Новини
Валентин Тишко – білоруський правозахисник, активіст та журналіст. Взимку 2021 року він переїхав з Білорусі в Україну через ризик політичних переслідувань у власній країні.
В березні цього року Валентин став учасником Програми психоемоційної підтримки для громадян Республіки Білорусь. Її основна ціль — допомогти активістам долати та розв’язувати психосоціальні проблеми, що виникли внаслідок перебування в умовах військового конфлікту, щоб з часом вони могли повернутися до активної діяльності на благо демократичних перетворень у Білорусі.
Фото: TUT.BY
Ми запитали у Валентина чи допомогла йому участь у Програмі відновити життєві сили та як він почуває себе після її проходження.
Валентине, як тебе застала війна?
Перші два тижні я просто пив каву і зі «скляними очима» дивився новини. Потім зрозумів, що треба щось робити, чимось себе зайняти.
Саме цю пораду давали всі психологи в Інтернеті. Тому я пішов волонтерити на вокзал. Ми зустрічали ВПО та допомагали їм зорієнтуватися після прибуття. Когось потрібно було напоїти чаєм, комусь допомогти дістатися ЦНАПу або до евакуаційного автобуса в Польщу. Тоді це допомагало мені абстрагуватися від новин та почуватися корисним.
У який момент ти відчув, що тобі потрібна емоційна підтримка?
Мабуть, з початку повномасштабної війни Росії проти України, почав накопичуватися стрес. Страх за своє життя під час війни поєднався з тим стресом та страхом, з яким я приїхав до України. Я втікав з Білорусі від репресій білоруської влади, проходив час, і страх зменшувався. Проте після 24 лютого з’явився новий стрес та відновився старий.
Війна багатьом моїм знайомим зіпсувала і життя, і стосунки. У багатьох почалися проблеми в побутовому плані: почало дратувати те, на що раніше зовсім не звертали увагу. Коли у мене почалися сварки з тими людьми, з якими живу – я зрозумів, що це нездорово і слід шукати допомоги фахівців.
Як ти дізнався про Програму?
Один мій знайомий правозахисник з України підказав, що є Програма допомоги та підтримка в рамках роботи Освітнього Дому прав людини – Чернігів.
Розкажи – як проходили твої зустрічі?
У Програмі мені надали психолога, яка допомогла насамперед заспокоїтися та зрозуміти, що мені потрібно і чого я хочу. На першій зустрічі психолог сказала: «Щоби мати можливість допомагати іншим — спочатку допоможи собі».
Вона порадила мені зайнятися не лише волонтерством «в полях», а й роботою, яка заспокоює. Я почав вишивати хрестиком та в’язати на спицях. Це справді втихомирює.
Програма – це незамінний досвід. Насамперед це можливість побачити, що ти не самотній. Це моральна підтримка від тих, хто відчуває те саме, що й ти. Проте це також і професійна допомога психолога. Всі ми здебільшого знаємо якийсь мінімум та ази психодопомоги та самодопомоги. Натомість у стресових ситуаціях, таких як війна, не завжди вистачає практики та навичок для застосування своїх знань. Щобільше — не знаючи психології, страшно нашкодити собі своїми неправильними діями.
На твою думку, чи важливі програми з емоційної підтримки у цей час?
Напевно, психологічна допомога зараз важливіша для тих, хто стверджує протилежне. Ми можемо не усвідомлювати в якому стані ми знаходимося. Проте порушена психіка внаслідок війни може дати про себе знати через роки, натомість тоді це буде складніше виправити. Я довго сумнівався у сенсі та ефективності такого роду занять. Але зараз розумію, що дійшов до того моменту, коли сам уже не зміг упоратися.
Як ти почуваєшся після завершення Програми?
Програма допомогла залишатися «на плаву» в емоційному плані. Зараз, як і в перші дні, мені допомагає впоратися усвідомлення, що я не один у цій ситуації. Так само продовжую волонтерити там, де потрібні мої руки та мої знання.
Дякуємо за розмову!
