Пограбування місцевого населення та школи, затримання й катування людей. Вирок командиру. Коротко про те як жителі села Пакуль пережили 10 днів російської окупації. 

Хто окуповував Пакуль?

Пакуль — мальовниче та стародавнє село на Чернігівщині, що розташовується всього за 10 км від кордону з Білоруссю. Російським військам вдалося окупувати його майже через місяць після початку повномасштабного вторгнення. Окупація тривала 10 днів.

Армен Абгарян (посередині). Фото: Час Чернігівський.

Вранці 21 березня 2022 року військовослужбовці 7-ї зведеної стрілецької роти 74-ї ОМСБр рф зайняли Пакуль. Командував підрозділом військовий злочинець Армен Абгарян. Постійне місце дислокації цих військових — м. Юрга, Кемеровської області. Саме звідти вони прибули “звільняти”, грабувати та катувати українське цивільне населення. Місцеві мешканці розповідають, що в селі також дислокувався російський “СОБР” (спеціальний загін швидкого реагування) та інші військові формування рф.

Грабували, шукали “баньку и девочек”

В селі відразу поставили декілька блокпостів, один з яких у центрі села. На ньому чергували російські військові азійської зовнішності, ймовірно, тувинці або буряти. Вони запитували в місцевих мешканців де знайти “баньку и девочек”. Це неабияк жахало жителів села Пакуль, адже ці військові несли потенційну загрозу жінкам і дівчатам, що залишилися в окупації. На щастя, випадків зґвалтування не зафіксовано.

Російські військові розселилися в пустих цивільних будинках, на території школи, лісництва та пожежної частини. Після їх виходу із села, виявили, що в шкільному гаражі відсутні інструменти, із їдальні зник посуд для приготування їжі та всі запаси продуктів. Зі спортивної зали забрали нові мати, що призначені для занять спортом дітей. У місцевих жителів викрадали господарський інвентар, легкові та вантажні автомобілі, худобу, птицю, харчі, речі домашнього вжитку та навіть натільну білизну.

Приміщення школи в селі Пакуль. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів.

Перевірки та катування

Пакульців обшукували, перевіряли кожен будинок, влаштовували на блокпостах огляди телефонів та документів. 24 березня 2022 року місцевий мешканець Олег Парасюк намагався перетнути блокпост, їхав годувати собак, але його затримали. Спочатку посадили на стілець і допитували, згодом вивезли на територію лісового господарства, де у російських військових був штаб. Олега тримали у підвалі разом зі ще одним чоловіком — Сергієм Яковенком із села Ведильці.

Від обох полонених вимагали передати інформацію про Збройні сили України. Чоловіків били, але вони нічого не розповідали. Наступного дня до підвалу спустився командир підрозділу Армен Абгарян. Розстібнув кобуру, дістав пістолет і двічі вистрілив в Олега Парасюка та тричі в Сергія Яковенка.. Олега Парасюка було поранено в руку та ногу, Сергію Яковенку прострелено щоку, він отримав поранення верхньої та нижньої губи, плеча, втратив п’ять зубів. Чоловіки вижили та змогли втекти, двері підвалу залишилися незамкнуті.

Окрім того, відомо про щонайменше ще трьох людей, яких примусово утримували на території цього лісового господарства.

Підвал на території лісового господарства в селі Пакуль. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів.

Звільнення села та вирок суду

31 березня 2022 року місцеві мешканці побачили, що колона техніки рухається в сторону Чернігова. Російські війська виходили із села, залишаючи після себе всюди безлад та заміновану територію…

Журналістам вдалося ідентифікувати Абгаряна, завдяки чому правоохоронні органи відкрили кримінальне провадження. Відомо, що російські військові з цієї мотострілецької бригади беруть участь у війні проти України з 2014 року. 14 вересня 2023 року суд у Чернігові виніс вирок та визнав російського військовослужбовця Армена Абгаряна, командира 74-ї окремої мотострілецької бригади, винним у жорсткому поводженні з цивільним населенням та відданні наказу на порушення законів та звичаїв війни. Заочно Абгаряну присудили 12 років увʼязнення. 

Підготовка інформаційного матеріалу стала можливою завдяки Програмі «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини за підтримки #USAID. Представлені тут погляди та інтерпретації не обов’язково відображають погляди Уряду США, USAID або #УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ОДПЛЧ.

Вранці 22 лютого 2024 року представники російського Центру протидії екстремізму (далі – ЦПЕ) провели обшук у будинку журналістки і правозахисниці Лутфіє Зудієвої. В неї та її чоловіка було вилучено реєстратор відеоспостереження, всі телефони, флеш-накопичувачі та ноутбук. Сам обшук було проведено без присутності захисників – адвокатів Еміля Курбедінова та Едема Семедляєва. Вони прибули до місця проведення обшуку, проте в будинок Лутфіє Зудієвої їх не пропустили. Крім того, під час затримання Зудієвої чоловіки-представники ЦПЕ, знаючи, що вона є релігійною мусульманкою, торкалися її, чим образили Лутфіє та її чоловіка.

Після обшуку російські силовики затримали правозахисницю та доставили її до ЦПЕ у місті Сімферополь, де на неї було складено протоколи щодо скоєння адміністративних правопорушень, передбачених частинами 2 та 2.1 ст. 13.15 Кодексу про адміністративні правопорушення РФ (зловживання свободою масової інформації). Йдеться про те, що  у своєму дописі на Facebook стосовно незаконного переслідування ймовірних учасників Хізб ут-Тахрір вона не зазначила, що ця організація визнана в РФ терористичною, а також за те, що, посилаючись на статтю “Радіо Свобода”, вона не вказала, що ця організація визнана “іноземним агентом”, згідно із законодавством РФ.

Лутфіє Зудієва є громадською активісткою, правозахисницею та журналісткою, яка висвітлює судові процеси та масові обшуки у Криму, підтримує родини політв’язнів. Раніше її вже двічі затримувала окупаційна влада та двічі засуджувала правозахисницю до адміністративного штрафу. 

Ми вважаємо, що проведення обшуку, затримання та адміністративне покарання – це чергова спроба російської окупаційної влади залякати Лутфіє Зудієву і інших правозахисників та примусити її припинити громадську і правозахисну діяльність.

Правозахисники та журналісти є однією із вразливих груп, які зазнають системних переслідувань в окупованому Криму. Серед правозахисників, яких переслідує російська влада, член Кримської контактної групи з прав людини Емір-Усеїн Куку, координатор “Кримської солідарності” Сервер Мустафаєв та медсества, громадянська журналістка і правозахисниця Ірина Данилович. Вони були засуджені до тривалих термінів ув’язнення за сфабрикованими справами. 

Крім того, з перших років окупації щонайменше 13 адвокатів стали жертвами утисків з боку російської окупаційної адміністрації, які відбуваються у формі свавільних обшуків, затримань, адміністративних арештів і штрафів у політично мотивованих справах, позбавлення адвокатських ліцензій, блокування мобільного зв’язку, погроз кримінального переслідування тощо. 

Так, лише нещодавно, 15 лютого 2024 року, у Сімферополі співробітники ЦПЕ вчергове затримали адвоката Еміля Курбедінова біля будівлі ФСБ РФ та склали на нього адміністративний протокол за аналогічною статтею, як і у Лутфіє Зудієвої (ч. 9 ст. 13.15 КпАП РФ). Через переслідування та тиск на адвокатів їхні підзахисні не отримують своєчасну правову допомогу під час обшуків, судових засідань чи інших процесуальних дій, погіршуючи і так кричуще становище жертв порушень прав людини в окупованому Криму.

В порушення своїх міжнародно-правових зобов’язань згідно із Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, Російська Федерація систематично вдається до свавільного та незаконного втручання в особисте і сімейне життя, свавільних та незаконних посягань на недоторканність житла тих громадян України, які проживають в окупованому Криму. Також держава-окупант, ліквідувавши судову систему України в Криму, використовує підконтрольні їй “суди” для політично мотивованого переслідування громадських активістів, правозахисників, журналістів та всіх нелояльних жителів  Криму, позбавляючи їх права на свободу думки і вираження поглядів.

Щоб зупинити подальше переслідування Лутфіє Зудієвої та інших правозахисників, журналістів, громадських активістів в Криму, закликаємо:

а) Правозахисні організації України та інших демократичних країн:

• взяти під постійне спостереження випадки свавільних обшуків та затримань правозахисників, журналістів, громадських активістів в Криму та поширювати інформацію про них;
• надавати правову, інформаційну, освітню та іншу підтримку жертвам переслідувань в окупованому Криму, в тому числі громадським активістам, правозахисникам і журналістам;
• вимагати від урядів демократичних країн запровадити персональні санкції проти осіб, безпосередньо причетних до порушень прав людини в окупованому Криму, та посилювати системний тиск на Російську Федерацію для якнайшвидшої деокупації території України.

б) Незалежні медіа, редакторів та журналістів:

• продемонструвати професійну солідарність та забезпечити інформаційну кампанію, детально висвітлюючи практику свавільних обшуків та затримань громадських активістів, журналістів, правозахисників в окупованому Криму.

в) Органи державної влади України:

• провести розслідування незаконного обшуку та затримання Лутфіє Зудієвої і притягнути винних до відповідальності;
• докласти всіх зусиль для звільнення кримських політичних в’язнів, зокрема громадських активістів, правозахисників і журналістів;
• ініціювати запровадження персональних санкцій щодо осіб, які причетні до переслідування Лутфіє Зудієвої.

г) Уряди демократичних країн світу, зокрема учасників Міжнародної Кримської платформи:

• висловити рішучий консолідований протест проти політично мотивованого переслідування Лутфіє Зудієвої та інших громадських активістів, правозахисників та журналістів в окупованому Криму;
• здійснювати регулярний моніторинг порушень прав людини на Кримському півострові, зокрема переслідування громадських активістів, правозахисників та журналістів, оперативно реагувати на них;
• запровадити персональні санкції щодо осіб, які причетні до переслідування Лутфіє Зудієвої та посилювати системний тиск на Росію для якнайшвидшої деокупації території України та відновлення її територіальної цілісності у міжнародно визнаних кордонах.

Кримська правозахисна група

Центр прав людини ZMINA

ГО “КРИМСОС”

ГО “Кримський процес”

Правозахисний центр «Дія»

Центр громадянських свобод

Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля

ПЛАТФОРМА ЗВІЛЬНЕННЯ ПОЛІТВ’ЯЗНІВ

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Центр громадянської просвіти “Альменда”

Регіональний центр прав людини

Дім прав людини Крим

Освітній дім прав людини – Чернігів

Медійна ініціатива за права людини 

Ukrainian Legal Advisory Group 

БФ “Схід SOS”

Кримський дискурс 

ENG

Detention of Lutfiye Zudiyeva, a Crimean Tatar Human Rights Defender and Journalist

Statement of Human Rights Organizations

On February 22, 2024, in the morning, the Russian Extremism Countering Center for (hereinafter – ECC (TsPE in Russian)) operatives searched the house of Lutfiye Zudiyeva, a journalist and human rights defender. A video surveillance recorder, all phones, flash drives and a laptop were seized from her and her husband. The search was carried out in absence of the defence lawyers: Emil Kurbedinov and Edem Semedliayev. They arrived at the place of search, but they were not allowed to enter the house of Mrs. Zudiyeva. In addition, while detaining Mrs.Zudiyeva, the CPE male operatives, being aware that she was a religious Muslim, were touching her, that offended Lutfiye and her husband.

After the search, the Russian operatives detained the human rights defender and transported her to the ECC in the city of Simferopol, where reports were drawn up on her for committing administrative offenses as established by Article 13.15-2 and 2.1 of the Code of Administrative Offenses of the Russian Federation (abuse of freedom of mass information). The grounds were that in her post on Facebook about the illegal persecution of alleged Hizb ut-Tahrir members she had not mentioned that this organization was recognized a terrorist organization in the Russian Federation, and that referring to the Free Europe/Radio Liberty article, she had not indicated that this organization was declared as a “foreign agent” according to the the Russian Federation laws.

Mrs. Lutfiye Zudiyeva is a public activist, human rights defender and journalist who covers court trials and mass searches in Crimea, and supports the families of political prisoners. The occupying authorities have already detained her twice, the human rights defender was twice sentenced to an administrative fine.

We believe that the search, detention, and administrative penalty are one more attempt of the Russian occupation authorities to intimidate Lutfiye Zudiyeva and other human rights defenders and force her to stop her public and human rights activities.

Human rights defenders and journalists are one of the vulnerable groups subject to consistent persecution in the occupied Crimea. Among the human rights defenders persecuted by the Russian authorities are Mr.Emir-Useyin Kuku, a member of the Crimean Contact Group on Human Rights, Mr.Server Mustafayev, a “Crimean Solidarity” coordinator, and Ms.Iryna Danylovych, a citizen journalist and human rights defender. They all have been sentenced to long term confinement on trumped-up charges.

In addition, since the first years of the occupation, at least 13 lawyers have become victims of the Russian occupation authorities hounding in the form of arbitrary searches, detentions, administrative arrests, and fines in politically motivated cases, debarring, tied-up mobile communication, threats of criminal persecution, etc.

For instance, just recently, on February 15, 2024, in Simferopol, the CEE operatives again detained lawyer Mr. Emil Kurbedinov near the building of the Russian Federation FSB and drew up an administrative report on him under the same article, as in the case of Lutfiye Zudiyeva (RF CoAO, Article 13.15-9). Due to hounding and pressing that the lawyers are subject to, their clients do not receive timely legal assistance during searches, court hearings or other procedural actions, worsening the situation of victims of human rights violations in the occupied Crimea, which has become dire already.

In violation of its international legal obligations in accordance with the International Covenant on Civil and Political Rights, the Russian Federation is consistent in intervening arbitrarily and unlawfully in personal and family life and encroaching arbitrarily and unlawfully on inviolability of dwelling of the Ukrainian citizens living in the occupied Crimea. Having removed the judicial system of Ukraine in Crimea, the occupying power has been using the controlled “courts” to persecute public activists, human rights defenders, journalists, and all disloyal residents of Crimea on political grounds, depriving them of their right to freedom of thought and expression.

To stop the further persecution of Mrs.Lutfiye Zusiyeva and other human rights defenders, journalists, public activists in Crimea, we encourage:

a) Human rights organizations of Ukraine and other democratic countries:

•         to monitor constantly the cases of arbitrary searches and detentions of human rights defenders, journalists, public activists in Crimea and disseminate information about them;
•         to provide legal, informational, educational, and other support to victims of persecution in the occupied Crimea, including public activists, human rights defenders, and journalists;
•         to demand introducing personal sanctions against persons directly involved in human rights violations in the occupied Crimea, and increasing consistent pressure on the Russian Federation to de-occupy the territory of Ukraine as soon as possible, from the democratic countries’ governments;
  b) Independent media, editors, and journalists:
  

•         to demonstrate professional solidarity and implement an information campaign, covering in detail the practice of arbitrary searches and detentions of public activists, journalists, and human rights defenders in the occupied Crimea;

  c) Governmental bodies of Ukraine:

•         to investigate the unlawful search and detention of Mrs.Zudiyeva and to bring the guilty to justice:
•         to make every effort to release Crimean political prisoners, in particular public activists, human rights defenders, and journalists;
•         to initiate introducing personal sanctions against persons involved in the persecution of Lutfiye Zudiyeva;

  d) Governments of democratic countries of the world, including the International Crimea Platform members:

•         to express a strong consolidated protest against the politically motivated persecution of Lutfiye Zudiyeva and other public activists, human rights defenders, and journalists in the occupied Crimea;
•         to keep a close and regular watch on human rights violations in the Crimean Peninsula, in particular on the persecution of public activists, human rights defenders, and journalists, and to promptly respond to them;
•         to introduce personal sanctions against persons involved in the persecution of Lutfiye Zudiyeva and increase consistent pressure on Russia to de-occupy the territory of Ukraine as soon as possible and restore its territorial integrity within internationally recognized borders.

Crimean Human Rights Group

ZMINA Center for Human Rights

CrimeaSOS CA

CRIMEAN PROCESS CA

DIYA Human Rights Center

Center for Civil  Liberties

Ukrainian Helsinki Human Rights Union

ALMENDA Center for Civil Education

Regional Center for Human Rights

Human Rights House CRIMEA

Educational Human Rights House CHERNIHIV

Media Initiative for Human Rights

Ukrainian Legal Advisory Group

SKHID SOS CF (EAST SOS)

Crimean discourse

Джерело фото: Лутфіє Зудієва

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної громадською організацією «МАРТ» спільно з громадською спілкою «Освітній дім прав людини в Чернігові», у рамках глобальної ініціативи «Трибунал для путіна» про ймовірно скоєні міжнародні злочини за 700 днів повномасштабної російсько-української війни на території Чернігівської області.

Було задокументовано 4020 епізодів за весь період і 14 епізодів безпосередньо за січень 2024 р.

Інформація в цій публікації є приблизною, спирається на зібрані нами дані та потребує уточнення.

1. Інформація про жертви серед цивільного населення

За досліджуваний період, в Чернігівській області нами було зафіксовано загалом 635 епізодів, пов’язаних із людськими втратами чи порушенням прав серед цивільного населення.

1.1. Інформація про загиблих та поранених серед цивільного населення

За даними, які задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період в Чернігівській області внаслідок ракетних, мінометних та артилерійських обстрілів, а також на вибухових пристроях різного характеру загинуло щонайменше 541 людина та було поранено щонайменше 565 осіб.

Близько 15:00 години 30 грудня росіяни обстріляли Семенівку, що в Новгород-Сіверському районі. Загинув 32-річний місцевий житель. Пошкоджено понад 30 будинків та інша цивільна інфраструктура. За інформацією поліції Чернігівської області, російська армія завдала близько 20 ударів по центру Семенівки з реактивних систем залпового вогню «Град».

10 січня близько 5 ранку у Семенівській громаді російська диверсійно-розвідувальна група розстріляла авто із цивільним чоловіком. Загиблий чоловік був 1961 року народження. Він працював водієм шкільного автобуса у селі Костобобрів.

2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень унаслідок бойових дій

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, у Чернігівській області за досліджуваний період унаслідок переважно ракетних ударів було зруйновано/пошкоджено щонайменше 5452 об’єкти цивільної інфраструктури, серед яких:

Ось деякі з цих випадків за останній місяць: 

27.12.2023 року ворожа армія прицільно атакувала обладнання РЕМ та водонапірну башту в одному з прикордонних сіл Сновської громади. Внаслідок обстрілу без електропостачання залишилось дев’ять населених пунктів.

13.01.2024 року внаслідок ракетного удару по мікрорайону Бобровиця в м. Чернігові пошкоджено багатоквартирний будинок, у якому пошкоджено 20 квартир — вибиті балконні рами та вікна; 28 приватних житлових будинків, а також 4 магазини.

У період із 10.01.2024 року по 16.01.2024 року росіяни вкотре обстріляли мирне населення на прикордонні Чернігівської області. Внаслідок обстрілу 72-річна мешканка одного з прикордонних сіл Семенівської громади Новгород-Сіверського району залишилася без даху над головою. За словами жінки, під час російського обстрілу вона була в будинку і почула вибух. Внаслідок обстрілу у будинку вибило вікна, пошкодило дах, осколками посікло стіни. Оселя стала геть непридатною для проживання самотньої літньої жінки.

18.01.2024 року внаслідок російського обстрілу с. Залізний Міст, Новгород-Сіверського району пошкоджені житловий будинок та господарські споруди.

Близько 15:00 години 30 грудня 2023р. росіяни обстріляли Семенівку, що в Новгород-Сіверському районі. Внаслідок обстрілу пошкоджено понад 30 будинків та інша цивільна інфраструктура. За інформацією поліції Чернігівської області, російська армія завдала близько 20 ударів по центру Семенівки з реактивних систем залпового вогню “Град”.

10 січня 2024 р. близько 5 ранку у Семенівській громаді російська диверсійно-розвідувальна група розстріляла авто із цивільним чоловіком.

3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області сталися такі події:

Аналіз зібраної інформації дає підстави стверджувати, що протягом останнього місяця зс рф ведуть щоденні обстріли як прикордонних територій Чернігівської області, так і самого м. Чернігів. Фіксуються постійні проникнення ДРГ, ворог застосовує для обстрлілів артилерію, міномети, РСЗВ, БПЛА, пуски ракет з гелікоптерів, стратегічної авіації, тощо – все це неминуче призводить до руйнування цивільної та критичної інфраструктури життєзабезпеченя, людських втрат серед цивільного населення.

Загалом за останній місяць від ворожих обстрілів пошкоджено (знищено) щонайменьше 63 будинки житлового-побутового призначення, 2 об’єкти інфраструктури життєзабезпечення, 2 автомобілі, 4 об’єкти підприємницької діяльності та комерційно-виробничого призначення. На жаль, двоє людей загинули.

Основне фото: поліція Чернігівської області

Збір інформації триває. Якщо ви можете надати додаткову інформацію, будь ласка, напишіть нам на адресу tribunal_for_putin@helsinki.org.ua.

Аналіз підготував координатор громадської приймальні УГСПЛ в м. Чернігів, що діє на базі ГО «МАРТ», Дмитро Науменко 

Levonky is a small village located in the Chernihiv region, about 25 kilometers from the regional center. About a hundred people live here, and the only one of its kind in Ukraine, the “Regional Center for Social Adaptation,” is located here. It was created mainly for people without a permanent place of residence.

On March 30, 2022, two columns of Russian military vehicles entered the village. On the way, they shot the transformer, immediately cutting off the electricity. After arriving in the village, Russian soldiers selected six local men for work and forced them to saw fallen trees that blocked the bridge over the river. They began conducting searches, trying to find Ukrainian soldiers and those who blocked their path.

“Pray, because your life is over…”

The men sawed the trees and returned. About 20 minutes later, Russian soldiers came back to the houses and took them, leading them to the territory of the Center for Social Adaptation. They took phones from everyone and interrogated them.

The soldiers took the men to the courtyard, made them kneel down, and tied their hands with ropes. They fired shots in different directions, threatening to shoot them. They told one of them, “Pray, because your life is over, we will kill you now, don’t worry—it will be quick.” Then they brought his father and also interrogated and fired shots over his head. Another local resident was beaten, and they threatened to deal with his family.

Later, the Russians took everyone to another room. There was a cage where the men were placed. They had guards and sometimes the commander visited. The men managed to escape only when the Russian military left the village.

Plundering and Destruction

Russian soldiers did not bypass the Center for Social Adaptation and stayed there for a day. They spent the night in a building that the staff used as a warehouse. They stole equipment, mattresses, pillows, dishes, and chairs. They left a mess. Russian soldiers even took things from a second-hand store that were brought here as humanitarian aid. Moreover, they shot two cows from the farm, which were taken care of by the center’s wards.

They looted the houses of local residents, taking whatever they liked. In one cellar, they threw a grenade. Moreover, in the village, Russian soldiers were often seen in a state of drunkenness.

The inscription left by Russian soldiers in the village club: “Forgive us, we came for the Bandera supporters. And there are looters among everyone :)”. Photo provided by witnesses.

Tank with an Explosive Before leaving the village, the wards of the Center were locked in a separate room. Witnesses said that meanwhile, Russian soldiers looted, poured fuel into one of the tanks, set it on fire, and closed the hatch. It burned for about an hour, and then exploded with such force that the tank’s caterpillar flew over the roof, it was found about 150 meters from the explosion site. Another piece of iron buried in the ground damaged the main water pipeline. The utility building collapsed nearby. The tank wheel pierced the trunk of a century-old tree, which fell. Nearby houses were damaged, the ceiling collapsed at the Center for Social Adaptation, windows were smashed, and so on. People managed to get out and put out the fire.

Volunteering

Since the beginning of the full-scale invasion, the wards and employees of the Chernihiv Regional Center for Social Adaptation have been engaged in volunteering. They fed people in Chernihiv who were in bomb shelters with milk from the Levonka farm and other products. They delivered supplies to the blockaded city 25 kilometers away, even during shelling.

Even in just a few days of occupation, local residents were able to experience firsthand what “Russian world” is and how they could help others.

The preparation of informational materials became possible thanks to the Human Rights in Action Program, implemented by the Ukrainian Helsinki Human Rights Union with the support of #USAID. The views and interpretations presented here do not necessarily reflect the views of the US government, USAID, or #UHHRU. The authors and UHHRU are solely responsible for the content of the publication.

Левоньки — невеличке село, що знаходиться в Чернігівській області, за 25 кілометрів від обласного центру. Тут проживає близько сотні людей та розташовується єдиний в Україні подібного профілю “Обласний центр соціальної адаптації”. Створений переважно для осіб без постійного місця проживання. 

30 березня 2022 року в село заїхало дві колони російської військової техніки. Дорогою розстріляли трансформатор, одразу зникло світло. Після прибуття на територію села, російські солдати обрали для роботи шістьох місцевих чоловіків та змусили розпилювати повалені дерева, що перекривали міст через річку. Почали проводити обшуки, намагалися знайти українських військових та тих, хто перекрив їм дорогу.

Фото надане свідком

«Молися, бо твоє життя закінчене..»

Чоловіки розпиляли дерева і повернулися. Приблизно через 20 хвилин російські військові знову прийшли до будинків та забрали їх, повели на територію Центру соціальної адаптації. Відібрали у всіх телефони, допитували.

Солдати вивели чоловіків на подвір’я, поставили на коліна та зв’язали руки мотузками. Стріляли в різні боки, погрожували розстрілом. Одному з них сказали: «Молися, бо твоє життя закінчене, ми зараз тебе вб’ємо, не хвилюйся — це буде швидко». Потім привели його батька, теж допитували і стріляли над головою. Іншого місцевого жителя побили, погрожували розправитися з його родиною.

Згодом росіяни забрали всіх та повели до іншого приміщення. Там була клітка, куди чоловіків помістили. Приставили охоронця, іноді навідувався командир. Чоловікам вдалося вибратися тільки тоді, коли російські військові покинули село.

Грабували та нищили

Російські солдати не оминули і Центр соціальної адаптації та пробули там одну добу. Ночували у корпусі, який працівники використовували як склад. Викрали техніку, матраци, подушки, посуд та стільці. Залишили безлад. Російські військові забрали навіть речі із секонд-хенду, який сюди привезли як гуманітарну допомогу. Окрім того, розстріляли двох корів із ферми, якою опікувалися підопічні центру.

Грабували будинки місцевих мешканців, забирали все, що сподобалося. В один з погребів кинули гранату. До того ж у селі російських військових часто помічали в стані алкогольного сп’яніння.

Напис, який залишили російські військові в сільському клубі: “Простите нас, мы пришли за бендеровцами. А мародери есть у всех :)”. Фото надане свідком.

Танк з вибухівкою

Перед тим як покинути село, підопічних Центру замкнули в окремому приміщенні. Свідки розповіли, що тим часом російські військові мародерили, залили в один із танків пальне, підпалили та закрили люк. Він горів близько години, а потім вибухнув з такою силою, що танкова гусениця перелетіла через дах, її знайшли метрів за 150 від місця вибуху. Ще один шмат заліза, закопавшись у землю, пошкодив магістраль водоводу. Господарська будівля поряд звалилася. Танкове колесо пробило стовбур столітнього дерева, воно впало. Поряд пошкоджені будинки, в Центрі соціальної адаптації обвалилася стеля, вибито вікна тощо. Люди вибралися, загасили пожежу.

Волонтерство

Від початку повномасштабного вторгнення підопічні та працівники Чернігівського обласного центру соціальної адаптації займалися волонтерством. Молоком з ферми в Левоньках та іншими продуктами годували людей в Чернігові, які перебували в бомбосховищах. Доставляли під обстрілами в блокадне місто за 25 кілометрів. 

Навіть за декілька днів окупації місцеві жителі встигли добре відчути на собі, що таке “рускій мір” та чим могли допомагали іншим.

Підготовка інформаційного матеріалу стала можливою завдяки Програмі «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини за підтримки #USAID. Представлені тут погляди та інтерпретації не обов’язково відображають погляди Уряду США, USAID або #УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ОДПЛЧ.

On February 28, 2022, the first column of Russian troops passed through the village of Levkovychi in Chernihiv region, starting an occupation that lasted just over a month. During this period, the Russians brutally killed local residents, detained and tortured them. People also died from shelling and lack of medicine. Houses in the village were damaged and looted.

On January 5, our documentarians visited Levkovychi and recorded evidence of war crimes committed in February-March 2022.

Russian soldiers shot dead four men: Oleksandr Orishko, Oleksandr Derkach, Yaroslav Varava, and Serhiy Nemchenko. Local residents heard gunfire, and later their fellow villagers found them dead. The bodies had numerous gunshot and stab wounds, as well as signs of beating. The men were tortured by Russian soldiers and then killed. The bodies of the deceased were found in the center of the village, right next to the cross. It is known that the men were preparing Molotov cocktails to stop columns of Russian troops, but they had no weapons. Their lives were cut short on the first day of the occupation.

The man who walked from Slavutych to Levkovychi was detained and taken prisoner. The Russians decided to make him a “messenger.” To make him agree, they tortured him, cutting crosses with a knife where tattoos were on his arms and legs. To prevent him from escaping, they went to his parents’ house and took his father hostage. The man was sent to Slavutych to deliver a letter to local authorities. What was written there is unknown, as there was no opportunity to see.

Witnesses who agreed to be interviewed spoke of looting by Russian soldiers. They looted uninhabited houses, and where people lived, they entered and took food, cars, livestock, and even underwear. Shops and the village council were also looted. Local farmers also suffered from abuses by Russian soldiers. Agricultural machinery on a farm in the village was destroyed and shot at. Russian army soldiers used fuel stocks prepared by the farmer for sowing and destroyed grain stocks.

Знищене зерносховище у селі Левковичі

There are many damaged houses in the village, with about 150 of them having damage. They suffered not only from shelling but also from Russian soldiers placing vehicles near houses and firing at Chernihiv. Two people died from shelling. These are Sotnyk Vitaliy and Tovkun Nina. Nina’s son, Oleg Tovkun, was injured and is still undergoing rehabilitation abroad.

The residents of Levkovychi lived in constant fear during the occupation. Civilians were threatened with death, for example, for violating the order not to look towards Russian soldiers or for refusing to accept food under the guise of humanitarian aid. They were forbidden to walk around the village or talk to each other. Living conditions in the occupation were also complicated by the lack of electricity, gas, communication, and especially medicine. In these conditions, six elderly people died in the village.

This continued until April 3, 2022, the day Levkovychi was liberated.

The preparation of this informational material was made possible thanks to the Human Rights in Action Program, implemented by the Ukrainian Helsinki Human Rights Union with the support of #USAID. The views and interpretations presented here do not necessarily reflect the views of the US Government, USAID, or #UHHRU. The authors and Educational Human Rights House – Chernihiv are solely responsible for the content of the publication.

The village of Lhiv is located in the Chernihiv region, approximately 50 km from the border with Belarus. In February-March 2022, the settlement was partially occupied. Russian troops entered Ukrainian territory from Belarus. According to local residents, about a thousand soldiers arrived in the village. They placed equipment under buildings and shelled Chernihiv. Trenches were dug throughout the village.

They immediately looted the local store and settled near the forest, in the quarry. Russian military personnel lived in civilian houses, and there were cases where homeowners, even with children, were expelled.

Local residents were detained and constantly checked. Russian soldiers did not allow men to leave the yard, only women and children. They were told that if they saw someone outside twice, they would be shot. They could stop, kneel down, interrogate, or search.

One of the local residents served in the Ukrainian Armed Forces. He was demobilized half a year before the full-scale invasion but had never fought in the East. They took him out onto the street in the middle of the night, beat him, abused him, and tried to extract information. The Russians left him tied up on the street, where he spent four days. He spent the first night even without outerwear. But later, they released him.

The entire family suffered from the rampage of Russian military personnel. Later, journalists managed to identify the commander, Ruslan Kuliyev from Magnitogorsk, who committed war crimes. Also, his subordinate Andriy Chudin, who beat the man. On November 2, the Novozavodsk district court of Chernihiv sentenced these two Russian servicemen in absentia, accused of abusing residents of the occupied village.

They fired at civilian cars. A couple from Kuvychi was driving from Kuvychi to Chernihiv in a car with white flags. The man needed hemodialysis, so the family tried to reach the hospital. Russian troops shelled their car with the BM-27 Uragan MLRS. As a result of the shelling, the car caught fire, the man died, and the woman was injured. Russian soldiers put her in an armored personnel carrier and took her to the village of Luhiv, which was already under their occupation at that time. A local veterinarian and hairdresser removed the bullet, performed bandages, and saved the wounded woman.

During the occupation, there was no electricity, gas, or water in the village. Locals cooked food in ovens, cauldrons, or on the street. There was no communication either. Houses and cars in the village were destroyed and burned.

Before leaving, Russian troops robbed houses and took everything they found valuable, even domestic animals or poultry. In the morning of April 1, 2022, they left the village.

The preparation of this informational material was made possible by the Human Rights in Action Program, implemented by the Ukrainian Helsinki Human Rights Union with the support of #USAID. The views and interpretations presented here do not necessarily reflect the views of the US Government, USAID, or #UHHRU. The authors and UHHRU are solely responsible for the content of the publication.

Село Льгів знаходиться в Чернігівській області, приблизно за 50 км від кордону з Білоруссю. В лютому-березні 2022 року населений пункт перебував у частковій окупації. Саме з Білорусі на територію України зайшли російські війська. За словами місцевих жителів, до населеного пункту приїхало близько тисячі солдатів. Вони ставили техніку під будинками і обстрілювали Чернігів. Накопали окопів по всьому селу. 

Окоп в селі Льгів на території приватного домогосподарства, фото надане свідком

Відразу пограбували місцевий магазин та розташувалися поблизу лісу, в карʼєрі. Російські військові жили в цивільних будинках, були й такі випадки, коли господарів виганяли, навіть з дітьми.

Місцевих жителів затримували та постійно перевіряли. Чоловікам росіяни не дозволяли виходити за межі двору, тільки жінкам та дітям. Сказали, що якщо побачать когось двічі на вулиці – розстріляють. Могли зупинити, поставити на коліна та допитувати чи обшукувати.

Один з місцевих жителів проходив строкову службу в ЗСУ. Демобілізувався за пів року до повномасштабного вторгнення, але не воював ніколи на Сході. Чоловіка посеред ночі вивели на вулицю, били, знущалися, намагалися дізнатися інформацію. Росіяни залишили його зв’язаним на вулиці, де він провів чотири доби. Першу ніч ночував навіть без верхнього одягу. Але згодом відпустили.

Через свавілля російських військових потерпала вся родина. Згодом командира, Руслана Кулієва з Магнітогорська, який вчиняв воєнні злочини, вдалося ідентифікувати журналістам. Також його підлеглого Андрія Чудіна, котрий бив чоловіка. 2 листопада Новозаводський районний суд Чернігова заочно засудив цих двох російських військовослужбовців, звинувачених у знущаннях над мешканцями окупованого села.

Стріляли по цивільних автомобілях. В машині, обвішаній білими прапорами, з Кувечичів до Чернігова їхало подружжя. Чоловік потребував гемодіалізу, тому родина намагалася дістатися лікарні. Російські військові обстріляли їх машину РСЗВ “Ураган”.Унаслідок обстрілу автомобіль згорів, чоловік загинув. Жінка отримала поранення. Російські військові поклали її в БТР та повезли до села Льгів, яке на той час вже тиждень перебувало під їх окупацією. Місцева ветеринарка та перукарка витягли кулю, робили перев’язки, врятували поранену жінку. 

Під час окупації електрики, газу та води в селі не було. Місцеві готували їжу в печі, в казанках або на вулиці. Зв’язку теж не було. В селі потрощені та спалені хати, автомобілі.

Зруйнований будинок у селі Льгів, фото надане свідком

Перед тим як поїхати геть, російські військові обкрадали будинки й забирали все, що знаходили цінне та брали навіть домашню худобу чи птицю. Вранці 1 квітня 2022 року російські війська покинули село.

Підготовка інформаційного матеріалу стала можливою завдяки Програмі «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини за підтримки #USAID. Представлені тут погляди та інтерпретації не обов’язково відображають погляди Уряду США, USAID або #УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ОДПЛЧ.

31 березня 2022 року 42-річна бухгалтерка Любимівської школи Тетяна Вересюк із племінником потрапили в полон. Після 9-годинного допиту людей відпустили з розрахунком, що чергові розстріляють їх на першому ж блокпості…

Це історія про 7-місячну окупацію села Любимівка. Про те, як російські військові набігами грабували людей, перетворювали школи на катівні, склади награбованого та боєприпасів. Та як, попри пережите, українські вчителі навчають дітей не тільки з підконтрольних, але й окупованих територій Херсонщини.

Текст створено із задокументованих свідчень працівниць Любимівської школи — бухгалтерки Тетяни Вересюк та директорки Альони Гергель для проєкту Громадської спілки «Освітній дім із прав людини в Чернігові» «За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine».

«24 лютого стало для нас шоком. Але це був той самий шок, як у 2014-му»

Село Любимівка знаходиться в Бериславському районі на Херсонщині. Через Дніпро до фронту тут лише 25 км (станом на січень 2024-го). Російські військові, заїжджаючи сюди в березні 2022 року, думали, що це місто: таким доглянутим та сучасним воно було.

Вʼїзд до села Любимівка 

«Звісно, 24 лютого стало для нас шоком. Але це був той самий шок, як у 2014-му, коли «запалало» в Донецьку та Луганську. Ми розуміли: відбувається щось страшне. Та повною мірою усвідомили і відчули це після 10 березня, коли в наше село зайшли окупанти», — розпочинає розмову Тетяна Вересюк, бухгалтерка місцевої школи.

До війни в Любимівському закладі повної загальної та середньої освіти навчалося 167 дітей. Із навколишніх сіл вони приїздили на уроки шкільним автобусом.

Зранку 24 лютого директорка закладу Альона Гергель зателефонувала знайомому поліцейському, аби зрозуміти, наскільки серйозною є воєнна ситуація в області. Почувши, що все страшно, вирішила перевести навчання в онлайн.

«В школу приходив лише техперсонал та педагоги. Ми готували укриття, аби люди із села могли там сховатися від обстрілів. Підвал у нас великий, проходить під усією будівлею. Ми зробили запаси води, облаштували ліжка для дітей. Згодом тут ховалися понад сто селян різного віку», — розповідає керівниця школи, яка проживає в сусідній Трудолюбівці.

День окупації для Любимівки починався так само як і попередні. Але все змінилося після 15 години, тоді краєм села проїхала військова техніка РФ…

Окупанти обстрілювали село і звинувачували в цьому ЗСУ

10 березня російські танки, БТРи та інша техніка ночували за селом. Зранку наступного дня окупанти вперше обстріляли Любимівку. А потім заїхали в село й говорили місцевим, що це зробили ЗСУ.

«Згодом ми побачили, як росіяни неодноразово виїжджали за село, розвертали танки, міномети, стріляли по Любимівці. А потім звинувачували наших у цих обстрілах. Цьому є багато свідків», — говорить Тетяна Вересюк.

Наслідки атаки на Любимівську школу

З 11 до 14 березня селянам заборонили навіть виходити з дворів. Найімовірніше, у ті дні в Любимівку заїжджали основні сили ворога та техніка. Потім на три дні людям дали «зелений коридор». Їхати дозволяли лише в бік окупованих прибережних сіл, Херсона, Криму. Тих, хто наважиться відправитися до вільної Нововоронцовки, погрожували розстрілювати в спину. Тоді з 1500 людей у селі залишилося 375. Серед тих, хто виїхав, була й Тетяна Вересюк. З родиною вони оселилися в Михайлівці, що була в «тихій» окупації за 37 км від дому жінки.

У Любимівці окупанти спочатку селилися в господарських приміщеннях: майстерні, свинарнику, мехтоку. Попервах грабували лише розбиті будинки, які залишили господарі. А згодом, каже Тетяна, вигадали нову тактику: стріляти по заможних садибах, так змушували людей просити про евакуацію. Після від’їзду господарів грабували й ці будинки.

«За 7 місяців окупації в селі було 4–5 ротацій росіян. Це виглядало, наче набіги грабіжників. Після третьої хвилі в селі вже не залишилося цінних речей. Якось люди чули, як один окупант скаржився іншому: пообіцяв дружині привезти морозильну камеру, але в селі вже такого не було. Дуже засмутився через це», — пригадує Тетяна.

Через обстріли в Любимівці загинуло 10 людей різного віку. Вісьмох із них поховали у власних дворах, бо окупанти давали на це лише дві години. За словами Тетяни, транспорту в людей уже не було. Тому цього часу не вистачало, щоби доставити та поховати покійника.

«У полоні нас постійно допитували, як ми готувалися до війни»

Російські військові брали в полон цивільних жінок і чоловіків із Любимівки та навколишніх сіл. Когось тримали в неволі місяцями, когось кілька годин. Але найжорстокішою була Росгвардія.

Тетяна Вересюк

«На блокпостах і в селах загалом стояло багато так званих ДНР-ців. Деякі з них попереджали нас: буде наліт росгвардійців, ховайте жінок, дівчат, молодих хлопців… У Любимівці я точно знаю про шістьох людей, яких брали в полон. У нашій школі бранців тримали зазвичай до двох діб, потім відпускали або перевозили в школу до села Біляївка. Отам була справжня катівня», — ділиться Тетяна Вересюк.

З 31 березня 2022 року окупанти мали закривати Любимівку на в’їзд та виїзд. Аби взяти речі, Тетяна з племінником свого чоловіка приїхали додому. А дорогою до Михайлівки, на Осокорівському блокпості, російські військові взяли їх у полон. Це сталося об 11 годині.

У людей забрали документи, телефони, зав’язали очі, посадили в БТР і кудись повезли. Оскільки Тетяна знала місцеві дороги, то здогадалася, що це була Хрещенівська школа. Люди перебували там до 20-ї години.

«У полоні нас постійно допитували: як ми готувалися до війни. Особливо прискіпливим був комендант кількох наших сіл «Восток», називав себе Сергій Володимирович чи Володимир Сергійович. Він був із Донецька, знав українську мову. Питав про АТОшників, ЗСУ, родини військових — хто пішов воювати. Ми казали, що нічого не знаєм, бо вони ж самі заборонили пересуватися селом… Загалом російські військові постійно говорили нам мерзенні речі. Це були жахливі слова, так вони виплескували ненависть… Але я досі не розумію, чим вона спричинена», — міркує Тетяна.

Жінці та її родичу пощастило: попри сильний психологічний тиск, їх не катували фізично. Але в громаді були люди, які зазнали тортур. Двоє хлопців із сусідньої Трудолюбівки були в полоні двічі. Вони не ділилися подробицями із селянами, лише казали, що «там було все». Після другого разу один із хлопців покінчив життя самогубством.

«Додому відправили з тим розрахунком, що нас розстріляють на першому ж блокпості»

О 20 годині 31 березня Тетяну з родичем знову кудись повезли. Знявши пов’язки, люди побачили той самий Осокорівський блокпост, свою автівку. Почалася комендантська година, під час якої пересуватися заборонено. Але полоненим наказали їхати додому. Документів та телефонів їм не повернули, забрати їх можна було лише за два дні. Навіть перепустку не виписали, як це зазвичай робили в таких ситуаціях. Просто побажали: «їдьте потихеньку». Але щоби дістатися Михайлівки, Тетяна з племінником мали перетнути три ворожі блокпости.

«На першому ж, біля Шевченківки, молодий солдат дуже здивувався, що ми без перепусток. А поряд старший сказав: «Ти що не зрозумів, навіщо їх відпустили? Їх відправили з тим розрахунком, що на першому ж блокпості розстріляють, бо їдуть у комендантську годину без нічого». Ми вмовили тих військових пропустити нас. Так само проїхали другий блокпост, він біля села Золота балка. Там нас попередили, щоб їхали повільно, бо біля Михайлівки чергує військовий, у якого «падає планка», він стріляє по людях», — стривожено пригадує Тетяна.

І дійсно, там їх мало не вбили. Люди ледь встигли вискочити з авто ще на під’їзді до блокпоста. Навіжений окупант кричав, що вони їдуть у комендантську годину, що вб’є їх. Тоді Тетяну та племінника врятував начальник того посту. Після сварки з навіженим побратимом, він сів із людьми в авто і провів їх до повороту на Михайлівку…

Оговтавшись від пережитого, Тетяна Вересюк навіть в окупації не припиняла своєї роботи. Каже, аби вчителі та техперсонал могли отримувати заробітну плату і виживати.

«Я шукала інтернет: він іноді ловив біля Дніпра, іноді на горищі й навіть у тюках соломи. Я вела свою Любимівську школу, також ще одну сусіднього села й Михайлівську, бо там бухгалтери не могли працювати. Уже коли виїхала в Кривий Ріг, то залишила тільки свою, Любимівську», — каже бухгалтерка.

З рейтингової школи окупанти зробили штаб, склади боєприпасів та награбованого

Любимівську школу збудували в 1973 році. За рейтингом вона була другою в районі. Завдяки участі в програмі НУШ, в останні роки вдалося модернізувати класи, закупити техніку. Зокрема, оновили кабінети хімії, математики, біології. Придбали 5 мультимедійних дошок, ноутбуки, принтери, ламінатори, телевізори, 3-D принтер, облаштували інклюзивну кімнату… У школі створили сучасний простір, де дітям було комфортно вчитися та проводити час.

Наслідки атаки на Любимівську школу

Та наприкінці квітня 2022 комфорту прийшов кінець: у школу вдерлися окупанти. Вони перетворили сучасний навчальний заклад на штаб, склади боєприпасів і награбованого, тимчасову в’язницю для цивільних полонених. А ще — вигнали місцевих із підвалу й самі ховалися там. Аби мати швидкий доступ до укриття, позривали підлогу на першому поверсі. На даху постійно чергував снайпер, який стріляв по ногах тим, хто наближався до школи.

Вікна школи забарикадували мішками із землею, яку набирали прямо на подвір’ї. У кабінеті директорки облаштували туалет: зірвали дошки й користувалися отвором як вигрібною ямою. Кабінет біології російські військові використовували, як тир.

Школа тричі зазнавала обстрілів. Два були в червні, тоді прилетіло в спортивну залу та їдальню. Останній приліт був 23 вересня 2022 року. Він наніс найбільші руйнування.

Альона Гергель

«Обстріли — це була агонія росіян. Вони часто виїжджали за село і стріляли по ньому, щоби дискредитувати ЗСУ. А це вже були останні дні перед звільненням… Коли вчителі змогли зайти в школу, то були шоковані. Там валялося багато гільз, росіяни залишили розтяжки. Ящики з боєкомплектами були на першому поверсі, у майстернях. Пограбували все: техніку, навіть столярні станки з майстерні вивезли. На місці телевізорів ми побачили написи: «Здесь был телевизор». Всюди стояв сморід. З техніки залишився лише один принтер, але вони споганили і його: залишили там свої екскременти…», — з відразою каже директорка Альона Гергель.

Навчають навіть дітей з окупованих територій

Після звільнення Любимівки навчання відновилося, звісно дистанційно. На початок навчального 2022 року в закладі отримували освіту 232 дитини. З них 82 учні приєднувалися з окупованих територій.

«На лівому березі дітей змушують ходити до російських шкіл, але вони навчаються додатково в нас: виконують завдання і надсилають. Іноді вони по шестеро приєднуються з одного гаджета. Ці збори помітили російські спецслужби, тому дітям стало складніше долучатися. Але багато цих учнів і зараз із нами», — говорить директорка закладу.

Наразі люди поступово повертаються в Любимівку та сусідні села. На початок 2023 навчального року в школі вчилося 185 учнів. Але там усе ще є проблеми з гаджетами та стабільним інтернетом.

Про фізичне відновлення будівлі школи поки що не йдеться. За словами директорки, громада не має на це коштів. Тому й діти, і колектив працюють дистанційно.

Пережите ще більше об’єднало колектив. Зараз Тетяна та Альона з родинами повернулися в рідні села. Люди живуть у модульних будинках, адже хати розбиті. За 7 місяців окупанти зруйнували 80 % села. Та їхати кудись люди не хочуть, бо тут, у степу, їхня рідна земля…

Матеріал підготувала Наталія Найдюк.