У Новому Білоусі росіяни використовували цивільне населення в якості «живого щита». На голови жителів сипалися артилерійські снаряди, ракети та авіабомби, тому є загиблі та важкопоранені. Окупанти пошкодили ліцей, у підвалі якого ховалися від обстрілів люди.

Знищений будинок в селі Новий Білоус внаслідок обстрілу російськими військовими. Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Новобілоуська громада в окупації

Новий Білоус знаходиться на північному заході, поряд з містом Чернігів. Настільки поряд, що багато місцевих жителів їздять на роботу до міста. Водночас селище є центром досить великої за площею громади, чисельністю понад 12000 осіб. В самому селі до повномасштабного вторгнення росії проживало 1607 жителів. До Новобілоуської територіальної громади входить 22 села і практично всі вони опинилися в окупації.

Місцеві чоловіки самоорганізовуються, ловлять диверсанта

24 лютого 2022-го року чоловіки села Новий Білоус вже почали самостійно організовуватися та готуватись до наступу росіян. Мали інформацію про швидке просування ворожих колон територією області. 

Руйнувань зазнала енергетична інфраструктура поблизу села Новий Білоус. Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Представники громади здійснювали патрулювання села і почали облаштовувати укриття. Під час одного з патрулювань виявлено підозрілого чоловіка. За словами свідків, він був дивно одягнений і не реагував на команду «стій». При обшуку виявили радіодеталі. «Цей хлопець не розумів української мови, не розумів про що запитують. Казав, що втік з «Десни» (з військової частини), що він військовий, але звання не казав, плутався, не розумів сучасних військових личак. Справжнє ім’я та прізвище не назвав», – розповідає свідок. Підозрілого передали до правоохоронних органів, в той день ще була така можливість. Вже згодом, 27 лютого українські військові підірвали міст, що сполучав Новий Білоус та місто Чернігів, адже російські військові стояли впритул до села та навіть у жилих дворах на околиці. 

Підійшли впритул до села, зайняли околиці

Зі слів одного зі свідків: «Російські військові підійшли впритул села. Йшли по трасі Київ – Санкт-Петербург. У хатах, що стояли на околиці розквартирувалися. Хазяї були вимушені залишити свої будинки й переїжджали хто куди міг». Актів безпосереднього фізичного насильства щодо цивільного населення у Новому Білоусі наразі не зафіксовано. Місцеві розповідають, що військові РФ ходили по деяких дворах, питали про цигарки та спиртне. Але той факт, що російські військові поставили свою техніку у дворах може свідчити про те, що цивільне населення використовували як «живий щит». Зі слів свідка: «Прикривалися мирним населенням, постійно обстрілювали м. Чернігів. Відстань від їх дислокації до околиць м. Чернігова приблизно 4-5 км (до масиву Масанів, Забаровки)». Також один з місцевих жителів згадує, що в період окупації у село  заходили ворожі ДРГ по 5 осіб з автоматами. «Вони заходили тільки в крайні хати й виносили все, що їм треба: столи, стільці, одяг, алкоголь, теплий одяг, бензопили, різний інструмент. Приблизно 50 хат вони пограбували», – стверджує чоловік.

Обстріли села, руйнування приватних будинків

У Новому Білоусі сховище було під приміщенням сільської ради. В найстрашніші ночі там розміщувалися близько 150 людей. Також укриття було у підвалі школи, де перебували близько 30 осіб. Зі слів місцевих, люди ховалися у підвалах двоповерхових будинків. 

Зруйнований будинок у Новому Білоусі внаслідок обстрілів російськими військовими. Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Весь час окупації село Новий Білоус постійно піддавалося обстрілам з боку російських військ. Один свідок згадує: 27 лютого були перші прильоти «Градів» по селу. Чоловік стояв біля сільради, а снаряд впав метрів за 50:« Було випущено 8 снарядів з «Граду», 2 – по селу, а 6 – на пасовищі. В цей день, росіяни влучили в газову  трубу і була велика заграва». Про постійні обстріли села свідки кажуть і таке: «3 березня пройшла ворожа колона вздовж села  Кошівка і зупинилася біля об’їзної  траси, поруч із селом Новий Білоус. По цій колоні вдарили наші із Чернігова, і після цього,  ворожа техніка виїхала із лісу, повернули дула в сторону села і почали обстрілювати його із танків, із БТРів, зі стрілкової зброї». Російські військові також влучили по житловому будинку, який загорівся. «Хлопці побігли тушити будинок, а кацапи їх почали обстрілювати», — розповідає місцевий житель. Стріляли із великокаліберної зброї. Саме тоді був перший загиблий. Інше влучення було у житловий будинок із танку, де у підвалі знаходилося четверо людей. Троє із них померли, одна залишилася жива, але отримала контузію.

Під прицілом школа – Новобілоуський ліцей

Приміщення пошкодженого спортзалу Новобілоуського ліцею. Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

У Новому Білоусі до початку повномасштабного вторгнення працював ліцей. Під час бойових дій заклад потрапив під обстріл, в результаті чого  він став непридатний до навчання та потребує відновлення. Зі слів свідків відомо, що снаряди впали на територію школи та на спортивний майданчик. В цей момент у підвалі переховувалися люди. Позицій українських військових поблизу не було.

Жахливі авіаудари – руйнування та загиблі

Найстрашніше для жителів Нового Білоусу розпочалося тоді, коли село почала бомбардувати авіація. Маршрути російських літаків, які летіли на Чернігів, проходили над селом. Одну з авіабомб росіяни скинули на житловий будинок, внаслідок чого загинула жінка, чоловік отримав тяжке поранення. Коли люди намагалися потушити полум’я пожежі, від влучення авіаційних ракет, російські військові обстрілювали їх, не давали гасити вогонь. Ракета, яка впала на двоповерховий гуртожиток зруйнувала приміщення до першого поверху, зокрема дах і перекриття другого поверху. 

Зруйнований гуртожиток у Новому Білоусі. Фото надане сільським головою Новобілоуської громади Дмитром Федоровим

В інших селах Новобілоуської громади під час окупації відбувалося багато подій, вартих окремої розповіді. Місцями жителі  чинили справжній партизанський опір, робили перебування окупантів на українській землі нестерпним. Загалом у громаді загинуло 42 цивільних жителів, у Новому Білоусі – 7. Село опинилось на лінії зіткнення російських окупаційних військ та сил оборони України, за кілька кілометрів від житлових масивів Чернігова. 2 березня остання ворожа техніка покинула територію громади.

Читайте також: Окупація Золотинки: «Заходили такими шляхами, що не кожен місцевий знає»

Статтю створено на основі задокументованих фактів командою Освітнього дому прав людини в Чернігові із залученням бенефіціара Програми захисту ОДПЛЧ, компоненту професійної підтримки Івана Матвєєва.

Ми збираємо свідчення очевидців та документуємо їх за підтримки Празького громадського центру з метою передачі до правоохоронних органів та міжнародних інституцій, збереження пам’яті про війну. Якщо Ви стали свідком воєнного злочину або можете надати додаткову інформацію, будь ласка, зв’яжіться з нами через форму або у Signal за номером телефону 0932601938.

Документування Освітнім домом прав людини в Чернігові відбувається спільно з Громадською організаціє МАRТ у співпраці з Коаліцією «Україна. П‘ята ранку» та ініціативою «Трибунал для Путіна».

Правозахисниця Оксана Тропіна під час окупації Херсону російськими військами не покинула місто.

Часто, виходячи в магазин чи аптеку, їй доводилось вдягатися в «лахміття», щоб її не впізнали місцеві колаборанти та окупанти. Адже до повномасштабного вторгнення Оксана доволі часто з’являлася на теле- та радіоефірах з правозахисними темами.

Розповідаємо історію Оксани: як вона переживала окупацію та як їй вдавалось і надалі допомагати людям.

За добу понад 100 обстрілів міста і передмістя

Оксана — регіональна координаторка взаємодії з громадськістю Уповноваженого ВРУ з прав людини в Херсонській області. Весь період окупації міста вона провела в Херсоні. І лише в січні 2023 року разом з родиною переїхала до Миколаєва.

«23 лютого 2022 року все було за планом: ми провели моніторинговий візит до Олешківського дитячого будинку-інтернату. А 24 лютого рано вранці вже з вікна свого дому я побачила окупантів і техніку. Ми живемо в приватному будинку біля річки, а вони стояли поруч — по той бік водойми.

Це було неочікувано. Ніхто не знав що робити. Працівники поліції, Нацгвардії та СБУ дружно покинули територію міста. Я ж не збиралась покидати Херсон — весь період окупації провела в місті. Та в якийсь момент я зрозуміла, що далі жити під постійними обстрілами неможливо. Адже за добу понад 100 обстрілів міста і передмістя. Та і друзі активно наполягали, щоб я таки покинула територію.  11 листопада 2022 року звільнили Херсон, а 7 січня 2023 року я виїхала звідти разом з родиною».

Зруйнований клас Гімназії №6, м. Херсон.  Фото зроблене під час екседиції до міста 23 квітня 2023 року командою Дому. 

Оксана розповідає, що велика війна стала останньою краплею для її тата, який хворів ще до вторгнення. На жаль, цих подій він пережити не зміг. Маму, яка проживала в селі в Херсонській області, вдалося вивезти. Забирали під обстрілами. А чоловік Оксани є особою з інвалідністю, тому за ним потрібен постійний догляд. Зі слів героїні історії, вона несла відповідальність за рідних, тому прийняла рішення таки виїхати з Херсону.

Життя в окупації

За словами Оксани, найважче під час окупації було діставати ліки, які дуже потрібні для її чоловіка та мами.

«Під час окупації в місті працювали всього кілька аптек, усі приватні. Люди один одному або в групах передавали інформацію про доставку ліків у ту чи іншу аптеку. Черги були космічні. І відстоявши у черзі, не було гарантії, що людина придбає потрібний їй препарат. На початку окупації і аж до вересня в місті працювала одна з приватних аптек, керівниця якої живе недалеко від мене. Коли там ліки закінчились, власниця відрядила свого чоловіка через Запоріжжя на неокуповану територію за поповненням. Так вдавалось тричі привезти повну машину ліків.

Потім у вересні вийшла заборона на приватні аптеки — у рф така держполітика — тільки державні мають право працювати. Тому потім стало складніше купити будь-які фармацевтичні препарати. Насправді вони були у місті, продавали їх прямо на базарі на розкладних столиках, умови зберігання не дотримувалися, особливо зважаючи на літню південну спеку. Окрім цього, продавали їх не фармацевти, термін дії інколи неможливо було побачити на упаковці і коштували вони занадто дорого». 

За словами героїні, з їжею особливих проблем не було — всі продукти були доступні. Головне, щоб були гроші. А от дістати їх було важко: комусь рідні скидали на картки, хтось шукав підробіток.

«Ще у березні-квітні минулого року багато людей залишалось в Херсоні. Але вже на той момент з роботою була біда і не можна було зняти готівку. Крім того, окупанти не давали можливості користуватися терміналом. 

Проте ми знали, що в Херсоні було пару магазинів, де можна було розрахуватися карткою. Ми приходили, стояли тихенько, спостерігали чи немає когось з росіян, чи незнайомих (які могли бути колаборантами), моргали й тихо розраховувалися. Просто передавали продавчиням карти з пін-кодом під прилавком, а вони повертали їх назад в пакеті з продуктами. Ось так люди піклувалися одне про одного, допомагали. Ми вдячні їм за цю людяність». 

Оксана каже, що їй було страшно жити в місті не тільки через обстріли, а й через те, що її могли впізнати. До вторгнення вона часто була на радіо та телебаченні.

«По вулиці я ходила в образі — «секондхенд відпочиває». Доводилось носити «халабуду» на голові, щоб мене ніхто не впізнав. До нас додому теж приходили, але не через мою громадянську позицію. Ходили по кожному будинку, оглядали хто є, кого нема. Потім в ті будинки та квартири, де ніхто не жив, окупанти  заселяли привезених росіян. Просто видавали «ордери на житло», куди поселялися переважно вчителі та лікарі з росії. Навіть вагітні жінки приїздили». 

Робота і допомога людям

За словами Оксани, до початку березня в Херсоні працювали два представники Уповноваженого ВРУ з прав людини і вона як координаторка.

«Один мій колега звільнився відразу, а один залишився працювати. Перед великою війною нам завезли в офіс нові комп’ютери і меблі. І мій колега вирішив піти «у розвідку» до офісу та потрапив на «бесіду». З ним довго спілкувалися і схиляли до співпраці. Він не розгубився, правильно відмовив окупантам. Зараз він знаходиться на Лівому березі, де живуть його рідні, на жаль, поки що під окупацією». 

Фото з архіву Оксани

Оксана продовжувала надавати допомогу людям там, де це було можливо. Вона розповідає, що до вторгнення вони з колегами проводили моніторинг дотримання прав людини в місцях несвободи (слідчі ізолятори, установи виконання покарань, психоневрологічні інтернати, спеціалізовані школи для дітей, геріатричні установи тощо). І після 24 лютого до них почали телефонувати працівники з цих місць і запитували, що їм робити — у багатьох з них не вистачало їжі, щоб прогодувати людей.

«Якось нас набрали з чоловічого психоневрологічного інтернату і сказали, що у них залишилось їжі на кілька тижнів. Там перебувало понад 100 чоловіків. Вони харчувались з запасів: у них було згущене молоко у жерстяних банках, борошно і дріжджі. Це на початку врятувало багатьох. Те саме було і з жіночим психоневрологічним будинком-інтернатом, де перебувало близько 300 жінок. Шукали їжу по складах і в магазинах, щоб люди вижили».

До слова, 21 жовтня окупаційна влада вивезла з Херсонського психоневрологічного інтернату (с. Комишани) 54 жінок під приводом відпочинку в Криму. З ними досі немає зв’язку.

«Також в Херсоні є виправна колонія, де близько 1000 людей відбували покарання не вперше. Їх треба було якось годувати. Керівник колонії теж телефонував і питав як бути. Казав, що на центральному рівні йому сказали відчинити ворота, мовляв, хай ув’язнені ідуть самі шукати їжу. Він же вирішив не випускати засуджених, адже багато хто з них відбував покарання повторно, і тому прийняв рішення «змінити прапор». Важко судити, погано вчинив керівник, чи ні, зважаючи на обставини. Але як потім стало відомо, цих людей окупаційна влада вивезла на територію росії. Родичі телефонували до нас і говорили, що ув’язнених примушували взяти зброю і воювати проти України». 

Окреме важке питання було — як передати ліки на окупований Лівий берег. Адже, як каже Оксана, в кожному районі є дітки, до прикладу, з психіатричними розладами, яким потрібна допомога. Їм необхідне медикаментозне лікування — а це і психотропні, і сильнодійні знеболювальні ліки.

«Тоді погодився допомогти головний лікар КНП “Херсонського обласного закладу з надання психіатричної допомоги” Херсонської обласної ради.

Він за своєї ініціативи, не задумуючись, взяв мотоцикл і поїхав з ліками, які були в нього в запасі, на окупований Лівий берег. Уявіть, через блокпости, ризикуючи життям. Того ж дня ввечері він мені зателефонував і сказав, що відвіз ліки. Їх має вистачити до вересня». 

Оксана розповідає, що ситуація з дотриманням прав людини на окупованій частині Херсонщини дуже складна. Особливо для людей, яким потрібна допомога —  а це особи з ВІЛ, алко-, наркозалежні, паліативні хворі. Окупаційна влада ніяк їм не допомагає. Медичні документи людей просто вивезли в Генічеський район, де зараз у них так звана «опорна лікарня». І щоб отримати якусь допомогу вони змушені витрачати велику суму грошей тільки на дорогу.

«Треба подбати про людей, яким можна допомогти або дати можливість піти з життя з найменшими стражданнями. Зараз працювати з такими кейсами через окупацію дуже складно. 

А ще постійні обстріли й, як наслідок, поганий зв’язок в місті. Плюс Херсон виведений з переліку міст, які перебувають у зоні бойових дій. І хоч в самому Херсоні немає боїв, але Херсон і вся прибережна зона, передмістя під постійними обстрілами. Як наслідок, військові не доотримують зарплату, хоча вони по суті на нулі».

Оксана підсумовує, що однозначно планує повернутися в Херсон і працювати. Хоча в якому напрямку, ще не знає. І на завершення додає:

«Усім нам поїздок до Криму через Херсон». Тож хай так і буде!

Програма Захисту функціонує за підтримки Міжнародний фонд “Відродження”, Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Для заповнення анкети на Програму термінової підтримки — переходьте за посиланням 👉🏻  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

Освітній дім прав людини в Чернігові організовує два 3-денних тренінги для громадських активістів, волонтерів, лідерів громад, журналістів та правозахисників.

Як я можу стати більш стійким/ою до стресу і тривоги та підтримати в цьому своє оточення?
Як я можу працювати з травмованими людьми і допомогти їм відновити здатність приймати рішення і діяти?
Як я можу підтримати українське суспільство, щоб воно трималося разом і не здавалося?

Це частина Програми психосоціальної реабілітації для активних представників громадянського суспільства України, які зазнали психологічної шкоди від агресії росії. Головний акцент зроблений на формування травмо обізнаності громадських діячів та активістів, формування навичок долати вторинну травматизацію, працювати з внутрішніми та зовнішніми ресурсами.

Тренери:

Локоть Надія — психологиня міжнародних проєктів Libereco – FENIKS, People in Need, тренерка програм реабілітації, ведуча тренінгів. Учасниця довгострокової програми підготовки травмотерапевтів в методі Somatic Experiencing, працює в гештальт та тілесно-орієнтованих підходах в напрямку подолання травми та стресу. З 2019 року працює з активістами та правозахисниками, надає підтримку в подоланні наслідків психотравм пов’язаних з насиллям.

Асистенти тренера – випускники попередніх тренінгів Програми реабілітації.

Навчання буде проходити у 2 етапи:

з 29 по 31 травня (3 дні);
з 12 по 14 червня (3 дні).

Місце проведення: поблизу Чернігова. Кількість місць для участі обмежена.

ВАЖЛИВО: кожного дня учасники проходять нові теми, пов’язані між собою, тому необхідно бути присутнім/ою на всіх заняттях обох блоків!

Гугл-форма для реєстрації: тут.

Реченець (дедлайн): подавати заявки на програму можна до 18:00, 21 травня 2023 року.

За додатковою інформацією звертайтесь:
Координаторка програми професійної підтримки ГС ”ОДПЛЧ” — Нікітюк Ольга
Електронна пошта: olga.nikityuk@ehrh.org.
Номер телефону (телеграм, Signal): +380661642913

Програма реабілітації функціоную за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, Human Rights House Foundation, Libereco – Partnership for Human Rights та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

#ResilienceProgramme

#MovingForwardTogether

Відео, де українець голіруч зупиняє російський танк, в перші дні повномасштабного вторгнення облетіло весь світ. Цього чоловіка звати Сергій Шевченко, він житель міста Бахмач, що на Чернігівщині.

Цей вчинок для багатьох українців став своєрідним символом спротиву. Але у Бахмацькій ОТГ були й інші герої, які, іноді навіть ціною власних життів, чинили опір окупантам.

Розповідаємо, як жителі Бахмацької громади зустрічали ворога, які воєнні злочини там вчиняли російські солдати та як місцеві мешканці переживали окупацію.

Оборонне місто героїв

Ще за часів Давньоукраїнської та Козацької доби Бахмач був оборонним містом. Свого часу там розміщувалася Бахмацька сотня Івана Мазепи, яка чинила опір московським “узурпаторам”.

А потім, у 1918 році, поруч з Бахмачем був бій під Крутами. Саме там 300 молодих українських вояків — курсантів Української військової школи протидіяли 4-тисячному підрозділу Червоної гвардії. Цей бій назвали боєм оборонців української державності.

З того часу пройшло чимало років і історія, можна сказати, повторюється. Тільки тепер українські воїни ЗСУ та прості жителі українським міст та сіл чинять спротив російській ворожій навалі.

26 лютого 2022 року містом Бахмач рухалася російська військова колона. Тоді, вже згаданий Сергій Шевченко, зупинив танк. Він закрив амбразуру механіку і техніка зупинилась. За такий вчинок чоловік ледь не поплатився життям — росіяни почали стріляти: спочатку вгору, а потім навели зброю на чоловіка. Однак так і не вистрілили, поїхали далі. Щоправда, велосипед сміливця таки переїхали.

Та в Бахмацькій ОТГ були й ті, хто заплатив своїм життям за спротив. Місцеві мешканці розповідають про цивільного, який на своєму автомобілі вклинився у російську військову колону і переїхав трьох окупантів. Росіяни розстріляли чоловіка — випустили по ньому 27 куль.

Представники місцевої влади кажуть, що з перших днів вторгнення почали готуватися до оборони: варили їжаки, завалювали дерева, блокували роботу САУ, ставили розтяжки, організували патрулювання, будували укріплені блокпости (здійснювали фортифікацію за канонами військових). Також місцеві сили спротиву “затрофеїли”, а потім передали ЗСУ понад 10 одиниць техніки. А згодом роздобули зброю та тротил і робили фугасні закладки. Загалом в добровольчих формуваннях було понад 1000 осіб.

Місцеві розповідають героїчну історію чоловіка, який зробив коктейлі Молотова і самотужки спробував підпалити техніку росіян. Чоловіка окупанти взяли в полон, везли в бік кордону на ворожому БТРі, та йому чудом вдалось втекти, коли росіяни зупинились в лісі. Далі чоловік дійшов пішки до найближчого села і йому вже допомогли дістатись додому місцеві жителі.

Стріляли прицільним вогнем

У селі Рубанка, яке входить до Бахмацької ОТГ, окупанти стріляли прицільним вогнем по місцевих жителях.

30 березня через село йшла російська військова колона. Точніше те, що від неї залишилися, адже окупантам так і не вдалося прорватися до столиці — українці дали відсіч ворогу. Як кажуть місцеві мешканці, у російських військових була агонія, тому вони почали розстрілювати село: стріляли по житлових будинках, школі й людях…

Так, окупанти прицільно стріляли в місцеву мешканку, яка живе на крайній вулиці села. Жінку поранили в руку і спину, але їй вдалося вижити. Вона розповідає, що того дня вийшла з погреба і за мить зрозуміла, що по ній стріляють росіяни. Жінка впала на землю, а коли намагалася підвестися — вогонь починався знову. Так вона пролежала, стікаючи кров’ю, кілька годин, аж доки окупанти не покинули село.

Того дня росіяни поранили ще двох мешканців Рубанки та обстріляли багато будинків. Під “вогонь потрапила” і школа. За словами місцевих жителів по ній прицільно вдарили з танка. Внаслідок цього була пошкоджена будівля навчального закладу: вчительська та кабінет директора. І хоч стіни відремонтували, вчителі кажуть, що досі важко заходити до цих кабінетів: все нагадує про події лютого-березня 2022 року.

Ще більших жахів довелося пережити й жителям з інших сіл Бахмацької громади: серед них Голінка і Гайворон. Коли окупанти відчули опір, почали відкривати хаотичний вогонь з САУ та мінометів. Стріляли по підстанціях, які були на їх шляху, в бік будинків, грабували магазини.

Розстріляні й полонені цивільні

В селі Григорівка є держпідприємство, де працює чимало людей з сіл громади. 15 березня, коли працівники їхали додому з роботи на мікроавтобусі, їм на зустріч виїхав ворожий БТР і відкрив вогонь. Того дня один чоловік загинув, а п’ять людей отримали поранення, зокрема водій.

22 березня росіяни розстріляли чоловіка в селі Голінка, який їхав на велосипеді повз ворожу колону. Він загинув на місці, тіло знайшли на обочині дороги.

29 березня окупанти вбили чоловіка, який просто рубав дрова на своїй садибі. Теж йшла повз ворожа колона… він не сховався.

31 березня російські солдати вбили жінку, яка стояла біля вікна, поцілили їй прямо в око…

Також росіяни чинили й інші звірства, наприклад, брали в полон цивільних. Так, 23 березня в селі Гайворон окупанти затримали шістьох чоловіків. Це молоді люди віком від 25 до 35 років. Їх утримували у складських приміщеннях сільгосппідприємства аж до 31 березня.

Зі слів затриманих, їх били (зокрема прикладом в груди, по спині) та примушували до співпраці. Коли росіяни зрозуміли, що чоловіки з ними не співпрацюватимуть — хлопців відпустили.

На жаль, двом чоловікам з села Гайворон не вдалось вижити після полону. Їх затримали 31 березня, потримали у підвалі, а 1 квітня розстріляли…

В Бахмацькій ОТГ, які в більшості сіл та міст Чернігівщини, які потерпали під окупації, росіяни накоїли дуже багато лиха. Та місцеві мешканці показали, що готові боротися та чинити опір окупантам та протистояти “руському міру”.

Статтю створено на основі задокументованих фактів командою Освітнього дому прав людини в Чернігові спільно з ГО “MART”. Документування воєнних злочинів відбувається у співпраці з Коаліцією «Україна. П’ята ранку» та ініціативою «Трибунал для Путіна» за підтримки Празького громадського центру.

Правда через історії
Як розповідати про війну за допомогою сторітелінгу.

Про це нова навчальна програма від Освітнього дому прав людини в Чернігові.

Під час проходження навчання учасники та учасниці більше дізнаються про права людини та сторітелінг. А також отримають досвід створення історій у текстовому та аудіо форматі.

Онлайн-частина розпочнеться 23 травня та триватиме до 15 червня.

Друга частина (тренінг) — буде походити в конференц-просторі Освітнього дому прав людини в Чернігові (с. Количівка).

В тренінгу зможуть взяти участь 15 учасників та учасниць, які продемонструють найкращі результати під час онлайн-навчання.

Кращі історії будуть опубліковані та поширені через партнерську мережу Дому.

Прийом заявок триватиме до 15 травня.
Податися можна за цим лінком.

Чернігівець Максим Ус 23 лютого повернувся додому із спортивних змагань, в те, що може розпочатись війна – не вірив. Вже наступного дня стало відомо про початок повномасштабного вторгнення. Родина стикнулась із труднощами в пошуку укриття та відсутністю «зеленого коридору» для евакуації з міста. Артилерійський обстріл, який відбувся 16 березня забрав життя 10-річного Дмитра – сина Максима, а дружина Євгенія отримала тяжке поранення в ногу. Свою історію чоловік розповів документаторам, які збирають свідчення воєнних злочинів, в рамках ініціативи «Трибунал для Путіна». 

Максим Ус (2021 рік), Фото: Facebook-сторінка Максима Уса

Початок війни та пошук безпечного укриття

24 лютого Максим пішов на роботу, а вже о 13 годині дня зателефонували і сказали, щоб всі повертались додому. Разом з колегою зачинили магазин і пішли. 

Коли чоловік повернувся додому, то побачив, що біля будинку була метушня. Максим з родиною також вийшов до двору шукати собі укриття. В сусідньому будинку було бомбосховище, яке має обслуговувати 3 будинки, зокрема той, в якому проживає родина Максима. Але їх туди не пустили, сказали, що місця всі зайняті. Згодом знайомий чоловік покликав родину Максима до підвалу неподалік, де певний час вони переховувались. Спочатку збиралися великими групами і сиділи на стільцях. Син Максима не розумів, що відбувається, адже мав розлад аутичного спектру. Хлопчик нервував та не завжди реагував на зауваження і це дратувало інших людей в укритті. Близько двох тижнів родина кожного дня ходила туди, але згодом прийняли рішення перебувати вдома – ховались між двох стін в коридорі двокімнатної квартири. 

Артилерійський обстріл 

Максим шукав можливості виїхати з Чернігова, але було відомо про випадки розстрілу автівок при спробі самостійної евакуації цивільного населення з міста. Ця небезпека дуже лякала дружину, тому чекали «зеленого коридору». Максим розповідає, що сумнівався у перспективі його організації, каже: «з окупантами і з терористами не можна домовлятися». 

16 березня в першій половині дня було дуже тихо. Це насторожило Максима. Приблизно о 16 годині розпочався перший артилерійський обстріл. Орієнтовно о 20.00 – другий. Палали будинки поряд, особливо верхні поверхи та дахи, вогонь перекидався на сусідні. Максим припускав, що снаряд може влучити в дах їхнього будинку (родина проживає на верхньому поверсі). Було страшно, тому взяли тривожні валізки з собою, зайшли до сусідки, а потім спуститись у під’їзд, адже підвалу чи бомбосховища їх будинок не має. 

Максим каже: «З одного боку стояла сусідка як входити в під’їзд. У нас були металеві двері. З іншого боку я стояв. Навпроти мене на стільці сиділа дружина, а навпроти сусідки сидів хлопчик, мій син. От. Через кожну хвилину був вибух, свист, вибух. Я вуха затуляв, щоб не оглушало. І тут прилетіло за 7 метрів від дверей. І вибухом вибило двері. Було пильно, темно». 

Вибиті двері пошкодженого під’їзду. Фото: зроблене документаторами під час моніторингового візиту (2022 рік)

Після крику дружини «нога-нога-нога» Максим увімкнув налобний ліхтарик і побачив, що дружина лежить поранена в ногу, потім перевів погляд на дитину і біля голови узрів пляму крові, що текла. 

Чоловік швидко побіг кликати на допомогу. В дворі був гараж, де переховувалися люди. Максим благав допомогти викликати швидку, надати медичну допомогу і перенести дитину туди. Але власниця цього гаражу не надала дозволу, інші злякались, що жінка їх вижене і теж відмовили. 

Максим Ус та його загиблий син Дмитро, Фото: Facebook-сторінка Максима Уса

Максим побіг в іншу будівлю, там зголосився допомогти літній чоловік, але знову розпочався обстріл і він змушений був рятуватись. Лише з третьої спроби вдалось знайти підмогу, декілька молодих чоловіків погодились допомогти. Поранених сина та дружину перемістили в підвал 5-ти поверхової будівлі поряд. З моменту поранення минуло близько півгодини. Там була медсестра. Вона, перев’язала ногу джгутом. Викликали швидку. Першого забрали сина, наступною дружину. 

Кожного дня Максим провідував родину в лікарні. Через 7 днів дитина померла, внаслідок осколкового поранення в голову. Ворожий снаряд забрав життя 10-річного Дмитрика. Євгенії спочатку надали першу медичну допомогу, а згодом евакуювали до Києва. З евакуацією допомогли колеги з роботи Максима. Завдяки цьому вдалось врятувати ногу жінці. Лікар зробив операцію та видалив 12 см кістки. Вже більше року триває реабілітація.

Реабілітація Євгенії Ус після декількох операцій. Фото: Facebook-сторінка Максима Уса

Максим припускає, що обстріл вівся з Михайло-Коцюбинська, яке тоді було окуповане російськими військовими. 

Життя в блокадному Чернігові

Чоловік згадує, що коли дружина перебувала в лікарні, там бракувало медичних матеріалів та препаратів. Лікарня працювла без світла. 

Містом чоловік пересувався на велосипеді, шукав де продається продукти. Декілька разів потрапляв під обстріли. Кожного дня о 6-й ранку займав чергу за хлібом. Найдовше стояв чотири години, щоб купити дві буханки. Води не було. Тепла також не було. 

Вибуховою хвилею в квартирі Максима вибило вікна, деформувалися склопакети та дерев’яні двері. Пошкоджено дах будинку, посічено стіни, вхідні двері до під’їзду вибито. 

Фото пошкодженого будинку, зроблене документаторами під час моніторингового візиту (2022 рік)

Наразі Максим та Євгенія повернулись до Чернігова. Жінка досі проходить реабілітацію. Родина важко переживає втрату сина, життя якого забрала війна.

Цю історію задокументували правозахисники Громадської приймальні УГСПЛ міста Чернігів, яка здійснює свою діяльність на базі ГО “МАРТ” та документатори Освітнього дому прав людини в Чернігові.

Якщо ви стали свідком чи жертвою воєнних злочинів РФ, повідомте про це. Напишіть на пошту: tribunal_for_putin@helsinki.org.ua або просто залиште контакти й правозахисники з вами зв’яжуться. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі та покарати винних. З початку повномасштабного вторгнення, у рамках ініціативи Т4Р, задокументовано понад 36 тисяч воєнних злочинів Росії проти України. Усі дані документатори вносять у загальну базу, яка оновлюється щодня.

Вже другий рік в окупованому Криму за ґратами перебувають троє громадян України, кримських татар — перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелялов, а також брати Азіз Ахтемов та Асан Ахтемов.

Вони з числа сотень громадян України, незаконно затриманих та засуджених окупаційною адміністрацією  РФ з політичних мотивів за роки окупації на півострові.

Джелялов та брати Ахтемови заарештовані у вересні 2021 року, а у вересні 2022 року окупаційний суд засудив Нарімана Джелялова до 17 років позбавлення волі у колонії суворого режиму, до 15 років колонії — Асана Ахметова, до 13 років колонії — Азіза Ахтемова. Такою стала їхня плата за власну етнічну ідентичність, незламний дух свободи та послідовну громадянську позицію неприйняття окупації.

Формальним приводом для засудження стала так звана справа про “диверсію на газопроводі”, але жодних реальних доказів причетності до такої “диверсії” Джелялова та Ахтемових сторона обвинувачення не надала. 21 вересня 2022 року “Верховний суд” Криму визнав їх винними у причетності до “підриву газопроводу в селі Перевальне» та ухвалив вирок за трьома статтями кримінального кодексу РФ: п. “а”, “б” ч. 2 ст. 281 (скоєння диверсії організованою групою), ч. 4 ст. 222.1 (незаконні придбання, зберігання та перевезення вибухових пристроїв, скоєні організованою групою), ч. 3 ст. 226.1  КК РФ (незаконне транспортування через митний кордон вибухового пристрою, скоєне організованою групою). Основу доказів обвинувачення склали свідчення підсудних, зроблені під тортурами або реальною загрозою їхнього застосування (про що підсудні заявляли на судовому засіданні).

Таке кримінальне переслідування та позбавлення волі має всі ознаки політично мотивованого переслідування, зокрема за їхню громадську позицію.

Ці арешти та засудження є нічим іншим, як продовженням тривалої злочинної політики РФ переслідування та витіснення кримських татар з півострова. Про системні переслідування кримськотатарського народу з початком окупації зазначено й в нещодавній доповіді Комісара Ради Європи з прав людини Дуні Міятович щодо боротьби кримських татар за права людини.

Також українська прокуратура спільно з правозахисними організаціями зібрали та направили до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду докази переслідування кримських татар за політичними, етнічними та релігійними ознаками, що вчиняються на півострові з початку окупації Кримського півострову.

Протягом останніх років журналіст, політолог, викладач, громадський діяч та перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелялов був єдиним представником керівництва національного органу кримських татар, який жив та працював в окупованому Криму. Він розповідав про переслідування та утиски корінного народу Криму, а також українців, які почалися після окупації в 2014 році. Він був і є людиною, що має велику довіру свого народу та відчуває свою велику відповідальність за долю кримських татар. Він неодноразово публічно виступав на підтримку територіальної цілісності України та припинення війни, розв’язаної агресією РФ. Ба більше, Джелялова заарештували за кілька днів після його публічної участі в Установчому саміті Міжнародної Кримської платформи у 2021 році.

Заарештований та засуджений Асан Ахтемов – журналіст кримськотатарської газети “Авдет”, учасник громадської організації “Нефес”, активіст кримськотатарського національного руху. Його двоюрідний брат Азіз Ахтемов також є активістом національного руху кримських татар.

Наразі Наріман Джелялов і брати Ахтемови досі залишаються в СІЗО м. Сімферополя. Водночас РФ регулярно депортує українських в’язнів з Криму до РФ, аби врешті нівелювати та ускладнити будь-який зв’язок із їхніми рідними, українською та кримськотатарською спільнотою. Серед іншого, в такий спосіб РФ намагається подавити утримуваних морально в “найкращих традиціях” тоталітарного режиму СРСР. 

Водночас у Звіті Офісу Прокурора МКС з попереднього вивчення ситуації в Україні за 2020 рік зроблено висновок, що переміщення Росією осіб, які перебувають під вартою в межах кримінального судочинства та ув’язнених, має ознаки воєнного злочину відповідно до статті 8 (2) (a)(vi) та злочину проти людяності відповідно до статті 7 (1) (d).

За наявною інформацією, окупаційні адміністрації РФ мають реальні наміри етапувати (фактично депортувати) Нарімана Джелялова та братів Ахтемових до РФ.

У зв’язку із цим, засуджуючи численні злочини представників влади РФ, вимагаємо:

Утриматись від незаконної депортації до РФ та негайно звільнити громадян України Нарімана Джелялова, Асана Ахтемова та Азіза Ахтемова, а також звільнити інших незаконно позбавлених свободи  громадян України, затриманих з політичних мотивів окупаційними адміністраціями в Криму.

Звертаємося до міжнародних та міжурядових організацій, а також урядів та глав іноземних держав — партнерів України з проханням:

• Сприяти заснуванню\посиленню механізмів та майданчиків з проведення перемовин щодо запобігання незаконній депортації до РФ та звільнення всіх незаконно позбавлених свободи, утримуваних в окупованому Криму, зокрема й громадян України Нарімана Джелялова, Асана Ахтемова та Азіза Ахтемова.
• Запровадити персональні санкції щодо осіб, причетних до політично мотивованого переслідування та позбавлення волі громадян України Нарімана Джелялова, Асана Ахтемова та Азіза Ахтемова та інших незаконно позбавлених свободи громадян України.
• Продовжити та посилити політичний, дипломатичний та економічний тиск на РФ задля припинення злочинної політики незаконного позбавлення волі, практики катування, позбавлення права на справедливий суд та депортації з території Криму до РФ громадян України.

Зокрема звертаємось також до Президента Турецької Республіки Реджепа Тайїпа Ердогана з проханням: 

Запобігти ймовірній депортації на територію РФ та сприяти звільненню незаконно позбавлених волі громадян України, кримських татар Нарімана Джелялова, Асана Ахтемова та Азіза Ахтемова. Протягом багатьох років Турецька Республіка непохитно підтримувала територіальну цілісність України, а також виявляла небайдужість до долі політичних бранців, зокрема незаконно позбавлених свободи кримських татар .

Центр прав людини ZMINA

Ukrainian Legal Advisory Group 

Гельсінський фонд прав людини (Польща)

Харківський інститут соціальних досліджень

ГО “Поступовий гурт франківців”

Кримська правозахисна група

КримSOS

Фонд підтримки фундаментальних досліджень 

Освітній дім прав людини в Чернігові

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля 

Центр громадянської просвіти “Альменда”

Регіональний центр прав людини

Дім прав людини “Крим”

Правозахисний центр Дія

У Золотинці, що перебувала під окупацією, росіяни поводилися жорстоко: проводили обшуки, відбирали мобільні телефони, чоловікам наказували знімати одяг, бо шукали татуювання та сліди від носіння зброї, деяких катували, а кількох жителів розстріляли. В одному з будинків окупанти облаштували штаб, мешканців вигнали. 

Знищений будинок в селі Золотинка

200 одиниць ворожої техніки на 150 жителів. Початок окупації

Село Золотинка знаходиться на південному сході від міста Чернігів. До повномасштабного вторгнення військ Російської Федерації, в селі було зареєстровано 73  людини. Через те, що село розташовано, здавалося б, у глушині, після 24-го лютого туди почали з’їжджатися сім’ї з Чернігова та навколишніх населених пунктів, здебільшого з дітьми. Тож на момент окупації у Золотинці мешкало до 150 людей, серед яких близько 40 дітей.

Всупереч очікуванням мирних жителів, 3 березня 2022 року до села зайшли окупанти. Вони змогли звести переправу через Десну з боку села Шестовиця (на той момент міст вже було підірвано, тож вони шукали інший шлях). Жителі підозрюють, що російським військовим допоміг хтось з місцевих зрадників, адже заходили вони такими шляхами, що не кожен мешканець Золотинки їх знає.

Російські окупанти, зайшовши до села, одразу розмістили техніку на вулицях біля житлових будинків, деяку заганяли прямо у двори. Цей факт може свідчити про те, що російські військові використовували жителів Золотинки в якості «живого щита». Як згадує одна місцева жителька: «Заїжджали швидко, нічого не роздивлялися, валили сараї, забори, сітки, садові дерева, все тріщить, горить – армагедон».

За час окупації до села заходило два підрозділи збройних сил РФ – спочатку зайшов перший, який складався здебільшого з осіб слов’янської зовнішності. Через кілька днів цей підрозділ відійшов і одразу зайшов інший, зі слів місцевих жителів, складався з бурятів або тувинців. 

Понівечені обстрілами дерева у селі Золотинка

Катували та розстрілювали: історії жителів Золотинки

Коли російські війська зайшли до Золотинки, декілька чоловіків пішли у сусіднє село – Друцьке. Згодом вони повертались до своєї родини, щоб дізнатися ситуацію та у полі були помічені окупантами. Ті почали стріляти і важко поранили старшого чоловіка. Стрільбу по мирних жителях пояснили – «а зачем вы бежали?» Один з чоловіків згадує ці події: стріляли зі спини і поранення було важке. Почали просити, щоб дали можливість вивезти до лікарні, але росіяни не давали гарантії, що коли вони будуть їхати, їх не розстріляють інші російські військові.

Двох чоловіків із села Золотинка викрали на добу і катували. Приводом для цього стало те, що в них був мотоцикл, тож на думку росіян, вони їздили і передавали координати. Чоловіків роздягли і тримали зв’язаними у погребі.

Одного вечора окупанти забрали двох чоловіків, запевняли, що допитають і відпустять. Жінці, яка пішла слідом, йти за ними заборонили і погрожували, що будуть стріляти по ногах. Згодом з’ясувалося, що цих чоловіків відвезли до села Ягідне, певний час тримали у підвалі школи, а потім розстріляли. Тіла були знайдені вже після відходу російських військ  на приватному подвір’ї. На тілах виявили сліди катувань. Цей випадок місцеві жителі пов’язують з діяльністю колаборанта, припускають, що чоловіків забрали за його наведенням.

Стратили російські військові ще одного жителя Золотинки. Чоловік мав будинок і пасіку. Коли до села прийшли окупанти, вони вигнали його з домівки, але той продовжував відвідувати і доглядати пасіку. Зі слів місцевих, до росіян ставився демонстративно зневажливо. Його викрали і також вбили у Ягідному. 

Відомо також  про одинокого чоловіка, мешканця  Золотинки, який працював сторожем у селі Ягідне, його тіло знайшли на місці роботи.

Знущалися та принижували

Один з місцевих чоловіків розповів, що до його родини приходили вночі з питанням «кто занимается спортом?» після відповіді окупант вдарив чоловіка кулаком  в голову, а потім і прикладом.

Над іншим чоловіком теж знущалися. Спочатку запитали чи хоче він їсти, потім сказали щоб взяв в БМП провізію, а коли він приніс, то сказали, щоб поставив цей пакет на голову. Стріляли по пакету із автомата. 

Один з окупантів прийшов до родини і погрожував гранатою. Він показував як розбирати і збирати цю гранату шестирічному хлопчику. Розповідав, якщо висмикнути кільце, то не буде ні мами, ні тата, нікого.

Під час окупації села Золотинка окупанти відзначилися багатьма фактами жорстокого поводження з мирним населенням.

Знищене внаслідок воєнних дій авто, поблизу Золотинки

Приходив і вимагав, щоб жінка приділяла увагу, запевняв, що після війни забере до себе додому

Місцеві розповідали про бурята який кожен день ходив п’яний по хатах і вимагав випивку. До однієї з жінок він приходив і змушував, щоб та приділяла йому увагу, розповідав, що буцімто в нього наказ вбити всю її родину, але він цього робити не буде, бо він добрий. Також він міг справляти при ній нужду, після чого торкався і запевняв, що після війни забере її до себе додому своєю дружиною. Зі слів місцевих жителів, буряти казали, що в них на батьківщині жінки після 40 років вже старі і без зубів, а в Україні жінки гарно виглядають і у похилому віці.

Мародерство як спосіб життя

За період окупації села Золотинка військові збройних сил РФ систематично вчиняли акти мародерства та нищення майна цивільних жителів. 

Як розповідає місцева жителька: «грабували будинки, на тачках тягнули ковдри, подушки, постіль і все це заносили в погреба, щоб їм було не холодно там. Офіцери жили в хатах, а ці солдати в погребах. Покрали ці буряти і гайки, і пилки, і біноклі забрали, все забирали, що хотіли. Вони у селі попили всі настойки у людей, кутили, жрали».

Інша жителька Золотинки доповнює ці факти: «як тільки заїхали, почали у дворі хапати курей, качок. Батькову машину, яка стояла на вулиці, побили, порізали колеса, забрали із машини інструмент».

Облаштований окупантами бліндаж у селі Золотинка

Деокупація

Окупаційні війська залишили село Золотинка 30 березня 2022 року. Виходили тими ж шляхами, що і заходили – через понтон на Шестовицю. Зі слів мешканців, всього нарахували близько 200 одиниць ворожої техніки, які проїжджали повз двір. Везли на цих танках: подушки, ковдри, картоплю в мішках. А зверху обов’язково сидів хтось з автоматом  і слідкував навколо.

Окупація невеличкого села Золотинка під Черніговом – лише один із епізодів масштабної агресії Російської Федерації проти України. Проте жоден злочин агресора не має пройти повз увагу, а всі винуватці мають бути покарані.

Читайте також: «Зажену 20 танків і села не буде» – окупація Андріївки на Чернігівщині

Статтю створено на основі задокументованих фактів командою Освітнього дому прав людини в Чернігові у співпраці з журналістом Іваном Матвєєвим.

Ми збираємо свідчення очевидців та документуємо їх за підтримки Празького громадського центру з метою передачі до правоохоронних органів та міжнародних інституцій, збереження пам’яті про війну. Якщо Ви стали свідком воєнного злочину або можете надати додаткову інформацію, будь ласка, зв’яжіться з нами через форму: https://cutt.ly/B0jIMjk або у Signal за номером телефону 0932601938.

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної ГО «МАРТ» спільно з ГС «Освітній дім прав людини в Чернігові» у рамках глобальної ініціативи «Трибунал для Путіна» про ймовірно скоєні воєнні злочини російськими окупантами у Чернігові та Чернігівській області за рік повномасштабної російсько-української війни. 

За визначений узагальненням період задокументовано та внесено до бази даних 2760 епізодів.

Інформація в цій публікації є орієнтовною, спирається на зібрані нами дані та потребує доповнень і уточнень.

1. Інформація про жертви серед цивільного населення

За досліджуваний період у Чернігівській області нами було зафіксовано загалом 427 епізодів, пов’язаних із людськими втратами чи порушенням прав серед цивільного населення.

1.1. Інформація про загиблих та поранених серед цивільного населення

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області внаслідок артобстрілів та бойових дій загинуло щонайменше 418 людей (16 дітей) та було поранено щонайменше 255 людей (23 дитини). 

Починаючи з 26 лютого, документаторами було зафіксовано численні воєнні злочини проти цивільного населення та об’єктів цивільної інфраструктури в результаті масованих обстрілів населених пунктів військовими формуваннями рф.

Серед інших цинічних злочинів є епізод розстрілу черги за хлібом біля магазину “Союз” по вул. Доценка в місті Чернігів. В результаті обстрілу, вчиненого із системи залпового реактивного вогню «Град» загинуло 14 цивільних осіб. 

Кричущим фактом порушення прав цивільних осіб є насильницьке позбавленні волі та фактичне утримання з 3 по 31 березня як живого щита 350 потерпілих у с. Ягідне. 

1.2. Інформація про зґвалтування та інші порушення прав людини

За інформацією, яка вже задокументована в нашій базі, за досліджуваний період в Чернігівській області не були зафіксовані факти можливого зґвалтування цивільних осіб. Проте за повідомленнями від правоохоронних органів такі злочини вчинялись на території області. Хочемо зазначити, що фіксація даної категорії злочинів ускладняється з одного боку- обмеженим доступом документаторів до жертв насилля, а з іншої – необхідністю ретельної перевірки такої інформації.

Серед випадків порушення прав людини зафіксовані у тому числі випадки незаконного позбавлення волі цивільних осіб та катування. 

Зафіксовані також факти використання цивільного населення як живого щита в Михайло-Коцюбинській ТГ та інших громадах області. Також задокументовано факти нападів російських військових на легкові автомобілі цивільного населення, які їм траплялися на шляху.

1.3 Інформація про зникнення людей

Також вдалось задокументувати відомості про факти ймовірного примусового зникнення щонайменше 45 цивільних осіб. Як правило, це чоловіки, представники органів місцевого самоврядування, старости населених пунктів територіальних громад області. 

2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень в результаті бойових дій.

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, в Чернігівській області за досліджуваний період внаслідок авіанальотів, артобстрілів та бойових дій було пошкоджено щонайменше 3275 об’єктів цивільної інфраструктури та цивільних будівель серед яких:

ФОТО: ОК ПІВНІЧ.
Наслідки влучання авіаракет в промислову будівлю в районі н.п.Семенівка у лютому 2023

Під час блокади міста Чернігова російська авіація завдавала численні авіаудари по цивільній інфраструктурі, в тому числі на заклади освіти, охорони здоров’я і навіть об’єкти спортивної інфраструктури. Майже 80% шкіл міста Чернігова постраждали через численні обстріли, 3 повністю зруйновано та ще 21 школа зазнала пошкоджень різних ступенів, загалом пошкоджено 90 будівель освітньо-виховних закладів на території області. Суттєвих пошкоджень та повного руйнування зазнали будівлі житлово-побутового призначення, зокрема мікрорайону міста Чернігів Боровиця. 

Під час окупації населених пунктів військові ЗС РФ знищували та грабували продовольчі магазини, будинки місцевих мешканців, транспортні засоби, заклади освіти.

3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області мали місце щонайменше такі події:

Серед численних воєнних злочинів можна виокремити злочини, скоєні проти дітей, а саме окупанти розстріляли з крупнокаліберного кулемета й автоматів трьох підлітків із с. Мохнатин. Також зафіксовано загибель дітей унаслідок обстрілів житлових будинків, усього за звітний період загинуло 16 дітей на території області.

4. Інформація про задокументовані факти, які можна попередньо кваліфікувати як міжнародні злочини, ймовірно вчинені російськими окупантами

За зібраною нами інформацією, протягом досліджуваного періоду в Чернігівській області нами були задокументовані наступні факти, які можна попередньо кваліфікувати як міжнародні злочини, ймовірно вчинені російськими окупантами:

Ці дані потребують уточнення. Назва категорії в стовпчику “Попередня кваліфікація події” в жодному разі не є точним описом певного міжнародного злочину за Римським статутом Міжнародного кримінального суду, а надається виключно з інформаційною метою. Остаточну кваліфікацію події уповноважений надавати виключно суд.

5. Висновки

Аналіз зібраної інформації дає підстави стверджувати, що мали місце загибель та поранення цивільних осіб, руйнування й пошкодження цивільних об’єктів – житлових будівель та об’єктів інфраструктури за рахунок навмисних обстрілів та невибіркових обстрілів. Найбільші пошкодження зафіксовані на територіях Чернігівської, Киселівської, Киїнської, Шестовицької та Ніжинської територіальних громад.

ФОТО: ОК ПІВНІЧ
Внаслідок обстрілу в район н.п. Михальчина Слобода знищено цивільний автомобіль.

Також проаналізована інформація дає підстави стверджувати, що мали місце факти насильницьких зникнень, захоплень цивільних у полон, катування, мародерства, вбивств та інші.

Ми вважаємо, що такі діяння можна попередньо кваліфікувати як злочини проти людяності за статтею 7 параграф (1) пункти (а), (е), (f), (i) та як воєнні злочини за статтею 8 параграф (2) пункт (a) підпункти (i), (іі), (iv), пункт (b) підпункти (ii), (iv), (v), (ix), (xxiii), (xvі).

Збір інформації триває. Якщо ви можете надати додаткову інформацію, будь ласка, напишіть на адресу: tribunal_for_putin@helsinki.org.ua 

Статтю спочатку було розміщено на ресурсах Української Гельсінської спілки з прав людини.