14Лип2026
Розуміємо права людини Мережа домів прав людини

контакти

Провулок Луговий, 1 Г,
с. Количівка,
Чернігівський район,

Чернігівська область,
Україна 
15563

+38 0462 930-907
+38 0949 881-907

Обкладинка 2
Новини

Шлях запорізького активіста: від волонтерства до документування воєнних злочинів

Історія Дмитра — це історія про те, як кожен може знайти своє місце у боротьбі з ворогом, активно долучаючись до волонтерства та громадської діяльності.

Україна дуже боляче переживає умови повномасштабної війни. Кожен намагається робити свій внесок у боротьбу та перемогу. Хтось узяв зброю в руки та пішов на фронт. Дехто допомагає в тилу як волонтер. Але є ще один дуже важливий напрямок роботи — документування воєнних злочинів вчинених російськими окупантами.

Герой нашої сьогоднішньої розповіді — Вахненко Дмитро. Його шлях волонтерства та громадської діяльності не можна назвати типовим.

До повномасштабного вторгнення він навчав людей фінансової грамотності. Ця сфера йому подобалася, життя йшло своїм звичним ходом, але все кардинально змінилось 24 лютого 2022 року.

Перші місяці

Майже одразу після початку військового вторгнення росії, Дмитро зрозумів, що людям та країні необхідна допомога — лишатись осторонь він не міг, тому долучився в ролі волонтера до одного з волонтерських штабів Запоріжжя, займався розвантаженням гуманітарних вантажів, допомагав на складі.

Згодом Дмитро став керівником HR-відділу організації «Спільноти волонтерів обʼєднаних ідеєю» — він відповідав за координацію команди з 50–70 осіб, пошук волонтерів та їх залучення до допомоги.

«Раніше я працював на великому підприємстві в Запоріжжі, точніше навіть на заводі, провідним фахівцем відділу аналітики та розвитку цільової виробничої моделі, і саме там у мене з’явилися менеджерські якості, там я координував роботу цехів, тому для мене це не стало великою проблемою».

Проте, навіть із цим досвідом, робота тоді була дуже напруженою, адже треба було оперативно реагувати на мінливі потреби в умовах війни, — стверджує Дмитро.

Докази для майбутніх трибуналів та волонтерство

У жовтні 2022 року, коли Запоріжжя масово обстрілювали окупанти, Дмитро прийняв рішення тимчасово переїхати в інше місто.

«Волонтерський штаб я залишив приблизно в той момент, коли й виїхав із Запоріжжя. Після мого повернення він уже функціонував не в тому форматі, як було раніше. Тоді я почав шукати, де ще можу бути корисним».

Попри це Дмитро розумів, що він у будь-якому разі хоче продовжувати робити свій внесок у боротьбу з ворогом — він продовжив займатись волонтерством. Згодом у нього з’явилася можливість долучитись до документування воєнних злочинів росіян у громадській організації «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля» — він нею скористався.

Наразі його робота полягає у фіксуванні фактів злочинів російських окупантів проти цивільного населення — вбивств, катувань, викрадень людей.

«Найголовніше, що ми робимо — це фіксуємо самі факти воєнних злочинів. Якщо цього не робити, то в майбутньому ми не зможемо довести, що злочини насправді були. Це доказова база для України, для національних та міжнародних судів, зокрема і для Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду».

Опитування свідка обстрілу 

Також вагомим тут є інформаційний аспект, адже світ повинен знати правду про те, що росіяни роблять в Україні, — стверджує Дмитро.

Його робота складається з двох основних напрямків: пошуку інформації у відкритих джерелах та опитування свідків і жертв воєнних злочинів.

Зібрані факти і свідчення Дмитро та його організація передають аналітикам, у правоохоронні та судові органи. Так створюється важлива доказова база для майбутніх трибуналів над російськими воєнними злочинцями.

Дмитро зізнається, що раніше й не думав, що взагалі буде займатись громадською або волонтерською діяльністю, проте зараз бере активну участь у різних ініціативах.

«Ми, наприклад, разом зі спільнотою громадських організацій та місцевих волонтерів Запоріжжя, досягли того, що завдяки громадським слуханням із міського бюджету було виділено 100 млн грн на Збройні Сили України».

Крім цього Дмитро також у 2023 році 5 разів був донором крові, брав участь в акціях зооволонтерства та екоактивізму — за свою активну позицію він отримав подякую за волонтерську діяльність від Запорізької обласної державної адміністрації.

Збереження психоемоційного балансу

Робота з документування жахіть війни не може не позначатися на психологічному стані людини, — стверджує документатор.

Попри це Дмитро вважає, що особисто для нього ця діяльність мала все ж більше позитивний вплив. Адже він отримав можливість долучитись до запобігання безкарності, донесення правди про війну, а також дізнатися багато нового про методи збору й аналізу інформації.

«Також я продовжую займатись волонтерською і громадською діяльністю, тому постійно маю бути в ресурсі — для цього, звісно ж, намагаюсь дбати про свій стан, щоб у майбутньому приносити ще більше користі».

Щоби підтримувати емоційну рівновагу, Дмитро радить знаходити час для відпочинку та саморозвитку, брати участь у тренінгах та заходах, які допомагають із відновленням.

«Я ще в жовтні брав участь у програмі термінової підтримки та 7-денній програмі психосоціальної реабілітації від Освітнього дому прав людини в Чернігові — вона допомогла мені поновити емоційний стан, щоб надалі займатись роботою».

Хоча Дмитро про Освітній дім знав до цього, але про саму програму реабілітації йому розповів голова організації, у якій він зараз працює.

Загальна атмосфера під час програми відіграла велику роль: програма проходила ближче до природи — там темп життя, за словами Дмитра, відчувається більш спокійним, що допомагає відновитись.

Також Дмитру запам’яталося різноманіття нових людей із різних регіонів України, інших учасників програми підтримки. Усі вони були частиною активної громадської спільноти, тому програма реабілітації для Дмитра стала ще й тим місцем, де він зміг знайти нові зв’язки та обмінятись досвідом.

Дмитро в Освітньому домі прав людини в Чернігові разом з іншими учасниками Програми психосоціальної реабілітації в рамках проєкту ESU (с. Количівка) 

Але найціннішим для нього все ж стали заняття з психологами в індивідуальних та групових форматах.

«Найбільше сподобалося те, що доволі багато часу нам приділяли психологи — у нас були різноманітні психологічні практики, усі я, мабуть, зараз і не назву».

«Програма була налаштована на те, щоб глибше зрозуміти свій емоційний стан, відновити внутрішній ресурс та почути себе — це все в сукупності працює дуже ефективно».

Місце в боротьбі

Історія Дмитра Вахненка надихає і змушує замислитися — кожен із нас має свою роль і місце в протистоянні загарбницькій політиці Кремля. Він показав приклад, що можливо поєднувати різні види діяльності — від документування воєнних злочинів до локального волонтерства.

Важливо не зупинятись, шукати можливості для свого внеску в перемогу й не боятися братися за нові напрямки роботи, — каже Дмитро.

Лише консолідованими зусиллями ми зможемо вистояти.


Програма Захисту функціонує за підтримки Міжнародний фонд «Відродження», Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Програма підтримки
Новини

Термінова підтримка для правозахисників, журналістів та громадських активістів

Освітній дім прав людини – Чернігів продовжує надавати допомогу правозахисникам, журналістам та громадським активістам та членам їх сімей, які опинилися в ситуаціях ризику.

Одразу з початку створення Дому ми в межах Програми захисту надаємо допомогу правозахисникам в ситуації ризику. Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році Дім фокусується на підтримці правозахисників, журналістів, громадських активістів, які опинились у ризику в умовах війни. Допомогу ми надаємо і членам сімей громадських активістів.

Компонент термінової підтримки Програми захисту передбачає надання оперативної індивідуальної допомоги людям, які опинилися в ситуації ризику у зв’язку з окупацією чи бойовими діями та здійсненням своєї громадської діяльності, як такої.

Термінова підтримка включає:

  1. компенсацію деяких витрат, пов’язаних з особистою безпекою та безпекою членів родини;
  2. інформацію про центри, що надають допомогу;
  3. консультації з юридичних питань;
  4. інформаційну допомогу в евакуації за кордон та по Україні;
  5. емоційну підтримку та психологічну допомогу;
  6. тимчасове проживання (до 5 днів) у Львівському Хабі або в ресурсному центрі в селі Количівка Чернігівської області 

За 2023 рік Дім отримав 199 заявок, які стосувалися 370 осіб. 89 % бенефіціарів, які отримали термінову підтримку — зберегли свою громадську діяльність.

Також ми надали:

  • 35 годин психологічних консультацій
  • 45 годин юридичних консультацій.
  • 30 інформаційних консультацій (інформація про центри, що надають допомогу, інформаційна допомога в евакуації за кордон, інформація про допомогу за кордоном).
  • 1 консультацію з фізичної та кібербезпеки.

Крім того, Львівським Хабом, як шелтером, скористались 182 особи (включаючи 14 дітей). Також він використовувався як освітній простір для 69 заходів, які загалом охопили 736 учасників.

Щоб податись на Програму індивідуальної термінової підтримки – заповніть онлайн-анкету.

Також, ви можете поділитися цим дописом з тими, хто потребує такої підтримки.


Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини в консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини в Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Програма за
Новини

Програма Захисту: результати за 2023 рік

Освітній Дім прав людини — Чернігів продовжує надавати підтримку правозахисникам, журналістам та громадським активістам у рамках Програми Захисту.

Програма Захисту передбачає декілька видів підтримки:

  • Термінова індивідуальна підтримка правозахисників, журналістів, громадських активістів;
  • Професійна підтримка;
  • Реабілітаційні програми й заходи для відновлення психологічних та фізичних особистих ресурсів.

Термінова підтримка

Термінова підтримка Програми Захисту полягає в тому, щоб якнайшвидше допомогти людям, які опинилася в ситуації ризику у зв’язку з окупацією чи бойовими діями.

Вона включає:
  • компенсацію деяких первинних побутових витрат, пов’язаних з особистою безпекою;
  • інформацію про центри, що надають допомогу;
  • консультації з юридичних питань;
  • інформаційну допомогу в евакуації/релокації за кордон та по Україні;
  • емоційну підтримку та психологічну допомогу (дорослим або дітям);
  • тимчасове проживання у Львівському Хабі та в ресурсному центрі в селі Количівка Чернігівської області

Так, загалом за 2023 рік Дім отримав 199 заявок на компонент термінової підтримки, які стосувалися 370 осіб. Усього підтримано 164 заявки — це 288 осіб.

Серед підтриманих — 261 — дорослих, 27 — дітей. Жінок більше ніж чоловіків 148 проти 140.

Щодо сфер діяльності: 80 — громадські активісти, 12 — журналістів, 12 — правозахисники та 117 особи — це члени їхніх сімей.

За результатами опитування 89 % бенефіціарів, які отримали термінову підтримку — зберегли свою громадську діяльність.

Надано 35 годин психологічних консультацій та 45 годин юридичних консультацій.

Надано 30 інформаційних консультацій (інформація про центри, що надають допомогу, інформаційна допомога в евакуації за кордон, інформація про допомогу за кордоном).

Надано 1 консультацію з фізичної та кібербезпеки.

Для перегляду детальної інформації про можливості термінової підтримки та заповнення анкети переходьте за посиланням https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

Львівським Хабом, як шелтером скористались 94 жінки та 88 чоловіків (всього 182 особи, включаючи 14 дітей).

Pro bono він використовувався, як освітній простір для 69 заходів від представників громадського сектору (заходи охопили 736 учасників, а саме 89 чоловіків та 647 жінок). Приклади зустрічей: кінопокази, арттерапія, воркшопи, групи з ненасильницької комунікації, групи взаємопідтримки тощо)

Професійна підтримка

Професійна підтримка Програми Захисту спрямована на те, щоби бенефіціари могли залишатися в професії або в громадській активності, у нових, критичних умовах. Для цього Дім надає можливість пройти стажування, навчання, а також реалізувати свій проєкт.

Стажування

Так, протягом 2023 року сімнадцять стажувальників та стажувальниць пройшли стажування від 1 до 3 місяців, з них:

  • 6 правозахисників
  • 4 журналістів
  • 6 активістів громадянського суспільства
  • 1 волонтер

Мікропроєкти

Важливим аспектом нашої підтримки є можливість для учасників Програми реалізувати свої проєкти.

Так, серед проєктів, які підтримав Дім:

  1. «Короткометражна стрічка про невідомі моменти оборони Чернігова в лютому-березні 2022 р.». Керівник проєкту Іван Матвєєв, ментор — Вадим Пивоваров.
  2. «Шкільне соціальне підприємництво — онлайн курс для молоді». Керівниця проєкту — Валентина Чугуєвець, менторка — Анна Орловська.
  3. «Документування воєнних злочинів та допомога постраждалим особам від злочинного нападу рф». Керівниця проєкту — Тетяна Каталевська, менторка — Марія Цип’ящук.
  4. «Відкрита мова прав людини» — керівник проєкту — Сергій Івушкін, ментор — Юрій Чумак;
  5. «Документальний фільм (робоча назва «Шлях до трибуналу)» — керівник проєкту — Іван Матвєєв, ментор — Дмитро Науменко;
  6. «Стоп булінг» — керівник проєкту — Андрій Волик, без менторського супроводу.

Програма психосоціальної реабілітації

Також у рамках Програми Захисту діє Програма психосоціальної реабілітації. Вона охоплює заходи для відновлення психологічних та фізичних ресурсів представників громадянського суспільства.

Програма призначена для громадських активістів/ок, волонтерів/ок, лідерів/ок громад, представників/ць меншин, журналістів/ок та правозахисників/ць, які працюють як у груповому, так і в індивідуальному форматі з людьми, які пережили насильство та війну.

Так, у ресурсному центрі Дому в с. Количівка провели три 5-денних заходи, які охопили 28 осіб та чотири 7-денних заходи, які охопили 37 осіб. Загалом, заходи психосоціальної реабілітації відвідали 65 осіб, з яких 47 жінок та 18 чоловіків.

Результати з 24.02.2022

Наразі з часу повномасштабного вторгнення по 01.01.2024 року було отримано 466 заявок, з яких було погоджено 395 заявок, які стосувалися 870 осіб, а саме 461 жінка та 409 чоловіків.


Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини в консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини в Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Голоси звільненої Херсонщини 2
ДокументуванняНовини

Голоси звільненої Херсонщини: цивільні полонені, катівні у школах та російські мародери

31 березня 2022 року 42-річна бухгалтерка Любимівської школи Тетяна Вересюк із племінником потрапили в полон. Після 9-годинного допиту людей відпустили з розрахунком, що чергові розстріляють їх на першому ж блокпості…

Це історія про 7-місячну окупацію села Любимівка. Про те, як російські військові набігами грабували людей, перетворювали школи на катівні, склади награбованого та боєприпасів. Та як, попри пережите, українські вчителі навчають дітей не тільки з підконтрольних, але й окупованих територій Херсонщини.

Текст створено із задокументованих свідчень працівниць Любимівської школи — бухгалтерки Тетяни Вересюк та директорки Альони Гергель для проєкту Громадської спілки «Освітній дім із прав людини в Чернігові» «За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine».

«24 лютого стало для нас шоком. Але це був той самий шок, як у 2014-му»

Село Любимівка знаходиться в Бериславському районі на Херсонщині. Через Дніпро до фронту тут лише 25 км (станом на січень 2024-го). Російські військові, заїжджаючи сюди в березні 2022 року, думали, що це місто: таким доглянутим та сучасним воно було.

Вʼїзд до села Любимівка 

«Звісно, 24 лютого стало для нас шоком. Але це був той самий шок, як у 2014-му, коли «запалало» в Донецьку та Луганську. Ми розуміли: відбувається щось страшне. Та повною мірою усвідомили і відчули це після 10 березня, коли в наше село зайшли окупанти», — розпочинає розмову Тетяна Вересюк, бухгалтерка місцевої школи.

До війни в Любимівському закладі повної загальної та середньої освіти навчалося 167 дітей. Із навколишніх сіл вони приїздили на уроки шкільним автобусом.

Зранку 24 лютого директорка закладу Альона Гергель зателефонувала знайомому поліцейському, аби зрозуміти, наскільки серйозною є воєнна ситуація в області. Почувши, що все страшно, вирішила перевести навчання в онлайн.

«В школу приходив лише техперсонал та педагоги. Ми готували укриття, аби люди із села могли там сховатися від обстрілів. Підвал у нас великий, проходить під усією будівлею. Ми зробили запаси води, облаштували ліжка для дітей. Згодом тут ховалися понад сто селян різного віку», — розповідає керівниця школи, яка проживає в сусідній Трудолюбівці.

День окупації для Любимівки починався так само як і попередні. Але все змінилося після 15 години, тоді краєм села проїхала військова техніка РФ…

Окупанти обстрілювали село і звинувачували в цьому ЗСУ

10 березня російські танки, БТРи та інша техніка ночували за селом. Зранку наступного дня окупанти вперше обстріляли Любимівку. А потім заїхали в село й говорили місцевим, що це зробили ЗСУ.

«Згодом ми побачили, як росіяни неодноразово виїжджали за село, розвертали танки, міномети, стріляли по Любимівці. А потім звинувачували наших у цих обстрілах. Цьому є багато свідків», — говорить Тетяна Вересюк.

Наслідки атаки на Любимівську школу

З 11 до 14 березня селянам заборонили навіть виходити з дворів. Найімовірніше, у ті дні в Любимівку заїжджали основні сили ворога та техніка. Потім на три дні людям дали «зелений коридор». Їхати дозволяли лише в бік окупованих прибережних сіл, Херсона, Криму. Тих, хто наважиться відправитися до вільної Нововоронцовки, погрожували розстрілювати в спину. Тоді з 1500 людей у селі залишилося 375. Серед тих, хто виїхав, була й Тетяна Вересюк. З родиною вони оселилися в Михайлівці, що була в «тихій» окупації за 37 км від дому жінки.

У Любимівці окупанти спочатку селилися в господарських приміщеннях: майстерні, свинарнику, мехтоку. Попервах грабували лише розбиті будинки, які залишили господарі. А згодом, каже Тетяна, вигадали нову тактику: стріляти по заможних садибах, так змушували людей просити про евакуацію. Після від’їзду господарів грабували й ці будинки.

«За 7 місяців окупації в селі було 4–5 ротацій росіян. Це виглядало, наче набіги грабіжників. Після третьої хвилі в селі вже не залишилося цінних речей. Якось люди чули, як один окупант скаржився іншому: пообіцяв дружині привезти морозильну камеру, але в селі вже такого не було. Дуже засмутився через це», — пригадує Тетяна.

Через обстріли в Любимівці загинуло 10 людей різного віку. Вісьмох із них поховали у власних дворах, бо окупанти давали на це лише дві години. За словами Тетяни, транспорту в людей уже не було. Тому цього часу не вистачало, щоби доставити та поховати покійника.

«У полоні нас постійно допитували, як ми готувалися до війни»

Російські військові брали в полон цивільних жінок і чоловіків із Любимівки та навколишніх сіл. Когось тримали в неволі місяцями, когось кілька годин. Але найжорстокішою була Росгвардія.

Тетяна Вересюк

«На блокпостах і в селах загалом стояло багато так званих ДНР-ців. Деякі з них попереджали нас: буде наліт росгвардійців, ховайте жінок, дівчат, молодих хлопців… У Любимівці я точно знаю про шістьох людей, яких брали в полон. У нашій школі бранців тримали зазвичай до двох діб, потім відпускали або перевозили в школу до села Біляївка. Отам була справжня катівня», — ділиться Тетяна Вересюк.

З 31 березня 2022 року окупанти мали закривати Любимівку на в’їзд та виїзд. Аби взяти речі, Тетяна з племінником свого чоловіка приїхали додому. А дорогою до Михайлівки, на Осокорівському блокпості, російські військові взяли їх у полон. Це сталося об 11 годині.

У людей забрали документи, телефони, зав’язали очі, посадили в БТР і кудись повезли. Оскільки Тетяна знала місцеві дороги, то здогадалася, що це була Хрещенівська школа. Люди перебували там до 20-ї години.

«У полоні нас постійно допитували: як ми готувалися до війни. Особливо прискіпливим був комендант кількох наших сіл «Восток», називав себе Сергій Володимирович чи Володимир Сергійович. Він був із Донецька, знав українську мову. Питав про АТОшників, ЗСУ, родини військових — хто пішов воювати. Ми казали, що нічого не знаєм, бо вони ж самі заборонили пересуватися селом… Загалом російські військові постійно говорили нам мерзенні речі. Це були жахливі слова, так вони виплескували ненависть… Але я досі не розумію, чим вона спричинена», — міркує Тетяна.

Жінці та її родичу пощастило: попри сильний психологічний тиск, їх не катували фізично. Але в громаді були люди, які зазнали тортур. Двоє хлопців із сусідньої Трудолюбівки були в полоні двічі. Вони не ділилися подробицями із селянами, лише казали, що «там було все». Після другого разу один із хлопців покінчив життя самогубством.

«Додому відправили з тим розрахунком, що нас розстріляють на першому ж блокпості»

О 20 годині 31 березня Тетяну з родичем знову кудись повезли. Знявши пов’язки, люди побачили той самий Осокорівський блокпост, свою автівку. Почалася комендантська година, під час якої пересуватися заборонено. Але полоненим наказали їхати додому. Документів та телефонів їм не повернули, забрати їх можна було лише за два дні. Навіть перепустку не виписали, як це зазвичай робили в таких ситуаціях. Просто побажали: «їдьте потихеньку». Але щоби дістатися Михайлівки, Тетяна з племінником мали перетнути три ворожі блокпости.

«На першому ж, біля Шевченківки, молодий солдат дуже здивувався, що ми без перепусток. А поряд старший сказав: «Ти що не зрозумів, навіщо їх відпустили? Їх відправили з тим розрахунком, що на першому ж блокпості розстріляють, бо їдуть у комендантську годину без нічого». Ми вмовили тих військових пропустити нас. Так само проїхали другий блокпост, він біля села Золота балка. Там нас попередили, щоб їхали повільно, бо біля Михайлівки чергує військовий, у якого «падає планка», він стріляє по людях», — стривожено пригадує Тетяна.

І дійсно, там їх мало не вбили. Люди ледь встигли вискочити з авто ще на під’їзді до блокпоста. Навіжений окупант кричав, що вони їдуть у комендантську годину, що вб’є їх. Тоді Тетяну та племінника врятував начальник того посту. Після сварки з навіженим побратимом, він сів із людьми в авто і провів їх до повороту на Михайлівку…

Оговтавшись від пережитого, Тетяна Вересюк навіть в окупації не припиняла своєї роботи. Каже, аби вчителі та техперсонал могли отримувати заробітну плату і виживати.

«Я шукала інтернет: він іноді ловив біля Дніпра, іноді на горищі й навіть у тюках соломи. Я вела свою Любимівську школу, також ще одну сусіднього села й Михайлівську, бо там бухгалтери не могли працювати. Уже коли виїхала в Кривий Ріг, то залишила тільки свою, Любимівську», — каже бухгалтерка.

З рейтингової школи окупанти зробили штаб, склади боєприпасів та награбованого

Любимівську школу збудували в 1973 році. За рейтингом вона була другою в районі. Завдяки участі в програмі НУШ, в останні роки вдалося модернізувати класи, закупити техніку. Зокрема, оновили кабінети хімії, математики, біології. Придбали 5 мультимедійних дошок, ноутбуки, принтери, ламінатори, телевізори, 3-D принтер, облаштували інклюзивну кімнату… У школі створили сучасний простір, де дітям було комфортно вчитися та проводити час.

Наслідки атаки на Любимівську школу

Та наприкінці квітня 2022 комфорту прийшов кінець: у школу вдерлися окупанти. Вони перетворили сучасний навчальний заклад на штаб, склади боєприпасів і награбованого, тимчасову в’язницю для цивільних полонених. А ще — вигнали місцевих із підвалу й самі ховалися там. Аби мати швидкий доступ до укриття, позривали підлогу на першому поверсі. На даху постійно чергував снайпер, який стріляв по ногах тим, хто наближався до школи.

Вікна школи забарикадували мішками із землею, яку набирали прямо на подвір’ї. У кабінеті директорки облаштували туалет: зірвали дошки й користувалися отвором як вигрібною ямою. Кабінет біології російські військові використовували, як тир.

Школа тричі зазнавала обстрілів. Два були в червні, тоді прилетіло в спортивну залу та їдальню. Останній приліт був 23 вересня 2022 року. Він наніс найбільші руйнування.

Альона Гергель

«Обстріли — це була агонія росіян. Вони часто виїжджали за село і стріляли по ньому, щоби дискредитувати ЗСУ. А це вже були останні дні перед звільненням… Коли вчителі змогли зайти в школу, то були шоковані. Там валялося багато гільз, росіяни залишили розтяжки. Ящики з боєкомплектами були на першому поверсі, у майстернях. Пограбували все: техніку, навіть столярні станки з майстерні вивезли. На місці телевізорів ми побачили написи: «Здесь был телевизор». Всюди стояв сморід. З техніки залишився лише один принтер, але вони споганили і його: залишили там свої екскременти…», — з відразою каже директорка Альона Гергель.

Навчають навіть дітей з окупованих територій

Після звільнення Любимівки навчання відновилося, звісно дистанційно. На початок навчального 2022 року в закладі отримували освіту 232 дитини. З них 82 учні приєднувалися з окупованих територій.

«На лівому березі дітей змушують ходити до російських шкіл, але вони навчаються додатково в нас: виконують завдання і надсилають. Іноді вони по шестеро приєднуються з одного гаджета. Ці збори помітили російські спецслужби, тому дітям стало складніше долучатися. Але багато цих учнів і зараз із нами», — говорить директорка закладу.

Наразі люди поступово повертаються в Любимівку та сусідні села. На початок 2023 навчального року в школі вчилося 185 учнів. Але там усе ще є проблеми з гаджетами та стабільним інтернетом.

Про фізичне відновлення будівлі школи поки що не йдеться. За словами директорки, громада не має на це коштів. Тому й діти, і колектив працюють дистанційно.

Пережите ще більше об’єднало колектив. Зараз Тетяна та Альона з родинами повернулися в рідні села. Люди живуть у модульних будинках, адже хати розбиті. За 7 місяців окупанти зруйнували 80 % села. Та їхати кудись люди не хочуть, бо тут, у степу, їхня рідна земля…


Матеріал підготувала Наталія Найдюк.

Обкладинка
Новини

У полоні я тільки й чекав, коли за дверима почую «Херсон звільнено!»

Історія Олександра Дʼякова — це історія про силу духу та відвагу українця, який стикнувся з жахами війни прямо на своєму порозі.

Це історія про те, як у найтемніші години продовжувати вірити у перемогу та робити все можливе заради неї.

До 24 лютого

Життя херсонця Олександра Дʼякова до лютого 2022 року мало чим відрізнялось від життя більшості українців — він займався власним бізнесом, очолював ОСББ, займався громадським активізмом та намагався підтримувати порядок у рідному місті.

Проте зранку 24 лютого чоловік уже розумів, що його життя скоро кардинально зміниться — він почув перші вибухи, які означали, що росіяни почали повномасштабний наступ на українську землю.

Чоловік тоді проживав у квартирі на 14-му поверсі багатоповерхівки, звідки відкривався прекрасний краєвид на все місто та околиці. Проте замість звичайних зимових пейзажів Олександр побачив наслідки авіаударів, які росіяни завдали спочатку по Новій Каховці, а згодом і по Херсону.

«З початку ми звісно думали, що це, як то кажуть, «консерви вскрилися» — потім швидко стало зрозуміло, що це були авіаудари».

Чоловік навіть зміг нарахувати понад 60 ворожих вертольотів, що пролітали небом. Спочатку він сподівався, що це українські ЗСУ прямують на захист міста. Проте незабаром зрозумів — це була ворожа техніка.

Обʼєднання та протидія окупантам

Олександр раніше вже відзначався активною громадянською позицією — був учасником Революції Гідності, організовував та підтримував різноманітні, зокрема й антикорупційні, місцеві ініціативи.

Тож коли 24 лютого Росія розпочала новий етап війни проти України, чоловік навіть не думав про те, щоб сидіти осторонь, спостерігаючи, як ворог нищить його рідне місто та країну.

Майже одразу Олександр та інші активісти Херсону обʼєднались у групу, яка з перших днів намагалася всіляко протидіяти окупантам — переправляти військових, організовувати матеріальну допомогу для захисників та мирних жителів, передавати українській армії потрібну інформацію.

17 днів полону

Однак невдовзі ворог дізнався про цю діяльність — почались обшуки, арешти та викрадення.

«Спочатку забрали одну людину з нашої групи, потім іншу — а потім мене».

Для Олександра відразу було все зрозуміло. Коли люди з його групи почали зникати він повидаляв всю особисту інформацію зі своїх гаджетів – коли росіяни прийшли за ним, то його техніка їм вже нічим не допомогла.

Олександр в приміщенні ізолятора тимчасового утримання, в якому він перебував як полонений

У російському полоні людей чекали жорстокі допити, побиття, застосування струму та інші тортури, метою яких було зламати українців психологічно і змусити співпрацювати з окупантами.

«Вони там катують людей так, що я навіть ту людину, яка мене здала, не звинувачую. Я розумію, що він пройшов теж саме, що і я… Нам один раз пропонували одне одного до струму підʼєднувати та бити — ну ми, звісно, відмовлялись, але й таке було».

Чоловік підтримував себе думками про те, що от-от і зараз двері відкриються, зайдуть наші військові та скажуть, що все — Херсон звільнено.

 

«Навіть коли “прильоти” були, я думав: “О, це наші луплять по окупантах… Це добре, нехай луплять… Постійно я себе намагався якось заспокоїти й у камері менше розмовляти, бо там не зрозуміло хто є хто… Там 6–7 осіб, а ти не знаєш майже нікого, ти знайомишся з тими людьми в камері, ти розумієш, що серед них можливо є людина, яка співпрацює з окупантами — такі були й дуже часто».

Лікарні та переховування в Херсоні

Так тривало 17 днів: постійний біль, який зумовлював втрату контролю над собою, травми від побиття та катувань — після всього цього в Олександра стан здоровʼя загострився.

Тоді в окупантів, зі слів чоловіка, лишалось два варіанти: «Звільнення” в мене було вимушеним, бо мене або десь прикопати вже треба було або лікувати».

На щастя росіяни обрали другий — Олександра повезли до лікарні. Проте в першій лікарні, куди його привезли, лікарі відмовились допомагати херсонцю — усе через те, що його привезли під наглядом окупантів.

«Я тоді подумав, що все — зараз у ліс повезуть. У лікарню не вдалося — зараз у лісі вбʼють та закопають. Але мені, знову пощастило — вони запитали, чи знаю я ще лікарню у своєму місті…».

З другої спроби Олександра все ж прийняли та почали лікування — спочатку він три дні лежав під крапельницями, після чого провели дві операції.

Утім, про якесь реальне звільнення не йшлось — за чоловіком продовжували постійне спостереження.

Коли стан чоловіка дещо покращився, йому повернули мобільний телефон та наказали регулярно бути на звʼязку з окупантами, погрожуючи відправити в тюрму на 20 років за звинуваченнями в «тероризмі».

«Вони мені казали: “Ми тебя в розиск обьявім, ти никуда не убежіш, так шо смотрі даже не думай нікуда убегать”. А як я міг втекти? Я тоді й ходити не міг».

Згодом російські окупанти були вимушені почати евакуйовуватись з міста — саме тоді знову постало питання про те, що робити Олександру. На той момент він все ще був у лікарні.

«Мені лікар казав: “У тебе є два варіанти: перший — тебе евакують на «ту» сторону (підконтрольну російським окупантам)”. Я відповів: “Ні-ні-ні, мені цей варіант не підходить!”. Тоді головний лікар сказав: “В понеділок збирайся і тікай”».

Чоловік так і зробив — йому вдалось втекти, бо нагляду майже не було, велика частина окупантів на той момент покинула місто.

«Вони щось намагались ще мені писати, але я вимкнув телефон, викинув батареї і зробив так, щоб мене ніхто не знайшов».

Ще два з половиною тижні Олександр переховувався безпосередньо в Херсоні, поки місто не звільнили.

Реабілітація

Олександр, пройшовши цей нелегкий шлях, радить людям зі схожою долею не опускати рук, шукати програми, які допомагають із реабілітацією, далі щось робити, бо життя — це дія.

Олександр отримав термінову підтримку від Освітнього дому прав людини в Чернігові в рамках Програми захисту — узяв участь у Програмі психосоціальної реабілітації, яка проходила за підтримки проєкту ESU.

Олександр в Освітньому домі прав людини в Чернігові разом з іншими учасниками Програми психосоціальної реабілітації в рамках проєкту ESU (с. Количівка) 

Про програму чоловік дізнався від знайомого, який раніше теж проходив цю програму.

За словами Олександра, реабілітаційні заходи тривали приблизно тиждень на базі Дому в селі Количівка, активностей було багато, але чоловіку найбільше запамʼяталась робота з психологами — саме вона дозволила Олександру набути потрібних знань та навичок для подолання наслідків травматичного досвіду.

«Психологи зробили свою справу — це змогло допомогти внести мені деякі корективи, які зараз використовують для себе. Трішки “поставило все на місце”».

Під час програми учасники, крім того, що активно працювали з фахівцями, ще й комунікували між собою — з того часу вони підтримують спілкування.

«Я навіть казав усім, що такі місця потрібно відкривати в кожному місті України. Тому що ви робите ту справу, яку потрібно робити. Людям багато допомагаєте… Тим, хто покладає свій потенціал, але натомість не отримують нічого».

«Враження — супер, усе супер, дуже сподобалось, я б радив. Дуже дякую!».

Волонтерство

Зараз чоловік усе ще в Херсоні — займається волонтерством, допомагає населенню з продуктами та продовжує керувати ОСББ. У пригоді йому стають також стають і навички, які він отримав у Програмі психосоціальної реабілітації, — каже Олександр.

«Я зараз працюю в Херсоні, від мене приблизно пʼятсот сімей отримують гуманітарну допомогу щомісячно — це тисяча людей, якщо вважати, що в одній сімʼї по дві-три людини. Я про них піклуюсь та допомагаю — з деякими також є сенс працювати психологічно».

Волонтерська діяльність Олександра в м. Херсон

«Хто б не казав, що Херсон уже об’ївся — такого немає, тому потреба в допомозі є постійно. Банально навіть якщо в людини є кошти, але якщо це, наприклад, якась літня людина, то вона не може вийти, тому що вона боїться обстрілу — у Херсоні постійно прилітають ворожі снаряди».

Олександр видає гуманітарну допомогу мешканцям Херсону

Олександр впевнений, що після перемоги йому ще буде чим займатись, але зараз він мріє тільки про Перемогу, звільнення всіх українських полонених та відбудову мирного життя на рідній херсонській землі.

Без визначеної мети людина приречена, вважає Олександр Дʼяков. Тож він радить усім, хто опинився в скрутних обставинах, не опускати руки та продовжувати приносити користь громаді, адже саме так ми наближаємо довгоочікувану перемогу.


Програма Захисту функціонує за підтримки Міжнародний фонд «Відродження», Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

IMG_1812
ДокументуванняНовини

Damaged Schools of Kherson Region: Stories of 15 Educational Institutions

“Forgive us, children of Ukraine. We are not killers; we are Russian soldiers. We are just common people like you. It’s just a war of politicians. ZOV.”

This is the message left by Russian soldiers on the board of Myroliubivka Gymnasium. And there’s more — piles of garbage, chaos, sorrow, and ruins…

In early October, our team of documentarians from the House conducted a monitoring mission to Kherson Region as part of the “Education under fire” (Kherson and Sumy Regions)” project. Our goal is to document attacks on educational institutions. We will tell you what we managed to document, what the Russians did there, and the condition of Kherson Region’s educational establishments after the reoccupation.

During our 7-day visit, we were able to document 15 educational institutions. Most of them are either completely destroyed and beyond repair, or significantly damaged. In many institutions, Russian occupiers lived, turned them into torture chambers, ammunition depots, and deployed equipment. Some schools were systematically targeted by the Russians. But let’s go through it all step by step.”

The Arkhangelske General Secondary Education Support Facility of the Vysokopil Village Council

Before Russians arrived to Arkhangelske, there was a functioning school. Even after the start of the full-scale invasion, when offline education no longer took place in the institution, local residents used the school’s basement as a shelter during shelling.

After the occupation of the village, civilians could no longer enter the premises because the Russians had “moved in” to the school. Russian soldiers lived on the school grounds for a long time, storing combat kits there, conducting mortar shelling from the school’s courtyard, and hiding their equipment in dug trenches on the school’s premises. Of course, following the classic pattern, they looted all the valuable assets from the institution.

The Arkhangelske General Secondary Education Support Facility of the Vysokopil Village Council

The school suffered significant damage from shelling: windows, doors, the roof, the facade, the gym wall, and the library were all affected. In total, 80% of the infrastructure in the town of Arkhangelske was destroyed.

Arkhangelske Professional Agricultural College

The college premises consist of several buildings. One of the structures is historical, built back in 1884. Nearby, there is a dormitory and an educational building constructed between 1973 and 1975. The college is located in the center of the town, close to the local hospital, school, kindergarten, and shops. Additionally, the college building is situated on higher ground than other town structures, making it an ideal location for Russian soldiers.

Arkhangelske Professional Agricultural College

Occupiers stationed approximately 50 pieces of equipment on the college grounds and launched continuous shelling from there. The Russians lived in the classrooms and dormitory, storing combat kits there. The college suffered significant damage from the shelling: the dormitory was almost completely destroyed, and in the educational building, the roof, gym, and windows were damaged. Unfortunately, aside from the educational institution’s premises, people were also affected. The occupiers killed a college employee for refusing to cooperate.

Arkhangelske Preschool Educational Institution “Teremok”

This kindergarten is located near the college, approximately 500 meters away. While Russian soldiers didn’t reside in the kindergarten itself or place their equipment there, its proximity to the college, where the occupiers had their equipment, caused damage to the kindergarten as well.

The most extensive destruction of the preschool occurred in August 2022 due to incoming fire. As a result, almost all windows were shattered, pavilions, the children’s playground, gas pipelines (smokestacks), and furniture were damaged.

Arkhangelske Preschool Educational Institution “Teremok”

Furthermore, Russian military personnel stole the director’s car from the kindergarten. They systematically went through the houses of local residents, confiscating vehicles and searching for food, alcohol, cigarettes, and more. Some local residents, especially those who were involved in territorial defense, were taken for questioning to the college dormitory.

Vysokopillya Lyceum of the Kherson Regional Council

The village of Vysokopyllya was occupied in early March 2022. The local school faced the same fate as most educational institutions in the populated areas of Kherson, which were under occupation. Russian soldiers resided in the school’s sports hall and cafeteria, where beds with mattresses were set up.

The school was shelled by Russian forces from a tank, and they found shrapnel from a Grad rocket on the school premises. Additionally, a “mukha” (fly) projectile was discovered in the inner courtyard.

Vysokopillya Lyceum of the Kherson Regional Council

The lyceum suffered partial damage: all windows were shattered, doors were torn down, all safes were broken into, the audio equipment was destroyed, the second floor’s structure was compromised, and the roof was damaged. Documents, video cameras, furniture, equipment, and tableware were stolen from the premises.

Dudchansky Lyceum of the Mylivska Village Council

The village of Dudchany is located in the red zone, approximately 8 km from the positions of the occupiers. It was occupied in early March 2022 and liberated about 8 months later. During this time, the Russians caused a lot of harm, including harm to educational institutions.

Dudchansky Lyceum has structural units for preschool and extracurricular education. The lyceum suffered the most damage from shelling, with the most intense attack occurring around October 3, 2022. Eyewitnesses suspect that a mortar attack took place near the school stadium, as there are distinct traces of impacts on the stadium. In addition, the institution was damaged by an aerial bomb.

In the sports hall, Russian military personnel set up a headquarters and conducted interrogations of local residents. Furthermore, near the lyceum, the Russians distributed their “humanitarian aid” as a public display.

Dudchansky Lyceum of the Mylivska Village Council

Dudchansky Kindergarten

Russian military personnel lived in the building of the kindergarten and placed their equipment nearby. They left before the shelling, which had become a traditional practice of the occupiers. After the attack, which occurred on August 29, 2022, the building of the kindergarten was completely destroyed and it is not possible to restore it. Additionally, nearby houses of local residents were also affected by the damage caused by the shelling.

Zarichnenska Branch of Kindergarten and Primary Education of the Public Institution “Arkhangelske Basic Secondary Education Establishment”

This educational institution suffered the most in the community, with 28 shells hitting the building. Most of these shells came from the direction of Arkhangelske, which was controlled by the Russians at the time. After such shelling, the school is beyond repair.

Zarichnenska Branch of Kindergarten and Primary Education of the Public Institution “Arkhangelske Basic Secondary Education Establishment”

Considering the number of shelling incidents, it can be assumed that this school was the specific target of attacks by the Russians.

Novovoskresensky Secondary Education Establishment

Russian military personnel used this school as their headquarters and as a “barracks” since they lived there, including in the basement. Additionally, they stored their combat kits in the school building and conducted interrogations of local residents there. Weapons and ammunition, including RPGs, grenades, and 80mm and 120mm rounds, were found in the school.

The school suffered the most damage from shelling, which occurred on October 3, 2022, at around 3 o’clock in the morning. Interestingly, the day before, Russian military personnel had left the school building and then returned to it.

Novovoskresensky Secondary Education Establishment

As a result of the shelling, the school is partially destroyed: many classrooms are in ruins, furniture is damaged, windows are shattered, computer equipment and other valuable property, including sound systems and interactive whiteboards, have been taken away. Furthermore, according to witnesses, when the Russians were leaving, they doused the school with a flammable substance and set it on fire.

Novikayir School of Secondary Education in the Myliv Village Council

In early March 2022, Russians entered the village of Novokayiry. From the first days of their presence in the village, the occupiers came to the school, overturned everything, and conducted searches several times, witnessed by the teachers.

Local residents living near the school observed how the Russians loaded school belongings. It is noteworthy that they even ripped hand dryers from the dining area. Additionally, occupiers stationed their equipment on the school’s stadium.

Novikayir School of Secondary Education in the Myliv Village Council

The first shelling of the school occurred in November 2022, targeting the stadium. As a result, windows and doors were shattered. In December 2022, there was a direct hit on the school (this happened after the de-occupation). Locals say that Ukrainian military personnel were near the school.

The Russians also organized meetings with teachers, trying to coerce them into collaboration, making threats. However, the teachers did not agree. The school director was taken for questioning multiple times, and they shone a lamp in her face, reminiscent of scenes from Soviet films.

Ivanivska Branch of the Basic Secondary and Preschool Education Establishment “Arkhangelsk BSEE”

In this school, Russian military personnel were directly stationed and used the premises as an ammunition depot. They also placed their military equipment on the school’s grounds, from which, according to witnesses, they opened fire. Witnesses also reported finding various types of ammunition near the school and inside the building.

The establishment suffered the most significant damage in mid-March (after March 8, 2022) from shelling. An unexploded shell was found on the roof of the building. There were direct hits on the school as well, resulting in a damaged roof, completely destroyed classrooms, and two ceiling slabs above the assembly hall and library. Additionally, 154 windows were shattered, entrance and interior doors were destroyed, and the school’s fence was damaged as a result of the shelling.

Ivanivska Branch of the Basic Secondary and Preschool Education Establishment “Arkhangelsk BSEE”

Unfortunately, the school was not only damaged by the shelling but also by the presence of the Russian occupants. Following the typical pattern, they looted all valuable equipment, including computer equipment, furniture, and more. The occupiers also left inscriptions on the school boards, such as “Tajikistan.”

Lyubymiv Establishment of Complete Secondary Education of Novovorontsovka Village Council

This educational institution was used by the Russian soldiers as a command post. The Russian soldiers also utilized it as a storage facility for the property they looted from local residents. The basement of the building functioned as a shelter. Inside the institution, there was a storage of combat kits, and near the school, there were armored personnel carriers. On the third floor, the occupiers practiced shooting. What is astonishing is that banners were hung in the school.

According to witnesses, there were snipers in the school, and if someone approached without warning, they would shoot at their legs. Additionally, as per eyewitness accounts, the occupiers kept people and wounded individuals in captivity there. Bloodied mattresses were found. For example, on March 31st, the school’s accountant was in captivity by the Russian military for over 8 hours. Witnesses noted that people in captivity were not only local residents but also residents of neighboring villages.

Lyubymiv Establishment of Complete Secondary Education of Novovorontsovka Village Council

The school sustained the most damage from shelling when the Russians were leaving the village. The first strike occurred in June 2022 in the gymnasium, and the most significant one took place on September 23, 2022.

As a result of these attacks, the institution has been partially destroyed. Several floors collapsed, walls were damaged, almost all windows and doors were shattered, and the children’s playground was damaged. The Russians also engaged in looting, stealing interactive boards, televisions, office equipment, a 3D printer, and other valuable assets.

Myliv Establishment of Complete Secondary Education of Myliv Village Council

After the occupation of the village, the Russians began using this institution as a “barracks.” In some classrooms, they lived, and in the cafeteria, they prepared food, presumably distributing it to their units. Local residents often witnessed cargo trucks arriving at the school, and it was believed that the Russians were loading something onto them.

After some time, the “occupying authorities” switched the educational process to the Russian curriculum. Additionally, the Russians summoned local teachers for interrogations and pressured them to cooperate.

After an attack that occurred on October 13, 2022, the school was completely destroyed and cannot be restored. It sustained three direct hits from projectiles. You can read more about the history of this school here

Myliv Establishment of Complete Secondary Education of Myliv Village Council

Myliv Preschool Educational Institution “Kazka”

This preschool, like Myliv School, was destroyed after being shelled. According to witnesses, the most significant damage to the institution occurred during three “attacks” from the direction of Novokayir. The destruction affected not only the two-story building of the institution but also the playgrounds located within the kindergarten’s premises.

Myliv Preschool Educational Institution “Kazka”

Myrolubiv Gymnasium of Novovorontsovka Village Council

The village of Myrolubivka was occupied from March 10, 2022, to September 10, 2022. Russian soldiers were living in the school building, and their headquarters were located in the assembly hall. According to witnesses, there were not many Russians in the educational institution, approximately around 20 soldiers. Among them were snipers and their “superiors” who issued orders to other Russian military personnel.

Local residents report that the Russians would go into homes and take valuable items, cars, and even livestock. They would butcher the pigs taken from local residents right inside the school building. Furthermore, in the classrooms and the library where the Russians lived, they made “toilets,” and in some classrooms, they would light fires directly on the floor. In many classrooms and the gym, the occupiers left inscriptions, many with symbols Z, O, V, and profanity. In one of the classrooms, there was a message that read: “Forgive us, Ukrainian children. We are not killers, we are Russian soldiers. The same kind of people as you. It’s just politics. ZOV.”

The school suffered significant damage from artillery attacks, especially on the upper floors of the three-story building. In some classrooms, there are no walls left, and the floor has caved in, among other damage. The Russians also looted all valuable items from the school, including items from the inclusive classroom.

Myrolubiv Gymnasium of Novovorontsovka Village Council

Novovoznesenska Branch of Preschool and Basic Secondary Education” of the Municipal Institution “Vysokopil Basic Secondary Education Support Establishment”

The building of the Novovoznesenska School is ruined and beyond repair following artillery attacks. In some parts of the facility, access is still restricted due to its hazardous condition.

The Russians resided in this school, primarily in the semi-basement area, where the cafeteria and some other rooms were located. On the upper floors of the building, they established an observation post, and snipers were also positioned there. Additionally, the occupiers parked their military equipment on the school premises. Next to the school, there was a well where local residents went to fetch water. Witnesses reported that the Russians occasionally shot at the legs of the locals walking to get water.

The occupiers also set up a torture chamber in the school building, where they primarily brought local young men for interrogations. According to local accounts, they tortured Ukrainian soldiers who fell into captivity there.

The school building suffered the most damage from artillery attacks after the de-occupation since the village was close to the front lines. Witnesses claim that when the Russians retreated, they continued to shell the village, including civilian homes and administrative buildings, such as the school. This might have been their way of seeking revenge because they couldn’t impose their “Russian world” on the area.

Novovoznesenska Branch of Preschool and Basic Secondary Education” of the Municipal Institution “Vysokopil Basic Secondary Education Support Establishment”

Destroying, ruining, shelling, looting educational institutions, and subjecting them to mistreatment is a classic tactic of the Russians who came to our Ukrainian land. They don’t just dream to seize our territory; they want to destroy our education and culture and impose their own on us. However, they will never succeed, because Ukrainians are a strong nation that fights for its freedom and will undoubtedly prevail!

Обкладинка сайт
Новини

Подкаст «Свідки війни»: історії людей, до яких прийшла війна

Ольга Вовченко — фельдшерка за освітою з села Количівка Чернігівської області.

Вона разом із чоловіком-хірургом надавали медичну допомогу військовим та односельцям під час навали росіян.

Подружжя обладнало операційну в польових умовах, а їхні діти-підлітки готували їжу для військових на багатті, щоб у тих не втрачалось відчуття дому.

Слухати: SpotifyApple PodcastsCastbox.


Матеріал підготували Олена Кущенко та Олена Козинець в рамках навчального курсу «Правда через історії».

Проєкт реалізується Освітнім домом прав людини в Чернігові за підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в межах локального трансформаційного проєкту «Україна та українці: сучасні хроніки боротьби за свободу та демократію».

Обкладинка сайт
Новини

Подкаст «Незламні люди» — історія Сергія Івушкіна

Подкаст «Незламні люди»: Сергій Івушкін про мистецтво, волонтерство та війну.

Сергій — мешканець Харкова, який з перших днів вторгнення змінив театральну сцену на волонтерську кухню, роботу в кіно — на підтримку знайомих та містян, а виступи свого музичного гурту — на концерти в підтримку ЗСУ.

Слухайте подкаст, щоб дізнатись, чому його голос вже знають російські спецслужби.

Слухати: Spotify, Apple Podcasts, Castbox.


Матеріал підготували Сергій Івушкін та Тетяна Васильєва в рамках навчального курсу «Правда через історії».

Проєкт реалізується Освітнім домом прав людини в Чернігові за підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в межах локального трансформаційного проєкту «Україна та українці: сучасні хроніки боротьби за свободу та демократію».

Обкладинка
Новини

Нема рідніше стежки, як до батьківської хати

Історія про те, як російські окупанти вдерлись в життя сімʼї Авраменків, мешканців села Припутні на Чернігівщині.

Для мешканців села Припутні, що на Чернігівщині, повномасштабне вторгнення російської федерації стало іспитом на мужність. Припутнівці й гадки не мали, що 25 лютого 2022 року відкриється сторінка історії їх села, сповнена трагізмом, втратами й безумовною вірою в найскоріше визволення.

До подружжя Івана та Марії Авраменків війна увірвалась також і тривожним клопотом — у перший же день, 24 лютого, довелось прямо зранку спорядити сина на війну. А на другий день, напівчетвертої ранку, до села зі стріляниною вдерлись росіяни й почались похмурі дні окупації.

Не шукали порятунку Іван і Марія в іншій місцевості, адже домашня худоба потребувала догляду. «Дід обладнав погріб, — каже Марія, — і там просиділи понад місяць, ховаючись від снарядів».

— Щоденні кількагодинні обстріли… Вони отут стояли в полі за метрів 200, — вказує рукою пан Іван.

Наш співрозмовник із вікна хати спостерігав, як на ворожу польову стоянку прилітали гелікоптери і вантажили поранених, як із буків обстрілювали мирні території. Кожного дня ворог завозив сотні одиниць смертоносної зброї і прямував їх на народ, який не чекав цього «руського миру» й жив своїм тихим життям.

Коли росіяни вперше увійшли на Іванове подвір’я, він сміливо запитав їх, навіщо вони прийшли на його землю, адже їх ніхто не кликав. «А ми прийшли звільнити вас», і ціну їх «звільнення» селяни не забарились на собі відчути. Коло кожної хати було розташовано по три-чотири танки; заселяючись до хат, виганяли літніх людей, жінок із дітьми на вулицю, і господарям нічого не зоставалось, як переселятись до погребів.

У мене в хаті геть усе перетрусили, — згадує Іван. — Навіть на горищі копирсались. Винесли майже весь крам, навіть шкарпетки. Половили всіх курей, качок, смажили тут, шкварили. І так і по всіх хатах, — журиться Іван.

А трошки згодом наші дали їм гідного прочухана й це стало першою переможною радістю і безумовним сподіванням, що ЗСУ обов’язково звільнить від навали українські села й міста.

Припутнівці близько півтора місяця пробули в окупації — без тепла, світла й постійному страху за власне і свої близьких життя.

Я в погребі сховав генератор, так до мене потайки приходили односельчани й підзаряджали свої мобілки, павербанки. Я припас ще до війни палива для поїздок на пасіку, вона в мене в лісі, тому бджоли не відчули на собі окупаційного жаху, — пожартував Іван і одразу ж похмурнішав.

З болем розказав Іван, як його товариш пасічник із жінкою велосипедами поїхали на похорон батька, та на шляху спіткали власну смерть. Їх просто на ходу розстріляли.

Про себе пан Іван не дуже оповідав, зате його жінка Марія згадала, як її чоловік цілу добу переховувався в лісі, бо окупанти мали намір його вбити.

А справа полягала лише в тому, що Іван у якийсь незручний час, з погляду російських військових, повертався із центра села додому. Врятувала темна пора доби — чоловік злився з темрявою, і мерщій у хащі…

Син наших героїв Марії і Івана, у той час, коли його рідне село на півночі нашої країни було окуповане, бився за Бахмут. Утримував східні позиції 4,5 місяці. Наразі він воює на іншому напрямку.

Покинули село російські війська 30 березня десь о напівшостій ранку, а під Крупичполем наші Збройні Сили їх розбили й супутньо розгатили кілька сотень одиниць ворожої техніки.

Ви б бачили, як вони тікали, наче щури з корабля, — захоплено розповідає наш очевидець подій. — Розбігались в усі боки, а наш літак як дасть по них, як дасть… Любо було дивитись. А коли наш український птах пішов на четвертий захід, то пішов сніг і згустився туман, і це завадило вщент на місці знищити ворога. Але трошки пізніше відплата їх усе одно наздогнала.

Село потроху оговтується від наслідків окупації та звірств загарбників. Люди навели лад у своїх оселях після бігства орків. Проте кілька помешкань залишаються геть зруйнованими, а їх господарі живуть поки що в рідних. Проте є надія, що люди врешті-решт повернуться до своїх домівок, і сторінка, сповнена людським горем і стражданнями, закриється назавжди й ніколи ця історія не повториться.

Найщасливішою під час війни подією для подружжя Авраменків стало прибуття їх сина в короткострокову відпустку. Рідною стежкою він прибув до батьківської хати з величезним букетом квітів. Марія каже, що ніколи не отримувала такого «безмежного» букета, а щастя її було найбільшим за всі квіти світу. Адже син повернувся, хоч і не надовго, з війни.

Оберегом для сина і його побратимів є вишитий Марією рушник — а навзаєм Марія отримала подарунок від бригади, у якій воює її син: прапор як символ звитяги й подяки матері воїна-захисника.


Матеріал підготували Леся Волох та Наталія Нестеренко в рамках навчального курсу «Правда через історії».

Проєкт реалізується Освітнім домом прав людини в Чернігові за підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в межах локального трансформаційного проєкту «Україна та українці: сучасні хроніки боротьби за свободу та демократію».

Обкладинка сайт
Новини

Як освітяни впорались з викликами війни?

В першому випуску подкаста «Ми українці» — історія Лесі Волох, вчительки історії та громадянської освіти з Черкаської області.

Вона розповіла про те, як змінилася її робота та життя після початку повномасштабної війни, як вона долає конфлікти в освітній сфері та як українські учні інтегруються в європейську спільноту.

Слухати подкаст: Spotify, Apple Podcasts, Castbox.


Матеріал підготували Леся Волох та Наталія Нестеренко в рамках навчального курсу «Правда через історії».

Проєкт реалізується Освітнім домом прав людини в Чернігові за підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в межах локального трансформаційного проєкту «Україна та українці: сучасні хроніки боротьби за свободу та демократію».