28Бер2024
Розуміємо права людини Мережа домів прав людини

контакти

Провулок Луговий, 1 Г,
с. Количівка,
Чернігівський район,

Чернігівська область,
Україна 
15563

+38 0462 930-907
+38 0949 881-907

Позначка: волонтерство

Обкладинка
Новини

Від викладання до волонтерства: історія Тетяни, яка обрала шлях допомоги

Інженерка порозуміння Тетяна Васильєва розповіла, як залишила роботу в університеті та стала волонтеркою, щоб організовувати групи підтримки для ВПО, долати конфлікти та навчати ненасильницького спілкування.

Тетяна Васильєва — інженерка порозуміння, волонтерка та, у минулому, викладачка менеджменту. Університет та кафедру вона, за покликом душі, змінила на сферу неформальної освіти. Зробила це вона ще до початку повномасштабного вторгнення. Зараз про це рішення не шкодує, адже воно дає їй змогу допомагати людям, що постраждалим від війни в найрізноманітніших куточках України.

Початок війни, коктейлі Молотова та групи підтримки

Тетяна розуміла, що росія рано чи пізно прийде з війною в українські будинки. Її чоловік був залучений до оборони наших територій ще у 2014 році — план дій на випадок повномасштабного вторгнення в них був.

«В мене не було паніки. Я знала, що я нікуди не поїду — воно до Дніпра так швидко не дійде, це можна тільки розповідати про «три дні». Був, звісно, такий собі «ступор», бо все відразу відпало — усі плани, поїздки, тренінги — ти відразу ніби у вакуумі, сидиш тільки новини моніториш».

Проте, такий стан речей, зі слів Тетяни, тривав недовго — дуже швидко люди почали обʼєднуватись у волонтерські спільноти, багато людей почало приїжджати до Дніпра. Роботи тоді у всіх було багато: облаштовували підвали, готували коктейлі молотова, допомагали одягом тощо.

Один момент у памʼяті Тетяні відкарбувався особливо яскраво: «Підлітки в гаражах організували прийом пляшок для коктейлів молотова — їм приносили пляшки, а вони там «колотили» ці коктейлі, кудись відвозили».

Інженерка порозуміння: що це таке й чим займається

На запитання про те, чим займається Тетяна зараз, як інженерка порозуміння, вона відповіла, що в її роботі все завжди залежить від ситуації — через це треба володіти багатьма навичками: фасилітація діалогів, медіація, емоційне ресурсування, робота з травмами тощо.

«Ми — фахівці з кризових комунікацій, наші навички направлені на вирішення конфліктів, спорів, зниження напруги».

Кризова ситуація — це, як стверджує Тетяна, не тільки про ситуації, повʼязані з виникненням сутичок між якимись групами населення, а ще і про внутрішній стан конкретної людини, її переживання та особисті трагедії. Це особливо важливо розуміти зараз, коли суспільство проживає надскладний для кожного українця період.

Хоча спектр роботи інженерок та інженерів порозуміння є доволі широким, проте будь-яку їх діяльність супроводжують незмінні речі, які формують фундамент діяльності — ненасильницьке спілкування та психоемоційна підтримка.

«У нас усе йде в русі ненасильницького спілкування — є свої постулати, «гуру» та «Біблія», — з посмішкою розповідає Тетяна.

Тетяна — одна із 60 сертифікованих інженерів/-ок порозуміння в Україні, яка проходила спеціалізовану школу. Її курс закінчився вже під час війни, після чого вона долучилася до допомоги потерпілим від повномасштабної війни.

«У нас є мобільні хаби — такі мікроавтобуси — їх три по Україні, і є команди інженерів порозуміння — ми їздимо у віддалені громади, в основному працюємо з місцями компактного поселення ВПО, надаємо психоемоційну підтримку, вислуховуємо людей».

За покликом серця

Після того як Тетяна разом зі своєю командою приїжджає до місць компактного поселення, перше, що вони роблять — просто починають спілкуватись із людьми. Ось ці початкові зустрічі бувають різними.

«У нас ж має бути ненасильницьке спілкування. А там ці коменданти — вони люблять казати: «Зараз я вам усіх згоню! Скільки вам треба людей?».

«Ми намагаємось спілкуватись із людьми індивідуально. Спочатку вони мовчать, а потім зʼясовується, що там купа конфліктів. Це ось так у Бучі та Ірпені було. У Бучу ми вже як рідні приїжджали. Ми вирішували міжособові конфлікти, щоб у них трошки напруга спадала».

Для реабілітації людей, які були змушені покинути свої домівки, як каже Тетяна,

використовують різноманітні способи — від простої комунікації до організації активностей. З окремою теплотою наша героїня згадувала момент, коли вони організували поїздку до кінного господарства — це був, зі слів Тетяни, саме той досвід, який зміг показати переміщеним особам, що життя триває далі.

«Люди, хоч і зустрічають тут уже другу весну, але не живуть «тут і зараз» — вони постійно це відкладають, думками вони «там».

Відновлення

Допомога людям, які були вимушені через війну залишити свої домівки повпливала на стан нашої героїні. Ненормований графік, стресові ситуації, часті та довгі переїзди – це все наклало свій відбиток на психологічному та фізичному стані, зізнається Тетяна. 

«Було таке, що по 2 тижні додому не приїжджали – треба було відразу і у Львів їхати і в Вінницю».

Тетяна отримала підтримку від Освітнього дому прав людини в Чернігові в рамках Програми захисту – вона взяла участь у Програмі психосоціальної реабілітації в рамках проєкту ESU.

Програму реабілітації Дому Тетяна пригадує з теплотою – різноманіття активностей та атмосфера спокою, зізнається вона, дуже сприяє розвантаженню. Але найбільше їй запамʼятався день знайомства з учасниками, тілесні практики та останній вечір біля вогнища – це теж була свого роду терапія. 

«Я, чесно скажу, брала з собою ноутбук – думала, що свої проєкти буду робити, але стан був такий, що не хотілось… Тобто так, ти зайнятий тільки пів дня, але потім, умовно, пішов на річку, з іншими учасниками порозмовляв – була атмосфера відновлення».

«У нас ще була така цікава команда, я там майже нікого не знала – всі абсолютно різні, але був якийсь симбіоз навіть між людьми з різних напрямів, цікаво було».

Після закінчення програми Тетяна змогла відновити внутрішні сили – хоч її відпустка продовжується, але вона не зупиняється, відкриває для себе нові аспекти своєї роботи та готується до нових поїздок по Україні, щоб надалі допомагати людям, що втратили домівки внаслідок війни. 

До того ж учасники програми дотепер спілкуються, стверджує Тетяна, надсилають одне одному варіанти активностей, конкурсів – шукають можливості для того, щоб зустрітись ще раз в живу та намагаються всіляко підтримувати одне одного.

Історія взаємовідносин із Домом у Тетяни доволі давня — перша «знайомство» відбулось ще у 2021 році. З того періоду наша героїня стала учасницею пʼяти освітніх проєктів, серед яких Школа з прав людини, нещодавній Освітній форум прав людини: об’єднані та Школа зі сторітелінгу «Правда через історії». 

На цьому наша героїня зупинятись не планує: «Ще на Школу з документування дуже хочеться в цьому році потрапити, якщо вона буде».

Підсумовуючи, Тетяна хоче порадити всім не боятись отримувати нові знання, реалізовувати ідеї та змінювати щось у своєму житті навіть в умовах війни.

«Мені це дуже близьке — коли люди щось придумують, змінюють, долучаються до активізму, вони тоді розкриваються».

«Жити треба тим, що тебе запалює. Якщо є відчуття, що ти виконуєш своє «призначення», робиш те, що тебе драйвить — це й буде твоїм шляхом, навіть якщо ти не отримаєш від цього якихось матеріальних дивідендів».

Історія Тетяни Васильєвої показує, що навіть у надскладних умовах війни можна знайти своє покликання та робити позитивні зміни в суспільстві, якщо жити за покликом серця та не боятися реалізовувати свої можливості.


Програма Захисту функціонує за підтримки Міжнародний фонд “Відродження”, Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.


Для заповнення анкети на Програму термінової підтримки — переходьте за посиланням 👉🏻  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

IMG_9171
Новини

Вони руйнують, а ми відбудовуємо: історія волонтера Добробату

Сергій Громов — волонтер добровольчого будівельного батальйону Добробат.

Він один із тих добровольців, які розбирали зруйновані внаслідок бойових дій будинки і лагодили пошкоджені дахи у селі Ягідне Чернігівської області.

Дім надав Добробату партнерську допомогу: з початку червня по листопад 2022 року волонтери мали змогу проживати в просторі у с. Количівка. Розповідаємо історію Сергія — як і чому він допомагає відбудовувати Україну.

Неординарний волонтер

Коли ми зустрілись, Сергій тримав в руках книгу. Високий, худорлявий чоловік з прямою поставою і гарними манерами. Його волосся густо всипане сивиною, а погляд сповнений мудрості. На перший погляд, чоловік більше схожий на професора якогось вишу, ніж на людину, яка лагодить пошкоджені будинки. І коли ми почали розмовляти, стало зрозуміло чому.

Сергій Громов має кілька освіт, пожив не в одній країні, зокрема в Африці, та знає декілька мов. До 1991 року він працював з ядерною зброєю в Україні, потім був у миротворчих місіях, а зараз, окрім відбудови нашої країни, опікується Музеєм Миру.

Волонтерством чоловік почав займатися ще з 2014 року. Якось він прочитав оголошення в газеті про те, що треба допомога.

«Спочатку я займався плетінням маскувальних сіток. Потім почав збирати обереги для наших військових. А після повномасштабного вторгнення пішов допомагати столичним захисникам облаштовувати блокпости в Києві. Згодом мені знайома скинула оголошення про набір до Добробату і я вирішив долучитися».

 Відбудова країни

Сергій зізнається, що сам безпосередньо не відбудовує будинки, бо немає навичок професійного будівельника. Проте він виконує не менш важливу функцію — допомагає людям, які вміють це робити.

«Принеси-подай – важлива функція волонтера», — піджартовує чоловік.

«Там цеглу треба піднести, там інструмент подати, а десь завали розібрати. Роботи вистачає, а от рук не дуже». 

За словами Сергія, в Добробаті зараз не менше 500 людей, однак робочої сили все одно обмаль. Адже російські солдати завдали неймовірної шкоди: зруйнували, пошкодили й залишили без домівок сотні тисяч українців.

Коли герой нашої історії згадує про Дім в Количівці, де він проживав разом зі своїми колегами під час відбудови осель в с. Ягідне, то усміхається. Він каже, що навіть не очікував, що будуть такі умови проживання.

«Я люблю туризм, тому взяв з собою намет, думав, буду там жити. А тут нас, волонтерів Добробату, прихистив Дім. Я цього не очікував, точніше — що будуть такі умови проживання: ліжка, душ, тепла вода тощо. Тому я справді дуже вдячний Дому за допомогу». 

Африка і Музей Миру

Сергій розповідає, що жити в Африці йому було добре. Він мав протекторат від вождя одного племені із сусіднього села, адже навчався разом з ним в Нідерландах. Чоловік додає, що вожді піклуються про своїх людей і мають вищі освіти.

А потрапив він до Африки в складі миротворчої місії.

«Я був офіцером, який володіє англійською мовою, тому мене послали в миротворчу місію в Африку бути перекладачем. Я працював на аеродромі, бо крім іншого, маю освіту, пов’язану з авіацією. Тут і зійшлися мої компетенції». 

Після повернення в Україну, Сергій почав займатися Музеєм Миру.

«На базі Музею Миру ми відкрили виставку оберегів, яку навіть вдалося представити у Франції у 2014-2015 роках. Також там була виставка плакатів, а також виставка, присвячена подіям в с. Ягідне тощо».

Цим проєктом чоловік опікується вже кілька років. Бідкається, що після повномасштабного вторгнення у них забрали частину приміщення.

«Під час війни виявляється немає місця для Музею Миру». 

Та це не зупиняє Сергія. Зараз він організовує виставку дитячих малюнків у пункті незламності однієї зі столичних шкіл. А нещодавно вони з командою передали ялинкові прикраси в Київський військовий шпиталь для поранених захисників.

Тож такими маленькими, але значущими кроками, герой нашої історії допомагає відбудовувати Україну і робить свій внесок у відродження нашої країни!


Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Для заповнення анкети на Програму термінової підтримки — переходьте за посиланням 👉🏻  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5