Реальні історії та рекомендації юриста

27 лютого 2022 року Ігор Арендар повертався з рідного села до Чернігова, де на нього чекала дружина. Дорогою його авто розстріляли російські військові, перед тим показавши жестом: “Проїжджай”… Євгенія Ус разом із чоловіком та сином Дмитриком ховалися від артилерійського обстрілу Чернігова в під’їзді свого будинку. Але це їх не врятувало. Вибухова хвиля знесла металеві двері, уламки поранили Женю та Дмитрика. За кілька днів хлопчик помер у лікарні, не приходячи до тями.

Ігор Арендар та Євгенія Ус вижили, але отримали травми, наслідки яких лікують досі. Євгенія у свої 37, а Ігор у 27 років отримали другу групу інвалідності. У висновку МСЕК обох людей написано: загальне захворювання. Зараз потерпілі за допомогою юриста ГО “МАРТ” Дмитра Науменка намагаються отримати статус інвалідності внаслідок війни. Він дасть додаткові пільги та грошове забезпечення від 7,5 до 13,6 тис. грн замість пенсії в 3 тис. грн, яку ці люди отримують зараз. Далі у статті – історії Ігоря та Жені. А ще – роз’яснення Дмитра Науменка, які документи потрібно зібрати для отримання статусу та з якими складнощами можна зіткнутися на цьому шляху.

Махнув рукою: “Проїжджай!”, а потім розстріляв

До повномасштабного вторгнення 27-річний Ігор Арендар мешкав у Чернігові і працював на АЗС. У вільний час вони з дружиною подорожували, зустрічалися з друзями і просто жили своє активне молоде життя.

25 лютого 2022 року Ігор відвіз свого брата до батьків у село Велика Доч, що на Ніжинщині. Планував повернутися додому, бо в Чернігові залишилися дружина. Та виїхати одразу не міг: кругом стріляли, а російські військові колонами проходили міста та села Чернігівщини. Ігор розробив, йому здавалося, безпечний маршрут і зранку 27 лютого вирушив з села до Чернігова.

“Біля села Красносільське я почув “хлопок”. Насторожився і знизив швидкість. Побачив на узбіччі російський танк і 2-3 воєнні машини. Я зупинився. Військовий, який сидів на танку, махув мені рукою: “Проїжджай”. Тільки я збирався рушити, як по мені відкрили вогонь”, – розказує Ігор Арендар.

Такий маршрут встиг проїхати Ігор Арендар до поранення

Далі все відбувалося швидко. Кулі влучили в голову, ключицю, праву руку, але Ігор був у свідомості. Насилу ввімкнув третю передачу, розвернувся і помчав назад. Російські військові стріляли в машину навздогін.

Чоловік знав, що за пару кілометрів від цього місця є готель. Стікаючи кров’ю, він доїхав до нього. Місцеві переклали його в мікроавтобус і відвезли до лікарні в Борзну.

“У мене було серйозне поранення в щелепу, усе розворочено на обличчі, з правого боку кістки черепа видно… Частина людей розбігалися від жаху. А інші не злякалися, допомогли… Я нічого не відчував у той момент. Ні болю, ні паніки, ні страху. Боліти почало, коли за кілька днів прийшов до тями у лікарні. То були страшні відчуття… Зараз мене все ще періодично турбує рука та щелепа. Я добре не можу жувати. Те, що сталося зі мною, підкосило й здоров’я моїх батьків. Вони приховують це, але постійно хвилюються за мене”, – каже Ігор.

На цьому авто їхав Ігор Арендар, коли його розстріляли російські військові.
На кузові видно отвори від куль. Фото з архіву Ігоря Арендаря

Лікування та реабілітація були тривалі: Борзна, Чернігів, Івано-Франківськ, Львів. Обличчя чоловіку реставрували безоплатно в межах програми Face to Face. Невдовзі на нього чекає операція зі встановлення штучного імпланту в щелепу. А ось зуби доведеться вставляти за свій рахунок або шукати спонсорів.

Ігор отримав ІІ групу інвалідності за загальним захворюванням. До війни він заробляв 20-30 тис. грн, а зараз живе на пенсію у близько 3 тис. грн, також допомагають рідні. Лікування для чоловіка було безоплатне. Але він сплачував за дорогу, харчування. Також за свої гроші купував пластини для щелепи за 20 тис. грн.

Працювати зараз чоловік не спроможний: триває лікування, будуть операції та реабілітація. До того ж права рука не працює повноцінно: одна куля досі в ній, інша – під ключицею. Також у тілі залишається частина осколків.

11 вересня 2023 року Ігор Арендар подав документи до Міністерства ветеранів, аби міжвідомча комісія встановила чоловіку статус інвалідності внаслідок війни. Хоча на відповідь у комісії за законом є 30 календарних днів, станом на 26 жовтня чоловік її не отримав.

Женя Ус: півтора роки на милицях

Про трагічну загибель сина Євгенії – Дмитрика Уса писали багато українських та іноземних ЗМІ. Хлопчик мав розлади аутичного спектру, тому Євгенія після його народження була з ним вдома.

До повномасштабної війни родина була дуже активна. Батько Максим – попри ДЦП здолав 100 км ультрамарафону і потрапив до Книги рекордів України. З 2019-го бігати почала й Женя. Дмитрик теж часто по-спортивному підтримував батьків. Разом з мамою та татом проводив час на дачі, де вирощували овочі.

Але 16 березня 2022 року життя родини змінилося назавжди. Біля будинку подружжя впав снаряд. Ударною хвилею вирвало металеві двері під’їзду. А уламки поранили Дмитрика та Женю, які разом з Максимом та сусідкою сиділи в під’їзді.

“Пам’ятаю вибух, мене відкинуло. Підбіг Максим. Я не могла стати на праву ногу. Повертаю голову, а там Дмитрик лежить, біля голови – калюжа крові. Дуже боялася за нього, зрозуміла, що його справи гірші, ніж мої”, – пригадує Євгенія.

Будинок, де Женя та Дмитрик отримали поранення під час артобстрілу. Фото Максима Уса

Їх із сином відвезли в лікарню. Там за кілька днів хлопчик помер, не приходячи до тями: у нього були сильні поранення голови.

А в Євгенії уламки посікли ноги. Особливо постраждала права кінцівка, жінка мало не втратила її. Коли на початку квітня подружжя виїхало в Київ на лікування, Жені видалили 12 см кістки і потім місяцями “витягувала” її за допомогою апарату Ілізарова. Уже понад півтора роки жінка пересувається на милицях, зараз їй наклали гіпс, коли його знімуть – невідомо.

“Півтора роки я не можу навіть в магазин за покупками сходити. З дому майже не виходжу. Свекруха подарувала мені алмазні мозаїки, тож складаю картини, аби відволіктися. Зараз планую поновити репетиторство, я вчителька англійської мови… Дуже важко без Дмитрика бути тут самій, він же завжди був зі мною поруч, усе життя. А тепер його немає”, – ділиться жінка.

21 вересня 2022 року Євгенії встановили ІІ групу інвалідності за загальним захворюванням. Як і Ігор, Женя планує пов’язати її з війною. Але в її випадку це зробити складніше: слідчі досі не провели судово-медичної експертизи (СМЕ), яка потрібна, аби подати документи до комісії.

“Поки я була в Чернігові, до мене ніхто з правоохоронців не приходив. Коли ми виїхали в Бориспіль, Максим сам ходив і писав заяву до поліції. 10 травня 2022 зі мною зв’язувався прокурор з Чернігова, тоді мене визнали потерпілою. Ми повернулися в Чернігів у жовтні того ж року. А слідчий прийшов сфотографувати місце прильоту – аж 29 червня 2023-го. Більше року минуло після трагедії… Добре, що Максим зробив фото після обстрілу”, – говорить Євгенія.

Дмитро Науменко написав кілька клопотань до слідчого, аби той нарешті провів СМЕ. Відповіді не було. Згодом юрист написав скаргу на бездіяльність слідчого в прокуратуру. Тож за справу взялися прокурори. Наразі за ухвалою суду правоохоронці отримали дозвіл на вилучення медичних документів Євгенії з Чернігівської обласної лікарні, це зайняло місяць. Поки що чекають документацію з медзакладів Києва та Борисполя, де лікувалася Женя.

Юрист ГО МАРТ Дмитро Науменко. Фото з архіву Дмитра Науменка

“Цивільні особи, які отримали поранення і через це МСЕК встановила їм статус інвалідності, наразі мають право пов’язати її з війною. Це той самий статус, який дають військовим через отримання шкоди здоровʼю. Він передбачає потужніший соціальний захист для людей: пільги та більший розмір пенсії”, – говорить юрист Дмитро Науменко.

Інфографіка: як і де отримати документи для встановлення статусу інвалідності внаслідок війни. Інфографіка Наталії Найдюк

Пояснення та уточнення до пам’ятки

Важливо! Витяг з ЄРДР має бути не старше трьох місяців на момент отримання міжвідомчою комісією пакету документів. Їх можна відправити рекомендованим листом на вказану вище адресу, привезти особисто або передати через центри надання адміністративних послуг. На кожній копії треба написати “відповідно оригіналу” та підписати. Нотаріально завіряти не потрібно.

*До травня 2023 року медико-соціальна експертна комісія (МСЕК) при наданні статусу інвалідності у графі причина захворювання писала: “загальне захворювання”, навіть коли людина отримала поранення під час обстрілів. Таким був наказ МОЗ. Маєте таку ж ситуацію? Зверніться до МСЕК для виправлення. Якщо ж ви взагалі не отримали інвалідність, але втратили працездатність, зверніться до сімейного лікаря і попросіть направлення на МСЕК.

“Зараз МСЕК пише справжній характер шкоди здоров’ю, коли відомо про поранення. Тому якщо є довідка з записом: “загальне захворювання”, то треба повторно звернутися до комісії. МСЕК внесе виправлення. Я бачив документи, де просто перекреслено “загальне захворювання” і написана коректна причина”, – пояснює Дмитро Науменко.

**У різних регіонах справи про поранення та смерті цивільних через війну розслідують різні органи: СБУ або поліція. Потрібно уточнити, хто це робить у вашому регіоні. Де б ви не писали заяву, справу розглядатимуть правоохоронні органи за місцем скоєння злочину.

***Якщо судимість все ж була, потрібно надати інформацію, за якими саме статтями Кримінального кодексу України вас засуджено, та про зняття або погашення судимості.

****Документи розглядає і ухвалює рішення Міжвідомча комісія з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

За даними Мінветеранів, з 24.02.2023 до 20.10.2023 на розгляд міжвідомчої комісії надійшло 163 заяви. Із них розглянули 138: за 54 заявами встановлено факт інвалідності, за 19 – відмовлено. Щодо 65 людей інформація уточнюється. На найближчому засіданні мають розглянути 25 заяв.

В чому можуть бути затримки 

З призначенням СМЕ. Сьогодні в Україні є затримки з проведенням судово-медичної експертизи. Її призначає правоохоронний орган, який розслідує справу (в одних регіонах це робить поліція, в інших – СБУ).

За словами Дмитра Науменка, цю експертизу не завжди призначають. Наприклад, від моменту поранення Євгенії Ус минуло понад 1,5 роки. Але слідчий досі не призначив СМЕ. Через велику завантаженість слідчих та судмедекспертів реальний строк проведення експертизи зазвичай займає 2-3 місяці. Слідчий подає клопотання на слідчого суддю, який виносить ухвалу про вилучення медичних документів у тих медзакладах, де лікувалася потерпіла людина. Коли судмедексперти отримають ці документи, вони встановлюють причину отримання поранення, ступень тяжкості та можливий зв’язок поранення з війною, визначають, від якої саме зброї постраждала людина.

Що робити, якщо слідчий не призначає СМЕ.

У такому випадку зверніться до поліції з клопотанням про призначення СМЕ. Слідчий має відреагувати на нього впродовж 3-х днів. Якщо вас ігнорують, пишіть скаргу в прокуратуру або до суду.

Порушення строків розгляду документів міжвідомчою комісією. Комісія розглядає документи впродовж 30 календарних днів. Однак по факту, виходить, довше. Ігор Арендар подав свій пакет 11 вересня 2023 року, але відповіді досі не отримав.

У відповідь на запит щодо контактів “гарячої лінії”, Мінветеранів вказало тел. 0442810857, однак додзвонитися туди нам не вдалося. Також у відповіді вказана електронна адреса: control@mva.gov.ua.

Пільги та пенсія для людей з інвалідністю внаслідок війни

Серед пільг, які зараз реально отримувати, маючи статус інвалідності внаслідок війни: 100% знижка на комунальні послуги; безоплатні обстеження та диспансеризація, протезування, санаторно-курортне лікування, оздоровлення; ремонт і позачергове забезпечення житлом; позачергове забезпечення продовольчими товарами; низка послуг, які надають місцеві органи.

Пенсія залежить від прожиткового мінімуму для людей, які втратили працездатність. У 2023 році він становить 2093 грн. Відтак люди отримують на:

• І групі –  13 604,5 грн (650% від прожиткового мінімуму);
• ІІ група – 10 988,5 грн (525%);
• ІІІ група – 7 534, грн (360%).

Авторка Наталія Найдюк

Під час моніторингової місії документатори знайшли зошит із записами російських військових та коробку з-під взуття з написом про склад підрозділу окупантів. Завдяки цим знахідкам та інформації з відкритих джерел вдалося ідентифікувати дві російські бригади, які перебували у селі Велика Дорога на Чернігівщині, і кілька прізвищ конкретних військових. 

Коли російські військові прийшли до Великої Дороги, їх було більше, ніж мешканців самого села. Разом із технікою військові розмістилися майже в кожному дворі. За свідченнями місцевих, росіян було близько півтори тисячі, а колони довго рухались селом.

Село Велика Дорога було в окупації від 25 лютого по 31 березня 2022 року. За цей час  через бойові дії загинуло четверо місцевих, пошкоджені 53 будинки та господарські будівлі,  15 будинків — зруйновані повністю. Поруйнована й місцева школа. 

Ховатись від обстрілів мешканцям Великої Дороги не було де: укриттів, окрім приватних погребів і підвалів, у селі немає. Це підтвердила у відповіді на запит Талалаївська сільська рада: 

Документатори Освітнього дому прав людини в Чернігові фіксують воєнні злочини у містах, селищах і селах Чернігівщини. Побували і в селі Велика Дорога. За понад місяць окупації росіяни вчинили багато дій, які потенційно можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини. Ймовірно, такі та подібні справи в майбутньому будуть розглядати суди та трибунали.

8 березня російські військові впритул розстріляли із танка будинок, де перебували п’ятеро цивільних. Достеменно не відомо, навіщо окупанти стріляли. Людям вдалося вибратися із палаючого будинку та дістатися до лікарні, однак троє постраждалих від опіків та поранень згодом померли. Ще двоє людей отримали опіки й довго лікувалися. 

Ще одна місцева жінка загинула від потрапляння уламка снаряда в голову 23 березня 2022 року.

Російські військові використовували місцевих як «живий щит»: розташовували техніку у дворах, жили в будинках і погребах селян, часом виселяли для цього господарів. 

Окупанти зайняли Великодорізьку гімназію й використовували її як базу для військових і госпіталь для поранених, про що свідчать, зокрема, крапельниці на стінах. Школа сильно постраждала: у класах побиті вікна та знищені меблі, декілька кабінетів вигоріло. Спортзал росіяни використовували як туалет, і тут же розміщували поранених. Зникла техніка, наприклад, ноутбуки та проєктори. Під стінами школи — окопи та рови. Мародерили не тільки в школі. У місцевих забирали гаджети, побутову техніку та електроінструменти, цінності, кухонне приладдя, одяг тощо. 

У Великодорізькій гімназії документатори знайшли зошит, у якому ручкою написано «200 — Гореликов Стас, Проценко Александр», «300 — Смирнов С.А., Волков Александр», «-2 тигра» («Тигр» — бронеавтомобіль, на якому зазвичай їздять російські офіцери). Є там також деякі інші деталі й прізвища. 

Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Вдалося ідентифікувати одного із загиблих окупантів. Це єфрейтор Станіслав Горєліков із Самари, котрий значився загиблим («200») у знайденому зошиті. Відеоепізод із його поховання відзняло російське місцеве телебачення «Самара-ГИС». Інше видання написало, що «він був інспектором взводу військової поліції 30 окремої мотострілецької бригади 2 гвардійської загальновійськової армії Центрального військового округу.»

Російський священик, який відспівував померлого, сказав, що «та смерть, яку прийняв Станіслав, є прикладом християнського подвигу». Це ще раз доводить, що російська церква підтримує збройну агресію росії в Україні, а злочинне вторгнення прирівнює до подвигу.

Загиблий окупант Станіслав активно дописував на сторінках у соціальних мережах, тому ми знаємо, що він пишався участю в параді 9 травня, хотів би взяти інтерв’ю у військового злочинця, колишнього командувача повітряно-десантних військ росії Шаманова та зустрітися з міністром оборони Сергієм Шойгу. 

Скріншоти з соціальної мережі ASKfm, профіль Станіслава Горелікова

Командира 30-ї мотострілецької бригади Коледу Ігоря Леонідовича судили за статтею 17.7 російського кодексу про адміністративні правопорушення за те, що він «не приділив уваги фактам виявлення серед військовослужбовців корупційної поведінки та конфліктам інтересів». Він також має борги за аліментами. 

На одній із коробок, знайденій у Великій Дорозі, вказана військова частина-отримувач посилки та адреса. В коробці, судячи з напису, зберігалося взуття для військових. За інформацією з наліпки це склад військової частини 58661-3 з міста Самара, розташованої за адресою: вулиця П’ятигірська, будинок 15, поштовий індекс 443030. Склад є структурним підрозділом 1062-го центру матеріально-технічного забезпечення рф. Це військове з’єднання Збройних сил рф, що об’єднує підрозділи матеріально-технічного забезпечення Сухопутних військ, Військово-Морського Флоту та Повітряно-космічних сил, розташованих на території Центрального військового округу.

Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Окрім того, в зошиті, знайденому у Великодорізькій гімназії, було зазначено число «385». Припускаємо, що це номер бригади, яка також заходила до села зі сторони Сум. Свідченням перебування у Великій Дорозі 385 артилерійської бригади рф також є напис на стіні одного із місцевих будинків, де хазяйнували росіяни: «МЕК ОРЕН 385 РЕЗЯ». Бригада дислокується у селі Тоцькому Оренбурзької області, тож, імовірно, «ОРЕН» — скорочене «Оренбург».

За інформацією проєкту «Кто воюет в Украине», командиром 385-ї гвардійської артилерійської бригади рф є Помиткін Олександр Вікторович. 

Фото: Світлана Ковальчук, ШосткаNews.City

У Великій Дорозі була вчинена низка порушень міжнародного гуманітарного права. Ми задокументували умисні вбивства, масштабне знищення і привласнення майна, умисне завдання ударів по цивільних об’єктах, посягання на особисту гідність та використання місцевого цивільного населення в якості «живого щита». Російські військові, які окупували Велику Дорогу, поводилися з цивільними українцями досить агресивно і зверхньо.

Ідентифікація військових підрозділів допомагає підтвердити їхню участь у російському вторгненні і знайти кадрових військовослужбовців, зокрема командирів, які виконували злочинні накази вищого воєнно-політичного керівництва. Командири підрозділів збройних сил рф, які безпосередньо беруть участь у незаконному вторгненні в Україну, можуть бути занесені до санкційних списків. Адже саме командир несе відповідальність за дії свого підрозділу, що підриває чи загрожує територіальній цілісності, суверенітету, незалежності України та вчиняє воєнні злочини на окупованих територіях.

Такі знахідки, як у Великій Дорозі, допомагають звузити коло російських військових, що перебували в конкретному селі, та з більшою ймовірністю встановити конкретних людей, які безпосередньо вчиняли воєнні злочини. Саме ж розслідування є ще одним кроком, що наближує притягнення до російських військових до відповідальності за вчинення воєнних злочинів.

Публікація підготовлена в рамках проєкту «Посилення громадянської журналістики в Україні», який впроваджується ГО «Платформа прав людини» за фінансової підтримки United Nations Democracy Fund (UNDEF).

Фонд домів прав людини оголосив грантовий конкурс, направлений на підтримку правозахисних організацій, які працюють над збором доказів та документуванням воєнних злочинів і злочинів проти людяності в Україні. 

Екстрена підтримка України – це регіональний проєкт, який фінансується Європейським Союзом. Його проводить Human Rights House Foundation як частина консорціуму на чолі з ERIM і партнерами East Europe Foundation, Дому прав людини в Тбілісі, Білоруського дому прав людини імені Бориса Звозського та Black Sea Trust. 

Проєкт спрямований на посилення стійкості та ефективності постраждалого від війни українського громадянського суспільства.

До участі запрошуються українські правозахисні організації, які активно працюють над збором доказів та документуванням воєнних злочинів і злочинів проти людяності в Україні і потребують підтримки їхніх команд. Пріоритет буде надаватися організаціям, які раніше не отримували такої підтримки. 

Максимальна сума заявки становить 5000 євро — мінімуму немає. Заходи мають бути виконані до 31 березня 2024 року.

Заявки, включно з описом і бюджетом, необхідно подати через портал управління грантами HRHF за адресою https://hrhf.smapply.org до 17:00 CEST 28 вересня 2023 року.

Детальну інформацію про конкурс можна знайти тут:
https://hrhf.smapply.org/prog/wellbeing_for_ukrainian_human_rights_organisations/

В суботу, 19 серпня,  близько 11.30 Російська Федерація здійснила ракетний обстріл центру міста Чернігів. Ймовірною ціллю обстрілу було приміщення Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка, в якому в цей час проходила виставка виробників дронів та навчальних шкіл з аеророзвідки у рамках демо-дня “Люті пташки”. 

За попередньою інформацією від СБУ, центр Чернігова був атакований крилатою ракетою наземного ракетного комплексу “Іскандер” (27 квітня 2023 року саме такою ракетою була обстріляна багатоповерхівка в Миколаєві). Застосування подібної зброї в самому центрі міста у вихідний та святковий день (християнське свято Преображення Господнє) проти цивільного об’єкта, яким є драматичний театр, призвело до значних втрат серед цивільного населення. 

В результаті обстрілу, станом на 22 серпня, постраждала 181 особа: сім — загиблих, 174 — поранених (115 надана амбулаторна допомога). Зараз в лікарнях міста перебуває 41 людина, п’ять — в тяжкому стані, решта — в стані середньої тяжкості. Всі загиблі є цивільними особами, які не перебували у приміщенні театру, та випадково опинилися поруч з об’єктом нападу. Це Софія Голинська (6-річна дівчинка), Світлана Кормільцина, Наталія Торія, Назар Ющенко, Володимир Василенко, Дмитро Магліч та Олександр Оніщенко. Пошкоджень зазнали більше 500 помешкань. Вибухова хвиля пошкодила три дитсадки, школу, будівлю міської ради, ТІЦ, відділу звернень громадян  тощо. Уламками пошкоджено приватні автомобілі, громадський транспорт та частина тролейбусної контактної мережі. 

Втім, постраждалих могло бути ще більше: поряд з місцем влучання ракети тисячі містян відпочивають зі своїми родинами, а за 50-70 метрів від Драмтеатру розташована П’ятницька церква, у якій, зі слів настоятеля церкви,  за кілька хвилин до удару  було близько тисячі вірян.
Закони і звичаї війни передбачають, що ворогуючі сторони повинні розрізняти військові цілі і цивільні обʼєкти. Вони також зобовʼязані перевіряти пропорційність послаблення військового потенціалу супротивника та шкоди цивільним і захищеним цивільним обʼєктами, яку може завдати така атака.

Наявної інформації щодо обстрілу та контексту, в якому він був здійснений, бракує для надання остаточної юридичної кваліфікації відповідно до норм міжнародного гуманітарного права. Втім, вона є індикативною для аналізу того, чи дотримувалась російська сторона принципів МГП. Розташування драмтеатру в центральній частині міста; його значення як об’єкта культурної спадщини; день та місце атаки, що зумовлював значне скупчення цивільного населення навколо; характер заходу та склад його учасників; вид зброї, що застосовувалась та характеристики самого удару; жертви та руйнування внаслідок атаки тощо. 

Попереднє оцінювання цих факторів може свідчити про ознаки серйозного порушення міжнародного гуманітарного права, і може становити воєнний злочин та/або злочин проти людяності. Однак однозначну відповідь може дати лише повноцінне та всестороннє розслідування. 

Коаліція “Україна. П’ята ранку” закликає українську владу:

1. Провести ефективне та всеохоплююче розслідування обстрілу Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка 19 серпня 2023 року задля встановлення обставин події та відповідальних осіб згідно міжнародних стандартів та норм міжнародного гуманітарного права. 
2. Забезпечити протоколи безпеки проведення масових заходів в умовах збройного конфлікту, відповідно до зобов’язання пасивної перестороги — докладати зусиль для захисту цивільного населення та обʼєктів, що перебувають під її владою, від наслідків потенційної атаки). 
3. Створити належну законодавчу рамку, що дозволить коректно кваліфікувати події, зокрема обстріл драмтеатру в Чернігові, зробить розслідування більш ефективним та уможливить притягнення усіх винних до відповідальності. Зокрема внести зміни до Кримінального кодексу в частині визначення “злочину проти людяності” та “командної відповідальності”, а також  до Кримінального процесуального кодексу щодо строків розслідування ймовірних воєнних злочинів  та злочинів проти людяності. 

“Двоє військових при мені сперечалися: дострелити мене чи лишити” – розповідь вцілілого під час окупації Чернігівщини

Це сталося 4 березня 2022 року в одному із сіл на Чернігівщині. Четверо цивільних – Микола, його син Петро, зять Олексій та сусід Павло (імена змінені на прохання героїв) – поверталися в окуповане за день до цього село. Там, серед ворогів, залишилася донька та онуки Миколи. Чоловіки спостерігали за селом із лісосмуги кілька годин. Була цілковита тиша. Здавалося, воно вимерло разом із людьми, худобою та домашніми тваринами. Кожен думав про своє, але одна думка була спільною: “Невже всіх убили?”. Микола з супутниками рушили вперед. А коли вийшли на відкриту місцевість, навкруги засвистіли десятки куль. Їх без упину випускали восьмеро російських військових, що несподівано з’явилися з-за крайньої хати. Так, серед білого дня вони розстрілювали чотирьох беззбройних людей у цивільному одязі. Одна із куль влучила в Миколу і назавжди змінила його життя.

Ця історія написана зі свідчень Миколи та його зятя Олексія, які вони надали для проєкту “Трибунал для Путіна”. Задокументували свідчення ГО “МАРТ” та Громадська спілка “Освітній дім з прав людини в Чернігові”.

Металеві ворота зминалися, наче папір

До повномасштабного вторгнення Микола вів активне життя. Хоча уже вийшов на пенсію, але працював завгоспом на місцевому підприємстві, тішився онуками і у вільний час їздив у село на дачу.

24 лютого 2022 року він, як і більшість українців, прокинувся від вибухів. Зідзвонившись із рідними, вирішили перечекати бойові дії на дачі у селі. Здавалося, туди росіяни не зайдуть. Їхати до нього кілька кілометрів від центральної дороги, а за селом – лише ліс та річка, нічого стратегічного чи цікавого. Але сталося інакше.

“Ми чули, як обстрілюють Чернігів, сусідні села. Знали, що мосту вже немає. Через село постійно літали снаряди. Потім додалося брязкання ланцюгів на Десні: то росіяни будували понтон… Погріб у нас ненадійний, тож донька з онуками пішла до будинку знайомих на іншій вулиці, а ми, чоловіки, залишилися вдома. 3-го березня вибухи, які дошкуляли останні дні, раптово стихли. А за 2-3 години ми почули шум за селом: лугом поїхала російська техніка”, – згадує Микола початок окупації.

Він подумав, що побачивши в одному погребі чотирьох чоловіків, окупанти їх розстріляють. Тому люди перейшли у сусідній двір, де ніхто не жив: там скрізь була висока трава та надійний погріб. Про всяк випадок, чоловіки попередньо домовилися, куди тікатимуть у випадку небезпеки і де зустрічатимуться.

За кілька годин у селі вже гули БМП та БТРи. Крізь щілину в паркані Микола підгледів воєнні машини, на яких сиділи російські військові і стріляли по хатах та верхівках дерев. Усі четверо чоловіків зайшли до погреба і закрилися. Вже звідти Микола чув, як у його будинку тріщить скло, як зминаються, наче папір, металеві ворота… Так агресивно, нахабно і по-руйнівному в село заходили окупанти.

Коли гул пристих, Микола пішов перевірити свій двір. Побачене шокувало: двері вибиті, всередині безлад, усі речі розкидані, ворота та паркан потрощені…

“Я присів на ліжко, трохи відійти від шоку. Потім повернувся до своїх – а їх уже немає, пішли. Тож я домовленим маршрутом побіг за ними”, – каже чоловік.

Зустрілися у визначеному місці в лісосмузі. Якийсь час учотирьох вони дивилися, як палає центр села, чули, як від вогню тріщить шифер. Кожен думав про своє, про рідних, які залишилися там. І ніхто з чоловіків не розумів, куди йти і що робити далі…

“Я відчував, де куля мені в ногу зайшла, де вона мені кишки ворочала, де зі спини виходила”

Порадившись, чоловіки вирішили йти у сусіднє село, де жили батьки Олексія, зятя Миколи. Цей населений пункт всього за 3 км, але росіяни туди не дійшли.

Там, у дворі батьків, стояло авто Олексія. На ньому чоловіки вирішили їхати в інший населений пункт, де, за чутками, бажаючим роздавали зброю. Та її там уже не було. Через блокпост до військових їх також не пропустили. Тож усі четверо повернулися до батьків Олексія. А на ранок вирішили прямувати в село, де залишалася його дружина та діти.

“Я взяв у сусіда бінокль і ми пішли. Йшли лісом, довго: залазили на дерева та дивилися, що відбувається в селі. Але геть нічого видно не було. Навіть з’являлися думки, що всіх людей забрали в полон чи постріляли. Дуже боявся за дружину та синів”, – розказує Олексій, зять Миколи.

На підході до села сусід Павло побачив у одному з дворів техніку й військових. Його теж помітили. Відтак чоловіки розвернулися назад, а коли вийшли на відкриту місцевість, в них полетіли кулі. Усі попадали й почали повзти.

“Їх було 8-10 людей, і всі одночасно стріляли по нам. Уявіть, кожен мо по магазину куль випустив, таке стрільбище. Свищить кругом, праворуч, ліворуч, над головою… Дуже страшно. Одна з тих куль влучила мені в праве стегно. Далі через кістку вийшла в живіт, пройшла скрізь кишківник і вийшла з тіла теж через кістку трохи вище копчика”, – згадує Микола момент поранення.

Росіяни підходили, стріляючи. Припинили лише, коли до чоловіків залишалося до 50 м. Микола втратив свідомість. Прийшов до тями на тому ж місці, коли російський медбрат робив йому укол. Чоловік не міг поворушитися, кров бігла з ноги та спини, все було залито червоним. Перший шок минав, все сильніше підступав біль і Микола почав розуміти, якого лиха накоїла російська куля з його тілом.

“Я відчував, де вона мені в ногу зайшла, де вона мені кишки ворочала, де зі спини виходила… Я лежав отак і не розумів, що далі. Чую, один із військових каже іншому, що мене треба пристрелити. Інший відповідає – хай живе, може, викарабкається. А потім вони почали сваритися “по-туземськи” через це… Так я й залишився недобитий”, – ледь стримуючи емоції говорить Микола.

Чоловіка занесли в будинок. Машина його сина Петра була на ходу. Він просив росіян, щоб дозволили відвезти батька до лікарні. Але ті відмовили: попереду чотири блокпости, і там їх точно розстріляють із танка. Натомість російський медбрат запропонував вивезти Миколу у польовий шпиталь разом із їхнім пораненим. Інших варіантів порятунку не було. Тож Миколу завантажили на БМП із білим прапором та великим хрестом і повезли до річки, через понтон. Потім в одне село, Далі був польовий шпиталь у лісі. І зрештою гелікоптер, який переніс Миколу через кордон.

“КГБ-ти” допитувалися, хто стріляв: свої чи росіяни

Зранку 5 березня гелікоптери із Миколою та іншими пораненими один за одним приземлялися в Гомелі. Людей перевантажили у спеціально обладнані мікроавтобуси та повезли до госпіталя. Там було гамірно та людно. Палати вщент забиті пораненими, вони лежали навіть у коридорах. Лікарі та персонал ледь встигали обслуговувати кожного. Згодом від санітарок та медсестер чоловік дізнався, що тут працюють лікарі з Санкт-Петербургу. Загалом це був величезний лікарняний комплекс, який складався з трьох частин: воєнного госпіталя, лікарні МНС і чорнобильського відділення.

Через поранення живіт Миколи налився чимось важким і збільшився в розмірах. Оперувати треба було терміново. Але в госпіталі до операційної була черга. Тож його повезли до чорнобильського відділення…

Після операції і кількох днів у реанімації чоловіка перевели до палати. Там він зустрів земляка: його авто росіяни розстріляли, коли той виїжджав з родиною з села. Сина вбили, а донька та племінниця змогли виїхати з ним. За кілька днів у цій же палаті чоловік зустріне ще одного жителя Чернігівщини – пораненого в руку хлопця, років 14-15. Такі зустрічі були чимось рідним і “своїм”, що нагадувало про дім і допомагало триматися.

Через пару тижнів Миколу перевезли в Гомельську лікарню №4, що знаходиться за містом. Там він проходив подальше лікування та реабілітацію. У закладі було чимало цивільних українців, яких російські військові спочатку мало не вбили, а потім вирішили рятувати.

“В лікарні місцеві мені допомагали. Там був гарний персонал, догляд. Медсестри приносили з дому бульйоничики, мазі купували, яких у лікарні не було. Дістали телефон, щоб я міг подзвонити рідним, а то вони півтора місяці не знали, де я і чи живий. Також приходили “поговорити” якісь люди, думаю, то КГБ-ти. Спілкувалися не грубо, але постійно допитувалися, хто в мене стріляв наші чи росіяни. Я відповів, як є. У цій лікарні я пробув 40 днів”, – каже чоловік.

Микола вчився заново сидіти на ліжку, вставати, ходити. А потім на нього знову чекав вимушений переїзд, цього разу до табору при машинобудівному заводі.

За останні майже два місяці для Миколи це вже було третє місце проживання. І з усіх воно було, мабуть, найкомфортніше. Невелика кімната на двох, ліжка, тумбочки, стіл… Туалет у кімнаті спрощував життя, бо Микола ще погано ходив після поранення та численних операцій. Їжу йому з другого поверху приносили інші пацієнти-бранці з України. Найбільше їх було зі східних областей України.

У цьому таборі Микола пробув не довго. Чоловік дізнався, що, начебто, цей заклад для бранців орендував Червоний Хрест, а договір оренди закінчився, тож людей знову перевозили. Цього разу до геріатричного пансіонату.

Хто саме організовував переміщення людей і чи опікувався хтось централізовано українцями в Білорусі, чоловік точно не знає. Перевозили їх безпосередньо працівники лікарень або закладів, які їх приймали. Микола припускає, що частково цим міг займатися й Червоний Хрест. Кілька разів він отримував допомогу від його представників. Зокрема, перед від’їздом до пансіонату вони приносили калоприймачі, з якими мав ходити чоловік. Із побутовими проханнями можна було звернутися до представників закладів, де він перебував. Решту питань треба було вирішувати самостійно.

“Пансіонат – це, по-нашому, будинок для старців. Зі мною туди поїхало двоє жінок з Бородянки 80-ти та 52-х років. Молодша була на інвалідному візочку.  У пансіонаті доживали віку колишні зеки, люди з певними відхиленнями, сліпі… Тут була недобра атмосфера. Мабуть, звідти виходять тільки вперед ногами. А я, чи не перший, хто вийшов на своїх двох. Але це буде потім…”, – ділиться Микола.

Щоб повернутися додому, чоловік мав навчитися не просто ходити, а долати великі відстані. Адже Микола мав пройти понад 1 км між кордонами України та Білорусі. Тож попри поранення, калоприймач на животі і постійний біль чоловік поставив мету повернутися додому і обійняти своїх. Тому щодня він ходив, ходив, ходив…

Зрештою, його тіло було готове здолати такий перехід. Але додому його знову не відпускали: виявилося, його український паспорт відправили в Мінськ на перевірку. Відправили тільки зараз, через три місяці його перебування в Білорусі.

Так минуло літо і настала осінь. Микола чекав. Дні тяглися нестерпно довго. Люди в пансіонаті мали свої або батьківські спогади про Другу світову, але при цьому не соромилися виправдовувати напад Росії словами “не треба було жити краще нас”. Але найбільше дошкуляла невідомість: скільки ще йому бути на чужині, за 100 км від дому?

Паспорт перевіряли три місяці. Так нічого й не знайшовши, повернули і дали добро на виїзд в Україну.

“Раніше я міг працювати, допомагати онукам, дітям… А зараз сиджу днями вдома і живу на пенсію в 3 тис. грн”

“Я на радощах дзвоню зятю, кажу буду йти. Домовилися про час. Ми збиралися виходити разом із жінкою на візочку. І от уявіть: директор пансіонату привіз нас до кордону, ми проходимо білоруську митницю, там перевіряють наші сумки, залишилося забрати паспорти в останньому віконці і здолати той кілометр до нашого кордону. І тут дзвонить зять: “Ні в якому разі не йдіть, біля митниці все заміновано, ви не пройдете”. Дзвонили всюди, шукали виходу, але заради однієї-двох людей розміновувати все не будуть. Добре, що митники не відпустили директора пансіонату, який нас привіз. А то що його робити: ні туди, ні сюди… І так ми знову повернулися в пансіонат. Морально було важко: розчарування, розпач, сум. На душі шкребе… Ось вона свобода, рукою подати. Здається, підстрибнеш і хату побачиш. І все це вислизає з рук”, – розчулено говорить чоловік.

Приїхавши в пансіонат, він у відчаї подзвонив сину. Той знайшов друзів – хлопці, які вже багато років жили та працювали в Гомелі, мали вночі вивезти батька з пансіонату. Микола попередив керівництво, що його заберуть, і так дістався до польського кордону. Там його зустрів син і повіз до Польщі.

Ще пів року Микола пробув у Польщі. А на початку квітня 2023 року він нарешті повернувся до рідного Чернігові, де за тиждень його знову оперували.

Чоловік зізнається, що ця трагедія назавжди змінила його життя. З активної людини він перетворився на таку, що днями вдома. Ні на що більше немає ані сил, ані бажання.

“Раніше я міг працювати, онукам, дітям допомагати. А зараз живу на пенсію в 3 тис. грн. Отаке життя. Операції та лікування в Україні безкоштовні, щось докуповуємо, але то по кишені не сильно б’є. А ось здоров’я вже не повернеш. Рани досі болять, тривожать. І емоційно важко”, – каже чоловік.

Микола вже приїжджав до свого села, ходив по двору. А ось на місце, де його мало не вбили, піти не наважився. Не хочеться згадувати пережите. Хочеться забути все, як страшний сон. Але воно не забувається і кожного дня болем нагадує про себе…

Авторка: Наталія Найдюк

Під час війни документування та ідентифікація осіб, відповідальних за скоєння воєнних злочинів, є ключовим завданням. Розвідка за відкритими джерелами (OSINT) відіграє важливу роль у цьому процесі, надаючи цінну інформацію та докази, які допомагають встановити осіб, винних у воєнних злочинах.

OSINT передбачає збір та аналіз відкритої доступної інформації: соціальних мереж, новин, супутникових знімків тощо. Це дає можливість дослідникам виявляти обставини, місце та час скоєння правопорушення.

Під час війни в Україні OSINT відіграє важливу роль у документуванні та розслідуванні воєнних злочинів. За допомогою різноманітних інструментів та методів OSINT-аналітики дослідники змогли зібрати та проаналізувати дані, що допомогло в ідентифікації злочинців.

Наші друзі з ESPY (https://espysys.com/), PimEyes (https://pimeyes.com/), CyberSec (https://cybersec.org/) та OSINT Industries (https://osint.industries/) відіграють важливу роль у цьому процесі, надаючи експертну підтримку та інструменти, які є надзвичайно важливими у нашій роботі. Ми щиро вдячні їм за допомогу в ідентифікації воєнних злочинців. Їх професійність та готовність допомогти сприяють розкриттю правди про наслідки російської агресії в Україні.

Разом, завдяки OSINT та співпраці, ми можемо продовжувати проливати світло на воєнні злочини, приносити справедливість жертвам та наближати заслужене покарання винних.

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної громадською організацією «МАРТ» спільно з громадською спілкою «Освітній дім прав людини в Чернігові», у рамках глобальної ініціативи «Трибунал для путіна» про ймовірно скоєні міжнародні злочини за 516 днів повномасштабної російсько-української війни на території Чернігівської області.

Було задокументовано та внесено до бази даних 3426 епізодів за весь період, та безпосередньо 14 епізодів, зафіксованих у липні 2023 р.

Інформація в цій публікації є приблизною, спирається на зібрані нами дані та потребує уточнення. 

1. Інформація про жертви серед цивільного населення

За досліджуваний період у Чернігівській області нами було зафіксовано загалом 559 епізодів, пов’язаних із людськими втратами чи порушенням прав серед цивільного населення.

Таб. 1. Інформація про жертви серед цивільного населення

1.1. Інформація про загиблих та поранених серед цивільного населення

За даними, які задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області внаслідок ракетних, мінометних та артилерійських  обстрілів, а також на вибухових пристроях різного характеру загинуло щонайменше 504 людини та було поранено щонайменше 311 чоловік:

21 липня 2023 року російські ракети влучили в селище Гончарівське на Чернігівщині. Двоє жінок убито. 

У ніч із 19 на 20 липня 2023 року російські війська атакували прикордонну Семенівку дронами-камікадзе типу Шахед. Одна жінка дістала осколкових поранень. 

2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень унаслідок бойових дій

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, у Чернігівській області за досліджуваний період унаслідок переважно ракетних ударів було зруйновано/пошкоджено щонайменше 4426 об’єктів цивільної інфраструктури, серед яких:

Таб. 2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень унаслідок бойових дій

Ось деякі з цих випадків за останній місяць:

25 червня 2023 року в період із 21:00 по 24:00 год., за інформацією Корюківської РВА, через обстріл пошкоджено електромережі. Внаслідок цього відключено електропостачання до 11 населених пунктів громади повністю або частково. Також унаслідок обстрілу пошкоджено 7 приватних будинків. 

Фото: Корюківська РВА

26 червня 2023 року війська ЗС РФ здійснили мінометні та артилерійські обстріли населеного пункту Гірськ Чернігівської області. Один зі снарядів прилетів на територію електричної підстанції – було знеструмлено п’ять ліній 10 кВ, без електропостачання залишилося близько півтори тисячі абонентів. 

7 липня 2023 року внаслідок обстрілу зазнали часткових руйнувань будівлі ферми біля населеного пункту Грем’яч. 27 приходів, ймовірно, міномет 120 мм.

Фото: ОК Північ

10 липня 2023 року росіяни знову обстріляли село Гірськ у Сновській громаді на Чернігівщині. Внаслідок обстрілу пошкоджено приватний автомобіль та сталося загоряння зерна на приватній земельній ділянці. 

13 липня 2023 року поблизу села Залізний Міст Семенівської ТГ зафіксували 8 приходів, ймовірно, з міномета 120 мм. Внаслідок обстрілів пошкоджень зазнало сільськогосподарське підприємство. 

Уночі з 19 на 20 липня 2023 року російські війська атакували прикордонну Семенівку дронами-камікадзе типу Шахед. Унаслідок влучання пошкоджено два приватних будинки, господарчі споруди та пʼятиповерховий будинок у м. Семенівка. Уламками пошкоджено легковий автомобіль.

ФОТО: В’ячеслав Чаус

21 липня 2023 року російські ракети влучили в селище Гончарівське, Чернігівського району. Пошкоджені: будинок культури, школа, житлові будинки. 

3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області сталися такі події:

Таб. 3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

Аналіз зібраної інформації дає підстави стверджувати, що за останній місяць ворог продовжував активно обстрілювати прикордонні населенні пункти Чернігівської області. Можна зауважити, що рф значно зменшила застосування авіації у прикордонних районах порівняно з тим, як це було 2-3 місяці тому. Але, на жаль, війська ЗС РФ не припиняють систематичних обстрілів з артилерії, мінометів, РСЗВ, також зафіксовано ракетні удари, що неминуче призводять до руйнування цивільної інфраструктури та людських втрат. 

Протягом поточного місяця від ворожих обстрілів загинуло 2 людей, 1 дістала поранення. Пошкоджено щонайменше 14 будинків житлового-побутового призначення, 2 заклади освіти, зазнали руйнувань 2 об’єкти підприємницької діяльності, пошкоджено 2 автомобілі. 

Збір інформації триває. Якщо ви можете надати додаткову інформацію, будь ласка, напишіть нам на адресу tribunal_for_putin@helsinki.org.ua.

Основне фото: ФОТО: В’ячеслав Чаус

Аналіз підготував координатор громадської приймальні УГСПЛ в м. Чернігів, що діє на базі ГО “МАРТ” Дмитро Науменко

Цю статтю спочатку було опубліковано на сайті Української Гельсінської спілки з прав людини.

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної громадською організацією «МАРТ» спільно з громадською спілкою «Освітній дім прав людини в Чернігові», у рамках глобальної ініціативи «Трибунал для путіна» про ймовірно скоєні міжнародні злочини за 486 днів повномасштабної російсько-української війни на території Чернігівської області.

Було задокументовано та внесено до бази даних 3284 епізоди за весь період, та 28 епізодів, зафіксованих безпосередньо за червень 2023 р.

Інформація в цій публікації є приблизною, спирається на зібрані нами дані та потребує уточнення. 

1. Інформація про жертви серед цивільного населення

За досліджуваний період у Чернігівській області нами було зафіксовано загалом 481 епізод, пов’язаний із людськими втратами чи порушенням прав серед цивільного населення.

1.1. Інформація про загиблих та поранених серед цивільного населення

За даними, які задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області внаслідок ракетних, мінометних та артилерійських  обстрілів, а також на вибухових пристроях різного характеру загинуло щонайменше 494 людини та було поранено щонайменше 306 чоловік.

27 травня 2023 року поранень зазнала дівчина-підліток, якій надали першу медичну допомогу та направили для подальшого обстеження в найближчий лікувальний заклад. 

5 червня 2023 року внаслідок обстрілів, ймовірно зі ствольної артилерії, в районі села Олександрівка Семенівської громади одна людина дістала поранення.  

9 червня 2023 року на території прикордоння на міні підірвався автомобіль. Загинув поліцейський Олексій Жовтик, його колегу госпіталізували з травмами. Чоловіки перебували поза службою. Вони їхали власним автомобілем та наїхали на міну на прикордонні Чернігівщини. 

14 червня 2023 року в період із 13:40 до 14:35 стався обстріл села Янжулівка, що в Семенівській громаді. Внаслідок обстрілу загинула місцева жителька. Загиблій було 55 років. Росіяни обстрілювали прикордонне село з мінометів калібру 82 міліметри.

2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень унаслідок бойових дій

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, в Чернігівській області за досліджуваний період внаслідок переважно ракетних ударів було зруйновано/пошкоджено щонайменше 3405 об’єктів цивільної інфраструктури, серед яких:

Ось деякі з цих випадків за останній місяць: 

26 травня 2023 року в період із 07:35 до 08:45 зафіксовано 12 приходів, ймовірно з міномету 120 мм, в районі н. п. Залізний Міст. Внаслідок обстрілу пошкоджене приватне домогосподарство. 

27 травня 2023 року близько 12:30 росіяни обстріляли зі ствольної артилерії село Залізний міст Семенівської ТГ. Унаслідок обстрілу пошкоджено п’ять житлових будинків та лінію електропередач. Без світла залишилося понад 1000 абонентів у семи населених пунктах Новгород-Сіверського району.

Фото: Чернігівська обласна прокуратура

27 травня 2023 року з 12:50 до 13:10 год. зафіксовано 6 приходів, ймовірно з САУ, по н. п. Чайкине, Новгород-Сіверської ТГ. Під час обстрілу було пошкоджено сінник, трактор та легковий автомобіль. 

1 червня 2023 року близько 3:00 години російські війська обстріляли прикордонне село Прибинь в Корюківській громаді на Чернігівщині. Вогонь окупанти вели, ймовірно, зі ствольної артилерії. Внаслідок цього пошкоджений приватний будинок та лінія електропередач.

Фото: керівник Корюківської РВА Іван Ващенко

Фото: керівник Корюківської РВА Іван Ващенко

1 червня 2023 року по обіді ЗС РФ обстріляли прикордонне село Єліне на Чернігівщині. П’ять будинків та п’ять господарських споруд знищено. 

2 червня 2023 року з 08:15 до 09:00 год. зафіксовано 40 приходів, ймовірно із міномету 120 калібру, по н. п. Янжулівка. Oбстрілом пошкоджено будівлю сільської ради. 

6 червня 2023 року близько 11-ї години в с. Олександрівка Новгород-Сіверського району (Семенівська ТГ) внаслідок потрапляння снаряду у житловий будинок сталася пожежа трьох житлових будинків та чотирьох господарських будівель у приватних домоволодіннях (по вул. Шевченка, 43, 48, 50). 

6 червня 2023 року з 20:15 до 20:55 год. внаслідок обстрілу в районі населеного пункту Костобобрів загорілася господарська будівля, один жилий будинок та два нежилих. Зафіксовано 13 приходів, ймовірно з міномету 120 мм.

Фото: ОК Північ

13 червня 2023 року з 09:40 до 10:05 год. Було зафіксовано шість приходів, ймовірно з міномета 120 мм, в районі села Карповичі Семенівської громади. Внаслідок обстрілу пошкоджено п’ять житлових будинків.

17 червня 2023 року близько 5:30 год. росіяни обстріляли село Клюси, Сновської громади. В результаті обстрілу сталося загоряння, яке призвело до знищення чотирьох житлових будинків. 

19 червня 2023 року з 11:30 до 12:22 год. війська РФ обстріляли Семенівську громаду, було зафіксовано 24 приходи, ймовірно з міномета калібру 120 мм, по селу Карповичі. Внаслідок обстрілу сталась пожежа в житловому секторі. Знищено житловий будинок та господарчу будівлю. 

21 червня 2023 року близько 15:05 год. зафіксовано два приходи, ймовірно некерованими ракетами, випущеними з гелікоптера, по селу Леонівка. Внаслідок обстрілу пошкоджено будинок та господарську будівлю. 

3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області сталися такі події:

Аналіз зібраної інформації дає підстави стверджувати, що за останній місяць війська ЗС РФ продовжували активно обстрілювати прикордонні населені пункти Чернігівської області, але інтенсивність обстрілів зменшилась. Також фіксуються випадки підриву на різноманітних вибухових пристроях людей, які пересуваються як на автотранспорті, так і просто пішки.

За останній місяць від російських обстрілів загинуло 2 людей, 4 дістали поранення різного ступеня тяжкості. Пошкоджено щонайменше 37 житлових будинків, 1 заклад освіти, зруйновано 1 міст, зазнали руйнувань 2 об’єкти підприємницької діяльності, пошкоджено 5 автомобілів.

Збір інформації триває. Якщо ви можете надати додаткову інформацію, будь ласка, напишіть нам на адресу tribunal_for_putin@helsinki.org.ua.

Основне фото: ОК Північ

Аналіз підготував Дмитро Науменко, координатор громадської приймальні УГСПЛ  в м. Чернігів, що діє на базі ГО «МАРТ».

Статтю спочатку було розміщено на ресурсах Української Гельсінської спілки з прав людини.

Російські війська досить швидко зайшли у місто Бахмач. Вже 26 лютого 2022 року контролювали деякі логістичні шляхи. Колона техніки рухалася вздовж залізничного полотна, ймовірно, у напрямку Ніжина. Поблизу однієї з доріг росіяни залишили танк і БМП, щоб контролювати виїзд.

Коли звечоріло, то Єгор зробив два «коктейлі Молотова» та пішов, щоб підірвати ворожу техніку, яка стояла під залізничним полотном. Але запалити “коктейль” не встиг, російські військові його побачили через тепловізор та затримали. Ризикуючи життям, Єгору вдалося втекти, адже його утримували в неволі. Свою історію чоловік розповів документаторам, які збирають свідчення воєнних злочинів, в рамках ініціативи «Трибунал для Путіна».  Ім’я героя історії змінено, відповідно до згоди про непоширення персональних даних в медіа.

В полоні у росіян

Єгор каже, що почув ззаду: «Руки вверх!». Його повалили на землю та почали бити. Про пляшку з “коктейлем Молотова” чоловік не зізнавався. Розповідав, що то не його і він лише підняв подивитися що це. Росіяни, звичайно ж, не вірили. 

Єгора закинули в БМП. Він зрозумів, що везуть його вздовж залізничної колії в сторону міста Ніжин, але їхали довго, години дві, а потім зупинилися. Чоловіка вивели та лишили зв’язаним, тим часом російські військові пішли спати. Рано-вранці поїхали далі. Коли прибули у село Хороше озеро, то відразу до чоловіка підбігли російські військові в чорній формі та сильно побили: руками, ногами, прикладом. Голова синя була і на нозі рана. Єгор впав у колію, що залишили танки, це його врятувало від ще більших ушкоджено чи навіть смерті.

Після побиття повели до командира на допит, який тривав 3-4 години. Офіцер запитував: «Где нацики?» та намагався дізнатися інші деталі. Єгор бачив цього командира, йому відкрили очі на час допиту, посадили на лавку і прив’язали до неї. Потім перемістили у закрите приміщення. 

Через пів години вивели, поставили біля берези. Ніч ночував на вулиці, сидячи. Коли хтось із російських військових проходив повз, то чоловіка били ногами. Погрожували віддати “кадирівцям”. Наступний день теж провів під деревом. Поруч знаходився снайпер, який попередив, що втекти не вдасться. Було холодно, події відбувалися в лютому місяці. Таким чином із Єгора намагалися вибити зізнання, що “коктейль Молотова” саме він приніс.

Єгор стверджує, що це та бригада, яка була в Сирії. Попри все, чоловік намагався розмовляти з військовими та шукати способи визволитися, так і дізнався. Пояснював ситуацію, яка склалася в Україні. Говорили, зокрема, про те, чому домовитися про капітуляцію України не вийде. Один з військових відповів: «Нам война не нужна, но будем воевать до последнего патрона». 

Декілька разів погрожували розстріляти, адже не всі росіяни розуміли навіщо тримати когось в полоні та ще й годувати своїми сухпайками. Наступного дня кинули у погріб, де Єгор провів ще три ночі. Годували раз на добу. Знову допитували, вибивали зізнання. Чоловік наполягав на своєму, що опинився там випадково. Тоді російський військовий сказав: «Ну ты сделал свой выбор». 

Згадує, що за ці дні полону дуже сильно змерз, адже ночував то на вулиці, то в підвалі і це вплинуло на подальший стан його здоров’я. Руки постійно були зв’язані, ноги майже втратили чутливість.

Дорога в невідомість

Коли наступного разу Єгора вивели із підвалу, то він запитав “Ви мене відпускаєте?”. У відповідь сказали, що відпустять на наступний день. Посадили в «КамАЗ», де їхала група спецпризначенців. Дорогою росіяни розпивали самогон та били Єгора. Очі були відкриті, тому дорогою він бачив як на полі застряг танк і САУ. В «КамАЗі» лежала снайперська гвинтівка, стояли ящики з гранатами та патронами. 

Разом із Єгором їхав ще один цивільний чоловік на ім’я Андрій. Їм обом сказали, що відпустять, але наступного ранку російські військові передумали. Натомість передали російським спецпризначенцям, серед яких були люди з кавказьким акцентом. Чоловіків пересадили в іншу машину. Це був «Тигр». Росіяни сказали, що везуть їх на Київ, і Єгор та Андрій будуть обмінним фондом. 

Їхали поганою дорогою й декілька разів «Тигр» витягували із багнюки. Потім, водій назвав населений пункт Новий Самбір і сказав, що скоро Київ. Єгор зрозумів, що це Конотопський район і їдуть вони в сторону кордону. Колоною керував командир з позивним «Жиклер», він же допитував Єгора вперше.

Колона то їхала, то зупинялася, а потім один із військових сказав: «Вот тут мы заходили». Чоловік зрозумів, що вже кордон з росією. 

Свобода або смерть

Через деякий час машина, якою везли Єгора вийшла зі складу колони та поїхала окремо. Що автомобіль знову повернувся в Україну чоловік зрозумів після того як побачив вказівник з написом “Глухів”. В автомобілі “Тигр” перебувало 8 людей. Дорогою зупинилися, авто заблукало, загрузло у багнюці. По рації викликали допомогу. 3-4 год чекати поки прийде БТР чи БМП. Світло вимкнули в авто, всі дрімали. За цей час Єгору вдалося звільнити руки. На вулиці було темно. Єгор попросився до туалету, вийшов з автомобіля і поки російський військовий відволікся щосили побіг.

Російські військові спохватилися і почали стріляти вслід, але чоловік зміг зникнути з поля зору, забігши за кущі та втекти до найближчого села. Виявилося, що це село Волинцеве Конотопського району Сумської області. Господарі одного із будинків нагодували, дали зателефонували, а потім відвезли в райвідділ. 

Згодом Єгор дізнався, що російські військові шукали його. До села дійшли по слідах, які лишилися на снігу. Шукали всюди, переважно в нежилих хатах. Тим часом Єгор зміг остаточно втекти від росіян. Доля Андрія, з яким їхав Єгор невідома, наразі він серед безвісти зниклих.

Цю історію задокументували правозахисники Громадської приймальні УГСПЛ міста Чернігів, яка здійснює свою діяльність на базі ГО “МАРТ” та документатори Освітнього дому прав людини в Чернігові.

Якщо ви стали свідком чи жертвою воєнних злочинів РФ, повідомте про це. Напишіть на пошту: tribunal_for_putin@helsinki.org.ua або просто залиште контакти й правозахисники з вами зв’яжуться. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі та покарати винних. З початку повномасштабного вторгнення, у рамках ініціативи Т4Р, задокументовано понад 36 тисяч воєнних злочинів Росії проти України. Усі дані документатори вносять у загальну базу, яка оновлюється щодня.

Фото ілюстративне, взяте із сайту “Укрінформ”.