We respond to the investigation initiated by the General Prosecutor’s Office of “Georgian Dream,” within the framework of which the bank accounts of several organizations and funds, including those of the Human Rights House Tbilisi (HRHT), have been frozen.

Yesterday, we received the City Court’s ruling on this matter. In our assessment, both the investigation conducted by the Prosecutor’s Office and the ruling on the freezing of accounts are unfounded and illegal. This represents yet another targeted attack by the illegitimate regime of Georgian Dream against human rights organizations and defenders, clearly aimed at further restricting human rights work in the country. We consider the payment of fines by a human rights organization as an expression of solidarity. Solidarity and the protection of people from poverty are integral parts of Georgian culture and tradition.

HRHT began collecting donations to support individuals fined under administrative procedures during peaceful protests and to cover their fines after the initiation of the so-called “Russian Law.”

• To cover the fine, the individual personally fills out the relevant application, which is publicly available on HRHT’s website.
• HRHT pays the administrative fine only if a court ruling has entered into legal force, based on an agreement signed with the beneficiary.
• The funds are transferred directly from the bank account of HRHT to the state budget, in full compliance with all legal requirements. This includes the payment of income tax on behalf of each beneficiary. The state has full access to all transactions and the intents of the organization’s funds.
• Georgian legislation does not prohibit the payment of fines on behalf of another person. Therefore, this action by a human rights organization represents an expression of solidarity with the beneficiary and serves as a means of protecting their rights.

HRHT has currently covered 365 administrative fines amounting to 843,747 GEL. Since the spring of 2024, we have received 921,336.99 GEL in donations from hundreds of individuals. Among these, in the past two months alone, we received 300,000 GEL in donations from “TBC Bank” and “Bank of Georgia.”

At present, around 100 individuals have submitted requests for fine coverage. If these fines are not paid, they face the risk of asset seizure.

HRHT was founded in 2010 with the support of the Norwegian organization “Human Rights House Foundation” by five non-governmental organizations, including “Rights Georgia” (formerly “Article 42 of the Constitution”), “Human Rights Center”, “Sapari”, and “Georgian Center for Psychosocial and Medical Rehabilitation of Torture Victims (GCRT)”. The organization is a member of the International Network of Human Rights Houses and a member of the EU Temporary Relocation Platform (EUTRP).

According to its charter, the organization’s primary goals are the protection and empowerment of human rights defenders, as well as strengthening human rights organizations and groups.

For over a decade, in collaboration with the Human Rights Houses Network and other international partners, HRHT has been implementing Human Rights Defenders’ Protection Program, which provides psycho-social, legal, and other essential services to human rights defenders.

Our activities fully comply with the Constitution and legislation of Georgia, as well as internationally recognized standards. We work to strengthen Georgian civil society and protect their rights, including the right to peaceful assembly. We believe that the current administrative legislation in Georgia fails to adequately ensure the full enjoyment of this right. The procedural framework established by the Code of Administrative Offenses of Georgia does not align with the Georgian Constitution or international standards. It poses a risk of disproportionate interference with human rights, increases the likelihood of police arbitrariness, and facilitates the unjustified use of administrative fines—especially following the amendments adopted in December 2024. Numerous international organizations have condemned disproportionate administrative fines as a violation of individual rights by the state. Among them, the OSCE Office for Democratic Institutions and Human Rights (ODIHR), in its March 6 opinion, stated that the recent legislative amendments to Georgia’s Code of Administrative Offenses do not comply with Georgia’s international human rights obligations. ODIHR also emphasized that “a disproportionate fine in itself may be sufficient to constitute a violation of the right to peaceful assembly.”

The accounts of the organization, which were frozen at the request of the Prosecutor’s Office of Georgia, contained both donations collected to cover fines for individuals and grants transferred by international donors for the organization’s other planned human rights activities. As a result, other beneficiaries of our organization will also no longer be able to have access to essential services.

We call on the relevant authorities to take immediate action:

•   To the Prosecutor’s Office: Immediately halt the investigation and lift the freeze on the organization’s accounts, allowing us to continue our human rights activities without obstruction.
•   To the Court of Appeals: Review and annul the City Court’s unlawful and unfounded decision.

Human Rights House Tbilisi (HRHT) and its Member Organizations:

• Human Rights Center
• Media Institute
• Sapari
• Rights Georgia
• Georgian Center for Psychosocial and Medical Rehabilitation of Torture Victims (GCRT)

Нова Басань багатьом запам’яталася кадрами звільнення села. Тоді, 1 квітня 2022 року, Збройні сили України відновили контроль над частиною території Київської та Чернігівскьої областей, зокрема, і в Новій Басані. Російські війська залишили там після себе велику кількість пошкодженої та знищеної техніки. Вулицями лежали тіла вбитих людей: цивільних українців і російських солдат. Під час окупації жителі села потерпіли від воєнних злочинів, зокрема, свавільного затримання. У цьому матеріалі ми розповімо історію одного зі свідків, який приїхав з родиною до Нової Басані та потрапив у пастку: його утримували російські військові разом із сином та іншими людьми в крихітному підвалі. Про дві спроби втечі та майже місяць неволі свідок розповів документаторам Освітнього дому прав людини — Чернігів.

Знищена російська військова техніка і тіло російського військового у Новій Басані, кадр зі звільнення села. Автор фото: Сергій Нурженко, Радіо Свобода.

Окупація села: обшуки та затримання

24 лютого 2022 року свідок разом із родиною перебував у Києві. Близько 4 години ранку вже було чути вибухи неподалік їхнього дому. ТЕЦ-6 стала однією з перших цілей під час повномасштабного вторгнення російської армії в Україну, тоді влучили саме в неї. Порадившись, родина вирішила виїхати зі столиці до села Нова Басань, щоб забрати своїх родичів — двох бабусь. Однак, вони категорично відмовилися їхати, тому довелося залишитися всім разом у селі.
3 березня 2022 року російські війська увійшли до Нової Басані. Колона бронетехніки рухалася через населений пункт. А вже 5 березня російські солдати почали перевіряти будинки, телефони, шукали власників зброї та намагалися встановити контроль над новобасанцями. Коли вони прийшли до будинку свідка, п’ятеро військових у брудній формі, що тхнула соляркою, зайшли всередину. «Один з них оглянув мене з голови до ніг і запитав: «Есть оружие?»», — згадує свідок. «Я не став брехати, сказав, що є мисливська рушниця», — розповів чоловік. Після огляду будинку та перевірки телефонів вони забрали зброю та вивели свідка з будинку під конвоєм. Зав’язали очі і руки скотчем. Повели у бік пошти, де був пункт збору всіх свавільно затриманих цивільних російськими військовими. Через деякий час по голосах свідок розумів, що серед бранців був його син,  голова громади, дівчина (за декілька днів відпустили, утримували окремо) і ще двоє невідомих чоловіків. За пару годин назбирали 15 людей. 

Пограбований російськими військовими супермаркет у Новій Басані. Фото надане свідком.

Дві коробки сухпайків на 18 людей 

Полонених відвели у сарай з великими щілинами між дошками, тримали їх спочатку там. Їм майже не давали їжі та води. Ночами було дуже холодно. Один із чоловіків, обморозив кінчики пальців рук. Кожного ранку всіх допитували. Російські військові намагалися примусити співпрацювати, психологічно тиснули, інсценували розстріли. «Вони хотіли нас зламати. Запитували про військових, активістів, але ніхто нічого не казав» — розповідає свідок.
Затриманих морили голодом. Поки вони перебували в сараї, їм давали дві коробки сухпайків на всіх. На той час в одному приміщенні вже перебувало 18 осіб, адже на привозили нових затриманих. 

Підвал

Згодом чоловіків перевели до іншого приміщення на цьому ж подвір’ї. Пізніше автобусом перевезли в цегляний сарай. Там протримали добу. Наступного дня, зав’язавши очі та руки, загнали в БМП та по ґрунтовій дорозі відвезли до підвалу. Приміщення було крихітне, за словами свідка, всього близько 3 м². Всіх людей туди загнали. На диво вони там розмістилися. Зверху був люк, який російські військові закривали бочкою та камінням. В туалет не пускали, дали дві пляшки. «На підлозі був лише пісок. Місця не вистачало навіть щоб посидіти. Бракувало повітря, була задуха. Не було їжі, води. Від спраги губи змочували конденсатом, який накопичувався на стелі. Ми були дуже стомлені, налякані і голодні», — згадує свідок. Разом вони вирішили стукати, щоб їх почули, адже могли задихнутися в настільки тісному приміщенні. У відповідь російські військові почали погрожувати, що будуть стріляти, але щілину відкрили, хоча все одно бочкою затуляли.

Вигляд підвалу ззовні та зсередини. Фото надане свідком.

Один з військових погрожував, кричав що кине гранату, бо там всі бандерівці. Інший відверто знущався — почав опускати банку з огірками й у той час, коли хтось з чоловіків її хотів взяти, він вдарив по банці і вона розбилася. На голову полетіло скло, огірки, росол – залило одяг, матраци. Сміючись військовий сказав: «Жрите, сволочи».
Згодом до цього підвалу привезли ще людей, зокрема, пораненого військовополоненого і їх там стало вже понад 20. Лягти не можна було, щоб поспати, спали сидячи. 

Втрачений шанс на порятунок

Полонені перебували в підвалі, допоки ними не зацікавився один із російських офіцерів. Він був переконаний, що у приміщенні утримують лише шістьох людей, але дізнавшись справжню кількість, наказав вивести всіх. Їх перевели під конвоєм у літню кухню, попередньо підготувавши її: вікна забили дошками, на двері повісили замки та ланцюги. Хоча місця було трохи більше, ніж у підвалі, умови залишалися тяжкими: люди спали на столах і під ними, тіснячись один біля одного.
Через кілька днів неподалік стався авіаудар по позиціях російських військ. Від вибуху здетонував боєкомплект і ударною хвилею вибило дошки з вікон у літній кухні, майже зірвало двері. Один із бранців, не чекаючи інших, одразу втік. Решта полонених розділилися у думках: частина хотіла використати шанс і тікати, інші боялися можливих наслідків. Тривалі суперечки коштували їм дорогоцінного часу.
Коли, зрештою, під ранок вирішили тікати, свідок мав вийти першим, щоб розвідати ситуацію. Проте щойно він виглянув на вулицю, як помітив чотирьох озброєних російських військових, які рухалися дорогою. Коли зайшли військові на двір і побачили що всі стоять на вулиці, вони були здивовані. Свідок розумів що шанс втрачений, занадто довго вони вагалися і сперечалися. Їх знов закрили у літній кухні, підперли двері. Очі і руки не зав’язували. Перебували там ще 2-3 дні й потім групами, під конвоєм, чоловіків перевели в інше місце — сарай на подвір’ї, майже над трасою. Там бранці просиділи ще близько тижня.

Ще одна спроба

Після першої невдалої спроби свідок усвідомив, що для успішної втечі потрібно заздалегідь знати, куди бігти та як саме розташовані російські військові. Доля дала йому таку можливість: через сильний вітер електродроти обірвалися та впали на дах будинку, де перебували солдати, що охороняли затриманих. Росіяни знали, що свідок – електрик, тому наказали йому полагодити електромережу.
Скориставшись нагодою, він попросив драбину та рукавиці, щоб виконати роботу. Піднявшись нагору, чоловік зміг оцінити ситуацію. Він побачив, де саме розташовані бронетехніка та військові, зрозумів, що єдиний відносно безпечний шлях для втечі – городами, через кукурудзяні поля та кущі.
Після місяця неволі, 30 березня 2022 року, під час інтенсивного обстрілу українських військових, свідок разом із шістьма іншими бранцями скористався хаосом і втік. Вони сховалися у дровітні знайомого, спостерігаючи за рухом російської техніки, яка відступала, навантажена награбованими речами. Чоловіки розуміли, що війська ворога залишають село, але виходити було небезпечно через можливу присутність солдатів.
1 квітня 2022 року Збройні сили України відновили контроль над частиною території Київської та Чернігівської областей, зокрема, і над Новою Басанню. Чоловікам вдалося врятуватися і дістатися безпечної території.

Читайте також про злочини російських військових у селі Стара Басань.

Проєкт «Документування воєнних злочинів у Чернігівській області» реалізується Освітнім домом прав людини — Чернігів за підтримки Міжнародного фонду “Відродження“. Матеріал представляє позицію авторів та Освітнього дому і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Ми, представники українського громадянського суспільства, правозахисних організацій, категорично засуджуємо переговори між делегаціями Російської Федерації та США щодо України, що відбулися в Саудівській Аравії, та плани створення переговорних груп без участі України. Будь-які домовленості про Україну без її безпосередньої участі є не лише неприйнятними, а й суперечать основоположним принципам міжнародного права, суверенітету держав та праву народу України самостійно визначати своє майбутнє.

Такі домовленості не мають нічого спільного зі сталим миром та міжнародною безпекою, створюючи додаткові безпекові, економічні й інші загрози для держав, які їх підтримають. Такий шлях повторює фатальну помилку міжнародної спільноти, допущену під час “Мюнхенської змови” 1938 р., яка, як відомо, не задовольнила зазіхання держави-агресора та призвела до ще більш руйнівної війни.

Україна не є об’єктом, а є суверенною державою, що постраждала від агресії

Російська Федерація продовжує вести повномасштабну війну проти України, порушуючи основоположні принципи міжнародного права, зокрема, заборону застосовувати силу проти територіальної цілісності та політичної незалежності будь-якої держави, закріплену у Статуті ООН. Це визнано не лише численними рішеннями міжнародних організацій, але й підтримано переважною більшістю держав світу. Агресія, вчинена Російською Федерацією, має своїм наслідком численні воєнні злочини, злочини проти людяності та, ймовірно, геноцид українського народу.

Міжнародний кримінальний суд (МКС) уже видав ордери на арешт Владіміра Путіна, Марії Львової-Бєлової та інших високопосадовців Росії. Ведення будь-яких переговорів із представниками держави, чиє керівництво підозрюється у найтяжчих міжнародних злочинах, без чітких механізмів притягнення винних до відповідальності, є не лише аморальним, а й таким, що підриває саму систему міжнародного правопорядку.

Без справедливості не може бути стійкого миру

Російсько-українська війна триває не лише через територіальні зазіхання на Автономну Республіку Крим, місто Севастополь, Донецьку, Луганську, Запорізьку та Херсонську області, а й через систематичне нехтування Росією ледь не усіма нормами міжнародного права. Будь-яке «врегулювання» без належного міжнародного правосуддя не лише не принесе тривалого миру, а й закріпить безкарність, створюючи передумови для розширення агресії, ескалації ситуації і нових злочинів у майбутньому.

Недостатня реакція іноземних держав та міжнародних організацій на окупацію Кримського півострова, агресивні дії на Донбасі у 2014 році та численні злочини окупаційних військ та адміністрації на цих територіях вселили серед російського керівництва відчуття безкарності. У свою чергу, це зумовило повномасштабне вторгнення Російської Федерації та масові звірства проти українського народу у значно більших масштабах. Заяви про можливість припинення вогню без вирішення питання відповідальності та гарантій безпеки є небезпечними. Російська Федерація вже використовувала попередні “мирні домовленості” для перегрупування своїх сил, підготовки до нового наступу та продовження агресії. Від моменту початку агресії у 2014 році вона систематично порушує не лише норми міжнародного права, а й власні зобов’язання за підписаними угодами. Будь-які надії на зміну її підходу та дотримання нових домовленостей не мають жодного підґрунтя.

Відтак будь-яке припинення бойових дій має базуватися на принципах міжнародного права, включаючи притягнення винних у міжнародних злочинах до відповідальності.

Неприпустимість політичних маніпуляцій виборами в Україні

Ми наголошуємо на неприпустимості втручання у внутрішні справи України. Будь-які “плани”, що передбачають проведення виборів в Україні як умову для “мирного врегулювання”, є грубим порушенням суверенітету держави. Жодна зовнішня сила не має права нав’язувати Україні політичні рішення, особливо в умовах триваючої агресії та окупації частини територій. Крім того, вибори в умовах війни поставлять під загрозу життя виборців, унеможливлять належну участь українських захисників у виборчому процесі та, як наслідок, поставлять під сумнів легітимність обраної у такий спосіб влади.

У зв’язку з вищезазначеним ми закликаємо:

1. Держави та інші субʼєкти міжнародного права не брати участь у переговорах без безпосередньої участі України та дотримуватися принципу, що “нічого про Україну без України”.
2. Інші правозахисні та міжнародні організації світу засудити проведення таких переговорів без участі України та вимагати притягнення винних за міжнародні злочини до відповідальності.
3. Держави-учасниці МКС забезпечити виконання ордерів на арешт осіб, відповідальних за воєнні злочини та злочини проти людяності, у тому числі Владіміра Путіна.
4. Уряди країн-членкинь ООН, що дотримуються статуту ООН та зацікавлені у збереженні дії принципів міжнародного права,  посилити підтримку України як  єдиного реального шляху до припинення війни на справедливих умовах.
5. Уряди країн-членкинь ООН, що дотримуються статуту ООН та зацікавлені у збереженні дії принципів міжнародного права, посилити санкційний тиск на Росію, включно з додатковими обмеженнями для компаній, що співпрацюють із російським військово-промисловим комплексом.

Ми наголошуємо, що справедливий і тривалий мир можливий лише через відновлення суверенітету та територіальної цілісності України, а також через невідворотність покарання для винних у найтяжчих міжнародних злочинах. Будь-які спроби “замирення” без України та без справедливості для постраждалих є не лише неприйнятними, а й небезпечними для всього міжнародного правопорядку.

Коаліція “Україна. П’ята ранку” 
Truth Hounds
Центр прав людини ZMINA
Кримська правозахисна група 
Харківський інститут соціальних досліджень 
ГО “КримSOS”
Реконінґ Проджект
Центр громадянської просвіти «Альменда»
Адвокатська Дорадча Група
Правозахисний центр “Дія”
ГО людей з інвалідністю Fight For Right 
Медійна ініціатива за права людини
БО БФ "Стабілізейшен Суппорт Сервісез"
ГО “Кримський процес” 
ГО “Україна без тортур”
ГО “Блакитний птах”
ГО “Платформа прав людини”
Інститут масової інформації (ІМІ)
ГО “Лабораторія цифрової безпеки”
Інститут демократії імені Пилипа Орлика
ГО "Поступовий гурт франківців”
ГО "Український інститут медіа та комунікації"
ГО “Детектор Медіа”
ГО “Інститут розвитку регіональної преси”
Ukrainian Legal Advisory Group
FREERIGHTS
ГО «Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля»
ГО "Поступовий гурт франківців
ГС “Дім прав людини “Крим”
Громадський холдинг "ГРУПА ВПЛИВУ"
ГС “Освітній дім прав людини - Чернігів”
ГО Центр “Соціальна Дія”

Застосування санкцій до опозиційних політиків та бізнесменів є позасудовою політичною розправою, що підриває фундаментальні принципи права, грубо порушує Конституцію і міжнародні угоди, ратифіковані Україною, несе серйозні загрози правам людини і основоположним свободам, а також є узурпацією влади в державі.

Громадяни України, або іноземні громадяни, що знаходяться під юрисдикцією України або дружніх до України держав, з якими діють міжнародно-правові угоди про видачу правопорушників, не можуть бути піддані санкціям.

Санкції є міжнародно-правовим механізмом політичного характеру, який застосовує одна держава проти іншої держави, її фізичних та юридичних осіб, оскільки іншого способу боротьби з їх ворожим впливом просто немає. Застосування санкцій до власних громадян можливо лише за умови, якщо вони переховуються у ворожих юрисдикціях закордоном або на тимчасово окупованих територіях України, і держава не має механізмів притягнення їх до відповідальності. Дії президента Зеленського — це не санкції у їх міжнародно-правовому розумінні, а позасудова розправа над політичними опонентами.

Такі дії Президента України є незаконними і свавільними. Це заміна правоохоронної та судової системи директивним управлінням. Санкції тягнуть за собою значні обмеження в правах, застосовуючи які держава має забезпечити дотримання низки гарантій, зокрема: ніякого покарання без закону, право на справедливий судовий розгляд судом, що встановлений законом, дотримання принципу презумпції невинуватості, право бути негайно і детально проінформованим про характер і причини обвинувачення, право на ефективний засіб правового захисту тощо. Проте, в ситуації із застосованими санкціями жодна з цих гарантій не була дотримана.

Санкції не можуть слугувати інструментом притягнення до юридичної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, навіть коли щодо особи триває розслідування. Санкції не можуть підміняти кримінальну відповідальність, оскільки принципи правосуддя знівелюються політичними мотивами, якими керуються автори санкцій. Використання санкцій замість розслідування та справедливого судового процесу означає руйнування демократії в Україні.

Указ Президента України №81/2025 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 лютого 2025 року “Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)” на основі рішення РНБО від 12 лютого 2025 року є політичним переслідуванням опозиції та узурпацією влади, адже Президент в порушення Конституції України привласнив повноваження судової гілки влади.

Харківська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Центр громадянських свобод

ГО “Центр досліджень правоохоронної діяльності”

Благодійний фонд “Людина і право”

ГО Правозахисна Група “СІЧ”

Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля

Український інститут прав людини

Українська фундація правничої допомоги

ГО “Блакитний птах”

Міжнародне товариство прав людини — Українська секція

Освітній дім прав людини — Чернігів

Асоціація єврейських організацій та общин України

Конгрес національних громад України

Інститут демократії ім. Пилипа Орлика

ГО “Соціальний капітал”

Тернопільська міська ГО “Адаптаційний чоловічий центр”

Команда документування Освітнього дому прав людини —  Чернігів побувала у селі Черниш. Свідки розповіли про перебіг окупації, фермера, який пожертвував власним господарством заради односельців, переслідування АТОвців російськими військовими, пограбування та інші події лютого-березня 2022 року. 

Початок окупації

Село Черниш розташоване приблизно за 25 км від Чернігова. Через нього проходить дорога, яка веде до сусіднього села Терехівка, а звідти — безпосередньо до Чернігова. Звідси приблизно за годину автомобілем можна дістатися до українсько-білоруського кордону.

Вже 24 лютого 2022 року мешканці села почули звуки вибухів, а на трасі неподалік з’явилася колона військової техніки. Наступного дня, 25 лютого, російські війська увійшли до Черниша. Очевидці згадують величезну колону — після того, як свідок нарахувала 180 одиниць техніки, вона припинила рахувати. Це були танки, БТРи, бензовози, гаубиці та транспортні машини, наповнені солдатами. Окупанти просувалися через центральну вулицю села, нестримно й хаотично, навіть наїжджаючи один на одного, через що зламали електроопору та залишили населений пункт без світла. Водночас вони відразу почали розташовувати свої позиції, використовуючи село як опорний пункт для подальших атак на Чернігів.

Позиції в селі

Російські військові швидко зайняли адміністративні будівлі. У приміщенні сільради вони облаштували штаб, загородили вікна мішками з піском, а довкола нарили окопи. Декілька днів вони також перебували у приміщенні колишньої школи, де зараз знаходиться культурний центр. На водонапірній башті, що розташована на території школи, снайпер облаштував позицію — свідки бачили світло від його приладів уночі.

Окопи російських військових у селі Черниш. Фото надане свідком.

З самого початку окупації стало зрозуміло, що російські війська використовуватимуть село для подальших наступальних дій. Обстріли Чернігова велися щодня — спочатку з лісосмуги під Седневом, а згодом, коли війська просунулися ближче, вони почали бити безпосередньо з позицій у Черниші. На вулицях села з’явилися військові патрулі. Вони їздили по селу, перевіряли будинки, а на деяких навіть спрямовували зброю, але не обстрілювали. Частина військових розмістилася у порожніх хатах.

Росіяни швидко встановили контроль над селом, запровадивши обмеження для місцевих. Людям забороняли виходити з будинків без крайньої потреби, а для пересування вимагали носити білі пов’язки. 

Фермер пожертвував власним господарством заради односельців

Господарство «Черниське» до війни було великим аграрним підприємством, яке займалося вирощуванням сільськогосподарських культур, тваринництвом та мало значні запаси продовольства. На території ферми розташовувалися овочесховища з картоплею, ферма з коровами, вівцями та свинями, склади з пальним, а також сільськогосподарська техніка. Російські військові оселилися на території господарства та використовували його у власних цілях.

Розуміючи, що грабежів і насильства не уникнути, фермер домовився з окупантами. Він запропонував їм забирати худобу та запаси картоплі, щоб ті не чіпали інших мешканців села. Це рішення було вимушеним і воно врятувало людей від безконтрольного мародерства. Російські військові не проводили масових зачисток і майже не вдиралися в будинки, щоб їх розграбувати. Працівники отримали можливість доглядати за худобою, а сам фермер допомагав місцевим, роздаючи м’ясо та борошно тим, хто залишився без харчів.

За місяць окупації росіяни вирізали майже всю худобу, забрали значну частину продуктів, використали пальне, а перед відходом розграбували та зламали сільськогосподарську техніку. Після деокупації господарство «Черниське» зазнало величезних збитків. На жаль, воно досі не відновилося.

Переслідування АТОвців

Під час російської окупації Черниша були випадки переслідування колишніх українських військових, які брали участь в антитерористичній операції. Розшукуючи саме таких людей, російські окупанти проводили обшуки.

Першим потерпілим став Руслан Журавльов, місцевий мешканець, який воював у зоні АТО. Росіяни приїхали до його будинку на БТРі, вишикували всю родину у дворі, перевірили телефони, а потім зав’язали йому руки та очі скотчем і забрали в полон.
Чоловіка утримували три доби у підвалі, не давали води, піддавали психологічному тиску, хоча не застосовували жорстоких катувань. Йому пощастило вижити: перед відступом окупанти викинули його з машини і сказали, що якщо він дістанеться додому, то житиме. Руслану довелося йти пішки з села Терехівка, дорогою спостерігаючи нескінченні колони російської техніки. Після звільнення села він впізнав місце, де його утримували, коли правоохоронці проводили слідчі дії.

Ще одного колишнього військового — Миколу, мешканця села — також ледь не забрали в полон. Окупанти приходили до його будинку, теж шикували всіх біля стін, ретельно перевіряли телефони та документи. Однак, на щастя, його не забрали.

Окупанти використовували різні методи фільтрації місцевих мешканців. Вони ходили по хатах, обшукували підвали та горища, ламали сім-карти в телефонах, вилучали гаджети. Військові російської армії організовували перевірки, попереджаючи, що передача будь-яких даних українським військовим карається розстрілом.

Після звільнення села СБУ та прокуратура зайнялися розслідуванням колабораціонізму. Відомо, що серед місцевих жителів був чоловік, який передавав окупантам інформацію про військових, що і сприяло їх затриманню.

Руйнування та знищені будинки

Окупація села Черниш залишила після себе руйнування. Уламками снарядів пошкоджено 10 будинків у селі. Ще два — згоріли до тла. Один із них був літньою дачею, інший належав мешканці, яка нещодавно померла, тому будівля залишалася порожньою. 

Знищений будинок у селі Черниш. Фото надане свідком.

Крім того, на вулиці Миру обстріл спричинив пожежу в приватному господарстві. Унаслідок цього загинув кінь, а будівля отримала значні пошкодження. Переважно вибиті вікна та зруйновані дахи. Особливо постраждали ті будинки, які були розташовані біля адміністративних будівель, що використовувалися російськими військовими.

Сільська рада, яку окупанти використовували як штаб, пошкоджена зсередини: техніка вкрадена, меблі поламані, вікна та двері вибиті, скрізь залишався бруд і сміття.

Фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП), також зазнав грабежу. Окупанти забрали медикаменти та особисті речі фельдшерки, вибили вікна.

В будинку культури, де деякий час жили військові, облаштували примітивну піч, палили меблі, а після деокупації місцеві виявили всередині безлад.

Вантаж «200»

Під час окупації Черниша російські військові зазнали втрат як у живій силі, так і в техніці. Село використовувалося окупантами як логістичний вузол для просування на Чернігів, а також як ремонтна база для пошкодженої техніки. Саме тому воно стало важливим об’єктом для українських сил оборони, які завдавали ударів по ворожих позиціях.

У березні 2022 року мешканці Черниша бачили, як українські сили вразили російську самохідну артилерійську установку (САУ), яка після удару детонувала разом із боєкомплектом неподалік лісу. Один зі свідків згадує, як у момент вибуху земля буквально тремтіла, а над лісом піднявся білий грибоподібний дим.

Російські військові неодноразово вивозили своїх загиблих та поранених. Вже 25 лютого їхала машина з червоними хрестами, на яких крейдою було написано «200» — військовий код для позначення загиблих. Кажуть, іноді з машини стирчали руки і ноги загиблих.

Деокупація Черниша

Коли наприкінці березня стало зрозуміло, що росіяни не можуть втримати позиції під Черніговом, вони почали відхід. 30-31 березня через село проходила велика колона техніки: танки, БТРи, САУ. Окупанти відступали організовано, групами по 2-3 машини з інтервалами у 200-300 метрів. Це було повною протилежністю тому, як вони заходили в Черниш у лютому — тоді їхня техніка йшла щільною колоною, хаотично наїжджаючи одна на одну.

Деякі військові машини були настільки пошкоджені, що їх доводилося тягнути. Водночас вони продовжували робити постріли в напрямку Чернігова.

Сміття, яке залишили російські військові. Фото надане свідком.

Після відходу російських військ у селі залишилася знищена техніка та залишки укріплених позицій. Найбільше військової техніки було на «тракторному стані», який окупанти використовували як ремонтну базу. Там було кілька влучань від українських ударів.

Місцеві мешканці після деокупації знаходили в окопах алкоголь, тушкованку, ковбасу, рибу — все, що вони забирали з магазинів та будинків.

Місцеві мешканці, попри ризик, допомагали українським силам, повідомляючи координати. Зважаючи на те, що росіяни не змогли закріпитися в Чернігівській області, зрештою були змушені відступити і з Черниша зокрема. Мешканці села відразу самотужки почали ремонтувати свої оселі. Нині там живуть відносно мирним життя і мало що нагадує про окупацію.

Проєкт «Документування воєнних злочинів у Чернігівській області» реалізується Освітнім домом прав людини — Чернігів за підтримки Міжнародного фонду “Відродження“. Матеріал представляє позицію авторів та Освітнього дому і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читайте також про злочини російських військових у селі Вознесенське.

Мальовниче село Вознесенське, що розташовується неподалік Чернігова, у 2022 році потрапило в окупацію. Вранці 24 лютого вже було чути вибухи. 25 лютого підірвали мости. Населений пункт опинився в ізоляції – транспортне сполучення було відсутнє.
5 березня 2022 року на околиці села з’явився перший російський танк. Його розташували на висоті, щоб контролювати навколишню територію. До 6-7 березня село було повністю окуповане, з’явилися блокпости, а російські військові заборонили місцевим виходити на вулиці після 18:00.

Церква у селі Вознесенське. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів

Особливістю окупації Вознесенського стало те, що російські військові переважно уникали взаємодії з місцевими мешканцями й намагалися не чіпати їх. Найтяжчі випадки, що пов’язані з жителями Вознесенського і які можуть розглядатися як воєнні злочини, відбувалися на інших територіях. Період окупації тут характеризують як відносно спокійний, порівняно з іншими населеними пунктами Чернігівщини. Окрім того, Вознесенське стало місцем прихистку для жителів сусідньої Новоселівки, яку нищили російською авіацією, артилерією та іншими засобами ураження. Люди переселялися сюди з сусіднього села, оскільки вважали, що так буде безпечніше. За словами очевидців, обстрілів у Вознесенському майже не було.

Розміщення російських військ

На початку березня 2022 року в село Вознесенське ненадовго прибули російські розвідники. Незабаром у Киселівку, село поряд, увійшла важка техніка — танки, БТРи та «Тигри». Вони розташувалися там, а згодом почали просуватися у Вознесенське.

Стіна пошкодженого будинку в селі Вознесенське. Фото надане свідком.

Російські військові зайняли школу, пусті приватні будинки та адміністративні будівлі. Перш за все, заселялися у будинки, де не жили люди, та використовували їх для своїх потреб. Біля одного з таких будинків облаштували спостережний пункт і вирили окопи. У сільраді зайняли кабінети, а в коридорі на другому поверсі встановили стелажі, які слугували спостережним пунктом.
Декілька свідків припускають, що першими до села зайшли білоруси в російській формі, які поводилися доволі стримано. Вони зробили цей висновок через мовний акцент, яким спілкувалися військові. Однак після 13 березня у Вознесенському з’явилися буряти, тувинці та інші підрозділи. Вони заборонили місцевим жителям виходити на вулиці. Поховання померлих дозволяли лише на подвір’ях, а не на кладовищі.
Одному зі свідків російський військовий казав: «вы у нас на картах отмечены как окупированная територия и с нашей стороны к вам  действий  никаких не будет, если вы ничего делать не будете».  

Фото залишків боєприпасів, виявлених у селі Вознесенське. Фото надане свідком.

У Вознесенському розміщувалися танки, БТРи, артилерія та піхота. Село перебувало під постійним наглядом — окупанти патрулювали територію, знали, хто де мешкає, але зазвичай будинки не обшукували й телефони не перевіряли. Військова техніка рухалася між селами, обстрілюючи позиції ЗСУ, зокрема, із території агрофірми «Улянівська».

Тир і госпіталь у Вознесенській гімназії

З перших днів окупації російські військові заселилися у Вознесенську гімназію. У приміщеннях школи проживало близько 40 солдатів, а у підвалі вони облаштували тир, де тренувалися стріляти. Після їхнього відходу будівлю знайшли в повному безладі: меблі були потрощені, комп’ютерний клас розгромлений, частину техніки вивезли.

Вигляд приміщень Вознесенської гімназії після того як там перебували російські військові. Фото надане свідком.

На стінах школи лишилися написи незрозумілою мовою, схожою на ієрогліфи. Військові проживали у всіх кабінетах та підсобних приміщеннях. Готували там їсти, спали. В кабінеті математики була кімната, яка нагадувала медичну. Там було охайно, був перев’язувальний матеріал. Навколо школи стояла військова техніка, здебільшого броньовані машини та БТРи. Увесь час окупації над будівлею залишався український прапор.

Історія Сергія Колупайка та Олександра Марусика: полон і незаконне ув’язнення

Сергій Колупайко приїхав до Вознесенського напередодні великої війни, 23 лютого 2022 року до матері та сина, а вже наступного дня почалися бойові дії. 14 березня (за іншими даними — 13 березня) 2022 року він вирушив до села Петрушин, щоб вивезти свою цивільну дружину та доньку. Проте його автомобіль обстріляли російські військові на окупованій території поблизу Петрушина. Сергій отримав кульове поранення, але вижив. Разом із ним у машині перебував сусід Олександр Марусик. Під час обстрілу його теж поранили в ногу. Обох чоловіків схопили, зв’язали й відвезли у різні місця.

Певний час про долю Сергія Колупайка не було відомо і його вважали зниклим безвісти. Виявилося, що після обстрілу росіяни взяли його в полон. Спершу утримували в Курському СІЗО, пізніше перевели до виправної колонії в Росії. Родина дізналася про його місце перебування лише через кілька місяців завдяки даним від звільнених з полону українців. Російська влада офіційно підтвердила факт затримання, звинувативши Сергія Колупайка у “протидії спеціальній військовій операції”.

Олександра Марусика утримували до 17 березня у металевому вагончику, без їжі, води та медичної допомоги, попри поранення. Його катували та допитували щодо можливої співпраці з ЗСУ. Зрештою вивезли за село Роїще й відпустили. Йому вдалося дістатися до безпечного місця, йдучи лісами та уникаючи російських патрулів. Згодом Олександр упізнав одного зі своїх катів — 21-річного російського солдата Костянтина Кузнєцова, якого Чернігівський районний суд заочно засудив до 12 років ув’язнення.

Звільнення Вознесенського та відновлення села

30 березня 2022 року місцеві жителі помітили, що військова техніка почала зникати. На ранок 1 квітня стало ясно, що російські війська залишили село.

Осколки боєприпасів. Фото надане свідком.

Оглядаючи покинуті окупантами будинки, люди виявили сліди мародерства — зникли особисті речі, човни, інструменти, харчові запаси тощо. Після звільнення села місцеві мешканці довго оговтувалися від пережитого. Багато хто донині бояться повторення окупації, особливо після того як стало відомо про злочини російських військ на інших територіях. Але нині вже нічого не нагадує про руйнування у Вознесенському, село відновилося. Функціонує гімназія, в якій облаштовують якісне бомбосховище. Завдяки допомозі міжнародних організацій вдалося швидко відновити цивільну інфраструктуру та будинки.

Проєкт «Документування воєнних злочинів у Чернігівській області» реалізується Освітнім домом прав людини — Чернігів за підтримки Міжнародного фонду “Відродження“. Матеріал представляє позицію авторів та Освітнього дому і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читайте також про злочини російських військових у селі Стара Басань.

Окупація українських територій у 2022 році супроводжувалася численними воєнними злочинами з боку російських військових. Події у селі Стара Басань Чернігівської області стали черговим прикладом порушення норм міжнародного права російськими військовими. Тут відбувалися жахливі епізоди катувань та вбивства мирних мешканців, мародерства та знищення цивільної інфраструктури.

Документатори Освітнього дому прав людини в Чернігові побували в Старій Басані та задокументували свідчення очевидців. Про події, що там відбувалися йдеться у цьому матеріалі. 

Околиця Старої Басані. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів, жовтень 2024.

Початок окупації

Вперше окупаційні війська прибули до Старої Басані 1 березня 2022 року. Відразу зайняли приміщення будинку культури та школи-інтернату. Розмістили свій штаб у старостинському окрузі, оселилися біля середньої школи та в самій школі. Після влучання в російську бронетехніку, яка була схована за школою, заклад освіти загорівся, тому вона частково пошкоджена й вогнем. Усі приміщення, які займали російські військові розтрощені, засмічені й розграбовані. 

Колони рухалися транзитом, намагалися прорватися до столиці, тому підрозділи військових, що окуповували Старий Биків тут часто змінювалися. Час від часу російські військові заселялися в будинки місцевих мешканців.

Без світла й тепла

Гуманітарна ситуація в окупованому селі була складною. Люди жили без газопостачання, світла та тепла, адже газопроводи та електростанції були навмисно зруйновані. Готувати їжу доводилося на вогнищах, використовуючи імпровізовані «буржуйки» чи іншим подібним способом. Запасів продуктів не вистачало, а через обстріли евакуація була практично неможливою.

Медикаменти доставляли завдяки зусиллям старости села та волонтерів, які ризикували життям, перевозячи хліб і ліки з інших населених пунктів. Зросла смертність: тіла загиблих доводилося ховати у власних садах чи подвір’ях через відсутність можливості організувати поховальні процесії. Російські військові не дозволяли це робити.

“Згорів 21 будинок в районі Тимки і на вулиці Ярославській”

Окупати забирали та нищили майно місцевих жителів без будь-якої військової необхідності. Свідки розповіли про пограбування магазинів та будинків. Де росіяни не змогли виламати двері — вивалили їх разом зі стіною пострілом з танка. 

Під кулі російських військових потрапили запарковані автомобілі, бувало вони їх розстрілювали або палили.

З осель забирали їжу, одяг та побутову техніку, електроінструменти. Будинки, де не відчиняв ніхто двері — підпалювали. Відомі випадки, коли стріляли в мешканців, які намагалися врятувати свої домівки від пожеж, що були спричинені обстрілами.

Під час чергового «заїзду до села», як висловився свідок, була поранена у шию місцева мешканка Валентина Супрун, внаслідок чого вона загинула. Її знайшли мертвою біля вікна  у своєму будинку.

Залишки зруйнованого будинку в селі Стара Басань. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів, жовтень 2024.

Найстрашніше, кажуть, було, коли російські військові покидали Чернігівську область. Тоді вони відкривали вогонь по житлових будинках, лісах і полях, це спричиняло масштабні пожежі.

“27 березня 2022 року близько 13:00 почала їхати колона, приблизно 70 одиниць техніки, і стріляли просто по вікнах. Вся вулиця — розстріляні будинки. Стріляли запальними боєприпасами. І врятувати їх не можна було. Холод, людей залишилося мало. Тоді згорів 21 будинок в районі Тимки і на вулиці Ярославській”, — розповідає свідок.

Припускає також, що це була помста за те, що українські військові підбили російський БТР. 

Залишки зруйнованого будинку в селі Стара Басань. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів, жовтень 2024.

Полон та вбивство старобасанців

Того дня із будинку однієї з родини, що жила неподалік місця влучання по російській бронетехніці, забрали в полон одразу 4-х чоловіків: двох синів, чоловіка і племінника. Також їх сусіда, 75-річного дідуся. Загалом по селу назбирали людей, яких утримували в сусідньому селі — Новому Бикові.

Дорогою до катівні, чоловікам натягнули мішки на голову й знущалися поки везли: гасили цигарки об одяг, пробували зламати їхній моральний дух. Людей тримали у жахливих умовах в котельні сусіднього села. Декому з полонених так і не вдалося вирватися живими…

Катівні, які російські військові облаштували, стали місцем страждань десятків людей. Полонених старобасанців, які були в котельні били ногами, прикладами автоматів, стріляли над головами, погрожували ампутаціями. Одним із найжахливіших злочинів став розстріл двох жителів Старої Басані. Там загинули й інші люди. 

Очевидці кажуть, що Олександра Лисака та Володимира Вовка спочатку сильно побили. Кістки Олександра були потрощені, тому він стогнав і крутився на підлозі через біль. В черговий раз, коли зайшов російський військовий та вдарив його ногою по спині, Олександр попросив каву з молоком, чим, ймовірно, розлютив окупанта, котрий їх утримував. Його вивели й він довго не повертався, згодом його знайшли застреленим.

Володимира Вовка пізніше забрали з місця утримання разом з іншим чоловіком і обох розстріляли. Чому вирішили вбити саме Володимира невідомо, адже провокативно він не поводився.

Пам’ятний знак загиблим за час окупації в Старій Басані (Вовк Володимир, Лисак Олександр, Супрун Валентина — цивільні; Хряпа Сергій — військовий). Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів, жовтень 2024.

Іншим чоловікам, які були тоді в котельні, вдалося вибратися. 30 березня 2022 року полонені, користуючись обстрілами, панікою і тим що російські військові ховалися змогли втекти. Вовк Володимир і Олександр Лисак, на жаль, до того часу вже були розстріляні, тоді тікаючи їх тіла побачили односельці, яких тримали разом з ними, вони лежали на кладовищі непоховані. 

Звільнення села

Останніми через Стару Басань поїхали спочатку бензовози, близько десяти, та наступного дня медичні машини російських військових. Після них прибули українські війська та взяли під контроль населений пункт. Так завершилася окупація. 

Протягом майже трьох років з моменту деокупації село поступово відновлюється завдяки зусиллям місцевих мешканців і громади та підтримці благодійників та держави. 

Проєкт «Документування воєнних злочинів у Чернігівській області» реалізується Освітнім домом прав людини — Чернігів за підтримки Міжнародного фонду “Відродження“. Матеріал представляє позицію авторів та Освітнього дому і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Коли розпочиналося повномасштабне вторгнення російської армії в Україну, місцевим мешканцям здавалося, що невелике й тихе село Деснянка біля озера та лісу буде нецікаве російським військовим. Та сталося інакше, адже воно розташовується поблизу Чернігова, на перетині стратегічно важливих логістичних шляхів. Під час окупації, яка тривала близько місяця, загинули люди, зруйновано будинки, жителі втратили майно, відчули страх та біль, якого ніколи раніше не відчували. 

Російські військові вчиняли в Деснянці воєнні злочини,  тому наша команда неодноразово відвідувала населений пункт, збирала свідчення. Документатори Освітнього дому прав людини — Чернігів поспілкувалися з 21 свідком (зокрема, потерпілим/потерпілою від воєнних злочинів) та з’ясували, що відбувалося під час окупації. Частину тих страшних подій ми розповімо в цьому матеріалі.

Зміст цієї статті може бути травматичним і хвилюючим, адже в публікації описані воєнні злочини, які пов’язані з різними формами насильства.

Фото залишків будинку місцевої мешканки, знищеного 7 березня 2022 року збройними силами РФ у с. Деснянка. Фото надане свідком.

Окупація та гуманітарна криза

Місцеві мешканці розповіли, що спочатку до села заїхала розвідка, а потім основна маса військових з технікою. Росіяни почали заходити до будинків. Якщо будинок був зачинений — виламувати двері. Переважна більшість окупантів у Деснянці мали азійську зовнішність. На техніці були розпізнавальні знаки: літери «О», «Z» або «V». Техніки було багато, близько 500 одиниць, при тому, що населення села всього 376 людей. Вона зупинялася під селом, в лісі, була розставлена вулицями та впритул до самих будинків. 

Комендантська година розпочиналася о 18:00. Жителям ходити селом було небезпечно — працював снайпер, тому кулі могли в будь-який момент пролетіти поряд або ж поранити чи вбити. 

Російські військові планували пересуватися у бік с. Кошівка, але міст через річку Білоус був підірваний. Важка техніка загрузла в болотистій місцевості на околиці села, це ускладнювало рух. Окрім вогневих позицій, російські військові облаштували в Деснянці пересувну кухню, госпіталь та штаб управління. 

У Деснянці була досить складна гуманітарна ситуація. В селі не було електропостачання понад місяць. Через пошкодження газогону, внаслідок бойових дій зникла можливість користуватися газом. Мобільні телефони забирали російські військові, а ще й зв’язок та інтернет був поганим. Харчів і хліба у магазині не було, тому деякі мешканці ходили 12 кілометрів пішки до Чернігова, щоб придбати хоча б якусь їжу або використовували ті запаси продуктів, що мали.

Через відсутність медичної допомоги під час окупації відомо про смерть щонайменше однієї людини з інвалідністю.

Раніше ми вже розповідали про події в Деснянці, які відбувалися 8 березня 2022 року. Вони висвітлені в статті «Вагнерівські методи» 90-ї танкової бригади ЗС РФ у Деснянці на Чернігівщині: цивільних розклали на землі у вигляді зірки й били кувалдою. 

У цьому матеріалі ви можете прочитати про інші епізоди окупації населеного пункту.

Загибель чотирьох братів та  їх товариша

У лютому-березні 2022 року в селі Деснянка відбулася справжня трагедія для родин Довбиш та Буцик. За час окупації загинуло четверо братів та їх товариш. Ця моторошна й загадкова історія розпочалася 28 лютого. Близько 11 ранку Ігор Довбиш їхав з Чернігова до Деснянки. Що трапилося того дня достеменно невідомо. Ймовірно, він потрапив під артилерійський обстріл російських військових або підірвався на міні. 

Декілька наших свідків розповіли, що Ігор прямував до Деснянки зі своєю дівчиною через поле, яке було заміноване. Автомобіль підірвалися на міні. Чоловік загинув на місці, а дівчину відкинуло вибуховою хвилею. Травмована, вона змогла добратися до села і розповісти, що трапилося. 

2 березня 2022 року троє двоюрідних братів Ігоря — Володимир, Сергій, Олександр (між собою рідні) та їх товариш Олег Буцик вирішили забрати тіло загиблого. Ймовірно, того дня їх дещо випередили представники ДСНС, побували на місці трагедії та вже до того забрали тіло Ігоря Довбиша в морг. 

Декілька односельців стояли на вулиці та чекали повернення братів і їх товариша. Відстань, куди пішли чоловіки, була до трьох кілометрів. Кажуть, що це пів години туди й пів години назад, але вони довго не поверталися. Ввечері пролунав вибух, а потім автоматні черги.

Згодом Володимира, Сергія, Олександра й Олега знайшли на полі мертвими. Загиблі знаходилися від машини Ігоря Довбиша на відстані десь близько одного кілометра, а ноші, які вони зробили, щоб забрати брата, стояли біля автомобіля. Тіла цих чоловіків забрали лише після деокупації. Їх поховали 5 квітня 2022 року.

Обстріли

Жителі Деснянки розповіли, що російські військові обстрілювали будинки з автоматів та іншої зброї, влучали у вікна, двері, дахи, стіни, пошкоджували меблі й техніку всередині. У селі від куль та осколків снарядів посічений майже кожен будинок. Три — знищено вщент. Найжахливіше, що від таких хаотичних обстрілів страждали люди, отримували поранення.

Окрім того, що російські військові наражали на небезпеку цивільних людей, застосовуючи власну зброю, вони ще й використовували місцеве населення Деснянки в якості “живого щита”. Біля будинків та на городах розміщували бензовози, танки, БМП, КамАЗи тощо. Особовий склад селився в пустих будинках та інших приміщеннях.

«I from is Russia»

Свідки розповіли, що російські військові заходили в будинки, де не жили люди та грабували перш за все їх, але не тільки. Звідти забирали особисті речі власників: їжу, одяг, інструменти, техніку. Іноді брали з собою навіть фотоальбоми, парфуми чи жіночу білизну. Частина свідків зазначали, що їх будинки грабували прямо в них на очах. Їм довелося лише спостерігати як все цінне виносили з житла, адже вдіяти нічого не могли проти озброєних окупантів.

Характерним було те, що часто лишали написи на кшталт «привет из росии», «здесь был…», «I from is Russia» та інші.

Фото шафи-купе з написом на дзеркалі, залишеного російськими військовими в одному з будинків у с. Деснянка (на дзеркалі напис: «I from is Russia» та «Hello my … is Russia EКБ (Єкатеренбург) Nikolay forever … 75… O … rip …» тощо). Фото надане свідком.

Окрім того, російські військові забирали у місцевих мешканців автомобілі, розмальовували їх та їздили по селу, до поки вони не зламаються. Пограбували магазин та потрощили все всередині, розбили морозильні камери й прилавки.

Фото автомобіля викраденого та зламаного російськими військовими (на автомобілі  написи: «O ACAB HESAIM O» та «28 RUS» (ймовірно, позначення бригади РФ, яка дислокується в місті Муром)). Фото надане свідком.

Командири Кірілл та Микола

Російські військові, які окуповували Деснянку були словʼянської та азійської зовнішності. Декілька свідків стверджує, що серед них були й білоруси, які прикривали шеврони білими стрічками. Військові носили різну форму: зелену плямисту, чорну або піщаного відтінку, обов’язково всі мали стрічки.

Свідки кажуть, що російські солдати часто вживали імена Микола та Кірілл, коли йшлося про людей, які приймали рішення. Місцеві мешканці також зверталися з різними запитами, наприклад з питань поховання померлих саме до військового, на ім’я Кірілл. Його описують як високого і кремезного, років 30 років рудоволосого чоловіка, слов’янської зовнішності. Одному зі свідків він сказав, що із Новоросійська. Носив шеврони з прапором РФ, червоні стрічки на нозі й на руці. Ймовірно, мав на той момент звання майора.

Колаборанти

У Деснянці були люди, які співпрацювали із ЗСУ. Але водночас частина жителів Деснянки пішли на колаборацію з російськими військовими. Одна з родин, як стверджує свідок, за самогон та цигарки обмінювала речі сільськогосподарського і побутового вжитку, до того ж ймовірно, вони були викрадені в інших місцевих. В селі траплялися випадки пограбувань не тільки зі сторони російських військових, а й односельців. Ще один чоловік ходив селом у кітелі з орденами та медалями, розповідав, що він за Росію. Інший, зі слів свідків, розпивав алкогольні напої разом із окупантами. 

Свідки думають, що хтось, хто добре знає ліс допоміг російським військовим проїхати лісовими дорогами, адже вони чудово там орієнтувалися. До того ж місцевим жителям дозволяли ходити по селу лише з пов’язками: білими або червоними й тільки поодинці. Білі повинні були носити всі цивільні люди, а червоні носили колаборанти як символ того, що вони прихильно ставляться до окупантів. Один із мешканців носив саме червону пов’язку. Проте, чи передавали інформацію російським військовим колаборанти, можна лише здогадуватися.

Збройні сили РФ постійно обстрілювали місто Чернігів з села Деснянка. Кожну ніч виганяли танки на околицю населеного пункту і робили постріли в напрямку міста. Пізніше на цьому місці після відходу росіян, знайшли велику кількість розірваних і нерозірваних боєприпасів та багато пустих ящиків від них. Свідки розповіли, що місто Чернігів обстрілювали постійно, починаючи з ночі й до ранку було чутно «вихідні хлопки». Протягом двох тижнів щоночі гули літаки. Інколи свідки чули постріли з двох різних сторін села. За лісом працювало кілька самохідних артилерійських установок, допоки частину з них не знищили ЗСУ. З села Деснянка обстрілювали мікрорайон «Масани» у м. Чернігів. Одному з місцевих мешканців російській військовий сказав: «Что у вас за мельница такая? Молотим, молотим и не как не можем развалить!» (ПрАТ «Млибор»). Обстрілювали й інші локації.

 Завершення окупації

31 березня 2022 року російські військові почали виходити із села, а вже 1 квітня повністю покинули його. Напередодні вночі вони запускали ракети різних кольорів. Рано вранці було чути гул техніки. Деснянці бачили з вікна як їхали танки, бронеавтомобілі, гаубиці тощо, однією з вулиць пройшло близько 400 одиниць. Свідки кажуть, що коли російські військові полишали населений пункт, з поля обстріляли місто Чернігів. Потім один з танків розвернувся і поцілив прямо в будинок місцевого мешканця в Деснянці, внаслідок чого знесло стіну другого поверху. Так завершилася окупація. Люди почали приходити один до одного, спілкувалися та співчували горю. 

Нині минуло майже три роки, і село потрошку відновлюється після важких випробувань. Жителі Деснянки відремонтували частину осель, на їх вулицях більше не стоїть військова техніка. Вони вірять, що їхня земля більше ніколи не опиниться під окупацією, а жахіття війни залишилися у минулому, хоч війна досі триває.

Проєкт «Документування воєнних злочинів у Чернігівській області» реалізується Освітнім домом прав людини — Чернігів за підтримки Міжнародного фонду “Відродження“. Матеріал представляє позицію авторів та Освітнього дому і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

8 березня 2022 року — справді трагічний день для жителів села Деснянка, що на Чернігівщині. Тоді російські військові вперше за час окупації села отримали відсіч від ЗСУ. Способом убезпечити себе від обстрілів надалі, вирішили обрати тактику прикриття місцевими мешканцями як «живим щитом». Намагалися знайти людей,  які співпрацювали із ЗСУ, тому жорстоко катували і вбивали цивільних деснянців. У селі по людях стріляв снайпер, вбивав. Хаотично обстрілювали будівлі, а одного разу розвернули дуло танка на будинок місцевої мешканки і влучили прямо в нього, жінка, яка була в укритті поруч загинула. Того дня російські військові розстріляли автомобіль, де їхало троє дорослих людей з дитиною. Страшно навіть уявити, що все це події одного дня, а окупація тривала понад місяць.

Зміст цієї статті може бути травматичним і хвилюючим, адже в публікації описані воєнні злочини, які пов’язані з різними формами насильства.

«Живі щити» Деснянки

У перший день повномасштабної війни в невеликому селі Деснянка, що на Чернігівщині, рано-вранці вже було чути вибухи. Село знаходиться приблизно за 60 км від кордону з Республікою Білорусь, звідки, зокрема, почали заходити російські військові 24 лютого 2022 року. Поруч із селом є залізнична дорога та важливі автомобільні шляхи, тому Деснянка стала одним із населених пунктів, що був привабливим у стратегічному плані для російських військ під час просування до Чернігова та в напрямку столиці. 

У село росіяни зайшли наприкінці лютого або на початку березня, свідки називають різні дати. Вони розповіли, що першими рухалися танки, потім колісна техніка, їхали колонами. Спочатку розмістилися на околицях села, на території навчально-наукової дільниці «Деснянка», де раніше навчалися студенти-агрономи університету «Чернігівська політехніка». 8 березня 2022 року відбувся обстріл цієї території українськими військовими, тоді загинув командир російського танкового підрозділу. Після цього росіяни вирішили перемістилися у село і масово розселилися у будинках місцевих мешканців. Так вони майже на місяць стали сусідами жителів Деснянки й фактично використали їх як «живий щит».

Територія навчально-наукової дільниці «Деснянка» після обстрілу. Фото надане свідком.

Жахливі катування та вбивства людей: розкладали зіркою та били кувалдою

Після влучного обстрілу позицій 8 березня, російські військові почали шукати людей, які, на їх думку, могли співпрацювати із ЗСУ. Забрали на допит трьох місцевих чоловіків. Один з них повернувся зі слідами катувань, інші двоє були знайдені згодом мертвими.

Документатори Освітнього дому дізналися, що у господарстві, де катували чоловіків було приблизно 5-6 російських військових. Ув’язнених вони розклали на землі у вигляді зірки один за одним, обшукали, перевірили татуювання. Потім покликали старшого командира, він наказав принести важку кувалду. Російські військовослужбовці запитували російською: «Кому вы нас сдали?».. Якщо чоловіки мовчали або відповідали не те, що очікувалось, їх били кувалдою з голови до пʼят. Бив сам командир. Рухалися лінійно, били з проміжком у 4-5 секунд: питання — удар. Кожен із чоловіків сумарно отримав приблизно 40-50 ударів кувалдою. Тривало побиття декілька годин.

Ввечері чоловіків кинули до підвалу, який розміщувався окремо від будинку, площею приблизно 3×3 м. Коли заводили, вдарили Карпенка Миколу в лице та зламали йому ніс. Чоловікам дали старі речі, відро для туалету та один сухпайок, який чоловіки не змогли відкрити через виснаження та побої. Температура у підвалі була близька 0℃. 

Наступного дня, вранці 9 березня 2022 року, Карпенка Миколу та Захаренка Олександра російські військові забрали з підвалу. Ще одного чоловіка утримували до обіду, потім відпустили. 

Тіла Карпенка Миколи та Захаренка Олександра знайшли випадково 26 травня 2022 року у селі Шестовиця Чернігівської області. Чоловік вийшов на прогулянку з собакою, яка знайшла тіла, зариті у сміття. Зі слів свідка, в обох чоловіків були прострелені ключиці і голови: у Карпенка Миколи — пʼять куль в голові, у Захаренка Олександра – три.

Родина Карпенків на могилі свого сина Миколи. Фото Наталії Найдюк, Суспільне Чернігів

Чоловіку, якому вдалося вижити, зламали ребра, пробили на маківці голову кувалдою, по тілу синці, всюди сліди катувань, особливо, на руках та ногах.

У 2024 році правоохоронним органам вдалося встановити одного з російських військових, який ув’язнив та катував чоловіків. Йому висунуто підозру, в тексті якої зазначено, що це Кубеков Ермек Бібатирович, військовослужбовець 90 танкової бригади РФ.

Вбивство Олександра Радченка 

Вранці 8 березня 2022 року родина Радченків прокинулися від звуку залпу «Градів», які стріляли з с. Деснянка в напрямку м. Чернігів. Четверо чоловіків, зокрема й Радченко Олександр, вийшли покурити на ґанок після сніданку, так само як і в усі інші дні. Пролунав глухий постріл і хтось крикнув: «Сашу вбили, падайте на підлогу». Куля влучила йому прямо в голову.

Свідок вважає, що стріляв російський снайпер, адже постріл прицільний у скроню. Припускає, що куля була розривна. Звук пострілу був один і глухий, вихідного отвору не було. Кров витікала зі скроні, пульс був десь ще хвилину. Потім життя Олександра обірвалося. Він помер на колінах у дружини, вона не сховалася, а відразу поповзла до Олександра… 

Панікуючи, члени родини намагалися зателефонувати в лікарню, хоч було розуміння, що шансу його врятувати немає. Швидка їхати відмовилася, а вивезти з села загиблого чоловіка теж було неможливо, бо навколо велися активні бойові дії. Тіло потрібно було поховати, в сараї на другому поверсі була дерев’яна підлога — її зірвали та зробили труну. Викопали яму прямо в сараї та поховали Олександра Радченка 11 березня 2022 року. 

Розвернули дуло танка на будинок і поцілили прямо в нього

8 березня був обстріл, під час якого жінка з чоловіком ховалися у погребі. Коли вибухи стихли, чоловік пішов до сусідки через дорогу, перевірити як вона. Дім Ткаченко Ольги стояв навпроти ангарів, де російські військові ховали свою техніку. Коли стрілянина затихла, окупанти розвернули дуло танка на її будинок і поцілили прямо в нього. Навіщо російські військові це зробили, досі лишається загадкою. Жінка була в укритті, чоловік в сусідки, в будинку — нікого. Снаряд зруйнував будинок на 80%, осколки полетіли у різні сторони, пробили двері погреба, де була Ткаченко Ольга. Від осколкових поранень вона загинула. 

Російські військові поховати жінку на кладовищі не дозволили. Люди викопали могилу у дворі, з дощечок збили ящик замість домовини, так і поховали. Після деокупації тіло перевезли на цвинтар в село Гущин.

Знищений будинок 8 березня 2022 року в селі Деснянка. Фото надане свідком.

Поранення людей

Вранці 8 березня 2022 року російські військові перевіряли будинки. Один із них побачив жінку, яка у цей час подивилася у вікно і відкрив вогонь з автомата. Кулі поранили їй голову, розвернули шкіру. Чоловік намагався надати дружині медичну допомогу, але рани були великі й 4 рушники швидко просочились кров’ю. Він вистриг волосся й пішов до облаштованого росіянами військового госпіталю, що знаходився неподалік від їх будинку. Лікар погодився допомогти — обробив рану й залишив перекис водню та бинти для перев’язок. Наступного дня знову прийшов, зробив перев’язку. Жінка згодом одужала.

Цього дня під кулі потрапив і 17-річний юнак, котрий із запаленого від влучання снаряда будинку, намагався винести паралізовану бабусю. В город і сам будинок впали міни. Саме тоді згоріли документи, гроші, одяг та багато іншого. Юнак перекрив газ і спустив паралізовану бабусю у погріб. Саме тоді був поранений у праве плече, стегно, ліву гомілку та живіт. Швидка допомога їхати відмовилася, хлопцю намагалися допомогти сусіди, але кров не зупинялася й розпочалася гарячка. Сусідка пішла до російських військових, попросити медика про допомогу. Військовий медик обробив рани та перевірив чи залишилися осколки в тілі. На щастя — ні. 

Усі опитані свідки розповіли, що у с. Деснянка російські військовослужбовці хаотично розстрілювали будинки та відкривали вогонь по цивільному населенню, тому в селі пересуватися вулицями було дуже небезпечно. 

Прострелені кулями вікна в одному з будинків у селі Деснянка. Фото надане свідком.

Розстріл автомобіля

У напрямку села Деснянка їхав автомобіль. Звичайний автомобіль білого кольору, який жодним чином не був маркований як військовий. За кермом цивільний чоловік, разом з ним їхало дві жінки й дитина. Вони не становили загрози військовим РФ, але все одно потрапили під обстріл.

Як пізніше встановили українські правоохоронці, стріляв Колчаков Денис Романович, військовий 74 бригади РФ. Він випустив не менше восьми куль по авто і поранив водія, котрий дивом вижив. 31 травня 2024 року суд у Чернігові заочно засудив його на одинадцять років позбавлення волі.

Фото місця, з якого військовослужбовець ЗС РФ Колчаков Д.Р. стріляв по цивільному автомобілю.

Без строку давності

Від моменту деокупації минуло понад два з половиною роки. Жителі Деснянки досі з жахом згадують ті події, особливо 8-9 березня та деякі інші дати, які назавжди закарбувалися в їх пам’яті. Варто зазначити, що медик лишався вірний «клятві Гіппократа» й не відмовляв у допомозі цивільним місцевим мешканцям. Але не всі російські військові дотримувалися правил та звичаїв ведення війни, передбачених міжнародним правом. Нині вже відомо імена щонайменше двох російських військових, які вчиняли воєнні злочини і одному з них оголошено підозру, іншому — вирок. Поки заочно, але ці злочини не мають строку давності, а це означає, що лишається шанс на справедливість. Нехай з часом, та все ж хоча б частина воєнних злочинців має потрапити до в’язниці.

Проєкт «Документування воєнних злочинів у Чернігівській області» реалізується Освітнім домом прав людини — Чернігів за фінансової підтримки Міжнародного фонду “Відродження“. Матеріал представляє позицію авторів та Освітнього дому і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».