Соціальна платформа Svidok.org спільно з Благодійним фондом Сергія Притули й Національною Бібліотекою Ярослава Мудрого запускає нову ініціативу — з 16 лютого до 16 березня кожен з українців може записати свідчення про війну, яке конвертуватиметься у 50 гривень, що перераховуватимуться на “Єдинозбір”, у межах якого Фонд збирає 1 мільярд гривень на закупівлі дронів-перехоплювачів шахедів. Тобто ваша історія стане донатом і посилить спроможність наших військових у відбитті ворожих повітряних атак.

“Наша мета змотивувати людей зберегти свій досвід життя під час війни, і водночас докластись до своєї ж безпеки – задонатити , не витрачаючи власних коштів, на збивачі шахедів через нас, записавши свідчення. Таким чином Ви також зробите безцінний вклад в історію для майбутніх поколінь – задокументувавши війну, аби росія не переписала історію”, — розповідає директорка платформи Svidok.org Олена Кук.

Як це працює?

Є три варіанти, щоб записати спогади:

• зареєструватися на онлайн-платформі Svidok.org,
• скористатися телеграм-ботом @SvidokNoteBot або ж
• зателефонувати за номером 0 800 507 480.

Там можна поділитися історією про:

• як і де ви зустріли війну;
• воєнні злочини росії (обстріли міст і сіл, зруйновані будинки, загибель людей);
• злочини росії під час окупації;
• переїзд, евакуацію;
• екологічні наслідки війни (поля й ліси, знищені ракетами та дронами, загиблі тварини, заміновані та забруднені землі);
• життя без світла, опалення та води,
• волонтерство (підтримку людей, які виїхали, допомога армії, участь у роботі благодійних фондів тощо)

Пишіть спогади на 50 і більше слів. За можливості додайте фото чи відео події, свідком якої ви стали. Кожне свідчення буде конфіденційним. Спочатку його промодерують на платформі, а потім опублікують. Усі опубліковані історії матимуть спеціальну позначку та відображатимуться на лічильнику на сайті Svidok.org.

«Єдинозбір» — це про системну допомогу в боротьбі з шахедним терором. Дрони-перехоплювачі вже зараз зменшують навантаження на ППО і дають військовим більше можливостей захисту людей та критичної інфраструктури. Фонд цінує, що в цій ініціативі кожне свідчення про війну перетворюється на підмогу бійцям. Люди зберігають правду про пережите і водночас роблять внесок в оборону. Таке поєднання пам’яті, відповідальності й дії наближає нас до мети «Єдинозбору» — 1 мільярда гривень на перехоплювачі», — коментує директор Фонду Притули Андрій Шувалов.

Окрім конвертації у донат на дрони-перехоплювачі, свідчення стануть частиною всеукраїнського сховища спогадів про війну. Вони також можуть бути представлені на міжнародних виставках і подіях, щоб допомогти у розголосі російських злочинів і посиленні допомоги від іноземних партнерів.

“Нам важливо аби свідчення були збережені на віки та допомогти нашим майбутнім поколінням від нас почути, що насправді відбувалось під час цієї війни. Але українці часто діляться пережитим у соцмережах, а там публікації зникають чи блокуються. Платформа ж захищена від кібератак, тож історії українців будуть у безпеці та зможуть запобігти росіянам переписати правду, — додає директрка Svidok.org Олена Кук.

Також записані факти воєнних злочинів, за згодою свідків, можуть бути передані до офісу Генпрокурора та Міжнародного кримінального суду, щоб допомогти притягнути винних до відповідальності. Близько 350 свідчень вже долучено до кримінальних проваджень.

“Єдинозбір” — це ініціатива 412 бригади Nemesis, Світового Конґресу Українців та Фонду Сергія Притули. Збираємо 1 мільярд гривень на дрони-перехоплювачі шахедів та укомплектування екіпажів операторів.

Розповідь очевидиці про злочини російських військових в селі Іванівка, масове мародерство та життя цивільних під постійним прицілом у березні 2022 року.

Невелике село на Чернігівщині з населенням майже півтори тисячі мешканців. У радянський час Іванівка пережила Голодомор, а з 5 по 30 березня 2022 року – окупацію російськими військовими.

Наша команда сторителерів прибула в Іванівку на розмову з очевидицею цих подій – пані Марією, місцевою мешканкою. Марія не проти. Каже, зітхаючи, що це важливо фіксувати. На запитання про те, яким пам’ятає 24 лютого 2022 року, плаче. Важко згадувати, але після невеликої павзи розповідає.

З міркувань безпеки імена героїв та деякі особисті деталі в цій історії змінено.

Той день

В Іванівку окупанти зайшли 5 березня 2022 року. Їхали на бронетранспортерах із села Золотинка. Перше – розвідка, потім – інші підрозділи. Марія згадує: «Ми думали, що вони просто пройдуть. Біля обіду я ще бігала по господарству. Сусіди прийшли й кажуть: так, і так. Чули те, що їдуть сюди, на Іванівку. Не вірилось мені. Ми почули обстріли, стрілянину. Сусіди мене з чоловіком закликали в погріб. Це було через дорогу від нашого будинку».

Вдень окупанти заїхали в кожну вуличку, а ближче до вечора вдирались у будинки місцевих мешканців. «Ми чули звуки: як щось грюкає, стукає. Вийшли з підвалу подивитись. Біля нашого будинку стояв БТР, танк. Було багато військових. Уже темніло, але ми бачили як хтось світить ліхтариком у вікнах нашого дому і в сусіда.

У сусіда на подвір’ї стояла машина, вони порізали шини, побили скло. Тарас (чоловік) каже до мене: не висовуйся, в них є прилади нічного бачення. Ту ніч ми перебули в погребі», – так цей день згадувала жінка. Разом з нею та її чоловіком у підвалі були сусідка з чоловіком, племінниця її кума з двома дітьми та місцевий священник, отець Василь, який приїхав посповідати і попричащати вже лежачу бабусю сусідів.

«Ти здєсь больше нє живьош»

Холодна березнева ніч, по відчуттях – зима. Подружжя не встигло взяти нічого. Марія каже, що наготувала тривожну валізу, але не думала, що доведеться нею скористатись. Навіть заховала цінності: готівку і золоті прикраси у папку з документами. На диво їх не знайшли. Теплі речі залишались у будинку. Чоловік Тарас наважився туди навідатись.

Сміливе рішення підтримала й Марія: «Я вирішила піти з чоловіком. Наш будинок забарикадували, ворота і хвіртку закрили. З моєї хати вийшов окупант. Низенький, на зріст півтора метра: – Што ви хатітє? – Це моя хата. – Тєбє сюда нєльзя. – Як же так, впустіть в мою хату. – Атайді, сука. Ти здєсь больше нє живьош.Передьоргує автомат. Я налякалась, але якби в нього не було автомата, я б взяла і скрутила його. Чоловік взяв мене за плечі й ми пішли».

Біля будинку жінки було багато техніки. Пізніше подружжя дізналось, що один з бронетранспортерів є заправником, до якого під’їжджали інші машини на заправку. Марія стверджує: мріяла, щоби туди прилетіла ракета і знищила окупантів, але тоді б від їхнього будинку, та й усієї вулиці не лишилось і сліду.

У будинку

7-8 березня подружжя ще раз спробувало зайти в будинок. Марія описує побачене так: «У моїй хаті тримали поранених, усе було в крові. Тарілки побили, каструлі з підгорілою гречкою викинули, побили об асфальт, речі повитягали. Чоловік пізніше ще раз ходив. Кажу, піди нам візьми речі, якусь шапку мою, теплі речі. Прийшов, каже, нічого ні мого, ні твого з одягу нема.

А там були одні, потім другі заїжджали. Башкири, тувинці. Порубали кухонні табуретки. Наступного дня я вже пішла сама, заходжу на кухню. Бачу… сидить росіянин, на столі відкрита банка огірків, помідорів, варення. Каже до мене: «Садісь мать, я тєбя угащю, чай ілі кофє?».

Думаю, Господи, щоб вас подавило. Пішла на хату. Вони на ліжках і на підлозі. Зал у мене великий: 6 на 5. Бачу, якісь матраци постягували, лежать у крові, у грязі. Біля кожного автомати, якісь «мухи». Гардини порвані. Жах. Ми ж ще перед вторгненням кабана зарізали, вони з холодильника м’ясо подіставали, собаки тягали ті кульки по двору».

Відсутність порядку і хаос – те, що принесли із собою російські військові. Це тривало протягом усієї окупації. 14 березня Марії знову вдалось прийти у свій дім: «Коли заселились другі, чоловік тоді ходив, старшина їх вишикував, і каже: «Слушайтє мєня вніматєльно, єслі прападьот здєсь в домє ілі в сасєдєй курачька, ілі утачька, растрєляю всєх на мєстє». На десятий день ми зайшли, то там один бігав і каже: мать, мать, дай обєзбалюющє (там одному ногу відірвало, він кричав, лежав у залі). У мене таблетки лежали, але ті перші, що тут були, давно їх забрали. Вони чекали, коли приїде камаз і забере його. На дивані якісь контужені лежали, ще в одній кімнаті – поранені. Ввечері приїхав камаз, забрав їх».

«Нам нада гітара, нам нада водка»

Окупанти нищили майно і обкрадали будинки, по вечорах – пиячили. Марія з чоловіком Тарасом всю окупацію пробули в сусідському погребі. Боялись, що п’яні військові прийдуть і закинуть серед ночі гранату чи розстріляють. Окупанти практично не комунікували з місцевими. Називали один одного на ім’я (Льоха, Ваня, Толя і т.п.); жінка підозрює: імена не справжні. На восьмий чи дев’ятий день в погріб постукали прикладом.

«У два часа ночі приходять, кажуть: нам нада гітара, нам нада водка. Кажу: та ви ж усе все позабирали. Єдине, в нас у погребі була така настоянка на перваку з горіхів, бутель там давно стояв, горіх був такий вже чорний. Той вмочив пальця, каже: во, забрав. Почали знову: нам треба гітари, а де я тобі в погребі гітару знайду? Сусідка, що з нами сиділа, сказала, що в неї є балалайка. Вона в неї реально була. Тож їхній національний інструмент, а вони не взяли», – жінка каже, що навідувались вони за спиртним часто. Навіть ходили й міняли крадені речі на горілку в місцевих. Після того, як напились, обстрілювали ворота, хвіртки, будинки.

Дзвінок від дочки

«Нам було страшно. Вони понакурюються, понаколюються, понапиваються і стріляють де попало. Над селом постійно щось літає, гуркіт, вибухи. У мене дочка з чоловіком і внучкою була в Количівці, і вони хотіли приїхати в Іванівку. Як вони тільки їхали машиною в сторону Іванівки, почався обстріл. Повз них щось прилетіло, велике.

Ми вже то пізніше дізнались, бо зв’язку не було, ми не могли до них подзвонити. Я дуже переживала за них. Одного разу прилітає чоловік, плаче, кричить: подзвонили до нього і кажуть: «Ми вас любимо, але нас убило бомбою». Ми подумали, що наша дочка з зятем потрапили під обстріл. Я не розуміла, що відбувається. Заболіло серце. Мене відкачувала сусідка. Пізніше ми додзвонилися. З дітьми все було добре. Той дзвінок влаштували вони (окупанти)».

Труси, шуба і каблуки

Попри складну розмову і важкі спогади, Марія не забуває жартувати: «Вони лишили взуття, форму. Їхні чоботи навіть не відповідали розміру їхніх стоп, нога перегиналась. У них може був розмір ноги 38, то носили 46. Мої кросівки забрали. Хорошо, що каблуків із собою не взяли. До речі, мій чоловік на одній фотографії полоненого їхнього полковника побачив жіночі труси, в сердечках. Каже: «Маріє, а глянь, чи не твої». Казала сусідка, що бачила як один ходив в моїй шубі, шапці, в моїх чоботах, і пішов у свій БТР. Моя біла шапка стала чорною».

По відході

Окупанти вийшли із села на теплого Олексія, 30 березня. Марія розповідає: «Швидко вийшли. Малий такий тувинець по телефону каже: «Я вас понял, 15 мінут». Грузили, що могли. Машину пральну вони відкрутили нашу, але не встигли погрузити. Каструлі, речі, рушники позабирали. Машина їздила, вони навантажували.

Односельчанка казала, що бачила як вони з хати телевізор плазмовий вкрали, тільки ніяк не могли в той БТР засунути: і так, і сяк його крутили. Десь їм то набридло, взяли розламали надвоє і викинули. А на нашому дворі валялись в крові рушники, усі фотографії розкидані: біля туалету, на городі.

Погріб повністю мій вичистили. Там всі закрутки на три роки вперед з’їли. Картоплю викинули, навіть насіннєву з’їли. Тувинець приїжджав на мотоциклі («Муравей»), і каже до Тараса: можна у вас чємта падживітса, а ж нічого нема. То він поїхав».

Тувинці та інші етноси в складі окупаційних військ не розуміли елементарних речей. Наприклад, вони замість того, щоб увімкнути газ у пічці, не перекривши газову колонку, палили там дровами. Жінка каже: «Один вибух газу – танк із заправкою біля будинку – і нашої вулиці нема. А ще вони посеред нашого двора, де проходить газова труба, почали рити окопи. Тарас кричить: що ви робите, там же газ. Послухали. Трохи далі копали. Ми в тому окопі їхні речі, і то все побите, розкидане, попалили. Кажу до чоловіка: рускім духом пахне».

Так завжди не буде

Минула година. Інтерв’ю добігло кінця. Марія вирішує ще поспілкуватись з нами не під запис. Каже, що досі ремонтують будинок, а село потроху відходить. На цій ноті ми попрощались. Вийшовши із сільради, звернули свою увагу праворуч на велику обгорілу будівлю – знищений росіянами будинок культури. На контрастах нагадалось, як у старій прадідусевій хаті на одвірках були вишкрябані слова «Так завжди не буде».

Інтерв’ю записане 29 липня 2025 року в с. Іванівка, Чернігівської області, Україна.

Текст підготував Богдан Козійчук, інтерв’ювала Олена Козілецька, технічний супровід – Наталія Чуфещук та Тетяна Крилова — в межах проведення поглибленої школи «Правда через історії», що реалізується за підтримки National Endowment for Democracy (NED).

“Школа з прав людини для активістів” — так називався чотириденний тренінг в Освітньому домі прав людини в Чернігові, куди завітали представники Схід SOS. А все тому, що команда Схід SOS прагне, аби їхні співробітники добре розумілися на правах людини. 

Дім багато років співпрацює з цією організацією, проте багато хто з учасників завітав до нас вперше. Це стало додатковою нагодою для того, щоб розповісти про діяльність Дому, поділитися викликами та проблемами, налагодити місточки для подальшої співпраці, і, врешті-решт, познайомити співробітника Cхід SOS пса Федора з кицею-правозахисницею. (Знайомство пройшло зі змінним успіхом — здається, колег з них не вийде).

Проте найважливіше — навчання основ прав людини. Тренери Сергій Буров та Яна Собко протягом чотирьох днів створювали умови для отримання базових знань та навичок щодо основ концепції прав людини. Вони влаштовували для учасників та учасниць інтерактивні завдання і переносили місце дії то в суд, то в театр — і все для того, аби складні поняття прав і свобод та заплутані судові процеси стали зрозумілими.

Протягом всього тренінгу учасники здобували знання у найрізноманітніший спосіб.

Перший день був здебільшого присвячений знайомству, встановленню цілей та вивченню базових понять.

Розібратися, що таке права людини, складніше, ніж здається на перший погляд.

Навіть в шкільному підручнику досі можна зустріти фразу “Всі права хорошим людям, а у злих ніяких прав”

Те, що нам здається справедливим, далеко не завжди перекликається з сучасними уявленнями про права людини. Ще складніше — розібратися в обмеженнях. Обговорили непрості дискусійні питання про обмеження прав, пов’язані з війною.

Другий день тренінгу — розмови про міжнародні та національні механізми захисту прав людини. До учасників завітала Ганна Янова — спеціалістка з прав людини в Моніторинговій місії ООН в Україні. Лекторка розповідала про структуру організації, її діяльність в Україні, а також про те, як представники громадських організацій можуть надавати ООН власні звіти, тим самим допомагаючи виправляти наявні проблеми.

Головне питання: як ООН може допомогти впоратись з викликами війни?

Одне з питань третього дня  —  захист правозахисників. Як захистити тих, хто захищає інших?

Мали дискусію про права людини під час війни, взаємодію правозахисників та держави. Розбирали реальні справи, які дійшли до Європейського суду з прав людини, пробували виносити власні рішення та аргументувати їх.

Серед лекторів — Олександра Дворецька, радниця Омбудсмана України. Її лекція про дії, спрямовані на захист громадських інтересів, дієві підходи до діалогу держави та активістів, викликала запальну дискусію серед учасників та учасниць. Активісти ділилися своїми проблемами та пересторогами, зокрема, пов’язаними з евакуацією людей з прифронтових міст.

Намагалися разом знайти оптимальне рішення та обговорювали успішні випадки. 

Вміння вести діалог з громадою та медіа надзвичайно важливе для правозахисника. Тому Олександра також поділилась досвідом ефективної комунікації з громадськістю:

Основна порада: “Ніколи не сваріться з медіа і за можливості визнавайте помилки”

“Жоден політик ще не переміг у протистоянні з медіа”, — зазначила лекторка. 

Другим лектором цього дня був суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко. Він розповів про структуру судової системи в Україні, поділився своїми думками щодо того, як  правозахисники можуть вплинути на судову практику. 

Суддя розповів про свою адвокатську практику та обговорив з учасниками тренінгу їхні думки щодо недовіри суспільства до судової системи та поліції 

“Не варто думати, що суддя чи поліцейський прокидається з метою порушити як можна більше прав людини”

Аркадій зазначив: важливо розуміти, що корупція є всюди, де у людей є влада. Проте це зовсім не означає, що варто відмовлятися від співпраці з цілою системою, яка може і має захищати права людини.

Четвертий день — про те, як застосовувати громадським активістам/волонтерам знання права людини в своїй роботі. Також в цей день була фінальна частина форум-театру. Учасники та учасниці потроху тренувалися щоденно, аби навчитися говорити про складні речі і важкі історії просто та доступно. Форум-театр став для цього хорошим майданчиком. Активісти відмітили, що цей досвід дозволив їм побувати “по ту сторону” діалогів, які вони ведуть у своїй щоденній роботі з місцевими урядовцями. 

Розуміння прав людини важливе для всіх, але найбільше — для спеціалістів, які щодня працюють над порятунком життів, займаються адвокацією та евакуюють людей з прифронтових міст. В результаті тренінгу вони змогли здобути нові цінні знання та навички, відпрацювати їх на практиці, завести нові знайомства.

І, як відмітив один з учасників тренінгу:

“Я зрозумів дещо дуже важливе для себе. В основі всього, що ми робимо — людська гідність”

Школа прав людини для активістів є частиною проєкту «Підтримка постраждалих унаслідок війни вразливих груп населення та жителів віддалених територій України» та реалізовується БФ «Схід SOS» за фінансової підтримки Європейського Союзу (European Union in Ukraine)

Love always wins because it is impossible to overcome. But nothing breaks people’s lives like war. Because war is the most terrible crime that requires condemnation and punishment.

In the village of Priputni, the invaders entered on February 25, 2022. Here, the Russians shot and tortured seven local residents. In addition – looting, mockery, destroyed, burned, and looted houses.

Grandfather Hrytsko and grandmother Valya, local residents, witnessed numerous crimes of Russian inhumanity. We are in a partially rebuilt residence of the elderly couple. Here is their story.

Hidin g in the cellar

On February 25 at 11:00, a column of tanks, armored personnel carriers, and other enemy equipment passed through the village. At first, the old man did not understand what was happening because the military, like sparrows, sat on armored vehicles, even waving their hands. When grandfather and grandmother realized that these were occupiers, they hid in the cellar. Columns continued to move one after another, two or three a day, and Valya, sitting in the cellar, began to count the number of vehicles by sound. One hundred fifty-seven… The next one – one hundred forty-seven… Another ninety-six… There was a very small one – thirty-eight.

At first, the Russians didn’t touch anyone, but when the Ukrainian Armed Forces pushed them back, beaten and angry, they began to vent their anger on local residents. They broke into houses, killed dogs and cattle, robbed houses, destroyed and burned.

From February 25, every day rockets, helicopters flew over the house, explosions echoed around. And every time Valya, to hide in the cellar, dragged her semi-paralyzed husband. It was very scary, but despite this, they didn’t want to leave their home until the end.

On the night of March 21-22, 2022, occupiers entered their yard. When no one opened the door for them, they broke the lock, burst into the house, and started shooting. They wounded a dog, leaving piles of casings, puddles of blood, chaos, and terrified people to death.

The next day, the chief transported Valya and Hryts to the center of the village, where it was a bit safer. It turned out that he practically saved their lives because the next day a plane landed on their yard and damaged the house’s foundation. The neighboring house burned down, and the fire spread to their barn. But the villagers who were nearby managed to extinguish the fire.

They cried and hugged

In general, people, despite terrible circumstances and constant threats to life, took care of and helped each other. With tears in her eyes, Valya remembers the day when she persuaded her grandfather to let her go to church. The old man, with a heavy heart, let her go, but begged her to ride her bike through the gardens.

At that very moment, when Valya was in the church, a tank with a machine gun on the roof drove up to their yard. The old man quietly looked out from behind the curtain and saw the barrel of the machine gun aimed at his window. At that moment, he had only one thought – happiness that his Valyusha was not at home because her heart would not have withstood this horror.

Two invaders jumped off the armor and headed towards the house, and thank God, they passed by. Out of fear, the grandfather hid in the corner of the far room. Later, he heard the sound of the departing armored vehicle. When Valya returned from church, she saw a deep track from heavy equipment near the fence. With a horrifying thought that they had executed her husband, she rushed to the house, began to knock on the door and shout.

Realizing that the door was locked from the inside and not hearing an answer, she was seized by a new horror, that her beloved Hryts had completely paralyzed and died. And when he opened the door, they cried and hugged each other.

Listening to the story of this loving couple, one thought comes to mind: no matter how Russian occupiers try to intimidate, torture, and kill our people, they will never achieve victory over our dignity, our love for our land, freedom, and each other!

The material was prepared by Serhiy Ivushkin and Tetiana Vasilyeva as part of the educational course “Truth through Stories.”

The project is implemented by the Educational House of Human Rights in Chernihiv with the support of the Ministry of Foreign Affairs of the Czech Republic within the framework of the local transformation project “Ukraine and Ukrainians: Modern Chronicles of Struggle for Freedom and Democracy.”

Позиція українських організацій членів Мережі Домів прав людини та українських правників щодо проєкту ЄГУ «Адвокати за верховенство права. Просвітництво та професійна підготовка»

В червні 2023 року в мережі Інтернет та розсилках випускників освітніх програм Мережі Домів прав людини з’явилась інформація про набір юристів для участі в міжнародному дистанційному навчанні адвокатів та юристів у рамках проєкту Європейського гуманітарного університету «Адвокати за верховенство права. Просвітництво та професійна підготовка».

До участі в навчанні, яке триватиме шість місяців, запрошуються адвокати з України, Росії, Білорусі та Молдови, а сам проєкт здійснюється Центром конституціоналізму та прав людини ЄГУ, проєктом «Університет без кордонів». Також організатори зазначили, що проєкт реалізується у партнерстві з Білоруським домом прав людини ім. Бориса Звозскова та міжнародним партнерством ILIA (програма «International Law in Advocacy»).

З огляду на те, що проєкт передбачає спільне навчання, зокрема, учасників з України та Росії, УГСПЛ та Освітній Дім прав людини в Чернігові перед публікацією заяви звернулись до зацікавлених сторін за роз’ясненням.

Білоруський дім прав людини ім. Бориса Звозскова повідомив, що після отримання запиту призупинив співпрацю в рамках проєкту.

Фонд Домів прав людини (ФДПЛ) повідомив, що не пов’язаний з цим проєктом, а згідно наявної у Фонду інформації й жодна з організацій, які створювали та впроваджували програму ILIA протягом більше десяти попередніх років, не була залучена до розробки цього проекту. ФДПЛ також зазначив, що окремі випускники програми ILIA або експерти, залучені до проекту, виступають в особистій якості і не уповноважені представляти програму ILIA. Таким чином, згадка про міжнародне партнерство ILIA в реалізації проєкту вводить в оману.

Відповідь Європейського гуманітарного університету по суті не містила позиції щодо аргументів, викладених в заяві нижче (текст відповіді наводимо повністю за посиланням: EHU_Letter_from_rector_to_Pavlichenko).

Враховуючи, що Українська Гельсінська спілка з прав людини та Освітній Дім прав людини в Чернігові є не лише членами Мережі Домів прав людини, але й були партнерами та імплементаторами програми ILIA та її освітнього проекту EHREL в Україні, вважаємо необхідним заявити свою позицію щодо реалізації вищезгаданого проекту в умовах повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

По-перше, до рішення щодо підготовки та реалізації саме цього проєкту не залучались організації-засновники ILIA, інші українські неурядові організації чи професійні (адвокатські чи суддівські) об’єднання.

При цьому опис проєкту створює хибне враження, що до його реалізації могли бути залучені відомі українські організації і правозахисники.

Створюється підґрунтя для того, аби участь українців в таких заходах була використана російською пропагандою, як це вже неодноразово було продемонстровано на прикладах спільних нагороджень, освітніх, культурних, гуманітарних та інших заходів за участі українців та громадян РФ.

По-друге, опис програми свідчить про те, що в ній не врахований поточний контекст – триваюча збройна агресія РФ проти України. 

Сама команда проєкту чи організації, що його реалізують, при цьому жодним чином не висловили власної позиції щодо агресії РФ проти України та її наслідків для прав людини й верховенства права, підготовку з яких декларує зазначений проєкт.

Ба більше, робочою мовою навчальної програми організатори обрали російську, яка, на їх думку, «є об’єднуючою мовою для учасників», в той час як використання російської мови є одним із засобів поширення агресивних наративів і може мати подекуди навіть травматичний ефект для громадян України, які переживають агресію Російської Федерації.

Вважаємо неприпустимим та неетичним запровадження для України будь-яких програм, особливо за участі представників Російської Федерації, без врахування контексту триваючої збройної агресії на території України та без консультування або партнерства з українською стороною (з професійними об’єднаннями, неурядовими організаціями та іншими фаховими акторами), без поваги до української ідентичності, боротьби за свободу та демократичні цінності, яку зараз веде український народ, і позначення ролі РФ як держави-агресора і Білорусії як її сателіта.

По-третє, проєкт декларує спрямованість на розвиток навичок роботи зі стандартами прав людини, вивчення питань комунікації та самоврядування в адвокатській спільноті, розширення та посилення існуючої мережі адвокатів/юристів регіону Східноєвропейського партнерства.

Однак за час від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, зокрема й з території Білорусі, адвокатське самоврядування ані РФ, ані Білорусі жодним чином не висловило свою позицію щодо чисельних міжнародних злочинів та грубих порушень прав людини, до яких призвела військова агресія проти України. Так само не було висловлено жодної підтримки та солідарності з українською адвокатською спільнотою, представники якої зокрема щодня працюють з чисельними жертвами та вцілілими в умовах війни, а також служать в лавах Збройних сил України і, на жаль, є також серед загиблих українських воїнів.

Навпаки, наразі адвокатська спільнота Росії якщо й не бере участь у бойових діях проти України безпосередньо, то або надає допомогу тим, хто воює проти України, збираючи матеріальну допомогу військовим РФ, або долучається до переслідування українських адвокатів та правозахисників на окупованих Росією територіях, або бере участь в колонізації окупованих територій України.

По-четверте, як вже було зазначено, проєкт декларує партнерство з міжнародною програмою ILIA, що створена за ініціативи та підтримки Фонду Домів прав людини та окремих організацій Мережі Домів прав людини. Однак, як вже було зазначено вище, такого партнерства програми ILIA з проєктом немає, організації-засновники ILIA не беруть участі в проєкті, він реалізується без їхнього відома.

Крім того, попри попередній досвід впровадження елементів програми ILIA на території Росії до 2022 року та навчання правам людини десятків адвокатів та представників російського неурядового сектору, програма не мала позитивного впливу на російське суспільство і правозахисну спільноту.

Команда проєкту «Адвокати за верховенство права. Просвітництво та професійна підготовка» не лише проігнорувала попередні звернення українських випускників програми ILIA/EHREL з України та правозахисників з інших країн про неприйнятність його реалізації в заявленому форматі, але й висловила відвертий намір продовжувати його реалізацію попри такі заперечення. Вважаємо, що такий підхід до імплементації проєкту на фоні чисельних порушень міжнародних стандартів прав людини внаслідок агресії РФ замість створення інструментів відновлення та захисту прав людини та миру створює підґрунтя для конфлікту в професійному та правозахисному середовищі.

Реалізацію цього проекту, що націлений на спільну професійну підготовку адвокатів з України та Росії, вважаємо такою, що свідчить про відсутність розуміння реальної ситуації, поваги та емпатії до української сторони, що переживає повномасштабну агресію Російської Федерації та її наслідки в вигляді зруйнованих населених пунктів, техногенних катастроф, погроз застосування ядерної зброї, численних фактів міжнародних злочинів та грубих порушень прав людини, сотень тисяч жертв серед цивільних.

Закликаємо українських правозахисників та інших професійних юристів утриматися від участі в зазначеному проєкті та інших проєктах, що імплементуються у зазначений спосіб організаціями, афілійованими з державами, що здійснюють агресію проти України, або підтримують її.

Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

Сергій Буров, директор Освітнього дому прав людини в Чернігові

Дарʼя Свиридова, експертка Коаліції «Україна. Пʼята ранку», адвокат, національний координатор програми ILIA/EHREL в Україні (2012-2016)

Сергій Заєць, випускник проєкту ILIA/EHREL (2012-2013), експерт освітніх програм УГСПЛ з прав людини для професійних юристів

Ольга Семенюк, координатор освітнього напрямку для правників УГСПЛ

Андрій Зубарєв, директор, Дім прав людини «Крим»

Леся Михаленко, адвокатка, м. Київ

Оксана Муравська, адвокат, випускниця проекту ILIA та УГСПЛ (2014-2015)

Віктор Решетов, адвокат, м. Чернівці

Анна Козьменко, адвокат, юрист Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини

Андрій Лещенко,  адвокат, керуючий партнер адвокатського об’єднання «Прайм Юріс»,  випускник проектів ILIA та УГСПЛ (2017-2018)

Катерина Кармазіна, адвокатеса, медіаторка, секретар Ради адвокатів Одеської області, к.ю.н., доцент, доцентка кафедри міжнародного права та галузевих правових дисциплін Київського університету права Національної академії наук України, випускниця ILIA/ EHREL та УГСПЛ (2013-2023)

Андрій Рибак, адвокат, старший партнер адвокатського об’єднання «ПЕРФЕКЦІЯ», випускник проєктів УГСПЛ (2020-2023)

Едуард Сиромятников, адвокат, м. Дніпро, партнер адвокатського об’єднання «НОВУМ», випускник проєктів УГСПЛ у 2017-2019 роках

Костянтин Шалота, суддя Корольовського районного суду міста Житомира, випускник проектів УГСПЛ 2017-2019 років

Валерій Нечаєв, адвокат, депутат Виноградівської міської ради (Закарпатська область)

Наталя Жмайло, адвокат, м. Дніпро, випускниця проектів ILIA/EHREL та УГСПЛ (2014-2020).

Владислав Руденко, адвокат, м.Київ, випускник проєктів УГСПЛ у 2017-2019 роках

Ольга Скрипник, голова правління Кримської правозахисної групи

Тетяна Жукова, менеджерка з міжнародної адвокації, Центр прав людини ZMINA

Юлія Лісова, адвокат, Одеса, випускниця ILIA та УГСПЛ, правова радниця Громадського центру правосуддя та УГСПЛ, національна експертка проєктів Ради Європи

Надія Волкова, адвокат, директор Ukrainian Legal Advisory Group

Олександр Заруцький, випускник проєкту ILIA/EHREL (2012-2013, 2015, 2021-2022), адвокат, радник з юридичних питань щодо захисту військовополонених ГО «Рада дружин та матерів захисників України «ЖІНКИ зі СТАЛІ»

Андрій Котляр, адвокат, м. Київ, випускник проєктів УГСПЛ

Дмитро Гладкий, адвокат, м. Запоріжжя, депутат Запорізької міської ради

Наталія Охотнікова, радниця з прав людини, Центр прав людини ZMINA, випускниця програм ILIA та УГСПЛ

Валерій Риков, адвокат, м. Запоріжжя

Павло Демчук, адвокат, м. Київ

Олена Помазановська, адвокат, Івано-Франківськ

Ельвіра Лазаренко, адвокат, м. Київ, випускниця програм УГСПЛ (2022-2023)

Олександр Шадрін, адвокат, м. Ірпінь, випускник програм ILIA/EHREL та УГСПЛ

Олеся Монько, адвокат, м. Київ, учасниця програми УГСПЛ (2023)

Олена Мирошникова, суддя, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області, випускниця проєктів УГСПЛ

Володимир Павлов, суддя Новозаводського районного суду міста Чернігова, випускник проектів УГСПЛ 2017-2019 р.

Костянтин Харакоз, суддя Господарського суду Донецької області, учасник освітніх проектів УГСПЛ

Олексій Омельян, суддя Господарського суду Житомирської області

Тетяна Самодерженкова, адвокат, координатор приймальні УГСПЛ у м. Маріуполі

Владислав Ріхтер, суддя Борзнянського районного суду Чернігівської області

Юлія Волнова, адвокат, м. Запоріжжя

Ярина Сидій, прокурор Печерської окружної прокуратури міста Києва

Станіслав Петренко, прокурор Офіса Генерального прокурора

Вознюк Сергій, суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області

Злата Буша, учасниця програми УГСПЛ (2023), м. Київ

Крицька Ірина, к.ю.н., старший викладач кафедри кримінального процесу НЮУ ім. Ярослава Мудрого

Андрій Сагайдак, адвокат, м. Дніпро

Тетяна Каталевська, м. Харків, юрист, НУО «Our World», випускниця проєктів ILIA в Україні 2021 та випускниця/учасниця проєктів УГСПЛ

Вікторія Коновалова, адвокат (до 24.02.2022 року здійснювала практику у м. Маріуполь), випускниця навчального курсу УГСПЛ «Захист прав людини в умовах збройного конфлікту в Україні» 2022 рік

Лілія Олійник, адвокатка, медіаторка, фасилітаторка діалогів, м. Київ

Олена Сапожнікова, адвокат, випускниця проєкту ILIA/EHREL, м. Київ

Дмитро Жарий, адвокат, випускник проєкту ILIA/EHREL

Лариса Корунчак, доцент кафедри загальноправових та соціально-гуманітарних дисциплін Херсонського факультету Одеського державного університету внутрішніх справ

Анастасія Красун, прокурор відділу Дніпропетровської обласної прокуратури

Валентина Маліновська, суддя Шевченківського районного суду міста Києва

Тетяна Огнев’юк, адвокат, доцент кафедри приватного права ННІП ДПУ (м. Ірпінь), випускниця навчального курсу УГСПЛ «Захист прав людини в умовах збройного конфлікту в Україні, 2023 рік

Рабомізо Денис, адвокат, керуючий Адвокатським бюро «Рабомізо», випускник проєкту ILIA/EHREL

Валентина Бабак, випускниця навчального курсу  УГСПЛ (2023)

Піцикевич Володимир, адвокат, керуючий партнер адвокатського об’єднання «Ампролекс»

Андрій Любімов, адвокат, Рада адвокатів Одеської області

Демура М.І. к.ю.н, доцент, адвокат, Рада адвокатів Полтавської області

Олена Бальжик, суддя Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, місто Ізмаїл

Кравець Олександр, суддя у відставці, партнер Teffilaw firm, PhD

Наталія Гурковська,  адвокатка,  регіональний координатор  Уповноваженого ВРУ з прав людини в Вінницькій області

Олександра Жуковська, суддя Дубенського міськрайонного суду Рівненської області

Оксана Бойко, суддя Одеського окружного адміністративного суду

Марина Захарова, адвокат, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

Анна Огренчук, Президентка Асоціації правників України

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної ГО «МАРТ» спільно з ГС «Освітній дім прав людини в Чернігові» у рамках глобальної ініціативи «Трибунал для Путіна» про ймовірно скоєні воєнні злочини російськими окупантами у Чернігові та Чернігівській області за рік повномасштабної російсько-української війни. 

За визначений узагальненням період задокументовано та внесено до бази даних 2760 епізодів.

Інформація в цій публікації є орієнтовною, спирається на зібрані нами дані та потребує доповнень і уточнень.

1. Інформація про жертви серед цивільного населення

За досліджуваний період у Чернігівській області нами було зафіксовано загалом 427 епізодів, пов’язаних із людськими втратами чи порушенням прав серед цивільного населення.

1.1. Інформація про загиблих та поранених серед цивільного населення

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області внаслідок артобстрілів та бойових дій загинуло щонайменше 418 людей (16 дітей) та було поранено щонайменше 255 людей (23 дитини). 

Починаючи з 26 лютого, документаторами було зафіксовано численні воєнні злочини проти цивільного населення та об’єктів цивільної інфраструктури в результаті масованих обстрілів населених пунктів військовими формуваннями рф.

Серед інших цинічних злочинів є епізод розстрілу черги за хлібом біля магазину “Союз” по вул. Доценка в місті Чернігів. В результаті обстрілу, вчиненого із системи залпового реактивного вогню «Град» загинуло 14 цивільних осіб. 

Кричущим фактом порушення прав цивільних осіб є насильницьке позбавленні волі та фактичне утримання з 3 по 31 березня як живого щита 350 потерпілих у с. Ягідне. 

1.2. Інформація про зґвалтування та інші порушення прав людини

За інформацією, яка вже задокументована в нашій базі, за досліджуваний період в Чернігівській області не були зафіксовані факти можливого зґвалтування цивільних осіб. Проте за повідомленнями від правоохоронних органів такі злочини вчинялись на території області. Хочемо зазначити, що фіксація даної категорії злочинів ускладняється з одного боку- обмеженим доступом документаторів до жертв насилля, а з іншої – необхідністю ретельної перевірки такої інформації.

Серед випадків порушення прав людини зафіксовані у тому числі випадки незаконного позбавлення волі цивільних осіб та катування. 

Зафіксовані також факти використання цивільного населення як живого щита в Михайло-Коцюбинській ТГ та інших громадах області. Також задокументовано факти нападів російських військових на легкові автомобілі цивільного населення, які їм траплялися на шляху.

1.3 Інформація про зникнення людей

Також вдалось задокументувати відомості про факти ймовірного примусового зникнення щонайменше 45 цивільних осіб. Як правило, це чоловіки, представники органів місцевого самоврядування, старости населених пунктів територіальних громад області. 

2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень в результаті бойових дій.

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, в Чернігівській області за досліджуваний період внаслідок авіанальотів, артобстрілів та бойових дій було пошкоджено щонайменше 3275 об’єктів цивільної інфраструктури та цивільних будівель серед яких:

ФОТО: ОК ПІВНІЧ.
Наслідки влучання авіаракет в промислову будівлю в районі н.п.Семенівка у лютому 2023

Під час блокади міста Чернігова російська авіація завдавала численні авіаудари по цивільній інфраструктурі, в тому числі на заклади освіти, охорони здоров’я і навіть об’єкти спортивної інфраструктури. Майже 80% шкіл міста Чернігова постраждали через численні обстріли, 3 повністю зруйновано та ще 21 школа зазнала пошкоджень різних ступенів, загалом пошкоджено 90 будівель освітньо-виховних закладів на території області. Суттєвих пошкоджень та повного руйнування зазнали будівлі житлово-побутового призначення, зокрема мікрорайону міста Чернігів Боровиця. 

Під час окупації населених пунктів військові ЗС РФ знищували та грабували продовольчі магазини, будинки місцевих мешканців, транспортні засоби, заклади освіти.

3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області мали місце щонайменше такі події:

Серед численних воєнних злочинів можна виокремити злочини, скоєні проти дітей, а саме окупанти розстріляли з крупнокаліберного кулемета й автоматів трьох підлітків із с. Мохнатин. Також зафіксовано загибель дітей унаслідок обстрілів житлових будинків, усього за звітний період загинуло 16 дітей на території області.

4. Інформація про задокументовані факти, які можна попередньо кваліфікувати як міжнародні злочини, ймовірно вчинені російськими окупантами

За зібраною нами інформацією, протягом досліджуваного періоду в Чернігівській області нами були задокументовані наступні факти, які можна попередньо кваліфікувати як міжнародні злочини, ймовірно вчинені російськими окупантами:

Ці дані потребують уточнення. Назва категорії в стовпчику “Попередня кваліфікація події” в жодному разі не є точним описом певного міжнародного злочину за Римським статутом Міжнародного кримінального суду, а надається виключно з інформаційною метою. Остаточну кваліфікацію події уповноважений надавати виключно суд.

5. Висновки

Аналіз зібраної інформації дає підстави стверджувати, що мали місце загибель та поранення цивільних осіб, руйнування й пошкодження цивільних об’єктів – житлових будівель та об’єктів інфраструктури за рахунок навмисних обстрілів та невибіркових обстрілів. Найбільші пошкодження зафіксовані на територіях Чернігівської, Киселівської, Киїнської, Шестовицької та Ніжинської територіальних громад.

ФОТО: ОК ПІВНІЧ
Внаслідок обстрілу в район н.п. Михальчина Слобода знищено цивільний автомобіль.

Також проаналізована інформація дає підстави стверджувати, що мали місце факти насильницьких зникнень, захоплень цивільних у полон, катування, мародерства, вбивств та інші.

Ми вважаємо, що такі діяння можна попередньо кваліфікувати як злочини проти людяності за статтею 7 параграф (1) пункти (а), (е), (f), (i) та як воєнні злочини за статтею 8 параграф (2) пункт (a) підпункти (i), (іі), (iv), пункт (b) підпункти (ii), (iv), (v), (ix), (xxiii), (xvі).

Збір інформації триває. Якщо ви можете надати додаткову інформацію, будь ласка, напишіть на адресу: tribunal_for_putin@helsinki.org.ua 

Статтю спочатку було розміщено на ресурсах Української Гельсінської спілки з прав людини.

З метою документуванням воєнних злочинів у зв’язку з повномасштабним наступом представники Освітнього дому відвідали комунальний заклад «Городнянський ліцей» та Городнянський психоневрологічний інтернат.

Раніше документування відбувалось з відкритих джерел, завдяки чому вдалось зібрати хроніку подій Чернігівщини та тематичну інформацію про пошкоджені школи Чернігова. На даному етапі продовжено документування в межах польових місій – відвідування місць окупації та зони бойових дій в різних куточках Чернігівщини.

Під час польової місії наших документаторів до Городні відбулась зустріч з представниками влади та місцевими мешканцям, які постраждали. Відвідували школу-інтернат та спілкувались з адміністрацією. Завітали до психоневрологічного інтернату та поспілкувались з людьми, які не мають родичів або вони далеко. Цікавились з якими проблемами стикаються люди, як забезпечувалось харчування в інтернатах під час окупації, які уроки винесли, і, звісно, яка допомога потрібна.

Що вдалось дізнатись?

«Спочатку відвідали дитячий інтернат, потім геріатричний, відвезли продукти та гуманітарку, поспілкувались з дітьми, адміністрацією інтернатів. Далі заїхали в міську раду, поговорили з міським головою – спитали як поводило себе місто.

Міський голова розповів про спілкування з окупантами. Як його розшукували. Про те як 8-го березня місцеві жителі проходили колоною із прапорами України та зі словами «Слава Україні – смерть ворогам!», в той час коли стояли російські військові в місті. Розповідав як забезпечували комунальну сферу міста в цей період: були складнощі з продуктами, з готівкою, зв’язком, інтернетом, не було розуміння як забезпечити громаду і уникнути колабораціонізму. Міський голова прийняв рішення, що допоки український прапор на міській раді висить – він буде займатись справами міста і йому дозволили, щоб прапор був український на міській раді увесь час окупації.» розповідає Ярослав

«У комунальному закладі «Городнянський ліцей» перебувало близько півсотні дітей, адже батьки не мали змоги їх забрати. Вони сиділи в бомбосховищі, в шкільному підвалі, коли були обстріли. Персонал лишався переважно на місці, заспокоював дітей.  Психологи, викладачі з дітьми працювали. Є навіть одна дівчина, яка писала вірші під час окупації. Російські військові заходили до приміщення інтернату, але дітей не чіпали.

В психоневрологічний інтернат військові рф не заходили. Тільки повз проїжджали. Підопічні боялись гучного звуку військової техніки, коли колона їхала по дорозі.

Інтернат має власне підсобне господарство, це їх і врятувало від проблем із продуктами. Завдяки чому вони були забезпечені продуктами харчування.» розповів Сергій .

Цікаво, але факт! Там, де базувались російські військові – у райвідділі, теж був український прапор.

Чому Городня?

“У нас було бажання відвідати саме інтернатний заклад. Це перше велике отг, яке захопили відразу. Було цікаво як вони виживали в тій громаді. Раніше в ці інтернати ми їздили у моніторингові візити НПМ, але тоді була інша місія – їздили дивитись на скільки створені умови, які відповідають правам людини для тих, хто знаходиться в інтернатних закладах. Зараз була інша місія: ми хотіли підтримати ці інтернати, хотіли дізнатись з якими проблмами вони зіткнулись в умовах війни і як ми разом можемо їм допомогти, це ще одна мотивація, крім документування.

Люди розповідають про події, ніби хочуть виговоритись. Коли розмовляли з людьми, дуже важко було поставити себе на їх місце – на скільки це було страшно і важко зустріти російських військових, сформувати свою лінію поведінки, але вони з цим впорались і достойно. Дуже вразило те, що над Городнянською міською радою увесь час зберігався український прапор.” каже Сергій.

Ініціатива реалізована завдяки співпраці із ГО “МАRТ” за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства».

ЗАЯВА 

Коаліції “Україна. П’ята ранку” 

щодо масових вбивств і страт цивільного населення російською армією у населених пунктах Київської області

Відхід російської армії із захоплених ними населених пунктів Київської області, серед яких Гостомель, Ворзель, Буча, Ірпінь, Бородянка, Дмитрівка, Мотижин, Макарів, Димер, Козаровичі, Катюжанка, відкрив українцям та світу нові факти щодо найтяжчих масових міжнародних злочинів, вчинених військами країни-агресора.

Вже 24-25 лютого 2022 року окупаційні війська зайшли у десятки міст, сіл та селищ поблизу Києва: вдиралися в будинки і квартири місцевих мешканців, грабували їх, викрадали цивільних, гвалтували жінок, проводили допити, імітували розстріли та показово страчували (зокрема й за відмову виконувати вимоги – звільнити будинок, дати їжу, рити окопи). Особливо прицільно шукали чоловіків, зокрема колишніх військових. Досі невідома доля кількохсот людей з населених пунктів Вишгородського району – Димер, Козаровичі, Катюжанка, Миколаївка. Протягом місяця їх затримували та утримували у заручниках у Димері.

При цьому можливості залишити окуповані населені пункти у багатьох місцевих жителів не було. Так звані “зелені коридори” зривалися, а під час їх організації не всі бажаючі знали про них, могли дістатися точки збору або ж не вміщалися у наданий транспорт. Тому люди намагалися самостійно врятуватися від війни. Їхні машини розстрілювали. На Житомирській трасі (між населеними пунктами Мила та Стоянка) виявлені десятки обстріляних та спалених автівок. У автомобілях – обпалені тіла, на дорогах біля знищених машин – розстріляні цивільні. Російські військові не просто вбивали мирних людей, але й намагалися спалити їхні тіла.

Російська армія на Київщині широко використовувала практику позасудових страт мирних мешканців. Кадри доріг, усіяних тілами десятків вбитих місцевих жителів зі зв’язаними за спинами руками, шокують. Вже зараз відомо про виявлені масові поховання розстріляних мирних мешканців у Мотижині, Бучі. Серед цих цивільних – керівники органів місцевого самоврядування, захоплених російськими військовими населених пунктів. Зокрема, після звільнення Київщини від окупантів були знайдені тіла старости села Мотижин Ольги Сухенко та її чоловіка і сина, яких росіяни викрали 23 березня.

Для приховування своїх злочинів російські військові неодноразово обстрілювали і вбивали журналістів, які намагались фіксувати та висвітлювати воєнні злочини. Так, лише у березні, коли відбулося захоплення військовими РФ території Київської області, там було здійснено цілеспрямовані обстріли та атаки, що призвели до загибелі чотирьох та поранення двох іноземних і українських журналістів та операторів.

В Україні йде війна, але навіть вона має свої правила. Вбивства цивільних, які не беруть участь у збройному протистоянні, є брутальним порушенням цих правил. Оприлюднені фото та відео, покази свідків та постраждалих свідчать, що російська армія під час захоплення населених пунктів Київської області та відступу вчиняла масштабні воєнні злочини проти мирного населення України та злочини проти людяності. Зібрані факти також можуть свідчити про вчинення злочину геноциду проти українського народу.

Злочини російських загарбників мають бути покарані. Цим злочинам немає прощення, немає строків давності. Кожен факт має бути належно і ретельно задокументований і завершитись покаранням злочинців – як тих, хто безпосередньо катував і вбивав мирних громадян, так і організаторів цих кривавих злочинів та вищого керівництва Російської Федерації, зокрема Владіміра Путіна, які розпочали та ведуть агресивну війну в Україні.    

Рекомендації щодо дій, необхідних для належного розслідування найтяжчих злочинів на щойно звільнених від російських окупантів територіях

Розуміючи важливість належного розслідування, комплексність та масштаб злочинів російської армії, Коаліція “Україна. П’ята ранку” звертається до української влади з наступним.

Першочерговим завданням після звільнення міст і сіл та розмінування територій має стати збереження всіх доказів, що матимуть значення для належного розслідування українськими правоохоронними органами.

Українська влада має терміново створити алгоритм для дій правоохоронців на звільнених територіях, зокрема у Бучі, Гостомелі, Ірпіні та інших населених пунктах Київщини.

Базуючись на міжнародному та національному досвіді, процесі документування, яке веде Коаліція “Україна. П’ята ранку”, враховуючи масштабність та масовість воєнних злочинів і злочинів проти людяності, які відбулись на тимчасово захоплених російськими окупантами територіях, проблеми з комплектацією кадрами і спеціалістами в умовах триваючої війни в Україні, закликаємо:

• Забезпечити належні умови для збору та фіксації доказів, ефективного розслідування кожного злочину на національному рівні. Розслідування та збір доказів, ексгумація та ідентифікація тіл, встановлення причин та усіх обставин смерті має відбуватись на основі належних процедур; 
• Налагодити належну координацію дій всіх учасників, як тих, хто забезпечує звільнення територій, так і для тих, хто здійснює документування та розслідування, для збереження доказів, забезпечення умов для подальшого ефективного та повного розслідування міжнародних злочинів, захисту жертв; 
• Відразу після звільнення територій першочергово здійснити розмінування, із урахуванням потреб документування і розслідування. Відповідні фахівці мають розуміти ключові особливості подальших дій по розслідуванню і докладати максимальні зусилля щодо збереження предметів, що можуть представляти інтерес для слідства, у тому числі документувати використання заборонених видів зброї; 
• Після створення безпечних умов для слідчих дій – забезпечити ізоляцію територій, на яких вчинено злочини, від сторонніх осіб для належної роботи спеціалістів та збереження слідів й доказів до початку роботи слідчих. Враховуючи близькість російської армії, українські воєнізовані формування мають забезпечити безпекові умови роботи спеціалістів; 
• Забезпечити розширений склад слідчо-оперативних груп, надаючи координуючі функції представникам інституцій, які мають досвід у розслідуванні саме насильницьких злочинів (НПУ, СБУ, ДБР) з огляду на масштабність та різноплановість скоєних злочинів. У склад даних груп мають увійти як представники правоохоронних органів, так і широкий перелік спеціалістів, криміналістів, судмедекспертів, які відразу можуть розпочати дії з належного оформлення та фіксації доказів, проводити опитування свідків, забезпечувати збір фото та відео матеріалів місцевих жителів тощо; 
• Забезпечити належний розшук та ідентифікацію всіх тіл, за потреби їх ексгумацію, що має стати одним з ключових завдань слідчо-оперативних груп. В основу цієї роботи має бути покладено шанобливе ставлення до тіл загиблих. При нестачі судово-медичних експертів залучати, за погодженням із Міністерством охорони здоров’я, патологоанатомів та інших медиків, що можуть надати необхідну допомогу та експертизу; 
• Звернутися до країн-партнерів, міжнародних організацій та інституцій за допомогою щодо залучення спеціалістів з належним досвідом для ідентифікації тіл загиблих, отримання відповідного обладнання та інших ресурсів, потрібних для такої роботи; 
• Народних депутатів: в стислі строки розробити та внести зміни до Кримінального процесуального кодексу України задля забезпечення ефективного розслідування міжнародних злочинів, вчинених на тимчасово захоплених російськими окупантами територіях українських населених пунктів, зокрема й після їх звільнення. Зокрема, потрібно скасувати обмеження строків досудових розслідувань за такою категорією злочинів, запровадити можливість “дистанційного розслідування” і онлайн-допитів свідків та потерпілих, зокрема тих, які покинули територію України чи залишаються на тимчасово окупованих територіях;
• Президента Володимира Зеленського: для створення належної правової рамки щодо правової кваліфікації вчинених російськими окупантами злочинів негайно підписати законопроєкт №2689, який гармонізує українське кримінальне законодавство із міжнародним кримінальним та гуманітарним правом, прийнятий у парламенті у травні 2021 року.

Також звертаємося до країн-партнерів та міжнародних організацій із закликом:

• Забезпечити максимальну експертну та ресурсну підтримку Україні щодо ексгумації та ідентифікації тіл загиблих, виявлених після звільнення Збройними силами України тимчасово захоплених російськими окупантами територій;
• Налагодити ефективну роботу міжнародних гуманітарних організацій, зокрема Міжнародного комітету Червоного хреста, у процесах ідентифікації та передачі тіл вбитих та загиблих з належною відповідною фіксацією таких фактів;
• до Міжнародного кримінального суду, Незалежної міжнародної слідчої комісії для розслідування всіх ймовірних порушень прав людини в контексті агресії Російської Федерації проти України, що створена Радою ООН з прав людини: розпочати розслідування фактів масових катувань та вбивств цивільного населення, які свідчать про наявність ознак злочину геноциду, який вчиняється проти Української нації.

***

Коаліція “Україна. П’ята ранку” працює від початку широкомасштабного вторгнення Росії для захисту жертв російської збройної агресії в Україні і притягнення до відповідальності вищого керівництва РФ і безпосередніх виконавців воєнних злочинів. До коаліції входять ZMINA, Українська Гельсінська спілка з прав людини, Ukrainian Legal Advisory Group, Регіональний центр прав людини, Медійна ініціатива за права людини, Інститут миру та порозуміння, Центр громадянської просвіти “Альменда”, Крим-SOS, Кримська правозахисна група, Восток SOS, Центр “Соціальна дія”, Адвокатська дорадча група, Харківський інститут соціальних досліджень, Фундація DEJURE. Truth Hounds, Освітній Дім прав людини Чернігів. Правозахисний центр “Дія”, Асоціація УМДПЛ, Україна без тортур, Платформа прав людини, Асоціація розвитку суддівського самоврядування України, Український центр охорони здоровʼя (UHC), Експертний центр з прав людини, ГО “Поступовий гурт франківців”.