Стаття про те, як досвід вимушеного переселення допоміг правозахиснику з Донеччини створити проєкти допомоги для ВПО.

«Колись я думав, що в нас із 2014 року були постійні виклики, зараз розумію — з 2022-го почався справжній, безперервний і непередбачуваний марафон випробувань», — розповідає Ілля Єлін, правозахисник, який після початку повномасштабного вторгнення був змушений покинути рідну Донеччину.

Його історія — це не просто розповідь про релокацію. Це історія про те, як власний досвід внутрішнього переміщення став поштовхом до створення системної допомоги іншим. Як професійні знання та навички довелося переосмислити в нових реаліях. І як із власної травми народжуються проєкти, що повертають людям надію.

До 2022 року

Історія громадського активізму Іллі починається у 2014 році — саме в той час він зрозумів, що через неї можна впливати на суспільні процеси та зміни в країні.

«На Донеччині ми реалізували багато різних проєктів. Працювали з молоддю, захищали права жінок, допомагали внутрішньо переміщеним особам. У 2019-му запустили «Центр стимулювання економічного розвитку Добропільської громади». Займалися питаннями трансформації вугільної галузі, надавали психосоціальну підтримку», — згадує активіст.

Діяли системно: у проєктах із захисту прав жінок поєднували юридичні консультації з тренінгами протидії домашньому насильству, допомогою в працевлаштуванні та психологічною підтримкою. Створили громадський центр, який став хабом для різних соціальних ініціатив.

Новий початок у столиці

24 лютого 2022 року змусило багатьох переосмислити своє життя. «Розумієте, це дуже великий виклик — залишити все, що ти напрацьовував 30–40 років життя, і поїхати на нове місце. Хтось починав із мінуса, хтось із нуля», — ділиться правозахисник.

Релокація до Києва стала не просто зміною місця проживання, а й початком нового етапу в громадській діяльності. Тепер його команда зосередилася на допомозі внутрішньо переміщеним особам — з власного досвіду розуміючи всю глибину їхніх проблем.

«Зараз ми більше орієнтуємося на ВПО, оскільки самі ВПО, розуміємо всю проблематику. У нас різні напрямки — займаємося гуманітарною допомогою, соціальною, правовою, займалися психологічною допомогою».

Системні проблеми потребують системних рішень

У січні 2023 року Ілля із колегами заснував громадську організацію «Центр допомоги Сила Лева», яка зосередилася на підтримці ВПО та ветеранів.

Особлива гордість — проєкт із навчання швейній справі. Невелике виробництво, яке раніше шило спецодяг для шахтарів на Донеччині, перевезли до Києва та переорієнтували на пошиття військової форми. За 2023 рік дві групи — понад 50 внутрішньо переміщених жінок — пройшли навчання та отримали нову професію.

«Це дуже важливий проєкт, адже люди приїжджають у Київ, у Київську область — їм потрібна робота, щоб забезпечувати себе, родину, дітей. Багато жінок живе без чоловіків, або з батьками похилого віку, а їм треба годувати дітей».

Окрім професійного навчання, організація також надає правову, соціальну та гуманітарну допомогу переселенцям. Особливо гострим залишається житлове питання.

«Допомоги практично немає, а орендодавці часто завищують ціни для переселенців. Я не думаю, що ми зможемо перемогти ворога, якщо не будемо підтримувати один одного в суспільстві», — наголошує правозахисник.

У робочій групі при Міністерстві реінтеграції Ілля представляє інтереси переселенців, працюючи над спрощенням процедур отримання житла. 

«Влада часто має загальне уявлення про проблему, але не бачить деталей. Наше завдання — показати реальну картину очима людей, які щодня стикаються з цими викликами», — пояснює він.

У планах масштабувати ініціативи, допомогти більшій кількості ВПО — навчати, працевлаштовувати, сприяти у відкритті власної справи.

Взаємодія з Освітнім домом прав людини — Чернігів

Важливою віхою став 2020 рік, коли Ілля долучився до проєкту «Школа правозахисника» на базі Освітнього дому прав людини — Чернігів.

«Це був масштабний проєкт із трьома навчальними модулями — у Чернігові, Одесі та Києві. Там зібралася чудова команда — правозахисники, громадські діячі, студенти, юристи. Усі замотивовані, націлені на результат» — згадує він.

Під час навчання учасники не лише отримували теоретичні знання, але й одразу застосовували їх у реальних проєктах. Так народилася ініціатива із захисту правозахисників на Донеччині, яку активіст реалізував спільно з Освітнім домом.

Зв’язки збереглися і після початку повномасштабного вторгнення — цього року Освітній дім допоміг із релокацією родини з Донеччини.

«Я написав заявку на Програму підтримки, і вже за кілька днів отримав позитивну відповідь. Протягом тижня надійшла допомога, яка реально допомогла розв’язати побутові питання переселенців. Комунікація була на високому рівні, усе відбувалося оперативно та професійно — за це дуже вдячний» — розповідає правозахисник.

На цьому Ілля зупинятись не планує, хоче й надалі співпрацювати з Домом у різних напрямках — від правозахисної освіти до розвитку соціального підприємництва.

«Особливо важливим є напрямок навчання правозахисній діяльності — і не лише для правозахисників, а і для всього суспільства. Люди мають знати свої права, розуміти, як їх захищати. Це допомагає вирішувати і професійні, і побутові, і соціальні питання» — переконаний активіст.

Погляд у майбутнє

За останні два роки було не до відпочинку. Якщо раніше Ілля любив подорожувати різними країнами, відкривати нові місця, то тепер намагається знаходити сили в спорті та спілкуванні з однодумцями.

«Після перемоги роботи буде ще більше», — впевнений правозахисник. «Процес відновлення — це дуже складний шлях, як у технічному плані, так і в суспільному. Громадському сектору треба нарощувати свій потенціал — інституційний, технічний, експертний. Будуть масштабні виклики, які потребуватимуть об’єднання зусиль у межах усієї країни».

Але саме зараз, під час війни, формуються ті зв’язки та механізми взаємодії, які стануть фундаментом майбутніх змін. І кожен, хто готовий діяти, може стати частиною цих перетворень.

Досвід роботи з ВПО показує — найефективніші рішення народжуються саме через співпрацю, тому вже зараз він закликає колег створювати дієві коаліції: «Наші проблеми ніхто, крім нас, не вирішить. Потрібні не паперові, а реальні обʼєднання, які співпрацюють і допомагають один одному. Тоді й партнери будуть бачити, що люди дійсно працюють, мають результати й досягнення. З такими можна реалізовувати масштабні проєкти».

Історія Іллі доводить: іноді найбільші випробування стають поштовхом до створення чогось нового та важливого. А власний досвід внутрішнього переміщення може трансформуватися в системну допомогу іншим людям, які опинилися в схожій ситуації.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM International, у партнерстві з Фонд Східна Європа, Human Rights House Tbilisi, Беларускі дом правоў чалавека імя Барыса Звозскава та Black Sea Trust for Regional Cooperation за фінансової підтримки European Union in Ukraine.

Для заповнення анкети на Програму термінової підтримки — переходьте за посиланням
👉🏻  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

Освітній дім прав людини — Чернігів приймає заявки на участь в Програмі психосоціальної реабілітації, яка спрямована на розвиток навичок роботи зі стресом і травмою.

Запрошуємо подавати заявки на участь в Програмі психосоціальної реабілітації Освітнього Дому прав людини — Чернігів.

Не пропустіть цю можливість вивчити методи психологічної реабілітації та набути навичок, які допоможуть вам впоратися зі стресом та підтримувати інших. Заповніть заявку та приєднуйтесь до нас в цьому цінному досвіді та можливості відновити свої власні ресурси!

Програма призначена для громадських активістів/ок, волонтерів/ок, лідерів/ок громад, представників/ць меншин, журналістів/ок та правозахисників/ць, які працюють як у груповому, так і в індивідуальному форматі з людьми, які пережили насильство та війну.

📌 Для участі необхідно заповнити заявку.

Після заповнення заявки пройти відбір та отримати лист-підтвердження участі. Заявки приймаються до липня.

Під час програми будемо зосереджуватися на таких аспектах:

• Стійкість до стресу і тривоги: ви дізнаєтеся про ефективні стратегії саморегуляції, засоби зняття стресу та підтримки свого фізичного й емоційного стану, а також навчитеся практичним технікам, які допоможуть вам стати стійкішими до стресових ситуацій;
• Робота з травмованими людьми: ви отримаєте знання та навички, які допоможуть вам працювати з людьми, які пережили травму, навчитеся допомагати їм відновлювати здатність приймати рішення і діяти. Розглядатимуться підходи до роботи з внутрішніми ресурсами та активами, що допоможуть підтримати їх у процесі відновлення;
• Підтримка українського суспільства: ви дізнаєтесь про способи та засоби, якими ви можете підтримати інших у складний період, щоб зміцнити внутрішню солідарність та почуття єдності;
• Індивідуальні психологічні консультації: протягом програми, є можливість отримати допомогу від спеціаліста, де ви зможете відкрито обговорювати свої проблеми та виклики з професіоналом;
• Активний день відпочинку;
• Заходи фізичної та психологічної реабілітації.

📎 Тренерки:

• Надія Локоть — психологиня міжнародних проєктів Libereco – FENIKS, People in Need, тренерка програм реабілітації, ведуча тренінгів. Учасниця довгострокової програми підготовки травмотерапевтів в методі Somatic Experiencing. Працює в гештальт та тілесно-орієнтованих підходах в напрямку подолання травми та стресу. З 2019 року працює з активістами та правозахисниками, надає підтримку в подоланні наслідків психотравм, пов’язаних з насиллям.
• Ольга Ульдюкова — психологиня міжнародних проєктів Libereco – Feniks Trauma Support. Учасниця довгострокової програми підготовки травмотерапевтів в методі Somatic Experiencing. З 2015 року працює в індивідуальному консультуванні з використанням тілесно-орієнтованих підходів. З 2016 року проводить групи з танцювально-рухової терапії.

🗓️ Програма буде проходити з 04 по 10 серпня (7 днів).

📍 Місце проведення та проживання — Чернігівська обл., с. Количівка.

УВАГА! Кількість місць для участі обмежена. Учасники повинні бути присутніми всі дні, з 04 по 10 серпня.
Організатори забезпечують харчування, проживання, а також компенсують транспортні витрати до місця проведення Програми й у зворотному напрямку (витрати на проїзд буде компенсовано за умови надання відповідних проїзних документів в обидві сторони та в межах вартості проїзду рейсовим автобусом або поїздом в межах ціни купе або 2-го класу Інтерсіті).

Програма психосоціальної реабілітації функціонує за підтримки в межах проєкту «Підтримка активних громадян під тиском в Україні», який реалізовує Освітній Дім прав людини — Чернігів у співпраці з ZMINA. Центр прав людини за фінансової підтримки European Union in Ukraine. А також експертного супроводу Libereco – Partnership for Human Rights. Зміст Програми психосоціальної реабілітації є виключною відповідальністю Освітнього Дому прав людини — Чернігів та не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Кожен та кожна з нас має знайти своє місце у цій війні. Спосіб, у який зможе принести найбільше користі. Aша знайшла своє покликання — “навчати людей не вмирати”.

Aша Карсакова вже два роки викладає тактичну медицину для військовослужбовців. Її робота — постійні відрядження в різні регіони України, викладання на полігонах та під обстрілами.
До вторгнення займалась активізмом, проводила чисельні акції на підтримку прав жінок та ЛГБТ+ спільноти, грала у плейбек-театрі і реалізовувалась у найрізноманітніших сферах.

Aша в Playback-театрі

Через перфоманс та театр досліджувала вплив війни на суспільство, в рамках правозахисної діяльності робила форум-виставу про гендерно-зумовлене насильство у Верховній Раді та реалізовувала велику кількість інших проєктів.

Aша має філологічну освіту та педагогічний досвід, тож вирішила, що як викладачка може бути максимально корисною.

 До тактичної медицини її привела особиста втрата — на війні загинув її близький друг. 

“Я важко перенесла цю втрату. І понад усе мені хотілося, щоб ніхто з рідних військовослужбовців ніколи не переживав те, що пережила я”.

Робота на перемогу — складна, виснажлива, часто демотивуюча, травматична, при цьому — найважливіша. 

Aша розповідає про тактичну медицину, складнощі викладання та позитивні зміни у суспільстві, а ще — про навчання, втрати та відновлення.

Тактична медицина по залишковому принципу

За словами Aші, найбільші складнощі в роботі інструкторки з тактичної медицини пов’язані з неправильними уявленнями людей про медицину та її важливість у бойових умовах. Часто потреби в медиках закривають по залишковому принципу, а до підбору персоналу, від роботи якого буде залежати життя, ставляться недбало. Пояснити командуванню, як важливо мати тямущу, навчену та підготовлену людину на посаді медика — не найпростіша задача.

Aша на тренінгу з тактичної медицини

Про те, щоб мобілізуватися самостійно, Aша теж думає. Правда, в сучасній українській армії для цього є ряд перешкод. Система більше підлаштована під чоловіків, їхні потреби та фізіологію, а жінкам часто лишається роль “помічниць” та “підтримки”.

“В мене є подруги, котрі мобілізувалися, бажаючи бути максимально корисними, і вони сильно про це жалкують, тому що їх там саджають на якісь невідповідні їхнім компетенціям і характерам посади. І вони, будучи в лавах Збройних Сил України набагато менш продуктивні, ніж були до цього, коли були волонтерками. Вони йшли воювати і бути корисними, а  їх поставили в такі умови, де вони корисними не можуть бути зовсім”.

Aша Карсакова та “Госпітальєри”

Позитивних змін, щоправда, теж вистачає: за два роки в Україні почав формуватися інститут репутації, а жінки все більше і більше отримують можливості реалізувати себе в армії. 

“Ще нещодавно люди одне в одного мало не ножами кидались, а зараз ми все частіше приходимо до продуктивної дискусії”

Інструкторів та інструкторок щодня стає більше, цивільні люди починають краще розуміти важливість домедичної підготовки та проходити курси, а ті, хто навчають людей рятувати себе, починають все частіше і самі звертатися за допомогою. Перш за все — психологічною.

Перша психологічна допомога: як не нашкодити

Aша зізнається: не збожеволіти після початку повномасштабного вторгнення допомогло те, що в цей період вона вже активно працювала з психіатром та психотерапевтом і отримувала підтримку.

“Взагалі я — депресивний пиріжечок з дитинства, і в повномасштабку увійшла вже такою, знаєте, психологічно мобілізованою”.

З усім тим, два роки постійного стресу — це занадто велика ноша навіть для добре підготовлених людей.

“Якщо чесно, мене тримає думка про те, що шкодити собі — це працювати на ворога”.

Рік тому Aша втратила нареченого на війні. 

“Я собі уявляю іноді, що життя — це така тимчасова гра, в яку ми граємо тут, на Землі. А після смерті потрапляємо у справжній світ. І там вже вирішуємо, хочемо ми залишитися і відпочити, чи їхати в нове відрядження. Моя робота — це постійні відрядження, тому я і переклала свій досвід на таку, власне, глобальну міфологію.”

Щоб впоратися з втратою, зверталася до різноманітних програм психологічної реабілітації. Щоправда, не всі з них виявилися вдалими. Багато програм, зазначає Aша, обіцяють відновлення та підтримку, на ділі ж їхнім спеціалістам часто бракує елементарної емпатії.

“Уявіть собі: починається знайомство з психологами, і одна зі спеціалісток при повному залі вдів виходить та каже: привіт, я Таня, я психологиня і у мене є чоловік. Ну… вітаємо, що тут ще сказати”.

Ще один проєкт психологічної реабілітації виявився мертвим чатом у Телеграмі, в якому нічого не відбувається — от тільки на восьме березня опублікували привітання “з днем весни, краси і жіночності”.

Перезавантаження

Коли останній “реабілітаційний проєкт” з’їв безліч сил та місяць часу на відновлення, стало ясно, що необхідно шукати інші джерела підтримки. Aша раніше вже брала участь у заходах Освітнього дому прав людини —Чернігів, тому коли побачила запрошення на Програму психосоціальної реабілітації — вирішила залишити заявку. 

“Мені зателефонував Геннадій, сказав, що мене будуть дуже раді бачити. Я подумала: ого, на мене чекають!

Участь в програмі нагадувала дитячий табір — один із тих, в яких Aша колись і сама працювала. 

“Це було і навчання, і відпочинок, і реабілітація. Половину дня ми вчилися, а потім — відпочивали. Це просто казка. І масаж! Це дуже-дуже було корисно.”

Aша уважно спостерігала за методологією викладачів та психологинь, намагаючись придумати, як застосувати набуті знання у її роботі викладачки тактичної медицини. 

“Я звертала увагу на те, що можна імплементувати в моє викладання. От, наприклад, перерви для перезавантаження — це дуже важливо. І цукерочки для того, щоб мозок працював — це теж дуже важливо!”

Але найбільше Aша запам’яталася порада однієї з тренерок.

Якщо відреагувати на ситуацію одразу, вона потім не переросте у скандал, адже скандал — це маленька заноза, яку не витягли вчасно.

Стосується кожного

На питання про те, що кожна цивільна людина має знати про домедичну допомогу, Aша відповідає просто: як мінімум пройти курси з зупинки кровотечі та серцево-легеневої реанімації. І завжди мати при собі засоби зупинки масивної кровотечі. Турнікет або бинт не займають багато місця навіть у найменшій сумці.

Aша та тренувальний манекен для відпрацювання навичок надання медичної допомоги

Та головне пам’ятати: аптечка — це не артефакт, що рятує сам по собі. Ми всі маємо здобувати та постійно покращувати свої навички надання допомоги.

Щоби навчитися не вмирати. 

Програма реабілітації функціонує за підтримки ZMINA. Центр прав людини, Human Rights House Foundation, Libereco – Partnership for Human Rights та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM International, у партнерстві з Фонд Східна Європа, Human Rights House Tbilisi, Беларускі дом правоў чалавека імя Барыса Звозскава та Black Sea Trust for Regional Cooperation за фінансової підтримки European Union in Ukraine.

Dmytro’s story is about how everyone can find their place in the fight against the enemy by actively participating in volunteering and civic activities. Ukraine is experiencing the conditions of full-scale war very painfully. Everyone tries to contribute to the fight and victory. Some take up arms and go to the front lines. Some help as volunteers in the rear. But there is another very important area of work – documenting the war crimes committed by Russian occupiers.

The hero of our story today is Dmytro Vakhnenko. His path of volunteering and civic activism cannot be called typical.

Before the full-scale invasion, he was educating people on financial literacy. He enjoyed this field, life was going on as usual, but everything changed dramatically on February 24, 2022.

The First Months

Almost immediately after the start of the Russian military invasion, Dmytro realized that people and the country needed help – he couldn’t stand aside, so he joined as a volunteer to one of the volunteer headquarters in Zaporizhzhia, where he was involved in unloading humanitarian aid and assisting at the warehouse.

Later, Dmytro became the head of the HR department of the organization “Community of Volunteers United by Idea” – he was responsible for coordinating a team of 50-70 people, searching for volunteers, and engaging them in assistance.

“Previously, I worked for a large enterprise in Zaporizhzhia, more precisely, even at a factory, as a leading specialist in the department of analytics and development of the target production model, and it was there that I developed managerial skills, I coordinated the work of departments, so it wasn’t a big problem for me.”

However, even with this experience, the work was very intense at that time because it was necessary to react promptly to changing needs in the conditions of war, – claims Dmytro.

Evidence for future tribunals and volunteering

In October 2022, when Zaporizhzhia was heavily shelled by the occupiers, Dmytro made the decision to temporarily relocate to another city.

“I left the volunteer headquarters around the time I left Zaporizhzhia. After my return, it was no longer operating in the same format as before. So, I began to look for where else I could be useful.”

Despite this, Dmytro understood that he wanted to continue making his contribution to the fight against the enemy in any case – he continued to engage in volunteering. Later, he had the opportunity to join the documentation of war crimes committed by Russians in the public organization “Association of Relatives of Kremlin Political Prisoners” – he took advantage of it.

Currently, his work involves documenting facts of Russian occupiers’ crimes against civilians – killings, torture, and kidnappings.

“The most important thing we do is document the facts of war crimes. If we don’t do this, in the future, we won’t be able to prove that the crimes actually occurred. This is the evidential base for Ukraine, for national and international courts, including the Office of the Prosecutor of the International Criminal Court.”

Interviewing a shelling witness

Also significant here is the informational aspect because the world needs to know the truth about what the Russians are doing in Ukraine, Dmytro claims.

His work consists of two main directions: searching for information in open sources and interviewing witnesses and victims of war crimes.

Dmytro and his organization pass the collected facts and testimonies to analysts, law enforcement, and judicial authorities. Thus, an important evidential base is created for future tribunals against Russian war criminals.

Dmytro admits that he never thought he would be involved in civil or volunteer activities, but now he actively participates in various initiatives.

“For example, together with the community of civil organizations and local volunteers of Zaporizhzhia, we achieved that thanks to public hearings from the city budget, 100 million UAH were allocated to the Armed Forces of Ukraine.”

In addition to this, in 2023, Dmytro donated blood five times, participated in animal volunteering actions, and eco-activism – for his active position, he received thanks for volunteering from the Zaporizhzhia Regional State Administration.

Maintaining Emotional Balance

Working on documenting the horrors of war cannot but affect a person’s psychological state, says the documentarian.

Nevertheless, Dmytro believes that personally, this activity had an even more positive impact on him. After all, he got the opportunity to prevent impunity, convey the truth about the war, and also learn a lot about methods of collecting and analyzing information.

“I also continue to engage in volunteer and civic activities, so I constantly have to be resourceful – for this, of course, I try to take care of my condition so that in the future I can bring even more benefit.”

To maintain emotional balance, Dmytro advises finding time for relaxation and self-improvement, participating in trainings and events that help with recovery.

“In October, for example, I took part in an urgent support program and a 7-day psychosocial rehabilitation program from the Educational Human Rights House in Chernihiv – it helped me restore my emotional state to continue working in the future.”

Although Dmytro knew about the Human Rights House before, the program itself was told to him by the head of the organization he currently works for.

The overall atmosphere during the program played a big role: the program was closer to nature – there the pace of life, according to Dmytro, feels more peaceful, which helps to recover.

Dmytro also remembers the variety of new people from different regions of Ukraine, other participants in the support program. They were all part of an active civil society, so the rehabilitation program for Dmytro also became a place where he could find new connections and exchange experiences.

Dmytro in the Educational Human Rights House in Chernihiv together with other participants of the Psychosocial Rehabilitation Program under the ESU project (village Kolichivka)

But the most valuable thing for him was still the sessions with psychologists in individual and group formats.

“I liked the fact that psychologists devoted quite a lot of time to us – we had various psychological practices, I probably can’t name them all now.”

“The program was aimed at deeper understanding of one’s emotional state, restoring inner resources, and hearing oneself – all this together works very effectively.”

Place in the Struggle Dmytro Vakhnenko’s story inspires and makes one think – each of us has our own role and place in resisting the Kremlin’s expansionist policy. He showed an example that it is possible to combine different types of activities – from documenting war crimes to local volunteering.

It is important not to stop, to seek opportunities to contribute to victory, and not to be afraid to take on new directions of work, says Dmytro.

Only through consolidated efforts can we withstand.

The Protection Program operates with the support of the International Renaissance Foundation, Human Rights House Foundation, and the ESU project.

The ESU Project / Resilience Program is implemented by the Human Rights House Foundation in a consortium of civil society organizations led by ERIM, in partnership with the Eastern Europe Foundation, the Human Rights House in Tbilisi, the Belarusian Human Rights House named after Boris Zvozskov, and the Black Sea Regional Cooperation Fund with financial support from the European Union.

Освітній дім прав людини – Чернігів продовжує надавати допомогу правозахисникам, журналістам та громадським активістам та членам їх сімей, які опинилися в ситуаціях ризику.

Одразу з початку створення Дому ми в межах Програми захисту надаємо допомогу правозахисникам в ситуації ризику. Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році Дім фокусується на підтримці правозахисників, журналістів, громадських активістів, які опинились у ризику в умовах війни. Допомогу ми надаємо і членам сімей громадських активістів.

Компонент термінової підтримки Програми захисту передбачає надання оперативної індивідуальної допомоги людям, які опинилися в ситуації ризику у зв’язку з окупацією чи бойовими діями та здійсненням своєї громадської діяльності, як такої.

Термінова підтримка включає:

1. компенсацію деяких витрат, пов’язаних з особистою безпекою та безпекою членів родини;
2. інформацію про центри, що надають допомогу;
3. консультації з юридичних питань;
4. інформаційну допомогу в евакуації за кордон та по Україні;
5. емоційну підтримку та психологічну допомогу;
6. тимчасове проживання (до 5 днів) у Львівському Хабі або в ресурсному центрі в селі Количівка Чернігівської області 

За 2023 рік Дім отримав 199 заявок, які стосувалися 370 осіб. 89 % бенефіціарів, які отримали термінову підтримку — зберегли свою громадську діяльність.

Також ми надали:

• 35 годин психологічних консультацій
• 45 годин юридичних консультацій.
• 30 інформаційних консультацій (інформація про центри, що надають допомогу, інформаційна допомога в евакуації за кордон, інформація про допомогу за кордоном).
• 1 консультацію з фізичної та кібербезпеки.

Крім того, Львівським Хабом, як шелтером, скористались 182 особи (включаючи 14 дітей). Також він використовувався як освітній простір для 69 заходів, які загалом охопили 736 учасників.

Щоб податись на Програму індивідуальної термінової підтримки – заповніть онлайн-анкету.

Також, ви можете поділитися цим дописом з тими, хто потребує такої підтримки.

Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини в консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини в Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Ганна Бут — вчителька та волонтерка з Мелітополя, лауреатка відзнаки “Національна легенда України”, заслужена працівниця освіти. Розповідає про протести, окупацію, відновлення та півтисячі її “бійців-зайців” 

Ганна Бут займається волонтерством з 2015 року. Підтримувала мелітопольські дитячі будинки, організовувала заходи для дітей, позбавлених батьківського піклування. Ганна виховувалась у сиротинці, тож як ніхто знає, наскільки діти там чекають на спілкування, тепло та турботу. 

Тоді ж, у 2015, Ганна разом з колегами заснувала у своєму навчальному закладі волонтерський рух “Свічадо” для допомоги армії. Збирала допомогу для військових і паралельно з цим виховувала майбутніх героїв на уроках громадянської освіти. 

Ганна Бут (у блакитній сукні) з колегами-вчителями

Понад 500 її колишніх учнів наразі воюють

Зізнається: колись вона і сама пішла у військкомат, і, якби не здоров’я, певно, зараз вже неодмінно була б у лавах ЗСУ. 

Сьогодні Ганна з дочкою знаходиться у місті Дубно Рівненської області і ні на хвилину не перестає жити волонтерськими турботами. Весь її вільний час проходить у плетінні сіток, збиранні посилок, відправці допомоги і пошуках нових способів залучити людей до волонтерської праці.

Жити в такому режимі постійно — невимовно важко, але ще важче — відчувати, що робиш недостатньо. 

Ганна з дочкою змогли вирватись з окупованого Мелітополя, перебратися у безпечне місто Дубно, і — майже одразу відновити там волонтерську діяльність.  Але дорога в безпеку виявилась довгою, важкою і травматичною — фізично та морально.

                                                                                                                                70 днів в окупації

Ганна зізнається: до останнього не вірила у можливість повномасштабного вторгнення.
“Моя дочка Крістіна готувалась до війни, збирала тривожний рюкзачок, а я спочатку тільки сміялась з цього”
Коли ж це сталося, вони одразу почали ходити на щоденні протестні акції разом з тисячами інших мелітопольців. 

Ганна з донькою Крістіною на протесті

“За день проходили стільки кварталів, що стерли пару взуття”

Активні протести тривали до 18 березня, а потім аж до початку травня протестувальники збиралися на міжконфесійну молитву на головній площі міста. Паралельно з цим долучалися до акції “Жовта стрічка”. Ганна згадує: спочатку використала всі стрічки, що мала вдома, потім — все, що взагалі можна було застосувати до справи: нитки, тканину,  навіть жовту парасольку. 

“Ми робили все, щоб показати ворогу, що йому тут не раді”

Разом з дочкою Ганна розвішувала стрічки всюди, де нема людей — на стовпах та деревах. А іноді вдавалась і до більш ризикованих методів.

“Я придумала, як вішати стрічки в магазинах. Ставала спиною, наприклад, до холодильника, ніби щось роздивляюсь, і в’язала стрічку до ручки. Потім відходила, дивилась на неї і раділа”.
Перебувати в окупованому місті ставало дедалі небезпечніше. Скоро почалися дзвінки з невідомих номерів серед ночі. Голос в слухавці погрожував і називав її “бандерівською потворою”. Згодом невідомі стали телефонувати та дихати в слухавку. Стало зрозуміло, що настав час за будь-яку ціну покинути місто.
Останньою краплею став день, коли на центральній площі міста спустили прапор України — найбільший прапор у Запорізькій області.

“У мене ніби вибили землю з-під ніг, я довго не могла прийти до тями. Ми з дочкою по черзі плакали: спочатку я плачу і вона мене втішає, а потім навпаки.”

Виїхати з окупованого міста було важко. З собою — тільки домашні тварини та трохи речей, а на шляху — 26 блокпостів.

“Дочка сказала мені мовчати, тож я рахувала блокпости. Один під мостом, ще один десь в кущах…”

Окупанти на блокпостах всі, як один, були брудні та голодні — відібрали у когось з автобуса хліб та воду. Чоловіків роздягали та перевіряли на наявність патріотичних татуювань. Дорога була важкою та виснажливою.

“Коли ми доїхали до Запоріжжя, то вклонялись там кожному українському прапору.

Я дивилась на мирне місто і від шоку не могла розмовляти, здається, кілька днів. Тут люди ходять по вулицях, співають, танцюють, а в цей же час в Мелітополі голодують. Як ми не з’їхали там з глузду? Мені здається, тільки тому, що розуміли: якщо ми зляжемо, то нікому не зможемо допомогти. У мене стільки хлопчиків-бійців потребують допомоги, я їх називаю — “мої зайці”. Хлопці мені розповідають про те, як воюють, як автомати в руках у них червоні, бо стільки ворогів лізе, що вони не встигають охолонути. Ну скажіть мені, як я можу не займатися тим, чим займаюся?”

Після Запоріжжя Ганна з дочкою рушили в Дубно, де і залишаються зараз. 

“Головна мотивація — повернутись додому”

В Дубно у Ганни вистачає роботи. Весь час, вільний від проведення онлайн-уроків, Ганна присвячує волонтерству. 

“Простіше було б сказати, чим я не займаюся. Наразі плетемо маскувальні сітки. Запити ніколи не зменшуються, навпаки — їх стає все більше і більше. Мені тільки вартує сказати, що вже майже кінець… Буквально позавчора прийшли два величезних запити. Допомагаємо всім, хто звертається, не тільки своїм учням або випускникам”. 

Ганна розповідає, як постійно працює над тим, аби залучити до волонтерської роботи якомога більше місцевих. Як особисто приходить до підприємців та просить у них долучитися до зборів. 

“Перед дзвінком підприємцю я завжди молюся. Дуже хвилююсь, що відмовить. Але інші люди ще менше долучаються до зборів, у всіх є свій клопіт, у кожного тут по кілька людей з сім’ї на війні”

Завдяки її ініціативі до плетіння сіток долучаються вчителі та учні з місцевих навчальних закладів, ліцеїв та училищ. Нещодавно Ганна звернулась до директора Дубенського замку (замок князів Острозьких — Любомирських, фортеця в місті Дубно Рівненської області) — і тепер в її команді дві музейні працівниці. 
Найстаршій волонтерці — 67 років. Любов Костюк плете іграшки, які Ганна надсилає у Фінляндію, де їх продають на благодійних ярмарках. Іншій волонтерці, теж з Мелітополя, Ганна надсилає на продаж розмальовані гільзи.

“Всі мелітопольці, які втекли, волонтерять, це не секрет. Наша основна мотивація — бажання повернутися додому. Якщо я не встану сьогодні з ліжка, я ні на сантиметр не наближуся до Мелітополя.”

Ганна з дочкою та тваринами евакуюється з Мелітополя

Ганна зізнається: спогади з окупації їй майже вдалося залишити позаду. Тільки іноді, після особливо важкого дня, буває тяжко.

“Дуже важко стає, коли Крістінки вдома нема, закінчились всі активності, лишаєшся сама вдома і вимикаєш світло… Дуже хочеться відчути запах рідного дому.”

Найважче — лишатися наодинці зі своїм горем. На щастя, у Ганни була можливість звернутися по допомогу.

“Іноді треба поставити крапку і дати собі відпочити”

Ганна розповідає:

“У мене був важкий травматичний випадок під час волонтерської роботи, після якого я отримала мікроінсульт в правій частині головного мозку. Було темно в очах, я не могла підвестися. Це така травма, знаєте, психосоматична. Пов’язана з неприйняттям нечесності та неправди. Я зрозуміла, що дуже багато віддаю свого життя волонтерській роботі”.

Тоді Ганна вирішила податись на Програму психосоціальної реабілітації від Освітнього дому прав людини в Чернігові. Там волонтерка, за її словами, вперше за 52 роки відчула стільки поваги для себе. Змогла привести свої почуття до ладу. Досі використовує вправи з самодопомоги, яким навчила її тренерка Надія Локоть.

Волонтерам, які відчувають, що вигоріли, Ганна радить обов’язково звертатися по допомогу, адже самостійно не впоратись. Багато організацій надають психологічну допомогу, і можливість відчути теплоту та повагу до себе — неоціненна. 

Якщо відчуваєш, що здоров’я підводить — одразу став крапку та відпочивай, звертайтесь до лікарів.

“Волонтерам найбільше потрібна підтримка людей, які готові щось змінювати в країні. І сміливість стукати у двері, просити про підтримку своїх зборів, бо люди видихаються. Хто кому хто — ми відповімо після війни. А зараз понад все важливо підтримувати одне одного і дбати про себе”. 

Програма реабілітації функціонує за підтримки ZMINA. Центр прав людини, Human Rights House Foundation, Libereco – Partnership for Human Rights та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM International, у партнерстві з Фонд Східна Європа, Human Rights House Tbilisi, Беларускі дом правоў чалавека імя Барыса Звозскава та Black Sea Trust for Regional Cooperation за фінансової підтримки European Union in Ukraine.

Освітній Дім прав людини в Чернігові продовжує надавати індивідуальну підтримку правозахисникам, журналістам, громадським активістам та членам їхніх сімей.

В рамках Програми Захисту Дому за січень та лютий 2023 року отримано 19 заявок на програму термінової підтримки. З них підтримано 10 заявок, що дорівнюють 16 бенефіціарам. На цей час на розгляді перебуває 9 заявок.

Серед підтриманих бенефіціарів — 16 — повнолітніх. Жінок —  8 та чоловіків — 8. Також 3 людям відмовлено в наданні підтримки за результатами рішень верифікаційного комітету. Щодо сфер діяльності: 8 — громадські активісти, 1 — журналіст, 1 — правозахисник та 6 осіб — це члени їхніх сімей.

Найзатребуваніші запити — це компенсація деяких витрат, пов’язаних з безпекою, оренда житла та ліки, а також тимчасове помешкання (шелтер).

Нагадаємо, Програма термінової підтримки включає:

•     компенсацію деяких витрат, пов’язаних із збереженням своєї громадської діяльності;
•     інформацію про центри, що надають допомогу;
•     консультації з юридичних питань;
•     інформаційну допомогу в евакуації за кордон та по Україні;
•     емоційну підтримку та психологічну допомогу (дорослим або дітям);
•   тимчасове проживання у Львівському Хабі та в ресурсному центрі в селі Количівка Чернігівської області (від 2 до 5 днів)

Для перегляду детальної інформації та заповнення анкети переходьте за посиланням —  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Освітній Дім прав людини – Чернігів продовжує надавати індивідуальну підтримку правозахисникам, журналістам, громадським активістам та членам їхніх сімей. Розповідаємо, скільком людям ми вже допомогли та як можна стати учасником Програми.

Освітній Дім прав людини в Чернігові з початку війни реалізовує Програму Захисту для журналістів, правозахисників, громадських активістів та їхніх сімей. За цей час організація розглянула уже 230 заявок та підтримала майже 600 осіб.

 Програма Захисту включає: 

•     компенсацію деяких витрат
•     інформацію про центри, що надають допомогу
•     консультації з юридичних питань
•     інформаційну допомогу з евакуації за кордон
•     емоційну підтримку та психологічну допомогу (дорослим або дітям)
•   тимчасове проживання у шелтері організації у Львові та селі Количівка Чернігівської області (від 2 до 5 днів)

За статистикою, найчастіше звертаються за підтримкою з Херсонської, Чернігівської та Запорізької областей. Найбільше заявок було від громадських активістів (119) та журналістів (49).

Серед запитів, що мають найбільший попит  – компенсація деяких витрат, тимчасове помешкання та надання емоційної та психологічної підтримки.

 Для перегляду детальної інформації та заповнення анкети переходьте за посиланням —  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та інших партнерів. Сюди також додаємо Європейський Союз (EU).

Громадська спілка “Освітній Дім прав людини в Чернігові” організовує 5-денний тренінг для психологів, психотерапевтів та соціальних працівників, які збираються працювати з людьми, що постраждали внаслідок війни. 

Як я можу стати більш стійким до стресу і тривоги та підтримати в цьому своє оточення? Як я можу працювати з травмованими людьми і допомогти їм відновити здатність приймати рішення і діяти? Як я можу підтримати українське суспільство, щоб воно трималося разом і не здавалося? 

Розбиратися з цими питаннями ми будемо за допомогою методу тілесно-орієнтованої терапії травми “Somatic Experience”.

Це перша частина Програми психосоціальної реабілітації для активних представників громадянського суспільства України, які зазнали психологічної шкоди від агресії росії. На цьому етапі учасники та учасниці Програми отримають навички з розвитку потенціалу травма-чутливості та стресостійкості. З отриманими знаннями та навичками вони зможуть навчати інших стати більш стійкими до стресу, пом’якшити наслідки тривожного минулого досвіду та підготувати людей до майбутніх складних ситуацій. 

Це зміцнює індивідуальну та колективну здатність громадськості справлятися зі стресом та травмою, сприяє пошуку внутрішнього ресурсу, навичці ненасильницького спілкування та допомагає відновитися й приймати здорові рішення під час війни та кризи.

Наступний етап включатиме навчання місцевих активістів задля поширення знань про травми та розширення охоплення серед ключових активістів та представників місцевих громад. У подальшому випускники першого етапу долучаться до команди тренерів.  Під час фінального етапу Програми психосоціальної реабілітації учасники та учасниці зможуть самостійно працювати  з іншими та проводити семінари зі стійкості до стресу та профілактики травм.

Тренери:
Імке Хансен – травматолог і дослідник міждисциплінарних досліджень насильства і травми. Понад десять років очолює громадську організацію “Партнерство з прав людини “Лібереко”. З 2015 року працює в зоні бойових дій на сході України, проводячи травмо-чутливі тренінги для активістів, медиків та поліцейських.

Локоть Надія – гештальт-консультант, практикуючий психолог в напрямку тілесно орієнтованої терапії. З 2019 року спеціалізується в напрямку подолання наслідків психотравми пов’язаних із насиллям.

Дата проведення: з 14 жовтня по 18 жовтня (5 днів)

Місце проведення: поблизу Чернігова. Точна локація буде повідомлена учасникам після проходження відбору.

Гугл-форма для реєстрації: https://cutt.ly/1BgZdrC

Речинець: подавати заявки на навчання до 18:00,  12 жовтня  

За підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та Libereco – Partnership for Human Rights

Контакти: 

За додатковою інформацією звертайтесь до менеджера програми Захисту ГС ”ОДПЛЧ” Випинашко Геннадія.

Електронна пошта:  hennady.vypynashko@ehrh.org 

Номер телефону (телеграм, Signal): +380987790052