У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної громадською організацією «МАРТ» спільно з громадською спілкою «Освітній дім прав людини в Чернігові», у рамках глобальної ініціативи «Трибунал для путіна» про ймовірно скоєні міжнародні злочини за 486 днів повномасштабної російсько-української війни на території Чернігівської області.

Було задокументовано та внесено до бази даних 3284 епізоди за весь період, та 28 епізодів, зафіксованих безпосередньо за червень 2023 р.

Інформація в цій публікації є приблизною, спирається на зібрані нами дані та потребує уточнення. 

1. Інформація про жертви серед цивільного населення

За досліджуваний період у Чернігівській області нами було зафіксовано загалом 481 епізод, пов’язаний із людськими втратами чи порушенням прав серед цивільного населення.

1.1. Інформація про загиблих та поранених серед цивільного населення

За даними, які задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області внаслідок ракетних, мінометних та артилерійських  обстрілів, а також на вибухових пристроях різного характеру загинуло щонайменше 494 людини та було поранено щонайменше 306 чоловік.

27 травня 2023 року поранень зазнала дівчина-підліток, якій надали першу медичну допомогу та направили для подальшого обстеження в найближчий лікувальний заклад. 

5 червня 2023 року внаслідок обстрілів, ймовірно зі ствольної артилерії, в районі села Олександрівка Семенівської громади одна людина дістала поранення.  

9 червня 2023 року на території прикордоння на міні підірвався автомобіль. Загинув поліцейський Олексій Жовтик, його колегу госпіталізували з травмами. Чоловіки перебували поза службою. Вони їхали власним автомобілем та наїхали на міну на прикордонні Чернігівщини. 

14 червня 2023 року в період із 13:40 до 14:35 стався обстріл села Янжулівка, що в Семенівській громаді. Внаслідок обстрілу загинула місцева жителька. Загиблій було 55 років. Росіяни обстрілювали прикордонне село з мінометів калібру 82 міліметри.

2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень унаслідок бойових дій

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, в Чернігівській області за досліджуваний період внаслідок переважно ракетних ударів було зруйновано/пошкоджено щонайменше 3405 об’єктів цивільної інфраструктури, серед яких:

Ось деякі з цих випадків за останній місяць: 

26 травня 2023 року в період із 07:35 до 08:45 зафіксовано 12 приходів, ймовірно з міномету 120 мм, в районі н. п. Залізний Міст. Внаслідок обстрілу пошкоджене приватне домогосподарство. 

27 травня 2023 року близько 12:30 росіяни обстріляли зі ствольної артилерії село Залізний міст Семенівської ТГ. Унаслідок обстрілу пошкоджено п’ять житлових будинків та лінію електропередач. Без світла залишилося понад 1000 абонентів у семи населених пунктах Новгород-Сіверського району.

Фото: Чернігівська обласна прокуратура

27 травня 2023 року з 12:50 до 13:10 год. зафіксовано 6 приходів, ймовірно з САУ, по н. п. Чайкине, Новгород-Сіверської ТГ. Під час обстрілу було пошкоджено сінник, трактор та легковий автомобіль. 

1 червня 2023 року близько 3:00 години російські війська обстріляли прикордонне село Прибинь в Корюківській громаді на Чернігівщині. Вогонь окупанти вели, ймовірно, зі ствольної артилерії. Внаслідок цього пошкоджений приватний будинок та лінія електропередач.

Фото: керівник Корюківської РВА Іван Ващенко

Фото: керівник Корюківської РВА Іван Ващенко

1 червня 2023 року по обіді ЗС РФ обстріляли прикордонне село Єліне на Чернігівщині. П’ять будинків та п’ять господарських споруд знищено. 

2 червня 2023 року з 08:15 до 09:00 год. зафіксовано 40 приходів, ймовірно із міномету 120 калібру, по н. п. Янжулівка. Oбстрілом пошкоджено будівлю сільської ради. 

6 червня 2023 року близько 11-ї години в с. Олександрівка Новгород-Сіверського району (Семенівська ТГ) внаслідок потрапляння снаряду у житловий будинок сталася пожежа трьох житлових будинків та чотирьох господарських будівель у приватних домоволодіннях (по вул. Шевченка, 43, 48, 50). 

6 червня 2023 року з 20:15 до 20:55 год. внаслідок обстрілу в районі населеного пункту Костобобрів загорілася господарська будівля, один жилий будинок та два нежилих. Зафіксовано 13 приходів, ймовірно з міномету 120 мм.

Фото: ОК Північ

13 червня 2023 року з 09:40 до 10:05 год. Було зафіксовано шість приходів, ймовірно з міномета 120 мм, в районі села Карповичі Семенівської громади. Внаслідок обстрілу пошкоджено п’ять житлових будинків.

17 червня 2023 року близько 5:30 год. росіяни обстріляли село Клюси, Сновської громади. В результаті обстрілу сталося загоряння, яке призвело до знищення чотирьох житлових будинків. 

19 червня 2023 року з 11:30 до 12:22 год. війська РФ обстріляли Семенівську громаду, було зафіксовано 24 приходи, ймовірно з міномета калібру 120 мм, по селу Карповичі. Внаслідок обстрілу сталась пожежа в житловому секторі. Знищено житловий будинок та господарчу будівлю. 

21 червня 2023 року близько 15:05 год. зафіксовано два приходи, ймовірно некерованими ракетами, випущеними з гелікоптера, по селу Леонівка. Внаслідок обстрілу пошкоджено будинок та господарську будівлю. 

3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області сталися такі події:

Аналіз зібраної інформації дає підстави стверджувати, що за останній місяць війська ЗС РФ продовжували активно обстрілювати прикордонні населені пункти Чернігівської області, але інтенсивність обстрілів зменшилась. Також фіксуються випадки підриву на різноманітних вибухових пристроях людей, які пересуваються як на автотранспорті, так і просто пішки.

За останній місяць від російських обстрілів загинуло 2 людей, 4 дістали поранення різного ступеня тяжкості. Пошкоджено щонайменше 37 житлових будинків, 1 заклад освіти, зруйновано 1 міст, зазнали руйнувань 2 об’єкти підприємницької діяльності, пошкоджено 5 автомобілів.

Збір інформації триває. Якщо ви можете надати додаткову інформацію, будь ласка, напишіть нам на адресу tribunal_for_putin@helsinki.org.ua.

Основне фото: ОК Північ

Аналіз підготував Дмитро Науменко, координатор громадської приймальні УГСПЛ  в м. Чернігів, що діє на базі ГО «МАРТ».

Статтю спочатку було розміщено на ресурсах Української Гельсінської спілки з прав людини.

Російські війська досить швидко зайшли у місто Бахмач. Вже 26 лютого 2022 року контролювали деякі логістичні шляхи. Колона техніки рухалася вздовж залізничного полотна, ймовірно, у напрямку Ніжина. Поблизу однієї з доріг росіяни залишили танк і БМП, щоб контролювати виїзд.

Коли звечоріло, то Єгор зробив два «коктейлі Молотова» та пішов, щоб підірвати ворожу техніку, яка стояла під залізничним полотном. Але запалити “коктейль” не встиг, російські військові його побачили через тепловізор та затримали. Ризикуючи життям, Єгору вдалося втекти, адже його утримували в неволі. Свою історію чоловік розповів документаторам, які збирають свідчення воєнних злочинів, в рамках ініціативи «Трибунал для Путіна».  Ім’я героя історії змінено, відповідно до згоди про непоширення персональних даних в медіа.

В полоні у росіян

Єгор каже, що почув ззаду: «Руки вверх!». Його повалили на землю та почали бити. Про пляшку з “коктейлем Молотова” чоловік не зізнавався. Розповідав, що то не його і він лише підняв подивитися що це. Росіяни, звичайно ж, не вірили. 

Єгора закинули в БМП. Він зрозумів, що везуть його вздовж залізничної колії в сторону міста Ніжин, але їхали довго, години дві, а потім зупинилися. Чоловіка вивели та лишили зв’язаним, тим часом російські військові пішли спати. Рано-вранці поїхали далі. Коли прибули у село Хороше озеро, то відразу до чоловіка підбігли російські військові в чорній формі та сильно побили: руками, ногами, прикладом. Голова синя була і на нозі рана. Єгор впав у колію, що залишили танки, це його врятувало від ще більших ушкоджено чи навіть смерті.

Після побиття повели до командира на допит, який тривав 3-4 години. Офіцер запитував: «Где нацики?» та намагався дізнатися інші деталі. Єгор бачив цього командира, йому відкрили очі на час допиту, посадили на лавку і прив’язали до неї. Потім перемістили у закрите приміщення. 

Через пів години вивели, поставили біля берези. Ніч ночував на вулиці, сидячи. Коли хтось із російських військових проходив повз, то чоловіка били ногами. Погрожували віддати “кадирівцям”. Наступний день теж провів під деревом. Поруч знаходився снайпер, який попередив, що втекти не вдасться. Було холодно, події відбувалися в лютому місяці. Таким чином із Єгора намагалися вибити зізнання, що “коктейль Молотова” саме він приніс.

Єгор стверджує, що це та бригада, яка була в Сирії. Попри все, чоловік намагався розмовляти з військовими та шукати способи визволитися, так і дізнався. Пояснював ситуацію, яка склалася в Україні. Говорили, зокрема, про те, чому домовитися про капітуляцію України не вийде. Один з військових відповів: «Нам война не нужна, но будем воевать до последнего патрона». 

Декілька разів погрожували розстріляти, адже не всі росіяни розуміли навіщо тримати когось в полоні та ще й годувати своїми сухпайками. Наступного дня кинули у погріб, де Єгор провів ще три ночі. Годували раз на добу. Знову допитували, вибивали зізнання. Чоловік наполягав на своєму, що опинився там випадково. Тоді російський військовий сказав: «Ну ты сделал свой выбор». 

Згадує, що за ці дні полону дуже сильно змерз, адже ночував то на вулиці, то в підвалі і це вплинуло на подальший стан його здоров’я. Руки постійно були зв’язані, ноги майже втратили чутливість.

Дорога в невідомість

Коли наступного разу Єгора вивели із підвалу, то він запитав “Ви мене відпускаєте?”. У відповідь сказали, що відпустять на наступний день. Посадили в «КамАЗ», де їхала група спецпризначенців. Дорогою росіяни розпивали самогон та били Єгора. Очі були відкриті, тому дорогою він бачив як на полі застряг танк і САУ. В «КамАЗі» лежала снайперська гвинтівка, стояли ящики з гранатами та патронами. 

Разом із Єгором їхав ще один цивільний чоловік на ім’я Андрій. Їм обом сказали, що відпустять, але наступного ранку російські військові передумали. Натомість передали російським спецпризначенцям, серед яких були люди з кавказьким акцентом. Чоловіків пересадили в іншу машину. Це був «Тигр». Росіяни сказали, що везуть їх на Київ, і Єгор та Андрій будуть обмінним фондом. 

Їхали поганою дорогою й декілька разів «Тигр» витягували із багнюки. Потім, водій назвав населений пункт Новий Самбір і сказав, що скоро Київ. Єгор зрозумів, що це Конотопський район і їдуть вони в сторону кордону. Колоною керував командир з позивним «Жиклер», він же допитував Єгора вперше.

Колона то їхала, то зупинялася, а потім один із військових сказав: «Вот тут мы заходили». Чоловік зрозумів, що вже кордон з росією. 

Свобода або смерть

Через деякий час машина, якою везли Єгора вийшла зі складу колони та поїхала окремо. Що автомобіль знову повернувся в Україну чоловік зрозумів після того як побачив вказівник з написом “Глухів”. В автомобілі “Тигр” перебувало 8 людей. Дорогою зупинилися, авто заблукало, загрузло у багнюці. По рації викликали допомогу. 3-4 год чекати поки прийде БТР чи БМП. Світло вимкнули в авто, всі дрімали. За цей час Єгору вдалося звільнити руки. На вулиці було темно. Єгор попросився до туалету, вийшов з автомобіля і поки російський військовий відволікся щосили побіг.

Російські військові спохватилися і почали стріляти вслід, але чоловік зміг зникнути з поля зору, забігши за кущі та втекти до найближчого села. Виявилося, що це село Волинцеве Конотопського району Сумської області. Господарі одного із будинків нагодували, дали зателефонували, а потім відвезли в райвідділ. 

Згодом Єгор дізнався, що російські військові шукали його. До села дійшли по слідах, які лишилися на снігу. Шукали всюди, переважно в нежилих хатах. Тим часом Єгор зміг остаточно втекти від росіян. Доля Андрія, з яким їхав Єгор невідома, наразі він серед безвісти зниклих.

Цю історію задокументували правозахисники Громадської приймальні УГСПЛ міста Чернігів, яка здійснює свою діяльність на базі ГО “МАРТ” та документатори Освітнього дому прав людини в Чернігові.

Якщо ви стали свідком чи жертвою воєнних злочинів РФ, повідомте про це. Напишіть на пошту: tribunal_for_putin@helsinki.org.ua або просто залиште контакти й правозахисники з вами зв’яжуться. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі та покарати винних. З початку повномасштабного вторгнення, у рамках ініціативи Т4Р, задокументовано понад 36 тисяч воєнних злочинів Росії проти України. Усі дані документатори вносять у загальну базу, яка оновлюється щодня.

Фото ілюстративне, взяте із сайту “Укрінформ”.

Історія громадської активістки Христини Юрлової, яка за свою проукраїнську позицію двічі потрапляла «на підвал», але не зламалась.

Уявіть, ви йдете вулицею свого рідного міста, як раптом до вас підходять чоловіки з автоматами, надягають мішок на голову і везуть «на підвал». Протягом трьох днів влаштовують допити, погрожують розстріляти біля стінки, не дають їсти та погрітися. Потім відпускають, але не надовго. Через кілька тижнів історія повторюється… знову підвал, знову допити і погрози. Серед викрадачів вам вдається впізнати свого однокласника, який свято переконаний, що так він бореться з ефемерними «бандерівцями»… а насправді — з беззахисною жінкою, «прикутою» автоматом до стіни…

Це лише мала частина того, що довелось пережити громадській активістці Христині Юрловій, яка родом з міста Дружківка, Донецької області.

За свою проукраїнську позицію Христина двічі потрапляла «на підвал». Зараз вона веде телеграм-канал «Борітесь – Поборете», який росіяни та білоруси визнали екстремістським. Іноді їй в телеграмі приходять погрози фізичною розправою. Та попри все Христина продовжує боротися за свою рідну Україну.

Майдан, Рязань, Дружківка

Коли трапився «Майдан», Христина якраз була у своєї бабусі в Рязані. З новин вона дізналася, що відбувається в Україні, і не роздумуючи взяла квиток на перший потяг до Києва.

«Моя бабуся тоді якраз захворіла і я поїхала до неї в Рязань. Тому про події Майдану я дізналася, власне, в росії. Відразу ж вирішила негайно їхати до Києва. Пам’ятаю, що відразу з вокзалу поїхала на Майдан. Спочатку я допомагала робити коктейлі Молотова, але тоді вже доводилось і домедичну допомогу надавати. Я робила перев’язки хлопцям. Було важко, адже в якийсь із днів в мене на очах загинув чоловік…». 

На Майдані Христина пробула десь місяць і повернулася додому — в м. Дружківка. А згодом до її рідного міста прийшли окупанти…

«Наше місто було під окупацією десь три місяці у 2014 році. Багато хто з місцевих знав, що я маю активну, проукраїнську позицію, що бувала на Майдані. Думаю, тому вони мене і забирали двічі “на підвал”». 

«Ми тєбє ногі постреляєм»

Христина каже, що попри те, що їй важко згадувати події, коли її забирали «на підвал», вона досі не може збагнути, що росіяни чи колаборанти від неї хотіли. Як і, власне, хто то був…

«Пам’ятаю, що 25 травня 2014 р. я йшла вулицею, як до мене підійшли два хлопці в балаклавах, з автоматами, й надягли мені мішок на голову. Вони повезли мене «на підвал», в темне, сире приміщення.  Поставили до стінки і сказали: “Єслі ти не будєшь говріть, то ми тєбє ногі постреляєм». Тільки я не знала, що їм говорити і що вони взагалі від мене хотіли. Якусь маячню несли… Протримали мене там десь три дні, а потім відпустили. 

А другого разу це було десь 10 червня того ж року. Тоді вони змушували мене  прибирати, пісок в мішки насипати. Пам’ятаю, що я дуже їсти хотіла і що було дуже холодно. А ще там з ними був мій однокласник. Я кажу йому: “Юра, що ти тут робиш?. А він мені: “А ти хочеш, щоб тут бандерівці бігали? Щоб їхні танки тут їздили? Я йому: “Які танки? Юра, ти про що?”

Одного разу вони нас вивели погрітися на вулицю, а потім сказали: “Вот сєйчас пріказ поступіт і ми вас растрєляєм”… Але через три дні таки відпустили».

Христина каже, що їй вдалось впізнати тільки однокласника. Хто були інші чоловіки вона не знає, але припускає, що росіяни. Додає, що багато її друзів й однодумців просто зникли безвісти ще у 2014 році. Вони теж були проукраїнськими…

Евакуація, рідні, обстріли

Після подій 24 лютого Христина досить довго не виїжджала з Дружківки. Навіть попри те, що недалеко від міста велись бої.

«Друзі мені телефонували й просили, щоб я негайно виїжджала з міста. Але я їм відповідала — ні, я вірю в Залужного і нікуди звідси не поїду. Вони мені відповідали, що ракети не дивляться, куди летять. Я це розуміла, але все одно там сиділа до останнього. 

Ми залишались в Дружківці разом з батьком, бо мама з моїм сином та сестрою поїхали раніше. Вони виїжджали у квітні 2022 року, якраз тоді, коли по залізничному вокзалу Краматорська була ракетна атака «Точкою-У” та касетними снарядами. Тоді понад 60 людей загинуло, 121 людина була поранена. Мої близькі, слава Богу живі, але сестрі посікло осколками ноги…

Я ж евакуювалася значно пізніше, коли росіяни були під Бахмутом». 

Зміна поглядів людей

За словами Христини, до 2014 року в Дружківці частина місцевого населення прихильно ставилася до росії: багато хто мав там родичів, друзів тощо. Після тимчасової окупації настрої дещо змінились, але все одно частина людей підтримували рф. Та події великої війни кардинально змінили настрої місцевих жителів.

«Я навчалася в ліцеї, директорка якого мала чітку проросійську позицію. Вона пропагувала серед нас, дітей, свої погляди про «велич росії». Знаю, що її син зараз живе в рф. І таких прикладів багато. Але після повномасштабного вторгнення погляди місцевих людей суттєво змінилися. По відчуттях — дуже.

Хоча я думаю, що і тоді люди не особливо хотіли бачити на нашій землі росію. Цього ніхто ніколи не хотів насправді. Просто людей не влаштовувала наша влада чи ще щось там. Ну і пропаганда давала своє. 

Зі свого боку можу сказати, що все що я хочу — це щоб Україна перемогла. Хочу, щоб окупанти нарешті залишили мою країну у спокої і дали нам нормально жити».

Зараз Христина живе в іншому місті, далеко від своїх близьких і від рідного дому, але вона не здається. І, як у словах видатного українського поета Траса Шевченка: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!», Христина продовжує боротися за правду і волю!

Програма Захисту функціонує за підтримки Міжнародний фонд “Відродження”, Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Для заповнення анкети на Програму термінової підтримки — переходьте за посиланням 👉🏻  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

Як проходило навчання для громадських активістів, журналістів, правозахисників та волонтерів, які працюють з людьми, що постраждали внаслідок війни, та яке проводиться в рамках відновлювальної програми реабілітації.

14 червня завершилось навчання для громадських активістів, волонтерів, лідерів громад, журналістів та правозахисників. Воно проходило у 2 етапи: перший  з 29 по 31 травня та  другий з 12 по 14 червня.

Учасники під час навчання дізналися, як стати більш стійким до стресу і тривоги та підтримати в цьому своє оточення. Велика увага приділялася питанню роботи з травмованими людьми і як допомогти їм відновити здатність приймати рішення і діяти, а також практикам ненасильницького спілкування в повсякденному житті.

Тренером була Локоть Надія — психологиня міжнародних проєктів Libereco – FENIKS, People in Need, тренерка програм реабілітації, ведуча тренінгів. Учасниця довгострокової програми підготовки травмотерапевтів в методі Somatic Experiencing, працює в гештальт та тілесно-орієнтованих підходах в напрямку подолання травми та стресу. З 2019 року працює з активістами та правозахисниками, надає підтримку в подоланні наслідків психотравм пов’язаних з насиллям.

Асистували їй — Олена Коваль та Оксана Курдановська — випускниці навчальних програм в методі Somatic Experiencing.

Чого навчились?

Головні акценти тренінгу були зроблені на:

•  формування травма обізнаності громадських діячів та активістів;
• формування навичок долати вторинну травматизацію;
•  працювати з внутрішніми та зовнішніми ресурсами;
• “Костюмом Героя”;
•  робота з ефективними соматичними вправами.

Учасники тренінгу отримали знання, які сприяють відновленню, стабілізації та прийняттю здорових рішень під час кризи та війни.

Познайомились із поняттям травми та травматичного досвіду, реакціями тіла на травму, будовою та функціями нервової системи, циклами реагування на загрозу та складовими відновлення за методом “Somatic Experience”. Дізналися більше щодо практики ненасильницького спілкування; про роботу з особистими кордонами та навчились основам практики саморегуляції та самоспостереження.

Були присутні громадські активісти, волонтери, лідери громад, журналісти та правозахисники, переміщені особи, які працюють із жертвами насилля та війни, постраждалими від агресії росії та ін.

Що каже головний тренер

Надія Локоть: 

«Окремим важливим завданням було формування довірчої, безпечної атмосфери в групі. Торкалися теми провини та сорому, які доволі часто зустрічаються у феноменологічних проявах осіб допомагаючих професій. Наступний модуль буде ґрунтуватися на більш поглибленій роботі з почуттями та відчуттями учасників, щоб останні мали змогу інтегрувати новий досвід і розширити травмакомпетентність.

Друга частина програми була про розширення практики саморегуляції та самопідтримки в ситуаціях підвищеного рівня стресу, при спілкуванні з людьми що пережили психотравмуючі події. 

Також, поглиблюючи травмакомпетентність учасників, була розглянута практика ненасильницької комунікації та форми за яких можна використовувати цей метод стосовно себе та інших. 

Загальна характеристика тренінгу:  Програма містила в собі різноманітний підхід до подачі інформації, тілесні практики, деякі з яких вдало були проведені на свіжому повітрі. Також, за межами основного плану учасникам було запропоновано брати індивідуальні консультації з головним тренером чи асистентом-психологом, проведення спільного дозвілля (перегляд кінофільму), метафоричні ігри та ранкові практики».

Олена Коваль:

«Оцінка 10 з 10. Вправи та завдання на тренінгу чергувалися. Динамічні змінювалися спокійними та повільними. Це дозволило не лише отримати позитивну динаміку відкриття почуттів групи, але й опрацювати найбільш складні, які учасники виносили на загальний огляд. Динаміка спостерігалась в феноменах групи, в перший день було багато дифлексії зі сторони учасників, в останній день зустрічі учасники вже більше розмовляли про почуття, відповідно і розпізнавали їх. В останній день в порівнянні з першим значно підвищився рівень співчуття та включеності групи, під час розповіді учасників про тяжкі емоції.  За весь період тренінгу було багато фізичних проявів позитивної динаміки групи, таких як позіхання, за яким йшло полегшення зі слів учасників.

Курдановська Оксана: На цьому тренінгу я отримала багато корисних навичок, нових інструментів і новий досвід. Тренера Надію побачила, як професіонала та чуйну людину. Мені дуже сподобалось, що Надія з нами обговорювала різні варіанти проведення занять і  знаходила та обирала  найкорисніший підхід до групи, дивлячись на  індивідуальні особливості  учасників. Багато пояснень, інсайтів, прикладів.

Цей метод SE дуже ефективний у роботі, знання неоціненні, а цей досвід просто скарб.  Дякую всім за довіру і за можливість бути в цьому просторі! З цікавістю буду слідкувати за моїми змінами і змінами тих людей, що перебувають в нашому колі»!

__________________

Програма реабілітації функціонує за підтримки Міжнародний фонд “Відродження”, Human Rights House Foundation, Libereco – Partnership for Human Rights та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

7 червня в просторі Чернігівського хабу відбувся кінопоказ фільму «Євромайдан SOS». На перегляд завітали учні Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3 та взяли участь в обговоренні проблематики, яка висвітлюється.

Момент перегляду фільму “Євромайдан SOS

Фільм відзнятий у 2016 році українським режисером Сергієм Лисенком та входить до закритої колекції Docudays UA. Модератока заходу Вікторія Гламазда, координаторка кіноклубу «Кіно в домі».

Загалом, волонтерський рух Євромайдан SOS виник з ініціативи правозахисників та активістів, які об’єдналися 30 листопада після побиття студентів на Євромайдані. Нині громадська організація веде моніторинг воєнних злочинів, займається міжнародною адвокацією та звільняє політичних в’язнів.

В головній ролі Олександра Матвійчук – відома в Україні правозахниця та лауреатка Нобелівської премії миру 2022 року, керівниця органвзації «Центр Громадянських Свобод». Вона розповідає як наступного дня після побиття студентів на Майдані Незалежності 30 листопада 2013 року активісти відкрили “гарячу” лінію для постраждалих і ще одну – для волонтерів-адвокатів. І таким чином забезпечили юридичні послуги та захист у судах для учасників протесту. Станом на 2016 рік вони вели моніторинг воєнних злочинів на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, передавали добуті документи в Гаазький суд, займалися міжнародною адквокацією та боролися за звільнення українських політичних в’язнів у Росії. Організація активно працює і наразі.

Після перегляду разом з учнями підняли питання громадянської участі, прав людини, людської гідності, свободи слова, особистої недоторканності та свободи мирних зібрань.

Процес обговорення фільму

Під час обговорення з експертом заходу Ярославом Кириєнко, керівником напрямку документування воєнних злочинів Освітнього дому прав людини в Чернігові торкнутися теми війни в Україні та відбудови країни. Окремо з аудиторією обговорили питання документування воєнних злочинів у сьогоднішніх умовах та документування 2016 року, частково зупинились на темі правил ведення війни.

«Після розповіді модераторів заходу, глибшого пояснення передумов Майдану та його наслідків, кожен з глядачів зміг поділитись своїм сприйняттям від побаченого. В ряді випадків думки були діаметрально протилежні, проте усіх їх поєднувала цінність до поваги та відстоювання прав людини.», зазначив Ярослав Кириєнко.

Діти під час виконання вправи “Вільний ринок”

Мережа DOCU/CLUB фінансується Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France. Думки, висновки чи рекомендації належать автор(к)ам та упорядникам/-цям цієї публікації та не обов’язково відбивають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автор(к)и та упорядники/-ці.

#docuclub #docu_показ

Коаліція «Україна. П’ята ранку» вбачає у підриві Каховської гідроелектростанції, що стався у ніч на 6 червня 2023 року, ознаки воєнного злочину, всі обставини якого ще мають бути з’ясовані. Проте вже сьогодні очевидно, що ті, хто вчинили цей злочин, не могли не усвідомлювати руйнівних наслідків такого кроку.

Доступні фото- та відеоматеріали, що засвідчують масштабність пошкодження греблі, підтверджують версію про підрив греблі з використанням вибухівки. Ракетний обстріл не міг спричинити подібного одномоментного ефекту та утворення значної за розмірами пробоїни. Враховуючи контроль Росії над гідроелектростанцією та датовані ще жовтнем 2022 року повідомлення про її мінування, наразі виглядає дуже ймовірним, що вибух став наслідком умисного підриву закладеної РФ вибухівки. 

Дамби та греблі належать до об’єктів, щодо яких в міжнародному гуманітарному праві (МГП) існує один із найбільш високих рівнів правового захисту. Такі об’єкти разом з АЕС називаються установками і спорудами, що містять небезпечні сили.

Підрив водозливної греблі Каховської ГЕС є серйозним порушенням заборони, встановленої ст. 56 Першого Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. Ця норма забороняє здійснювати напади на установки і споруди, що містять небезпечні сили (греблі, дамби, атомні електростанції) навіть у тих випадках, коли такі споруди є військовими об’єктами, якщо такий напад може викликати вивільнення небезпечних сил і подальші тяжкі втрати серед цивільного населення.

Такі протиправні дії є серйозними порушеннями значної кількості конвенційних та звичаєвих норм міжнародного гуманітарного права і безумовно є воєнним злочином. Підрив Каховської ГЕС вкотре підтверджує варварський та злочинний характер ведення війни Російською Федерацією. 

Підрив ГЕС є чи не єдиним випадком в історії міжнародного кримінального правосуддя, який може бути кваліфікований за ст. 8 (2)(b)(iv) Римського статуту Міжнародного кримінального суду: «Умисне вчинення нападу з усвідомленням того, що такий напад призведе до випадкової загибелі чи поранення цивільних осіб або заподіє шкоди цивільним об’єктам чи масштабної, довготривалої та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, яка буде явно надмірною в порівнянні з конкретною та безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою».

Результати підриву Каховської ГЕС, всі негативні та трагічні наслідки для Херсонщини та всієї України наразі складно спрогнозувати. Затоплення значної території внаслідок підриву водозливної греблі Каховської ГЕС призведе до позбавлення питної води жителів Херсонської області та тимчасово окупованого Криму. Крім того, це становить загрозу затоплення та руйнування для десятків населених пунктів, для роботи Запорізької АЕС. Така масштабна екологічна катастрофа може надалі бути кваліфікована як екоцид.

Підрив військовими РФ Каховської ГЕС ще раз вказує на повне нехтування Росією своїми міжнародними зобов’язаннями, міжнародним гуманітарним правом, що стало усталеною політикою РФ, держави, яка тероризує цивільне населення та проводить геноцидну політику проти українського народу.

Коаліція «Україна. П’ята ранку» наголошує, що лише деокупація усіх територій України зможе покласти край масовим порушенням міжнародного гуманітарного права, прав людини та варварському знищенню довкілля, яке здійснюється внаслідок російської агресії.

Ми закликаємо світ вжити заходів, щоб позбавити Росію впливу в Раді Безпеки ООН, інших міжнародних організаціях.

За злочин підриву Каховської ГЕС, інші воєнні злочини, вчинені Росією в Україні, повинні понести відповідальність як безпосередні виконавці, так і вище військово-політичне керівництво Російської Федерації. Організації Коаліції «Україна. П’ята ранку» постійно працюють над цим і готові надати всі задокументовані дані Міжнародному кримінальному суду, іншим інституціям, що розслідують факти порушень МГП в Україні.

Підрив Каховської ГЕС та інші злочини екологічного характеру, які вчиняє Росія на території України, мають підштовхнути міжнародну спільноту до криміналізації екоциду як п’ятого злочину, над яким має юрисдикцію Міжнародний кримінальний суд.

***

Коаліція “Україна. П’ята ранку” почала роботу 25 лютого 2022 року, наступного дня після повномасштабного вторгнення РФ в Україну. На сьогодні Коаліція об’єднує 34 неурядові організації та чотирьох індивідуальних експертів. Вони поєднали свої зусилля для системного документування воєнних злочинів і злочинів проти людяності, скоєних у ході російської збройної агресії проти України. Також Коаліція займається захистом жертв російсько-української війни через існуючі державні та міжнародні механізми правосуддя. Ці зусилля спрямовані на досягнення справедливості через притягнення до відповідальності владної верхівки РФ за скоєння злочину агресії проти України. 

Інфографіка про права внутрішньо переміщених українців: медичні послуги, безоплатне житло, пільги у кредитних відносинах, компенсація за зруйноване житло тощо.

Асоціація юридичних клінік України (АЮКУ) розробила серію інформаційних матеріалів, які допоможуть переміщеним українцям вирішувати основні проблеми правового характеру.

Інфографіки містять ключову інформацію про права українців, що мають досвід переміщення; закони, що регулюють відповідні сфери; базові алгоритми дій у випадку, коли люди стикаються з проблемами у цих сферах, а також поради від юристів щодо дій у випадку, якщо переміщеним українцям відмовлено у наданні послуг чи реалізації їхнього законного права.

Інфографіки допоможуть переміщеним українцям у таких питаннях:

Як отримати статус внутрішньо переміщеної особи (ВПО) та як взаємодіяти з державними органами щодо цього питання;

Які медичні послуги можуть отримати ВПО;

Хто має право на безоплатне житло та як його отримати;

Які пільги існують для ВПО у кредитних відносинах;

Як діти, які були змушені залишити місце проживання, можуть продовжити навчання у закладах освіти;

Які соціальні виплати передбачені для ВПО та як їх отримати;

Які пільги існують для ВПО у сфері трудових відносин;

Як діяти ВПО, якщо проти них вчинено кримінальне правопорушення;

Які існують механізми компенсації за зруйноване житло;

На яку правову допомогу мають право особи, що постраждали від війни.

Тематика інфографік та відеоінструкцій визначена за результатами проведеного АЮКУ дослідження правових потреб українців, що були змушені залишити дім через війну.

Протягом кількох місяців експерти АЮКУ проводили опитування глибинні інтервʼю та фокус групи серед переміщених українців, які дали можливість визначити їхні ключові проблеми правового характеру:

1. Взаємодія з державними органами та оформлення статусу переміщеної особи;
2. Проблеми, повʼязані з житлом;
3. Проблеми у сфері зайнятості та працевлаштування;
4. Отримання допомоги особами, що стали жертвами кримінальних злочинів;
5. Документування зруйнованого чи пошкодженого житла та відсутність дій з боку влади щодо його відновлення;
6. Фінансові проблеми;
7. Проблема доступу до медичних послуг;
8. Проблеми у сфері освіти;
9. Сімейні проблеми.

В межах проєкту юридичні клініки надають безкоштовні юридичні консультації для українців, які були вимушені покинути домівки через війну. До проєкту залучені українські та іноземні юридичні клініки з Німеччини, Польщі, Чехії, Італії.

Щоб отримати консультацію щодо правових проблем переміщених українців, ви можете використати чат-бот ЮрПомічник. За його допомогою ви можете записатися на консультацію до найближчої української або закордонної юридичної клініки.

Створено в межах проєкту «Посилення спроможності юридичних клінік із забезпечення доступу до правосуддя в умовах воєнного стану» за підтримки американського народу, наданої через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Справедливість для всіх».

Чернігівський хаб Освітнього дому прав людини в Чернігові є простором для безперервної роботи представників громадянського суспільства та майданчиком для проведення заходів, спрямованих на розвиток правозахисної, освітньої (у сфері прав людини), гуманітарної та волонтерської активностей у місті Чернігів.

Загальна зала для івентів

За три місяці діяльності до Хабу вже завітали правозахисники, журналісти, активісти декількох десятків організацій та високо оцінили його можливості й зручності. Проводилися тренінги за темами захисту прав людини, фізичної та кібербезпеки, проєктного менеджменту, документування воєнних злочинів, психологічної допомоги в кризових умовах та інші.

Простір забезпечує проведення заходів за власними проєктами організації, а також доступний для оренди.

«Робоча» зала

Для гостей доступне приміщення з 3-х кімнат загальною площею 115 кв.м, що вміщує до 30 осіб:

– загальна зала для івентів – 45 кв.м;

– «робоча» зала – 36 кв.м;

– побутове приміщення (кухня) – 31 кв.м;

– дві туалетні кімнати.

Побутове приміщення (кухня)

Хаб обладнано:

– меблями для роботи 4-х людей у «робочій залі»;

– меблями для роботи до 25-ти людей у залі для івентів;

– джерелом безперебійного живлення Ecoflow 3600 Вт/год;

– доступом до Wi-Fi;

– мультимедійним проектором з екраном;

– принтером;

– фліпчартом;

– кавомашиною, чайником, кулером для води;

Чернігівський хаб ОДПЛЧ знаходиться в офісному приміщенні за адресою: м. Чернігів, вул.Магістратська, 19А, оф.3. На нашій сторінці в Instagram доступна коротка відеоінструкція щодо того як легко до нього дістатися.

Вид з вулиці

Графік роботи – з 10.00 до 17.00 з понеділка по п’ятницю або у інший, погоджений із адміністратором час.

Якщо бажаєте провести захід або у вас виникли додаткові питання, просимо зв’язатись з адміністратором Хабу через пошту: chernihiv.hub@ehrh.org, Telegram-бот нашої організації @EHRH_C чи приватні повідомлення в соціальних мережах.

Перед відвідуванням просимо заповнити контактну форму та обов’язково ознайомитись із правилами, викладеними в даній формі: bit.ly/3EsnO9E.

В кінці квітня 2023 року наша команда здійснила першу поїздку з документування нападів на заклади освіти в Херсонській та Сумській областях в рамках проєкту «Освіта під прицілом».

Розповідаємо, що ми там побачили та що нам вдалось задокументувати.

Незламний Херсон — місто-привид

Херсонська область зустріла нас маленькими песиками біля знаку: голодними, безпритульними, але бойовими. Ми нагодували їх і поїхали далі. А потім перед нашими очима постали руїни — це було село Посад-Покровське, яке простягається вздовж траси. Більшість будинків цього населеного пункту поблизу Херсону зруйновані — близько 90% будівель постраждали від обстрілів.

Ми в’їхали до Херсону після обіду, ближче до вечора. Що вразило — це невелика кількість авто на дорогах та людей на тротуарах. Місто було майже пусте. Місцеві жителі кажуть, що після обіду місто завмирає, а ввечері взагалі стає схожим на привид. Все через обстріли, запевняє нас наш колега, який мешкає в місті. Мовляв, щодня чутно вибухи, інколи понад 100 на день. За містом, на лівому березі, стоять окупанти, тому Херсон, хоч і звільнене місто, але по суті залишається прифронтовим.

Гімназія №6: російські підручники і зруйнований дах

Перший начальний заклад, який ми відвідали в Херсоні, була гімназія №6. Якщо дивитися прямо на приміщення — здається, що воно не постраждало. Та варто підняти голову, як стає помітно, що дах гімназії майже вщент зруйнований.

Нас зустрічає працівниця закладу, яка проводить нашу команду подивитися на руйнування. Коли ми вийшли на верхній поверх, то просто втратили дар мови: від даху залишились лиш дошки, де-не-де ще стояли цегляні та бетонні опори. Десь, серед руїн, виднілися парти і стільці, точніше те, що від них залишилось. А в одній із частин, куди було потрапляння ворожого снаряду, величезна діра, з якої видно навчальні класи.

Поверхом нижче знаходяться кабінети української мови та літератори, а також географії. Звісно, без стелі, натомість з купою уламків від перекриття. Символічно, що в кабінеті географії посеред руїн лежала книжка — “Моє рідне місто Херсон”. Вона, як символічний образ незламності міста, боротьби за українське.

Не менших руйнувань зазнав і кабінет української мови та літератури. Росіяни ніби навмисне цілилися в наше рідне… адже вони мають величезне бажання знищити українську мову, культуру та освіту!

Доказом цьому є не тільки те, що окупанти руйнують українські школи, а і те, що вони хотіли запровадити навчання в цій гімназії за російськими посібниками.

Працівниця закладу проводить нас до бібліотеки та показує стопки російських книжок: історія росії, російська література, географія, фізика, хімія, інформатика та ще купа інших підручників з рф.

Жінка розповідає, що за допомогою місцевих колаборантів росіяни намагалися запровадити навчання в гімназії за російською програмою. На щастя, толком вони цього зробити так і не змогли. Після звільнення Херсону частина колаборантів втекла з міста, хтось досі залишається. Сподіваємось, що наші правоохоронні органи дадуть належну оцінку таким діям. За словами працівників гімназії, про всі ці факти у них брали свідчення.

Ще один “приліт” снаряду був на території спортивного майданчика гімназії. Від цього утворилася велика вирва в асфальтованій частині та пошкодилася зовнішня покрівля будівлі. Звісно, під ударом опинилася і вікна гімназії.

Гімназія №20: руйнації, історичний контекст та окупанти

Наступний заклад освіти, куди нам вдалось потрапити в Херсоні – це гімназія №20. Повна назва закладу — Херсонська багатопрофільна гімназія №20 імені Бориса Лавреньова Херсонської міської ради.

Цей навчальний заклад російські солдати не тільки обстріляли, але і зробили з нього “гуртожиток”. Звісно, тікаючи, мародерили. Але про це згодом.

Заходячи до приміщення гімназії вражає контраст: на кінець квітня на вулиці вже було досить тепло, а в середині закладу — холодно. Працівниця гімназії, яка нас зустрічала, пояснила — вся річ у товщині стін, тобто історичності будівлі. Адже гімназія була відкрита аж в 1815 році. Тоді вона слугувала чоловічою гімназією.

Заклад закінчило свого часу багато видатних людей, зокрема Моше Шарет, ізраїльський громадський діяч, прем’єр-міністр Ізраїлю (1954-1955 рр.). А також відомі українські письменники, художники, медики тощо.

Працівниця закладу веде нас на другий поверх. Показує приміщення актової зали, де розміщувався також музей гімназії. З сумом каже, що вони нещодавно зробили там ремонт, довго збирали експонати, знаходили історичні фото… а тепер лиш стіни залишались. Потрапляння снаряда було зверху в дах, від чого провалилася стеля. Тепер це “музей просто неба”.

Далі йдемо до авдиторії 4(8)-Б. В коридорі стоять відра, обережно минаємо. Все через те, що дах протікає. В кабінеті, до якого ми прямували, теж провалилася стеля, а в підлозі досі стирчать залишки від снаряда.

Спускаємось на перший поверх. Жінка розповідає, що на дошках і стінах окупанти залишили чимало написів, зокрема дагестанською. На одній зі стін напис: “Дагестан 05”, а поруч вирази нецензурною лексикою (що типово для окупантів).

Заходимо до класу інформатики: на партах лежать пусті системні блоки від комп’ютерів. Працівниця гімназії розповідає, що росіяни повиривали з них “нутрощі”, процесори та інші деталі і залишили лиш коробки. Потім показує на двері, які вирвані з одвірок і понівечені. Каже, що окупанти їх виламували, але найсмішніше, що вони не були зачинені на замок, варто було лише натиснути на ручку. Мабуть, для цього вже треба, щоб було хоч трохи інтелекту.

Потім прямуємо до підвального приміщення. Товщина стін і атмосферність цього місця вражають. Враження — ніби повертаєшся на 100 років назад, адже тут збереглось багато чого ще з давніх часів. Жінка розповідає, що саме в підвалі окупанти жили. Мабуть, вважали саме це місце найбільш безпечним. Коли вони залишали гімназію, після себе, традиційно, залишили гори бруду і сміття.

Далі проходимо у внутрішній дворик закладу: більшість вікон забиті фанерою, облицювання посічене від осколків. Працівниця бідкається, що важко знайти фінансування на відновлення, але керівництво закладу робить все можливе для цього.

Також в ході цього візиту до Херсону ми зустрілися з представниками  міського відділу освіти та поспілкувались про період окупації та влив війни на навчальний процес у місті.

Не менш важливою була розмова з секретарем Херсонської міської ради. Вона розповіла про те, як місто переживало окупацію, що відбувалось з навчальними закладами та яка наразі ситуація з їх відновленням після обстрілів.

Суми, Охтирка, Тростянець

Далі був довгий переїзд у Сумську область. Першим населеним пунктом, який ми відвідали, було м. Охтирка. Місто не було під окупацією, але поруч велись важкі бої. Як наслідок, від обстрілів постраждало чимало приміщень, зокрема дитячий садок “Казка”, куди ми і направились.

17 травня 2022 року о 5.00 ранку окупанти здійснили ракетний обстріл Охтирки. Постраждало чимало будівель, зокрема і цей заклад дошкільної освіти. Ударною хвилею пошкоджений дах, повибивало вікна, двері та понівечені павільйони на дитячому майданчику. В середині приміщення пошкоджене майже все майно школи, техніка та меблі.

Нас зустріла завідувачка дитсадка, яка провела нас всередину і показала пошкоджені кімнати. Розповідає, що зараз навчають діток онлайн і намагаються усіма силами відбудувати заклад. Найбільше бідкається про дах, адже без покрівлі вода затікає всередину і все псується. Далі веде нас на дитячий майданчик, показує, як погнуло залізні павільйони, деякі повністю знесло. Додає, що оскільки обстріл був рано вранці, ніхто не постраждав.

Далі ми відвідали Тростянецьку громаду, де поспілкувались з керівницею відділу освіти. Загалом саме місто досить сильно постраждало від обстрілів і перебувало під окупацією вже з 24 лютого 2022 року. Постраждали також і навчальні заклади громади. Остання зупинка була в м. Суми, де ми поспілкувались з представниками управління освіти та науки Сумської ОДА. Таким чином ми підготували підґрунтя для майбутніх  поїздок.

____________________

Освітній Дім прав людини в Чернігові з березня 2022 року адаптував новий напрямок роботи — документування воєнних злочинів. Ми долучилися до Коаліції громадських організацій та ініціатив «Україна. П‘ята ранку» / Ukraine 5AM Coalition та ініціативи «Трибунал для путіна». Спочатку команда працювала з відкритими джерелами, згодом почала здійснювати польові виїзди. Через деякий час з’явилась ідея з фіксацією нападів на заклади освіти. Відтак ми досліджували напади на школи у Чернігівській області, підготували окрему методологію та розробили інтерактивну карту руйнувань закладів освіти та інших об’єктів цивільної інфраструктури Чернігівщини.

На сьогодні ми збільшуємо географію документування, а також розширюємо його на інші види закладів освіти в регіонах, що зазнали окупації. Щоб не прогаяти всіх деталей, важливо своєчасно, “по гарячих слідах” зібрати, зафіксувати первинну інформацію та забезпечити «право на правду».Зібраних даних потребують кримінальні провадження національної юрисдикції, вони стануть доказами злочинів у Міжнародному кримінальному суді та трибуналах, розслідуваннях в межах універсальної юрисдикції.