Новини
Коли-небудь людство повинно буде зрозуміти, що любов переможе, бо її неможливо подолати. Але ніщо так не ламає життя людей, як війна. Бо війна — це найстрашніший злочин, що потребує засудження та покарання.
У село Припутні окупанти вдерлися 25 лютого 2022 року. Тут росіяни розстріляли та закатували сім місцевих жителів. Окрім того — мародерство, знущання, розтрощені, спалені та пограбовані будинки.
Дід Грицько та баба Валя, місцеві жителі, — свідки численних злочинів російських нелюдів. Ми в частково відбудованому помешканні літнього подружжя. Ось їхня історія.
Ховались у погребі
25 лютого об 11:00 через село пішла колона танків, БТРів та іншої ворожої техніки. Спочатку старим було не зрозуміло, що відбувається, бо військові, які наче горобці сиділи на бронетехніці, навіть махали їм руками. Коли дід та баба зрозуміли, що це окупанти, вони сховались у погребі. Колони продовжували йти одна за одною, у день по дві-три, і баба Валя, сидячи в погребі, почала рахувати кількість техніки за звуком. Сто п’ятдесят сім… Наступна — сто сорок сім… Ще дев’яносто шість… Була одна зовсім маленька — тридцять вісім.
Спочатку росіяни нікого не чіпали, але коли ЗСУ погнали їх назад, побиті та злі вони почали зганяти свою злобу на місцевих жителях. Вдиралися в хати, вбивали собак та худобу, грабували будинки, руйнували та палили.
З 25 лютого кожен день над хатою літали ракети, гелікоптери, навколо лунали вибухи. І кожного разу баба Валя, щоб сховатися в погребі, тягнула на собі напівпаралізованого чоловіка. Було дуже страшно, але не зважаючи на це, вони до останнього не хотіли покидати своє помешкання.
У ніч із 21 на 22 березня 2022 року до їх сусідки на подвір’я зайшли окупанти. Коли їм ніхто не відчинив двері, вони зламали замок, вдерлися до хати та почали стріляти. Поранили собаку, залишивши після себе купи гільз, калюжі крові, безлад та до смерті переляканих людей.
Наступного дня староста перевіз бабу Валю з дідом Грицем до центру села, де було хоч трошки безпечніше. Виявилося, що фактично він врятував їм життя, бо наступного дня на їхнє подвір’я був приліт та пошкодив фундамент будинку. Сусідня хата згоріла нанівець та пожежа перекинулась на їх сарай. Але мешканці села, хто був поряд, встигли загасити вогонь.
Плакали та обіймались
Взагалі люди, не зважаючи на жахливі обставини та постійну загрозу життю, піклувалися та допомагали один одному. Зі сльозами в очах баба Валя згадує день, коли вона вмовила діда відпустити її до церкви. Дід із тягарем на душі відпустив її, але благав, щоб вона їхала на велосипеді городами.
Саме в той час, коли баба Валя була в церкві, до їхнього подвір’я під’їхала бронемашина з кулеметом на даху. Дід тихенько подивився з-за фіранки й побачив дуло кулемета, спрямоване на його вікно. У той момент у нього була тільки одна думка — щастя, що його Валюши не було вдома, бо її серце не витримало б цього жаху.
Двоє окупантів зістрибнули з броні та рушили в бік хати та, хвала Богові, пройшли повз. З переляку дід сховався в куті дальньої кімнати. Згодом він почув звук від’їжджаючого броньовика. Коли баба Валя повернулася із церкви, вона побачила глибокий слід від важкої техніки біля паркану. З жахливою думкою про те, що її чоловіка стратили, вона кинулась до хати, почала стукати у двері та гукати.
Зрозумівши, що двері зачинені зсередини й не почувши відповіді, її охопив новий жах, що її любого Гриця повністю паралізувало і він помер. А коли він відчинив двері, вони плакали та обіймали один одного.
Слухаючи цю розповідь люблячого подружжя, на розум спадає одна думка: як би російські окупанти не намагались залякати, закатувати, вбити наш народ, вони ніколи не здобудуть перемоги ані над нашою гідністю, ані над нашою любов’ю до своєї землі, свободи, один до одного!
Матеріал підготували Сергій Івушкін та Тетяна Васильєва в рамках навчального курсу «Правда через історії».
Проєкт реалізується Освітнім домом прав людини в Чернігові за підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в межах локального трансформаційного проєкту «Україна та українці: сучасні хроніки боротьби за свободу та демократію».
