Команда документування Освітнього дому прав людини —  Чернігів побувала у селі Черниш. Свідки розповіли про перебіг окупації, фермера, який пожертвував власним господарством заради односельців, переслідування АТОвців російськими військовими, пограбування та інші події лютого-березня 2022 року. 

Початок окупації

Село Черниш розташоване приблизно за 25 км від Чернігова. Через нього проходить дорога, яка веде до сусіднього села Терехівка, а звідти — безпосередньо до Чернігова. Звідси приблизно за годину автомобілем можна дістатися до українсько-білоруського кордону.

Вже 24 лютого 2022 року мешканці села почули звуки вибухів, а на трасі неподалік з’явилася колона військової техніки. Наступного дня, 25 лютого, російські війська увійшли до Черниша. Очевидці згадують величезну колону — після того, як свідок нарахувала 180 одиниць техніки, вона припинила рахувати. Це були танки, БТРи, бензовози, гаубиці та транспортні машини, наповнені солдатами. Окупанти просувалися через центральну вулицю села, нестримно й хаотично, навіть наїжджаючи один на одного, через що зламали електроопору та залишили населений пункт без світла. Водночас вони відразу почали розташовувати свої позиції, використовуючи село як опорний пункт для подальших атак на Чернігів.

Позиції в селі

Російські військові швидко зайняли адміністративні будівлі. У приміщенні сільради вони облаштували штаб, загородили вікна мішками з піском, а довкола нарили окопи. Декілька днів вони також перебували у приміщенні колишньої школи, де зараз знаходиться культурний центр. На водонапірній башті, що розташована на території школи, снайпер облаштував позицію — свідки бачили світло від його приладів уночі.

Окопи російських військових у селі Черниш. Фото надане свідком.

З самого початку окупації стало зрозуміло, що російські війська використовуватимуть село для подальших наступальних дій. Обстріли Чернігова велися щодня — спочатку з лісосмуги під Седневом, а згодом, коли війська просунулися ближче, вони почали бити безпосередньо з позицій у Черниші. На вулицях села з’явилися військові патрулі. Вони їздили по селу, перевіряли будинки, а на деяких навіть спрямовували зброю, але не обстрілювали. Частина військових розмістилася у порожніх хатах.

Росіяни швидко встановили контроль над селом, запровадивши обмеження для місцевих. Людям забороняли виходити з будинків без крайньої потреби, а для пересування вимагали носити білі пов’язки. 

Фермер пожертвував власним господарством заради односельців

Господарство «Черниське» до війни було великим аграрним підприємством, яке займалося вирощуванням сільськогосподарських культур, тваринництвом та мало значні запаси продовольства. На території ферми розташовувалися овочесховища з картоплею, ферма з коровами, вівцями та свинями, склади з пальним, а також сільськогосподарська техніка. Російські військові оселилися на території господарства та використовували його у власних цілях.

Розуміючи, що грабежів і насильства не уникнути, фермер домовився з окупантами. Він запропонував їм забирати худобу та запаси картоплі, щоб ті не чіпали інших мешканців села. Це рішення було вимушеним і воно врятувало людей від безконтрольного мародерства. Російські військові не проводили масових зачисток і майже не вдиралися в будинки, щоб їх розграбувати. Працівники отримали можливість доглядати за худобою, а сам фермер допомагав місцевим, роздаючи м’ясо та борошно тим, хто залишився без харчів.

За місяць окупації росіяни вирізали майже всю худобу, забрали значну частину продуктів, використали пальне, а перед відходом розграбували та зламали сільськогосподарську техніку. Після деокупації господарство «Черниське» зазнало величезних збитків. На жаль, воно досі не відновилося.

Переслідування АТОвців

Під час російської окупації Черниша були випадки переслідування колишніх українських військових, які брали участь в антитерористичній операції. Розшукуючи саме таких людей, російські окупанти проводили обшуки.

Першим потерпілим став Руслан Журавльов, місцевий мешканець, який воював у зоні АТО. Росіяни приїхали до його будинку на БТРі, вишикували всю родину у дворі, перевірили телефони, а потім зав’язали йому руки та очі скотчем і забрали в полон.
Чоловіка утримували три доби у підвалі, не давали води, піддавали психологічному тиску, хоча не застосовували жорстоких катувань. Йому пощастило вижити: перед відступом окупанти викинули його з машини і сказали, що якщо він дістанеться додому, то житиме. Руслану довелося йти пішки з села Терехівка, дорогою спостерігаючи нескінченні колони російської техніки. Після звільнення села він впізнав місце, де його утримували, коли правоохоронці проводили слідчі дії.

Ще одного колишнього військового — Миколу, мешканця села — також ледь не забрали в полон. Окупанти приходили до його будинку, теж шикували всіх біля стін, ретельно перевіряли телефони та документи. Однак, на щастя, його не забрали.

Окупанти використовували різні методи фільтрації місцевих мешканців. Вони ходили по хатах, обшукували підвали та горища, ламали сім-карти в телефонах, вилучали гаджети. Військові російської армії організовували перевірки, попереджаючи, що передача будь-яких даних українським військовим карається розстрілом.

Після звільнення села СБУ та прокуратура зайнялися розслідуванням колабораціонізму. Відомо, що серед місцевих жителів був чоловік, який передавав окупантам інформацію про військових, що і сприяло їх затриманню.

Руйнування та знищені будинки

Окупація села Черниш залишила після себе руйнування. Уламками снарядів пошкоджено 10 будинків у селі. Ще два — згоріли до тла. Один із них був літньою дачею, інший належав мешканці, яка нещодавно померла, тому будівля залишалася порожньою. 

Знищений будинок у селі Черниш. Фото надане свідком.

Крім того, на вулиці Миру обстріл спричинив пожежу в приватному господарстві. Унаслідок цього загинув кінь, а будівля отримала значні пошкодження. Переважно вибиті вікна та зруйновані дахи. Особливо постраждали ті будинки, які були розташовані біля адміністративних будівель, що використовувалися російськими військовими.

Сільська рада, яку окупанти використовували як штаб, пошкоджена зсередини: техніка вкрадена, меблі поламані, вікна та двері вибиті, скрізь залишався бруд і сміття.

Фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП), також зазнав грабежу. Окупанти забрали медикаменти та особисті речі фельдшерки, вибили вікна.

В будинку культури, де деякий час жили військові, облаштували примітивну піч, палили меблі, а після деокупації місцеві виявили всередині безлад.

Вантаж «200»

Під час окупації Черниша російські військові зазнали втрат як у живій силі, так і в техніці. Село використовувалося окупантами як логістичний вузол для просування на Чернігів, а також як ремонтна база для пошкодженої техніки. Саме тому воно стало важливим об’єктом для українських сил оборони, які завдавали ударів по ворожих позиціях.

У березні 2022 року мешканці Черниша бачили, як українські сили вразили російську самохідну артилерійську установку (САУ), яка після удару детонувала разом із боєкомплектом неподалік лісу. Один зі свідків згадує, як у момент вибуху земля буквально тремтіла, а над лісом піднявся білий грибоподібний дим.

Російські військові неодноразово вивозили своїх загиблих та поранених. Вже 25 лютого їхала машина з червоними хрестами, на яких крейдою було написано «200» — військовий код для позначення загиблих. Кажуть, іноді з машини стирчали руки і ноги загиблих.

Деокупація Черниша

Коли наприкінці березня стало зрозуміло, що росіяни не можуть втримати позиції під Черніговом, вони почали відхід. 30-31 березня через село проходила велика колона техніки: танки, БТРи, САУ. Окупанти відступали організовано, групами по 2-3 машини з інтервалами у 200-300 метрів. Це було повною протилежністю тому, як вони заходили в Черниш у лютому — тоді їхня техніка йшла щільною колоною, хаотично наїжджаючи одна на одну.

Деякі військові машини були настільки пошкоджені, що їх доводилося тягнути. Водночас вони продовжували робити постріли в напрямку Чернігова.

Сміття, яке залишили російські військові. Фото надане свідком.

Після відходу російських військ у селі залишилася знищена техніка та залишки укріплених позицій. Найбільше військової техніки було на «тракторному стані», який окупанти використовували як ремонтну базу. Там було кілька влучань від українських ударів.

Місцеві мешканці після деокупації знаходили в окопах алкоголь, тушкованку, ковбасу, рибу — все, що вони забирали з магазинів та будинків.

Місцеві мешканці, попри ризик, допомагали українським силам, повідомляючи координати. Зважаючи на те, що росіяни не змогли закріпитися в Чернігівській області, зрештою були змушені відступити і з Черниша зокрема. Мешканці села відразу самотужки почали ремонтувати свої оселі. Нині там живуть відносно мирним життя і мало що нагадує про окупацію.

Проєкт «Документування воєнних злочинів у Чернігівській області» реалізується Освітнім домом прав людини — Чернігів за підтримки Міжнародного фонду “Відродження“. Матеріал представляє позицію авторів та Освітнього дому і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читайте також про злочини російських військових у селі Вознесенське.

Мальовниче село Вознесенське, що розташовується неподалік Чернігова, у 2022 році потрапило в окупацію. Вранці 24 лютого вже було чути вибухи. 25 лютого підірвали мости. Населений пункт опинився в ізоляції – транспортне сполучення було відсутнє.
5 березня 2022 року на околиці села з’явився перший російський танк. Його розташували на висоті, щоб контролювати навколишню територію. До 6-7 березня село було повністю окуповане, з’явилися блокпости, а російські військові заборонили місцевим виходити на вулиці після 18:00.

Церква у селі Вознесенське. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів

Особливістю окупації Вознесенського стало те, що російські військові переважно уникали взаємодії з місцевими мешканцями й намагалися не чіпати їх. Найтяжчі випадки, що пов’язані з жителями Вознесенського і які можуть розглядатися як воєнні злочини, відбувалися на інших територіях. Період окупації тут характеризують як відносно спокійний, порівняно з іншими населеними пунктами Чернігівщини. Окрім того, Вознесенське стало місцем прихистку для жителів сусідньої Новоселівки, яку нищили російською авіацією, артилерією та іншими засобами ураження. Люди переселялися сюди з сусіднього села, оскільки вважали, що так буде безпечніше. За словами очевидців, обстрілів у Вознесенському майже не було.

Розміщення російських військ

На початку березня 2022 року в село Вознесенське ненадовго прибули російські розвідники. Незабаром у Киселівку, село поряд, увійшла важка техніка — танки, БТРи та «Тигри». Вони розташувалися там, а згодом почали просуватися у Вознесенське.

Стіна пошкодженого будинку в селі Вознесенське. Фото надане свідком.

Російські військові зайняли школу, пусті приватні будинки та адміністративні будівлі. Перш за все, заселялися у будинки, де не жили люди, та використовували їх для своїх потреб. Біля одного з таких будинків облаштували спостережний пункт і вирили окопи. У сільраді зайняли кабінети, а в коридорі на другому поверсі встановили стелажі, які слугували спостережним пунктом.
Декілька свідків припускають, що першими до села зайшли білоруси в російській формі, які поводилися доволі стримано. Вони зробили цей висновок через мовний акцент, яким спілкувалися військові. Однак після 13 березня у Вознесенському з’явилися буряти, тувинці та інші підрозділи. Вони заборонили місцевим жителям виходити на вулиці. Поховання померлих дозволяли лише на подвір’ях, а не на кладовищі.
Одному зі свідків російський військовий казав: «вы у нас на картах отмечены как окупированная територия и с нашей стороны к вам  действий  никаких не будет, если вы ничего делать не будете».  

Фото залишків боєприпасів, виявлених у селі Вознесенське. Фото надане свідком.

У Вознесенському розміщувалися танки, БТРи, артилерія та піхота. Село перебувало під постійним наглядом — окупанти патрулювали територію, знали, хто де мешкає, але зазвичай будинки не обшукували й телефони не перевіряли. Військова техніка рухалася між селами, обстрілюючи позиції ЗСУ, зокрема, із території агрофірми «Улянівська».

Тир і госпіталь у Вознесенській гімназії

З перших днів окупації російські військові заселилися у Вознесенську гімназію. У приміщеннях школи проживало близько 40 солдатів, а у підвалі вони облаштували тир, де тренувалися стріляти. Після їхнього відходу будівлю знайшли в повному безладі: меблі були потрощені, комп’ютерний клас розгромлений, частину техніки вивезли.

Вигляд приміщень Вознесенської гімназії після того як там перебували російські військові. Фото надане свідком.

На стінах школи лишилися написи незрозумілою мовою, схожою на ієрогліфи. Військові проживали у всіх кабінетах та підсобних приміщеннях. Готували там їсти, спали. В кабінеті математики була кімната, яка нагадувала медичну. Там було охайно, був перев’язувальний матеріал. Навколо школи стояла військова техніка, здебільшого броньовані машини та БТРи. Увесь час окупації над будівлею залишався український прапор.

Історія Сергія Колупайка та Олександра Марусика: полон і незаконне ув’язнення

Сергій Колупайко приїхав до Вознесенського напередодні великої війни, 23 лютого 2022 року до матері та сина, а вже наступного дня почалися бойові дії. 14 березня (за іншими даними — 13 березня) 2022 року він вирушив до села Петрушин, щоб вивезти свою цивільну дружину та доньку. Проте його автомобіль обстріляли російські військові на окупованій території поблизу Петрушина. Сергій отримав кульове поранення, але вижив. Разом із ним у машині перебував сусід Олександр Марусик. Під час обстрілу його теж поранили в ногу. Обох чоловіків схопили, зв’язали й відвезли у різні місця.

Певний час про долю Сергія Колупайка не було відомо і його вважали зниклим безвісти. Виявилося, що після обстрілу росіяни взяли його в полон. Спершу утримували в Курському СІЗО, пізніше перевели до виправної колонії в Росії. Родина дізналася про його місце перебування лише через кілька місяців завдяки даним від звільнених з полону українців. Російська влада офіційно підтвердила факт затримання, звинувативши Сергія Колупайка у “протидії спеціальній військовій операції”.

Олександра Марусика утримували до 17 березня у металевому вагончику, без їжі, води та медичної допомоги, попри поранення. Його катували та допитували щодо можливої співпраці з ЗСУ. Зрештою вивезли за село Роїще й відпустили. Йому вдалося дістатися до безпечного місця, йдучи лісами та уникаючи російських патрулів. Згодом Олександр упізнав одного зі своїх катів — 21-річного російського солдата Костянтина Кузнєцова, якого Чернігівський районний суд заочно засудив до 12 років ув’язнення.

Звільнення Вознесенського та відновлення села

30 березня 2022 року місцеві жителі помітили, що військова техніка почала зникати. На ранок 1 квітня стало ясно, що російські війська залишили село.

Осколки боєприпасів. Фото надане свідком.

Оглядаючи покинуті окупантами будинки, люди виявили сліди мародерства — зникли особисті речі, човни, інструменти, харчові запаси тощо. Після звільнення села місцеві мешканці довго оговтувалися від пережитого. Багато хто донині бояться повторення окупації, особливо після того як стало відомо про злочини російських військ на інших територіях. Але нині вже нічого не нагадує про руйнування у Вознесенському, село відновилося. Функціонує гімназія, в якій облаштовують якісне бомбосховище. Завдяки допомозі міжнародних організацій вдалося швидко відновити цивільну інфраструктуру та будинки.

Проєкт «Документування воєнних злочинів у Чернігівській області» реалізується Освітнім домом прав людини — Чернігів за підтримки Міжнародного фонду “Відродження“. Матеріал представляє позицію авторів та Освітнього дому і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читайте також про злочини російських військових у селі Стара Басань.

Окупація українських територій у 2022 році супроводжувалася численними воєнними злочинами з боку російських військових. Події у селі Стара Басань Чернігівської області стали черговим прикладом порушення норм міжнародного права російськими військовими. Тут відбувалися жахливі епізоди катувань та вбивства мирних мешканців, мародерства та знищення цивільної інфраструктури.

Документатори Освітнього дому прав людини в Чернігові побували в Старій Басані та задокументували свідчення очевидців. Про події, що там відбувалися йдеться у цьому матеріалі. 

Околиця Старої Басані. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів, жовтень 2024.

Початок окупації

Вперше окупаційні війська прибули до Старої Басані 1 березня 2022 року. Відразу зайняли приміщення будинку культури та школи-інтернату. Розмістили свій штаб у старостинському окрузі, оселилися біля середньої школи та в самій школі. Після влучання в російську бронетехніку, яка була схована за школою, заклад освіти загорівся, тому вона частково пошкоджена й вогнем. Усі приміщення, які займали російські військові розтрощені, засмічені й розграбовані. 

Колони рухалися транзитом, намагалися прорватися до столиці, тому підрозділи військових, що окуповували Старий Биків тут часто змінювалися. Час від часу російські військові заселялися в будинки місцевих мешканців.

Без світла й тепла

Гуманітарна ситуація в окупованому селі була складною. Люди жили без газопостачання, світла та тепла, адже газопроводи та електростанції були навмисно зруйновані. Готувати їжу доводилося на вогнищах, використовуючи імпровізовані «буржуйки» чи іншим подібним способом. Запасів продуктів не вистачало, а через обстріли евакуація була практично неможливою.

Медикаменти доставляли завдяки зусиллям старости села та волонтерів, які ризикували життям, перевозячи хліб і ліки з інших населених пунктів. Зросла смертність: тіла загиблих доводилося ховати у власних садах чи подвір’ях через відсутність можливості організувати поховальні процесії. Російські військові не дозволяли це робити.

“Згорів 21 будинок в районі Тимки і на вулиці Ярославській”

Окупати забирали та нищили майно місцевих жителів без будь-якої військової необхідності. Свідки розповіли про пограбування магазинів та будинків. Де росіяни не змогли виламати двері — вивалили їх разом зі стіною пострілом з танка. 

Під кулі російських військових потрапили запарковані автомобілі, бувало вони їх розстрілювали або палили.

З осель забирали їжу, одяг та побутову техніку, електроінструменти. Будинки, де не відчиняв ніхто двері — підпалювали. Відомі випадки, коли стріляли в мешканців, які намагалися врятувати свої домівки від пожеж, що були спричинені обстрілами.

Під час чергового «заїзду до села», як висловився свідок, була поранена у шию місцева мешканка Валентина Супрун, внаслідок чого вона загинула. Її знайшли мертвою біля вікна  у своєму будинку.

Залишки зруйнованого будинку в селі Стара Басань. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів, жовтень 2024.

Найстрашніше, кажуть, було, коли російські військові покидали Чернігівську область. Тоді вони відкривали вогонь по житлових будинках, лісах і полях, це спричиняло масштабні пожежі.

“27 березня 2022 року близько 13:00 почала їхати колона, приблизно 70 одиниць техніки, і стріляли просто по вікнах. Вся вулиця — розстріляні будинки. Стріляли запальними боєприпасами. І врятувати їх не можна було. Холод, людей залишилося мало. Тоді згорів 21 будинок в районі Тимки і на вулиці Ярославській”, — розповідає свідок.

Припускає також, що це була помста за те, що українські військові підбили російський БТР. 

Залишки зруйнованого будинку в селі Стара Басань. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів, жовтень 2024.

Полон та вбивство старобасанців

Того дня із будинку однієї з родини, що жила неподалік місця влучання по російській бронетехніці, забрали в полон одразу 4-х чоловіків: двох синів, чоловіка і племінника. Також їх сусіда, 75-річного дідуся. Загалом по селу назбирали людей, яких утримували в сусідньому селі — Новому Бикові.

Дорогою до катівні, чоловікам натягнули мішки на голову й знущалися поки везли: гасили цигарки об одяг, пробували зламати їхній моральний дух. Людей тримали у жахливих умовах в котельні сусіднього села. Декому з полонених так і не вдалося вирватися живими…

Катівні, які російські військові облаштували, стали місцем страждань десятків людей. Полонених старобасанців, які були в котельні били ногами, прикладами автоматів, стріляли над головами, погрожували ампутаціями. Одним із найжахливіших злочинів став розстріл двох жителів Старої Басані. Там загинули й інші люди. 

Очевидці кажуть, що Олександра Лисака та Володимира Вовка спочатку сильно побили. Кістки Олександра були потрощені, тому він стогнав і крутився на підлозі через біль. В черговий раз, коли зайшов російський військовий та вдарив його ногою по спині, Олександр попросив каву з молоком, чим, ймовірно, розлютив окупанта, котрий їх утримував. Його вивели й він довго не повертався, згодом його знайшли застреленим.

Володимира Вовка пізніше забрали з місця утримання разом з іншим чоловіком і обох розстріляли. Чому вирішили вбити саме Володимира невідомо, адже провокативно він не поводився.

Пам’ятний знак загиблим за час окупації в Старій Басані (Вовк Володимир, Лисак Олександр, Супрун Валентина — цивільні; Хряпа Сергій — військовий). Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів, жовтень 2024.

Іншим чоловікам, які були тоді в котельні, вдалося вибратися. 30 березня 2022 року полонені, користуючись обстрілами, панікою і тим що російські військові ховалися змогли втекти. Вовк Володимир і Олександр Лисак, на жаль, до того часу вже були розстріляні, тоді тікаючи їх тіла побачили односельці, яких тримали разом з ними, вони лежали на кладовищі непоховані. 

Звільнення села

Останніми через Стару Басань поїхали спочатку бензовози, близько десяти, та наступного дня медичні машини російських військових. Після них прибули українські війська та взяли під контроль населений пункт. Так завершилася окупація. 

Протягом майже трьох років з моменту деокупації село поступово відновлюється завдяки зусиллям місцевих мешканців і громади та підтримці благодійників та держави. 

Проєкт «Документування воєнних злочинів у Чернігівській області» реалізується Освітнім домом прав людини — Чернігів за підтримки Міжнародного фонду “Відродження“. Матеріал представляє позицію авторів та Освітнього дому і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Коли розпочиналося повномасштабне вторгнення російської армії в Україну, місцевим мешканцям здавалося, що невелике й тихе село Деснянка біля озера та лісу буде нецікаве російським військовим. Та сталося інакше, адже воно розташовується поблизу Чернігова, на перетині стратегічно важливих логістичних шляхів. Під час окупації, яка тривала близько місяця, загинули люди, зруйновано будинки, жителі втратили майно, відчули страх та біль, якого ніколи раніше не відчували. 

Російські військові вчиняли в Деснянці воєнні злочини,  тому наша команда неодноразово відвідувала населений пункт, збирала свідчення. Документатори Освітнього дому прав людини — Чернігів поспілкувалися з 21 свідком (зокрема, потерпілим/потерпілою від воєнних злочинів) та з’ясували, що відбувалося під час окупації. Частину тих страшних подій ми розповімо в цьому матеріалі.

Зміст цієї статті може бути травматичним і хвилюючим, адже в публікації описані воєнні злочини, які пов’язані з різними формами насильства.

Фото залишків будинку місцевої мешканки, знищеного 7 березня 2022 року збройними силами РФ у с. Деснянка. Фото надане свідком.

Окупація та гуманітарна криза

Місцеві мешканці розповіли, що спочатку до села заїхала розвідка, а потім основна маса військових з технікою. Росіяни почали заходити до будинків. Якщо будинок був зачинений — виламувати двері. Переважна більшість окупантів у Деснянці мали азійську зовнішність. На техніці були розпізнавальні знаки: літери «О», «Z» або «V». Техніки було багато, близько 500 одиниць, при тому, що населення села всього 376 людей. Вона зупинялася під селом, в лісі, була розставлена вулицями та впритул до самих будинків. 

Комендантська година розпочиналася о 18:00. Жителям ходити селом було небезпечно — працював снайпер, тому кулі могли в будь-який момент пролетіти поряд або ж поранити чи вбити. 

Російські військові планували пересуватися у бік с. Кошівка, але міст через річку Білоус був підірваний. Важка техніка загрузла в болотистій місцевості на околиці села, це ускладнювало рух. Окрім вогневих позицій, російські військові облаштували в Деснянці пересувну кухню, госпіталь та штаб управління. 

У Деснянці була досить складна гуманітарна ситуація. В селі не було електропостачання понад місяць. Через пошкодження газогону, внаслідок бойових дій зникла можливість користуватися газом. Мобільні телефони забирали російські військові, а ще й зв’язок та інтернет був поганим. Харчів і хліба у магазині не було, тому деякі мешканці ходили 12 кілометрів пішки до Чернігова, щоб придбати хоча б якусь їжу або використовували ті запаси продуктів, що мали.

Через відсутність медичної допомоги під час окупації відомо про смерть щонайменше однієї людини з інвалідністю.

Раніше ми вже розповідали про події в Деснянці, які відбувалися 8 березня 2022 року. Вони висвітлені в статті «Вагнерівські методи» 90-ї танкової бригади ЗС РФ у Деснянці на Чернігівщині: цивільних розклали на землі у вигляді зірки й били кувалдою. 

У цьому матеріалі ви можете прочитати про інші епізоди окупації населеного пункту.

Загибель чотирьох братів та  їх товариша

У лютому-березні 2022 року в селі Деснянка відбулася справжня трагедія для родин Довбиш та Буцик. За час окупації загинуло четверо братів та їх товариш. Ця моторошна й загадкова історія розпочалася 28 лютого. Близько 11 ранку Ігор Довбиш їхав з Чернігова до Деснянки. Що трапилося того дня достеменно невідомо. Ймовірно, він потрапив під артилерійський обстріл російських військових або підірвався на міні. 

Декілька наших свідків розповіли, що Ігор прямував до Деснянки зі своєю дівчиною через поле, яке було заміноване. Автомобіль підірвалися на міні. Чоловік загинув на місці, а дівчину відкинуло вибуховою хвилею. Травмована, вона змогла добратися до села і розповісти, що трапилося. 

2 березня 2022 року троє двоюрідних братів Ігоря — Володимир, Сергій, Олександр (між собою рідні) та їх товариш Олег Буцик вирішили забрати тіло загиблого. Ймовірно, того дня їх дещо випередили представники ДСНС, побували на місці трагедії та вже до того забрали тіло Ігоря Довбиша в морг. 

Декілька односельців стояли на вулиці та чекали повернення братів і їх товариша. Відстань, куди пішли чоловіки, була до трьох кілометрів. Кажуть, що це пів години туди й пів години назад, але вони довго не поверталися. Ввечері пролунав вибух, а потім автоматні черги.

Згодом Володимира, Сергія, Олександра й Олега знайшли на полі мертвими. Загиблі знаходилися від машини Ігоря Довбиша на відстані десь близько одного кілометра, а ноші, які вони зробили, щоб забрати брата, стояли біля автомобіля. Тіла цих чоловіків забрали лише після деокупації. Їх поховали 5 квітня 2022 року.

Обстріли

Жителі Деснянки розповіли, що російські військові обстрілювали будинки з автоматів та іншої зброї, влучали у вікна, двері, дахи, стіни, пошкоджували меблі й техніку всередині. У селі від куль та осколків снарядів посічений майже кожен будинок. Три — знищено вщент. Найжахливіше, що від таких хаотичних обстрілів страждали люди, отримували поранення.

Окрім того, що російські військові наражали на небезпеку цивільних людей, застосовуючи власну зброю, вони ще й використовували місцеве населення Деснянки в якості “живого щита”. Біля будинків та на городах розміщували бензовози, танки, БМП, КамАЗи тощо. Особовий склад селився в пустих будинках та інших приміщеннях.

«I from is Russia»

Свідки розповіли, що російські військові заходили в будинки, де не жили люди та грабували перш за все їх, але не тільки. Звідти забирали особисті речі власників: їжу, одяг, інструменти, техніку. Іноді брали з собою навіть фотоальбоми, парфуми чи жіночу білизну. Частина свідків зазначали, що їх будинки грабували прямо в них на очах. Їм довелося лише спостерігати як все цінне виносили з житла, адже вдіяти нічого не могли проти озброєних окупантів.

Характерним було те, що часто лишали написи на кшталт «привет из росии», «здесь был…», «I from is Russia» та інші.

Фото шафи-купе з написом на дзеркалі, залишеного російськими військовими в одному з будинків у с. Деснянка (на дзеркалі напис: «I from is Russia» та «Hello my … is Russia EКБ (Єкатеренбург) Nikolay forever … 75… O … rip …» тощо). Фото надане свідком.

Окрім того, російські військові забирали у місцевих мешканців автомобілі, розмальовували їх та їздили по селу, до поки вони не зламаються. Пограбували магазин та потрощили все всередині, розбили морозильні камери й прилавки.

Фото автомобіля викраденого та зламаного російськими військовими (на автомобілі  написи: «O ACAB HESAIM O» та «28 RUS» (ймовірно, позначення бригади РФ, яка дислокується в місті Муром)). Фото надане свідком.

Командири Кірілл та Микола

Російські військові, які окуповували Деснянку були словʼянської та азійської зовнішності. Декілька свідків стверджує, що серед них були й білоруси, які прикривали шеврони білими стрічками. Військові носили різну форму: зелену плямисту, чорну або піщаного відтінку, обов’язково всі мали стрічки.

Свідки кажуть, що російські солдати часто вживали імена Микола та Кірілл, коли йшлося про людей, які приймали рішення. Місцеві мешканці також зверталися з різними запитами, наприклад з питань поховання померлих саме до військового, на ім’я Кірілл. Його описують як високого і кремезного, років 30 років рудоволосого чоловіка, слов’янської зовнішності. Одному зі свідків він сказав, що із Новоросійська. Носив шеврони з прапором РФ, червоні стрічки на нозі й на руці. Ймовірно, мав на той момент звання майора.

Колаборанти

У Деснянці були люди, які співпрацювали із ЗСУ. Але водночас частина жителів Деснянки пішли на колаборацію з російськими військовими. Одна з родин, як стверджує свідок, за самогон та цигарки обмінювала речі сільськогосподарського і побутового вжитку, до того ж ймовірно, вони були викрадені в інших місцевих. В селі траплялися випадки пограбувань не тільки зі сторони російських військових, а й односельців. Ще один чоловік ходив селом у кітелі з орденами та медалями, розповідав, що він за Росію. Інший, зі слів свідків, розпивав алкогольні напої разом із окупантами. 

Свідки думають, що хтось, хто добре знає ліс допоміг російським військовим проїхати лісовими дорогами, адже вони чудово там орієнтувалися. До того ж місцевим жителям дозволяли ходити по селу лише з пов’язками: білими або червоними й тільки поодинці. Білі повинні були носити всі цивільні люди, а червоні носили колаборанти як символ того, що вони прихильно ставляться до окупантів. Один із мешканців носив саме червону пов’язку. Проте, чи передавали інформацію російським військовим колаборанти, можна лише здогадуватися.

Збройні сили РФ постійно обстрілювали місто Чернігів з села Деснянка. Кожну ніч виганяли танки на околицю населеного пункту і робили постріли в напрямку міста. Пізніше на цьому місці після відходу росіян, знайшли велику кількість розірваних і нерозірваних боєприпасів та багато пустих ящиків від них. Свідки розповіли, що місто Чернігів обстрілювали постійно, починаючи з ночі й до ранку було чутно «вихідні хлопки». Протягом двох тижнів щоночі гули літаки. Інколи свідки чули постріли з двох різних сторін села. За лісом працювало кілька самохідних артилерійських установок, допоки частину з них не знищили ЗСУ. З села Деснянка обстрілювали мікрорайон «Масани» у м. Чернігів. Одному з місцевих мешканців російській військовий сказав: «Что у вас за мельница такая? Молотим, молотим и не как не можем развалить!» (ПрАТ «Млибор»). Обстрілювали й інші локації.

 Завершення окупації

31 березня 2022 року російські військові почали виходити із села, а вже 1 квітня повністю покинули його. Напередодні вночі вони запускали ракети різних кольорів. Рано вранці було чути гул техніки. Деснянці бачили з вікна як їхали танки, бронеавтомобілі, гаубиці тощо, однією з вулиць пройшло близько 400 одиниць. Свідки кажуть, що коли російські військові полишали населений пункт, з поля обстріляли місто Чернігів. Потім один з танків розвернувся і поцілив прямо в будинок місцевого мешканця в Деснянці, внаслідок чого знесло стіну другого поверху. Так завершилася окупація. Люди почали приходити один до одного, спілкувалися та співчували горю. 

Нині минуло майже три роки, і село потрошку відновлюється після важких випробувань. Жителі Деснянки відремонтували частину осель, на їх вулицях більше не стоїть військова техніка. Вони вірять, що їхня земля більше ніколи не опиниться під окупацією, а жахіття війни залишилися у минулому, хоч війна досі триває.

Проєкт «Документування воєнних злочинів у Чернігівській області» реалізується Освітнім домом прав людини — Чернігів за підтримки Міжнародного фонду “Відродження“. Матеріал представляє позицію авторів та Освітнього дому і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

8 березня 2022 року — справді трагічний день для жителів села Деснянка, що на Чернігівщині. Тоді російські військові вперше за час окупації села отримали відсіч від ЗСУ. Способом убезпечити себе від обстрілів надалі, вирішили обрати тактику прикриття місцевими мешканцями як «живим щитом». Намагалися знайти людей,  які співпрацювали із ЗСУ, тому жорстоко катували і вбивали цивільних деснянців. У селі по людях стріляв снайпер, вбивав. Хаотично обстрілювали будівлі, а одного разу розвернули дуло танка на будинок місцевої мешканки і влучили прямо в нього, жінка, яка була в укритті поруч загинула. Того дня російські військові розстріляли автомобіль, де їхало троє дорослих людей з дитиною. Страшно навіть уявити, що все це події одного дня, а окупація тривала понад місяць.

Зміст цієї статті може бути травматичним і хвилюючим, адже в публікації описані воєнні злочини, які пов’язані з різними формами насильства.

«Живі щити» Деснянки

У перший день повномасштабної війни в невеликому селі Деснянка, що на Чернігівщині, рано-вранці вже було чути вибухи. Село знаходиться приблизно за 60 км від кордону з Республікою Білорусь, звідки, зокрема, почали заходити російські військові 24 лютого 2022 року. Поруч із селом є залізнична дорога та важливі автомобільні шляхи, тому Деснянка стала одним із населених пунктів, що був привабливим у стратегічному плані для російських військ під час просування до Чернігова та в напрямку столиці. 

У село росіяни зайшли наприкінці лютого або на початку березня, свідки називають різні дати. Вони розповіли, що першими рухалися танки, потім колісна техніка, їхали колонами. Спочатку розмістилися на околицях села, на території навчально-наукової дільниці «Деснянка», де раніше навчалися студенти-агрономи університету «Чернігівська політехніка». 8 березня 2022 року відбувся обстріл цієї території українськими військовими, тоді загинув командир російського танкового підрозділу. Після цього росіяни вирішили перемістилися у село і масово розселилися у будинках місцевих мешканців. Так вони майже на місяць стали сусідами жителів Деснянки й фактично використали їх як «живий щит».

Територія навчально-наукової дільниці «Деснянка» після обстрілу. Фото надане свідком.

Жахливі катування та вбивства людей: розкладали зіркою та били кувалдою

Після влучного обстрілу позицій 8 березня, російські військові почали шукати людей, які, на їх думку, могли співпрацювати із ЗСУ. Забрали на допит трьох місцевих чоловіків. Один з них повернувся зі слідами катувань, інші двоє були знайдені згодом мертвими.

Документатори Освітнього дому дізналися, що у господарстві, де катували чоловіків було приблизно 5-6 російських військових. Ув’язнених вони розклали на землі у вигляді зірки один за одним, обшукали, перевірили татуювання. Потім покликали старшого командира, він наказав принести важку кувалду. Російські військовослужбовці запитували російською: «Кому вы нас сдали?».. Якщо чоловіки мовчали або відповідали не те, що очікувалось, їх били кувалдою з голови до пʼят. Бив сам командир. Рухалися лінійно, били з проміжком у 4-5 секунд: питання — удар. Кожен із чоловіків сумарно отримав приблизно 40-50 ударів кувалдою. Тривало побиття декілька годин.

Ввечері чоловіків кинули до підвалу, який розміщувався окремо від будинку, площею приблизно 3×3 м. Коли заводили, вдарили Карпенка Миколу в лице та зламали йому ніс. Чоловікам дали старі речі, відро для туалету та один сухпайок, який чоловіки не змогли відкрити через виснаження та побої. Температура у підвалі була близька 0℃. 

Наступного дня, вранці 9 березня 2022 року, Карпенка Миколу та Захаренка Олександра російські військові забрали з підвалу. Ще одного чоловіка утримували до обіду, потім відпустили. 

Тіла Карпенка Миколи та Захаренка Олександра знайшли випадково 26 травня 2022 року у селі Шестовиця Чернігівської області. Чоловік вийшов на прогулянку з собакою, яка знайшла тіла, зариті у сміття. Зі слів свідка, в обох чоловіків були прострелені ключиці і голови: у Карпенка Миколи — пʼять куль в голові, у Захаренка Олександра – три.

Родина Карпенків на могилі свого сина Миколи. Фото Наталії Найдюк, Суспільне Чернігів

Чоловіку, якому вдалося вижити, зламали ребра, пробили на маківці голову кувалдою, по тілу синці, всюди сліди катувань, особливо, на руках та ногах.

У 2024 році правоохоронним органам вдалося встановити одного з російських військових, який ув’язнив та катував чоловіків. Йому висунуто підозру, в тексті якої зазначено, що це Кубеков Ермек Бібатирович, військовослужбовець 90 танкової бригади РФ.

Вбивство Олександра Радченка 

Вранці 8 березня 2022 року родина Радченків прокинулися від звуку залпу «Градів», які стріляли з с. Деснянка в напрямку м. Чернігів. Четверо чоловіків, зокрема й Радченко Олександр, вийшли покурити на ґанок після сніданку, так само як і в усі інші дні. Пролунав глухий постріл і хтось крикнув: «Сашу вбили, падайте на підлогу». Куля влучила йому прямо в голову.

Свідок вважає, що стріляв російський снайпер, адже постріл прицільний у скроню. Припускає, що куля була розривна. Звук пострілу був один і глухий, вихідного отвору не було. Кров витікала зі скроні, пульс був десь ще хвилину. Потім життя Олександра обірвалося. Він помер на колінах у дружини, вона не сховалася, а відразу поповзла до Олександра… 

Панікуючи, члени родини намагалися зателефонувати в лікарню, хоч було розуміння, що шансу його врятувати немає. Швидка їхати відмовилася, а вивезти з села загиблого чоловіка теж було неможливо, бо навколо велися активні бойові дії. Тіло потрібно було поховати, в сараї на другому поверсі була дерев’яна підлога — її зірвали та зробили труну. Викопали яму прямо в сараї та поховали Олександра Радченка 11 березня 2022 року. 

Розвернули дуло танка на будинок і поцілили прямо в нього

8 березня був обстріл, під час якого жінка з чоловіком ховалися у погребі. Коли вибухи стихли, чоловік пішов до сусідки через дорогу, перевірити як вона. Дім Ткаченко Ольги стояв навпроти ангарів, де російські військові ховали свою техніку. Коли стрілянина затихла, окупанти розвернули дуло танка на її будинок і поцілили прямо в нього. Навіщо російські військові це зробили, досі лишається загадкою. Жінка була в укритті, чоловік в сусідки, в будинку — нікого. Снаряд зруйнував будинок на 80%, осколки полетіли у різні сторони, пробили двері погреба, де була Ткаченко Ольга. Від осколкових поранень вона загинула. 

Російські військові поховати жінку на кладовищі не дозволили. Люди викопали могилу у дворі, з дощечок збили ящик замість домовини, так і поховали. Після деокупації тіло перевезли на цвинтар в село Гущин.

Знищений будинок 8 березня 2022 року в селі Деснянка. Фото надане свідком.

Поранення людей

Вранці 8 березня 2022 року російські військові перевіряли будинки. Один із них побачив жінку, яка у цей час подивилася у вікно і відкрив вогонь з автомата. Кулі поранили їй голову, розвернули шкіру. Чоловік намагався надати дружині медичну допомогу, але рани були великі й 4 рушники швидко просочились кров’ю. Він вистриг волосся й пішов до облаштованого росіянами військового госпіталю, що знаходився неподалік від їх будинку. Лікар погодився допомогти — обробив рану й залишив перекис водню та бинти для перев’язок. Наступного дня знову прийшов, зробив перев’язку. Жінка згодом одужала.

Цього дня під кулі потрапив і 17-річний юнак, котрий із запаленого від влучання снаряда будинку, намагався винести паралізовану бабусю. В город і сам будинок впали міни. Саме тоді згоріли документи, гроші, одяг та багато іншого. Юнак перекрив газ і спустив паралізовану бабусю у погріб. Саме тоді був поранений у праве плече, стегно, ліву гомілку та живіт. Швидка допомога їхати відмовилася, хлопцю намагалися допомогти сусіди, але кров не зупинялася й розпочалася гарячка. Сусідка пішла до російських військових, попросити медика про допомогу. Військовий медик обробив рани та перевірив чи залишилися осколки в тілі. На щастя — ні. 

Усі опитані свідки розповіли, що у с. Деснянка російські військовослужбовці хаотично розстрілювали будинки та відкривали вогонь по цивільному населенню, тому в селі пересуватися вулицями було дуже небезпечно. 

Прострелені кулями вікна в одному з будинків у селі Деснянка. Фото надане свідком.

Розстріл автомобіля

У напрямку села Деснянка їхав автомобіль. Звичайний автомобіль білого кольору, який жодним чином не був маркований як військовий. За кермом цивільний чоловік, разом з ним їхало дві жінки й дитина. Вони не становили загрози військовим РФ, але все одно потрапили під обстріл.

Як пізніше встановили українські правоохоронці, стріляв Колчаков Денис Романович, військовий 74 бригади РФ. Він випустив не менше восьми куль по авто і поранив водія, котрий дивом вижив. 31 травня 2024 року суд у Чернігові заочно засудив його на одинадцять років позбавлення волі.

Фото місця, з якого військовослужбовець ЗС РФ Колчаков Д.Р. стріляв по цивільному автомобілю.

Без строку давності

Від моменту деокупації минуло понад два з половиною роки. Жителі Деснянки досі з жахом згадують ті події, особливо 8-9 березня та деякі інші дати, які назавжди закарбувалися в їх пам’яті. Варто зазначити, що медик лишався вірний «клятві Гіппократа» й не відмовляв у допомозі цивільним місцевим мешканцям. Але не всі російські військові дотримувалися правил та звичаїв ведення війни, передбачених міжнародним правом. Нині вже відомо імена щонайменше двох російських військових, які вчиняли воєнні злочини і одному з них оголошено підозру, іншому — вирок. Поки заочно, але ці злочини не мають строку давності, а це означає, що лишається шанс на справедливість. Нехай з часом, та все ж хоча б частина воєнних злочинців має потрапити до в’язниці.

Проєкт «Документування воєнних злочинів у Чернігівській області» реалізується Освітнім домом прав людини — Чернігів за фінансової підтримки Міжнародного фонду “Відродження“. Матеріал представляє позицію авторів та Освітнього дому і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Освітній дім прав людини – Чернігів презентував черговий Звіт щодо нападів на заклади освіти. Цього разу йдеться про Херсонщину та Сумщину. Перший Звіт після розробки методології організація робила за результатами моніторингу нападів на школи Чернігівщини.

Виконавчий директор Освітнього дому прав людини — Чернігів, Сергій Буров і експерт з міжнародного права Регіонального центру прав людини, Микита Петровець, в ефірі Громадського радіо разом із ведучою Єлизаветою Цареградською говорили про воєнні злочини російських військових, пов’язаних з освітою та про вплив збройної агресії на освіту в Україні.

Випуск доступний на сайті Громадського радіо та на всіх популярних подкаст-платформах 

• Spotify
• SoundCloud
• YouTube Music
• Apple Podcasts

Команда Освітнього дому провела низку моніторингових місій з документування воєнних злочинів у Херсонській, Сумській та Чернігівській областях. Разом із залученими експертами дослідили частину пошкоджених та зруйнованих закладів освіти, висновки описали у звітах.

Нині на Сумщині зруйновано 17 закладів освіти, а також 198 — пошкоджено. На Херсонщині — 70 зруйновано і 302 пошкоджено. Так дані в етері Громадського радіо озвучив виконавчий директор організації «Освітній дім прав людини — Чернігів» Сергій Бурова. Так він прокоментував моніторинги своєї організації, які документують воєнні злочини росіян. Останній моніторинг стосується закладів в Сумській та Херсонській областях, до цього аналізували ситуацію на Чернігівщині.

«Ми документували близько 41 напад на заклад освіти. Але до звіту увійшли 29 закладів. Ми зустрілися там з різними факторами, які можуть свідчити про воєнні злочини. Це не тільки обстріли шкіл, це також і використання людей в школах як живих щитів (Чернігівська область). Це розташування воєнної техніки біля школи, на території освітніх закладів. Іноді ведення вогню, іноді хаотичні обстріли закладів освіти, коли російські війська відходили, ну і розташування самих військових і пограбування шкіл», — перелічив експерт.

Росіяни розміщувались у школах, хоча такої потреби не було

У 15 випадках моніторинг встановив, що російські військові розмістилися з боєприпасами і технікою в українських закладах освіти, які вже не функціонували на той момент. У семи з них ніякої військової необхідності для того, щоб розміщуватися у закладах освіти, в принципі, не було, зазначив юрист організації «Регіональний центр прав людини» Микита Петровець в ефірі Громадського Радіо.

«У двох випадках виявили, що російські військові розміщувалися разом з педагогами в закладах освіти і в такий спосіб фактично використовували як живий щит для того, щоб не бути об’єктом нападу з боку наших Збройних Сил», — додав він.

Також були приклади, коли вже після деокупації населеного пункту один із закладів був забитий доверху боєприпасами.

Половина нападів на територію закладів освіти була цілеспрямованою, зазначив експерт.

«І в 29 випадках ми зафіксували, що попередньо це були Збройні сили Російської Федерації. Ми зважали на напрямки нападів, наслідки атак для відповідних сторін, на якій території знаходився заклад, чи була це окупована, чи не окупована територія. І дійшли висновку, що 21 з цих нападів були цілеспрямовані. Тобто безпосередньо були спрямовані на заклад освіти. А не були супутньою шкодою», — повідомив Микита Петровець.

Як приклад він навів — роменський заклад освіти в Сумській області, куди цілеспрямовано прилетів «шахед». Заклад освіти майже взагалі зруйнований. До того ж загинули педагоги, які після оголошення тривоги намагалися прийти в сховище, але просто не встигли.

Інший приклад — це Білопільська гімназія № 4 у Сумській області, куди цілеспрямовано прилетіла авіабомба КАБ-500. І просто знищила гімназію вщент. Загинув охоронець, а росіяни потім розповідали, що там були офіцери НАТО.

У п’ятьох випадках моніторинг встанови, що російські військові заходили у заклад освіти, починали відкривати вогонь по стінах, влаштовували тир, розпалювали багаття всередині, псували підлогу, псували майно.

Про окуповані школи та «освітні амбіції» РФ

У школах намагалися знищити українську ідентичність, наголосив Сергій Буров.

«Перше, що потрапляло в руки і те, що підлягало знищенню — це звісно підручники з історії, підручники з української мови, літератури. Разом в деяких школах намагалися влаштувати за російською програмою навчальний процес. І в деяких школах це на короткий час вдавалося (на Херсонщині). Ми були вражені, коли побачили величезну кількість новеньких підручників за російською програмою. Починаючи від математики, фізики, закінчуючи історією», — поділився експерт.

Його дуже вразило те, наскільки російська окупаційна влада готова була до приходу на територію України. А також до швидкого облаштування навчального процесу на російський лад.

З текстом звіту українською та англійською мовами можна ознайомитися на нашому сайті.

Джерело інформації: Громадське Радіо.

Проєкт «Освіта під прицілом (Херсонська та Сумська області)» щодо документування воєнних злочинів, пов’язаних з нападами на заклади освіти реалізується за підтримки Міжнародної гуманітарної організації «People in Need»/«Людина в біді»

Освітній дім прав людини – Чернігів презентував черговий Звіт щодо нападів на заклади освіти. Цього разу йдеться про Херсонщину та Сумщину. Перший Звіт після розробки методології організація робила за результати моніторингу нападів на школи Чернігівщини.

Сергій Буров, директор Освітнього дому прав людини – Чернігів: “Цей звіт є продовженням нашої роботи щодо документування воєнних злочинів, пов’язаних із нападами на заклади освіти. Ми розпочали цю роботу у 2022 році. Тоді ж був опублікований перший звіт – по закладах освіти Чернігівщини. Ми розробили методологію, якою користуємося зараз. У наших планах продовження цієї роботи й в інших областях. Так само як культурні та релігійні заклади, школи та університети знаходяться під особливим захистом в умовах війни. Разом з тим, вони зазнають руйнувань під час бойових дій, заклади освіти використовуються російськими військовими для розміщення військової техніки та особового складу, в деяких школах в якості “живого щита” утримувались цивільні, окупанти намагаються схиляти вчителів до колаборації й організовувати навчання за російською програмою…”.

У цьому Звіті описані випадки розміщення військових на території закладів освіти Херсонщини та Сумщини, обставини їх пошкодження та руйнування, використання як катівень, примушування колективу до відновлення навчання за російською програмою та вилучення майна закладів російськими військовими тощо. 

“Опублікований Звіт містить досить широкий перелік можливих порушень МГП щодо українських закладів освіти Сумщини та Херсонщини. У переважній більшості вони ставали ціллю нападу саме як цивільні об’єкти. Повторюваність їх пошкодження та мапа ураження може свідчити про систематичний та широкомасштабний характер порушень. Цей звіт може стати однією зі сходинок для подальшого вивчення правоохоронними органами та міжнародними інституціями задля притягнення винних осіб до відповідальності. Не менш важливою є увага партнерів та організацій до потреб пошкоджених освітніх закладів задля відновлення їх функціонування та безперервного освітнього процесу українських дітей навіть в умовах війни”, – зазначає співавтор Звіту, експерт з міжнародного права, юрист Регіонального центру прав людини Микита Петровець. 

Звіт спирається на систематизовані дані, отримані в результаті моніторингу нападів на заклади освіти Херсонської та Сумської областей, що були зібрані з відкритих джерел та під час моніторингових місій. 

Вікторія Гламазда, співавторка Звіту та документаторка воєнних злочинів Освітнього дому прав людини – Чернігів: “Моніторинг відкритих джерел — це завжди перший крок у проведенні будь-якого дослідження з документування воєнних злочинів. Ще важливішим і відповідальнішим процесом є аналітика зібраних матеріалів після польових місій, адже вона передбачає виокремлення ключових деталей щодо руйнування закладів освіти, встановлення послідовності подій, ідентифікації причетних підрозділів тощо. Склавши цей “пазл” інформації можна зробити певні висновки про воєнний злочин”.

За останніми даними, наразі по Сумській області зруйновано 17 закладів освіти і 198 пошкоджено. По Херсонській – 70 зруйновано, 302 пошкоджено. Нам вдалось задокументувати близько 41 нападу на територію закладів освіти, в результаті яких 23 заклади було значно пошкоджено, а 13 так і не змогли відновити свою діяльність через руйнування навчальних корпусів.

“Під час моніторингових місій до Сумської та Херсонської областей ми документували напади на заклади освіти й помітили певні закономірності. Наприклад, що російські військові розміщувалися в приміщеннях закладів освіти, деякі заклади використовували як катівні, в багатьох випадках розміщували свою техніку на території закладу. Закономірно, що після того, як вони залишали школу чи інший заклад освіти, забирали з собою цінні (і не тільки) речі й нищили майже все, до чого торкалися. За свідченнями деяких свідків, в певних випадках російські військові при відході з населеного пункту обстрілювали заклад освіти прицільним вогнем або залишали там міни. Тобто, вони ставили собі за мету зруйнувати приміщення школи, дитсадка чи вишу. Це підштовхує нас на думку, що армія РФ свідомо прагне знищити освіту в Україні”, – підкреслює Яна Собко, співавторка Звіту та документаторка воєнних злочинів Дому. 

Окрема частина звіту присвячена впливу збройної агресії РФ на освіту в Україні.

Владислава Зновяк, співавторка Звіту, аналітикиня Фонду «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва:

“В умовах тривалої війни освітяни стикнулися з новими викликами, такими як зростання робочого навантаження та робота в умовах постійної небезпеки для життя та здоров’я у місцях масових скупчень, куди росіяни можуть завдавати удару.  Нестача технічних засобів, брак можливостей для підвищення кваліфікації освітян та психоемоційне напруження через постійні повітряні тривоги та необхідність евакуації дітей — створює перешкоди для якісної передачі та засвоєння знань. 

Наслідки російської агресії для освітньої інфраструктури постраждалих областей характерні потребою у масштабних ремонтних роботах в умовах постійного ризику ракетних обстрілів, браком матеріально-технічного забезпечення та несприятливими для організації освітнього процесу безпековими умовами. Водночас ефективна реалізація дистанційної, мережевої та екстернатної форм освіти можлива лише за умови високого рівня цифровізації освітнього процесу, що потребує нових організаційних, законодавчих, методичних та інфраструктурних рішень”. 

Освітній дім прав людини – Чернігів й надалі продовжує документувати воєнні злочини, зокрема напади на заклади освіти, щоб домогтися покарання винних та зберегти правду про війну.

Захід відбувся в рамках проєкту «Освіта під прицілом (Херсонська та Сумська області)» щодо документування воєнних злочинів, пов’язаних з нападами на заклади освіти і що реалізується за підтримки Міжнародної гуманітарної організації «People in Need»/«Людина в біді».

З текстом Звіту українською мовою можна ознайомитися тут.

Контактна особа для медіа: Яна Собко: yana.sobko@ehrh.org

26 грудня 2024 року так званий Севастопольський міський суд, який діє на окупованій території АР Крим та м. Севастополя, засудив громадянку України, українську активістку, мешканку Севастополя Оксану Сенеджук до 15 років позбавлення волі зі штрафом у 200000 рублів та обмеженням свободи на один рік.

Переслідування Оксани Сенеджук органами ФСБ РФ почалося у 2022 році через її відкриту проукраїнську позицію та негативні висловлювання щодо агресії РФ проти України. З того часу її декілька разів викликали на допити, а 14 серпня 2024 року у неї вдома в Севастополі ФСБ провела обшук та затримала активістку. 15 серпня так званий Ленінський районний суд міста Севастополя виніс рішення про взяття затриманої під варту. З того часу вона утримується у СІЗО-1 Сімферополя.

Оксану Сенеджук звинуватили у скоєнні державної зради згідно зі ст. 275 Кримінального кодексу РФ, зокрема в тому, що вона нібито передавала українській розвідці відомості про дислокацію кораблів Чорноморського флоту РФ.

58-річна Оксана Сенеджук — філологиня за освітою, працювала до окупації півострова у Севастопольській міській державній адміністрації. Має відзнаки за свою роботу та активну громадянську позицію до 2014 року. Активно підтримувала Євромайдан і брала участь у ньому.

Ми переконані, що справжньою причиною затримання Оксани Сенеджук є її політичні погляди – вона публічно висловлювала свій осуд агресії РФ проти України. Країна-агресор продовжує практику кримінального переслідування українців та українок, які залишаються проживати на тимчасово окупованій території Кримського півострова, за сфабрикованими звинуваченнями у державній зраді.

Ми, представники правозахисних організацій, засуджуємо політично мотивоване переслідування Оксани Сенеджук у тимчасово окупованому Криму у зв’язку з її громадянською позицією та вимагаємо від влади РФ:

• негайно звільнити громадянку України Сенеджук Оксану Анатоліївну та всіх ув’язнених за політичними мотивами цивільних осіб, які утримуються в місцях несвободи на території АР Крим та м. Севастополя, інших окупованих територіях України або на території Російської Федерації;
• припинити практику переслідування громадян України за висловлення своїх поглядів щодо незгоди зі збройною агресією РФ;
• припинити використання кримінального законодавства РФ на тимчасово окупованій території України в порушення норм міжнародного права.

Закликаємо компетентні органи державної влади України:

• забезпечити ефективне розслідування обставин незаконного ув’язнення та позбавлення права на справедливий і офіційний судовий процес громадянки України Сенеджук Оксани;
• запровадити персональні санкції проти осіб–громадян РФ, причетних до незаконного ув’язнення та позбавлення права на справедливий і офіційний судовий процес Сенеджук Оксани.

Звертаємося до урядів іноземних держав та міжнародних організацій, зокрема до країн-учасниць Конференції з питань гуманітарного виміру Формули миру, яка відбулася 30–31 жовтня 2024 року у Монреалі, та країн–учасниць Міжнародної Кримської платформи:

• звернутися до уповноважених осіб Російської Федерації з вимогою негайного звільнення Сенеджук Оксани;
• запровадити персональні санкції проти осіб–громадян РФ, причетних до незаконного ув’язнення та позбавлення права на справедливий і офіційний судовий процес Сенеджук Оксани;
• провести міжнародні консультації задля пошуку механізмів звільнення незаконно ув’язнених та моніторингу стану їхнього здоров’я на території РФ;
• посилити дипломатичний, санкційний та інші види тиску на РФ з метою запобігання новим грубим порушенням прав людини стосовно громадян України, які перебувають на території РФ та окупованих нею територіях;
• надавати допомогу уряду України в розслідуванні воєнних злочинів, злочинів проти людяності та грубих порушень прав людини в окупованому Криму та інших окупованих територіях;
• максимальною мірою використовувати Міжнародну платформу за звільнення незаконно утримуваних Російською Федерацією цивільних осіб, у межах реалізації пункту 4 Формули миру, Міжнародну Кримську платформу, механізми ООН, Ради Європи, ОБСЄ та інших міжнародних організацій задля пришвидшення звільнення кримських політв’язнів, цивільних заручників на окупованих територіях, ефективного реагування на порушення прав людини в окупованому Криму та сприяння деокупації всіх територій України;
• надалі збільшувати всебічну, включаючи військову, підтримку України з метою деокупації всіх територій України, включно з АР Крим та м. Севастополь, як необхідної умови для захисту прав людини та припинення політично мотивованих переслідувань громадян України.

Кримська правозахисна група 

Медійна ініціатива за права людини

Громадська спілка “Дім прав людини “Крим”

Центр прав людини ZMINA

ГО “КримSOS” 

Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля

Правозахисний центр “Дія”

БО БФ “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”

Кримський процес

ПЛАТФОРМА ЗВІЛЬНЕННЯ ПОЛІТВ’ЯЗНІВ

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Українська правова консультативна група (ULAG)

Центр громадянської просвіти “Альменда”

“Освітній дім прав людини” — Чернігів

Центр громадянських свобод

Спільне звернення представників Коаліції “Україна. П’ята ранку” та Ініціативи “Трибунал для Путіна”

5 грудня 2024 року Верховна Рада України ухвалила законопроєкти “Про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини” (№ 11538 від 02.09.2024) та “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку із прийняттям Закону України “Про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини”” (№ 11539 від 02.09.2024) за основу у першому читанні. 

Ми, представники правозахисних організацій, які тривалий час працюють задля забезпечення відповідальності за міжнародні злочини, вчинені в умовах збройної агресії проти України, вважаємо, що прийняття законопроєктів № 11538 та № 11539 не тільки не сприяє майбутнім розслідуванням, але й ставить під сумнів перспективу існуючих справ. 

Пропонований у законопроєктах підхід регулювати розгляд міжнародних злочинів на національному рівні окремим законом є невиправданим, а самі проєкти не врахували позицію суддів, прокурорів та слідчих, а також громадянського суспільства, і в реальності зведуть нанівець чимало ефективних процесів правосуддя.

Ми закликаємо народних депутатів України не підтримувати ухвалення законопроєктів  № 11538 та № 11539, з таких причин.

1. Проєкти підірвуть розслідування найтяжчих злочинів в Україні. Провадження будуть гальмуватися, в них буде більше помилок та процесуальних порушень. Це означає, що вже перевантажена система правосуддя ставатиме ще більш перевантаженою, особливо з огляду на численні провадження, кількість яких зростає кожен день. 

У разі ухвалення законопроєктів № 11538 та № 11539 слідчим, прокурорам та суддям потрібно буде застосовувати новий окремий закон до фактів, що мали місце після прийняття № 11538 та № 11539, а Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси (КК/КПК) — до тих, що були раніше. Це два взаємовиключних підходи, які треба вчитись використовувати паралельно за відсутності практики застосування таких рішень. До того ж, виникне проблема розслідування триваючих злочинів, де потрібно буде вишукувати момент, до якого розслідування відбувається за КК/КПК, а де — за новим законом. 

Законопроєкти містять плутану термінологію, яка подекуди не узгоджується із міжнародним правом, зокрема Римським статутом. 

Деталізація міжнародних злочинів без ґрунтовного попереднього пропрацювання суті їхніх складів не допомагає краще розуміти суть порушення, а тільки створюють більше простору для вільної інтерпретації в процесі застосування.

Доведеться долати наслідки процесуальних неузгодженостей, які погіршать якість розгляду справ, створять нові ризики на практиці і збільшать вірогідність процесуальних порушень, які потім можуть бути використані стороною захисту для оскарження рішень та поховання справ.

Детальний аналіз законопроєктів тут.

2. Законопроєкти № 11538 та №11539 у разі їхнього ухвалення можуть бути визнані неконституційними. Це означає, що введення законів у дію не буде гарантувати, що вони будуть запроваджені у сталу практику правосуддя. 

Конституція України закріплює принцип верховенства права та визначає, що закони приймаються на основі Конституції України та мають відповідати їй. Його реалізація на практиці вимагає також юридичної визначеності, що зобов’язує до передбачуваності застосування правових норм та недопущення можливостей їх довільного трактування. 

Відповідно до загальних засад Кримінального кодексу України, лише він розуміється під законодавством про кримінальну відповідальність, а будь-які прийняті зміни до нього мають включатись після набрання ними законної сили до цього нормативно-правового акту.

Отже, в Україні не передбачена можливість встановлення кримінальної відповідальності чи її деталізація інакше, ніж через внесення змін до діючого Кримінального кодексу України. Прийняття окремого закону, який паралельно з дією Кримінального кодексу України буде визначати засади відправлення правосуддя щодо окремої категорії злочинів, може призвести до порушення юридичної визначеності на практиці, створити виклик для слідчих, прокурорів та суддів в частині застосування норм законодавства.

Про це зазначає і науково-експертний висновок Апарату ВРУ, який, вочевидь, не було враховано під час розгляду законопроєкту.

Сумніви у конституційності проєкту та відповідності українському законодавству додатково загальмують процес вдосконалення українського законодавства щодо переслідування за міжнародні злочини, вчинені в умовах війни, та переведуть фокус з удосконалення законодавства на боротьбу за виживання самого закону.

Наявні проблеми із законопроєктами неможливо вирішити правками між першим та другим читаннями, оскільки вони стосуються самої їхньої суті. Регламент парламенту не дозволяє настільки докорінне перероблення законопроєктів між першим та другим читанням. До того ж, автори № 11538 та № 11539 не були й раніше відкриті до обговорення, тож навряд можна розраховувати на погодження радикальних змін, ще й у короткий період, що залишився для внесення правок до другого читання. 

Усе це суперечить цілям, які перед собою ставить держава, а також високим очікуванням українського суспільства, більшість якого вважає, що пріоритетом має бути справедливе покарання та вимагають, щоб процеси розпочинались і проводились якнайшвидше. Послаблення національної системи цими законопроєктами збільшить сумніви у її спроможності та демотивуватиме постраждалих звертатися до органів правопорядку по допомогу.

Ми закликаємо народних депутатів України не ухвалювати законопроєкт № 11538 та пов’язаний з ним № 11539 від 02.09.2024 та відновити ґрунтовні обговорення, щоб знайти оптимальний шлях імплементації положень Римського статуту в українське законодавство.