На засіданні 10 жовтня 2023 року Генеральна Асамблея ООН розглядатиме питання щодо обрання нових членів Ради ООН з прав людини. Серед претендентів, зокрема, буде розглядатись кандидатура Російської Федерації, яка висловила бажання бути обраною, незважаючи на призупинення її членства в Раді у 2022 році після початку повномасштабного вторгнення в Україну та масових звірств її військових.

Коаліція правозахисних організацій “Україна. П’ята ранку” заявляє рішучий протест проти розгляду кандидатури Російської Федерації для обрання до складу Ради ООН з прав людини.

Ми спостерігаємо імпульси міжнародної спільноти шукати точки дотику і шляхи для діалогу, але триваюча агресія та численні порушення прав людини, які вчиняє Російська Федерація та її війська на території України, є несумісним з членством в Раді ООН з прав людини, про що було заявлено під час призупинення її членства в Раді ООН з прав людини 7 квітня 2022 року.

До сьогодні ситуація не лише не виправилась, а й суттєво погіршилась. Масові викрадення людей, тортури, позасудові страти, сексуальне насильство як інструмент залякувань – ось лише невеликий перелік з усіх порушень прав людини, які Російська Федерація та її війська продовжують вчиняти на території України, про що зазначив голова Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування в Україні Ерік Мьосе у своїй доповіді. До слова, попри спроби Незалежної комісії ООН вийти на контакт з РФ задля отримання інформації з приводу ситуації з правами людини на окупованих нею територіях України, Росія послідовно ігнорувала листи експертів, таким чином перешкоджаючи їхній діяльності.

Аналогічна ситуація з правами людини на території Російської Федерації. Держава не лише не бореться з масовими порушеннями прав людини, але й на законодавчому рівні потурає зневазі до міжнародно визнаних стандартів дотримання прав людини. Це було підтверджено численними звітами міжнародних урядових та неурядових організацій. В якості прикладу можна навести висновки Спеціальної доповідачки ООН щодо Росії Маріани Кацарової.

Крім того, спільна доповідь UN Watch, the Human Rights Foundation та the Raoul Wallenberg Center for Human Rights засвідчила, що Російська Федерація, через ситуацію з порушенням прав людини як всередині Росії, так і на окупованих територіях України, не відповідає необхідним вимогам для того, щоб бути обраною членом Ради ООН з прав людини.

Російська Федерація не бажає співпрацювати з міжнародною спільнотою в сфері захисту прав людини на регіональному рівні. Російська Федерація багато років поспіль перебувала на першому місці серед держав-членів Ради Європи за кількістю як індивідуальних, так і міждержавних скарг. Російська Федерація була виключена з Ради Європи і не вжила жодних кроків для відновлення дотримання положень Європейської конвенції з прав людини та відновлення свого статусу в Раді Європи. Тисячі рішень Європейського суду з прав людини досі залишаються не виконаними Росією, а російське законодавство прямо унеможливлює таке виконання. Слід нагадати про те, що Росія проігнорувала два накази Міжнародного суду ООН про тимчасові заходи від 19 квітня 2017 року та 16 березня 2022 року, у результаті чого значно збільшилася кількість жертв її міжнародних протиправних діянь.

За численні злочини проти дітей під час агресії проти України Генеральний Секретар ООН у своїй доповіді на Раді Безпеки ООН від 5 червня 2023 року включив Російську Федерацію в перелік держав, що систематично скоюють злочини проти дітей під час збройних конфліктів.

Наочним свідчення того, що Російська Федерація не має наміру виправляти ситуацію з масовими порушеннями прав людини, є те, що вона вперше за всю свою історію участі в діяльності Ради ООН з прав людини висунула свою кандидатуру без надання добровільних зобов’язань та обіцянок в сфері прав людини в підтримку своєї кандидатури у відповідності до резолюції 60/251 Генеральної Асамблеї ООН.

Це красномовно демонструє, що РФ не збирається стати на шлях дотримання прав людини, а членство в Раді ООН з прав людини розглядається нею виключно як майданчик для розповсюдження зневаги до міжнародного права і поширення своїх пропагандистських наративів. Подібну стратегію РФ уже втілює у ході усних слухань справ, які Україна ініціювала проти неї у зв’язку з ймовірним порушенням Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, Конвенції про ліквідацію расової дискримінації та Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму.

Додають цинізму ситуації із намаганням Росії потрапити до Ради ООН з прав людини факти жорстоких і кровопролитних обстрілів цивільного населення та інфраструктури, які російські війська влаштовують напередодні голосування. Лише протягом 5-6 жовтня внаслідок ударів балістичними ракетами по Харкову та Харківщині загинуло понад 50 цивільних мешканців, серед яких діти; ще десятки отримали поранення. Також 5 жовтня російськими військами була обстріляна цивільна лікарня у Бериславі Херсонської області – чергова атака на українські заклади охорони здоров’я, яких, за підрахунками правозахисників, було здійснено понад 1000 від початку повномасштабного вторгнення і які носять всі ознаки воєнних злочинів та потенційно злочинів проти людяності.

7 квітня 2022 року, коли Генеральна Асамблея призупинила права Російської Федерації в Раді ООН з прав людини через масові порушення прав людини під час агресії проти України, замість того, щоб визнати свої злочини та припинити порушення, вона здійснила демарш у вигляді виходу з цього органу ООН.

Відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН 60/251 від 15 березня 2006 р., при виборі членів Ради ООН з прав людини держави-члени ООН “повинні брати до уваги внесок кандитатів у справу сприяння і захисту прав людини та їх добровільні зобов’язання і обіцянки з цього приводу”. З моменту прийняття цього рішення ситуація не виправилась. Обрання Російської Федерації до членів Ради ООН з прав людини стане свідченням того, що всупереч цілям своєї діяльності, передбачених статтею 1 Статуту, Організація Об’єднаних Націй не захищає права людини, а потурає їх порушенню. Як наслідок, членство в Раді ООН з прав людини буде знецінено, а саме існування Ради втратить будь-який сенс.

Коаліція “Україна. П’ята ранку” твердо переконана, що Організація Об’єднаних Націй може та зобов’язана забезпечити дотримання прав людини та повагу до них. Саме тому ми закликаємо держави не допустити обрання Російської Федерації в члени Ради ООН з прав людини до моменту, коли РФ припинить агресію проти України, наслідком якої є численні грубі порушення прав людини на території України. Російська Федерація, перш ніж бути допущеною до Ради ООН з прав людини, має продемонструвати повагу до прав людини, які проголошені в численних інструментах ООН, а також забезпечити відповідальність за їх грубе та цинічне порушення та нехтування. Лише нульова толерантність до держав, які систематично порушують права людини, має бути запорукою утвердження прав людини як загальнолюдських цінностей та забезпечувати реалізацію цілей та принципів ООН.

Звертаємось до всіх правозахисних організацій світу приєднатись до цієї заяви та не допустити паплюження системи захисту прав людини в межах ООН! 

Староста села на Чернігівщині — про місяць без світла, силу громади та те, що значить бути героєм.

Вранці на вулиці тепло і тихо, ми з колегами приїжджаємо в село Припутні.

До нас наближається чоловік на велосипеді, який представляється Анатолієм Миколайовичем. Анатолій — людина ввічлива і привітна, одразу запрошує нас до сільської адміністрації. По його розмовах з місцевими жителями ми розуміємо, що він — староста села, який в курсі всього, що відбувається. Під час окупації він так само, на велосипеді, об’їжджав селян кожного дня, щоби упевнитись, що з ними все добре. Староста пояснює нам, що ми зупинилися на тому ж перехресті доріг, якими окупанти рухалися на Київ, показує постраждалих і будинки. Розпитує всіх, як справи і яка потрібна допомога.

Одразу представляємось і кажемо, що ми волонтери з Білорусі і не підтримуємо ні окупантів, ні диктаторів. Анатолій Миколайович погоджується на інтерв’ю.

Чим ви займалися до повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року?

23 лютого 2022 року мене викликали в управління, де розповіли, що робити, якщо раптом почнеться війна. Ми домовилися, що з першого березня я розпочинаю виконання обов’язків міського голови.

Чи могли ви виїхати з села?

Ні, це село, в якому я живу з родиною. Я не міг залишити ні їх, ні жителів села.

24 лютого ми прокинулися від вибухів і обстрілів. Через наше село проїхали перші колони, вони були, як кажуть, з гарною технікою, поводилися неагресивно, махали нам руками і давали можливість себе фотографувати, знімати відео. Було відчуття, що вони впевнені, що їх тут радісно зустрічають.

Через наше село колони проходили транзитом. Окупанти приходили до нас лише тоді, коли заблукали чи потребували води. На той час у селі проживало 350 жителів.

З 1 березня село було знеструмлене. Місцеві жителі об’єдналися і підтримали один одного, як могли. Через тиждень у них закінчився хліб, а в місцевому магазині продуктів було на два тижні.

Ми бачимо, як важко нашому герою згадувати події, робимо паузу. В цей час у старости дзвонить телефон і ми чуємо, як він питає когось, яка допомога йому потрібна. Розуміємо —  тільки що мали нагоду спостерігати, як він допомагає комусь з жителів. 

Як вдавалося забезпечити село всім необхідним?

Село було заблоковане окупантами. Вони використовували асфальтовану дорогу, тож ми були змушені користуватися ґрунтовими та лісовими стежками. Ці стежки проходили крізь болото та були засніжені. Так ми прокладали шлях до понтонного мосту. Дороги ці годяться тільки для трактора чи спецтехніки, машиною там не проїхати.

Через місцеву адміністрацію до нас звернувся підприємець, який міг привезти 10 мішків борошна на два села 7 з яких ми розділили в літрових банках серед наших жителів — по 2,5 банки на сім’ю. Ми везли 2 мішки через болото в сусіднє село, де жителі дали нам олії, яку ми розділили по півлітра на родину. На жаль, не всім вистачило. Через деякий час той же підприємець зміг допомогти з хлібом і привіз 200 батонів, це пів батона хліба на родину. Село, з якого ми повинні були везти хліб, було за 12 кілометрів від нас.

Що відбувалося з жителями села, поки воно було під окупацією?

Обстріли були щодня. Військові помітили, що місцеві жителі спостерігають за рухом техніки і з цього моменту почали обстрілювати село з автоматів, щоб люди не виходили на вулицю і не бачили, що відбувається навколо.

Люди в селі згуртувалися, стали більше допомагати один одному, переживати один за одного, навіть ті, хто раніше посварився, забули всі свої образи. Ми щодня обходили село, щоб знати, хто в якому стані. Якось вночі почали обстріл однієї хати, стріляли бронебійними та звичайними кулями. Коли закінчили атаку, ми пішли перевірити, чи є постраждалі, і хазяйка хати відізвалась. Як виявилось, росіяни стріляли, бо шукали своїх дезертирів. Після цього ми її переселили в іншу хату разом з дочкою.

Як поводили себе окупанти?

У перші дні окупанти застрелили двох наших хлопців. Одного ми знайшли з простреленою головою, а від другого лишилися самі кістки. За час окупації села окупанти вбили сімох жителів. Останнього — коли виходили. Ми помітили, що через місяць окупанти почали сильно нервувати, просто стріляли безглуздо, щоб люди не мали можливості вийти на вулицю. Артилерія ЗСУ добре влучала по їх позиціях.

А як місцеві жителі?

Поки наше село було заблоковане і не було можливості пересуватися між селами, люди, попри обстріли, збиралися з обох боків сусідніх сіл, щоб налагодити логістику.

Я місяць не виїжджав із села, бо не міг залишити селян самих, відчував відповідальність за них. Навіть коли довелося поїхати в адміністрацію, я розумів, що в селі буду кориснішим. Моя родина, дружина, дочка і син були поруч зі мною весь час.

На жаль, у нас не було можливості захиститися, тому ми робили все, що могли — рятували один одного і передавали дані про пересування ворога на нашій землі. За весь цей час ми не помітили, щоб хтось із нашого села допомагав окупантам чи бажав “русского міра”. Церква в нашому селі давно українська, але є прихожани московського патріархату, та й вони не показали себе як прихильники “русского міра”.

То ви справжній герой… 

Я не вважаю себе героєм — я зробив усе, що міг. Облаштував дорогу, сам їздив на спецтехніці, щоб не ризикувати людьми, а тільки собою, бо дорогу обстрілювали. Нам вдалося забезпечити людей продуктами. Перенесли адміністрацію в безпечніше місце і забезпечили світлом, коли електрики місяць не було. Для мене головне, щоб у людей було все необхідне, і мені дуже приємно, що люди в мене вірять і допомагають. Селяни зібрали 100 тисяч гривень на паркан, щоб наше село стало ще красивішим. І нам Бог помагає, ця зима була тепла, а рік врожайний.

Ми дякуємо Анатолію Миколайовичу за інтерв’ю і після нього ще довго спілкуємось. Староста показує нам щоденник, який вів у окупації, розповідає про окремих жителів і їх подвиги. 

Та це все вже геть інша історія. Тут кожна людина — окрема історія. Кожен робив і робить все, що може.

І кожен — герой.

Матеріал підготували Алєна Жаркевич та Максим Дмитраков в рамках Школи «Правда через історії».

Переклад з білоруської: Дар’я Данова.

Проєкт реалізується Освітнім домом прав людини в Чернігові за підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в межах локального трансформаційного проєкту «Україна та українці: сучасні хроніки боротьби за свободу та демократію».

«Ми прийшли тебе визволити. Будеш отримувати велику пенсію», — казали Миколі окупанти, коли облаштовувалися в його дачному будинку.

Микола Лугіна живе із сім’єю в Чернігові, але часто навідується до хатини в Золотинці. Це невелике глухе село знаходиться приблизно за 25 кілометрів від обласного центру. Чоловік тримає тут пасіку та обробляє декілька грядок, щоби була своя городина.

До повномасштабної війни любив рибалити, збирати гриби. Зараз уже не ходить ні до лісу, ні до води — довкола села всюди таблички, що застерігають про замінування.

Гради й танки ставили біля людських хатів

3 березня 2022 року до Золотинки колонами зайшли російські військові. Одні поїхали в сусіднє село Ягідне, а інші залишилися тут. Важке озброєння розміщували одразу на людських обійстях, таким чином роблячи місцевих живим щитом.

«Їхали кому у ворота, а кому через паркан. Біля моїх уже теж стояли. Я вибіг і кажу, ти куди заїжджаєш? На подвір’ї тоді була гора з дров. А він одразу завертає за сарай», — пригадує чоловік.

Згодом до пенсіонера прийшло шестеро росіян. Обшукали всі кімнати, горище, підвал та почали вимагати розігріти воду на вечерю.

«Я кажу, у мене газу немає. Балон насправді був, але він закінчувався. Тоді один узяв автомат і пустив чергу по кімнаті. Пробив відро, тумбочки, каструлю, банки помололо в муку. На постріли прийшов їх командир і давай матами до того, що стріляв. Сказав дати швабру й ганчірку, хай прибирає», — розповідає пенсіонер.

Після вечері хату так ніхто й не залишив. Військові облаштували собі тут штаб та нічліг. Чоловіка не виганяли, тому чув і бачив усе, що відбувається.

Під одним дахом із ворогом

Непроханих гостей довелося прийняти майже всім мешканцям села. Спершу росіян слов’янської зовнішності, а потім уже бурятів і тувинців. У Миколи жили тільки перші.

За його словами, нові порядки встановили одразу: «У мене обігрівається тільки одна кімнатка, але той період, поки були військові, жодні двері не зачиняли. Усе навстіж. Вони в броніках постійно. Ходять, у двері не пролазять. Українська артилерія стояла недалеко, тому коли чули «Бах», одразу бігли до погреба».

Було, що звідти вже й картоплю виносили собі на провізію, а також намагалися вкрасти ложки з кухні. Цей випадок чоловік пригадує, жартуючи. Каже, вмовив їх повернути столове приладдя, оповідаючи байки про Конча-Заспу та золоті унітази, що чекають на росіян біля Києва.

У пенсіонера жили контрактники, які не пили алкоголь взагалі. В інших хатах було гірше. Людей навіть у туалет водили під автоматами. Коли напивалися, влаштовували стрільбища.

Двох мешканців Золотинки кудись силоміць вивезли. Згодом люди дізналися, що тримали їх у підвалі в Ягідному, а потім вбили.

Між цими страшними спогадами, пенсіонер пригадує і розмови з росіянами. Запитував, чому прийшли, що тут хочуть. У відповідь чув про визволення та високі пенсії.

«Я йому кажу, дивися, до мене внуки приїздили, гралися, мені була радість. А ти прийшов, мене розорив. Це не визволення, коли ви все знищуєте».

Через декілька днів військові залишили хату Миколи й поїхали геть із села. Нові вже не заселялися, навіть коли приїхала нова колона в Золотинку. Тоді через відсутність світла, чоловік близько місяця жив у невідомості.

Недалеко від його хати стояли гради та урагани. Каже, деколи зі сусідами сиділи наче в кіно: дивилися, як важка техніка випускає снаряди на Чернігів, потім Количівку, згодом дають залп на Іванівку.

«Навіднику, виходь»

Пенсіонер у своїй розповіді згадує друга, що теж мав пасіку в Золотинці. Коли до його хати прийшли військові, чоловіка вигнали геть. Одну ніч переночував у Миколи, але через те, що в будинку тільки одне ліжко, далі шукав прихистку в сусідів.

Віктор Іванович (саме так називає друга пенсіонер) якось пішов чистити свої вулики, щоби підготувати до початку сезону. На наступний день із боку його дому близько до села підійшли українські військові. Там почався бій. Коли все стихло, росіяни звинуватили чоловіка в навідництві.

«Того дня, коли вже сутеніло, бачу, бронетранспортер їде й біля мене зупиняються. На ньому везуть Віктора Івановича. Я запитую, коли він повернеться? Сказали, не скоро. Так і не повернувся. Його теж забрали у Ягідне. Мені розповідали, що був у підвалі поки не почув вигук: «Навіднику, виходь». Як наші зайшли в село, його й ще трьох знайшли прикопаними», — із сумом в очах пригадує пенсіонер.

Розповідь Миколи Лугіна була записана в тій же таки Золотинці, через півтора року після її звільнення. Чоловік продовжує доглядати тут своє господарство. Повернулися і інші мешканці, які спершу виїхали. Село живе майже так само, як і до пережитої тимчасової окупації. Про неї ще нагадують заміновані довкола поля, випалена машина на під’їзді та самі люди, які нічого не забули.

Матеріал підготували Тетяна Пігурська та Катерина Трофименко в рамках Школи «Правда через історії».

Проєкт реалізується Освітнім домом прав людини в Чернігові за підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в межах локального трансформаційного проєкту «Україна та українці: сучасні хроніки боротьби за свободу та демократію».

Пан М. із села Припутні на Чернігівщині — про велосипед у калюжі крові, танк у дворі й гасіння пожежі

Ім’я героя зашифроване в цілях безпеки.

Пан М. зустрічає нас біля хати з рушниками в руках — спеціально приніс постелити на лаву, щоби нам було зручно сидіти. Поки ми говоримо, до нього раз по разу приходять тварини — ластяться кішка й кози, лягає біля ніг сусідський пес.

Чоловік відразу починає розповідати.

«Коли началась оця війна, я утром о 6:00 24 лютого встав, включив телевізор, а там Зеленський виступає. Я зразу не поняв, що він балакає. Ну, я так по-сільському скажу: балакає. Так от, балакає, що напали. Я послухав, не зрозумів, пішов на роботу. Коли десь після обіду всі сусіди вийшли на вулицю. Я кажу їм: не поняв, що таке, що случилось? Мені кажуть: Коля, война началась. Война началась! Около семи ранку приїхала колона техніки, БТРи, танки. Місяць вони тільки ходили повз село.

Я в Росії працював, їздив, у мене друзі там, то я не міг зрозуміти, ну невже руські напали. Місяць вони просто ходили, але вже як уходили, так дали прикурить. Беспрєдєл, бєспрєдєл начався».

М. розповідає, як уперше зустрів росіян. Каже — якось повертався додому і побачив групу озброєних людей на своїй вулиці.

«Думаю, шо мені робить? Там руські. Вирішив піти додому. Було весняне врем’я, ще холодно було, то я думаю: грубу затоплю. Коли чую: гукають — «Хазяїн!».

Виходжу, а там сім чоловік з автоматами стоять. Питають: «А тут вообще єсть офіцери?» Я кажу — які офіцери, тут дві каліки зосталося.

Ну поняла ти мене, да? Які тут офіцери?

Усе, вони пішли. Тільки я грубу начав розпалювать — кричить. Я виходжу, стоїть там руський з автоматом. Набагато молодший мене. Каже: «Мужчина, ви курите?» А в нас даже туалетної бумаги не було. От. І він каже: ви курите? А в нас і курить не було. Я кажу: курю, но в мене немає. А він мені дає пачку «Стюардеси». Це ще я пацаном був, як ту «Стюардесу» випускали».

М. вперше за всю розмову щиро сміється.

«Представте, скільки вона на складах лежала. Ну що, не так? Ну ось розбалакався з ним, людина як людина. Він мені каже: я тоже із села.

Я йому кажу: я в Москві робив, а він каже — я ні разу в Москві не був. А я кажу: а я був і не раз.

М. розповідає: коли росіяни відступали, він встиг потрапити під обстріл і насилу врятувався, сховавшись у канаві від «клубка вогню, схожого на кукурудзу».

Й одразу згадує перші дні окупації.

«А оце мені поки не доходило, що война началась і вже магазини позакривались, надо було в сусіднє село поїхать. Назад вертаюсь — рускіє стоять. Ну куди вже тікати? Нікуди тікати. І я сам уже йду, і назустріч високий хлопець рускій, і з ним бурят, і по-українськи до мене говорить.

Він мені по-українськи каже «Добрий день!» Ну я вже по-путінськи кажу «Здрасьте».

На питання про смерті місцевих відповідає неохоче.

«Один день було так — я велосипед біля магазину ставив, а на другий день уже уйшла колона, то я думаю — піду хоч велосипед заберу, приходжу, а біля нього така лужа крові. Думаю — не понял. Коли пішов питать, то кажуть — односельця застрелили. Не знаю, чому так сталося. Ніхто за це не балакає».

«У мене самого у дворі танк стояв. Зламали вишеньку…»

Що робив танк у дворі М. не знає, а на питання про це гірко сміється. Каже — не розпитував. Але на саму подію не жаліється — бог милував, хата вціліла. Сусідам повезло менше.

«Оце сусідам дали прикурить, хата загорілась. Ми хотіли пожарну машину кликати, а водій машини каже — куди я поїду, щоб мене там пристрелили? То ми самі тушили. Мені сусід каже — давай тушить, а як будуть руські їхать, то махни їм, щоби порозбігалися. Я не видумую!

Можливості евакуюватись у М. не було, та й сам він таких планів не мав.

«Мені якось руський каже — чого ти не тікав по зеленому коридору? А я як маю про той коридор знати? У мене мобілки нема, світла не було, телевізора нема, радіо. Оце вода тільки була з колодязя. Як я мав знати?»

Поки ми говоримо, кози М. постійно намагаються долучитися до розмови. Господар по-доброму свариться. Кішка Маруся постійно намагається залізти хазяїну на руки.

«Тварини нормально все пережили. Кіз завів уже коли руські пішли. У сусіда собаку жалко. Сусід каже, витягував його з вогню, а він звик ховатися в сараї, то й ліз назад. Ну і згорів. Бідненький.

Кури ховалися під сараєм, а сарая не було.

М. згадує: більшість його сусідів поїхали, на вулиці «жили» тільки дві хати. Проте після деокупації всі повернулись.

«Коли вже все скінчилось, я сусідку побачив. У нас тут три жилі хати, то вона виїхала. А тут повернулась, бачу — їде на велосипеді, везе речі. Вона як побачила мене — віриш? Так заплакала, я сам чуть не почав плакати! Каже: сусід, я думала тебе не побачу більше.

І до чоловіка свого каже — там у нас вдома має буть горілка, якщо руські не забрали. Піди, каже, налий йому пляшку. Бо ми як виїжджали — першим бачили тебе, і як повертаємось — теж ти».

М. просить не вказувати його ім’я. Каже, як знову прийдуть руські — за такі балачки поставлять його «прямо отут, біля паркану».

Кудлатий сусідський пес проводжає нас до самого перехрестя.

Дорогою назад ми знаходимо російський сухпайок, що стоїть на підвіконні закинутого будинку з розбитими вікнами.

Розмовляла Крістіна Бут, текст і фото — Дар’я Данова.

Під час моніторингової місії документатори знайшли зошит із записами російських військових та коробку з-під взуття з написом про склад підрозділу окупантів. Завдяки цим знахідкам та інформації з відкритих джерел вдалося ідентифікувати дві російські бригади, які перебували у селі Велика Дорога на Чернігівщині, і кілька прізвищ конкретних військових. 

Коли російські військові прийшли до Великої Дороги, їх було більше, ніж мешканців самого села. Разом із технікою військові розмістилися майже в кожному дворі. За свідченнями місцевих, росіян було близько півтори тисячі, а колони довго рухались селом.

Село Велика Дорога було в окупації від 25 лютого по 31 березня 2022 року. За цей час  через бойові дії загинуло четверо місцевих, пошкоджені 53 будинки та господарські будівлі,  15 будинків — зруйновані повністю. Поруйнована й місцева школа. 

Ховатись від обстрілів мешканцям Великої Дороги не було де: укриттів, окрім приватних погребів і підвалів, у селі немає. Це підтвердила у відповіді на запит Талалаївська сільська рада: 

Документатори Освітнього дому прав людини в Чернігові фіксують воєнні злочини у містах, селищах і селах Чернігівщини. Побували і в селі Велика Дорога. За понад місяць окупації росіяни вчинили багато дій, які потенційно можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини. Ймовірно, такі та подібні справи в майбутньому будуть розглядати суди та трибунали.

8 березня російські військові впритул розстріляли із танка будинок, де перебували п’ятеро цивільних. Достеменно не відомо, навіщо окупанти стріляли. Людям вдалося вибратися із палаючого будинку та дістатися до лікарні, однак троє постраждалих від опіків та поранень згодом померли. Ще двоє людей отримали опіки й довго лікувалися. 

Ще одна місцева жінка загинула від потрапляння уламка снаряда в голову 23 березня 2022 року.

Російські військові використовували місцевих як «живий щит»: розташовували техніку у дворах, жили в будинках і погребах селян, часом виселяли для цього господарів. 

Окупанти зайняли Великодорізьку гімназію й використовували її як базу для військових і госпіталь для поранених, про що свідчать, зокрема, крапельниці на стінах. Школа сильно постраждала: у класах побиті вікна та знищені меблі, декілька кабінетів вигоріло. Спортзал росіяни використовували як туалет, і тут же розміщували поранених. Зникла техніка, наприклад, ноутбуки та проєктори. Під стінами школи — окопи та рови. Мародерили не тільки в школі. У місцевих забирали гаджети, побутову техніку та електроінструменти, цінності, кухонне приладдя, одяг тощо. 

У Великодорізькій гімназії документатори знайшли зошит, у якому ручкою написано «200 — Гореликов Стас, Проценко Александр», «300 — Смирнов С.А., Волков Александр», «-2 тигра» («Тигр» — бронеавтомобіль, на якому зазвичай їздять російські офіцери). Є там також деякі інші деталі й прізвища. 

Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Вдалося ідентифікувати одного із загиблих окупантів. Це єфрейтор Станіслав Горєліков із Самари, котрий значився загиблим («200») у знайденому зошиті. Відеоепізод із його поховання відзняло російське місцеве телебачення «Самара-ГИС». Інше видання написало, що «він був інспектором взводу військової поліції 30 окремої мотострілецької бригади 2 гвардійської загальновійськової армії Центрального військового округу.»

Російський священик, який відспівував померлого, сказав, що «та смерть, яку прийняв Станіслав, є прикладом християнського подвигу». Це ще раз доводить, що російська церква підтримує збройну агресію росії в Україні, а злочинне вторгнення прирівнює до подвигу.

Загиблий окупант Станіслав активно дописував на сторінках у соціальних мережах, тому ми знаємо, що він пишався участю в параді 9 травня, хотів би взяти інтерв’ю у військового злочинця, колишнього командувача повітряно-десантних військ росії Шаманова та зустрітися з міністром оборони Сергієм Шойгу. 

Скріншоти з соціальної мережі ASKfm, профіль Станіслава Горелікова

Командира 30-ї мотострілецької бригади Коледу Ігоря Леонідовича судили за статтею 17.7 російського кодексу про адміністративні правопорушення за те, що він «не приділив уваги фактам виявлення серед військовослужбовців корупційної поведінки та конфліктам інтересів». Він також має борги за аліментами. 

На одній із коробок, знайденій у Великій Дорозі, вказана військова частина-отримувач посилки та адреса. В коробці, судячи з напису, зберігалося взуття для військових. За інформацією з наліпки це склад військової частини 58661-3 з міста Самара, розташованої за адресою: вулиця П’ятигірська, будинок 15, поштовий індекс 443030. Склад є структурним підрозділом 1062-го центру матеріально-технічного забезпечення рф. Це військове з’єднання Збройних сил рф, що об’єднує підрозділи матеріально-технічного забезпечення Сухопутних військ, Військово-Морського Флоту та Повітряно-космічних сил, розташованих на території Центрального військового округу.

Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Окрім того, в зошиті, знайденому у Великодорізькій гімназії, було зазначено число «385». Припускаємо, що це номер бригади, яка також заходила до села зі сторони Сум. Свідченням перебування у Великій Дорозі 385 артилерійської бригади рф також є напис на стіні одного із місцевих будинків, де хазяйнували росіяни: «МЕК ОРЕН 385 РЕЗЯ». Бригада дислокується у селі Тоцькому Оренбурзької області, тож, імовірно, «ОРЕН» — скорочене «Оренбург».

За інформацією проєкту «Кто воюет в Украине», командиром 385-ї гвардійської артилерійської бригади рф є Помиткін Олександр Вікторович. 

Фото: Світлана Ковальчук, ШосткаNews.City

У Великій Дорозі була вчинена низка порушень міжнародного гуманітарного права. Ми задокументували умисні вбивства, масштабне знищення і привласнення майна, умисне завдання ударів по цивільних об’єктах, посягання на особисту гідність та використання місцевого цивільного населення в якості «живого щита». Російські військові, які окупували Велику Дорогу, поводилися з цивільними українцями досить агресивно і зверхньо.

Ідентифікація військових підрозділів допомагає підтвердити їхню участь у російському вторгненні і знайти кадрових військовослужбовців, зокрема командирів, які виконували злочинні накази вищого воєнно-політичного керівництва. Командири підрозділів збройних сил рф, які безпосередньо беруть участь у незаконному вторгненні в Україну, можуть бути занесені до санкційних списків. Адже саме командир несе відповідальність за дії свого підрозділу, що підриває чи загрожує територіальній цілісності, суверенітету, незалежності України та вчиняє воєнні злочини на окупованих територіях.

Такі знахідки, як у Великій Дорозі, допомагають звузити коло російських військових, що перебували в конкретному селі, та з більшою ймовірністю встановити конкретних людей, які безпосередньо вчиняли воєнні злочини. Саме ж розслідування є ще одним кроком, що наближує притягнення до російських військових до відповідальності за вчинення воєнних злочинів.

Публікація підготовлена в рамках проєкту «Посилення громадянської журналістики в Україні», який впроваджується ГО «Платформа прав людини» за фінансової підтримки United Nations Democracy Fund (UNDEF).

Іван Матвєєв — журналіст з Чернігова, режисер документальних фільмів.

Він перебував на професійній підтримці Програми захисту Дому та за підтримки Дому реалізував власну ідею — створив документальний фільм «Історії сталевих людей».

У ньому розповідається про деякі моменти з історії героїчної оборони Чернігова у лютому-березні 2022 року.  Ця стрічка не просто зберігає пам’ять про війну, а і звертає увагу на воєнні злочини, які системно вчиняють росіяни на території нашої країни.

Поговорили з Іваном про те, як він переживав події 24 лютого на Чернігівщині, про процес роботи над документальним фільмом та чому він взагалі вирішив цим зайнятися, про історії, які не ввійшли в стрічку, а також про життя Івана до війни.

Цей випуск подкасту Lойер’s Secrets вийшов у партнерстві Дому та онлайн-медіа Lойер. 

Фільм «Історії сталевих людей» створили за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та «Освітнього дому прав людини у Чернігові». Іван Матвеєв був підтриманий на програмі професійної підтримки проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Фонд домів прав людини оголосив грантовий конкурс, направлений на підтримку правозахисних організацій, які працюють над збором доказів та документуванням воєнних злочинів і злочинів проти людяності в Україні. 

Екстрена підтримка України – це регіональний проєкт, який фінансується Європейським Союзом. Його проводить Human Rights House Foundation як частина консорціуму на чолі з ERIM і партнерами East Europe Foundation, Дому прав людини в Тбілісі, Білоруського дому прав людини імені Бориса Звозського та Black Sea Trust. 

Проєкт спрямований на посилення стійкості та ефективності постраждалого від війни українського громадянського суспільства.

До участі запрошуються українські правозахисні організації, які активно працюють над збором доказів та документуванням воєнних злочинів і злочинів проти людяності в Україні і потребують підтримки їхніх команд. Пріоритет буде надаватися організаціям, які раніше не отримували такої підтримки. 

Максимальна сума заявки становить 5000 євро — мінімуму немає. Заходи мають бути виконані до 31 березня 2024 року.

Заявки, включно з описом і бюджетом, необхідно подати через портал управління грантами HRHF за адресою https://hrhf.smapply.org до 17:00 CEST 28 вересня 2023 року.

Детальну інформацію про конкурс можна знайти тут:
https://hrhf.smapply.org/prog/wellbeing_for_ukrainian_human_rights_organisations/

До 11 вересня 2023 року активісти, волонтери, громадські діяч та всі, хто зараз наближають перемогу, можуть подати заявку на отримання стипендії від Офісу Дій. Офіс Дій – ініціатива, мета якої підтримати сталий розвиток громадських і волонтерських рухів та активістів в умовах нових викликів, спричинених повномасштабним вторгненням росії у лютому 2022 року. 

Завдяки стипендіальній програмі Офіс Дій підтримує суспільно-корисні громадські та /або медіа проєкти, які допомагають суспільству та країні в подоланні криз, які з’явились через російське вторгнення 24 лютого 2022 року та/або націлені на побудову та зміцнення проукраїнської позиції в світі.

Стипендіальна програма це: фінансова, психологічна, менторська та юридична підтримка, участь в нетворкінгах та внесок в спільноту. 

Стипендію можуть отримати активісти, правозахисники, журналісти, представники громадського сектору та волонтерських ініціатив. 

Важливо: програма поширюється як на учасників, що знаходяться в різних містах України, так і на тих, хто був змушений виїхати за кордон з міркувань безпеки.   

Пріоритетні напрямки проєктів:

• Проєкти, що сприяють відбудові країни та підвищенню економічного та інтелектуального потенціалу громадян;
• Інформаційна діяльність та боротьба з дезінформацією;
• Документування воєнних злочинів рф;
• Розвиток локальних громадських та/або волонтерських рухів та ініціатив;
• Освітні проєкти;
• Проєкти, спрямовані на відновлення психічного стійкості та соціальної активності громадян, в тому числі з числа ВПО.

Розмір стипендії: 500 $ на місяць. 

Тривалість програми: 3 місяці.

Окрім проєктної, програма передбачає також соціальну й освітню складові. Всі учасники зможуть отримати менторську підтримку від експертів для розвитку своїх ініціатив за напрямами: проєктний менеджмент, комунікації та фандрейзинг, а також взяти участь в тренінгах та нетворкінгах задля отримання нових знань і знайомств.

Під час відбору проєктів наша команда буде зважати на такі фактори:

• Вмотивованість учасників_ниць підсилювати свої проєкти завдяки допомозі менторів та бажання ділитись корисним досвідом з іншими учасниками_цями програми;
• Суспільна користь та актуальність теми проєкту в контексті криз, які з’явились через російське вторгнення 24 лютого 2022 року;
• Спроможність досягати запланованих цілей у своїх проєктах.

Стипендії індивідуальні. У випадку, якщо подається декілька людей зі спільного проєкту, після проведених співбесід, стипендія буде надана 1 людині. Переглянути історії стипендіатів та стипендіаток, які стали фіналістами першої і другої когорти, можна в Інстаграмі Офісу Дій за тегом #СтипендіатиОфісуДій або ж на нашому сайті.

Подати заявку: bit.ly/3PcXLcA

Дедлайн – 11 вересня 2023 року, 20:00

Ще однією можливістю в Стипендіальній програмі від Офісу Дій – є можливість отримання безоплатної та конфіденційної психологічної допомоги онлайн. Цю можливість ми надаємо спільно з ініціативою “Небайдуже”. Ініціатива “Небайдуже” – це команда з понад 100 досвідчених українських психологів i психотерапевтів, які знають, як підтримати дорослих i дітей в умовах війни.

Також наші партнери, Юридична клініка для волонтерів від БФ “Спілка мертвих юристів” в рамках програми надають безоплатні юридичні консультації для волонтерів. Юридичні консультації надає команда, яка складається з шістьох студентів-юристів та двох досвідчених юристів, менторки проєкту Марії Угринович та керівниці проєкту Надії Денисюк. Більше про проєкт на сайті.

Маєте запитання? Пишіть нам в соцмережах або на community@actionoffice.org. 

Приходьте на волонтерські нетворкінги, аби поспілкуватись з командою Офісу Дій та випускниками попередніх когорт Стипендіальної програми. За усіма анонсами зручно слідкувати в соцмережах Офісу Дій: Instagram, Facebook, Telegram-канал. 

_____

Одна з можливостей стипендіальної програми – це допомога менторок/ів у розвитку ваших ініціатив. Наші ментори/ки – це експерти/ки з міжнародним досвідом, до яких ви зможете звернутися за порадами щодо підсилення вашої діяльності:

Ірина Тимощенко-Петрова – викладачка бізнес-школи УКУ (*LvBS*) та НаУКМА, співзасновниця бюро стратегічного супроводу Superwise та Громадської спілки “Твій сімейний лікар” з 20+ річним досвідом проєктного менеджменту. 

Світлана Колодій – програмна фахівчиня із залучення приватного сектору та стійкості в USAID/ENGAGE, екс-координаторка української краудфандингової платформи «Спільнокошт» та програм у ГО “Global Office” (GOxChange, Вліпи за себе), експертка з фандрейзингу та проведення краудфандингових кампаній. Допоможе підсилити напрям залучення ресурсів для реалізації проєктів.

Анна Пихтіна – комунікаційниця міжнародних громадських ініціатив та програм USAID (USAID Проєкт Енергетичної безпеки, USAID “Мріємо та діємо”,) та громадських організацій (Garage Gang, Action Office), яка має понад 7 років досвіду комунікацій для змін. Допоможе підсилити комунікаційний напрямок.

Формат співпраці з менторами/ками:

Індивідуальні зустрічі. В кожного учасника/ці буде можливість мати щонайменше 2 індивідуальні зустрічі з ментором/менторкою ~ до 30 хв кожна. Завдяки цим зустрічам ви зможете заглибитися в суть питання саме по вашому проєкту.

Щороку, 30 серпня, світ відзначає Міжнародний день зниклих безвісти. На жаль, в Україні у зв’язку зі збройним конфліктом, який розпочався у 2014 році, кількість осіб, які зникли під час воєнних дій, в тому числі на тимчасово окупованих територіях України, постійно зростає.

За даними МВС України, станом на травень 2023 року офіційно підтверджено близько 23 тисячі осіб, які вважаються безвісти зниклими за особливих обставин внаслідок воєнних дій.

Ще у 2018 році був ухвалений Закон України “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин”. Цей Закон, переглянутий після початку широкомасштабної агресії РФ проти України, встановив гарантії пошуку зниклих осіб, захисту їхніх рідних, надання їм соціальної підтримки. Крім того, цим Законом в структурі Мінреінтеграції була створена посада Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а також визначено, що МВС відповідає за запуск Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Попри наявність спеціального Закону, вже більше п’яти років, система захисту осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а також членів їхніх сімей, далека від досконалої.

Родини осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, стикаються з відсутністю належної комунікації зі слідчим відповідного підрозділу поліції, в провадженні якого перебуває справа про зникнення безвісти рідної людини. Особливо, така комунікація ускладнюються після того, як кримінальне провадження передається за територіальною підслідністю до управління поліції Донецької, Луганської, Запорізької областей, де кількість справ про зникнення безвісти військовослужбовців рахується тисячами. Перевантаженість слідчих призводить також до несвоєчасного та неналежного внесення ДНК-профілів від родичів зниклої безвісти людини до бази даних ДНК задля встановлення наявності або відсутності факту співпадіння з посмертними зразками ДНК, профілі яких внесені до загальної бази даних ДНК.

Від початку функціонування Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (з травня 2023 року) родини зниклих безвісти стикнулись з неможливістю отримати належний витяг із вказаного реєстру у зв’язку з відсутністю в ньому відомостей щодо зниклої безвісти рідної людини. Це, в свою чергу, призводить до неможливості реалізувати право на соціальний захист рідних зниклої особи.

За поточних умов, коли рідні зниклих осіб потребують державної підтримки, особливо важливим стає питання комунікації державних органів із рідними, надання їм інформації про те, на якій стадії знаходиться розшук їхніх близьких, про їхні гарантії та права. Тому діяльність Уповноваженого з питань зниклих безвісти є дуже важливою. Фактично, Уповноважений та його регіональні представники стали активними комунікаторами, аналітиками, які відповідають за належну взаємодію між родинами осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та державними органами, інституціями, на яких покладені функції розшуку таких осіб,та вирішення інших питань, пов’язаних з цим.

Утім, 10 серпня 2023 року в медіа з’явилася інформація про ліквідацію посади Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. В Мінреінтеграції роз’яснили, що посада Уповноваженого не буде ліквідована, але на міжвідомчій нараді в Уряді розглядалося питання про перехід функціоналу щодо зниклих безвісти від Мінреінтеграції до МВС, Міноборони та Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

Втім, публічно так і не були представлені причини ухвалення цього рішення. Те, що представляється як “міжвідомчий перерозподіл функцій з метою підвищення ефективності роботи”, на практиці призведе до відсутності єдиного уповноваженого координуючого органу. Це навряд чи сприятиме розшуку/пошуку зниклих чи забезпечить кращу комунікацію із їхніми родичами.

Важливо зауважити, що рішення про “перерозподіл” функцій Уповноваженого з питань зниклих безвісти відбулося без консультацій з організаціями родичів зниклих безвісти. Розпорошення функцій Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, між правоохоронними та мілітарними органами, які, за визначенням (і особливо у воєнний час) не є і не можуть бути відкритими, створює ризик погіршення ситуації із захистом осіб, зниклих безвісти, та членів їхніх сімей. Крім того, суттєвими є питання щодо відповідності запропонованого перерозподілу повноважень положенням Закону України “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин”.

Питання розшуку/пошуку осіб, які зникли під час збройного конфлікту, є питанням міжнародного гуманітарного права, яке захищає право сімей знати про долю і місцезнаходження своїх зниклих родичів. Тому держава повинна докладати всіх зусиль для запобігання зникненню людей безвісти, пошуку зниклих безвісти та подолання наслідків таких подій.

Коаліція “Україна. П’ята ранку”, частиною якої є Освітній дім прав людини в Чернігові, закликає владу до повноцінного виконання Закону України “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин” та до зваженого підходу до питання перерозподілу функцій Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Такий перерозподіл має бути обґрунтованим, супроводжуватися відповідними змінами до профільного Закону, передбачати визначення суб’єкта, який відповідатиме за підтримку постійного зв’язку із рідними осіб, зниклих безвісти в умовах збройної агресії проти України.

Capacity building support for Ukrainian Civil Society and independent media, including individuals 

Emergency Support to civil society and media in response to the Ukraine war (ESU) is a regional project run by ERIM in partnership with Human Rights House Tbilisi and funded by the European Union. The project aims to strengthen the resilience and effectiveness of Ukraine Civil Society, independent media, independent activists and journalists. You can find more information about the project here.

ABOUT US 

Human Rights House Tbilisi (HRHT) is a membership-based organisation and unites the coalition of five Georgian civil society organisations, working in different fields of human rights. The member organisations of HRHT are the Human Rights Center (HRIDC), Rights Georgia, Georgian Center for Psychosocial and Medical Rehabilitation of Torture Victims (GCRT), Sapari and Media Institute. According to the strategy of the Human Rights House Tbilisi, one of the main goals of the HRHT is the protection and empowerment of human rights defenders and human rights organisations, as well as awareness-raising about human rights issues. Based in Tbilisi, HRHT was registered in 2010 as a non-governmental organisation with the support of the Human Rights House Foundation. HRHT became a member of the Human Rights House Network in the same year.

ABOUT THE PROJECT

The Emergency Support to civil society and media in response to the Ukraine war (ESU) project is implemented by ERIM (Equal Rights & Independent Media – formerly IREX Europe) and Human Rights House Tbilisi (HRHT), funded by the European Union. The project aims to strengthen the resilience and effectiveness of war affected CSOs and civil society actors in Ukraine, including independent media and human rights defenders.

ABOUT THE OPPORTUNITY

The overall goal of the call is to increase the capacity of Civil Society Actors (CS actors) affected by the Ukraine war by offering professional fellowships in Georgia focusing on professional development and resilience. The final goal of the activity is to support civil society actors to contribute to their communities to further strengthen Civil Society in war affected countries.

Maximum duration of the fellowship: 6 months

Mimunum duration of the fellowship: 3 months

Period of implementation: October-March

During the announced program the candidates can apply for the following opportunity:

1. Professional fellowship: applicants need to select/find a host organisation in Georgia and undergo the professional fellowship, in order to gain skills and/or exchange experience in the relevant field of civil society sphere. Please find the detailed requirements for this opportunity under section 1.1. 

Or

2. Individual project: applicant needs to plan and implement individual project aiming to: support civil society development in various fields, protection of human rights & freedoms, rule of law & democracy, independent media and fighting disinformation. Please find the detailed requirements for the opportunity under section 2.1. 

WHO CAN APPLY?

• Any Civil Society Actor who has been affected by full-scale invasion of Ukraine by Russia and is currently residing in Georgia, or is ready to temporarily reside in Georgia for the period of the fellowship;
• We define a civil society actor as a human rights defender or human rights activist as a person who, individually or with others, acts to promote or protect human rights, and access to independent information. This can include: journalists & independent media workers (such as bloggers/vloggers, producers, editors, and all categories of workers at independent media), environmentalists, whistle-blowers, lawyers, participants in direct action, or just individuals acting alone. Also, people who support the work of CSOs or civil society actors such as accountants and administrative staff of CSOs.

Eligibility & Requirements: 

Applicants should :

• Be age 18 or older;
• Possess the English language at least upper intermediate/advanced level (writing, speaking);
• Be able to reside in Georgia during the program period;
• Have at least 1 year working  experience in civil society/media sector;

Section 1.1. Professional fellowship/internship

In order to apply for the professional fellowship section, the applicants should:

• Select & identify a Georgia-based organisation (Civil Society Organisation) as a host organisation, get the prior confirmation from the organisation and submit this information together with the application;
• The application should include a name of the mentor or supervisor, who represents the selected host organisation. Consultancy fees for the mentor can be included in the application budget.

• Please note that we do not receive applications with host organisations, that represent religious or political organisations.
• Host organisations must be legally registered and, upon request, provide documents confirming their legal registration;
• Selected host organisation should be ready to sign an agreement with the Human Rights House Tbilisi and applicant;
• Candidates should describe their motivation, clearly define plan for the  internship at host organisation, match the plan of the work and future professional development to organisation’s activities and show sustainability of the professional development opportunities for their or their community’s future.

Section 2.1. Individual Projects

In order to apply for the individual project section, the applicants should:

• Select & identify a relevant topic related to the professional development of the CS actor or contributing to better foster and strengthen development of their local civil society community;
• The application should include a name of the mentor or consultant who has expert knowledge in the topic. Consultancy fees for the mentor can be included in the application budget.
• CV of the consultant should be sent together with the application that demonstrates expertise on the topic.

• Selected topic for the individual project must be in line with the applicant’s professional development plans.
• Candidates should describe their motivation, choose the relevant consultant/mentor for the project, clearly define plan for the  individual project, match it with their future professional plans and show sustainability of the professional development opportunities for their or their community’s future.

Please note: applicants are allowed to submit only one application. For selection purposes, the HRHT team will communicate with the host organisation (for more details see attachment 1) or mentors/consultants (for more details see attachment 2) through the designated contact information.

Please note that only selected candidates will be contacted.

WHAT COSTS ARE ELIGIBLE?

• Fellowship salary (For internships/fellowships only);
• Accommodation/living costs in Georgia;
• Costs related to the project implementation (for individual projects only);
• Salary for the consultant/mentor/supervisor;
• Basic health insurance for the duration of the opportunity;
• Burn-out prevention activities (ex: psychotherapist, yoga classes, etc.);
• Georgian and English language courses.

In case of relocation, additionally:

• Inbound and/or outbound ticket (economy class);

We kindly ask you to include all the requested services and costs in the budget line (including language courses or burn-out prevention activities) in order to effectively plan the program. In case of questions/technical issues you can contact us at protection@hrht.ge or protectionprogram@protonmail.com.

Maximum amount of the stipend including all costs: 6000 EUR gross

Application deadline: September 17 2023, 21:00 TBS time

Approximate start and end dates of the opportunity: October 15, 2023 to April 15, 2024

Maximum duration of the fellowship: 6 months

Mimunum duration of the fellowship: 3 months

Period of implementation: October 2023 – March, 2024

HOW TO APPLY?

If you are interested to apply for the professional internship/fellowship program, please download the form by clicking attachment 1 or follow the link:

https://drive.google.com/uc?export=download&id=1zu2_T9YIxLIYYUIat6I3MiWWlMc2z9rm

If you would like to apply for the individual project please fill out attachment 2 or follow the link for download:

https://drive.google.com/uc?export=download&id=1j0SZuXfVVItuID0TFZ13mBvzbMaJYQ6v

To apply for the call, please send filled-in application form and all the requested documents and information on email protection@hrht.ge or alternatively on protectionprogram@protonmail.com with subject line – “ESU – Capacity building – Professional Development Opportunity” by September 17, 2023 21:00, TBS time.