Robbing the local population, plundering the school, detention and torture. The commander sentenced. Briefly on how the Pakul village  residents survived 10 days of Russian occupation.

Who occupied Pakul?

Pakul is an ancient picturesque village in Chernihiv region, located only 10 km away from the Belarus border. Russian troops managed to occupy it nearly a month after the start of the full-scale invasion. The occupation lasted 10 days.

Armen Abgharian (in the middle). Photo: Chernihiv Time (Chas Chernihivskyi).

On the morning of March 21, 2022, servicepeople of the Russian 7th Composite Rifle Company (74th Separate Motorized Brigade) occupied Pakul. The unit was commanded by Armen Abgharyan, a war criminal . The permanent location of the unit is a town of Yurga, Kemerovo region. It was from there that they came to “liberate”, rob and torture the Ukrainian civilian population. Local residents say that the Russian “SOBR” (special rapid response unit) and other Russian Federation military formations were also stationed in the village.

They robbed and looked for “sauna with girls”

Several checkpoints were immediately set up in the village. Russian soldiers of Asian appearance, probably Tuvans or Buryats, were detailed to the checkpoint in the village center. They asked local residents where to find a “sauna with girls”. This terrified the residents of the Pakul as these soldiers posed a potential threat to the women and girls who remained in the occupation. Fortunately, no cases of rape were recorded.

The Russian soldiers were quartered in empty civilian houses, as well as in the premises of the school, forestry and fire department. After they had left the village, it was found that tools  from the school garage were missing. Cooking utensils and all food supplies  from the dining room were missing as well. New mats were taken from the school gym. Farm equipment, cars and trucks, livestock, poultry, food, household items and even underwear were stolen from local residents.

School premises in the village of Pakul. Photo: Education Human Rights House  — Chernihiv.

Inspections and torture

The Pakul residents were searched, every house was checked, phones and documents were inspected at roadblocks. On March 24, 2022, a local resident, Oleg Parasiuk, was detained when going through the checkpoint (he went to feed the dogs). First, russian soldiers interrogated him, then they took him to their headquarters located within the forestry facilities. Oleg was kept in the basement together with another man – Serhii Yakovenko from the village of Vediltsi.

Both prisoners were required to provide information about the Armed Forces of Ukraine. The men were beaten, but they did not tell anything. The next day, Armen Abgharyan, the unit commander,  went down to the basement. He unbuckled his holster, took out a pistol and shot twice at Oleg Parasyuk and three times at Serhii Yakovenko… Oleg Parasyuk’s arm and leg were wounded. Serhii Yakovenko received a shoulder, cheek, upper and lower lip  injuries, and lost five teeth. The men survived and were able to escape, as the basement door had been left unlocked.

In addition, it is known about at least three more people detained in the premises of the forestry.

Basement in the premises of the forestry in the village of Pakul. Photo: Educational House of Human Rights — Chernihiv.

On March 31, 2022, local residents saw a military convoy moving towards Chernihiv. Russian troops were leaving the village, leaving chaos and explosive ordnance behind them…

Journalists managed to identify Abgharian, so law enforcement agencies initiated criminal proceedings. It is known that Russian military personnel from this motorized brigade have been participating in the war against Ukraine since 2014. On September 14, 2023, the court in Chernihiv handed down a sentence and found a Russian serviceperson, Armen Abgharian, the commander of the 74th separate motorized brigade, guilty of ill-treatment of civilian population as well as of giving orders to violate the laws and customs of war. Abgharian was sentenced to 12 years in prison in absentia.

This publication is made possible by the generous support of the American people through the United States Agency for International Development (USAID) in the framework of the Human Rights in Action Program implemented by Ukrainian Helsinki Human Rights Union.

Opinions, conclusions and recommendations presented in this publication do not necessarily reflect the views of USAID, the United States Government. The contents are the responsibility of the authors.

USAID is the world’s premier international development agency and a catalytic actor driving development results. USAID’s work demonstrates American generosity, and promotes a path to recipient self-reliance and resilience, and advances U.S. national security and economic prosperity. USAID has partnered with Ukraine since 1992, providing more than $9 billion in assistance. USAID’s current strategic priorities include strengthening democracy and good governance, promoting economic development and energy security, improving health care systems, and mitigating the effects of the conflict in the east. For additional information about USAID in Ukraine, please call USAID’s Development Outreach and Communications Office at: +38 (044) 521-5753. You may also visit our website: http://www.usaid.gov/ukraine or our Facebook page at https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

All images in this material were created using artificial intelligence and are purely illustrative.

Протягом 2023 року команда Освітнього дому прав людини  — Чернігів виступала партнером проєкту незалежної німецько-швейцарської неурядової організації “Libereco — Partnership for Human Rights” та ТОВ “BEGECA”. Завдяки цій ініціативі вдалося передати техніку закладам освіти, зокрема, проєктори, проєкційні екрани, комп’ютери, ноутбуки, комп’ютерні миші, багатофункціональні пристрої (принтери), інтерактивні дошки та інтерактивні панелі. 

Команда моніторингової місії Освітнього дому прав людини — Чернігів на Сумщині, під час якої було передано техніку для учнів  Боромлянського ліцею та інших закладів освіти.

“Спочатку ми збирали потреби шкіл та інших закладів освіти, потім сформували перелік найбільш необхідної техніки та комп’ютерного обладнання. Libereco та BEGECA знайшли фінансування під ці потреби та допомогли закупити”, — розповів керівник напряму документування воєнних злочинів Ярослав Кириєнко.

Проєкт підтримує насамперед школи в Чернігівській області. Згодом вирішили передати частину техніки також закладам освіти Херсонщини й Сумщини, куди команда Освітнього дому їздила фіксувати напади на заклади освіти, що постраждали від російської збройної агресії. Технічне оснащення шкіл та інших закладів освіти сприяє відновленню та посиленню освітнього потенціалу, допомагає швидше подолати наслідки війни. Завдяки цій співпраці 47 закладів освіти отримали техніку на загальну суму майже 70 000 євро.

Передання техніки для учнів школи у селі Нововоскресенське, Херсонська область.

Нанченко Любов Миколаївна⁩, директорка Смичинського ліцею, поділилася своїм відгуком: “Екран великий за розмірами. Ми його використовуємо в кабінеті англійської мови. Проєктор  перевершив наші очікування. Швидкість роботи досить висока. Пристрій має багато корисних функцій, що дозволяють легко користуватися ним та отримувати дітям задоволення від перегляду відео”⁨.

Смичинський ліцей, Чернігівська область.

Протягом декількох років Libereco тісно співпрацює з Освітнім домом прав людини – Чернігів. Співпраця в напрямку допомоги закладам освіти розпочалася після завершення проєкту “Під прицілом — школи”. Дослідження, яке тоді вдалося провести, допомогло зібрати інформацію про кількість зруйнованих і пошкоджених об’єктів на території Чернігівської області. Далі необхідно було сприяти відновленню шкіл.

Організація “Libereco – Partnership for Human Rights” здійснює гуманітарну допомогу та психосоціальну підтримку в Україні з 2014 року. З 24 лютого 2022 року активно працює у сфері евакуації, забезпечення житлом, харчування, психологічної допомоги та освіти з прав людини. 

ТОВ “BEGECA” — це зареєстроване в Німеччині товариство з обмеженою відповідальністю, яке, зокрема, опікується різними соціальними темами. Під час реалізації цього проєкту вони допомогли як фінансово, так і логістично, що не менш важливо.

Наліпка на техніці.

Також своїми враженнями поділилася директорка Новобиківської школи, Наталія Миколаївна Вовк. Вона розповіла, що впродовж тридцяти трьох днів на початку повномасштабного вторгнення їх Новобиківський заклад загальної середньої освіти, що  в Ніжинському районі Чернігівської області, перебував в окупації. Часткове руйнування, вибиті вікна, але чи не найбільш прикрим було викрадення та пошкодження російськими військовими всієї оргтехніки, що унеможливлювало здійснювати сучасний освітній процес. 

Наталія Миколаївна розповідає: “Звичайно, розуміючи, що багато освітніх закладів опинилися в ще гіршому становищі, не сподівалися на допомогу та підтримку навчального закладу саме в питанні забезпечення оргтехнікою. Тому отримання принтера, проєкційного екрана, проєктора та інтерактивної дошки було неабиякою підтримкою.

Проєкційний екран ми використовуємо для проведення масових заходів, а зараз це надзвичайно важливо для дітей. Інтерактивна дошка є у користуванні майже кожного класу середньої та старшої ланки, принтер, звичайно, використовує в роботі весь педагогічний  колектив. Кожна одиниця  наданої техніки знайшла своє місце для залучення до роботи. 

Щиро дякуємо Libereco — Partnership for Human Rights,  ТОВ “BEGECA” та Освітньому дому прав людини  — Чернігів за вчасну та таку потрібну допомогу. За те, що допомагаєте відновити сучасний освітній процес, що вкрай важливо у період війни. Самостійно наразі наша країна, яка бореться з ворогом, не може забезпечити повноцінного відновлення всіх руйнувань, але розвиток освіти, культури не повинні припинятися саме  в такий час, адже це наш інформаційний фронт, на якому ми виховуємо молоде покоління — юне покоління патріотів.” 

Техніка для школярів у селі Піски, Чернігівська область.

Нині на Сумщині та Чернігівщині за два роки повномасштабного вторгнення офіційно постраждало близько 150 закладів освіти в кожній області. На Херсонщині ситуація ще гірша — 296 пошкоджено та 51 зруйновано повністю. Співпраця із міжнародними організаціями, які допомагають відновлювати понівечену війною освіту в Україні, є надзвичайно важливою. Українська держава, яка бореться на полі бою за своє існування не завжди має можливість швидко відбудовувати соціальну сферу, частиною якої є заклади освіти. Але час іде, молоді покоління повинні отримати ґрунтовні знання та мати шанс на успішне майбутнє, незважаючи на збройну агресію з боку рф. 

Дякуємо “Libereco – Partnership for Human Rights” та ТОВ “BEGECA” за можливість спільно реалізувати цю справді важливу ініціативу. Команда проєкту також висловлює вдячність магазину інтерактивного обладнання “Intboard” за суттєву знижку, що дозволило закупити більшу кількість техніки, яка була передана закладам освіти. 

Dmytro’s story is about how everyone can find their place in the fight against the enemy by actively participating in volunteering and civic activities. Ukraine is experiencing the conditions of full-scale war very painfully. Everyone tries to contribute to the fight and victory. Some take up arms and go to the front lines. Some help as volunteers in the rear. But there is another very important area of work – documenting the war crimes committed by Russian occupiers.

The hero of our story today is Dmytro Vakhnenko. His path of volunteering and civic activism cannot be called typical.

Before the full-scale invasion, he was educating people on financial literacy. He enjoyed this field, life was going on as usual, but everything changed dramatically on February 24, 2022.

The First Months

Almost immediately after the start of the Russian military invasion, Dmytro realized that people and the country needed help – he couldn’t stand aside, so he joined as a volunteer to one of the volunteer headquarters in Zaporizhzhia, where he was involved in unloading humanitarian aid and assisting at the warehouse.

Later, Dmytro became the head of the HR department of the organization “Community of Volunteers United by Idea” – he was responsible for coordinating a team of 50-70 people, searching for volunteers, and engaging them in assistance.

“Previously, I worked for a large enterprise in Zaporizhzhia, more precisely, even at a factory, as a leading specialist in the department of analytics and development of the target production model, and it was there that I developed managerial skills, I coordinated the work of departments, so it wasn’t a big problem for me.”

However, even with this experience, the work was very intense at that time because it was necessary to react promptly to changing needs in the conditions of war, – claims Dmytro.

Evidence for future tribunals and volunteering

In October 2022, when Zaporizhzhia was heavily shelled by the occupiers, Dmytro made the decision to temporarily relocate to another city.

“I left the volunteer headquarters around the time I left Zaporizhzhia. After my return, it was no longer operating in the same format as before. So, I began to look for where else I could be useful.”

Despite this, Dmytro understood that he wanted to continue making his contribution to the fight against the enemy in any case – he continued to engage in volunteering. Later, he had the opportunity to join the documentation of war crimes committed by Russians in the public organization “Association of Relatives of Kremlin Political Prisoners” – he took advantage of it.

Currently, his work involves documenting facts of Russian occupiers’ crimes against civilians – killings, torture, and kidnappings.

“The most important thing we do is document the facts of war crimes. If we don’t do this, in the future, we won’t be able to prove that the crimes actually occurred. This is the evidential base for Ukraine, for national and international courts, including the Office of the Prosecutor of the International Criminal Court.”

Interviewing a shelling witness

Also significant here is the informational aspect because the world needs to know the truth about what the Russians are doing in Ukraine, Dmytro claims.

His work consists of two main directions: searching for information in open sources and interviewing witnesses and victims of war crimes.

Dmytro and his organization pass the collected facts and testimonies to analysts, law enforcement, and judicial authorities. Thus, an important evidential base is created for future tribunals against Russian war criminals.

Dmytro admits that he never thought he would be involved in civil or volunteer activities, but now he actively participates in various initiatives.

“For example, together with the community of civil organizations and local volunteers of Zaporizhzhia, we achieved that thanks to public hearings from the city budget, 100 million UAH were allocated to the Armed Forces of Ukraine.”

In addition to this, in 2023, Dmytro donated blood five times, participated in animal volunteering actions, and eco-activism – for his active position, he received thanks for volunteering from the Zaporizhzhia Regional State Administration.

Maintaining Emotional Balance

Working on documenting the horrors of war cannot but affect a person’s psychological state, says the documentarian.

Nevertheless, Dmytro believes that personally, this activity had an even more positive impact on him. After all, he got the opportunity to prevent impunity, convey the truth about the war, and also learn a lot about methods of collecting and analyzing information.

“I also continue to engage in volunteer and civic activities, so I constantly have to be resourceful – for this, of course, I try to take care of my condition so that in the future I can bring even more benefit.”

To maintain emotional balance, Dmytro advises finding time for relaxation and self-improvement, participating in trainings and events that help with recovery.

“In October, for example, I took part in an urgent support program and a 7-day psychosocial rehabilitation program from the Educational Human Rights House in Chernihiv – it helped me restore my emotional state to continue working in the future.”

Although Dmytro knew about the Human Rights House before, the program itself was told to him by the head of the organization he currently works for.

The overall atmosphere during the program played a big role: the program was closer to nature – there the pace of life, according to Dmytro, feels more peaceful, which helps to recover.

Dmytro also remembers the variety of new people from different regions of Ukraine, other participants in the support program. They were all part of an active civil society, so the rehabilitation program for Dmytro also became a place where he could find new connections and exchange experiences.

Dmytro in the Educational Human Rights House in Chernihiv together with other participants of the Psychosocial Rehabilitation Program under the ESU project (village Kolichivka)

But the most valuable thing for him was still the sessions with psychologists in individual and group formats.

“I liked the fact that psychologists devoted quite a lot of time to us – we had various psychological practices, I probably can’t name them all now.”

“The program was aimed at deeper understanding of one’s emotional state, restoring inner resources, and hearing oneself – all this together works very effectively.”

Place in the Struggle Dmytro Vakhnenko’s story inspires and makes one think – each of us has our own role and place in resisting the Kremlin’s expansionist policy. He showed an example that it is possible to combine different types of activities – from documenting war crimes to local volunteering.

It is important not to stop, to seek opportunities to contribute to victory, and not to be afraid to take on new directions of work, says Dmytro.

Only through consolidated efforts can we withstand.

The Protection Program operates with the support of the International Renaissance Foundation, Human Rights House Foundation, and the ESU project.

The ESU Project / Resilience Program is implemented by the Human Rights House Foundation in a consortium of civil society organizations led by ERIM, in partnership with the Eastern Europe Foundation, the Human Rights House in Tbilisi, the Belarusian Human Rights House named after Boris Zvozskov, and the Black Sea Regional Cooperation Fund with financial support from the European Union.

Atrocities of Russian troops during the occupation of a village in Chernihiv region: torture and execution of civilians, burning bodies in plain sight, and shelling civilian homes.

The spring of 2022 marked the beginning of tragedy for one village in the Chernihiv region. On that fateful morning, locals were startled by the frantic screams of a mother, echoing for kilometers. Gathering at the village’s central cross, they found the snow-covered bodies of four of their fellow villagers lying in a row. In a state of shock and deep sorrow, relatives used carts and sleds to transport the deceased, burying them in their own yards until better times…

This is the story of crimes committed by Russian soldiers in one of the villages in Chernihiv region. It is told from the testimonies of eyewitnesses, documented by representatives of the Human Rights House – Chernihiv.

Names of the deceased and their relatives have been changed.

Torture and execution of four civilian men

On February 24, 2022, villagers learned of the war’s onset from televisions and calls from loved ones. Later, they heard explosions outside the village. On February 27, Russian military vehicles rumbled through the village streets. The following day, Russian soldiers brutally killed four local men, marking the beginning of the village’s occupation, which lasted a month.

On the eve of March 1, 2022, at least four families stayed awake all night, their men not returning home. Until 7-8 in the morning, each family held onto hope, thinking they might have been delayed due to the occupation, spending the night with friends.

This hope dissipated for Petro first. Early in the morning, he went to search for his son Roman. He walked about a hundred meters from his home to the village’s central cross and saw the bodies of four men. Petro’s heart raced with dread; inside, everything churned with anticipation of impending tragedy. With great difficulty, he approached closer: among the dead was his 33-year-old son.

The tragedy reached Roman’s mother next. The woman collapsed near the cross, wiping the snow from her son’s face and screaming, “My son!!! For what???”. People heard this wild, inconsolable cry of a mother who lost her child from a kilometer away.

Katerina learned of her husband’s death, 34-year-old Stepan, next. Following her, Paulina was wounded by the news of her husband’s murder, 46-year-old Maxim. Julia came to collect her father’s body, 51-year-old Victor, with sleds, the last to know. She lived farthest from the center.

People transported the bodies of the slain to their homes and, as best they could, prepared them for burial. Thus, on the first day of spring, Stepan found his resting place in the garden, where he had planned to plow with his brand-new tractor that year. Maxim was buried beneath the window of the house he loved so much. And Roman – in the orchard, where as a child he loved to taste apples and cherries. Only Julia managed to bury her father in the cemetery: she lacked the strength to bring him home herself, but acquaintances helped her bury him in the cemetery.

Russian soldiers tortured all four unarmed villagers. Their bodies bore gunshot wounds to the genitals and legs, massive bruises, gun and stab wounds.

Murder of civilians and deaths due to lack of medication

On March 11th, the village came under shelling. Homes, streets, and most importantly, people, were affected.

“Uncle Vitya, save dad! Grandma is already dead,”

– with these words, a terrified girl ran to her neighbor.

That day, her grandmother Olena and grandfather Mykita from her father’s side were killed in the shelling. The husband had just come to bring things when a shell hit. Mykita died on the spot. Olena groaned for half an hour: her leg was torn off, so she slowly bled out and died. To alleviate her suffering in any way, the rural paramedic injected painkillers when she could reach the scene.

The son of the landlady, Mykola, also suffered a severe leg injury. But the man survived. He was taken to a neighbor who once served in the navy and knew the basics of first aid. He advised Mykola’s wife to pack the wound to stop the bleeding.

“And you know, she packed that wound. Her father was just killed, her mother-in-law died… But she gathered herself and managed to organize conditions for her husband to survive. Luckily, the paramedic had antibiotics. She injected them into the wounded man, so his condition stabilized. After the village was liberated, he was treated in Ukraine and abroad,” says a neighbor of the family who witnessed the events.

However, six villagers did not survive the occupation: they died due to a lack of specific medications and proper medical care. Among the deceased was the father of the tortured Stepan – Mykhailo. These people were also buried in their own yards.

“Open-air crematorium”

The battles for Chernihiv region lasted from February 24th to March 31st. The enemy repeatedly tried to take Chernihiv and was met with resistance. In many occupied villages, people provided coordinates of enemy equipment and locations of Russian troops. Based on this information, the Ukrainian Armed Forces struck. Consequently, the enemy suffered considerable losses.

Many villagers testify that Russian soldiers burned the bodies of their own soldiers. This happened on the territory of a destroyed grain storage.

According to locals, Russian soldiers transported the bodies with ambulances. Then they unloaded them near the demolished grain storage, poured something over them, and set them on fire. They finished off the wounded: villagers heard shots from the side of the storage.

The flames were violet-blue in color. The stench surrounded the area, making it difficult to breathe. This lasted for two days. During this nearly continuous burning, the concrete slabs on the grain storage resembled torn paper.

“In the first two days, the doors of the body trucks were still closed. Later, I saw hands hanging from the sides… The bodies at the farm burned for two days. From the window, I could see two soldiers taking the body, swinging it, and throwing it into the fire. The third one poured something from a bucket, and it burned. Breathing at that time was difficult, there was black smoke,” said a local resident.

Two years have passed. People are returning to normal life. The destroyed farm has been restored and is operating again. At the cross in the center of the village, the Ukrainian flag flies proudly, and a memorial plaque with the names of the slain villagers stands firmly. It serves as a reminder of the war crimes committed by Russian occupiers here…

The material was prepared by Natalia Naidiuk.

This publication is made possible by the generous support of the American people through the United States Agency for International Development (USAID) in the framework of the Human Rights in Action Program implemented by Ukrainian Helsinki Human Rights Union.

Opinions, conclusions and recommendations presented in this publication do not necessarily reflect the views of USAID, the United States Government. The contents are the responsibility of the authors.

USAID is the world’s premier international development agency and a catalytic actor driving development results. USAID’s work demonstrates American generosity, and promotes a path to recipient self-reliance and resilience, and advances U.S. national security and economic prosperity. USAID has partnered with Ukraine since 1992, providing more than $9 billion in assistance. USAID’s current strategic priorities include strengthening democracy and good governance, promoting economic development and energy security, improving health care systems, and mitigating the effects of the conflict in the east. For additional information about USAID in Ukraine, please call USAID’s Development Outreach and Communications Office at: +38 (044) 521-5753. You may also visit our website: http://www.usaid.gov/ukraine or our Facebook page at https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

All images in this material were created using artificial intelligence and are purely illustrative.

Львівський хаб Освітнього дому прав людини — Чернігів працює як шелтер, в якому можуть безоплатно проживати від 1 до 5 днів правозахисники, громадські активісти, журналісти, волонтери та члени їх сімей. А також як освітній хаб, в якому можна навчатися, працювати, проводити заходи, збирати коворкінг-групи тощо.

Львівський хаб розміщується у приміщенні площею розміром 100 кв.м та виконує три основні функції:

1. Шелтер. Ми надаємо безоплатне проживання для правозахисників, журналістів, громадських активістів, волонтерів та членів їх родин протягом 1-5 днів. Простір вміщує до 10 людей у комфортних умовах та до 15 людей в особливих випадках. У Хабі наявний базовий набір зручностей:

• дві кімнати для проживання гостей з одно- та двоповерховими ліжками;
• набори постільної білизни, рушників, капці для гостей тощо;
• душова кімната, а також засоби гігієни й прання, побутова техніка (фен, праска, пральна машина);
• кухня, де є все необхідне для розігріву, приготування та вживання їжі;
• зручні робочі місця для роботи за ноутбуком та безкоштовний Wі-Fі.2. Конференц-простір.У Львівському Хабі є зала площею 35 кв.м, обладнана базово необхідними речами для проведення заходів: столи, стільці, дивани, проєктор, принтер, фліпчарт, канцелярія. Може вміщувати до 15-20 людей, залежно від тривалості та типу заходу.3. Центр незламності. В Хабі є необхідний набір автономних приладів, які надають можливість функціонування у випадку відключення електропостачання, води та опалення. Неподалік є бомбосховище.

Окрім того, Львівський хаб — це своєрідний артпростір у якому можна подивиться виставку картин, пограти в інтелектуальні настільні ігри, відеоігри чи переглянути тематичні фільми.    

Хаб розташований у центрі міста Львів.

Контакти:
Адміністратор: +380932603903 (Signal, Telegram).
Гугл-форма для реєстрації тут.

Звірства російських військ під час окупації одного з сіл на Чернігівщині: катування та розстріли мирних жителів, спалення тіл просто неба та обстріли цивільних будинків.

Весна 2022 року для одного з сіл на Чернігівщині розпочалася з трагедії. Того ранку місцеві здригнулися від несамовитого крику матері, який було чути за кілометр. Згодом люди зійшлися до хреста у центрі села і побачили, як у ряд лежать припорошені снігом тіла чотирьох їхніх односельців. У стані шоку та глибокого горя рідні тачками та санями забирали вбитих, аби поховати їх на власних подвір’ях до кращих часів…

Це історія* про злочини російських військових в одному із сіл Чернігівської області. Вона написана зі свідчень очевидців тих подій, які зафіксували представники Освітнього дому прав людини — Чернігів.

*Імена загиблих та їхніх рідних змінені. 

Катування та розстріл чотирьох цивільних чоловіків

24 лютого 2022 року селяни дізналися про початок війни з телевізорів і дзвінків рідних та близьких. Згодом почули вибухи за селом. 27 лютого сільськими вулицями з гулом пройшла російська техніка. А вже наступного дня російські військові жорстоко убили чотирьох місцевих чоловіків. Так почалася окупація села, яка тривала місяць.

Напередодні 1 березня 2022 року щонайменше чотири родини не зімкнули очей: чоловіки з їхніх родин не повернулися додому. Але до 7-8 ранку кожна з сімей плекала надію: вони просто не встигли дістатися домівок через окупацію і заночували у друзів.

Спочатку ця надія покинула Петра. Рано вранці він відправився шукати сина Романа. Пройшов близько ста метрів від дому до хреста у центрі села і побачив тіла чотирьох чоловіків. Пульс батька зашкалював, від передчуття очевидного лиха всередині все переверталося. Петро насилу підійшов ближче: серед убитих був і його 33-річний син.

Другою про трагедію дізналася мама Романа. Жінка впала біля хреста, обтирала сніг з обличчя сина і кричала: “Синок!!! За що???”. Цей несамовитий, дикий крик матері, яка втратила дитину, люди почули за кілометр від місця трагедії.

Катерина дізналася про смерть свого чоловіка, 34-річного Степана, третьою. Після неї звісткою про вбивство свого чоловіка, 46-річного Максима, поранилася Поліна. Юлія прийшла з санями забирати тіло батька, 51-річного Віктора, останньою. Вона жила найдалі від центру.

Люди відвезли тіла убитих по домівках і, як могли, підготували їх до поховання. Відтак у перший день весни Степан знайшов свій спочинок на городі, який того року збирався орати своїм новеньким трактором. Максим – під вікном будинку, який він так обожнював. А Роман – у саду, де малим любив куштувати яблука та вишні. Тільки Юлії вдалося поховати батька на кладовищі: довезти додому жінці не вистачило сил, а зробити це на цвинтарі допомогли знайомі.

Російські військові знущалися над усіма чотирма беззбройними селянами. На їхніх тілах прострілені геніталії та ноги, величезні синці, вогнепальні та колоті рани.

Убивства цивільних і смерті від нестачі ліків

11 березня село обстріляли. Постраждали будинки, вулиці, а найголовніше – люди.
“Дядя Вітя, рятуйте тата!!! Бабуся вже мертва”, – з такими словами до сусіда прибігла нажахана дівчинка.

Того дня від обстрілів загинули її бабуся Олена по батьковій лінії та дідусь Микита по материній. Чоловік якраз прийшов занести речі, коли прилетів снаряд. Микита загинув на місці. Олена ж ще пів години стогнала: у неї відірвало ногу, відтак вона повільно сходила кров’ю і помирала. Аби хоч якось полегшити її страждання, сільська фельдшерка вколола знеболююче, коли змогла дістатися до місця події.

Син господині Микола теж отримав важке поранення ноги. Але чоловік вижив. Його перенесли до сусіда, який колись служив у морфлоті і знав основи першої домедичної допомоги. Він порадив дружині Миколи тампонувати рану, аби зупинити кровотечу.

“І знаєте, вона тампонувала ту рану. У неї тільки-но вбило батька, загинула свекруха… Але вона зібралася і змогла організувати чоловіку умови так, аби той вижив. На щастя, у фельдшерки були антибіотики. Вона колола їх пораненому, тож його стан стабілізувався. Після звільнення села він лікувався в Україні та за кордоном”, – розповідає сусідка родини, яка була свідком тих подій. 

Але шестеро селян окупацію не пережили: вони померли через нестачу специфічних препаратів та належної медичної допомоги. Серед цих загиблих – батько закатованого Степана – Михайло. Цих людей місцеві так само ховали на власних подвір’ях.

“Крематорій” просто неба

Бої за Чернігівщину тривали з 24 лютого до 31 березня. Ворог неодноразово намагався взяти Чернігів і отримував відсіч. Так само у багатьох окупованих селах люди передавали координати розташування ворожої техніки та місця скупчення російських військових. По них ЗСУ завдавали удари. Відтак ворог зазнав чимало втрат.

Багато селян свідчать про те, що російські військові спалювали трупи своїх солдатів. Це було на території зруйнованого зерносховища.

За словами місцевих, російські військові возили тіла санітарними машинами. Потім вивантажували їх біля розбитого зерносховища, обливали чимось і підпалювали. Поранених вони добивали: селяни чули постріли з боку сховища.

Полум’я було фіолетово-синього кольору. Навкруги стояв сморід, тому дихати було важко. Це тривало два дні. За час такого майже безупинного горіння бетонні перекриття на зерносховищі стали схожі на порваний папір.

“У перші два дні двері труповозки були ще закриті. Пізніше я бачила, як з бортів звисали руки… Трупи на фермі палили дві доби. З вікна мені було видно, що двоє солдатів брали тіло, розгойдували й кидали у багаття. Третій чимось поливав з відра і воно горіло. Дихати в цей час було важко, стояв чорний дим”, – розповіла місцева мешканка.

***

Минуло два роки. Люди повертаються до звичного життя. Відновило роботу й зруйноване фермерське господарство. Біля хреста у центрі села майорить український прапор та намертво стоїть меморіальна дошка з іменами закатованих селян. Як спомин про воєнні злочини, які тут вчинили російські окупанти…

Матеріал підготувала Наталія Найдюк.

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53.

Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Усі зображення в цьому матеріалі створені за допомогою штучного інтелекту та мають виключно ілюстративний характер.

Пограбування місцевого населення та школи, затримання й катування людей. Вирок командиру. Коротко про те як жителі села Пакуль пережили 10 днів російської окупації. 

Хто окуповував Пакуль?

Пакуль — мальовниче та стародавнє село на Чернігівщині, що розташовується всього за 10 км від кордону з Білоруссю. Російським військам вдалося окупувати його майже через місяць після початку повномасштабного вторгнення. Окупація тривала 10 днів.

Армен Абгарян (посередині). Фото: Час Чернігівський.

Вранці 21 березня 2022 року військовослужбовці 7-ї зведеної стрілецької роти 74-ї ОМСБр рф зайняли Пакуль. Командував підрозділом військовий злочинець Армен Абгарян. Постійне місце дислокації цих військових — м. Юрга, Кемеровської області. Саме звідти вони прибули “звільняти”, грабувати та катувати українське цивільне населення. Місцеві мешканці розповідають, що в селі також дислокувався російський “СОБР” (спеціальний загін швидкого реагування) та інші військові формування рф.

Грабували, шукали “баньку и девочек”

В селі відразу поставили декілька блокпостів, один з яких у центрі села. На ньому чергували російські військові азійської зовнішності, ймовірно, тувинці або буряти. Вони запитували в місцевих мешканців де знайти “баньку и девочек”. Це неабияк жахало жителів села Пакуль, адже ці військові несли потенційну загрозу жінкам і дівчатам, що залишилися в окупації. На щастя, випадків зґвалтування не зафіксовано.

Російські військові розселилися в пустих цивільних будинках, на території школи, лісництва та пожежної частини. Після їх виходу із села, виявили, що в шкільному гаражі відсутні інструменти, із їдальні зник посуд для приготування їжі та всі запаси продуктів. Зі спортивної зали забрали нові мати, що призначені для занять спортом дітей. У місцевих жителів викрадали господарський інвентар, легкові та вантажні автомобілі, худобу, птицю, харчі, речі домашнього вжитку та навіть натільну білизну.

Приміщення школи в селі Пакуль. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів.

Перевірки та катування

Пакульців обшукували, перевіряли кожен будинок, влаштовували на блокпостах огляди телефонів та документів. 24 березня 2022 року місцевий мешканець Олег Парасюк намагався перетнути блокпост, їхав годувати собак, але його затримали. Спочатку посадили на стілець і допитували, згодом вивезли на територію лісового господарства, де у російських військових був штаб. Олега тримали у підвалі разом зі ще одним чоловіком — Сергієм Яковенком із села Ведильці.

Від обох полонених вимагали передати інформацію про Збройні сили України. Чоловіків били, але вони нічого не розповідали. Наступного дня до підвалу спустився командир підрозділу Армен Абгарян. Розстібнув кобуру, дістав пістолет і двічі вистрілив в Олега Парасюка та тричі в Сергія Яковенка.. Олега Парасюка було поранено в руку та ногу, Сергію Яковенку прострелено щоку, він отримав поранення верхньої та нижньої губи, плеча, втратив п’ять зубів. Чоловіки вижили та змогли втекти, двері підвалу залишилися незамкнуті.

Окрім того, відомо про щонайменше ще трьох людей, яких примусово утримували на території цього лісового господарства.

Підвал на території лісового господарства в селі Пакуль. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів.

Звільнення села та вирок суду

31 березня 2022 року місцеві мешканці побачили, що колона техніки рухається в сторону Чернігова. Російські війська виходили із села, залишаючи після себе всюди безлад та заміновану територію…

Журналістам вдалося ідентифікувати Абгаряна, завдяки чому правоохоронні органи відкрили кримінальне провадження. Відомо, що російські військові з цієї мотострілецької бригади беруть участь у війні проти України з 2014 року. 14 вересня 2023 року суд у Чернігові виніс вирок та визнав російського військовослужбовця Армена Абгаряна, командира 74-ї окремої мотострілецької бригади, винним у жорсткому поводженні з цивільним населенням та відданні наказу на порушення законів та звичаїв війни. Заочно Абгаряну присудили 12 років увʼязнення. 

Підготовка інформаційного матеріалу стала можливою завдяки Програмі «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини за підтримки #USAID. Представлені тут погляди та інтерпретації не обов’язково відображають погляди Уряду США, USAID або #УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ОДПЛЧ.

Історія Дмитра — це історія про те, як кожен може знайти своє місце у боротьбі з ворогом, активно долучаючись до волонтерства та громадської діяльності.

Україна дуже боляче переживає умови повномасштабної війни. Кожен намагається робити свій внесок у боротьбу та перемогу. Хтось узяв зброю в руки та пішов на фронт. Дехто допомагає в тилу як волонтер. Але є ще один дуже важливий напрямок роботи — документування воєнних злочинів вчинених російськими окупантами.

Герой нашої сьогоднішньої розповіді — Вахненко Дмитро. Його шлях волонтерства та громадської діяльності не можна назвати типовим.

До повномасштабного вторгнення він навчав людей фінансової грамотності. Ця сфера йому подобалася, життя йшло своїм звичним ходом, але все кардинально змінилось 24 лютого 2022 року.

Перші місяці

Майже одразу після початку військового вторгнення росії, Дмитро зрозумів, що людям та країні необхідна допомога — лишатись осторонь він не міг, тому долучився в ролі волонтера до одного з волонтерських штабів Запоріжжя, займався розвантаженням гуманітарних вантажів, допомагав на складі.

Згодом Дмитро став керівником HR-відділу організації «Спільноти волонтерів обʼєднаних ідеєю» — він відповідав за координацію команди з 50–70 осіб, пошук волонтерів та їх залучення до допомоги.

«Раніше я працював на великому підприємстві в Запоріжжі, точніше навіть на заводі, провідним фахівцем відділу аналітики та розвитку цільової виробничої моделі, і саме там у мене з’явилися менеджерські якості, там я координував роботу цехів, тому для мене це не стало великою проблемою».

Проте, навіть із цим досвідом, робота тоді була дуже напруженою, адже треба було оперативно реагувати на мінливі потреби в умовах війни, — стверджує Дмитро.

Докази для майбутніх трибуналів та волонтерство

У жовтні 2022 року, коли Запоріжжя масово обстрілювали окупанти, Дмитро прийняв рішення тимчасово переїхати в інше місто.

«Волонтерський штаб я залишив приблизно в той момент, коли й виїхав із Запоріжжя. Після мого повернення він уже функціонував не в тому форматі, як було раніше. Тоді я почав шукати, де ще можу бути корисним».

Попри це Дмитро розумів, що він у будь-якому разі хоче продовжувати робити свій внесок у боротьбу з ворогом — він продовжив займатись волонтерством. Згодом у нього з’явилася можливість долучитись до документування воєнних злочинів росіян у громадській організації «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля» — він нею скористався.

Наразі його робота полягає у фіксуванні фактів злочинів російських окупантів проти цивільного населення — вбивств, катувань, викрадень людей.

«Найголовніше, що ми робимо — це фіксуємо самі факти воєнних злочинів. Якщо цього не робити, то в майбутньому ми не зможемо довести, що злочини насправді були. Це доказова база для України, для національних та міжнародних судів, зокрема і для Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду».

Опитування свідка обстрілу 

Також вагомим тут є інформаційний аспект, адже світ повинен знати правду про те, що росіяни роблять в Україні, — стверджує Дмитро.

Його робота складається з двох основних напрямків: пошуку інформації у відкритих джерелах та опитування свідків і жертв воєнних злочинів.

Зібрані факти і свідчення Дмитро та його організація передають аналітикам, у правоохоронні та судові органи. Так створюється важлива доказова база для майбутніх трибуналів над російськими воєнними злочинцями.

Дмитро зізнається, що раніше й не думав, що взагалі буде займатись громадською або волонтерською діяльністю, проте зараз бере активну участь у різних ініціативах.

«Ми, наприклад, разом зі спільнотою громадських організацій та місцевих волонтерів Запоріжжя, досягли того, що завдяки громадським слуханням із міського бюджету було виділено 100 млн грн на Збройні Сили України».

Крім цього Дмитро також у 2023 році 5 разів був донором крові, брав участь в акціях зооволонтерства та екоактивізму — за свою активну позицію він отримав подякую за волонтерську діяльність від Запорізької обласної державної адміністрації.

Збереження психоемоційного балансу

Робота з документування жахіть війни не може не позначатися на психологічному стані людини, — стверджує документатор.

Попри це Дмитро вважає, що особисто для нього ця діяльність мала все ж більше позитивний вплив. Адже він отримав можливість долучитись до запобігання безкарності, донесення правди про війну, а також дізнатися багато нового про методи збору й аналізу інформації.

«Також я продовжую займатись волонтерською і громадською діяльністю, тому постійно маю бути в ресурсі — для цього, звісно ж, намагаюсь дбати про свій стан, щоб у майбутньому приносити ще більше користі».

Щоби підтримувати емоційну рівновагу, Дмитро радить знаходити час для відпочинку та саморозвитку, брати участь у тренінгах та заходах, які допомагають із відновленням.

«Я ще в жовтні брав участь у програмі термінової підтримки та 7-денній програмі психосоціальної реабілітації від Освітнього дому прав людини в Чернігові — вона допомогла мені поновити емоційний стан, щоб надалі займатись роботою».

Хоча Дмитро про Освітній дім знав до цього, але про саму програму реабілітації йому розповів голова організації, у якій він зараз працює.

Загальна атмосфера під час програми відіграла велику роль: програма проходила ближче до природи — там темп життя, за словами Дмитра, відчувається більш спокійним, що допомагає відновитись.

Також Дмитру запам’яталося різноманіття нових людей із різних регіонів України, інших учасників програми підтримки. Усі вони були частиною активної громадської спільноти, тому програма реабілітації для Дмитра стала ще й тим місцем, де він зміг знайти нові зв’язки та обмінятись досвідом.

Дмитро в Освітньому домі прав людини в Чернігові разом з іншими учасниками Програми психосоціальної реабілітації в рамках проєкту ESU (с. Количівка) 

Але найціннішим для нього все ж стали заняття з психологами в індивідуальних та групових форматах.

«Найбільше сподобалося те, що доволі багато часу нам приділяли психологи — у нас були різноманітні психологічні практики, усі я, мабуть, зараз і не назву».

«Програма була налаштована на те, щоб глибше зрозуміти свій емоційний стан, відновити внутрішній ресурс та почути себе — це все в сукупності працює дуже ефективно».

Місце в боротьбі

Історія Дмитра Вахненка надихає і змушує замислитися — кожен із нас має свою роль і місце в протистоянні загарбницькій політиці Кремля. Він показав приклад, що можливо поєднувати різні види діяльності — від документування воєнних злочинів до локального волонтерства.

Важливо не зупинятись, шукати можливості для свого внеску в перемогу й не боятися братися за нові напрямки роботи, — каже Дмитро.

Лише консолідованими зусиллями ми зможемо вистояти.

Програма Захисту функціонує за підтримки Міжнародний фонд «Відродження», Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Освітній дім прав людини – Чернігів продовжує надавати допомогу правозахисникам, журналістам та громадським активістам та членам їх сімей, які опинилися в ситуаціях ризику.

Одразу з початку створення Дому ми в межах Програми захисту надаємо допомогу правозахисникам в ситуації ризику. Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році Дім фокусується на підтримці правозахисників, журналістів, громадських активістів, які опинились у ризику в умовах війни. Допомогу ми надаємо і членам сімей громадських активістів.

Компонент термінової підтримки Програми захисту передбачає надання оперативної індивідуальної допомоги людям, які опинилися в ситуації ризику у зв’язку з окупацією чи бойовими діями та здійсненням своєї громадської діяльності, як такої.

Термінова підтримка включає:

1. компенсацію деяких витрат, пов’язаних з особистою безпекою та безпекою членів родини;
2. інформацію про центри, що надають допомогу;
3. консультації з юридичних питань;
4. інформаційну допомогу в евакуації за кордон та по Україні;
5. емоційну підтримку та психологічну допомогу;
6. тимчасове проживання (до 5 днів) у Львівському Хабі або в ресурсному центрі в селі Количівка Чернігівської області 

За 2023 рік Дім отримав 199 заявок, які стосувалися 370 осіб. 89 % бенефіціарів, які отримали термінову підтримку — зберегли свою громадську діяльність.

Також ми надали:

• 35 годин психологічних консультацій
• 45 годин юридичних консультацій.
• 30 інформаційних консультацій (інформація про центри, що надають допомогу, інформаційна допомога в евакуації за кордон, інформація про допомогу за кордоном).
• 1 консультацію з фізичної та кібербезпеки.

Крім того, Львівським Хабом, як шелтером, скористались 182 особи (включаючи 14 дітей). Також він використовувався як освітній простір для 69 заходів, які загалом охопили 736 учасників.

Щоб податись на Програму індивідуальної термінової підтримки – заповніть онлайн-анкету.

Також, ви можете поділитися цим дописом з тими, хто потребує такої підтримки.

Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини в консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини в Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Вранці 22 лютого 2024 року представники російського Центру протидії екстремізму (далі – ЦПЕ) провели обшук у будинку журналістки і правозахисниці Лутфіє Зудієвої. В неї та її чоловіка було вилучено реєстратор відеоспостереження, всі телефони, флеш-накопичувачі та ноутбук. Сам обшук було проведено без присутності захисників – адвокатів Еміля Курбедінова та Едема Семедляєва. Вони прибули до місця проведення обшуку, проте в будинок Лутфіє Зудієвої їх не пропустили. Крім того, під час затримання Зудієвої чоловіки-представники ЦПЕ, знаючи, що вона є релігійною мусульманкою, торкалися її, чим образили Лутфіє та її чоловіка.

Після обшуку російські силовики затримали правозахисницю та доставили її до ЦПЕ у місті Сімферополь, де на неї було складено протоколи щодо скоєння адміністративних правопорушень, передбачених частинами 2 та 2.1 ст. 13.15 Кодексу про адміністративні правопорушення РФ (зловживання свободою масової інформації). Йдеться про те, що  у своєму дописі на Facebook стосовно незаконного переслідування ймовірних учасників Хізб ут-Тахрір вона не зазначила, що ця організація визнана в РФ терористичною, а також за те, що, посилаючись на статтю “Радіо Свобода”, вона не вказала, що ця організація визнана “іноземним агентом”, згідно із законодавством РФ.

Лутфіє Зудієва є громадською активісткою, правозахисницею та журналісткою, яка висвітлює судові процеси та масові обшуки у Криму, підтримує родини політв’язнів. Раніше її вже двічі затримувала окупаційна влада та двічі засуджувала правозахисницю до адміністративного штрафу. 

Ми вважаємо, що проведення обшуку, затримання та адміністративне покарання – це чергова спроба російської окупаційної влади залякати Лутфіє Зудієву і інших правозахисників та примусити її припинити громадську і правозахисну діяльність.

Правозахисники та журналісти є однією із вразливих груп, які зазнають системних переслідувань в окупованому Криму. Серед правозахисників, яких переслідує російська влада, член Кримської контактної групи з прав людини Емір-Усеїн Куку, координатор “Кримської солідарності” Сервер Мустафаєв та медсества, громадянська журналістка і правозахисниця Ірина Данилович. Вони були засуджені до тривалих термінів ув’язнення за сфабрикованими справами. 

Крім того, з перших років окупації щонайменше 13 адвокатів стали жертвами утисків з боку російської окупаційної адміністрації, які відбуваються у формі свавільних обшуків, затримань, адміністративних арештів і штрафів у політично мотивованих справах, позбавлення адвокатських ліцензій, блокування мобільного зв’язку, погроз кримінального переслідування тощо. 

Так, лише нещодавно, 15 лютого 2024 року, у Сімферополі співробітники ЦПЕ вчергове затримали адвоката Еміля Курбедінова біля будівлі ФСБ РФ та склали на нього адміністративний протокол за аналогічною статтею, як і у Лутфіє Зудієвої (ч. 9 ст. 13.15 КпАП РФ). Через переслідування та тиск на адвокатів їхні підзахисні не отримують своєчасну правову допомогу під час обшуків, судових засідань чи інших процесуальних дій, погіршуючи і так кричуще становище жертв порушень прав людини в окупованому Криму.

В порушення своїх міжнародно-правових зобов’язань згідно із Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, Російська Федерація систематично вдається до свавільного та незаконного втручання в особисте і сімейне життя, свавільних та незаконних посягань на недоторканність житла тих громадян України, які проживають в окупованому Криму. Також держава-окупант, ліквідувавши судову систему України в Криму, використовує підконтрольні їй “суди” для політично мотивованого переслідування громадських активістів, правозахисників, журналістів та всіх нелояльних жителів  Криму, позбавляючи їх права на свободу думки і вираження поглядів.

Щоб зупинити подальше переслідування Лутфіє Зудієвої та інших правозахисників, журналістів, громадських активістів в Криму, закликаємо:

а) Правозахисні організації України та інших демократичних країн:

• взяти під постійне спостереження випадки свавільних обшуків та затримань правозахисників, журналістів, громадських активістів в Криму та поширювати інформацію про них;
• надавати правову, інформаційну, освітню та іншу підтримку жертвам переслідувань в окупованому Криму, в тому числі громадським активістам, правозахисникам і журналістам;
• вимагати від урядів демократичних країн запровадити персональні санкції проти осіб, безпосередньо причетних до порушень прав людини в окупованому Криму, та посилювати системний тиск на Російську Федерацію для якнайшвидшої деокупації території України.

б) Незалежні медіа, редакторів та журналістів:

• продемонструвати професійну солідарність та забезпечити інформаційну кампанію, детально висвітлюючи практику свавільних обшуків та затримань громадських активістів, журналістів, правозахисників в окупованому Криму.

в) Органи державної влади України:

• провести розслідування незаконного обшуку та затримання Лутфіє Зудієвої і притягнути винних до відповідальності;
• докласти всіх зусиль для звільнення кримських політичних в’язнів, зокрема громадських активістів, правозахисників і журналістів;
• ініціювати запровадження персональних санкцій щодо осіб, які причетні до переслідування Лутфіє Зудієвої.

г) Уряди демократичних країн світу, зокрема учасників Міжнародної Кримської платформи:

• висловити рішучий консолідований протест проти політично мотивованого переслідування Лутфіє Зудієвої та інших громадських активістів, правозахисників та журналістів в окупованому Криму;
• здійснювати регулярний моніторинг порушень прав людини на Кримському півострові, зокрема переслідування громадських активістів, правозахисників та журналістів, оперативно реагувати на них;
• запровадити персональні санкції щодо осіб, які причетні до переслідування Лутфіє Зудієвої та посилювати системний тиск на Росію для якнайшвидшої деокупації території України та відновлення її територіальної цілісності у міжнародно визнаних кордонах.

Кримська правозахисна група

Центр прав людини ZMINA

ГО “КРИМСОС”

ГО “Кримський процес”

Правозахисний центр «Дія»

Центр громадянських свобод

Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля

ПЛАТФОРМА ЗВІЛЬНЕННЯ ПОЛІТВ’ЯЗНІВ

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Центр громадянської просвіти “Альменда”

Регіональний центр прав людини

Дім прав людини Крим

Освітній дім прав людини – Чернігів

Медійна ініціатива за права людини 

Ukrainian Legal Advisory Group 

БФ “Схід SOS”

Кримський дискурс 

ENG

Detention of Lutfiye Zudiyeva, a Crimean Tatar Human Rights Defender and Journalist

Statement of Human Rights Organizations

On February 22, 2024, in the morning, the Russian Extremism Countering Center for (hereinafter – ECC (TsPE in Russian)) operatives searched the house of Lutfiye Zudiyeva, a journalist and human rights defender. A video surveillance recorder, all phones, flash drives and a laptop were seized from her and her husband. The search was carried out in absence of the defence lawyers: Emil Kurbedinov and Edem Semedliayev. They arrived at the place of search, but they were not allowed to enter the house of Mrs. Zudiyeva. In addition, while detaining Mrs.Zudiyeva, the CPE male operatives, being aware that she was a religious Muslim, were touching her, that offended Lutfiye and her husband.

After the search, the Russian operatives detained the human rights defender and transported her to the ECC in the city of Simferopol, where reports were drawn up on her for committing administrative offenses as established by Article 13.15-2 and 2.1 of the Code of Administrative Offenses of the Russian Federation (abuse of freedom of mass information). The grounds were that in her post on Facebook about the illegal persecution of alleged Hizb ut-Tahrir members she had not mentioned that this organization was recognized a terrorist organization in the Russian Federation, and that referring to the Free Europe/Radio Liberty article, she had not indicated that this organization was declared as a “foreign agent” according to the the Russian Federation laws.

Mrs. Lutfiye Zudiyeva is a public activist, human rights defender and journalist who covers court trials and mass searches in Crimea, and supports the families of political prisoners. The occupying authorities have already detained her twice, the human rights defender was twice sentenced to an administrative fine.

We believe that the search, detention, and administrative penalty are one more attempt of the Russian occupation authorities to intimidate Lutfiye Zudiyeva and other human rights defenders and force her to stop her public and human rights activities.

Human rights defenders and journalists are one of the vulnerable groups subject to consistent persecution in the occupied Crimea. Among the human rights defenders persecuted by the Russian authorities are Mr.Emir-Useyin Kuku, a member of the Crimean Contact Group on Human Rights, Mr.Server Mustafayev, a “Crimean Solidarity” coordinator, and Ms.Iryna Danylovych, a citizen journalist and human rights defender. They all have been sentenced to long term confinement on trumped-up charges.

In addition, since the first years of the occupation, at least 13 lawyers have become victims of the Russian occupation authorities hounding in the form of arbitrary searches, detentions, administrative arrests, and fines in politically motivated cases, debarring, tied-up mobile communication, threats of criminal persecution, etc.

For instance, just recently, on February 15, 2024, in Simferopol, the CEE operatives again detained lawyer Mr. Emil Kurbedinov near the building of the Russian Federation FSB and drew up an administrative report on him under the same article, as in the case of Lutfiye Zudiyeva (RF CoAO, Article 13.15-9). Due to hounding and pressing that the lawyers are subject to, their clients do not receive timely legal assistance during searches, court hearings or other procedural actions, worsening the situation of victims of human rights violations in the occupied Crimea, which has become dire already.

In violation of its international legal obligations in accordance with the International Covenant on Civil and Political Rights, the Russian Federation is consistent in intervening arbitrarily and unlawfully in personal and family life and encroaching arbitrarily and unlawfully on inviolability of dwelling of the Ukrainian citizens living in the occupied Crimea. Having removed the judicial system of Ukraine in Crimea, the occupying power has been using the controlled “courts” to persecute public activists, human rights defenders, journalists, and all disloyal residents of Crimea on political grounds, depriving them of their right to freedom of thought and expression.

To stop the further persecution of Mrs.Lutfiye Zusiyeva and other human rights defenders, journalists, public activists in Crimea, we encourage:

a) Human rights organizations of Ukraine and other democratic countries:

•         to monitor constantly the cases of arbitrary searches and detentions of human rights defenders, journalists, public activists in Crimea and disseminate information about them;
•         to provide legal, informational, educational, and other support to victims of persecution in the occupied Crimea, including public activists, human rights defenders, and journalists;
•         to demand introducing personal sanctions against persons directly involved in human rights violations in the occupied Crimea, and increasing consistent pressure on the Russian Federation to de-occupy the territory of Ukraine as soon as possible, from the democratic countries’ governments;
  b) Independent media, editors, and journalists:
  

•         to demonstrate professional solidarity and implement an information campaign, covering in detail the practice of arbitrary searches and detentions of public activists, journalists, and human rights defenders in the occupied Crimea;

  c) Governmental bodies of Ukraine:

•         to investigate the unlawful search and detention of Mrs.Zudiyeva and to bring the guilty to justice:
•         to make every effort to release Crimean political prisoners, in particular public activists, human rights defenders, and journalists;
•         to initiate introducing personal sanctions against persons involved in the persecution of Lutfiye Zudiyeva;

  d) Governments of democratic countries of the world, including the International Crimea Platform members:

•         to express a strong consolidated protest against the politically motivated persecution of Lutfiye Zudiyeva and other public activists, human rights defenders, and journalists in the occupied Crimea;
•         to keep a close and regular watch on human rights violations in the Crimean Peninsula, in particular on the persecution of public activists, human rights defenders, and journalists, and to promptly respond to them;
•         to introduce personal sanctions against persons involved in the persecution of Lutfiye Zudiyeva and increase consistent pressure on Russia to de-occupy the territory of Ukraine as soon as possible and restore its territorial integrity within internationally recognized borders.

Crimean Human Rights Group

ZMINA Center for Human Rights

CrimeaSOS CA

CRIMEAN PROCESS CA

DIYA Human Rights Center

Center for Civil  Liberties

Ukrainian Helsinki Human Rights Union

ALMENDA Center for Civil Education

Regional Center for Human Rights

Human Rights House CRIMEA

Educational Human Rights House CHERNIHIV

Media Initiative for Human Rights

Ukrainian Legal Advisory Group

SKHID SOS CF (EAST SOS)

Crimean discourse

Джерело фото: Лутфіє Зудієва