Ганна Бут — вчителька та волонтерка з Мелітополя, лауреатка відзнаки “Національна легенда України”, заслужена працівниця освіти. Розповідає про протести, окупацію, відновлення та півтисячі її “бійців-зайців” 

Ганна Бут займається волонтерством з 2015 року. Підтримувала мелітопольські дитячі будинки, організовувала заходи для дітей, позбавлених батьківського піклування. Ганна виховувалась у сиротинці, тож як ніхто знає, наскільки діти там чекають на спілкування, тепло та турботу. 

Тоді ж, у 2015, Ганна разом з колегами заснувала у своєму навчальному закладі волонтерський рух “Свічадо” для допомоги армії. Збирала допомогу для військових і паралельно з цим виховувала майбутніх героїв на уроках громадянської освіти. 

Ганна Бут (у блакитній сукні) з колегами-вчителями

Понад 500 її колишніх учнів наразі воюють

Зізнається: колись вона і сама пішла у військкомат, і, якби не здоров’я, певно, зараз вже неодмінно була б у лавах ЗСУ. 

Сьогодні Ганна з дочкою знаходиться у місті Дубно Рівненської області і ні на хвилину не перестає жити волонтерськими турботами. Весь її вільний час проходить у плетінні сіток, збиранні посилок, відправці допомоги і пошуках нових способів залучити людей до волонтерської праці.

Жити в такому режимі постійно — невимовно важко, але ще важче — відчувати, що робиш недостатньо. 

Ганна з дочкою змогли вирватись з окупованого Мелітополя, перебратися у безпечне місто Дубно, і — майже одразу відновити там волонтерську діяльність.  Але дорога в безпеку виявилась довгою, важкою і травматичною — фізично та морально.

                                                                                                                                70 днів в окупації

Ганна зізнається: до останнього не вірила у можливість повномасштабного вторгнення.
“Моя дочка Крістіна готувалась до війни, збирала тривожний рюкзачок, а я спочатку тільки сміялась з цього”
Коли ж це сталося, вони одразу почали ходити на щоденні протестні акції разом з тисячами інших мелітопольців. 

Ганна з донькою Крістіною на протесті

“За день проходили стільки кварталів, що стерли пару взуття”

Активні протести тривали до 18 березня, а потім аж до початку травня протестувальники збиралися на міжконфесійну молитву на головній площі міста. Паралельно з цим долучалися до акції “Жовта стрічка”. Ганна згадує: спочатку використала всі стрічки, що мала вдома, потім — все, що взагалі можна було застосувати до справи: нитки, тканину,  навіть жовту парасольку. 

“Ми робили все, щоб показати ворогу, що йому тут не раді”

Разом з дочкою Ганна розвішувала стрічки всюди, де нема людей — на стовпах та деревах. А іноді вдавалась і до більш ризикованих методів.

“Я придумала, як вішати стрічки в магазинах. Ставала спиною, наприклад, до холодильника, ніби щось роздивляюсь, і в’язала стрічку до ручки. Потім відходила, дивилась на неї і раділа”.
Перебувати в окупованому місті ставало дедалі небезпечніше. Скоро почалися дзвінки з невідомих номерів серед ночі. Голос в слухавці погрожував і називав її “бандерівською потворою”. Згодом невідомі стали телефонувати та дихати в слухавку. Стало зрозуміло, що настав час за будь-яку ціну покинути місто.
Останньою краплею став день, коли на центральній площі міста спустили прапор України — найбільший прапор у Запорізькій області.

“У мене ніби вибили землю з-під ніг, я довго не могла прийти до тями. Ми з дочкою по черзі плакали: спочатку я плачу і вона мене втішає, а потім навпаки.”

Виїхати з окупованого міста було важко. З собою — тільки домашні тварини та трохи речей, а на шляху — 26 блокпостів.

“Дочка сказала мені мовчати, тож я рахувала блокпости. Один під мостом, ще один десь в кущах…”

Окупанти на блокпостах всі, як один, були брудні та голодні — відібрали у когось з автобуса хліб та воду. Чоловіків роздягали та перевіряли на наявність патріотичних татуювань. Дорога була важкою та виснажливою.

“Коли ми доїхали до Запоріжжя, то вклонялись там кожному українському прапору.

Я дивилась на мирне місто і від шоку не могла розмовляти, здається, кілька днів. Тут люди ходять по вулицях, співають, танцюють, а в цей же час в Мелітополі голодують. Як ми не з’їхали там з глузду? Мені здається, тільки тому, що розуміли: якщо ми зляжемо, то нікому не зможемо допомогти. У мене стільки хлопчиків-бійців потребують допомоги, я їх називаю — “мої зайці”. Хлопці мені розповідають про те, як воюють, як автомати в руках у них червоні, бо стільки ворогів лізе, що вони не встигають охолонути. Ну скажіть мені, як я можу не займатися тим, чим займаюся?”

Після Запоріжжя Ганна з дочкою рушили в Дубно, де і залишаються зараз. 

“Головна мотивація — повернутись додому”

В Дубно у Ганни вистачає роботи. Весь час, вільний від проведення онлайн-уроків, Ганна присвячує волонтерству. 

“Простіше було б сказати, чим я не займаюся. Наразі плетемо маскувальні сітки. Запити ніколи не зменшуються, навпаки — їх стає все більше і більше. Мені тільки вартує сказати, що вже майже кінець… Буквально позавчора прийшли два величезних запити. Допомагаємо всім, хто звертається, не тільки своїм учням або випускникам”. 

Ганна розповідає, як постійно працює над тим, аби залучити до волонтерської роботи якомога більше місцевих. Як особисто приходить до підприємців та просить у них долучитися до зборів. 

“Перед дзвінком підприємцю я завжди молюся. Дуже хвилююсь, що відмовить. Але інші люди ще менше долучаються до зборів, у всіх є свій клопіт, у кожного тут по кілька людей з сім’ї на війні”

Завдяки її ініціативі до плетіння сіток долучаються вчителі та учні з місцевих навчальних закладів, ліцеїв та училищ. Нещодавно Ганна звернулась до директора Дубенського замку (замок князів Острозьких — Любомирських, фортеця в місті Дубно Рівненської області) — і тепер в її команді дві музейні працівниці. 
Найстаршій волонтерці — 67 років. Любов Костюк плете іграшки, які Ганна надсилає у Фінляндію, де їх продають на благодійних ярмарках. Іншій волонтерці, теж з Мелітополя, Ганна надсилає на продаж розмальовані гільзи.

“Всі мелітопольці, які втекли, волонтерять, це не секрет. Наша основна мотивація — бажання повернутися додому. Якщо я не встану сьогодні з ліжка, я ні на сантиметр не наближуся до Мелітополя.”

Ганна з дочкою та тваринами евакуюється з Мелітополя

Ганна зізнається: спогади з окупації їй майже вдалося залишити позаду. Тільки іноді, після особливо важкого дня, буває тяжко.

“Дуже важко стає, коли Крістінки вдома нема, закінчились всі активності, лишаєшся сама вдома і вимикаєш світло… Дуже хочеться відчути запах рідного дому.”

Найважче — лишатися наодинці зі своїм горем. На щастя, у Ганни була можливість звернутися по допомогу.

“Іноді треба поставити крапку і дати собі відпочити”

Ганна розповідає:

“У мене був важкий травматичний випадок під час волонтерської роботи, після якого я отримала мікроінсульт в правій частині головного мозку. Було темно в очах, я не могла підвестися. Це така травма, знаєте, психосоматична. Пов’язана з неприйняттям нечесності та неправди. Я зрозуміла, що дуже багато віддаю свого життя волонтерській роботі”.

Тоді Ганна вирішила податись на Програму психосоціальної реабілітації від Освітнього дому прав людини в Чернігові. Там волонтерка, за її словами, вперше за 52 роки відчула стільки поваги для себе. Змогла привести свої почуття до ладу. Досі використовує вправи з самодопомоги, яким навчила її тренерка Надія Локоть.

Волонтерам, які відчувають, що вигоріли, Ганна радить обов’язково звертатися по допомогу, адже самостійно не впоратись. Багато організацій надають психологічну допомогу, і можливість відчути теплоту та повагу до себе — неоціненна. 

Якщо відчуваєш, що здоров’я підводить — одразу став крапку та відпочивай, звертайтесь до лікарів.

“Волонтерам найбільше потрібна підтримка людей, які готові щось змінювати в країні. І сміливість стукати у двері, просити про підтримку своїх зборів, бо люди видихаються. Хто кому хто — ми відповімо після війни. А зараз понад все важливо підтримувати одне одного і дбати про себе”. 

Програма реабілітації функціонує за підтримки ZMINA. Центр прав людини, Human Rights House Foundation, Libereco – Partnership for Human Rights та проєкту ESU.

Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM International, у партнерстві з Фонд Східна Європа, Human Rights House Tbilisi, Беларускі дом правоў чалавека імя Барыса Звозскава та Black Sea Trust for Regional Cooperation за фінансової підтримки European Union in Ukraine.

Десять років Україна перебуває у вирі потрясінь, які почалися з подій Революції Гідності та продовжилися агресією РФ — окупацією Криму, частин Донецької та Луганської областей і повномасштабним вторгненням в Україну. 

Збройна агресія Росії суттєво вплинула на життя нашої країни, кожного та кожної з нас. Десять років війни та окупації частини території України стали причиною значних негативних наслідків для держави та громадян. Зруйновані міста та скалічені долі людей, підірвана віра в систему безпеки, правопорядок і правила, за якими світ жив більше 80 років. 

Розв’язана Росією війна забирає тисячі життів українських цивільних та військових, провокує глобальні екологічні та продовольчі катастрофи. Водночас війна стала викликом для світової системи забезпечення прав людини, дотримання стандартів, які мали б гарантувати повагу до людського життя та гідності. Під сумнів поставлено ефективність демократичного політичного режиму на противагу диктатури.

Росія не поважає домовленості та стандарти, закріплені в міжнародних договорах, свідомо нівелює повагу до визнаних демократичних цінностей. Невибіркові обстріли, прицільне знищення цивільної інфраструктури, нелюдське поводження та катування військовополонених і цивільних, тисячі цивільних заручників, насильницькі викрадення, позасудові страти, сексуальне насильство, примусова мобілізація та паспортизація жителів окупованих територій, індоктринація українських дітей, масові депортації та примусові переміщення — це лише деякі воєнні злочини та злочини проти людяності, скоєні Росією та її армією на території України. І цей перелік, на жаль, складно вичерпати. 

Ми усвідомлюємо, що не захистимо права людини без нашої держави. А державність неможливо захистити без зброї та військової підтримки союзників та світу. Без деокупації територій України не можна захистити мільйони громадян України від свавілля та розправи над ними з боку країни-агресора. А будь-яке схиляння України до перемовин на умовах РФ призведуть лише до продовження масових порушень прав українських громадян та численних міжнародних злочинів.

Тому з кожним скоєним воєнним злочином наше прагнення до забезпечення ефективного правосуддя щодо найтяжчих злочинів і притягнення до відповідальності тих, хто їх вчинив, лише укріплюється і посилюється. Ми усвідомлюємо, що шлях до справедливості складний і довгий. Треба посилити інститути держави, які відповідають за розслідування та притягнення до відповідальності винних у більш як сотні тисяч задокументованих воєнних злочинів. Важливо обʼєднати зусилля з державою для розбудови ефективних заходів з підтримки та допомоги кожному, хто постраждав від агресії. І памʼятати, що у фокусі шляху до справедливості має завжди залишатись людина та наше спільне майбутнє.

Коаліція правозахисних організацій “Україна. П’ята ранку” закликає українську владу:

• Ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду та забезпечити синхронізацію національного кримінального законодавства з міжнародним правом; 
• Розробити та впровадити цілісний і системний підхід до підтримки постраждалих від російської збройної агресії, особливо тих, хто став жертвами міжнародних злочинів, та їх свідками. Вони повинні отримати необхідну підтримку без зволікань і очікувань репарацій з боку країни-агресора;
• Розробити та прийняти необхідні нормативно-правові акти для реінтеграції жителів тимчасово окупованих територій України, створення передумов для відновлення держави та життя на звільнених територіях. 

Ми також закликаємо міжнародних партнерів України:

• Продовжувати надавати військову підтримку Україні для зупинення агресора і звільнення всіх окупованих територій України, бо лише відновлення українського контролю над територіями гарантуватиме збереження там життів та дотримання прав людини;
• Продовжувати працювати над механізмом звільнення цивільних осіб, які позбавлені особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (цивільних заручників, політичних в’язнів), та повернення осіб, депортованих на територію РФ, в тому числі дітей, та осіб, які перебувають у місцях несвободи на окупованих територіях України;
• Посилювати санкційний тиск на країну-агресора та запровадити дієві механізми контролю за дотриманням санкційних обмежень;
• Підтримати створення ефективного механізму з притягнення до відповідальності, який буде спроможний забезпечити дієве правосуддя щодо всіх найтяжчих злочинів, вчинених під час агресії РФ проти України, та посилити спроможність національної та міжнародної систем правосуддя;
• Надавати скоординовану та комплексну підтримку українській державі та громадським об’єднанням, засновану на оцінці реальних потреб з усвідомленням наявної національної законодавчої рамки, її можливостей і обмежень;
• Заохочувати та спонукати парламент вдосконалювати українське законодавство в частині розбудови спроможності національної системи правосуддя забезпечувати ефективні процеси притягнення до відповідальності за найтяжчі злочини.

Фото обкладинки: PAP/EPA/Roman Pilipay

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної громадською організацією «МАРТ» спільно з громадською спілкою «Освітній дім прав людини в Чернігові», у рамках глобальної ініціативи «Трибунал для путіна» про ймовірно скоєні міжнародні злочини за 700 днів повномасштабної російсько-української війни на території Чернігівської області.

Було задокументовано 4020 епізодів за весь період і 14 епізодів безпосередньо за січень 2024 р.

Інформація в цій публікації є приблизною, спирається на зібрані нами дані та потребує уточнення.

1. Інформація про жертви серед цивільного населення

За досліджуваний період, в Чернігівській області нами було зафіксовано загалом 635 епізодів, пов’язаних із людськими втратами чи порушенням прав серед цивільного населення.

1.1. Інформація про загиблих та поранених серед цивільного населення

За даними, які задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період в Чернігівській області внаслідок ракетних, мінометних та артилерійських обстрілів, а також на вибухових пристроях різного характеру загинуло щонайменше 541 людина та було поранено щонайменше 565 осіб.

Близько 15:00 години 30 грудня росіяни обстріляли Семенівку, що в Новгород-Сіверському районі. Загинув 32-річний місцевий житель. Пошкоджено понад 30 будинків та інша цивільна інфраструктура. За інформацією поліції Чернігівської області, російська армія завдала близько 20 ударів по центру Семенівки з реактивних систем залпового вогню «Град».

10 січня близько 5 ранку у Семенівській громаді російська диверсійно-розвідувальна група розстріляла авто із цивільним чоловіком. Загиблий чоловік був 1961 року народження. Він працював водієм шкільного автобуса у селі Костобобрів.

2. Інформація про житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури, що зазнали пошкоджень унаслідок бойових дій

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, у Чернігівській області за досліджуваний період унаслідок переважно ракетних ударів було зруйновано/пошкоджено щонайменше 5452 об’єкти цивільної інфраструктури, серед яких:

Ось деякі з цих випадків за останній місяць: 

27.12.2023 року ворожа армія прицільно атакувала обладнання РЕМ та водонапірну башту в одному з прикордонних сіл Сновської громади. Внаслідок обстрілу без електропостачання залишилось дев’ять населених пунктів.

13.01.2024 року внаслідок ракетного удару по мікрорайону Бобровиця в м. Чернігові пошкоджено багатоквартирний будинок, у якому пошкоджено 20 квартир — вибиті балконні рами та вікна; 28 приватних житлових будинків, а також 4 магазини.

У період із 10.01.2024 року по 16.01.2024 року росіяни вкотре обстріляли мирне населення на прикордонні Чернігівської області. Внаслідок обстрілу 72-річна мешканка одного з прикордонних сіл Семенівської громади Новгород-Сіверського району залишилася без даху над головою. За словами жінки, під час російського обстрілу вона була в будинку і почула вибух. Внаслідок обстрілу у будинку вибило вікна, пошкодило дах, осколками посікло стіни. Оселя стала геть непридатною для проживання самотньої літньої жінки.

18.01.2024 року внаслідок російського обстрілу с. Залізний Міст, Новгород-Сіверського району пошкоджені житловий будинок та господарські споруди.

Близько 15:00 години 30 грудня 2023р. росіяни обстріляли Семенівку, що в Новгород-Сіверському районі. Внаслідок обстрілу пошкоджено понад 30 будинків та інша цивільна інфраструктура. За інформацією поліції Чернігівської області, російська армія завдала близько 20 ударів по центру Семенівки з реактивних систем залпового вогню “Град”.

10 січня 2024 р. близько 5 ранку у Семенівській громаді російська диверсійно-розвідувальна група розстріляла авто із цивільним чоловіком.

3. Інформація про типи подій, які були задокументовані за досліджуваний період

За даними, які вже задокументовані в нашій базі, за досліджуваний період у Чернігівській області сталися такі події:

Аналіз зібраної інформації дає підстави стверджувати, що протягом останнього місяця зс рф ведуть щоденні обстріли як прикордонних територій Чернігівської області, так і самого м. Чернігів. Фіксуються постійні проникнення ДРГ, ворог застосовує для обстрлілів артилерію, міномети, РСЗВ, БПЛА, пуски ракет з гелікоптерів, стратегічної авіації, тощо – все це неминуче призводить до руйнування цивільної та критичної інфраструктури життєзабезпеченя, людських втрат серед цивільного населення.

Загалом за останній місяць від ворожих обстрілів пошкоджено (знищено) щонайменьше 63 будинки житлового-побутового призначення, 2 об’єкти інфраструктури життєзабезпечення, 2 автомобілі, 4 об’єкти підприємницької діяльності та комерційно-виробничого призначення. На жаль, двоє людей загинули.

Основне фото: поліція Чернігівської області

Збір інформації триває. Якщо ви можете надати додаткову інформацію, будь ласка, напишіть нам на адресу tribunal_for_putin@helsinki.org.ua.

Аналіз підготував координатор громадської приймальні УГСПЛ в м. Чернігів, що діє на базі ГО «МАРТ», Дмитро Науменко 

Благодійний фонд «Схід SOS» оголошує старт нового проєкту для активістів і громадських організацій!

В умовах повномасштабного вторгнення активність громадського сектору стала підтримкою для суспільства. Саме тому відчуваємо потребу підсилити тих, хто допомагає іншим. Розбудова можливостей для локальних ініціатив – наш внесок у спроможність України.

Плануємо проведення тренінгів і вебінарів, а також інших просвітницьких заходів. Аби сформувати програму та визначити запити, закликаємо до 21 лютого 2024 року пройти коротке опитування за посиланням. 

Запрошуємо організації з досвідом і ті, що у процесі становлення. Перевагу надаємо ініціативам, які працюють від 1 до 4 років. Всі команди, які заповнять анкету, матимуть можливість долучитися та отримати підтримку. 

Проєкт реалізується БФ «Схід SOS» у партнерстві з Danish Helsinki Committee, Інститутом лідерства та управління УКУ, ГС «Освітній дім прав людини в Чернігові» та за фінансової підтримки New Democracy Fund.

Levonky is a small village located in the Chernihiv region, about 25 kilometers from the regional center. About a hundred people live here, and the only one of its kind in Ukraine, the “Regional Center for Social Adaptation,” is located here. It was created mainly for people without a permanent place of residence.

On March 30, 2022, two columns of Russian military vehicles entered the village. On the way, they shot the transformer, immediately cutting off the electricity. After arriving in the village, Russian soldiers selected six local men for work and forced them to saw fallen trees that blocked the bridge over the river. They began conducting searches, trying to find Ukrainian soldiers and those who blocked their path.

“Pray, because your life is over…”

The men sawed the trees and returned. About 20 minutes later, Russian soldiers came back to the houses and took them, leading them to the territory of the Center for Social Adaptation. They took phones from everyone and interrogated them.

The soldiers took the men to the courtyard, made them kneel down, and tied their hands with ropes. They fired shots in different directions, threatening to shoot them. They told one of them, “Pray, because your life is over, we will kill you now, don’t worry—it will be quick.” Then they brought his father and also interrogated and fired shots over his head. Another local resident was beaten, and they threatened to deal with his family.

Later, the Russians took everyone to another room. There was a cage where the men were placed. They had guards and sometimes the commander visited. The men managed to escape only when the Russian military left the village.

Plundering and Destruction

Russian soldiers did not bypass the Center for Social Adaptation and stayed there for a day. They spent the night in a building that the staff used as a warehouse. They stole equipment, mattresses, pillows, dishes, and chairs. They left a mess. Russian soldiers even took things from a second-hand store that were brought here as humanitarian aid. Moreover, they shot two cows from the farm, which were taken care of by the center’s wards.

They looted the houses of local residents, taking whatever they liked. In one cellar, they threw a grenade. Moreover, in the village, Russian soldiers were often seen in a state of drunkenness.

The inscription left by Russian soldiers in the village club: “Forgive us, we came for the Bandera supporters. And there are looters among everyone :)”. Photo provided by witnesses.

Tank with an Explosive Before leaving the village, the wards of the Center were locked in a separate room. Witnesses said that meanwhile, Russian soldiers looted, poured fuel into one of the tanks, set it on fire, and closed the hatch. It burned for about an hour, and then exploded with such force that the tank’s caterpillar flew over the roof, it was found about 150 meters from the explosion site. Another piece of iron buried in the ground damaged the main water pipeline. The utility building collapsed nearby. The tank wheel pierced the trunk of a century-old tree, which fell. Nearby houses were damaged, the ceiling collapsed at the Center for Social Adaptation, windows were smashed, and so on. People managed to get out and put out the fire.

Volunteering

Since the beginning of the full-scale invasion, the wards and employees of the Chernihiv Regional Center for Social Adaptation have been engaged in volunteering. They fed people in Chernihiv who were in bomb shelters with milk from the Levonka farm and other products. They delivered supplies to the blockaded city 25 kilometers away, even during shelling.

Even in just a few days of occupation, local residents were able to experience firsthand what “Russian world” is and how they could help others.

The preparation of informational materials became possible thanks to the Human Rights in Action Program, implemented by the Ukrainian Helsinki Human Rights Union with the support of #USAID. The views and interpretations presented here do not necessarily reflect the views of the US government, USAID, or #UHHRU. The authors and UHHRU are solely responsible for the content of the publication.

Освітній Дім прав людини — Чернігів продовжує надавати підтримку правозахисникам, журналістам та громадським активістам у рамках Програми Захисту.

Програма Захисту передбачає декілька видів підтримки:

• Термінова індивідуальна підтримка правозахисників, журналістів, громадських активістів;
• Професійна підтримка;
• Реабілітаційні програми й заходи для відновлення психологічних та фізичних особистих ресурсів.

Термінова підтримка

Термінова підтримка Програми Захисту полягає в тому, щоб якнайшвидше допомогти людям, які опинилася в ситуації ризику у зв’язку з окупацією чи бойовими діями.

Вона включає:

• компенсацію деяких первинних побутових витрат, пов’язаних з особистою безпекою;
• інформацію про центри, що надають допомогу;
• консультації з юридичних питань;
• інформаційну допомогу в евакуації/релокації за кордон та по Україні;
• емоційну підтримку та психологічну допомогу (дорослим або дітям);
• тимчасове проживання у Львівському Хабі та в ресурсному центрі в селі Количівка Чернігівської області

Так, загалом за 2023 рік Дім отримав 199 заявок на компонент термінової підтримки, які стосувалися 370 осіб. Усього підтримано 164 заявки — це 288 осіб.

Серед підтриманих — 261 — дорослих, 27 — дітей. Жінок більше ніж чоловіків — 148 проти 140.

Щодо сфер діяльності: 80 — громадські активісти, 12 — журналістів, 12 — правозахисники та 117 особи — це члени їхніх сімей.

За результатами опитування 89 % бенефіціарів, які отримали термінову підтримку — зберегли свою громадську діяльність.

Надано 35 годин психологічних консультацій та 45 годин юридичних консультацій.

Надано 30 інформаційних консультацій (інформація про центри, що надають допомогу, інформаційна допомога в евакуації за кордон, інформація про допомогу за кордоном).

Надано 1 консультацію з фізичної та кібербезпеки.

Для перегляду детальної інформації про можливості термінової підтримки та заповнення анкети переходьте за посиланням — https://forms.gle/gDHM5mJynWnM55Hs5

Львівським Хабом, як шелтером скористались 94 жінки та 88 чоловіків (всього 182 особи, включаючи 14 дітей).

Pro bono він використовувався, як освітній простір для 69 заходів від представників громадського сектору (заходи охопили 736 учасників, а саме 89 чоловіків та 647 жінок). Приклади зустрічей: кінопокази, арттерапія, воркшопи, групи з ненасильницької комунікації, групи взаємопідтримки тощо)

Професійна підтримка

Професійна підтримка Програми Захисту спрямована на те, щоби бенефіціари могли залишатися в професії або в громадській активності, у нових, критичних умовах. Для цього Дім надає можливість пройти стажування, навчання, а також реалізувати свій проєкт.

Стажування

Так, протягом 2023 року сімнадцять стажувальників та стажувальниць пройшли стажування від 1 до 3 місяців, з них:

• 6 правозахисників
• 4 журналістів
• 6 активістів громадянського суспільства
• 1 волонтер

Мікропроєкти

Важливим аспектом нашої підтримки є можливість для учасників Програми реалізувати свої проєкти.

Так, серед проєктів, які підтримав Дім:

1. «Короткометражна стрічка про невідомі моменти оборони Чернігова в лютому-березні 2022 р.». Керівник проєкту Іван Матвєєв, ментор — Вадим Пивоваров.
2. «Шкільне соціальне підприємництво — онлайн курс для молоді». Керівниця проєкту — Валентина Чугуєвець, менторка — Анна Орловська.
3. «Документування воєнних злочинів та допомога постраждалим особам від злочинного нападу рф». Керівниця проєкту — Тетяна Каталевська, менторка — Марія Цип’ящук.
4. «Відкрита мова прав людини» — керівник проєкту — Сергій Івушкін, ментор — Юрій Чумак;
5. «Документальний фільм (робоча назва «Шлях до трибуналу)» — керівник проєкту — Іван Матвєєв, ментор — Дмитро Науменко;
6. «Стоп булінг» — керівник проєкту — Андрій Волик, без менторського супроводу.

Програма психосоціальної реабілітації

Також у рамках Програми Захисту діє Програма психосоціальної реабілітації. Вона охоплює заходи для відновлення психологічних та фізичних ресурсів представників громадянського суспільства.

Програма призначена для громадських активістів/ок, волонтерів/ок, лідерів/ок громад, представників/ць меншин, журналістів/ок та правозахисників/ць, які працюють як у груповому, так і в індивідуальному форматі з людьми, які пережили насильство та війну.

Так, у ресурсному центрі Дому в с. Количівка провели три 5-денних заходи, які охопили 28 осіб та чотири 7-денних заходи, які охопили 37 осіб. Загалом, заходи психосоціальної реабілітації відвідали 65 осіб, з яких 47 жінок та 18 чоловіків.

Результати з 24.02.2022

Наразі з часу повномасштабного вторгнення по 01.01.2024 року було отримано 466 заявок, з яких було погоджено 395 заявок, які стосувалися 870 осіб, а саме 461 жінка та 409 чоловіків.

Програма захисту функціонує за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», Human Rights House Foundation та проєкту ESU.

Проєкт ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини в консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM, у партнерстві з Фондом «Східна Європа», Домом прав людини в Тбілісі, Білоруським домом прав людини імені Бориса Звозскова та Чорноморським фондом регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Левоньки — невеличке село, що знаходиться в Чернігівській області, за 25 кілометрів від обласного центру. Тут проживає близько сотні людей та розташовується єдиний в Україні подібного профілю “Обласний центр соціальної адаптації”. Створений переважно для осіб без постійного місця проживання. 

30 березня 2022 року в село заїхало дві колони російської військової техніки. Дорогою розстріляли трансформатор, одразу зникло світло. Після прибуття на територію села, російські солдати обрали для роботи шістьох місцевих чоловіків та змусили розпилювати повалені дерева, що перекривали міст через річку. Почали проводити обшуки, намагалися знайти українських військових та тих, хто перекрив їм дорогу.

Фото надане свідком

«Молися, бо твоє життя закінчене..»

Чоловіки розпиляли дерева і повернулися. Приблизно через 20 хвилин російські військові знову прийшли до будинків та забрали їх, повели на територію Центру соціальної адаптації. Відібрали у всіх телефони, допитували.

Солдати вивели чоловіків на подвір’я, поставили на коліна та зв’язали руки мотузками. Стріляли в різні боки, погрожували розстрілом. Одному з них сказали: «Молися, бо твоє життя закінчене, ми зараз тебе вб’ємо, не хвилюйся — це буде швидко». Потім привели його батька, теж допитували і стріляли над головою. Іншого місцевого жителя побили, погрожували розправитися з його родиною.

Згодом росіяни забрали всіх та повели до іншого приміщення. Там була клітка, куди чоловіків помістили. Приставили охоронця, іноді навідувався командир. Чоловікам вдалося вибратися тільки тоді, коли російські військові покинули село.

Грабували та нищили

Російські солдати не оминули і Центр соціальної адаптації та пробули там одну добу. Ночували у корпусі, який працівники використовували як склад. Викрали техніку, матраци, подушки, посуд та стільці. Залишили безлад. Російські військові забрали навіть речі із секонд-хенду, який сюди привезли як гуманітарну допомогу. Окрім того, розстріляли двох корів із ферми, якою опікувалися підопічні центру.

Грабували будинки місцевих мешканців, забирали все, що сподобалося. В один з погребів кинули гранату. До того ж у селі російських військових часто помічали в стані алкогольного сп’яніння.

Напис, який залишили російські військові в сільському клубі: “Простите нас, мы пришли за бендеровцами. А мародери есть у всех :)”. Фото надане свідком.

Танк з вибухівкою

Перед тим як покинути село, підопічних Центру замкнули в окремому приміщенні. Свідки розповіли, що тим часом російські військові мародерили, залили в один із танків пальне, підпалили та закрили люк. Він горів близько години, а потім вибухнув з такою силою, що танкова гусениця перелетіла через дах, її знайшли метрів за 150 від місця вибуху. Ще один шмат заліза, закопавшись у землю, пошкодив магістраль водоводу. Господарська будівля поряд звалилася. Танкове колесо пробило стовбур столітнього дерева, воно впало. Поряд пошкоджені будинки, в Центрі соціальної адаптації обвалилася стеля, вибито вікна тощо. Люди вибралися, загасили пожежу.

Волонтерство

Від початку повномасштабного вторгнення підопічні та працівники Чернігівського обласного центру соціальної адаптації займалися волонтерством. Молоком з ферми в Левоньках та іншими продуктами годували людей в Чернігові, які перебували в бомбосховищах. Доставляли під обстрілами в блокадне місто за 25 кілометрів. 

Навіть за декілька днів окупації місцеві жителі встигли добре відчути на собі, що таке “рускій мір” та чим могли допомагали іншим.

Підготовка інформаційного матеріалу стала можливою завдяки Програмі «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини за підтримки #USAID. Представлені тут погляди та інтерпретації не обов’язково відображають погляди Уряду США, USAID або #УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ОДПЛЧ.

On February 28, 2022, the first column of Russian troops passed through the village of Levkovychi in Chernihiv region, starting an occupation that lasted just over a month. During this period, the Russians brutally killed local residents, detained and tortured them. People also died from shelling and lack of medicine. Houses in the village were damaged and looted.

On January 5, our documentarians visited Levkovychi and recorded evidence of war crimes committed in February-March 2022.

Russian soldiers shot dead four men: Oleksandr Orishko, Oleksandr Derkach, Yaroslav Varava, and Serhiy Nemchenko. Local residents heard gunfire, and later their fellow villagers found them dead. The bodies had numerous gunshot and stab wounds, as well as signs of beating. The men were tortured by Russian soldiers and then killed. The bodies of the deceased were found in the center of the village, right next to the cross. It is known that the men were preparing Molotov cocktails to stop columns of Russian troops, but they had no weapons. Their lives were cut short on the first day of the occupation.

The man who walked from Slavutych to Levkovychi was detained and taken prisoner. The Russians decided to make him a “messenger.” To make him agree, they tortured him, cutting crosses with a knife where tattoos were on his arms and legs. To prevent him from escaping, they went to his parents’ house and took his father hostage. The man was sent to Slavutych to deliver a letter to local authorities. What was written there is unknown, as there was no opportunity to see.

Witnesses who agreed to be interviewed spoke of looting by Russian soldiers. They looted uninhabited houses, and where people lived, they entered and took food, cars, livestock, and even underwear. Shops and the village council were also looted. Local farmers also suffered from abuses by Russian soldiers. Agricultural machinery on a farm in the village was destroyed and shot at. Russian army soldiers used fuel stocks prepared by the farmer for sowing and destroyed grain stocks.

Знищене зерносховище у селі Левковичі

There are many damaged houses in the village, with about 150 of them having damage. They suffered not only from shelling but also from Russian soldiers placing vehicles near houses and firing at Chernihiv. Two people died from shelling. These are Sotnyk Vitaliy and Tovkun Nina. Nina’s son, Oleg Tovkun, was injured and is still undergoing rehabilitation abroad.

The residents of Levkovychi lived in constant fear during the occupation. Civilians were threatened with death, for example, for violating the order not to look towards Russian soldiers or for refusing to accept food under the guise of humanitarian aid. They were forbidden to walk around the village or talk to each other. Living conditions in the occupation were also complicated by the lack of electricity, gas, communication, and especially medicine. In these conditions, six elderly people died in the village.

This continued until April 3, 2022, the day Levkovychi was liberated.

The preparation of this informational material was made possible thanks to the Human Rights in Action Program, implemented by the Ukrainian Helsinki Human Rights Union with the support of #USAID. The views and interpretations presented here do not necessarily reflect the views of the US Government, USAID, or #UHHRU. The authors and Educational Human Rights House – Chernihiv are solely responsible for the content of the publication.

The village of Lhiv is located in the Chernihiv region, approximately 50 km from the border with Belarus. In February-March 2022, the settlement was partially occupied. Russian troops entered Ukrainian territory from Belarus. According to local residents, about a thousand soldiers arrived in the village. They placed equipment under buildings and shelled Chernihiv. Trenches were dug throughout the village.

They immediately looted the local store and settled near the forest, in the quarry. Russian military personnel lived in civilian houses, and there were cases where homeowners, even with children, were expelled.

Local residents were detained and constantly checked. Russian soldiers did not allow men to leave the yard, only women and children. They were told that if they saw someone outside twice, they would be shot. They could stop, kneel down, interrogate, or search.

One of the local residents served in the Ukrainian Armed Forces. He was demobilized half a year before the full-scale invasion but had never fought in the East. They took him out onto the street in the middle of the night, beat him, abused him, and tried to extract information. The Russians left him tied up on the street, where he spent four days. He spent the first night even without outerwear. But later, they released him.

The entire family suffered from the rampage of Russian military personnel. Later, journalists managed to identify the commander, Ruslan Kuliyev from Magnitogorsk, who committed war crimes. Also, his subordinate Andriy Chudin, who beat the man. On November 2, the Novozavodsk district court of Chernihiv sentenced these two Russian servicemen in absentia, accused of abusing residents of the occupied village.

They fired at civilian cars. A couple from Kuvychi was driving from Kuvychi to Chernihiv in a car with white flags. The man needed hemodialysis, so the family tried to reach the hospital. Russian troops shelled their car with the BM-27 Uragan MLRS. As a result of the shelling, the car caught fire, the man died, and the woman was injured. Russian soldiers put her in an armored personnel carrier and took her to the village of Luhiv, which was already under their occupation at that time. A local veterinarian and hairdresser removed the bullet, performed bandages, and saved the wounded woman.

During the occupation, there was no electricity, gas, or water in the village. Locals cooked food in ovens, cauldrons, or on the street. There was no communication either. Houses and cars in the village were destroyed and burned.

Before leaving, Russian troops robbed houses and took everything they found valuable, even domestic animals or poultry. In the morning of April 1, 2022, they left the village.

The preparation of this informational material was made possible by the Human Rights in Action Program, implemented by the Ukrainian Helsinki Human Rights Union with the support of #USAID. The views and interpretations presented here do not necessarily reflect the views of the US Government, USAID, or #UHHRU. The authors and UHHRU are solely responsible for the content of the publication.