Освітній Дім прав людини в Чернігові продовжує надавати індивідуальну підтримку правозахисникам, журналістам, громадським активістам та членам їхніх сімей.

В рамках Програми Захисту Дому за січень та лютий 2023 року отримано 19 заявок на програму термінової підтримки. З них підтримано 10 заявок, що дорівнюють 16 бенефіціарам. На цей час на розгляді перебуває 9 заявок.

Серед підтриманих бенефіціарів — 16 — повнолітніх. Жінок —  8 та чоловіків — 8. Також 3 людям відмовлено в наданні підтримки за результатами рішень верифікаційного комітету. Щодо сфер діяльності: 8 — громадські активісти, 1 — журналіст, 1 — правозахисник та 6 осіб — це члени їхніх сімей.

Найзатребуваніші запити — це компенсація деяких витрат, пов’язаних з безпекою, оренда житла та ліки, а також тимчасове помешкання (шелтер).

Нагадаємо, Програма термінової підтримки включає:

•     компенсацію деяких витрат, пов’язаних із збереженням своєї громадської діяльності;
•     інформацію про центри, що надають допомогу;
•     консультації з юридичних питань;
•     інформаційну допомогу в евакуації за кордон та по Україні;
•     емоційну підтримку та психологічну допомогу (дорослим або дітям);
•   тимчасове проживання у Львівському Хабі та в ресурсному центрі в селі Количівка Чернігівської області (від 2 до 5 днів)

Для перегляду детальної інформації та заповнення анкети переходьте за посиланням —  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

---

Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

 

 

Правозахисники є досить вразливою категорією суспільства. Щороку число загроз, залякувань, нападів, кримінальних справ та обмежень щодо правозахисників зростає в багатьох частинах світу.

Саме для того, щоб знизити ризики в діяльності правозахисників, розробили стандарти захисту та підтримки правозахисної діяльності. Фонд домів прав людини виокремив  16 стандартів, що сформульовані на основі змісту знакових резолюцій, пов’язаних із правозахисниками та їхньою роботою.

Під час Освітнього Форуму прав людини: наближаючи перемогу, учасники детально розглядали кожен з 16 стандартів і обрали ті із них, що наразі є найбільш вразливими.

Пропонуємо вам детальніше ознайомитися з кожним стандартом та обрати три зі стандартів, які, на вашу думку, є найбільш вразливими зараз — в умовах великої війни, спричиненої агресією російської федерації.

1. Публічно підтримувати правозахисників.

Політичні лідери, а також бізнес, медіа та релігійні лідери повинні «публічно визнати важливу й легітимну роль правозахисників у сприянні правам людини, демократії та верховенству права». Вони мають це робити через «публічні заяви, політики чи закони … включаючи публічне засудження всіх випадків насильства й дискримінації правозахисників».” У випадках насильства та дискримінації «лідери в усіх сферах суспільства … повинні чітко визначати свою позицію у відмові від такої практики». Це стосується «політичних, військових, соціальних і релігійних лідерів та лідерів у бізнесі й засобах масової інформації».

2. Не криміналізувати правозахисну діяльність

Держави повинні забезпечити «відсутність криміналізації діяльності з підтримки та захисту прав людини» й те, щоби правозахисники «не мали перешкод у користуванні універсальними правами людини внаслідок своєї роботи». Кожна людина має право користуватися загальними правами людини, що включає право на захист таких прав без будь-яких перешкод. «Кожен повинен поважати права людини інших».

Правозахисники, як і будь-які інші особи, мають право користуватися загальними правами людини та співпрацювати з іншими людьми з цього приводу. Це право не повинне піддаватися небезпеці або загрозі виключно через характер роботи правозахисників. Законодавство, що регулює діяльність правозахисників, мусить бути «чітко визначеним, зрозумілим і не мати зворотної дії». Обмеження, що покладаються на правозахисників, повинні бути «законними, пропорційними, недискримінаційними та необхідними».

3. Припинити обмеження щодо фінансування НУО

Держави не повинні накладати обмеження на потенційні джерела фінансування діяльності в галузі прав людини, крім «тих, що зазвичай передбачені для будь-якої діяльності, не пов’язаної з правами людини, для забезпечення прозорості й підзвітності». «Жоден закон не повинен передбачати кримінальної відповідальності за правозахисну діяльність на основі джерел фінансування». Законодавство, яке регулює фінансування громадянського суспільства, має бути «прозорим та недискримінаційним».

4. Поважати незалежність НУО

Держави повинні «повністю визнати важливість незалежного голосу правозахисників та інших учасників громадянського суспільства», в тому числі «поважаючи незалежність їхніх організацій». Вони повинні «поважати, захищати й забезпечувати право на свободу об’єднання правозахисників» і «гарантувати, що вимоги до звітності, які стосуються окремих осіб, груп та органів суспільства, не перешкоджають функціональній автономії».

5. Уникати реєстраційних та юридичних обмежень

«Там, де законодавство і процедури реєстрації та фінансування організацій громадянського суспільства існують», вони повинні бути «прозорими, недискримінаційними, оперативними й недорогими». Законодавство, що впливає на діяльність правозахисників, має бути «чітко визначеним, зрозумілим і не мати зворотної дії». Воно також не повинне перешкоджати «функціональній автономії» НУО. Будь-які обмеження, що висуваються до правозахисників, мусять бути «законними, пропорційними, недискримінаційними та необхідними» й «повинні надавати можливість оскаржувати і не вимагати перереєстрації».

6. Припинити всі форми репресій

Держави повинні «забезпечувати належний захист та утримуватися від будь-яких форм залякування чи репресій проти тих, хто співпрацює, співпрацював або прагне співпрацювати з міжнародними установами, включаючи членів їхніх сімей і партнерів». ООН «рішуче засуджує репресії та насильство щодо правозахисників за їхню діяльність із захисту прав людини, документування й пошук інформації про порушення прав і зловживання».

Крім того, ООН засуджує «всі акти залякування та репресій державними й недержавними акторами … проти правозахисників і їхніх законних представників, сподвижників та членів їхніх сімей і наполегливо закликає всі держави запровадити право на співпрацю з міжнародними органами». Парламентська асамблея Ради Європи закликає держави «утримуватися від будь-яких актів залякування та репресій проти правозахисників, зокрема від фізичних нападів, незаконних арештів і судових чи адміністративних переслідувань».

7. Припинити незаконні затримання й арешти

«Ніхто не може бути підданий незаконному позбавленню волі, затриманню або засланню», як це викладено в Загальній декларації прав людини. Держави мусять забезпечити, щоб ніхто не підлягав «затриманню та позбавленню волі без гарантій належного судочинства, що означає захист законом затриманої особи».

Правозахисники не повинні бути незаконно позбавлені волі або заарештовані за те, що вони «використовують свої права людини й основні свободи, такі як права на свободу вираження поглядів або на мирне зібрання та асоціації». Держави мають «вжити конкретних заходів для запобігання і припинення незаконного позбавлення волі й затримання правозахисників».

8. Приймати окремі думки

Держави повинні забезпечити, щоб «окремі погляди могли виражатися мирно». У цьому контексті вони мають утримуватися від вжиття заходів, спрямованих на криміналізацію свободи вираження поглядів та обмеження покарань за наклеп, щоби «забезпечити пропорційність і відшкодування, відповідні заподіяній шкоді».

9. Забезпечити вільний доступ та вибір ЗМІ

Держави повинні забезпечити правозахисникам «доступ і використання інформаційних технологій та засобів масової інформації на свій вибір, включаючи радіо, телебачення й Інтернет». Цей підхід «має підтримуватися на національному рівні … як невід’ємна частина здійснення основних прав на свободу думки та вираження поглядів». Держави повинні уникати перешкод для доступу людей до засобів масової інформації та їх використання.

10. Сприяти мирним протестам

Держави мають забезпечити правозахисників «можливістю виконувати свою важливу роль у контексті мирних протестів». Для цього вони повинні сприяти мирним акціям протесту шляхом «надання протестувальникам доступу до публічного простору та їх захисту без дискримінації, в разі необхідності, від будь-яких загроз і переслідувань». У цьому відношенні ніхто не повинен підлягати «надмірному чи невиправданому застосуванню сили, незаконному затриманню або арешту, тортурам чи іншим видам жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, примусовому зникненню, порушенням порядку кримінального та цивільного проваджень або загрозам таких актів».

У контексті мирних протестів держави повинні забезпечити «відповідальність за порушення прав людини і зловживання через судові й інші національні механізми та надавати жертвам «доступ до засобів правового захисту й відшкодування». Законодавство, покликане гарантувати громадську безпеку та громадський порядок, не повинне використовуватися для «перешкоджання або обмеження здійснення будь-якого права людини, включаючи свободу вираження поглядів, об’єднань і мирних зібрань, які є важливими для заохочення й захисту інших прав».

11. Боротися з безкарністю, забезпечувати підзвітність

Держави повинні «боротися з безкарністю шляхом розслідування й забезпечення відповідальності за всі напади та загрози з боку державних і недержавних суб’єктів проти будь-якої особи, групи або громадського об’єднання, що захищає права людини». Для боротьби з безкарністю держави мають «забезпечити сприятливі умови для роботи правозахисників та ефективний захист від актів залякування й репресій проти них та проводити ефективні розслідування будь-яких подібних дій».

«Відповідальність за захист правозахисників покладається, перш за все, на державу, і в деяких випадках держави також можуть нести відповідальність за дії недержавних акторів». Боротьба з безкарністю буде ефективною лише тоді, коли «відповідальні за порушення та зловживання щодо правозахисників, у тому числі щодо їхніх законних представників, сподвижників і членів їхніх сімей, негайно притягуються до відповідальності через неупереджені розслідування».

12. Підкріплювати відповідальність бізнесу

Держави повинні «прийняти відповідні політики й закони», щоби притягати компанії до відповідальності за «погрози або напади на правозахисників». Недержавні суб’єкти, включаючи транснаціональні корпорації та інші підприємства, повинні «поважати, просувати і прагнути захищати права людини та основні свободи всіх осіб, у тому числі правозахисників». Підприємства повинні «уникати, визначати, оцінювати й запобігати будь-яким несприятливим наслідкам впливу на права людини, пов’язаним із їх діяльністю, шляхом проведення масштабних консультацій з потенційно задіяними групами й іншими відповідними зацікавленими сторонами у спосіб, який відповідає Керівним Принципам Бізнесу та Прав Людини».

Крім того, вони мають «співпрацювати в контексті виправних заходів … обмінюватися найкращими практиками та обговорювати … як вони можуть впливати на несприятливі наслідки для прав людини». Щоб захистити правозахисників від порушення прав людини з боку бізнесу, держави повинні «сприяти ефективній профілактиці, підзвітності, засобам захисту й відшкодуванню».

13. Захищати жінок-правозахисниць

«Репутація та підтримка діяльності правозахисників, у тому числі жінок-правозахисниць, є важливою умовою загальної реалізації прав людини». Держави повинні вжити «всіх заходів, необхідних для забезпечення їх захисту» й інтегрувати «гендерний аспект у свої зусилля, спрямовані на створення безпечного та сприятливого середовища для захисту прав людини». Держави повинні відігравати активну роль, включаючи «відповідні, ретельно відібрані та практичні кроки» для захисту жінок-правозахисниць.

14. Захищати адвокатів з прав людини

Адвокати відіграють «важливу роль у відстоюванні прав людини» й повинні мати можливість «виконувати свої функції вільно, незалежно та без страху перед репресіями». Щоб гарантувати незалежність адвокатів, держави повинні вживати «ефективних законодавчих, правоохоронних та інших відповідних заходів», які дозволять юристам належним чином виконувати свої професійні функції. Держави мають прийняти внутрішнє законодавство, «щоб забезпечити незалежні й самоврядні професійні асоціації юристів та визнати важливу роль, яку відіграють адвокати в забезпеченні верховенства права й захисті прав людини».

15. Захищати правозахисників меншин

Правозахисники, які працюють над питаннями, що зачіпають меншини, відіграють важливу роль. «Особи й асоціації, які захищають права осіб, що належать до меншин або розділяють вірування та погляди меншин», не повинні стикатися зі «стигматизацією й дискримінацією». Держави мають «гарантувати, що законодавство, політика та практика не перешкоджають здійсненню такими особами своїх прав людини чи діяльності громадянського суспільства в захисті їхніх прав».

16. Захищати членів сімей правозахисників

Окрім того, щоб захищати правозахисників, держави мають «утриматися від будь-яких форм залякування чи репресій стосовно … членів їхніх сімей та однодумців і забезпечити належний захист від подібних дій». Необхідно засуджувати подібні акти публічно й забезпечити, щоби членам сімей «не перешкоджали користуватися загальними правами людини». Як державні, так і недержавні актори, відповідальні за порушення та зловживання стосовно законних представників, сподвижників і членів їхніх сімей, повинні бути «негайно притягнуті до відповідальності через неупереджене розслідування».

---

Оберіть три зі стандартів, які, на вашу думку, є найбільш вразливими зараз — в умовах війни, спричиненої агресією російської федерації в Україні.

Щоб проголосувати, перейдіть за посиланням https://forms.gle/JdK51HnqR1vDhjBG9

 

Освітній Дім прав людини в Чернігові продовжує надавати індивідуальну підтримку правозахисникам, журналістам, громадським активістам та членам їхніх сімей.

На цей час наша організація розглянула вже понад 250 заявок стосовно підтримки 624 людей.

Трішки статистичних даних

Так, загалом з березня по грудень 2022 року Дім отримав 254 заявки на програму термінової підтримки. З них підтримано 215 заявок, що дорівнюють 544 бенефіціарам. На цей час на розгляді перебуває 25 заявок. 

Серед підтриманих бенефіціарів — 414 — повнолітніх, 130 — дітей. Жінок більше ніж чоловіків — 289 проти 255.

 55 людям відмовлено в наданні підтримки за результатами рішень верифікаційного комітету.

Щодо сфер діяльності: 132 — громадські активісти, 50 журналістів, 33 правозахисники та 329 осіб — це члени їхніх сімей.

Найзатребуваніші запити — це компенсація деяких витрат, зокрема, на продукти харчування, оренду житла та ліки, а також надання емоційної та психологічної підтримки.

 Нагадаємо, Програма термінової підтримки включає:

•     компенсацію деяких витрат, пов’язаних із збереженням своєї громадської діяльності;
•     інформацію про центри, що надають допомогу;
•     консультації з юридичних питань;
•     інформаційну допомогу в евакуації за кордон та по Україні;
•     емоційну підтримку та психологічну допомогу (дорослим або дітям);
•   тимчасове проживання у Львівському Хабі та в ресурсному центрі в селі Количівка Чернігівської області (від 2 до 5 днів)

Для перегляду детальної інформації та заповнення анкети переходьте за посиланням —  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

---

Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

 

«В мене був зібраний рюкзак, в якому лежали мої документи, український прапор і віночок»…

Для громадської активістки Галини Калініної війна почалася ще у 2014 році, адже до 24 лютого 2022 року вона проживала в м. Щастя, Луганської області.

Ходити на роботу під обстрілами для неї свого часу було «буденністю». Галина працювала на Луганській ТЕС, але у 2016 році її звільнили за проукраїнську позицію.

Це не зламало жінку, навпаки — стало поштовхом для того, щоб вона почала ще більше боротися «за українське» в м. Щастя. І хоч через повномасштабне вторгнення Галина була змушена залишити місто — вона досі продовжує свою боротьбу.

Розповідаємо історію Галини, яка отримала підтримку в рамках Програми Захисту Освітнього дому прав людини в Чернігові.

Росія несе смерть вже понад 8 років

В м. Щастя Галина прожила понад 30 років. Вона бачила на власні очі, що відбувалося, коли Росія вторглася в Україну у 2014 році.

«Починаючи з 2014 року ми бачили як гинули наші хлопці, як евакуйовували поранених, як Росія через кордон завозила свою техніку. На той момент наша армія ще не була забезпечена нормальною екіпіровкою та зброєю. Тому, мабуть, і втрати були чималі. У нашому місті стояв батальйон «Айдар». Ми з подругою вирішили, що будемо допомагати нашим захисникам, чим зможемо». 

Галина розповідає, що ходити на роботу під обстрілами для неї свого часу стало вже чимось «буденним»:

«На роботу ми ходили під обстрілами. Не раз падали на землю, голову накривали руками. Ми звикли. Це була для нас уже буденність. Щоб себе якось підтримати ми почали готувати нашим військовим. Ми знали, що робимо гарну справу». 

Хода з українськими прапорами

У 2014 році на День незалежності України Галина з однодумцями організувала «українську ходу».

«Ми на 24 серпня організували ходу з українськими прапорами. Зібралося дуже багато людей. Це було щось неймовірне. Коли ми проходили повз батальйон «Айдар», хлопці плакали. Вони відчували, що їх тут чекають, що місто Щастя — українське».

Проте, за словами героїні нашої історії, на той момент у місті було багато проросійських місцевих мешканців та колаборантів. Тому їх з подругою відверто недолюблювали, особливо колеги з роботи.

«У 2014 році на територію Луганської ТЕС зайшли наші військові: батальйон «Айдар» і 80 аеромобільна бригада зі Львова. Ми з ними спілкувалися і це бачили працівники станції, які були колаборантами. 

З березня по червень 2014 року м. Щастя було під незрозумілими формуваннями. У червні 2014 року наші військові зачистили місто і повісили український прапор. Звільнили нас з Луганської ТЕС після того, як з території підприємства відвели батальйон «Айдар» і 80-ку. У 2014 році це не були такі військові формування, як зараз». 

Був випадок, коли Галині з подругою потрібно було виїхати з міста.

«У 2016 році наші хлопці були майже в Луганську. Ми думали, що область скоро звільнять, однак не склалось. Як згодом з’ясувалось, нашим військовим наказали відступити. Коли ЗСУ залишали місто, нам сказали: «Дівчата, виїжджайте. Якщо в місто зайдуть росіяни, ви не виживете. В Лутугине всіх проукраїнських розстріляли, там братська могила була на 60 осіб». 

Після цієї розмови Галина з подругою вирішили покинути місто. Проте вже через місяць вони повернулися назад.

Збудували свою фортецю — культурну

Галина каже, що після звільнення вона не знала, що робити далі, однак згодом сталася доленосна зустріч — вони з подругою познайомилися з представниками «Восток SOS».

«Восток SOS» взяли нас під своє крило: почали запрошувати на тренінги і  підтримували нашу громадську активність. В кінці 2016 року ми вирішили зареєструвати власну ГО, яку назвали — «Культурна фортеця». 

Ми проводили культурні заходи в місті, наприклад, просто неба робили покази фільмів. Люди були в шоці. Цей проєкт тривав 5 місяців. Навіть місцева влада почала нам трохи допомагати, хоча самі не приходили на заходи. Також робили майстер-класи для дітей та дорослих, дискусійний клуб… І, мабуть, продовжили б цим займатись, якби не повномасштабне вторгнення». 

«Перша пішла б на підвал»

Галина розповідає, що їхнє місто почали обстрілювати ще 17 лютого 2022 року.

«Вже 17 лютого нас почали обстрілювати: над головою все літало і свистіло. Я розуміла, якщо вони зайдуть в місто, то я піду перша на підвал — і не виживу. В мене був зібраний рюкзак, в якому лежали мої документи, український прапор і віночок. Ось з цим рюкзачком я і виїжджала з міста. 

24 лютого мене забрала подруга. Спочатку ми приїхали в Київ, кілька днів жили там. Потім поїхали далі, зрештою опинилися у Львові. Там вдалося влаштуватися у волонтерський центр. Після кількох місяців волонтерства я переїхала до Чернігова».

Зараз Галина живе в Чернігові і проходить стажування в Домі. Вона документує воєнні злочини і робить все, аби росіяни понесли за скоєне відповідальність.

Галина каже, що після перемоги обов’язково повернеться у своє рідне місто:

«Після перемоги я заїду у своє рідне місто Щастя на БТРі з українським прапором». 

Віримо, так і буде:).

---

Нагадуємо, що Освітній Дім прав людини в Чернігові надає індивідуальну підтримку правозахисникам, журналістам, громадським активістам та членам їхніх сімей. Ознайомитися з деталями Програми можна за цим посиланням. 

Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та інших партнерів. 

Артем Костюченко — громадський активіст, голова ГО «Молоді Ініціативні» — однієї з найбільших громадських організацій Скадовського району та Херсонської області.

Після подій 24 лютого Артем разом з родиною виїхав до Львова, де зараз займається релокацією організації, допомагає з евакуацією колег з Херсонської області та загалом продовжує вести активну громадську та волонтерську діяльність.

За словами Артема, головна їхня мета — це якомога швидше повернути Херсон.

«Військові зроблять свою справу — повернуть Херсон, відвоювавши територію в окупантів. А ми, активісти, маємо зробити свою справу. Адже інформаційний фронт не менш важливий за військовий».

Розповідаємо історію Артема, який отримав підтримку в рамках Програми Захисту Освітнього дому з прав людини в Чернігові.

«Активісти під прицілом»

Артему пощастило більше, ніж декому з його колег — 24 лютого він зміг виїхати зі Скадовська, умовно, без особливих перешкод. Вже згодом він дізнається про розстріли цивільних автомобілів, які намагалися виїхати, та «підвали», куди потрапляли активісти, які не встигли евакуюватися.

Річ у тім, що активісти — це одна з тих категорій українців, на яку «полюють» російські військові. Адже вони мають активну громадську проукраїнську позицію та працюють з місцевим населенням, не даючи «руському міру» надійно засісти в головах людей.

Росіяни це прекрасно розуміють, тому «під приціл» до них і потрапляють такі як Артем. Однак те, що окупанти так швидко зайдуть в Херсонську область, усе ж стало для героя нашої історії несподіванкою.

«У мене не було тривожної валізи, і не було навіть часу її зібрати. Хоча мова про те, що є ризик повномасштабного вторгнення, серед наших колег велася. Зокрема і через те, що ми співпрацюємо з міжнародними організаціями, які попереджали нас про це. Та я не міг повірити, що таке може статися у 21 сторіччі. 

А коли рано вранці 24 лютого подзвонила сестра і сказала, що почалося і щоб ми з дружиною збиралися, — я зрозумів, що все складно. Її чоловік військовий, тому я без вагань їй повірив. За пів години ми зібрали речі: моя дружина із сестрою поїхали в Херсон, я ж залишився в Скадовську», — розповідає Артем. 

Після цього Артем поїхав до Молодіжного Центру, щоб набрати води та забрати з собою  техніку (ноутбуки, фото, відео камери тощо). Ще й встиг провести урок в одній з місцевих шкіл в якій він працював. Там Артем викладав інформатику.

«Я розумів наскільки було важливо поговорити з дітьми й пояснити, що відбувається. Адже психологічний стан дитини великою мірою залежить від того, як їй подадуть інформацію. Як вчитель, я розумів свою відповідальність. І надалі в онлайн-режимі продовжував викладати, хоча вже більше про “Безпечне користування Інтернетом”, — розповідає Артем. 

Дорога в невідомість

До Херсону Артем виїхав після обіду 24 лютого. І вже на шляху до міста він зустрічав ворожу техніку з маркуванням та навіть розгледів номерні знаки з позначенням «RU».

«Коли ми виїжджали, нам перетнули дорогу кілька одиниць ворожої техніки, здебільшого це були БТРи. А проїхавши десь 40 км ми наткнулися на іншу колону — там було вже понад 50 одиниць техніки. Я бачив обличчя людей, які сиділи на ній зверху, і розумів, що це не місцеві. На одному з номерних знаків, які не до кінця були замащені брудом, я побачив позначення «RU» і зрозумів, що це росіяни».

Артем розповідає, що мав тоді дуже дивні відчуття. Він бачив понівечені від важкої техніки дороги, які нещодавно були збудовані й мали б приймати туристів, а не окупантів. В полі горів сухостій, а в далечині було чутно вибухи. Попереду їх чекав Антонівський міст…і невідомість.

«На той момент їхало вже небагато цивільних машин, адже близько 12.00 годин була новина, що проїзд через Антонівський міст зупинять. Та ми вирішили ризикнути. Коли під’їхали до мосту, то побачили багато ворожої техніки, зокрема розбитої, — це був період першого бою. Думаю, нас пропустили тому, що хотіли прикритися цивільними. Я бачив, як декілька літаків зайшли над Херсоном. Тоді у мене було чітке відчуття, що додому я вже не повернусь. До цього моменту я не розумів це», — згадує Артем.

Та все ж йому вдалося приїхати в Херсон, а далі з сім’єю вони вирушили до Львова.

«Дорога була складна, бо вся Україна їхала в одному напрямку, але 25 лютого вночі ми вже були у Львові. І я розумію, що мені пощастило, адже як стало відомо згодом, вже 26-27 лютого окупанти почали розстрілювати цивільні автівки».

Окупація та рух спротиву

За інформацією ЗМІ, вже 24 лютого у Скадовську велися бої, а потрапило місто під тимчасову окупацію лише у квітні 2022. Та Артем розповідає, що окупація фактично почалася з перших днів війни — хоча вона і не була в класичному розумінні цього слова.

«Скадовськ був окупований фактично в перший день великої війни, адже навколо міста було багато російських військових. Хоча повного контролю над містом у них не було. Російські солдати не розуміли, де вони та чому тут знаходяться. Вони їхали дезінформовані, хоча, зрозуміло, їх керівництво все знало».

За словами Артема, перед окупацією була підготовка на всіх рівнях.

«У місті були люди, які спілкувалися з кураторами, готувалися до цього. Тобто було багато зрадників, колаборантів, які розхитували ситуацію зсередини. 

Хоча ми розуміємо, що тих, хто чекав «руській мір» — було не так і багато. Та під впливом пропаганди зламувалися навіть ті, хто займав нейтральну позицію. Поширювалися настрої: от нас залишили, нас кинули, все не просто так.

 Наратив «нас кинули» сильно поширювався і мав важкі наслідки, адже люди починали в це вірити.

Але при цьому був і спротив місцевих жителів, люди виходили на протести й відстоювали свою позицію».

Артем пояснює, що це не була класична окупація, адже навіть прапори висіли ще довго. Мародерство було під виглядом обшуків, але не масово, крім того, не було фактів насильства. З обшуком окупанти прийшли й в їхню організацію:

«У нас був розгорнутий волонтерський центр: ліки, харчі, засоби гігієни тощо. З перших днів війни наша команда, яка лишилася у Скадовську, волонтерила. Хоча це було дуже небезпечно». 

Евакуація та релокація

За словами Артема, російські військові шукали активістів.

«Серед наших колег були й такі, які виїхали через Крим в Європу, а потім повернулися в Україну. Одного з членів нашої організації тримали «на підвалі»: йому поламали ребра, катували. Хоча він не був ключовим в нашій організації. Вони самі вибирають на кого «полювати». Знаходити активістів окупантам допомагають місцеві колаборанти. До декого приходили в домівки, забирали гроші і казали, що у них є дві доби, щоб виїхати… Тому для нас дуже важливо зараз евакуювати з Херсонської області наших колег». 

Власне цим разом з командою і займається зараз Артем. Крім того, вони хочуть запустити у Львові повноцінний офіс, який би допомагав людям з Херсонської області.

«Ми зрозуміли, що евакуювалась певна частина команди, яка вже готова повноцінно працювати. Плюс є люди, які виїхали в Європу, але готові звідти працювати онлайн. Тому ми почали шукати фінансування, вже знайшли приміщення і плануємо там робити ремонт. Плюс продовжуємо консультувати людей. Херсонці часто звертаються до нас з питаннями: ми виїхали — що нам робити, де переночувати, як виїхати за кордоном, як знайти лікування тощо». 

Також Артем каже, що хотів би допомогти херсонській спільноті більше заглибитись у львівську культуру та економіку.

«Львів став хабом, який приймає людей і через який зараз ідуть великі потоки, зокрема, економічні. Ми вчимося працювати з західними партнерами й хотіли б ще більше інтегрувати Херсон у західну спільноту». 

Але головна ціль, за словами Артема, — це повернути Херсон, зокрема, воюючи на інформаційному фронті.

«Крім військового є ще й інформаційний фронт і фронт людей, які готові чи не готові повертатися. Ми б хотіли показати їм, що про них не забувають… 

Кожна втрачена хвилина в окупації впливає на суспільство, і ми це розуміємо. Зараз, крім всього іншого, ми думаємо і про ті ідеї, які треба поширювати, і про те, як дивитися в очі людям, які мають зневіру. Це частина цієї війни». 

Зараз Артем з командою продовжує боротись на своєму фронті й доводити всім, що Херсон — Незламний, Херсон — це Україна!

——————————

Нагадуємо, що Освітній Дім прав людини в Чернігові надає індивідуальну підтримку правозахисникам, журналістам, громадським активістам та членам їхніх сімей. Ознайомитися з деталями Програми можна за цим посиланням. 

Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та інших партнерів. 

Освітній Дім прав людини – Чернігів продовжує надавати індивідуальну підтримку правозахисникам, журналістам, громадським активістам та членам їхніх сімей. Розповідаємо, скільком людям ми вже допомогли та як можна стати учасником Програми.

Освітній Дім прав людини в Чернігові з початку війни реалізовує Програму Захисту для журналістів, правозахисників, громадських активістів та їхніх сімей. За цей час організація розглянула уже 230 заявок та підтримала майже 600 осіб.

 Програма Захисту включає: 

•     компенсацію деяких витрат
•     інформацію про центри, що надають допомогу
•     консультації з юридичних питань
•     інформаційну допомогу з евакуації за кордон
•     емоційну підтримку та психологічну допомогу (дорослим або дітям)
•   тимчасове проживання у шелтері організації у Львові та селі Количівка Чернігівської області (від 2 до 5 днів)

За статистикою, найчастіше звертаються за підтримкою з Херсонської, Чернігівської та Запорізької областей. Найбільше заявок було від громадських активістів (119) та журналістів (49).

Серед запитів, що мають найбільший попит  – компенсація деяких витрат, тимчасове помешкання та надання емоційної та психологічної підтримки.

 Для перегляду детальної інформації та заповнення анкети переходьте за посиланням —  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

---

Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та інших партнерів. Сюди також додаємо Європейський Союз (EU).