5 грудня в Освітньому домі прав людини в Чернігові розпочав роботу четвертий (останній) блок Освітнього Форуму прав людини: наближаючи перемогу. Цього дня запланували до розгляду такі теми: документування воєнних злочинів, механізми взаємодії громадянського суспільства з правоохоронними органами в процесі документування воєнних злочинів. Друга частина присвячувалася проєкту “Під прицілом —  школи”. У Домі зібралися громадські активісти, документатори воєнних злочинів, правозахисники з різних регіонів України та інші представники громадянського суспільства.  На Форумі також брали участь представники правоохоронних органів (прокуратури та поліції) з Чернігова та області, зокрема з Новгорода-Сіверського – прикордонного регіону Чернігівщини.

Як зазначив Ярослав Кириєнко – керівник  напрямку документування воєнних злочинів в організації:  “У нас була мета  поспілкуватися з представниками правоохоронних органів і дуже добре, що відгукнулись така кількість представників саме прокуратури, як обласного апарата, так і окружних прокуратур. Надалі ми хочемо налагодити та посилити вже існуючу співпрацю з документування воєнних злочинів, напрацювати механізми фіксації слідів воєнних злочинів, задля збереження правди про війну та притягнення винних осіб до відповідальності”.

На початку заходу всі присутні ознайомилися з напрямками роботи документаторів, командою, яка займається документуванням воєнних злочинів. Під час безпосереднього виїзду на місце фіксації злочину важливим є питання  безпеки. Відтак проводяться інструктажі з першої домедичної допомоги, людей забезпечують засобами індивідуального захисту.  Документатори проходять ретельну підготовку  — це і навички роботи з відкритими джерелами, і навички інтерв’ю, а також психологічна підготовка. Головний принцип у роботі з людьми, які стали жертвами або свідками воєнних злочинів — це «Не нашкодити!». Усі свідчення мають відбуватися за попередньою згодою.

За результатами роботи на місці вчинення воєнного злочину готується загальний звіт. Головним результатом такої роботи має бути передача матеріалів до правоохоронних органів, які займаються безпосередньо розслідуванням воєнних злочинів – з цим твердженням погодилися всі учасники зустрічі, як активісти, так і правоохоронці.

Сергій Мовчан – керівник департаменту документування воєнних злочинів УГСПЛ (Української Гельсінської Спілки Прав Людини), представник громадської ініціативи «Трибунал для Путіна» прокоментував роботу Форуму таким чином: “В рамках сьогоднішнього заходу учасники мали змогу ознайомитися безпосередньо з тими напрацюваннями, які зроблені командою Освітнього дому прав людини в Чернігові у сфері документування порушень, а саме руйнування освітніх закладів на території Чернігівщини. Це їм дало розуміння масштабу руйнування освітніх закладів на Чернігівщині, правову кваліфікацію таких дій, протиправних дій військовослужбовців російської федерації. Зараз вони безпосередньо напрацьовують рекомендації для того, щоб це не залишилося просто єдиною публікацією в цій сфері, а на майбутнє нам вдалося провести більш якісний громадський повний аналіз і те, на що є запит безпосередньо у суспільства, у представників Чернігівщини. Я думаю, що це стане хорошою синергією між тим, який є запит, і тим які варіанти розвитку надалі будуть напрацьовані командою”.

Учасники опановують нові ролі — як відбулася практична частина Форуму

Ефективність документування воєнних злочинів залежить, зокрема,  від взаємодії правоохоронних органів, представників влади, громадянського суспільства, міжнародних інституцій. Саме тому важливо налагодити співпрацю між різними секторами – цьому наративу присвятили практичну роботу на Форумі. Учасникам запропонували об’єднатися в чотири групи незалежно від сфери, яку вони представляють. Відтак це були —  організації громадянського суспільства, правоохоронні органи, міжнародні інституції та органи державної влади.  Перед тим, як почати взаємодію, згадали функції кожної інституції безпосередньо в процесі документування воєнних злочинів. Тобто у вигляді такої собі «гри» —  учасники Форуму могли відчути себе або в якості представників влади, або міжнародних інституцій, або навіть в ролі правоохоронців та згадати, що саме мають робити ті чи ті інституції в процесі документування та розслідування воєнних злочинів. Згодом кожна команда презентувала свої напрацювання, а присутні онлайн мали змогу  вносити доповнення.

Стосовно питання взаємодії правоохоронних органів з громадськими організаціями свою думку висловив Павло Герасименко – керівник Чернігівської окружної прокуратури: “Якщо є, наприклад, населений пункт, де ми знаємо, що було скоєно 30 злочинів, а проживає там 10 тисяч населення, то громадська організація може залучити більше людей до роботи, щоб опрацювати більшу кількість інформації. В цьому моменті правоохоронець вбачає корисною саме таку взаємодію”.

Головні принципи, які погодили між собою сфери «Громадянське суспільство» та «Правоохоронці» —  це відкритість і співпраця. «Влада» і «Міжнародні інституції» погодили важливість впровадження санкцій щодо осіб, які підозрюються у вчинені воєнних злочинів. «Правоохоронні органи» погодилися з тим, що їхні співробітники мають підвищувати свою кваліфікацію за допомогою «Влади». А представники «Громадянського суспільства» мають навчатися за сприянням «Міжнародних інституцій».

Відтак практична вправа імітувала взаємодію між громадськими організаціями, правоохоронними органами, міжнародними інституціями та владою у питаннях документування та розслідування воєнних злочинів.

Іван Матвеєв, журналіст

---

Читайте також: Презентація результатів роботи проєкту “Під прицілом — школи”

Іванівська громада розташовується в передмісті Чернігова. Вона об’єднує 17 населених пунктів, зокрема, села Іванівка, Количівка, Ягідне, Слобода, Ладинка, Друцьке, Анисів, Лукашівка та інші. До початку повномасштабного вторгнення в громаді діяло 3 школи, в яких навчались місцеві діти. Не вціліла жодна.

Вже на початку березня росіяни намагались прорватись до південних околиць міста Чернігова.Частина Іванівської громади потрапила під окупацію, що тривала близько місяця. Інша частина опинилася під ворожим вогневим ударом. Менше ніж за місяць росіяни тут встигли вчинити велику кількість порушень норм та звичаїв ведення війни, які, ймовірно, в майбутньому будуть кваліфіковані як воєнні злочини. Під удар потрапили і школи, які за нормами міжнародного гуманітарного права перебувають під спеціальним захистом. Всі три школи Іванівської громади – Количівська ЗОШ, Ягідненська ЗОШ та Іванівський ліцей отримали пошкодження різних ступенів.

Школа у селі Количівка є опорною в громаді. Наші документатори відвідали її і з’ясували, що під час активних бойових дій в шкільному укритті переховувалося приблизно 200 осіб. Російські військові обстрілювали школу, один зі снарядів прилетів прямо в кабінет директора. Після обстрілу на території Количівської школи було знайдено щонайменше 3 вирви від боєприпасів, а навколо пошкоджені приватні будинки. 

Количівська ЗОШ. Фото: Чернігівська обласна прокуратура

Ще в  квітні прокурори Чернігівської обласної прокуратури оглянули Количівську школу та встановили, що вона була пошкоджена в результаті застосування військами РФ ракетної зброї. Так, внаслідок ворожого обстрілу зруйновано покрівлю навчального закладу, стіни та вікна. Атака на школу є порушенням Додаткового протоколу до Женевської конвенції від 12.08.1949 року. 

Село Іванівка знаходиться  за 15 кілометрів від Чернігова, а Іванівський ліцей – поблизу важливої дороги, що проходить на території України, Росії, Білорусі та має важливе міждержавне значення, а також сполучає обласний центр із столицею (Автошлях E95).  

Іванівський ліцей. Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Як стверджують місцеві жителі, перший обстріл ліцею в Іванівці відбувся 5 березня, ще один трохи більше, ніж через два тижні – 20 березня. Хоча приміщення військові не займали, а сама школа не була перетворена на військовий об’єкт, росіяни все одно її атакували. Під час нападу російський БТР їхав головною дорогою та хаотично обстрілював будівлі. Водій не справився з керуванням, з’їхав з дороги, після чого розвалив паркан та влетів у кут школи.Внаслідок атаки у школі вибиті вікна та двері, постраждало приміщення їдальні та дах. Відомо, що також зазнали ушкоджень і сусідні зі школою будинки.

Російські військові змушували перебиратись жителів Іванівки до шкільного підвалу із власних домівок, а самі займали їх будинки. Наш свідок пригадує, що в шкільному підвалі був дефіцит продуктів і одного разу довелось готувати яловичину з убитих уламками снарядів корів. Мешканцям підвалу довелося виймати уламки з тіл корів прямо на подвір’ї школи, щоб приготувати м’ясо та вижити. 

Звістка про утримання у підвалі Ягідненської школи 365 цивільних осіб облетіла всю країну та світ. На верхньому поверсі росіяни облаштували штаб, а в підвалі в заручниках утримували ледь не все село. Ця школа також знаходиться в Іванівській громаді. 

Ягідненська ЗОШ. Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Документатори Освітнього дому побували у звільненій школі та поспілкувались із свідками подій. В самому приміщенні були знайдені речі окупантів, продукти харчування, російську пресу тощо.

За численними свідченнями жителів Ягідного їм доводилось спати сидячи в підвалі без вентиляції. Нестерпна задуха та неможливість вийти на свіже повітря протягом майже місяця, недостатня кількість їжі, нелюдські умови утримання, призвели до різних розладів здоров’я та смерті десяти літніх людей.

Окупація тривала майже місяць. Про звільнення Іванівки, Количівки та Ягідного Оперативне командування “Північ” повідомило 3 квітня. Вони зазначили, що ці населені пункти Чернігівської області ще довго будуть пам’ятати жахіття війни.

Купа розбитого та спаленого українськими військовими російського металобрухту “прикрашає” трасу від Чернігова у бік Козельця. Самі ж путінські вбивці або лягли замертво в українську землю, або жалюгідно повтікали. 

Так окупанти знищують наші школи, але їм ніколи не знищити нашу волю.

---

Освітній дім прав людини в Чернігові здійснює документування воєнних злочинів та фіксує напади на школи Чернігівщини в рамках проекту «Під прицілом – школи» та за фінансової підтримки Гельсінського фонду з прав людини (Польща), з метою підготовки інформації щодо атак на школи в Чернігівській області для міжнародних та національних органів, що розслідують воєнні злочини росії проти України, а також зберігають пам’ять про війну.

В напрямку документування Дім співпрацює з ГО “MART”, ГО «Докудейз» (Архів війни), Коаліцією «Україна. П’ята ранку» та ініціативою «Трибунал для Путіна».

Матеріали статті зібрано завдяки співпраці із органами місцевого самоврядування, зокрема, Іванівською сільською радою.

«Сільська рада знаходиться біля пам’ятника загиблим солдатам, але не російським…, нашим…». Такими словами наших документаторів зустрів чоловік у селі Слобода, що знаходилося в окупації 25 днів, з 5 по 30 березня.

Місцеві мешканці багато страждань пережили під час окупації.  В селі відбувалися і катування, і розстріл військовополонених ЗСУ, і мародерство, і зникнення мешканців – про це стало відомо із свідчень місцевих жителів.

Ми дізналися про незаконне затримання людей та катування 6 місцевих, яких тримали у сараї однієї жінки. Про розстріл машини з цивільними, які намагалися виїхати із села, загиблого Павла. Про катування водія шкільного автобуса у магазині. Катування батька та сина за телефонний дзвінок та ще багато воєнних злочинів проти цивільного населення. Справжнє пекло тривало майже місяць у Слободі на Чернігівщині.

Дуже лякало людей розташування російських військових та техніки в безпосередній близькості з домогосподарствами. Декому навіть довелось  жити в одному будинку з окупантами або переходити до рідних чи переїжджати з маленькими дітками до підвалів.

Підлість, зухвалість і тотальна брехня – це все, що змогли побачити люди в окупації. «Поки один військовий пропонує бабусі принести води в хату, інший витягує картоплю з її погребу», – розповіли місцеві жителі.

Були навіть «кіношні» постановки з евакуацією групи місцевих з погребу до магазину в центрі села, в повністю контрольованому загарбниками населеному пункті та криками: «прикрой нас!»

Одна жіночка показала нам свою хату та двір, де базувалися більше 25 російських військових, де окупанти переховувалися у підвалі, готували та їли, спали, ховали свою техніку та потім – стріляли з неї… Після втечі, звісно, залишили багато бруду, а ще зруйнований гараж і кухню. Сусідній будинок був взагалі спалений. І таких прикладів в селі багато.

Наразі люди оговтуються, відновлюють свої будинки, заводять худобу та продовжують жити, і не хочуть більше згадувати «руський мір» та їх «звільнення». І вкотре, в черговому селі, після цих усіх пережитих подій ми фіксуємо у людей синдром «та нам ще пощастило».

Утримання цивільного населення “живими щитами” всередині шкіл. Навмисні, невибіркові, непропорційні напади на об’єкти, що добре ідентифікуються. Використання шкільних будівель з військовою метою. Знищення та розграбування майна. Проти шкіл на території Чернігівської області російські окупанти припустилися практично всіх існуючих порушень міжнародного гуманітарного права, чимало з них можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини.

Такого висновку дійшли аналітики Освітнього дому прав людини в Чернігові, які в межах проєкту “Під прицілом – школи” документують злочини російських військових проти освіти.

Протягом кількох місяців експерти збирали дані з відкритих джерел, виїжджали на місця нападів та проводили інтерв’ю з безпосередніми свідками подій для формування первинної юридичної кваліфікації злочинів. 

 “Ворог не розглядав Чернігів як місто з людьми”

За даними чернігівського міського управління освіти та науки, наданими  проєкту “Під прицілом – школи”, станом на 24 лютого 2022 року в Чернігові працювали 34 школи, де навчалися близько 30 тисяч дітей.  Через бойові дії 25 шкіл зазнали пошкоджень різного ступеня.  А загальноосвітні школи номер 18 та 21 внаслідок авіабомбардувань знищені повністю. Нині ці навчальні заклади ліквідовані. Діти та вчителі перейшли в інші.

Норми міжнародного гуманітарного права відносять “будівлі, які мають освітнє значення” до “об’єктів під особливим захистом”. А російські воєнні злочини проти них є злочинами загалом проти української освіти.

Адже школи – не тільки й не стільки будівлі, меблі, комп’ютери. Передусім це – люди. Учні та вчителі, які через війну Росії в Україні позбавлені можливості навчатися й викладати в рідних стінах.

Такий вигляд має нині будівля чернігівської середньої школи №21. Вона одна з двох у місті, котрі через катастрофічні руйнування взагалі не підлягають відновленню. Російська авіабомба прилетіла до школи 3 березня. В сховищі на той момент перебували й жителі сусідніх житлових будинків, серед яких і учні школи. Всього близько 200 людей. Троє загинули під завалами, директорка отримала серйозні поранення. У цьому навчальному році освітній заклад був розформований

Цей навчальний рік школи в Чернігові розпочали дистанційно. Трохи пізніше деякі з них – за готовності – запрацювали в очному форматі.

“Потрібно мати облаштоване укриття. Безпека дітей та викладачів є нагальною вимогою часу”, – пояснює начальник управління освіти та науки Чернігівської міської ради Василь Білогура.

Він додав, що для учнів шкіл, будівлі яких зазнали значних пошкоджень внаслідок російських обстрілів в лютому-березні, наразі проводять дистанційне навчання. Однак для учнів початкових класів цей варіант неприйнятний:

“Тому ми організували, щоб вони приходили на заняття в інші школи, найближчі до місця їхнього проживання. Узгодили розклади так, щоб діти могли навчатися у дві зміни, але очно. Попри завдані війною складнощі, всі чернігівські школярі забезпечені правом на здобуття освіти в тому форматі, який зі своїми батьками для себе визначили: очному, дистанційному, сімейному”.

Будівлі шкіл в Чернігові ставали об’єктами цілеспрямованих ворожих нападів? Або ворог цілив в інші місця, а влучав саме у школи? Це питання є принциповим для юридичної кваліфікації злочину. Під час моніторингових візитів в межах проєкту “Під прицілом – школи” експерти з міжнародного гуманітарного права ставили подібні запитання всім співрозмовникам.

“Відсоток і характер пошкоджень свідчать, що ворог взагалі не обирав цілей для своїх атак. Чернігів не розглядався ними як місто з людьми. Просто як плацдарм, щоб рухатись далі на Київ”, – висловив свою думку начальник управління освіти та науки Чернігівської міської ради Василь Білогура.

“Все розбите, вода зверху біжить. І понад 300 людей в укритті…”

Колись під час ворожої навали знаходили прихисток в церквах. В українських  містах та селах, що першими відбивали наступ російських військ в лютому-березні 2022 року, місцеве цивільне населення зазвичай переховувалося в підвалах шкіл.  Ворог знав про це, і завдавав ударів саме туди.

Чернігівський колегіум №11 – найбільший за чисельністю учнів у Чернігові. І одна зі шкільних будівель з прямим влучанням російського снаряда. Напад стався 19 березня о 15:55, влучило в спортивну залу. Кількома днями раніше, 14 березня, під час бомбардування міста школу також зачепило – пошкодило вікна з першого до третього поверху, переповідає директорка навчального закладу Світлана Рубан. Як й інші чернігівські освітяни, подробиці вона пам’ятає з точністю до хвилини.

“В той день, 19 березня, в нашому укритті перебувало понад 300 мешканців мікрорайону, зокрема близько 80 дітей. Тільки я пішла додому, зателефонував черговий: “Повертайтесь, до нас “прилетіло”. Приходжу, а тут все розбите, вода зверху біжить, вийшла з ладу система опалення. Страшне! Переживали дуже, але намагалися якось підтримувати один одного”, – розповідає Світлана Василівна.

Зараз школа потроху відновлюється. Директорка тішиться, що за одну ніч вдалося замінити 72 вікна. Обладнали ще одне велике укриття, повноцінно пристосоване для занять. Педколектив зберігся – за кордон виїхали одиниці.

Чверть шкіл на Чернігівщині знаходяться поблизу кордону з РФ та Білоруссю

 “102 школи, тобто чверть від загальної кількості в області, розташовані в 40-кілометровій зоні від кордону. Звісно, за таких умов про офлайн-навчання не йдеться взагалі”, – розповів дослідникам очільник управління освіти та науки Чернігівської облдержадміністрації Микола  Конопацький.  

За його словами, окупанти вивезли зі шкіл все, що не знищили під час обстрілів. І сьогодні найбільшою потребою є шкільні автобуси, щоб підвозити дітей з різних сіл, меблі, комп’ютери, планшети, електрогенератори великої потужності.

“Для когось це прозвучить дивно, але для укриттів без каналізації  конче потрібні біотуалети”, – додав Микола Конопацький.

За даними Чернігівського обласного управління освіти та науки, в мережі загальних середніх навчальних закладів області нині 402 школи, гімназії, ліцеї. 71 був зруйнований та пошкоджений внаслідок повномасштабного вторгнення РФ. Загалом п’ять шкіл в області, зокрема дві – в обласному центрі, постраждали настільки масштабно, що відновленню не підлягають.

Школа №20 в Чернігові зазнала пошкоджень ввечері 6 березня. Момент прильоту чітко зафіксували годинники у двох шкільних кабінетах, згадує директорка Наталія Малець:

“На території закладу лягли мінімум 4-5 снарядів. Коли я приїхала, побачила все це, першою думкою було: “Вціліли стіни, тому спробуємо відремонтувати”. Влітку зайнялися цим. Допомогла міська влада, різні благодійні фонди. І хоча навчальний рік розпочати очно ми все ж таки не змогли, ремонт продовжуємо. Дах поновили, замінюємо пошкоджені вікна”.

Міжнародне гуманітарне право забезпечує захист шкіл під час збройного конфлікту

Експертний юридичний супровід під час моніторингової поїздки освітніми закладами Чернігова в межах проєкту “Під прицілом – школи” проводив віцепрезидент Української асоціації міжнародного права Тимур Короткий. Він звернув увагу на близькість від школи №20 ще одного об’єкта, який перебуває під спеціальним захистом міжнародного гуманітарного права, – церкви.

Експерт нагадав про шість видів воєнних злочинів проти дітей. Є підстави вважати, каже він, що всі шість вчиняють на території України військовослужбовці ЗС РФ. Так, йдеться про:

• вербування і використання дітей;
• вбивства та каліцтва дітей;
• зґвалтування та інші форми сексуального насильства проти дітей;
• напади на школи, лікарні та захищених осіб, які пов’язані з ними;
• викрадення дітей;
• відмову в доступі до гуманітарної допомоги.

Які джерела МГП забезпечують захист шкіл під час міжнародного збройного конфлікту? Тимур Короткий нагадав про Перший Додатковий протокол до Женевських конвенцій 12 серпня 1949 року; про Норми 38, 40 Звичаєвого міжнародного гуманітарного права; Резолюції РБ ООН та ЮНЕСКО; Декларацію про безпечні школи та Керівництво із захисту шкіл та університетів від використання у військових цілях під час збройного конфлікту.

Як повідомив виконавчий директор Освітнього дому прав людини в Чернігові Сергій Буров, на нинішньому етапі тематичного проєкту “Під прицілом – школи” відпрацьовані безпосередньо всі школи та ліцеї міста та області. В подальших планах громадської організації – проаналізувати стан дошкільних, професійно-технічних, вищих закладів освіти.

---

Освітній дім прав людини в Чернігові входить до коаліції “Україна. П’ята ранку”, долучився до ініціативи “Трибунал для Путіна”, співпрацює з командою “Docudays UA”, яка веде архів війни.
Автор: Ірина Назарчук, Центр прав людини ZMINA.
Матеріали зібрано в рамках моніторингового візиту Освітнього дому прав людини в Чернігові.

Одне з перших від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну повідомлень Офісу Генерального прокурора України з Чернігівської області датовано 7 березня. На той момент значна частина області перебувала під тимчасовою окупацією, а сам Чернігів був оточеним майже повністю. Містяни жили без світла, тепла, практично без зв’язку. «Внаслідок обстрілу 6 березня зруйновані будівлі міськводоканалу та загальноосвітньої середньої школи, а також вісім приватних будинків, пошкоджено 10-ти поверховий житловий будинок в місті Чернігові», – йшлося в тому інформаційному повідомленні. 

Надалі, аж до повної деокупації та деблокування регіону, подібних вісток від чернігівських прокурорів надходило чимало. Зокрема, з обласного центру. Всі ці повідомлення – про загибель і поранення через ворожі обстріли цивільних, у тому числі дітей, пошкодження російською важкою артилерією будівлі Національного університету «Чернігівська Політехніка», адміністративних будівель та інфраструктурних об’єктів, про те, що російський снаряд поцілив у Чернігівський обласний центр онкології, в якому перебували паліативні хворі та пацієнти після операції. Понад місяць – з 24 лютого й принаймні до кінця березня – Чернігів і його жителі щодня потерпали від атак ворога.

Задокументувати, систематизувати, проаналізувати напади на школи взялися співробітники Освітнього дому прав людини в Чернігові. Ця громадська спілка не перший рік об’єднує правозахисників і громадських активістів, працювала як цілий освітній простір. Є сподівання, що й продовжить працювати в повному обсязі надалі – тільки-но остаточно відновиться після російського обстрілу цієї весни, коли кілька снарядів впали просто поруч із будівлею Освітнього дому в передмісті Чернігова. 

Реалізація проєкту «Під прицілом – школи» нині перебуває на фінальній стадії. Завершується робота над тематичним звітом, в якому будуть наведені не тільки факти часткових пошкоджень або повного руйнування освітніх закладів, а й розглянуто наскільки суттєво збройна агресія російської федерації вплинула на доступ чернігівських дітей до освіти. 

«В подальшому, – каже виконавчий директор Освітнього дому прав людини в Чернігові Сергій Буров, – методологія збору й опрацювання даних може бути корисною при роботі на інших деокупованих і деблокованих територіях України». 

Він розповів: 

– Раніше Освітній дім прав людини не займався як таким документуванням воєнних злочинів. Хоча дехто з наших співробітників ще з 2014 року долучався до цього процесу. Зараз почали з того, що інформацію по школах проаналізували з відкритих джерел. Потім здійснили низку моніторингових візитів. За даними Чернігівського обласного управління освіти, загалом по області йдеться про 71 зруйновану та пошкоджену школу. Дві з них – в обласному центрі – відновити неможливо, вони зруйновані вщент.

Всюди по-різному: йшлося і про невибіркові російські обстріли, і про цілеспрямовані з прямим влучанням просто в шкільну будівлю, де, скажімо, в той час могли роздавати гуманітарну допомогу. Подекуди школи зачіпляло вибуховою хвилею. 

Також часто ми стикалися з фактами, коли займаючи населений пункт на Чернігівщині, окупанти саме в будівлях шкіл облаштовували свої штаби. Поруч розміщували військову техніку та гатили з неї по українських позиціях. Нерідко в підвалах шкіл в цей момент перебували місцеві жителі. Їх окупанти використовували як живий щит. Приклад села Ягідне, де понад 300 жителів окупанти близько місяця утримували в невеликому шкільному підвалі, не є поодиноким у масштабах Чернігівщини. 

Начальник управління освіти та науки Чернігівської обласної держадміністрації Микола Конопацький підтверджує, що випадків використання окупантами для власних цілей сільських шкіл насправді чимало. «Для них дикість, що школа в селі має зручності всередині – санвузли, харчоблоки. Тому й використовували. Тамтешні душові – то взагалі космос був для них», каже він: 

– Збитки від перебування російських військових на території освітніх закладів нашої області оцінити важко. По-перше, інший облік, інвентаризаційний. По-друге, все що вони не змогли вивезти, – знищували. В оздоровчому освітянському таборі розстріляли кондиціонери, які не змогли зняти. Для чогось прихопили зі складу пильні полотна по металу. Грамоти з печатками, заготовлені в школах для олімпіад, роздавали своїм, підписуючи «за перебування в Україні». Як кажу про це «орки – оркам»… 

Водночас на жодній школі чи дитячому садочку український прапор не був знятий руками наших освітян. Окупанти самі знімали, скидали – не ми. Це принципово. Взагалі маю безліч приводів пишатися своїми колегами. Не про все можна поки що розповідати, але такий день прийде.    

Керівник Чернігівського обласного управління освіти та науки навів дані, що внаслідок повномасштабного вторгнення російської армії з подальшими бойовими діями та тимчасовою окупацією значної території області є постраждалими (у тому числі зазнали руйнувань) 70 із 402 закладів загальної середньої освіти;  п’ятдесят із 427 дитсадків, п’ять із 13 професійно-технічних училищ.

«Я, звісно, не військова людина, утім впевнений: ворог добре знав куди саме цілив. Те саме зараз відбувається стосовно шкіл та інших цивільних об’єктів на Харківщині, Миколаївщині, в Запорізькій області», – прокоментував Микола Конопацький. 

Задокументований кейс кожного навчального закладу аналітики проєкту «Під прицілом – школи» описали детально. Експертний супровід здійснював віцепрезидент Української асоціації міжнародного права Тимур Короткий. Він зазначив, що в сучасному міжнародному гуманітарному праві захисту шкіл в період збройного конфлікту приділяється особливої уваги:

– Школи прямо вказані в ст. 52(3) Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року. Протокол від 8 червня 1977 p. стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів.  Школи вказано серед цивільних об’єктів, стосовно яких діє презумпція їхнього цивільного використання. Звичаєве міжнародне гуманітарне право до об’єктів під особливим захистом відносить «будівлі… які мають освітнє значення» (Норма 38, 40 ЗМГП). 

Також значна кількість норм міжнародного м’якого права (резолюцій РБ ООН, ЮНЕСКО) вказує на спеціальний статус та режим захисту шкіл. Ухвалено  Декларацію про безпечні школи та Керівництво із захисту шкіл та університетів від використання у військових цілях під час збройного конфлікту. 

Все це не завадило російським військовослужбовцям скоїти сотні серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, пов’язаних зі школами. Це напади, внаслідок яких школи були пошкоджені або загалом зруйновані, а також розграбовані, використані в якості штабів, для утримання «живих щитів», тортур тощо. Все це є окремим із 6-ти видів воєнних злочинів проти дітей. 

Результати свого тематичного дослідження Освітній дім прав людини в Чернігові готовий передати до національних органів розслідування, міжнародних органів тощо.

 

Відефрагмент одного з моніторингових візитів по школах Чернігова

Освітній дім прав людини у Чернігові входить до Коаліції «Україна. П’ята ранку», долучився до ініціативи «Трибунал для Путіна», співпрацює з командою «Docudays UA», яка веде архів війни.  Нині Освітній дім прав людини в Чернігові готується оприлюднити свій звіт за проєктом «Під прицілом – школи». Пілотною областю в реалізації обрали рідну Чернігівську.

---

Автор: Ірина Назарчук, Всеукраїнське професійне видання “Юридична газета”.
Матеріали зібрано в рамках моніторингового візиту Освітнього дому прав людини в Чернігові.

Татул Оганян в перші дні великої війни пішов захищати рідну українську землю, хоч сам вірменин за національністю.

У березні він підірвався на протитанковій міні — йому відірвало обидві ноги. Та це не зламало чоловіка: він протезувався та проходить реабілітацію. Каже, що хоче повернутися у військову частину, щоб продовжити захищати Україну зі зброєю в руках…і відсутність ніг для нього не завада.

Розповідаємо історію Татула, який з перших днів повномасштабного вторгнення захищає Чернігівщину.

Рідна українська земля

В Україні Татул живе вже все своє життя: має родину, виховує трьох синів та веде власний бізнес.

Він каже, що до останнього не вірив, що трапиться повномасштабне вторгнення. Та ранковий дзвінок 24 лютого його ошелешив: почалась війна.

«Коли я рано вранці приїхав до Ніжина, то побачив хаос: багато людей виїжджали з міста. У мене на меті не було думки кудись їхати. Я розумів, що треба залишатися і захищати свою землю, свою Батьківщину, що я і зробив. 

Разом з друзями, колегами, а тепер побратимами — ми вирішили створити добровольче формування — такий собі загін, який би міг своїми силами дати відсіч ворогу у перші дні. Однак всі наші дії були скоординовані з командиром військової частини», — розповідає герой нашої історії.

За словами Татула, вже 26 лютого вони з побратимами були мобілізовані і долучилися до місцевої військової частини.

«Ми добре знали місцевість і людей, що жили там. Тому як тільки на територію сіл поблизу Ніжина зайшли російські війська, місцеві телефонували нам і повідомляли, де пройшла техніка». 

«Три танкісти»

Одного разу їм вдалося взяти в полон трьох російських танкістів, а точніше — змусити їх добровільно здатися.

Татул розповідає, що якось йому зателефонував знайомий цивільний мешканець і сказав, що на дорозі стоїть ворожий танк, а поруч — троє окупантів. Мовляв, ворожа колона проїхала повз них і не зупинилася, щоб забрати «своїх».

«Я сказав знайомому, щоб той запропоновував їм добровільно здатися в полон, а натомість ми обіцяймо допомогти повернути їх в росію до своїх рідних. Вони взяли 20 хвилин на роздуми і повернулись зі словами: «А вы не будете нас пытать? Мы готовы сдаться, если вы нас накормите. Нам хватит два бутерброда на троих, мы ничего не ели почти два дня». 

Звісно, ми дали їм не два бутерброди, а нормально нагодували. Бо цим ми і відрізняємось від рашистів. А вони, своєю чергою, здали зброю, а потім ще і танк нам той пригнали. Виявилось, що в ньому просто закінчилось дизпаливо. Тим танком ми ще і відбивали рашистську навалу з-під Ніжина». 

Втратив ноги — та не волю до життя

12 березня, біля села Безуглівка, Татул з побратимами зупинили велику ворожу колону, яка рухалася в напрямку Ніжина. При відході він прикривав свій підрозділ, і, потрапивши під обстріл, — з’їхав на узбіччя, де наїхав на протитанкову міну.

«Я побачив яскраву заграву і зрозумів, що горить авто. Хотів вийти подивитися, що трапилося, відкрив двері машини…голова закрутилася і я впав. Подивився на себе і побачив, що лівої ноги нема повністю, права ледь тримається, а одяг на мені горить. Я почав його тушити, благо, на мені був бронежилет. Він і врятував мені життя. 

Ну і те, що я відразу перев’язав собі ноги. В машині лежали буксирні троси, які викинуло  вибуховою хвилею поблизу автомобіля: я підповз до них, одним перев’язав одну ногу, іншим другу, дістав телефон, набрав побратимів і протягом 15 хв вони мене забрали».

Війна змінила всіх…

Татул каже, що війна багато чого змінила в його житті. І йдеться не тільки про те, що він отримав травму чи втратив своїх друзів… змінився він сам.

«Ціною людських життів ми не дали росіянам зайти в місто Ніжин. Мій знайомий загинув на початку березня, його вже не повернеш… 

Мабуть, немає такої людини, на яку б не вплинула війна. Вона змінила пріоритети. Якщо раніше ми звертали увагу на матеріальні цінності, то коли війна прийшла на нашу землю, ми почали цінувати людські стосунки: в родині, з друзями. 

А ще війна розкрила справжні обличчя людей: з багатьма я вже не спілкуюсь. У них слова з ділом не зійшлися».

Життя триває

Попри те, що зараз життя Татула кардинально змінилося — він не здається.

«Я духом не падаю — життя продовжується. Так, стало важче, особливо перші три місяці. Адже я активний по життю: постійно мотаюся за кермом, бігаю у справах…а через травму мій світ звузився до розміру інвалідного візка. Та за підтримки родини, друзів, держави — я справився. 

Зараз я хочу повернутися до себе у військову частину, але, на жаль, люди з такими травмами комісуються. Я не хочу отримувати інвалідність — хочу далі захищати свою землю. Так, я тимчасово не боєздатний, але я обов’язково повернусь». 

Татул додає, що йому є за що воювати.

«Я вірменин за національністю, але все своє життя живу в Україні. Це моя земля, це моя країна!  Який я приклад подав би своїм синам, якби поїхав за кордон? Хіба це чоловічий вчинок? Навіщо тоді жити?»

---

Освітній дім прав людини в Чернігові документує воєнні злочини в рамках моніторинго-консультативної місії спільно з ГО «МАРТ».

В напрямку документування Дім співпрацює з ГО «Докудейз» (Архів війни), Коаліцією «Україна. П’ята ранку» та ініціативою «Трибунал для Путіна».

Якщо ви хочете долучитися до команди документаторів воєнних злочинів на Чернігівщині — ось тут деталі, як це можна зробити.

 

Як сім’я з трьома особливими дітками переживає війну?

Сніжана та Ігор виховують трьох особливих діток — старший має ДЦП, двоє менших — з аутизмом. Вже четвертий рік вони живуть в маленькому будиночку біля лісу, в с. Мале Устя, що на Чернігівщині.

Це село не оминули російські війська. Через гучні звуки вибухів і відсутність необхідних продуктів — діти втратили навички, які напрацьовувалися роками.

Розповідаємо, як Сніжана з чоловіком та трьома дітками з особливими потребами переживають вторгнення та де знаходять сили боротися.

Неординарна історія кохання

Сніжана та Ігор познайомилися на скандинавському весіллі. Цю історію вони згадують з посмішкою і кажуть, що це було кохання з першого погляду.

Раніше молоді люди жили в Запоріжжі, займалися рольовою реконструкцією історичних подій.

«Це театр просто неба. Наприклад, люди в латах відтворюють історичний бій тощо. Така собі данина пам’яті нашим предкам», — каже Сніжана. 

Потім вони переїхали в м. Приморський посад, жили біля моря, відкрили там дитячий садочок. Але їхнім діткам не підійшов морський клімат і вони з чоловіком вирішили знову переїхати: тепер вже ближче до лісу.

«Ми відкрили карту, наобум тицьнули пальцем на точку в Чернігівській області, знайшли там найдешевший будиночок і переїхали». 

Події 24 лютого

Сніжана, як і багато українців, вранці 24 лютого прокинулася від звуків вибухів.

«Рано вранці 24 лютого ми почули вибухи і зрозуміли, що почалася війна. Нам телефонували знайомі і казали, щоб ми з дітьми евакуювалися або шукали укриття. 

Але з дітьми з аутизмом це неможливо. З ними навіть на вулицю важко вийти. Адже вони в будь-який момент можуть впасти в шокову ситуацію, в транс. Аут — це стан півсну, півгіпнозу. Тому ми залишилися вдома» 

Сніжана розповідає, що понад місяць в селі і околицях нічого не працювало: ні магазини, ні заправки, ні банкомати.

«Єдине, що працювало — це пекарня. Там дозовано видавили певну кількість хліба на сім’ю».

За словами нашої героїні, до неї телефонували знайомі і пропонували виїхати за кордон. Однак вони відмовилися, оскільки з особливими дітками важко звикати до нового місця.

«У дитини є спеціальний світ, який вона вибудовує роками. А зміна обстановки для неї означає регрес — вона втрачає отримані навички». 

До війни було тяжко, а стало набагато гірше. У нас була дієта, яку ми вибудовували роками з лікарями. А війна в один момент все зруйнувала».

Як вплинула війна на дітей

Війна дуже згубно вплинула на діток, —  каже Сніжана.

«Нам критичною стала війна через гучні звуки вибухів. Діти на це дуже важко реагують — відбувається так званий сенсорний перегруз. Він може бути на яскраві кольори, звуки, спеку, холод. Наприклад, ми три роки жили без яскравого світла: вночі запалювали свічки, доки діти не засинали. 

В аутизмі є таке поняття — відкат. Коли дитина через стрес втрачає здобуті навички, напрацювання. Так от з початком війни у нас він стався. Ми все починали з нуля».  

Сніжана каже, що морально їм з чоловіком дуже важко. Особливо усвідомлювати, що якщо раптом їх не стане, дітки самі не виживуть.

«Моє життя і так зруйноване: я кожного дня виборюю собі життя і своїм дітям. Мало того, що весь світ ще не знає, що таке аутизм і як його лікувати, так ще й війна, коли ти не знаєш, що буде завтра». 

«Малювання — це наша перемога»

Інша сторона аутизму — це геніальність. Дітки прекрасно малюють та можуть бачити більше кольорів, ніж звичайні люди. Крім того малювання допомагає виводити дітей з тяжкого стану.

«У дітей в аутизмі є стан ауто — це неконтрольована істерика або агресія, коли у дитини скляніє погляд, вона втрачає відчуття реальності, не відчуває свої рухи та тіло, може завдавати собі або іншим шкоди. Це відбувається не контрольовано. Нам ще не вдалося знайти тригеру, який запускає таку реакцію. Це трапляється на “рівному місці”.  

Дитину в цих станах неможливо обійняти. Будь-які доторкання або спроби заспокоїти сприймаюся вороже. Ми почали підсовувати олівці в цей момент». 

За словами Сніжани, вони з чоловіком два рази на рік переклеюють шпалери в будинку. Там вже цілий художній музей на стінах :).

А коли дитина впадає в стан ауто, то вони дають їй олівці і папір, щоб вона малювала.

«Спочатку дитина починає дуже сильно водити олівцями на папері, аж прориває його і ламає олівці. Уявіть, в трирічної дитини в руці ламаються олівці. Це настільки сильно їх треба стискати. 

Коли починає спадати істерика, ми кладемо новий аркуш паперу. Вже виходить зовсім інший малюнок. Дитина починає реагувати на колір і обирати кольори. Це означає, що вона починає ловити зв’язок з реальністю. А потім в цих “каряках-маляках” ми починаємо знаходити малюнки. Це розвиває увагу, творчість, уявлення і повертає дитину до реальності». 

Сніжана каже, що після таких малюнків, коли дитина уже в гарному стані, починають народжуватися дуже гарні картини.

«Дитина з аутизмом бачить більший спектр кольорів, ніж звичайна людина. Це ось та чорна сторона аутизму, яка проявляється в геніальності. 

Діти постійно малюють — це наша перемога. Замість того, щоб істерити, стімити, заходити в аутизм — вони поринають в малювання. 

Я знаю, що єдине майбутнє моїх дітей — це творчість. Це завжди шматок хліба. І навіть якщо мене чи чоловіка не стане — вони виживуть». 

Сніжана з чоловіком присвятили життя своїм особливим діткам. І попри те, що війна зруйнувала багато їхніх напрацювань — вони продовжують боротися. З вірою у перемогу і краще майбутнє для їхніх дітей.  

P.S. Під час цієї експедиції представники Дому привезли сім’ї Сніжани гуманітарну допомогу, яку передала громадська ініціатива Восток-SOS. 

Крім того, Сніжана з дітками створює прекрасні картини, які можна придбати й тим самим підтримати молоду сім’ю. Ознайомитися з їхньою творчістю можна тут. 

---

Освітній дім прав людини в Чернігові документує воєнні злочини в рамках моніторинго-консультативної місії спільно з ГО «МАРТ».

В напрямку документування Дім співпрацює з ГО «Докудейз» (Архів війни), Коаліцією «Україна. П’ята ранку» та ініціативою «Трибунал для Путіна».

Якщо ви хочете долучитися до команди документаторів воєнних злочинів на Чернігівщині — ось тут деталі, як це можна зробити.

 

До повномасштабного вторгнення Олександр був підприємцем: займався садівництвом, вирощував яблука. Зараз захищає Україну від російської навали.

Його будинок, який він будував понад 10 років, повністю знищили окупанти. Як і автомобіль, мотоцикл та інше цінне майно… Попри це Олександр не здається: він щиро вірить у перемогу і робить все, аби вона настала якнайшвидше.

Розповідаємо як змінилося життя Олександра після того, як росіяни прийшли його «рятувати».

Зловіща дата — 24.02.22

Події 24 лютого не були для Олександра несподіванкою. Він знав, що рано чи пізно відбудеться повномасштабне вторгнення росії в Україну, тому готувався до такої ситуації.

У нього і дружини були зібрані «тривожні рюкзаки», завжди заправлені автомобілі й каністри з бензином.

«У мене давно було відчуття, що скоро буде велика війна. Тому ще на початку цього року я записався до Тероборони. Також розробив кілька планів дій на випадок, коли це станеться.

В 5.30 ранку 24 лютого я вийшов на поріг будинку і побачив заграву — зрозумів, що почалося. Я був до цього морально готовий. Тому відразу подзвонив командиру і сказав, що відвезу жінку до кордону і сьогодні повернусь. В 6.00 ранку ми виїхали, а пізно ввечері я повернувся додому попутками: взяв рюкзак і пішов воювати», — розповідає Олександр.

Сад і будинок — справа життя

Олександр з дружиною мають великий яблуневий сад під Черніговом.

«20 років тому я посадив перші 3 тис. яблунь. Сад великий — за ним постійно потрібно було доглядати. І ми з дружиною вирішили побудувати будинок прямо біля саду. У 2003 році почали будівництво, яке тривало довгих 11 років. Грошей у нас не було багато, бо паралельно ми ще вчили дітей. Але помаленьку таки побудували наш будинок-мрії».

І хоч Олександр знав, що буде велика війна і мав план дій на цей випадок — він не міг навіть уявити, що вже на другий день вторгнення ворог буде біля їхнього дому…

«Третина мого життя згоріла тут»

Звістку про те, що будинок згорів, Олександр прийняв не відразу. Він не міг повірити, що значна частина його життя — те, в що він вклав стільки сил, часу і грошей — згоріло.

«Я зустрівся зі своїм знайомим, який сказав мені: “Саш, нема більше твого будинку”. Я спочатку не повірив, вирішив відсунути від себе цю звістку, мовляв, побачу — буду щось думати.

За кілька днів після цієї розмови мені вдалося потрапити додому. На жаль, це виявилося правдою. Згоріло все: хата, автомобіль, мотоцикл… велика частина мого життя згоріла тут».

Як це сталося Олександр точно не знає. По слідах він зрозумів, що на подвір’ї біля будинку стояв БТР, а за ним — БМП.

«Була серйозна перестрілка. Огорожа пошкоджена, багато дерев побиті через обстріли. Річ у тім, що тут якраз висота, тому точка досить пристріляна. Я пройшовся по саду і вплутався в проволоку. Це було 200 метрів мідного дроту, швидше за все, від керованої ракети. Крім того, на подвір’ї були уламки від снарядів…

Моя версія: в будинок був прильот великого снаряда з території села, яке на той момент було під окупацією. В гаражі стояло авто з повним баком і каністри з бензином. От все і спалахнуло».

Олександр з глибоким сумом згадує цю історію. Можна тільки уявити, як це — втратити те, що стільки років будував, створював, облагороджував… про що мріяв і чим живе. Але за мить на його обличчі з’являється ледь помітна усмішка:

«Так, мій будинок загинув, але я досі живий. Все відбудуємо, головне — перемога», — каже Олександр.

Зараз він створює план нового будинку і мріє, що після перемоги побудує новий дім — там же — біля саду, у вільній і незалежній країні.

---

Освітній дім прав людини в Чернігові документує воєнні злочини в рамках моніторинго-консультативної місії спільно з ГО «МАРТ».

В напрямку документування Дім співпрацює з ГО «Докудейз» (Архів війни), Коаліцією «Україна. П’ята ранку» та ініціативою «Трибунал для Путіна».

Якщо ви хочете долучитися до команди документаторів воєнних злочинів на Чернігівщині — ось тут деталі, як це можна зробити.