Коаліція «Україна. П’ята ранку» вбачає у підриві Каховської гідроелектростанції, що стався у ніч на 6 червня 2023 року, ознаки воєнного злочину, всі обставини якого ще мають бути з’ясовані. Проте вже сьогодні очевидно, що ті, хто вчинили цей злочин, не могли не усвідомлювати руйнівних наслідків такого кроку.

Доступні фото- та відеоматеріали, що засвідчують масштабність пошкодження греблі, підтверджують версію про підрив греблі з використанням вибухівки. Ракетний обстріл не міг спричинити подібного одномоментного ефекту та утворення значної за розмірами пробоїни. Враховуючи контроль Росії над гідроелектростанцією та датовані ще жовтнем 2022 року повідомлення про її мінування, наразі виглядає дуже ймовірним, що вибух став наслідком умисного підриву закладеної РФ вибухівки. 

Дамби та греблі належать до об’єктів, щодо яких в міжнародному гуманітарному праві (МГП) існує один із найбільш високих рівнів правового захисту. Такі об’єкти разом з АЕС називаються установками і спорудами, що містять небезпечні сили.

Підрив водозливної греблі Каховської ГЕС є серйозним порушенням заборони, встановленої ст. 56 Першого Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. Ця норма забороняє здійснювати напади на установки і споруди, що містять небезпечні сили (греблі, дамби, атомні електростанції) навіть у тих випадках, коли такі споруди є військовими об’єктами, якщо такий напад може викликати вивільнення небезпечних сил і подальші тяжкі втрати серед цивільного населення.

Такі протиправні дії є серйозними порушеннями значної кількості конвенційних та звичаєвих норм міжнародного гуманітарного права і безумовно є воєнним злочином. Підрив Каховської ГЕС вкотре підтверджує варварський та злочинний характер ведення війни Російською Федерацією. 

Підрив ГЕС є чи не єдиним випадком в історії міжнародного кримінального правосуддя, який може бути кваліфікований за ст. 8 (2)(b)(iv) Римського статуту Міжнародного кримінального суду: «Умисне вчинення нападу з усвідомленням того, що такий напад призведе до випадкової загибелі чи поранення цивільних осіб або заподіє шкоди цивільним об’єктам чи масштабної, довготривалої та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, яка буде явно надмірною в порівнянні з конкретною та безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою».

Результати підриву Каховської ГЕС, всі негативні та трагічні наслідки для Херсонщини та всієї України наразі складно спрогнозувати. Затоплення значної території внаслідок підриву водозливної греблі Каховської ГЕС призведе до позбавлення питної води жителів Херсонської області та тимчасово окупованого Криму. Крім того, це становить загрозу затоплення та руйнування для десятків населених пунктів, для роботи Запорізької АЕС. Така масштабна екологічна катастрофа може надалі бути кваліфікована як екоцид.

Підрив військовими РФ Каховської ГЕС ще раз вказує на повне нехтування Росією своїми міжнародними зобов’язаннями, міжнародним гуманітарним правом, що стало усталеною політикою РФ, держави, яка тероризує цивільне населення та проводить геноцидну політику проти українського народу.

Коаліція «Україна. П’ята ранку» наголошує, що лише деокупація усіх територій України зможе покласти край масовим порушенням міжнародного гуманітарного права, прав людини та варварському знищенню довкілля, яке здійснюється внаслідок російської агресії.

Ми закликаємо світ вжити заходів, щоб позбавити Росію впливу в Раді Безпеки ООН, інших міжнародних організаціях.

За злочин підриву Каховської ГЕС, інші воєнні злочини, вчинені Росією в Україні, повинні понести відповідальність як безпосередні виконавці, так і вище військово-політичне керівництво Російської Федерації. Організації Коаліції «Україна. П’ята ранку» постійно працюють над цим і готові надати всі задокументовані дані Міжнародному кримінальному суду, іншим інституціям, що розслідують факти порушень МГП в Україні.

Підрив Каховської ГЕС та інші злочини екологічного характеру, які вчиняє Росія на території України, мають підштовхнути міжнародну спільноту до криміналізації екоциду як п’ятого злочину, над яким має юрисдикцію Міжнародний кримінальний суд.

***

Коаліція “Україна. П’ята ранку” почала роботу 25 лютого 2022 року, наступного дня після повномасштабного вторгнення РФ в Україну. На сьогодні Коаліція об’єднує 34 неурядові організації та чотирьох індивідуальних експертів. Вони поєднали свої зусилля для системного документування воєнних злочинів і злочинів проти людяності, скоєних у ході російської збройної агресії проти України. Також Коаліція займається захистом жертв російсько-української війни через існуючі державні та міжнародні механізми правосуддя. Ці зусилля спрямовані на досягнення справедливості через притягнення до відповідальності владної верхівки РФ за скоєння злочину агресії проти України. 

Чернігівський хаб Освітнього дому прав людини в Чернігові є простором для безперервної роботи представників громадянського суспільства та майданчиком для проведення заходів, спрямованих на розвиток правозахисної, освітньої (у сфері прав людини), гуманітарної та волонтерської активностей у місті Чернігів.

Загальна зала для івентів

За три місяці діяльності до Хабу вже завітали правозахисники, журналісти, активісти декількох десятків організацій та високо оцінили його можливості й зручності. Проводилися тренінги за темами захисту прав людини, фізичної та кібербезпеки, проєктного менеджменту, документування воєнних злочинів, психологічної допомоги в кризових умовах та інші.

Простір забезпечує проведення заходів за власними проєктами організації, а також доступний для оренди.

«Робоча» зала

Для гостей доступне приміщення з 3-х кімнат загальною площею 115 кв.м, що вміщує до 30 осіб:

– загальна зала для івентів – 45 кв.м;

– «робоча» зала – 36 кв.м;

– побутове приміщення (кухня) – 31 кв.м;

– дві туалетні кімнати.

Побутове приміщення (кухня)

Хаб обладнано:

– меблями для роботи 4-х людей у «робочій залі»;

– меблями для роботи до 25-ти людей у залі для івентів;

– джерелом безперебійного живлення Ecoflow 3600 Вт/год;

– доступом до Wi-Fi;

– мультимедійним проектором з екраном;

– принтером;

– фліпчартом;

– кавомашиною, чайником, кулером для води;

Чернігівський хаб ОДПЛЧ знаходиться в офісному приміщенні за адресою: м. Чернігів, вул.Магістратська, 19А, оф.3. На нашій сторінці в Instagram доступна коротка відеоінструкція щодо того як легко до нього дістатися.

Вид з вулиці

Графік роботи – з 10.00 до 17.00 з понеділка по п’ятницю або у інший, погоджений із адміністратором час.

Якщо бажаєте провести захід або у вас виникли додаткові питання, просимо зв’язатись з адміністратором Хабу через пошту: chernihiv.hub@ehrh.org, Telegram-бот нашої організації @EHRH_C чи приватні повідомлення в соціальних мережах.

Перед відвідуванням просимо заповнити контактну форму та обов’язково ознайомитись із правилами, викладеними в даній формі: bit.ly/3EsnO9E.

У Новому Білоусі росіяни використовували цивільне населення в якості «живого щита». На голови жителів сипалися артилерійські снаряди, ракети та авіабомби, тому є загиблі та важкопоранені. Окупанти пошкодили ліцей, у підвалі якого ховалися від обстрілів люди.

Знищений будинок в селі Новий Білоус внаслідок обстрілу російськими військовими. Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Новобілоуська громада в окупації

Новий Білоус знаходиться на північному заході, поряд з містом Чернігів. Настільки поряд, що багато місцевих жителів їздять на роботу до міста. Водночас селище є центром досить великої за площею громади, чисельністю понад 12000 осіб. В самому селі до повномасштабного вторгнення росії проживало 1607 жителів. До Новобілоуської територіальної громади входить 22 села і практично всі вони опинилися в окупації.

Місцеві чоловіки самоорганізовуються, ловлять диверсанта

24 лютого 2022-го року чоловіки села Новий Білоус вже почали самостійно організовуватися та готуватись до наступу росіян. Мали інформацію про швидке просування ворожих колон територією області. 

Руйнувань зазнала енергетична інфраструктура поблизу села Новий Білоус. Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Представники громади здійснювали патрулювання села і почали облаштовувати укриття. Під час одного з патрулювань виявлено підозрілого чоловіка. За словами свідків, він був дивно одягнений і не реагував на команду «стій». При обшуку виявили радіодеталі. «Цей хлопець не розумів української мови, не розумів про що запитують. Казав, що втік з «Десни» (з військової частини), що він військовий, але звання не казав, плутався, не розумів сучасних військових личак. Справжнє ім’я та прізвище не назвав», – розповідає свідок. Підозрілого передали до правоохоронних органів, в той день ще була така можливість. Вже згодом, 27 лютого українські військові підірвали міст, що сполучав Новий Білоус та місто Чернігів, адже російські військові стояли впритул до села та навіть у жилих дворах на околиці. 

Підійшли впритул до села, зайняли околиці

Зі слів одного зі свідків: «Російські військові підійшли впритул села. Йшли по трасі Київ – Санкт-Петербург. У хатах, що стояли на околиці розквартирувалися. Хазяї були вимушені залишити свої будинки й переїжджали хто куди міг». Актів безпосереднього фізичного насильства щодо цивільного населення у Новому Білоусі наразі не зафіксовано. Місцеві розповідають, що військові РФ ходили по деяких дворах, питали про цигарки та спиртне. Але той факт, що російські військові поставили свою техніку у дворах може свідчити про те, що цивільне населення використовували як «живий щит». Зі слів свідка: «Прикривалися мирним населенням, постійно обстрілювали м. Чернігів. Відстань від їх дислокації до околиць м. Чернігова приблизно 4-5 км (до масиву Масанів, Забаровки)». Також один з місцевих жителів згадує, що в період окупації у село  заходили ворожі ДРГ по 5 осіб з автоматами. «Вони заходили тільки в крайні хати й виносили все, що їм треба: столи, стільці, одяг, алкоголь, теплий одяг, бензопили, різний інструмент. Приблизно 50 хат вони пограбували», – стверджує чоловік.

Обстріли села, руйнування приватних будинків

У Новому Білоусі сховище було під приміщенням сільської ради. В найстрашніші ночі там розміщувалися близько 150 людей. Також укриття було у підвалі школи, де перебували близько 30 осіб. Зі слів місцевих, люди ховалися у підвалах двоповерхових будинків. 

Зруйнований будинок у Новому Білоусі внаслідок обстрілів російськими військовими. Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Весь час окупації село Новий Білоус постійно піддавалося обстрілам з боку російських військ. Один свідок згадує: 27 лютого були перші прильоти «Градів» по селу. Чоловік стояв біля сільради, а снаряд впав метрів за 50:« Було випущено 8 снарядів з «Граду», 2 – по селу, а 6 – на пасовищі. В цей день, росіяни влучили в газову  трубу і була велика заграва». Про постійні обстріли села свідки кажуть і таке: «3 березня пройшла ворожа колона вздовж села  Кошівка і зупинилася біля об’їзної  траси, поруч із селом Новий Білоус. По цій колоні вдарили наші із Чернігова, і після цього,  ворожа техніка виїхала із лісу, повернули дула в сторону села і почали обстрілювати його із танків, із БТРів, зі стрілкової зброї». Російські військові також влучили по житловому будинку, який загорівся. «Хлопці побігли тушити будинок, а кацапи їх почали обстрілювати», — розповідає місцевий житель. Стріляли із великокаліберної зброї. Саме тоді був перший загиблий. Інше влучення було у житловий будинок із танку, де у підвалі знаходилося четверо людей. Троє із них померли, одна залишилася жива, але отримала контузію.

Під прицілом школа – Новобілоуський ліцей

Приміщення пошкодженого спортзалу Новобілоуського ліцею. Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

У Новому Білоусі до початку повномасштабного вторгнення працював ліцей. Під час бойових дій заклад потрапив під обстріл, в результаті чого  він став непридатний до навчання та потребує відновлення. Зі слів свідків відомо, що снаряди впали на територію школи та на спортивний майданчик. В цей момент у підвалі переховувалися люди. Позицій українських військових поблизу не було.

Жахливі авіаудари – руйнування та загиблі

Найстрашніше для жителів Нового Білоусу розпочалося тоді, коли село почала бомбардувати авіація. Маршрути російських літаків, які летіли на Чернігів, проходили над селом. Одну з авіабомб росіяни скинули на житловий будинок, внаслідок чого загинула жінка, чоловік отримав тяжке поранення. Коли люди намагалися потушити полум’я пожежі, від влучення авіаційних ракет, російські військові обстрілювали їх, не давали гасити вогонь. Ракета, яка впала на двоповерховий гуртожиток зруйнувала приміщення до першого поверху, зокрема дах і перекриття другого поверху. 

Зруйнований гуртожиток у Новому Білоусі. Фото надане сільським головою Новобілоуської громади Дмитром Федоровим

В інших селах Новобілоуської громади під час окупації відбувалося багато подій, вартих окремої розповіді. Місцями жителі  чинили справжній партизанський опір, робили перебування окупантів на українській землі нестерпним. Загалом у громаді загинуло 42 цивільних жителів, у Новому Білоусі – 7. Село опинилось на лінії зіткнення російських окупаційних військ та сил оборони України, за кілька кілометрів від житлових масивів Чернігова. 2 березня остання ворожа техніка покинула територію громади.

Читайте також: Окупація Золотинки: «Заходили такими шляхами, що не кожен місцевий знає»

Статтю створено на основі задокументованих фактів командою Освітнього дому прав людини в Чернігові із залученням бенефіціара Програми захисту ОДПЛЧ, компоненту професійної підтримки Івана Матвєєва.

Ми збираємо свідчення очевидців та документуємо їх за підтримки Празького громадського центру з метою передачі до правоохоронних органів та міжнародних інституцій, збереження пам’яті про війну. Якщо Ви стали свідком воєнного злочину або можете надати додаткову інформацію, будь ласка, зв’яжіться з нами через форму або у Signal за номером телефону 0932601938.

Документування Освітнім домом прав людини в Чернігові відбувається спільно з Громадською організаціє МАRТ у співпраці з Коаліцією «Україна. П‘ята ранку» та ініціативою «Трибунал для Путіна».

Освітній дім прав людини в Чернігові організовує два 3-денних тренінги для громадських активістів, волонтерів, лідерів громад, журналістів та правозахисників.

Як я можу стати більш стійким/ою до стресу і тривоги та підтримати в цьому своє оточення?
Як я можу працювати з травмованими людьми і допомогти їм відновити здатність приймати рішення і діяти?
Як я можу підтримати українське суспільство, щоб воно трималося разом і не здавалося?

Це частина Програми психосоціальної реабілітації для активних представників громадянського суспільства України, які зазнали психологічної шкоди від агресії росії. Головний акцент зроблений на формування травмо обізнаності громадських діячів та активістів, формування навичок долати вторинну травматизацію, працювати з внутрішніми та зовнішніми ресурсами.

Тренери:

Локоть Надія — психологиня міжнародних проєктів Libereco – FENIKS, People in Need, тренерка програм реабілітації, ведуча тренінгів. Учасниця довгострокової програми підготовки травмотерапевтів в методі Somatic Experiencing, працює в гештальт та тілесно-орієнтованих підходах в напрямку подолання травми та стресу. З 2019 року працює з активістами та правозахисниками, надає підтримку в подоланні наслідків психотравм пов’язаних з насиллям.

Асистенти тренера – випускники попередніх тренінгів Програми реабілітації.

Навчання буде проходити у 2 етапи:

з 29 по 31 травня (3 дні);
з 12 по 14 червня (3 дні).

Місце проведення: поблизу Чернігова. Кількість місць для участі обмежена.

ВАЖЛИВО: кожного дня учасники проходять нові теми, пов’язані між собою, тому необхідно бути присутнім/ою на всіх заняттях обох блоків!

Гугл-форма для реєстрації: тут.

Реченець (дедлайн): подавати заявки на програму можна до 18:00, 21 травня 2023 року.

За додатковою інформацією звертайтесь:
Координаторка програми професійної підтримки ГС ”ОДПЛЧ” — Нікітюк Ольга
Електронна пошта: olga.nikityuk@ehrh.org.
Номер телефону (телеграм, Signal): +380661642913

Програма реабілітації функціоную за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, Human Rights House Foundation, Libereco – Partnership for Human Rights та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

#ResilienceProgramme

#MovingForwardTogether

Правда через історії
Як розповідати про війну за допомогою сторітелінгу.

Про це нова навчальна програма від Освітнього дому прав людини в Чернігові.

Під час проходження навчання учасники та учасниці більше дізнаються про права людини та сторітелінг. А також отримають досвід створення історій у текстовому та аудіо форматі.

Онлайн-частина розпочнеться 23 травня та триватиме до 15 червня.

Друга частина (тренінг) — буде походити в конференц-просторі Освітнього дому прав людини в Чернігові (с. Количівка).

В тренінгу зможуть взяти участь 15 учасників та учасниць, які продемонструють найкращі результати під час онлайн-навчання.

Кращі історії будуть опубліковані та поширені через партнерську мережу Дому.

Прийом заявок триватиме до 15 травня.
Податися можна за цим лінком.

Чернігівець Максим Ус 23 лютого повернувся додому із спортивних змагань, в те, що може розпочатись війна – не вірив. Вже наступного дня стало відомо про початок повномасштабного вторгнення. Родина стикнулась із труднощами в пошуку укриття та відсутністю «зеленого коридору» для евакуації з міста. Артилерійський обстріл, який відбувся 16 березня забрав життя 10-річного Дмитра – сина Максима, а дружина Євгенія отримала тяжке поранення в ногу. Свою історію чоловік розповів документаторам, які збирають свідчення воєнних злочинів, в рамках ініціативи «Трибунал для Путіна». 

Максим Ус (2021 рік), Фото: Facebook-сторінка Максима Уса

Початок війни та пошук безпечного укриття

24 лютого Максим пішов на роботу, а вже о 13 годині дня зателефонували і сказали, щоб всі повертались додому. Разом з колегою зачинили магазин і пішли. 

Коли чоловік повернувся додому, то побачив, що біля будинку була метушня. Максим з родиною також вийшов до двору шукати собі укриття. В сусідньому будинку було бомбосховище, яке має обслуговувати 3 будинки, зокрема той, в якому проживає родина Максима. Але їх туди не пустили, сказали, що місця всі зайняті. Згодом знайомий чоловік покликав родину Максима до підвалу неподалік, де певний час вони переховувались. Спочатку збиралися великими групами і сиділи на стільцях. Син Максима не розумів, що відбувається, адже мав розлад аутичного спектру. Хлопчик нервував та не завжди реагував на зауваження і це дратувало інших людей в укритті. Близько двох тижнів родина кожного дня ходила туди, але згодом прийняли рішення перебувати вдома – ховались між двох стін в коридорі двокімнатної квартири. 

Артилерійський обстріл 

Максим шукав можливості виїхати з Чернігова, але було відомо про випадки розстрілу автівок при спробі самостійної евакуації цивільного населення з міста. Ця небезпека дуже лякала дружину, тому чекали «зеленого коридору». Максим розповідає, що сумнівався у перспективі його організації, каже: «з окупантами і з терористами не можна домовлятися». 

16 березня в першій половині дня було дуже тихо. Це насторожило Максима. Приблизно о 16 годині розпочався перший артилерійський обстріл. Орієнтовно о 20.00 – другий. Палали будинки поряд, особливо верхні поверхи та дахи, вогонь перекидався на сусідні. Максим припускав, що снаряд може влучити в дах їхнього будинку (родина проживає на верхньому поверсі). Було страшно, тому взяли тривожні валізки з собою, зайшли до сусідки, а потім спуститись у під’їзд, адже підвалу чи бомбосховища їх будинок не має. 

Максим каже: «З одного боку стояла сусідка як входити в під’їзд. У нас були металеві двері. З іншого боку я стояв. Навпроти мене на стільці сиділа дружина, а навпроти сусідки сидів хлопчик, мій син. От. Через кожну хвилину був вибух, свист, вибух. Я вуха затуляв, щоб не оглушало. І тут прилетіло за 7 метрів від дверей. І вибухом вибило двері. Було пильно, темно». 

Вибиті двері пошкодженого під’їзду. Фото: зроблене документаторами під час моніторингового візиту (2022 рік)

Після крику дружини «нога-нога-нога» Максим увімкнув налобний ліхтарик і побачив, що дружина лежить поранена в ногу, потім перевів погляд на дитину і біля голови узрів пляму крові, що текла. 

Чоловік швидко побіг кликати на допомогу. В дворі був гараж, де переховувалися люди. Максим благав допомогти викликати швидку, надати медичну допомогу і перенести дитину туди. Але власниця цього гаражу не надала дозволу, інші злякались, що жінка їх вижене і теж відмовили. 

Максим Ус та його загиблий син Дмитро, Фото: Facebook-сторінка Максима Уса

Максим побіг в іншу будівлю, там зголосився допомогти літній чоловік, але знову розпочався обстріл і він змушений був рятуватись. Лише з третьої спроби вдалось знайти підмогу, декілька молодих чоловіків погодились допомогти. Поранених сина та дружину перемістили в підвал 5-ти поверхової будівлі поряд. З моменту поранення минуло близько півгодини. Там була медсестра. Вона, перев’язала ногу джгутом. Викликали швидку. Першого забрали сина, наступною дружину. 

Кожного дня Максим провідував родину в лікарні. Через 7 днів дитина померла, внаслідок осколкового поранення в голову. Ворожий снаряд забрав життя 10-річного Дмитрика. Євгенії спочатку надали першу медичну допомогу, а згодом евакуювали до Києва. З евакуацією допомогли колеги з роботи Максима. Завдяки цьому вдалось врятувати ногу жінці. Лікар зробив операцію та видалив 12 см кістки. Вже більше року триває реабілітація.

Реабілітація Євгенії Ус після декількох операцій. Фото: Facebook-сторінка Максима Уса

Максим припускає, що обстріл вівся з Михайло-Коцюбинська, яке тоді було окуповане російськими військовими. 

Життя в блокадному Чернігові

Чоловік згадує, що коли дружина перебувала в лікарні, там бракувало медичних матеріалів та препаратів. Лікарня працювла без світла. 

Містом чоловік пересувався на велосипеді, шукав де продається продукти. Декілька разів потрапляв під обстріли. Кожного дня о 6-й ранку займав чергу за хлібом. Найдовше стояв чотири години, щоб купити дві буханки. Води не було. Тепла також не було. 

Вибуховою хвилею в квартирі Максима вибило вікна, деформувалися склопакети та дерев’яні двері. Пошкоджено дах будинку, посічено стіни, вхідні двері до під’їзду вибито. 

Фото пошкодженого будинку, зроблене документаторами під час моніторингового візиту (2022 рік)

Наразі Максим та Євгенія повернулись до Чернігова. Жінка досі проходить реабілітацію. Родина важко переживає втрату сина, життя якого забрала війна.

Цю історію задокументували правозахисники Громадської приймальні УГСПЛ міста Чернігів, яка здійснює свою діяльність на базі ГО “МАРТ” та документатори Освітнього дому прав людини в Чернігові.

Якщо ви стали свідком чи жертвою воєнних злочинів РФ, повідомте про це. Напишіть на пошту: tribunal_for_putin@helsinki.org.ua або просто залиште контакти й правозахисники з вами зв’яжуться. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі та покарати винних. З початку повномасштабного вторгнення, у рамках ініціативи Т4Р, задокументовано понад 36 тисяч воєнних злочинів Росії проти України. Усі дані документатори вносять у загальну базу, яка оновлюється щодня.

Вже другий рік в окупованому Криму за ґратами перебувають троє громадян України, кримських татар — перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелялов, а також брати Азіз Ахтемов та Асан Ахтемов.

Вони з числа сотень громадян України, незаконно затриманих та засуджених окупаційною адміністрацією  РФ з політичних мотивів за роки окупації на півострові.

Джелялов та брати Ахтемови заарештовані у вересні 2021 року, а у вересні 2022 року окупаційний суд засудив Нарімана Джелялова до 17 років позбавлення волі у колонії суворого режиму, до 15 років колонії — Асана Ахметова, до 13 років колонії — Азіза Ахтемова. Такою стала їхня плата за власну етнічну ідентичність, незламний дух свободи та послідовну громадянську позицію неприйняття окупації.

Формальним приводом для засудження стала так звана справа про “диверсію на газопроводі”, але жодних реальних доказів причетності до такої “диверсії” Джелялова та Ахтемових сторона обвинувачення не надала. 21 вересня 2022 року “Верховний суд” Криму визнав їх винними у причетності до “підриву газопроводу в селі Перевальне» та ухвалив вирок за трьома статтями кримінального кодексу РФ: п. “а”, “б” ч. 2 ст. 281 (скоєння диверсії організованою групою), ч. 4 ст. 222.1 (незаконні придбання, зберігання та перевезення вибухових пристроїв, скоєні організованою групою), ч. 3 ст. 226.1  КК РФ (незаконне транспортування через митний кордон вибухового пристрою, скоєне організованою групою). Основу доказів обвинувачення склали свідчення підсудних, зроблені під тортурами або реальною загрозою їхнього застосування (про що підсудні заявляли на судовому засіданні).

Таке кримінальне переслідування та позбавлення волі має всі ознаки політично мотивованого переслідування, зокрема за їхню громадську позицію.

Ці арешти та засудження є нічим іншим, як продовженням тривалої злочинної політики РФ переслідування та витіснення кримських татар з півострова. Про системні переслідування кримськотатарського народу з початком окупації зазначено й в нещодавній доповіді Комісара Ради Європи з прав людини Дуні Міятович щодо боротьби кримських татар за права людини.

Також українська прокуратура спільно з правозахисними організаціями зібрали та направили до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду докази переслідування кримських татар за політичними, етнічними та релігійними ознаками, що вчиняються на півострові з початку окупації Кримського півострову.

Протягом останніх років журналіст, політолог, викладач, громадський діяч та перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелялов був єдиним представником керівництва національного органу кримських татар, який жив та працював в окупованому Криму. Він розповідав про переслідування та утиски корінного народу Криму, а також українців, які почалися після окупації в 2014 році. Він був і є людиною, що має велику довіру свого народу та відчуває свою велику відповідальність за долю кримських татар. Він неодноразово публічно виступав на підтримку територіальної цілісності України та припинення війни, розв’язаної агресією РФ. Ба більше, Джелялова заарештували за кілька днів після його публічної участі в Установчому саміті Міжнародної Кримської платформи у 2021 році.

Заарештований та засуджений Асан Ахтемов – журналіст кримськотатарської газети “Авдет”, учасник громадської організації “Нефес”, активіст кримськотатарського національного руху. Його двоюрідний брат Азіз Ахтемов також є активістом національного руху кримських татар.

Наразі Наріман Джелялов і брати Ахтемови досі залишаються в СІЗО м. Сімферополя. Водночас РФ регулярно депортує українських в’язнів з Криму до РФ, аби врешті нівелювати та ускладнити будь-який зв’язок із їхніми рідними, українською та кримськотатарською спільнотою. Серед іншого, в такий спосіб РФ намагається подавити утримуваних морально в “найкращих традиціях” тоталітарного режиму СРСР. 

Водночас у Звіті Офісу Прокурора МКС з попереднього вивчення ситуації в Україні за 2020 рік зроблено висновок, що переміщення Росією осіб, які перебувають під вартою в межах кримінального судочинства та ув’язнених, має ознаки воєнного злочину відповідно до статті 8 (2) (a)(vi) та злочину проти людяності відповідно до статті 7 (1) (d).

За наявною інформацією, окупаційні адміністрації РФ мають реальні наміри етапувати (фактично депортувати) Нарімана Джелялова та братів Ахтемових до РФ.

У зв’язку із цим, засуджуючи численні злочини представників влади РФ, вимагаємо:

Утриматись від незаконної депортації до РФ та негайно звільнити громадян України Нарімана Джелялова, Асана Ахтемова та Азіза Ахтемова, а також звільнити інших незаконно позбавлених свободи  громадян України, затриманих з політичних мотивів окупаційними адміністраціями в Криму.

Звертаємося до міжнародних та міжурядових організацій, а також урядів та глав іноземних держав — партнерів України з проханням:

• Сприяти заснуванню\посиленню механізмів та майданчиків з проведення перемовин щодо запобігання незаконній депортації до РФ та звільнення всіх незаконно позбавлених свободи, утримуваних в окупованому Криму, зокрема й громадян України Нарімана Джелялова, Асана Ахтемова та Азіза Ахтемова.
• Запровадити персональні санкції щодо осіб, причетних до політично мотивованого переслідування та позбавлення волі громадян України Нарімана Джелялова, Асана Ахтемова та Азіза Ахтемова та інших незаконно позбавлених свободи громадян України.
• Продовжити та посилити політичний, дипломатичний та економічний тиск на РФ задля припинення злочинної політики незаконного позбавлення волі, практики катування, позбавлення права на справедливий суд та депортації з території Криму до РФ громадян України.

Зокрема звертаємось також до Президента Турецької Республіки Реджепа Тайїпа Ердогана з проханням: 

Запобігти ймовірній депортації на територію РФ та сприяти звільненню незаконно позбавлених волі громадян України, кримських татар Нарімана Джелялова, Асана Ахтемова та Азіза Ахтемова. Протягом багатьох років Турецька Республіка непохитно підтримувала територіальну цілісність України, а також виявляла небайдужість до долі політичних бранців, зокрема незаконно позбавлених свободи кримських татар .

Центр прав людини ZMINA

Ukrainian Legal Advisory Group 

Гельсінський фонд прав людини (Польща)

Харківський інститут соціальних досліджень

ГО “Поступовий гурт франківців”

Кримська правозахисна група

КримSOS

Фонд підтримки фундаментальних досліджень 

Освітній дім прав людини в Чернігові

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля 

Центр громадянської просвіти “Альменда”

Регіональний центр прав людини

Дім прав людини “Крим”

Правозахисний центр Дія

У Золотинці, що перебувала під окупацією, росіяни поводилися жорстоко: проводили обшуки, відбирали мобільні телефони, чоловікам наказували знімати одяг, бо шукали татуювання та сліди від носіння зброї, деяких катували, а кількох жителів розстріляли. В одному з будинків окупанти облаштували штаб, мешканців вигнали. 

Знищений будинок в селі Золотинка

200 одиниць ворожої техніки на 150 жителів. Початок окупації

Село Золотинка знаходиться на південному сході від міста Чернігів. До повномасштабного вторгнення військ Російської Федерації, в селі було зареєстровано 73  людини. Через те, що село розташовано, здавалося б, у глушині, після 24-го лютого туди почали з’їжджатися сім’ї з Чернігова та навколишніх населених пунктів, здебільшого з дітьми. Тож на момент окупації у Золотинці мешкало до 150 людей, серед яких близько 40 дітей.

Всупереч очікуванням мирних жителів, 3 березня 2022 року до села зайшли окупанти. Вони змогли звести переправу через Десну з боку села Шестовиця (на той момент міст вже було підірвано, тож вони шукали інший шлях). Жителі підозрюють, що російським військовим допоміг хтось з місцевих зрадників, адже заходили вони такими шляхами, що не кожен мешканець Золотинки їх знає.

Російські окупанти, зайшовши до села, одразу розмістили техніку на вулицях біля житлових будинків, деяку заганяли прямо у двори. Цей факт може свідчити про те, що російські військові використовували жителів Золотинки в якості «живого щита». Як згадує одна місцева жителька: «Заїжджали швидко, нічого не роздивлялися, валили сараї, забори, сітки, садові дерева, все тріщить, горить – армагедон».

За час окупації до села заходило два підрозділи збройних сил РФ – спочатку зайшов перший, який складався здебільшого з осіб слов’янської зовнішності. Через кілька днів цей підрозділ відійшов і одразу зайшов інший, зі слів місцевих жителів, складався з бурятів або тувинців. 

Понівечені обстрілами дерева у селі Золотинка

Катували та розстрілювали: історії жителів Золотинки

Коли російські війська зайшли до Золотинки, декілька чоловіків пішли у сусіднє село – Друцьке. Згодом вони повертались до своєї родини, щоб дізнатися ситуацію та у полі були помічені окупантами. Ті почали стріляти і важко поранили старшого чоловіка. Стрільбу по мирних жителях пояснили – «а зачем вы бежали?» Один з чоловіків згадує ці події: стріляли зі спини і поранення було важке. Почали просити, щоб дали можливість вивезти до лікарні, але росіяни не давали гарантії, що коли вони будуть їхати, їх не розстріляють інші російські військові.

Двох чоловіків із села Золотинка викрали на добу і катували. Приводом для цього стало те, що в них був мотоцикл, тож на думку росіян, вони їздили і передавали координати. Чоловіків роздягли і тримали зв’язаними у погребі.

Одного вечора окупанти забрали двох чоловіків, запевняли, що допитають і відпустять. Жінці, яка пішла слідом, йти за ними заборонили і погрожували, що будуть стріляти по ногах. Згодом з’ясувалося, що цих чоловіків відвезли до села Ягідне, певний час тримали у підвалі школи, а потім розстріляли. Тіла були знайдені вже після відходу російських військ  на приватному подвір’ї. На тілах виявили сліди катувань. Цей випадок місцеві жителі пов’язують з діяльністю колаборанта, припускають, що чоловіків забрали за його наведенням.

Стратили російські військові ще одного жителя Золотинки. Чоловік мав будинок і пасіку. Коли до села прийшли окупанти, вони вигнали його з домівки, але той продовжував відвідувати і доглядати пасіку. Зі слів місцевих, до росіян ставився демонстративно зневажливо. Його викрали і також вбили у Ягідному. 

Відомо також  про одинокого чоловіка, мешканця  Золотинки, який працював сторожем у селі Ягідне, його тіло знайшли на місці роботи.

Знущалися та принижували

Один з місцевих чоловіків розповів, що до його родини приходили вночі з питанням «кто занимается спортом?» після відповіді окупант вдарив чоловіка кулаком  в голову, а потім і прикладом.

Над іншим чоловіком теж знущалися. Спочатку запитали чи хоче він їсти, потім сказали щоб взяв в БМП провізію, а коли він приніс, то сказали, щоб поставив цей пакет на голову. Стріляли по пакету із автомата. 

Один з окупантів прийшов до родини і погрожував гранатою. Він показував як розбирати і збирати цю гранату шестирічному хлопчику. Розповідав, якщо висмикнути кільце, то не буде ні мами, ні тата, нікого.

Під час окупації села Золотинка окупанти відзначилися багатьма фактами жорстокого поводження з мирним населенням.

Знищене внаслідок воєнних дій авто, поблизу Золотинки

Приходив і вимагав, щоб жінка приділяла увагу, запевняв, що після війни забере до себе додому

Місцеві розповідали про бурята який кожен день ходив п’яний по хатах і вимагав випивку. До однієї з жінок він приходив і змушував, щоб та приділяла йому увагу, розповідав, що буцімто в нього наказ вбити всю її родину, але він цього робити не буде, бо він добрий. Також він міг справляти при ній нужду, після чого торкався і запевняв, що після війни забере її до себе додому своєю дружиною. Зі слів місцевих жителів, буряти казали, що в них на батьківщині жінки після 40 років вже старі і без зубів, а в Україні жінки гарно виглядають і у похилому віці.

Мародерство як спосіб життя

За період окупації села Золотинка військові збройних сил РФ систематично вчиняли акти мародерства та нищення майна цивільних жителів. 

Як розповідає місцева жителька: «грабували будинки, на тачках тягнули ковдри, подушки, постіль і все це заносили в погреба, щоб їм було не холодно там. Офіцери жили в хатах, а ці солдати в погребах. Покрали ці буряти і гайки, і пилки, і біноклі забрали, все забирали, що хотіли. Вони у селі попили всі настойки у людей, кутили, жрали».

Інша жителька Золотинки доповнює ці факти: «як тільки заїхали, почали у дворі хапати курей, качок. Батькову машину, яка стояла на вулиці, побили, порізали колеса, забрали із машини інструмент».

Облаштований окупантами бліндаж у селі Золотинка

Деокупація

Окупаційні війська залишили село Золотинка 30 березня 2022 року. Виходили тими ж шляхами, що і заходили – через понтон на Шестовицю. Зі слів мешканців, всього нарахували близько 200 одиниць ворожої техніки, які проїжджали повз двір. Везли на цих танках: подушки, ковдри, картоплю в мішках. А зверху обов’язково сидів хтось з автоматом  і слідкував навколо.

Окупація невеличкого села Золотинка під Черніговом – лише один із епізодів масштабної агресії Російської Федерації проти України. Проте жоден злочин агресора не має пройти повз увагу, а всі винуватці мають бути покарані.

Читайте також: «Зажену 20 танків і села не буде» – окупація Андріївки на Чернігівщині

Статтю створено на основі задокументованих фактів командою Освітнього дому прав людини в Чернігові у співпраці з журналістом Іваном Матвєєвим.

Ми збираємо свідчення очевидців та документуємо їх за підтримки Празького громадського центру з метою передачі до правоохоронних органів та міжнародних інституцій, збереження пам’яті про війну. Якщо Ви стали свідком воєнного злочину або можете надати додаткову інформацію, будь ласка, зв’яжіться з нами через форму: https://cutt.ly/B0jIMjk або у Signal за номером телефону 0932601938.