У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної громадською організацією «МАРТ» спільно з громадською спілкою «Освітній дім прав людини в Чернігові», у рамках глобальної ініціативи «Трибунал для путіна» про ймовірно скоєні міжнародні злочини за 791 день повномасштабної російсько-української війни на території Чернігівської області.

Було задокументовано 4350 епізодів за весь період і 38 епізодів, зафіксованих у квітні 2024 року.

Інформація в цій публікації є приблизною, спирається на зібрані нами дані та потребує уточнення.

1. Інформація про жертви серед цивільного населення

За досліджуваний період у Чернігівській області нами було зафіксовано загалом 746 епізодів, пов’язаних із людськими втратами чи порушенням прав серед цивільного населення.

1.1. Інформація про загиблих та поранених серед цивільного населення

За даними, які задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області внаслідок ракетних, мінометних та артилерійських обстрілів, а також на вибухових пристроях різного характеру загинуло щонайменше 596 осіб, та було поранено щонайменше 720 людей.

Ось деякі з цих випадків за останній місяць: 

9 квітня 2024 року близько 16 години ворожі війська з використанням реактивної системи залпового вогню обстріляли з території держави-агресора центральну частину міста Семенівка Новгород-Сіверського району. У результаті обстрілу на місці загинула 55-річна місцева жителька та 2 людини отримали поранення.

17 квітня близько 09:00 росіяни вдарили трьома ракетами по Чернігову. Поцілили в колишній готель «Профспілковий», який не працював. За інформацією начальника Чернігівської ОВА В’ячеслав Чауса, росіяни вдарили трьома крилатими ракетами “Іскандер. В результаті атаки – 18 загиблих людей, поранених — 78, з них четверо дітей.

UPD. Кількість поранених внаслідок ракетного удару по Чернігову 17 квітня зросла до 89 людей, станом на 22.04.2024.

13 квітня 2024 року близько 10-ї ранку російські військові атакували цивільний автомобіль, який їхав автодорогою між селами Новгород-Сіверської громади на Чернігівщині. Внаслідок обстрілу легковий автомобіль загорівся, а чоловік зазнав смертельних поранень. Цивільну автівку, в якій загинув чоловік, росіяни уразили FPV-дроном. Загиблий чоловік працював експедитором у Глухівському хлібокомбінаті та добровільно, кожен раз ризикуючи своїм життям, привозив людям на кордоні з РФ необхідні продовольчі товари.

15 квітня 2024 року близько 6:00 ранку автомобіль енергетиків Toyota Hilux підірвався між селами Вербівка та Аткильня Добрянської громади, Чернігівського району. В результаті підриву автомобіль згорів. Постраждали два чоловіки 1976 та 1973 років народження.

18 квітня 2024 року в прикордонному Новгород-Сіверському районі росіяни прицільно атакували дронами цивільний автомобіль хлібокомбінату. Обстріл стався в момент, коли водій зупинився біля місцевого магазину, щоб доставити хліб. Внаслідок вибухів водій 1994 року народження зазнав контузії легкого ступеня. Автомобіль та приміщення магазину пошкоджені.

2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень унаслідок бойових дій

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, у Чернігівській області за досліджуваний період внаслідок переважно ракетних ударів було зруйновано/пошкоджено щонайменше 6081 об’єкт цивільної інфраструктури, серед яких:

Ось деякі з цих випадків за останній місяць: 

27 березня 2024 року зафіксовано 3 вибухи з міномету 120 мм біля населеного пункту у Семенівській територіальній громаді Новгород-Сіверського району. Влучання у нежитлову будівлю. ( https://dcz.cg.gov.ua/index.php?id=492645&tp=0 )

28 березня 2024 року вибухів з міномету 120 мм біля населеного пункту Сновської ТГ Корюківського району. Внаслідок обстрілу сталося загоряння нежитлового будинку.

30 березня 2024 року в прикордонному селі Єліне, Сновської ТГ на Чернігівщині після російського обстрілу згорів будинок директора музею партизанської слави “Лісоград” Володимира Спасіка. За його словами, будинок згорів повністю, як і все, що було у дворі.

1 квітня 2024 року зафіксовано 10 вибухів із ствольної артилерії біля населеного пункту Корюківського району. Російські війська обстріляли прикордонне село Єліне, Сновської ТГ на Чернігівщині, внаслідок чого загорівся будинок.

5 квітня 2024 року зафіксовано 5 вибухів з міномету 120 мм біля населеного пункту Корюківського району. Внаслідок обстрілу сталося загоряння нежитлового будинку.

7 квітня 2024 року в результаті обстрілу зс рф (6 приходів НУРС з літака) біля населеного пункту Новгород-Сіверського району. Пошкоджена високовольтна ЛЕП.

8 квітня 2024 року впродовж дня зафіксовано 20 вибухів з міномету 82 мм на території Семенівської ТГ Новгород-Сіверського району. Зруйновані 2 приватні житлові будинки.

Пізніше ще 6 вибухів з міномету 120 мм на території Семенівської ТГ Новгород-Сіверського району. Зруйновано 1 приватний житловий будинок.

9 квітня 2024 року зафіксовано 11 вибухів з міномету 120 мм біля населеного пункту Семенівської ТГ Новгород-Сіверського району. Внаслідок обстрілу виникла пожежа господарчої будівлі.

9 квітня 2024 року близько 16 години ворожі війська з використанням реактивної системи залпового вогню, обстріляли з території держави-агресора центральну частину міста Семенівка Новгород-Сіверського району. У результаті обстрілу пошкоджено більше 10 цивільних будинків та 2 адміністративні будівлі, 5 автомобілів.

10 квітня 2024 року зафіксовано 17 вибухів з міномета 120 мм на території Семенівської ТГ Новгород-Сіверського району. Пошкоджено 2 нежилі приватні будинки

10 квітня 2024 року на прикордонні Чернігівщини росіяни обстріляли сільгосппідприємство. Внаслідок обстрілу пошкоджені будівлі та сільгосптехніка.

11 квітня 2024 року зафіксовано скид вибухівки з дрону по населеному пункту Семенівської ТГ Новгород-Сіверського району. Внаслідок влучання сталося загорання та пожежа продуктового магазину.

16 квітня 2024 року зафіксоано 16 вибухів з міномету 120 мм на території Сновської ТГ Корюківського району. Внаслідок обстрілу відбулося загоряння житлового будинку.

17 квітня 2024 року о 09 год. 03 хв. ворогом здійснено ракетний обстріл території міста Чернігова (за попередньою інформацією три ракети «Іскандер»). Сталося пряме влучання в будівлю соціальної інфраструктури. Будівля восьмиповерхова з прибудовою (2 поверхи). Зруйновано конструктивні елементи стін візуально верхніх 6 поверхів, пошкоджено прибудову до неї. Внаслідок обстрілу пошкоджено 28 житлових будинків, будівля лікарні, 2 навчальних заклади, 5 магазинів, аптека, насосна станція, 1 адміністративна будівля та 62 автомобілі.

20 квітня 2024 року близько 15-ї години росіяни з системи залпового вогню «Град» поцілили по будинку мирних громадян в Семенівці Новгород-Сіверського району. Господарі – 60-річні чоловік та жінка – в цей час були вдома і дивом не постраждали. В результаті ворожого обстрілу будинок зазнав пошкоджень стін і вікон. Загалом пошкоджено 2 будинки. Також влучанням пошкоджено газопровід.

25 квітня 2024 року зафіксовано 1 вибух з міномету 82 мм по населеному пункту Семенівської ТГ Новгород-Сіверського району. Внаслідок обстрілу пошкоджено дві приватні будівлі.

25 квітня квітня 2024 року російська армія обстріляла село Заріччя у Новгород-Сіверському районі на Чернігівщині. Під час обстрілу згорів житловий будинок з майном.

3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період, у Чернігівській області сталися такі події:

Аналіз зібраної інформації дає підстави стверджувати, що протягом останнього місяця зс рф ведуть щоденні обстріли як прикордонних територій Чернігівської області так і самого м Чернігів. Фіксуються присутність ДРГ, ворог застосовує для обстрілів артилерію, міномети, РСЗВ, БПЛА, пуски ракет з гелікоптерів та літаків тощо – все це неминуче призводить до руйнування цивільної та критичної інфраструктури життєзабезпечення, людських втрат серед цивільного населення.

Загалом за останній місяць від ворожих обстрілів пошкоджено 4 об’єкти інфраструктури життєзабезпечення, 71 автомобіль, 1 будівлю лікувально-оздоровчого закладу, 9 об’єктів підприємницької діяльності та комерційно-виробничого призначення, 54 будівлі житлово-побутового призначення, 2 будівлі освітньо-виховного закладу, 3 будівлі державної установи, 20 людей загинуло та щонайменше 94 отримали поранення.   

Основне фото: REUTERS Valentyn Ogirenko

Збір інформації триває. Якщо ви можете надати додаткову інформацію, будь ласка, напишіть нам на адресу tribunal_for_putin@helsinki.org.ua.

Аналіз підготував координатор громадської приймальні УГСПЛ м. Чернігів, що діє на базі ГО «МАРТ», Дмитро Науменко

Для Сергія Деденка – голови Семенівської громади, що на Чернігівщині, – ніч перед повномасштабною війною видалася безсонною. В іноземних ЗМІ, соцмережах та телеграм-каналах нагнітали, що будь-якої миті може початися вторгнення. А оскільки Семенівка навпростець знаходиться всього за 12 км від Росії, то виходило, що разом із прикордонними селами громади місто першим мало побачити ворога. Тож 24 лютого 2022 року о 4.30 Деденко вже був на своєму робочому місці, ближче до 6-ї ранку почув перші залпи “Градів”, а ще за годину Семенівкою пішли колони російської техніки.

Сергій Деденко. Фото надане Сергієм Деденком

Як місто на кордоні пережило “тиху окупацію”, як після звільнення області російські військові перетворили життя тут на жах, а з прикордонних сіл зробили пустку, та які наслідки все це має для людей та економіки регіону, – далі у тексті. Він написаний зі свідчень голови громади, їх зафіксували представники Освітнього дому прав людини — Чернігів. А також із історій, які раніше розповідали мешканці громади. 

Не було ані методичок, ані плану дій на випадок війни

24 лютого 2022 року з 7 години ранку через Семенівку у напрямку Чернігова рухалися російські танки, інженерна техніка, польові кухні, БТРи… 

“У нас не було запасів продовольства, пального, ліків і жодних вказівок, як діяти. Тоді російські військові нас не зачіпали, але було розуміння, що ми стаємо відрізані від обласного центру, по факту знаходимося в тилу ворога. Тому як цивільна влада, ми дбали, аби наші люди мали їжу та екстрені послуги. Домовилися з АЗС, щоби видавати пальне “швидким”, ДСНС, службам, які допомагають населенню. Так само наростили випікання хліба. Маємо власну пекарню, тож допомагали і своїй, і сусіднім громадам”, – пояснює Сергій Деденко. 

У перший день вторгнення з Семенівки виїхали прикордонники та працівники ТЦК, забравши списки призовників та інші документи, які не повинні був знайти ворог. Поліція залишилася в місті і почала тісніше співпрацювати з місцевою владою. Люди самоорганізувалися, щоб контролювати порядок на вулицях. Вони слідкували, аби не було мародерства, масового алкоголізму тощо. 

Розгубленість і шок минули швидко. Люди в тилу ворога почали робити все, аби його затримати. Вони знімали таблички населених пунктів і вулиць, перекривали дороги деревами, уповільнюючи рух та дезорієнтуючи російських військових.

В Семенівці було спокійно. Після проїзду колон російські військові з’являлися рідко. Тому за кілька тижнів сюди почали їхати люди з Чернігова, через зірвані мости добиралися об’їзними шляхами. Перші два рази голова особисто супроводжував колону автобусів. Каже, проблем не було. Скільки людей тоді мігрувало, ніхто не рахував, але, за словами Деденка, автобуси були переповнені. 

“Тоді було незрозуміло, як довго це все триватиме. Незрозуміло, де закріпився ворог, а де наші військові. Повне нерозуміння ситуації”, – констатує Деденко.

Назад через Семенівку російські військові перевозили тільки своїх загиблих. Більшість ворожих колон відходили через Ріпки та Городню. 

З “тихої окупації” – у гучний терор 

Що таке обстріли і терор росіян, Семенівська громада дізналася після звільнення області. Села на прикордонні обстрілювали з травня 2022 року. Першою жертвою в Семенівці стала місцева жінка наприкінці грудня того ж року. Вона поверталася додому з базару, коли стався обстріл. Жінка загинула від травм, що нанесли осколки. 

І до сьогодні ворог не припиняє тероризувати людей цієї громади, обстрілюючи мінометами, артилерією, скидаючи вибухівку з дронів, у різний час запускаючи КАБи та КАРи (керовані авіаракети) з літаків. Прикордонні села у більшості вже перетворилися на пустку. Люди залишили будинки, нажите майно і вимушені були переїхати в Семенівку чи далі вглиб громади, області, країни.

Залишки боєприпасу. Фото надане свідком.

Чимало руйнувань зазнала промисловість. Так, у квітні 2023 року російські військові влучили в цех переробки деревини місцевого лісгоспу. На щастя, люди пішли на обід, тому минулося без жертв. А ось на місцевому торфобрикетному заводі загинуло двоє працівників, коли в тому ж місяці ракети прилетіли до них.

Влітку та восени 2023-го ворог почав нищити комунальні підприємства громади: були прильоти в будівлю міської ради, лікарню, комунальне підприємство. А навесні 2024 року руйнувань зазнав і будинок культури.

Приміщення пошкодження Семенівської міської ради. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів.

“У цих приміщеннях і поряд з ними ніколи не перебували військові. Сплутати ці будівлі з іншими неможливо, вони типові, будувалися ще за радянських часів”, – наголошує голова громади.

Російські військові обстрілюють і житлові будинки на прикордонні та в самій Семенівці. Станом на березень 2024-го тут загинуло 15 цивільних людей. Деякі з них потрапили в засідку ДРГ. Зокрема, 14 липня 2023 року таке сталося з мешканцем прикордонного села Миколаївка Миколою Гориславським. Чоловік був головним інженером сільгосппідприємства. Він їхав на роботу в сусіднє село Залізний Міст. Дорогою його білий мікроавтобус розстріляла російська ДРГ.

На людей, які приїжджають додому в прикордонні села, російські військові влаштовують буквально полювання. Так, 21 серпня загинув 27-річний Едуард Жмурко. Його дружина розповідала, що Едуард, поговоривши з сусідом, їхав на велосипеді, коли на нього з квадрокоптера скинули, імовірно, гранату. 

Так само, чимало людей гинуть, підриваючись на мінах, та від осколкових поранень під час обстрілів. Найстрашніші – КАБи. Вони наносять сильні руйнування і прилітають так швидко, що люди не встигають сховатися. У травні 2023 року обстріли КАБами припинилися після того, як українські військові збили чотири ворожі літаки на кордоні з Брянською областю. 

Чи є майбутнє на кордоні: прогнози невтішні

Через постійні обстріли, невизначеність та небезпеку економічне життя в громаді призупинилося. 

“До війни ми мали багато планів щодо розвитку громади. А тепер зовсім немає впевненості, чи є тут взагалі майбутнє. Адже прогнозують, що може стати ще гірше. Бізнес знищено наполовину, землі вийшли з обороту. Розумієте, багато приватних фермерів, які будували свої господарства 30 років, втратили все за один рік. Я не кажу вже про прикордоння, де життя взагалі немає”, – із сумом констатує Сергій Деденко.

Знищена сільськогосподарська будівля у Семенівці. Фото надане свідком

І додає, що зараз у громаді катастрофічно не вистачає людей. Деденко каже, що навіть директори підприємств паралельно сідають за кермом тракторів і орють, сіють, збирають урожай… 

“У нас не вистачає лікарів. За минулий рік з громади виїхало двоє хірургів, троє гінекологів, один інфекціоніст. До війни ми приваблювали молодих лікарів зарплатами, давали квартири з ремонтами, а зараз через небезпеку ці фахівці залишили громаду”, – говорить голова.

Пошкоджена будівля лікарні у м. Семенівка. Фото надане свідком

З вчителями ситуація трохи краща, бо всі школи в регіоні працюють дистанційно. Проблем із гаджетами немає, а ось із інтернетом у селах – є. Громада зараз не може жити повноцінним життям: заборонено збиратися в групи, проводити масові культурні заходи тощо. Наразі звідси виїхало 40% мешканців, через обстріли інфраструктура та цивільні будинки продовжують руйнуватися. 

“При розробці програми відновлення у нас виникли певні труднощі. Розумієте, нам важко зорієнтуватися в напрямах відновлення, адже ми весь час перебуваємо в процесі руйнування, як інфраструктури громади, так і цілих галузей економіки”, – наголошує голова.

І разом із тим запевняє, що зараз громада краще підготовлена до можливого повторного наступу. Багато жінок отримали водійські посвідчення, щоб у разі небезпеки виїхати. Так само в громаді є план евакуації людей, підготовлені місця їх розселення, є запаси їжі, пального. Але попри всі небезпеки та прогнози життя тут продовжується. Українське життя за 12 км від росіян…

Матеріал підготувала Наталія Найдюк.

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. 

Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Читайте також: Як місцеві чоловіки з автоматами чинили спротив російським військовим: історія з Чернігівщини

Голова Дмитрівської територіальної громади Валентин Бойко каже, що під час боїв на Чернігівщині “Бог забрав у нього страх”. Тому коли одного дня він натрапив на ворожу колону, то перед очима не було картинок з епізодами життя, натомість в голові пульсувала єдина думка: “Ну от і все”. Порівнявшись з Валентином, солдати пересмикнули затвори. З повним прийняттям ситуації, чоловік очікував автоматної черги в спину. Однак того разу смерть пройшла повз нього. Хоча в самій громаді у березні 2022 року російські військові розстріляли шістьох цивільних людей. 

Про підготовку до війни, спротив Дмитрівської громади та розстріли цивільних, – далі у матеріалі. 

“Ще у 2021 році я розумів, що війна буде”

Дмитрівська громада знаходиться в Ніжинському районі на Чернігівщині. Разом із селищем Дмитрівка до її складу входить 15 населених пунктів. Голова громади Валентин Бойко каже: розуміння того, що війни не уникнути, прийшло ще у 2021 році. Тоді росіяни почали брязкати зброєю на північному кордоні України. 

Голова Дмитрівської територіальної громади Валентин Бойко. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів

У громаді, аби підготувати людей, організовували курси домедичної допомоги та поводження зі зброєю. На останніх вчили, як збирати автомат, користуватися РПГ та іншою зброєю. Щоправда, тоді із п’яти тисяч мешканців Дмитрівської ТГ ці навчання відвідало близько сотні людей. Але і це згодом стало у пригоді.

Так само тут намагалися подбати і про продовольчу безпеку. Аби збільшити автономність громади, голова шукав, як встановити в селі власну пекарню. Це мало б забезпечити Дмитрівку і навколишні села хлібом у випадку блокади чи окупації. 

“Я дізнався, що в Сергіївці на Полтавщині місцевий підприємець виграв грант і поставив пекарню в селі. Ми з ним познайомилися, почали вивчати досвід. Взимку вже придбали тістоміс, інше обладнання, шукали гарну піч. Але купити не встигли”, – пригадує Валентин Бойко.

У січні 2022 року, коли набув чинності закон про національний спротив, Бойко разом з іншими головами громад профінансували облаштування місць розміщення територіальної оборони в районі. Та попри розуміння наближення війни і підготовку до неї, плану дій на випадок її настання в Бойка не було. Голова думав, що громада опиниться в сірій зоні. Натомість вона потрапила фактично на лінію вогню. 

Екстремальне знайомство

Перші колони російських військових пройшли територією громади вночі 25 лютого 2022 року. Вони рухалися з Сумщини. За пару днів біля сіл Голінка та Гайворон з’явилися й перші ворожі блокпости. А це означало, що громаду “відрізали” від Ніжина, Бахмача та Прилук. Продукти в магазинах закінчувалися. Тому Бойко відправив за хлібом на Полтавщину свого сина та працівників селищної ради. Так за 130 км від дому вони знайшли хлібозавод і налагодили постачання хліба у Дмитрівку та інші села громади. Пізніше з цим питанням допомагало місцеве агропідприємство “Агродмитрівське”. Паралельно Валентин шукав, де взяти зброю для місцевої тероборони. Зрештою, її вдалося знайти в Борзні 28 лютого. 

Картосхема руху російських військ. Матеріали фотовиставки “Дорогою уражень”

“Коли почалося вторгнення, багато людей кричали, що треба завалювати дорогу деревами. Я категорично був проти. Російській техніці то не перешкода, а от наша ”швидка”, машина з хлібом, ДСНС не проїдуть. Так воно й сталося. Я їхав завантажений автоматами. Під’їжджаю до лісу, а там на дорозі дерева повалені. Подзвонив товаришам, вони “Нивою” приїхали з села через ліс, ми перенесли вантаж через завали, і вони помчали назад у Дмитрівку лісом, а я дорогою в об’їзд. Отак ми й озброїлися”, – ділиться голова. 

З громади до загону місцевої самооборони долучилося 25 чоловіків. Це були працівники селищної ради, старости сіл та інші “надійні хлопці”. А згодом життя звело їх і з військовими.

“У перші дні березня мені повідомили, що в Дмитрівці з’явилися військові, розмовляють російською мовою. Ми з заступником Володимиром Трепачко сіли в авто і поїхали за ними. Раптом бачимо, їхній бусик та пікап розвернулися і летять назад. Ми перекрили їм шлях автівкою на переїзді. Всі повискакували з автомобіля. Мало не перестріляли один одного. Координації, як такої, тоді не було. Це виявилися військові 54 розвідувального батальйону. З такого екстремального знайомства і почалася наша співпраця з “кошмарення” росіян”, – посміхається Валентин Бойко. 

Без броніків та шоломів проти важкоозброєних росіян

Перший бій тероборонівців та російських військових стався 9-12 березня. Тоді до Бойка подзвонив староста Рубанки і розповів, що в селі Терешиха на блокпості іде бій місцевих чоловіків та росіян. “Дмитрівські” поїхали на допомогу. Далі стався бій у Рубанці.

Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів

“Між нами було метрів 250. Була перестрілка, ми ж без броніків, шоломів, зі звичайними автоматами. А росіяни – озброєні до зубів і в екіпіровці. Але попри це один з ворогів загинув, шестеро інших здалися в полон. Ми передали їх 54 розвідбату… Спрацювавшись з військовими, ми закладали фугаси на місці руху колон, підривали їхні машини, забирали покинуту техніку, снаряди. Якось знайшли перевернутий КАМАЗ із боєприпасами 152-го калібру. Все перевантажили і віддали нашим. Іншим разом забрали шикарну гаубицю… Ми чинили спротив, як могли. Наша громада першою стала на шляху цих колон за весь час їхнього руху з кордону в Сумській області”, – переконує голова громади.

Ще один бій Бойка та його команди стався на трасі, що сполучає Дмитрівку та Гайворон. Там тероборонівці та військові облаштовували позицію. Раптом дорогою виїхав російський “Тигр” і почав стріляти.

“Наш військовий вдарив по ньому з РПГ, але не влучив. Ми з автоматами “пахкаємо”, але то іграшка проти мін і броньовика… Добре, що військові привезли “Утьос” (кулемет. – Авт.). Староста Кропивного Володя Ткаченко встав у повний зріст і як гахне по “бетееру”. Мабуть, в бік йому влучив. Тим він нас і врятував. Росіяни розвернулися і поїхали геть”, – каже селищний голова. 

Та отримавши опір, російські військові почали лютувати. Вони грабували магазини, нищили трансформаторні підстанції, обійстя людей. А 15 березня розстріляли машину, яка везла додому працівників сільгосппідприємства. Тоді поранення отримали четверо людей, а один із працівників – Анатолій Углач – загинув від отриманих поранень. Так само із самохідних артилерійських установок почали обстрілювати й Дмитрівку. 

Знищений російськими війсьами автомобіль. Матеріали фотовиставки “Дорогою уражень”

“Росіяни виїжджали о 5.20 ранку і валили сюди по 30-40 залпів. А 22 березня вони заїхали на тракторну бригаду в Гайвороні. Ми підняли квадрокоптер, бачимо, стоять. Доповіли військовим. Це місце знаходиться за селом, тому вирішили накрити їх мінами. Одна з них влучила в кабіну КАМАЗа зі “Смерчами”, ото феєрверк був”, – пригадує чоловік. 

Того ж дня в сусідньому селі Голінки російські військові вбили селянина Петра Ковалівського. Чоловік мав ментальні захворювання, їхав на велосипеді. Рідні забили на сполох, коли він зник. Згодом його знайшли біля дороги розстріляним.

“Я їхав в машині і читав “Отче наш”

Через шкоду, яку російським військовим завдавали тероборонівці, на них влаштували “полювання”. Аби дізнатися, де вони знаходяться, у Гайвороні взяли в полон шістьох місцевих чоловіків. Тримали кілька днів на території місцевого току, допитували і, зрештою, відпустили. 

Та крім спротиву, треба було впорядковувати й буденні питання. Зокрема, через обстріли часто зникало світло. Лагодити дроти доводилося самостійно, бо РЕМ не хотів ризикувати життям електриків і не відправляв їх в небезпечні райони. 

Валентин Бойко. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів

“Я їхав в машині і читав “Отче наш”. Мене вже шукали російські військові, іти до них було небезпечно. Але люди чотири дні були без світла, а значить і води. Тож довелося ризикувати. Так ми заїхали в Терешиху, пішли на блокпост. Кажу їм: “Ми електрики, люди скаржаться, що світла немає. Не стріляйте, ми підемо “десятку” (дріт напругою 10 тис. вольтів – Авт.) піднімемо”. Військовий дивився на мене з недовірою. Аж тут бачу, з-за кута на мопеді виїжджає мій знайомий. Думаю, ну все, зараз щось скаже і моя брехня про електриків відкриється. Але того дня мені пощастило: вони його розвернули додому”, – посміхається Бойко.

“Найтемніший” тиждень перед звільненням

Останній тиждень перед звільненням області був чи не найважчий. Гайворон та Голінку окупували. Лютуючи, ворог без розбору стріляв по мирних мешканцях. 29 березня вбили Володимира Нескубу. Чоловік, пропустивши колону, збирався перебігти дорогу від знайомого до себе додому. Раптово виїхав БТР і чоловіка розстріляли. 

Наступного дня біля вікна російські військові вбили і його 82-річну маму Галину. Жінку знайшла староста села Наталя Вернигора з фельдшером. Родичі не могли додзвонитися Галині Нескубі, тому попросили старосту перевірити, чи все з нею гаразд. Наталя знайшла бабусю вбитою, вона лежала на підлозі біля вікна. У склі був отвір від кулі. 

Написи на стіні, які залишили російські військові. Матеріали фотовиставки “Дорогою уражень”

Ще один удар російські військові нанесли громаді перед виїздом. За день до того, як покинути Гайворон, вони вбили двох цивільних чоловіків – 28-річного Богдана Ткаченка та 53-літнього колишнього військового Миколу Сидоренка. Їх взяли в полон напередодні, тримали в погребі, а потім розстріляли. 

Валентин Бойко з побратимами заїхали в це село вже після відходу росіян. Чистий, охайний Гайворон було важко впізнати: все розбите, понівечене, розграбоване. Таке спустошення сталося за останній, “найтемніший” тиждень окупації. 

Все відновиться, а от людей не повернути

Зараз громада знову живе своїм життям. Руїни у Гайвороні відновили за рахунок місцевих підприємців – Анатолія Бойка, агровиробника з Бахмача Валерія Колоши. Навіть міст між Гайвороном та Голінкою звели власним коштом. Зі спорудженням допоміг 36-й будівельний загін із Конотопа. У 2023 році в громаду зайшла благодійна організація ACTED. Тож село потроху оживає. 

“Це було нерозумно і ризиковано. Але тоді страху не відчувалося, час такий був. Іноді колони їхали мало не назустріч одна одній. Якось мені подзвонили селяни з Рубанки, кажуть, російські військові грабують магазин. Я сів в авто і поїхав, думав, вони ж ідуть від села. Коли дивлюся, колона навпроти мене виїжджає. Двоє військових на броні сидять. Я зупинився. Порівнявшись, військові скинули автомати і розвернулися на мене. Я тільки подумав: “Ну от і все” і чекав пострілів у спину. Але мені тоді пощастило, вони не стріляли. Знаєте, страху не було, картинок життя, як розповідають, теж. Тільки повне прийняття ситуації. Але тоді для мене минулося… Наших людей, які загинули, шкода”, – задумливо резюмує Валентин Бойко. 

Аби фінансово підтримати родини загиблих, селищна рада ухвалила спеціальну програму. За нею раз на рік виплати отримують родичі вбитих цивільних, військових, полонених, зниклих безвісти. Також певну підтримку мають поранені військовослужбовці. А на згадку про тих, у кого російські військові відібрали життя, в кожному населеному пункті громади створюють куточок пам’яті. 

Матеріал підготувала Наталія Найдюк.

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. 

Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Правозахисники є досить вразливою категорією суспільства. Щороку число загроз, залякувань, нападів, кримінальних справ та обмежень щодо правозахисників зростає в багатьох частинах світу.

Саме для того, щоб знизити ризики в діяльності правозахисників, розробили стандарти захисту та підтримки правозахисної діяльності.

Фонд домів прав людини, до 25-річчя Декларації ООН про правозахисників 1998 року, презентував посібник «Права правозахисників», в якому визначено 20 стандартів, пов’язаних із правами правозахисників. Ці 20 стандартів базуються на Декларації ООН про правозахисників і відповідних знакових міжнародних резолюціях.

Пропонуємо вам детальніше ознайомитися з кожним стандартом та обрати три зі стандартів, які, на вашу думку, є найбільш вразливими зараз — в умовах великої війни, спричиненої агресією російської федерації.

1. Публічно підтримувати правозахисників.

Політичні лідери, а також бізнес, медіа та релігійні лідери повинні «публічно визнати важливу й легітимну роль правозахисників у сприянні правам людини, демократії та верховенству права». Вони мають це робити через «публічні заяви, політики чи закони … включаючи публічне засудження всіх випадків насильства й дискримінації правозахисників».” У випадках насильства та дискримінації «лідери в усіх сферах суспільства … повинні чітко визначати свою позицію у відмові від такої практики». Це стосується «політичних, військових, соціальних і релігійних лідерів та лідерів у бізнесі й засобах масової інформації».

2. Протидіяти дезінформації

Держави можуть боротися з дезінформацією проти правозахисників за допомогою законодавства, спрямованого проти як онлайн, так і офлайн переслідувань і дезінформації. Вони можуть створити механізми для моніторингу, звітування та протидії дезінформації у ЗМІ, на цифрових платформах та в інших місцях.
Крім того, вони можуть підтримувати програми цифрової грамотності, навчаючи громадськість, як виявляти
дезінформацію та реагувати на неї. Держави також можуть вживати захисних заходів спеціально для правозахисників, надаючи ресурси для їхнього фізичного та психологічного благополуччя.
Цю роботу слід проводити разом із технологічними компаніями, неурядовими організаціями та міжнародними
органами, щоб створити злагоджену відповідь на дезінформацію, гарантуючи дотримання інших фундаментальних
прав, зокрема свободи думки та вираження поглядів.

3. Забезпечити участь та залучення громадськості

Держави можуть сприяти участі громадськості та залученню правозахисників шляхом впровадження законодавства, яке захищає свободу вираження поглядів, зібрань та об’єднань. Держави повинні забезпечити прозорий та інклюзивний процес прийняття рішень та активно запрошувати правозахисників до участі в ньому. Захист правозахисників від залякувань, переслідувань чи насильства має вирішальне значення, і держави повинні притягати винних до відповідальності за такі дії.
Держави можуть сприяти доступу до необхідної інформації, ресурсів та розбудові спроможності, що уможливлює ефективну взаємодію. Створення консультаційних механізмів, таких як громадські слухання або консультативні ради, може забезпечити платформи для діалогу та взаємодії. Правозахисники повинні мати можливість брати участь у змістовних та орієнтованих на результат процесах співпраці з державними установами та не повинні бути виключені з форматів співпраці з урядом через своє критичне ставлення. Важливо, щоб держави поважали та визнавали роль правозахисників і заохочували їхню участь як необхідну для здорової демократії, а не розглядали її як загрозу. Це сприяє створенню середовища, сприятливого для участі громадськості, і гарантує, що права і голоси всіх громадян будуть представлені.

4. Не криміналізувати правозахисну діяльність

Держави повинні забезпечити «відсутність криміналізації діяльності з підтримки та захисту прав людини» й те, щоби правозахисники «не мали перешкод у користуванні універсальними правами людини внаслідок своєї роботи». Кожна людина має право користуватися загальними правами людини, що включає право на захист таких прав без будь-яких перешкод. «Кожен повинен поважати права людини інших».

Правозахисники, як і будь-які інші особи, мають право користуватися загальними правами людини та співпрацювати з іншими людьми з цього приводу. Це право не повинне піддаватися небезпеці або загрозі виключно через характер роботи правозахисників. Законодавство, що регулює діяльність правозахисників, мусить бути «чітко визначеним, зрозумілим і не мати зворотної дії». Обмеження, що покладаються на правозахисників, повинні бути «законними, пропорційними, недискримінаційними та необхідними».

5. Припинити обмеження щодо фінансування НУО

Держави не повинні накладати обмеження на потенційні джерела фінансування діяльності в галузі прав людини, крім «тих, що зазвичай передбачені для будь-якої діяльності, не пов’язаної з правами людини, для забезпечення прозорості й підзвітності». «Жоден закон не повинен передбачати кримінальної відповідальності за правозахисну діяльність на основі джерел фінансування». Законодавство, яке регулює фінансування громадянського суспільства, має бути «прозорим та недискримінаційним».

6. Поважати незалежність НУО

Держави повинні «повністю визнати важливість незалежного голосу правозахисників та інших учасників громадянського суспільства», в тому числі «поважаючи незалежність їхніх організацій». Вони повинні «поважати, захищати й забезпечувати право на свободу об’єднання правозахисників» і «гарантувати, що вимоги до звітності, які стосуються окремих осіб, груп та органів суспільства, не перешкоджають функціональній автономії».

7. Уникати реєстраційних та юридичних обмежень

«Там, де законодавство і процедури реєстрації та фінансування організацій громадянського суспільства існують», вони повинні бути «прозорими, недискримінаційними, оперативними й недорогими». Законодавство, що впливає на діяльність правозахисників, має бути «чітко визначеним, зрозумілим і не мати зворотної дії». Воно також не повинне перешкоджати «функціональній автономії» НУО. Будь-які обмеження, що висуваються до правозахисників, мусять бути «законними, пропорційними, недискримінаційними та необхідними» й «повинні надавати можливість оскаржувати і не вимагати перереєстрації».

8. Припинити всі форми репресій

Держави повинні «забезпечувати належний захист та утримуватися від будь-яких форм залякування чи репресій проти тих, хто співпрацює, співпрацював або прагне співпрацювати з міжнародними установами, включаючи членів їхніх сімей і партнерів». ООН «рішуче засуджує репресії та насильство щодо правозахисників за їхню діяльність із захисту прав людини, документування й пошук інформації про порушення прав і зловживання».

Крім того, ООН засуджує «всі акти залякування та репресій державними й недержавними акторами … проти правозахисників і їхніх законних представників, сподвижників та членів їхніх сімей і наполегливо закликає всі держави запровадити право на співпрацю з міжнародними органами». Парламентська асамблея Ради Європи закликає держави «утримуватися від будь-яких актів залякування та репресій проти правозахисників, зокрема від фізичних нападів, незаконних арештів і судових чи адміністративних переслідувань».

9. Припинити свавільні затримання й арешти

«Ніхто не може бути підданий незаконному позбавленню волі, затриманню або засланню», як це викладено в Загальній декларації прав людини. Держави мусять забезпечити, щоб ніхто не підлягав «затриманню та позбавленню волі без гарантій належного судочинства, що означає захист законом затриманої особи».

Правозахисники не повинні бути незаконно позбавлені волі або заарештовані за те, що вони «використовують свої права людини й основні свободи, такі як права на свободу вираження поглядів або на мирне зібрання та асоціації». Держави мають «вжити конкретних заходів для запобігання і припинення незаконного позбавлення волі й затримання правозахисників».

10. Приймати інакші погляди

Держави повинні забезпечити, щоб «окремі погляди могли виражатися мирно». У цьому контексті вони мають утримуватися від вжиття заходів, спрямованих на криміналізацію свободи вираження поглядів та обмеження покарань за наклеп, щоби «забезпечити пропорційність і відшкодування, відповідні заподіяній шкоді».

11. Забезпечити вільний доступ та вибір ЗМІ

Держави повинні забезпечити правозахисникам «доступ і використання інформаційних технологій та засобів масової інформації на свій вибір, включаючи радіо, телебачення й Інтернет». Цей підхід «має підтримуватися на національному рівні … як невід’ємна частина здійснення основних прав на свободу думки та вираження поглядів». Держави повинні уникати перешкод для доступу людей до засобів масової інформації та їх використання.

12. Сприяти мирним протестам

Держави мають забезпечити правозахисників «можливістю виконувати свою важливу роль у контексті мирних протестів». Для цього вони повинні сприяти мирним акціям протесту шляхом «надання протестувальникам доступу до публічного простору та їх захисту без дискримінації, в разі необхідності, від будь-яких загроз і переслідувань». У цьому відношенні ніхто не повинен підлягати «надмірному чи невиправданому застосуванню сили, незаконному затриманню або арешту, тортурам чи іншим видам жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, примусовому зникненню, порушенням порядку кримінального та цивільного проваджень або загрозам таких актів».

У контексті мирних протестів держави повинні забезпечити «відповідальність за порушення прав людини і зловживання через судові й інші національні механізми та надавати жертвам «доступ до засобів правового захисту й відшкодування». Законодавство, покликане гарантувати громадську безпеку та громадський порядок, не повинне використовуватися для «перешкоджання або обмеження здійснення будь-якого права людини, включаючи свободу вираження поглядів, об’єднань і мирних зібрань, які є важливими для заохочення й захисту інших прав».

13. Боротися з безкарністю, забезпечувати підзвітність

Держави повинні «боротися з безкарністю шляхом розслідування й забезпечення відповідальності за всі напади та загрози з боку державних і недержавних суб’єктів проти будь-якої особи, групи або громадського об’єднання, що захищає права людини». Для боротьби з безкарністю держави мають «забезпечити сприятливі умови для роботи правозахисників та ефективний захист від актів залякування й репресій проти них та проводити ефективні розслідування будь-яких подібних дій».

«Відповідальність за захист правозахисників покладається, перш за все, на державу, і в деяких випадках держави також можуть нести відповідальність за дії недержавних акторів». Боротьба з безкарністю буде ефективною лише тоді, коли «відповідальні за порушення та зловживання щодо правозахисників, у тому числі щодо їхніх законних представників, сподвижників і членів їхніх сімей, негайно притягуються до відповідальності через неупереджені розслідування».

14. Підкріплювати відповідальність бізнесу

Держави повинні «прийняти відповідні політики й закони», щоби притягати компанії до відповідальності за «погрози або напади на правозахисників». Недержавні суб’єкти, включаючи транснаціональні корпорації та інші підприємства, повинні «поважати, просувати і прагнути захищати права людини та основні свободи всіх осіб, у тому числі правозахисників». Підприємства повинні «уникати, визначати, оцінювати й запобігати будь-яким несприятливим наслідкам впливу на права людини, пов’язаним із їх діяльністю, шляхом проведення масштабних консультацій з потенційно задіяними групами й іншими відповідними зацікавленими сторонами у спосіб, який відповідає Керівним Принципам Бізнесу та Прав Людини».

Крім того, вони мають «співпрацювати в контексті виправних заходів … обмінюватися найкращими практиками та обговорювати … як вони можуть впливати на несприятливі наслідки для прав людини». Щоб захистити правозахисників від порушення прав людини з боку бізнесу, держави повинні «сприяти ефективній профілактиці, підзвітності, засобам захисту й відшкодуванню».

15. Захищати жінок-правозахисниць

«Репутація та підтримка діяльності правозахисників, у тому числі жінок-правозахисниць, є важливою умовою загальної реалізації прав людини». Держави повинні вжити «всіх заходів, необхідних для забезпечення їх захисту» й інтегрувати «гендерний аспект у свої зусилля, спрямовані на створення безпечного та сприятливого середовища для захисту прав людини». Держави повинні відігравати активну роль, включаючи «відповідні, ретельно відібрані та практичні кроки» для захисту жінок-правозахисниць.

16. Захищати адвокатів з прав людини

Адвокати відіграють «важливу роль у відстоюванні прав людини» й повинні мати можливість «виконувати свої функції вільно, незалежно та без страху перед репресіями». Щоб гарантувати незалежність адвокатів, держави повинні вживати «ефективних законодавчих, правоохоронних та інших відповідних заходів», які дозволять юристам належним чином виконувати свої професійні функції. Держави мають прийняти внутрішнє законодавство, «щоб забезпечити незалежні й самоврядні професійні асоціації юристів та визнати важливу роль, яку відіграють адвокати в забезпеченні верховенства права й захисті прав людини».

17. Захищати правозахисників меншин

Правозахисники, які працюють над питаннями, що зачіпають меншини, відіграють важливу роль. «Особи й асоціації, які захищають права осіб, що належать до меншин або розділяють вірування та погляди меншин», не повинні стикатися зі «стигматизацією й дискримінацією». Держави мають «гарантувати, що законодавство, політика та практика не перешкоджають здійсненню такими особами своїх прав людини чи діяльності громадянського суспільства в захисті їхніх прав».

18. Захищати захисників екологічних прав людини

Держави можуть краще захищати захисників екологічних прав людини, забезпечуючи гарантії їхніх прав на свободу вираження поглядів, зібрань та об’єднань. Вони повинні забезпечити прозорість процесів землекористування та оцінки впливу на довкілля, що дозволить правозахисникам ретельно перевіряти та оскаржувати шкідливі проекти. Держави повинні забезпечити доступ до інформації про запропоновані проекти та їхні наслідки для довкілля і прав людини. Вони також повинні притягати до відповідальності осіб, винних у погрозах, переслідуваннях або насильстві щодо правозахисників.
Розбудова спроможності та фінансові ресурси для цих правозахисників можуть посилити їхню адвокаційну діяльність. Співпраця з міжнародними організаціями та НУО може зміцнити їхню систему захисту.
Нарешті, визнання законної та важливої ролі захисників екологічних прав людини у формуванні політики та забезпеченні сталого розвитку має вирішальне значення. Ці кроки можуть створити сприятливе середовище, в якому правозахисники зможуть виконувати свою роботу безпечно та ефективно.

19. Захищати членів сімей правозахисників

Окрім того, щоб захищати правозахисників, держави мають «утриматися від будь-яких форм залякування чи репресій стосовно … членів їхніх сімей та однодумців і забезпечити належний захист від подібних дій». Необхідно засуджувати подібні акти публічно й забезпечити, щоби членам сімей «не перешкоджали користуватися загальними правами людини». Як державні, так і недержавні актори, відповідальні за порушення та зловживання стосовно законних представників, сподвижників і членів їхніх сімей, повинні бути «негайно притягнуті до відповідальності через неупереджене розслідування».

20. Надавати більше підтримки в конфліктних і постконфліктних ситуаціях

Держави можуть краще захищати правозахисників у конфліктних і постконфліктних ситуаціях, забезпечуючи верховенство права, включаючи функціонування судових систем, які можуть притягнути винних до відповідальності за погрози або насильство щодо правозахисників. Впровадження захисних заходів, таких як механізми реагування на надзвичайні ситуації, може запропонувати негайну допомогу в ситуаціях підвищеного ризику. Держави також повинні сприяти безпечному та надійному спілкуванню та діяльності правозахисників. Вони також зобов’язані захищати і допомагати правозахисникам, які були змушені покинути свої країни внаслідок конфлікту.
У постконфліктних ситуаціях забезпечення механізмів правосуддя перехідного періоду, включно з комісіями правди та примирення, може допомогти вирішити проблеми минулих порушень і зловживань та запобігти їхньому повторенню в майбутньому. Залучення правозахисників до процесів розбудови миру та відновлення може допомогти інтегрувати підхід, заснований на правах людини. Міжнаціональна співпраця може запропонувати додатковий захист через моніторинг, тиск на держави, які не дотримуються вимог, та підтримку у розбудові спроможності. Ці кроки можуть створити середовище, в якому правозахисники зможуть продовжувати свою критично важливу роботу навіть під час конфлікту та перехідного періоду. 

Оберіть три зі стандартів, які, на вашу думку, є найбільш вразливими зараз — в умовах війни, спричиненої агресією російської федерації в Україні.

Щоб проголосувати, перейдіть за посиланням https://forms.gle/VQjhJj9y4RWka4888 

Колони російських військ рухалися у селі Мартинівка транзитом, обстрілюючи все навколо. Цивільним людям доводилося ховатися у погребах, виритих бліндажах, в лісі та навіть на кладовищі. Російські військові тут пострілами з кулемета поранили 9-річну дитину. Місцевого чоловіка застрелили, щонайменше ще троє людей були поранені кулями. Пошкодили понад тридцять осель, декілька з них вигоріли вщент. Понівечили пам’ятники в селі. Грабували. Накоїли стільки лиха, що місцеві мешканці через два роки після деокупації, згадують цей час із жахом…

Знищений будинок у селі Мартинівка. Фото надане свідком.

Початок окупації 

Село Мартинівка, що на Чернігівщині, потрапило в окупацію 25 лютого 2022 року, перші вибухи було чути вже близько п’ятої ранку. Мешканці пригадують, що раніше чули схожі розриви снарядів, коли у 2018 році на артилерійських військових складах ЗСУ в смт Дружба відбулася пожежа. Та цього разу все було інакше, розпочалася війна.

Перші колони російських військ їхали спокійно і не чіпали цивільних людей, але з часом їх поведінка змінилася. Довелося шукати укриття: сиділи у погребах. Мешканці розповідають, що були випадки, коли односельці ховалися у виритих бліндажах, в лісі, а одна родина навіть на кладовищі.

Окоп у селі Мартинівка. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів

Злощасний день: події 22 березня 2022 року

22 березня 2022 року в Мартинівці було вбито місцевого мешканця. Російські військові приїхали до нього додому. Свідки бачили як біля будинку стояла техніка, а по двору ходили солдати. Що саме відбувалося в цей час і чому вони приїхали — достеменно невідомо. Припускають, що причиною було те, що будинок розташовується на краю села, з городу далеко видно як починала рухатися техніка. Односельці телефонували і запитували про рух колон, щоб вийти безпечно з укриття, поїхати по хліб, ліки чи у справах. Кажуть, російським військовим могло це не сподобатися, а вони, ймовірно, прослуховували телефони.

Коли техніка поїхала з подвір’я, сусіди пішли шукати господаря. Побачили, що в будинку безлад, у кімнаті прострелений телевізор, з холодильника забрали продукти. Чоловіка в будинку не було. Його тіло знайшли за двором. Поряд були сліди від машини та повалені дерева. На очі натягнутий картуз, руки складені на животі. Без слідів катувань, але на спині побачили отвір від кулі.

Цього ж дня, на іншій стороні села проїжджали російські військові і почали обстрілювати з кулемета чоловіків, які стояли на вулиці, розмовляли. Всі попадали на землю і почали відповзати. Двоє скотилися під сарай, ще один побіг до будинку. Російські військові побігли слідом, стріляли і поцілили в руку —  куля пройшла навиліт. Поранений чоловік перескочив паркан та впав у господарську яму. Обстрілювали все: будинок, сарай, двір, трактор, що стояв поруч. Та все ж, чоловіку вдалося вижити. 

Пошкоджений трактор у селі Мартинівка. Фото надане свідком

Пограбування

Під час окупації російські військові двічі пограбували магазин, де була вивіска «Продовольчі товари». Окрім того, мародерили в будинках і погребах. Простреливши вікна, залізли до приміщення сільської ради, взяли тільки рупор. У місцевої родини викрали генератор, болгарку, інструменти та розстріляли авто. Забирали ноутбуки, телефони та іншу техніку. Свідки з подивом пригадують, що виносили пшеницю в мішках, а в одного чоловіка викрали навіть ворота.

Під час відходу з Чернігівської області на бронетехніці везли награбоване майно. У кінці села колону розбили, на цьому місці валялися обгорілі залишки бензопили, мультиварки, велосипеда та інших викрадених речей.

Завершення окупації

Село Мартинівка найбільше постраждало від хаотичних обстрілів, які відбувалися під час відступу численних колон російських військ 31 березня 2022 року. Спочатку техніка рухалася селом спокійно, але потім почали обстрілювати помешкання. Їхали з самого ранку до пізнього вечора, тією ж дорогою, по якій заїжджали в перші дні окупації. 

Першим поцілили з танка у будинок, що стояв на початку села. Таким чином «розганяли» місцевих. Під час руху техніки кулемети були направлені на будинки. У Мартинівці десятки будинків зазнали пошкоджень, частину з них, ймовірно, обстрілювали запальними кулями. 

Російські військові навмисне розстріляли пам’ятник воїнам, які визволяли село в Другу світову війну. Осколками посікло пам’ятник Шевченку, на голові осколками відбило всю потиличну частину (у 2023 році був відреставрований).

Пошкоджений пам’ятник Т.Г. Шевченку в селі Мартинівка. Фото надане свідком

У родини місцевих мешканців згоріли два будинки: новий і старий, які були розташовані біля траси. Коли пожежу намагалися загасити, російські військові почали стріляти, довелося рятуватися й бігти до сховища — тим часом все згоріло вщент.

Дев’ятирічну дитину поранили через те, що захиталася шторка в будинку — туди почали стріляли. Кулі пройшли наскрізь стіни і поранили дитину. Батьки чекали поки техніка виїде і лише ввечері змогли привезти дитину у лікарню до міста Прилуки. Дитина вижила.

Ще одна родина переховувалася у друзів на іншій вулиці. У двір зайшов сусід набрати води з колодязя. Обстріл був такої сили, що металеві ворота знайшли на іншій вулиці. Веранду зруйновано повністю. Чоловік почав ховатися — росіяни влучили у сарай, і будинок. На щастя, він залишився живий. Будинок не підлягає відновленню.

Знищений будинок у селі Мартинівка. Фото надане свідком.

Та все ж, село відновлюється, за два роки більшість будинків вдалося відремонтувати. Місцеві жителі сподіваються, що більше ніколи в житті не потраплять в окупацію.

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. 

Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Освітній дім прав людини — Чернігів шукає в команду координатора/ку освітніх проєктів. 

Одним з основних напрямків роботи Дому є освіта у сфері прав людини. Наша організація проводить навчання з прав людини, сторітелінгу, документування воєнних злочинів тощо. Також кожного року центральною подією є проведення Освітнього фесту прав людини. 

Тому нам в команду дуже треба людина, яка допоможе нам організовувати та проводити такі заходити, а також втілювати креативні освітні ідеї 😉

Кого ми шукаємо?

Людину, яка:

• має вищу освіту та досвід роботи у сфері освіти (бажано від 3-х років);
• знається на методах неформальної освіти;
• вміє організовувати та супроводжувати освітні заходи; 
• володіє комунікаційними навичками;
• не боїться відповідальності;
• готова генерувати креативні ідеї щодо проведення навчань;
• розуміється на сучасних технічних платформах для навчань;
• уважна до деталей і цифр;
• володіє українською та англійською мовами;
• і головне — розділяє цінності прав людини. 

Що ми пропонуємо?

• цікаві освітні проєкти;
• ціннісну команду, яка займається освітою у сфері прав людини; 
• ринкову зарплату і можливість росту;
• офіс в Чернігові або Києві;
• смачну їжу під час проведення заходів в нашому ресурсному центрі в Количівці (жартуємо, хоча насправді це так) 🙂
• занурення у світ освіти в сфері прав людини тощо. 

Це короткий опис вакансії, бо більше деталей вже розкажемо під час співбесід. 

Подавайте свої резюме разом з мотиваційним листом до 1 травня включно на електронну адресу helen.kobiak@ehrh.org. В темі мотиваційного листа прохання зазначити «Координатор/ка освітніх проєктів». 

Історія Миколи Охонька — це історія громадського активіста з Чернігівщини про небайдужість, силу волонтерства та невпинне прагнення змін.

24 лютого 2022 року Микола зустрів вдома у своєму селищі. Прокинувшись рано-вранці, чоловік побачив по телевізору ті самі кадри, які шокували багатьох — російські танки перетинали кордон України.

Ранкову тишу порушило розуміння, що повномасштабне вторгнення, про яке тоді всі говорили, почалось. Уже через кілька днів війна вже була й у с. Макошине — російські війська зʼявились на вулицях населеного пункту. Близько 500 одиниць ворожої бронетехніки переправилися через річку Десну, рухаючись у напрямку Києва.

Крім цього, окремим викликом став ризик продовольчої кризи, через відсутність транспортного сполучення.

Проте навіть в умовах війни місцеві мешканці змогли вирішити критичну ситуацію — і підприємці взялися випікати хліб із власних запасів борошна, а Микола разом з іншими волонтерами розповсюджували продукти.

«Ми поділились на мікрорайони, до нас приїжджав бус, передавав нам хліб, а ми вже далі забезпечували ним людей», — розповідає чоловік.

Це була психологічно нелегка робота, адже хліба привозили обмежену кількість, а розподілити його треба було справедливо між різними сім’ями — доводилося шукати компроміси, щоб уникнути конфліктів.

Після деокупації

Після звільнення Чернігівської області від російських окупантів громадська активність у Макошине не зупинилась — Микола продовжує співпрацювати з іншими місцевими волонтерами, щоб допомоги Збройним Силам України.

Основним фокусом чоловіка наразі стала його громадська робота у рамках організації «Асоціація громадських радників України». Мета — дослідити рівень взаємодії місцевої влади та громадян, провести опитування, організувати громадські слухання.

Микола на заході в межах проєкту «Порадник безпеки» 

Зараз Микола працює над ще одним проєктом — планує випустити посібник «Порадник безпеки» для жителів громади, щоби підвищити рівень обізнаності про правила безпечної поведінки в умовах війни.

Утім, чоловік зізнається, що при реалізації проєктів існує одна найбільша проблема — низька активність місцевих мешканців.

«Багато хто каже, що від нас нічого не залежить. Проблема — змотивувати людей діяти».

Низька відвідуваність заходів часто змушує шукати нові мотиваційні підходи, деякі працюють, деякі не дуже — вказує Микола. Проте він не втрачає оптимізму.

«Так, доводиться вживати значних зусиль, але по-іншому ніяк — не буду ж я зупинятись на цьому. От таким чином: робота, робота, і ще раз робота».

Микола на волонтерській акції в заповіднику біля с. Макошине

Що ж спонукало Миколу займатися волонтерством та громадською активністю? Спочатку його захопленням став екоактивізм через любов до лісу, а згодом він розвинувся в ширшу діяльність — весь життєвий шлях ніби підштовхував його до цього, зізнається чоловік.

Відновлення та допомога

Умови повномасштабного вторгнення, трагедія війни та пережиті події накладають свій відбиток, Микола — не виняток. Він розумів, що для того, щоб і надалі продовжувати працювати на благо громади необхідно відновити рівновагу.

Саме через це герой нашого інтервʼю став учасником Програми психосоціальної реабілітації від Освітнього дому прав людини — Чернігів.

«Раніше я вже неодноразово був учасником різних активностей від Освітнього дому, — розповідає герой інтерв’ю. — Проходив навчання з проєктного менеджменту та з прав людини. Там, до речі, ще й відбувалася моя підготовка до громадської діяльності в рамках Асоціації громадських радників».

Микола в Освітньому домі прав людини в Чернігові разом з іншими учасниками Програми психосоціальної реабілітації в рамках проєкту ESU (с. Количівка) 

Та чи не найбільше враження на активіста все ж справила програма психологічної підтримки.

«Ця програма стала для мене першим досвідом професійних психологічних практик, — ділиться він. — Запам’яталися висока кваліфікація експертів, їх невичерпна енергія та дуже, як на мене, нестандартний підхід до роботи».

За словами Миколи, під час програми психологи часто ставили перед ним доволі складні запитання, на які іноді було нелегко знайти відповідь — для цього треба було занурюватись у себе, шукати відповіді всередині себе.

«У мене навіть був такий момент, що я на певні питання не міг знайти відповідей — це дуже запамʼяталось» — згадує активіст враження від одного із сеансів.

Мрії та майбутнє

Своє майбутнє активіст бачить у мирній та екологічно розвиненій Україні.

«Я б хотів, щоб Україна стала великим екодомом, щоб це була країна, по-справжньому дбайлива до довкілля», — мріє Микола.

Перемогу над російським агресором він планує відзначити особливим чином — зробити своє перше в житті тату.

«У мене є знайома, яка робить татуювання. Я пообіцяв їй, що обов’язково після Перемоги наб’ю собі тризуб чи щось подібне», — сміється чоловік.

Микола переконаний, що волонтерство відіграє ключову роль у захисті України під час повномасштабного вторгнення.

«Воно згуртовує людей, надає підтримку нашим воїнам, показує, що є підтримка громадян, щоб не падали духом», — вважає чоловік.

Історія Миколи є нагадуванням, що єдність, небайдужість і готовність діяти — це ті цінності, які допоможуть Україні подолати найважчі випробування і побудувати краще майбутнє.

Програма Захисту функціонує за підтримки Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної громадською організацією «МАРТ» спільно з громадською спілкою «Освітній дім прав людини в Чернігові», у рамках глобальної ініціативи «Трибунал для путіна» про ймовірно скоєні міжнародні злочини за 760 днів повномасштабної російсько-української війни на території Чернігівської області.

Було задокументовано 4235 епізодів за весь період і 29 епізодів, зафіксованих у березні 2024 року.

Інформація в цій публікації є приблизною, спирається на зібрані нами дані та потребує уточнення.

1. Інформація про жертви серед цивільного населення

За досліджуваний період у Чернігівській області нами було зафіксовано загалом 725 епізодів, пов’язаних із людськими втратами чи порушенням прав серед цивільного населення.

1.1. Інформація про загиблих та поранених серед цивільного населення

За даними, які задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області внаслідок ракетних, мінометних та артилерійських обстрілів, а також на вибухових пристроях різного характеру загинула щонайменше 571 людина, було поранено щонайменше 619 чоловік.

Ось деякі з цих випадків за останній місяць: 

7 березня внаслідок ворожого удару (О 15.50-16.10 зафіксовано 15 вибухів з міномету 120 мм біля н. п. Карповичі Новгород-Сіверського району) загинув чоловік 1972 року народження. Його тіло біля воронки від вибуху знайшли сусіди.

9 березня під час обстрілу села місцевий житель заховався в погребі. Однак російська міна поцілила прямо туди – внаслідок вибуху стеля погребу обвалилася на чоловіка. Потерпілий зазнав травм ніг і не міг самостійно пересуватися.

4 березня о 08:55 унаслідок ракетного обстрілу біля н. п. Козилівка Корюківського району. Було пошкоджено будівлі ферми та травмовано місцевого мешканця (поранення руки).

Близько 13:40 22 березня в районі села Прогрес прикордонної Семенівської громади на Чернігівщині російський дрон влучив у маршрутку. В мікроавтобусі перебувало 9 цивільних осіб, 3 з яких отримали поранення різного ступеня тяжкості (дві жінки-пасажирки маршрутки 1979 та 1973 років народження, а також чоловіка 1975 року народження.)

22 березня у прикордонній Семенівці на Чернігівщині внаслідок російського бомбардування, ймовірно КАБами, знищено будинок культури. Пошкоджено автомобіль. По медичну допомогу звернулися четверо людей, загиблих немає. Пошкоджено житлові будинки навколо.

2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень унаслідок бойових дій

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, у Чернігівській області за досліджуваний період унаслідок переважно ракетних ударів було зруйновано/пошкоджено щонайменше 5861 об’єкт цивільної інфраструктури, серед яких:

Ось деякі з цих випадків за останній місяць: 

На Чернігівщині поблизу міста Ічня Прилуцького району ввечері 4 березня трактор підірвався на невідомому вибуховому пристрої.

За попередньою інформацією, під час проведення земляних робіт на землях ТОВ “Ічнянське” водій трактора John Deere 8345R наїхав на вибуховий пристрій. Його тип наразі встановлюється. Внаслідок вибуху трактор отримав механічні пошкодження переднього правого колеса, також у ньому вибито лобове скло. Потерпілих немає.

Унаслідок російського обстрілу одного з прикордонних сіл Новгород-Сіверської громади на Чернігівщині 5 березня пошкоджено приміщення магазину та житлові будинки. За інформацією правоохоронців, люди не постраждали.

Унаслідок атаки російських дронів зазнав руйнувань приватний будинок в одному з сіл Семенівської громади. Господар будинку перебував усередині оселі та дивом уцілів.

2 вибухи з ПТУР (16.20-16.40) біля с. Грем’яч Новгород-Сіверського району. Внаслідок обстрілу пошкоджено непрацюючу вишку мобільного зв’язку «МТС» та ЛЕП.

7 березня зафіксовано 9 вибухів з міномету 120 мм біля н. п. Будо-Вороб’ївська Новгород-Сіверського району. Внаслідок обстрілу сталося загоряння господарської будівлі.

8 березня о 12.10 – 12.30 зафіксовано 9 вибухів з міномету 120 мм біля н. п. Єліне Корюківського району. Внаслідок обстрілу відбулося загоряння нежитлового будинку.

12 березня об 11.20 – 11.30 зафіксовано 3 вибухи із ствольної артилерії біля н. п. Бучки Новгород-Сіверського району. Внаслідок обстрілу виникла пожежа господарчої будівлі в нежитловому господарстві. Вогнем знищено будівлю.

14 березня о 13:40 зафіксовано 1 вибух, скид з дрону, по н .п. Миколаївка Новгород-Сіверського району. Внаслідок обстрілу сталося загоряння господарської будівлі.

15 березня о 16.00-16.15 пролунали 5 вибухів з САУ у районі північної околиці с. Мощенка Чернігівського району. Пошкоджено одну будівлю ферми та лінію електропередачі високої напруги.

16 березня о 22.45 1 вибух (ракета Х-59) в н. п. Макишин Чернігівського району. Знищено господарчу будівлю та виникла пожежа житлового будинку, знищений також легковий автомобіль.

20 березня о 17.00 зафіксовано 1 вибух, скид боєприпасу з FPV дрону біля н. п. Заріччя Новгород-Сіверського району. Внаслідок ураження виникла пожежа житлового будинку (мешканці відселені).

Унаслідок російських обстрілів 20 березня зазнало пошкоджень фермерське господарство в одному з прикордонних сіл Новгород-Сіверського району.

Внаслідок вибухів господарські споруди та майстерні зазнали пошкоджень.

25 березня о 16:20-16:47 зафіксовано 40 вибухів з РСЗВ біля н. п Полісся Чернігівського району. Про втрати серед місцевого населення інформація не надходила. Пошкоджена ЛЕП. Порушене електропостачання сіл Берилівка, Гасичівка, Мощенка, Сутоки, Чернігівського району.

3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області трапилися такі події:

Аналіз зібраної інформації дає підстави стверджувати, що протягом останнього місяця зс рф ведуть щоденні обстріли як прикордонних територій Чернігівської області, так і самого міста Чернігів. Фіксуються присутність ДРГ, ворог застосовує для обстрілів артилерію, міномети, РСЗВ, БПЛА, пуски ракет з гелікоптерів та літаків тощо – все це неминуче призводить до руйнування цивільної та критичної інфраструктури життєзабезпечення, людських втрат серед цивільного населення.

Загалом за останній місяць від ворожих обстрілів пошкоджено 4 об’єкти інфраструктури життєзабезпечення, 4 автомобілі, 7 об’єктів підприємницької діяльності та комерційно-виробничого призначення, 1 об’єкт культурно-розважального закладу, 14 будівель житлово-побутового призначення, 1 людина загинула та 8 дістали поранення.   

Основне фото: Будинок, у якому жила родина Кряж. Суспільне Чернігів

Збір інформації триває. Якщо ви можете надати додаткову інформацію, будь ласка, напишіть нам на адресу tribunal_for_putin@helsinki.org.ua.

Аналіз підготував координатор громадської приймальні УГСПЛ в м. Чернігів, що діє на базі  ГО «МАРТ»,  Дмитро Науменко

Кожен та кожна з нас має знайти своє місце у цій війні. Спосіб, у який зможе принести найбільше користі. Aша знайшла своє покликання — “навчати людей не вмирати”.

Aша Карсакова вже два роки викладає тактичну медицину для військовослужбовців. Її робота — постійні відрядження в різні регіони України, викладання на полігонах та під обстрілами.
До вторгнення займалась активізмом, проводила чисельні акції на підтримку прав жінок та ЛГБТ+ спільноти, грала у плейбек-театрі і реалізовувалась у найрізноманітніших сферах.

Aша в Playback-театрі

Через перфоманс та театр досліджувала вплив війни на суспільство, в рамках правозахисної діяльності робила форум-виставу про гендерно-зумовлене насильство у Верховній Раді та реалізовувала велику кількість інших проєктів.

Aша має філологічну освіту та педагогічний досвід, тож вирішила, що як викладачка може бути максимально корисною.

 До тактичної медицини її привела особиста втрата — на війні загинув її близький друг. 

“Я важко перенесла цю втрату. І понад усе мені хотілося, щоб ніхто з рідних військовослужбовців ніколи не переживав те, що пережила я”.

Робота на перемогу — складна, виснажлива, часто демотивуюча, травматична, при цьому — найважливіша. 

Aша розповідає про тактичну медицину, складнощі викладання та позитивні зміни у суспільстві, а ще — про навчання, втрати та відновлення.

Тактична медицина по залишковому принципу

За словами Aші, найбільші складнощі в роботі інструкторки з тактичної медицини пов’язані з неправильними уявленнями людей про медицину та її важливість у бойових умовах. Часто потреби в медиках закривають по залишковому принципу, а до підбору персоналу, від роботи якого буде залежати життя, ставляться недбало. Пояснити командуванню, як важливо мати тямущу, навчену та підготовлену людину на посаді медика — не найпростіша задача.

Aша на тренінгу з тактичної медицини

Про те, щоб мобілізуватися самостійно, Aша теж думає. Правда, в сучасній українській армії для цього є ряд перешкод. Система більше підлаштована під чоловіків, їхні потреби та фізіологію, а жінкам часто лишається роль “помічниць” та “підтримки”.

“В мене є подруги, котрі мобілізувалися, бажаючи бути максимально корисними, і вони сильно про це жалкують, тому що їх там саджають на якісь невідповідні їхнім компетенціям і характерам посади. І вони, будучи в лавах Збройних Сил України набагато менш продуктивні, ніж були до цього, коли були волонтерками. Вони йшли воювати і бути корисними, а  їх поставили в такі умови, де вони корисними не можуть бути зовсім”.

Aша Карсакова та “Госпітальєри”

Позитивних змін, щоправда, теж вистачає: за два роки в Україні почав формуватися інститут репутації, а жінки все більше і більше отримують можливості реалізувати себе в армії. 

“Ще нещодавно люди одне в одного мало не ножами кидались, а зараз ми все частіше приходимо до продуктивної дискусії”

Інструкторів та інструкторок щодня стає більше, цивільні люди починають краще розуміти важливість домедичної підготовки та проходити курси, а ті, хто навчають людей рятувати себе, починають все частіше і самі звертатися за допомогою. Перш за все — психологічною.

Перша психологічна допомога: як не нашкодити

Aша зізнається: не збожеволіти після початку повномасштабного вторгнення допомогло те, що в цей період вона вже активно працювала з психіатром та психотерапевтом і отримувала підтримку.

“Взагалі я — депресивний пиріжечок з дитинства, і в повномасштабку увійшла вже такою, знаєте, психологічно мобілізованою”.

З усім тим, два роки постійного стресу — це занадто велика ноша навіть для добре підготовлених людей.

“Якщо чесно, мене тримає думка про те, що шкодити собі — це працювати на ворога”.

Рік тому Aша втратила нареченого на війні. 

“Я собі уявляю іноді, що життя — це така тимчасова гра, в яку ми граємо тут, на Землі. А після смерті потрапляємо у справжній світ. І там вже вирішуємо, хочемо ми залишитися і відпочити, чи їхати в нове відрядження. Моя робота — це постійні відрядження, тому я і переклала свій досвід на таку, власне, глобальну міфологію.”

Щоб впоратися з втратою, зверталася до різноманітних програм психологічної реабілітації. Щоправда, не всі з них виявилися вдалими. Багато програм, зазначає Aша, обіцяють відновлення та підтримку, на ділі ж їхнім спеціалістам часто бракує елементарної емпатії.

“Уявіть собі: починається знайомство з психологами, і одна зі спеціалісток при повному залі вдів виходить та каже: привіт, я Таня, я психологиня і у мене є чоловік. Ну… вітаємо, що тут ще сказати”.

Ще один проєкт психологічної реабілітації виявився мертвим чатом у Телеграмі, в якому нічого не відбувається — от тільки на восьме березня опублікували привітання “з днем весни, краси і жіночності”.

Перезавантаження

Коли останній “реабілітаційний проєкт” з’їв безліч сил та місяць часу на відновлення, стало ясно, що необхідно шукати інші джерела підтримки. Aша раніше вже брала участь у заходах Освітнього дому прав людини —Чернігів, тому коли побачила запрошення на Програму психосоціальної реабілітації — вирішила залишити заявку. 

“Мені зателефонував Геннадій, сказав, що мене будуть дуже раді бачити. Я подумала: ого, на мене чекають!

Участь в програмі нагадувала дитячий табір — один із тих, в яких Aша колись і сама працювала. 

“Це було і навчання, і відпочинок, і реабілітація. Половину дня ми вчилися, а потім — відпочивали. Це просто казка. І масаж! Це дуже-дуже було корисно.”

Aша уважно спостерігала за методологією викладачів та психологинь, намагаючись придумати, як застосувати набуті знання у її роботі викладачки тактичної медицини. 

“Я звертала увагу на те, що можна імплементувати в моє викладання. От, наприклад, перерви для перезавантаження — це дуже важливо. І цукерочки для того, щоб мозок працював — це теж дуже важливо!”

Але найбільше Aша запам’яталася порада однієї з тренерок.

Якщо відреагувати на ситуацію одразу, вона потім не переросте у скандал, адже скандал — це маленька заноза, яку не витягли вчасно.

Стосується кожного

На питання про те, що кожна цивільна людина має знати про домедичну допомогу, Aша відповідає просто: як мінімум пройти курси з зупинки кровотечі та серцево-легеневої реанімації. І завжди мати при собі засоби зупинки масивної кровотечі. Турнікет або бинт не займають багато місця навіть у найменшій сумці.

Aша та тренувальний манекен для відпрацювання навичок надання медичної допомоги

Та головне пам’ятати: аптечка — це не артефакт, що рятує сам по собі. Ми всі маємо здобувати та постійно покращувати свої навички надання допомоги.

Щоби навчитися не вмирати. 

Програма реабілітації функціонує за підтримки ZMINA. Центр прав людини, Human Rights House Foundation, Libereco – Partnership for Human Rights та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM International, у партнерстві з Фонд Східна Європа, Human Rights House Tbilisi, Беларускі дом правоў чалавека імя Барыса Звозскава та Black Sea Trust for Regional Cooperation за фінансової підтримки European Union in Ukraine.

Жахи окупації, полон, катування за татуювання та вбивство росіянами цивільних — історія сімʼї Попових з Чернігівщини.

23 березня 2022 року в російському «Тигрі» в селі неподалік кордону з Білоруссю, сиділи батько та син, Роман та Владислав Попови. Чоловіків полонили російські військові. Сина відправляли до Славутича, аби той відніс листа міській владі. Батько залишався тут, він був гарантом того, що син не втече дорогою. «Тату, що мені робити?», — спитав Влад. «Залишайся в Славутичі. Я тут викарапкаюся», — наполіг батько. Після цього їх посадили в різні автівки й повезли в напрямку Славутича.

Це історія про життя та полон двох цивільних чоловіків із села Левковичі на Чернігівщині. Вона написана зі свідчень очевидців тих подій, які зафіксували представники Освітнього дому прав людини — Чернігів.

Окупація

Роман та Олена Попови — подружжя, яке мешкає біля залізничної станції в селі Левковичі, що на Чернігівщині. Вони живуть удвох. Донька переїхала до Німеччини понад 10 років тому, а син на початку війни працював у Славутичі, що за 30 км від села.

«Я зранку чую, щось бахкає. Увімкнула телевізор, а там кажуть, що війна почалася. Я давай дзвонити Владіку в Славутич, кажу: синку, їдь додому. А вже не було чим, перша електричка в Чернігів пішла, а решту рейсів скасували», — пригадує Олена.

Того ж дня до Попових зателефонували куми із Чернігова. Чоловік, дружина і хвора матір кума вирішили приїхати до них у село, перечекати «пару днів», поки все стихне. Але воно не стихало.

Перші російські танки неподалік станції пройшли 26 лютого. А 28-го поїхали колони. Ввечері того дня подружжя вийшло на ґанок, з поля почулося: «Вставай! Вставай, с*ка!». Потім пролунали два постріли.

Роман Попов переконаний, що там убили його односельця. Велосипед, який він залишив біля станції, стояв там мало не до звільнення села. А вірний пес чоловіка ще три тижні бігав на те місце, звідки лунали постріли. Загалом 28 лютого 2022 року російські військові розстріляли чотирьох цивільних чоловік, перед тим знущаючись із них. Отак село Левковичі та родина Попових із гостями потрапили в окупацію.

У пошуках «ополченця»

Об 11 годині 10–12 березня (точної дати Роман не пам’ятає. — Авт.) біля будинку Попових зупинився російський «Урал». З нього вийшли десь 12 «до зубів озброєних» російських військових. Вони вивели родину та гостей, у тому числі літню хвору жінку, у сарай і поставили до стіни. На людей навели зброю і тримали під прицілом.

«Ми по наводкє. Гдє здєсь ополчєнец?», — спитав окупант, на вигляд йому за 40, із золотим зубом. Пізніше Попови дізнаються, що позивний цього російського військового — «Іртиш».

Син Попових — Владислав — служив добровольцем в АТО у 2015 році. У багатьох селах окупанти шукали колишніх військових та людей зі зброєю, когось брали в полон, когось убивали. Роман узяв гору над емоціями і відповів, що тут немає «ополченців». Втім господарям наказали показати дім.

«Я йшла, а він (російський військовий. — Авт.) тримав пістолет на моїй потилиці. Було дуже страшно, я вже прощалася із життям. Отак із дулом у потилиці я показала будинок, погріб, що всередині хати. Окупанти нічого не знайшли й ми повернулися в сарай», — пригадує Олена.

Після цього восьмеро солдатів залишилися тримати під прицілом родину, а решта пішли грабувати сусідні будинки, де не було господарів.

«Я вважаю, нас врятувало те, що мій кум кавказької національності. Один із солдатів був татарином. Побачив у паспорті прізвище «Салават», наче подобрішав. Для мусульман це священне слово. Потім він дізнався, що я родом із Баку. І каже: «Пробачте нам за все». Я зрозумів, що з ним можна говорити, спитав, що за наводка була. А той відповів, що жінка в селі сказала, що тут «ополченець» живе. Отоді я переконався, що нас дійсно здали», — міркує Роман Попов.

Через пів години людей відпустили. Але «Іртиш» почав двічі-тричі на день навідуватися до Попових.

За кілька днів російських військових обстріляли. Уже за 10 хвилин юрба солдатів бігала двором. Відстрелили замок на погребі надворі й пустили туди автоматну чергу. Так само збили замок у сараї. Олена спостерігала за всім цим дійством біля вікна. Якоїсь миті вона зіткнулася поглядом з одним із солдатів. Але той побіг далі. Того дня в будинок Попових вони не зайшли.

«Години через дві після обстрілу приїхало п’ять «Уралів», чотири медичні машини та самохідка десантників, як супровід. У медичних авто, ймовірно, були поранені. А всі п’ять «Уралів» вони завантажували трупами. Години дві кидали», — пригадує Роман, якому це було добре видно у вікно.

Пожежа після обстрілу місця дислокації російських військових палала ще тиждень.

Полон

21 березня 2022 року Владислав йшов рейками додому. Там, у Славутичі, він уже дві доби нічого не їв: місто відрізали від постачання, продуктів у магазинах не було, а гуманітарки, вочевидь, вистачало не всім. Тож чоловік наважився пішки здолати 30 км до Левкович. Попови пригадують, що в той час багато людей рятувалися зі Славутича цим же шляхом. Йшли навіть із дітьми та домашніми тваринами.

Уже в селі Владислава зупинив патруль окупантів. Перевірили документи. У паспорті було його посвідчення тероборонівця, яке він забув викласти. Відтак чоловіка затримали.

«Владік дійшов до переїзду. Ми бачили, як йому на голову наділи мішок. Як поклали обличчям до землі, лежав хвилин 15. А потім приїхав «Іртиш», сина посадили в його «Урал» і повезли в бік Жукоток (село неподалік. — Авт.). Цей «Іртиш» заїжджав до нас ввечері, казав, що син живий», — пригадує Роман.

А о 7 ранку 23 березня окупанти прийшли й за батьком. Як і сину, йому вдягнули мішок на голову й кудись повезли, нічого не сказавши дружині. Чоловік вважає, що він був десь у полях Михайло-Коцюбинського.

На місцевості стояв намет. Романа завели всередину, зняли мішок. Навпроти себе бранець побачив чоловіка років 45-ти із чорними вусами. Як виявилося згодом, його позивний «Пегас», він був комбригом росіян.

«Пегас» уважно дивився на Романа й почав розпитувати про Славутич, «ополченців Зеленського» — так деякі окупанти називають українських військових. А ще його цікавило, де в місті знаходяться лабораторії.

«Закінчивши допит, він сказав, що зараз мене повезуть зустрітися із сином. Він має віднести листа до Славутича, віддати комусь із влади. А я був гарантом того, що він нікуди не втече, нічого не вчудить, а дійсно передасть листа», — пояснює Роман.

Славутич

Стомлений батько сидів у російському «Тигрі» сам. Він чекав, коли приведуть сина. Двері відчинилися, Владік сів поруч, обидва закурили.

— Били? — спитав батько.

— Ні, — відповів син, згодом рідні дізнаються, що він сказав неправду. — Що ти тут робиш?

— Мене забрали, — тихо мовив Роман.

— Зараз сказали в Славутич іти. Батьку, що мені робити?

— Залишайся там, не повертайся краще. А я сам викарабкаюся звідси, — наполягав батько.

Зустріч закінчувалася. Батька та сина посадили в різні автівки й повезли.

Неподалік Славутича Роман з окупантами чекав Влада зо дві години. Коли ж він не повернувся, то один із росіян припустив, що сина «пустили в расход свої ж».

Роман не допускав цієї думки, але всяке могло статися, хвилювався. Його відвезли на базу, а на ранок відпустили додому.

Згодом виявилося, що коли Владислав дійшов до блокпоста біля Славутича, його відвезли в поліцію для перевірки, нагодували і він залишався там до звільнення області.

Що було в листі, не знали ані Роман, ані Владислав. Підозрювали, що там була пропозиція здати місто й не чинити опору росіянам. Роман каже, що після цього листа мер виїхав зі Славутича.

Росіяни зайшли в місто 26 березня, але люди вийшли на протест. Окупанти перевірили місто: не знайшли ані військових баз, ані лабораторій, тому вийшли звідти.

Життя після окупації

Російські військові тікали з Левкович 31 березня 2022 року. Перед тим вони втратили чимало людей та техніки.

Роман вийшов надвір, глибоко вдихнув повітря. І раптом побачив, як повз двір промчав пікап його знайомого з Михайло-Коцюбинського.

Прийшло розуміння: окупантів нема! Перше, що було на думці Романа: нарешті можна вільно пересуватися селом. Тижні неволі, коли вся прогулянка — це двір і перебіжки за водою до колодязя, дуже спустошували.

«Не дай Боже ще раз пережити окупацію. Це страшно, до тебе додому можуть просто з ноги відкрити двері, поставити до стінки, забрати в полон, убити… Ти просто ніхто», — міркує Олена.

Батьки знали, що син живий, цю звістку ще під час окупації приніс односелець. Але побачилися вони лише після звільнення області. Тоді він і розповів, що росіяни били по п’ятках, ножем вирізали йому хрести на руках та ногах. Зробили це, бо не сподобалися татуювання: напис «Піт і Кров» латиною та символ нескінченності. Останній вони назвали знаком нацистів.

Згодом Владислав доєднався до війська. А 3 липня 2023 року зник безвісти під Куп’янськом на Харківщині.

«Їх там дев’ятеро людей пропало. З них троє «двохсоті» точно, а шестеро, ніби в полоні. Але росіяни виставили фото тільки чотирьох. Виходить наш син та ще один сержант із Количівки під питанням. Там ще одне тіло накрите було. Хто там, — невідомо», — із сумом, хвилюванням і все ж надією каже батько.

Матеріал підготувала Наталія Найдюк.

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. 

Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Усі зображення в цьому матеріалі створені за допомогою штучного інтелекту та мають виключно ілюстративний характер.