29Бер2024
Розуміємо права людини Мережа домів прав людини

контакти

Провулок Луговий, 1 Г,
с. Количівка,
Чернігівський район,

Чернігівська область,
Україна 
15563

+38 0462 930-907
+38 0949 881-907

Позначка: Програма психосоціальної реабілітації

Frame 585
Новини

The path of a Zaporizhzhia activist: from volunteering to documenting war crimes

Dmytro’s story is about how everyone can find their place in the fight against the enemy by actively participating in volunteering and civic activities. Ukraine is experiencing the conditions of full-scale war very painfully. Everyone tries to contribute to the fight and victory. Some take up arms and go to the front lines. Some help as volunteers in the rear. But there is another very important area of work – documenting the war crimes committed by Russian occupiers.

The hero of our story today is Dmytro Vakhnenko. His path of volunteering and civic activism cannot be called typical.

Before the full-scale invasion, he was educating people on financial literacy. He enjoyed this field, life was going on as usual, but everything changed dramatically on February 24, 2022.

The First Months

Almost immediately after the start of the Russian military invasion, Dmytro realized that people and the country needed help – he couldn’t stand aside, so he joined as a volunteer to one of the volunteer headquarters in Zaporizhzhia, where he was involved in unloading humanitarian aid and assisting at the warehouse.

Later, Dmytro became the head of the HR department of the organization “Community of Volunteers United by Idea” – he was responsible for coordinating a team of 50-70 people, searching for volunteers, and engaging them in assistance.

“Previously, I worked for a large enterprise in Zaporizhzhia, more precisely, even at a factory, as a leading specialist in the department of analytics and development of the target production model, and it was there that I developed managerial skills, I coordinated the work of departments, so it wasn’t a big problem for me.”

However, even with this experience, the work was very intense at that time because it was necessary to react promptly to changing needs in the conditions of war, – claims Dmytro.

Evidence for future tribunals and volunteering

In October 2022, when Zaporizhzhia was heavily shelled by the occupiers, Dmytro made the decision to temporarily relocate to another city.

“I left the volunteer headquarters around the time I left Zaporizhzhia. After my return, it was no longer operating in the same format as before. So, I began to look for where else I could be useful.”

Despite this, Dmytro understood that he wanted to continue making his contribution to the fight against the enemy in any case – he continued to engage in volunteering. Later, he had the opportunity to join the documentation of war crimes committed by Russians in the public organization “Association of Relatives of Kremlin Political Prisoners” – he took advantage of it.

Currently, his work involves documenting facts of Russian occupiers’ crimes against civilians – killings, torture, and kidnappings.

“The most important thing we do is document the facts of war crimes. If we don’t do this, in the future, we won’t be able to prove that the crimes actually occurred. This is the evidential base for Ukraine, for national and international courts, including the Office of the Prosecutor of the International Criminal Court.”

Interviewing a shelling witness

Also significant here is the informational aspect because the world needs to know the truth about what the Russians are doing in Ukraine, Dmytro claims.

His work consists of two main directions: searching for information in open sources and interviewing witnesses and victims of war crimes.

Dmytro and his organization pass the collected facts and testimonies to analysts, law enforcement, and judicial authorities. Thus, an important evidential base is created for future tribunals against Russian war criminals.

Dmytro admits that he never thought he would be involved in civil or volunteer activities, but now he actively participates in various initiatives.

“For example, together with the community of civil organizations and local volunteers of Zaporizhzhia, we achieved that thanks to public hearings from the city budget, 100 million UAH were allocated to the Armed Forces of Ukraine.”

In addition to this, in 2023, Dmytro donated blood five times, participated in animal volunteering actions, and eco-activism – for his active position, he received thanks for volunteering from the Zaporizhzhia Regional State Administration.

Maintaining Emotional Balance

Working on documenting the horrors of war cannot but affect a person’s psychological state, says the documentarian.

Nevertheless, Dmytro believes that personally, this activity had an even more positive impact on him. After all, he got the opportunity to prevent impunity, convey the truth about the war, and also learn a lot about methods of collecting and analyzing information.

“I also continue to engage in volunteer and civic activities, so I constantly have to be resourceful – for this, of course, I try to take care of my condition so that in the future I can bring even more benefit.”

To maintain emotional balance, Dmytro advises finding time for relaxation and self-improvement, participating in trainings and events that help with recovery.

“In October, for example, I took part in an urgent support program and a 7-day psychosocial rehabilitation program from the Educational Human Rights House in Chernihiv – it helped me restore my emotional state to continue working in the future.”

Although Dmytro knew about the Human Rights House before, the program itself was told to him by the head of the organization he currently works for.

The overall atmosphere during the program played a big role: the program was closer to nature – there the pace of life, according to Dmytro, feels more peaceful, which helps to recover.

Dmytro also remembers the variety of new people from different regions of Ukraine, other participants in the support program. They were all part of an active civil society, so the rehabilitation program for Dmytro also became a place where he could find new connections and exchange experiences.

Dmytro in the Educational Human Rights House in Chernihiv together with other participants of the Psychosocial Rehabilitation Program under the ESU project (village Kolichivka)

But the most valuable thing for him was still the sessions with psychologists in individual and group formats.

“I liked the fact that psychologists devoted quite a lot of time to us – we had various psychological practices, I probably can’t name them all now.”

“The program was aimed at deeper understanding of one’s emotional state, restoring inner resources, and hearing oneself – all this together works very effectively.”

Place in the Struggle Dmytro Vakhnenko’s story inspires and makes one think – each of us has our own role and place in resisting the Kremlin’s expansionist policy. He showed an example that it is possible to combine different types of activities – from documenting war crimes to local volunteering.

It is important not to stop, to seek opportunities to contribute to victory, and not to be afraid to take on new directions of work, says Dmytro.

Only through consolidated efforts can we withstand.


The Protection Program operates with the support of the International Renaissance Foundation, Human Rights House Foundation, and the ESU project.

The ESU Project / Resilience Program is implemented by the Human Rights House Foundation in a consortium of civil society organizations led by ERIM, in partnership with the Eastern Europe Foundation, the Human Rights House in Tbilisi, the Belarusian Human Rights House named after Boris Zvozskov, and the Black Sea Regional Cooperation Fund with financial support from the European Union.

Обкладинка 2
Новини

Шлях запорізького активіста: від волонтерства до документування воєнних злочинів

Історія Дмитра — це історія про те, як кожен може знайти своє місце у боротьбі з ворогом, активно долучаючись до волонтерства та громадської діяльності.

Україна дуже боляче переживає умови повномасштабної війни. Кожен намагається робити свій внесок у боротьбу та перемогу. Хтось узяв зброю в руки та пішов на фронт. Дехто допомагає в тилу як волонтер. Але є ще один дуже важливий напрямок роботи — документування воєнних злочинів вчинених російськими окупантами.

Герой нашої сьогоднішньої розповіді — Вахненко Дмитро. Його шлях волонтерства та громадської діяльності не можна назвати типовим.

До повномасштабного вторгнення він навчав людей фінансової грамотності. Ця сфера йому подобалася, життя йшло своїм звичним ходом, але все кардинально змінилось 24 лютого 2022 року.

Перші місяці

Майже одразу після початку військового вторгнення росії, Дмитро зрозумів, що людям та країні необхідна допомога — лишатись осторонь він не міг, тому долучився в ролі волонтера до одного з волонтерських штабів Запоріжжя, займався розвантаженням гуманітарних вантажів, допомагав на складі.

Згодом Дмитро став керівником HR-відділу організації «Спільноти волонтерів обʼєднаних ідеєю» — він відповідав за координацію команди з 50–70 осіб, пошук волонтерів та їх залучення до допомоги.

«Раніше я працював на великому підприємстві в Запоріжжі, точніше навіть на заводі, провідним фахівцем відділу аналітики та розвитку цільової виробничої моделі, і саме там у мене з’явилися менеджерські якості, там я координував роботу цехів, тому для мене це не стало великою проблемою».

Проте, навіть із цим досвідом, робота тоді була дуже напруженою, адже треба було оперативно реагувати на мінливі потреби в умовах війни, — стверджує Дмитро.

Докази для майбутніх трибуналів та волонтерство

У жовтні 2022 року, коли Запоріжжя масово обстрілювали окупанти, Дмитро прийняв рішення тимчасово переїхати в інше місто.

«Волонтерський штаб я залишив приблизно в той момент, коли й виїхав із Запоріжжя. Після мого повернення він уже функціонував не в тому форматі, як було раніше. Тоді я почав шукати, де ще можу бути корисним».

Попри це Дмитро розумів, що він у будь-якому разі хоче продовжувати робити свій внесок у боротьбу з ворогом — він продовжив займатись волонтерством. Згодом у нього з’явилася можливість долучитись до документування воєнних злочинів росіян у громадській організації «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля» — він нею скористався.

Наразі його робота полягає у фіксуванні фактів злочинів російських окупантів проти цивільного населення — вбивств, катувань, викрадень людей.

«Найголовніше, що ми робимо — це фіксуємо самі факти воєнних злочинів. Якщо цього не робити, то в майбутньому ми не зможемо довести, що злочини насправді були. Це доказова база для України, для національних та міжнародних судів, зокрема і для Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду».

Опитування свідка обстрілу 

Також вагомим тут є інформаційний аспект, адже світ повинен знати правду про те, що росіяни роблять в Україні, — стверджує Дмитро.

Його робота складається з двох основних напрямків: пошуку інформації у відкритих джерелах та опитування свідків і жертв воєнних злочинів.

Зібрані факти і свідчення Дмитро та його організація передають аналітикам, у правоохоронні та судові органи. Так створюється важлива доказова база для майбутніх трибуналів над російськими воєнними злочинцями.

Дмитро зізнається, що раніше й не думав, що взагалі буде займатись громадською або волонтерською діяльністю, проте зараз бере активну участь у різних ініціативах.

«Ми, наприклад, разом зі спільнотою громадських організацій та місцевих волонтерів Запоріжжя, досягли того, що завдяки громадським слуханням із міського бюджету було виділено 100 млн грн на Збройні Сили України».

Крім цього Дмитро також у 2023 році 5 разів був донором крові, брав участь в акціях зооволонтерства та екоактивізму — за свою активну позицію він отримав подякую за волонтерську діяльність від Запорізької обласної державної адміністрації.

Збереження психоемоційного балансу

Робота з документування жахіть війни не може не позначатися на психологічному стані людини, — стверджує документатор.

Попри це Дмитро вважає, що особисто для нього ця діяльність мала все ж більше позитивний вплив. Адже він отримав можливість долучитись до запобігання безкарності, донесення правди про війну, а також дізнатися багато нового про методи збору й аналізу інформації.

«Також я продовжую займатись волонтерською і громадською діяльністю, тому постійно маю бути в ресурсі — для цього, звісно ж, намагаюсь дбати про свій стан, щоб у майбутньому приносити ще більше користі».

Щоби підтримувати емоційну рівновагу, Дмитро радить знаходити час для відпочинку та саморозвитку, брати участь у тренінгах та заходах, які допомагають із відновленням.

«Я ще в жовтні брав участь у програмі термінової підтримки та 7-денній програмі психосоціальної реабілітації від Освітнього дому прав людини в Чернігові — вона допомогла мені поновити емоційний стан, щоб надалі займатись роботою».

Хоча Дмитро про Освітній дім знав до цього, але про саму програму реабілітації йому розповів голова організації, у якій він зараз працює.

Загальна атмосфера під час програми відіграла велику роль: програма проходила ближче до природи — там темп життя, за словами Дмитра, відчувається більш спокійним, що допомагає відновитись.

Також Дмитру запам’яталося різноманіття нових людей із різних регіонів України, інших учасників програми підтримки. Усі вони були частиною активної громадської спільноти, тому програма реабілітації для Дмитра стала ще й тим місцем, де він зміг знайти нові зв’язки та обмінятись досвідом.

Дмитро в Освітньому домі прав людини в Чернігові разом з іншими учасниками Програми психосоціальної реабілітації в рамках проєкту ESU (с. Количівка) 

Але найціннішим для нього все ж стали заняття з психологами в індивідуальних та групових форматах.

«Найбільше сподобалося те, що доволі багато часу нам приділяли психологи — у нас були різноманітні психологічні практики, усі я, мабуть, зараз і не назву».

«Програма була налаштована на те, щоб глибше зрозуміти свій емоційний стан, відновити внутрішній ресурс та почути себе — це все в сукупності працює дуже ефективно».

Місце в боротьбі

Історія Дмитра Вахненка надихає і змушує замислитися — кожен із нас має свою роль і місце в протистоянні загарбницькій політиці Кремля. Він показав приклад, що можливо поєднувати різні види діяльності — від документування воєнних злочинів до локального волонтерства.

Важливо не зупинятись, шукати можливості для свого внеску в перемогу й не боятися братися за нові напрямки роботи, — каже Дмитро.

Лише консолідованими зусиллями ми зможемо вистояти.


Програма Захисту функціонує за підтримки Міжнародний фонд «Відродження», Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Frame 278 (3)
Новини

“Як можна нічого не робити, коли в країні війна?”

Ганна Бут — вчителька та волонтерка з Мелітополя, лауреатка відзнаки “Національна легенда України”, заслужена працівниця освіти. Розповідає про протести, окупацію, відновлення та півтисячі її “бійців-зайців” 

Ганна Бут займається волонтерством з 2015 року. Підтримувала мелітопольські дитячі будинки, організовувала заходи для дітей, позбавлених батьківського піклування. Ганна виховувалась у сиротинці, тож як ніхто знає, наскільки діти там чекають на спілкування, тепло та турботу. 

Тоді ж, у 2015, Ганна разом з колегами заснувала у своєму навчальному закладі волонтерський рух “Свічадо” для допомоги армії. Збирала допомогу для військових і паралельно з цим виховувала майбутніх героїв на уроках громадянської освіти. 

Ганна Бут (у блакитній сукні) з колегами-вчителями

Понад 500 її колишніх учнів наразі воюють

Зізнається: колись вона і сама пішла у військкомат, і, якби не здоров’я, певно, зараз вже неодмінно була б у лавах ЗСУ. 

Сьогодні Ганна з дочкою знаходиться у місті Дубно Рівненської області і ні на хвилину не перестає жити волонтерськими турботами. Весь її вільний час проходить у плетінні сіток, збиранні посилок, відправці допомоги і пошуках нових способів залучити людей до волонтерської праці.

Жити в такому режимі постійно — невимовно важко, але ще важче — відчувати, що робиш недостатньо. 

Ганна з дочкою змогли вирватись з окупованого Мелітополя, перебратися у безпечне місто Дубно, і — майже одразу відновити там волонтерську діяльність.  Але дорога в безпеку виявилась довгою, важкою і травматичною — фізично та морально.

                                                                                                                                70 днів в окупації

Ганна зізнається: до останнього не вірила у можливість повномасштабного вторгнення.
Моя дочка Крістіна готувалась до війни, збирала тривожний рюкзачок, а я спочатку тільки сміялась з цього”
Коли ж це сталося, вони одразу почали ходити на щоденні протестні акції разом з тисячами інших мелітопольців. 

Ганна з донькою Крістіною на протесті

За день проходили стільки кварталів, що стерли пару взуття”

Активні протести тривали до 18 березня, а потім аж до початку травня протестувальники збиралися на міжконфесійну молитву на головній площі міста. Паралельно з цим долучалися до акції “Жовта стрічка”. Ганна згадує: спочатку використала всі стрічки, що мала вдома, потім — все, що взагалі можна було застосувати до справи: нитки, тканину,  навіть жовту парасольку. 

“Ми робили все, щоб показати ворогу, що йому тут не раді”

Разом з дочкою Ганна розвішувала стрічки всюди, де нема людей — на стовпах та деревах. А іноді вдавалась і до більш ризикованих методів.

Я придумала, як вішати стрічки в магазинах. Ставала спиною, наприклад, до холодильника, ніби щось роздивляюсь, і в’язала стрічку до ручки. Потім відходила, дивилась на неї і раділа”.
Перебувати в окупованому місті ставало дедалі небезпечніше. Скоро почалися дзвінки з невідомих номерів серед ночі. Голос в слухавці погрожував і називав її “бандерівською потворою”. Згодом невідомі стали телефонувати та дихати в слухавку. Стало зрозуміло, що настав час за будь-яку ціну покинути місто.
Останньою краплею став день, коли на центральній площі міста спустили прапор України — найбільший прапор у Запорізькій області.

“У мене ніби вибили землю з-під ніг, я довго не могла прийти до тями. Ми з дочкою по черзі плакали: спочатку я плачу і вона мене втішає, а потім навпаки.”

Виїхати з окупованого міста було важко. З собою — тільки домашні тварини та трохи речей, а на шляху — 26 блокпостів.

“Дочка сказала мені мовчати, тож я рахувала блокпости. Один під мостом, ще один десь в кущах…”

Окупанти на блокпостах всі, як один, були брудні та голодні — відібрали у когось з автобуса хліб та воду. Чоловіків роздягали та перевіряли на наявність патріотичних татуювань. Дорога була важкою та виснажливою.

Коли ми доїхали до Запоріжжя, то вклонялись там кожному українському прапору.

Я дивилась на мирне місто і від шоку не могла розмовляти, здається, кілька днів. Тут люди ходять по вулицях, співають, танцюють, а в цей же час в Мелітополі голодують. Як ми не з’їхали там з глузду? Мені здається, тільки тому, що розуміли: якщо ми зляжемо, то нікому не зможемо допомогти. У мене стільки хлопчиків-бійців потребують допомоги, я їх називаю — “мої зайці”. Хлопці мені розповідають про те, як воюють, як автомати в руках у них червоні, бо стільки ворогів лізе, що вони не встигають охолонути. Ну скажіть мені, як я можу не займатися тим, чим займаюся?”

Після Запоріжжя Ганна з дочкою рушили в Дубно, де і залишаються зараз. 

 

“Головна мотивація — повернутись додому”

В Дубно у Ганни вистачає роботи. Весь час, вільний від проведення онлайн-уроків, Ганна присвячує волонтерству. 

“Простіше було б сказати, чим я не займаюся. Наразі плетемо маскувальні сітки. Запити ніколи не зменшуються, навпаки — їх стає все більше і більше. Мені тільки вартує сказати, що вже майже кінець… Буквально позавчора прийшли два величезних запити. Допомагаємо всім, хто звертається, не тільки своїм учням або випускникам”. 

Ганна розповідає, як постійно працює над тим, аби залучити до волонтерської роботи якомога більше місцевих. Як особисто приходить до підприємців та просить у них долучитися до зборів. 

“Перед дзвінком підприємцю я завжди молюся. Дуже хвилююсь, що відмовить. Але інші люди ще менше долучаються до зборів, у всіх є свій клопіт, у кожного тут по кілька людей з сім’ї на війні”

Завдяки її ініціативі до плетіння сіток долучаються вчителі та учні з місцевих навчальних закладів, ліцеїв та училищ. Нещодавно Ганна звернулась до директора Дубенського замку (замок князів Острозьких — Любомирських, фортеця в місті Дубно Рівненської області) — і тепер в її команді дві музейні працівниці. 
Найстаршій волонтерці — 67 років. Любов Костюк плете іграшки, які Ганна надсилає у Фінляндію, де їх продають на благодійних ярмарках. Іншій волонтерці, теж з Мелітополя, Ганна надсилає на продаж розмальовані гільзи.

“Всі мелітопольці, які втекли, волонтерять, це не секрет. Наша основна мотивація — бажання повернутися додому. Якщо я не встану сьогодні з ліжка, я ні на сантиметр не наближуся до Мелітополя.”


Ганна з дочкою та тваринами евакуюється з Мелітополя


Ганна зізнається: спогади з окупації їй майже вдалося залишити позаду. Тільки іноді, після особливо важкого дня, буває тяжко.

Дуже важко стає, коли Крістінки вдома нема, закінчились всі активності, лишаєшся сама вдома і вимикаєш світло… Дуже хочеться відчути запах рідного дому.”

Найважче — лишатися наодинці зі своїм горем. На щастя, у Ганни була можливість звернутися по допомогу.

“Іноді треба поставити крапку і дати собі відпочити”

Ганна розповідає:

У мене був важкий травматичний випадок під час волонтерської роботи, після якого я отримала мікроінсульт в правій частині головного мозку. Було темно в очах, я не могла підвестися. Це така травма, знаєте, психосоматична. Пов’язана з неприйняттям нечесності та неправди. Я зрозуміла, що дуже багато віддаю свого життя волонтерській роботі”.

Тоді Ганна вирішила податись на Програму психосоціальної реабілітації від Освітнього дому прав людини в Чернігові. Там волонтерка, за її словами, вперше за 52 роки відчула стільки поваги для себе. Змогла привести свої почуття до ладу. Досі використовує вправи з самодопомоги, яким навчила її тренерка Надія Локоть.

Волонтерам, які відчувають, що вигоріли, Ганна радить обов’язково звертатися по допомогу, адже самостійно не впоратись. Багато організацій надають психологічну допомогу, і можливість відчути теплоту та повагу до себе — неоціненна. 

Якщо відчуваєш, що здоров’я підводить — одразу став крапку та відпочивай, звертайтесь до лікарів.

“Волонтерам найбільше потрібна підтримка людей, які готові щось змінювати в країні. І сміливість стукати у двері, просити про підтримку своїх зборів, бо люди видихаються. Хто кому хто — ми відповімо після війни. А зараз понад все важливо підтримувати одне одного і дбати про себе”. 


Програма реабілітації функціонує за підтримки ZMINA. Центр прав людини, Human Rights House Foundation, Libereco – Partnership for Human Rights та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM International, у партнерстві з Фонд Східна Європа, Human Rights House Tbilisi, Беларускі дом правоў чалавека імя Барыса Звозскава та Black Sea Trust for Regional Cooperation за фінансової підтримки European Union in Ukraine.

Програма за
Новини

Програма Захисту: результати за 2023 рік

Освітній Дім прав людини — Чернігів продовжує надавати підтримку правозахисникам, журналістам та громадським активістам у рамках Програми Захисту.

Програма Захисту передбачає декілька видів підтримки:

  • Термінова індивідуальна підтримка правозахисників, журналістів, громадських активістів;
  • Професійна підтримка;
  • Реабілітаційні програми й заходи для відновлення психологічних та фізичних особистих ресурсів.

Термінова підтримка

Термінова підтримка Програми Захисту полягає в тому, щоб якнайшвидше допомогти людям, які опинилася в ситуації ризику у зв’язку з окупацією чи бойовими діями.

Вона включає:
  • компенсацію деяких первинних побутових витрат, пов’язаних з особистою безпекою;
  • інформацію про центри, що надають допомогу;
  • консультації з юридичних питань;
  • інформаційну допомогу в евакуації/релокації за кордон та по Україні;
  • емоційну підтримку та психологічну допомогу (дорослим або дітям);
  • тимчасове проживання у Львівському Хабі та в ресурсному центрі в селі Количівка Чернігівської області

Так, загалом за 2023 рік Дім отримав 199 заявок на компонент термінової підтримки, які стосувалися 370 осіб. Усього підтримано 164 заявки — це 288 осіб.

Серед підтриманих — 261 — дорослих, 27 — дітей. Жінок більше ніж чоловіків 148 проти 140.

Щодо сфер діяльності: 80 — громадські активісти, 12 — журналістів, 12 — правозахисники та 117 особи — це члени їхніх сімей.

За результатами опитування 89 % бенефіціарів, які отримали термінову підтримку — зберегли свою громадську діяльність.

Надано 35 годин психологічних консультацій та 45 годин юридичних консультацій.

Надано 30 інформаційних консультацій (інформація про центри, що надають допомогу, інформаційна допомога в евакуації за кордон, інформація про допомогу за кордоном).

Надано 1 консультацію з фізичної та кібербезпеки.

Для перегляду детальної інформації про можливості термінової підтримки та заповнення анкети переходьте за посиланням https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

Львівським Хабом, як шелтером скористались 94 жінки та 88 чоловіків (всього 182 особи, включаючи 14 дітей).

Pro bono він використовувався, як освітній простір для 69 заходів від представників громадського сектору (заходи охопили 736 учасників, а саме 89 чоловіків та 647 жінок). Приклади зустрічей: кінопокази, арттерапія, воркшопи, групи з ненасильницької комунікації, групи взаємопідтримки тощо)

Професійна підтримка

Професійна підтримка Програми Захисту спрямована на те, щоби бенефіціари могли залишатися в професії або в громадській активності, у нових, критичних умовах. Для цього Дім надає можливість пройти стажування, навчання, а також реалізувати свій проєкт.

Стажування

Так, протягом 2023 року сімнадцять стажувальників та стажувальниць пройшли стажування від 1 до 3 місяців, з них:

  • 6 правозахисників
  • 4 журналістів
  • 6 активістів громадянського суспільства
  • 1 волонтер

Мікропроєкти

Важливим аспектом нашої підтримки є можливість для учасників Програми реалізувати свої проєкти.

Так, серед проєктів, які підтримав Дім:

  1. «Короткометражна стрічка про невідомі моменти оборони Чернігова в лютому-березні 2022 р.». Керівник проєкту Іван Матвєєв, ментор — Вадим Пивоваров.
  2. «Шкільне соціальне підприємництво — онлайн курс для молоді». Керівниця проєкту — Валентина Чугуєвець, менторка — Анна Орловська.
  3. «Документування воєнних злочинів та допомога постраждалим особам від злочинного нападу рф». Керівниця проєкту — Тетяна Каталевська, менторка — Марія Цип’ящук.
  4. «Відкрита мова прав людини» — керівник проєкту — Сергій Івушкін, ментор — Юрій Чумак;
  5. «Документальний фільм (робоча назва «Шлях до трибуналу)» — керівник проєкту — Іван Матвєєв, ментор — Дмитро Науменко;
  6. «Стоп булінг» — керівник проєкту — Андрій Волик, без менторського супроводу.

Програма психосоціальної реабілітації

Також у рамках Програми Захисту діє Програма психосоціальної реабілітації. Вона охоплює заходи для відновлення психологічних та фізичних ресурсів представників громадянського суспільства.

Програма призначена для громадських активістів/ок, волонтерів/ок, лідерів/ок громад, представників/ць меншин, журналістів/ок та правозахисників/ць, які працюють як у груповому, так і в індивідуальному форматі з людьми, які пережили насильство та війну.

Так, у ресурсному центрі Дому в с. Количівка провели три 5-денних заходи, які охопили 28 осіб та чотири 7-денних заходи, які охопили 37 осіб. Загалом, заходи психосоціальної реабілітації відвідали 65 осіб, з яких 47 жінок та 18 чоловіків.

Результати з 24.02.2022

Наразі з часу повномасштабного вторгнення по 01.01.2024 року було отримано 466 заявок, з яких було погоджено 395 заявок, які стосувалися 870 осіб, а саме 461 жінка та 409 чоловіків.


Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини в консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини в Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

photo_2023-11-08_10-00-20
Новини

Виявилось, що треба перш за все врятувати себе. Розмова з Юлією Мельниченко

Як допомогти дітям, які втратили все? І як зрозуміти, що сама потребуєш допомоги? Розмова з Юлією Мельниченко — про волонтерство, допомогу дітям та військовим та втрачене відчуття безпеки.

Юлія Мельниченко — волонтерка, викладачка, тактична медикиня територіальної оборони, учасниця Революції Гідності, одна з героїнь виставки “Вчителі важливі” від Global Teachers Prize. Дорослим вона викладає тактичну медицину, а дітям в селі на Київщині — образотворче мистецтво. Працює з дітьми, що переїхали з тимчасово окупованих територій. Залучає своїх учнів до волонтерської діяльності.  Її учні малюють листівки для українських воїнів, вчаться підтримувати себе та інших. Та підтримати їх самих, створити їм безпечний простір — непроста задача. В цьому році Юлія взяла участь у Програмі психосоціальної реабілітації” в рамках проєкту ESU.

Її історія розпочалася у далекому 2007 році, коли Юлія була волонтеркою у літньому таборі для дітей-сиріт. Цей досвід переріс у  постійну співпрацю, а згодом — у координацію поїздок інших волонтерів до Старобасанського інтернату (в Чернігівській області). З перших візитів до сиротинця стало очевидно: дітям найбільше бракує уваги, справжньої небайдужості, а також людей, ладних навчити їх елементарних правил життя у зовнішньому світі.

“Ми їздили туди що два тижні, допомагали дітям здобувати соціальні навички, необхідні для життя в сучасному світі. Мені ніколи не подобалося, що депутати приїжджають в інтернат тільки на свята. Можновладці привозять цукерки і одяг, от і все. Діти зростають споживачами. Вони не бачать себе майбутньому, не мріють про жодну професію. Це треба було змінити, тож я почала об’єднувати однодумців. Ми зі студентами навчали дітей. Викладали хто що може: хтось малювання, хтось інтер’єрний дизайн, хтось вчив стригтися, хтось правознавство викладав. Вчили їх готувати, бо вони нічого не вміли.

Діти клали яйце в каструлю з водою і чекали, що має відбутися диво

А те, що поставити цю каструлю потрібно на вогнище і почекати, щоб вода закипіла…Вони не мали цього уявлення, тому що їх постійно обслуговували викладачі. ”. 

Юлія згадує, як, працюючи з дітьми з інвалідністю, які мали відсутні ручки чи ніжки, вчила їх не пасувати перед труднощами.

Завжди шукай вихід. В тебе є зуби, якими ти можеш затиснути пензлик і малювати

Багато її вихованців вступили до художніх вишів, один з них — до вищого навчального закладу у Німеччині. 

Крім візитів до інтернатів були також чисельні благодійні заходи, збори коштів для онкоодужуючих дітей, майстер-класи з малювання та арттерапія.

А потім прийшов 2014-й рік. Революція Гідності. Війна. Юлія каже:
“Я не ділю війну на “з 2014-го” і “з 2022-го”. Люди в Україні гинуть вже 10-й рік. Інша справа, що говорити про це почали тільки зараз”.

Під час Революції Гідності Юлія була однією з тих, хто допомагав лікувати поранених активістів та розселяти людей, які приїздили до Києва з інших міст. Тоді ж почалися перші збори для військових, навчання тактичної медицини, допомога військовим у шпиталі… За ці роки волонтерська діяльність сильно змінилась. 

Раніше все було спокійніше, і здавалося, що війна десь там відбувається, на Сході,  можна було собі розмірено і спокійно жити. Зараз всім очевидно, що це не так, і більшість людей так чи інакше залучені до волонтерства.

Хтось всім житловим комплексом плете сітки, а хтось в’яже панчохи. Всі хочуть бути корисними

Багато волонтерів кажуть про те, що люди неохоче донатять, стають байдужими. Стає все складніше закривати збори. Деяким здається, що це від того, що люди “втомилися від війни”, проте Юлія цієї думки не поділяє.

Збори складніше закривати, тому що дуже багато людей залишилося безробітними. Багато виїхали за кордон в пошуках прихистку, хтось залишився без дому і змушений поневірятися по інших містах. 

У цивільного населення значна частина сімейного бюджету йде на те, щоб вижити в сьогоднішніх умовах, тому важко зібрати на щось, а потреби збільшуються щодня: це і допомога пораненим, підтримка військових, потреби вимушено переміщених осіб.

У нас дуже багато травмованих людей 

Все це потребує ресурсів на відновлення — ментальних, в першу чергу. Коли навколо — нічні тривоги, а наші близькі йдуть на фронт, повертаються пораненими або геть не повертаються… це дуже важко витримати. 

Коли звикаєш допомагати іншим, коли навколо тебе — діти та дорослі, які втратили все, дуже важко не поринути в це з головою, забуваючи про себе. Втома дає про себе знати, коли приходять нові виклики.

Маю в групах учнів, які були в окупації, бачили смерть на власні очі, хтось з батьками тікав під обстрілами з інших міст, а дехто у шість років вже посивів і каже: 

“У мене був друг, якому відірвало ніжки. Його не врятували”.

Щоб навчитися допомагати їм, Юлія звернулась до програми реабілітації від Освітнього Дому прав людини в Чернігові. Зізнається, що перші дні програми стали для неї справжнім шоком.

Виявилось, що перш за все треба допомогти самій собі. Ти маєш бути в ресурсі, і ти маєш мати сили, щоб надавати допомогу іншим. Все це логічно, але неочевидно. Коли ти маєш в оточенні дітей, що пережили такі страшні речі, важко думати про себе і ставити свій комфорт на перше місце.

Кисневу маску потрібно вміти спершу одягнути на себе, і тренери Освітнього дому вчили журналістів, волонтерів та активістів робити це правильно. Кожного дня — вправи на заземлення, медитації, робота з диханням, кола обговорень, де можна ділитись почуттями та враженнями. Як працювати під час тривог, як заспокоїти дихання, коли слухаєш історію, яку неможливо витримати без сліз. Юлія зізнається: всі методики та вправи, які вона випробувала на собі, тепер використовує зі своїми учнями. Цей досвід та знання виявилися по-справжньому неоціненними.

“А ще Освітній Дім — це місце, де можна знайти однодумців і неймовірну підтримку. Саме там я познайомилась з журналісткою Крістіною Бут. Надихнувшись моєю роботою, вона висунула мене на виставку історій воєнного часу “Вчителі важливі” від Global Teachers Prize.”

Та найбільше надихають діти — ті, заради кого ми вчимося правильно дихати, створювати простір безпеки та затишку, підбирати вірні слова. Учні Юлії — 60 маленьких світів, і кожен — обдарований та унікальний. Вони приходять на її уроки на пів години раніше і йдуть пізніше, щоб взяти до рук пензлі і творити свій безпечний світ. Юлія Миколаївна прислухається до кожного малюнку, аби знайти індивідуальний підхід до учнів. Щоб юні художники мали можливість радіти, творити та забути про свої тривоги.

Бо мати того, хто тебе зрозуміє, підтримає і прийме — безцінно.


Програма Захисту функціонує за підтримки Міжнародний фонд “Відродження”, Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.


Для заповнення анкети на Програму термінової підтримки — переходьте за посиланням 👉🏻  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

Обкладинка
Новини

Від викладання до волонтерства: історія Тетяни, яка обрала шлях допомоги

Інженерка порозуміння Тетяна Васильєва розповіла, як залишила роботу в університеті та стала волонтеркою, щоб організовувати групи підтримки для ВПО, долати конфлікти та навчати ненасильницького спілкування.

Тетяна Васильєва — інженерка порозуміння, волонтерка та, у минулому, викладачка менеджменту. Університет та кафедру вона, за покликом душі, змінила на сферу неформальної освіти. Зробила це вона ще до початку повномасштабного вторгнення. Зараз про це рішення не шкодує, адже воно дає їй змогу допомагати людям, що постраждалим від війни в найрізноманітніших куточках України.

Початок війни, коктейлі Молотова та групи підтримки

Тетяна розуміла, що росія рано чи пізно прийде з війною в українські будинки. Її чоловік був залучений до оборони наших територій ще у 2014 році — план дій на випадок повномасштабного вторгнення в них був.

«В мене не було паніки. Я знала, що я нікуди не поїду — воно до Дніпра так швидко не дійде, це можна тільки розповідати про «три дні». Був, звісно, такий собі «ступор», бо все відразу відпало — усі плани, поїздки, тренінги — ти відразу ніби у вакуумі, сидиш тільки новини моніториш».

Проте, такий стан речей, зі слів Тетяни, тривав недовго — дуже швидко люди почали обʼєднуватись у волонтерські спільноти, багато людей почало приїжджати до Дніпра. Роботи тоді у всіх було багато: облаштовували підвали, готували коктейлі молотова, допомагали одягом тощо.

Один момент у памʼяті Тетяні відкарбувався особливо яскраво: «Підлітки в гаражах організували прийом пляшок для коктейлів молотова — їм приносили пляшки, а вони там «колотили» ці коктейлі, кудись відвозили».

Інженерка порозуміння: що це таке й чим займається

На запитання про те, чим займається Тетяна зараз, як інженерка порозуміння, вона відповіла, що в її роботі все завжди залежить від ситуації — через це треба володіти багатьма навичками: фасилітація діалогів, медіація, емоційне ресурсування, робота з травмами тощо.

«Ми — фахівці з кризових комунікацій, наші навички направлені на вирішення конфліктів, спорів, зниження напруги».

Кризова ситуація — це, як стверджує Тетяна, не тільки про ситуації, повʼязані з виникненням сутичок між якимись групами населення, а ще і про внутрішній стан конкретної людини, її переживання та особисті трагедії. Це особливо важливо розуміти зараз, коли суспільство проживає надскладний для кожного українця період.

Хоча спектр роботи інженерок та інженерів порозуміння є доволі широким, проте будь-яку їх діяльність супроводжують незмінні речі, які формують фундамент діяльності — ненасильницьке спілкування та психоемоційна підтримка.

«У нас усе йде в русі ненасильницького спілкування — є свої постулати, «гуру» та «Біблія», — з посмішкою розповідає Тетяна.

Тетяна — одна із 60 сертифікованих інженерів/-ок порозуміння в Україні, яка проходила спеціалізовану школу. Її курс закінчився вже під час війни, після чого вона долучилася до допомоги потерпілим від повномасштабної війни.

«У нас є мобільні хаби — такі мікроавтобуси — їх три по Україні, і є команди інженерів порозуміння — ми їздимо у віддалені громади, в основному працюємо з місцями компактного поселення ВПО, надаємо психоемоційну підтримку, вислуховуємо людей».

За покликом серця

Після того як Тетяна разом зі своєю командою приїжджає до місць компактного поселення, перше, що вони роблять — просто починають спілкуватись із людьми. Ось ці початкові зустрічі бувають різними.

«У нас ж має бути ненасильницьке спілкування. А там ці коменданти — вони люблять казати: «Зараз я вам усіх згоню! Скільки вам треба людей?».

«Ми намагаємось спілкуватись із людьми індивідуально. Спочатку вони мовчать, а потім зʼясовується, що там купа конфліктів. Це ось так у Бучі та Ірпені було. У Бучу ми вже як рідні приїжджали. Ми вирішували міжособові конфлікти, щоб у них трошки напруга спадала».

Для реабілітації людей, які були змушені покинути свої домівки, як каже Тетяна,

використовують різноманітні способи — від простої комунікації до організації активностей. З окремою теплотою наша героїня згадувала момент, коли вони організували поїздку до кінного господарства — це був, зі слів Тетяни, саме той досвід, який зміг показати переміщеним особам, що життя триває далі.

«Люди, хоч і зустрічають тут уже другу весну, але не живуть «тут і зараз» — вони постійно це відкладають, думками вони «там».

Відновлення

Допомога людям, які були вимушені через війну залишити свої домівки повпливала на стан нашої героїні. Ненормований графік, стресові ситуації, часті та довгі переїзди – це все наклало свій відбиток на психологічному та фізичному стані, зізнається Тетяна. 

«Було таке, що по 2 тижні додому не приїжджали – треба було відразу і у Львів їхати і в Вінницю».

Тетяна отримала підтримку від Освітнього дому прав людини в Чернігові в рамках Програми захисту – вона взяла участь у Програмі психосоціальної реабілітації в рамках проєкту ESU.

Програму реабілітації Дому Тетяна пригадує з теплотою – різноманіття активностей та атмосфера спокою, зізнається вона, дуже сприяє розвантаженню. Але найбільше їй запамʼятався день знайомства з учасниками, тілесні практики та останній вечір біля вогнища – це теж була свого роду терапія. 

«Я, чесно скажу, брала з собою ноутбук – думала, що свої проєкти буду робити, але стан був такий, що не хотілось… Тобто так, ти зайнятий тільки пів дня, але потім, умовно, пішов на річку, з іншими учасниками порозмовляв – була атмосфера відновлення».

«У нас ще була така цікава команда, я там майже нікого не знала – всі абсолютно різні, але був якийсь симбіоз навіть між людьми з різних напрямів, цікаво було».

Після закінчення програми Тетяна змогла відновити внутрішні сили – хоч її відпустка продовжується, але вона не зупиняється, відкриває для себе нові аспекти своєї роботи та готується до нових поїздок по Україні, щоб надалі допомагати людям, що втратили домівки внаслідок війни. 

До того ж учасники програми дотепер спілкуються, стверджує Тетяна, надсилають одне одному варіанти активностей, конкурсів – шукають можливості для того, щоб зустрітись ще раз в живу та намагаються всіляко підтримувати одне одного.

Історія взаємовідносин із Домом у Тетяни доволі давня — перша «знайомство» відбулось ще у 2021 році. З того періоду наша героїня стала учасницею пʼяти освітніх проєктів, серед яких Школа з прав людини, нещодавній Освітній форум прав людини: об’єднані та Школа зі сторітелінгу «Правда через історії». 

На цьому наша героїня зупинятись не планує: «Ще на Школу з документування дуже хочеться в цьому році потрапити, якщо вона буде».

Підсумовуючи, Тетяна хоче порадити всім не боятись отримувати нові знання, реалізовувати ідеї та змінювати щось у своєму житті навіть в умовах війни.

«Мені це дуже близьке — коли люди щось придумують, змінюють, долучаються до активізму, вони тоді розкриваються».

«Жити треба тим, що тебе запалює. Якщо є відчуття, що ти виконуєш своє «призначення», робиш те, що тебе драйвить — це й буде твоїм шляхом, навіть якщо ти не отримаєш від цього якихось матеріальних дивідендів».

Історія Тетяни Васильєвої показує, що навіть у надскладних умовах війни можна знайти своє покликання та робити позитивні зміни в суспільстві, якщо жити за покликом серця та не боятися реалізовувати свої можливості.


Програма Захисту функціонує за підтримки Міжнародний фонд “Відродження”, Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.


Для заповнення анкети на Програму термінової підтримки — переходьте за посиланням 👉🏻  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

signal-2023-03-06-131610_003
Новини

Робота з травмою, або Як навчали представників громадянського суспільства

Як проходило навчання для громадських активістів, журналістів, правозахисників та волонтерів, які працюють з людьми, що постраждали внаслідок війни, та яке проводиться в рамках відновлювальної програми реабілітації.

19 лютого завершилось навчання для громадських активістів, волонтерів, лідерів громад, журналістів та правозахисників. Воно проходило у 2 етапи: з 10 по 12 лютого та з 17 по 19 лютого.

Це друга частина Програми психосоціальної реабілітації.

Учасники під час навчання дізналися, як стати більш стійким до стресу і тривоги та підтримати в цьому своє оточення. Велика увага приділялася питанню роботи з травмованими людьми і як допомогти їм відновити здатність приймати рішення і діяти. А також тренувалися правильно підтримувати українське суспільство, щоб воно трималося разом і не здавалося.

Тренером була Локоть Надія — гештальт-консультант, практикуючий психолог в напрямку тілесно орієнтованої терапії. З 2019 року спеціалізується в напрямку подолання наслідків психотравми пов’язаних із насиллям.

Асистували їй — Яна Дунаєва та Галина Сєрова — випускниці попереднього 30-годинного навчання.

Чого навчились?

Головний акцент тренінгу був зроблений на формування травма обізнаності громадських діячів та активістів,  формування навичок долати вторинну травматизацію, працювати з внутрішніми та зовнішніми ресурсами. Ті цілі, які були заплановані — досягнуті.

Учасники тренінгу отримали знання, які сприяють відновленню, стабілізації та прийняттю здорових рішень під час кризи та війни.

Познайомились із поняттям травми та травматичного досвіду, реакціями тіла на травму, будовою та функціями нервової системи, циклами реагування на загрозу та складовими відновлення за підходом “Somatic Experience”. Дізналися більше щодо практики ненасильницького спілкування; про роботу з особистими кордонами та навчились основам практики саморегуляції та самоспостереження.

Були присутні громадські активісти, волонтери, лідери громад, журналісти та правозахисники, переміщені особи, які працюють із жертвами насилля та війни, постраждалими від агресії росії та ін.

Що кажуть організатори та учасники

Геннадій Випинашко: Ця програма — це можливість дізнатись більше про свої кордони, навчитись знімати з себе “костюм героя” та мати змогу допомогти собі самостійно, знайти інструменти як це зробити та врешті решт — трохи відпочити. Під час реалізації Програми Захисту я доволі часто чую від наших бенефіціарів, про їх особисту потребу в відновленні від щоденної активної роботи з тією інформацією, яку вони отримують від постраждалих та родичів жертв від російської агресії, полонених, проблем з евакуацією важкохворих, браку часу тощо. Саме тому проводити такі заходи з відновлення зараз дуже важливо, щоб в один момент не “згоріти” від своєї діяльності.

Надія Локоть: Загалом, за 5 тренінгових днів учасники тренінгу ознайомились з поняттями стресостійкості та резільєнтності, отримали практичні навички соматичної саморегуляції, що дозволяє стабілізуватися та сприяє поновленню психологічних та особистісних ресурсів.

Отриманні на тренінгу знання про ненасильницьке спілкування також допомогли формуванню травма обізнаності, через розуміння впливу стресу на нервову систему людини, та шляхів, за допомогою яких можна не передавати цей стрес далі.

Дунаєва Яна: Цей тренінг дав можливість краще зрозуміти свою стратегію, яку зазвичай я використовую в стресовій ситуації, віднайти способи з цим справлятися більш ефективно, експериментувати та спробувати інші стратегії для подолання наслідків стресу.

Безпечна атмосфера простору, в якому відбувся тренінг, сприяла глибокому зануренню в тему, давала можливість краще зрозуміти себе та мотиви поведінки інших людей.

Завдяки участі в цьому заході, я значно покращила свої знання в темі психологічної травми, та набула навички для саморегуляції та відновлення.

Галина Сєрова: Тренінг дуже сподобався, буду застосовувати в практиці отримані знання. Після тренінгу мій емоційний стан покращився, прокачала власні ресурси та тригери.

__________________

Програма реабілітації функціонує за підтримки Міжнародний фонд “Відродження”, Human Rights House Foundation, Libereco – Partnership for Human Rights та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

 

ППР 2023 для САЙТУ
Новини

Навчання для громадських активістів: як впоратись зі стресом і допомагати іншим

Громадська спілка «Освітній Дім прав людини в Чернігові» організовує два 3-денних тренінги для громадських активістів, волонтерів, лідерів громад, журналістів та правозахисників.

  • Як я можу стати більш стійким до стресу і тривоги та підтримати в цьому своє оточення?
  • Як я можу працювати з травмованими людьми і допомогти їм відновити здатність приймати рішення і діяти?
  • Як я можу підтримати українське суспільство, щоб воно трималося разом і не здавалося? 

Для стабілізації нервової системи та підвищення рівня стресостійкості важливо розуміння феноменів стресу і травми, етапів через які проходить людина після переживання травматичних подій, формування навичок саморегуляції.

Це друга частина Програми психосоціальної реабілітації для активних представників громадянського суспільства України, які зазнали психологічної шкоди від агресії росії.

Головний акцент в ньому зроблений на формування травмо обізнаності громадських діячів та активістів, формування навичок долати вторинну травматизацію, працювати з внутрішніми та зовнішніми ресурсами.

У майбутньому учасники зможуть передати отримані знання про стрес і травму своїм колегам, що призведе до покращення якості послуг і допоможе більш ефективно лобіювати інтереси осіб, що звертаються до них за допомогою.

Мета тренінгу:

Підвищення травма компетентності активістів, що своєю чергою сприяє поновленню психологічних та особистісних ресурсів, допомагає інтегрувати власний травматичний досвід, зміцнює індивідуальні і колективні здібності справлятися зі стресом і травмою, а також сприяє відновленню, стабілізації та прийняттю здорових рішень під час кризи та війни.

Тренери:

Локоть Надія — гештальт-консультант, практикуючий психолог в напрямку тілесно орієнтованої терапії. З 2019 року спеціалізується в напрямку подолання наслідків психотравми пов’язаних із насиллям.

Асистенти тренера – випускники попереднього 30 годинного навчання частини першої Програми реабілітації.

Навчання буде проходити у 2 етапи:
  • з 10 по 12 лютого (3 дні);
  • з 17 по 19 лютого (3 дні)
Місце проведення:

Місце проведення заходу буде повідомлено відібраним учасникам. Кількість місць для участі обмежена.

Гугл-форма для реєстрації: https://forms.gle/687tA7rvBzoiWg927
Реченець (Дедлайн):

подавати заявки на програму до 18:00, 03 лютого 2023 року.

За додатковою інформацією звертайтесь:

Координаторка  програми професійної підтримки  ГС ”ОДПЛЧ” — Нікітюк Ольга

Електронна пошта: olga.nikityuk@ehrh.org

Номер телефону (телеграм, Signal): +380661642913


Програма реабілітації функціоную за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, Human Rights House Foundation, Libereco – Partnership for Human Rights та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

#ResilienceProgramme

#MovingForwardTogether