Колони російських військ рухалися у селі Мартинівка транзитом, обстрілюючи все навколо. Цивільним людям доводилося ховатися у погребах, виритих бліндажах, в лісі та навіть на кладовищі. Російські військові тут пострілами з кулемета поранили 9-річну дитину. Місцевого чоловіка застрелили, щонайменше ще троє людей були поранені кулями. Пошкодили понад тридцять осель, декілька з них вигоріли вщент. Понівечили пам’ятники в селі. Грабували. Накоїли стільки лиха, що місцеві мешканці через два роки після деокупації, згадують цей час із жахом…

Знищений будинок у селі Мартинівка. Фото надане свідком.

Початок окупації 

Село Мартинівка, що на Чернігівщині, потрапило в окупацію 25 лютого 2022 року, перші вибухи було чути вже близько п’ятої ранку. Мешканці пригадують, що раніше чули схожі розриви снарядів, коли у 2018 році на артилерійських військових складах ЗСУ в смт Дружба відбулася пожежа. Та цього разу все було інакше, розпочалася війна.

Перші колони російських військ їхали спокійно і не чіпали цивільних людей, але з часом їх поведінка змінилася. Довелося шукати укриття: сиділи у погребах. Мешканці розповідають, що були випадки, коли односельці ховалися у виритих бліндажах, в лісі, а одна родина навіть на кладовищі.

Окоп у селі Мартинівка. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів

Злощасний день: події 22 березня 2022 року

22 березня 2022 року в Мартинівці було вбито місцевого мешканця. Російські військові приїхали до нього додому. Свідки бачили як біля будинку стояла техніка, а по двору ходили солдати. Що саме відбувалося в цей час і чому вони приїхали — достеменно невідомо. Припускають, що причиною було те, що будинок розташовується на краю села, з городу далеко видно як починала рухатися техніка. Односельці телефонували і запитували про рух колон, щоб вийти безпечно з укриття, поїхати по хліб, ліки чи у справах. Кажуть, російським військовим могло це не сподобатися, а вони, ймовірно, прослуховували телефони.

Коли техніка поїхала з подвір’я, сусіди пішли шукати господаря. Побачили, що в будинку безлад, у кімнаті прострелений телевізор, з холодильника забрали продукти. Чоловіка в будинку не було. Його тіло знайшли за двором. Поряд були сліди від машини та повалені дерева. На очі натягнутий картуз, руки складені на животі. Без слідів катувань, але на спині побачили отвір від кулі.

Цього ж дня, на іншій стороні села проїжджали російські військові і почали обстрілювати з кулемета чоловіків, які стояли на вулиці, розмовляли. Всі попадали на землю і почали відповзати. Двоє скотилися під сарай, ще один побіг до будинку. Російські військові побігли слідом, стріляли і поцілили в руку —  куля пройшла навиліт. Поранений чоловік перескочив паркан та впав у господарську яму. Обстрілювали все: будинок, сарай, двір, трактор, що стояв поруч. Та все ж, чоловіку вдалося вижити. 

Пошкоджений трактор у селі Мартинівка. Фото надане свідком

Пограбування

Під час окупації російські військові двічі пограбували магазин, де була вивіска «Продовольчі товари». Окрім того, мародерили в будинках і погребах. Простреливши вікна, залізли до приміщення сільської ради, взяли тільки рупор. У місцевої родини викрали генератор, болгарку, інструменти та розстріляли авто. Забирали ноутбуки, телефони та іншу техніку. Свідки з подивом пригадують, що виносили пшеницю в мішках, а в одного чоловіка викрали навіть ворота.

Під час відходу з Чернігівської області на бронетехніці везли награбоване майно. У кінці села колону розбили, на цьому місці валялися обгорілі залишки бензопили, мультиварки, велосипеда та інших викрадених речей.

Завершення окупації

Село Мартинівка найбільше постраждало від хаотичних обстрілів, які відбувалися під час відступу численних колон російських військ 31 березня 2022 року. Спочатку техніка рухалася селом спокійно, але потім почали обстрілювати помешкання. Їхали з самого ранку до пізнього вечора, тією ж дорогою, по якій заїжджали в перші дні окупації. 

Першим поцілили з танка у будинок, що стояв на початку села. Таким чином «розганяли» місцевих. Під час руху техніки кулемети були направлені на будинки. У Мартинівці десятки будинків зазнали пошкоджень, частину з них, ймовірно, обстрілювали запальними кулями. 

Російські військові навмисне розстріляли пам’ятник воїнам, які визволяли село в Другу світову війну. Осколками посікло пам’ятник Шевченку, на голові осколками відбило всю потиличну частину (у 2023 році був відреставрований).

Пошкоджений пам’ятник Т.Г. Шевченку в селі Мартинівка. Фото надане свідком

У родини місцевих мешканців згоріли два будинки: новий і старий, які були розташовані біля траси. Коли пожежу намагалися загасити, російські військові почали стріляти, довелося рятуватися й бігти до сховища — тим часом все згоріло вщент.

Дев’ятирічну дитину поранили через те, що захиталася шторка в будинку — туди почали стріляли. Кулі пройшли наскрізь стіни і поранили дитину. Батьки чекали поки техніка виїде і лише ввечері змогли привезти дитину у лікарню до міста Прилуки. Дитина вижила.

Ще одна родина переховувалася у друзів на іншій вулиці. У двір зайшов сусід набрати води з колодязя. Обстріл був такої сили, що металеві ворота знайшли на іншій вулиці. Веранду зруйновано повністю. Чоловік почав ховатися — росіяни влучили у сарай, і будинок. На щастя, він залишився живий. Будинок не підлягає відновленню.

Знищений будинок у селі Мартинівка. Фото надане свідком.

Та все ж, село відновлюється, за два роки більшість будинків вдалося відремонтувати. Місцеві жителі сподіваються, що більше ніколи в житті не потраплять в окупацію.

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. 

Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Освітній дім прав людини — Чернігів шукає в команду координатора/ку освітніх проєктів. 

Одним з основних напрямків роботи Дому є освіта у сфері прав людини. Наша організація проводить навчання з прав людини, сторітелінгу, документування воєнних злочинів тощо. Також кожного року центральною подією є проведення Освітнього фесту прав людини. 

Тому нам в команду дуже треба людина, яка допоможе нам організовувати та проводити такі заходити, а також втілювати креативні освітні ідеї 😉

Кого ми шукаємо?

Людину, яка:

• має вищу освіту та досвід роботи у сфері освіти (бажано від 3-х років);
• знається на методах неформальної освіти;
• вміє організовувати та супроводжувати освітні заходи; 
• володіє комунікаційними навичками;
• не боїться відповідальності;
• готова генерувати креативні ідеї щодо проведення навчань;
• розуміється на сучасних технічних платформах для навчань;
• уважна до деталей і цифр;
• володіє українською та англійською мовами;
• і головне — розділяє цінності прав людини. 

Що ми пропонуємо?

• цікаві освітні проєкти;
• ціннісну команду, яка займається освітою у сфері прав людини; 
• ринкову зарплату і можливість росту;
• офіс в Чернігові або Києві;
• смачну їжу під час проведення заходів в нашому ресурсному центрі в Количівці (жартуємо, хоча насправді це так) 🙂
• занурення у світ освіти в сфері прав людини тощо. 

Це короткий опис вакансії, бо більше деталей вже розкажемо під час співбесід. 

Подавайте свої резюме разом з мотиваційним листом до 1 травня включно на електронну адресу helen.kobiak@ehrh.org. В темі мотиваційного листа прохання зазначити «Координатор/ка освітніх проєктів». 

Історія Миколи Охонька — це історія громадського активіста з Чернігівщини про небайдужість, силу волонтерства та невпинне прагнення змін.

24 лютого 2022 року Микола зустрів вдома у своєму селищі. Прокинувшись рано-вранці, чоловік побачив по телевізору ті самі кадри, які шокували багатьох — російські танки перетинали кордон України.

Ранкову тишу порушило розуміння, що повномасштабне вторгнення, про яке тоді всі говорили, почалось. Уже через кілька днів війна вже була й у с. Макошине — російські війська зʼявились на вулицях населеного пункту. Близько 500 одиниць ворожої бронетехніки переправилися через річку Десну, рухаючись у напрямку Києва.

Крім цього, окремим викликом став ризик продовольчої кризи, через відсутність транспортного сполучення.

Проте навіть в умовах війни місцеві мешканці змогли вирішити критичну ситуацію — і підприємці взялися випікати хліб із власних запасів борошна, а Микола разом з іншими волонтерами розповсюджували продукти.

«Ми поділились на мікрорайони, до нас приїжджав бус, передавав нам хліб, а ми вже далі забезпечували ним людей», — розповідає чоловік.

Це була психологічно нелегка робота, адже хліба привозили обмежену кількість, а розподілити його треба було справедливо між різними сім’ями — доводилося шукати компроміси, щоб уникнути конфліктів.

Після деокупації

Після звільнення Чернігівської області від російських окупантів громадська активність у Макошине не зупинилась — Микола продовжує співпрацювати з іншими місцевими волонтерами, щоб допомоги Збройним Силам України.

Основним фокусом чоловіка наразі стала його громадська робота у рамках організації «Асоціація громадських радників України». Мета — дослідити рівень взаємодії місцевої влади та громадян, провести опитування, організувати громадські слухання.

Микола на заході в межах проєкту «Порадник безпеки» 

Зараз Микола працює над ще одним проєктом — планує випустити посібник «Порадник безпеки» для жителів громади, щоби підвищити рівень обізнаності про правила безпечної поведінки в умовах війни.

Утім, чоловік зізнається, що при реалізації проєктів існує одна найбільша проблема — низька активність місцевих мешканців.

«Багато хто каже, що від нас нічого не залежить. Проблема — змотивувати людей діяти».

Низька відвідуваність заходів часто змушує шукати нові мотиваційні підходи, деякі працюють, деякі не дуже — вказує Микола. Проте він не втрачає оптимізму.

«Так, доводиться вживати значних зусиль, але по-іншому ніяк — не буду ж я зупинятись на цьому. От таким чином: робота, робота, і ще раз робота».

Микола на волонтерській акції в заповіднику біля с. Макошине

Що ж спонукало Миколу займатися волонтерством та громадською активністю? Спочатку його захопленням став екоактивізм через любов до лісу, а згодом він розвинувся в ширшу діяльність — весь життєвий шлях ніби підштовхував його до цього, зізнається чоловік.

Відновлення та допомога

Умови повномасштабного вторгнення, трагедія війни та пережиті події накладають свій відбиток, Микола — не виняток. Він розумів, що для того, щоб і надалі продовжувати працювати на благо громади необхідно відновити рівновагу.

Саме через це герой нашого інтервʼю став учасником Програми психосоціальної реабілітації від Освітнього дому прав людини — Чернігів.

«Раніше я вже неодноразово був учасником різних активностей від Освітнього дому, — розповідає герой інтерв’ю. — Проходив навчання з проєктного менеджменту та з прав людини. Там, до речі, ще й відбувалася моя підготовка до громадської діяльності в рамках Асоціації громадських радників».

Микола в Освітньому домі прав людини в Чернігові разом з іншими учасниками Програми психосоціальної реабілітації в рамках проєкту ESU (с. Количівка) 

Та чи не найбільше враження на активіста все ж справила програма психологічної підтримки.

«Ця програма стала для мене першим досвідом професійних психологічних практик, — ділиться він. — Запам’яталися висока кваліфікація експертів, їх невичерпна енергія та дуже, як на мене, нестандартний підхід до роботи».

За словами Миколи, під час програми психологи часто ставили перед ним доволі складні запитання, на які іноді було нелегко знайти відповідь — для цього треба було занурюватись у себе, шукати відповіді всередині себе.

«У мене навіть був такий момент, що я на певні питання не міг знайти відповідей — це дуже запамʼяталось» — згадує активіст враження від одного із сеансів.

Мрії та майбутнє

Своє майбутнє активіст бачить у мирній та екологічно розвиненій Україні.

«Я б хотів, щоб Україна стала великим екодомом, щоб це була країна, по-справжньому дбайлива до довкілля», — мріє Микола.

Перемогу над російським агресором він планує відзначити особливим чином — зробити своє перше в житті тату.

«У мене є знайома, яка робить татуювання. Я пообіцяв їй, що обов’язково після Перемоги наб’ю собі тризуб чи щось подібне», — сміється чоловік.

Микола переконаний, що волонтерство відіграє ключову роль у захисті України під час повномасштабного вторгнення.

«Воно згуртовує людей, надає підтримку нашим воїнам, показує, що є підтримка громадян, щоб не падали духом», — вважає чоловік.

Історія Миколи є нагадуванням, що єдність, небайдужість і готовність діяти — це ті цінності, які допоможуть Україні подолати найважчі випробування і побудувати краще майбутнє.

Програма Захисту функціонує за підтримки Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини у Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної громадською організацією «МАРТ» спільно з громадською спілкою «Освітній дім прав людини в Чернігові», у рамках глобальної ініціативи «Трибунал для путіна» про ймовірно скоєні міжнародні злочини за 760 днів повномасштабної російсько-української війни на території Чернігівської області.

Було задокументовано 4235 епізодів за весь період і 29 епізодів, зафіксованих у березні 2024 року.

Інформація в цій публікації є приблизною, спирається на зібрані нами дані та потребує уточнення.

1. Інформація про жертви серед цивільного населення

За досліджуваний період у Чернігівській області нами було зафіксовано загалом 725 епізодів, пов’язаних із людськими втратами чи порушенням прав серед цивільного населення.

1.1. Інформація про загиблих та поранених серед цивільного населення

За даними, які задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області внаслідок ракетних, мінометних та артилерійських обстрілів, а також на вибухових пристроях різного характеру загинула щонайменше 571 людина, було поранено щонайменше 619 чоловік.

Ось деякі з цих випадків за останній місяць: 

7 березня внаслідок ворожого удару (О 15.50-16.10 зафіксовано 15 вибухів з міномету 120 мм біля н. п. Карповичі Новгород-Сіверського району) загинув чоловік 1972 року народження. Його тіло біля воронки від вибуху знайшли сусіди.

9 березня під час обстрілу села місцевий житель заховався в погребі. Однак російська міна поцілила прямо туди – внаслідок вибуху стеля погребу обвалилася на чоловіка. Потерпілий зазнав травм ніг і не міг самостійно пересуватися.

4 березня о 08:55 унаслідок ракетного обстрілу біля н. п. Козилівка Корюківського району. Було пошкоджено будівлі ферми та травмовано місцевого мешканця (поранення руки).

Близько 13:40 22 березня в районі села Прогрес прикордонної Семенівської громади на Чернігівщині російський дрон влучив у маршрутку. В мікроавтобусі перебувало 9 цивільних осіб, 3 з яких отримали поранення різного ступеня тяжкості (дві жінки-пасажирки маршрутки 1979 та 1973 років народження, а також чоловіка 1975 року народження.)

22 березня у прикордонній Семенівці на Чернігівщині внаслідок російського бомбардування, ймовірно КАБами, знищено будинок культури. Пошкоджено автомобіль. По медичну допомогу звернулися четверо людей, загиблих немає. Пошкоджено житлові будинки навколо.

2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень унаслідок бойових дій

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, у Чернігівській області за досліджуваний період унаслідок переважно ракетних ударів було зруйновано/пошкоджено щонайменше 5861 об’єкт цивільної інфраструктури, серед яких:

Ось деякі з цих випадків за останній місяць: 

На Чернігівщині поблизу міста Ічня Прилуцького району ввечері 4 березня трактор підірвався на невідомому вибуховому пристрої.

За попередньою інформацією, під час проведення земляних робіт на землях ТОВ “Ічнянське” водій трактора John Deere 8345R наїхав на вибуховий пристрій. Його тип наразі встановлюється. Внаслідок вибуху трактор отримав механічні пошкодження переднього правого колеса, також у ньому вибито лобове скло. Потерпілих немає.

Унаслідок російського обстрілу одного з прикордонних сіл Новгород-Сіверської громади на Чернігівщині 5 березня пошкоджено приміщення магазину та житлові будинки. За інформацією правоохоронців, люди не постраждали.

Унаслідок атаки російських дронів зазнав руйнувань приватний будинок в одному з сіл Семенівської громади. Господар будинку перебував усередині оселі та дивом уцілів.

2 вибухи з ПТУР (16.20-16.40) біля с. Грем’яч Новгород-Сіверського району. Внаслідок обстрілу пошкоджено непрацюючу вишку мобільного зв’язку «МТС» та ЛЕП.

7 березня зафіксовано 9 вибухів з міномету 120 мм біля н. п. Будо-Вороб’ївська Новгород-Сіверського району. Внаслідок обстрілу сталося загоряння господарської будівлі.

8 березня о 12.10 – 12.30 зафіксовано 9 вибухів з міномету 120 мм біля н. п. Єліне Корюківського району. Внаслідок обстрілу відбулося загоряння нежитлового будинку.

12 березня об 11.20 – 11.30 зафіксовано 3 вибухи із ствольної артилерії біля н. п. Бучки Новгород-Сіверського району. Внаслідок обстрілу виникла пожежа господарчої будівлі в нежитловому господарстві. Вогнем знищено будівлю.

14 березня о 13:40 зафіксовано 1 вибух, скид з дрону, по н .п. Миколаївка Новгород-Сіверського району. Внаслідок обстрілу сталося загоряння господарської будівлі.

15 березня о 16.00-16.15 пролунали 5 вибухів з САУ у районі північної околиці с. Мощенка Чернігівського району. Пошкоджено одну будівлю ферми та лінію електропередачі високої напруги.

16 березня о 22.45 1 вибух (ракета Х-59) в н. п. Макишин Чернігівського району. Знищено господарчу будівлю та виникла пожежа житлового будинку, знищений також легковий автомобіль.

20 березня о 17.00 зафіксовано 1 вибух, скид боєприпасу з FPV дрону біля н. п. Заріччя Новгород-Сіверського району. Внаслідок ураження виникла пожежа житлового будинку (мешканці відселені).

Унаслідок російських обстрілів 20 березня зазнало пошкоджень фермерське господарство в одному з прикордонних сіл Новгород-Сіверського району.

Внаслідок вибухів господарські споруди та майстерні зазнали пошкоджень.

25 березня о 16:20-16:47 зафіксовано 40 вибухів з РСЗВ біля н. п Полісся Чернігівського району. Про втрати серед місцевого населення інформація не надходила. Пошкоджена ЛЕП. Порушене електропостачання сіл Берилівка, Гасичівка, Мощенка, Сутоки, Чернігівського району.

3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області трапилися такі події:

Аналіз зібраної інформації дає підстави стверджувати, що протягом останнього місяця зс рф ведуть щоденні обстріли як прикордонних територій Чернігівської області, так і самого міста Чернігів. Фіксуються присутність ДРГ, ворог застосовує для обстрілів артилерію, міномети, РСЗВ, БПЛА, пуски ракет з гелікоптерів та літаків тощо – все це неминуче призводить до руйнування цивільної та критичної інфраструктури життєзабезпечення, людських втрат серед цивільного населення.

Загалом за останній місяць від ворожих обстрілів пошкоджено 4 об’єкти інфраструктури життєзабезпечення, 4 автомобілі, 7 об’єктів підприємницької діяльності та комерційно-виробничого призначення, 1 об’єкт культурно-розважального закладу, 14 будівель житлово-побутового призначення, 1 людина загинула та 8 дістали поранення.   

Основне фото: Будинок, у якому жила родина Кряж. Суспільне Чернігів

Збір інформації триває. Якщо ви можете надати додаткову інформацію, будь ласка, напишіть нам на адресу tribunal_for_putin@helsinki.org.ua.

Аналіз підготував координатор громадської приймальні УГСПЛ в м. Чернігів, що діє на базі  ГО «МАРТ»,  Дмитро Науменко

Кожен та кожна з нас має знайти своє місце у цій війні. Спосіб, у який зможе принести найбільше користі. Aша знайшла своє покликання — “навчати людей не вмирати”.

Aша Карсакова вже два роки викладає тактичну медицину для військовослужбовців. Її робота — постійні відрядження в різні регіони України, викладання на полігонах та під обстрілами.
До вторгнення займалась активізмом, проводила чисельні акції на підтримку прав жінок та ЛГБТ+ спільноти, грала у плейбек-театрі і реалізовувалась у найрізноманітніших сферах.

Aша в Playback-театрі

Через перфоманс та театр досліджувала вплив війни на суспільство, в рамках правозахисної діяльності робила форум-виставу про гендерно-зумовлене насильство у Верховній Раді та реалізовувала велику кількість інших проєктів.

Aша має філологічну освіту та педагогічний досвід, тож вирішила, що як викладачка може бути максимально корисною.

 До тактичної медицини її привела особиста втрата — на війні загинув її близький друг. 

“Я важко перенесла цю втрату. І понад усе мені хотілося, щоб ніхто з рідних військовослужбовців ніколи не переживав те, що пережила я”.

Робота на перемогу — складна, виснажлива, часто демотивуюча, травматична, при цьому — найважливіша. 

Aша розповідає про тактичну медицину, складнощі викладання та позитивні зміни у суспільстві, а ще — про навчання, втрати та відновлення.

Тактична медицина по залишковому принципу

За словами Aші, найбільші складнощі в роботі інструкторки з тактичної медицини пов’язані з неправильними уявленнями людей про медицину та її важливість у бойових умовах. Часто потреби в медиках закривають по залишковому принципу, а до підбору персоналу, від роботи якого буде залежати життя, ставляться недбало. Пояснити командуванню, як важливо мати тямущу, навчену та підготовлену людину на посаді медика — не найпростіша задача.

Aша на тренінгу з тактичної медицини

Про те, щоб мобілізуватися самостійно, Aша теж думає. Правда, в сучасній українській армії для цього є ряд перешкод. Система більше підлаштована під чоловіків, їхні потреби та фізіологію, а жінкам часто лишається роль “помічниць” та “підтримки”.

“В мене є подруги, котрі мобілізувалися, бажаючи бути максимально корисними, і вони сильно про це жалкують, тому що їх там саджають на якісь невідповідні їхнім компетенціям і характерам посади. І вони, будучи в лавах Збройних Сил України набагато менш продуктивні, ніж були до цього, коли були волонтерками. Вони йшли воювати і бути корисними, а  їх поставили в такі умови, де вони корисними не можуть бути зовсім”.

Aша Карсакова та “Госпітальєри”

Позитивних змін, щоправда, теж вистачає: за два роки в Україні почав формуватися інститут репутації, а жінки все більше і більше отримують можливості реалізувати себе в армії. 

“Ще нещодавно люди одне в одного мало не ножами кидались, а зараз ми все частіше приходимо до продуктивної дискусії”

Інструкторів та інструкторок щодня стає більше, цивільні люди починають краще розуміти важливість домедичної підготовки та проходити курси, а ті, хто навчають людей рятувати себе, починають все частіше і самі звертатися за допомогою. Перш за все — психологічною.

Перша психологічна допомога: як не нашкодити

Aша зізнається: не збожеволіти після початку повномасштабного вторгнення допомогло те, що в цей період вона вже активно працювала з психіатром та психотерапевтом і отримувала підтримку.

“Взагалі я — депресивний пиріжечок з дитинства, і в повномасштабку увійшла вже такою, знаєте, психологічно мобілізованою”.

З усім тим, два роки постійного стресу — це занадто велика ноша навіть для добре підготовлених людей.

“Якщо чесно, мене тримає думка про те, що шкодити собі — це працювати на ворога”.

Рік тому Aша втратила нареченого на війні. 

“Я собі уявляю іноді, що життя — це така тимчасова гра, в яку ми граємо тут, на Землі. А після смерті потрапляємо у справжній світ. І там вже вирішуємо, хочемо ми залишитися і відпочити, чи їхати в нове відрядження. Моя робота — це постійні відрядження, тому я і переклала свій досвід на таку, власне, глобальну міфологію.”

Щоб впоратися з втратою, зверталася до різноманітних програм психологічної реабілітації. Щоправда, не всі з них виявилися вдалими. Багато програм, зазначає Aша, обіцяють відновлення та підтримку, на ділі ж їхнім спеціалістам часто бракує елементарної емпатії.

“Уявіть собі: починається знайомство з психологами, і одна зі спеціалісток при повному залі вдів виходить та каже: привіт, я Таня, я психологиня і у мене є чоловік. Ну… вітаємо, що тут ще сказати”.

Ще один проєкт психологічної реабілітації виявився мертвим чатом у Телеграмі, в якому нічого не відбувається — от тільки на восьме березня опублікували привітання “з днем весни, краси і жіночності”.

Перезавантаження

Коли останній “реабілітаційний проєкт” з’їв безліч сил та місяць часу на відновлення, стало ясно, що необхідно шукати інші джерела підтримки. Aша раніше вже брала участь у заходах Освітнього дому прав людини —Чернігів, тому коли побачила запрошення на Програму психосоціальної реабілітації — вирішила залишити заявку. 

“Мені зателефонував Геннадій, сказав, що мене будуть дуже раді бачити. Я подумала: ого, на мене чекають!

Участь в програмі нагадувала дитячий табір — один із тих, в яких Aша колись і сама працювала. 

“Це було і навчання, і відпочинок, і реабілітація. Половину дня ми вчилися, а потім — відпочивали. Це просто казка. І масаж! Це дуже-дуже було корисно.”

Aша уважно спостерігала за методологією викладачів та психологинь, намагаючись придумати, як застосувати набуті знання у її роботі викладачки тактичної медицини. 

“Я звертала увагу на те, що можна імплементувати в моє викладання. От, наприклад, перерви для перезавантаження — це дуже важливо. І цукерочки для того, щоб мозок працював — це теж дуже важливо!”

Але найбільше Aша запам’яталася порада однієї з тренерок.

Якщо відреагувати на ситуацію одразу, вона потім не переросте у скандал, адже скандал — це маленька заноза, яку не витягли вчасно.

Стосується кожного

На питання про те, що кожна цивільна людина має знати про домедичну допомогу, Aша відповідає просто: як мінімум пройти курси з зупинки кровотечі та серцево-легеневої реанімації. І завжди мати при собі засоби зупинки масивної кровотечі. Турнікет або бинт не займають багато місця навіть у найменшій сумці.

Aша та тренувальний манекен для відпрацювання навичок надання медичної допомоги

Та головне пам’ятати: аптечка — це не артефакт, що рятує сам по собі. Ми всі маємо здобувати та постійно покращувати свої навички надання допомоги.

Щоби навчитися не вмирати. 

Програма реабілітації функціонує за підтримки ZMINA. Центр прав людини, Human Rights House Foundation, Libereco – Partnership for Human Rights та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM International, у партнерстві з Фонд Східна Європа, Human Rights House Tbilisi, Беларускі дом правоў чалавека імя Барыса Звозскава та Black Sea Trust for Regional Cooperation за фінансової підтримки European Union in Ukraine.

Жахи окупації, полон, катування за татуювання та вбивство росіянами цивільних — історія сімʼї Попових з Чернігівщини.

23 березня 2022 року в російському «Тигрі» в селі неподалік кордону з Білоруссю, сиділи батько та син, Роман та Владислав Попови. Чоловіків полонили російські військові. Сина відправляли до Славутича, аби той відніс листа міській владі. Батько залишався тут, він був гарантом того, що син не втече дорогою. «Тату, що мені робити?», — спитав Влад. «Залишайся в Славутичі. Я тут викарапкаюся», — наполіг батько. Після цього їх посадили в різні автівки й повезли в напрямку Славутича.

Це історія про життя та полон двох цивільних чоловіків із села Левковичі на Чернігівщині. Вона написана зі свідчень очевидців тих подій, які зафіксували представники Освітнього дому прав людини — Чернігів.

Окупація

Роман та Олена Попови — подружжя, яке мешкає біля залізничної станції в селі Левковичі, що на Чернігівщині. Вони живуть удвох. Донька переїхала до Німеччини понад 10 років тому, а син на початку війни працював у Славутичі, що за 30 км від села.

«Я зранку чую, щось бахкає. Увімкнула телевізор, а там кажуть, що війна почалася. Я давай дзвонити Владіку в Славутич, кажу: синку, їдь додому. А вже не було чим, перша електричка в Чернігів пішла, а решту рейсів скасували», — пригадує Олена.

Того ж дня до Попових зателефонували куми із Чернігова. Чоловік, дружина і хвора матір кума вирішили приїхати до них у село, перечекати «пару днів», поки все стихне. Але воно не стихало.

Перші російські танки неподалік станції пройшли 26 лютого. А 28-го поїхали колони. Ввечері того дня подружжя вийшло на ґанок, з поля почулося: «Вставай! Вставай, с*ка!». Потім пролунали два постріли.

Роман Попов переконаний, що там убили його односельця. Велосипед, який він залишив біля станції, стояв там мало не до звільнення села. А вірний пес чоловіка ще три тижні бігав на те місце, звідки лунали постріли. Загалом 28 лютого 2022 року російські військові розстріляли чотирьох цивільних чоловік, перед тим знущаючись із них. Отак село Левковичі та родина Попових із гостями потрапили в окупацію.

У пошуках «ополченця»

Об 11 годині 10–12 березня (точної дати Роман не пам’ятає. — Авт.) біля будинку Попових зупинився російський «Урал». З нього вийшли десь 12 «до зубів озброєних» російських військових. Вони вивели родину та гостей, у тому числі літню хвору жінку, у сарай і поставили до стіни. На людей навели зброю і тримали під прицілом.

«Ми по наводкє. Гдє здєсь ополчєнец?», — спитав окупант, на вигляд йому за 40, із золотим зубом. Пізніше Попови дізнаються, що позивний цього російського військового — «Іртиш».

Син Попових — Владислав — служив добровольцем в АТО у 2015 році. У багатьох селах окупанти шукали колишніх військових та людей зі зброєю, когось брали в полон, когось убивали. Роман узяв гору над емоціями і відповів, що тут немає «ополченців». Втім господарям наказали показати дім.

«Я йшла, а він (російський військовий. — Авт.) тримав пістолет на моїй потилиці. Було дуже страшно, я вже прощалася із життям. Отак із дулом у потилиці я показала будинок, погріб, що всередині хати. Окупанти нічого не знайшли й ми повернулися в сарай», — пригадує Олена.

Після цього восьмеро солдатів залишилися тримати під прицілом родину, а решта пішли грабувати сусідні будинки, де не було господарів.

«Я вважаю, нас врятувало те, що мій кум кавказької національності. Один із солдатів був татарином. Побачив у паспорті прізвище «Салават», наче подобрішав. Для мусульман це священне слово. Потім він дізнався, що я родом із Баку. І каже: «Пробачте нам за все». Я зрозумів, що з ним можна говорити, спитав, що за наводка була. А той відповів, що жінка в селі сказала, що тут «ополченець» живе. Отоді я переконався, що нас дійсно здали», — міркує Роман Попов.

Через пів години людей відпустили. Але «Іртиш» почав двічі-тричі на день навідуватися до Попових.

За кілька днів російських військових обстріляли. Уже за 10 хвилин юрба солдатів бігала двором. Відстрелили замок на погребі надворі й пустили туди автоматну чергу. Так само збили замок у сараї. Олена спостерігала за всім цим дійством біля вікна. Якоїсь миті вона зіткнулася поглядом з одним із солдатів. Але той побіг далі. Того дня в будинок Попових вони не зайшли.

«Години через дві після обстрілу приїхало п’ять «Уралів», чотири медичні машини та самохідка десантників, як супровід. У медичних авто, ймовірно, були поранені. А всі п’ять «Уралів» вони завантажували трупами. Години дві кидали», — пригадує Роман, якому це було добре видно у вікно.

Пожежа після обстрілу місця дислокації російських військових палала ще тиждень.

Полон

21 березня 2022 року Владислав йшов рейками додому. Там, у Славутичі, він уже дві доби нічого не їв: місто відрізали від постачання, продуктів у магазинах не було, а гуманітарки, вочевидь, вистачало не всім. Тож чоловік наважився пішки здолати 30 км до Левкович. Попови пригадують, що в той час багато людей рятувалися зі Славутича цим же шляхом. Йшли навіть із дітьми та домашніми тваринами.

Уже в селі Владислава зупинив патруль окупантів. Перевірили документи. У паспорті було його посвідчення тероборонівця, яке він забув викласти. Відтак чоловіка затримали.

«Владік дійшов до переїзду. Ми бачили, як йому на голову наділи мішок. Як поклали обличчям до землі, лежав хвилин 15. А потім приїхав «Іртиш», сина посадили в його «Урал» і повезли в бік Жукоток (село неподалік. — Авт.). Цей «Іртиш» заїжджав до нас ввечері, казав, що син живий», — пригадує Роман.

А о 7 ранку 23 березня окупанти прийшли й за батьком. Як і сину, йому вдягнули мішок на голову й кудись повезли, нічого не сказавши дружині. Чоловік вважає, що він був десь у полях Михайло-Коцюбинського.

На місцевості стояв намет. Романа завели всередину, зняли мішок. Навпроти себе бранець побачив чоловіка років 45-ти із чорними вусами. Як виявилося згодом, його позивний «Пегас», він був комбригом росіян.

«Пегас» уважно дивився на Романа й почав розпитувати про Славутич, «ополченців Зеленського» — так деякі окупанти називають українських військових. А ще його цікавило, де в місті знаходяться лабораторії.

«Закінчивши допит, він сказав, що зараз мене повезуть зустрітися із сином. Він має віднести листа до Славутича, віддати комусь із влади. А я був гарантом того, що він нікуди не втече, нічого не вчудить, а дійсно передасть листа», — пояснює Роман.

Славутич

Стомлений батько сидів у російському «Тигрі» сам. Він чекав, коли приведуть сина. Двері відчинилися, Владік сів поруч, обидва закурили.

— Били? — спитав батько.

— Ні, — відповів син, згодом рідні дізнаються, що він сказав неправду. — Що ти тут робиш?

— Мене забрали, — тихо мовив Роман.

— Зараз сказали в Славутич іти. Батьку, що мені робити?

— Залишайся там, не повертайся краще. А я сам викарабкаюся звідси, — наполягав батько.

Зустріч закінчувалася. Батька та сина посадили в різні автівки й повезли.

Неподалік Славутича Роман з окупантами чекав Влада зо дві години. Коли ж він не повернувся, то один із росіян припустив, що сина «пустили в расход свої ж».

Роман не допускав цієї думки, але всяке могло статися, хвилювався. Його відвезли на базу, а на ранок відпустили додому.

Згодом виявилося, що коли Владислав дійшов до блокпоста біля Славутича, його відвезли в поліцію для перевірки, нагодували і він залишався там до звільнення області.

Що було в листі, не знали ані Роман, ані Владислав. Підозрювали, що там була пропозиція здати місто й не чинити опору росіянам. Роман каже, що після цього листа мер виїхав зі Славутича.

Росіяни зайшли в місто 26 березня, але люди вийшли на протест. Окупанти перевірили місто: не знайшли ані військових баз, ані лабораторій, тому вийшли звідти.

Життя після окупації

Російські військові тікали з Левкович 31 березня 2022 року. Перед тим вони втратили чимало людей та техніки.

Роман вийшов надвір, глибоко вдихнув повітря. І раптом побачив, як повз двір промчав пікап його знайомого з Михайло-Коцюбинського.

Прийшло розуміння: окупантів нема! Перше, що було на думці Романа: нарешті можна вільно пересуватися селом. Тижні неволі, коли вся прогулянка — це двір і перебіжки за водою до колодязя, дуже спустошували.

«Не дай Боже ще раз пережити окупацію. Це страшно, до тебе додому можуть просто з ноги відкрити двері, поставити до стінки, забрати в полон, убити… Ти просто ніхто», — міркує Олена.

Батьки знали, що син живий, цю звістку ще під час окупації приніс односелець. Але побачилися вони лише після звільнення області. Тоді він і розповів, що росіяни били по п’ятках, ножем вирізали йому хрести на руках та ногах. Зробили це, бо не сподобалися татуювання: напис «Піт і Кров» латиною та символ нескінченності. Останній вони назвали знаком нацистів.

Згодом Владислав доєднався до війська. А 3 липня 2023 року зник безвісти під Куп’янськом на Харківщині.

«Їх там дев’ятеро людей пропало. З них троє «двохсоті» точно, а шестеро, ніби в полоні. Але росіяни виставили фото тільки чотирьох. Виходить наш син та ще один сержант із Количівки під питанням. Там ще одне тіло накрите було. Хто там, — невідомо», — із сумом, хвилюванням і все ж надією каже батько.

Матеріал підготувала Наталія Найдюк.

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. 

Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Усі зображення в цьому матеріалі створені за допомогою штучного інтелекту та мають виключно ілюстративний характер.

Село Припутні — одне з багатьох на Чернігівщині, що опинилося в окупації російських військ у лютому-березні 2022 року. Тут людей розстрілювали, на подвір’ях місцевих жителів ставили військову техніку, грабували будинки, а один і взагалі спалили задля розваги. Після відходу з області — залишили заміновану територію та жахливі спогади від пережитого.

Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів

“Нас розстріляли. Нас ранило…”

За період окупації, яка тривала трохи більше як місяць, у невеликому селі загинуло п’ятеро людей. Першими жертвами стали Олександр Грищенко та Євгеній Чемерис. 26 лютого 2022 року вони автомобілем поїхали в сусіднє село Крупичполе. На початку села стояла колона російської військової техніки. По автомобілю відразу відкрили вогонь. Автомобіль загорівся, обоє чоловіків, на жаль, загинули. Чому російські військові почали стріляти достеменно невідомо. Чоловіки були цивільними.

Наступна трагедія трапилася через місяць. 27 березня подружжя Світлана та Григорій Продани їхали велосипедами до сусіднього села на похорон батька. Дорогою в них поцілили російські військові. Поранена жінка змогла зателефонувати та попросити допомоги. Вона розмовляла вже тихо і казала: «Нас розстріляли. Нас ранило. Колони вже немає. Ми у вербичках». Швидка допомога забрала людей у лікарню. Світлана померла у приймальній. Григорію зробили операцію, але вночі він помер.

Через чотири дні, 31 березня 2022 року, коли російські війська покидали Чернігівщину, то застрелили чоловіка в селі. Його звали Микола Кубрак. Він перебував біля одного з перехресть, кудою прямували російські колони. Солдати зробили декілька пострілів. Рана була на шиї. Невдовзі чоловік помер.

Коли завершилася окупація, здавалося все позаду, але це було не так. Російські військові ретельно замінували територію. На одній із мін підірвався автомобіль швидкої допомоги, в якому їхала родина медиків на прізвище Пабат. Чоловік та жінка померли від отриманих травм, їх донька отримала поранення, сину пощастило залишитися неушкодженим.

Хаотичні обстріли, пограбування та підпали

Російські військові розташувалися в лісі, що на околиці села. Облаштували бліндажі і там постійно перебували. Селом регулярно курсували російські колони. Свідки розповідають, що під час руху бронетехніки залишатися на вулиці було вкрай небезпечно. Військові РФ хаотично обстрілювали будинки місцевих мешканців та інші будівлі, які траплялися їм на шляху. 

Росіяни заходили в пусті хати, в них брали все, що бажали. У людей із підвалів та погребів зникли харчі. Вбивали та забирали свійських тварин. Нищили автомобілі. Шукали алкоголь та сигарети. Викрадали різноманітні побутові речі, одяг та навіть жіночу білизну.

Місцевий магазин росіяни протаранили БМП, забрали гуманітарну допомогу, яку якраз роздавали місцевим мешканцям наприкінці березня. Охочих, що зібралися отримати гуманітарку, розлякали автоматними чергами.

Спалений автомобіль у селі Припутні. Фото: Освітній дім прав людини — Чернігів

Коли російські війська покидали Чернігівську область, селилися в будинки місцевих мешканців, прикриваючись цивільним населенням як “живим щитом”. Будинок однієї жінки, де російські військові якраз вирішили заночувати та розважалися всю ніч, вживаючи алкогольні напої, вранці підпалили. Потім завели свою бронетехніку і колона попрямувала в бік російського кордону. Відомо також, що в інших людей російські військові спалили фуру, вогонь з якої перекинувся на будинок. Все згоріло. 

Страшно усвідомити, що це лише частина тих страшних подій, які довелося пережити мешканцям села Припутні. За трохи більше, ніж місяць, російські військові “визволили” їх від спокійного життя, здоров’я, будинків, речей, а семеро людей від найціннішого — життя.

_________

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. 

Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Вночі 22 березня 2024 року Росія завдала масованих ракетних ударів по об’єктах критичної цивільної (в першу чергу — енергетичної) інфраструктури України, яка призвела до руйнування цивільних об’єктів.  Сьогодні під атакою перебували Харків, Запоріжжя, Дніпро, Кривий Ріг, Черкаси, окремі населені пункти Харківщини, Дніпропетровщини, Запоріжчини, Одещини, Хмельниччини, Вінниччини та Івано-Франківщини. Це була друга атака поспіль після масованої атаки на місто Київ та Київську область напередодні. 

Всі наслідки від нічної атаки 22 березня наразі важко оцінити, але станом на 14.00 відомо про прямі влучання по Дніпровській ГЕС (ДніпроГЕС) у Запоріжжі. Влучання в греблю гідроелектростанції може призвести до катастрофічних наслідків для життя українців та довкілля. Стався витік нафтопродуктів у Дніпро, що також може спричинити значну шкоду для екосистеми. Поряд з атакою на Каховську греблю такі дії РФ можуть бути прирівняні до використання зброї масового знищення. 

Внаслідок ранкової атаки відключилася зовнішня повітряна лінія, яка з’єднує тимчасово окуповану Запорізьку АЕС із об’єднаною енергосистемою України, відтак ЗАЕС опинилася на межі блекауту. Найважча ситуація наразі у Харкові — там армія РФ буквально намагалась знищити основні енергетичні об’єкти, які живлять місто, вдаривши щонайменше 15 разів по об’єктах енергетики. За даними Харківської ОВА, наразі у Харкові без електроенергії близько 700 тисяч споживачів. 

Без світла, води та тепла залишаються сотні тисяч людей по всій Україні. Ці атаки забрали життя щонайменше п’яти людей, в тому числі дитини; поранено 30 осіб, руйнувань зазнали житлові будинки та цивільні об’єкти.

Росія не вперше атакує об’єкти цивільної енергетичної інфраструктури України, але сьогоднішня атака вже була оцінена як  одна  з наймаймасованіших та руйнівних за весь час з початку широкомасштабної агресії Росії проти України. Під цілеспрямовані удари потрапили ключові об’єкти, що забезпечують роботу енергосистеми загалом – генерація енергії, високовольтні підстанції, підстанції операторів розподілу. Аварійні відключення вже запровадили у семи областях України. Знеструмлені- заклади що забезпечують ключові послуги – медичні установи, системи екстреного звернення для ключових служб (поліція, лікарні тощо)  вокзали, спостерігаються проблеми з водопостачанням та теплом. 

Напади на цивільні об’єкти (8(2)(b)(ii)), заподіяння надмірної шкоди цивільним особам та пошкодження цивільних об’єктів (8(2)(b)(iv)) є воєнними злочинами та злочинами проти людяності (7(1)(k))) в розумінні Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС). Раніше, 5 березня II Палата попереднього провадження МКС видала ордери на арешт двом представникам воєнного командування РФ за атаку на об’єкти цивільної інфраструктури, в тому числі, Кременчуцької ГЕС. 

Ми закликаємо Уряд України забезпечити слідчі органи та органи прокуратури відповідними законодавчими інструментами, які дозволять задокументувати всі порушення якісно та у відповідності до стандартів міжнародного кримінального права. Зокрема без подальших зволікань ратифікувати Римський Статут МКС та  імплементувати його в кримінальний та кримінально-процесуальний кодекси;  забезпечити належний захист та підтримку постраждалих та свідків масованих обстрілів на державному рівні. Якісне документування воєнних злочинів та злочинів проти людяності у відповідності до міжнародних стандартів  є ключовим  обов’язком правоохоронних органів України.       

Ми сподіваємось що Офіс Прокурора МКС включить епізоди масованого обстрілу об’єктів критичної інфраструктури 22 березня 2024 року в своє поточне розслідування дій РФ і розширить коло підозрюваних осіб до найвищого політичного рівня, як відповідальних за впровадження системної і послідовної політики знищення критичної цивільної інфраструктури України.    

Ми звертаємося до країн партнерів з закликом активізувати їх дії щодо надання систем протиповітряної оборони, що мають забезпечити захист цивільних осіб та захищених МГП об’єктів.

On the night of March 22, 2024, Russia launched massive missile attacks on Ukraine’s critical civilian (primarily energy) infrastructure facilities, which led to the destruction of civilian objects. Today, Kharkiv, Zaporizhzhia, Dnipro, Kryvyi Rih, Cherkasy, multiple cities and towns in Kharkiv, Dnipro, Zaporizhzhia, Odesa, Khmelnytskyi, Vinnytsia, and Ivano-Frankivsk oblasts were under attack. It followed a massive attack on Kyiv and the Kyiv region the day before.

It is currently difficult to assess the full impact of the March 22 attack, but as of 2 PM Kyiv time, direct hits were reported at the Dnipro hydroelectric power plant in Zaporizhzhia. An attack on a hydroelectric power plant dam could lead to catastrophic consequences for the lives of Ukrainians and the environment. Oil products leaked into the Dnipro River, which could also cause significant damage to the ecosystem. Along with the attack on the Kakhovka dam, such actions by the Russian Federation can amount to a use of weapons of mass destruction.

As a result of the morning attack, the external overhead line connecting the temporarily occupied Zaporizhzhia Nuclear Power Plant to the unified energy system of Ukraine was disconnected, putting the plant on the verge of blackout. A particularly difficult situation is currently in Kharkiv, where the Russian army attempted to destroy the main energy facilities that supply the city, directing at least 15 strikes at such objects. According to the Kharkiv Regional Military Administration, about 700,000 consumers in Kharkiv are currently without electricity.

Hundreds of thousands of people across Ukraine remain without power, water and heat. These attacks have claimed the lives of at least five people, including a child. 30 people are injured, residential buildings and civilian facilities are destroyed.

This is not the first time that Russia has targeted Ukraine’s civilian energy infrastructure, but today’s attack has already been assessed as one of the most widespread and destructive since the beginning of Russia’s large-scale aggression against Ukraine. The targeted attacks hit key facilities that ensure the operation of the power system as a whole: power generation, high-voltage substations, and distribution operator substations. Emergency power outages have already been introduced in seven regions of Ukraine. Critical infrastructure elements, such as medical facilities, emergency call systems for critical services (e.g. police, hospitals, etc.), train stations, water and heat supply, are affected.

Attacks against civilian objects (8(2)(b)(ii)), causing excessive harm to civilians and damage to civilian objects (8(2)(b)(iv)) constitute war crimes and crimes against humanity (7(1)(k)) as per the Rome Statute of the International Criminal Court (ICC). Earlier, on March 5, II Pre-Trial Chamber of the Court issued arrest warrants against two representatives of the Russian military command for attacks on civilian infrastructure, including the Kremenchuk hydroelectric power plant.

We call on the Government of Ukraine to provide the investigative and prosecutorial authorities with the appropriate legislative tools to document all violations in a proper manner and in accordance with international criminal law standards. In particular, without further delay, to ratify the Rome Statute of the ICC and implement it in the criminal and criminal procedure codes; ensure proper protection and support at the state level for victims and witnesses of mass shelling. Effective documentation of war crimes and crimes against humanity in accordance with international standards is a key responsibility of Ukraine’s law enforcement agencies.

We hope that the Office of the Prosecutor of the ICC will add the episodes of mass shelling of critical infrastructure on March 22, 2024 to the scope of its ongoing investigation, and expand the range of suspects to include the highest political level officials as those responsible for implementing a systematic and consistent policy of destroying Ukraine’s critical civilian infrastructure.    

We call on our partner countries to step up their efforts to provide air defense systems to ensure the protection of civilians and objects protected by international humanitarian law.

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної громадською організацією «МАРТ» спільно з громадською спілкою «Освітній дім прав людини в Чернігові», у рамках глобальної ініціативи «Трибунал для путіна» про ймовірно скоєні міжнародні злочини за 731 день повномасштабної російсько-української війни на території Чернігівської області.

Було задокументовано 4122 епізоди за весь період і 9 епізодів, зафіксованих у лютому 2024 року.

Інформація в цій публікації є приблизною, спирається на зібрані нами дані та потребує уточнення.

1. Інформація про жертви серед цивільного населення

За досліджуваний період у Чернігівській області нами було зафіксовано загалом 677 епізодів, пов’язаних із людськими втратами чи порушенням прав серед цивільного населення.

1.1. Інформація про загиблих та поранених серед цивільного населення

За даними, які задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області внаслідок ракетних, мінометних та артилерійських обстрілів, а також на вибухових пристроях різного характеру загинуло щонайменше 555 осіб та поранено щонайменше 594 людини.

2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень унаслідок бойових дій

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, у Чернігівській області за досліджуваний період внаслідок переважно ракетних ударів було зруйновано/пошкоджено щонайменше 5537 об’єктів цивільної інфраструктури, серед яких:

Ось деякі з цих випадків за останній місяць:

29.01.2024 року під час руху автомобіля ВАЗ-2107 з трьома пасажирами із прикордонного села до райцентру (м. Новгород-Сіверського) в лікарню стався вибух. У селі поблизу перехрестя доріг люди почули сильний вибух і побачили спалах – імовірно, ворожий дрон скинув невідомий вибуховий предмет. Унаслідок вибуху уламками посікло автомобіль. Усі четверо людей у салоні вціліли.

4.02.2024 року внаслідок обстрілу військами рф, імовірно, зі ствольної артилерії (5 приходів) та міномета 120 мм (4 приходи) в районі села Грем’яч пошкоджень зазнав недіючий магазин та пожежна частина (пошкоджено дах будівлі).

05.02.2024 року війська РФ атакували три прикордонні громади Чернігівщини. Обстріли вели з мінометів та FPV-дронів. Новгород-Сіверська громада: один прихід, ймовірно, з міномета 120 мм біля села Грем’яч. Внаслідок обстрілу пошкоджено лінію електропередач.

05.02.2024 військові формування рф обстріляли сільгосппідприємство в Новгород-Сіверському районі. Внаслідок обстрілу пошкоджень зазнали будівлі підприємства, також пошкоджень зазнала сільгосптехніка.

За тиждень із 19.02.2024 по 25.02.2024 року війська рф 53 рази обстріляли 20 прикордонних населених пунктів Чернігівської області. Зафіксовано 310 вибухів. Є пошкодження цивільного транспорту та мереж елекроживлення. Інформація про постраждалих не надходила.

3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області сталися такі події:

Аналіз зібраної інформації дає підстави стверджувати, що протягом останнього місяця зс рф продовжують вести щоденні обстріли прикордонних територій Чернігівської області. Фіксуються присутність ДРГ, військові формування рф застосовують для обстрілів артилерію, міномети, РСЗВ, БПЛА, пуски ракет з гелікоптерів тощо – все це призводить до руйнування цивільної та критичної інфраструктури життєзабезпечення, людських втрат серед цивільного населення.

Загалом за останній місяць від ворожих обстрілів пошкоджено 3 об’єкти інфраструктури життєзабезпечення, 3 автомобілі, 3 об’єкти підприємницької діяльності та комерційно-виробничого призначення, 1 державну установу. На щастя, минулося без людських втрат.

Основне фото: ГУНП Чернігівської області

Збір інформації триває. Якщо ви можете надати додаткову інформацію, будь ласка, напишіть нам на адресу tribunal_for_putin@helsinki.org.ua.

Аналіз підготував координатор громадської приймальні УГСПЛ в м. Чернігів, що діє на базі ГО «МАРТ», Дмитро Науменко