Йде третій рік повномасштабного вторгнення і нам часто буває соромно не лише говорити, а й думати про власну втому. Багато хто думає: можна потерпіти ще трошки і обійтися без відпочинку. І ось відпустка відкладається на примарне “коли буде на часі”, потік робочих (не завжди легких та емоційно комфортних) задвдань набирає швидкості і ти несешся в ньому й поступово відчуваєш, що тебе тягне на дно.

Під час війни громадські активісти, волонтери, правозахисники, журналісти вимушено переформатували свою діяльність. Вже майже три роки вони допомагають людям, які постраждали від війни, хоча самі також опинились в складних життєвих ситуаціях. Це виснажує морально й емоційно й спричиняє ризик ретравматизації для всіх сторін. Щоб цього уникнути та мінімізувати наслідки, Освітній дім прав людини – Чернігів почав проводити програми психосоціальної реабілітації з листопада 2022 року. Загалом станом на зараз таких програм вже було 11. Учасниками та учасницями ретритів стали 115 представниць та представників ГО, лідерів/ок громад, правозахисників/ць, журналістів/ок та волонтерів/ок з різних куточків України.

Більшість програм проходять в ресурсному центрі ОДПЛЧ, який знаходиться в с. Количівка під Черніговом. Але за можливості команда обирає й інші локації. Головне — щоб це було місце, віддалене від міського шуму, з мальовничим пейзажем навколо і там можна було створити безпечний та комфортний простір, де учасники/ці почувалися б у безпеці. Так локацією проведення крайнього ретриту став заміський SPA-готель ШишкiNN.

Геннадій Випинашко, менеджер програми Захисту ГС “ОДПЛЧ”:

“Головний акцент нашої програми психосоціальної реабілітації зроблений на формування травмообізнаності громадських діячів та активістів, формування навичок долати вторинну травматизацію, працювати з внутрішніми та зовнішніми ресурсами. Маємо сподівання, що у майбутньому учасники зможуть передати отримані знання про стрес і травму своїм колегам, що призведе до покращення якості послуг і допоможе більш ефективно лобіювати інтереси осіб, що звертаються до них за допомогою“.

З учасниками/цями ретриту працюють психологи. Використовують метод «Somatic Experiencing» Пітера Левіна. Це терапевтичний підхід, спрямований на зцілення наслідків травми та стресу для тіла і нервової системи. Метод включає декілька різних рівнів роботи: тілесні відчуття, емоції та почуття, рухи, образи та пояснення на когнітивному рівні. «Somatic Experiencing» передбачає створення підтримуючого простору, в якому людина може досліджувати свої відчуття та емоції і з підтримкою спеціаліста виходити зі стану гіперактивності або знерухомлення, які пов’язані з травмою і стресом і поступово вертатись до відчуття «потоку життя», відчуття себе в здоровому тонусі, відчуття можливості керувати собою і своїм життям.

Ольга Ульдюкова, практикуюча психологиня, танцювально-рухова терапевтка, одна з тренерок ретриту:

“Наше суспільство вже три роки перебуває у стані дуже важкого стресу і травматичних подій. Волонтери і активісти – прошарок суспільства, що є одним з найбільш активних і вмотивованих, з одного боку. А з іншого – вони не дають собі можливості відпочивати і робити хоча б маленькі перерви для підживлення своїх сил. І тоді ми бачимо в своїй роботі  багато втоми, напруження, порушення сну, хронічних болей, високу ступінь тривоги, депресивні стани та інше. 

Це нормальна реакція нервової системи на ненормальну ситуацію в якій ми опинилися. Тому що травма і стрес це те, що зберігається в нашому тілі.  Але ми точно можемо з цим щось робити, якщо ми знаємо, як працює наша нервова система і шо їй допомагає повернутись до нормальної роботи. 

У практичній частині ретриту ми розповідаємо, як влаштована наша нервова система і як вона реагує на стрес та травматичні події. А під час практичної кожен може спробувати на собі вправи і методики, отримати особисту консультацію і розібратись з тим, що турбує саме його. По закінченні ретриту, котрий триває зазвичай 5-6 днів, ми бачимо як люди починають відновлюватись, повертаються в стан більшого спокою та відчуття себе, повертають сили, впевненість та цікавість”.

Оскільки авторка цього тексту безпосередньо залучалася до ретриту, це дало унікальну можливість побачити зі сторони, як усього за 6 днів змінилися усі без винятку учасники/ці програми. Звісно, з кимось спрацювало глибше й ефективніше, а хтось потребував більше часу для відновленя. Але спостерігати, як незнайомі між собою люди, більшість з яких напочатку очевидно не хотіла знімати з себе броню своєї утоми, а дехто —  навіть визнавати потребу у відпочинку й допомозі, розкриваються, навіть візуально стають вільнішими, розслабленішими, починають посміхатися та комунікувати, — безцінний досвід. Ось лише декілька з історій тих, хто захотів поділитися досвідом після ретриту.

Світлана Чичкан, учасниця ретриту:

“Я їхала на ретрит спустошеною. Хотілося лише сидіти й плакати або просто тупо лежати й дивитися в одну точку Повна апатія, я ніби жила на автоматі, машинально виконуючи поточні задачі: прокинулась, треба вмитися, дитину до школи відправити, сісти за ноутбук… Нічого не хотілося, в тому числі й їхати на цей ретрит. Мене туди ледь не силоміць відправили, й тепер я за це дуже вдячна. 

Стало легше майже від самого початку, і кожен день давав нові плоди. Атмосфера, тиша, аромат соснового лісу, приємне товариство людей, які розуміють твої болі, потужна команда психологів… Всі ці вправи, які на перший погляд видаються дивними, а потім ти просто відчуваєш, що тобі класно, що тобі легше, що тобі в голові ніби просвітлення йде…

Я вийшла звідти зовсім іншою. Коли зателефонувала одній людині у справах одразу після цих шести днів, мені з подивом сказали: “У тебе навіть голос змінився!” Це дуже велике полегшення, чистота всередині, розуміння того, що треба робити, як далі рухатися.”

Вікторія Гламазда, учасниця ретриту, документаторка воєнних злочинів:

“На третій рік великої війни я відчула виражену професійну деформацію. Підсвідомість у снах почала переносити мене в ті події, де були свідки і жертви воєнних злочинів. Я знаю багато жахливих історій про людей, які пережили окупацію чи потрапили до рук російських окупантів. Коли ти це документуєш, воно накопичується в свідомості. Неможливо пропустити через себе стільки негативу, щоб це з часом не далося взнаки. 

До ретриту я декілька разів намагалася спілкуватися з психологами, але вперше потрапила на консультацію, яка дала мені мені розуміння того, що зі мною відбувається, саме там. Психологиня пояснила, що це «травма свідка», адже люди, які працюють з важкими історіями чи навіть просто постійно читають і аналізують їх, співпереживають, емпатують іншим людям. Так відбулося і в мене. Окремо хочу відзначити професійність тренерів, вони справді потужні.

Саме на цій програмі мені вдалося знайти декілька дієвих практик, які я зможу застосовувати. Окрім того, я морально перезавантажилася, трошки відпочила, познайомилася з багатьма чудовими людьми, які захоплюють своєю внутрішньою силою. Надихнулася на те, щоб продовжувати робити свою справу далі, незважаючи на труднощі”.

Такі ретрити, звісно, не панацея, бо не існує чарівного секрету, розгадавши який ми можемо за одну мить позбутися усіх накопичених болей, стерти наш травматичний досвід, перекреслити усе погане, що сталося, і убезпечити себе від того, що ще може статися. Але завдяки ним ми можемо стати стійкішими, дізнатися, як допомогти собі та тим, хто поряд з нами, та дозволити собі хоча б на короткий проміжок часу видихнути й розслабитися. А потім з новими силами робити те, що повинні, для того, щоб Україна вистояла і світ знав правду про те, що відбувається. 

Ольга Мелашенко, Чернігівська Медіа Група

Програма психосоціальної реабілітації функціонує в межах проєкту «Підтримка активних громадян під тиском в Україні», який реалізовує Освітній дім прав людини — Чернігів у співпраці з Центром прав людини “ZMINA” за фінансової підтримки Європейського Союзу А також експертного супроводу організацій “Libereco” та “Feniks Trauma Support”. Зміст Програми психосоціальної реабілітації є виключною відповідальністю Освітнього Дому прав людини — Чернігів та не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Стаття про те, як досвід вимушеного переселення допоміг правозахиснику з Донеччини створити проєкти допомоги для ВПО.

«Колись я думав, що в нас із 2014 року були постійні виклики, зараз розумію — з 2022-го почався справжній, безперервний і непередбачуваний марафон випробувань», — розповідає Ілля Єлін, правозахисник, який після початку повномасштабного вторгнення був змушений покинути рідну Донеччину.

Його історія — це не просто розповідь про релокацію. Це історія про те, як власний досвід внутрішнього переміщення став поштовхом до створення системної допомоги іншим. Як професійні знання та навички довелося переосмислити в нових реаліях. І як із власної травми народжуються проєкти, що повертають людям надію.

До 2022 року

Історія громадського активізму Іллі починається у 2014 році — саме в той час він зрозумів, що через неї можна впливати на суспільні процеси та зміни в країні.

«На Донеччині ми реалізували багато різних проєктів. Працювали з молоддю, захищали права жінок, допомагали внутрішньо переміщеним особам. У 2019-му запустили «Центр стимулювання економічного розвитку Добропільської громади». Займалися питаннями трансформації вугільної галузі, надавали психосоціальну підтримку», — згадує активіст.

Діяли системно: у проєктах із захисту прав жінок поєднували юридичні консультації з тренінгами протидії домашньому насильству, допомогою в працевлаштуванні та психологічною підтримкою. Створили громадський центр, який став хабом для різних соціальних ініціатив.

Новий початок у столиці

24 лютого 2022 року змусило багатьох переосмислити своє життя. «Розумієте, це дуже великий виклик — залишити все, що ти напрацьовував 30–40 років життя, і поїхати на нове місце. Хтось починав із мінуса, хтось із нуля», — ділиться правозахисник.

Релокація до Києва стала не просто зміною місця проживання, а й початком нового етапу в громадській діяльності. Тепер його команда зосередилася на допомозі внутрішньо переміщеним особам — з власного досвіду розуміючи всю глибину їхніх проблем.

«Зараз ми більше орієнтуємося на ВПО, оскільки самі ВПО, розуміємо всю проблематику. У нас різні напрямки — займаємося гуманітарною допомогою, соціальною, правовою, займалися психологічною допомогою».

Системні проблеми потребують системних рішень

У січні 2023 року Ілля із колегами заснував громадську організацію «Центр допомоги Сила Лева», яка зосередилася на підтримці ВПО та ветеранів.

Особлива гордість — проєкт із навчання швейній справі. Невелике виробництво, яке раніше шило спецодяг для шахтарів на Донеччині, перевезли до Києва та переорієнтували на пошиття військової форми. За 2023 рік дві групи — понад 50 внутрішньо переміщених жінок — пройшли навчання та отримали нову професію.

«Це дуже важливий проєкт, адже люди приїжджають у Київ, у Київську область — їм потрібна робота, щоб забезпечувати себе, родину, дітей. Багато жінок живе без чоловіків, або з батьками похилого віку, а їм треба годувати дітей».

Окрім професійного навчання, організація також надає правову, соціальну та гуманітарну допомогу переселенцям. Особливо гострим залишається житлове питання.

«Допомоги практично немає, а орендодавці часто завищують ціни для переселенців. Я не думаю, що ми зможемо перемогти ворога, якщо не будемо підтримувати один одного в суспільстві», — наголошує правозахисник.

У робочій групі при Міністерстві реінтеграції Ілля представляє інтереси переселенців, працюючи над спрощенням процедур отримання житла. 

«Влада часто має загальне уявлення про проблему, але не бачить деталей. Наше завдання — показати реальну картину очима людей, які щодня стикаються з цими викликами», — пояснює він.

У планах масштабувати ініціативи, допомогти більшій кількості ВПО — навчати, працевлаштовувати, сприяти у відкритті власної справи.

Взаємодія з Освітнім домом прав людини — Чернігів

Важливою віхою став 2020 рік, коли Ілля долучився до проєкту «Школа правозахисника» на базі Освітнього дому прав людини — Чернігів.

«Це був масштабний проєкт із трьома навчальними модулями — у Чернігові, Одесі та Києві. Там зібралася чудова команда — правозахисники, громадські діячі, студенти, юристи. Усі замотивовані, націлені на результат» — згадує він.

Під час навчання учасники не лише отримували теоретичні знання, але й одразу застосовували їх у реальних проєктах. Так народилася ініціатива із захисту правозахисників на Донеччині, яку активіст реалізував спільно з Освітнім домом.

Зв’язки збереглися і після початку повномасштабного вторгнення — цього року Освітній дім допоміг із релокацією родини з Донеччини.

«Я написав заявку на Програму підтримки, і вже за кілька днів отримав позитивну відповідь. Протягом тижня надійшла допомога, яка реально допомогла розв’язати побутові питання переселенців. Комунікація була на високому рівні, усе відбувалося оперативно та професійно — за це дуже вдячний» — розповідає правозахисник.

На цьому Ілля зупинятись не планує, хоче й надалі співпрацювати з Домом у різних напрямках — від правозахисної освіти до розвитку соціального підприємництва.

«Особливо важливим є напрямок навчання правозахисній діяльності — і не лише для правозахисників, а і для всього суспільства. Люди мають знати свої права, розуміти, як їх захищати. Це допомагає вирішувати і професійні, і побутові, і соціальні питання» — переконаний активіст.

Погляд у майбутнє

За останні два роки було не до відпочинку. Якщо раніше Ілля любив подорожувати різними країнами, відкривати нові місця, то тепер намагається знаходити сили в спорті та спілкуванні з однодумцями.

«Після перемоги роботи буде ще більше», — впевнений правозахисник. «Процес відновлення — це дуже складний шлях, як у технічному плані, так і в суспільному. Громадському сектору треба нарощувати свій потенціал — інституційний, технічний, експертний. Будуть масштабні виклики, які потребуватимуть об’єднання зусиль у межах усієї країни».

Але саме зараз, під час війни, формуються ті зв’язки та механізми взаємодії, які стануть фундаментом майбутніх змін. І кожен, хто готовий діяти, може стати частиною цих перетворень.

Досвід роботи з ВПО показує — найефективніші рішення народжуються саме через співпрацю, тому вже зараз він закликає колег створювати дієві коаліції: «Наші проблеми ніхто, крім нас, не вирішить. Потрібні не паперові, а реальні обʼєднання, які співпрацюють і допомагають один одному. Тоді й партнери будуть бачити, що люди дійсно працюють, мають результати й досягнення. З такими можна реалізовувати масштабні проєкти».

Історія Іллі доводить: іноді найбільші випробування стають поштовхом до створення чогось нового та важливого. А власний досвід внутрішнього переміщення може трансформуватися в системну допомогу іншим людям, які опинилися в схожій ситуації.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM International, у партнерстві з Фонд Східна Європа, Human Rights House Tbilisi, Беларускі дом правоў чалавека імя Барыса Звозскава та Black Sea Trust for Regional Cooperation за фінансової підтримки European Union in Ukraine.

Для заповнення анкети на Програму термінової підтримки — переходьте за посиланням
👉🏻  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

Херсонська журналістка Марина Савченко про роботу, життя і виїзд з окупації

Марина – журналістка з Херсонщини, яка вже близько 25 років працює в професії. Певний час вона жила в окупованому місті, і поки могла, розповідала всій Україні та світу, що відбувається в окупації. На неї “полювали” ФСБ, будинок, в якому вона жила — зруйнували, а вибратись з окупації їй вдалось лише з третьої спроби.  

Перед якими труднощами постала Марина під час окупації, чому вважає, що про події в Херсоні мало розповідають, як їй вдалось працювати в окупованому місті, попри те, що російські спецслужби “полювали” на неї та як вона виїхала з окупованого міста – читайте в матеріалі. 

Марина народилася на Лівому березі Херсонщини, який зараз під окупацією. Більшу частину свого життя прожила у Херсоні, де працювала журналісткою. Вона з неймовірним теплом розповідає про свою роботу. 

“До великої війни в моєму житті було все добре. Ну, я і зараз не вважаю, що в мене все погано. Головне, що я жива і не там, де окупанти. Але я ніколи не думала, що опинюся в такій ситуації. Тому що до великої війни я була людиною, яку нічого не могло вибити з колії. У місті, де я дуже багато років пропрацювала і прожила, я досягла, напевно, вже всього, чого можна було досягнути в професії. І я навіть вже подумувала, можливо, мені варто якось виїхати. Хочу сказати, що, знаєте, таки “бійся своїх бажань”. Так вийшло, що мені таки довелося виїхати з міста. Але ж, вибачте, не такою ціною, не такими шляхами”. 

Про війну і журналістику

Велику війну Марина зустріла в Херсоні. Певний час жила і навіть працювала в окупації. Але з кожним днем перебування в окупованому місті ставало для Марини все небезпечнішим. 

“Велика війна розподілила моє життя на “до” і “після”. Я просто вже не думала про те, залишатися в професії чи ні, я думала – виживу я чи ні”. 

На момент повномасштабного вторгнення Марина працювала кореспонденткою телеканалу “24 Канал” і журналісткою місцевого видання «Новий день». Наша героїня каже, що цей сайт входив у топ-3 в області, а газета “Новий день” була найпопулярнішою в регіоні, яку читали в кожній глибинці. Також газету люблять і зараз, бо колектив релокувався і друкував газету 2 роки з моменту визволення Херсона для жителів правобережжя Херсонщини та ВПО в різних регіонах.

“Ми доїжджали до кожного села, писали про жителів “глибинки”. А з початком великої війни постали перед вибором: далі писати, чи закривати медіа. Вирішили працювати. Але потім нашого колегу Олега Батуріна, журналіста з Нової Каховки, захопили в полон. І тоді вже наш керівник сказав, що не може ризикувати життям колективу журналістів і призупинив роботу нашого видання. Крім того, на сайт пішли хакерські атаки. Була дуже важка ситуація. Частина колективу виїхала раніше з Херсону. Я ж залишалася в окупації якийсь час. Виїхати мені вдалося тільки з третьої спроби”.

Виїзд з окупації: 3 спроби, 4 дні дороги 

Марина розповідає, що тричі намагалася виїхати з окупації різними дорогами, але окупанти завертали колони. Вона каже, що добиралась з Херсона до Вінниці чотири дні і коштувало це дуже дорого.

“В принципі, дорога могла бути в один кінець і останньою. Але мені просто пощастило.

Цей перевізник, який взяв дуже великі гроші, напевно, мав якісь зв’язки і йому вдалось мене вивезти. Я попередила, що я журналістка і що, напевно, можу бути в списках ФСБ. Але він взявся. 

Під час окупації ФСБ-шники в Херсоні за мною полювали. Вони знали, хто я така і намагалися мене виманити з дому. Але річ у тім, що я жила не за пропискою. 

Мені в месенджері надходили дивні повідомлення від знайомих, які такого не могли писати. Я розуміла, що це “товариш-майор” пише. Потім дзвонили і хотіли дізнатись, де я знаходжусь. Я розуміла, чим це пахне, і довелося просто вийняти “сімку” з телефона”.

Марина розповідає, що намагалась працювати і показувати, що відбувається в Херсоні під час окупації. 

“Перший місяць я включалася на 24 канал, а згодом уже зрозуміла, що це небезпечно. Потім включалася, не показуючи свого обличчя, не називаючи прізвища. Зрештою зрозуміла, що голос все одно впізнають. Тож попросила канал мене не включати, але я надсилала їм відео, які мала або бачила десь у соцмережах. Я хотіла, щоб вся Україна побільше знала про те, що відбувається в Херсоні. Нам здавалося, що про наше місто мало говорили. Як на мене, про нього дійсно мало говорили як тоді –  під час окупації, так і зараз – під час обстрілів”. 

Марина каже, що поки не може повернутися до Херсона, адже там постійні обстріли та й нема куди повертатися. Будинок, в якому вона жила, нещодавно зруйнували, 

“Будинок, в якому я жила, знаходиться в Дніпровському районі. Там недалеко, буквально через Дніпро, стоять окупанти, і всі бояться туди їхати. Адже “прилітає ледь не щодня”. 

Життя в окупації

Марина розповідає, що в перші дні окупації було дуже важко знайти їжу. 

“У перші дні війни у Херсоні виник дефіцит їжі. Я пам’ятаю, якось до мене прийшли дівчатка, які жили на першому поверсі у нашому будинку. Вони сказали, що десь в місті будуть безкоштовно роздавати хліб і запитали, чи на мене брати. Звісно, я відповіла що так, але разом з тим це було дуже зворушливо. 

Цей хліб був просто дубовий, як цегляний, і ним можна було стукати по стіні. Але наскільки я була рада цим двом буханкам хліба, що важко передати словами. Я ніколи не думала, що я доживу до цього. 

Моя бабуся, яка пережила війну, все життя повторювала: “Всі ці труднощі, на які ви там скаржитеся, це все така нісенітниця. Головне, щоб не було голоду і війни”. І я, і вона ніколи не думали, що наше покоління із цим також стикнеться”.

Марина каже, що продуктів в магазинах теж майже не було. Але в неї був знайомий власник магазина, якому вона дзвонила і питала, чи є щось там. Додає, що біля того магазину постійно стояли величезні черги.

“По суті, цей чоловік допоміг мені вижити.  Херсонці допомагали одне одному вижити.

Пам’ятаю, одна дівчина теж мені принесла якісь консерви та качан пекінської капусти”.

За словами Марини, ще одна велика загроза для неї – це була безпека. 

“Я знала, що мене в Херсоні добре знають. Бо крім того, що я працюю понад 20 років журналісткою, я свого часу протягом 10 років вела на телебаченні відомий кримінальний проєкт. Тому мене багато людей знали в обличчя і впізнавали. Через це, коли я виходила в місто, мені доводилось змінювати зачіску та одягати окуляри”.  

Підтримка Дому 

Марина з неймовірним теплом розповідає про те, що її підтримали багато людей та організацій. Згадує і про допомогу Дому: 

“Це була така неочікувана і в той же час дуже потрібна мені допомога. Кошти, які я отримала, не просто допомогли – вони мене виручили. 

Але найголовніша для мене – це саме психологічна допомога. Я з багатьма психологами спілкувалась, зокрема по роботі, але такого фахового я ще не бачила, якщо чесно. Це якийсь найвищий пілотаж. Тому гроші, так, це дуже важливо, але психолог, я вважаю, що це над-над якась допомога.

Після спілкування зі спеціалістом в мене повертається відчуття, що я з усім впораюся. В яких важких умовах людина б не була, вона має сама думати, як собі допомогти. Так от психолог мене до цього підштовхує і допомагає в собі відкрити якісь нові грані. Тоді я розумію, що можу все”. 

Марина розповідає, що продовжує працювати журналісткою, час від часу їздить в Херсон і планує це робити і надалі.

Вона додає, що херсонці – це незламні люди, які тримають Херсон на своїх плечах.

Серед таких людей і наша героїня, яка робить все, аби наблизити перемогу і світ знав правду про цю війну.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM International, у партнерстві з Фонд Східна Європа, Human Rights House Tbilisi, Беларускі дом правоў чалавека імя Барыса Звозскава та Black Sea Trust for Regional Cooperation за фінансової підтримки European Union in Ukraine.

Для заповнення анкети на Програму термінової підтримки — переходьте за посиланням
👉🏻  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

Розвантаження та перезавантаження. Практичне навчання пошуку емоційної рівноваги, через психосоціальні практики, а також підвищення життєстійкості та стабільності у кризові періоди. Про все це дізналися учасники та учасниці дводенного тренінгу, котрий проходив у Домі.

Модель «Basic PH» та її користь для освітян

28-29 вересня в Освітньому ресурсному центрі ОДПЛЧ в Количівці відбувся тренінг «Психоемоційний баланс: Інструменти на кожен день» для освітян з прикордонних районів Чернігівської області (Корюківський, Чернігівський, Новгород-Сіверський).

Тренінг був побудований на опрацюванні моделі посилення життєвих опор «Basic PH» ізраїльського лікаря психотерапевта Мулі Лахада. Також використовувалася українська адаптація цієї моделі під назвою «Ресурс».

«Ці два дні виявилися максимально насичені практичними вправами та активностями. Потрібно зауважити, що і запит організаторів та учасників був саме таким. Хотілося якомога більше дати вправ, які можна робити як для себе, так і використовувати в роботі. 

У перший день розглянули питання резильєнтності та визначилися з ведучими каналами отримання ресурсів. Робили це за допомогою ресурсоорієнтованої моделі стресоподолання «Basic PH», – розповідає тренерка Яна Дунаєва.

Автори цієї моделі вважають, що потенціал виходу з кризи є у кожної людини. Для цього вони пропонують відкрити весь спектр особистісних можливостей людини в шести модальностях, зокрема: віра, емоції, соціум, уява, розум та тіло.

Модель «Basic PH» розроблена для розуміння та підтримки психологічної стійкості в стресових ситуаціях. Вона є особливо корисною для вчителів, оскільки допомагає їм зрозуміти, як діти й підлітки можуть по-різному справлятися зі стресом і навчитися використовувати різні ресурси для подолання труднощів.

Емоційні ресурси для освітян: відновлення та підтримка

Учасниками та учасницями тренінгу були переважно викладачі та психологи освітніх закладів, котрі працюють у прикордонних районах Чернігівщини. Впродовж двох днів вони в супроводі тренерок активно занурювалися в пошук та усвідомлення різних ресурсних каналів. Дізнавалися про ті канали, які вони вже використовують для особистої підтримки й ті, що можна розвинути, розширити та поглибити.

Варто зауважити, що всі, хто долучився до тренінгу, працюють у сфері «людина – людина» та відчували значне зниження внутрішніх ресурсів, емоційне виснаження. Їх мотивацією було отримання нових інструментів самопідтримки й виділення часу для себе протягом цих двох днів. Люди були зацікавлені у пошуках способів долати перешкоди та ефективно відновлюватися, при цьому, ще маючи ресурс для допомоги оточуючим.

«Другий день почався з творчої вправи, яка надала можливість зануритися у світ уяви. Це виявилося тригерним для деяких учасниць. Вони зізналися, що почали підійматися неприємні спогади та навіть виникли певні внутрішні хвилювання. І це, до речі, нормально, враховуючи обставини та навантаження, в якому зараз перебуває майже все населення нашої країни. Останній «канал Тіло» надав можливості добре відновити внутрішній стан учасників та стабілізувати кожного», – каже Яна Дунаєва.

Тренерка Яна також розповіла, що у більшості учасників провідним був «канал Розум»,  а от «канали Уява та Соціум» недостатньо використовувалися.

Залучення творчих методів (малювання, написання історій, музика, ігри тощо) може допомогти збалансувати надмірний когнітивний підхід. Творчість дозволяє вивільнити емоції, розслабитися та знайти нові рішення. Посилення каналу «Соціум»: Залучення до соціальної активності та побудова емоційних зв’язків з іншими людьми допомагає отримати важливу психологічну підтримку. Відверті розмови з друзями, колегами або близькими можуть створити відчуття спільності та полегшити емоційні переживання. Таким чином, коли у людини переважає когнітивний підхід, а інші канали залишаються недостатньо активними, це може зменшувати емоційну стійкість та здатність до адаптації. Для досягнення внутрішнього балансу важливо активувати всі ресурси: розум, уяву, соціальну підтримку та інші.

«Серед учасників спостерігалася активна групова динаміка, яка створювалася завдяки чергуванню різних форм групової роботи: в парах, трійках, мінігрупах. Створений безпечний простір сприяв саморозкриттю учасників та глибокому зануренню  у процес, попри дуже різний вік учасників, їх соціальний статус та ролі, наприклад, викладач та його студенти», – каже тренерка Ірина Гнєзділова.

Вечір «Космічного какао»

Окремим задоволенням та відкриттям для всіх став вечір «Космічного какао». Кожен привіз з собою улюблену чашку та разом насолоджувалися гарячим ароматним напоєм при свічках. Під оксамитовим зоряним небом та звучання гітари, розповідали свої чарівні історії – теплі та щирі. 

Учасники отримали нові враження, знання, знайомства, практичні вправи та багато нагадувань про власні ресурси у вигляді малюнків, метафоричних карток та символів, зроблених власноруч, а також широкий спектр емоційних вражень. 

Авторки тексту: Вікторія Гламазда, Яна Дунаєва

Тренінг організовано громадською спілкою «Освітній дім прав людини — Чернігів» за підтримки міжнародної гуманітарної організації «Людина у скруті».

Освітній Дім прав людини в Чернігові надає підтримку через Програму Захисту для правозахисникам/цям, журналістам/кам, громадським активістам/кам в ситуації ризику та їхніх сімей. Всього від початку повномасштабного вторгнення ми отримали 517 заявок, з яких підтримано 443 заявки, які стосувалися 941 людини, а саме 503 жінок та 438 чоловіків.

 Програма Захисту включає: 

• компенсація витрат на харчі, одяг, предмети особистої гігієни, послуг звʼязку (інтернет, телефон); 
• компенсація витрат на пальне, повʼязане з релокацією;
• компенсація оплати транспортних послуг, повʼязаних з релокацією; 
• компенсація (повна або часткова) оренди тимчасового помешкання;
• компенсація витрат на медичну допомогу, придбання ліків;
• інформація про центри, що надають допомогу;
• консультації з юридичних питань;
• інформаційна допомога в евакуації по Україні та закордон;
• інформація про допомогу за кордоном;
• емоційна підтримка та психологічна допомога;
• консультації з кібербезпеки;
• консультації з фізичної безпеки;
• тимчасове проживання в шелтері організації в селі Количівка Чернігівської області (до 10 днів).

Для перегляду детальної інформації та заповнення анкети переходьте за посиланням.

Читайте також історію однієї з наших бенефіціарок Програми Захисту: Як правозахисниця Оксана Тропіна переживала окупацію в Херсоні.

Програма Захисту спільно фінансується за підтримки Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Освітній дім прав людини — Чернігів приймає заявки на участь в Програмі психосоціальної реабілітації, яка спрямована на розвиток навичок роботи зі стресом і травмою.

Запрошуємо подавати заявки на участь в Програмі психосоціальної реабілітації Освітнього Дому прав людини — Чернігів.

Не пропустіть цю можливість вивчити методи психологічної реабілітації та набути навичок, які допоможуть вам впоратися зі стресом та підтримувати інших. Заповніть заявку та приєднуйтесь до нас в цьому цінному досвіді та можливості відновити свої власні ресурси!

Програма призначена для громадських активістів/ок, волонтерів/ок, лідерів/ок громад, представників/ць меншин, журналістів/ок та правозахисників/ць, які працюють як у груповому, так і в індивідуальному форматі з людьми, які пережили насильство та війну.

📌 Для участі необхідно заповнити заявку.

Після заповнення заявки пройти відбір та отримати лист-підтвердження участі. Заявки приймаються до липня.

Під час програми будемо зосереджуватися на таких аспектах:

• Стійкість до стресу і тривоги: ви дізнаєтеся про ефективні стратегії саморегуляції, засоби зняття стресу та підтримки свого фізичного й емоційного стану, а також навчитеся практичним технікам, які допоможуть вам стати стійкішими до стресових ситуацій;
• Робота з травмованими людьми: ви отримаєте знання та навички, які допоможуть вам працювати з людьми, які пережили травму, навчитеся допомагати їм відновлювати здатність приймати рішення і діяти. Розглядатимуться підходи до роботи з внутрішніми ресурсами та активами, що допоможуть підтримати їх у процесі відновлення;
• Підтримка українського суспільства: ви дізнаєтесь про способи та засоби, якими ви можете підтримати інших у складний період, щоб зміцнити внутрішню солідарність та почуття єдності;
• Індивідуальні психологічні консультації: протягом програми, є можливість отримати допомогу від спеціаліста, де ви зможете відкрито обговорювати свої проблеми та виклики з професіоналом;
• Активний день відпочинку;
• Заходи фізичної та психологічної реабілітації.

📎 Тренерки:

• Надія Локоть — психологиня міжнародних проєктів Libereco – FENIKS, People in Need, тренерка програм реабілітації, ведуча тренінгів. Учасниця довгострокової програми підготовки травмотерапевтів в методі Somatic Experiencing. Працює в гештальт та тілесно-орієнтованих підходах в напрямку подолання травми та стресу. З 2019 року працює з активістами та правозахисниками, надає підтримку в подоланні наслідків психотравм, пов’язаних з насиллям.
• Ольга Ульдюкова — психологиня міжнародних проєктів Libereco – Feniks Trauma Support. Учасниця довгострокової програми підготовки травмотерапевтів в методі Somatic Experiencing. З 2015 року працює в індивідуальному консультуванні з використанням тілесно-орієнтованих підходів. З 2016 року проводить групи з танцювально-рухової терапії.

🗓️ Програма буде проходити з 04 по 10 серпня (7 днів).

📍 Місце проведення та проживання — Чернігівська обл., с. Количівка.

УВАГА! Кількість місць для участі обмежена. Учасники повинні бути присутніми всі дні, з 04 по 10 серпня.
Організатори забезпечують харчування, проживання, а також компенсують транспортні витрати до місця проведення Програми й у зворотному напрямку (витрати на проїзд буде компенсовано за умови надання відповідних проїзних документів в обидві сторони та в межах вартості проїзду рейсовим автобусом або поїздом в межах ціни купе або 2-го класу Інтерсіті).

Програма психосоціальної реабілітації функціонує за підтримки в межах проєкту «Підтримка активних громадян під тиском в Україні», який реалізовує Освітній Дім прав людини — Чернігів у співпраці з ZMINA. Центр прав людини за фінансової підтримки European Union in Ukraine. А також експертного супроводу Libereco – Partnership for Human Rights. Зміст Програми психосоціальної реабілітації є виключною відповідальністю Освітнього Дому прав людини — Чернігів та не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Кожен та кожна з нас має знайти своє місце у цій війні. Спосіб, у який зможе принести найбільше користі. Aша знайшла своє покликання — “навчати людей не вмирати”.

Aша Карсакова вже два роки викладає тактичну медицину для військовослужбовців. Її робота — постійні відрядження в різні регіони України, викладання на полігонах та під обстрілами.
До вторгнення займалась активізмом, проводила чисельні акції на підтримку прав жінок та ЛГБТ+ спільноти, грала у плейбек-театрі і реалізовувалась у найрізноманітніших сферах.

Aша в Playback-театрі

Через перфоманс та театр досліджувала вплив війни на суспільство, в рамках правозахисної діяльності робила форум-виставу про гендерно-зумовлене насильство у Верховній Раді та реалізовувала велику кількість інших проєктів.

Aша має філологічну освіту та педагогічний досвід, тож вирішила, що як викладачка може бути максимально корисною.

 До тактичної медицини її привела особиста втрата — на війні загинув її близький друг. 

“Я важко перенесла цю втрату. І понад усе мені хотілося, щоб ніхто з рідних військовослужбовців ніколи не переживав те, що пережила я”.

Робота на перемогу — складна, виснажлива, часто демотивуюча, травматична, при цьому — найважливіша. 

Aша розповідає про тактичну медицину, складнощі викладання та позитивні зміни у суспільстві, а ще — про навчання, втрати та відновлення.

Тактична медицина по залишковому принципу

За словами Aші, найбільші складнощі в роботі інструкторки з тактичної медицини пов’язані з неправильними уявленнями людей про медицину та її важливість у бойових умовах. Часто потреби в медиках закривають по залишковому принципу, а до підбору персоналу, від роботи якого буде залежати життя, ставляться недбало. Пояснити командуванню, як важливо мати тямущу, навчену та підготовлену людину на посаді медика — не найпростіша задача.

Aша на тренінгу з тактичної медицини

Про те, щоб мобілізуватися самостійно, Aша теж думає. Правда, в сучасній українській армії для цього є ряд перешкод. Система більше підлаштована під чоловіків, їхні потреби та фізіологію, а жінкам часто лишається роль “помічниць” та “підтримки”.

“В мене є подруги, котрі мобілізувалися, бажаючи бути максимально корисними, і вони сильно про це жалкують, тому що їх там саджають на якісь невідповідні їхнім компетенціям і характерам посади. І вони, будучи в лавах Збройних Сил України набагато менш продуктивні, ніж були до цього, коли були волонтерками. Вони йшли воювати і бути корисними, а  їх поставили в такі умови, де вони корисними не можуть бути зовсім”.

Aша Карсакова та “Госпітальєри”

Позитивних змін, щоправда, теж вистачає: за два роки в Україні почав формуватися інститут репутації, а жінки все більше і більше отримують можливості реалізувати себе в армії. 

“Ще нещодавно люди одне в одного мало не ножами кидались, а зараз ми все частіше приходимо до продуктивної дискусії”

Інструкторів та інструкторок щодня стає більше, цивільні люди починають краще розуміти важливість домедичної підготовки та проходити курси, а ті, хто навчають людей рятувати себе, починають все частіше і самі звертатися за допомогою. Перш за все — психологічною.

Перша психологічна допомога: як не нашкодити

Aша зізнається: не збожеволіти після початку повномасштабного вторгнення допомогло те, що в цей період вона вже активно працювала з психіатром та психотерапевтом і отримувала підтримку.

“Взагалі я — депресивний пиріжечок з дитинства, і в повномасштабку увійшла вже такою, знаєте, психологічно мобілізованою”.

З усім тим, два роки постійного стресу — це занадто велика ноша навіть для добре підготовлених людей.

“Якщо чесно, мене тримає думка про те, що шкодити собі — це працювати на ворога”.

Рік тому Aша втратила нареченого на війні. 

“Я собі уявляю іноді, що життя — це така тимчасова гра, в яку ми граємо тут, на Землі. А після смерті потрапляємо у справжній світ. І там вже вирішуємо, хочемо ми залишитися і відпочити, чи їхати в нове відрядження. Моя робота — це постійні відрядження, тому я і переклала свій досвід на таку, власне, глобальну міфологію.”

Щоб впоратися з втратою, зверталася до різноманітних програм психологічної реабілітації. Щоправда, не всі з них виявилися вдалими. Багато програм, зазначає Aша, обіцяють відновлення та підтримку, на ділі ж їхнім спеціалістам часто бракує елементарної емпатії.

“Уявіть собі: починається знайомство з психологами, і одна зі спеціалісток при повному залі вдів виходить та каже: привіт, я Таня, я психологиня і у мене є чоловік. Ну… вітаємо, що тут ще сказати”.

Ще один проєкт психологічної реабілітації виявився мертвим чатом у Телеграмі, в якому нічого не відбувається — от тільки на восьме березня опублікували привітання “з днем весни, краси і жіночності”.

Перезавантаження

Коли останній “реабілітаційний проєкт” з’їв безліч сил та місяць часу на відновлення, стало ясно, що необхідно шукати інші джерела підтримки. Aша раніше вже брала участь у заходах Освітнього дому прав людини —Чернігів, тому коли побачила запрошення на Програму психосоціальної реабілітації — вирішила залишити заявку. 

“Мені зателефонував Геннадій, сказав, що мене будуть дуже раді бачити. Я подумала: ого, на мене чекають!

Участь в програмі нагадувала дитячий табір — один із тих, в яких Aша колись і сама працювала. 

“Це було і навчання, і відпочинок, і реабілітація. Половину дня ми вчилися, а потім — відпочивали. Це просто казка. І масаж! Це дуже-дуже було корисно.”

Aша уважно спостерігала за методологією викладачів та психологинь, намагаючись придумати, як застосувати набуті знання у її роботі викладачки тактичної медицини. 

“Я звертала увагу на те, що можна імплементувати в моє викладання. От, наприклад, перерви для перезавантаження — це дуже важливо. І цукерочки для того, щоб мозок працював — це теж дуже важливо!”

Але найбільше Aша запам’яталася порада однієї з тренерок.

Якщо відреагувати на ситуацію одразу, вона потім не переросте у скандал, адже скандал — це маленька заноза, яку не витягли вчасно.

Стосується кожного

На питання про те, що кожна цивільна людина має знати про домедичну допомогу, Aша відповідає просто: як мінімум пройти курси з зупинки кровотечі та серцево-легеневої реанімації. І завжди мати при собі засоби зупинки масивної кровотечі. Турнікет або бинт не займають багато місця навіть у найменшій сумці.

Aша та тренувальний манекен для відпрацювання навичок надання медичної допомоги

Та головне пам’ятати: аптечка — це не артефакт, що рятує сам по собі. Ми всі маємо здобувати та постійно покращувати свої навички надання допомоги.

Щоби навчитися не вмирати. 

Програма реабілітації функціонує за підтримки ZMINA. Центр прав людини, Human Rights House Foundation, Libereco – Partnership for Human Rights та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM International, у партнерстві з Фонд Східна Європа, Human Rights House Tbilisi, Беларускі дом правоў чалавека імя Барыса Звозскава та Black Sea Trust for Regional Cooperation за фінансової підтримки European Union in Ukraine.

Dmytro’s story is about how everyone can find their place in the fight against the enemy by actively participating in volunteering and civic activities. Ukraine is experiencing the conditions of full-scale war very painfully. Everyone tries to contribute to the fight and victory. Some take up arms and go to the front lines. Some help as volunteers in the rear. But there is another very important area of work – documenting the war crimes committed by Russian occupiers.

The hero of our story today is Dmytro Vakhnenko. His path of volunteering and civic activism cannot be called typical.

Before the full-scale invasion, he was educating people on financial literacy. He enjoyed this field, life was going on as usual, but everything changed dramatically on February 24, 2022.

The First Months

Almost immediately after the start of the Russian military invasion, Dmytro realized that people and the country needed help – he couldn’t stand aside, so he joined as a volunteer to one of the volunteer headquarters in Zaporizhzhia, where he was involved in unloading humanitarian aid and assisting at the warehouse.

Later, Dmytro became the head of the HR department of the organization “Community of Volunteers United by Idea” – he was responsible for coordinating a team of 50-70 people, searching for volunteers, and engaging them in assistance.

“Previously, I worked for a large enterprise in Zaporizhzhia, more precisely, even at a factory, as a leading specialist in the department of analytics and development of the target production model, and it was there that I developed managerial skills, I coordinated the work of departments, so it wasn’t a big problem for me.”

However, even with this experience, the work was very intense at that time because it was necessary to react promptly to changing needs in the conditions of war, – claims Dmytro.

Evidence for future tribunals and volunteering

In October 2022, when Zaporizhzhia was heavily shelled by the occupiers, Dmytro made the decision to temporarily relocate to another city.

“I left the volunteer headquarters around the time I left Zaporizhzhia. After my return, it was no longer operating in the same format as before. So, I began to look for where else I could be useful.”

Despite this, Dmytro understood that he wanted to continue making his contribution to the fight against the enemy in any case – he continued to engage in volunteering. Later, he had the opportunity to join the documentation of war crimes committed by Russians in the public organization “Association of Relatives of Kremlin Political Prisoners” – he took advantage of it.

Currently, his work involves documenting facts of Russian occupiers’ crimes against civilians – killings, torture, and kidnappings.

“The most important thing we do is document the facts of war crimes. If we don’t do this, in the future, we won’t be able to prove that the crimes actually occurred. This is the evidential base for Ukraine, for national and international courts, including the Office of the Prosecutor of the International Criminal Court.”

Interviewing a shelling witness

Also significant here is the informational aspect because the world needs to know the truth about what the Russians are doing in Ukraine, Dmytro claims.

His work consists of two main directions: searching for information in open sources and interviewing witnesses and victims of war crimes.

Dmytro and his organization pass the collected facts and testimonies to analysts, law enforcement, and judicial authorities. Thus, an important evidential base is created for future tribunals against Russian war criminals.

Dmytro admits that he never thought he would be involved in civil or volunteer activities, but now he actively participates in various initiatives.

“For example, together with the community of civil organizations and local volunteers of Zaporizhzhia, we achieved that thanks to public hearings from the city budget, 100 million UAH were allocated to the Armed Forces of Ukraine.”

In addition to this, in 2023, Dmytro donated blood five times, participated in animal volunteering actions, and eco-activism – for his active position, he received thanks for volunteering from the Zaporizhzhia Regional State Administration.

Maintaining Emotional Balance

Working on documenting the horrors of war cannot but affect a person’s psychological state, says the documentarian.

Nevertheless, Dmytro believes that personally, this activity had an even more positive impact on him. After all, he got the opportunity to prevent impunity, convey the truth about the war, and also learn a lot about methods of collecting and analyzing information.

“I also continue to engage in volunteer and civic activities, so I constantly have to be resourceful – for this, of course, I try to take care of my condition so that in the future I can bring even more benefit.”

To maintain emotional balance, Dmytro advises finding time for relaxation and self-improvement, participating in trainings and events that help with recovery.

“In October, for example, I took part in an urgent support program and a 7-day psychosocial rehabilitation program from the Educational Human Rights House in Chernihiv – it helped me restore my emotional state to continue working in the future.”

Although Dmytro knew about the Human Rights House before, the program itself was told to him by the head of the organization he currently works for.

The overall atmosphere during the program played a big role: the program was closer to nature – there the pace of life, according to Dmytro, feels more peaceful, which helps to recover.

Dmytro also remembers the variety of new people from different regions of Ukraine, other participants in the support program. They were all part of an active civil society, so the rehabilitation program for Dmytro also became a place where he could find new connections and exchange experiences.

Dmytro in the Educational Human Rights House in Chernihiv together with other participants of the Psychosocial Rehabilitation Program under the ESU project (village Kolichivka)

But the most valuable thing for him was still the sessions with psychologists in individual and group formats.

“I liked the fact that psychologists devoted quite a lot of time to us – we had various psychological practices, I probably can’t name them all now.”

“The program was aimed at deeper understanding of one’s emotional state, restoring inner resources, and hearing oneself – all this together works very effectively.”

Place in the Struggle Dmytro Vakhnenko’s story inspires and makes one think – each of us has our own role and place in resisting the Kremlin’s expansionist policy. He showed an example that it is possible to combine different types of activities – from documenting war crimes to local volunteering.

It is important not to stop, to seek opportunities to contribute to victory, and not to be afraid to take on new directions of work, says Dmytro.

Only through consolidated efforts can we withstand.

The Protection Program operates with the support of the International Renaissance Foundation, Human Rights House Foundation, and the ESU project.

The ESU Project / Resilience Program is implemented by the Human Rights House Foundation in a consortium of civil society organizations led by ERIM, in partnership with the Eastern Europe Foundation, the Human Rights House in Tbilisi, the Belarusian Human Rights House named after Boris Zvozskov, and the Black Sea Regional Cooperation Fund with financial support from the European Union.

Історія Дмитра — це історія про те, як кожен може знайти своє місце у боротьбі з ворогом, активно долучаючись до волонтерства та громадської діяльності.

Україна дуже боляче переживає умови повномасштабної війни. Кожен намагається робити свій внесок у боротьбу та перемогу. Хтось узяв зброю в руки та пішов на фронт. Дехто допомагає в тилу як волонтер. Але є ще один дуже важливий напрямок роботи — документування воєнних злочинів вчинених російськими окупантами.

Герой нашої сьогоднішньої розповіді — Вахненко Дмитро. Його шлях волонтерства та громадської діяльності не можна назвати типовим.

До повномасштабного вторгнення він навчав людей фінансової грамотності. Ця сфера йому подобалася, життя йшло своїм звичним ходом, але все кардинально змінилось 24 лютого 2022 року.

Перші місяці

Майже одразу після початку військового вторгнення росії, Дмитро зрозумів, що людям та країні необхідна допомога — лишатись осторонь він не міг, тому долучився в ролі волонтера до одного з волонтерських штабів Запоріжжя, займався розвантаженням гуманітарних вантажів, допомагав на складі.

Згодом Дмитро став керівником HR-відділу організації «Спільноти волонтерів обʼєднаних ідеєю» — він відповідав за координацію команди з 50–70 осіб, пошук волонтерів та їх залучення до допомоги.

«Раніше я працював на великому підприємстві в Запоріжжі, точніше навіть на заводі, провідним фахівцем відділу аналітики та розвитку цільової виробничої моделі, і саме там у мене з’явилися менеджерські якості, там я координував роботу цехів, тому для мене це не стало великою проблемою».

Проте, навіть із цим досвідом, робота тоді була дуже напруженою, адже треба було оперативно реагувати на мінливі потреби в умовах війни, — стверджує Дмитро.

Докази для майбутніх трибуналів та волонтерство

У жовтні 2022 року, коли Запоріжжя масово обстрілювали окупанти, Дмитро прийняв рішення тимчасово переїхати в інше місто.

«Волонтерський штаб я залишив приблизно в той момент, коли й виїхав із Запоріжжя. Після мого повернення він уже функціонував не в тому форматі, як було раніше. Тоді я почав шукати, де ще можу бути корисним».

Попри це Дмитро розумів, що він у будь-якому разі хоче продовжувати робити свій внесок у боротьбу з ворогом — він продовжив займатись волонтерством. Згодом у нього з’явилася можливість долучитись до документування воєнних злочинів росіян у громадській організації «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля» — він нею скористався.

Наразі його робота полягає у фіксуванні фактів злочинів російських окупантів проти цивільного населення — вбивств, катувань, викрадень людей.

«Найголовніше, що ми робимо — це фіксуємо самі факти воєнних злочинів. Якщо цього не робити, то в майбутньому ми не зможемо довести, що злочини насправді були. Це доказова база для України, для національних та міжнародних судів, зокрема і для Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду».

Опитування свідка обстрілу 

Також вагомим тут є інформаційний аспект, адже світ повинен знати правду про те, що росіяни роблять в Україні, — стверджує Дмитро.

Його робота складається з двох основних напрямків: пошуку інформації у відкритих джерелах та опитування свідків і жертв воєнних злочинів.

Зібрані факти і свідчення Дмитро та його організація передають аналітикам, у правоохоронні та судові органи. Так створюється важлива доказова база для майбутніх трибуналів над російськими воєнними злочинцями.

Дмитро зізнається, що раніше й не думав, що взагалі буде займатись громадською або волонтерською діяльністю, проте зараз бере активну участь у різних ініціативах.

«Ми, наприклад, разом зі спільнотою громадських організацій та місцевих волонтерів Запоріжжя, досягли того, що завдяки громадським слуханням із міського бюджету було виділено 100 млн грн на Збройні Сили України».

Крім цього Дмитро також у 2023 році 5 разів був донором крові, брав участь в акціях зооволонтерства та екоактивізму — за свою активну позицію він отримав подякую за волонтерську діяльність від Запорізької обласної державної адміністрації.

Збереження психоемоційного балансу

Робота з документування жахіть війни не може не позначатися на психологічному стані людини, — стверджує документатор.

Попри це Дмитро вважає, що особисто для нього ця діяльність мала все ж більше позитивний вплив. Адже він отримав можливість долучитись до запобігання безкарності, донесення правди про війну, а також дізнатися багато нового про методи збору й аналізу інформації.

«Також я продовжую займатись волонтерською і громадською діяльністю, тому постійно маю бути в ресурсі — для цього, звісно ж, намагаюсь дбати про свій стан, щоб у майбутньому приносити ще більше користі».

Щоби підтримувати емоційну рівновагу, Дмитро радить знаходити час для відпочинку та саморозвитку, брати участь у тренінгах та заходах, які допомагають із відновленням.

«Я ще в жовтні брав участь у програмі термінової підтримки та 7-денній програмі психосоціальної реабілітації від Освітнього дому прав людини в Чернігові — вона допомогла мені поновити емоційний стан, щоб надалі займатись роботою».

Хоча Дмитро про Освітній дім знав до цього, але про саму програму реабілітації йому розповів голова організації, у якій він зараз працює.

Загальна атмосфера під час програми відіграла велику роль: програма проходила ближче до природи — там темп життя, за словами Дмитра, відчувається більш спокійним, що допомагає відновитись.

Також Дмитру запам’яталося різноманіття нових людей із різних регіонів України, інших учасників програми підтримки. Усі вони були частиною активної громадської спільноти, тому програма реабілітації для Дмитра стала ще й тим місцем, де він зміг знайти нові зв’язки та обмінятись досвідом.

Дмитро в Освітньому домі прав людини в Чернігові разом з іншими учасниками Програми психосоціальної реабілітації в рамках проєкту ESU (с. Количівка) 

Але найціннішим для нього все ж стали заняття з психологами в індивідуальних та групових форматах.

«Найбільше сподобалося те, що доволі багато часу нам приділяли психологи — у нас були різноманітні психологічні практики, усі я, мабуть, зараз і не назву».

«Програма була налаштована на те, щоб глибше зрозуміти свій емоційний стан, відновити внутрішній ресурс та почути себе — це все в сукупності працює дуже ефективно».

Місце в боротьбі

Історія Дмитра Вахненка надихає і змушує замислитися — кожен із нас має свою роль і місце в протистоянні загарбницькій політиці Кремля. Він показав приклад, що можливо поєднувати різні види діяльності — від документування воєнних злочинів до локального волонтерства.

Важливо не зупинятись, шукати можливості для свого внеску в перемогу й не боятися братися за нові напрямки роботи, — каже Дмитро.

Лише консолідованими зусиллями ми зможемо вистояти.

Програма Захисту функціонує за підтримки Міжнародний фонд «Відродження», Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Освітній дім прав людини – Чернігів продовжує надавати допомогу правозахисникам, журналістам та громадським активістам та членам їх сімей, які опинилися в ситуаціях ризику.

Одразу з початку створення Дому ми в межах Програми захисту надаємо допомогу правозахисникам в ситуації ризику. Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році Дім фокусується на підтримці правозахисників, журналістів, громадських активістів, які опинились у ризику в умовах війни. Допомогу ми надаємо і членам сімей громадських активістів.

Компонент термінової підтримки Програми захисту передбачає надання оперативної індивідуальної допомоги людям, які опинилися в ситуації ризику у зв’язку з окупацією чи бойовими діями та здійсненням своєї громадської діяльності, як такої.

Термінова підтримка включає:

1. компенсацію деяких витрат, пов’язаних з особистою безпекою та безпекою членів родини;
2. інформацію про центри, що надають допомогу;
3. консультації з юридичних питань;
4. інформаційну допомогу в евакуації за кордон та по Україні;
5. емоційну підтримку та психологічну допомогу;
6. тимчасове проживання (до 5 днів) у Львівському Хабі або в ресурсному центрі в селі Количівка Чернігівської області 

За 2023 рік Дім отримав 199 заявок, які стосувалися 370 осіб. 89 % бенефіціарів, які отримали термінову підтримку — зберегли свою громадську діяльність.

Також ми надали:

• 35 годин психологічних консультацій
• 45 годин юридичних консультацій.
• 30 інформаційних консультацій (інформація про центри, що надають допомогу, інформаційна допомога в евакуації за кордон, інформація про допомогу за кордоном).
• 1 консультацію з фізичної та кібербезпеки.

Крім того, Львівським Хабом, як шелтером, скористались 182 особи (включаючи 14 дітей). Також він використовувався як освітній простір для 69 заходів, які загалом охопили 736 учасників.

Щоб податись на Програму індивідуальної термінової підтримки – заповніть онлайн-анкету.

Також, ви можете поділитися цим дописом з тими, хто потребує такої підтримки.

Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини в консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини в Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.