Як створювався та працює телеграм-бот ConsultantBelBot, який консультує щодо питань легалізації білорусів в Україні.

На базі Освітнього дому прав людини в Чернігові реалізується проєкт «Підтримка громадянських ініціатив».  Він покликаний допомогти білоруським громадським активістам, які через свою політичну діяльність та переконання були змушені покинути Республіку Білорусь і зараз перебувають на території України.

В рамках цього проєкту проходив курс по лідерству для людей, які мають мотивацію та бажання реалізувати свої власні короткотривалі громадські ініціативи. Під час навчання учасники мали можливість реалізувати свої мікропроєкти, аби підтримати білоруських громадських активістів, які допомагають українцям наближати перемогу, відстоювати цінності гідності, свободи і демократії в умовах війни.

Один з таких проєктів реалізовує білоруська громадська активістка Вольга. Вона створила телеграм-бот, який консультує щодо питань легалізації білорусів в Україні.

Операція автоматизація

Вольга розповідає, що вирішила створити бота після того, як сама зіштовхнулася з питанням проходження процедури легалізації в Україні. Свого часу їй доводилось довго шукати актуальну інформацію про те, як легалізуватися під час війни, адже умови та вимоги щодо білорусів часто змінювались.

«Я вирішила займатися цим проєктом, тому що влітку 2022 року процес продовження Посвідки на постійне проживання для мене, як і для інших білорусів України, став дуже складним завданням. Найскладнішим у процесі отримання Посвідки став саме збір інформації про те, як легалізуватися під час війни, оскільки умови та вимоги щодо білорусів постійно змінювалися. Інформацію доводилося збирати по крихтах з чатів, спілкування з іншими білорусами та консультацій з юристами. У результаті прийшло розуміння, що саме бот може розв’язувати цю проблему».

Бот може допомогти людині отримати відповіді на запитання:

• Як отримати Посвідку на постійне проживання в Україні під час війни?
• Як і куди подавати документи?
• Що робити, якщо міграційна служба відмовляється приймати їх?

«Мета проєкту – через Telegram-бота допомогти білорусам в Україні з питаннями легалізації, а також зібрати досвід вирішених ситуацій і проблем для розв’язання цієї проблеми на системному рівні. Бот акумулює і дає інформацію про те, як за законом має відбуватися процедура легалізації, як вона проходить фактично, які документи для неї потрібні, де їх подавати. Також бот допомагає отримати консультацію юриста, який працює у цій сфері та повідомити про випадки дискримінації за національною ознакою». 

Менторство

Менторську підтримку у цьому проєкті Вользі надавала правозахисниця Марія Цип’ящук. Вона поділилася своїм враженням від такого досвіду:

«Це був для мене новий досвід, тому що треба було зберігати баланс. З одного боку я не мала занадто сильно включатися в проєкт, а з іншого — необхідно було відповідати на запити Вольги, які виникали регулярно. Вони стосувалися в принципі всіх етапів розробки, зокрема безпекових та технологічних. Також я комунікувала з представниками/організаторами проєкту щодо різних адміністративних питань. Дуже сподіваюсь, що це Вользі допомогло.

Я вірю, що цей бот дійсно буде корисним для людей, яким потрібна допомога в питаннях легалізації в Україні. Зараз Вольга працює над пошуком можливостей як можна розширити цей бот та залучити додаткове фінансування. Адже після реалізації цієї частини проєкту почали з’являтися додаткові питання, наприклад, з переоформленням паспортів, продовженням дії паспортів для білорусів тощо. 

Загалом, як на мене, Вольга дуже добре впоралася з реалізацією свого проєкту».

Виклики

За словами Марії, не обійшлось і без труднощів. Адже приходилось працювати над реалізацією проєкту в надскладних умовах: за відсутності світла та зв’язку, під час обстрілів тощо.

«Ми працювали за умов, коли через атаки РФ по інфраструктурі України часто було відсутнє світло та зв’язок. Оскільки саме процес технічної розробки боту значною мірою залежить від можливості бути в інтернеті і мати зв’язок — це сповільнило запуск проєкту. Крім того, обставини, в яких довелося жити останні місяці в Україні, дуже сильно психологічно тиснули, в тому числі і на Вольгу. Тому, я думаю, що їй також було складно емоційно рухати ці процеси. Але зрештою, як на мене, все вдалося. Вона дуже відповідально та виважено підходила до кожного етапу розробки цього боту. 

Серйозним викликом було і те, що треба було так продумати роботу боту, щоб через нього можна було забезпечити ефективні консультації, максимально привʼязані до ситуації в якій опинилася людина. Крім того, є можливість через бота сконтактувати з юристом. 

Але навіть попри всі складнощі Вольга змогла реалізувати проєкт і досягти хороших результатів по залученню користувачів. Сподіваюсь, що цей бот вже став у пригоді  білорусам в Україні, які проходять легалізацію в Україні». 

Наостанок Вольга додає, що планує розвивати бота та згодом додати до нього інші розділи, такі як: розблокування карток, продовження паспорта, громадянство.

Повзаємодіяти з ботом можна за посиланням.

Ми, представники громадських організацій, закликаємо народних депутатів України відхилити проєкти законів №7033-д, що передбачає обмеження доступу до судового реєстру, та №8359, що дозволяє не проводити запис судових засідань.

Вважаємо, що запропоновані цими законопроєктами зміни становлять небезпеку непропорційного обмеження доступу суспільства до важливої інформації, праву на справедливий суд, створять колізії із вимогами законодавства та суперечать цінностям демократичного суспільства.

Нагадуємо, що Єдиний державний реєстр судових рішень був впроваджений Законом “Про доступ до судових рішень” у 2006 році як важлива частина програми адаптації українського законодавства до європейського для подальшого вступу України до Європейського Союзу.

Проєкт закону №7033д пропонує цілу низку сумнівних нововведень як на період воєнного стану, так і у мирний час.

По-перше, передбачається суттєве розширення переліку відомостей, що не можуть бути розголошені в текстах судових рішень. Зокрема, йдеться про найменування та розташування об’єктів критичної інфраструктури. Проблема в тому, що перелік таких об’єктів нестабільний і неповний, а відомості щодо більшості об’єктів й так доступні у відкритих джерелах (наприклад, про органи пенсійного фонду, соціального захисту населення, органи місцевого самоврядування і, врешті, про суди). Немає жодного сенсу ховати інформацію “від ворога”, яка й так роками йому відома і доступна. Зате таке приховування значним чином ускладнить моніторинг судових рішень для громадськості.

По-друге, на час дії воєнного стану та рік після його закінчення пропонується обмежити доступ до судових рішень у справах, які становлять особливий суспільний інтерес (зокрема, про злочини проти основ нацбезпеки, охорону держтаємниці, недоторканості держкордонів, призову і мобілізації, а також порядку несення військової служби). Таке обмеження є непропорційним та не відповідає запиту суспільства. Адже журналісти, адвокати, науковці, громадські активісти не зможуть дізнатися про обставини справи та призначене судом покарання державним зрадникам, колаборантам, посібникам окупантів тощо. Приховування судових рішень однозначно підвищить напругу і недовіру до влади в українському суспільстві.

По-третє, планується надати суддям право довільно вилучати із судового реєстру інформацію з рішень у справах, розглянутих у відкритому засіданні, що суперечить загальному принципу гласності судового процесу і несе корупційні ризики.

Своєю чергою, проєкт закону №8359 передбачає простір для зловживання щодо фіксації судового процесу. Згідно з ним, під час воєнного чи надзвичайного стану “у разі об’єктивної неможливості” повністю фіксувати судове засідання технічно, секретар записує лише істотні моменти розгляду справи у протоколі. Трактувати, що таке об’єктивна неможливість, будь-який суддя може по-своєму.

Законодавство повинно мати єдиний підхід щодо обмеження доступу до інформації, тож відкрита інформація не повинна бути обмежена у судових рішеннях. Інакше це загрожує нормальному функціонуванню Єдиного державного реєстру судових рішень, який є демократичним досягненням українського суспільства.

З детальним аналізом законопроєктів можна ознайомитися за посиланням

Обмеження доступу до судових рішень відкине Україну на десятки років назад у демократичному поступі – до рівня Росії і Білорусі – і становитиме небезпеку для подальшого процесу інтеграції до Європейського Союзу. Наразі народні депутати України планують непропорційно обмежити українців вільно отримувати інформацію, яка становить значний суспільний інтерес, зокрема про рішення, докази у справах, а також про осіб, обвинувачених і засуджених за вчинення цих злочинів. 

Закликаємо Верховну Раду України відхилити законопроєкти №7033д та №8359 як такі, що є шкідливими для системи правосуддя та свободи слова, доступу громадськості до публічної інформації, особливо в під час війни та після її завершення.

Центр прав людини ZMINA

Харківський антикорупційний центр

Фундація DEJURE

Інститут миру і порозуміння

Харківський інститут соціальних досліджень

Освітній дім прав людини – Чернігів

ГО “Поступовий гурт франківців”

Інститут масової інформації

Медійна ініціатива за права людини

Центр протидії корупції 

Асоціація УМДПЛ

Ukrainian Legal Advisory Group 

Рух ЧЕСНО

Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

Інститут законодавчих ідей

Центр громадянських свобод

ХОФ Громадська Альтернатива

ГО “Невидима”

Інкубатор демократичних ініціатив

ГО Експертна група “Сова”

Регіональний центр прав людини

ГО “Платформа прав людини”

Антикорупційний штаб

БФ “Гендер Зед”

Transparency International Ukraine

Лабораторія законодавчих ініціатив

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

БО “БФ “Восток-СОС”

ГО “Блакитний птах”

ГО “Центр моніторингу влади”

Bihus.Info

ГО “Донбас СОС”

ГО “Київські котики”

ГО “СВІЖА КРОВ”

ГО “Цегла”

ГО “КримСОС”

Anti-corruption Research and Educational Center

Інституту законодавчих ідей

Кримська правозахисна група

Центр економічної стратегії

ГО “Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”

ВМГО «Фундація Регіональних Ініціатив»

ГО “Вектор прав людини”

ГО “Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля”

ГО Народний Захист

Адвокатська Дорадча група

Правозахисний Центр ДІЯ

Правосуддя24

Фундація Відкритий Діалог

Слідство.інфо 

Освітній Дім прав людини в Чернігові продовжує надавати індивідуальну підтримку правозахисникам, журналістам, громадським активістам та членам їхніх сімей.

В рамках Програми Захисту Дому за січень та лютий 2023 року отримано 19 заявок на програму термінової підтримки. З них підтримано 10 заявок, що дорівнюють 16 бенефіціарам. На цей час на розгляді перебуває 9 заявок.

Серед підтриманих бенефіціарів — 16 — повнолітніх. Жінок —  8 та чоловіків — 8. Також 3 людям відмовлено в наданні підтримки за результатами рішень верифікаційного комітету. Щодо сфер діяльності: 8 — громадські активісти, 1 — журналіст, 1 — правозахисник та 6 осіб — це члени їхніх сімей.

Найзатребуваніші запити — це компенсація деяких витрат, пов’язаних з безпекою, оренда житла та ліки, а також тимчасове помешкання (шелтер).

Нагадаємо, Програма термінової підтримки включає:

•     компенсацію деяких витрат, пов’язаних із збереженням своєї громадської діяльності;
•     інформацію про центри, що надають допомогу;
•     консультації з юридичних питань;
•     інформаційну допомогу в евакуації за кордон та по Україні;
•     емоційну підтримку та психологічну допомогу (дорослим або дітям);
•   тимчасове проживання у Львівському Хабі та в ресурсному центрі в селі Количівка Чернігівської області (від 2 до 5 днів)

Для перегляду детальної інформації та заповнення анкети переходьте за посиланням —  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

10 березня 2023 року Слідчий комітет Російської Федерації заявив про засудження  за повністю сфабрикованими звинуваченнями до 13 років ув’язнення українського правозахисника і військовослужбовця Максима Буткевича, який потрапив у полон до росіян влітку минулого року під час бойових дій у Луганській області. Разом із ним засудили також двох інших українських полонених – Віктора Похозея та Владислава Шеля – до 8,5 і 18,5 років відповідно.

Максим Буткевич

Максим Буткевич – український правозахисник і журналіст, співзасновник Проєкту “Без Кордонів”, спрямованого на допомогу шукачам притулку та українським переселенцям і протидії мові ворожнечі, співзасновник Центру прав людини ZMINA і Громадського радіо, а до того він працював у низці українських та міжнародних медіа. Він вступив до лав Збройних сил України у березні 2022 року, а в полон потрапив у червні в районі тимчасово окупованих Золотого і Гірського на Луганщині.

За даними Слідкому РФ, так званий “Верховний суд ЛНР” визнав Максима Буткевича винним у начебто жорстокому поводженню з цивільним населенням і застосуванні у збройному конфлікті заборонених методів, замаху на вбивство загальнонебезпечним способом, а також умисному пошкодженні чужого майна: нібито він 4 червня 2022 року вистрелив із гранатомета по під’їзду житлового будинку у Сєвєродонецьку Луганської області. Про жодні докази у цій явно сфабрикованій справі наразі невідомо, окрім того, що росіяни зняли на відео постановочне “зізнання” полоненого. При цьому, за нашими даними, підрозділ “Берлінго”, до складу якого належить Максим Буткевич, не дислокувався і не брав участь у бойових діях на території Сєвєродонецька. 

Варто зазначити, що аж до згаданої заяви Слідкому 10 березня 2023 не було відомо про будь-які звинувачення, висунуті військовополоненому Максимові Буткевичу, що цілковито унеможливлювало залучення ним захисника і доступ до справедливого суду. Адекватного моніторингу умов його утримання та з’ясування обставин поводження із ним, зокрема, з боку міжнародних організацій проведено не було у зв’язку із тим, що Росія чинить спротив допуску незалежних спостерігачів до місць несвободи, які вона створює на окупованих територіях.  

Водночас низка російських пропагандистських медіа публікували явно неправдиві матеріали про Максима Буткевича, приписуючи правозахиснику заяви, яких він ніколи не робив, і погляди, протилежні до тих, які він декларував. Все це свідчить про навмисне фабрикування справи з боку росіян, ймовірно, для створення образу українських військових як воєнних злочинців. 

Ми засуджуємо практику Росії щодо використання військовополонених для пропаганди, вимагаємо припинити незаконне переслідування і допустити до обміну військовополоненими Максима Буткевича, а також інших українських військовополонених.

Вимагаємо від Російської Федерації допустити міжнародних спостерігачів до військовополонених і цивільних заручників для моніторингу умов утримання та запобігання жорстокому поводженню з ними та іншого порушення їхніх прав.

Закликаємо Президента України, Міністерство закордонних справ України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини продовжити здійснювати тиск на Російську Федерацію для негайного звільнення всіх громадян, які незаконно ув’язнені окупаційним режимом.

Закликаємо міжнародне співтовариство до посилення санкційного тиску на Росію за порушення нею міжнародного гуманітарного права та прав людини. 

Організації-підписанти: 

Центр прав людини ZMINA

Проєкт “Без Кордонів”

Громадське радіо

ХОФ “Громадська Альтернатива”

Освітній дім прав людини – Чернігів

Асоціація “Сiч” – Франція

Медійна ініціатива за права людини

Український кризовий медіа центр

ГО “Жінки в медіа”

Кримська правозахисна група

Free Belarus Center

Євразійська асоціація зменшення шкоди 

Антиавторитарна волонтерська мережа “Колективи солідарності”

Громадська організація «Інсайт»

ГО “Український осередок Міжнародного ПЕН-клубу”

ГО Інтерньюз-Україна

Українська гільдія режисерів

Благодійний фонд Восток SOS

Аналітичний центр Cedos

Вінницька ГО “Інформаційно-просвітницький центр “ВІСЬ”

Ініціатива “Феміністична Ложа”

European Civic Forum

Одеська обласна організація ВГО Комітет Виборців України

Видання “Інтент” 

Правозахисна ініціатива

Центр демократичних принципів

Ініціатива “Occupy Kyiv Cinemas”

ГО “СПІЛЬНО”/SPILNO.tv 

ГО Ліга захисту прав жінок “Гармонія рівних”

ГО “Міжрегіональний центр ЛГБТ-досліджень Донбас-СоцПроект”

Solidarus e.V.

МБФ “Альянс громадського здоров’я”

ГО “Вірус Офф”

ГО “Інкубатор демократичних ініціатив”

ГО “Real Stories Production”

ГО “ВГО “Інститут Республіка”

ВІ “Активна Громада”

ВМГО “Фундація Регіональних Ініціатив”

Ініціативна група «До речі, бюро комунікацій»

Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”

ГО “Центр “Соціальна Дія”

ГО “Соціальний рух” 

Асоціація єврейських організацій та общин (Ваад) України

Конгрес національних громад України

ГО Київський освітній центр “Простір толерантності”

ГО “Українська Феміністична Мережа за Свободу і Демократію”

ГО “FemSolution”

ГО “Центр “Жіночі перспективи”
ГО “Культурна агенція Ɐ”

ГО Ресурсний центр всеукраїнського об‘єднання людей з наркозалежністю «ВОЛНА-Донбас»

Швейний кооператив ReSew

ГО “Вектор прав людини”

Індивідуальні підписанти:

Анастасія Москвичова, журналістка і громадська активістка

Ірина Думич, правозахисниця, громадська активістка

Ліза Кузьменко, голова ГО “Жінки в медіа”, членкиня Комісії з журналістської етики

Ганна Довбах, громадська активістка, психолог і культуролог 

Каріна Шульте, громадська активістка

Юлія Котляр, IT

Оксана Дутчак, дослідниця

Артем Чапай, письменник 

Тетяна Ігнатенко, журналістка і громадська активістка 

Володимир Кузнецов, художник

Мирослава Барчук, журналістка

Яна Салахова, громадська активістка

Олена Шевченко, голова ГО «Інсайт»

Маргарита Тарасова, правозахисниця

Тетяна Терен, журналістка, виконавча директорка Українського ПЕН

Сергій Мовчан, активіст

Олександра Бінерт, голова правління “Альянсу українських організацій” – Німеччина

Сергій Буров, директор Освітнього дому прав людини – Чернігів

Ольга Пішель, громадська активістка

Юлія Красільникова, директорка Благодійного фонду Восток SOS

Наталія Ломоносова, дослідниця, аналітикиня Cedos

Світлана Дубина, правозахисниця

Олександр Прима, комунікаційник, волонтер

Анастасія Чеботарьова, громадська активістка

Марія Головянко, громадська активістка

Юлія Мельник/Yuliia Melnyk, громадська активістка, “Ekoltava”

Ганна Почтаренко, громадська активістка

Яна Дзюбенко, громадська активістка, волонтерка

Оксана Ковтун, дослідниця

Генрі Дем’яновіч, правозахисник

Поліна Малець, молода авторка, волонтерка

В’ячеслав Ліхачов 

Антон Шеховцов, дослідник

Сергій Іщенко, журналіст

Михайло Штекель, журналіст

Віра Запорожець, журналістка

Олена Ротарі, журналістка
Ігор Тищенко, “Нова Житлова Політика”

Андрій Савенко, викладач, перекладач

Михайло Лебедь

Дафна Рачок, дослідниця, докторантка Університету Індіани

Роксолана Машкова, перекладачка

Марія Пальчик, хімічна лаборантка Мюнхенського університету Людвіга і Максиміліана

Олена Комар, філософиня, доцентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Анастасія Безверха, комунікаційниця, медіа експертка

Яків Гольденберг, заслужений учитель України

Віталій Дудін, голова ради ГО “Соціальний рух” 

Євгеній Лешан, журналіст, голова ГО “Українська оборона”

Олександр Володарський

Олена Літвішко

Роман Кисельов, філолог, перекладач

Олена Сирбу, дослідниця

Галина Потапова, викладачка

Богдан Івашко, дизайнер

Денис Пілаш, ГО “Соціальний рух”

Олена Дмитрик, дослідниця, докторантка Кембриджського Університету

Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства

Тетяна Гомон, голова ГО “Фундація Лятошинського”

Олександра Голуб, юристка, голова ГО Ліга захисту прав жінок “Гармонія рівних”

Оксана Буньківська, журналістка, редактор, перекладач, однокласниця Максима Буткевича

Тамара Марценюк, доцентка кафедри соціології Києво-Могилянської академії 

Ксенія Рибак, дослідниця

Жанна Милогородська, громадська активістка, спілка CineMova, Берлін

Сара Філліпс, професор антропології, Університет Індіани

Світлана Мельник, викладач, Університет Індіани

Олександр Стряпунін, системний адміністратор, Мегапʼютер

Станіслав Мензелевський, історик кіно 

Тарас Білоус, активіст, редактор

Олександра Назарова, психолог, Проєкт “Без Кордонів”

Цомко Оксана

Олексій Козлов, голова Solidarus e.V.

Ярослав Ковальчук, докторант, University of Alberta

Андрій Клепіков, виконавчий директор, МБФ “Альянс громадського здоров’я”

Інна Гаврилова, комунікаційниця і громадська активістка

Олександра Канцер , активістка ГО “Феміністична майстерня” 

Армен Агаджанов, громадський активіст, правозахисник 

Ярина Волошин, правозахисниця, керівниця відділу комунікацій Асоціації жінок-юристок України “ЮрФем”

Тетяна Перепелиця, консультантка, МБФ “Альянс громадського здоров’я”

Назарій Боярський, правозахисник, ГО “Інкубатор демократичних ініціатив”

Віталія Чукіна, заслужений учитель України

Анастасія Келим, волонтерка

Володимир Задирака, журналіст та громадський діяч

Тетяна Видайчук, філологиня, доцентка 

Тетяна Салюк, керівник дослідницьких проектів

Ганна Кіященко, голова Полтавської філії Суспільної служби України

Оксана Федак, Ukraine-Hilfe Berlin e.V. 

Віктор Ісаков, керівник програмного відділу, МБФ “Альянс громадського здоров’я”

Андрій Кравчук, громадський активіст

Поліна Власенко, дослідниця, професорка Університету Акрону

Кіра Крейдерман, психолог, координаторка та тренерка неформальної освіти 

Йосиф Зісельс, колишній політв’язень, учасник Ініціативної групи «Першого грудня»

Емілі Ченел-Джастіс, Український науковий інститут Гарвардського університету

Роман Мироненко, мл. Лейтенант ЗСУ

Олександра Набієва, кураторка, культурологиня

Анатолий Черноусов, студент Карлова университета (Прага)

Аліса Новічкова, докторантка Торонто Метрополітан університету 

Роман Бондаренко, юрист ГО “БАТЬКИ SOS”

Юлія Басманова

Віра Саченко, дослідниця, докторантка Потсдамського університету

Ing. Dmitriy Doroshenko, IT odborník, občanský aktivista, dobrovolník (Praha)

Олексій Комар, науковець, Національна академія наук України

Надія Бабинська, співзасновниця спільноти OpenUp Ukraine l

Ганна Манойленко, громадська активістка

Іваненко Ірина, волонтерка

Sam Hardy, criminologist, Norwegian Institute for Cultural Heritage Research

Аляксандра Баравікова

Марина Шевцова, директорка ГО “Платформа Рівних Можливостей”, дослідниця Університету Любляни, Словенія

Майя Іваненко, активістка

Dáša van der Horst, Programme Director Prague Civil Society Centre, the Czech Republic

Paul van der Horst, writer, the Netherlands

Марта Чумало, правозахисниця

Александра Кувшинова, громадська активістка

Олена Горобець, ГО «Центр розвитку громади «Джерело»

Алла Котляр, журналістка

Olena Gorbenko, PhD, scientist, San Diego, US

Марина Дикуха, графічна дизайнерка, художниця

Валерія Прорізна, креативна продюсерка та режисерка, Center for Spatial Technologies & K

Оксана Розенблум, перекладачка

Євген Лесной, режисер-документаліст, телерадіоведучий, журналіст

Дар’я Кузьміна, волонтерка

Олексій Квітковський 

Галина Поштаренко, громадська активістка

Вікторія Чернілевська, продюсерка, мати загиблого воїна ЗСУ

Олексій Фурман, журналіст, співзасновник «Рекламастер», батько загиблого воїна ЗСУ

Олег Головко, кінорежисер, боєць ЗСУ

Ігор Лук’янець, полковник, викладач військової академії

Вікторія Тортіка, волонтерка

Вікторія Шарко, дизайнерка українського етнічного одягу, волонтерка

Олександр Островський, капітан далекого плавання

Ольга Сметанська, журналістка

Світлана Максимець, журналістка, редакторка видання «Вікенд у Києві»

Наталія Вольф, актриса, режисерка, волонтерка

Вікторія Мелковська, поетка, письменниця

Тамара Романова, художниця

Родіон Сафронов, заслужений тренер України (п’ятиборство)

Петро Прибутько, полковник, професор філософіі

Євгенія Міропольська, професорка, викладачка КНТУ

Анастасия Кунцевська, професорка психології

Олександр Завальский, заслужений артист України

Аделіна Борець, кінорежисерка

Олександр Пустарнаков, звукорежисер

Олександра Вітязева, сценаристка

Олексій Кулєша, фотограф

Олена Гром, лауреатка і переможниця міжнародних конкурсів, фіналістка LensCulture Portrait Awards UK, YICCA International Contest of Contemporary Art, Kaunas Photo Star Lithuania, Slovak Press Photo, The Tokyo International Foto Awards

Олексій Комаровський, сценарист, експерт Українського культурного фонду

Олександр Расказов, продюсер радіохолдингу УМХ

Олексій Пелепейченко, лікар-реабілітолог, волонтер

Андрій Бабік, сценарист, голова Гільдії сценаристів України

Ганна Захараш, піардиректорка «Київстар»

Наталія Крупа, засновниця «Астероїд»-продакшн

Андрій Рибін, співзасновник студії «Прлопелер»

Віталій Розенко, співзасновник студії «Пропелер»

Дмитро Гудов, звукорежисер

Михайло Войчук, заслужений актор України

Олексій Гедеонов, письменник

Віола Бурда, журналістка

Вікторія Хмельницька (Білоус), актриса

Аліна Сємєрякова, сценаристка

Аліна Піскарьова, волонтерка

Ксенія Діденко, кінопродюсерка

Антон Касьян, кінопродюсер

Лідія Волошко, лікарка, волонтерка

Богдан Борисенко, кінооператор

Марта Мольфар (Наталія Лук’янець), журналістка, сценаристка, громадська діячка, волонтерка

Антон Байбаков, композитор

Олена Дейнеко, координатор об’єднання “Органічна ініціатива”, керівник навчального проєкту Organic Business

Андрій Почтаренко, учитель

Руслан Шеленко, громадянин

Михайло Агафонов, громадський активіст, бенефіціар проєкту “Без кордонів”

Дім прав людини «Крим» та Освітній дім прав людини в Чернігові висловлюють солідарність з народом Грузії, який зараз бореться за свою свободу та демократичне майбутнє.

Парламент Грузії прийняв в першому читанні ганебний законопроект про «іноагентів».

В середині лютого партія «Сила людей», члени коаліції більшості в грузинському парламенті, представила цей законопроект до парламенту країни. Він передбачає, що ЗМІ та організації громадянського суспільства, які отримують понад 20% свого фінансування від іноземних організацій, мають зареєструватися як «агенти іноземного впливу», інакше їм загрожуватиме штраф. Юридичні або фізичні особи, яких буде визначено «іноагентами», будуть зобов’язані подавати щорічні декларації. Міністерство юстиції Грузії отримає право здійснювати «перевірки» таких осіб.

Така законодавча ініціатива не є унікальною — подібна практика існує в Росії та Угорщині. Вона спрямована на свідоме клеймування організацій громадянського суспільства як іноземних агентів або агентів іноземного впливу. Основна мета: принизити саму роль і природу незалежного громадянського суспільства, зобразити громадянське суспільство та ЗМІ як такі, що діють всупереч національним інтересам, та врешті-решт — обмежити здатність громадянського суспільства діяти вільно та висловлювати незгодні чи протилежні погляди правлячій еліті. Крім того, такий закон призводить до порушень права на свободу асоціацій та демократичного розвитку суспільства та держави.

Незалежне громадянське суспільство відіграє визначальну роль у розвитку будь-якої країни, зокрема у розвитку Грузії.

Громадські та правозахисні організації надають право голосу вразливим верствам населення, допомагають урядам у дотриманні їх міжнародних зобов’язань у галузі прав людини тощо.

• Ми солідарні з нашими друзями з Дому прав людини «Тбілісі», які завжди підтримують нас і народ України. Ми солідарні з громадськими, медійними правозахисними організаціями Грузії, з грузинським народом у його боротьбі за свободу, гідність та майбутнє, вільне від утисків з боку влади.

  Освітній Дім прав людини в Чернігові

  Дім прав людини  «Крим»

Як проходило навчання для громадських активістів, журналістів, правозахисників та волонтерів, які працюють з людьми, що постраждали внаслідок війни, та яке проводиться в рамках відновлювальної програми реабілітації.

19 лютого завершилось навчання для громадських активістів, волонтерів, лідерів громад, журналістів та правозахисників. Воно проходило у 2 етапи: з 10 по 12 лютого та з 17 по 19 лютого.

Це друга частина Програми психосоціальної реабілітації.

Учасники під час навчання дізналися, як стати більш стійким до стресу і тривоги та підтримати в цьому своє оточення. Велика увага приділялася питанню роботи з травмованими людьми і як допомогти їм відновити здатність приймати рішення і діяти. А також тренувалися правильно підтримувати українське суспільство, щоб воно трималося разом і не здавалося.

Тренером була Локоть Надія — гештальт-консультант, практикуючий психолог в напрямку тілесно орієнтованої терапії. З 2019 року спеціалізується в напрямку подолання наслідків психотравми пов’язаних із насиллям.

Асистували їй — Яна Дунаєва та Галина Сєрова — випускниці попереднього 30-годинного навчання.

Чого навчились?

Головний акцент тренінгу був зроблений на формування травма обізнаності громадських діячів та активістів,  формування навичок долати вторинну травматизацію, працювати з внутрішніми та зовнішніми ресурсами. Ті цілі, які були заплановані — досягнуті.

Учасники тренінгу отримали знання, які сприяють відновленню, стабілізації та прийняттю здорових рішень під час кризи та війни.

Познайомились із поняттям травми та травматичного досвіду, реакціями тіла на травму, будовою та функціями нервової системи, циклами реагування на загрозу та складовими відновлення за підходом “Somatic Experience”. Дізналися більше щодо практики ненасильницького спілкування; про роботу з особистими кордонами та навчились основам практики саморегуляції та самоспостереження.

Були присутні громадські активісти, волонтери, лідери громад, журналісти та правозахисники, переміщені особи, які працюють із жертвами насилля та війни, постраждалими від агресії росії та ін.

Що кажуть організатори та учасники

Геннадій Випинашко: Ця програма — це можливість дізнатись більше про свої кордони, навчитись знімати з себе “костюм героя” та мати змогу допомогти собі самостійно, знайти інструменти як це зробити та врешті решт — трохи відпочити. Під час реалізації Програми Захисту я доволі часто чую від наших бенефіціарів, про їх особисту потребу в відновленні від щоденної активної роботи з тією інформацією, яку вони отримують від постраждалих та родичів жертв від російської агресії, полонених, проблем з евакуацією важкохворих, браку часу тощо. Саме тому проводити такі заходи з відновлення зараз дуже важливо, щоб в один момент не “згоріти” від своєї діяльності.

Надія Локоть: Загалом, за 5 тренінгових днів учасники тренінгу ознайомились з поняттями стресостійкості та резільєнтності, отримали практичні навички соматичної саморегуляції, що дозволяє стабілізуватися та сприяє поновленню психологічних та особистісних ресурсів.

Отриманні на тренінгу знання про ненасильницьке спілкування також допомогли формуванню травма обізнаності, через розуміння впливу стресу на нервову систему людини, та шляхів, за допомогою яких можна не передавати цей стрес далі.

Дунаєва Яна: Цей тренінг дав можливість краще зрозуміти свою стратегію, яку зазвичай я використовую в стресовій ситуації, віднайти способи з цим справлятися більш ефективно, експериментувати та спробувати інші стратегії для подолання наслідків стресу.

Безпечна атмосфера простору, в якому відбувся тренінг, сприяла глибокому зануренню в тему, давала можливість краще зрозуміти себе та мотиви поведінки інших людей.

Завдяки участі в цьому заході, я значно покращила свої знання в темі психологічної травми, та набула навички для саморегуляції та відновлення.

Галина Сєрова: Тренінг дуже сподобався, буду застосовувати в практиці отримані знання. Після тренінгу мій емоційний стан покращився, прокачала власні ресурси та тригери.

__________________

Програма реабілітації функціонує за підтримки Міжнародний фонд “Відродження”, Human Rights House Foundation, Libereco – Partnership for Human Rights та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Тетяна Діхтярук — психологиня, фасилітаторка, консультантка емпатичної підтримки, практикиня Ненасильницького спілкування.

Ще до великої війни вона допомагала людям підтримувати психологічне здоров’я, а з початком повномасштабного вторгнення довелося рятувати не тільки інших, а і себе. Бо не секрет — для того, щоб допомагати іншим, необхідно мати внутрішній ресурс.

Де Тетяна його шукала? Як справлялася з випробуваннями? Як їй вдавалось підтримувати людей та надавати першу психологічну допомогу? Що вона пережила в перші місяці великої війни та чим зараз займається?

Розповідаємо історію Тетяни Діхтярук, яка перебуває на Програмі Захисту Дому.

Перші дні великої війни

З першого дня повномасштабного вторгнення Тетяна активно включилася в роботу. Лише добу переживала втрату звичайного життя. Перебуваючи на той момент в м. Бровари, вже 25 лютого вона пішла до центру комплектування сил ТрО і допомагала координувати процеси та надавала психологічну підтримку людям.

«Ще до 24 лютого у мене була домовленість, що я прийду до ТрО і буду навчати людей першій психологічній допомозі. Вранці 25 я вже була там. Те що я побачила мене вразило: було дуже-дуже багато людей і кожен хотів допомогти, діяти.

 Звісно, на той момент про навчання не йшлося.

Я почала працювати з тими, хто приходив. Були різні люди: хтось в розгубленому стані, хтось слабко вдягнений, хтось на межі напруги та емоційних сил… Доводилось розмовляти, підтримувати, заспокоювати, повертати до відчуттів та реальності. Багато питали, чим вони можуть бути корисними? 

Наприклад, пам’ятаю випадок, коли бабуся принесла з дому вату, бинти, теплі шкарпетки, і сказала: “Солдатам, що маю”.  Жінки несли продукти та домашню їжу, консервацію, пледи, питали чим вони можуть допомогти. Попри те, що в перший день було багато розгубленості, люди швидко згуртувались. Це дуже рятувало, бо перебування серед людей додавало сил долати ту ситуацію.

Вранці наступного дня було все те саме. Постійно потрібна координація, підтримка. 

На третій день я була дуже втомлена, не могла навіть рухатися».

Випробування хворобою

Після цих перших трьох днів виснажливої роботи Тетяна приймає рішення поїхати до с. Шевченкове, Київської області, де жила її донька.

«Я приїхала і відчула, що в мене піднялася температура. По всіх симптомах це був COVID. Крім того, що я себе погано почувала — за вікном постійно було чутно вибухи. Російські війська стояли вже за 12 км від нашого села. Плюс світломаскування… Пам’ятаю свій стан: висока температура, темрява і звуки вибухів. В якийсь момент я просто робила голосніше музику, яку слухала, щоб не чути ці гучні звуки обстрілів. 

Протягом семи днів температура не падала, і лікарка телефоном сказала, що мені треба в лікарню. Я взяла товстелезну книгу та спортивні штани і поїхала. Це була дуже довга дорога. Доньку свою відправила до сестри у Вінницьку область». 

Окупація села і «зґвалтований» дім

Тетяна розповідає, що їм з донькою вдалося вчасно виїхати зі свого села, адже трохи більше, ніж за добу воно опинилося під окупацією.

«6 березня ввечері ми виїхали з села, а 8 березня в першій половині дня в с. Шевченкове зайшли російські війська. І те що вони там робили — важко описати словами. 

Заїхавши в село, окупанти відразу почали розстрілювати цивільні автомобілі, велосипедистів, будинки. Першого ж дня вони розстріляли чоловіка і жінку, які їхали на своїй машині з базару до дітей додому. Їхні тіла не могли забрати аж до деокупації… 

Нашого старосту села також ледь не вбили. Він їхав повз мій будинок, а на зустріч йому йшла військова колона. Чоловік зрозумів, що ворожий танк не звертає, ще й навів на його авто дуло гармати. Староста вискочив через пасажирське сидіння, вибив ногою дірку в паркані і пробіг через наш двір на іншу вулицю. Потім росіяни розстріляли весь паркан. 

А далі вони зайшли на подвір’я, розстріляли двері й вдерлись в будинок.. В нас було багато запасів їжі, ми готувалися, що, звісно їм сподобалося. Ну і почали там господарювати: перебрали речі, винесли чоловічий одяг і взуття, все, що сподобалося, навіть особисті речі, техніку, дитячі іграшки. Перелік суттєвий. Викинули комод з постільною білизною на подвір’я, розрубали столи, дивани, ліжко двоспальне на четверо; розстріляли з автомата великий акваріум з рибками…

Я так і не змогла повернутися в цей дім після деокупації. Приїжджаю, дивлюся і розумію, що не можу там бути. Навіть посидіти не можу. Я більшу частину життя прожила в цьому будинку, там виросла і виросли мої доньки, але зараз не можу туди повернутися. Для мене мій дім зґвалтований окупантами». 

Безпорадність і самопідтримка

Повернувшись до Броварів, Тетяна згадує, що відчувала безпорадність від того, що не могла нічим допомагати.

«Я важко виходила з ковіду. Багато спала. Мені було гірко від того, що я не могла нічим допомагати. У квартирі була картина по номерах, яку ми колись купили для доньки. Я взяла її й почала малювати… і плакати. Я думала: це все що ти можеш робити? Відчувала в той момент безпорадність, якесь безсилля від своєї бездіяльності.

Плюс якраз в той період я отримала звістку, що мій знайомий, земляк, якого я знала багато років, загинув на фронті. Це було важко і боляче. 

В  кінці березня мені написали колеги зі спільноти практиків Ненасильницького спілкування, що вони починають проводити Кола підтримки. Запитали, чи я готова до них долучитися і я, звісно, погодилась. Це було вчасно і підтримуюче.

Я досі проводжу ці Кола онлайн понеділками з 17.00 до 19.00. Їх за рік відвідала сила людей, які потребували підтримки і відчували рогубленість. Зараз моє Коло підтримки радять психотерапевти і так приходять нові учасники. Взаємопідтримка, людяність, можливість ділитися переживаннями та болем в безпечному просторі, де тебе почують — є зцілюючими в тяжкі моменти життя». 

За словами Тетяни, допомога іншим та спілкування з колегами зі спільноти психологів допомагали їй знаходити сили, щоб підтримувати інших.

«Ще до війни я пішла на Програму практик резонансної підтримки. На той момент це було для мене дорого, та я наче відчувала, що це буде дуже потрібно, корисно та підтримуюче. Я навчалася там протягом року і спілкувалася з колегами зі спільноти та тренером. Мала таку собі поглиблену інтервізію, супервізію, постійну роботу з собою. Відчувала підтримку звідусюди. Це мені дуже допомагало.

До речі, в Броварах я себе почувала в безпеці. В мене не було навіть думки, що я можу виїхати. Я відчувала, що якщо я тут можу бути помічна, значить я маю тут лишитися. Ну і в той момент, коли ще була окупація, дуже хотілося додому». 

Допомога ВПО і взаємопідтримка

Коли до Броварів почали виїжджати люди з окупації, Тетяна почала їм допомагати: спочатку в центрах реєстрації, а потім організувала групи взаємопідтримки.

«На початку квітня в Бровари приїжджали люди по зелених евакуаційних коридорах з окупованих населених пунктів. Я дізналася, що потрібна допомога в центрі реєстрації ВПО. Працівники, які реєстрували людей, розповіли мені, що в чергах часто відбуваються конфлікти, оскільки люди в стресовому стані. Тому я почала допомагати їх вирішувати — підходила до людей і казала: “Говоріть до мене, я вас чую”.

Згодом я запропонувала проводити групи взаємопідтримки для ВПО. У квітні-травні людей було мало, оскільки багато були просто проїздом в Броварах. А в червні до міста приїхало чимало людей зі східної частини України. В середньому на групу взаємопідтримки збиралось 15-25 осіб.

Такі зустрічі — це не тільки про підтримку, а ще й про можливість познайомитися одне з одним,  стати ближчими, поспілкуватися, освоїтися на новому місці». 

Терапія для жінок

Тетяна розповідає, що згодом виокремилась стабільна група жінок, які збирались щочетверга на зустріч групи взаємопідтримки та самодопомоги.

«Ми багато говорили про те, чого кому не вистачає в цьому вимушеному новому житті і місті. Почали проводити мистецькі зустрічі вихідного дня: це і арттерапія, і знайомство з чудовими, затишними місцями міста. Часто ми збирались в улюблених кафе, кав’ярнях. Якось я читала свою історію війни, яка ввійшла в збірку історій “ Між війною та миром”, видану восени 2022. Жінки дуже нею перейнялись, плакали. Ми проводили зустрічі, на якій кожна розповідала свою історію, ділилась своїми знахідками, що ж допомагає справлятися. 

Мені доводилось часто чути від жінок фразу: “Я не могла зрозуміти, що зі мною, дуже боліло. А потім  прийняла те, що найближчим часом не повернусь додому. Від цього усвідомлення мені стало легше. Тепер я можу купити бокали чи столове приладдя і зробити затишнішим місце, де живу. Не відкладати життя”. 

Згодом колеги мене покликали приєднатись до Мобільної бригади “Жіночого консорціуму України”. Як психологиня, я виїжджала і працювала з людьми на деокупованій території Вишгородського району. Багато людей, які пів року тому пережили окупацію, довго не могли відійти від пережитого. Так в мене з’явилось більше розуміння того, що я роблю: допомагати проживати складні почуття та досвід, знаходити власну силу та ресурс жити далі». 

Новий етап життя у Львові

Зараз Тетяна проживає у Львові. Вона продовжує проводити Коло підтримки онлайн щопонеділка. Також активно співпрацює з Львівським хабом Освітнього дому прав людини в Чернігові: проводить зустрічі групи взаємопідтримки вживу для ВПО та місцевих, адже  підтримки і згуртування потребують усі, та курс розмовної української мови. За першою освітою Тетяна філолог.

«Було непросто зважитися на переїзд, адже я в житті ніколи не переїжджала.  Довелося залишити мобільну команду і дівчат з групи взаємопідтримки, з якими ми вже здружилися. Але мене втішало те, що у Львові в нас був безперебійний інтернет, тобто можливість нормально працювати. Бо в Броварах на той момент були часті відключення світла та зв’язку і це дуже гнітило.

Зміна місця проживання не завадила мені й надалі проводити зустрічі групи взаємопідтримки. За волею долі , коли я встала не на тій зупинці, я потрапила до ТРЦ, де побачила табличку з написом: Центр «Жіночі перспективи». І тоді я зрозуміла, чому так сталося. Я зайшла до них в офіс і запитала: «А вам випадково не треба психологи. Я тут заблукала». Вони сказали, що треба і прям сьогодні підписують проєкт. Ось так я і стала працювати в цій організації, з людьми, яким нема куди повертатися». 

Львівський хаб

Тетяна розповідає, що раз на тиждень у Львівському хабі Дому проводить курси української мови.

«В мене 18 років викладацького досвіду (моя перша освіта педагогічна). Ми вчимо скоромовки, що завжди дуже смішно; граємо в мовні ігри, підтягуємо граматику та, звісно, багато спілкуємось українською. 

Крім того, нещодавно я видала свою гру “Тямколенд” для  розвитку когнітивних процесів: пам’яті, уваги, емоцій, уяви, мислення та сприйняття.

 В Хабі ми теж у неї граємо, адже вона чудово підходить для тренінгів. Це те, чим я зараз дуже пишаюся.

Знаєте, я придумала термін — подвиг людського життя. І, на моє переконання, українці зараз щодня роблять такий подвиг.

Адже ми змушені працювати в надскладних умовах: без світла, під звуки сирен, під час того, що в країні йде війна, але це нас не зупиняє. Ми продовжуємо жити, працювати й навчатися з вірою у Перемогу». 

Програма Захисту функціонує за підтримки Міжнародний фонд “Відродження”, Human Rights House Foundation та проєкту ESU.
Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Для заповнення анкети на Програму термінової підтримки — переходьте за посиланням 👉🏻  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

Застрелений, закатований, розстріляний, кульове, загинула від удару прикладом по голові, згорів, підірвався на міні, загинув від осколка…

Такі причини смерті читаєш в документах, а потім серед них зустрічаєш цифру — 2008 року народження.

Місцеві жителі розповідають, що в перший же день окупації росіяни вбили сина з батьком, які просто йшли повз них з велосипедом.

Двох молодих хлопців переїхали танком. Розстріляли священника, якій їхав зі служби на своєму автомобілі. Закатували чоловіка до смерті. Жінку біля її ж двору вдарили прикладом по голові і та померла. Багатьох місцевих мешканців брали в полон.

Знищили музей, у якому зберігалося понад 400 експонатів. Найціннішою частиною колекції була збірка творів всесвітньо відомої української художниці Марії Примаченко.

На щастя, частину її картин вдалося врятувати. Але доля інших творів українських відомих майстрів, на жаль, не така щаслива. Внаслідок обстрілів будівля музею повністю згоріла.

Серед місцевого населення були і свої герої. Наприклад, Євген Шабуня з с. Олізарівка, який розміновував міни окупантів. А робити це він вчився сам — по відео. Зараз Євген проходить реабілітацію після підриву на міні та планує надалі йти працювати в МНС.

Протягом всього часу окупації в Іванкові працювала лікарня. Лікарі, на чолі з керівницею медзакладу Ларисою Цуп, не покинули громаду і приходили на поміч пораненим та хворим. Більшість з них жили в лікарні, деякі навіть з родинами. Інколи їм доводилось чути у свій бік погрози від окупантів, які часто навідувалася до лікарні і вимагали психотропні ліки або перейти на бік росіян. Води в закладі теж не було, тому лікарям і медпрацівникам приходились її носити з криниць місцевих мешканців щодня.
За час окупації в Іванківській громаді народилося 18 немовлят. Пологи доводилось приймати в надскладних умовах. Російські солдати не пускали породіль з інших сіл громади. Тому доводилось перевозити вагітних на човні, ризикуючи життями.

Кожна така історія про людей — простих українців — героїв, що живуть серед нас.

Польова місія до Іванківської громади 22-23 лютого 2023 здійснена організацією членом Коаліції “Україна. П’ята ранку” — Освітній дім прав людини в Чернігові в рамках проекту “Від фіксації до правосуддя: забезпечення належного документування воєнних злочинів”, що реалізується Регіональним центром прав людини за фінансової підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Зміст публікації не обов’язково збігається з позицією фонду.

Ольга Семенюк, адвокатка, координаторка освітнього напряму УГСПЛ.

Окрім адвокатської діяльності Оля займається правозахистом та (🥁 барабанний дріб) боді-балетом.

Поговорили з нею про освіту у сфері прав людини, переїзд з Луганська до Черкас, правозахисників, які опинилися в ситуації ризику, просту юридичну мову та захоплення. Без секретиків, звісно, теж не обійшлося.

Слухайте за лінком на SoundCloud.

https://soundcloud.com/towzfuf3zevb/spetsprokt-loyers-secrets-gostya-olga-semenyuk