Освітній Дім прав людини — Чернігів продовжує надавати підтримку правозахисникам, журналістам та громадським активістам у рамках Програми Захисту.

Програма Захисту передбачає декілька видів підтримки:

• Термінова індивідуальна підтримка правозахисників, журналістів, громадських активістів;
• Професійна підтримка;
• Реабілітаційні програми й заходи для відновлення психологічних та фізичних особистих ресурсів.

Термінова підтримка

Термінова підтримка Програми Захисту полягає в тому, щоб якнайшвидше допомогти людям, які опинилася в ситуації ризику у зв’язку з окупацією чи бойовими діями.

Вона включає:

• компенсацію деяких первинних побутових витрат, пов’язаних з особистою безпекою;
• інформацію про центри, що надають допомогу;
• консультації з юридичних питань;
• інформаційну допомогу в евакуації/релокації за кордон та по Україні;
• емоційну підтримку та психологічну допомогу (дорослим або дітям);
• тимчасове проживання у Львівському Хабі та в ресурсному центрі в селі Количівка Чернігівської області

Так, загалом за 2023 рік Дім отримав 199 заявок на компонент термінової підтримки, які стосувалися 370 осіб. Усього підтримано 164 заявки — це 288 осіб.

Серед підтриманих — 261 — дорослих, 27 — дітей. Жінок більше ніж чоловіків — 148 проти 140.

Щодо сфер діяльності: 80 — громадські активісти, 12 — журналістів, 12 — правозахисники та 117 особи — це члени їхніх сімей.

За результатами опитування 89 % бенефіціарів, які отримали термінову підтримку — зберегли свою громадську діяльність.

Надано 35 годин психологічних консультацій та 45 годин юридичних консультацій.

Надано 30 інформаційних консультацій (інформація про центри, що надають допомогу, інформаційна допомога в евакуації за кордон, інформація про допомогу за кордоном).

Надано 1 консультацію з фізичної та кібербезпеки.

Для перегляду детальної інформації про можливості термінової підтримки та заповнення анкети переходьте за посиланням — https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

Львівським Хабом, як шелтером скористались 94 жінки та 88 чоловіків (всього 182 особи, включаючи 14 дітей).

Pro bono він використовувався, як освітній простір для 69 заходів від представників громадського сектору (заходи охопили 736 учасників, а саме 89 чоловіків та 647 жінок). Приклади зустрічей: кінопокази, арттерапія, воркшопи, групи з ненасильницької комунікації, групи взаємопідтримки тощо)

Професійна підтримка

Професійна підтримка Програми Захисту спрямована на те, щоби бенефіціари могли залишатися в професії або в громадській активності, у нових, критичних умовах. Для цього Дім надає можливість пройти стажування, навчання, а також реалізувати свій проєкт.

Стажування

Так, протягом 2023 року сімнадцять стажувальників та стажувальниць пройшли стажування від 1 до 3 місяців, з них:

• 6 правозахисників
• 4 журналістів
• 6 активістів громадянського суспільства
• 1 волонтер

Мікропроєкти

Важливим аспектом нашої підтримки є можливість для учасників Програми реалізувати свої проєкти.

Так, серед проєктів, які підтримав Дім:

1. «Короткометражна стрічка про невідомі моменти оборони Чернігова в лютому-березні 2022 р.». Керівник проєкту Іван Матвєєв, ментор — Вадим Пивоваров.
2. «Шкільне соціальне підприємництво — онлайн курс для молоді». Керівниця проєкту — Валентина Чугуєвець, менторка — Анна Орловська.
3. «Документування воєнних злочинів та допомога постраждалим особам від злочинного нападу рф». Керівниця проєкту — Тетяна Каталевська, менторка — Марія Цип’ящук.
4. «Відкрита мова прав людини» — керівник проєкту — Сергій Івушкін, ментор — Юрій Чумак;
5. «Документальний фільм (робоча назва «Шлях до трибуналу)» — керівник проєкту — Іван Матвєєв, ментор — Дмитро Науменко;
6. «Стоп булінг» — керівник проєкту — Андрій Волик, без менторського супроводу.

Програма психосоціальної реабілітації

Також у рамках Програми Захисту діє Програма психосоціальної реабілітації. Вона охоплює заходи для відновлення психологічних та фізичних ресурсів представників громадянського суспільства.

Програма призначена для громадських активістів/ок, волонтерів/ок, лідерів/ок громад, представників/ць меншин, журналістів/ок та правозахисників/ць, які працюють як у груповому, так і в індивідуальному форматі з людьми, які пережили насильство та війну.

Так, у ресурсному центрі Дому в с. Количівка провели три 5-денних заходи, які охопили 28 осіб та чотири 7-денних заходи, які охопили 37 осіб. Загалом, заходи психосоціальної реабілітації відвідали 65 осіб, з яких 47 жінок та 18 чоловіків.

Результати з 24.02.2022

Наразі з часу повномасштабного вторгнення по 01.01.2024 року було отримано 466 заявок, з яких було погоджено 395 заявок, які стосувалися 870 осіб, а саме 461 жінка та 409 чоловіків.

Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини в консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини в Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Левоньки — невеличке село, що знаходиться в Чернігівській області, за 25 кілометрів від обласного центру. Тут проживає близько сотні людей та розташовується єдиний в Україні подібного профілю “Обласний центр соціальної адаптації”. Створений переважно для осіб без постійного місця проживання. 

30 березня 2022 року в село заїхало дві колони російської військової техніки. Дорогою розстріляли трансформатор, одразу зникло світло. Після прибуття на територію села, російські солдати обрали для роботи шістьох місцевих чоловіків та змусили розпилювати повалені дерева, що перекривали міст через річку. Почали проводити обшуки, намагалися знайти українських військових та тих, хто перекрив їм дорогу.

Фото надане свідком

«Молися, бо твоє життя закінчене..»

Чоловіки розпиляли дерева і повернулися. Приблизно через 20 хвилин російські військові знову прийшли до будинків та забрали їх, повели на територію Центру соціальної адаптації. Відібрали у всіх телефони, допитували.

Солдати вивели чоловіків на подвір’я, поставили на коліна та зв’язали руки мотузками. Стріляли в різні боки, погрожували розстрілом. Одному з них сказали: «Молися, бо твоє життя закінчене, ми зараз тебе вб’ємо, не хвилюйся — це буде швидко». Потім привели його батька, теж допитували і стріляли над головою. Іншого місцевого жителя побили, погрожували розправитися з його родиною.

Згодом росіяни забрали всіх та повели до іншого приміщення. Там була клітка, куди чоловіків помістили. Приставили охоронця, іноді навідувався командир. Чоловікам вдалося вибратися тільки тоді, коли російські військові покинули село.

Грабували та нищили

Російські солдати не оминули і Центр соціальної адаптації та пробули там одну добу. Ночували у корпусі, який працівники використовували як склад. Викрали техніку, матраци, подушки, посуд та стільці. Залишили безлад. Російські військові забрали навіть речі із секонд-хенду, який сюди привезли як гуманітарну допомогу. Окрім того, розстріляли двох корів із ферми, якою опікувалися підопічні центру.

Грабували будинки місцевих мешканців, забирали все, що сподобалося. В один з погребів кинули гранату. До того ж у селі російських військових часто помічали в стані алкогольного сп’яніння.

Напис, який залишили російські військові в сільському клубі: “Простите нас, мы пришли за бендеровцами. А мародери есть у всех :)”. Фото надане свідком.

Танк з вибухівкою

Перед тим як покинути село, підопічних Центру замкнули в окремому приміщенні. Свідки розповіли, що тим часом російські військові мародерили, залили в один із танків пальне, підпалили та закрили люк. Він горів близько години, а потім вибухнув з такою силою, що танкова гусениця перелетіла через дах, її знайшли метрів за 150 від місця вибуху. Ще один шмат заліза, закопавшись у землю, пошкодив магістраль водоводу. Господарська будівля поряд звалилася. Танкове колесо пробило стовбур столітнього дерева, воно впало. Поряд пошкоджені будинки, в Центрі соціальної адаптації обвалилася стеля, вибито вікна тощо. Люди вибралися, загасили пожежу.

Волонтерство

Від початку повномасштабного вторгнення підопічні та працівники Чернігівського обласного центру соціальної адаптації займалися волонтерством. Молоком з ферми в Левоньках та іншими продуктами годували людей в Чернігові, які перебували в бомбосховищах. Доставляли під обстрілами в блокадне місто за 25 кілометрів. 

Навіть за декілька днів окупації місцеві жителі встигли добре відчути на собі, що таке “рускій мір” та чим могли допомагали іншим.

Підготовка інформаційного матеріалу стала можливою завдяки Програмі «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини за підтримки #USAID. Представлені тут погляди та інтерпретації не обов’язково відображають погляди Уряду США, USAID або #УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ОДПЛЧ.

On February 28, 2022, the first column of Russian troops passed through the village of Levkovychi in Chernihiv region, starting an occupation that lasted just over a month. During this period, the Russians brutally killed local residents, detained and tortured them. People also died from shelling and lack of medicine. Houses in the village were damaged and looted.

On January 5, our documentarians visited Levkovychi and recorded evidence of war crimes committed in February-March 2022.

Russian soldiers shot dead four men: Oleksandr Orishko, Oleksandr Derkach, Yaroslav Varava, and Serhiy Nemchenko. Local residents heard gunfire, and later their fellow villagers found them dead. The bodies had numerous gunshot and stab wounds, as well as signs of beating. The men were tortured by Russian soldiers and then killed. The bodies of the deceased were found in the center of the village, right next to the cross. It is known that the men were preparing Molotov cocktails to stop columns of Russian troops, but they had no weapons. Their lives were cut short on the first day of the occupation.

The man who walked from Slavutych to Levkovychi was detained and taken prisoner. The Russians decided to make him a “messenger.” To make him agree, they tortured him, cutting crosses with a knife where tattoos were on his arms and legs. To prevent him from escaping, they went to his parents’ house and took his father hostage. The man was sent to Slavutych to deliver a letter to local authorities. What was written there is unknown, as there was no opportunity to see.

Witnesses who agreed to be interviewed spoke of looting by Russian soldiers. They looted uninhabited houses, and where people lived, they entered and took food, cars, livestock, and even underwear. Shops and the village council were also looted. Local farmers also suffered from abuses by Russian soldiers. Agricultural machinery on a farm in the village was destroyed and shot at. Russian army soldiers used fuel stocks prepared by the farmer for sowing and destroyed grain stocks.

Знищене зерносховище у селі Левковичі

There are many damaged houses in the village, with about 150 of them having damage. They suffered not only from shelling but also from Russian soldiers placing vehicles near houses and firing at Chernihiv. Two people died from shelling. These are Sotnyk Vitaliy and Tovkun Nina. Nina’s son, Oleg Tovkun, was injured and is still undergoing rehabilitation abroad.

The residents of Levkovychi lived in constant fear during the occupation. Civilians were threatened with death, for example, for violating the order not to look towards Russian soldiers or for refusing to accept food under the guise of humanitarian aid. They were forbidden to walk around the village or talk to each other. Living conditions in the occupation were also complicated by the lack of electricity, gas, communication, and especially medicine. In these conditions, six elderly people died in the village.

This continued until April 3, 2022, the day Levkovychi was liberated.

The preparation of this informational material was made possible thanks to the Human Rights in Action Program, implemented by the Ukrainian Helsinki Human Rights Union with the support of #USAID. The views and interpretations presented here do not necessarily reflect the views of the US Government, USAID, or #UHHRU. The authors and Educational Human Rights House – Chernihiv are solely responsible for the content of the publication.

The village of Lhiv is located in the Chernihiv region, approximately 50 km from the border with Belarus. In February-March 2022, the settlement was partially occupied. Russian troops entered Ukrainian territory from Belarus. According to local residents, about a thousand soldiers arrived in the village. They placed equipment under buildings and shelled Chernihiv. Trenches were dug throughout the village.

They immediately looted the local store and settled near the forest, in the quarry. Russian military personnel lived in civilian houses, and there were cases where homeowners, even with children, were expelled.

Local residents were detained and constantly checked. Russian soldiers did not allow men to leave the yard, only women and children. They were told that if they saw someone outside twice, they would be shot. They could stop, kneel down, interrogate, or search.

One of the local residents served in the Ukrainian Armed Forces. He was demobilized half a year before the full-scale invasion but had never fought in the East. They took him out onto the street in the middle of the night, beat him, abused him, and tried to extract information. The Russians left him tied up on the street, where he spent four days. He spent the first night even without outerwear. But later, they released him.

The entire family suffered from the rampage of Russian military personnel. Later, journalists managed to identify the commander, Ruslan Kuliyev from Magnitogorsk, who committed war crimes. Also, his subordinate Andriy Chudin, who beat the man. On November 2, the Novozavodsk district court of Chernihiv sentenced these two Russian servicemen in absentia, accused of abusing residents of the occupied village.

They fired at civilian cars. A couple from Kuvychi was driving from Kuvychi to Chernihiv in a car with white flags. The man needed hemodialysis, so the family tried to reach the hospital. Russian troops shelled their car with the BM-27 Uragan MLRS. As a result of the shelling, the car caught fire, the man died, and the woman was injured. Russian soldiers put her in an armored personnel carrier and took her to the village of Luhiv, which was already under their occupation at that time. A local veterinarian and hairdresser removed the bullet, performed bandages, and saved the wounded woman.

During the occupation, there was no electricity, gas, or water in the village. Locals cooked food in ovens, cauldrons, or on the street. There was no communication either. Houses and cars in the village were destroyed and burned.

Before leaving, Russian troops robbed houses and took everything they found valuable, even domestic animals or poultry. In the morning of April 1, 2022, they left the village.

The preparation of this informational material was made possible by the Human Rights in Action Program, implemented by the Ukrainian Helsinki Human Rights Union with the support of #USAID. The views and interpretations presented here do not necessarily reflect the views of the US Government, USAID, or #UHHRU. The authors and UHHRU are solely responsible for the content of the publication.

Широкомасштабна збройна агресія, розпочата РФ у лютому 2022 року, суттєво вплинула на різні сфери життя суспільства та інституції. Верховна Рада України не стала винятком. Фактично відразу після початку вторгнення доступ до засідань парламенту та кулуарів став закритий для журналістів. Засідання майже всіх комітетів перейшли в онлайн, без залучення експертів з організацій громадянського суспільства. Доступ до частини інформації на вебсайті Верховної Ради та парламентських комітетів став обмежений. Так, зникла інформація про список народних депутатів, контакти комітетів, інформація про порядки денні засідань тощо. Попри те, що частина інформації (наприклад, список народних депутатів і членів комітетів) повернулася на офіційний сайт парламенту, Верховна Рада досі залишається доволі закритою для медіа та представників громадськості.

У 2022 році введення обмежень можна було пояснити інтересами національної безпеки та необхідністю безпеки Верховної Ради України. Втім, робота парламенту в закритому режимі в 2024 році, після майже двох років з початку широкомасштабного вторгнення та десяти – з початку війни РФ проти України, викликає чимало питань.  

Відсутність доступу журналістів до Верховної Ради шкодить демократії. Який сенс говорити про небезпеку від присутності медіа в залі парламенту, коли про хід і результати розгляду законопроєктів суспільство дізнається із прямих трансляцій народних депутатів у соціальних мережах? До того ж парламент – надто велика за кількістю залучених людей структура, щоб його засідання проходили непомітно. 

Відтак замість продовження існуючої ситуації недопуску журналістів до будівлі парламенту варто обговорювати заходи безпеки, наприклад, підготовку укриттів.

Допуск журналістів до будівлі Верховної Ради України, завчасна публікація списку законопроєктів, які плануються до розгляду, забезпечать українців суспільно важливою інформацією. 

Так само важливо, щоб представники громадянського суспільства мали змогу долучатися до засідань парламентських комітетів, висловлювати позиції щодо зареєстрованих законопроєктів та ініціатив, які мають бути розроблені.

Ознакою збереження демократії попри війну стане повернення громадськості можливості комунікувати з народними депутатами у зрозумілий і прозорий спосіб. Медіа мають отримати можливість інформувати суспільство про те, які питання розглядає єдиний законодавчий орган країни, які аргументи лунають під час обговорення. Відкритість парламенту передбачає доступність інформації про його процедури для громадськості, а також створення умов для повноцінної комунікації народних депутатів України із українським суспільством. 

В день відкриття чергової, одинадцятої сесії Верховної Ради IX скликання, ми закликаємо парламент повернутися до забезпечення принципів відкритості своєї діяльності, а саме:

• забезпечити можливість присутності журналістів під час засідань Верховної Ради та спілкування із народними депутатами України в кулуарах парламенту;

• завчасно оприлюднювати порядки денні засідань Верховної Ради України;
• сприяти і підтримувати залучення організацій громадянського суспільства до засідань комітетів Верховної Ради України.

Верховна Рада України знов повинна стати місцем для дискусій, для вільної комунікації та роботи медіа, для пошуку рішень на складні виклики, які постають перед Українською Державою внаслідок збройної агресії РФ. За умов забезпечення заходів безпеки, така відкритість парламенту підвищить довіру суспільства до його діяльності і сприятиме активній співпраці організацій громадянського суспільства та народних депутатів.

06 лютого 2024 року

Центр прав людини ZMINA

Інститут Масової Інформації

Медіарух

ГО “КРИМСОС”

ГО “Донбас СОС”

БФ “СХІД-SOS”

Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”

Медійна ініціатива за права людини

БО БФ “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”

Колегія юристів з морського права України

Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

ГО Київський Освітній центр “Простір толерантності”

ГО Центр “Соціальна Дія”

Гірна Дарія, журналістка, авторка каналу “Обличчя Незалежності”
«Новини Донбасу»

Центр громадянських свобод

Укрінформ

ГО «Жінки в медіа»

Фундація Суспільність

Український незалежний центр політичних досліджень 

Центр політико-правових реформ

Інститут демократії імені Пилипа Орлика

ГО «UKRAINEPRIDE» 

Громадянська мережа ОПОРА

Видання «Ґрати» 

Міжнародне товариство прав людини – Українська секція

Освітній дім прав людини – Чернігів

ГО «Кримський процес»

ГО «Інститут миру і порозуміння»

ГО «Трус Хаундс»

ГО “Гельсінська ініціатива-ХХІ”

“Еспресо”

ГО “Центр громадянської просвіти “Альменда”

Євген Спірін, журналіст, ведучій

ГО Експертна група “Сова”

ГО “Харківський антикорупційний центр”

ГО “Громадське радіо”

Кримська правозахисна група

ГО “Платформа прав людини”

ГО “Детектор Медіа”

ГО “Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля”

ГО “Інкубатор демократичних ініціатив”

ГО Правозахисне об’єднання “ПРАВЕ ДІЛО”

Національна спілка журналістів України

Комісія з журналістської етики (КЖЕ)

Харківський інститут соціальних досліджень

Фундація DEJURE

Інститут демократії ім. Пилипа Орлика

Bihus.info

Hromadske.ua

Дмитро Тузов, Радіо NV

Яна Брензей, Вікна-новини

Роман Кульчинський, Тексти

Наталя Соколенко, Українське радіо

Вадим Карп’як, ICTV

Богдана Неборак, The Ukrainians

Людмилка Тягнирядно, Українське радіо

Богдан Логвиненко, The Ukraїner

Євгенія Моторевська, керівниця відділу розслідувань воєнних злочинів The Kyiv Independent

Мирослава Барчук, Суспільне

Антон Скиба, продюсер The Globe and Mail

Анастасія Бакуліна, Свідомі

Азад Сафаров, продюсер Sky News, співзасновник “Голоси дітей”

Анна Бабінець, Slidstvo.info

Настя Станко, Slidstvo.info

Аля Шандра, Euromaidan Press

Головне фото: пресслужба президента України

За останні роки подій у країні сталося так багато, що правозахисники, здається, встигли призвичаїтись до всього…окрім необхідності дбати про себе. Хто врятує супергероїв та супергероїнь, які звикли рятувати інших?
Говоримо з Іриною Виртосу

Ірина Виртосу — правозахисниця, експертка з недискримінації та гендерної рівності, журналістка. Співзасновниця громадських організацій “Бути” та “Fight for Right” , від імені останньої співпрацює з Міжнародною фундацією виборчих систем IFES. Залучена до розробки інклюзивного курсу з громадянської освіти для молоді “Демократія через дії”. Має  дочку.

Ліворуч – фото з сімейного альбому, праворуч – Ірина на акції “Відчинимо правду проти насильства” на підтримку ратифікації Стамбульської конвенції , листопад 2021 рік. – фото Наталії Адамович

Ірина займається боротьбою за права людини вже 12 років. 

Усе почалося 3 лютого 2012 року. Тоді вийшла перша стаття Ірини в межах співпраці з “Центром інформації про права людини” (зараз — “ZMINA”), з якої почалась десятирічна історія співпраці. Потім були довгі роки плідної роботи та  боротьби, протестів та акцій, проєктів та діалогів з владою.  За цей час правозахист в Україні змінився докорінно — і виклики, і способи їх подолання стали геть іншими. Змінилися і самі правозахисниці та правозахисники — і багато з них усвідомили, що потребують тієї ж турботи, яку звикли віддавати іншим. Ірина Виртосу — в їх числі.

Що змінилося за 12 років? 

Проблеми в країні були завжди, розповідає Ірина, а от механізми боротьби довго залишалися обмеженими. 12 років тому максимум, на який ти міг розраховувати — це можливість вийти з плакатом на площу та мати сподівання, що це не закінчиться автозаком. 

“Ми тоді моніторили всі випадки тортур у відділках міліції, мали спеціальний інструктаж з приводу того, як ми діємо на акціях. Багато спілкувалися з активістами з Білорусі та Росії — тоді ще була надія, що можна щось спільно зробити”

З тих пір зусиллями активістів та правозахисників  змінилося багато чого, та основне — до посадовців не просто стало можна достукатись — стало можливим вносити зміни у співпраці з ними, бути партнерами, пропонувати кращі рішення.

Акція Lights for Rights у грудні 2021 року. З сімейного альбому Ірини

Сам правозахисний рух став більш професійним — з’явилося більше інструментів впливу, крім “палатки та плакатів”. Стало можливим створювати свій порядок денний, наголошувати на тому, що для нас важливо, доносити це до влади — і використовувати для цього інструменти, про які неможливо раніше було мріяти.

“Я дуже раділа за колег, які провели міжнародну конференцію з прав людини прямо в київському метро (“Права людини за темних часів” 09.12.22). Тоді тривали обстріли Києва і було дуже небезпечно проводити заходи, а мої колеги у співпраці з Офісом омбудсмена організували конференцію, де говорили про порушення прав людини під час війни, розкривали питання Криму, захисту прав людини, обговорювали це все на партнерському рівні. Десять років тому таке неможливо було уявити”

Академія з прав людини для викладачів та викладачок журналістики, 2021 рік – з сімейного альбому

Крім того, з’явилося багато громадських організацій, які не згодні зі старими підходами до взаємодії з урядом, вони шукають нові формати, залучають соцмережі, починають активізувати тих, хто звик працювати за старими правилами.

“Коли б’єшся в стіну 12 років, то в якийсь момент все-таки починаєш помічати  зміни: ось тут був глухий мур, порослий травою і пліснявою, а зараз вона прозора та з перспективою на звітність держави перед громадою”.

Як не вигоріти?

Важливо розділяти свою діяльність — правозахисну, волонтерську чи будь-яку іншу — і  особисте життя. Але сказати це легше, ніж втілити. Ірина згадує, як на самому початку роботи, надихнувшись купою можливостей для навчання та професійної самореалізації, занурилась в роботу повністю — і в результаті зіштовхнуласяіз перевтомою.

“У мене бувало так, що я приїжджала з одного відрядження і одразу збиралась в інше, а коли не встигала прати речі —  купувала собі нові.”

Потім сталося народження дитини і декрет, а з ним — цілком реальний страх випасти з робочого життя, втратити зв’язки. 

Ірина з дочкою під час запису інтерв’ю для книжки “Кримський фотоальбом”, 2019 рік – фото Валерія Мезенцева

Але темп роботи все одно довелося знизити, щоб бути з дочкою, і поєднувати це було вкрай складно — аж поки дитина не пішла у садочок. І тут — нові виклики: робота в умовах карантину, перехід на новій онлайн умови праці, а потім…

“Потім після важкої хвороби померла мама. Зрештою в кінці 2021-го настав момент, коли я зрозуміла, що ресурсів у мене вже не 0, а мінус 100”

Складнощів додав ковід, необхідність перелаштовуватися на роботу в новому форматі. Коли нарешті стало зрозуміло, що сил більше нема — Ірина вирішила написати заяву на звільнення та взяти рік на відпустку, осмислити все, що відбулося та як слід погорювати. І в цей момент сталося повномасштабне вторгнення. 

В перші дні Ірина була вимушена була взяти дитину за руку і перетнути кордон. Там вони прожили 8 місяців.

Зранку і вдень я жила в країні Данії, вчила мову, а вночі — працювала на Україну

Ірина була залучена в декількох проєктах, досліджувала евакуацію людей з інвалідністю. Про відпочинок взагалі не йшлося — не лишалося ні часу, ні сил. Минулого року вони повернулися в Україну — і до викликів додався страх за життя.
“Тоді я зрозуміла, що нічого не можу ні придумати, ні вирішити. Організм каже — камон, тобі треба відпочити. А ідеального часу для відпочинку нема. Якщо тобі треба спати, треба спати зараз, а не через три роки”

Закінчилися сили щось робити, сенс, просіли ресурси — емоційні та фінансові. І опорою в цей непростий час стали родина, друзі й колеги.

Один з колег Ірини порадив їй звернутися до Освітнього дому прав людини та доєднатися до Програми психосоціальної реабілітації.

“Він сказав: Іро, тебе там дуже ждуть, ти їхня клієнтка”

Коли і як просити про допомогу?

Найскладніше, зізнається правозахисниця — визнати, що тобі потрібна допомога,  щоб про тебе подбали. Особливо — коли останні 12 років сама робила це для інших. Стає по-справжньому складно зупинитися і зафіксувати те, де ти опинилась.

“Знаєте, коли це відбувається? Тоді, коли все начебто “добре”. Я повезла доньку в Іспанію, до теплого моря. Я сама зі Скадовська, нині моє рідне місто під окупацією. І моє море забрали. 

І от я в Іспанії, моя дитина мирно спить вночі, а мені хочеться кричати. Не тому, що я в чужій мені Іспанії — а тому, що я могла б бути вдома, біля свого моря, зі своїми близькими. 

Ти їдеш за кордон, щоб у дитини був тиждень чи два мирного часу, щоб менше знала, що таке обстріли, сон в коридорі, вибухи поруч”

Ірина з дочкою в Скадовську. Фото з сімейного архіву

Втома накопичується і відчувається тоді, коли тіло відпочило і має сили на осмислення. Тоді треба зробити найскладніше — усвідомити, що це нормально — потребувати допомоги. 

Друге — зрозуміти, що саме тобі треба, і попросити про це.
За порадою свого колеги Ірина звернулась до Освітнього Дому прав людини. 

“Я відчула щось дуже цінне — повагу до моєї гідності на різних етапах спілкування з учасниками та організаторами. Мені подзвонили, уточнили мій запит, сказали: навіть якщо ви нічого не візьмете від програми, принаймні зможете нарешті виспатись”

Ірина згадує, як постійно виправдовувалась: насправді їй не так вже й погано, можливо, комусь іншому потрібна допомога більше. Але тренери швидко пояснили їй, що допомога їй необхідна, і просити про це — зовсім не соромно.

Згадує атмосферу безпеки і довіри, прийняття її такою, якою вона є — атмосферу, в якій було просто відкритися.

“Я запам’яталась всім як дівчина, яка постійно плакала.”

Інші учасники та учасниці навіть дякували за це — завдяки її прикладу під кінець програми всі змогли відпустити емоції.
Зізнається, що їхала на програму з мінімальними очікуваннями — хотіла принаймні тиждень відпочити. І програма дала таку можливість — на відміну від звичних їй тренінгів, де все розписано по годинах. А крім цього — нові інструменти турботи про себе.

“Коли тренерка Надія Локоть вчила нас вітатися зі своїм болем, це було спочатку для мене дико. А зараз я постійно собі кажу: о, привіт, затиск у шиї, давно тебе не було”

Що далі?

Після проходження реабілітації настав час повертатися додому — з новими інструментами та знаннями про себе.

“Навчилась фіксувати свій стан. Наприклад, я тепер точно знаю, що мені потрібно добре спати, бо вночі тривожність підвищується. Нас привчили тривожитись ночами, тому треба спати, коли є така можливість”.

Вихідні — для себе і родини. Замотатися у ковдру, дивитися фільми та пити чай, і в жодному  разі не працювати.

“Мені показали на цій програмі, що так можна. Що це нормально. Я зрозуміла, що я роблю і навіщо, чому я в Україні, чому моя дочка тут. Це знизило внутрішній тиск”.

Активістки та активісти — супергероїні та супергерої, які можуть не спати по три дні, але ресурси фізичного тіла є обмеженими. Ірина відчула це на собі — і тепер ділиться досвідом з колегами.

“Я часто працюю з людьми, які трошки молодші від мене. У них горять очі, завжди купа ідей. І я завжди ставлю їм такі прості базові питання: ви поїли сьогодні? Ви поспали? Де ви візьмете час і сили на цю ідею? 

Я можу ділитися з ними своїм досвідом та знаннями, своїми контактами та ресурсами, але це ще не все. Я хочу, щоб вони в цьому драйві не забували про себе”.

Програма реабілітації функціонує за підтримки ZMINA. Центр прав людини, Human Rights House Foundation, Libereco – Partnership for Human Rights та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM International, у партнерстві з Фонд Східна Європа, Human Rights House Tbilisi, Беларускі дом правоў чалавека імя Барыса Звозскава та Black Sea Trust for Regional Cooperation за фінансової підтримки European Union in Ukraine.

Для заповнення анкети на Програму термінової підтримки — переходьте за посиланням
👉🏻  https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

Село Льгів знаходиться в Чернігівській області, приблизно за 50 км від кордону з Білоруссю. В лютому-березні 2022 року населений пункт перебував у частковій окупації. Саме з Білорусі на територію України зайшли російські війська. За словами місцевих жителів, до населеного пункту приїхало близько тисячі солдатів. Вони ставили техніку під будинками і обстрілювали Чернігів. Накопали окопів по всьому селу. 

Окоп в селі Льгів на території приватного домогосподарства, фото надане свідком

Відразу пограбували місцевий магазин та розташувалися поблизу лісу, в карʼєрі. Російські військові жили в цивільних будинках, були й такі випадки, коли господарів виганяли, навіть з дітьми.

Місцевих жителів затримували та постійно перевіряли. Чоловікам росіяни не дозволяли виходити за межі двору, тільки жінкам та дітям. Сказали, що якщо побачать когось двічі на вулиці – розстріляють. Могли зупинити, поставити на коліна та допитувати чи обшукувати.

Один з місцевих жителів проходив строкову службу в ЗСУ. Демобілізувався за пів року до повномасштабного вторгнення, але не воював ніколи на Сході. Чоловіка посеред ночі вивели на вулицю, били, знущалися, намагалися дізнатися інформацію. Росіяни залишили його зв’язаним на вулиці, де він провів чотири доби. Першу ніч ночував навіть без верхнього одягу. Але згодом відпустили.

Через свавілля російських військових потерпала вся родина. Згодом командира, Руслана Кулієва з Магнітогорська, який вчиняв воєнні злочини, вдалося ідентифікувати журналістам. Також його підлеглого Андрія Чудіна, котрий бив чоловіка. 2 листопада Новозаводський районний суд Чернігова заочно засудив цих двох російських військовослужбовців, звинувачених у знущаннях над мешканцями окупованого села.

Стріляли по цивільних автомобілях. В машині, обвішаній білими прапорами, з Кувечичів до Чернігова їхало подружжя. Чоловік потребував гемодіалізу, тому родина намагалася дістатися лікарні. Російські військові обстріляли їх машину РСЗВ “Ураган”.Унаслідок обстрілу автомобіль згорів, чоловік загинув. Жінка отримала поранення. Російські військові поклали її в БТР та повезли до села Льгів, яке на той час вже тиждень перебувало під їх окупацією. Місцева ветеринарка та перукарка витягли кулю, робили перев’язки, врятували поранену жінку. 

Під час окупації електрики, газу та води в селі не було. Місцеві готували їжу в печі, в казанках або на вулиці. Зв’язку теж не було. В селі потрощені та спалені хати, автомобілі.

Зруйнований будинок у селі Льгів, фото надане свідком

Перед тим як поїхати геть, російські військові обкрадали будинки й забирали все, що знаходили цінне та брали навіть домашню худобу чи птицю. Вранці 1 квітня 2022 року російські війська покинули село.

Підготовка інформаційного матеріалу стала можливою завдяки Програмі «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини за підтримки #USAID. Представлені тут погляди та інтерпретації не обов’язково відображають погляди Уряду США, USAID або #УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ОДПЛЧ.

В редакції першого читання цей проєкт не лише не зменшить олігархічні та недоброчесні впливи на прийняття рішень органами влади, але й посилить закритість влади, дозволить тиснути на будь-яких «незручних» громадян чи організації громадянського суспільства, які критикуватимуть владу, вимагатимуть реформ або змін у  публічній політиці.

Такі громадяни чи організації будуть зобов’язані реєструватися як «лобісти» під загрозою штрафів, як «іноагенти» у путінській Росії. Тобто буде створена система тиску влади на громадянське суспільство. За участь у круглому столі, направленні пропозицій до законодавства, громадську експертизу  чи зустріч з посадовцем людей переслідуватимуть як за  «незаконне лобіювання».

Усі ключові пропозиції представників громадських організацій, що входили до складу с робочої групи з підготовки законопроєкту до другого читання, створеної парламентським комітетом з питань правової політики, проігноровані. Доопрацьована редакція проєкту закону й надалі дозволяє переслідувати громадян чи громадські організації за критику чи пропозиції до законодавства під приводом відстоювання ними своїх «комерційних інтересів». Останні сформульовано нечітко — будь-яка пожертва на підтримку організації для адвокатування антикорупційних, політичних чи інших реформ може вважатись її «комерційним інтересом».

Існує ризик, що комітет і загалом парламент можуть ухвалити в цілому законопроєкт №10337 у редакції, яка дозволить владі вважати будь-яких активних громадян і громадські об’єднання лобістами, вимагати звітування за кожну зустріч, дзвінок, пресконферецію та інші «лобістські» заходи, штрафувати й публічно дискредитувати в очах суспільства. Тобто не громадяни контролюватимуть владу, а влада контролюватиме громадян і каратиме їх за їхню громадську активність. 

В нинішніх українських реаліях,  коли в умовах воєнного стану конституційні права і так обмежено, органи влади працюють непрозоро, а громадські активісти, журналісти, підприємці дедалі частіше стають об’єктом переслідувань та залякування у зв’язку зі своєю професійною діяльністю, такий закон звужуватиме простір для громадянського суспільства.

Відтак, цей проєкт потребує серйозних  — а не косметичних  — змін, які мають сприйматися не лише Європейським Союзом та українською владою, але й українським суспільством.

Без таких системних змін цей проєкт є неприйнятним і лише зашкодить європейському поступу України.

Ми дякуємо десяткам народних депутатів з різних фракцій і груп за підтримку і подання розроблених експертами громадських організацій поправок, які дозволять зняти ключові загрози законопроєкту.

У зв’язку з цим закликаємо  Комітет з питань правової політики, всіх народних депутатів України при розгляді проєкту №10337 в другому читанні врахувати ці поправки, насамперед:

• чітко передбачити, що дія закону про лобіювання не поширюється на здійснення та захист громадянами прав і свобод, гарантованих Конституцією та законами України, і на діяльність неприбуткових організацій та неприбуткових установ, у тому числі громадських об’єднань.

Закликаємо залучити до аналізу й підготовки до другого читання законопроєкту представників бізнес-асоціацій, галузевих об’єднань підприємств, а також представників європейських організацій в Україні, експертів ЄС у сфері лобіювання.

Закликаємо інституції громадянського суспільства і всіх свідомих громадян підтримати нашу позицію.

Центр прав людини ZMINA

Лабораторія законодавчих ініціатив

Рух «Простір свободи»

Український незалежний центр політичних досліджень

Українська Гельсінська спілка з прав людини

ІСАР «Єднання»

Інститут масової інформації

Центр протидії корупції

ГО «UKRAINEPRIDE»

Регіональний центр прав людини

Мережа захисту національних інтересів АНТС

Інкубатор демократичних ініціатив

ГО «Центр “Соціальна Дія“»

ГО «Центр демократії та верховенства права» (ЦЕДЕМ)

ГО «Інститут соціально-економічної трансформації»

Фундація DEJURE

ГО «Донбас СОС»

Центр політико-правових реформ

ГО «Інсайт»

ГО «Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”»

ГО «Антикорупційний штаб»

ГО «Платформа прав людини»

ГО  «Міжнародне товариство прав людини – Українська секція»

ГО «Український інститут з прав людини»

БФ «Гендер Зед»

ГС «Освітній дім прав людини – Чернігів»

Міжнародний благодійний фонд «Карітас України»

ГО «КРИМСОС»

ГО «Харківський антикорупційний центр»

ГО «Незалежні»

ВГО «Асоціація сприяння самоорганізації населення»

ГО «Центр громадянського представництва “Життя”»

ГО «Нуль відходів Львів»

ГО «Центр Доброчин»

ГО «Чернігівський Центр Прав Людини»

ГО «Центр спільного розвитку “Дієва громада”»

БФ «Агенція розвитку майбутнього»

ГО «Нова Дружківка»

ГО «Всеукраїнська ліга правників проти корупції»

ГО «Херсонський обласний центр «Успішна жінка»

ГС «Громадський Контроль Діє»

ГО «Кременчуцький антикорупційний центр»

ГО «Імпакт центр СХІД.ЮА»

Громадянська Платформа Нова Країна

ГО «ВГО “Інститут Республіка”»

ГО «Центр розвитку громад», Харків

Хмільницька районна громадська організація «ПРАВО»

БО «БФ “Новий університет»

Центр досліджень визвольного руху

Всеукраїнський демократичний форум

МБФ Українська фундація громадського здоров’я

ГО «Детектор медіа»

ГО «Народний захист»

ГО «Проти Корупції»

ГО «ПРОЛІСОК-БЕРДЯНСЬК»

БФ «МІЖНАРОДНА ФУНДАЦІЯ РОЗВИТКУ»

БО «МФ Любисток»

ГО «Жіночий Антикорупційний Рух»

ГО «Одеський інститут соціальних технологій»

ГО «Українська Волонтерська Служба»

Громадянський рух «Відсіч»

ГО «Український світ»

Діксі Груп

Ілюстрація: Getty Images