Тигр” і почав стріляти.

“Наш військовий вдарив по ньому з РПГ, але не влучив. Ми з автоматами “пахкаємо”, але то іграшка проти мін і броньовика… Добре, що військові привезли “Утьос” (кулемет. – Авт.). Староста Кропивного Володя Ткаченко встав у повний зріст і як гахне по “бетееру”. Мабуть, в бік йому влучив. Тим він нас і врятував. Росіяни розвернулися і поїхали геть”, – каже селищний голова. 

Та отримавши опір, російські військові почали лютувати. Вони грабували магазини, нищили трансформаторні підстанції, обійстя людей. А 15 березня розстріляли машину, яка везла додому працівників сільгосппідприємства. Тоді поранення отримали четверо людей, а один із працівників – Анатолій Углач – загинув від отриманих поранень. Так само із самохідних артилерійських установок почали обстрілювати й Дмитрівку. 

Знищений російськими війсьами автомобіль. Матеріали фотовиставки “Дорогою уражень”

“Росіяни виїжджали о 5.20 ранку і валили сюди по 30-40 залпів. А 22 березня вони заїхали на тракторну бригаду в Гайвороні. Ми підняли квадрокоптер, бачимо, стоять. Доповіли військовим. Це місце знаходиться за селом, тому вирішили накрити їх мінами. Одна з них влучила в кабіну КАМАЗа зі “Смерчами”, ото феєрверк був”, – пригадує чоловік. 

Того ж дня в сусідньому селі Голінки російські військові вбили селянина Петра Ковалівського. Чоловік мав ментальні захворювання, їхав на велосипеді. Рідні забили на сполох, коли він зник. Згодом його знайшли біля дороги розстріляним.

“Я їхав в машині і читав “Отче наш”

Через шкоду, яку російським військовим завдавали тероборонівці, на них влаштували “полювання”. Аби дізнатися, де вони знаходяться, у Гайвороні взяли в полон шістьох місцевих чоловіків. Тримали кілька днів на території місцевого току, допитували і, зрештою, відпустили. 

Та крім спротиву, треба було впорядковувати й буденні питання. Зокрема, через обстріли часто зникало світло. Лагодити дроти доводилося самостійно, бо РЕМ не хотів ризикувати життям електриків і не відправляв їх в небезпечні райони. 

Валентин Бойко. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів

“Я їхав в машині і читав “Отче наш”. Мене вже шукали російські військові, іти до них було небезпечно. Але люди чотири дні були без світла, а значить і води. Тож довелося ризикувати. Так ми заїхали в Терешиху, пішли на блокпост. Кажу їм: “Ми електрики, люди скаржаться, що світла немає. Не стріляйте, ми підемо “десятку” (дріт напругою 10 тис. вольтів – Авт.) піднімемо”. Військовий дивився на мене з недовірою. Аж тут бачу, з-за кута на мопеді виїжджає мій знайомий. Думаю, ну все, зараз щось скаже і моя брехня про електриків відкриється. Але того дня мені пощастило: вони його розвернули додому”, – посміхається Бойко.

“Найтемніший” тиждень перед звільненням

Останній тиждень перед звільненням області був чи не найважчий. Гайворон та Голінку окупували. Лютуючи, ворог без розбору стріляв по мирних мешканцях. 29 березня вбили Володимира Нескубу. Чоловік, пропустивши колону, збирався перебігти дорогу від знайомого до себе додому. Раптово виїхав БТР і чоловіка розстріляли. 

Наступного дня біля вікна російські військові вбили і його 82-річну маму Галину. Жінку знайшла староста села Наталя Вернигора з фельдшером. Родичі не могли додзвонитися Галині Нескубі, тому попросили старосту перевірити, чи все з нею гаразд. Наталя знайшла бабусю вбитою, вона лежала на підлозі біля вікна. У склі був отвір від кулі. 

Написи на стіні, які залишили російські військові. Матеріали фотовиставки “Дорогою уражень”

Ще один удар російські військові нанесли громаді перед виїздом. За день до того, як покинути Гайворон, вони вбили двох цивільних чоловіків – 28-річного Богдана Ткаченка та 53-літнього колишнього військового Миколу Сидоренка. Їх взяли в полон напередодні, тримали в погребі, а потім розстріляли. 

Валентин Бойко з побратимами заїхали в це село вже після відходу росіян. Чистий, охайний Гайворон було важко впізнати: все розбите, понівечене, розграбоване. Таке спустошення сталося за останній, “найтемніший” тиждень окупації. 

Все відновиться, а от людей не повернути

Зараз громада знову живе своїм життям. Руїни у Гайвороні відновили за рахунок місцевих підприємців – Анатолія Бойка, агровиробника з Бахмача Валерія Колоши. Навіть міст між Гайвороном та Голінкою звели власним коштом. Зі спорудженням допоміг 36-й будівельний загін із Конотопа. У 2023 році в громаду зайшла благодійна організація ACTED. Тож село потроху оживає. 

“Це було нерозумно і ризиковано. Але тоді страху не відчувалося, час такий був. Іноді колони їхали мало не назустріч одна одній. Якось мені подзвонили селяни з Рубанки, кажуть, російські військові грабують магазин. Я сів в авто і поїхав, думав, вони ж ідуть від села. Коли дивлюся, колона навпроти мене виїжджає. Двоє військових на броні сидять. Я зупинився. Порівнявшись, військові скинули автомати і розвернулися на мене. Я тільки подумав: “Ну от і все” і чекав пострілів у спину. Але мені тоді пощастило, вони не стріляли. Знаєте, страху не було, картинок життя, як розповідають, теж. Тільки повне прийняття ситуації. Але тоді для мене минулося… Наших людей, які загинули, шкода”, – задумливо резюмує Валентин Бойко. 

Аби фінансово підтримати родини загиблих, селищна рада ухвалила спеціальну програму. За нею раз на рік виплати отримують родичі вбитих цивільних, військових, полонених, зниклих безвісти. Також певну підтримку мають поранені військовослужбовці. А на згадку про тих, у кого російські військові відібрали життя, в кожному населеному пункті громади створюють куточок пам’яті. 

Матеріал підготувала Наталія Найдюк.

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. 

Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Десять років Україна перебуває у вирі потрясінь, які почалися з подій Революції Гідності та продовжилися агресією РФ — окупацією Криму, частин Донецької та Луганської областей і повномасштабним вторгненням в Україну. 

Збройна агресія Росії суттєво вплинула на життя нашої країни, кожного та кожної з нас. Десять років війни та окупації частини території України стали причиною значних негативних наслідків для держави та громадян. Зруйновані міста та скалічені долі людей, підірвана віра в систему безпеки, правопорядок і правила, за якими світ жив більше 80 років. 

Розв’язана Росією війна забирає тисячі життів українських цивільних та військових, провокує глобальні екологічні та продовольчі катастрофи. Водночас війна стала викликом для світової системи забезпечення прав людини, дотримання стандартів, які мали б гарантувати повагу до людського життя та гідності. Під сумнів поставлено ефективність демократичного політичного режиму на противагу диктатури.

Росія не поважає домовленості та стандарти, закріплені в міжнародних договорах, свідомо нівелює повагу до визнаних демократичних цінностей. Невибіркові обстріли, прицільне знищення цивільної інфраструктури, нелюдське поводження та катування військовополонених і цивільних, тисячі цивільних заручників, насильницькі викрадення, позасудові страти, сексуальне насильство, примусова мобілізація та паспортизація жителів окупованих територій, індоктринація українських дітей, масові депортації та примусові переміщення — це лише деякі воєнні злочини та злочини проти людяності, скоєні Росією та її армією на території України. І цей перелік, на жаль, складно вичерпати. 

Ми усвідомлюємо, що не захистимо права людини без нашої держави. А державність неможливо захистити без зброї та військової підтримки союзників та світу. Без деокупації територій України не можна захистити мільйони громадян України від свавілля та розправи над ними з боку країни-агресора. А будь-яке схиляння України до перемовин на умовах РФ призведуть лише до продовження масових порушень прав українських громадян та численних міжнародних злочинів.

Тому з кожним скоєним воєнним злочином наше прагнення до забезпечення ефективного правосуддя щодо найтяжчих злочинів і притягнення до відповідальності тих, хто їх вчинив, лише укріплюється і посилюється. Ми усвідомлюємо, що шлях до справедливості складний і довгий. Треба посилити інститути держави, які відповідають за розслідування та притягнення до відповідальності винних у більш як сотні тисяч задокументованих воєнних злочинів. Важливо обʼєднати зусилля з державою для розбудови ефективних заходів з підтримки та допомоги кожному, хто постраждав від агресії. І памʼятати, що у фокусі шляху до справедливості має завжди залишатись людина та наше спільне майбутнє.

Коаліція правозахисних організацій “Україна. П’ята ранку” закликає українську владу:

• Ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду та забезпечити синхронізацію національного кримінального законодавства з міжнародним правом; 
• Розробити та впровадити цілісний і системний підхід до підтримки постраждалих від російської збройної агресії, особливо тих, хто став жертвами міжнародних злочинів, та їх свідками. Вони повинні отримати необхідну підтримку без зволікань і очікувань репарацій з боку країни-агресора;
• Розробити та прийняти необхідні нормативно-правові акти для реінтеграції жителів тимчасово окупованих територій України, створення передумов для відновлення держави та життя на звільнених територіях. 

Ми також закликаємо міжнародних партнерів України:

• Продовжувати надавати військову підтримку Україні для зупинення агресора і звільнення всіх окупованих територій України, бо лише відновлення українського контролю над територіями гарантуватиме збереження там життів та дотримання прав людини;
• Продовжувати працювати над механізмом звільнення цивільних осіб, які позбавлені особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (цивільних заручників, політичних в’язнів), та повернення осіб, депортованих на територію РФ, в тому числі дітей, та осіб, які перебувають у місцях несвободи на окупованих територіях України;
• Посилювати санкційний тиск на країну-агресора та запровадити дієві механізми контролю за дотриманням санкційних обмежень;
• Підтримати створення ефективного механізму з притягнення до відповідальності, який буде спроможний забезпечити дієве правосуддя щодо всіх найтяжчих злочинів, вчинених під час агресії РФ проти України, та посилити спроможність національної та міжнародної систем правосуддя;
• Надавати скоординовану та комплексну підтримку українській державі та громадським об’єднанням, засновану на оцінці реальних потреб з усвідомленням наявної національної законодавчої рамки, її можливостей і обмежень;
• Заохочувати та спонукати парламент вдосконалювати українське законодавство в частині розбудови спроможності національної системи правосуддя забезпечувати ефективні процеси притягнення до відповідальності за найтяжчі злочини.

Фото обкладинки: PAP/EPA/Roman Pilipay

Реальні історії та рекомендації юриста

27 лютого 2022 року Ігор Арендар повертався з рідного села до Чернігова, де на нього чекала дружина. Дорогою його авто розстріляли російські військові, перед тим показавши жестом: “Проїжджай”… Євгенія Ус разом із чоловіком та сином Дмитриком ховалися від артилерійського обстрілу Чернігова в під’їзді свого будинку. Але це їх не врятувало. Вибухова хвиля знесла металеві двері, уламки поранили Женю та Дмитрика. За кілька днів хлопчик помер у лікарні, не приходячи до тями.

Ігор Арендар та Євгенія Ус вижили, але отримали травми, наслідки яких лікують досі. Євгенія у свої 37, а Ігор у 27 років отримали другу групу інвалідності. У висновку МСЕК обох людей написано: загальне захворювання. Зараз потерпілі за допомогою юриста ГО “МАРТ” Дмитра Науменка намагаються отримати статус інвалідності внаслідок війни. Він дасть додаткові пільги та грошове забезпечення від 7,5 до 13,6 тис. грн замість пенсії в 3 тис. грн, яку ці люди отримують зараз. Далі у статті – історії Ігоря та Жені. А ще – роз’яснення Дмитра Науменка, які документи потрібно зібрати для отримання статусу та з якими складнощами можна зіткнутися на цьому шляху.

Махнув рукою: “Проїжджай!”, а потім розстріляв

До повномасштабного вторгнення 27-річний Ігор Арендар мешкав у Чернігові і працював на АЗС. У вільний час вони з дружиною подорожували, зустрічалися з друзями і просто жили своє активне молоде життя.

25 лютого 2022 року Ігор відвіз свого брата до батьків у село Велика Доч, що на Ніжинщині. Планував повернутися додому, бо в Чернігові залишилися дружина. Та виїхати одразу не міг: кругом стріляли, а російські військові колонами проходили міста та села Чернігівщини. Ігор розробив, йому здавалося, безпечний маршрут і зранку 27 лютого вирушив з села до Чернігова.

“Біля села Красносільське я почув “хлопок”. Насторожився і знизив швидкість. Побачив на узбіччі російський танк і 2-3 воєнні машини. Я зупинився. Військовий, який сидів на танку, махув мені рукою: “Проїжджай”. Тільки я збирався рушити, як по мені відкрили вогонь”, – розказує Ігор Арендар.

Такий маршрут встиг проїхати Ігор Арендар до поранення

Далі все відбувалося швидко. Кулі влучили в голову, ключицю, праву руку, але Ігор був у свідомості. Насилу ввімкнув третю передачу, розвернувся і помчав назад. Російські військові стріляли в машину навздогін.

Чоловік знав, що за пару кілометрів від цього місця є готель. Стікаючи кров’ю, він доїхав до нього. Місцеві переклали його в мікроавтобус і відвезли до лікарні в Борзну.

“У мене було серйозне поранення в щелепу, усе розворочено на обличчі, з правого боку кістки черепа видно… Частина людей розбігалися від жаху. А інші не злякалися, допомогли… Я нічого не відчував у той момент. Ні болю, ні паніки, ні страху. Боліти почало, коли за кілька днів прийшов до тями у лікарні. То були страшні відчуття… Зараз мене все ще періодично турбує рука та щелепа. Я добре не можу жувати. Те, що сталося зі мною, підкосило й здоров’я моїх батьків. Вони приховують це, але постійно хвилюються за мене”, – каже Ігор.

На цьому авто їхав Ігор Арендар, коли його розстріляли російські військові.
На кузові видно отвори від куль. Фото з архіву Ігоря Арендаря

Лікування та реабілітація були тривалі: Борзна, Чернігів, Івано-Франківськ, Львів. Обличчя чоловіку реставрували безоплатно в межах програми Face to Face. Невдовзі на нього чекає операція зі встановлення штучного імпланту в щелепу. А ось зуби доведеться вставляти за свій рахунок або шукати спонсорів.

Ігор отримав ІІ групу інвалідності за загальним захворюванням. До війни він заробляв 20-30 тис. грн, а зараз живе на пенсію у близько 3 тис. грн, також допомагають рідні. Лікування для чоловіка було безоплатне. Але він сплачував за дорогу, харчування. Також за свої гроші купував пластини для щелепи за 20 тис. грн.

Працювати зараз чоловік не спроможний: триває лікування, будуть операції та реабілітація. До того ж права рука не працює повноцінно: одна куля досі в ній, інша – під ключицею. Також у тілі залишається частина осколків.

11 вересня 2023 року Ігор Арендар подав документи до Міністерства ветеранів, аби міжвідомча комісія встановила чоловіку статус інвалідності внаслідок війни. Хоча на відповідь у комісії за законом є 30 календарних днів, станом на 26 жовтня чоловік її не отримав.

Женя Ус: півтора роки на милицях

Про трагічну загибель сина Євгенії – Дмитрика Уса писали багато українських та іноземних ЗМІ. Хлопчик мав розлади аутичного спектру, тому Євгенія після його народження була з ним вдома.

До повномасштабної війни родина була дуже активна. Батько Максим – попри ДЦП здолав 100 км ультрамарафону і потрапив до Книги рекордів України. З 2019-го бігати почала й Женя. Дмитрик теж часто по-спортивному підтримував батьків. Разом з мамою та татом проводив час на дачі, де вирощували овочі.

Але 16 березня 2022 року життя родини змінилося назавжди. Біля будинку подружжя впав снаряд. Ударною хвилею вирвало металеві двері під’їзду. А уламки поранили Дмитрика та Женю, які разом з Максимом та сусідкою сиділи в під’їзді.

“Пам’ятаю вибух, мене відкинуло. Підбіг Максим. Я не могла стати на праву ногу. Повертаю голову, а там Дмитрик лежить, біля голови – калюжа крові. Дуже боялася за нього, зрозуміла, що його справи гірші, ніж мої”, – пригадує Євгенія.

Будинок, де Женя та Дмитрик отримали поранення під час артобстрілу. Фото Максима Уса

Їх із сином відвезли в лікарню. Там за кілька днів хлопчик помер, не приходячи до тями: у нього були сильні поранення голови.

А в Євгенії уламки посікли ноги. Особливо постраждала права кінцівка, жінка мало не втратила її. Коли на початку квітня подружжя виїхало в Київ на лікування, Жені видалили 12 см кістки і потім місяцями “витягувала” її за допомогою апарату Ілізарова. Уже понад півтора роки жінка пересувається на милицях, зараз їй наклали гіпс, коли його знімуть – невідомо.

“Півтора роки я не можу навіть в магазин за покупками сходити. З дому майже не виходжу. Свекруха подарувала мені алмазні мозаїки, тож складаю картини, аби відволіктися. Зараз планую поновити репетиторство, я вчителька англійської мови… Дуже важко без Дмитрика бути тут самій, він же завжди був зі мною поруч, усе життя. А тепер його немає”, – ділиться жінка.

21 вересня 2022 року Євгенії встановили ІІ групу інвалідності за загальним захворюванням. Як і Ігор, Женя планує пов’язати її з війною. Але в її випадку це зробити складніше: слідчі досі не провели судово-медичної експертизи (СМЕ), яка потрібна, аби подати документи до комісії.

“Поки я була в Чернігові, до мене ніхто з правоохоронців не приходив. Коли ми виїхали в Бориспіль, Максим сам ходив і писав заяву до поліції. 10 травня 2022 зі мною зв’язувався прокурор з Чернігова, тоді мене визнали потерпілою. Ми повернулися в Чернігів у жовтні того ж року. А слідчий прийшов сфотографувати місце прильоту – аж 29 червня 2023-го. Більше року минуло після трагедії… Добре, що Максим зробив фото після обстрілу”, – говорить Євгенія.

Дмитро Науменко написав кілька клопотань до слідчого, аби той нарешті провів СМЕ. Відповіді не було. Згодом юрист написав скаргу на бездіяльність слідчого в прокуратуру. Тож за справу взялися прокурори. Наразі за ухвалою суду правоохоронці отримали дозвіл на вилучення медичних документів Євгенії з Чернігівської обласної лікарні, це зайняло місяць. Поки що чекають документацію з медзакладів Києва та Борисполя, де лікувалася Женя.

Юрист ГО МАРТ Дмитро Науменко. Фото з архіву Дмитра Науменка

“Цивільні особи, які отримали поранення і через це МСЕК встановила їм статус інвалідності, наразі мають право пов’язати її з війною. Це той самий статус, який дають військовим через отримання шкоди здоровʼю. Він передбачає потужніший соціальний захист для людей: пільги та більший розмір пенсії”, – говорить юрист Дмитро Науменко.

Інфографіка: як і де отримати документи для встановлення статусу інвалідності внаслідок війни. Інфографіка Наталії Найдюк

Пояснення та уточнення до пам’ятки

Важливо! Витяг з ЄРДР має бути не старше трьох місяців на момент отримання міжвідомчою комісією пакету документів. Їх можна відправити рекомендованим листом на вказану вище адресу, привезти особисто або передати через центри надання адміністративних послуг. На кожній копії треба написати “відповідно оригіналу” та підписати. Нотаріально завіряти не потрібно.

*До травня 2023 року медико-соціальна експертна комісія (МСЕК) при наданні статусу інвалідності у графі причина захворювання писала: “загальне захворювання”, навіть коли людина отримала поранення під час обстрілів. Таким був наказ МОЗ. Маєте таку ж ситуацію? Зверніться до МСЕК для виправлення. Якщо ж ви взагалі не отримали інвалідність, але втратили працездатність, зверніться до сімейного лікаря і попросіть направлення на МСЕК.

“Зараз МСЕК пише справжній характер шкоди здоров’ю, коли відомо про поранення. Тому якщо є довідка з записом: “загальне захворювання”, то треба повторно звернутися до комісії. МСЕК внесе виправлення. Я бачив документи, де просто перекреслено “загальне захворювання” і написана коректна причина”, – пояснює Дмитро Науменко.

**У різних регіонах справи про поранення та смерті цивільних через війну розслідують різні органи: СБУ або поліція. Потрібно уточнити, хто це робить у вашому регіоні. Де б ви не писали заяву, справу розглядатимуть правоохоронні органи за місцем скоєння злочину.

***Якщо судимість все ж була, потрібно надати інформацію, за якими саме статтями Кримінального кодексу України вас засуджено, та про зняття або погашення судимості.

****Документи розглядає і ухвалює рішення Міжвідомча комісія з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

За даними Мінветеранів, з 24.02.2023 до 20.10.2023 на розгляд міжвідомчої комісії надійшло 163 заяви. Із них розглянули 138: за 54 заявами встановлено факт інвалідності, за 19 – відмовлено. Щодо 65 людей інформація уточнюється. На найближчому засіданні мають розглянути 25 заяв.

В чому можуть бути затримки 

З призначенням СМЕ. Сьогодні в Україні є затримки з проведенням судово-медичної експертизи. Її призначає правоохоронний орган, який розслідує справу (в одних регіонах це робить поліція, в інших – СБУ).

За словами Дмитра Науменка, цю експертизу не завжди призначають. Наприклад, від моменту поранення Євгенії Ус минуло понад 1,5 роки. Але слідчий досі не призначив СМЕ. Через велику завантаженість слідчих та судмедекспертів реальний строк проведення експертизи зазвичай займає 2-3 місяці. Слідчий подає клопотання на слідчого суддю, який виносить ухвалу про вилучення медичних документів у тих медзакладах, де лікувалася потерпіла людина. Коли судмедексперти отримають ці документи, вони встановлюють причину отримання поранення, ступень тяжкості та можливий зв’язок поранення з війною, визначають, від якої саме зброї постраждала людина.

Що робити, якщо слідчий не призначає СМЕ.

У такому випадку зверніться до поліції з клопотанням про призначення СМЕ. Слідчий має відреагувати на нього впродовж 3-х днів. Якщо вас ігнорують, пишіть скаргу в прокуратуру або до суду.

Порушення строків розгляду документів міжвідомчою комісією. Комісія розглядає документи впродовж 30 календарних днів. Однак по факту, виходить, довше. Ігор Арендар подав свій пакет 11 вересня 2023 року, але відповіді досі не отримав.

У відповідь на запит щодо контактів “гарячої лінії”, Мінветеранів вказало тел. 0442810857, однак додзвонитися туди нам не вдалося. Також у відповіді вказана електронна адреса: control@mva.gov.ua.

Пільги та пенсія для людей з інвалідністю внаслідок війни

Серед пільг, які зараз реально отримувати, маючи статус інвалідності внаслідок війни: 100% знижка на комунальні послуги; безоплатні обстеження та диспансеризація, протезування, санаторно-курортне лікування, оздоровлення; ремонт і позачергове забезпечення житлом; позачергове забезпечення продовольчими товарами; низка послуг, які надають місцеві органи.

Пенсія залежить від прожиткового мінімуму для людей, які втратили працездатність. У 2023 році він становить 2093 грн. Відтак люди отримують на:

• І групі –  13 604,5 грн (650% від прожиткового мінімуму);
• ІІ група – 10 988,5 грн (525%);
• ІІІ група – 7 534, грн (360%).

Авторка Наталія Найдюк