Фонд домів прав людини оголосив грантовий конкурс, направлений на підтримку правозахисних організацій, які працюють над збором доказів та документуванням воєнних злочинів і злочинів проти людяності в Україні. 

Екстрена підтримка України – це регіональний проєкт, який фінансується Європейським Союзом. Його проводить Human Rights House Foundation як частина консорціуму на чолі з ERIM і партнерами East Europe Foundation, Дому прав людини в Тбілісі, Білоруського дому прав людини імені Бориса Звозського та Black Sea Trust. 

Проєкт спрямований на посилення стійкості та ефективності постраждалого від війни українського громадянського суспільства.

До участі запрошуються українські правозахисні організації, які активно працюють над збором доказів та документуванням воєнних злочинів і злочинів проти людяності в Україні і потребують підтримки їхніх команд. Пріоритет буде надаватися організаціям, які раніше не отримували такої підтримки. 

Максимальна сума заявки становить 5000 євро — мінімуму немає. Заходи мають бути виконані до 31 березня 2024 року.

Заявки, включно з описом і бюджетом, необхідно подати через портал управління грантами HRHF за адресою https://hrhf.smapply.org до 17:00 CEST 28 вересня 2023 року.

Детальну інформацію про конкурс можна знайти тут:
https://hrhf.smapply.org/prog/wellbeing_for_ukrainian_human_rights_organisations/

В суботу, 19 серпня,  близько 11.30 Російська Федерація здійснила ракетний обстріл центру міста Чернігів. Ймовірною ціллю обстрілу було приміщення Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка, в якому в цей час проходила виставка виробників дронів та навчальних шкіл з аеророзвідки у рамках демо-дня “Люті пташки”. 

За попередньою інформацією від СБУ, центр Чернігова був атакований крилатою ракетою наземного ракетного комплексу “Іскандер” (27 квітня 2023 року саме такою ракетою була обстріляна багатоповерхівка в Миколаєві). Застосування подібної зброї в самому центрі міста у вихідний та святковий день (християнське свято Преображення Господнє) проти цивільного об’єкта, яким є драматичний театр, призвело до значних втрат серед цивільного населення. 

В результаті обстрілу, станом на 22 серпня, постраждала 181 особа: сім — загиблих, 174 — поранених (115 надана амбулаторна допомога). Зараз в лікарнях міста перебуває 41 людина, п’ять — в тяжкому стані, решта — в стані середньої тяжкості. Всі загиблі є цивільними особами, які не перебували у приміщенні театру, та випадково опинилися поруч з об’єктом нападу. Це Софія Голинська (6-річна дівчинка), Світлана Кормільцина, Наталія Торія, Назар Ющенко, Володимир Василенко, Дмитро Магліч та Олександр Оніщенко. Пошкоджень зазнали більше 500 помешкань. Вибухова хвиля пошкодила три дитсадки, школу, будівлю міської ради, ТІЦ, відділу звернень громадян  тощо. Уламками пошкоджено приватні автомобілі, громадський транспорт та частина тролейбусної контактної мережі. 

Втім, постраждалих могло бути ще більше: поряд з місцем влучання ракети тисячі містян відпочивають зі своїми родинами, а за 50-70 метрів від Драмтеатру розташована П’ятницька церква, у якій, зі слів настоятеля церкви,  за кілька хвилин до удару  було близько тисячі вірян.
Закони і звичаї війни передбачають, що ворогуючі сторони повинні розрізняти військові цілі і цивільні обʼєкти. Вони також зобовʼязані перевіряти пропорційність послаблення військового потенціалу супротивника та шкоди цивільним і захищеним цивільним обʼєктами, яку може завдати така атака.

Наявної інформації щодо обстрілу та контексту, в якому він був здійснений, бракує для надання остаточної юридичної кваліфікації відповідно до норм міжнародного гуманітарного права. Втім, вона є індикативною для аналізу того, чи дотримувалась російська сторона принципів МГП. Розташування драмтеатру в центральній частині міста; його значення як об’єкта культурної спадщини; день та місце атаки, що зумовлював значне скупчення цивільного населення навколо; характер заходу та склад його учасників; вид зброї, що застосовувалась та характеристики самого удару; жертви та руйнування внаслідок атаки тощо. 

Попереднє оцінювання цих факторів може свідчити про ознаки серйозного порушення міжнародного гуманітарного права, і може становити воєнний злочин та/або злочин проти людяності. Однак однозначну відповідь може дати лише повноцінне та всестороннє розслідування. 

Коаліція “Україна. П’ята ранку” закликає українську владу:

1. Провести ефективне та всеохоплююче розслідування обстрілу Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка 19 серпня 2023 року задля встановлення обставин події та відповідальних осіб згідно міжнародних стандартів та норм міжнародного гуманітарного права. 
2. Забезпечити протоколи безпеки проведення масових заходів в умовах збройного конфлікту, відповідно до зобов’язання пасивної перестороги — докладати зусиль для захисту цивільного населення та обʼєктів, що перебувають під її владою, від наслідків потенційної атаки). 
3. Створити належну законодавчу рамку, що дозволить коректно кваліфікувати події, зокрема обстріл драмтеатру в Чернігові, зробить розслідування більш ефективним та уможливить притягнення усіх винних до відповідальності. Зокрема внести зміни до Кримінального кодексу в частині визначення “злочину проти людяності” та “командної відповідальності”, а також  до Кримінального процесуального кодексу щодо строків розслідування ймовірних воєнних злочинів  та злочинів проти людяності. 

“Двоє військових при мені сперечалися: дострелити мене чи лишити” – розповідь вцілілого під час окупації Чернігівщини

Це сталося 4 березня 2022 року в одному із сіл на Чернігівщині. Четверо цивільних – Микола, його син Петро, зять Олексій та сусід Павло (імена змінені на прохання героїв) – поверталися в окуповане за день до цього село. Там, серед ворогів, залишилася донька та онуки Миколи. Чоловіки спостерігали за селом із лісосмуги кілька годин. Була цілковита тиша. Здавалося, воно вимерло разом із людьми, худобою та домашніми тваринами. Кожен думав про своє, але одна думка була спільною: “Невже всіх убили?”. Микола з супутниками рушили вперед. А коли вийшли на відкриту місцевість, навкруги засвистіли десятки куль. Їх без упину випускали восьмеро російських військових, що несподівано з’явилися з-за крайньої хати. Так, серед білого дня вони розстрілювали чотирьох беззбройних людей у цивільному одязі. Одна із куль влучила в Миколу і назавжди змінила його життя.

Ця історія написана зі свідчень Миколи та його зятя Олексія, які вони надали для проєкту “Трибунал для Путіна”. Задокументували свідчення ГО “МАРТ” та Громадська спілка “Освітній дім з прав людини в Чернігові”.

Металеві ворота зминалися, наче папір

До повномасштабного вторгнення Микола вів активне життя. Хоча уже вийшов на пенсію, але працював завгоспом на місцевому підприємстві, тішився онуками і у вільний час їздив у село на дачу.

24 лютого 2022 року він, як і більшість українців, прокинувся від вибухів. Зідзвонившись із рідними, вирішили перечекати бойові дії на дачі у селі. Здавалося, туди росіяни не зайдуть. Їхати до нього кілька кілометрів від центральної дороги, а за селом – лише ліс та річка, нічого стратегічного чи цікавого. Але сталося інакше.

“Ми чули, як обстрілюють Чернігів, сусідні села. Знали, що мосту вже немає. Через село постійно літали снаряди. Потім додалося брязкання ланцюгів на Десні: то росіяни будували понтон… Погріб у нас ненадійний, тож донька з онуками пішла до будинку знайомих на іншій вулиці, а ми, чоловіки, залишилися вдома. 3-го березня вибухи, які дошкуляли останні дні, раптово стихли. А за 2-3 години ми почули шум за селом: лугом поїхала російська техніка”, – згадує Микола початок окупації.

Він подумав, що побачивши в одному погребі чотирьох чоловіків, окупанти їх розстріляють. Тому люди перейшли у сусідній двір, де ніхто не жив: там скрізь була висока трава та надійний погріб. Про всяк випадок, чоловіки попередньо домовилися, куди тікатимуть у випадку небезпеки і де зустрічатимуться.

За кілька годин у селі вже гули БМП та БТРи. Крізь щілину в паркані Микола підгледів воєнні машини, на яких сиділи російські військові і стріляли по хатах та верхівках дерев. Усі четверо чоловіків зайшли до погреба і закрилися. Вже звідти Микола чув, як у його будинку тріщить скло, як зминаються, наче папір, металеві ворота… Так агресивно, нахабно і по-руйнівному в село заходили окупанти.

Коли гул пристих, Микола пішов перевірити свій двір. Побачене шокувало: двері вибиті, всередині безлад, усі речі розкидані, ворота та паркан потрощені…

“Я присів на ліжко, трохи відійти від шоку. Потім повернувся до своїх – а їх уже немає, пішли. Тож я домовленим маршрутом побіг за ними”, – каже чоловік.

Зустрілися у визначеному місці в лісосмузі. Якийсь час учотирьох вони дивилися, як палає центр села, чули, як від вогню тріщить шифер. Кожен думав про своє, про рідних, які залишилися там. І ніхто з чоловіків не розумів, куди йти і що робити далі…

“Я відчував, де куля мені в ногу зайшла, де вона мені кишки ворочала, де зі спини виходила”

Порадившись, чоловіки вирішили йти у сусіднє село, де жили батьки Олексія, зятя Миколи. Цей населений пункт всього за 3 км, але росіяни туди не дійшли.

Там, у дворі батьків, стояло авто Олексія. На ньому чоловіки вирішили їхати в інший населений пункт, де, за чутками, бажаючим роздавали зброю. Та її там уже не було. Через блокпост до військових їх також не пропустили. Тож усі четверо повернулися до батьків Олексія. А на ранок вирішили прямувати в село, де залишалася його дружина та діти.

“Я взяв у сусіда бінокль і ми пішли. Йшли лісом, довго: залазили на дерева та дивилися, що відбувається в селі. Але геть нічого видно не було. Навіть з’являлися думки, що всіх людей забрали в полон чи постріляли. Дуже боявся за дружину та синів”, – розказує Олексій, зять Миколи.

На підході до села сусід Павло побачив у одному з дворів техніку й військових. Його теж помітили. Відтак чоловіки розвернулися назад, а коли вийшли на відкриту місцевість, в них полетіли кулі. Усі попадали й почали повзти.

“Їх було 8-10 людей, і всі одночасно стріляли по нам. Уявіть, кожен мо по магазину куль випустив, таке стрільбище. Свищить кругом, праворуч, ліворуч, над головою… Дуже страшно. Одна з тих куль влучила мені в праве стегно. Далі через кістку вийшла в живіт, пройшла скрізь кишківник і вийшла з тіла теж через кістку трохи вище копчика”, – згадує Микола момент поранення.

Росіяни підходили, стріляючи. Припинили лише, коли до чоловіків залишалося до 50 м. Микола втратив свідомість. Прийшов до тями на тому ж місці, коли російський медбрат робив йому укол. Чоловік не міг поворушитися, кров бігла з ноги та спини, все було залито червоним. Перший шок минав, все сильніше підступав біль і Микола почав розуміти, якого лиха накоїла російська куля з його тілом.

“Я відчував, де вона мені в ногу зайшла, де вона мені кишки ворочала, де зі спини виходила… Я лежав отак і не розумів, що далі. Чую, один із військових каже іншому, що мене треба пристрелити. Інший відповідає – хай живе, може, викарабкається. А потім вони почали сваритися “по-туземськи” через це… Так я й залишився недобитий”, – ледь стримуючи емоції говорить Микола.

Чоловіка занесли в будинок. Машина його сина Петра була на ходу. Він просив росіян, щоб дозволили відвезти батька до лікарні. Але ті відмовили: попереду чотири блокпости, і там їх точно розстріляють із танка. Натомість російський медбрат запропонував вивезти Миколу у польовий шпиталь разом із їхнім пораненим. Інших варіантів порятунку не було. Тож Миколу завантажили на БМП із білим прапором та великим хрестом і повезли до річки, через понтон. Потім в одне село, Далі був польовий шпиталь у лісі. І зрештою гелікоптер, який переніс Миколу через кордон.

“КГБ-ти” допитувалися, хто стріляв: свої чи росіяни

Зранку 5 березня гелікоптери із Миколою та іншими пораненими один за одним приземлялися в Гомелі. Людей перевантажили у спеціально обладнані мікроавтобуси та повезли до госпіталя. Там було гамірно та людно. Палати вщент забиті пораненими, вони лежали навіть у коридорах. Лікарі та персонал ледь встигали обслуговувати кожного. Згодом від санітарок та медсестер чоловік дізнався, що тут працюють лікарі з Санкт-Петербургу. Загалом це був величезний лікарняний комплекс, який складався з трьох частин: воєнного госпіталя, лікарні МНС і чорнобильського відділення.

Через поранення живіт Миколи налився чимось важким і збільшився в розмірах. Оперувати треба було терміново. Але в госпіталі до операційної була черга. Тож його повезли до чорнобильського відділення…

Після операції і кількох днів у реанімації чоловіка перевели до палати. Там він зустрів земляка: його авто росіяни розстріляли, коли той виїжджав з родиною з села. Сина вбили, а донька та племінниця змогли виїхати з ним. За кілька днів у цій же палаті чоловік зустріне ще одного жителя Чернігівщини – пораненого в руку хлопця, років 14-15. Такі зустрічі були чимось рідним і “своїм”, що нагадувало про дім і допомагало триматися.

Через пару тижнів Миколу перевезли в Гомельську лікарню №4, що знаходиться за містом. Там він проходив подальше лікування та реабілітацію. У закладі було чимало цивільних українців, яких російські військові спочатку мало не вбили, а потім вирішили рятувати.

“В лікарні місцеві мені допомагали. Там був гарний персонал, догляд. Медсестри приносили з дому бульйоничики, мазі купували, яких у лікарні не було. Дістали телефон, щоб я міг подзвонити рідним, а то вони півтора місяці не знали, де я і чи живий. Також приходили “поговорити” якісь люди, думаю, то КГБ-ти. Спілкувалися не грубо, але постійно допитувалися, хто в мене стріляв наші чи росіяни. Я відповів, як є. У цій лікарні я пробув 40 днів”, – каже чоловік.

Микола вчився заново сидіти на ліжку, вставати, ходити. А потім на нього знову чекав вимушений переїзд, цього разу до табору при машинобудівному заводі.

За останні майже два місяці для Миколи це вже було третє місце проживання. І з усіх воно було, мабуть, найкомфортніше. Невелика кімната на двох, ліжка, тумбочки, стіл… Туалет у кімнаті спрощував життя, бо Микола ще погано ходив після поранення та численних операцій. Їжу йому з другого поверху приносили інші пацієнти-бранці з України. Найбільше їх було зі східних областей України.

У цьому таборі Микола пробув не довго. Чоловік дізнався, що, начебто, цей заклад для бранців орендував Червоний Хрест, а договір оренди закінчився, тож людей знову перевозили. Цього разу до геріатричного пансіонату.

Хто саме організовував переміщення людей і чи опікувався хтось централізовано українцями в Білорусі, чоловік точно не знає. Перевозили їх безпосередньо працівники лікарень або закладів, які їх приймали. Микола припускає, що частково цим міг займатися й Червоний Хрест. Кілька разів він отримував допомогу від його представників. Зокрема, перед від’їздом до пансіонату вони приносили калоприймачі, з якими мав ходити чоловік. Із побутовими проханнями можна було звернутися до представників закладів, де він перебував. Решту питань треба було вирішувати самостійно.

“Пансіонат – це, по-нашому, будинок для старців. Зі мною туди поїхало двоє жінок з Бородянки 80-ти та 52-х років. Молодша була на інвалідному візочку.  У пансіонаті доживали віку колишні зеки, люди з певними відхиленнями, сліпі… Тут була недобра атмосфера. Мабуть, звідти виходять тільки вперед ногами. А я, чи не перший, хто вийшов на своїх двох. Але це буде потім…”, – ділиться Микола.

Щоб повернутися додому, чоловік мав навчитися не просто ходити, а долати великі відстані. Адже Микола мав пройти понад 1 км між кордонами України та Білорусі. Тож попри поранення, калоприймач на животі і постійний біль чоловік поставив мету повернутися додому і обійняти своїх. Тому щодня він ходив, ходив, ходив…

Зрештою, його тіло було готове здолати такий перехід. Але додому його знову не відпускали: виявилося, його український паспорт відправили в Мінськ на перевірку. Відправили тільки зараз, через три місяці його перебування в Білорусі.

Так минуло літо і настала осінь. Микола чекав. Дні тяглися нестерпно довго. Люди в пансіонаті мали свої або батьківські спогади про Другу світову, але при цьому не соромилися виправдовувати напад Росії словами “не треба було жити краще нас”. Але найбільше дошкуляла невідомість: скільки ще йому бути на чужині, за 100 км від дому?

Паспорт перевіряли три місяці. Так нічого й не знайшовши, повернули і дали добро на виїзд в Україну.

“Раніше я міг працювати, допомагати онукам, дітям… А зараз сиджу днями вдома і живу на пенсію в 3 тис. грн”

“Я на радощах дзвоню зятю, кажу буду йти. Домовилися про час. Ми збиралися виходити разом із жінкою на візочку. І от уявіть: директор пансіонату привіз нас до кордону, ми проходимо білоруську митницю, там перевіряють наші сумки, залишилося забрати паспорти в останньому віконці і здолати той кілометр до нашого кордону. І тут дзвонить зять: “Ні в якому разі не йдіть, біля митниці все заміновано, ви не пройдете”. Дзвонили всюди, шукали виходу, але заради однієї-двох людей розміновувати все не будуть. Добре, що митники не відпустили директора пансіонату, який нас привіз. А то що його робити: ні туди, ні сюди… І так ми знову повернулися в пансіонат. Морально було важко: розчарування, розпач, сум. На душі шкребе… Ось вона свобода, рукою подати. Здається, підстрибнеш і хату побачиш. І все це вислизає з рук”, – розчулено говорить чоловік.

Приїхавши в пансіонат, він у відчаї подзвонив сину. Той знайшов друзів – хлопці, які вже багато років жили та працювали в Гомелі, мали вночі вивезти батька з пансіонату. Микола попередив керівництво, що його заберуть, і так дістався до польського кордону. Там його зустрів син і повіз до Польщі.

Ще пів року Микола пробув у Польщі. А на початку квітня 2023 року він нарешті повернувся до рідного Чернігові, де за тиждень його знову оперували.

Чоловік зізнається, що ця трагедія назавжди змінила його життя. З активної людини він перетворився на таку, що днями вдома. Ні на що більше немає ані сил, ані бажання.

“Раніше я міг працювати, онукам, дітям допомагати. А зараз живу на пенсію в 3 тис. грн. Отаке життя. Операції та лікування в Україні безкоштовні, щось докуповуємо, але то по кишені не сильно б’є. А ось здоров’я вже не повернеш. Рани досі болять, тривожать. І емоційно важко”, – каже чоловік.

Микола вже приїжджав до свого села, ходив по двору. А ось на місце, де його мало не вбили, піти не наважився. Не хочеться згадувати пережите. Хочеться забути все, як страшний сон. Але воно не забувається і кожного дня болем нагадує про себе…

Авторка: Наталія Найдюк

Під час війни документування та ідентифікація осіб, відповідальних за скоєння воєнних злочинів, є ключовим завданням. Розвідка за відкритими джерелами (OSINT) відіграє важливу роль у цьому процесі, надаючи цінну інформацію та докази, які допомагають встановити осіб, винних у воєнних злочинах.

OSINT передбачає збір та аналіз відкритої доступної інформації: соціальних мереж, новин, супутникових знімків тощо. Це дає можливість дослідникам виявляти обставини, місце та час скоєння правопорушення.

Під час війни в Україні OSINT відіграє важливу роль у документуванні та розслідуванні воєнних злочинів. За допомогою різноманітних інструментів та методів OSINT-аналітики дослідники змогли зібрати та проаналізувати дані, що допомогло в ідентифікації злочинців.

Наші друзі з ESPY (https://espysys.com/), PimEyes (https://pimeyes.com/), CyberSec (https://cybersec.org/) та OSINT Industries (https://osint.industries/) відіграють важливу роль у цьому процесі, надаючи експертну підтримку та інструменти, які є надзвичайно важливими у нашій роботі. Ми щиро вдячні їм за допомогу в ідентифікації воєнних злочинців. Їх професійність та готовність допомогти сприяють розкриттю правди про наслідки російської агресії в Україні.

Разом, завдяки OSINT та співпраці, ми можемо продовжувати проливати світло на воєнні злочини, приносити справедливість жертвам та наближати заслужене покарання винних.

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної громадською організацією «МАРТ» спільно з громадською спілкою «Освітній дім прав людини в Чернігові», у рамках глобальної ініціативи «Трибунал для путіна» про ймовірно скоєні міжнародні злочини за 516 днів повномасштабної російсько-української війни на території Чернігівської області.

Було задокументовано та внесено до бази даних 3426 епізодів за весь період, та безпосередньо 14 епізодів, зафіксованих у липні 2023 р.

Інформація в цій публікації є приблизною, спирається на зібрані нами дані та потребує уточнення. 

1. Інформація про жертви серед цивільного населення

За досліджуваний період у Чернігівській області нами було зафіксовано загалом 559 епізодів, пов’язаних із людськими втратами чи порушенням прав серед цивільного населення.

Таб. 1. Інформація про жертви серед цивільного населення

1.1. Інформація про загиблих та поранених серед цивільного населення

За даними, які задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області внаслідок ракетних, мінометних та артилерійських  обстрілів, а також на вибухових пристроях різного характеру загинуло щонайменше 504 людини та було поранено щонайменше 311 чоловік:

21 липня 2023 року російські ракети влучили в селище Гончарівське на Чернігівщині. Двоє жінок убито. 

У ніч із 19 на 20 липня 2023 року російські війська атакували прикордонну Семенівку дронами-камікадзе типу Шахед. Одна жінка дістала осколкових поранень. 

2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень унаслідок бойових дій

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, у Чернігівській області за досліджуваний період унаслідок переважно ракетних ударів було зруйновано/пошкоджено щонайменше 4426 об’єктів цивільної інфраструктури, серед яких:

Таб. 2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень унаслідок бойових дій

Ось деякі з цих випадків за останній місяць:

25 червня 2023 року в період із 21:00 по 24:00 год., за інформацією Корюківської РВА, через обстріл пошкоджено електромережі. Внаслідок цього відключено електропостачання до 11 населених пунктів громади повністю або частково. Також унаслідок обстрілу пошкоджено 7 приватних будинків. 

Фото: Корюківська РВА

26 червня 2023 року війська ЗС РФ здійснили мінометні та артилерійські обстріли населеного пункту Гірськ Чернігівської області. Один зі снарядів прилетів на територію електричної підстанції – було знеструмлено п’ять ліній 10 кВ, без електропостачання залишилося близько півтори тисячі абонентів. 

7 липня 2023 року внаслідок обстрілу зазнали часткових руйнувань будівлі ферми біля населеного пункту Грем’яч. 27 приходів, ймовірно, міномет 120 мм.

Фото: ОК Північ

10 липня 2023 року росіяни знову обстріляли село Гірськ у Сновській громаді на Чернігівщині. Внаслідок обстрілу пошкоджено приватний автомобіль та сталося загоряння зерна на приватній земельній ділянці. 

13 липня 2023 року поблизу села Залізний Міст Семенівської ТГ зафіксували 8 приходів, ймовірно, з міномета 120 мм. Внаслідок обстрілів пошкоджень зазнало сільськогосподарське підприємство. 

Уночі з 19 на 20 липня 2023 року російські війська атакували прикордонну Семенівку дронами-камікадзе типу Шахед. Унаслідок влучання пошкоджено два приватних будинки, господарчі споруди та пʼятиповерховий будинок у м. Семенівка. Уламками пошкоджено легковий автомобіль.

ФОТО: В’ячеслав Чаус

21 липня 2023 року російські ракети влучили в селище Гончарівське, Чернігівського району. Пошкоджені: будинок культури, школа, житлові будинки. 

3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області сталися такі події:

Таб. 3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

Аналіз зібраної інформації дає підстави стверджувати, що за останній місяць ворог продовжував активно обстрілювати прикордонні населенні пункти Чернігівської області. Можна зауважити, що рф значно зменшила застосування авіації у прикордонних районах порівняно з тим, як це було 2-3 місяці тому. Але, на жаль, війська ЗС РФ не припиняють систематичних обстрілів з артилерії, мінометів, РСЗВ, також зафіксовано ракетні удари, що неминуче призводять до руйнування цивільної інфраструктури та людських втрат. 

Протягом поточного місяця від ворожих обстрілів загинуло 2 людей, 1 дістала поранення. Пошкоджено щонайменше 14 будинків житлового-побутового призначення, 2 заклади освіти, зазнали руйнувань 2 об’єкти підприємницької діяльності, пошкоджено 2 автомобілі. 

Збір інформації триває. Якщо ви можете надати додаткову інформацію, будь ласка, напишіть нам на адресу tribunal_for_putin@helsinki.org.ua.

Основне фото: ФОТО: В’ячеслав Чаус

Аналіз підготував координатор громадської приймальні УГСПЛ в м. Чернігів, що діє на базі ГО “МАРТ” Дмитро Науменко

Цю статтю спочатку було опубліковано на сайті Української Гельсінської спілки з прав людини.

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної громадською організацією «МАРТ» спільно з громадською спілкою «Освітній дім прав людини в Чернігові», у рамках глобальної ініціативи «Трибунал для путіна» про ймовірно скоєні міжнародні злочини за 486 днів повномасштабної російсько-української війни на території Чернігівської області.

Було задокументовано та внесено до бази даних 3284 епізоди за весь період, та 28 епізодів, зафіксованих безпосередньо за червень 2023 р.

Інформація в цій публікації є приблизною, спирається на зібрані нами дані та потребує уточнення. 

1. Інформація про жертви серед цивільного населення

За досліджуваний період у Чернігівській області нами було зафіксовано загалом 481 епізод, пов’язаний із людськими втратами чи порушенням прав серед цивільного населення.

1.1. Інформація про загиблих та поранених серед цивільного населення

За даними, які задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області внаслідок ракетних, мінометних та артилерійських  обстрілів, а також на вибухових пристроях різного характеру загинуло щонайменше 494 людини та було поранено щонайменше 306 чоловік.

27 травня 2023 року поранень зазнала дівчина-підліток, якій надали першу медичну допомогу та направили для подальшого обстеження в найближчий лікувальний заклад. 

5 червня 2023 року внаслідок обстрілів, ймовірно зі ствольної артилерії, в районі села Олександрівка Семенівської громади одна людина дістала поранення.  

9 червня 2023 року на території прикордоння на міні підірвався автомобіль. Загинув поліцейський Олексій Жовтик, його колегу госпіталізували з травмами. Чоловіки перебували поза службою. Вони їхали власним автомобілем та наїхали на міну на прикордонні Чернігівщини. 

14 червня 2023 року в період із 13:40 до 14:35 стався обстріл села Янжулівка, що в Семенівській громаді. Внаслідок обстрілу загинула місцева жителька. Загиблій було 55 років. Росіяни обстрілювали прикордонне село з мінометів калібру 82 міліметри.

2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень унаслідок бойових дій

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, в Чернігівській області за досліджуваний період внаслідок переважно ракетних ударів було зруйновано/пошкоджено щонайменше 3405 об’єктів цивільної інфраструктури, серед яких:

Ось деякі з цих випадків за останній місяць: 

26 травня 2023 року в період із 07:35 до 08:45 зафіксовано 12 приходів, ймовірно з міномету 120 мм, в районі н. п. Залізний Міст. Внаслідок обстрілу пошкоджене приватне домогосподарство. 

27 травня 2023 року близько 12:30 росіяни обстріляли зі ствольної артилерії село Залізний міст Семенівської ТГ. Унаслідок обстрілу пошкоджено п’ять житлових будинків та лінію електропередач. Без світла залишилося понад 1000 абонентів у семи населених пунктах Новгород-Сіверського району.

Фото: Чернігівська обласна прокуратура

27 травня 2023 року з 12:50 до 13:10 год. зафіксовано 6 приходів, ймовірно з САУ, по н. п. Чайкине, Новгород-Сіверської ТГ. Під час обстрілу було пошкоджено сінник, трактор та легковий автомобіль. 

1 червня 2023 року близько 3:00 години російські війська обстріляли прикордонне село Прибинь в Корюківській громаді на Чернігівщині. Вогонь окупанти вели, ймовірно, зі ствольної артилерії. Внаслідок цього пошкоджений приватний будинок та лінія електропередач.

Фото: керівник Корюківської РВА Іван Ващенко

Фото: керівник Корюківської РВА Іван Ващенко

1 червня 2023 року по обіді ЗС РФ обстріляли прикордонне село Єліне на Чернігівщині. П’ять будинків та п’ять господарських споруд знищено. 

2 червня 2023 року з 08:15 до 09:00 год. зафіксовано 40 приходів, ймовірно із міномету 120 калібру, по н. п. Янжулівка. Oбстрілом пошкоджено будівлю сільської ради. 

6 червня 2023 року близько 11-ї години в с. Олександрівка Новгород-Сіверського району (Семенівська ТГ) внаслідок потрапляння снаряду у житловий будинок сталася пожежа трьох житлових будинків та чотирьох господарських будівель у приватних домоволодіннях (по вул. Шевченка, 43, 48, 50). 

6 червня 2023 року з 20:15 до 20:55 год. внаслідок обстрілу в районі населеного пункту Костобобрів загорілася господарська будівля, один жилий будинок та два нежилих. Зафіксовано 13 приходів, ймовірно з міномету 120 мм.

Фото: ОК Північ

13 червня 2023 року з 09:40 до 10:05 год. Було зафіксовано шість приходів, ймовірно з міномета 120 мм, в районі села Карповичі Семенівської громади. Внаслідок обстрілу пошкоджено п’ять житлових будинків.

17 червня 2023 року близько 5:30 год. росіяни обстріляли село Клюси, Сновської громади. В результаті обстрілу сталося загоряння, яке призвело до знищення чотирьох житлових будинків. 

19 червня 2023 року з 11:30 до 12:22 год. війська РФ обстріляли Семенівську громаду, було зафіксовано 24 приходи, ймовірно з міномета калібру 120 мм, по селу Карповичі. Внаслідок обстрілу сталась пожежа в житловому секторі. Знищено житловий будинок та господарчу будівлю. 

21 червня 2023 року близько 15:05 год. зафіксовано два приходи, ймовірно некерованими ракетами, випущеними з гелікоптера, по селу Леонівка. Внаслідок обстрілу пошкоджено будинок та господарську будівлю. 

3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області сталися такі події:

Аналіз зібраної інформації дає підстави стверджувати, що за останній місяць війська ЗС РФ продовжували активно обстрілювати прикордонні населені пункти Чернігівської області, але інтенсивність обстрілів зменшилась. Також фіксуються випадки підриву на різноманітних вибухових пристроях людей, які пересуваються як на автотранспорті, так і просто пішки.

За останній місяць від російських обстрілів загинуло 2 людей, 4 дістали поранення різного ступеня тяжкості. Пошкоджено щонайменше 37 житлових будинків, 1 заклад освіти, зруйновано 1 міст, зазнали руйнувань 2 об’єкти підприємницької діяльності, пошкоджено 5 автомобілів.

Збір інформації триває. Якщо ви можете надати додаткову інформацію, будь ласка, напишіть нам на адресу tribunal_for_putin@helsinki.org.ua.

Основне фото: ОК Північ

Аналіз підготував Дмитро Науменко, координатор громадської приймальні УГСПЛ  в м. Чернігів, що діє на базі ГО «МАРТ».

Статтю спочатку було розміщено на ресурсах Української Гельсінської спілки з прав людини.

Російські війська досить швидко зайшли у місто Бахмач. Вже 26 лютого 2022 року контролювали деякі логістичні шляхи. Колона техніки рухалася вздовж залізничного полотна, ймовірно, у напрямку Ніжина. Поблизу однієї з доріг росіяни залишили танк і БМП, щоб контролювати виїзд.

Коли звечоріло, то Єгор зробив два «коктейлі Молотова» та пішов, щоб підірвати ворожу техніку, яка стояла під залізничним полотном. Але запалити “коктейль” не встиг, російські військові його побачили через тепловізор та затримали. Ризикуючи життям, Єгору вдалося втекти, адже його утримували в неволі. Свою історію чоловік розповів документаторам, які збирають свідчення воєнних злочинів, в рамках ініціативи «Трибунал для Путіна».  Ім’я героя історії змінено, відповідно до згоди про непоширення персональних даних в медіа.

В полоні у росіян

Єгор каже, що почув ззаду: «Руки вверх!». Його повалили на землю та почали бити. Про пляшку з “коктейлем Молотова” чоловік не зізнавався. Розповідав, що то не його і він лише підняв подивитися що це. Росіяни, звичайно ж, не вірили. 

Єгора закинули в БМП. Він зрозумів, що везуть його вздовж залізничної колії в сторону міста Ніжин, але їхали довго, години дві, а потім зупинилися. Чоловіка вивели та лишили зв’язаним, тим часом російські військові пішли спати. Рано-вранці поїхали далі. Коли прибули у село Хороше озеро, то відразу до чоловіка підбігли російські військові в чорній формі та сильно побили: руками, ногами, прикладом. Голова синя була і на нозі рана. Єгор впав у колію, що залишили танки, це його врятувало від ще більших ушкоджено чи навіть смерті.

Після побиття повели до командира на допит, який тривав 3-4 години. Офіцер запитував: «Где нацики?» та намагався дізнатися інші деталі. Єгор бачив цього командира, йому відкрили очі на час допиту, посадили на лавку і прив’язали до неї. Потім перемістили у закрите приміщення. 

Через пів години вивели, поставили біля берези. Ніч ночував на вулиці, сидячи. Коли хтось із російських військових проходив повз, то чоловіка били ногами. Погрожували віддати “кадирівцям”. Наступний день теж провів під деревом. Поруч знаходився снайпер, який попередив, що втекти не вдасться. Було холодно, події відбувалися в лютому місяці. Таким чином із Єгора намагалися вибити зізнання, що “коктейль Молотова” саме він приніс.

Єгор стверджує, що це та бригада, яка була в Сирії. Попри все, чоловік намагався розмовляти з військовими та шукати способи визволитися, так і дізнався. Пояснював ситуацію, яка склалася в Україні. Говорили, зокрема, про те, чому домовитися про капітуляцію України не вийде. Один з військових відповів: «Нам война не нужна, но будем воевать до последнего патрона». 

Декілька разів погрожували розстріляти, адже не всі росіяни розуміли навіщо тримати когось в полоні та ще й годувати своїми сухпайками. Наступного дня кинули у погріб, де Єгор провів ще три ночі. Годували раз на добу. Знову допитували, вибивали зізнання. Чоловік наполягав на своєму, що опинився там випадково. Тоді російський військовий сказав: «Ну ты сделал свой выбор». 

Згадує, що за ці дні полону дуже сильно змерз, адже ночував то на вулиці, то в підвалі і це вплинуло на подальший стан його здоров’я. Руки постійно були зв’язані, ноги майже втратили чутливість.

Дорога в невідомість

Коли наступного разу Єгора вивели із підвалу, то він запитав “Ви мене відпускаєте?”. У відповідь сказали, що відпустять на наступний день. Посадили в «КамАЗ», де їхала група спецпризначенців. Дорогою росіяни розпивали самогон та били Єгора. Очі були відкриті, тому дорогою він бачив як на полі застряг танк і САУ. В «КамАЗі» лежала снайперська гвинтівка, стояли ящики з гранатами та патронами. 

Разом із Єгором їхав ще один цивільний чоловік на ім’я Андрій. Їм обом сказали, що відпустять, але наступного ранку російські військові передумали. Натомість передали російським спецпризначенцям, серед яких були люди з кавказьким акцентом. Чоловіків пересадили в іншу машину. Це був «Тигр». Росіяни сказали, що везуть їх на Київ, і Єгор та Андрій будуть обмінним фондом. 

Їхали поганою дорогою й декілька разів «Тигр» витягували із багнюки. Потім, водій назвав населений пункт Новий Самбір і сказав, що скоро Київ. Єгор зрозумів, що це Конотопський район і їдуть вони в сторону кордону. Колоною керував командир з позивним «Жиклер», він же допитував Єгора вперше.

Колона то їхала, то зупинялася, а потім один із військових сказав: «Вот тут мы заходили». Чоловік зрозумів, що вже кордон з росією. 

Свобода або смерть

Через деякий час машина, якою везли Єгора вийшла зі складу колони та поїхала окремо. Що автомобіль знову повернувся в Україну чоловік зрозумів після того як побачив вказівник з написом “Глухів”. В автомобілі “Тигр” перебувало 8 людей. Дорогою зупинилися, авто заблукало, загрузло у багнюці. По рації викликали допомогу. 3-4 год чекати поки прийде БТР чи БМП. Світло вимкнули в авто, всі дрімали. За цей час Єгору вдалося звільнити руки. На вулиці було темно. Єгор попросився до туалету, вийшов з автомобіля і поки російський військовий відволікся щосили побіг.

Російські військові спохватилися і почали стріляти вслід, але чоловік зміг зникнути з поля зору, забігши за кущі та втекти до найближчого села. Виявилося, що це село Волинцеве Конотопського району Сумської області. Господарі одного із будинків нагодували, дали зателефонували, а потім відвезли в райвідділ. 

Згодом Єгор дізнався, що російські військові шукали його. До села дійшли по слідах, які лишилися на снігу. Шукали всюди, переважно в нежилих хатах. Тим часом Єгор зміг остаточно втекти від росіян. Доля Андрія, з яким їхав Єгор невідома, наразі він серед безвісти зниклих.

Цю історію задокументували правозахисники Громадської приймальні УГСПЛ міста Чернігів, яка здійснює свою діяльність на базі ГО “МАРТ” та документатори Освітнього дому прав людини в Чернігові.

Якщо ви стали свідком чи жертвою воєнних злочинів РФ, повідомте про це. Напишіть на пошту: tribunal_for_putin@helsinki.org.ua або просто залиште контакти й правозахисники з вами зв’яжуться. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі та покарати винних. З початку повномасштабного вторгнення, у рамках ініціативи Т4Р, задокументовано понад 36 тисяч воєнних злочинів Росії проти України. Усі дані документатори вносять у загальну базу, яка оновлюється щодня.

Фото ілюстративне, взяте із сайту “Укрінформ”.

Коаліція «Україна. П’ята ранку» вбачає у підриві Каховської гідроелектростанції, що стався у ніч на 6 червня 2023 року, ознаки воєнного злочину, всі обставини якого ще мають бути з’ясовані. Проте вже сьогодні очевидно, що ті, хто вчинили цей злочин, не могли не усвідомлювати руйнівних наслідків такого кроку.

Доступні фото- та відеоматеріали, що засвідчують масштабність пошкодження греблі, підтверджують версію про підрив греблі з використанням вибухівки. Ракетний обстріл не міг спричинити подібного одномоментного ефекту та утворення значної за розмірами пробоїни. Враховуючи контроль Росії над гідроелектростанцією та датовані ще жовтнем 2022 року повідомлення про її мінування, наразі виглядає дуже ймовірним, що вибух став наслідком умисного підриву закладеної РФ вибухівки. 

Дамби та греблі належать до об’єктів, щодо яких в міжнародному гуманітарному праві (МГП) існує один із найбільш високих рівнів правового захисту. Такі об’єкти разом з АЕС називаються установками і спорудами, що містять небезпечні сили.

Підрив водозливної греблі Каховської ГЕС є серйозним порушенням заборони, встановленої ст. 56 Першого Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. Ця норма забороняє здійснювати напади на установки і споруди, що містять небезпечні сили (греблі, дамби, атомні електростанції) навіть у тих випадках, коли такі споруди є військовими об’єктами, якщо такий напад може викликати вивільнення небезпечних сил і подальші тяжкі втрати серед цивільного населення.

Такі протиправні дії є серйозними порушеннями значної кількості конвенційних та звичаєвих норм міжнародного гуманітарного права і безумовно є воєнним злочином. Підрив Каховської ГЕС вкотре підтверджує варварський та злочинний характер ведення війни Російською Федерацією. 

Підрив ГЕС є чи не єдиним випадком в історії міжнародного кримінального правосуддя, який може бути кваліфікований за ст. 8 (2)(b)(iv) Римського статуту Міжнародного кримінального суду: «Умисне вчинення нападу з усвідомленням того, що такий напад призведе до випадкової загибелі чи поранення цивільних осіб або заподіє шкоди цивільним об’єктам чи масштабної, довготривалої та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, яка буде явно надмірною в порівнянні з конкретною та безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою».

Результати підриву Каховської ГЕС, всі негативні та трагічні наслідки для Херсонщини та всієї України наразі складно спрогнозувати. Затоплення значної території внаслідок підриву водозливної греблі Каховської ГЕС призведе до позбавлення питної води жителів Херсонської області та тимчасово окупованого Криму. Крім того, це становить загрозу затоплення та руйнування для десятків населених пунктів, для роботи Запорізької АЕС. Така масштабна екологічна катастрофа може надалі бути кваліфікована як екоцид.

Підрив військовими РФ Каховської ГЕС ще раз вказує на повне нехтування Росією своїми міжнародними зобов’язаннями, міжнародним гуманітарним правом, що стало усталеною політикою РФ, держави, яка тероризує цивільне населення та проводить геноцидну політику проти українського народу.

Коаліція «Україна. П’ята ранку» наголошує, що лише деокупація усіх територій України зможе покласти край масовим порушенням міжнародного гуманітарного права, прав людини та варварському знищенню довкілля, яке здійснюється внаслідок російської агресії.

Ми закликаємо світ вжити заходів, щоб позбавити Росію впливу в Раді Безпеки ООН, інших міжнародних організаціях.

За злочин підриву Каховської ГЕС, інші воєнні злочини, вчинені Росією в Україні, повинні понести відповідальність як безпосередні виконавці, так і вище військово-політичне керівництво Російської Федерації. Організації Коаліції «Україна. П’ята ранку» постійно працюють над цим і готові надати всі задокументовані дані Міжнародному кримінальному суду, іншим інституціям, що розслідують факти порушень МГП в Україні.

Підрив Каховської ГЕС та інші злочини екологічного характеру, які вчиняє Росія на території України, мають підштовхнути міжнародну спільноту до криміналізації екоциду як п’ятого злочину, над яким має юрисдикцію Міжнародний кримінальний суд.

***

Коаліція “Україна. П’ята ранку” почала роботу 25 лютого 2022 року, наступного дня після повномасштабного вторгнення РФ в Україну. На сьогодні Коаліція об’єднує 34 неурядові організації та чотирьох індивідуальних експертів. Вони поєднали свої зусилля для системного документування воєнних злочинів і злочинів проти людяності, скоєних у ході російської збройної агресії проти України. Також Коаліція займається захистом жертв російсько-української війни через існуючі державні та міжнародні механізми правосуддя. Ці зусилля спрямовані на досягнення справедливості через притягнення до відповідальності владної верхівки РФ за скоєння злочину агресії проти України. 

В кінці квітня 2023 року наша команда здійснила першу поїздку з документування нападів на заклади освіти в Херсонській та Сумській областях в рамках проєкту «Освіта під прицілом».

Розповідаємо, що ми там побачили та що нам вдалось задокументувати.

Незламний Херсон — місто-привид

Херсонська область зустріла нас маленькими песиками біля знаку: голодними, безпритульними, але бойовими. Ми нагодували їх і поїхали далі. А потім перед нашими очима постали руїни — це було село Посад-Покровське, яке простягається вздовж траси. Більшість будинків цього населеного пункту поблизу Херсону зруйновані — близько 90% будівель постраждали від обстрілів.

Ми в’їхали до Херсону після обіду, ближче до вечора. Що вразило — це невелика кількість авто на дорогах та людей на тротуарах. Місто було майже пусте. Місцеві жителі кажуть, що після обіду місто завмирає, а ввечері взагалі стає схожим на привид. Все через обстріли, запевняє нас наш колега, який мешкає в місті. Мовляв, щодня чутно вибухи, інколи понад 100 на день. За містом, на лівому березі, стоять окупанти, тому Херсон, хоч і звільнене місто, але по суті залишається прифронтовим.

Гімназія №6: російські підручники і зруйнований дах

Перший начальний заклад, який ми відвідали в Херсоні, була гімназія №6. Якщо дивитися прямо на приміщення — здається, що воно не постраждало. Та варто підняти голову, як стає помітно, що дах гімназії майже вщент зруйнований.

Нас зустрічає працівниця закладу, яка проводить нашу команду подивитися на руйнування. Коли ми вийшли на верхній поверх, то просто втратили дар мови: від даху залишились лиш дошки, де-не-де ще стояли цегляні та бетонні опори. Десь, серед руїн, виднілися парти і стільці, точніше те, що від них залишилось. А в одній із частин, куди було потрапляння ворожого снаряду, величезна діра, з якої видно навчальні класи.

Поверхом нижче знаходяться кабінети української мови та літератори, а також географії. Звісно, без стелі, натомість з купою уламків від перекриття. Символічно, що в кабінеті географії посеред руїн лежала книжка — “Моє рідне місто Херсон”. Вона, як символічний образ незламності міста, боротьби за українське.

Не менших руйнувань зазнав і кабінет української мови та літератури. Росіяни ніби навмисне цілилися в наше рідне… адже вони мають величезне бажання знищити українську мову, культуру та освіту!

Доказом цьому є не тільки те, що окупанти руйнують українські школи, а і те, що вони хотіли запровадити навчання в цій гімназії за російськими посібниками.

Працівниця закладу проводить нас до бібліотеки та показує стопки російських книжок: історія росії, російська література, географія, фізика, хімія, інформатика та ще купа інших підручників з рф.

Жінка розповідає, що за допомогою місцевих колаборантів росіяни намагалися запровадити навчання в гімназії за російською програмою. На щастя, толком вони цього зробити так і не змогли. Після звільнення Херсону частина колаборантів втекла з міста, хтось досі залишається. Сподіваємось, що наші правоохоронні органи дадуть належну оцінку таким діям. За словами працівників гімназії, про всі ці факти у них брали свідчення.

Ще один “приліт” снаряду був на території спортивного майданчика гімназії. Від цього утворилася велика вирва в асфальтованій частині та пошкодилася зовнішня покрівля будівлі. Звісно, під ударом опинилася і вікна гімназії.

Гімназія №20: руйнації, історичний контекст та окупанти

Наступний заклад освіти, куди нам вдалось потрапити в Херсоні – це гімназія №20. Повна назва закладу — Херсонська багатопрофільна гімназія №20 імені Бориса Лавреньова Херсонської міської ради.

Цей навчальний заклад російські солдати не тільки обстріляли, але і зробили з нього “гуртожиток”. Звісно, тікаючи, мародерили. Але про це згодом.

Заходячи до приміщення гімназії вражає контраст: на кінець квітня на вулиці вже було досить тепло, а в середині закладу — холодно. Працівниця гімназії, яка нас зустрічала, пояснила — вся річ у товщині стін, тобто історичності будівлі. Адже гімназія була відкрита аж в 1815 році. Тоді вона слугувала чоловічою гімназією.

Заклад закінчило свого часу багато видатних людей, зокрема Моше Шарет, ізраїльський громадський діяч, прем’єр-міністр Ізраїлю (1954-1955 рр.). А також відомі українські письменники, художники, медики тощо.

Працівниця закладу веде нас на другий поверх. Показує приміщення актової зали, де розміщувався також музей гімназії. З сумом каже, що вони нещодавно зробили там ремонт, довго збирали експонати, знаходили історичні фото… а тепер лиш стіни залишались. Потрапляння снаряда було зверху в дах, від чого провалилася стеля. Тепер це “музей просто неба”.

Далі йдемо до авдиторії 4(8)-Б. В коридорі стоять відра, обережно минаємо. Все через те, що дах протікає. В кабінеті, до якого ми прямували, теж провалилася стеля, а в підлозі досі стирчать залишки від снаряда.

Спускаємось на перший поверх. Жінка розповідає, що на дошках і стінах окупанти залишили чимало написів, зокрема дагестанською. На одній зі стін напис: “Дагестан 05”, а поруч вирази нецензурною лексикою (що типово для окупантів).

Заходимо до класу інформатики: на партах лежать пусті системні блоки від комп’ютерів. Працівниця гімназії розповідає, що росіяни повиривали з них “нутрощі”, процесори та інші деталі і залишили лиш коробки. Потім показує на двері, які вирвані з одвірок і понівечені. Каже, що окупанти їх виламували, але найсмішніше, що вони не були зачинені на замок, варто було лише натиснути на ручку. Мабуть, для цього вже треба, щоб було хоч трохи інтелекту.

Потім прямуємо до підвального приміщення. Товщина стін і атмосферність цього місця вражають. Враження — ніби повертаєшся на 100 років назад, адже тут збереглось багато чого ще з давніх часів. Жінка розповідає, що саме в підвалі окупанти жили. Мабуть, вважали саме це місце найбільш безпечним. Коли вони залишали гімназію, після себе, традиційно, залишили гори бруду і сміття.

Далі проходимо у внутрішній дворик закладу: більшість вікон забиті фанерою, облицювання посічене від осколків. Працівниця бідкається, що важко знайти фінансування на відновлення, але керівництво закладу робить все можливе для цього.

Також в ході цього візиту до Херсону ми зустрілися з представниками  міського відділу освіти та поспілкувались про період окупації та влив війни на навчальний процес у місті.

Не менш важливою була розмова з секретарем Херсонської міської ради. Вона розповіла про те, як місто переживало окупацію, що відбувалось з навчальними закладами та яка наразі ситуація з їх відновленням після обстрілів.

Суми, Охтирка, Тростянець

Далі був довгий переїзд у Сумську область. Першим населеним пунктом, який ми відвідали, було м. Охтирка. Місто не було під окупацією, але поруч велись важкі бої. Як наслідок, від обстрілів постраждало чимало приміщень, зокрема дитячий садок “Казка”, куди ми і направились.

17 травня 2022 року о 5.00 ранку окупанти здійснили ракетний обстріл Охтирки. Постраждало чимало будівель, зокрема і цей заклад дошкільної освіти. Ударною хвилею пошкоджений дах, повибивало вікна, двері та понівечені павільйони на дитячому майданчику. В середині приміщення пошкоджене майже все майно школи, техніка та меблі.

Нас зустріла завідувачка дитсадка, яка провела нас всередину і показала пошкоджені кімнати. Розповідає, що зараз навчають діток онлайн і намагаються усіма силами відбудувати заклад. Найбільше бідкається про дах, адже без покрівлі вода затікає всередину і все псується. Далі веде нас на дитячий майданчик, показує, як погнуло залізні павільйони, деякі повністю знесло. Додає, що оскільки обстріл був рано вранці, ніхто не постраждав.

Далі ми відвідали Тростянецьку громаду, де поспілкувались з керівницею відділу освіти. Загалом саме місто досить сильно постраждало від обстрілів і перебувало під окупацією вже з 24 лютого 2022 року. Постраждали також і навчальні заклади громади. Остання зупинка була в м. Суми, де ми поспілкувались з представниками управління освіти та науки Сумської ОДА. Таким чином ми підготували підґрунтя для майбутніх  поїздок.

____________________

Освітній Дім прав людини в Чернігові з березня 2022 року адаптував новий напрямок роботи — документування воєнних злочинів. Ми долучилися до Коаліції громадських організацій та ініціатив «Україна. П‘ята ранку» / Ukraine 5AM Coalition та ініціативи «Трибунал для путіна». Спочатку команда працювала з відкритими джерелами, згодом почала здійснювати польові виїзди. Через деякий час з’явилась ідея з фіксацією нападів на заклади освіти. Відтак ми досліджували напади на школи у Чернігівській області, підготували окрему методологію та розробили інтерактивну карту руйнувань закладів освіти та інших об’єктів цивільної інфраструктури Чернігівщини.

На сьогодні ми збільшуємо географію документування, а також розширюємо його на інші види закладів освіти в регіонах, що зазнали окупації. Щоб не прогаяти всіх деталей, важливо своєчасно, “по гарячих слідах” зібрати, зафіксувати первинну інформацію та забезпечити «право на правду».Зібраних даних потребують кримінальні провадження національної юрисдикції, вони стануть доказами злочинів у Міжнародному кримінальному суді та трибуналах, розслідуваннях в межах універсальної юрисдикції.