Юрій Усманов — директор Навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського міжнародного університету.
Він спеціалізується на міжнародному гуманітарному та міжнародному кримінальному праві.
Поговорили про притягнення до відповідальності осіб, які вчинили міжнародні злочини, про документування воєнних злочинів та освіту у сфері прав людини.
Це спільний випуск Lойера та Освітнього дому прав людини в Чернігові.
Біля Чернігова у селищі Количівка знаходиться будівля громадської спілки «Освітній дім прав людини в Чернігові». Вже кілька років Дім є майданчиком для зустрічі громадських діячів, правозахисників та небайдужих прогресивних людей. Окрім проведення освітніх заходів, тут свого часу могли знайти прихисток біженці, зокрема ті, хто тікали від диктаторського режиму в Білорусі та затримань після мирних протестів влітку 2020 року.
Під час активних бойових дій у війні росії проти України, Чернігів ледь не опинився у повному оточенні, саме у Количівці ворог хотів замкнути кільце блокади й відрізати місто. Саме у цьому селищі точилися бої й рашисти отримавши по зубах відійшли. Але Количівка була під постійними обстрілами.
Як згадував правозахисник Андрій Остріков:
“Після початку війни звичайно це перше, що у всіх у нас було на думці, коли ми чули про Чернігів, думали: Що там з Домом”?
Будинок постраждав від обстрілів, але його відбудували й наприкінці року Освітній дім прав людини в Чернігові відкрив свої двері для проведення великого заходу. “Освітній Форум прав людини: наближаючи перемогу” розпочався 26 листопада. Перші два дні було присвячено таким темам: «Постконфліктне врегулювання в Україні: від війни до миру» та «Освіта у сфері прав людини в Україні: виклики в умовах війни й важливість для відновлення». Наступні дві зустрічі відбулися 3-го та 5-го грудня.
Людмила Янкіна, представниця Центру прав людини “ZMINA”, членкиня правління Дому поділилась своїми враженнями вперше відвідавши Дім після 24 лютого :
“По-перше, дуже важливо, що ми з початку повномасштабного вторгнення зустрілися всі разом тут фізично в одному просторі, коли Дім вже є в відремонтованому стані. Це є місце сили для багатьох правозахисників і дуже важливо, що сьогодні ми змогли тут зібратися всі разом і поговорити про важливі речі, про підтримку правозахисного середовища й активістів”.
Темою зустрічі 3 грудня обрали «Захист правозахисників в умовах війни». Окрім учасників та учасниць які завітали безпосередньо в Дім, частина доєдналася в онлайн-режимі.
Тематичний блок “Захист правозахисників в умовах війни” відкрив Сергій Буров – директор Освітнього Дому прав людини в Чернігові. Раніше ми подібні Форуми проводили по декілька днів. Тут в таких умовах ми вирішили це зробити дуже коротко, але насправді будемо виносити це на продовження через онлайн, – зазначив Сергій.
На відкритті він згадав про міжнародних партнерів та надав слово представниці організації PDCS Зузані Фіаловій, яка долучилася до форуму дистанційно. Вона розповіла, яка робота ведеться у Словаччині з допомоги Україні.
Зузана зазначила наступне:
“Наша організація займається діалогом та конфліктами. Звичайно, коли летять бомби й відбуваються бойові дії дуже важко говорити про діалог. На жаль у нас, та навіть у західній Європі багато людей не розуміють, що відбувається і яка ситуація. Тому те, що ми намагаємось робити – це розмовляти з людьми та організовувати заходи, де можна якось показати наш досвід та пояснювати людям, що ця війна – це війна всієї Європи”.
На форум до Чернігова приїхав Аркадій Бущенко – суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, який привітав всіх учасників та учасниць і зазначив про важливість проведення таких заходів.
В режимі онлайн з Грузії приєдналася Кетеван Абашидзе – представниця Фундації домів прав людини (Human Rights House Foundation), яка розповіла про те, як вони підтримують правозахисників в Україні, Вірменії, Грузії, Азербайджані, Білорусі та Росії. Згадала про основні напрямки роботи, а саме: підтримку неурядових організацій в Україні, міжнародну адвокацію та допомогу активістам в екзилі, зокрема медичну та правову підтримку.
Також онлайн долучилася Леіла Лежава з Тбілісі, яка розповіла про роботу Human Rights House Tbilisi. Це перш за все підтримка правозахисників та незалежних журналістів, громадських активістів в ситуації ризику. Також розповіла про підтримку українських активістів в Грузії, а також згадала про грузинський досвід воєнних дій та їх наслідки.
Для учасників та учасниць Форуму у Чернігові в режимі онлайн виступив директор Дому прав людини Крим – Андрій Зубарєв. Він розповів про Дім, про новий для себе напрямок – програму Захисту, яку надає їхня організація.
Геннадій Випинашко — менеджер програми Захисту Освітнього Дому прав людини в Чернігові, зробив невеликий екскурс до історії і розповів з чого розпочалася діяльність програми Захисту. Він також описав структуру програми. Вона складається з двох частин: термінова та довготривала. Термінова – це перш за все пряма допомога у базових потребах пов’язаних з безпекою. Довготривала – це підтримка через стажування та здобуття знань та навичок для продовження громадської діяльності, мікрогрантові програми та психологічну допомоги, а у разі потреби — психо-соціальну реабілітацію.
З початком повномасштабного вторгнення Дім оновив програму Захисту на надання допомоги громадським активістам, правозахисникам, журналістам та членам їх сімей, які знаходяться в ситуації ризику в умовах війни на тимчасово окупованих територіях, новоокупованих територіях, а також на території підконтрольній уряду України.
Людмила Янкіна – керівниця напрямку із захисту представників громадянського суспільства Центру прав людини “ZMINA”, розповіла про досвід роботи програми Захисту організації після початку повномасштабного вторгнення та поділилась своїми спостереженнями.
Окремою темою блоку стало питання захисту правозахисників, які опинилися у війську. Цю тему підняв в режимі онлайн Ярослав Малик, координатор Освітнього напрямку Дому, який зараз у війську. Він вийшов на зв’язок прямо з фронту. Який статус правозахисників, які є комбатантами? Яка роль правозахисників у війську? Який механізм захисту таких людей? Проблему розглядали на прикладі справи відомого правозахисника, журналіста координатора проєкту “Без кордонів” Максима Буткевича, який потрапив до полону. Процес визволення правозахисника наразі є дуже складним, адже такі люди на жаль, викликають подвійну увагу з боку ворога.
Друга частина тематичного блоку “Захист правозахисників в умовах війни” передбачала практичну частину. Учасники та учасниці об’єдналися в 4 групи, щоб обговорити найбільші виклики, з якими стикається команда Програм Захисту під час надання допомоги правозахисникам, громадським діячам та незалежним журналістам: комунікації з аплікантом (верифікація), залучення волонтерів, принципи відбору та ризики.
Людмила Янкіна прокоментувала роботу по групах таким чином: Ми виокремили для себе пріоритети, над якими нам потрібно працювати. Ми зрозуміли, що коли ми працюємо, наприклад, з програмами Захисту з допомогою, нам потрібно приймати колективні рішення для того, щоб більш ретельно підходити до питань верифікації. Ми зрозуміли, що є основні принципи, якими ми маємо керуватися не відходячи від загального стандарту і в нас в кожного є свої якісь фокуси роботи.
Сергій Буров – директор Освітнього Дому прав людини в Чернігові підбив підсумок практичної роботи. Зазначив, що правозахисники та журналісти особливо у воєнні часи постійно «ходять по лезу». Нагадав про 16 стандартів захисту правозахисників, розроблених ОБСЄ, ООН та Радою Європи. І запропонував учасникам виділити ті стандарти, які найбільше порушуються в наші часи. Результати цієї роботи пообіцяв оприлюднити онлайн.
Геннадій Випинашко – менеджер програми захисту Освітнього Дому прав людини в Чернігові: “Наші слухачі дізнались сьогодні про алгоритми роботи, про те, з якими викликами стикаються наші кейс-менеджери, з якими викликами ми стикаємось, а також як ці виклики ми можемо подолати. У нас була робоча атмосфера, тому що ми працювали в групах над певними викликами, працювали над способами їх вирішення і як результат маємо чотири якісно розписані виклики і як їх подолати, готові рекомендації”.
Андрій Остриков додав:
“Емоції дуже сильні, дуже теплі, тому що я зустрів тут людей, з якими співпрацював. А особливо я дуже радий, що ми знову зібралися в Домі! Для мене важливо, що тут в процесі обговорення я бачу, як ми круто зміцнюємося! Я бачу, що за ті 9 місяців (бойових дій) ми набрали неймовірного досвіду”.
Третій тематичний блок Освітнього форуму прав людини: наближаючи перемогу завершився перфомансом «Мистецтво проти війни» за участі Академічного камерного хору ім. Дмитра Бортнянського.
Іван Матвєєв, журналіст
На цей час наша організація розглянула вже понад 250 заявок стосовно підтримки 624 людей.
Так, загалом з березня по грудень 2022 року Дім отримав 254 заявки на програму термінової підтримки. З них підтримано 215 заявок, що дорівнюють 544 бенефіціарам. На цей час на розгляді перебуває 25 заявок.
Серед підтриманих бенефіціарів — 414 — повнолітніх, 130 — дітей. Жінок більше ніж чоловіків — 289 проти 255.
55 людям відмовлено в наданні підтримки за результатами рішень верифікаційного комітету.
Щодо сфер діяльності: 132 — громадські активісти, 50 журналістів, 33 правозахисники та 329 осіб — це члени їхніх сімей.
Найзатребуваніші запити — це компенсація деяких витрат, зокрема, на продукти харчування, оренду житла та ліки, а також надання емоційної та психологічної підтримки.
Для перегляду детальної інформації та заповнення анкети переходьте за посиланням — https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5
Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та проєкту ESU.
Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.
В цей день обговорювали тему постконфліктного врегулювання в Україні: від війни до миру. Зараз це питання є надзвичайно важливим, адже наша країна постала перед викликом повномасштабного вторгнення.
За таких умов особливої уваги заслуговують питання документування воєнних злочинів, захисту потерпілих від збройного конфлікту та притягнення до відповідальності осіб, які вчинили міжнародні злочини. Якраз ці теми й обговорювалися учасниками.
Керівник Департаменту документування воєнних злочинів (УГСПЛ) Сергій Мовчан зазначив:
«Документування воєнних злочинів є важливим процесом нашого сьогодення. Щоденно вчиняється значна кількість злочинів і кожен з них повинен бути зафіксований. На превеликий жаль, ресурсів правоохоронців недостатньо, оскільки звичайна злочинність теж не зникла з нашого життя.
У зв’язку з цим, ми можемо стверджувати, що ефективне документування можливе лише за рахунок поєднання зусиль правоохоронців та представників громадського сектору. Звісно громадськість не перебирає на себе повноваження розслідування, але допомагає зібрати необхідну інформацію для подальшого використання».
Тему притягнення до відповідальності осіб, які вчинили міжнародні злочини підняв Усманов Юрій, к.ю.н., директор Навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського міжнародного університету.
«Сьогодні найбільша кількість правопорушень, які вчиняються агентами росії в період збройного конфлікту між рф і Україною, є саме воєнні злочини. Понад 41 тисячу таких злочинів зареєстровано Офісом Генерального прокурора України з моменту широкомасштабного вторгнення рф на територію нашої держави. Реальна кількість таких злочинів – значно більша.
В України є низка міжнародних зобов’язань з притягнення винних до відповідальності за воєнні злочини, відносно них не діють імунітети і не допускається амністія, такі злочини не мають строку давності. Попри всі труднощі, ми вже зараз маємо робити все можливе, щоб винні особи понесли покарання за свої дії задля того, щоб відновити справедливість. Це важливий елемент перехідного правосуддя, через який проходять всі держави, які вимушені були зіштовхнутися з війною. Це умова примирення суспільства, відновлення справедливості і розбудови майбутнього миру в Україні», — підкреслив Юрій.
Про захист потерпілих від збройного конфлікту, зокрема, доступу до правосуддя і відшкодування заподіяної шкоди розповідав керівник громадської приймальні УГСПЛ в м. Чернігів, юрист ГО «МАРТ» Дмитро Науменко. Він зазначив:
«На сьогодні переважна більшість постраждалого від війни населення не мають ефективних механізмів захисту порушених прав та можливості отримати компенсацію за заподіяну шкоду.
Частину законодавчих актів не приведено у відповідність до викликів, які з’явились після широкомасштабного вторгнення військ рф в України. Більшість норм регулюють відносини тільки по жертвах злочинів, які перебували/ють в зоні проведення АТО/ООС або на лінії зіткнення.
Через таку ситуацію постраждале населення залишається сам на сам зі своїми проблемами та зневірюється у можливості справедливої сатисфакції».
Координаторка освітніх курсів УГСПЛ, адвокатка Ольга Семенюк так відгукнулася про захід:
«Цей Форум був про незламний дух українців. Попри постійні обстріли, проблеми з електроенергією, брак часу, правники покинули свої справи, щоб приїхати в Освітній дім прав людини в Чернігові на чергову зустріч. Ці зустрічі давно вже стали традиційними. Випускники наших освітніх курсів чекають на них.
Цього року темою заходу стало “Постконфліктне врегулювання”. Ця тема зараз є не менш актуальною, ніж сам збройний конфлікт. Якщо ми зможемо вдало побудувати концепцію постконфліктного врегулювання і почнемо її активно впроваджувати, то це лише пришвидшить перемогу. За результатами заходу ми отримали багато рекомендацій від учасників щодо додаткових заходів на цьому шляху. Це дуже корисно, бо допомагає експертам вийти за рамки власних ідей. А ще — я ще більше вірю у нашу перемогу, бо побувала в колі незламних людей».
Крім адвокатів, серед учасників заходу були судді та прокурори. Ось що розповів про Форум прокурор відділу Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора Антон Овчаренко:
«Цьогорічний Форум зібрав, на перший погляд, дуже різних представників юридичної спільноти: адвокатів, прокурорів та суддів. Що може об’єднувати вершини цього «трикутника правосуддя», крім участі у судовому процесі?
Обмін думками щодо концепції розбудови післявоєнного суспільства – це те, що необхідно робити вже сьогодні. У світі давно вже винайшли так звану «transitional justice» або перехідне правосуддя, яке регулює як раз той період, який супроводжується післявоєнною відбудовою. Адже це не тільки й не стільки про економічну складову — відновлення знищеного житла майна, об’єктів інфраструктури, — але й про загоєння душевних ран, які принесла війна, а це неможливо без прощення.
Звичайно, з юридичної точки зору важливо винаходити модель переслідування воєнних злочинців для того, щоб відновити справедливість. На національному рівні, а також через Міжнародний кримінальний суд. У сьогоднішніх реаліях варто замислитися як саме покарати вище військово-політичне керівництво держави-агресора, яке вбачається через утворення спеціального трибуналу, на необхідності чого наполягає Президент України та Генеральний прокурор.
З іншого боку, ідея прощення наших громадян, які залишилися на окупованих територіях і вчинили певні злочини, змушує мене замислитися про певні правові орієнтири, оскільки на практиці я займаюся процесуальним керівництвом досудовим розслідуванням таких кримінальних правопорушень як «державна зрада» та «колабораційна діяльність».
Своїми враженнями поділився й адвокат Броніслав Тоцький:
«Форум для мене став непересічним заходом, який показав, що попри складність часів, ідеали прав людини в нашому суспільстві живі. Професійна спільнота продовжує думати про захист потерпілих та покарання винних. Адже, коли стихнуть гармати, в бій підуть суддівські молотки. І тоді вже треба буде контролювати, щоб всі злочинці отримали покарання, а жертви – справедливу сатисфакцію.
Особливо мене приємно здивувало, що колеги з різних сфер не бояться говорити такі слова як «амністія», «прощення» тощо. Адже без діалогу у нас не буде спільного майбутнього як єдиної демократичної країни».
Команда Дому радіє, що під час Освітнього Форуму прав людини: наближаючи перемогу нам вдалося створити такий майданчик для діалогу і зібрати «в одне коло незламних людей». Тож наближаємо перемогу разом!
«В мене був зібраний рюкзак, в якому лежали мої документи, український прапор і віночок»…
Ходити на роботу під обстрілами для неї свого часу було «буденністю». Галина працювала на Луганській ТЕС, але у 2016 році її звільнили за проукраїнську позицію.
Це не зламало жінку, навпаки — стало поштовхом для того, щоб вона почала ще більше боротися «за українське» в м. Щастя. І хоч через повномасштабне вторгнення Галина була змушена залишити місто — вона досі продовжує свою боротьбу.
Розповідаємо історію Галини, яка отримала підтримку в рамках Програми Захисту Освітнього дому прав людини в Чернігові.
В м. Щастя Галина прожила понад 30 років. Вона бачила на власні очі, що відбувалося, коли Росія вторглася в Україну у 2014 році.
«Починаючи з 2014 року ми бачили як гинули наші хлопці, як евакуйовували поранених, як Росія через кордон завозила свою техніку. На той момент наша армія ще не була забезпечена нормальною екіпіровкою та зброєю. Тому, мабуть, і втрати були чималі. У нашому місті стояв батальйон «Айдар». Ми з подругою вирішили, що будемо допомагати нашим захисникам, чим зможемо».
Галина розповідає, що ходити на роботу під обстрілами для неї свого часу стало вже чимось «буденним»:
«На роботу ми ходили під обстрілами. Не раз падали на землю, голову накривали руками. Ми звикли. Це була для нас уже буденність. Щоб себе якось підтримати ми почали готувати нашим військовим. Ми знали, що робимо гарну справу».
У 2014 році на День незалежності України Галина з однодумцями організувала «українську ходу».
«Ми на 24 серпня організували ходу з українськими прапорами. Зібралося дуже багато людей. Це було щось неймовірне. Коли ми проходили повз батальйон «Айдар», хлопці плакали. Вони відчували, що їх тут чекають, що місто Щастя — українське».
Проте, за словами героїні нашої історії, на той момент у місті було багато проросійських місцевих мешканців та колаборантів. Тому їх з подругою відверто недолюблювали, особливо колеги з роботи.
«У 2014 році на територію Луганської ТЕС зайшли наші військові: батальйон «Айдар» і 80 аеромобільна бригада зі Львова. Ми з ними спілкувалися і це бачили працівники станції, які були колаборантами.
З березня по червень 2014 року м. Щастя було під незрозумілими формуваннями. У червні 2014 року наші військові зачистили місто і повісили український прапор. Звільнили нас з Луганської ТЕС після того, як з території підприємства відвели батальйон «Айдар» і 80-ку. У 2014 році це не були такі військові формування, як зараз».
Був випадок, коли Галині з подругою потрібно було виїхати з міста.
«У 2016 році наші хлопці були майже в Луганську. Ми думали, що область скоро звільнять, однак не склалось. Як згодом з’ясувалось, нашим військовим наказали відступити. Коли ЗСУ залишали місто, нам сказали: «Дівчата, виїжджайте. Якщо в місто зайдуть росіяни, ви не виживете. В Лутугине всіх проукраїнських розстріляли, там братська могила була на 60 осіб».
Після цієї розмови Галина з подругою вирішили покинути місто. Проте вже через місяць вони повернулися назад.
Галина каже, що після звільнення вона не знала, що робити далі, однак згодом сталася доленосна зустріч — вони з подругою познайомилися з представниками «Восток SOS».
«Восток SOS» взяли нас під своє крило: почали запрошувати на тренінги і підтримували нашу громадську активність. В кінці 2016 року ми вирішили зареєструвати власну ГО, яку назвали — «Культурна фортеця».
Ми проводили культурні заходи в місті, наприклад, просто неба робили покази фільмів. Люди були в шоці. Цей проєкт тривав 5 місяців. Навіть місцева влада почала нам трохи допомагати, хоча самі не приходили на заходи. Також робили майстер-класи для дітей та дорослих, дискусійний клуб… І, мабуть, продовжили б цим займатись, якби не повномасштабне вторгнення».
Галина розповідає, що їхнє місто почали обстрілювати ще 17 лютого 2022 року.
«Вже 17 лютого нас почали обстрілювати: над головою все літало і свистіло. Я розуміла, якщо вони зайдуть в місто, то я піду перша на підвал — і не виживу. В мене був зібраний рюкзак, в якому лежали мої документи, український прапор і віночок. Ось з цим рюкзачком я і виїжджала з міста.
24 лютого мене забрала подруга. Спочатку ми приїхали в Київ, кілька днів жили там. Потім поїхали далі, зрештою опинилися у Львові. Там вдалося влаштуватися у волонтерський центр. Після кількох місяців волонтерства я переїхала до Чернігова».
Зараз Галина живе в Чернігові і проходить стажування в Домі. Вона документує воєнні злочини і робить все, аби росіяни понесли за скоєне відповідальність.
Галина каже, що після перемоги обов’язково повернеться у своє рідне місто:
«Після перемоги я заїду у своє рідне місто Щастя на БТРі з українським прапором».
Віримо, так і буде:).
Нагадуємо, що Освітній Дім прав людини в Чернігові надає індивідуальну підтримку правозахисникам, журналістам, громадським активістам та членам їхніх сімей. Ознайомитися з деталями Програми можна за цим посиланням.
Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та інших партнерів.
Освітній Дім прав людини в Чернігові з початку війни реалізовує Програму Захисту для журналістів, правозахисників, громадських активістів та їхніх сімей. За цей час організація розглянула уже 230 заявок та підтримала майже 600 осіб.
Програма Захисту включає:
За статистикою, найчастіше звертаються за підтримкою з Херсонської, Чернігівської та Запорізької областей. Найбільше заявок було від громадських активістів (119) та журналістів (49).
Серед запитів, що мають найбільший попит – компенсація деяких витрат, тимчасове помешкання та надання емоційної та психологічної підтримки.
Для перегляду детальної інформації та заповнення анкети переходьте за посиланням — https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5
Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та інших партнерів. Сюди також додаємо Європейський Союз (EU).
Ворожий касетний снаряд впав на територію Дому в той час, коли в самому приміщенні перебували люди. Там проживало 12 громадських активістів, які піддалися переслідуванням у себе на батьківщині за свої політичні переконання та активну громадянську позицію. На щастя, ніхто з них не постраждав.
Водночас вони стали свідками тих подій, і ось що розповідають:
«Вже з першого дня, 24 лютого, були обстріли, але тоді ще не по самій Количівці. Ми тільки чули, як над нами все літало. А 7 березня ми побачили у вікно, як у село увійшли три російські танки та один БТР. Ось тоді почалися серйозні обстріли з мінометів та автоматні перестрілки.
Ми ховалися в підвалі, чули, як тремтіли вікна в будинку. Один снаряд прилетів дуже близько і завдав серйозних пошкоджень. Але, на щастя, ніхто з людей тоді не постраждав.
Ми вважаємо, що нам дуже пощастило. Бо коли снаряди прилітали по сусідніх будинках — вони горіли. Ми боялися, що коли прилетить на покрівлю і будинок загориться — підвал нас урятує, але треба буде вибиратися. І виникала наступна проблема — куди тікати: у селі обстріли, ніч, поряд ліс.
Вирішили, що якщо що — перебиратимемося до сусіднього будинку. Але, слава Богу, наш Дім не спалахнув. Щоправда, майже всі шибки були вибиті. І оскільки на той момент уже не було опалення, то в приміщенні було дуже холодно. Ми забили вікна фанерою і залишились у Домі. А 9 березня з’явилася можливість евакуюватися до Чернігова», — розповідає один із білоруських активістів, який під час обстрілу був в Домі.
Найбільший «приліт» по Дому був 7 березня. Він завдав чималих руйнацій та пошкоджень.
Зокрема, суттєво постраждали:
А повністю були зруйновані — три прольоти бетонного паркану та дві альтанки для занять. Крім того, були розбиті вікна та металопластикові двері: загалом постраждала 21 конструкція.
Після того, як російські війська відступили з території Чернігівської області, команда Дому почала думати, як відновити простір. Спочатку розбирали «завали» та планували, як все відбудовувати: шукали фінансування, будівельників та закуповували необхідні матеріали.
Завдяки підтримці, зокрема фінансовій, наших друзів та партнерів — роботи з відновлення простору ведуться значно швидше. Команда Дому неймовірно вдячна за матеріальну допомогу Libereco, МВФ, CORE, Празькому громадянському центру, Асоціації УМДПЛ, команді словацької організації PDCS, нашим друзям Восток-SOS, зокрема, Mondo, та просто небайдужим людям.
Суттєві роботи з ремонту Дому почалися вже з першої половини серпня. Зараз працюють над відновленням даху будівлі, стель, водостоків. Вже видно перші результати роботи, що вселяє надію в те, що скоро простір повністю буде відновлений.
Крім того, Дім надав партнерську допомогу для волонтерів Добробату, які розбирають зруйновані внаслідок бойових дій будинки і лагодять пошкоджені дахи у селі Ягідне Чернігівської області. Відбудовою пошкоджених будинків постійно займаються близько 25 осіб з різних куточків країни. Освітній дім прав людини в Чернігові надає їм ресурсну підтримку. Також приміщення Дому використовувалось для потреб громади.
Маленькими кроками ми відбудовуємо наш Дім і мріємо, що вже зовсім скоро він відкриє двері для гостей. Відбудуємо Дім — відбудуємо Україну!
