28Лис2022
Розуміємо права людини Мережа домів прав людини

контакти

Провулок Луговий, 1 Г,
с. Количівка,
Чернігівський район,

Чернігівська область,
Україна 
15563

+38 0462 930-907
+38 0949 881-907

Категорія: Новини

ДокументуванняНовини

Втратив ноги — та не волю до життя: як вірменин захищає Чернігівщину

Татул Оганян в перші дні великої війни пішов захищати рідну українську землю, хоч сам вірменин за національністю.

У березні він підірвався на протитанковій міні — йому відірвало обидві ноги. Та це не зламало чоловіка: він протезувався та проходить реабілітацію. Каже, що хоче повернутися у військову частину, щоб продовжити захищати Україну зі зброєю в руках…і відсутність ніг для нього не завада.

Розповідаємо історію Татула, який з перших днів повномасштабного вторгнення захищає Чернігівщину.

Рідна українська земля

В Україні Татул живе вже все своє життя: має родину, виховує трьох синів та веде власний бізнес.

Він каже, що до останнього не вірив, що трапиться повномасштабне вторгнення. Та ранковий дзвінок 24 лютого його ошелешив: почалась війна.

«Коли я рано вранці приїхав до Ніжина, то побачив хаос: багато людей виїжджали з міста. У мене на меті не було думки кудись їхати. Я розумів, що треба залишатися і захищати свою землю, свою Батьківщину, що я і зробив. 

Разом з друзями, колегами, а тепер побратимами — ми вирішили створити добровольче формування — такий собі загін, який би міг своїми силами дати відсіч ворогу у перші дні. Однак всі наші дії були скоординовані з командиром військової частини», — розповідає герой нашої історії.

За словами Татула, вже 26 лютого вони з побратимами були мобілізовані і долучилися до місцевої військової частини.

«Ми добре знали місцевість і людей, що жили там. Тому як тільки на територію сіл поблизу Ніжина зайшли російські війська, місцеві телефонували нам і повідомляли, де пройшла техніка». 

«Три танкісти»

Одного разу їм вдалося взяти в полон трьох російських танкістів, а точніше — змусити їх добровільно здатися.

Татул розповідає, що якось йому зателефонував знайомий цивільний мешканець і сказав, що на дорозі стоїть ворожий танк, а поруч — троє окупантів. Мовляв, ворожа колона проїхала повз них і не зупинилася, щоб забрати «своїх».

«Я сказав знайомому, щоб той запропоновував їм добровільно здатися в полон, а натомість ми обіцяймо допомогти повернути їх в росію до своїх рідних. Вони взяли 20 хвилин на роздуми і повернулись зі словами: «А вы не будете нас пытать? Мы готовы сдаться, если вы нас накормите. Нам хватит два бутерброда на троих, мы ничего не ели почти два дня». 

Звісно, ми дали їм не два бутерброди, а нормально нагодували. Бо цим ми і відрізняємось від рашистів. А вони, своєю чергою, здали зброю, а потім ще і танк нам той пригнали. Виявилось, що в ньому просто закінчилось дизпаливо. Тим танком ми ще і відбивали рашистську навалу з-під Ніжина». 

Втратив ноги — та не волю до життя

12 березня, біля села Безуглівка, Татул з побратимами зупинили велику ворожу колону, яка рухалася в напрямку Ніжина. При відході він прикривав свій підрозділ, і, потрапивши під обстріл, — з’їхав на узбіччя, де наїхав на протитанкову міну.

«Я побачив яскраву заграву і зрозумів, що горить авто. Хотів вийти подивитися, що трапилося, відкрив двері машини…голова закрутилася і я впав. Подивився на себе і побачив, що лівої ноги нема повністю, права ледь тримається, а одяг на мені горить. Я почав його тушити, благо, на мені був бронежилет. Він і врятував мені життя. 

Ну і те, що я відразу перев’язав собі ноги. В машині лежали буксирні троси, які викинуло  вибуховою хвилею поблизу автомобіля: я підповз до них, одним перев’язав одну ногу, іншим другу, дістав телефон, набрав побратимів і протягом 15 хв вони мене забрали».

Війна змінила всіх…

Татул каже, що війна багато чого змінила в його житті. І йдеться не тільки про те, що він отримав травму чи втратив своїх друзів… змінився він сам.

«Ціною людських життів ми не дали росіянам зайти в місто Ніжин. Мій знайомий загинув на початку березня, його вже не повернеш… 

Мабуть, немає такої людини, на яку б не вплинула війна. Вона змінила пріоритети. Якщо раніше ми звертали увагу на матеріальні цінності, то коли війна прийшла на нашу землю, ми почали цінувати людські стосунки: в родині, з друзями. 

А ще війна розкрила справжні обличчя людей: з багатьма я вже не спілкуюсь. У них слова з ділом не зійшлися».

Життя триває

Попри те, що зараз життя Татула кардинально змінилося — він не здається.

«Я духом не падаю — життя продовжується. Так, стало важче, особливо перші три місяці. Адже я активний по життю: постійно мотаюся за кермом, бігаю у справах…а через травму мій світ звузився до розміру інвалідного візка. Та за підтримки родини, друзів, держави — я справився. 

Зараз я хочу повернутися до себе у військову частину, але, на жаль, люди з такими травмами комісуються. Я не хочу отримувати інвалідність — хочу далі захищати свою землю. Так, я тимчасово не боєздатний, але я обов’язково повернусь». 

Татул додає, що йому є за що воювати.

«Я вірменин за національністю, але все своє життя живу в Україні. Це моя земля, це моя країна!  Який я приклад подав би своїм синам, якби поїхав за кордон? Хіба це чоловічий вчинок? Навіщо тоді жити?»


Освітній дім прав людини в Чернігові документує воєнні злочини в рамках моніторинго-консультативної місії спільно з ГО «МАРТ».

В напрямку документування Дім співпрацює з ГО «Докудейз» (Архів війни), Коаліцією «Україна. П’ята ранку» та ініціативою «Трибунал для Путіна».

Якщо ви хочете долучитися до команди документаторів воєнних злочинів на Чернігівщині — ось тут деталі, як це можна зробити.

 

Новини

Як «відроджується» Дім в Количівці після обстрілу?

На початку березня в Освітній дім прав людини в Чернігові прилетів снаряд. Від цього простір Дому в селі Количівка зазнав руйнацій — пошкоджений будинок, альтанки, паркан та загалом територія. Розповідаємо, як відроджується Дім після обстрілу.

Там були люди…

Ворожий касетний снаряд впав на територію Дому в той час, коли в самому приміщенні перебували люди. Там проживало 12 громадських активістів, які піддалися переслідуванням у себе на батьківщині за свої політичні переконання та активну громадянську позицію. На щастя, ніхто з них не постраждав.

Водночас вони стали свідками тих подій, і ось що розповідають:

«Вже з першого дня, 24 лютого, були обстріли, але тоді ще не по самій Количівці. Ми тільки чули, як над нами все літало. А 7 березня ми побачили у вікно, як у село увійшли три російські танки та один БТР. Ось тоді почалися серйозні обстріли з мінометів та автоматні перестрілки.

Ми ховалися в підвалі, чули, як тремтіли вікна в будинку. Один снаряд прилетів дуже близько і завдав серйозних пошкоджень. Але, на щастя, ніхто з людей тоді не постраждав.

Ми вважаємо, що нам дуже пощастило. Бо коли снаряди прилітали по сусідніх будинках — вони горіли. Ми боялися, що коли прилетить на покрівлю і будинок загориться — підвал нас урятує, але треба буде вибиратися. І виникала наступна проблема — куди тікати: у селі обстріли, ніч, поряд ліс. 

Вирішили, що якщо що — перебиратимемося до сусіднього будинку. Але, слава Богу, наш Дім не спалахнув. Щоправда, майже всі шибки були вибиті. І оскільки на той момент уже не було опалення, то в приміщенні було дуже холодно. Ми забили вікна фанерою і залишились у Домі. А 9 березня з’явилася можливість евакуюватися до Чернігова», — розповідає один із білоруських активістів, який під час обстрілу був в Домі.

Руйнації

Найбільший «приліт» по Дому був 7 березня. Він завдав чималих руйнацій та пошкоджень.

Зокрема, суттєво постраждали:

  • дах будинку (покрівля, коробочки, утеплення та стелі);
  • система водовідведення;
  • фасад будинку;
  • цоколь;
  • ґанок;
  • 14-ти метровий пандус та бильця з нержавіючої сталі,
  • двері та вікна котельні;
  • тротуарна плитка;
  • газони та система поливу.

А повністю були зруйновані — три прольоти бетонного паркану та дві альтанки для занять. Крім того, були розбиті вікна та металопластикові двері: загалом постраждала 21 конструкція.

Відродження

Після того, як російські війська відступили з території Чернігівської області, команда Дому почала думати, як відновити простір. Спочатку розбирали «завали» та планували, як все відбудовувати: шукали фінансування, будівельників та закуповували необхідні матеріали.

Завдяки підтримці, зокрема фінансовій, наших друзів та партнерів — роботи з відновлення простору ведуться значно швидше. Команда Дому неймовірно вдячна за матеріальну допомогу Libereco, МВФ, CORE, Празькому громадянському центру, Асоціації УМДПЛ, команді словацької організації PDCS, нашим друзям Восток-SOS, зокрема, Mondo, та просто небайдужим людям.

Суттєві роботи з ремонту Дому почалися вже з першої половини серпня. Зараз працюють над відновленням даху будівлі, стель, водостоків. Вже видно перші результати роботи, що вселяє надію в те, що скоро простір повністю буде відновлений.

Крім того, Дім надав партнерську допомогу для волонтерів Добробату, які розбирають зруйновані внаслідок бойових дій будинки і лагодять пошкоджені дахи у селі Ягідне Чернігівської області. Відбудовою пошкоджених будинків постійно займаються близько 25 осіб з різних куточків країни. Освітній дім прав людини в Чернігові надає їм ресурсну підтримку. Також приміщення Дому використовувалось для потреб громади.

Маленькими кроками ми відбудовуємо наш Дім і мріємо, що вже зовсім скоро він відкриє двері для гостей. Відбудуємо Дім — відбудуємо Україну! 

 

Новини

Під прицілом: у 20-ти громадах Чернігівської області постраждали школи

Повномасштабне вторгнення російських військ спричинило руйнування та/або пошкодження шкіл у 20 з 24 областей країни. Переважно вони стосуються Північної, Південної та Східної частин території України. Відтак міжнародний збройний конфлікт вплинув на доступ дітей до освіти, реалізацію їх права на освіту, зокрема, — і через фізичне нищення шкіл.

Чернігівська область налічує 545 закладів загальної середньої освіти. За час воєнних дій на Чернігівщині 4 з них були повністю зруйновані та ще 65 отримали пошкодження різних ступенів. Це становить 12,7% від загальної кількості всіх закладів області.

Пошкоджена будівля Михайло-Коцюбинського ліцею / Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Найбільше постраждали саме чернігівські міські школи. За інформацією Чернігівської міської ради, 80% будівель шкіл пошкоджено внаслідок ворожих обстрілів та бомбардувань. З кінця лютого і до початку квітня Чернігів обстрілювали російські військові з артилерії та авіації, щоденно руйнуючи приватні будинки, об’єкти критичної інфраструктури, а також заклади освіти. Із 34 будівель шкіл, зруйновані — 2, отримали пошкодження різного ступеня — 25.

Зруйнована будівля Чернігівської загальноосвітньої школи № 18 внаслідок авіаудару / Фото: НВ / Олександр Медведєв

Обстріли шкіл Чернігівщини продовжились і після виводу російських військ за межі державного кордону України.

Станом на 20 вересня 2022 року в Чернігівській області повністю зруйновані 4 заклади загальної середньої освіти: 2 в Новгород-Сіверській громаді та ще 2 в місті Чернігові.

Зруйнована будівля школи внаслідок авіаудару по Новгород-Сіверській громаді, 12 травня 2022 року / Фото: Чернігівська ОВА

Пошкоджено 65 шкіл та ліцеїв у 20 громадах області:
м. Чернігів – 28
Ніжинська громада – 2
Дмитрівська громада – 2
Бобровицька громада – 2
Новобасанська – 3
Кутівська – 1
Талалаївська – 2
Макіївська – 2
Ічнянська – 3
Городнянська – 2
Тупичівська – 2
Куликівська – 1
Гончарівська – 3
Іванівська – 2
Киїнська – 2
М.-Коцюбинська – 3
Новобілоуська – 2
Н.-Сіверська – 3
Деснянська – 1
Седнівська – 1

Руйнація та пошкодження шкіл стали справжнім викликом для учнів, вчителів та представників влади в умовах війни. Відсутність укриттів чи їх непридатність для використання є значною перешкодою для реалізації освітнього процесу оффлайн.

За словами секретаря Чернігівської міської ради Олександра Ломако — станом на 31 серпня 2022 року лише 22 школи Чернігова готові були розпочати очне навчання. Очікувалось, що в них навчатимуться приблизно 10500 учнів у 339 класах.
Відомо також, що до початку повномасштабних воєнних дій в школах міста Чернігова навчалось 28 350 учнів. Отже, тільки близько 37% дітей мають змогу продовжувати навчання оффлайн і майже дві третини учнів змушені навчатись дистанційно.

На Чернігівщині 72 школи працюватимуть оффлайн, у 214 організують дистанційне навчання (серед них 88 шкіл у прикордонних громадах), а 99 шкіл працюватимуть у змішаній формі. Таку інформацію станом на 30 серпня надала керівниця ювенальної превенції поліції області Оксана Огненко.

Пошкоджена будівля Количівської школи / Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Варто також зазначити, що крім значного негативного впливу на освітній процес, частина атак на школи мають ознаки воєнних злочинів або порушень міжнародного права. Під час міжнародного збройного конфлікту школи перебувають під захистом як цивільні об’єкти, тому сторони конфлікту повинні утримуватись від нападу. Школа не може бути ціллю нападу, якщо вона не була перетворена на військовий об’єкт. На жаль, незважаючи на цю заборону школи Чернігівщини опинились під російським прицілом та постраждали внаслідок воєнних дій.

 


Освітній дім прав людини в Чернігові здійснює документування воєнних злочинів та фіксує напади на школи Чернігівщини в рамках проекту «Під прицілом – школи» та за фінансової підтримки Гельсінського фонду з прав людини (Польща), з метою підготовки інформації щодо атак на школи в Чернігівській області для міжнародних та національних органів, що розслідують воєнні злочини росії проти України, а також зберігають пам’ять про війну.

Команда Дому вже зібрала інформацію щодо більше ніж 30 закладів загальної середньої освіти методом документування з відкритих джерел та проведення моніторингових візитів.

В напрямку документування Дім співпрацює з ГО «Докудейз» (Архів війни), Коаліцією «Україна. П’ята ранку» та ініціативою «Трибунал для Путіна».

Новини

Освітній дім прав людини в Чернігові шукає в команду Координатора/ку Програми захисту

Одним з основних напрямків роботи Дому як частини Міжнародної мережі домів прав людини є прихисток для громадських активістів у ситуації ризику. Програма захисту Освітнього дому прав людини в Чернігові дозволяє створити умови для продовження професійної та громадської діяльності представникам громадянського суспільства, які опинилися в ситуації ризику. Визначивши першочергові проблеми, з якими стикаються правозахисники, журналісти та громадські активісти, ми спрямовуємо наші ресурси на вирішення цих проблем. Для посилення команди за цим напрямком, ми шукаємо працівника чи працівницю, котрий/котра має досвід роботи з людьми та відмінні комунікаційні навички.
Кваліфікаційні вимоги:
Загальні вимоги:
Бажано освіта та досвід у сфері соціальної роботи, юриспруденції, психології чи комунікацій.
Досвід громадської діяльності від 2 років.
Вільне володіння українською мовою.
Організованість, системне бачення, активність, увага до деталей, мультизадачність, стресостійкість, вміння працювати у стислі терміни, здатність визначати пріоритети, виконувати роботу самостійно та в команді.
Дотримання принципів рівності та недискримінації.
Відмінні навички роботи з пакетом програм Microsoft Office та Google Documents.
Спеціальні вимоги:
Вміння аналізувати інформацію та робити висновки.
Досвід діяльності у сфері захисту прав людини буде перевагою при відборі.
Володіння англійською мовою на рівні Intermediate та вище буде перевагою при відборі.
Функціональні обов’язки:
Реалізується програма професійної підтримки у вигляді:
– стажування, що включає: організацію відбору на стажування, комунікацію з партнерськими організаціями щодо проведення стажування на їх базі, пошук менторів для супроводу стажувальників, організація розробки індивідуальних планів стажування, контроль за виконанням планів та звітності стажування, підготовка відповідної документації;
– мікропроєктів, що включає: організацію відбору на участь в навчанні з написання проєктів, пошук менторів, контроль за реалізацією мікропроєкту;
– програми реабілітації, що включає: комунікацію з експертами, організації відбору на участь у програмі реабілітації, участь в розробці та реалізації програми реабілітації;
– підготовка інформації по програмі та інформування потенційних учасників про можливості професійної підтримки;
– звітування за результатами діяльності.
Умови роботи:
Графік роботи: повна зайнятість, офіс працює з 9.00 до 17.00.
Місце роботи: м. Чернігів.
Очікуваний час початку роботи: жовтень 2022 року.
Резюме та мотиваційний лист просимо надсилати до 30 вересня 2022 року включно на електронну адресу helen.kobiak@ehrh.org. В темі листа прохання зазначити «Координатор (-ка) Програми захисту (компонент Професійної підтримки)», в тілі листа вказати очікуваний розмір заробітної плати.
Конкурсний відбір буде здійснюватися за результатами співбесіди серед найвідповідніших кандидатів. За потреби додатковим етапом відбору може стати виконання письмового завдання. Про результати буде повідомлено в письмовій формі.
Новини

Як допомогти собі під час війни — історія білоруського правозахисника

Валентин Тишко – білоруський правозахисник, активіст та журналіст.  Взимку 2021 року він переїхав з Білорусі в Україну через ризик політичних переслідувань у власній країні.

В березні цього року Валентин став учасником Програми психоемоційної підтримки для громадян Республіки Білорусь. Її основна ціль — допомогти активістам долати та розв’язувати психосоціальні проблеми, що виникли внаслідок перебування в умовах військового конфлікту, щоб з часом вони могли повернутися до активної діяльності на благо демократичних перетворень у Білорусі.

Фото: TUT.BY

Ми запитали у Валентина чи допомогла йому участь у Програмі відновити життєві сили та як він почуває себе після її проходження.

Валентине, як тебе застала війна?

Перші два тижні я просто пив каву і зі «скляними очима» дивився новини. Потім зрозумів, що треба щось робити, чимось себе зайняти.

Саме цю пораду давали всі психологи в Інтернеті. Тому я пішов волонтерити на вокзал. Ми зустрічали ВПО та допомагали їм зорієнтуватися після прибуття. Когось потрібно було напоїти чаєм, комусь допомогти дістатися ЦНАПу або до евакуаційного автобуса в Польщу. Тоді  це допомагало мені абстрагуватися від новин та почуватися корисним.

У який момент ти відчув, що тобі потрібна емоційна підтримка?

Мабуть, з початку повномасштабної війни Росії проти України, почав  накопичуватися стрес. Страх за своє життя під час війни поєднався з тим  стресом  та страхом, з яким я приїхав до України. Я втікав з Білорусі від репресій білоруської влади, проходив час, і страх зменшувався. Проте після 24 лютого з’явився новий стрес та відновився старий.

Війна багатьом моїм знайомим зіпсувала і життя, і стосунки. У багатьох почалися проблеми в побутовому плані: почало дратувати те, на що раніше зовсім не звертали увагу. Коли у мене почалися сварки з тими людьми, з якими живу – я зрозумів, що це нездорово і слід  шукати допомоги фахівців.

Як ти дізнався про Програму?

Один  мій знайомий правозахисник з України підказав, що є Програма допомоги та підтримка в рамках роботи Освітнього Дому прав людини – Чернігів.

Розкажи –  як проходили твої зустрічі?

У Програмі мені надали психолога, яка допомогла насамперед заспокоїтися та зрозуміти, що мені потрібно і чого я хочу. На першій  зустрічі психолог сказала: «Щоби мати можливість допомагати іншим — спочатку допоможи  собі».

Вона порадила мені зайнятися не лише волонтерством «в полях», а й роботою, яка заспокоює. Я почав вишивати хрестиком та в’язати на спицях. Це справді втихомирює.

Програма – це незамінний досвід. Насамперед це можливість побачити, що ти не самотній. Це моральна підтримка від тих, хто відчуває те саме, що й ти. Проте  це  також і професійна допомога психолога. Всі ми здебільшого знаємо якийсь мінімум та ази психодопомоги та самодопомоги. Натомість  у стресових ситуаціях, таких як війна, не завжди вистачає практики та навичок для застосування своїх знань. Щобільше  —  не знаючи психології, страшно нашкодити собі своїми неправильними діями.

 На твою думку, чи важливі програми з емоційної підтримки у цей час?

Напевно, психологічна допомога зараз важливіша для тих, хто стверджує протилежне. Ми можемо не усвідомлювати в якому стані ми знаходимося. Проте порушена психіка внаслідок війни може дати про себе знати через роки, натомість тоді це буде складніше виправити.  Я довго сумнівався у сенсі та ефективності такого роду занять. Але зараз розумію, що дійшов до того моменту, коли сам уже не зміг упоратися.

Як ти почуваєшся після завершення Програми?

Програма допомогла залишатися «на плаву» в емоційному плані. Зараз, як і в перші дні, мені допомагає впоратися усвідомлення, що я не один у цій ситуації. Так само продовжую волонтерити там, де потрібні мої руки та мої знання.

Дякуємо  за розмову!

Новини

Освітній дім прав людини в Чернігові шукає в команду координатора/ку освітнього напрямку

Загальні вимоги:

Вища освіта (бажано у сфері освіти, права, соціології, менеджменту, міжнародних відносин).
Досвід роботи на релевантній посаді/роботі від 3 років.
Досвід громадської та/або проєктної діяльності.
Вільне володіння українською мовою, англійською — на рівні не нижче upper-intermediate.
Організованість, системне бачення, активність, увага до деталей, мультизадачність, стресостійкість, вміння працювати у стислі терміни, здатність визначати пріоритети, виконувати роботу самостійно та в команді.
Дотримання принципів рівності та недискримінації.

Спеціальні вимоги:

Розуміння контексту щодо освіти в сфері прав людини в Україні.
Розуміння специфіки роботи органів влади, міжнародних організацій та громадського сектору, а також процесу формування державної політики та законотворчих процесів щодо освіти в сфері прав людини з акцентом на освіту.
Розвинені навички збору та аналізу інформації, письма, комунікації та ведення переговорів.
Наявність тематичних професійних контактів в органах влади, громадських організаціях та міжнародних інституціях буде перевагою.

Ключові посадові обов’язки:

Планування освітньої діяльності організації, її координація, запуск та супровід окремих освітніх кампаній.
Налагодження співпраці, забезпечення комунікації з представниками різних гілок влади, посольствами, міжнародними інституціями та громадськими організаціями щодо питань просування освіти з прав людини.
Здійснення регулярного моніторингу та аналізу ситуації у сфері освіти з прав людини, внесення пропозицій щодо необхідних інтервенцій для формування порядку денного у цій сфері.
Організація та модерація освітніх заходів, у тому числі Освітнього фесту прав людини, участь в ефірах, представництво ОДПЛ-Ч на різних майданчиках на національному та регіональному рівнях.
Участь в оформленні інформаційних, освітніх та просвітницьких матеріалів, прес-релізів, коментарів для ЗМІ, комунікація з журналістами.
Підготовка публічних звернень, заяв, аналітичних довідок, участь у розробці візуальних матеріалів, звітів щодо роботи освітнього напрямку організації.

Очікуваний час початку роботи: жовтень 2022 року.


Що ми пропонуємо?

роботу в організації, цінностями якої є права людини;
роботу в колективі професіоналів, які люблять свою справу;
можливість кар’єрного та професійного розвитку;
комфортне робоче місце в центрі Чернігова або в ресурсному навчальному центрі в с. Количівка (варіант дистанційної роботи можливий для розгляду);
гідний рівень фінансової винагороди.

Резюме та мотиваційний лист під цю вакансію з рекомендаціями просимо надсилати на електронну адресу helen.kobiak@ehrh.org. В темі мотиваційного листа прохання зазначити «Координатор/ка освітнього напрямку», в тілі листа вказати очікуваний розмір заробітної плати. Без зазначених документів розгляд кандидатів не відбувається.

Конкурсний відбір буде здійснюватися за результатами співбесіди серед найвідповідніших кандидатів. За потреби додатковим етапом відбору може стати виконання письмового завдання. Про результати буде повідомлено в письмовій формі.
НовиниПодкасти

Спецпроєкт Lойер’s Secrets: подкаст з білоруськими активістами

Тікали від переслідувань, потрапили на війну…

Дмитро та Віолетта — білоруські громадські активісти, які піддалися переслідуванням у себе на батьківщині за політичні переконання та активну громадянську позицію.

За ними слідкували силовики, їх неодноразово затримували, їм навіть доводилося жити в лісі… А Дмитро під час одного з затримань пережив справжнє пекло: він пройшов через так звані «каруселі» у райвідділку місцевої міліції.

У жовтні 2020 року Дмитро та Віолетта приїхали до України шукати політичного прихистку. Вони кажуть, що їм дуже пощастило, адже більшість з їхньої команди зараз вже політв’язні.

Поговорили з ними про події в Білорусі: переслідування, затримання та їхню боротьбу з системою, а також про переїзд в Україну: як і де вони зустріли війну, про волонтерство та роботу на перемогу.

Новини

Як працює Львівський хаб Освітнього дому прав людини в Чернігові?

Як створювався та функціонує Львівський хаб Освітнього дому прав людини в Чернігові, в якому можна не тільки проживати кілька днів, а і працювати чи навчатися.

У кінці березня у Львові запрацював Львівський хаб Освітнього дому прав людини в Чернігові. Він працює як шелтер, в якому можуть безплатно проживати від 2 до 5 днів правозахисники, громадські активісти, журналісти та волонтери. А також як освітній хаб, в якому можна навчатися, працювати, проводити заходити, збирати коворкінг-групи тощо.

Опікується Хабом — Наїра Давоян, яка разом з командою Дому облаштувала це місце, координує та зустрічає відвідувачів та робить все, аби перебування там було максимально комфортним.

З чого починалася історія Хабу

Львівський хаб Освітнього дому прав людини в Чернігові створювався як місце, де команда Дому зможе працювати, проводити заходи та пожити в разі необхідності. А також як тимчасовий прихисток для правозахисників, активістів, журналістів, які можуть пожити там кілька днів.

Після розв’язання всіх юридичних питань щодо оренди приміщення, Наїра з командою взялася за облаштування простору.

«Спочатку тут нічого не було. Перші два дні ми спали на піддонах: застелили їх картоном, поклали куртки й так спали. Потім я пішла в місцеву вірменську церкву з проханням, чи не можуть вони нам допомогти з речами: ковдрами, постільною білизною тощо. І на нашу радість, вони погодилися і зібрали нам набори необхідної допомоги. Так потихеньку ми почали наводити порядок в просторі». 

Облаштування простору

Раніше в приміщенні Хабу був офіс, і, ясна річ, що там не було душу, ліжок, кухні та інших необхідних для проживання елементів. Тому завданням №1 було зробити з простору місце, у якого б можна було не тільки працювати, а і жити.

Вже раніше згадані піддони згодом стали повноцінними ліжками. До речі, допомогли змайструвати їх білоруські громадські активісти — Дмитро та Віолетта, які свого часу змушені були переїхати в Україну, тікаючи від репресій, а тепер включилися в спільну роботу з Домом.

З тих же піддонів Дмитро змайстрував й інші елементи меблів, наприклад диванчик, тумби тощо. І оскільки приміщення Хабу знаходиться в старому будинку з високою стелею — у поєднанні з такими меблями створюється враження, що ніби потрапляєш в лофт 🙂

Окремим викликом стало облаштувати душ і створити окремий простір для санвузла. Тепер там є душова кабіна, пральна машина та умивальник. Згодом з’явилася і повноцінна кухня з шафками для посуду та холодильником.

Трохи меблів, а це здебільшого офісні столи, залишилося від попередніх орендарів. Тому частину простору облаштували як робочу зону — там зробили коворкінг.

В Хабі є Wi-Fi і загалом всі умови, щоб там можна було комфортно працювати, навчатися і пожити кілька днів.

Як працює Львівський хаб

Львівський хаб Освітнього дому прав людини в Чернігові розташований в центрі міста, біля Площі Ринок.

За словами Наїри, тут може зупинитися до 10 людей для комфортного проживання.

«Здебільшого це правозахисники, журналісти та активісти з України. Є ті, які їдуть з нашої країни, є ті — які повертаються. Тобто люди живуть пару днів і їдуть далі. Всі умови для тимчасового проживання тут є. Зараз у Львові важко знайти житло: або дорого, або зайнято. А для тимчасово проживання до 5 днів, особливо для людей зі скрутним матеріальним становищем, це гарна можливість». 

З моменту створення у Хабі вже зупинилось понад 70 людей.

Щоб зупинитися в нашому просторі необхідно: або написати у Telegram нашої організації – @EHRH_C, або в Instagram.

Простір для роботи та навчання

Львівський хаб Дому також має простір для роботи та навчання, а також є зручною локацією для проведення невеликих заходів.

Наприклад, 24 серпня, у День Незалежності України, команда Дому організувала показ документального фільму «Без статусу. Україна», який входить до закритої колекції Docudays. У ньому йдеться про надання статусу біженців в нашій країні іноземним громадянам. У зйомках цього фільму брав участь відомий український правозахисник — близький друг Дому, який нині перебуває в полоні рф — Максим Буткевич.  

Також відбулася презентація звіту щодо результатів діяльності нашої організації з 24 лютого по 24 серпня.

Резюмуючи Наїра каже: «Хотілось би ще покращувати простір, організовувати більше тренінгів як для команди, так і для людей. І активно продовжувати працювати та робити максимуму користі задля найшвидшої перемоги». 

У цей складний час ми особливо намагаємося підтримати діяльність тих, хто працює задля побудови громадянського суспільства, для того, щоб вони могли продовжити свою важливу роботу в умовах війни.

ДокументуванняНовини

Історії з документування: «Малювання — це наша перемога в аутизмі»

Як сім’я з трьома особливими дітками переживає війну?

Сніжана та Ігор виховують трьох особливих діток — старший має ДЦП, двоє менших — з аутизмом. Вже четвертий рік вони живуть в маленькому будиночку біля лісу, в с. Мале Устя, що на Чернігівщині.

Це село не оминули російські війська. Через гучні звуки вибухів і відсутність необхідних продуктів — діти втратили навички, які напрацьовувалися роками.

Розповідаємо, як Сніжана з чоловіком та трьома дітками з особливими потребами переживають вторгнення та де знаходять сили боротися.

Неординарна історія кохання

Сніжана та Ігор познайомилися на скандинавському весіллі. Цю історію вони згадують з посмішкою і кажуть, що це було кохання з першого погляду.

Раніше молоді люди жили в Запоріжжі, займалися рольовою реконструкцією історичних подій.

«Це театр просто неба. Наприклад, люди в латах відтворюють історичний бій тощо. Така собі данина пам’яті нашим предкам», — каже Сніжана. 

Потім вони переїхали в м. Приморський посад, жили біля моря, відкрили там дитячий садочок. Але їхнім діткам не підійшов морський клімат і вони з чоловіком вирішили знову переїхати: тепер вже ближче до лісу.

«Ми відкрили карту, наобум тицьнули пальцем на точку в Чернігівській області, знайшли там найдешевший будиночок і переїхали». 

Події 24 лютого

Сніжана, як і багато українців, вранці 24 лютого прокинулася від звуків вибухів.

«Рано вранці 24 лютого ми почули вибухи і зрозуміли, що почалася війна. Нам телефонували знайомі і казали, щоб ми з дітьми евакуювалися або шукали укриття. 

Але з дітьми з аутизмом це неможливо. З ними навіть на вулицю важко вийти. Адже вони в будь-який момент можуть впасти в шокову ситуацію, в транс. Аут — це стан півсну, півгіпнозу. Тому ми залишилися вдома» 

Сніжана розповідає, що понад місяць в селі і околицях нічого не працювало: ні магазини, ні заправки, ні банкомати.

«Єдине, що працювало — це пекарня. Там дозовано видавили певну кількість хліба на сім’ю».

За словами нашої героїні, до неї телефонували знайомі і пропонували виїхати за кордон. Однак вони відмовилися, оскільки з особливими дітками важко звикати до нового місця.

«У дитини є спеціальний світ, який вона вибудовує роками. А зміна обстановки для неї означає регрес — вона втрачає отримані навички». 

До війни було тяжко, а стало набагато гірше. У нас була дієта, яку ми вибудовували роками з лікарями. А війна в один момент все зруйнувала».

Як вплинула війна на дітей

Війна дуже згубно вплинула на діток, —  каже Сніжана.

«Нам критичною стала війна через гучні звуки вибухів. Діти на це дуже важко реагують — відбувається так званий сенсорний перегруз. Він може бути на яскраві кольори, звуки, спеку, холод. Наприклад, ми три роки жили без яскравого світла: вночі запалювали свічки, доки діти не засинали. 

В аутизмі є таке поняття — відкат. Коли дитина через стрес втрачає здобуті навички, напрацювання. Так от з початком війни у нас він стався. Ми все починали з нуля».  

Сніжана каже, що морально їм з чоловіком дуже важко. Особливо усвідомлювати, що якщо раптом їх не стане, дітки самі не виживуть.

«Моє життя і так зруйноване: я кожного дня виборюю собі життя і своїм дітям. Мало того, що весь світ ще не знає, що таке аутизм і як його лікувати, так ще й війна, коли ти не знаєш, що буде завтра». 

«Малювання — це наша перемога»

Інша сторона аутизму — це геніальність. Дітки прекрасно малюють та можуть бачити більше кольорів, ніж звичайні люди. Крім того малювання допомагає виводити дітей з тяжкого стану.

«У дітей в аутизмі є стан ауто — це неконтрольована істерика або агресія, коли у дитини скляніє погляд, вона втрачає відчуття реальності, не відчуває свої рухи та тіло, може завдавати собі або іншим шкоди. Це відбувається не контрольовано. Нам ще не вдалося знайти тригеру, який запускає таку реакцію. Це трапляється на “рівному місці”.  

Дитину в цих станах неможливо обійняти. Будь-які доторкання або спроби заспокоїти сприймаюся вороже. Ми почали підсовувати олівці в цей момент». 

За словами Сніжани, вони з чоловіком два рази на рік переклеюють шпалери в будинку. Там вже цілий художній музей на стінах :).

А коли дитина впадає в стан ауто, то вони дають їй олівці і папір, щоб вона малювала.

«Спочатку дитина починає дуже сильно водити олівцями на папері, аж прориває його і ламає олівці. Уявіть, в трирічної дитини в руці ламаються олівці. Це настільки сильно їх треба стискати. 

Коли починає спадати істерика, ми кладемо новий аркуш паперу. Вже виходить зовсім інший малюнок. Дитина починає реагувати на колір і обирати кольори. Це означає, що вона починає ловити зв’язок з реальністю. А потім в цих “каряках-маляках” ми починаємо знаходити малюнки. Це розвиває увагу, творчість, уявлення і повертає дитину до реальності». 

Сніжана каже, що після таких малюнків, коли дитина уже в гарному стані, починають народжуватися дуже гарні картини.

«Дитина з аутизмом бачить більший спектр кольорів, ніж звичайна людина. Це ось та чорна сторона аутизму, яка проявляється в геніальності. 

Діти постійно малюють — це наша перемога. Замість того, щоб істерити, стімити, заходити в аутизм — вони поринають в малювання. 

Я знаю, що єдине майбутнє моїх дітей — це творчість. Це завжди шматок хліба. І навіть якщо мене чи чоловіка не стане — вони виживуть». 

Сніжана з чоловіком присвятили життя своїм особливим діткам. І попри те, що війна зруйнувала багато їхніх напрацювань — вони продовжують боротися. З вірою у перемогу і краще майбутнє для їхніх дітей.  

P.S. Під час цієї експедиції представники Дому привезли сім’ї Сніжани гуманітарну допомогу, яку передала громадська ініціатива Восток-SOS. 

Крім того, Сніжана з дітками створює прекрасні картини, які можна придбати й тим самим підтримати молоду сім’ю. Ознайомитися з їхньою творчістю можна тут. 


Освітній дім прав людини в Чернігові документує воєнні злочини в рамках моніторинго-консультативної місії спільно з ГО «МАРТ».

В напрямку документування Дім співпрацює з ГО «Докудейз» (Архів війни), Коаліцією «Україна. П’ята ранку» та ініціативою «Трибунал для Путіна».

Якщо ви хочете долучитися до команди документаторів воєнних злочинів на Чернігівщині — ось тут деталі, як це можна зробити.

 

Новини

ВАКАНСІЯ: Координатор/ка з адвокаційної діяльності

Освітній дім прав людини в Чернігові шукає в команду координатора/ку з адвокаційної діяльності.

Кваліфікаційні вимоги:

Загальні вимоги:

  • Вища освіта (бажано у сфері правознавства, політичних студій, соціології, менеджменту, міжнародних відносин чи журналістики).
  • Досвід роботи на релевантній посаді від 2 років.
  • Досвід громадської та/або проектної діяльності.
  • Вільне володіння українською мовою, російською та англійською – на рівні не нижче upper-intermediate (B2).
  • Організованість, системне бачення, активність, увага до деталей, мультизадачність, стресостійкість, вміння працювати у стислі терміни, здатність визначати пріоритети, виконувати роботу самостійно та в команді.
  • Дотримання принципів рівності та недискримінації.
  • Відмінні навички роботи з пакетом програм Microsoft Office. 

 

Спеціальні вимоги:

  • Розуміння проблематики прав людини.
  • Розуміння специфіки роботи національних та міжнародних органів влади, міжнародних організацій та громадського сектору, а також процесу формування державної політики та законотворчих процесів.
  • Розвинені навички збору та аналізу інформації, письма, комунікації та ведення переговорів.
  • Наявність професійних контактів в органах влади, громадських організаціях та міжнародних інституціях та досвід діяльності у сфері захисту прав людини буде перевагою.

 

Ключові посадові обов’язки:

  • Планування адвокаційної діяльності, її координація, запуск та супровід окремих адвокаційних кампаній.
  • Налагодження співпраці, забезпечення комунікації та координація роботи з представниками різних гілок влади, посольствами, міжнародними та національними інституціями, громадськими організаціями.
  • Здійснення регулярного моніторингу та аналізу ситуації у сфері прав людини за головними напрямками роботи Освітнього дому прав людини (освітній, програма захисту, документування воєнних злочинів), внесення пропозицій щодо необхідних інтервенцій для формування порядку денного у сфері прав людини.
  • Організація та модерація адвокаційних та інформаційних заходів, участь в ефірах, представництво Освітнього дому на різних майданчиках на національному та міжнародному рівнях.
  • Розвиток та підтримка сталої комунікації із засобами масової інформації.
  • Підготовка публічних звернень, заяв, аналітичних довідок, участь у розробці візуальних матеріалів, а також надання інформації для програмних звітів Освітнього дому.
  • Звітування по результатах проведення адвокаційних кампаній.

 

Умови:

Очікуваний час початку роботи: серпень 2022 року.

Координатор/ка з адвокаційної діяльності буде в першу чергу залучений(на) до аналізу існуючої ситуації з адвокації в ключових напрямках організації, розробить адвокаційну стратегію та адвокаційний план. 

Резюме та мотиваційний лист просимо надсилати до 21 серпня 2022 року включно на електронну адресу helen.kobiak@ehrh.org. В темі листа прохання зазначити «Координатор/ка з адвокаційної діяльності», в тілі листа вказати очікуваний розмір заробітної плати.

Конкурсний відбір буде здійснюватися за результатами співбесіди серед найвідповідніших кандидатів. За потреби додатковим етапом відбору може стати виконання письмового завдання. Про результати буде повідомлено в письмовій формі.


Освітній дім прав людини в Чернігові — це громадська спілка 13 українських неурядових організацій, місією роботи яких є захист та просування прав людини шляхом розвитку консолідуючого освітнього простору. Освітній дім прав людини в Чернігові є членом Міжнародної Мережі Домів Прав Людини, яка охоплює 17 Домів в 11 країнах світу і більше ніж 100 недержавних правозахисних організацій.

Детальніше про нас та нашу діяльність за посиланням: https://www.facebook.com/1464540253777364/videos/787609838718660