08Лют2023
Розуміємо права людини Мережа домів прав людини

контакти

Провулок Луговий, 1 Г,
с. Количівка,
Чернігівський район,

Чернігівська область,
Україна 
15563

+38 0462 930-907
+38 0949 881-907

Позначка: права людини

ДокументуванняНовини

«Зажену 20 танків і села не буде» – окупація Андріївки на Чернігівщині

Село Андріївка Чернігівської області розташоване за 25 км на південь від Чернігова, відстань до державного кордону з Республікою Білорусь – приблизно 30 км. В ньому до початку воєнних дій проживало 663 жителі. Однак, у лютому-березні 2022 року до села приїздили люди з інших районів, які рятувались від війни, і всього в той час у селі перебувало приблизно 1000 осіб.

Розташування села Андріївка на Google мапі

До початку окупації села Андріївка, 24-25 лютого 2022 р. ще була можливість їздити до Чернігова та возити вантажі. Однак, вже  27-28 лютого російські військові зайшли до Михайло-Коцюбинської громади. Після цього, шлях до Чернігова був відрізаний зовсім. Мобільний зв’язок часто зникав. В Андріївці почалися проблеми з харчами. Ніякого підвозу продуктів чи ліків не було. Мешканець села розповідає, що роздавав людям борошно та олію, яку самі місцеві мололи та чавили.

Біля 6-ї години ранку, 24 лютого жителі села Андріївка чули вибухи зі сторони смт Гончарівське, потім і зі сторони міста Чернігова. Вони готувались до можливої окупації й свого села: організували патрулювання, слідкували за автівками, що приїздили, відстежували хто й куди їхав, планували протистояти російським військам, тому готували коктейлі Молотова, розфасували продукти по коробках і сховали у підвалі.

Сподівались, що в їх село Андріївку ворожі війська заходити не будуть через географічне положення та відсутність стратегічних об’єктів. Однак, вже 20 березня до села заїхала ворожа техніка. Російські військові зайшли зі сторони смт Михайло – Коцюбинське, сіл Левковичі, Слабин, Шестовиця. Постійно стояв гул техніки. Після цього люди масово почали виїжджати. Асфальтованої дороги не було, тому їхали полями.

Відразу, 20 березня 2022 року, російські військові встановили в селі 6 блокпостів. Виїхати з села можна було лише через 1 блокпост. Росіяни забирали у людей мобільні телефони. Ходили по хатах. Незаконно переміщували та утримували місцевих жителів, зокрема, старосту села.

Андріївська гімназія, поруч з якою поселились російські військові

Захопивши село, окупанти поселились поруч зі школою, в приміщенні непрацюючого реабілітаційного медичного центру “Вітал”. Розмістили тут свій штаб. Російські військові селились також у будинках місцевих. Займали хати, які їм подобались, навіть якщо там були люди. За попередніми підрахунками, загалом в селі російських військових було близько півсотні, в хатах вони жили приблизно по 6 осіб.

Двоє російських військових, які пересувались на мотоциклі, назвались представниками поліції росії, які тут, як пояснювали, «щоб слідкувати аби російська армія не чинила безладу». Проте, це не завадило окупантам займатись мародерством та вчиняти інші злочини. За свідченням місцевих жителів, майно із села вивозили КамАЗами, зокрема, постільну білизну, столові прибори, електроінструменти, генератори, чайники, пральні машини, холодильники тощо. Російські війська пограбували реабілітаційний центр «Вітал», де розташовувався їх штаб, а також колишню машино-тракторну станцію. По хатах місцевих брали продукти, і все, що заманеться. Вивезли багато особистих речей мешканців.

 

Безлад, що лишили окупанти після розграбування

Старосту села Андріївка російські військові зупинили на блокпості, коли той повертався з іншого населеного пункту. Про окупацію села та про те, що його вже розшукують, сповістили односельці. Проте чоловік наважився приїхати. У нього забрали телефон, зав’язали очі і посадили до військової машини «Тигр». У цій же машині були зв’язані ще двоє інших чоловіків, що їздили по хліб вранці. Всіх їх перевезли ближче до центру села, потім висадили і протягом 2 годин підводили до різних машин на допит. Під час кожного допиту задавали майже однакові питання. Погрожували розстрілом та запитували чи бачили вони тут «нациків». На ніч всіх їх завели до приміщення, що не опалювалось – було холодно, вночі чоловіки не спали. Очі і руки їм не розв’язували. Наступного дня 21 березня їх вивели, згодом представили нового коменданта села «Армена» та відпустили.

Комендант «Армен» залякував місцевих жителів. Казав, що якщо хтось з його солдатів загине чи буде поранений, або щось «прилетить» у село, то «зажену 20 танків і села не буде». Також, він вимагав, щоб люди не вмикали світло у темну пору доби, інакше будуть стріляти.

Одного разу в селі було чути постріли з автомата. Виявилось, що то місцевий безпритульний ввечері кудись йшов. Російські військові, на яких він натрапив, хотіли його застрелити, але забрали копати їм окопи.

Значок “Правого сектору”, що виявили окупанти

Росіяни шукали осіб, які брали участь в Антитерористичній операції на сході України. В будинку однієї сім’ї виявили значки “Правого сектору”, після чого почали проводити обшук. Побачивши занотовані коди, які чоловік зробив для замовлення по каталогу речей побутового вжитку, а також літій-іонний акумулятор, що стояв в камуфляжній сумці, та навушники біля нього, російські військові сказали «ви шифровки передаєте», і погрожували розстрілом та клацали затворами. Сімейній парі вдалось виїхати. Після їх виїзду до господарства приходили російські військові кожного дня по 2 рази на день.

Характерно, що біля старостинського округу протягом всього часу окупації продовжував висіти прапор України. Комендант «Армен» сказав, щоб працювали як і раніше…

30.03.2022 р. близько 14.00 год російські військові виїхали. У цей день були обстріли, від яких постраждало село, згоріли навіть 2 хати, крім того, було перебито лінії електропередач, від чого загорілася суха трава та сараї. Ці пожежі тушили вже після відходу російських військових.

Місцеві жителі також були свідками обстрілу росіянами Чернігова. Між селом Андріївка та смт Михайло-Коцюбинське, в кар’єрі та в лісі стояла техніка російських військових (до 12 машин, серед них САУ та «Гради»), яка вела вогонь по місту Чернігів. Люди бачили як в бік Чернігова летіли «Гради» та чули вибухи.

Українські військові зайшли в село 3 квітня 2022 року та остаточно звільнили Андріївку.


Освітній дім прав людини в Чернігові здійснює документування воєнних злочинів на Чернігівщині за підтримки Празького громадського центру.

Читайте також: Спільні зусилля громадських активістів та правоохоронців — головне у розслідуванні воєнних злочинів

ДокументуванняНовини

Довелося готувати яловичину з убитих уламками снарядів корів, щоб вижити: катівні в школах Іванівської громади

Іванівська громада розташовується в передмісті Чернігова. Вона об’єднує 17 населених пунктів, зокрема, села Іванівка, Количівка, Ягідне, Слобода, Ладинка, Друцьке, Анисів, Лукашівка та інші. До початку повномасштабного вторгнення в громаді діяло 3 школи, в яких навчались місцеві діти. Не вціліла жодна.

Вже на початку березня росіяни намагались прорватись до південних околиць міста Чернігова.Частина Іванівської громади потрапила під окупацію, що тривала близько місяця. Інша частина опинилася під ворожим вогневим ударом. Менше ніж за місяць росіяни тут встигли вчинити велику кількість порушень норм та звичаїв ведення війни, які, ймовірно, в майбутньому будуть кваліфіковані як воєнні злочини. Під удар потрапили і школи, які за нормами міжнародного гуманітарного права перебувають під спеціальним захистом. Всі три школи Іванівської громади – Количівська ЗОШ, Ягідненська ЗОШ та Іванівський ліцей отримали пошкодження різних ступенів.

Школа у селі Количівка є опорною в громаді. Наші документатори відвідали її і з’ясували, що під час активних бойових дій в шкільному укритті переховувалося приблизно 200 осіб. Російські військові обстрілювали школу, один зі снарядів прилетів прямо в кабінет директора. Після обстрілу на території Количівської школи було знайдено щонайменше 3 вирви від боєприпасів, а навколо пошкоджені приватні будинки. 

Количівська ЗОШ. Фото: Чернігівська обласна прокуратура

Ще в  квітні прокурори Чернігівської обласної прокуратури оглянули Количівську школу та встановили, що вона була пошкоджена в результаті застосування військами РФ ракетної зброї. Так, внаслідок ворожого обстрілу зруйновано покрівлю навчального закладу, стіни та вікна. Атака на школу є порушенням Додаткового протоколу до Женевської конвенції від 12.08.1949 року. 

Село Іванівка знаходиться  за 15 кілометрів від Чернігова, а Іванівський ліцей – поблизу важливої дороги, що проходить на території України, Росії, Білорусі та має важливе міждержавне значення, а також сполучає обласний центр із столицею (Автошлях E95).  

Іванівський ліцей. Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Як стверджують місцеві жителі, перший обстріл ліцею в Іванівці відбувся 5 березня, ще один трохи більше, ніж через два тижні – 20 березня. Хоча приміщення військові не займали, а сама школа не була перетворена на військовий об’єкт, росіяни все одно її атакували. Під час нападу російський БТР їхав головною дорогою та хаотично обстрілював будівлі. Водій не справився з керуванням, з’їхав з дороги, після чого розвалив паркан та влетів у кут школи.Внаслідок атаки у школі вибиті вікна та двері, постраждало приміщення їдальні та дах. Відомо, що також зазнали ушкоджень і сусідні зі школою будинки.

Російські військові змушували перебиратись жителів Іванівки до шкільного підвалу із власних домівок, а самі займали їх будинки. Наш свідок пригадує, що в шкільному підвалі був дефіцит продуктів і одного разу довелось готувати яловичину з убитих уламками снарядів корів. Мешканцям підвалу довелося виймати уламки з тіл корів прямо на подвір’ї школи, щоб приготувати м’ясо та вижити. 

Звістка про утримання у підвалі Ягідненської школи 365 цивільних осіб облетіла всю країну та світ. На верхньому поверсі росіяни облаштували штаб, а в підвалі в заручниках утримували ледь не все село. Ця школа також знаходиться в Іванівській громаді. 

Ягідненська ЗОШ. Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Документатори Освітнього дому побували у звільненій школі та поспілкувались із свідками подій. В самому приміщенні були знайдені речі окупантів, продукти харчування, російську пресу тощо.

За численними свідченнями жителів Ягідного їм доводилось спати сидячи в підвалі без вентиляції. Нестерпна задуха та неможливість вийти на свіже повітря протягом майже місяця, недостатня кількість їжі, нелюдські умови утримання, призвели до різних розладів здоров’я та смерті десяти літніх людей.

Окупація тривала майже місяць. Про звільнення Іванівки, Количівки та Ягідного Оперативне командування “Північ” повідомило 3 квітня. Вони зазначили, що ці населені пункти Чернігівської області ще довго будуть пам’ятати жахіття війни.

Купа розбитого та спаленого українськими військовими російського металобрухту “прикрашає” трасу від Чернігова у бік Козельця. Самі ж путінські вбивці або лягли замертво в українську землю, або жалюгідно повтікали. 

Так окупанти знищують наші школи, але їм ніколи не знищити нашу волю.


Освітній дім прав людини в Чернігові здійснює документування воєнних злочинів та фіксує напади на школи Чернігівщини в рамках проекту «Під прицілом – школи» та за фінансової підтримки Гельсінського фонду з прав людини (Польща), з метою підготовки інформації щодо атак на школи в Чернігівській області для міжнародних та національних органів, що розслідують воєнні злочини росії проти України, а також зберігають пам’ять про війну.

В напрямку документування Дім співпрацює з ГО “MART”, ГО «Докудейз» (Архів війни), Коаліцією «Україна. П’ята ранку» та ініціативою «Трибунал для Путіна».

Матеріали статті зібрано завдяки співпраці із органами місцевого самоврядування, зокрема, Іванівською сільською радою.

Новини

Проблеми освіти з прав людини в школах: 9 змін, які пропонують прокурори, судді та адвокати

Правники-випускники освітніх курсів Української Гельсінської спілки з прав людини зібралися в Освітньому домі з прав людини в Чернігові аби згенерувати практичні рекомендації реалізації окремих засад правосуддя перехідного періоду для подолання наслідків, спричинених повномасштабним вторгненням РФ. Адвокати, судді та прокурори обговорили тему «Постконфліктного врегулювання в Україні: від війни до миру». Учасники курсу об’єдналися в чотири групи і запропонували рішення на такі виклики: 

В цьому матеріалі представляємо проблеми навчання дітей основам прав людини, які презентувала керівниця освітнього напряму УГСПЛ Олександра Козорог. Та рекомендації правників для їх подолання. 

керівниця освітнього напряму УГСПЛ Олександра Козорог

Права людини в школі 

На думку ескпертки УГСПЛ, впливати на постконфліктне суспільство найбільш ефективно можна через освіту з прав людини. Проте з цим в Україні є проблеми на певних рівнях. 

Згідно з законом, діти в школі мають вивчати права людини. Правозахисна спільнота домоглася того, що це включено в державний стандарт. Проблеми починаються в реалізації стандарту. Найбільше питань у фахової спільноти до змісту підручників і готовності вчителів викладати права людини. Чи розуміють вони самі що таке права людини? Чи дозволяє освітнє середовище, форми, методи навчання сприймати їх як цінність для учнівства та спільноти в цілому.  

Чому друкуються неякісні посібники? Як приклад лектор наводить Німеччину, де видавництво несе повну відповідальність за зміст підручника, бо той має комерційне розповсюдження. Видавництво підбирає авторський колектив, наймає відповідних експертів-рецензентів. Повна відповідальність накладає величезні репутаційні та фінансові ризики. В Україні авторські колективи пишуть посібник, державні експерти його перевіряють і дають гриф — дозвіл на друк. Лише потім він потрапляє у видавництво.  Процедура пошуку державою авторів та експертів — непрозора. Так як і процедура надання самого грифу. Такі помилки у перекрученні та викривленні розуміння основних концептуальних засад та стандартів прав людини коштують державі не тільки мільйонних збитків за підручники з помилками, але, найважливіше, формують низку поколінь, для яких права людини   це «ні про що»«не про нас», і «не для нас»

Зазвичай до складу експертних груп юристи не входять. В основному пишуть та рецензують вчителі, які розуміють правознавство на рівні споживача, а це часто несе викривлене бачення. Наприклад, права людини розглядають в контексті цивільного права, тобто захисту прав споживачів. 

Вища освіта педагога, післядипломна освіта не закладають важливі знання про права людини. УГСПЛ проводить навчання освітян, але, як показує практика, потрібно велике бажання вчителів самовдосконалюватись і відвідувати подібні курси. Нині експерти УГСПЛ намагаються змінити ситуацію через підготовку держслужбовців, які б на рівні втручання на експертизу і взаємодії з видавництвами забезпечували і контролювали процеси викладання. Якщо говорити про можливості освіти в постконфліктному врегулюванні, то треба організовувати комплексну взаємодію з державою, щоб процеси відбувались якісно. Поки держава йтиме хибним шляхом, втратить не одне покоління.  

Дискусії правників щодо навчання дітей основам прав людини

Пропозиції вирішення проблеми

Авторський колектив. Вчителі не мають глибинних знань по правам людини, тому варто обов’язково включити в авторський колектив людину з вищою юридичною освітою та досвідом роботи в правозахисній діяльності.

Публічна рецензія підручників. Має бути профільна громадська експертиза посібників з основ правознавства, громадянської освіти, де цим темам має приділятися найбільша увага. Експерти-рецензенти, в свою чергу, мають відповідати таким критеріям: мати відповідний досвід роботи, досвід наукових публікацій та професійну компетентність. 

Відповідальність авторів. Якщо під час рецензії знайшли грубі порушення та невідповідності, пропонується ввести відповідальність для авторів. Наприклад, усунути на якусь кількість часу від написання та рецензування.

Додаткова література. Експерти-правники пропонують після кожної теми включити блок з інформацією з літературою для додаткового опрацювання. Такі рекомендації, зазвичай, є в підручниках для вищих навчальних закладів. Але вони будуть зручними і для шкільних посібників. Причому як для педагогів, так і для учнів.

Навчання вчителів. У вищих педагогічних навчальних закладах, а також інститутах післядипломної освіти варто ввести обов’язковий курс з прав людини, який дасть базові знання та розуміння основ.

Залучення профільних експертів. Запрошувати до навчального процесу практикуючих правознавців, правозахисників, які могли на конкретних кейсах демонструвати дітям матеріал. Також можлива часткова лібералізація стандартів та програми щодо теми прав людини, яка надасть закладам освіти можливість розробляти свої методи викладання: залучати експертів, проводити заходи на тему прав людини, які не включені в програму.

Мотивація учнів. Проводити тематичні олімпіади з прав людини з винагородою, щоб підтримувати інтерес учнів вивчати цю тему.

Власний приклад. Будувати комунікації між учнями та педагогами, враховуючи цінності прав людини.

А також включити до сертифікації вчителів обов’язково блок питань з прав людини.

 

Дана публікація стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. 

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

У світі USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.


Матеріал Української Гельсінської спілки з прав людини

ДокументуванняНовини

Освіта під прицілом: правозахисники задокументували воєнні злочини проти чернігівських шкіл

Утримання цивільного населення “живими щитами” всередині шкіл. Навмисні, невибіркові, непропорційні напади на об’єкти, що добре ідентифікуються. Використання шкільних будівель з військовою метою. Знищення та розграбування майна. Проти шкіл на території Чернігівської області російські окупанти припустилися практично всіх існуючих порушень міжнародного гуманітарного права, чимало з них можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини.

Такого висновку дійшли аналітики Освітнього дому прав людини в Чернігові, які в межах проєкту “Під прицілом – школи” документують злочини російських військових проти освіти.

Протягом кількох місяців експерти збирали дані з відкритих джерел, виїжджали на місця нападів та проводили інтерв’ю з безпосередніми свідками подій для формування первинної юридичної кваліфікації злочинів. 

Школа №21 в Чернігові – одна з двох в місті, які внаслідок російського удару вщент зруйновані. Фото: Ірина Назарчук

 “Ворог не розглядав Чернігів як місто з людьми”

За даними чернігівського міського управління освіти та науки, наданими  проєкту “Під прицілом – школи”, станом на 24 лютого 2022 року в Чернігові працювали 34 школи, де навчалися близько 30 тисяч дітей.  Через бойові дії 25 шкіл зазнали пошкоджень різного ступеня.  А загальноосвітні школи номер 18 та 21 внаслідок авіабомбардувань знищені повністю. Нині ці навчальні заклади ліквідовані. Діти та вчителі перейшли в інші.

Норми міжнародного гуманітарного права відносять “будівлі, які мають освітнє значення” до “об’єктів під особливим захистом”. А російські воєнні злочини проти них є злочинами загалом проти української освіти.

Адже школи – не тільки й не стільки будівлі, меблі, комп’ютери. Передусім це – люди. Учні та вчителі, які через війну Росії в Україні позбавлені можливості навчатися й викладати в рідних стінах.

Школа №21 в Чернігові. Фото: Ірина Назарчук

Такий вигляд має нині будівля чернігівської середньої школи №21. Вона одна з двох у місті, котрі через катастрофічні руйнування взагалі не підлягають відновленню. Російська авіабомба прилетіла до школи 3 березня. В сховищі на той момент перебували й жителі сусідніх житлових будинків, серед яких і учні школи. Всього близько 200 людей. Троє загинули під завалами, директорка отримала серйозні поранення. У цьому навчальному році освітній заклад був розформований

Цей навчальний рік школи в Чернігові розпочали дистанційно. Трохи пізніше деякі з них – за готовності – запрацювали в очному форматі.

“Потрібно мати облаштоване укриття. Безпека дітей та викладачів є нагальною вимогою часу”, – пояснює начальник управління освіти та науки Чернігівської міської ради Василь Білогура.

Він додав, що для учнів шкіл, будівлі яких зазнали значних пошкоджень внаслідок російських обстрілів в лютому-березні, наразі проводять дистанційне навчання. Однак для учнів початкових класів цей варіант неприйнятний:

“Тому ми організували, щоб вони приходили на заняття в інші школи, найближчі до місця їхнього проживання. Узгодили розклади так, щоб діти могли навчатися у дві зміни, але очно. Попри завдані війною складнощі, всі чернігівські школярі забезпечені правом на здобуття освіти в тому форматі, який зі своїми батьками для себе визначили: очному, дистанційному, сімейному”.

Будівлі шкіл в Чернігові ставали об’єктами цілеспрямованих ворожих нападів? Або ворог цілив в інші місця, а влучав саме у школи? Це питання є принциповим для юридичної кваліфікації злочину. Під час моніторингових візитів в межах проєкту “Під прицілом – школи” експерти з міжнародного гуманітарного права ставили подібні запитання всім співрозмовникам.

“Відсоток і характер пошкоджень свідчать, що ворог взагалі не обирав цілей для своїх атак. Чернігів не розглядався ними як місто з людьми. Просто як плацдарм, щоб рухатись далі на Київ”, – висловив свою думку начальник управління освіти та науки Чернігівської міської ради Василь Білогура.

“Все розбите, вода зверху біжить. І понад 300 людей в укритті…”

Колись під час ворожої навали знаходили прихисток в церквах. В українських  містах та селах, що першими відбивали наступ російських військ в лютому-березні 2022 року, місцеве цивільне населення зазвичай переховувалося в підвалах шкіл.  Ворог знав про це, і завдавав ударів саме туди.

Будівля Чернігівського колегіуму №11 постраждала в середині березня через пряме влучання російського снаряда. Зараз її активно відновлюють. Фото: Ірина Назарчук

Чернігівський колегіум №11 – найбільший за чисельністю учнів у Чернігові. І одна зі шкільних будівель з прямим влучанням російського снаряда. Напад стався 19 березня о 15:55, влучило в спортивну залу. Кількома днями раніше, 14 березня, під час бомбардування міста школу також зачепило – пошкодило вікна з першого до третього поверху, переповідає директорка навчального закладу Світлана Рубан. Як й інші чернігівські освітяни, подробиці вона пам’ятає з точністю до хвилини.

В той день, 19 березня, в нашому укритті перебувало понад 300 мешканців мікрорайону, зокрема близько 80 дітей. Тільки я пішла додому, зателефонував черговий: “Повертайтесь, до нас “прилетіло”. Приходжу, а тут все розбите, вода зверху біжить, вийшла з ладу система опалення. Страшне! Переживали дуже, але намагалися якось підтримувати один одного”, – розповідає Світлана Василівна.

Зараз школа потроху відновлюється. Директорка тішиться, що за одну ніч вдалося замінити 72 вікна. Обладнали ще одне велике укриття, повноцінно пристосоване для занять. Педколектив зберігся – за кордон виїхали одиниці.

Діти грають біля колегіуму №11 у Чернігові. Фото: Ірина Назарчук

Чверть шкіл на Чернігівщині знаходяться поблизу кордону з РФ та Білоруссю

 “102 школи, тобто чверть від загальної кількості в області, розташовані в 40-кілометровій зоні від кордону. Звісно, за таких умов про офлайн-навчання не йдеться взагалі”, – розповів дослідникам очільник управління освіти та науки Чернігівської облдержадміністрації Микола  Конопацький.  

За його словами, окупанти вивезли зі шкіл все, що не знищили під час обстрілів. І сьогодні найбільшою потребою є шкільні автобуси, щоб підвозити дітей з різних сіл, меблі, комп’ютери, планшети, електрогенератори великої потужності.

“Для когось це прозвучить дивно, але для укриттів без каналізації  конче потрібні біотуалети”, – додав Микола Конопацький.

За даними Чернігівського обласного управління освіти та науки, в мережі загальних середніх навчальних закладів області нині 402 школи, гімназії, ліцеї. 71 був зруйнований та пошкоджений внаслідок повномасштабного вторгнення РФ. Загалом п’ять шкіл в області, зокрема дві – в обласному центрі, постраждали настільки масштабно, що відновленню не підлягають.

Святкувань з нагоди 60-річчя школи №20 не буде. Не на часі – потрібно відремонтувати її. Фото: Ірина Назарчук

Школа №20 в Чернігові зазнала пошкоджень ввечері 6 березня. Момент прильоту чітко зафіксували годинники у двох шкільних кабінетах, згадує директорка Наталія Малець:

“На території закладу лягли мінімум 4-5 снарядів. Коли я приїхала, побачила все це, першою думкою було: “Вціліли стіни, тому спробуємо відремонтувати”. Влітку зайнялися цим. Допомогла міська влада, різні благодійні фонди. І хоча навчальний рік розпочати очно ми все ж таки не змогли, ремонт продовжуємо. Дах поновили, замінюємо пошкоджені вікна”.

Шкільна бібліотека поки що розмістилася на сходах. Фото: Ірина Назарчук

Міжнародне гуманітарне право забезпечує захист шкіл під час збройного конфлікту

Експертний юридичний супровід під час моніторингової поїздки освітніми закладами Чернігова в межах проєкту “Під прицілом – школи” проводив віцепрезидент Української асоціації міжнародного права Тимур Короткий. Він звернув увагу на близькість від школи №20 ще одного об’єкта, який перебуває під спеціальним захистом міжнародного гуманітарного права, – церкви.

Експерт нагадав про шість видів воєнних злочинів проти дітей. Є підстави вважати, каже він, що всі шість вчиняють на території України військовослужбовці ЗС РФ. Так, йдеться про:

  • вербування і використання дітей;
  • вбивства та каліцтва дітей;
  • зґвалтування та інші форми сексуального насильства проти дітей;
  • напади на школи, лікарні та захищених осіб, які пов’язані з ними;
  • викрадення дітей;
  • відмову в доступі до гуманітарної допомоги.

Які джерела МГП забезпечують захист шкіл під час міжнародного збройного конфлікту? Тимур Короткий нагадав про Перший Додатковий протокол до Женевських конвенцій 12 серпня 1949 року; про Норми 38, 40 Звичаєвого міжнародного гуманітарного права; Резолюції РБ ООН та ЮНЕСКО; Декларацію про безпечні школи та Керівництво із захисту шкіл та університетів від використання у військових цілях під час збройного конфлікту.

Вигляд з внутрішнього двору зруйнованої школи №21 в Чернігові. Фото: Ірина Назарчук

Як повідомив виконавчий директор Освітнього дому прав людини в Чернігові Сергій Буров, на нинішньому етапі тематичного проєкту “Під прицілом – школи” відпрацьовані безпосередньо всі школи та ліцеї міста та області. В подальших планах громадської організації – проаналізувати стан дошкільних, професійно-технічних, вищих закладів освіти.


Освітній дім прав людини в Чернігові входить до коаліції “Україна. П’ята ранку”, долучився до ініціативи “Трибунал для Путіна”, співпрацює з командою “Docudays UA”, яка веде архів війни.
Автор: Ірина Назарчук, Центр прав людини ZMINA.
Матеріали зібрано в рамках моніторингового візиту Освітнього дому прав людини в Чернігові.

ДокументуванняНовини

«Під прицілом – школи»: на Чернігівщині правозахисники систематизували дані по російських воєнних злочинах

Одне з перших від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну повідомлень Офісу Генерального прокурора України з Чернігівської області датовано 7 березня. На той момент значна частина області перебувала під тимчасовою окупацією, а сам Чернігів був оточеним майже повністю. Містяни жили без світла, тепла, практично без зв’язку. «Внаслідок обстрілу 6 березня зруйновані будівлі міськводоканалу та загальноосвітньої середньої школи, а також вісім приватних будинків, пошкоджено 10-ти поверховий житловий будинок в місті Чернігові», – йшлося в тому інформаційному повідомленні. 

Надалі, аж до повної деокупації та деблокування регіону, подібних вісток від чернігівських прокурорів надходило чимало. Зокрема, з обласного центру. Всі ці повідомлення – про загибель і поранення через ворожі обстріли цивільних, у тому числі дітей, пошкодження російською важкою артилерією будівлі Національного університету «Чернігівська Політехніка», адміністративних будівель та інфраструктурних об’єктів, про те, що російський снаряд поцілив у Чернігівський обласний центр онкології, в якому перебували паліативні хворі та пацієнти після операції. Понад місяць – з 24 лютого й принаймні до кінця березня – Чернігів і його жителі щодня потерпали від атак ворога.

Задокументувати, систематизувати, проаналізувати напади на школи взялися співробітники Освітнього дому прав людини в Чернігові. Ця громадська спілка не перший рік об’єднує правозахисників і громадських активістів, працювала як цілий освітній простір. Є сподівання, що й продовжить працювати в повному обсязі надалі – тільки-но остаточно відновиться після російського обстрілу цієї весни, коли кілька снарядів впали просто поруч із будівлею Освітнього дому в передмісті Чернігова. 

Реалізація проєкту «Під прицілом – школи» нині перебуває на фінальній стадії. Завершується робота над тематичним звітом, в якому будуть наведені не тільки факти часткових пошкоджень або повного руйнування освітніх закладів, а й розглянуто наскільки суттєво збройна агресія російської федерації вплинула на доступ чернігівських дітей до освіти. 

«В подальшому, – каже виконавчий директор Освітнього дому прав людини в Чернігові Сергій Буров, – методологія збору й опрацювання даних може бути корисною при роботі на інших деокупованих і деблокованих територіях України». 

Він розповів: 

Раніше Освітній дім прав людини не займався як таким документуванням воєнних злочинів. Хоча дехто з наших співробітників ще з 2014 року долучався до цього процесу. Зараз почали з того, що інформацію по школах проаналізували з відкритих джерел. Потім здійснили низку моніторингових візитів. За даними Чернігівського обласного управління освіти, загалом по області йдеться про 71 зруйновану та пошкоджену школу. Дві з них – в обласному центрі – відновити неможливо, вони зруйновані вщент.

Всюди по-різному: йшлося і про невибіркові російські обстріли, і про цілеспрямовані з прямим влучанням просто в шкільну будівлю, де, скажімо, в той час могли роздавати гуманітарну допомогу. Подекуди школи зачіпляло вибуховою хвилею. 

Також часто ми стикалися з фактами, коли займаючи населений пункт на Чернігівщині, окупанти саме в будівлях шкіл облаштовували свої штаби. Поруч розміщували військову техніку та гатили з неї по українських позиціях. Нерідко в підвалах шкіл в цей момент перебували місцеві жителі. Їх окупанти використовували як живий щит. Приклад села Ягідне, де понад 300 жителів окупанти близько місяця утримували в невеликому шкільному підвалі, не є поодиноким у масштабах Чернігівщини

Начальник управління освіти та науки Чернігівської обласної держадміністрації Микола Конопацький підтверджує, що випадків використання окупантами для власних цілей сільських шкіл насправді чимало. «Для них дикість, що школа в селі має зручності всередині – санвузли, харчоблоки. Тому й використовували. Тамтешні душові – то взагалі космос був для них», каже він: 

– Збитки від перебування російських військових на території освітніх закладів нашої області оцінити важко. По-перше, інший облік, інвентаризаційний. По-друге, все що вони не змогли вивезти, – знищували. В оздоровчому освітянському таборі розстріляли кондиціонери, які не змогли зняти. Для чогось прихопили зі складу пильні полотна по металу. Грамоти з печатками, заготовлені в школах для олімпіад, роздавали своїм, підписуючи «за перебування в Україні». Як кажу про це «орки – оркам»… 

Водночас на жодній школі чи дитячому садочку український прапор не був знятий руками наших освітян. Окупанти самі знімали, скидали – не ми. Це принципово. Взагалі маю безліч приводів пишатися своїми колегами. Не про все можна поки що розповідати, але такий день прийде.    

Керівник Чернігівського обласного управління освіти та науки навів дані, що внаслідок повномасштабного вторгнення російської армії з подальшими бойовими діями та тимчасовою окупацією значної території області є постраждалими (у тому числі зазнали руйнувань) 70 із 402 закладів загальної середньої освіти;  п’ятдесят із 427 дитсадків, п’ять із 13 професійно-технічних училищ.

«Я, звісно, не військова людина, утім впевнений: ворог добре знав куди саме цілив. Те саме зараз відбувається стосовно шкіл та інших цивільних об’єктів на Харківщині, Миколаївщині, в Запорізькій області», – прокоментував Микола Конопацький

Задокументований кейс кожного навчального закладу аналітики проєкту «Під прицілом – школи» описали детально. Експертний супровід здійснював віцепрезидент Української асоціації міжнародного права Тимур Короткий. Він зазначив, що в сучасному міжнародному гуманітарному праві захисту шкіл в період збройного конфлікту приділяється особливої уваги:

Школи прямо вказані в ст. 52(3) Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року. Протокол від 8 червня 1977 p. стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів.  Школи вказано серед цивільних об’єктів, стосовно яких діє презумпція їхнього цивільного використання. Звичаєве міжнародне гуманітарне право до об’єктів під особливим захистом відносить «будівлі… які мають освітнє значення» (Норма 38, 40 ЗМГП). 

Також значна кількість норм міжнародного м’якого права (резолюцій РБ ООН, ЮНЕСКО) вказує на спеціальний статус та режим захисту шкіл. Ухвалено  Декларацію про безпечні школи та Керівництво із захисту шкіл та університетів від використання у військових цілях під час збройного конфлікту. 

Все це не завадило російським військовослужбовцям скоїти сотні серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, пов’язаних зі школами. Це напади, внаслідок яких школи були пошкоджені або загалом зруйновані, а також розграбовані, використані в якості штабів, для утримання «живих щитів», тортур тощо. Все це є окремим із 6-ти видів воєнних злочинів проти дітей. 

Результати свого тематичного дослідження Освітній дім прав людини в Чернігові готовий передати до національних органів розслідування, міжнародних органів тощо.

 

Відефрагмент одного з моніторингових візитів по школах Чернігова

Освітній дім прав людини у Чернігові входить до Коаліції «Україна. П’ята ранку», долучився до ініціативи «Трибунал для Путіна», співпрацює з командою «Docudays UA», яка веде архів війни.  Нині Освітній дім прав людини в Чернігові готується оприлюднити свій звіт за проєктом «Під прицілом – школи». Пілотною областю в реалізації обрали рідну Чернігівську.


Автор: Ірина Назарчук, Всеукраїнське професійне видання “Юридична газета”.
Матеріали зібрано в рамках моніторингового візиту Освітнього дому прав людини в Чернігові.
ДокументуванняНовини

Історії з документування: «Мій будинок загинув на війні, але я живий»

До повномасштабного вторгнення Олександр був підприємцем: займався садівництвом, вирощував яблука. Зараз захищає Україну від російської навали.

Його будинок, який він будував понад 10 років, повністю знищили окупанти. Як і автомобіль, мотоцикл та інше цінне майно… Попри це Олександр не здається: він щиро вірить у перемогу і робить все, аби вона настала якнайшвидше.

Розповідаємо як змінилося життя Олександра після того, як росіяни прийшли його «рятувати».

Зловіща дата — 24.02.22

Події 24 лютого не були для Олександра несподіванкою. Він знав, що рано чи пізно відбудеться повномасштабне вторгнення росії в Україну, тому готувався до такої ситуації.

У нього і дружини були зібрані «тривожні рюкзаки», завжди заправлені автомобілі й каністри з бензином.

«У мене давно було відчуття, що скоро буде велика війна. Тому ще на початку цього року я записався до Тероборони. Також розробив кілька планів дій на випадок, коли це станеться.

В 5.30 ранку 24 лютого я вийшов на поріг будинку і побачив заграву — зрозумів, що почалося. Я був до цього морально готовий. Тому відразу подзвонив командиру і сказав, що відвезу жінку до кордону і сьогодні повернусь. В 6.00 ранку ми виїхали, а пізно ввечері я повернувся додому попутками: взяв рюкзак і пішов воювати», — розповідає Олександр.

Сад і будинок — справа життя

Олександр з дружиною мають великий яблуневий сад під Черніговом.

«20 років тому я посадив перші 3 тис. яблунь. Сад великий — за ним постійно потрібно було доглядати. І ми з дружиною вирішили побудувати будинок прямо біля саду. У 2003 році почали будівництво, яке тривало довгих 11 років. Грошей у нас не було багато, бо паралельно ми ще вчили дітей. Але помаленьку таки побудували наш будинок-мрії».

І хоч Олександр знав, що буде велика війна і мав план дій на цей випадок — він не міг навіть уявити, що вже на другий день вторгнення ворог буде біля їхнього дому…

«Третина мого життя згоріла тут»

Звістку про те, що будинок згорів, Олександр прийняв не відразу. Він не міг повірити, що значна частина його життя — те, в що він вклав стільки сил, часу і грошей — згоріло.

«Я зустрівся зі своїм знайомим, який сказав мені: “Саш, нема більше твого будинку”. Я спочатку не повірив, вирішив відсунути від себе цю звістку, мовляв, побачу — буду щось думати.

За кілька днів після цієї розмови мені вдалося потрапити додому. На жаль, це виявилося правдою. Згоріло все: хата, автомобіль, мотоцикл… велика частина мого життя згоріла тут».

Як це сталося Олександр точно не знає. По слідах він зрозумів, що на подвір’ї біля будинку стояв БТР, а за ним — БМП.

«Була серйозна перестрілка. Огорожа пошкоджена, багато дерев побиті через обстріли. Річ у тім, що тут якраз висота, тому точка досить пристріляна. Я пройшовся по саду і вплутався в проволоку. Це було 200 метрів мідного дроту, швидше за все, від керованої ракети. Крім того, на подвір’ї були уламки від снарядів…

Моя версія: в будинок був прильот великого снаряда з території села, яке на той момент було під окупацією. В гаражі стояло авто з повним баком і каністри з бензином. От все і спалахнуло».

Олександр з глибоким сумом згадує цю історію. Можна тільки уявити, як це — втратити те, що стільки років будував, створював, облагороджував… про що мріяв і чим живе. Але за мить на його обличчі з’являється ледь помітна усмішка:

«Так, мій будинок загинув, але я досі живий. Все відбудуємо, головне — перемога», — каже Олександр.

Зараз він створює план нового будинку і мріє, що після перемоги побудує новий дім — там же — біля саду, у вільній і незалежній країні.


Освітній дім прав людини в Чернігові документує воєнні злочини в рамках моніторинго-консультативної місії спільно з ГО «МАРТ».

В напрямку документування Дім співпрацює з ГО «Докудейз» (Архів війни), Коаліцією «Україна. П’ята ранку» та ініціативою «Трибунал для Путіна».

Якщо ви хочете долучитися до команди документаторів воєнних злочинів на Чернігівщині — ось тут деталі, як це можна зробити.