Свобода слова є фундаментальною цінністю демократичного суспільства, однак на окупованих територіях України вона системно знищується шляхом тиску на журналістів.

З моменту окупації Кримського півострова у 2014 році Російська Федерація запровадила репресивну систему контролю над інформаційним простором. Незалежні медіа були витіснені або ліквідовані, мовлення українських каналів та доступ до соцмереж блокується, журналісти зазнають системного тиску з боку російської окупаційної влади й кримінального переслідування за сфабрикованими звинуваченнями, а інформаційний простір заповнюється пропагандою. Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році масштаби репресій значно зросли й поширилися на новоокуповані території. Журналісти стали мішенню не лише переслідувань, а й воєнних злочинів: викрадень, катувань і вбивств, порушення права на справедливий суд.

Правозахисні організації фіксують постійні випадки незаконних затримань, обшуків, вилучення техніки, викрадень, застосування фізичного насильства, обмеження доступу до інформації, а також методи економічного тиску щодо журналістів. На тимчасово окупованих територіях (далі — ТОТ) України російська окупаційна влада регулярно застосовує статті російського кримінального законодавства про “екстремізм”, “тероризм” “шпигунство”, “державну зраду”, “поширення фейків” або “дискредитацію російської армії” для придушення свободи слова.

За даними Центру прав людини ZMINA, станом на кінець 2025 року щонайменше 26 українських журналістів перебувають у незаконному ув’язненні, з них 17 — кримські професійні й громадянські журналісти. Від початку 2024 року зафіксовано понад 80 випадків тиску з боку окупаційної влади на професійних працівників медіа та громадянських журналістів, зокрема на журналістів ініціативи “Кримська солідарність”, газети “Кирим”, видання “Нанкеджан”, “Арманчыкъ” та “Кримський процес”. Лише за 2025 рік у тимчасово окупованому Криму правозахисники зафіксували щонайменше 27 випадків атак проти журналістів, що свідчить про системний характер переслідування журналістів як частину державної політики Російської Федерації з метою придушення свободи слова і намагання контролювати інформаційний простір на ТОТ України.

Слід наголосити, що переслідування журналістів на тимчасово окупованих територіях має тривалий і системний характер. Частина кримських журналістів перебуває в російському ув’язненні ще з 2016 року, тобто вже майже десятиліття, зокрема заступник головного редактора часопису “Чорноморська безпека” та аналітики Олексій Бесарабов і Дмитро Штибліков. Кримськотатарські громадянські журналісти, стримери громадського об’єднання “Кримська солідарність”, також зазнали переслідувань і перебувають в ув’язнені ще з жовтня 2017 року: Сейран Салієв, Марлен (Сулейман) Асанов, Ернес Аметов, Тимур Ібрагімов, Руслан Сулейманов, Асан Ахтемов.

Ситуація ускладнюється тим, що в низки незаконно ув’язнених журналістів фіксуються серйозні проблеми зі здоров’ям, які поглиблюються через неналежні умови утримання, етапування до віддалених в’язниць на території Росії, погане харчування, нелюдське ставлення і відсутність медичної допомоги. До прикладу, громадянська журналістка і правозахисниця Ірина Данилович, ув’язнена з квітня 2022 року на майже сім років у колонії, втратила слух на одне вухо через ненадання меддопомоги в СІЗО Криму і пережила мікроінсульт за ґратами. Через відсутність медичної допомоги потерпають також журналісти громадського об’єднання “Кримська солідарність” Осман Аріфмеметов, Рустем Шейхалієв, Сервер Мустафаєв, засуджені до 14 років позбавлення волі, Ремзі Бекіров, засуджений до 19 років позбавлення волі, а також засуджений до 12 років позбавлення волі Амет Сулейманов, що має інвалідність через хворобу серця та потребує життєво важливої операції. Попри це доступ міжнародних гуманітарних місій до них залишається обмеженим або повністю відсутнім.

З 2022 року Росія ув’язнила ще трьох кримськотатарських журналістів — Вілена Темер’янова, Рустема Османова й Азіза Азізова, а також щонайменше 11 медійників з тимчасово окупованих Запорізької та Херсонської областей: Геннадія Осьмака, Владислава Гершона, Анастасію Глуховську, Яну Суворову, Максима Рупчева, Георгія Левченка, Сергія Цигіпу, Олександра Малишева, Дениса Глущенка, Євгена Ільченка та Ірину Левченко. Репресії не лише тривають, але й посилюються, зокрема наприкінці квітня 2026 року російський суд ухвалив один з найжорсткіших вироків українським медійникам з тимчасово окупованого Мелітополя — Дениса Глущенка та Олександра Малишева засудили до 26 років позбавлення волі в колонії суворого режиму за сфабрикованими обвинуваченнями в “шпигунстві” та “тероризмі”. Ці вироки є показовими: вони демонструють не лише відсутність справедливого судочинства, а й навмисну політику залякування журналістів та повного придушення незалежної інформації на окупованих територіях.

Системні репресії проти журналістів на тимчасово окупованих територіях України є не лише порушенням прав людини, але й складовою ширшої політики знищення свободи слова та доступу до правдивої інформації. Без негайної та рішучої реакції міжнародної спільноти ці злочини залишатимуться безкарними, а журналісти — беззахисними.

Ми закликаємо Уряд України:

• продовжити роботу над звільненням журналістів усіма доступними дипломатичними та правовими засобами;
• забезпечити ефективне розслідування злочинів проти журналістів, що вчиняються на ТОТ України, для забезпечення притягнення винних до відповідальності;
• посилити фінансову та інституційну підтримку незалежних, релокованих з ТОТ України медіа;
• забезпечити програми реабілітації та реінтеграції цивільних осіб, звільнених з незаконного утримання РФ, зокрема журналістів;
• шукати шляхи комплексної протидії дезінформації РФ щодо окупованих українських територій.

Ми закликаємо міжнародну спільноту:

• посилити політичний та дипломатичний тиск на Росію з вимогою негайного звільнення всіх незаконно утримуваних журналістів;
• вимагати регулярний доступ до ув’язнених журналістів, перевірки умов їхнього утримання й доступ до медичної допомоги, а також сприяти зв’язку ув’язнених з родинами;
• посилити міжнародні механізми моніторингу порушень свободи слова на тимчасово окупованих територіях України;
• забезпечити притягнення винних до відповідальності, зокрема в межах Міжнародного кримінального суду та шляхом розслідування цілеспрямованих злочинів проти медіа через універсальну юрисдикцію;
• посилити санкційний тиск на осіб та структури, що причетні до переслідування журналістів;
• здійснювати публічне реагування на порушення та активізувати роботу Представника ОБСЄ з питань свободи медіа та спецпредставниці ООН з питань захисту права на свободу думки та її вираження щодо ситуації з українськими медіапредставниками;
• підтримувати програми захисту журналістів та незалежних медіа.

Ми звертаємося до Уряду України, держав-членів та інституцій ООН, ОБСЄ, РЄ, ЄС, Міжнародного Комітету Червоного Хреста та громадянського суспільства із закликом до невідкладних і рішучих дій у відповідь на системне переслідування журналістів і знищення свободи слова на тимчасово окупованих територіях України. Незаконні ув’язнення журналістів, їхнє утримання в нелюдських умовах, позбавлення медичної допомоги та справедливого суду є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права, міжнародного кримінального права та прав людини. Водночас придушення незалежної журналістики стало інструментом встановлення повного контролю над інформаційним простором на окупованих територіях. Будь-яка бездіяльність міжнародної спільноти лише посилює атмосферу безкарності та створює умови для подальших репресій проти медійників у всьому світі. Сьогодні необхідні не лише заяви солідарності, а конкретні та дієві кроки для захисту незаконно ув’язнених журналістів, забезпечення доступу до них міжнародних місій та їхнього якнайшвидшого звільнення.

Центр прав людини ZMINA

ГО “Кримський процес”

ГО “Об’єднання родичів політв’язнів Кремля”

Освітній дім прав людини – Чернігів

Кримська правозахисна група

Національна спілка журналістів України

Дім прав людини Крим

Інститут масової інформації

15 жовтня 2025 року представники ФСБ РФ увірвалися з обшуками у будинки кримськотатарських жінок. О 4-й ранку у Бахчисараї затримали матір п’ятьох дітей та дружину політв’язня Ремзі Німетулаєва Есму Німетулаєву. У с. Холмовка Бахчисарайського району затримали студентку педагогічного коледжу, яка працює у дитячому садочку, Насібу Саідову.  У с. Долинне того ж району затримали 20-річну Ельвізу Алієву, яка працювала касиром у пекарні Сімферополя. У с. Орловка біля Севастополя затримали 21-річну Февзіє Османову.

Усіх затриманих жінок доставили до “Управління ФСБ по Республіці Крим” у Сімферополі. Їх звинувачують за ст. 205.5 КК РФ (організація та/або участь у діяльності терористичної організації).

16 жовтня “Київський районний суд” на закритих засіданнях ухвалив рішення відправити Есму Німетулаєву, Ельвізу Алієву, Насібу Саідову та Февзіє Османову до СІЗО строком на два місяці. Таким чином окупаційний суд залишив п’ятьох дітей Есми та Ремзі Німетулаєвих, наймолодшому з яких ще не виповнилося і п’яти років, без батьків.

Це перша відома справа за звинуваченням в участі у “Хізб ут-Тахрір” у Криму, яку відкрили щодо кримськотатарських жінок. За роки окупації ФСБ запровадила практику кримінального переслідування кримськотатарських активістів та громадянських журналістів за сфабрикованими справами за буцімто участь у “Хізб ут-Тахрір”. Однак раніше за такими звинуваченнями ув’язнювали лише чоловіків.

Правозахисники наголошують на тому, що за останні два роки у Криму суттєво посилилося переслідування жінок. Для прикладу до 2022 року у списках політичних в’язнів перебувало до п’яти жінок. Наразі жінок, яких у Криму позбавили волі з політичних мотивів, більш як 40. Окупаційні суди у таких справах ігнорують наявність у жінок малолітніх дітей, літніх батьків на утриманні, наявність важких захворювань. Окрім того, значно збільшилися терміни покарання жінок. До 2022 року найбільшим терміном позбавлення волі був вирок українській волонтерці Галині Довгополій — 12 років колонії. Проте у 2024–2025 роках окупаційна влада посилила вироки щодо жінок. Так, українську філологиню Оксану Сенеджук засудили до 15 років колонії, Ніну Тимошенко — до 16 років, Надію Грекову — до 22 років колонії. Дії російської окупаційної влади Криму свідчать про те, жінки на півострові стали новою групою громадян України, які переслідуються цілеспрямовано. 

Ми, представники правозахисних організацій, засуджуємо політично мотивоване переслідування кримськотатарських жінок, затриманих 15 жовтня у тимчасово окупованому Криму, Есми Німетулаєвої, Насіби Саідової, Ельвізи Алієвої та Февзіє Османової та вимагаємо від влади РФ:

• негайно звільнити незаконно затриманих громадянок України та всіх цивільних осіб, ув’язнених за політичними мотивами та утримуваних в місцях несвободи на території АР Крим та м. Севастополя, інших окупованих територіях України та на території Російської Федерації;
• припинити практику політично мотивованого переслідування громадян України на окупованих Росією територіях та на території Російської Федерації;
• припинити використання кримінального законодавства РФ на тимчасово окупованій території України в порушення норм міжнародного права.

Закликаємо компетентні органи державної влади України:

• забезпечити ефективне розслідування обставин незаконного ув’язнення та позбавлення права на справедливий судовий процес громадянок України — Есми Німетулаєвої, Насіби Саідової, Ельвізи Алієвої та Февзіє Османової;
• запровадити персональні санкції проти осіб — громадян РФ, причетних до незаконного ув’язнення та позбавлення права на справедливий судовий процес Есми Німетулаєвої, Насіби Саідової, Ельвізи Алієвої та Февзіє Османової;
• надати необхідну підтримку та допомогу цивільним особам, постраждалим від незаконного та політично мотивованого переслідування внаслідок збройної агресії проти України.

Закликаємо міжнародну спільноту, зокрема країни — учасниці Міжнародної Кримської платформи: 

• звернутися до уповноважених осіб Російської Федерації з вимогою негайного звільнення Есми Німетулаєвої, Насіби Саідової, Ельвізи Алієвої та Февзіє Османової;
• запровадити персональні санкції проти осіб — РФ, причетних до незаконного ув’язнення та позбавлення права на справедливий судовий процес Есми Німетулаєвої, Насіби Саідової, Ельвізи Алієвої та Февзіє Османової;
• провести міжнародні консультації задля пошуку механізмів звільнення незаконно ув’язнених та моніторингу стану їхнього здоров’я на території РФ;
• посилити дипломатичний, санкційний та інші види тиску на РФ з метою запобігання новим грубим порушенням прав людини стосовно громадян України, які перебувають на території РФ та окупованих нею територіях;
• надавати допомогу уряду України в розслідуванні воєнних злочинів, злочинів проти людяності та грубих порушень прав людини в окупованому Криму та інших окупованих територіях;
• максимальною мірою використовувати Міжнародну платформу за звільнення незаконно утримуваних Російською Федерацією цивільних осіб у межах реалізації пункту 4 Формули миру, Міжнародну Кримську платформу, механізми ООН, Ради Європи, ОБСЄ та інших міжнародних організацій задля пришвидшення звільнення кримських політв’язнів, цивільних заручників на окупованих територіях, ефективного реагування на порушення прав людини в окупованому Криму та сприяння деокупації всіх територій України;
• надалі збільшувати всебічну, включаючи військову, підтримку України з метою деокупації всіх територій України, включно з АР Крим та м. Севастополь, як необхідну умову для захисту прав людини та припинення політично мотивованих переслідувань громадян України.

Кримська правозахисна група

Громадська спілка “Дім прав людини “Крим”

Громадська організація “КРИМ СОС”

Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”

Центр громадянських свобод

ГО “Донбас СОС”

ГО “Правозахисний центр “ДІЯ”

Центр прав людини ZMINA

ГО “Кримський процес”

Медійна ініціатива за права людини

ГО “Розуміння кризи”

ГО “Центр громадянської просвіти “Альменда”

Ukrainian Legal Advisory Group

БО БФ “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”

Освітній дім прав людини — Чернігів

Незаконно засудженого Росією громадянина України 57-річного Ленура Халілова, раніше звільненого з російської колонії за станом здоров’я, взяли під варту. За рішенням Архангельського облсуду РФ від 14 жовтня 2025 року Ленура Халілова повторно незаконно ув’язнили за клопотанням прокуратури із зазначенням, що “формальна наявність у засудженого зазначеного захворювання судом визнана безумовною підставою для звільнення Халілова від основного покарання”.

У неправомірно засудженого до 18 років позбавлення волі Ленура Халілова було діагностовано кілька захворювань: первинний рак печінки з метастазами у лімфатичних вузлах, хронічний гепатит C, гіпертонія II ступеня, дрібні кісти печінки, кісту лівої нирки та конкременти у нирках. Під час перебування в місцях несвободи його здоров’я значно погіршилося з огляду на наявність хронічних хвороб, які загострилися через погані умови тримання під вартою. Деякі з цих захворювань, а саме ракова пухлина, входять до переліку таких, які перешкоджають триманню під вартою відповідно до законодавства Російської Федерації (ПП РФ №54 від 6 лютого 2004 року “Про медичний огляд засуджених, що подаються до звільнення від відбування покарання у зв’язку з хворобою”), на що посилався Ісакогорський райсуд, який 21 серпня 2025 року прийняв рішення про звільнення з-під варти Халілова за станом здоров’я.

У клопотанні про повторне ув’язнення Халілова, прокурор Рязанов заявив, що суд, який звільнив Халілова під особисте зобов’язання, виніс таке рішення “без уваги, з’ясування та встановлення, а також належної оцінки інших обставин”. Серед таких обставин він назвав ставлення засудженого до лікування, дотримання ним медичних рекомендацій, поточний стан здоров’я, наявність можливості отримувати необхідне лікування без звільнення від покарання. На думку держобвинувача, висновки суду з посиланням на висновок медкомісії, що Халілова не можна тримати у виправній установі на загальних підставах, не свідчить про безумовну необхідність його звільнення від відбування покарання через “тяжкість кримінальної статті”.

Ленур Халілов — ексголова незалежної мусульманської громади Алушта, фігурант «алуштинської групи “Хізб ут-Тахрір”. Його затримали 10 червня 2019 року в окупованому Криму у селищі Ізобільне. 16 серпня 2021 року Південний окружний військовий суд Ростова-на-Дону ухвалив вирок фігурантам «алуштинської групи» засудивши Халілова до 18 років позбавлення волі. 21 серпня 2025 року стало відомо, що 57-річного Ленура Халілова звільнили від відбування покарання через хворобу.

Російська Федерація як держава-окупант частини території України та сторона міжнародного збройного конфлікту зухвало ігнорує норми міжнародного гуманітарного права та систематично порушує права людини щодо українських громадян, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни. Політично мотивованими переслідуваннями, свавільними ув’язненнями, незаконними судилищами на території окупованого Криму, депортаціями політув’язнених та ігноруванням їхнього становища в місцях несвободи Росія систематично порушує взяті на себе зобов’язання відповідно до міжнародного гуманітарного права та міжнародного права захисту прав людини.

Протягом останніх років російської окупації Криму правозахисники зафіксували безліч випадків, пов’язаних з байдужістю працівників пенітенціарної системи та суддів щодо стану здоров’я політичних в’язнів та їхніх потреб у медичній допомозі. Станом на вересень 2025 року щонайменше 100 політичних в’язнів мають проблеми зі здоров’ям, із яких 46 осіб як в окупованому Криму, так і на території Росії не отримують належної термінової медичної допомоги, не мають доступу до ліків попри гостру потребу. Росія систематично не надає необхідної медичної допомоги політв’язням, ігнорує їхні скарги щодо відсутності меддопомоги, а суди залишають чинними вироки судів попередніх інстанцій щодо незаконно засуджених важкохворих та людей з інвалідністю, і сьогодні повторно ув’язнює тих, хто через критичний стан здоров’я був звільнений та отримав шанс на отримання належного лікування. Внаслідок систематичного ігнорування проблем зі здоров’ям суддями та співробітниками пенітенціарних установ у російських місцях несвободи вже померли троє політичних в’язнів – Джеміль Гафаров, Костянтин Ширінг та Рустем Віраті. Така бездіяльність, зневажливе ставлення посадових осіб РФ та нехтування станом здоров’я політв’язнів створює серйозну загрозу їхньому життю, що в результаті може призвести до непоправних наслідків – інвалідизації чи настання смерті в ув’язненні.

Ми закликаємо РФ:

• звільнити Ленура Халілова через його критичний стан здоров’я та інших хворих політв’язнів, незаконно утримуваних на території тимчасово окупованого Криму, інших тимчасово окупованих територіях та на території Російської Федерації;
• припинити застосовувати кримінальне законодавство Російської Федерації на тимчасово окупованих українських територіях;
• припинити переслідування людей на тимчасово окупованих українських територіях через політичні погляди, журналістську діяльність, активізм та релігію.

Ми закликаємо українську владу:

• внести Ленура Халілова до списків на обмін та активно адвокатувати питання його звільнення та звільнення інших хворих політв’язнів;
• виробити ефективний механізм звільнення свавільно затриманих цивільних осіб та адвокатувати питання їхнього повернення;
• ефективно підтримувати сім’ї політичних в’язнів та вдосконалити механізм визнання людей позбавленими волі внаслідок російської агресії.

Ми закликаємо міжнародну спільноту:

• скерувати запит Уповноваженій з прав людини Російської Федерації Тетяні Москальковій з вимогою звільнення Ленура Халілова через його критичний стан здоров’я (Moskalkova@ombudsmanrf.ru);
• виступити медіатором у процесі звільнення чи свавільно утримуваних цивільних осіб, першочергово тих, які мають проблеми зі здоров’ям;
• всіляко підтримувати Україну у звільненні всіх тимчасово окупованих територій, зокрема АР Крим та м. Севастополя;
• запровадити персональні санкції проти осіб, причетних до жорстокого і нелюдського поводження з Ленура Халілова та всіма свавільно затриманими цивільними особами;
• запровадити дієвіші секторальні санкції проти різних галузей економіки РФ, які забезпечують фінансову основу для ведення агресивної війни проти України;
• запровадити санкції проти тих економічних суб’єктів з різних країн світу, які дозволяють державі-агресору обходити наявні обмеження;
• всебічно підтримувати Україну для гарантування деокупації територій в межах її міжнародно визнаних кордонів.

1. Центр прав людини ZMINA
2. Громадська спілка “Дім прав людини “Крим”
3. ГО “Кримський процес”
4. Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля
5. УГСПЛ
6. Кримська правозахисна група
7. Освітній дім прав людини – Чернігів

Звернення щодо необхідності забезпечення ефективної системи державної підтримки осіб, які зазнали шкоди життю та здоров’ю внаслідок збройної агресії РФ проти України

Прем’єр-міністерці України

Свириденко Ю.А.

У ході триваючої збройної агресії проти України Російська Федерація системно порушує норми міжнародного гуманітарного права й міжнародного права прав людини, використовуючи такі порушення як інструмент встановлення контролю над тимчасово окупованими територіями (ТОТ) України та примусу цивільного населення до покори.

Одним із ключових засобів підтримання атмосфери страху на ТОТ України є скоєння злочинів проти цивільних осіб, зокрема незаконне позбавлення волі, катування, насильницькі зникнення, сексуальне насильство та інші тяжкі порушення. Ці дії спрямовані як проти осіб, які відкрито висловлюють проукраїнську позицію, здійснюють професійну чи громадську діяльність або беруть участь у спротиві окупації, так і проти цивільних, щодо яких репресії застосовують довільно — з метою залякування населення та придушення будь-яких проявів нелояльності до окупаційної влади.

Висновки незалежних міжнародних організацій підтверджують системний і широкомасштабний характер злочинів проти цивільного населення на тимчасово окупованих територіях України, зокрема, свавільних затримань з подальшим утриманням. У 90% випадків незаконно позбавлені волі також зазнають катувань і жорстокого поводження.

Від цих порушень постраждали тисячі  громадян України, а пережите ними насильство має серйозні та довготривалі наслідки для життя, здоров’я та добробуту. Втім, частина постраждалих залишаються невидими для держави.

Наразі держава не має цілісної стратегії чи бачення щодо забезпечення прав постраждалих від міжнародних злочинів, зокрема тих, хто зазнав шкоди життю та здоров’ю.

Наочним прикладом негативних наслідків відсутності цілісної політики держави в цій сфері є недостатня підтримка постраждалих від міжнародних злочинів.

Так, допомога, на яку можуть розраховувати цивільні, незаконно утримувані РФ, передбачена Законом України “Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей”. Така підтримка може бути надана після встановлення факту позбавлення свободи. Цей факт встановлює Комісія, яка наразі діє при Міністерстві розвитку громад і територій України.

Втім, Закон, ухвалений наприкінці 2021 року, обмежує коло затриманих цивільних осіб, які можуть претендувати на таку підтримку. Це — особи, позбавлені волі через свою діяльність, пов’язану з відстоюванням державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного ладу та інших національних інтересів України, або за громадську, політичну чи правозахисну активність, спрямовану на підтримку України, і цивільні заручники (особи, викрадені або затримані для того, щоб змусити третю сторону вдатись або утриматись від певних дій як умови звільнення).

Тобто для отримання державної допомоги необхідно довести причинно-наслідковий зв’язок між діями людини щодо відстоювання національних інтересів та фактом її незаконного затримання. Втім, переслідування та незаконне позбавлення свободи цивільних на ТОТ України часто не залежить від їхньої громадської та політичної позиції. Такі люди потребують визнання їх постраждалими на державному рівні та належної системної підтримки — психологічної, медичної, соціальної, правової й матеріальної.

Така ситуація склалася внаслідок кількох причин, зокрема — через відсутність у складі Кабінету Міністрів України уповноваженого суб’єкта, відповідального за формування та реалізацію державної політики у сфері захисту та підтримки осіб, які постраждали внаслідок збройної агресії проти України.

Початком вирішення цієї проблеми могло б стати запровадження Урядом України базової системи підтримки для осіб, які постраждали внаслідок вчинених щодо них міжнародних злочинів та зазнали шкоди життю та здоров’ю. Така підтримка мала б щонайменше включати надання матеріальної, медичної та психологічної допомоги, реабілітаційних послуг, житла для тимчасового проживання, правничої допомоги, соціального супроводу та сприяння реінтеграції. Запровадження такої підтримки можливе через прийняття відповідної урядової програми.

Задля розбудови цілісної державної політики щодо захисту прав осіб, які зазнали шкоди  внаслідок  триваючої збройної агресії, зокрема, внаслідок свавільних затримань та катувань, просимо:

1. Визначити у складі Кабінету Міністрів України суб’єкт, уповноважений на формування та реалізацію державної політики щодо осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії проти України.
2. Запровадити базову систему підтримки для осіб, життю чи здоров’ю яких завдано шкоди внаслідок вчинення міжнародних злочинів, зокрема через катування, незаконне позбавлення волі, насильницькі зникнення або інші тяжкі порушення. Така система має включати, але не обмежуватися, наданням матеріальної допомоги, медичних та реабілітаційних послуг, тимчасового житла, правничої допомоги, соціального супроводу та сприяння реінтеграції.

14 жовтня 2025 року

Центр прав людини ZMINA

Кримська правозахисна група

Медійна ініціатива за права людин

Благодійна організація “Благодійний фонд “Право на захист”

ГО “Блакитний птах”

ГО “Кримський процес”

Громадська спілка “Дім прав людини “Крим”

ГО “КРИМСОС”

БФ “Схід SOS”

Громадська спілка “Освітній дім прав людини – Чернігів”

Ukrainian Legal Advisory Group

ГО “Донбас СОС”

ГО “Цивільні в полоні”

БО БФ “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”

Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

На думку авторів звернення, це кримінальне переслідування має ознаки політично мотивованого та містить зловживання правом.

Понад 60 громадських організацій засудили обшуки в голови Центру протидії корупції та військовослужбовця 43 окремої механізованої бригади ЗСУ Віталія Шабуніна 11 липня та закликали президента України, генерального прокурора та директора ДБР не допускати використання системи правосуддя для політичних розправ та переслідувань критиків влади.

Відповідну заяву, яку підписав і Освітній дім прав людини — Чернігів, опублікували на корпоративному сайті Центру прав людини Zmina.

За інформацією його адвокатки Олени Щербан, обшуки проводило ДБР за місцем його реєстрації в Києві, де нині проживає родина Віталія з малолітніми дітьми, та за місцем проходження служби в Чугуївському районі Харківської області.

«Обшукам передувала тривала і системна дискредитаційна кампанія проти Шабуніна через анонімні телеграм-канали», — йдеться в заяві.

Громадські організації зауважили, що за даними Центру протидії корупції, слідчі дії проходили із порушеннями з боку ДБР. Серед них — відсутність судових ухвал, організація обшуків у такий спосіб, щоб адвокати не мали змоги вчасно прибути та вжити заходів для дотримання прав, відсутність відеофіксації процесу вилучення техніки та предметів, що може бути використано в майбутньому для подальшої дискредитації, вилучення предметів, які не мають стосунку до суті кримінального провадження тощо. У Шабуніна та його рідних забрали мобільні телефони та вилучили дитячі планшети.

Віталію оголосили підозру в «ухиленні від несення військової служби» та «шахрайстві» (за ч. 4 ст. 409 та ч. 2 ст. 190 ККУ).

При цьому Віталій Шабунін добровільно мобілізувався до ЗСУ з перших днів повномасштабної війни, був у різних регіонах України за місцем дислокації підрозділу, де відповідно до військових наказів керівництва проходив службу. Автори звернення звернули увагу, що звинувачення ДБР щодо ухилення від служби ґрунтуються на періоді, коли Шабунін перебував у службовому відрядженні до Національного агентства з питань запобігання корупції відповідно до офіційного наказу командування.

«Під час відрядження до НАЗК Шабунін отримував стандартне грошове забезпечення як військовослужбовець згідно з чинним законодавством — без жодних “бойових” виплат. Законодавство не передбачало здійснення якихось особливих дій з боку Шабуніна на випадок відрядження: його задачею було, виконуючи наказ, відбути у відрядження.

Питання отримання чи неотримання виплат військовослужбовця не залежить від його волі і не ним проводиться їх нарахування. Ці питання регулює держава, і якщо вона вважає, що здійснено необґрунтовану виплату, то існує інститут цивільного права, за яким може бути заявлено вимогу щодо повернення коштів. Отже, Віталія Шабуніна підозрюють у здійсненні дій, які вчиняли державні органи, адже військовослужбовець не вирішує, скільки йому має бути нараховано виплат і ким», — йдеться у відкритому листі.

Крім того, ГО звернули увагу, що офіційний пресреліз ДБР містить маніпулятивну згадку про користування волонтерським авто. За даними Центру протидії корупції, це твердження не ввійшло до підозри, адже така практика є законною і широко застосовується в Силах оборони, а приватні донори раніше пояснювали, що закупівля здійснювалася за кошти CEO Club, і авто передали конкретно для потреб військовослужбовця Шабуніна.

«Оскільки благодійники, що фінансували закупівлю авто не вважають, що їхні права порушено, та не зверталися з приводу відновлення їхніх прав до жодних правоохоронних органів, то останні не мають жодних правових підстав звинувачувати військовослужбовця в користуванні авто, що не перебуває у власності державного органу чи військової частини», — написали автори звернення.

У заяві висловили думку, що дії органів досудового розслідування можна розцінювати або як некомпетентність посадових осіб і невідповідність займаній посаді, або як цілеспрямовану атаку з метою тиску на Віталія Шабуніна, який під час несення військової служби продовжував критикувати роботу державних органів.

На думку активістів, це кримінальне переслідування має ознаки політично мотивованого, містить зловживання правом, тобто є здійсненим всупереч зобов’язанням України за ст. 18 (межі застосування обмежень прав) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у поєднанні зі ст. 6 (право на справедливий суд) та ст. 10 (свобода вираження поглядів) цієї конвенції.

«Це переслідування є черговим епізодом у багаторічній історії атак на Віталія Шабуніна особисто та на очолюваний ним Центр протидії корупції, які тривають починаючи з 2016 року», — зауважили в заяві.

Громадські організації звернулися до президента України, генерального прокурора та директора ДБР із вимогою не допускати використання системи правосуддя для політичних розправ та переслідувань критиків влади.

Зокрема, вони закликали президента висловити публічну позицію щодо неприпустимості політично мотивованого переслідування громадських діячів, а очільника ДБР — відповідно до п. 2 ст. 39 КПК відсторонити слідчих, які здійснювали досудове розслідування цього провадження, ініціювати дисциплінарне провадження щодо них, а також відповідно до п. 4 cт. 39 КПК усунути порушення вимог законодавства, допущених слідчими, та взяти на себе відповідальність і відповідно до п. 5 cт. 39 КПК здійснити особисто повне досудове розслідування.

Крім того, генпрокурора просять забезпечити неупереджене процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та провести службове розслідування щодо слідчих у разі виявлення грубих порушень кримінально-процесуального законодавства, а за відсутності складу кримінального правопорушення — закрити кримінальне провадження щодо Віталія Шабуніна.

«Тиск на громадських активістів є неприпустимим у демократичній країні, якою є Україна», — резюмували у зверненні.

Спільну заяву підписали:

1. Центр прав людини ZMINA
2. Інститут масової інформації
3. Антикорупційний центр МЕЖА
4. Антикорупційний штаб
5. Громадська ініціатива «Голка»
6. Центр економічної стратегії 
7. ГО «Платформа прав людини»
8. Харківський антикорупційний центр
9. Медійна ініціатива за права людини
10. Фундація DEJURE
11. ВГО «Інститут політичної освіти»
12. Всеукраїнське об’єднання «Автомайдан»
13. ГО «Жіночий Антикорупційний Рух»
14. Міжнародний центр української перемоги (ICUV)
15. Центр демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ)
16. Український незалежний центр політичних досліджень
17. ГО «Запорізький центр розслідувань»
18. Центр журналістських розслідувань «Сила правди»
19. Платформа Громадський Контроль 
20. Мережа захисту національних інтересів (АНТС) 
21. Громадянська мережа ОПОРА
22. Bihus.Info
23. Рух ЧЕСНО
24. Центр соціально-економічних досліджень – CASE Україна
25. ГО «МІНЗМІН»
26. Міждисциплінарний науково-освітній центр протидії корупції (ACREC)
27. Правозахисна ініціатива «Правотворець»
28. Трансперенсі Інтернешнл Україна
29. ГО «Кримський процес»
30. ГО «Нуль відходів Львів»
31. NGL.media
32. ГО «Українські військові ЛГБТ за рівні права»
33. ГО «Центр реформ та місцевого розвитку»
34. ГО  «Соціальний Капітал»
35. ГО “Рівненський центр «Соціальне партнерство» (Ініціатива «За чесний тендер”»)
36. ІАЦ «Громадський Простір»
37. ГО «Ініціативна Спільнота» 
38. ГО «Координаційний центр громадського контролю»
39. Громадська спілка «Дім прав людини “Крим”»
40. Асоціація відкритих даних
41. ВБО «Українська фундація правової допомоги»
42. ГО «Центр досліджень правоохоронної діяльності»
43. Аналітичний центр StateWatch
44. ГО «Генеалогічна спільнота “Архісовість”»
45. ГО «Воля Громади»
46. ГО «Інститут Законодавчих Ідей»
47. Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»
48. ГО «Центр політико-правових реформ»
49. Кременчуцький антикорупційний центр
50. ГО «ЗОРАКС»
51. ГО «Екосфера»
52. ГО «Зелений лист»
53. ГО «РІПО Патріот»
54. ГО «Коаліція дієвців культури»
55. Міжнародний фонд «Відродження»
56. Громадська організація «BCD»
57. Освітній дім прав людини – Чернігів
58. Рекрутингова платформа Lobby X
59. Ukrainian Legal Advisory Group (ULAG)
60. ГО «Молодіжна організація «Взаємодія»
61. ГО «Код 21»
62. «Детектор Медіа»

Нагадаємо, 11 липня Державне бюро розслідувань вручило Віталію Шабуніну підозру в систематичному ухиленні від проходження військової служби й використанні автомобіля, призначеного для потреб ЗСУ. Йому загрожує до 10 років позбавлення волі.

Центр протидії корупції повідомив 11 липня, що слідчі ДБР провели обшуки у військовій частині в Чугуєві на Харківщині, куди нещодавно перевели Шабуніна, та в його будинку у Києві.  Як повідомляли представники ЦПК, у Віталія вилучили телефон. Також правоохоронці вилучили телефон і комп’ютер дружини Віталія, а також планшет і телефони його дітей.

Сам Віталій Шабунін згодом повідомив, що обшук у нього відбувся без ухвали суду й тривав 15 годин. За його словами, «окремим завданням цього 15-годинного дійства було провести маніпуляції з моїм мобільним».

Напередодні Шабунін писав у своїх соцмережах, що після критики законопроєкту про скасування кримінальної відповідальності за злочини в оборонній сфері його перевели з місця служби в Харкові в іншу бригаду на лінію бойового зіткнення в Харківську область.

Редакція видання «Дзеркало тижня» стала на захист очільника Центру протидії корупції Віталія Шабуніна, який отримав підозру від Державного бюро розслідувань. У редакції видання зазначили, що до активіста «є запитання», однак наголосили, що усе, що він робив, не мало на меті власного збагачення.

Редакція «Української правди» також заявила, що обшуки в домі голови Центру протидії корупції (ЦПК) Віталія Шабуніна та вручення йому підозри в шахрайстві та ухиленні від військової служби — це політичне переслідування.

Нагадаємо, 9 березня 2024 року Віталій Шабунін повідомив про те, що Держбюро розслідувань зареєструвало проти нього два кримінальні провадження за нібито ухилення від військової служби та підробку документів від НАЗК.

Тоді голова правління Центру протидії корупції наголосив, що не ухиляється від військової служби, а також опублікував фото військового квитка, де вказано, що він склав військову присягу 25 лютого 2022 року.

Як повідомило у березні 2024 року Держбюро розслідувань, в листопаді 2023 року голова ГО «Громадська рада доброчесності» Ростислав Кравець через суд домігся, щоб відомство відкрило справу проти Шабуніна за заявою Кравця щодо «можливих протиправних дій керівника Центру протидії корупції Шабуніна».

Ростислав Кравець — адвокат, який представляв у судах інтереси «суддів Майдану», фігурував на «плівках Вовка» та подавав позови, в яких був зацікавлений Павло Вовк — голова ліквідованого ОАСКу, що ухвалював антиукраїнські рішення. У 2020 році Кравець також подавав заяву, щоб Центр протидії корупції визнали «екстремістською організацією».

Ми, представники організацій громадянського суспільства, об’єднань постраждалих, науковці та експерти, що працюють задля забезпечення справедливості і правосуддя щодо злочинів, вчинених в умовах війни Росії проти України, та подолання її наслідків, вважаємо, що Україна має допомогти подолати безкарність, через яку стала можлива російська агресія, як для нашої держави, так і для суспільств по всьому світу.

7-9 липня 2025 року на спеціальній сесії Асамблеї країн-учасниць у Нью-Йорку буде розглядатись пропозиція Німеччини, Коста-Ріки, Сьєрра-Леоне, Словенії та Вануату щодо поправок до статті 15 bis Римського статуту (РС). Вони покликані гармонізувати підхід до визначення повноважень Міжнародного кримінального Суду (МКС) щодо злочину агресії із правилами, що застосовуються до воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду.

Станом на зараз, МКС не може переслідувати за злочин агресії, вчинений на території або громадянами країни, що не є учасницею Римського статуту, навіть якщо він вчинений на території чи стосується громадян країни-учасниці або держави, яка визнала юрисдикцію Суду заявою ad hoc. Окрім цього, країни-учасниці мають право подати декларацію Голові Канцелярії суду про виключення юрисдикції щодо злочину агресії щодо такої країни.

Відповідно до запропонованих поправок, МКС зможе переслідувати злочин агресії, якщо він вчинений на території або громадянами країни-учасниці РС. Суд також зможе розглядати злочин, вчинений країною, що не є учасницею РС, якщо його було вчинено на території країни-учасниці, або держави, що визнала юрисдикцію МКС ad hoc відповідною заявою. Так, як це вже відбувається з іншими найтяжчими злочинами.

Детальніше про ситуацію станом на зараз та пропоновані зміни можна прочитати тут.

Україна – вже повноцінна учасниця Римського статуту – теж голосуватиме. Юрисдикція МКС щодо злочину агресії, що діє сьогодні – результат політичного компромісу, що не дав реальної можливості забезпечити притягнення до відповідальності за цей злочин. У цей історичний момент Україна як держава, яка безпосередньо зазнала наслідків цієї прогалини у відповідальності, має підтримати рішення, що допоможе зняти поточні юрисдикційні обмеження.

Чому Україні важливо підтримати поправки?

1. Поправки допоможуть попередити агресію по всьому світу, зокрема і для України

• Саме МКС як постійний міжнародний трибунал може бути ефективним фактором стримування та механізмом відповіді на будь-який акт агресії у порушення статуту ООН. Спеціальні (ad hoc) трибунали є крайньою необхідністю, які потребують значних ресурсів та міжнародної підтримки, що демонструє приклад України.

  На жаль, навіть за умови встановлення перемир’я, немає гарантій, що агресія проти України з боку РФ не повториться, і що для належної відповіді буде достатньо вже погодженого або створено ще один спеціальний трибунал.

• Безумовно, ефективність МКС залежить від його сили як міжнародної інституції. Його авторитет постійно намагаються підірвати, а сам Суд сьогодні перебуває під безпрецедентним тиском, санкціями та кібератаками. Проте це лише означає, що МКС потрібно надалі захищати і посилювати, зокрема Україні, яка вже сьогодні покладається на його роботу щодо інших найтяжчих злочинів. Навіть зараз попри ці атаки, ордери на арешт проти вищого політичного та військового керівництва РФ вже вкотре зупиняють президента Путіна від відвідування заходів в країнах-учасницях МКС.

  Гармонізація юрисдикції щодо агресії одночасно підсилить сам Суд і розширить його інструментарій для протидії всім найтяжчим міжнародним злочинам.

2. Підтримка поправок продемонструє відданість України міжнародному правосуддя щодо злочину агресії для всіх.

• Спільне звернення громадянського суспільства на підтримку реформи Римського статуту щодо злочину агресії підписали біля 90 організацій з країн по всьому світу, з-поміж яких: Нігерія, Уганда, Кенія, Демократична Республіка Конґо, Перу, Філіппіни, Ливан, Ємен, Вірменія, Турція та інші.

• Водночас, у 2025 році було започатковано Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України через брак ефективних механізмів притягнення до відповідальності за цей злочин. У цьому процесі важливо уникнути сприйняття Спецтрибуналу як рішення, що є проявом подвійних стандартів та яке призводить до подальшої фрагментації системи міжнародного правосуддя.
• Голос “за” поправки продемонструє безкорисливий та неупереджений підхід України до міжнародного права, а саме – що вона підтримує забезпечення відповідальності для керівників будь-якої держави, дії яких становлять злочин агресії.

Ми закликаємо Президента України, Верховну Раду України, Міністерство закордонних справ:

1. Всебічно підтримати прийняття поправок до Римського статуту МКС щодо злочину агресії;
2. Підтримати підхід індивідуального набрання чинності поправок для країн, що ратифікують їх, передбачений статтею 121(5) речення 1 Римського статуту, надаючи можливість здобуття швидкого захисту від агресії для кожної країни, що ратифікує поправки;
3. У випадку прийняття поправок, забезпечити їхню невідкладну ратифікацію Україною.

Таке рішення є в інтересах народу України, що прагне справедливості для себе та суспільств по всьому світу, хто вже постраждав чи може стати жертвами агресії в майбутньому.

Підписанти:

ГО “Блакитний птах”

ГО “Кримський процес”

ГО “Харківський антикорупційний центр”

ГО «Платформа прав людини»

Кримська правозахисна група / Crimean Human Rights Group

Медійна ініціатива за права людини

Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля

Освітній дім прав людини – Чернігів

Регіональний центр прав людини

Центр громадянських свобод

Центр прав людини ZMINA

Ukrainian Legal Advisory Group

ЗАЯВА

національних і міжнародних гуманітарних і правозахисних організацій щодо Конференції з відновлення України (URC2025, Рим, 10–11 липня) “Відновити краще, ніж було: Розкриття потенціалу відбудови через забезпечення прав і залучення українців із тимчасово окупованих територій України” 

Відновлення України — це насамперед відновлення людської гідності та прав людини. Несправедлива війна, розпочата Російською Федерацією, одним зі своїх численних негативних наслідків має захоплення частини території України разом з українськими громадянами, які на цій території мешкають. За різними оцінками, може йтися про 3–5 мільйонів осіб, серед яких — понад мільйон дітей, що нині перебувають на тимчасово окупованих територіях України (ТОТ). Попри тимчасову окупацію Російською Федерацією частини території України, атмосферу страху, створену злочинами проти цивільного населення, та примусове нав’язування російського громадянства, усі ці люди залишаються громадянами України. Попри систематичні порушення їхніх прав і вимушену ізоляцію, вони становлять невіддільну частину демографічного та соціально-економічного майбутнього України.

Росія й далі цілеспрямовано й системно провадить політику, спрямовану на знищення громадянської ідентичності та майбутнього громадян України, які мешкають на ТОТ. Примусова паспортизація, депортації, фільтраційні заходи, незаконні затримання, відібрання майна та масове переміщення населення є серйозними й неприпинюваними порушеннями міжнародного гуманітарного права та міжнародного права у сфері прав людини. Це не поодинокі випадки, а складові ширшої стратегії демографічної інженерії та культурного стирання, що систематично документуються організаціями громадянського суспільства й міжнародними моніторинговими інституціями.

На тимчасово окупованих територіях України діти з наймолодшого віку та молодь зазнають цілеспрямованих процесів мілітаризації й ідеологічної індоктринації, які впроваджує окупаційна адміністрація. Такі практики спрямовані на викорінення української ідентичності, нав’язування лояльності до Російської Федерації та поширення її впливу, що глибоко підриває довгострокові перспективи реінтеграції та суспільного порозуміння.

Ми маємо рішуче наголосити: українці, які залишаються під окупацією, не забуті — вони є і залишаються громадянами України. Усі зусилля щодо національного відновлення мають враховувати їхні права, потреби, забезпечуючи їхню безпосередню участь. Відновлення країни не має обмежуватися географією, а повинне ґрунтуватися на принципі справедливості для всіх без винятку.

Українці на ТОТ — це стратегічний людський капітал для відновлення України. Населення тимчасово окупованих територій, зокрема молодь, становить стратегічно важливий резерв людського потенціалу для сталого відновлення та розвитку держави. Ми не можемо дозволити знецінювати цей потенціал. Створення ефективних механізмів справедливої реінтеграції — це не лише гуманітарна чи правова вимога, а й необхідна передумова для забезпечення демографічної стійкості та консолідації українського суспільства. Системні інвестиції в освіту, психосоціальну підтримку, забезпечення житлом, а також розроблення чітких підходів до визнання й оцінювання результатів навчання та професійного досвіду, набутих в окупації, є ключовими умовами для сталого відновлення та соціальної згуртованості.  

Збереження та підтримка зв’язків із громадянами України на ТОТ вимагає цілеспрямованої та інклюзивної державної політики, що визнає реалії їхнього повсякденного життя в окупації й силу стійкості. На тлі спроб стерти їхню українськість процес національного відновлення має ставити цих людей у пріоритет — не виключаючи, а залучаючи їх, забезпечуючи їхній захист, участь і представництво. Послаблення чи розірвання цих зв’язків  є прямим результатом спрямованої політики РФ. Тож Україна має докладати всіх можливих зусиль для зміцнення зв’язків з тими громадянами, які проживають на ТОТ. Водночас необхідно враховувати наслідки тривалої окупації окремих територій України, зокрема більш ніж десятирічну окупацію Автономної Республіки Крим і міста Севастополь, окремих районів Донецької та Луганської областей.

Для тих, хто мешкає на тимчасово окупованих територіях, мають бути запроваджені чіткі правові механізми та офіційне визнання їхнього досвіду і реалій життя в окупації. Політична система на ТОТ формується під впливом нав’язаних Росією правових та адміністративних норм, знищення українських інституцій, системного стеження та переслідування цивільного населення і криміналізації всього, що пов’язане з українською ідентичністю — мови, поглядів, символіки. Такі системні порушення є не лише міжнародними злочинами, вони породжують серйозні перешкоди для майбутньої реінтеграції та збереження соціальної згуртованості. Для подолання цих викликів і забезпечення сталого відновлення правової визначеності й національної єдності Уряд України має вжити системних змін: запровадити адміністративну процедуру реєстрації актів цивільного стану про народження, смерть, укладення та розірвання шлюбу, які відбулися на ТОТ. Паралельно слід розробити ефективні правові механізми для використання інформації з документів, які мають критичне значення для життя людей і були видані під час окупації: медичних довідок, підтвердження трудового стажу та професійного досвіду, освітніх документів, правовстановлювальних документів на майно, документів про інвалідність тощо.

Справедливість і притягнення держави-агресора до відповідальності мають стати фундаментом відновлення України та основою для досягнення сталого і тривалого миру. Принцип “Відбудувати краще ніж було” — це не лише фізична відбудова зруйнованої інфраструктури, це насамперед відновлення правди, людської гідності та справедливе відшкодування для всіх постраждалих від війни. Російська Федерація має бути притягнута до повної відповідальності за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права та прав людини, а також за нищівну шкоду, завдану населенню, інфраструктурі, суспільству та державним інституціям. Комплексна система повного відшкодування збитків — включно з реституцією, компенсацією та гарантіями неповторення — має стати наріжним каменем стратегії сталого розвитку України. Права людини мають бути інтегровані у всі майбутні переговорні процеси. Будь-яка мирна угода або домовленість про припинення вогню має прямо закріплювати гарантії та права громадян України, які проживають на ТОТ, і передбачати безумовне зобов’язання держави-агресора забезпечити безперешкодний гуманітарний доступ, припинити всі форми переслідувань і повною мірою дотримуватися міжнародного права.

Права людей, постраждалих від війни, підлягають безумовному захисту, а завдані їм збитки мають бути визнані та відшкодовані. Як національні, так і міжнародні компенсаційні механізми повинні прямо охоплювати втрати, яких зазнали люди на ТОТ із 2014 року, забезпечувати їхнє право на майнову та немайнову компенсацію як у межах національної системи, так і через Реєстр збитків для України (RD4U). Українське законодавство та політичний дискурс мають належним чином реагувати на загрози, пов’язані з політикою примусового нав’язування громадянства РФ на ТОТ. Невідкладне завдання — зберегти й захистити українську правову ідентичність постраждалих громадян через упровадження чітко визначених юридичних гарантій у національному законодавстві, спрямованих на запобігання дискримінації чи безгромадянству.

В умовах окупації, що триває, одним із ключових пріоритетів має стати забезпечення реальної можливості безпечної та гідної евакуації мешканців ТОТ. Щонайменше 1 мільйон осіб, які залишаються в окупації, критично потребують гуманітарної допомоги — однак позбавлені доступу до неї через систематичну заборону з боку Російської Федерації та блокування механізмів міжнародного моніторингу. Це призвело до глибокої прогалини в системі гуманітарного захисту, яка залишає цивільне населення — зокрема, дітей, людей похилого віку та осіб з інвалідністю — беззахисним перед насильством, експлуатацією, переслідуваннями та відмовою в доступі до базових послуг. Потрібні скоординовані дії державних органів, міжнародних партнерів і міжнародних організацій для створення безпечних гуманітарних коридорів, а також забезпечення всебічної правової, соціальної та логістичної підтримки евакуйованим після прибуття на підконтрольну Уряду України територію. Гуманітарні організації мають отримати негайний і безперешкодний доступ до постраждалого населення, а міжнародна спільнота повинна активізувати тиск, щоб припинити перешкоджання гуманітарній діяльності та забезпечити притягнення РФ до відповідальності за порушення норм міжнародного права.

Для повноцінної соціальної, економічної та громадянської інтеграції мешканців тимчасово окупованих територій необхідно створити комплексну систему реінтеграції. Щоб забезпечити рівноправну участь жителів ТОТ у процесі відновлення України, держава має запровадити стратегічно скоординовану та належним чином фінансовану політику реінтеграції, яка гарантуватиме безперешкодний доступ до національної системи пенсійного забезпечення та соціального захисту, адміністративних послуг, забезпечення доступним житлом, а також створення можливостей для перекваліфікації, професійного навчання та працевлаштування з урахуванням потреб постраждалого населення.

Ради ВПО мають бути визнані повноцінними партнерами в процесі відновлення України. Створені самими внутрішньо переміщеними особами, багато з яких виїхали з ТОТ, Ради ВПО є унікальною формою громадянської ініціативи, заснованої на особистому досвіді, довірі громади та принципах локальної демократії. Вони виступають критично важливою ланкою між державними інституціями, переміщеними особами та громадами, що їх приймають, допомагаючи формувати політику, яка відповідає реальним потребам людей і захищає їхні права. Ради ВПО формують фундамент для інклюзивної відбудови — відновлюючи довіру, згуртованість і здатність громад до самоорганізації. Їхнє системне виключення з національного та міжнародного планування процесів відновлення не лише підриває легітимність політик, а й означає втрату надзвичайно цінного ресурсу знань, лідерства та стійкості. Щоб забезпечити справедливе й стале відновлення, Україна має інтегрувати Ради ВПО в саму архітектуру планування, реалізації та моніторингу політики відновлення.

Перехідне правосуддя має бути визнане однією з ключових підвалин стратегії національного відновлення та зцілення України. Без чіткої державної стратегії подолання руйнівних наслідків війни не може бути ані сталого миру, ані зазнання відповідальності державою-агресором, ані повноцінної реінтеграції. Попри важливу роль, яку відіграє громадянське суспільство в просуванні принципів перехідного правосуддя, відсутність узгодженої національної стратегії лише загрожує поглибленням фрагментації суспільства і перешкоджає можливості справжнього відновлення. Україна має якнайшвидше створити постійний, юридично визначений і належним чином забезпечений ресурсами державний орган, відповідальний за політику щодо ТОТ, реінтеграцію, довгострокове стратегічне планування та міжвідомчу координацію — щоб справедливість стала наріжним каменем усіх політик відновлення, а не залишалася красивим словом.

У той час, коли міжнародна спільнота збирається в Римі на Конференцію з відновлення України (URC 2025), ми закликаємо до стратегічного переосмислення підходів до відновлення та визнання населення тимчасово окупованих територій України невіддільною частиною людського капіталу, без якого неможливі ані повноцінна відбудова, ані стійкість, ані довгострокове відновлення і розвиток держави. Ми, національні та міжнародні гуманітарні й правозахисні організації, звертаємось із такими рекомендаціями.

 До міжнародних донорів і партнерів: 

• Інтегрувати потреби жителів ТОТ у всі напрями відновлення — від інфраструктури й житлової політики до охорони здоров’я, освіти, економічної політики та психосоціальної підтримки — так, щоб програмне та проєктне фінансування і бюджетне планування прямо враховували потреби як людей, які зазнали вимушеного переміщення, так і тих, хто живе в окупації.
• Пріоритезувати фінансування заходів з документування порушень, формування механізмів перехідного правосуддя, розвитку реінтеграційних сервісів та безпечних шляхів евакуації для українців, які перебувають на ТОТ, у тісній координації з Урядом України, громадянським суспільством та місцевими органами влади.
• Сприяти включенню до міжнародних механізмів компенсації як майнових, так і немайнових збитків і шкоди, завданої порушеннями прав людини, починаючи з 2014 року, щоб гарантувати рівний, повний та справедливий доступ до відшкодування збитку всім постраждалим, зокрема з ТОТ.
• Забезпечити створення гуманітарних коридорів і незалежних моніторингових механізмів і підтримувати системне документування порушень прав людини та міжнародного гуманітарного права на ТОТ для забезпечення гуманітарного доступу, гарантій захисту цивільного населення, що живе в окупації, та безумовного притягнення до відповідальності винних.
• Інституційно визнати Ради ВПО як партнерів відновлення, інвестуючи в їхню спроможність і забезпечуючи їхнє системне включення в місцеве й національне планування відбудови, щоб забезпечити участь переміщених громад у формуванні політик відновлення та розвитку України.

 До Уряду України: 

• Інституціоналізувати перехідне правосуддя як пріоритет державної політики через створення постійного, законодавчо уповноваженого та належним чином фінансованого державного органу, відповідального за політику щодо тимчасово окупованих територій, реінтеграцію та взаємодію з цивільним населенням на ТОТ, забезпечивши стратегічне планування та міжвідомчу координацію на довгострокову перспективу.
• Розробити та впровадити національну систему збирання, аналізу й моніторингу даних щодо порушень прав людини на тимчасово окупованих територіях, яка слугуватиме основою для формування державних політик і програм щодо ТОТ, обґрунтованих реальними потребами й доказами.
• Запровадити спрощені та ретроспективні юридичні процедури для визнання в адміністративному порядку актів цивільного стану (народження, смерті, шлюбу), а також результатів навчання, трудового стажу і професійного досвіду, інвалідності та права власності осіб, які постраждали від окупації.
• Забезпечити збереження українського громадянства, встановивши чіткі правові гарантії щодо наслідків примусової паспортизації та надавши захист від безгромадянства, дискримінації чи виключення адміністративних процедур.
• Розширити можливості для молоді з тимчасово окупованих територій, надавши доступ до вищої освіти, професійно-технічного навчання, а також підтримку молодіжних ініціатив і програм наставництва, спрямованих на реінтеграцію та протидію дезінформації.
• Забезпечити всебічну соціально-економічну реінтеграцію, гарантувавши рівний доступ мешканців ТОТ і тих, хто виїздить з ТОТ, до національної системи соціального захисту й пенсійного забезпечення, доступного житла, програм підтримки зайнятості та безпечних, гідних шляхів переміщення на підконтрольну Уряду територію.
• Гарантувати доступ мешканців ТОТ до національних механізмів компенсації за допомогою системного й інклюзивного документування та обліку майнових втрат, немайнової шкоди та порушень прав, спричинених збройною агресією Російської Федерації, починаючи з 2014 року.

Конференція з питань відновлення України 2025 року має стати точкою відліку для нового розуміння самого поняття “відновлення” — його виміру не лише в кілометрах нових доріг чи мегаватах відновленої енергії, а насамперед в історіях людей: у кожній відремонтованій оселі, кожній збереженій школі, кожній родині, яка залишається на ТОТ або була змушена покинути свій дім.

Справжнє відновлення — це не лише реконструкція зруйнованого, а й відновлення того, що робить Україну цілісною: її людей, включно з тими, хто досі живе в окупації. Жодна дорожня карта відбудови не може бути імплементована без чіткого зобов’язання: забезпечити права, потреби та майбутнє кожного громадянина України — незалежно від того, де вони перебувають сьогодні.

26 червня 2025 року

Благодійна організація “Благодійний фонд “Право на захист”

Громадська організація “Донбас SOS”

Центр прав людини ZMINA

Благодійна організація “Благодійний фонд “Стабілізейшн Суппорт Сервісез”

Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”

Громадська організація “Кримська правозахисна група”

Громадська організація “КримSOS”

Благодійна організація “Благодійний фонд “Схід SOS”

Освітній дім прав людини — Чернігів

Ми, представники українського громадянського суспільства, правозахисних організацій, категорично засуджуємо переговори між делегаціями Російської Федерації та США щодо України, що відбулися в Саудівській Аравії, та плани створення переговорних груп без участі України. Будь-які домовленості про Україну без її безпосередньої участі є не лише неприйнятними, а й суперечать основоположним принципам міжнародного права, суверенітету держав та праву народу України самостійно визначати своє майбутнє.

Такі домовленості не мають нічого спільного зі сталим миром та міжнародною безпекою, створюючи додаткові безпекові, економічні й інші загрози для держав, які їх підтримають. Такий шлях повторює фатальну помилку міжнародної спільноти, допущену під час “Мюнхенської змови” 1938 р., яка, як відомо, не задовольнила зазіхання держави-агресора та призвела до ще більш руйнівної війни.

Україна не є об’єктом, а є суверенною державою, що постраждала від агресії

Російська Федерація продовжує вести повномасштабну війну проти України, порушуючи основоположні принципи міжнародного права, зокрема, заборону застосовувати силу проти територіальної цілісності та політичної незалежності будь-якої держави, закріплену у Статуті ООН. Це визнано не лише численними рішеннями міжнародних організацій, але й підтримано переважною більшістю держав світу. Агресія, вчинена Російською Федерацією, має своїм наслідком численні воєнні злочини, злочини проти людяності та, ймовірно, геноцид українського народу.

Міжнародний кримінальний суд (МКС) уже видав ордери на арешт Владіміра Путіна, Марії Львової-Бєлової та інших високопосадовців Росії. Ведення будь-яких переговорів із представниками держави, чиє керівництво підозрюється у найтяжчих міжнародних злочинах, без чітких механізмів притягнення винних до відповідальності, є не лише аморальним, а й таким, що підриває саму систему міжнародного правопорядку.

Без справедливості не може бути стійкого миру

Російсько-українська війна триває не лише через територіальні зазіхання на Автономну Республіку Крим, місто Севастополь, Донецьку, Луганську, Запорізьку та Херсонську області, а й через систематичне нехтування Росією ледь не усіма нормами міжнародного права. Будь-яке «врегулювання» без належного міжнародного правосуддя не лише не принесе тривалого миру, а й закріпить безкарність, створюючи передумови для розширення агресії, ескалації ситуації і нових злочинів у майбутньому.

Недостатня реакція іноземних держав та міжнародних організацій на окупацію Кримського півострова, агресивні дії на Донбасі у 2014 році та численні злочини окупаційних військ та адміністрації на цих територіях вселили серед російського керівництва відчуття безкарності. У свою чергу, це зумовило повномасштабне вторгнення Російської Федерації та масові звірства проти українського народу у значно більших масштабах. Заяви про можливість припинення вогню без вирішення питання відповідальності та гарантій безпеки є небезпечними. Російська Федерація вже використовувала попередні “мирні домовленості” для перегрупування своїх сил, підготовки до нового наступу та продовження агресії. Від моменту початку агресії у 2014 році вона систематично порушує не лише норми міжнародного права, а й власні зобов’язання за підписаними угодами. Будь-які надії на зміну її підходу та дотримання нових домовленостей не мають жодного підґрунтя.

Відтак будь-яке припинення бойових дій має базуватися на принципах міжнародного права, включаючи притягнення винних у міжнародних злочинах до відповідальності.

Неприпустимість політичних маніпуляцій виборами в Україні

Ми наголошуємо на неприпустимості втручання у внутрішні справи України. Будь-які “плани”, що передбачають проведення виборів в Україні як умову для “мирного врегулювання”, є грубим порушенням суверенітету держави. Жодна зовнішня сила не має права нав’язувати Україні політичні рішення, особливо в умовах триваючої агресії та окупації частини територій. Крім того, вибори в умовах війни поставлять під загрозу життя виборців, унеможливлять належну участь українських захисників у виборчому процесі та, як наслідок, поставлять під сумнів легітимність обраної у такий спосіб влади.

У зв’язку з вищезазначеним ми закликаємо:

1. Держави та інші субʼєкти міжнародного права не брати участь у переговорах без безпосередньої участі України та дотримуватися принципу, що “нічого про Україну без України”.
2. Інші правозахисні та міжнародні організації світу засудити проведення таких переговорів без участі України та вимагати притягнення винних за міжнародні злочини до відповідальності.
3. Держави-учасниці МКС забезпечити виконання ордерів на арешт осіб, відповідальних за воєнні злочини та злочини проти людяності, у тому числі Владіміра Путіна.
4. Уряди країн-членкинь ООН, що дотримуються статуту ООН та зацікавлені у збереженні дії принципів міжнародного права,  посилити підтримку України як  єдиного реального шляху до припинення війни на справедливих умовах.
5. Уряди країн-членкинь ООН, що дотримуються статуту ООН та зацікавлені у збереженні дії принципів міжнародного права, посилити санкційний тиск на Росію, включно з додатковими обмеженнями для компаній, що співпрацюють із російським військово-промисловим комплексом.

Ми наголошуємо, що справедливий і тривалий мир можливий лише через відновлення суверенітету та територіальної цілісності України, а також через невідворотність покарання для винних у найтяжчих міжнародних злочинах. Будь-які спроби “замирення” без України та без справедливості для постраждалих є не лише неприйнятними, а й небезпечними для всього міжнародного правопорядку.

Коаліція “Україна. П’ята ранку” 
Truth Hounds
Центр прав людини ZMINA
Кримська правозахисна група 
Харківський інститут соціальних досліджень 
ГО “КримSOS”
Реконінґ Проджект
Центр громадянської просвіти «Альменда»
Адвокатська Дорадча Група
Правозахисний центр “Дія”
ГО людей з інвалідністю Fight For Right 
Медійна ініціатива за права людини
БО БФ "Стабілізейшен Суппорт Сервісез"
ГО “Кримський процес” 
ГО “Україна без тортур”
ГО “Блакитний птах”
ГО “Платформа прав людини”
Інститут масової інформації (ІМІ)
ГО “Лабораторія цифрової безпеки”
Інститут демократії імені Пилипа Орлика
ГО "Поступовий гурт франківців”
ГО "Український інститут медіа та комунікації"
ГО “Детектор Медіа”
ГО “Інститут розвитку регіональної преси”
Ukrainian Legal Advisory Group
FREERIGHTS
ГО «Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля»
ГО "Поступовий гурт франківців
ГС “Дім прав людини “Крим”
Громадський холдинг "ГРУПА ВПЛИВУ"
ГС “Освітній дім прав людини - Чернігів”
ГО Центр “Соціальна Дія”

26 грудня 2024 року так званий Севастопольський міський суд, який діє на окупованій території АР Крим та м. Севастополя, засудив громадянку України, українську активістку, мешканку Севастополя Оксану Сенеджук до 15 років позбавлення волі зі штрафом у 200000 рублів та обмеженням свободи на один рік.

Переслідування Оксани Сенеджук органами ФСБ РФ почалося у 2022 році через її відкриту проукраїнську позицію та негативні висловлювання щодо агресії РФ проти України. З того часу її декілька разів викликали на допити, а 14 серпня 2024 року у неї вдома в Севастополі ФСБ провела обшук та затримала активістку. 15 серпня так званий Ленінський районний суд міста Севастополя виніс рішення про взяття затриманої під варту. З того часу вона утримується у СІЗО-1 Сімферополя.

Оксану Сенеджук звинуватили у скоєнні державної зради згідно зі ст. 275 Кримінального кодексу РФ, зокрема в тому, що вона нібито передавала українській розвідці відомості про дислокацію кораблів Чорноморського флоту РФ.

58-річна Оксана Сенеджук — філологиня за освітою, працювала до окупації півострова у Севастопольській міській державній адміністрації. Має відзнаки за свою роботу та активну громадянську позицію до 2014 року. Активно підтримувала Євромайдан і брала участь у ньому.

Ми переконані, що справжньою причиною затримання Оксани Сенеджук є її політичні погляди – вона публічно висловлювала свій осуд агресії РФ проти України. Країна-агресор продовжує практику кримінального переслідування українців та українок, які залишаються проживати на тимчасово окупованій території Кримського півострова, за сфабрикованими звинуваченнями у державній зраді.

Ми, представники правозахисних організацій, засуджуємо політично мотивоване переслідування Оксани Сенеджук у тимчасово окупованому Криму у зв’язку з її громадянською позицією та вимагаємо від влади РФ:

• негайно звільнити громадянку України Сенеджук Оксану Анатоліївну та всіх ув’язнених за політичними мотивами цивільних осіб, які утримуються в місцях несвободи на території АР Крим та м. Севастополя, інших окупованих територіях України або на території Російської Федерації;
• припинити практику переслідування громадян України за висловлення своїх поглядів щодо незгоди зі збройною агресією РФ;
• припинити використання кримінального законодавства РФ на тимчасово окупованій території України в порушення норм міжнародного права.

Закликаємо компетентні органи державної влади України:

• забезпечити ефективне розслідування обставин незаконного ув’язнення та позбавлення права на справедливий і офіційний судовий процес громадянки України Сенеджук Оксани;
• запровадити персональні санкції проти осіб–громадян РФ, причетних до незаконного ув’язнення та позбавлення права на справедливий і офіційний судовий процес Сенеджук Оксани.

Звертаємося до урядів іноземних держав та міжнародних організацій, зокрема до країн-учасниць Конференції з питань гуманітарного виміру Формули миру, яка відбулася 30–31 жовтня 2024 року у Монреалі, та країн–учасниць Міжнародної Кримської платформи:

• звернутися до уповноважених осіб Російської Федерації з вимогою негайного звільнення Сенеджук Оксани;
• запровадити персональні санкції проти осіб–громадян РФ, причетних до незаконного ув’язнення та позбавлення права на справедливий і офіційний судовий процес Сенеджук Оксани;
• провести міжнародні консультації задля пошуку механізмів звільнення незаконно ув’язнених та моніторингу стану їхнього здоров’я на території РФ;
• посилити дипломатичний, санкційний та інші види тиску на РФ з метою запобігання новим грубим порушенням прав людини стосовно громадян України, які перебувають на території РФ та окупованих нею територіях;
• надавати допомогу уряду України в розслідуванні воєнних злочинів, злочинів проти людяності та грубих порушень прав людини в окупованому Криму та інших окупованих територіях;
• максимальною мірою використовувати Міжнародну платформу за звільнення незаконно утримуваних Російською Федерацією цивільних осіб, у межах реалізації пункту 4 Формули миру, Міжнародну Кримську платформу, механізми ООН, Ради Європи, ОБСЄ та інших міжнародних організацій задля пришвидшення звільнення кримських політв’язнів, цивільних заручників на окупованих територіях, ефективного реагування на порушення прав людини в окупованому Криму та сприяння деокупації всіх територій України;
• надалі збільшувати всебічну, включаючи військову, підтримку України з метою деокупації всіх територій України, включно з АР Крим та м. Севастополь, як необхідної умови для захисту прав людини та припинення політично мотивованих переслідувань громадян України.

Кримська правозахисна група 

Медійна ініціатива за права людини

Громадська спілка “Дім прав людини “Крим”

Центр прав людини ZMINA

ГО “КримSOS” 

Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля

Правозахисний центр “Дія”

БО БФ “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”

Кримський процес

ПЛАТФОРМА ЗВІЛЬНЕННЯ ПОЛІТВ’ЯЗНІВ

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Українська правова консультативна група (ULAG)

Центр громадянської просвіти “Альменда”

“Освітній дім прав людини” — Чернігів

Центр громадянських свобод