В суботу, 19 серпня,  близько 11.30 Російська Федерація здійснила ракетний обстріл центру міста Чернігів. Ймовірною ціллю обстрілу було приміщення Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка, в якому в цей час проходила виставка виробників дронів та навчальних шкіл з аеророзвідки у рамках демо-дня “Люті пташки”. 

За попередньою інформацією від СБУ, центр Чернігова був атакований крилатою ракетою наземного ракетного комплексу “Іскандер” (27 квітня 2023 року саме такою ракетою була обстріляна багатоповерхівка в Миколаєві). Застосування подібної зброї в самому центрі міста у вихідний та святковий день (християнське свято Преображення Господнє) проти цивільного об’єкта, яким є драматичний театр, призвело до значних втрат серед цивільного населення. 

В результаті обстрілу, станом на 22 серпня, постраждала 181 особа: сім — загиблих, 174 — поранених (115 надана амбулаторна допомога). Зараз в лікарнях міста перебуває 41 людина, п’ять — в тяжкому стані, решта — в стані середньої тяжкості. Всі загиблі є цивільними особами, які не перебували у приміщенні театру, та випадково опинилися поруч з об’єктом нападу. Це Софія Голинська (6-річна дівчинка), Світлана Кормільцина, Наталія Торія, Назар Ющенко, Володимир Василенко, Дмитро Магліч та Олександр Оніщенко. Пошкоджень зазнали більше 500 помешкань. Вибухова хвиля пошкодила три дитсадки, школу, будівлю міської ради, ТІЦ, відділу звернень громадян  тощо. Уламками пошкоджено приватні автомобілі, громадський транспорт та частина тролейбусної контактної мережі. 

Втім, постраждалих могло бути ще більше: поряд з місцем влучання ракети тисячі містян відпочивають зі своїми родинами, а за 50-70 метрів від Драмтеатру розташована П’ятницька церква, у якій, зі слів настоятеля церкви,  за кілька хвилин до удару  було близько тисячі вірян.
Закони і звичаї війни передбачають, що ворогуючі сторони повинні розрізняти військові цілі і цивільні обʼєкти. Вони також зобовʼязані перевіряти пропорційність послаблення військового потенціалу супротивника та шкоди цивільним і захищеним цивільним обʼєктами, яку може завдати така атака.

Наявної інформації щодо обстрілу та контексту, в якому він був здійснений, бракує для надання остаточної юридичної кваліфікації відповідно до норм міжнародного гуманітарного права. Втім, вона є індикативною для аналізу того, чи дотримувалась російська сторона принципів МГП. Розташування драмтеатру в центральній частині міста; його значення як об’єкта культурної спадщини; день та місце атаки, що зумовлював значне скупчення цивільного населення навколо; характер заходу та склад його учасників; вид зброї, що застосовувалась та характеристики самого удару; жертви та руйнування внаслідок атаки тощо. 

Попереднє оцінювання цих факторів може свідчити про ознаки серйозного порушення міжнародного гуманітарного права, і може становити воєнний злочин та/або злочин проти людяності. Однак однозначну відповідь може дати лише повноцінне та всестороннє розслідування. 

Коаліція “Україна. П’ята ранку” закликає українську владу:

1. Провести ефективне та всеохоплююче розслідування обстрілу Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка 19 серпня 2023 року задля встановлення обставин події та відповідальних осіб згідно міжнародних стандартів та норм міжнародного гуманітарного права. 
2. Забезпечити протоколи безпеки проведення масових заходів в умовах збройного конфлікту, відповідно до зобов’язання пасивної перестороги — докладати зусиль для захисту цивільного населення та обʼєктів, що перебувають під її владою, від наслідків потенційної атаки). 
3. Створити належну законодавчу рамку, що дозволить коректно кваліфікувати події, зокрема обстріл драмтеатру в Чернігові, зробить розслідування більш ефективним та уможливить притягнення усіх винних до відповідальності. Зокрема внести зміни до Кримінального кодексу в частині визначення “злочину проти людяності” та “командної відповідальності”, а також  до Кримінального процесуального кодексу щодо строків розслідування ймовірних воєнних злочинів  та злочинів проти людяності. 

“Двоє військових при мені сперечалися: дострелити мене чи лишити” – розповідь вцілілого під час окупації Чернігівщини

Це сталося 4 березня 2022 року в одному із сіл на Чернігівщині. Четверо цивільних – Микола, його син Петро, зять Олексій та сусід Павло (імена змінені на прохання героїв) – поверталися в окуповане за день до цього село. Там, серед ворогів, залишилася донька та онуки Миколи. Чоловіки спостерігали за селом із лісосмуги кілька годин. Була цілковита тиша. Здавалося, воно вимерло разом із людьми, худобою та домашніми тваринами. Кожен думав про своє, але одна думка була спільною: “Невже всіх убили?”. Микола з супутниками рушили вперед. А коли вийшли на відкриту місцевість, навкруги засвистіли десятки куль. Їх без упину випускали восьмеро російських військових, що несподівано з’явилися з-за крайньої хати. Так, серед білого дня вони розстрілювали чотирьох беззбройних людей у цивільному одязі. Одна із куль влучила в Миколу і назавжди змінила його життя.

Ця історія написана зі свідчень Миколи та його зятя Олексія, які вони надали для проєкту “Трибунал для Путіна”. Задокументували свідчення ГО “МАРТ” та Громадська спілка “Освітній дім з прав людини в Чернігові”.

Металеві ворота зминалися, наче папір

До повномасштабного вторгнення Микола вів активне життя. Хоча уже вийшов на пенсію, але працював завгоспом на місцевому підприємстві, тішився онуками і у вільний час їздив у село на дачу.

24 лютого 2022 року він, як і більшість українців, прокинувся від вибухів. Зідзвонившись із рідними, вирішили перечекати бойові дії на дачі у селі. Здавалося, туди росіяни не зайдуть. Їхати до нього кілька кілометрів від центральної дороги, а за селом – лише ліс та річка, нічого стратегічного чи цікавого. Але сталося інакше.

“Ми чули, як обстрілюють Чернігів, сусідні села. Знали, що мосту вже немає. Через село постійно літали снаряди. Потім додалося брязкання ланцюгів на Десні: то росіяни будували понтон… Погріб у нас ненадійний, тож донька з онуками пішла до будинку знайомих на іншій вулиці, а ми, чоловіки, залишилися вдома. 3-го березня вибухи, які дошкуляли останні дні, раптово стихли. А за 2-3 години ми почули шум за селом: лугом поїхала російська техніка”, – згадує Микола початок окупації.

Він подумав, що побачивши в одному погребі чотирьох чоловіків, окупанти їх розстріляють. Тому люди перейшли у сусідній двір, де ніхто не жив: там скрізь була висока трава та надійний погріб. Про всяк випадок, чоловіки попередньо домовилися, куди тікатимуть у випадку небезпеки і де зустрічатимуться.

За кілька годин у селі вже гули БМП та БТРи. Крізь щілину в паркані Микола підгледів воєнні машини, на яких сиділи російські військові і стріляли по хатах та верхівках дерев. Усі четверо чоловіків зайшли до погреба і закрилися. Вже звідти Микола чув, як у його будинку тріщить скло, як зминаються, наче папір, металеві ворота… Так агресивно, нахабно і по-руйнівному в село заходили окупанти.

Коли гул пристих, Микола пішов перевірити свій двір. Побачене шокувало: двері вибиті, всередині безлад, усі речі розкидані, ворота та паркан потрощені…

“Я присів на ліжко, трохи відійти від шоку. Потім повернувся до своїх – а їх уже немає, пішли. Тож я домовленим маршрутом побіг за ними”, – каже чоловік.

Зустрілися у визначеному місці в лісосмузі. Якийсь час учотирьох вони дивилися, як палає центр села, чули, як від вогню тріщить шифер. Кожен думав про своє, про рідних, які залишилися там. І ніхто з чоловіків не розумів, куди йти і що робити далі…

“Я відчував, де куля мені в ногу зайшла, де вона мені кишки ворочала, де зі спини виходила”

Порадившись, чоловіки вирішили йти у сусіднє село, де жили батьки Олексія, зятя Миколи. Цей населений пункт всього за 3 км, але росіяни туди не дійшли.

Там, у дворі батьків, стояло авто Олексія. На ньому чоловіки вирішили їхати в інший населений пункт, де, за чутками, бажаючим роздавали зброю. Та її там уже не було. Через блокпост до військових їх також не пропустили. Тож усі четверо повернулися до батьків Олексія. А на ранок вирішили прямувати в село, де залишалася його дружина та діти.

“Я взяв у сусіда бінокль і ми пішли. Йшли лісом, довго: залазили на дерева та дивилися, що відбувається в селі. Але геть нічого видно не було. Навіть з’являлися думки, що всіх людей забрали в полон чи постріляли. Дуже боявся за дружину та синів”, – розказує Олексій, зять Миколи.

На підході до села сусід Павло побачив у одному з дворів техніку й військових. Його теж помітили. Відтак чоловіки розвернулися назад, а коли вийшли на відкриту місцевість, в них полетіли кулі. Усі попадали й почали повзти.

“Їх було 8-10 людей, і всі одночасно стріляли по нам. Уявіть, кожен мо по магазину куль випустив, таке стрільбище. Свищить кругом, праворуч, ліворуч, над головою… Дуже страшно. Одна з тих куль влучила мені в праве стегно. Далі через кістку вийшла в живіт, пройшла скрізь кишківник і вийшла з тіла теж через кістку трохи вище копчика”, – згадує Микола момент поранення.

Росіяни підходили, стріляючи. Припинили лише, коли до чоловіків залишалося до 50 м. Микола втратив свідомість. Прийшов до тями на тому ж місці, коли російський медбрат робив йому укол. Чоловік не міг поворушитися, кров бігла з ноги та спини, все було залито червоним. Перший шок минав, все сильніше підступав біль і Микола почав розуміти, якого лиха накоїла російська куля з його тілом.

“Я відчував, де вона мені в ногу зайшла, де вона мені кишки ворочала, де зі спини виходила… Я лежав отак і не розумів, що далі. Чую, один із військових каже іншому, що мене треба пристрелити. Інший відповідає – хай живе, може, викарабкається. А потім вони почали сваритися “по-туземськи” через це… Так я й залишився недобитий”, – ледь стримуючи емоції говорить Микола.

Чоловіка занесли в будинок. Машина його сина Петра була на ходу. Він просив росіян, щоб дозволили відвезти батька до лікарні. Але ті відмовили: попереду чотири блокпости, і там їх точно розстріляють із танка. Натомість російський медбрат запропонував вивезти Миколу у польовий шпиталь разом із їхнім пораненим. Інших варіантів порятунку не було. Тож Миколу завантажили на БМП із білим прапором та великим хрестом і повезли до річки, через понтон. Потім в одне село, Далі був польовий шпиталь у лісі. І зрештою гелікоптер, який переніс Миколу через кордон.

“КГБ-ти” допитувалися, хто стріляв: свої чи росіяни

Зранку 5 березня гелікоптери із Миколою та іншими пораненими один за одним приземлялися в Гомелі. Людей перевантажили у спеціально обладнані мікроавтобуси та повезли до госпіталя. Там було гамірно та людно. Палати вщент забиті пораненими, вони лежали навіть у коридорах. Лікарі та персонал ледь встигали обслуговувати кожного. Згодом від санітарок та медсестер чоловік дізнався, що тут працюють лікарі з Санкт-Петербургу. Загалом це був величезний лікарняний комплекс, який складався з трьох частин: воєнного госпіталя, лікарні МНС і чорнобильського відділення.

Через поранення живіт Миколи налився чимось важким і збільшився в розмірах. Оперувати треба було терміново. Але в госпіталі до операційної була черга. Тож його повезли до чорнобильського відділення…

Після операції і кількох днів у реанімації чоловіка перевели до палати. Там він зустрів земляка: його авто росіяни розстріляли, коли той виїжджав з родиною з села. Сина вбили, а донька та племінниця змогли виїхати з ним. За кілька днів у цій же палаті чоловік зустріне ще одного жителя Чернігівщини – пораненого в руку хлопця, років 14-15. Такі зустрічі були чимось рідним і “своїм”, що нагадувало про дім і допомагало триматися.

Через пару тижнів Миколу перевезли в Гомельську лікарню №4, що знаходиться за містом. Там він проходив подальше лікування та реабілітацію. У закладі було чимало цивільних українців, яких російські військові спочатку мало не вбили, а потім вирішили рятувати.

“В лікарні місцеві мені допомагали. Там був гарний персонал, догляд. Медсестри приносили з дому бульйоничики, мазі купували, яких у лікарні не було. Дістали телефон, щоб я міг подзвонити рідним, а то вони півтора місяці не знали, де я і чи живий. Також приходили “поговорити” якісь люди, думаю, то КГБ-ти. Спілкувалися не грубо, але постійно допитувалися, хто в мене стріляв наші чи росіяни. Я відповів, як є. У цій лікарні я пробув 40 днів”, – каже чоловік.

Микола вчився заново сидіти на ліжку, вставати, ходити. А потім на нього знову чекав вимушений переїзд, цього разу до табору при машинобудівному заводі.

За останні майже два місяці для Миколи це вже було третє місце проживання. І з усіх воно було, мабуть, найкомфортніше. Невелика кімната на двох, ліжка, тумбочки, стіл… Туалет у кімнаті спрощував життя, бо Микола ще погано ходив після поранення та численних операцій. Їжу йому з другого поверху приносили інші пацієнти-бранці з України. Найбільше їх було зі східних областей України.

У цьому таборі Микола пробув не довго. Чоловік дізнався, що, начебто, цей заклад для бранців орендував Червоний Хрест, а договір оренди закінчився, тож людей знову перевозили. Цього разу до геріатричного пансіонату.

Хто саме організовував переміщення людей і чи опікувався хтось централізовано українцями в Білорусі, чоловік точно не знає. Перевозили їх безпосередньо працівники лікарень або закладів, які їх приймали. Микола припускає, що частково цим міг займатися й Червоний Хрест. Кілька разів він отримував допомогу від його представників. Зокрема, перед від’їздом до пансіонату вони приносили калоприймачі, з якими мав ходити чоловік. Із побутовими проханнями можна було звернутися до представників закладів, де він перебував. Решту питань треба було вирішувати самостійно.

“Пансіонат – це, по-нашому, будинок для старців. Зі мною туди поїхало двоє жінок з Бородянки 80-ти та 52-х років. Молодша була на інвалідному візочку.  У пансіонаті доживали віку колишні зеки, люди з певними відхиленнями, сліпі… Тут була недобра атмосфера. Мабуть, звідти виходять тільки вперед ногами. А я, чи не перший, хто вийшов на своїх двох. Але це буде потім…”, – ділиться Микола.

Щоб повернутися додому, чоловік мав навчитися не просто ходити, а долати великі відстані. Адже Микола мав пройти понад 1 км між кордонами України та Білорусі. Тож попри поранення, калоприймач на животі і постійний біль чоловік поставив мету повернутися додому і обійняти своїх. Тому щодня він ходив, ходив, ходив…

Зрештою, його тіло було готове здолати такий перехід. Але додому його знову не відпускали: виявилося, його український паспорт відправили в Мінськ на перевірку. Відправили тільки зараз, через три місяці його перебування в Білорусі.

Так минуло літо і настала осінь. Микола чекав. Дні тяглися нестерпно довго. Люди в пансіонаті мали свої або батьківські спогади про Другу світову, але при цьому не соромилися виправдовувати напад Росії словами “не треба було жити краще нас”. Але найбільше дошкуляла невідомість: скільки ще йому бути на чужині, за 100 км від дому?

Паспорт перевіряли три місяці. Так нічого й не знайшовши, повернули і дали добро на виїзд в Україну.

“Раніше я міг працювати, допомагати онукам, дітям… А зараз сиджу днями вдома і живу на пенсію в 3 тис. грн”

“Я на радощах дзвоню зятю, кажу буду йти. Домовилися про час. Ми збиралися виходити разом із жінкою на візочку. І от уявіть: директор пансіонату привіз нас до кордону, ми проходимо білоруську митницю, там перевіряють наші сумки, залишилося забрати паспорти в останньому віконці і здолати той кілометр до нашого кордону. І тут дзвонить зять: “Ні в якому разі не йдіть, біля митниці все заміновано, ви не пройдете”. Дзвонили всюди, шукали виходу, але заради однієї-двох людей розміновувати все не будуть. Добре, що митники не відпустили директора пансіонату, який нас привіз. А то що його робити: ні туди, ні сюди… І так ми знову повернулися в пансіонат. Морально було важко: розчарування, розпач, сум. На душі шкребе… Ось вона свобода, рукою подати. Здається, підстрибнеш і хату побачиш. І все це вислизає з рук”, – розчулено говорить чоловік.

Приїхавши в пансіонат, він у відчаї подзвонив сину. Той знайшов друзів – хлопці, які вже багато років жили та працювали в Гомелі, мали вночі вивезти батька з пансіонату. Микола попередив керівництво, що його заберуть, і так дістався до польського кордону. Там його зустрів син і повіз до Польщі.

Ще пів року Микола пробув у Польщі. А на початку квітня 2023 року він нарешті повернувся до рідного Чернігові, де за тиждень його знову оперували.

Чоловік зізнається, що ця трагедія назавжди змінила його життя. З активної людини він перетворився на таку, що днями вдома. Ні на що більше немає ані сил, ані бажання.

“Раніше я міг працювати, онукам, дітям допомагати. А зараз живу на пенсію в 3 тис. грн. Отаке життя. Операції та лікування в Україні безкоштовні, щось докуповуємо, але то по кишені не сильно б’є. А ось здоров’я вже не повернеш. Рани досі болять, тривожать. І емоційно важко”, – каже чоловік.

Микола вже приїжджав до свого села, ходив по двору. А ось на місце, де його мало не вбили, піти не наважився. Не хочеться згадувати пережите. Хочеться забути все, як страшний сон. Але воно не забувається і кожного дня болем нагадує про себе…

Авторка: Наталія Найдюк

Олександр Ларін — пенсіонер із Маріуполя, який 40 років пропрацював машиністом тепловоза, зараз проживає зі своєю мамою в Києві.

Він мріяв про будиночок біля моря з виноградниками та місцем для риболовлі, коли ще працював на металургійному комбінаті імені Ілліча.

Олександр свою мрію здійснив — придбав земельну ділянку біля Бердянська, за 7 років побудував будинок, посадив дерева й виноград, вийшов на пенсію та хотів просто насолоджуватись результатами своєї праці. Проте після 24 лютого 2022 року його життя, як і життя мільйонів українців, змінилось.

Спочатку Олександр разом із мамою вирішили залишитись у своєму селі під Бердянськом — він пригадує момент, коли відкрили коридор та люди почали виїжджати з Маріуполя: «Всі їхали до мене — друзі, знайомі. Ми з мамою кожного ранку ставили велику каструлю на дровʼяну піч, газу вже не було, я курей тримав — діставали курку, варили суп… Знали, що приїдуть люди».

Шлях до Києва: конфлікт на блокпосту

Олександр разом із мамою та сімʼєю друзів виїжджав із Бердянська, на той момент уже окупованої території, до Києва 8 квітня 2022 року. Їм довелось проїхати майже 200 кілометрів та 17 окупаційних блокпостів, на кожному їх зупиняли, перевіряли та обшукували.

Відновлення даху будинку в с. Ягідне

Поки вони ще лишались на тимчасово окупованій території, майже перед самим виїздом до Києва, чоловік допомагав друзям евакуюватись — вивозив їх на автобус, звідки вони мали доїхати в більш безпечне місце. На одному з блокпостів, на вʼїзді в село, де знаходиться будинок Олександра, його зупинили окупанти для перевірки документів — між ними навіть завʼязався невеличкий діалог, який переріс у небезпечний для життя епізод.

Як зізнається Олександр, росіянин, після того, як дізнався, що авто на «маріупольських номерах», вирішив спровокувати конфлікт — мова зайшла за полк «Азов». Олександр не стерпів образливі вислови про бійців полку та став на їх захист — вони просто захищають свою домівку.

«Так ты Азов любишь? Националистов любишь?», — почув агресивні запитання Олександр. Паспорт уже почав зникати з поля зору в руках окупанта, а тим часом до авто підійшов ще один росіянин. Ситуацію, за словами чоловіка, врятувало сиве волосся та статус пенсіонера.

Це їх тактика — створювати видимість відвертого спілкування, щоб виявити тих людей, які не хочуть бачити «російський мір» в Україні, а потім ліквідувати їх.

Саме після цього інциденту стало однозначно зрозумілим, що лишатись у своєму селі — не варіант, треба їхати до Києва.

Добробат та відбудова населених пунктів

Після того, як Олександр дістався до столиці, яка на той момент вже відчувала проблему в транспорті, він викликався допомогти медикам шукати та розвозити ліки для тих, хто лишився в межах міста: 

«Приїхав я сюди, і відразу мені дочка каже, що треба допомогти тут у Києві — нічого тоді не їздило — треба медиків повозити».

Згодом дочка «записала» його в Добробат – добровольчий будівельний батальйон, який допомагає відновлювати житло та соціальні об’єкти на звільнених від окупантів територіях. 

Відбудова будинку в с. Ягідне

Спочатку Олександр допомагав із відбудовою населених пунктів у Київській області — був в Загальцях, Бородянці, Ірпені та Гостомелі.

У село Ягідне Олександр потрапив із Добробатом уперше 26 травня 2022 року, приїхали вони тоді на один день. А вже з початку липня був більш масштабний заїзд — аж до листопада. «Бригада» складалась майже з 30 осіб — усі різні, але з однією метою. Минулого року вони змогли полагодити 22 дахи.

Дім надає партнерську підтримку Добробату — учасники відбудови мають змогу жити в просторі Дому в с. Количівка. Період знаходження в Количівці Олександр згадує з теплотою, хоч і працював із жахливими наслідками війни — це все через людей, які заряджали енергією та створювали атмосферу.

«Найприємніше — це, звісно, люди, які кажуть «дякую» — каже чоловік.

Відбудовувати Ягідне, крім українців, також приїздили волонтери з Польщі, США, Данії, Австралії та Румунії — Олександр найбільше запамʼятав Мачей Джозефа, адвоката з Польщі, який приїхав допомоги та вивчити українську мову. Якщо з іншими іноземними учасниками Добробату спілкування було в основному через онлайн-перекладачі, то з польським волонтером — українською.

Олександр разом з іноземними волонтерами Добробату в Освітньому домі прав людини в Чернігові (с. Количівка)

У цьому році, за словами Олександра, учасників Добробату в Ягідному було троє, але попри це вони навіть невеличкою групою змогли з нуля збудувати чотири будинки.

Найбільшою проблемою з якою зіштовхнувся Олександр під час волонтерських відбудов — це транспорт, автобуси були не завжди.

«Он там стоїть мій Tucson — я в нього вісім осіб грузив, у багажнику їхали двоє», — з усмішкою каже Олександр.

«В Количівці, що добре — немає щоденних поїздок», — каже чоловік.

«Умови, звісно, чудові. Попрацюєш, приїдеш — душ є, каву завжди можна випити, щось перекусити… Усе збирався я посидіти на ваших лекціях, але якось не виходить…».

Крім того, Олександр отримав термінову підтримку в рамках Програми захисту Дому. 

Зараз він чекає на свою дружину, яка скоро має повернутись з-за кордону, щоб невдовзі продовжити відбудовувати населені пункти та створювати нове майбутнє для України та українців.

Програма Захисту функціонує за підтримки Міжнародний фонд “Відродження”, Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Для заповнення анкети на Програму термінової підтримки — переходьте за посиланням 👉🏻  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

Під час війни документування та ідентифікація осіб, відповідальних за скоєння воєнних злочинів, є ключовим завданням. Розвідка за відкритими джерелами (OSINT) відіграє важливу роль у цьому процесі, надаючи цінну інформацію та докази, які допомагають встановити осіб, винних у воєнних злочинах.

OSINT передбачає збір та аналіз відкритої доступної інформації: соціальних мереж, новин, супутникових знімків тощо. Це дає можливість дослідникам виявляти обставини, місце та час скоєння правопорушення.

Під час війни в Україні OSINT відіграє важливу роль у документуванні та розслідуванні воєнних злочинів. За допомогою різноманітних інструментів та методів OSINT-аналітики дослідники змогли зібрати та проаналізувати дані, що допомогло в ідентифікації злочинців.

Наші друзі з ESPY (https://espysys.com/), PimEyes (https://pimeyes.com/), CyberSec (https://cybersec.org/) та OSINT Industries (https://osint.industries/) відіграють важливу роль у цьому процесі, надаючи експертну підтримку та інструменти, які є надзвичайно важливими у нашій роботі. Ми щиро вдячні їм за допомогу в ідентифікації воєнних злочинців. Їх професійність та готовність допомогти сприяють розкриттю правди про наслідки російської агресії в Україні.

Разом, завдяки OSINT та співпраці, ми можемо продовжувати проливати світло на воєнні злочини, приносити справедливість жертвам та наближати заслужене покарання винних.

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної громадською організацією «МАРТ» спільно з громадською спілкою «Освітній дім прав людини в Чернігові», у рамках глобальної ініціативи «Трибунал для путіна» про ймовірно скоєні міжнародні злочини за 516 днів повномасштабної російсько-української війни на території Чернігівської області.

Було задокументовано та внесено до бази даних 3426 епізодів за весь період, та безпосередньо 14 епізодів, зафіксованих у липні 2023 р.

Інформація в цій публікації є приблизною, спирається на зібрані нами дані та потребує уточнення. 

1. Інформація про жертви серед цивільного населення

За досліджуваний період у Чернігівській області нами було зафіксовано загалом 559 епізодів, пов’язаних із людськими втратами чи порушенням прав серед цивільного населення.

Таб. 1. Інформація про жертви серед цивільного населення

1.1. Інформація про загиблих та поранених серед цивільного населення

За даними, які задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області внаслідок ракетних, мінометних та артилерійських  обстрілів, а також на вибухових пристроях різного характеру загинуло щонайменше 504 людини та було поранено щонайменше 311 чоловік:

21 липня 2023 року російські ракети влучили в селище Гончарівське на Чернігівщині. Двоє жінок убито. 

У ніч із 19 на 20 липня 2023 року російські війська атакували прикордонну Семенівку дронами-камікадзе типу Шахед. Одна жінка дістала осколкових поранень. 

2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень унаслідок бойових дій

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, у Чернігівській області за досліджуваний період унаслідок переважно ракетних ударів було зруйновано/пошкоджено щонайменше 4426 об’єктів цивільної інфраструктури, серед яких:

Таб. 2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень унаслідок бойових дій

Ось деякі з цих випадків за останній місяць:

25 червня 2023 року в період із 21:00 по 24:00 год., за інформацією Корюківської РВА, через обстріл пошкоджено електромережі. Внаслідок цього відключено електропостачання до 11 населених пунктів громади повністю або частково. Також унаслідок обстрілу пошкоджено 7 приватних будинків. 

Фото: Корюківська РВА

26 червня 2023 року війська ЗС РФ здійснили мінометні та артилерійські обстріли населеного пункту Гірськ Чернігівської області. Один зі снарядів прилетів на територію електричної підстанції – було знеструмлено п’ять ліній 10 кВ, без електропостачання залишилося близько півтори тисячі абонентів. 

7 липня 2023 року внаслідок обстрілу зазнали часткових руйнувань будівлі ферми біля населеного пункту Грем’яч. 27 приходів, ймовірно, міномет 120 мм.

Фото: ОК Північ

10 липня 2023 року росіяни знову обстріляли село Гірськ у Сновській громаді на Чернігівщині. Внаслідок обстрілу пошкоджено приватний автомобіль та сталося загоряння зерна на приватній земельній ділянці. 

13 липня 2023 року поблизу села Залізний Міст Семенівської ТГ зафіксували 8 приходів, ймовірно, з міномета 120 мм. Внаслідок обстрілів пошкоджень зазнало сільськогосподарське підприємство. 

Уночі з 19 на 20 липня 2023 року російські війська атакували прикордонну Семенівку дронами-камікадзе типу Шахед. Унаслідок влучання пошкоджено два приватних будинки, господарчі споруди та пʼятиповерховий будинок у м. Семенівка. Уламками пошкоджено легковий автомобіль.

ФОТО: В’ячеслав Чаус

21 липня 2023 року російські ракети влучили в селище Гончарівське, Чернігівського району. Пошкоджені: будинок культури, школа, житлові будинки. 

3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області сталися такі події:

Таб. 3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

Аналіз зібраної інформації дає підстави стверджувати, що за останній місяць ворог продовжував активно обстрілювати прикордонні населенні пункти Чернігівської області. Можна зауважити, що рф значно зменшила застосування авіації у прикордонних районах порівняно з тим, як це було 2-3 місяці тому. Але, на жаль, війська ЗС РФ не припиняють систематичних обстрілів з артилерії, мінометів, РСЗВ, також зафіксовано ракетні удари, що неминуче призводять до руйнування цивільної інфраструктури та людських втрат. 

Протягом поточного місяця від ворожих обстрілів загинуло 2 людей, 1 дістала поранення. Пошкоджено щонайменше 14 будинків житлового-побутового призначення, 2 заклади освіти, зазнали руйнувань 2 об’єкти підприємницької діяльності, пошкоджено 2 автомобілі. 

Збір інформації триває. Якщо ви можете надати додаткову інформацію, будь ласка, напишіть нам на адресу tribunal_for_putin@helsinki.org.ua.

Основне фото: ФОТО: В’ячеслав Чаус

Аналіз підготував координатор громадської приймальні УГСПЛ в м. Чернігів, що діє на базі ГО “МАРТ” Дмитро Науменко

Цю статтю спочатку було опубліковано на сайті Української Гельсінської спілки з прав людини.

Друзі, цей день настав! 

Ми анонсуємо щорічний та такий довгоочікуваний Освітній форум з прав людини. Цього року він має назву — “Об’єднані”.

Адже ми об’єднані спільною метою — боротися за права людини у цей складний час і наближати перемогу. Тож приєднуйтесь до нас!

Дати: 15 – 26 серпня 2023 року.
Місце: Освітній ресурсний центр Дому (с. Количівка, поблизу Чернігова).

Форум є платформою для обміну досвідом та ідеями, планування спільних ініціатив та створення актуальних проєктів. А також місцем, де учасники та учасниці зможуть спільно відпочити, щоб з новими силами досягати мети.

Блоки форуму:
1️⃣ 15-17.08 – Блок “Свідчення війни”
2️⃣ 19-20.08 – Блок “Діємо сьогодні” (реєстрації немає, партнерський захід)
3️⃣ 21-23.08 – Блок “Захист та підтримка громадянського суспільства”
4️⃣ 24-26.08 – Блок “Освіта з прав людини в умовах війни”

Ми запрошуємо правозахисників(-ць), громадських активістів(-ок), журналістів(-ок), документаторів(-ок) воєнних злочинів, психологів(-инь), освітян, волонтерів(-ок), студентів(-ок), держслужбовців, а також всіх, хто зацікавлений у захисті прав людини та зміцненні майбутнього нашої країни.

Реєстрація вже відкрита — за посиланням нижче. Дедлайн подачі заявок 12 серпня. Але реєстрація може бути закрита раніше, коли кількість бажаючих перевищить наші можливості щодо забезпечення проживанням.

Для участі у Форумі необхідно зареєструватися та сплатити організаційний внесок (500 грн).

Реєстраційна форма 👉 https://forms.gle/FK2bubMgMPTH2tU19

Не пропустіть можливість взяти участь у створенні справедливішого майбутнього разом та долучитися до правозахисної події року!

#ОсвітнійФорумПравЛюдини #Обєднані

За підтримки Human Rights House Foundation, Prague Civil Society Centre, People in Need, Helsińska Fundacja Praw Człowieka, European Union in Ukraine, Ministry of Foreign Affairs of the Czech Republic, Libereco – Partnership for Human Rights, Міжнародного фонду “Відродження”, ZMINA. Центру прав людини, Восток SOS, Української Гельсінської спілки з прав людини та Проєкту ESU.

#ResilienceProgramme #MovingForwardTogether

27 липня 2023 року, під будівлею незаконного “Верховного суду Криму” російські силовики затримали 14 вільних слухачів та журналістів (із них – троє жінок), які прийшли підтримати переслідуваних за політичними мотивами першого заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Нарімана Джеляла та братів Азіза та Асана Ахтемових під час розгляду їхньої апеляційної скарги. В результаті затримання було заарештовано п’ятьох людей, включаючи правозахисницю та журналістку видання “Ґрати” Лутфіє Зудієву та кореспондента видання “Кримська солідарність” Куламета Ібраїмова. Раніше, 19 липня, окупаційний “суд” проголосив, що засідання у цій кримінальній справі відбуватимуться відкрито.

За інформацією видання “Ґрати”, під час затримання Лутфіє Зудієва продемонструвала співробітникам поліції прескарту і заявила, що виконує редакційне завдання, однак поліцейські це проігнорували.

Під час перебування у Залізничному райвідділі поліції м. Сімферополь поліцейські, використовуючи погрози, змушували Лутфіє Зудієву здати відбитки пальців і зразки слини, від чого вона відмовилася. У підсумку щодо журналістки склали адмінпротокол про “участь у масовому одночасному перебуванні громадян у публічному місці поблизу Верховного суду Криму… з метою подальшого висвітлення в ЗМІ”. Це підтверджує, що поліцейські знали про журналістський статус Зудієвої. 

“Суддя” підконтрольного РФ кримського суду Галина Циганова призначила Лутфіє Зудієвій штраф у розмірі 12 тисяч російських рублів. Куламета Ібраїмова було заарештовано на п’ять діб на підставі протоколу про повторне “правопорушення” за ч. 4 ст. 20.2.2 КоАП РФ.

Серед інших заарештованих 27 липня були мати політв’язня Азіза Ахтемова Зарема Ахтемова, брат політв’язня Нарімана Джеляла Руслан Джелялов та ветеран кримськотатарського національного руху Рустем Усеїнов, яким також були призначені штрафи у 12-15 тисяч рублів на підставі протоколу, як і у справі журналістки Лутфіє Зудієвої, за ч. 1 ст. 20.2.2 КоАП РФ (“Організація масового одночасного перебування та (або) пересування громадян у громадських місцях, що не є публічним заходом”).

Безпідставні затримання журналістів Лутфіє Зудієвої та Куламета Ібраїмова, а також 12 інших вільних слухачів “судових засідань” у справі Нарімана Джеляла та братів Ахтемових, адміністративні штрафи і арешти свідчать про реальну загрозу свободі журналістів, громадських активістів та звичайних людей у ​​тимчасово окупованому Криму.

З огляду на вищевикладене, ми, представники українських правозахисних організацій, засуджуємо злочинні дії представників влади РФ та закликаємо:

Міжнародне співтовариство, в тому числі Робочу групу ООН із свавільних затримань, Спеціального доповідача ООН з питань захисту та поширення права на свободу думки та її вираження, Спеціального доповідача ООН з прав корінних народів, Спеціального доповідача ООН щодо ситуації з правозахисниками, Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Генерального секретаря Ради Європи, Комісара Ради Європи з прав людини, Керівний комітет Ради Європи з медіа та інформаційного суспільства, Комітет ПАРЄ з юридичних питань і прав людини, Генерального доповідача ПАРЄ щодо ситуації з правозахисниками, представників ЄС, Європейської служби зовнішніх дій, представників ОБСЄ з питань свободи ЗМІ, Комісара ОБСЄ у справах нацменшин, Конгрес місцевих і регіональних влад Європи в межах усіх своїх можливих повноважень і мандатів:

• вимагати від Російської Федерації припинити політично мотивоване переслідування в адміністративному порядку кримських журналістів і активістів та терміново звільнити безпідставно заарештованого журналіста Куламета Ібраїмова;

• вимагати від РФ негайно звільнити всіх політичних в’язнів та цивільних заручників, котрі утримуються в місцях несвободи на території АР Крим та м. Севастополя, інших окупованих територіях України  або на території Російської Федерації;

• запровадити персональні санкції проти осіб, причетних до незаконного ув’язнення громадян України в окупованому Криму;
• надавати всебічну допомогу уряду України в розслідуванні міжнародних злочинів та грубих порушень прав людини в Криму та на інших окупованих територіях.

Закликаємо компетентні органи державної влади України:

• забезпечити ефективне розслідування фактів незаконного позбавлення волі та інших грубих порушень фундаментальних прав людини Російською Федерацією щодо громадян України, які опинилися під владою РФ;

• притягнути до відповідальності осіб, причетних до незаконних затримань громадян України;

• провести міжнародні консультації задля пошуку механізмів звільнення незаконно ув’язнених та моніторингу стану їхнього здоров’я на території РФ;

• посилити дипломатичний, санкційний та інші види тиску на РФ з метою запобігання новим політичним переслідуванням та іншим грубим порушенням прав людини стосовно громадян України, які перебувають на території РФ та окупованих нею територіях;
• всебічно використовувати спроможності Міжнародної Кримської платформи, механізмів ООН, Ради Європи, ОБСЄ та інших міжнародних організацій задля припинення політичних переслідувань, придушення свободи слова та вираження поглядів в Криму та пришвидшення звільнення кримських політв’язнів, цивільних заручників на окупованих територіях, ефективного реагування на порушення прав людини в окупованому Криму та сприяння деокупації всіх територій України.

Звертаємося до урядів іноземних держав та міжнародних організацій, зокрема учасників Міжнародної Кримської платформи:

• надалі збільшувати всебічну, включаючи військову, підтримку України з метою деокупації всіх територій України, включно з АР Крим та м. Севастополь, як необхідної умови для захисту прав людини та припинення політично мотивованих переслідувань громадян України.

ГС “Дім прав людини “Крим”

Кримська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Центр прав людини ZMINA

ПЛАТФОРМА ЗВІЛЬНЕННЯ ПОЛІТВ’ЯЗНІВ 

Правозахисний центр “Дія”

КримSOS

Кримський процес

Регіональний центр прав людини

Центр громадянської просвіти “Альменда”

ГС “Освітній дім прав людини в Чернігові”

Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля 

Позиція українських організацій членів Мережі Домів прав людини та українських правників щодо проєкту ЄГУ «Адвокати за верховенство права. Просвітництво та професійна підготовка»

В червні 2023 року в мережі Інтернет та розсилках випускників освітніх програм Мережі Домів прав людини з’явилась інформація про набір юристів для участі в міжнародному дистанційному навчанні адвокатів та юристів у рамках проєкту Європейського гуманітарного університету «Адвокати за верховенство права. Просвітництво та професійна підготовка».

До участі в навчанні, яке триватиме шість місяців, запрошуються адвокати з України, Росії, Білорусі та Молдови, а сам проєкт здійснюється Центром конституціоналізму та прав людини ЄГУ, проєктом «Університет без кордонів». Також організатори зазначили, що проєкт реалізується у партнерстві з Білоруським домом прав людини ім. Бориса Звозскова та міжнародним партнерством ILIA (програма «International Law in Advocacy»).

З огляду на те, що проєкт передбачає спільне навчання, зокрема, учасників з України та Росії, УГСПЛ та Освітній Дім прав людини в Чернігові перед публікацією заяви звернулись до зацікавлених сторін за роз’ясненням.

Білоруський дім прав людини ім. Бориса Звозскова повідомив, що після отримання запиту призупинив співпрацю в рамках проєкту.

Фонд Домів прав людини (ФДПЛ) повідомив, що не пов’язаний з цим проєктом, а згідно наявної у Фонду інформації й жодна з організацій, які створювали та впроваджували програму ILIA протягом більше десяти попередніх років, не була залучена до розробки цього проекту. ФДПЛ також зазначив, що окремі випускники програми ILIA або експерти, залучені до проекту, виступають в особистій якості і не уповноважені представляти програму ILIA. Таким чином, згадка про міжнародне партнерство ILIA в реалізації проєкту вводить в оману.

Відповідь Європейського гуманітарного університету по суті не містила позиції щодо аргументів, викладених в заяві нижче (текст відповіді наводимо повністю за посиланням: EHU_Letter_from_rector_to_Pavlichenko).

Враховуючи, що Українська Гельсінська спілка з прав людини та Освітній Дім прав людини в Чернігові є не лише членами Мережі Домів прав людини, але й були партнерами та імплементаторами програми ILIA та її освітнього проекту EHREL в Україні, вважаємо необхідним заявити свою позицію щодо реалізації вищезгаданого проекту в умовах повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

По-перше, до рішення щодо підготовки та реалізації саме цього проєкту не залучались організації-засновники ILIA, інші українські неурядові організації чи професійні (адвокатські чи суддівські) об’єднання.

При цьому опис проєкту створює хибне враження, що до його реалізації могли бути залучені відомі українські організації і правозахисники.

Створюється підґрунтя для того, аби участь українців в таких заходах була використана російською пропагандою, як це вже неодноразово було продемонстровано на прикладах спільних нагороджень, освітніх, культурних, гуманітарних та інших заходів за участі українців та громадян РФ.

По-друге, опис програми свідчить про те, що в ній не врахований поточний контекст – триваюча збройна агресія РФ проти України. 

Сама команда проєкту чи організації, що його реалізують, при цьому жодним чином не висловили власної позиції щодо агресії РФ проти України та її наслідків для прав людини й верховенства права, підготовку з яких декларує зазначений проєкт.

Ба більше, робочою мовою навчальної програми організатори обрали російську, яка, на їх думку, «є об’єднуючою мовою для учасників», в той час як використання російської мови є одним із засобів поширення агресивних наративів і може мати подекуди навіть травматичний ефект для громадян України, які переживають агресію Російської Федерації.

Вважаємо неприпустимим та неетичним запровадження для України будь-яких програм, особливо за участі представників Російської Федерації, без врахування контексту триваючої збройної агресії на території України та без консультування або партнерства з українською стороною (з професійними об’єднаннями, неурядовими організаціями та іншими фаховими акторами), без поваги до української ідентичності, боротьби за свободу та демократичні цінності, яку зараз веде український народ, і позначення ролі РФ як держави-агресора і Білорусії як її сателіта.

По-третє, проєкт декларує спрямованість на розвиток навичок роботи зі стандартами прав людини, вивчення питань комунікації та самоврядування в адвокатській спільноті, розширення та посилення існуючої мережі адвокатів/юристів регіону Східноєвропейського партнерства.

Однак за час від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, зокрема й з території Білорусі, адвокатське самоврядування ані РФ, ані Білорусі жодним чином не висловило свою позицію щодо чисельних міжнародних злочинів та грубих порушень прав людини, до яких призвела військова агресія проти України. Так само не було висловлено жодної підтримки та солідарності з українською адвокатською спільнотою, представники якої зокрема щодня працюють з чисельними жертвами та вцілілими в умовах війни, а також служать в лавах Збройних сил України і, на жаль, є також серед загиблих українських воїнів.

Навпаки, наразі адвокатська спільнота Росії якщо й не бере участь у бойових діях проти України безпосередньо, то або надає допомогу тим, хто воює проти України, збираючи матеріальну допомогу військовим РФ, або долучається до переслідування українських адвокатів та правозахисників на окупованих Росією територіях, або бере участь в колонізації окупованих територій України.

По-четверте, як вже було зазначено, проєкт декларує партнерство з міжнародною програмою ILIA, що створена за ініціативи та підтримки Фонду Домів прав людини та окремих організацій Мережі Домів прав людини. Однак, як вже було зазначено вище, такого партнерства програми ILIA з проєктом немає, організації-засновники ILIA не беруть участі в проєкті, він реалізується без їхнього відома.

Крім того, попри попередній досвід впровадження елементів програми ILIA на території Росії до 2022 року та навчання правам людини десятків адвокатів та представників російського неурядового сектору, програма не мала позитивного впливу на російське суспільство і правозахисну спільноту.

Команда проєкту «Адвокати за верховенство права. Просвітництво та професійна підготовка» не лише проігнорувала попередні звернення українських випускників програми ILIA/EHREL з України та правозахисників з інших країн про неприйнятність його реалізації в заявленому форматі, але й висловила відвертий намір продовжувати його реалізацію попри такі заперечення. Вважаємо, що такий підхід до імплементації проєкту на фоні чисельних порушень міжнародних стандартів прав людини внаслідок агресії РФ замість створення інструментів відновлення та захисту прав людини та миру створює підґрунтя для конфлікту в професійному та правозахисному середовищі.

Реалізацію цього проекту, що націлений на спільну професійну підготовку адвокатів з України та Росії, вважаємо такою, що свідчить про відсутність розуміння реальної ситуації, поваги та емпатії до української сторони, що переживає повномасштабну агресію Російської Федерації та її наслідки в вигляді зруйнованих населених пунктів, техногенних катастроф, погроз застосування ядерної зброї, численних фактів міжнародних злочинів та грубих порушень прав людини, сотень тисяч жертв серед цивільних.

Закликаємо українських правозахисників та інших професійних юристів утриматися від участі в зазначеному проєкті та інших проєктах, що імплементуються у зазначений спосіб організаціями, афілійованими з державами, що здійснюють агресію проти України, або підтримують її.

Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

Сергій Буров, директор Освітнього дому прав людини в Чернігові

Дарʼя Свиридова, експертка Коаліції «Україна. Пʼята ранку», адвокат, національний координатор програми ILIA/EHREL в Україні (2012-2016)

Сергій Заєць, випускник проєкту ILIA/EHREL (2012-2013), експерт освітніх програм УГСПЛ з прав людини для професійних юристів

Ольга Семенюк, координатор освітнього напрямку для правників УГСПЛ

Андрій Зубарєв, директор, Дім прав людини «Крим»

Леся Михаленко, адвокатка, м. Київ

Оксана Муравська, адвокат, випускниця проекту ILIA та УГСПЛ (2014-2015)

Віктор Решетов, адвокат, м. Чернівці

Анна Козьменко, адвокат, юрист Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини

Андрій Лещенко,  адвокат, керуючий партнер адвокатського об’єднання «Прайм Юріс»,  випускник проектів ILIA та УГСПЛ (2017-2018)

Катерина Кармазіна, адвокатеса, медіаторка, секретар Ради адвокатів Одеської області, к.ю.н., доцент, доцентка кафедри міжнародного права та галузевих правових дисциплін Київського університету права Національної академії наук України, випускниця ILIA/ EHREL та УГСПЛ (2013-2023)

Андрій Рибак, адвокат, старший партнер адвокатського об’єднання «ПЕРФЕКЦІЯ», випускник проєктів УГСПЛ (2020-2023)

Едуард Сиромятников, адвокат, м. Дніпро, партнер адвокатського об’єднання «НОВУМ», випускник проєктів УГСПЛ у 2017-2019 роках

Костянтин Шалота, суддя Корольовського районного суду міста Житомира, випускник проектів УГСПЛ 2017-2019 років

Валерій Нечаєв, адвокат, депутат Виноградівської міської ради (Закарпатська область)

Наталя Жмайло, адвокат, м. Дніпро, випускниця проектів ILIA/EHREL та УГСПЛ (2014-2020).

Владислав Руденко, адвокат, м.Київ, випускник проєктів УГСПЛ у 2017-2019 роках

Ольга Скрипник, голова правління Кримської правозахисної групи

Тетяна Жукова, менеджерка з міжнародної адвокації, Центр прав людини ZMINA

Юлія Лісова, адвокат, Одеса, випускниця ILIA та УГСПЛ, правова радниця Громадського центру правосуддя та УГСПЛ, національна експертка проєктів Ради Європи

Надія Волкова, адвокат, директор Ukrainian Legal Advisory Group

Олександр Заруцький, випускник проєкту ILIA/EHREL (2012-2013, 2015, 2021-2022), адвокат, радник з юридичних питань щодо захисту військовополонених ГО «Рада дружин та матерів захисників України «ЖІНКИ зі СТАЛІ»

Андрій Котляр, адвокат, м. Київ, випускник проєктів УГСПЛ

Дмитро Гладкий, адвокат, м. Запоріжжя, депутат Запорізької міської ради

Наталія Охотнікова, радниця з прав людини, Центр прав людини ZMINA, випускниця програм ILIA та УГСПЛ

Валерій Риков, адвокат, м. Запоріжжя

Павло Демчук, адвокат, м. Київ

Олена Помазановська, адвокат, Івано-Франківськ

Ельвіра Лазаренко, адвокат, м. Київ, випускниця програм УГСПЛ (2022-2023)

Олександр Шадрін, адвокат, м. Ірпінь, випускник програм ILIA/EHREL та УГСПЛ

Олеся Монько, адвокат, м. Київ, учасниця програми УГСПЛ (2023)

Олена Мирошникова, суддя, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області, випускниця проєктів УГСПЛ

Володимир Павлов, суддя Новозаводського районного суду міста Чернігова, випускник проектів УГСПЛ 2017-2019 р.

Костянтин Харакоз, суддя Господарського суду Донецької області, учасник освітніх проектів УГСПЛ

Олексій Омельян, суддя Господарського суду Житомирської області

Тетяна Самодерженкова, адвокат, координатор приймальні УГСПЛ у м. Маріуполі

Владислав Ріхтер, суддя Борзнянського районного суду Чернігівської області

Юлія Волнова, адвокат, м. Запоріжжя

Ярина Сидій, прокурор Печерської окружної прокуратури міста Києва

Станіслав Петренко, прокурор Офіса Генерального прокурора

Вознюк Сергій, суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області

Злата Буша, учасниця програми УГСПЛ (2023), м. Київ

Крицька Ірина, к.ю.н., старший викладач кафедри кримінального процесу НЮУ ім. Ярослава Мудрого

Андрій Сагайдак, адвокат, м. Дніпро

Тетяна Каталевська, м. Харків, юрист, НУО «Our World», випускниця проєктів ILIA в Україні 2021 та випускниця/учасниця проєктів УГСПЛ

Вікторія Коновалова, адвокат (до 24.02.2022 року здійснювала практику у м. Маріуполь), випускниця навчального курсу УГСПЛ «Захист прав людини в умовах збройного конфлікту в Україні» 2022 рік

Лілія Олійник, адвокатка, медіаторка, фасилітаторка діалогів, м. Київ

Олена Сапожнікова, адвокат, випускниця проєкту ILIA/EHREL, м. Київ

Дмитро Жарий, адвокат, випускник проєкту ILIA/EHREL

Лариса Корунчак, доцент кафедри загальноправових та соціально-гуманітарних дисциплін Херсонського факультету Одеського державного університету внутрішніх справ

Анастасія Красун, прокурор відділу Дніпропетровської обласної прокуратури

Валентина Маліновська, суддя Шевченківського районного суду міста Києва

Тетяна Огнев’юк, адвокат, доцент кафедри приватного права ННІП ДПУ (м. Ірпінь), випускниця навчального курсу УГСПЛ «Захист прав людини в умовах збройного конфлікту в Україні, 2023 рік

Рабомізо Денис, адвокат, керуючий Адвокатським бюро «Рабомізо», випускник проєкту ILIA/EHREL

Валентина Бабак, випускниця навчального курсу  УГСПЛ (2023)

Піцикевич Володимир, адвокат, керуючий партнер адвокатського об’єднання «Ампролекс»

Андрій Любімов, адвокат, Рада адвокатів Одеської області

Демура М.І. к.ю.н, доцент, адвокат, Рада адвокатів Полтавської області

Олена Бальжик, суддя Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, місто Ізмаїл

Кравець Олександр, суддя у відставці, партнер Teffilaw firm, PhD

Наталія Гурковська,  адвокатка,  регіональний координатор  Уповноваженого ВРУ з прав людини в Вінницькій області

Олександра Жуковська, суддя Дубенського міськрайонного суду Рівненської області

Оксана Бойко, суддя Одеського окружного адміністративного суду

Марина Захарова, адвокат, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

Анна Огренчук, Президентка Асоціації правників України

Освітній дім прав людини в Чернігові продовжує надавати підтримку правозахисникам, журналістам та громадським активістам в рамках Програми Захисту.

Програма Захисту передбачає декілька видів підтримки:

• Термінова індивідуальна підтримка правозахисників, журналістів, громадських активістів;
• Професійна підтримка;
• Реабілітаційні програми і заходи для відновлення психологічних та фізичних особистих ресурсів.

Зустрічі групи взаємопідтримки в Львівському Хабі ОДПЛ Чернігів/ фото Тетяни Діхтярук

Термінова підтримка

Термінова підтримка Програми Захисту полягає в тому, щоб якнайшвидше допомогти людям, які опинилася в ситуації ризику у зв’язку з окупацією чи бойовими діями.

Вона включає:

•  компенсацію деяких первинних побутових витрат, пов’язаних;
•   інформацію про центри, що надають допомогу;
•   консультації з юридичних питань;
•   інформаційну допомогу в евакуації за кордон та по Україні;
•   емоційну підтримку та психологічну допомогу (дорослим або дітям);
•   тимчасове проживання у Львівському Хабі та в ресурсному центрі в селі Количівка Чернігівської області (від 2 до 5 днів)

Так, загалом за січень-червень 2023 року Дім отримав 117 заявок на Програму термінової підтримки. З них підтримано 90 заявок — це 167 осіб. На цей час на розгляді перебуває 14 заявок.

Серед підтриманих людей — 149 — дорослих, 18 — дітей. Жінок більше ніж чоловіків — 89 проти 78.

Щодо сфер діяльності: 80 — громадські активісти, 7 — журналісти, 6 — правозахисники та 74 особи — це члени їхніх сімей.

Своєю чергою, Львівський Хаб Дому став тимчасовим помешканням для 87 осіб. Крім того, там  провели 60 заходів для 651 особи.

Для перегляду детальної інформації та заповнення анкети переходьте за посиланням —  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

Професійна підтримка

Професійна підтримка Програми Захисту спрямована на те, щоб люди могли залишатися в професії або в громадській активності. Для цього Дім надає можливість пройти стажування, навчання, а також реалізувати свій проєкт.

Щоб подати заявку на цю програму — переходьте за посиланням. 

Зустрічі групи з вивчення української мови в Львівському Хабі ОДПЛ Чернігів/ фото Тетяни Діхтярук

Стажування 

Так, протягом січня-червня 2023 року вісім стажувальників пройшли стажування від 1 до 3 місяців, з них:

• 3 правозахисники
• 1 журналіст
• 2 активісти громадянського суспільства
• 1 волонтер

Мікропроєкти 

Важливим аспектом нашої підтримки є можливість для учасників Програми реалізувати свої проєкти.

Так, серед проєктів, які підтримав Дім:

1) «Короткометражна стрічка про невідомі моменти оборони Чернігова у лютому-березні 2022 р.». Керівник проєкту Іван Матвєєв, ментор – Вадим Пивоваров.

Кадри з фільму “Історії сталевих людей”, який відзнятий за підтримки ОДПЛ Чернігів та Міжнародного фонду Відродження/ Іван Матвєєв

2) «Шкільне соціальне підприємництво – онлайн курс для молоді». Керівниця проєкту – Валентина Чугуєвець, менторка – Анна Орловська.

3) «Документування воєнних злочинів та допомога постраждалим особам від злочинного нападу рф». Керівниця проєкту – Тетяна Каталевська, менторка – Марія Цип’ящук.

Програма реабілітації

Програма реабілітації: Навчання для психологів, соціальних працівників та психотерапевтів по роботі з травмою в Ресурсному центрі ОДПЛ Чернігів, с. Количівка/ Архів Дому

Також в рамках Програми Захисту діє Програма реабілітації. Вона охоплює заходи для відновлення психологічних та фізичних особистих ресурсів.

Це, зокрема, навчання для громадських активістів, журналістів, правозахисників та волонтерів, які працюють з людьми, що постраждали внаслідок війни.

Так, в ресурсному центрі Дому в с. Количівка провели три 5-денних заходи, які охопили 28 осіб. 

Навчання для громадських активістів, журналістів, правозахисників та волонтерів, які працюють з людьми, що постраждали внаслідок війни, та яке проводиться в рамках відновлювальної програми реабілітації/ Архів Дому

Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Правозахисна спільнота України висловлює обурення діями окупаційної влади щодо засудження громадянської журналістки, правозахисниці та активістки Ірини Данилович, а також щодо ненадання їй медичної допомоги, що може призвести до летальних наслідків.

29 червня 2023 року відбувся розгляд апеляційної скарги Ірини Данилович. Наче знущаючись, “колегія суддів Верховного суду Криму” скоротила вирок на один місяць. Отже, Ірину Данилович було засуджено до 6 років і 11 місяців позбавлення волі за сфабрикованими звинуваченнями в “зберіганні вибухівки”.

“Колегія суддів” не звернула уваги на зауваження адвокатки Данилович про те, що підсудна не закінчила ознайомлення з матеріалами справи через погіршення стану здоров’я, що суттєво порушує право на захист.

Крім цього, впродовж усіх 14 місяців перебування в Сімферопольському СІЗО-1 Данилович жодного разу не отримала меддопомоги, призначеної незалежним лікарем, що прирівнюється до катувань і нелюдського поводження. “Адміністрація” СІЗО не дозволяє передавати їй необхідні ліки, а на прохання про доступ до лікаря відповідає: “Краще поріж собі вени”. Раніше повністю здорова, Ірина Данилович втратила слух у лівому вусі, постійно відчуває головний біль, має проблеми з координацією рухів і підозрює, що перенесла в ув’язненні як мінімум один мікроінсульт.

Найближчим часом Ірину Данилович незаконно етапують за межі Криму – до Російської Федерації, повністю ізолювавши від рідних та адвокатів. Водночас стан її здоров’я та необхідність негайної медичної допомоги, найімовірніше, не будуть узяті до уваги під час розгляду питання про етапування.

Нагадаємо, Ірина Данилович – медсестра та громадська активістка з Феодосії (Крим), співпрацювала з виданням “INжир media” та правозахисним проєктом “Кримський процес”.

29 квітня 2022 року співробітники ФСБ викрали Данилович і утримували її 13 днів incommunicado. За час ув’язнення на Данилович чинили психологічний тиск, обманом змусили підписати пусті папери, завдавали фізичних ушкоджень, тримали в холодній камері. 28 грудня 2022 року так званий “Феодосійський міський суд” в особі “судді” Наталії Кулинської оголосив вирок: сім років позбавлення волі й 50 тисяч рублів штрафу, незважаючи на безліч нестикувань у справі, очевидних порушень, а також заборони державі-окупанту застосовувати своє кримінальне законодавство на окупованій території.

Це вже засудили МЗС України, Спецдоповідачка ООН із питань правозахисників, Представниця ОБСЄ з питань свободи ЗМІ, Генеральна доповідачка ПАРЄ з питань політв’язнів, Делегація ЄС до України, Комітет із закордонних справ Сенату США, Amnesty International, Front Line Defenders, Civil Rights Defenders, World Organisation Against Torture, Coalition For Women In Journalism, Reporters Without Borders, International Press Institute, Committee to Protect Journalists та інші.

Дії окупаційної влади, ФСБ, представників “судових інстанцій” і Сімферопольського СІЗО-1 порушують норми міжнародного гуманітарного права і прав людини. 

Викрадення, катування і психологічне знущання, кримінальне переслідування з політичних мотивів, порушення права на захист – злочини, свідомо скоєні Вадимом Булгаковим (голова Федеральної служби виконання покарань в окупованому Криму), Віктором Харченком  (в.о. голови СІЗО-1 м. Сімферополь), Олегом Камшиловим (“прокурор” Криму), Павлом Павленком, Ігорем Царьковим та Дмитром Ігнатьєвим (відповідальні за медзабезпечення), Андрієм Козарем (голова “Громадської наглядової комісії” Криму), Ларисою Опанасюк (“Уповноважена з прав людини” в Криму) та Наталією Кулинською (“суддя Феодосійського міського суду”).

Ми закликаємо російську окупаційну владу:

• звільнити Ірину Данилович та інших політв’язнів, незаконно утримуваних на території тимчасово окупованого Криму;
• негайно надати кваліфіковану меддопомогу й госпіталізацію Ірині Данилович і всім потребуючим (політ-)в’язням;
• припинити застосовувати кримінальне законодавство РФ на окупованих територіях;
• припинити переслідування через політичні погляди, релігію, активізм і журналістську діяльність.

Ми закликаємо українську владу:

• внести Ірину Данилович до списків обміну та активно адвокувати за її звільнення, поки Данилович не етапували на територію РФ:
• виробити ефективний механізм звільнення цивільних заручників, зокрема політв’язнів, утримуваних Росією;
• підтримувати тему політв’язнів високо в порядку денному та адвокувати за їхнє звільнення.

Ми закликаємо міжнародну спільноту:

• закликати Росію до звільнення Ірини Данилович і надання їй кваліфікованої медичної допомоги, зокрема адресувавши цей запит Уповноваженій із прав людини РФ Тетяні Москальковій (Moskalkova@ombudsmanrf.ru);
• виступити медіатором у процесі звільнення / обміну політв’язнів;
• ввести індивідуальні санкції проти перелічених осіб, причетних до незаконного ув’язнення, ухвалення політично мотивованого вироку й ненадання меддопомоги Ірині Данилович;
• всіляко підтримувати Україну у звільненні тимчасово окупованих територій, зокрема АР Крим та м. Севастополя.

Центр прав людини ZMINA

Кримський процес

ПЛАТФОРМА ЗВІЛЬНЕННЯ ПОЛІТВ’ЯЗНІВ 

КримSOS

Центр громадянських свобод

Об’єднання родичів політв’язнів Кремля

Кримська правозахисна група

ПЦ “ДІЯ”

Центр громадянської просвіти «Альменда»

Регіональний центр прав людини

Дім прав людини “Крим”

Медійна ініціатива за права людини

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Освітній дім прав людини в Чернігові