5 грудня в Освітньому домі прав людини в Чернігові розпочав роботу четвертий (останній) блок Освітнього Форуму прав людини: наближаючи перемогу. Цього дня запланували до розгляду такі теми: документування воєнних злочинів, механізми взаємодії громадянського суспільства з правоохоронними органами в процесі документування воєнних злочинів. Друга частина присвячувалася проєкту “Під прицілом —  школи”. У Домі зібралися громадські активісти, документатори воєнних злочинів, правозахисники з різних регіонів України та інші представники громадянського суспільства.  На Форумі також брали участь представники правоохоронних органів (прокуратури та поліції) з Чернігова та області, зокрема з Новгорода-Сіверського – прикордонного регіону Чернігівщини.

Як зазначив Ярослав Кириєнко – керівник  напрямку документування воєнних злочинів в організації:  “У нас була мета  поспілкуватися з представниками правоохоронних органів і дуже добре, що відгукнулись така кількість представників саме прокуратури, як обласного апарата, так і окружних прокуратур. Надалі ми хочемо налагодити та посилити вже існуючу співпрацю з документування воєнних злочинів, напрацювати механізми фіксації слідів воєнних злочинів, задля збереження правди про війну та притягнення винних осіб до відповідальності”.

На початку заходу всі присутні ознайомилися з напрямками роботи документаторів, командою, яка займається документуванням воєнних злочинів. Під час безпосереднього виїзду на місце фіксації злочину важливим є питання  безпеки. Відтак проводяться інструктажі з першої домедичної допомоги, людей забезпечують засобами індивідуального захисту.  Документатори проходять ретельну підготовку  — це і навички роботи з відкритими джерелами, і навички інтерв’ю, а також психологічна підготовка. Головний принцип у роботі з людьми, які стали жертвами або свідками воєнних злочинів — це «Не нашкодити!». Усі свідчення мають відбуватися за попередньою згодою.

За результатами роботи на місці вчинення воєнного злочину готується загальний звіт. Головним результатом такої роботи має бути передача матеріалів до правоохоронних органів, які займаються безпосередньо розслідуванням воєнних злочинів – з цим твердженням погодилися всі учасники зустрічі, як активісти, так і правоохоронці.

Сергій Мовчан – керівник департаменту документування воєнних злочинів УГСПЛ (Української Гельсінської Спілки Прав Людини), представник громадської ініціативи «Трибунал для Путіна» прокоментував роботу Форуму таким чином: “В рамках сьогоднішнього заходу учасники мали змогу ознайомитися безпосередньо з тими напрацюваннями, які зроблені командою Освітнього дому прав людини в Чернігові у сфері документування порушень, а саме руйнування освітніх закладів на території Чернігівщини. Це їм дало розуміння масштабу руйнування освітніх закладів на Чернігівщині, правову кваліфікацію таких дій, протиправних дій військовослужбовців російської федерації. Зараз вони безпосередньо напрацьовують рекомендації для того, щоб це не залишилося просто єдиною публікацією в цій сфері, а на майбутнє нам вдалося провести більш якісний громадський повний аналіз і те, на що є запит безпосередньо у суспільства, у представників Чернігівщини. Я думаю, що це стане хорошою синергією між тим, який є запит, і тим які варіанти розвитку надалі будуть напрацьовані командою”.

Учасники опановують нові ролі — як відбулася практична частина Форуму

Ефективність документування воєнних злочинів залежить, зокрема,  від взаємодії правоохоронних органів, представників влади, громадянського суспільства, міжнародних інституцій. Саме тому важливо налагодити співпрацю між різними секторами – цьому наративу присвятили практичну роботу на Форумі. Учасникам запропонували об’єднатися в чотири групи незалежно від сфери, яку вони представляють. Відтак це були —  організації громадянського суспільства, правоохоронні органи, міжнародні інституції та органи державної влади.  Перед тим, як почати взаємодію, згадали функції кожної інституції безпосередньо в процесі документування воєнних злочинів. Тобто у вигляді такої собі «гри» —  учасники Форуму могли відчути себе або в якості представників влади, або міжнародних інституцій, або навіть в ролі правоохоронців та згадати, що саме мають робити ті чи ті інституції в процесі документування та розслідування воєнних злочинів. Згодом кожна команда презентувала свої напрацювання, а присутні онлайн мали змогу  вносити доповнення.

Стосовно питання взаємодії правоохоронних органів з громадськими організаціями свою думку висловив Павло Герасименко – керівник Чернігівської окружної прокуратури: “Якщо є, наприклад, населений пункт, де ми знаємо, що було скоєно 30 злочинів, а проживає там 10 тисяч населення, то громадська організація може залучити більше людей до роботи, щоб опрацювати більшу кількість інформації. В цьому моменті правоохоронець вбачає корисною саме таку взаємодію”.

Головні принципи, які погодили між собою сфери «Громадянське суспільство» та «Правоохоронці» —  це відкритість і співпраця. «Влада» і «Міжнародні інституції» погодили важливість впровадження санкцій щодо осіб, які підозрюються у вчинені воєнних злочинів. «Правоохоронні органи» погодилися з тим, що їхні співробітники мають підвищувати свою кваліфікацію за допомогою «Влади». А представники «Громадянського суспільства» мають навчатися за сприянням «Міжнародних інституцій».

Відтак практична вправа імітувала взаємодію між громадськими організаціями, правоохоронними органами, міжнародними інституціями та владою у питаннях документування та розслідування воєнних злочинів.

Іван Матвеєв, журналіст

---

Читайте також: Презентація результатів роботи проєкту “Під прицілом — школи”

Юрій Усманов — директор Навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського міжнародного університету.

Він спеціалізується на міжнародному гуманітарному та міжнародному кримінальному праві. 

Поговорили про притягнення до відповідальності осіб, які вчинили міжнародні злочини, про документування воєнних злочинів та освіту у сфері прав людини.

Це спільний випуск Lойера та Освітнього дому прав людини в Чернігові.

 

Сергій Громов — волонтер добровольчого будівельного батальйону Добробат.

Він один із тих добровольців, які розбирали зруйновані внаслідок бойових дій будинки і лагодили пошкоджені дахи у селі Ягідне Чернігівської області.

Дім надав Добробату партнерську допомогу: з початку червня по листопад 2022 року волонтери мали змогу проживати в просторі у с. Количівка. Розповідаємо історію Сергія — як і чому він допомагає відбудовувати Україну.

Неординарний волонтер

Коли ми зустрілись, Сергій тримав в руках книгу. Високий, худорлявий чоловік з прямою поставою і гарними манерами. Його волосся густо всипане сивиною, а погляд сповнений мудрості. На перший погляд, чоловік більше схожий на професора якогось вишу, ніж на людину, яка лагодить пошкоджені будинки. І коли ми почали розмовляти, стало зрозуміло чому.

Сергій Громов має кілька освіт, пожив не в одній країні, зокрема в Африці, та знає декілька мов. До 1991 року він працював з ядерною зброєю в Україні, потім був у миротворчих місіях, а зараз, окрім відбудови нашої країни, опікується Музеєм Миру.

Волонтерством чоловік почав займатися ще з 2014 року. Якось він прочитав оголошення в газеті про те, що треба допомога.

«Спочатку я займався плетінням маскувальних сіток. Потім почав збирати обереги для наших військових. А після повномасштабного вторгнення пішов допомагати столичним захисникам облаштовувати блокпости в Києві. Згодом мені знайома скинула оголошення про набір до Добробату і я вирішив долучитися».

 Відбудова країни

Сергій зізнається, що сам безпосередньо не відбудовує будинки, бо немає навичок професійного будівельника. Проте він виконує не менш важливу функцію — допомагає людям, які вміють це робити.

«Принеси-подай – важлива функція волонтера», — піджартовує чоловік.

«Там цеглу треба піднести, там інструмент подати, а десь завали розібрати. Роботи вистачає, а от рук не дуже». 

За словами Сергія, в Добробаті зараз не менше 500 людей, однак робочої сили все одно обмаль. Адже російські солдати завдали неймовірної шкоди: зруйнували, пошкодили й залишили без домівок сотні тисяч українців.

Коли герой нашої історії згадує про Дім в Количівці, де він проживав разом зі своїми колегами під час відбудови осель в с. Ягідне, то усміхається. Він каже, що навіть не очікував, що будуть такі умови проживання.

«Я люблю туризм, тому взяв з собою намет, думав, буду там жити. А тут нас, волонтерів Добробату, прихистив Дім. Я цього не очікував, точніше — що будуть такі умови проживання: ліжка, душ, тепла вода тощо. Тому я справді дуже вдячний Дому за допомогу». 

Африка і Музей Миру

Сергій розповідає, що жити в Африці йому було добре. Він мав протекторат від вождя одного племені із сусіднього села, адже навчався разом з ним в Нідерландах. Чоловік додає, що вожді піклуються про своїх людей і мають вищі освіти.

А потрапив він до Африки в складі миротворчої місії.

«Я був офіцером, який володіє англійською мовою, тому мене послали в миротворчу місію в Африку бути перекладачем. Я працював на аеродромі, бо крім іншого, маю освіту, пов’язану з авіацією. Тут і зійшлися мої компетенції». 

Після повернення в Україну, Сергій почав займатися Музеєм Миру.

«На базі Музею Миру ми відкрили виставку оберегів, яку навіть вдалося представити у Франції у 2014-2015 роках. Також там була виставка плакатів, а також виставка, присвячена подіям в с. Ягідне тощо».

Цим проєктом чоловік опікується вже кілька років. Бідкається, що після повномасштабного вторгнення у них забрали частину приміщення.

«Під час війни виявляється немає місця для Музею Миру». 

Та це не зупиняє Сергія. Зараз він організовує виставку дитячих малюнків у пункті незламності однієї зі столичних шкіл. А нещодавно вони з командою передали ялинкові прикраси в Київський військовий шпиталь для поранених захисників.

Тож такими маленькими, але значущими кроками, герой нашої історії допомагає відбудовувати Україну і робить свій внесок у відродження нашої країни!

---

Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Іванівська громада розташовується в передмісті Чернігова. Вона об’єднує 17 населених пунктів, зокрема, села Іванівка, Количівка, Ягідне, Слобода, Ладинка, Друцьке, Анисів, Лукашівка та інші. До початку повномасштабного вторгнення в громаді діяло 3 школи, в яких навчались місцеві діти. Не вціліла жодна.

Вже на початку березня росіяни намагались прорватись до південних околиць міста Чернігова.Частина Іванівської громади потрапила під окупацію, що тривала близько місяця. Інша частина опинилася під ворожим вогневим ударом. Менше ніж за місяць росіяни тут встигли вчинити велику кількість порушень норм та звичаїв ведення війни, які, ймовірно, в майбутньому будуть кваліфіковані як воєнні злочини. Під удар потрапили і школи, які за нормами міжнародного гуманітарного права перебувають під спеціальним захистом. Всі три школи Іванівської громади – Количівська ЗОШ, Ягідненська ЗОШ та Іванівський ліцей отримали пошкодження різних ступенів.

Школа у селі Количівка є опорною в громаді. Наші документатори відвідали її і з’ясували, що під час активних бойових дій в шкільному укритті переховувалося приблизно 200 осіб. Російські військові обстрілювали школу, один зі снарядів прилетів прямо в кабінет директора. Після обстрілу на території Количівської школи було знайдено щонайменше 3 вирви від боєприпасів, а навколо пошкоджені приватні будинки. 

Количівська ЗОШ. Фото: Чернігівська обласна прокуратура

Ще в  квітні прокурори Чернігівської обласної прокуратури оглянули Количівську школу та встановили, що вона була пошкоджена в результаті застосування військами РФ ракетної зброї. Так, внаслідок ворожого обстрілу зруйновано покрівлю навчального закладу, стіни та вікна. Атака на школу є порушенням Додаткового протоколу до Женевської конвенції від 12.08.1949 року. 

Село Іванівка знаходиться  за 15 кілометрів від Чернігова, а Іванівський ліцей – поблизу важливої дороги, що проходить на території України, Росії, Білорусі та має важливе міждержавне значення, а також сполучає обласний центр із столицею (Автошлях E95).  

Іванівський ліцей. Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Як стверджують місцеві жителі, перший обстріл ліцею в Іванівці відбувся 5 березня, ще один трохи більше, ніж через два тижні – 20 березня. Хоча приміщення військові не займали, а сама школа не була перетворена на військовий об’єкт, росіяни все одно її атакували. Під час нападу російський БТР їхав головною дорогою та хаотично обстрілював будівлі. Водій не справився з керуванням, з’їхав з дороги, після чого розвалив паркан та влетів у кут школи.Внаслідок атаки у школі вибиті вікна та двері, постраждало приміщення їдальні та дах. Відомо, що також зазнали ушкоджень і сусідні зі школою будинки.

Російські військові змушували перебиратись жителів Іванівки до шкільного підвалу із власних домівок, а самі займали їх будинки. Наш свідок пригадує, що в шкільному підвалі був дефіцит продуктів і одного разу довелось готувати яловичину з убитих уламками снарядів корів. Мешканцям підвалу довелося виймати уламки з тіл корів прямо на подвір’ї школи, щоб приготувати м’ясо та вижити. 

Звістка про утримання у підвалі Ягідненської школи 365 цивільних осіб облетіла всю країну та світ. На верхньому поверсі росіяни облаштували штаб, а в підвалі в заручниках утримували ледь не все село. Ця школа також знаходиться в Іванівській громаді. 

Ягідненська ЗОШ. Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Документатори Освітнього дому побували у звільненій школі та поспілкувались із свідками подій. В самому приміщенні були знайдені речі окупантів, продукти харчування, російську пресу тощо.

За численними свідченнями жителів Ягідного їм доводилось спати сидячи в підвалі без вентиляції. Нестерпна задуха та неможливість вийти на свіже повітря протягом майже місяця, недостатня кількість їжі, нелюдські умови утримання, призвели до різних розладів здоров’я та смерті десяти літніх людей.

Окупація тривала майже місяць. Про звільнення Іванівки, Количівки та Ягідного Оперативне командування “Північ” повідомило 3 квітня. Вони зазначили, що ці населені пункти Чернігівської області ще довго будуть пам’ятати жахіття війни.

Купа розбитого та спаленого українськими військовими російського металобрухту “прикрашає” трасу від Чернігова у бік Козельця. Самі ж путінські вбивці або лягли замертво в українську землю, або жалюгідно повтікали. 

Так окупанти знищують наші школи, але їм ніколи не знищити нашу волю.

---

Освітній дім прав людини в Чернігові здійснює документування воєнних злочинів та фіксує напади на школи Чернігівщини в рамках проекту «Під прицілом – школи» та за фінансової підтримки Гельсінського фонду з прав людини (Польща), з метою підготовки інформації щодо атак на школи в Чернігівській області для міжнародних та національних органів, що розслідують воєнні злочини росії проти України, а також зберігають пам’ять про війну.

В напрямку документування Дім співпрацює з ГО “MART”, ГО «Докудейз» (Архів війни), Коаліцією «Україна. П’ята ранку» та ініціативою «Трибунал для Путіна».

Матеріали статті зібрано завдяки співпраці із органами місцевого самоврядування, зокрема, Іванівською сільською радою.

На базі Освітнього дому прав людини в Чернігові реалізується проєкт «Підтримка громадянських ініціатив» в рамках якого є Освітня програма.

Вона покликана допомогти білоруським громадським активістам, які через свою політичну діяльність та переконання були змушені покинути Республіку Білорусь і зараз перебувають на території України. Це Курс по лідерству для людей, які мають мотивацію та бажання реалізувати свої власні короткотривалі громадські ініціативи.

В рамках Програми учасники проходили навчання, а також мали можливість спробувати реалізувати свої мікропроєкти, аби допомогти покращити українсько-білоруські відносини.

Розповідаємо історію одного з білоруських активістів, який проходив навчання і зараз реалізовує свій проєкт. Він вирішив залишитися анонімним.

Чому ви поїхали з Білорусі?

Ніколи не хотів і не збирався їхати. 13 квітня 2021 року дізнався зі ЗМІ про арешт учасників так званої «змови проти лукашенка» — Зяньковича, Федути, Костусєва. Співвідніс це з тим, що я теж двічі брав участь у Zoom-зустрічах із ними у січні 2021. Попри те, що на цих зустрічах ми нічого такого, що можна було б охарактеризувати як «змову» не обговорювали, все-таки вирішив виїхати, поки ситуація не проясниться. І 17 квітня вилетів із Мінська до Львова. Як виявилось – і правильно зробив.

 Ваша історія політичного переслідування з боку режиму.

Я в опозиції з 2 квітня 1997 р. Вперше був затриманий міліцією на демонстрації 7 листопада 1997 р. Тоді ж був побитий ОМОНом і підданий адміністративному суду. З того часу не можу сказати точно скільки разів, але багато (ніколи не рахував) разів затримувався за організацію протестних політичних заходів та участь у них, розповсюдження друкованих матеріалів і взагалі за все. Були й суди та штрафи. Співробітники КДБ розпитували сусідів про подробиці мого життя. Перешкоджали отриманню нормальної роботи (потенційні роботодавці про це самі розповідали, що їм не рекомендували мене наймати). Загалом усе як у всіх опозиціонерів у Білорусі.

З чого починали в Україні? Чому обрали Львів для місця проживання?

В Україні я розпочинав з 2001 р., коли вступив до Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, який закінчив у 2003 р. Потім жив тут, одружився, з 2003 р. брав участь у організації білоруського життя у Львові.

Розкажіть про свій мікропроєкт в рамках Курсу по лідерству. 

Проєкт направлений на полегшення становища (допомогу) білоруським волонтерам та активістам у Львові. Наразі білоруси в Україні є стигматизованою групою через участь режиму лукашенка у війні проти України на боці росії. Хоча ми всі, хто тут залишився – нічого спільного з цим режимом не маємо, і боролися з ним у міру сили дуже давно.

Я, наприклад, із 1997 в опозиції. Навіть якщо люди підключилися до активної боротьби лише у 2020 році – то й вони вороги режиму. Народ взагалі здебільшого не давав мандата на управління країною та здійснення владних повноважень лукашенка.

Він за всіма розрахунками набрав (в оптимістичному варіанті для нього) до 30%. Це чистої води узурпатор, який не представляє ні Білорусь, ні її народ — тільки себе та свою свиту. Але спробуй це кожному поясни. Тому за ознакою громадянства нам регулярно прилітає. Щоб донести до українців інформацію про нашу діяльність, підтримати білоруських волонтерів та розпочали цей проєкт. Ми дуже вдячні ОДПЛЧ за усіляку допомогу.

Чи ви допомагали українцям під час повномасштабної війни. Якщо так, то як. І чому?

Звичайно. Допомагав і я, і інші білоруси, які через свою політичну діяльність та переконання були змушені покинути рідну країну, тому що ми маємо внутрішню потребу допомагати країні і людям, і країні, які опинилися в надзвичайно складній ситуації.

Мені Україна дала політичний притулок тоді, коли я його потребував. Це і почуття подяки, і почуття причетності до українського життя та проблем. Мої найближчі люди – дружина та син – громадяни України та українці. У мене тут багато друзів та інтересів. З погляду «великої політики» – поразка України – це смерть для Білорусі і перемога України – це величезний шанс для Білорусі звільнитися і від диктатури, і від російського впливу.

Допомагав і біженцями, і військовим. І білоруським волонтерам, які, своєю чергою, допомагають українцям. Це донати на різні збори, придбання, постачання продовольства, медикаментів і т.д.і.т.п.

 

Біля Чернігова у селищі Количівка знаходиться будівля громадської спілки «Освітній дім прав людини в Чернігові». Вже кілька років Дім є майданчиком для зустрічі громадських діячів, правозахисників та небайдужих прогресивних людей. Окрім проведення освітніх заходів, тут свого часу могли знайти прихисток біженці, зокрема ті, хто тікали від диктаторського режиму в Білорусі та затримань після мирних протестів влітку 2020 року.

Під час активних бойових дій у війні росії проти України, Чернігів ледь не опинився у повному оточенні, саме у Количівці ворог хотів замкнути кільце блокади й відрізати місто. Саме у цьому селищі точилися бої й рашисти отримавши по зубах відійшли. Але Количівка була під постійними обстрілами.

Як згадував правозахисник Андрій Остріков:

“Після початку війни звичайно це перше, що у всіх у нас було на думці, коли ми чули про Чернігів, думали: Що там з Домом”?

Будинок постраждав від обстрілів, але його відбудували й наприкінці року Освітній дім прав людини в Чернігові відкрив свої двері для проведення великого заходу. “Освітній Форум прав людини: наближаючи перемогу” розпочався 26 листопада. Перші два дні було присвячено таким темам: «Постконфліктне врегулювання в Україні: від війни до миру» та «Освіта у сфері прав людини в Україні: виклики в умовах війни й важливість для відновлення». Наступні дві зустрічі відбулися 3-го та 5-го грудня.

Людмила Янкіна, представниця Центру прав людини “ZMINA”, членкиня правління Дому поділилась своїми враженнями вперше відвідавши Дім після 24 лютого :

“По-перше, дуже важливо, що ми з початку повномасштабного вторгнення  зустрілися всі разом тут фізично в одному просторі, коли Дім вже є в відремонтованому  стані. Це є місце сили для багатьох правозахисників і дуже важливо, що сьогодні ми змогли тут зібратися всі разом і поговорити про важливі речі, про підтримку правозахисного середовища й активістів”.

Темою зустрічі 3 грудня обрали «Захист правозахисників в умовах війни». Окрім учасників та учасниць які завітали безпосередньо в Дім, частина доєдналася в онлайн-режимі.

Тематичний блок “Захист правозахисників в умовах війни” відкрив Сергій Буров – директор Освітнього Дому прав людини в Чернігові. Раніше ми подібні Форуми проводили по декілька днів. Тут в таких умовах ми вирішили це зробити дуже коротко, але насправді будемо виносити це на продовження через онлайн, – зазначив Сергій.

На відкритті він згадав про міжнародних партнерів та надав слово представниці організації PDCS Зузані Фіаловій, яка долучилася до форуму дистанційно. Вона розповіла, яка робота ведеться  у Словаччині з допомоги Україні.

Зузана зазначила наступне:

“Наша організація займається діалогом та конфліктами. Звичайно, коли летять бомби й відбуваються бойові дії дуже важко говорити про діалог. На жаль у нас, та навіть у західній Європі багато людей не розуміють, що відбувається і яка ситуація. Тому те, що ми намагаємось робити – це розмовляти з людьми та організовувати заходи, де можна якось показати наш досвід та пояснювати людям, що ця війна – це війна всієї Європи”.

На форум до Чернігова приїхав Аркадій Бущенко – суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду,  який привітав всіх учасників та учасниць і зазначив про важливість проведення таких заходів.

В режимі онлайн з Грузії приєдналася Кетеван Абашидзе – представниця Фундації домів прав людини (Human Rights House Foundation), яка розповіла про те, як вони підтримують правозахисників в Україні, Вірменії, Грузії, Азербайджані, Білорусі та Росії. Згадала про основні напрямки роботи, а  саме: підтримку неурядових організацій в Україні, міжнародну адвокацію та допомогу активістам в екзилі, зокрема медичну та правову підтримку.

Також онлайн долучилася Леіла Лежава з Тбілісі, яка розповіла про роботу Human Rights House Tbilisi. Це перш за все підтримка правозахисників та незалежних журналістів, громадських активістів в ситуації ризику. Також розповіла про підтримку українських активістів в Грузії, а також згадала про грузинський досвід воєнних дій та їх наслідки.

Для учасників та учасниць Форуму у Чернігові в режимі онлайн виступив директор Дому  прав людини Крим – Андрій Зубарєв. Він розповів про Дім, про новий для себе напрямок – програму Захисту, яку надає їхня організація.

Геннадій Випинашко — менеджер програми Захисту Освітнього Дому прав людини в Чернігові, зробив невеликий  екскурс до історії і розповів з чого розпочалася діяльність програми Захисту. Він також описав структуру програми. Вона складається з двох частин: термінова та довготривала. Термінова – це перш за все пряма допомога у базових потребах пов’язаних з безпекою. Довготривала – це підтримка через стажування та здобуття знань та навичок для продовження громадської діяльності, мікрогрантові програми та психологічну допомоги, а у разі потреби — психо-соціальну реабілітацію.

З початком повномасштабного вторгнення Дім оновив програму Захисту на надання допомоги громадським активістам, правозахисникам, журналістам та членам їх сімей, які знаходяться в ситуації ризику в умовах війни на тимчасово окупованих територіях, новоокупованих територіях, а також на території підконтрольній уряду України.

Людмила Янкіна – керівниця напрямку із захисту представників громадянського суспільства Центру прав людини “ZMINA”, розповіла про досвід роботи програми Захисту організації після початку повномасштабного вторгнення та поділилась своїми спостереженнями.

Окремою темою блоку стало питання  захисту правозахисників, які опинилися у війську. Цю тему  підняв в режимі онлайн Ярослав Малик, координатор Освітнього напрямку Дому, який зараз у війську. Він вийшов на зв’язок прямо з фронту. Який статус правозахисників, які є комбатантами? Яка роль правозахисників у війську? Який механізм захисту таких людей? Проблему розглядали на прикладі справи відомого правозахисника, журналіста координатора проєкту “Без кордонів” Максима Буткевича, який потрапив до полону. Процес визволення правозахисника наразі є дуже складним, адже такі люди на жаль, викликають подвійну увагу з боку ворога.

Друга частина тематичного блоку “Захист правозахисників в умовах війни” передбачала практичну частину. Учасники та учасниці об’єдналися в 4 групи, щоб обговорити найбільші виклики, з якими стикається команда Програм Захисту під час надання допомоги правозахисникам, громадським діячам та незалежним журналістам: комунікації з аплікантом (верифікація), залучення волонтерів, принципи відбору та ризики.

 Людмила Янкіна прокоментувала роботу по групах таким чином: Ми виокремили для себе пріоритети, над якими нам потрібно працювати. Ми зрозуміли, що коли ми працюємо, наприклад, з програмами Захисту з допомогою, нам потрібно приймати колективні рішення для того, щоб більш ретельно підходити до питань верифікації. Ми зрозуміли, що є основні принципи, якими ми маємо керуватися не відходячи від  загального стандарту і в нас в кожного є свої якісь фокуси роботи.

Сергій Буров – директор Освітнього Дому прав людини в Чернігові  підбив підсумок практичної роботи. Зазначив, що правозахисники та журналісти особливо у воєнні часи постійно «ходять по лезу». Нагадав про 16 стандартів захисту правозахисників, розроблених ОБСЄ, ООН та Радою Європи. І запропонував учасникам виділити ті стандарти, які найбільше порушуються в наші часи. Результати цієї роботи пообіцяв оприлюднити онлайн.

Геннадій Випинашко – менеджер програми захисту Освітнього Дому прав людини в  Чернігові: “Наші слухачі дізнались сьогодні про алгоритми роботи, про те, з якими викликами стикаються наші кейс-менеджери, з якими викликами ми стикаємось, а також як ці виклики ми можемо подолати. У нас була робоча атмосфера, тому що ми працювали в групах над певними викликами, працювали над способами їх вирішення і як результат маємо чотири якісно розписані виклики і як їх подолати, готові рекомендації”.

Андрій Остриков додав:

“Емоції дуже сильні, дуже теплі, тому що я зустрів тут людей, з якими співпрацював. А особливо я дуже радий, що ми знову зібралися в Домі! Для мене важливо, що тут в процесі обговорення я бачу, як ми круто зміцнюємося! Я бачу, що за ті 9 місяців (бойових дій) ми набрали неймовірного досвіду”.

Третій тематичний блок Освітнього форуму прав людини: наближаючи перемогу завершився перфомансом «Мистецтво проти війни» за участі Академічного камерного хору ім. Дмитра Бортнянського.

Іван Матвєєв, журналіст

Освітній Дім прав людини в Чернігові продовжує надавати індивідуальну підтримку правозахисникам, журналістам, громадським активістам та членам їхніх сімей.

На цей час наша організація розглянула вже понад 250 заявок стосовно підтримки 624 людей.

Трішки статистичних даних

Так, загалом з березня по грудень 2022 року Дім отримав 254 заявки на програму термінової підтримки. З них підтримано 215 заявок, що дорівнюють 544 бенефіціарам. На цей час на розгляді перебуває 25 заявок. 

Серед підтриманих бенефіціарів — 414 — повнолітніх, 130 — дітей. Жінок більше ніж чоловіків — 289 проти 255.

 55 людям відмовлено в наданні підтримки за результатами рішень верифікаційного комітету.

Щодо сфер діяльності: 132 — громадські активісти, 50 журналістів, 33 правозахисники та 329 осіб — це члени їхніх сімей.

Найзатребуваніші запити — це компенсація деяких витрат, зокрема, на продукти харчування, оренду житла та ліки, а також надання емоційної та психологічної підтримки.

 Нагадаємо, Програма термінової підтримки включає:

•     компенсацію деяких витрат, пов’язаних із збереженням своєї громадської діяльності;
•     інформацію про центри, що надають допомогу;
•     консультації з юридичних питань;
•     інформаційну допомогу в евакуації за кордон та по Україні;
•     емоційну підтримку та психологічну допомогу (дорослим або дітям);
•   тимчасове проживання у Львівському Хабі та в ресурсному центрі в селі Количівка Чернігівської області (від 2 до 5 днів)

Для перегляду детальної інформації та заповнення анкети переходьте за посиланням —  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

---

Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

 

26 листопада в Освітньому домі прав людини в Чернігові проходив перший з чотирьох блоків Освітнього Форуму прав людини: наближаючи перемогу.

В цей день обговорювали тему постконфліктного врегулювання в Україні: від війни до миру. Зараз це питання є надзвичайно важливим, адже наша країна постала перед викликом повномасштабного вторгнення.

За таких умов особливої уваги заслуговують питання документування воєнних злочинів, захисту потерпілих від збройного конфлікту та притягнення до відповідальності осіб, які вчинили міжнародні злочини. Якраз ці теми й обговорювалися учасниками.

Воєнні злочини рф

Керівник Департаменту документування воєнних злочинів (УГСПЛ) Сергій Мовчан зазначив:

«Документування воєнних злочинів є важливим процесом нашого сьогодення. Щоденно вчиняється значна кількість злочинів і кожен з них повинен бути зафіксований. На превеликий жаль, ресурсів правоохоронців недостатньо, оскільки звичайна злочинність теж не зникла з нашого життя.

У зв’язку з цим, ми можемо стверджувати, що ефективне документування можливе лише за рахунок поєднання зусиль правоохоронців та представників громадського сектору. Звісно громадськість не перебирає на себе повноваження розслідування, але допомагає  зібрати необхідну інформацію для подальшого використання».

Тему притягнення до відповідальності осіб, які вчинили міжнародні злочини підняв Усманов Юрій, к.ю.н., директор Навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського міжнародного університету.

«Сьогодні найбільша кількість правопорушень, які вчиняються агентами росії в період збройного конфлікту між рф і Україною, є саме воєнні злочини. Понад 41 тисячу таких злочинів зареєстровано Офісом Генерального прокурора України з моменту широкомасштабного вторгнення рф на територію нашої держави. Реальна кількість таких злочинів – значно більша. 

В України є низка міжнародних зобов’язань з притягнення винних до відповідальності за воєнні злочини, відносно них не діють імунітети і не допускається амністія, такі злочини не мають строку давності. Попри всі труднощі, ми вже зараз маємо робити все можливе, щоб винні особи понесли покарання за свої дії задля того, щоб відновити справедливість. Це важливий елемент перехідного правосуддя, через який проходять всі держави, які вимушені були зіштовхнутися з війною. Це умова примирення суспільства, відновлення справедливості і розбудови майбутнього миру в Україні», — підкреслив Юрій.

Про захист потерпілих від збройного конфлікту, зокрема, доступу до правосуддя і відшкодування заподіяної шкоди розповідав керівник громадської приймальні УГСПЛ в м. Чернігів, юрист ГО «МАРТ» Дмитро Науменко. Він зазначив:

«На сьогодні переважна більшість постраждалого від війни населення не мають ефективних механізмів захисту порушених прав та можливості отримати компенсацію за заподіяну шкоду.

Частину законодавчих актів не приведено у відповідність до викликів, які з’явились після широкомасштабного вторгнення військ рф в України. Більшість норм регулюють відносини тільки по жертвах злочинів, які перебували/ють в зоні проведення АТО/ООС або на лінії зіткнення.

Через таку ситуацію постраждале населення залишається сам на сам зі своїми проблемами та зневірюється у можливості справедливої сатисфакції».

Форум про незламний дух українців

Координаторка освітніх курсів УГСПЛ, адвокатка Ольга Семенюк так відгукнулася про захід:

«Цей Форум був про незламний дух українців. Попри постійні обстріли, проблеми з електроенергією, брак часу, правники покинули свої справи, щоб приїхати в Освітній дім прав людини в Чернігові на чергову зустріч. Ці зустрічі давно вже стали традиційними. Випускники наших освітніх курсів чекають на них. 

Цього року темою заходу стало “Постконфліктне врегулювання”. Ця тема зараз є не менш актуальною, ніж сам збройний конфлікт. Якщо ми зможемо вдало побудувати концепцію постконфліктного врегулювання і почнемо її активно впроваджувати, то це лише пришвидшить перемогу. За результатами заходу ми отримали багато рекомендацій від учасників щодо додаткових заходів на цьому шляху. Це дуже корисно, бо допомагає експертам вийти за рамки власних ідей. А ще — я ще більше вірю у нашу перемогу, бо побувала в колі незламних людей».

Крім адвокатів, серед учасників заходу були судді та прокурори. Ось що розповів про Форум прокурор відділу Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора Антон Овчаренко:

«Цьогорічний Форум зібрав, на перший погляд, дуже різних представників юридичної спільноти: адвокатів, прокурорів та суддів. Що може об’єднувати вершини цього «трикутника правосуддя», крім участі у судовому процесі? 

Обмін думками щодо концепції розбудови післявоєнного суспільства – це те, що необхідно робити вже сьогодні. У світі давно вже винайшли так звану «transitional justice» або перехідне правосуддя, яке регулює як раз той період, який супроводжується післявоєнною відбудовою. Адже це не тільки й не стільки про економічну складову — відновлення знищеного житла майна, об’єктів інфраструктури, — але й про загоєння душевних ран, які принесла війна, а це неможливо без прощення. 

Звичайно, з юридичної точки зору важливо винаходити модель переслідування воєнних злочинців для того, щоб відновити справедливість. На національному рівні, а також через Міжнародний кримінальний суд. У сьогоднішніх реаліях варто замислитися як саме покарати вище військово-політичне керівництво держави-агресора, яке вбачається через утворення спеціального трибуналу, на необхідності чого наполягає Президент України та Генеральний прокурор. 

З іншого боку, ідея прощення наших громадян, які залишилися на окупованих територіях і вчинили певні злочини, змушує мене замислитися про певні правові орієнтири, оскільки на практиці я займаюся процесуальним керівництвом досудовим розслідуванням таких кримінальних правопорушень як «державна зрада» та «колабораційна діяльність».

Своїми враженнями поділився й адвокат Броніслав Тоцький: 

«Форум для мене став непересічним заходом, який показав, що попри складність часів, ідеали прав людини в нашому суспільстві живі. Професійна спільнота продовжує думати про захист потерпілих та покарання винних. Адже, коли стихнуть гармати, в бій підуть суддівські молотки. І тоді вже треба буде контролювати, щоб всі злочинці отримали покарання, а жертви – справедливу сатисфакцію.

Особливо мене приємно здивувало, що колеги з різних сфер не бояться говорити такі слова як «амністія», «прощення» тощо. Адже без діалогу у нас не буде спільного майбутнього як єдиної демократичної країни».

Команда Дому радіє, що під час Освітнього Форуму прав людини: наближаючи перемогу нам вдалося створити такий майданчик для діалогу і зібрати «в одне коло незламних людей». Тож наближаємо перемогу разом!