Новини
Історія Миколи Охонька — це історія громадського активіста з Чернігівщини про небайдужість, силу волонтерства та невпинне прагнення змін.
24 лютого 2022 року Микола зустрів вдома у своєму селищі. Прокинувшись рано-вранці, чоловік побачив по телевізору ті самі кадри, які шокували багатьох — російські танки перетинали кордон України.
Ранкову тишу порушило розуміння, що повномасштабне вторгнення, про яке тоді всі говорили, почалось. Уже через кілька днів війна вже була й у с. Макошине — російські війська зʼявились на вулицях населеного пункту. Близько 500 одиниць ворожої бронетехніки переправилися через річку Десну, рухаючись у напрямку Києва.
Крім цього, окремим викликом став ризик продовольчої кризи, через відсутність транспортного сполучення.
Проте навіть в умовах війни місцеві мешканці змогли вирішити критичну ситуацію — і підприємці взялися випікати хліб із власних запасів борошна, а Микола разом з іншими волонтерами розповсюджували продукти.
«Ми поділились на мікрорайони, до нас приїжджав бус, передавав нам хліб, а ми вже далі забезпечували ним людей», — розповідає чоловік.
Це була психологічно нелегка робота, адже хліба привозили обмежену кількість, а розподілити його треба було справедливо між різними сім’ями — доводилося шукати компроміси, щоб уникнути конфліктів.
Після деокупації
Після звільнення Чернігівської області від російських окупантів громадська активність у Макошине не зупинилась — Микола продовжує співпрацювати з іншими місцевими волонтерами, щоб допомоги Збройним Силам України.
Основним фокусом чоловіка наразі стала його громадська робота у рамках організації «Асоціація громадських радників України». Мета — дослідити рівень взаємодії місцевої влади та громадян, провести опитування, організувати громадські слухання.
Микола на заході в межах проєкту «Порадник безпеки»
Зараз Микола працює над ще одним проєктом — планує випустити посібник «Порадник безпеки» для жителів громади, щоби підвищити рівень обізнаності про правила безпечної поведінки в умовах війни.
Утім, чоловік зізнається, що при реалізації проєктів існує одна найбільша проблема — низька активність місцевих мешканців.
«Багато хто каже, що від нас нічого не залежить. Проблема — змотивувати людей діяти».
Низька відвідуваність заходів часто змушує шукати нові мотиваційні підходи, деякі працюють, деякі не дуже — вказує Микола. Проте він не втрачає оптимізму.
«Так, доводиться вживати значних зусиль, але по-іншому ніяк — не буду ж я зупинятись на цьому. От таким чином: робота, робота, і ще раз робота».
Микола на волонтерській акції в заповіднику біля с. Макошине
Що ж спонукало Миколу займатися волонтерством та громадською активністю? Спочатку його захопленням став екоактивізм через любов до лісу, а згодом він розвинувся в ширшу діяльність — весь життєвий шлях ніби підштовхував його до цього, зізнається чоловік.
Відновлення та допомога
Умови повномасштабного вторгнення, трагедія війни та пережиті події накладають свій відбиток, Микола — не виняток. Він розумів, що для того, щоб і надалі продовжувати працювати на благо громади необхідно відновити рівновагу.
Саме через це герой нашого інтервʼю став учасником Програми психосоціальної реабілітації від Освітнього дому прав людини — Чернігів.
«Раніше я вже неодноразово був учасником різних активностей від Освітнього дому, — розповідає герой інтерв’ю. — Проходив навчання з проєктного менеджменту та з прав людини. Там, до речі, ще й відбувалася моя підготовка до громадської діяльності в рамках Асоціації громадських радників».
Микола в Освітньому домі прав людини в Чернігові разом з іншими учасниками Програми психосоціальної реабілітації в рамках проєкту ESU (с. Количівка)
Та чи не найбільше враження на активіста все ж справила програма психологічної підтримки.
«Ця програма стала для мене першим досвідом професійних психологічних практик, — ділиться він. — Запам’яталися висока кваліфікація експертів, їх невичерпна енергія та дуже, як на мене, нестандартний підхід до роботи».
За словами Миколи, під час програми психологи часто ставили перед ним доволі складні запитання, на які іноді було нелегко знайти відповідь — для цього треба було занурюватись у себе, шукати відповіді всередині себе.
«У мене навіть був такий момент, що я на певні питання не міг знайти відповідей — це дуже запамʼяталось» — згадує активіст враження від одного із сеансів.
Мрії та майбутнє
Своє майбутнє активіст бачить у мирній та екологічно розвиненій Україні.
«Я б хотів, щоб Україна стала великим екодомом, щоб це була країна, по-справжньому дбайлива до довкілля», — мріє Микола.
Перемогу над російським агресором він планує відзначити особливим чином — зробити своє перше в житті тату.
«У мене є знайома, яка робить татуювання. Я пообіцяв їй, що обов’язково після Перемоги наб’ю собі тризуб чи щось подібне», — сміється чоловік.
Микола переконаний, що волонтерство відіграє ключову роль у захисті України під час повномасштабного вторгнення.
«Воно згуртовує людей, надає підтримку нашим воїнам, показує, що є підтримка громадян, щоб не падали духом», — вважає чоловік.
Історія Миколи є нагадуванням, що єдність, небайдужість і готовність діяти — це ті цінності, які допоможуть Україні подолати найважчі випробування і побудувати краще майбутнє.
Програма Захисту функціонує за підтримки Human Rights House Foundation та проєкту ESU.
Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.
